ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ЛЯШЕНКО Лариса Миколаївна

УДК 37.013.74/73 (481)

РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ У ФІНЛЯНДІЇ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат фізико-математичних наук, доцент

КОРСАК Костянтин Віталійович,

Інститут вищої освіти АПН України, м. Київ,

завідувач відділу теорії і методології природничої

та інженерної вищої освіти.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

АБАШКІНА Неллі Володимирівна,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти

АПН України, м. Київ,

провідний науковий співробітник відділу порівняльної

професійної педагогіки і психології

кандидат педагогічних наук, доцент

ЯКОВЕЦЬ Наталія Іванівна,

Ніжинський державний педагогічний університет

імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри

педагогічної майстерності.

Провідна установа: Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 25 грудня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9; 9-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий “ 24 ” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Горбунова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Відродження незалежності і становлення України вимагають вирішення багатьох загальнодержавних проблем, пов’язаних з організацією управління, розбудовою промисловості і сільського господарства, науки і техніки, що потребує значної перебудови всього ринку праці. Природно, що на перший план у державній політиці виходять проблеми освіти.

Реформування системи освіти в Україні розпочалося у 1990 році, особливо активізувавшись на зламі сторіч, коли були прийняті закони з питань освіти й розроблена Національна доктрина розвитку освіти в ХХІ столітті. У Доктрині зазначено, що подальший успішний розвиток суспільства неможливий без реформи освіти.

Проте бюджетна підтримка діяльності навчально-виховних закладів усіх рівнів акредитації є недостатньою для корінного оновлення змісту і методів підготовки молодого покоління до праці в нових економічних умовах та перепідготовки тієї частини дорослого населення, чиї знання і навички не можуть бути використані в умовах сьогодення.

Наявні освітні системи і у нас, і в розвинених демократичних країнах Європи сформувалися у першій половині ХХ століття. Вони зорієнтовані на підготовку кадрів для виробництва індустріального типу в умовах конкуренції за світові ринку торгівлі та збуту. Відтак, освітні системи не можна вважати "досконалими" не лише в Україні, а й в інших країнах, оскільки вони не відповідають сучасним вимогам.

Засобом подолання виниклих суперечностей між наявною системою освіти і необхідною став процес реформування та удосконалення освітніх систем в усіх країнах світу. Зросла потреба у застосуванні нових методів розробки реформ та їх практичного втілення. Одним з важливих завдань, зазначених у Доктрині, є вивчення та використання в Україні практичного досвіду інших країн, що стало тематикою досліджень представників сучасної порівняльної педагогіки.

Українськими науковцями досить ґрунтовно досліджено системи освіти найбільших розвинених країн – США, Німеччини, Великобританії, Канади, Франції й інших (Н.В. Абашкіна, Л.І. Зязюн, О.І. Локшина, М.П. Лещенко, В.І. Луговий, Л.П. Пуховська, А.В. Парінов, А.А. Сбруєва, І.Г. Тараненко та ін.), а також найближчих сусідів України – Польщі, Чехії і Словаччини (Б.Ф.Мельниченко, І.П.Підласий, І.М.Ковчина, А.В.Василюк й ін.). Розроблені дослідження присвячені діяльності шкільних і дошкільних закладів та підготовці педагогічних працівників; вищу педагогічну школу США розглядає у своєму досліджені Кошманова Т. С.

Перспективною є увага до середніх та малих європейських країн, які за останні роки досягли значних успіхів не тільки у нарощуванні валового національного продукту, підвищенні якості життя і продуктивної компетентності населення (чи "людського капіталу" нації), але й успішно реформували системи освіти, впровадили нові технології навчання.

За цими критеріями об'єктом дослідження нами була обрана Фінляндія, якій довелося подолати складні соціально-економічні проблеми, що виникли на початку 90-х років XX ст. зі зміною співвідношення сил у світі, втратою величезного ринку збуту в СРСР, що спричинило зниження показника валового національного продукту.

Успіхи Фінляндії за останні роки визнані усім світом. У 2001 р. вона за індексами Світового банку, стала світовим лідером з використання нових "високих" технологій для нарощування людського капіталу, а фінські школярі під час кількох недавніх міжнародних тестувань випередили всіх своїх однолітків за знаннями й вміннями в галузі філології і входять до групи 5-7 кращих в світі з природничих наук. Виробничі й соціальні досягнення Фінляндії зумовлені, насамперед, прискореним розвитком системи освіти, у першу чергу – сектору вищої професійної освіти. Нами було встановлено, що наприкінці ХХ століття у Фінляндії було докладено великих зусиль до перетворення середньої і вищої професійно-технічної підготовки у цілісну систему, спроможну готувати висококваліфіковані кадри виробничників, педагогів, вихователів.

В Україні також поставлені подібні завдання реформування та удосконалення системи середньої спеціальної і вищої професійної освіти. Вивчення методології, теорії і практики освітніх реформ у Фінляндії та актуальність для України проблеми реформування освіти зумовило вибір теми дослідження: "Реформування професійної освіти у Фінляндії в умовах глобалізаційних процесів.”

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідних робіт відділу теорії і методології інженерної та природничої освіти Інституту вищої освіти АПН України "Теоретичні і методологічні засади удосконалення природничої та інженерної освіти у вищих закладах України” (PK№0100U000346) і “Теоретико-методологічні проблеми забезпечення якості природничої та інженерної освіти” (РК № 0103U000958).

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти АПН України 1 березня 2001 року, протокол № 2 та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 26 листопада 2002 року, протокол № 9.

Об'єкт дослідження – система професійної освіти Фінляндії у період І980 – 2003 рр.

Предмет дослідження – процес реформування системи середньої і вищої професійної освіти у Фінляндії та його роль у подоланні соціально-економічної кризи в країні.

Мета дослідження – виявлення сутності, головних тенденцій і особливостей розвитку системи професійної освіти, зокрема, перетворення середньої спеціальної освіти у вищу неуніверситетського типу з метою розроблення рекомендацій й обґрунтування їх щодо використання ідей позитивного досвіду Фінляндії у системі середньої і вищої професійної освіти України.

Концептуальна ідея ґрунтується на положенні про те, що вивчення досвіду реформування професійної освіти у Фінляндії в умовах глобалізації соціальних процесів в Європі і світі, створення загальноєвропейського освітнього простору позитивно вплине на реформування освітньої системи в Україні. Ефективність вищої освіти Фінляндії залежить від головних зовнішніх чинників – глобалізації економіки, формування інформаційного простору та поліпшення інтеграції країн Європи, а також внутрішніх чинників – підвищення статусу та якості середньої професійної освіти до рівня вищої освіти і залучення більшої кількості молоді до отримання вищої освіти.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що реформа професійної освіти у Фінляндії досягла успіху завдяки ефективному використанню зовнішніх і внутрішніх чинників періоду глобалізаційних змін в світі, що цей досвід може бути корисним і сприятиме реформуванню професійно-технічної освіти в Україні.

Мета, предмет і гіпотеза дослідження визначили його завдання:

1) здійснити аналіз тенденцій зміни тривалості й змісту підготовки молодого покоління до ефективної діяльності в демократичних соціумах і на швидкозмінних ринках праці, сконцентрувавши увагу на розвитку професійної освіти й пошуках найбільш ефективних моделей освітніх реформ;

2) проаналізувати теоретичні засади модернізації науково-освітньої системи Фінляндії, виявити соціально-економічні, політичні, культурні та національні чинники, що визначили успіх процесу сучасного реформування системи професійної освіти в цій країні;

3) дослідити конкретні методи реформування, які були використані для перетворення середньої спеціальної професійної освіти Фінляндії у професійну вищу в 1980-2003 рр.;

4) дослідити зміст і методи підготовки фахівців різних профілів, а також засоби забезпечення високої якості навчально-виховного процесу;

5) визначити можливості впровадження фінського досвіду удосконалення системи освіти в практику освітніх реформ в Україні.

Методологічною і теоретичною основою дослідження слугували загальнотеоретичні і методологічні принципи теорії пізнання, зокрема, філософські і теоретико-педагогічні положення про взаємозв’язок явищ об’єктивної дійсності та зумовленість змісту і форм освіти потребами суспільства, порівняльно-історичний метод, системний, компаративістський аналіз, а також парадигмальний і модерністський підходи до соціально-освітніх явищ нашого часу та інші методи теоретико-педагогічних досліджень, які використовують вчені Фінляндії й України.

Методи дослідження. Робота з порівняльної педагогіки визначила використання теоретичних методів дослідження, зокрема: загальнонаукові методи – аналіз і синтез; порівняльно-історичний і структурний методи, застосування яких дає змогу системно розглядати й аналізувати процеси, що відбуваються у вищій освіті.

Джерельна база дослідження:

–

–

–

науково-педагогічні видання та електронні банки даних міжнародних освітніх, політичних та економічних організацій – ЮНЕСКО, Європейського Союзу, Ради Європи та ін.; –

довідкові матеріали (енциклопедії, словники, каталоги, інформатори).

Організація дослідження. Дослідження виконувалося в три етапи протягом 2000-2003 рр.

На першому етапі (2000-2001 навчальний рік) вивчався стан розробки проблеми, предмета й об’єкта дослідження та формування його структури.

На другому етапі (2001-2002 рр. навчальний рік) проводився аналіз першоджерел, уточнювалися концептуальні ідеї дослідження.

На третьому етапі (2002-2003 рр. навчальний рік) відбувалося завершення дослідження з інтерпретацією та необхідним узагальненням, формулювалися загальні висновки та перспективи вивчення проблеми.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено системний аналіз досвіду реформ у Фінляндії з метою визначення міри його застосування в Україні, зокрема:

- виявлено тенденції осучаснення і подальшої професіоналізації середньої спеціальної і вищої освіти, як результату процесу трансформації суспільного життя з метою розширення людського капіталу нації та збільшення валового національного продукту країни;

- зроблено дослідження і порівняння цілісних систем професійної освіти в ряді країн Європи, а також еволюції моделей освітніх реформ;

-

- систематизовано концептуальні підходи до реформування системи професійної освіти Фінляндії в контексті освітніх реформ в Європі;

-

-

-

-

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно дає змогу сформувати цілісне уявлення про рушійні сили еволюції системи середньої і вищої професійної освіти у Фінляндії, використані у цій країні засоби й високо функціональні алгоритми трансформації середньої професійної освіти у вищу, показати роль освіти в економічно-соціальних успіхах цієї країни за останні роки, а також внести в освітній простір України інформацію про хід і результати реформ освітньої системи Фінляндії.

До вітчизняного наукового простору вводиться кілька десятків першоджерел (наприклад: World Guide to Higher Education. A comparative survey of systems, degrees and qualifications/ Third edition. – UNESCO Publishing, France, 1996. – 571 p.; Bergstrom H., Katajisto J., Komari M., Kyro M., Rahikainen E., Sulamaa K., Walls L., Orgen M. Vocational education and training in Finland. – European Community, 1997. – 134 s. та ін.).

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його зміст і висновки є обґрунтованою цілісною системою ідей для удосконалення теорії й методології реформування сучасної системи вищої освіти України, особливо для сектору закладів І-ІІ рівнів акредитації з урахуванням всього комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників для осмислення сучасного стану освітянських реформ, а також для прогнозування їх результатів в майбутньому. Отримані результати можуть застосовуватися в практиці виконання передбачених Національною освітньою доктриною України заходів удосконалення якості вітчизняних професійних дипломів та інтеграції системи освіти в європейський освітній простір.

Впровадження результатів дослідження. База даних автора використана при роботі колективу науковців Інституту вищої освіти АПН України над проектом Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, а також при виконанні відділом теорії і методології природничої та інженерної освіти науково-дослідної теми PK№0100U000346. Результати дослідження й публікації сприяли підвищенню якості методичних матеріалів з питань удосконалення системи вищої професійної освіти, зокрема, виробленню принципових підходів до реалізації багатоступеневої підготовки фахівців (довідка від 17.03.2003р. № 14/18.2-531.2) Науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України, а також створенню курсу порівняльної педагогіки для студентів Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя (довідка від 8.10.03 р.

№ /1155 ).

Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає у:

–

–

–

–

Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження, застосуванням взаємодоповнюючих методів, адекватних об’єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження; системним аналізом міжнародних, фінських та українських джерел, а також апробацією результатів шляхом освітньо-наукового експерименту в Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя та їх практичним використанням в дослідженнях Інституту вищої освіти АПН України.

На захист виносяться:

1.

2.

3.

4.

5.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження доповідалися на засіданнях відділу теорії і методології природничої та інженерної освіти Інституту вищої освіти АПН України (2000-2003 рр.), на міжнародних науково-практичних конференціях: “Університетська освіта України ХХІ століття” (м. Харків, 2000 р.); “Теоретичні і методичні проблеми підготовки педагога професійної школи до впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання” (м. Київ, 2001 р.); "Регіональна модель освіти: державна політика та тенденції розвитку" (м. Херсон, м. Феодосія, 2001 р.); "Сучасні проблеми науки та освіти" (м. Керч, 2001 р.); "Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління" (м. Харків, 2001 р.); "Розвиток демократії та демократична освіта в Україні" (м. Одеса, 2002 р.); в Українсько-британському симпозіумі з біоетики (м. Київ, 2002 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження висвітлено у 13 статтях, з них 5 статей написано без співавторів, у тому числі: 9 статей – у провідних наукових фахових виданнях, 4 статті – у наукових збірниках праць та матеріалах конференцій. Загальний обсяг особистого внеску – 4,7 авт. арк.

Структура дисертації зумовлена обраною темою, визначеними цілями і завданнями і складається із вступу, двох розділів, проміжних і загальних висновків, списку використаних першоджерелнайменування, з них 87 – іноземними мовами). Основний зміст дисертації викладено на 163 сторінках. У роботі наведено 21 таблицю і 13 рисунків науково-експериментального і інформаційного характеру та інформаційний додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі аргументовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми; визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу дослідження, зазначено джерельну базу та завдання; охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок, апробацію результатів; викладено положення, що виносяться на захист.

У першому розділі „Професіоналізація і розширення сучасної вищої освіти: причини і наслідки” проаналізовано історичні умови розвитку системи вищої освіти у провідних країнах у другій половині ХХ століття, зокрема, найважливіша для вирішення проблеми тенденція її професіоналізації. Значна увага приділена теорії і практиці реформування освітніх систем в умовах поглиблення демократичних тенденцій організації суспільства й дотримання конвенцій про права людини і захист дітей.

Перший підрозділ „Зміни суспільних вимог до первинної освіти молоді в європейських країнах та її розвиток в останні десятиріччя” присвячений аналізу тих чинників, які визначали розширення і вдосконалення систем навчання і виховання останніх поколінь молоді в європейських країнах. На основі ознайомлення з багатьма працями зарубіжних та українських науковців сформульований висновок про те, що головним чинником впливу на освітні системи було невпинне вдосконалення винайдених людиною засобів забезпечення свого фізичного і соціального існування, а провідною тенденцією – подовження тривалості обов’язкового навчання й формування складного комплексу закладів і засобів, які надають всім представникам нових поколінь “первинну освіту” (initial education). Її завдання – виведення на ринок праці молодих людей з професійним дипломом чи посвідченням.

В еволюційній ретроспективі головним цивілізаційним процесом історичного періоду був рух країн і народів сходинками прогресу: спершу від аграрного суспільства до індустріального, а пізніше – до інформаційного (“суспільства знань”). Паралельно до змін засад виробництва йшов розвиток освіти – як загальної, так і професійно-технічної. Нами проаналізовано значення виробничого аспекту, викладено вимоги до системи освіти і фахової підготовки, прослідковано динаміку руху до злиття продуктивної діяльності і навчання, визначено шляхи впровадження нових стандартів професійної підготовки.

У розділі проаналізовано перехід європейських країн від кількарічної початкової освіти до надання первинної освіти, як засобу забезпечення молодих працівників не лише основами грамотності, але й професійними знаннями. З метою розвитку освітніх систем у європейських країнах у дослідженні подається аналіз та характеристика пруської, французької і британської та трьох наступних моделей освітніх систем – американської, японської і радянської.

Обґрунтована необхідність переходу від традиційної моделі обов’язкової освіти, як засобу надання основ грамотності всім дітям і підліткам з подальшим забезпеченням справжнього професіоналізму у вищих школах університетського рівня до первинної освіти. Остання має тривалість 20 років і більше, а тому дає змогу забезпечити кожного, хто пройшов повний курс навчання, професійним дипломом чи сертифікатом. Якщо раніше молодь засвоювала фах поза системою освіти, то в ХХІ столітті вона отримуватиме професію, насамперед, у системі освіти чи в процесі поєднання інтенсивного навчання і праці на робочому місці. Виконаний детальний аналіз сучасної структури первинної освіти і висловлені припущення щодо її подальших змін.

Проаналізовані праці українських і зарубіжних авторів щодо існуючих моделей базової професійної освіти. Нами виявлено й описано п’ять моделей формування кваліфікованих працівників. Наведені схеми систем професійної освіти в Австрії, Франції, Швеції і Великобританії й з різною детальністю:

-

-

-

-

-

Здійснено ґрунтовний аналіз провідних тенденцій розвитку професійно-технічної освіти у розвинених країнах Європи та Фінляндії. Серед них:

1) збільшення витрат на ширше охоплення професійною освітою, підготовкою і перепідготовкою молоді і дорослих, що має велике соціальне значення;

2) значне збільшення тривалості навчання молоді, часу набуття нею первинних знань, вмінь і навичок;

3) вирішення проблеми значного підвищення престижності і привабливості потоків професійного і професійно-технічного навчання в найбільш розвинених країнах: Німеччині, Франції, Швеції, Фінляндії та ін.;

4) намагання країн Європейського Союзу краще пристосувати підготовку фахівців до нових підвищених вимог сучасного національного і міжнародного ринків праці;

5) інтернаціоналізація професійної освіти (негативний вплив локальних факторів);

6) активізація залучення до всіх видів професійної підготовки промисловців та інших роботодавців державних і приватних установ, що поліпшить скерованість підготовки і можливість отримати місце праці. Одночасно полегшується контроль за якістю та ефективністю системи професійної освіти;

7) “деспеціалізація” професійної підготовки – відмова від надто вузької спеціалізації у підготовці на користь навчання ширшого плану, скерованого на підвищення "горизонтальної" мобільності підготовлених кадрів та їх різнобічності; цей вид мобільності передбачає легку зміну заняття (при потребі) і місця праці на даному рівні професійної кваліфікації без кар’єрного підвищення (вертикальної мобільності);

8) подальше розширення мережі закладів, курсів і лекторіїв системи сучасної неперервної освіти для всіх вікових груп населення: після-шкільна професійна освіта;

9) вплив феномена зникнення кордонів і розширення міграції активного населення, створення європейських стандартів для основних видів і рівнів професійної освіти;

10) підвищення уваги керівних органів Європейського Союзу та окремих країн Заходу до систем професійної освіти країн Центральної і Східної Європи.

У підрозділі 1.2 „Явище професіоналізації вищої освіти та його прояви” узагальнено матеріали багатьох національних і зарубіжних джерел, що стосуються різних рівнів професійної освіти. Зазначені причини і особливості процесу професіоналізації середньої освіти, а також рушійні чинники сучасної тенденції постійного підвищення суспільного значення вищої освіти професійного спрямування. Проблема порівняння структур освітніх систем різних країн світу розглядається через освітні стандарти. Наведене порівняння старої (1976 р.) і нової (1997 р.) Міжнародних стандартних класифікацій освіти (МСКО), виявлена роль явища професіоналізації вищої школи у появі МСКО-97.

Проаналізовано зміни у діяльності системи освіти вищої школи: класичного університету і нових типів вищих навчальних закладів відповідно до швидкозмінних вимог фінського і міжнародного ринків праці. Фактологічні дані доводять, що у світі кількість осіб, які навчаються за професіоналізованими програмами вищих шкіл, зростає швидше, ніж тих, які навчаються за класично-академічними програмами. Нами визначено причини розширення професійного навчання на вищих рівнях освітніх систем. Доведено, що будь-яку державну систему професійного навчання не можна вважати такою, що відповідає вимогам сучасного суспільства й інтегрованим ринкам праці, якщо вона не багаторівнева і не готує фахівців у такій кількості, яка відповідає макроекономічним цілям та рішенню соціальних задач, таких як зростання доходів і соціальна справедливість.

У підрозділі 1.3 “Осучаснення вищих рівнів освіти: теорія і практика реформ та їх удосконалення” міститься огляд теорії і практики реформування освітніх систем у європейському просторі, наведена динаміка класифікації моделей реформ з використанням даних кореляції стадії суспільного розвитку і особливостей системи управління й організації соціуму. Визначені причини актуалізації змін та інновацій в освіті, наведені приклади подібної керованої еволюції – в Австрії, яка реформувала свою систему освіти методом “малих кроків” і численних попередніх експериментів, а також Фінляндії, яка досягла великих успіхів у розвитку освітньої системи вдалим вибором моделі реформи і послідовністю її втілення.

У параграфі 1.3.2 “Теорія і практика реформування систем освіти індустріальних країн” проаналізовано праці українських і зарубіжних науковців, які досліджували різноманітні аспекти освітніх реформ у різних країнах світу. Визначено, що підхід до планування значних змін та удосконалень у середній і вищій освіті залежав, насамперед, від наявної системи управління і розподілу повноважень політичного устрою держави. Другим за значенням фактором став рівень розвитку педагогічних, економічних, соціальних і політичних наук. Низький рівень ставив на перший план прості рішення і лінійне планування, високий – застосування більш прогресивних методів економічного планування.

Найпростіший варіант підходу до змін у освітньому процесі спостерігався на початку формування великих державних систем, коли їхня структура була простою, кількість закладів – невеликою, ціллю ж навчання було надання основ грамотності. В умовах граничної простоти системи освіти зміни відбувалися після одноосібного рішення вищого державного керівника (царя чи імператора у Росії, короля у Франції, канцлера у Прусії й ін.). У подальшому підпорядковані структури виконували накази так само, як діяли б інші системи – оборони, транспорту, торгівлі тощо.

Другим за складністю варіантом підготовки і проведення освітніх реформ можна вважати плановий централізований підхід, який широко використовувався в СРСР упродовж всіх років його існування (приклад – прискорена ліквідація неграмотності). Жорстка тоталітарна й цілковито централізована система управління зробила єдино можливим вертикальний варіант, так званого, "лінійного" планування реформ за схемою "згори-донизу".

Відзначено, що у країнах Західної Європи сформувався стандарт організації й втілення систем освіти шляхом прийняття колективних урядових рішень:

1) ініціативи нового складу уряду;

2) прийняття плану дій парламентом;

3) створення органу чи комісії з проведення реформи й акумуляція пропозицій;

4) розробки планів з розраховуванням ресурсів;

5) затвердження планів вищими органами;

6) втілення планів з урахуванням моніторингу його результатів.

Успішними були не більше 8-10% всіх спроб. Головна причина такого невисокого результату досягнення цілей змін та удосконалення освіти – старі підходи і методи, надмірне захоплення адмініструванням і відмова від розширення соціальної бази реформ через залучення всіх освітян і широких мас населення.

Нові економічні умови разом з явищем демократизації всього суспільного життя стимулювали перехід до принципово нових підходів у освітньому плануванні та під час здійснення реформ. Багато розвинених країн почали будувати інформаційне суспільство. Нами проаналізовано сучасну демократично-законодавчу модель реформи освіти, яка враховує все краще з досвіду попередніх спроб удосконалити освіту.

Саме цю модель обрали у Фінляндії наприкінці 80-х років XX століття, коли виникла необхідність значного оновлення та удосконалення середньої і професійної освіти. Здійснено порівняння фінської моделі з моделлю США та тією, яку використала Польща в 1998-2002 роках під час спроби осучаснити школу.

Другий розділ „Шляхи і методи удосконалення системи вищої освіти Фінляндії: трансформація середньої професійно-технічної освіти у вищу” містить поглиблений аналіз еволюції системи освіти сучасної Фінляндії з визначенням тих аспектів її розвитку в досліджуваний період, які зумовили значні економічні, соціальні й освітньо-культурні досягнення країни на зламі століть.

У цьому розділі викладено історію розвитку культури, освіти та удосконалення системи професійної освіти.

Зазначимо, що діяльність закладів освіти, зокрема – столичного університету, мала велике значення, як для самоідентифікації фінського народу, так і для його перемоги у боротьбі за незалежність і постійне підвищення якості і безпеки життя. Хоча перша половина ХХ ст. внаслідок війн і революцій не сприяла концентрації ресурсів нації в освітньо-культурній сфері, все ж на теренах Фінляндії була побудована система освіти середнього європейського рівня, яка задовольняла потреби країни в кваліфікованих професіоналах різних фахів. Останні десятиліття ХХ ст. пройшли у Фінляндії в турботах про розвиток освіти, зокрема, професійно-технічної, оскільки саме від неї залежали успіх країни на світовому ринку і високий життєвий рівень населення.

Реформи більшості складових частин системи освіти Фінляндії вивели їх на вищий рівень якості, сприяли соціальному й економічному прогресу країни, що можна прослідкувати, розглянувши процеси і стан секторів середньої і вищої освіти.

Вже в середині 90-х років ХХ ст. загальне збільшення кількості студентів відносно рівня 1950 року в університетах перевищило у 70 разів. Якщо ж врахувати інші вищі навчальні заклади – то в 100 разів. Це – показник, якого досягли дуже мало інших країн.

У дисертації детально висвітлений сучасний стан системи вищої освіти Фінляндії: типи закладів, особливості навчального процесу, комплекс дипломів, шляхи отримання найвищих професійних кваліфікацій. Все це розглянуто у ракурсі подальшого розвитку та удосконалення вищої школи Фінляндії. Наш аналіз засвідчив, що фінський шлях має цілий ряд особливостей порівняно з іншими освітніми моделями й добре узгоджений з поглибленням європейської інтеграції й посиленням впливу глобалізаційних процесів.

Детальний аналіз розвитку системи професійно-технічної освіти у Фінляндії допоміг нам розкрити її особливості за достатньо тривалий період. Спершу висвітлені причини появи примітивного варіанту професійно-технічної освіти, шляхи її удосконалення в період індустріалізації Фінляндії й появи в ній нових виробничих галузей.

Головна увага була приділена процесу визрівання планів розвитку всієї системи професійної освіти Фінляндії на початку 80-х років і роль Міністерства освіти країни у створенні передумов для їх перетворення у реальні схеми трансформації середньої професійної освіти у вищу.

Виявлена і доведена важливість для успіху початкової, середньої і заключної стадій реформи вивчення фінськими фахівцями національного і зарубіжного досвіду розвитку освіти, врахування світових тенденцій, зумовлених початком інформаційно-технологічної революції й занепадом соціалістичного табору під тягарем непосильного змагання з усіма розвиненими країнами світу.

У досягненні успіху реформи професійної освіти у Фінляндії вирішальну роль відіграли такі фактори:

-

-

У параграфі „Зміст, програми і методи навчання” нами було виявлено, що у Фінляндії існує чітка система класифікації у галузі професійної освіти, яка поділяється на сектори, сектори – на профілі, а профілі – на кваліфікації (спеціальності). У 1997 році було 77 кваліфікацій. Найбільшим попитом у студентів користуються сектори технології, управління і комерції, соціальної і медичної допомоги.

Рівень післясередньої професійної освіти передбачає надання основ фахових дисциплін для підготовки до виконання нескладних функцій секретаря чи продавця. Для цього розроблені спеціальні програми. Вони відрізняються від класичних університетських не лише меншою тривалістю, але й виразною орієнтацією на виконання професійних функцій.

У параграфі „Методи забезпечення якості навчального процесу і дипломів” зазначено, що якість вищої освіти нерозривно пов’язана з систематичним проведенням оцінювання і регулювання навчання. Нові умови діяльності освітніх систем вимагають внесення змін у традиційні підходи і запровадження в учбових закладах нової культури оцінки.

Враховуючи європейську практику забезпечення якості вищої освіти у випадку значного охоплення молоді вищою освітою, у сфері оцінювання Фінляндія використала досвід Нідерландів, де урядові органи відмовилися від детального інспекторського контролю, використавши систему значного розширення автономії вищих навчальних закладів з підвищенням їх відповідальності перед суспільством. У Фінляндії процес зовнішнього оцінювання програм підготовки фахівців певного профілю доручено незалежному агентству, яке називається Фінська Рада з оцінювання вищої освіти. Діяльність Ради фінансується з бюджету, а її завдання, визначене Декретом, – допомога вищим закладам освіти в організації і проведенні самооцінювання.

Висновком до розділу є порівняльний аналіз змін у системах професійної освіти України і Фінляндії за період 1980-2003 років. Зазначені аналогії й головні відмінності, зокрема, в обсягах ресурсів і виборі моделі реформ. У Фінляндії реформи виявилися значно результативнішими, оскільки точніше спрогнозовані світові зміни ринків праці і торгівлі, точно виявлені перспективні зони концентрації національних ресурсів, залучені більші кошти і використана найновіша – законодавчо-демократична – модель реформи. У висновках до розділу обґрунтовано перспективу використання позитивних елементів фінського досвіду в Україні для впровадження Національної доктрини розвитку освіти в Україні ХХІ століття.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

1. Дисертаційне дослідження виявило, що реформування системи освіти Фінляндії базувалося на врахуванні тенденцій змін в розвитку освіти країн Європейського Союзу. Нами були визначені провідні тенденції, які вплинули на підготовку реформ у Фінляндії, зокрема: необхідність ширшого охоплення професійною освітою різних верств населення; підвищення привабливості професійно-технічного навчання; врахування нових підвищених вимог сучасного ринку праці; збільшення витрат на професійну освіту тощо.

2. Причинами модернізації професійної освіти Фінляндії стали економічні фактори, пов’язані з розпадом соціалістичного табору і втратою ринку збуту товарів з низькими вимогами до технології виробництва. Це примусило Фінляндію шукати нові ринки збуту в Західній Європі, що вимагало повної перекваліфікації робітників і перебудови виробництва. Це завдання можна було виконати лише за умови надання повноцінної вищої професійної освіти в стислі терміни. Успіх у підвищенні професійно-виробничого рівня Фінляндії і в реформі професійної освіти був забезпечений застосуванням найновіших високих технологій виробництва і масової підготовки працівників, спроможних виготовляти і застосовувати мікроелектроніку.

3. Реформи виявилися успішними внаслідок достатніх ресурсів, застосування законодавчого шляху впровадження реформ, введення проміжного експериментального етапу, який допоміг керівникам виявити, що саме необхідно змінити і удосконалити в початковій схемі реформ. Остаточне перетворення середньої спеціальної освіти у вищу підвищило якість і виробничі можливості працівників сфер промисловості і сервісу Фінляндії, прискорило збільшення валового національного продукту і вивело країну на перше місце у світі, щодо використання новітніх технологій у нарощуванні людського капіталу – продуктивної компетентності всього активного населення.

4. Для підготовки фахівців різних рівнів і профілів була введена багаторівнева система професійної освіти. Особлива увага приділялася технічній підготовці за спеціальними програмами для випускників середньої і вищої школи з вивченням курсів спеціальностей у таких галузях, як комп’ютерний дизайн, виробничі процеси за допомогою комп’ютера, робототехніка, зварювальна технологія й автоматизація виробництва з виданням диплому, який відповідає українському „молодшого спеціаліста”. Програми політехнічних інститутів відрізняються від програм класичних університетів не лише меншою тривалістю, а й виразною орієнтацією на виконання професійних функцій, формування виробничої компетентності, набуття навичок організатора і управлінця.

5. Важливим висновком у дисертації є те, що досягнення у розвитку професійної освіти в Україні, могли б бути вищими у разі використання фінського досвіду здійснення реформ через впровадження експерименту обмеженого обсягу з подальшим коректуванням всієї реформи. Доцільно використати різні аспекти досвіду Фінляндії щодо створення закладів нового типу (АМК – інститутів), ліквідації чи реформування існуючих закладів, зміни програм та термінів підготовки, впровадження дистанційного навчання, підвищення якості дипломів професійних закладів, модернізації і розширення всього сектору вищої освіти. Використання інформації про позитивні аспекти реформування фінської та інших зарубіжних систем освіти сприятиме прискоренню подолання проблем в українській освіті.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів поставленої проблеми. Подальші дослідження повинні спрямовуватися на вивчення цілісної системи підготовки кадрів середнього і вищого професійно-кваліфікаційного рівня у Фінляндії та інших країнах в умовах поглиблення інформаційно-технологічної революції нашого часу.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1. Ляшенко Л.М. Освіта ХХІ століття: тенденція професіоналізації // Вища освіта України. – 2002. – № 1(3). – С.82-87.

2. Ляшенко Л.М., Корсак К.В. Причини і наслідки світової тенденції професіоналізації вищої освіти // Проблеми освіти: Наук.-методичний збірник, м. Київ. – 2002. – Вип. 28.– С. 211-219. (0.3 авт. арк.)

3. Ляшенко Л.М., Василюк А.В. Нові підходи до планування і реформування освіти: зарубіжний досвід // Освіта і управління. – 2002. – Т. 5.- № 1. – С. 59-68. (0.4 авт. арк.).

4. Ляшенко Л.М. Освіта Фінляндії: поміркованість реформ // Світло. – 2001. – №1 (19). – С. 49-51.

5. Ляшенко Л.М. Роль вищої освіти у забезпеченні стійкого економічно-соціального розвитку Фінляндії // Наука і сучасність. Зб. наук. праць НДПУ ім.М.П. Драгоманова. – 2001. – Т. ХХV. – С. 86-95.

6. Ляшенко Л.М. Професійно-технічна освіта в Фінляндії в інформаційну епоху // Педагог професійної школи: Зб. наук. праць. / Ред-кол. Н.Г.Ничкало, І.А.Зязюн та ін. – К.: Науковий світ, 2002. – Випуск ІІ. С. 262-267.

7. Ляшенко Л.М., Євтодюк А.В. Синергетика і освіта ХХІ століття // Освіта і управління. – 2002. – Т. 5. – №3.– С. 127-135. (0.3 авт.арк)

8. Ляшенко Л.М., Ластовченко І.В. Зміни соціокультурного середовища в Україні і значення емоційної зрілості молоді // Рідна школа. – 2003. – №.1. – С. 31-33. (0.3 авт.арк.)

9. Ляшенко Л.М., Корсак К.В, Управління реформами на зламі епох: досвід Фінляндії // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: матеріали 2-ї міжнар. міждисципл. науково-практ. конференції 4-11 листопада 2001. ХНУ: Зб. наук. Праць. – Харків: – 2001. – С. 208-209. (0.2 авт. арк..).

10. Корсак К.В., Ляшенко Л.М. Майбутнє вищої освіти – професіоналізація // Науковий світ. – 2002. – №4. – С. 10-11. (0.2 авт.арк.)

11. Ляшенко Л.М.