НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

ЛЕСЬКО Олександр Йосипович

УДК 364.048.6

ЗАЙНЯТІСТЬ ТА ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ

З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

(МЕТОДОЛОГІЯ, ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ)

Спеціальність 08.09.01 — демографія, економіка праці,

соціальна економіка і політика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Купалова Галина Іванівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри обліку та аудиту

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук Заяць Тетяна Анатоліївна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуюча відділом дослідження проблем відтворення людського капіталу і розселення;

кандидат економічних наук Гнибіденко Іван Федорович, Міністерство праці та соціальної політики України, перший заступник міністра.

Провідна установа:

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ праці та політики доходів населення, м. Київ.

Захист відбудеться “27” жовтня 2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “24” вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Бандур С. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реалізація Україною стратегічного курсу побудови соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграція її у світовий економічний простір потребують здійснення ряду превентивних заходів щодо посилення соціального захисту уразливих верств населення, насамперед, осіб з обмеженими фізичними можливостями. Приділяючи значну увагу досягненню цієї мети, Україна, як і Рада Європи, проголосила 2003 р. Роком людей з інвалідністю.

Нині в Україні проживає майже 2,6 млн. інвалідів, або 5% від чисельності усього населення. Одним із регіонів країни, де зосереджена найбільша кількість інвалідів і гостро постала проблема їх працевлаштування та професійної реабілітації, є Вінниччина. Тут мешкає 107,9 тис. осіб з обмеженими фізичними можливостями і кожного року зростає їх кількість (майже на 8 тис. осіб у віці 16 років і старше) та ступінь інвалідності, причому вищими темпами, ніж в середньому по Україні. Проте тільки два інваліда із ста, які проходять повторний огляд, відновлюють свою здатність до праці. Це спричиняє соціальну напругу, бідність, незахищеність, матеріальну і моральну деградацію осіб з обмеженими фізичними можливостями та їх сімей. Тому необхідною умовою досягнення сприятливого духовного стану розвитку нації, високого рівня соціальної зрілості і моральності суспільства є працевлаштування та професійна реабілітація інвалідів. Це зумовлює необхідність дослідження цих процесів та обґрунтування напрямів їх покращання, що є надзвичайно складною проблемою.

Питання соціальної захищеності, трудових відносин, зайнятості, професійного навчання населення, у тому числі його соціально уразливих верств привертають увагу науковців і практиків. Значний внесок у їх розробку внесли такі вчені, як: С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, О.А. Бугуцький, Б.М. Генкін, І.Ф. Гнибіденко, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, К.В. Корсак, М.М. Костаков, Ю.М. Краснов, Г.І. Купалова,

В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, В.В., В.Ф. Машенков, І.С. Маслова, А.А. Нікіфорова, В.В. Онікієнко, Н.О. Павловська, В.О. Покрищук, В.А. Савченко, М.В. Шаленко, Л.О. Шепотько, Л.Г. Чернюк та інші.

Проте питання використання праці, професійної реабілітації, соціальної захищеності осіб з обмеженими фізичними можливостями в сучасних умовах трансформації економіки і формування соціально орієнтованого ринку праці вивчені недостатньо. Це стосується, зокрема, проблем висвітлення соціально-економічної сутності та складових категорії професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями, вивчення особливостей формування їх мотивації праці, визначення потреби інвалідів у робочих місцях і професійному навчанні, створення ефективного механізму їх працевлаштування та удосконалення існуючої системи професійної реабілітації.

Актуальність, теоретична і практична значимість дослідження вказаних проблем, недостатнє їх вивчення, а також необхідність пошуку шляхів забезпечення зайнятості та професійної реабілітації інвалідів в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки і визначили вибір теми даної дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дослідження безпосередньо пов’язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України і здійснювалося згідно з планом держбюджетної науково-дослідної роботи за темою: „Формування стратегії забезпечення продуктивної зайнятості за умов модернізації економіки” (№ державної реєстрації 0102U006924). В межах цієї теми особисто дисертантом розроблено методологічні підходи і методика оцінки чисельності, складу інвалідів, які потребують працевлаштування та професійної реабілітації, обґрунтовано основні напрями удосконалення державної політики зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Проведене дослідження пов’язане також з плановою тематикою Інституту аграрної економіки Української академії аграрних наук, зокрема з темою: „Розробити теоретико-методологічні основи розвитку аграрної та соціальної політики на етапі відродження сільського господарства” (№ державної реєстрації 0102U000260). Роль автора у виконанні даної теми полягала у визначені методичних підходів до моніторингу соціального розвитку села в частинні його соціально-демографічної характеристики. Зокрема, розроблено розділ „Соціально-демографічна характеристика села” в Паспорті соціального розвитку села. Крім того, сформульовано пропозиції по забезпеченню зайнятості інвалідів.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо забезпечення зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Відповідно до цієї мети в дисертації поставлені і розв’язувалися такі задачі:

- визначення сутності понять зайнятість і професійна реабілітація інвалідів та їх основних складових;

- виявлення особливостей формування мотивації праці та професійної реабілітації інвалідів у сучасних умовах;

- розробка методологічних підходів до вивчення контингенту інвалідів, які потребують працевлаштування та професійної реабілітації;

- аналіз і комплексна оцінка стану зайнятості та визначення потреби інвалідів у робочих місцях і професійній реабілітації;

- оцінка сучасного механізму працевлаштування та професійної реабілітації інвалідів;

- розробка нових концептуальних підходів до формування стратегії зайнятості та професійної реабілітації інвалідів;

- визначення основних напрямів удосконалення державної політики зайнятості та професійної реабілітації інвалідів і розробка рекомендацій щодо їх практичної реалізації.

Об’єктом дослідження є процеси: професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, забезпечення робочими місцями та використання праці інвалідів на підприємствах, в установах, організаціях Вінницької області.

Предмет дослідження – проблеми зайнятості та професійної реабілітації працюючих і непрацюючих осіб з обмеженими фізичними можливостями І, ІІ і ІІІ груп інвалідності.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дисертаційної роботи стали загальновизнані наукові методи фундаментальної, загальнонаукової і конкретнонаукової методології пізнання досліджуваних явищ і процесів. Зокрема, дослідження формування системи зайнятості і соціального захисту інвалідів в контексті соціально-економічної політики держави здійснено за допомогою діалектичного, історичного, системного методів. При вивченні й узагальненні наукових розробок використані методи порівняння, аналізу і синтезу, індукції і дедукції. Метод економіко-математичного моделювання, графічний, соціологічний (анкетування, інтерв’ювання) застосовані при розробці методичної схеми визначення інвалідів, що потребують працевлаштування і професійної реабілітації, а також при розрахунках відповідної їх чисельності.

Характеристика стану зайнятості, дослідження розвитку малого і середнього бізнесу осіб з обмеженими фізичними можливостями здійснені із використанням статистико-економічних методів: вибіркового спостереження, порівняння, групування, рядів динаміки, середніх величин, індексного та інших. Оцінку сучасного механізму забезпечення зайнятості і професійної реабілітації інвалідів здійснено за допомогою методів: експертних оцінок, порівняння і монографічного.

Науковим підґрунтям слугували також основні положення економічної теорії, зокрема щодо зайнятості, доходів, соціального захисту, безпеки виробництва соціально уразливих верств населення тощо.

Дослідження ґрунтувалося на ідеях конвенцій Міжнародної організації праці, ООН, нормативно-правових і господарських документах, розробках науково-дослідних установ та окремих учених.

Джерелами інформації були матеріали: Міністерства праці та соціальної політики України; Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України; Державного комітету статистики України; Фонду України соціального захисту інвалідів та їх органів на місцях; розробки науково-дослідних інститутів; дані річних звітів підприємств та організацій, вибіркових монографічних та соціологічних обстежень, наукові праці тощо.

Наукова новизна одержаних результатів:

- поглиблено соціально-економічну сутність поняття „професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями”, яка, на відміну від існуючих трактувань і визначень, включає в себе відновлення не лише працездатності, а й соціального та матеріального статусу інвалідів, інтеграції їх у суспільство;

- дістали подальший розвиток основні складові професійної реабілітації інвалідів, які ґрунтуються на більш широкому комплексному підході, порівняно з існуючим, і передбачають замкнутий цикл заходів, починаючи від експертизи професійних здібностей, до працевлаштування і трудової адаптації інвалідів;

- вперше виявлено особливості та основні фізіологічні, виробничі, соціально-економічні і психологічні стимули мотивації праці та професійної реабілітації інвалідів;

- відібрано та обґрунтовано ознаки, які повніше, порівняно з тими, що традиційно аналізуються, характеризують якісний склад інвалідів-претендентів на робочі місця і професійне навчання завдяки врахуванню особливостей їх фізичного та соціального стану, зокрема: стану здоров’я, зайнятості, ступеню втрати працездатності, причин інвалідності тощо;

- дістали подальший розвиток методологічні підходи до вивчення контингенту інвалідів, що потребують працевлаштування і професійної реабілітації. Нині для визначення потреби інвалідів в робочих місцях використовують, здебільшого, дані про чисельність і склад інвалідів, що шукають роботу і зареєстровані у службі зайнятості, або показник питомої ваги інвалідів, які бажають працювати, у загальній їх чисельності. Автором пропонується ширший, поглиблений підхід, а саме – виходити із оцінки готовності даної категорії населення до праці чи професійної реабілітації за допомогою таких критеріїв: вік, стан здоров’я, а також відношення до роботи, які містяться у розробленій ним методичній схемі.

- визначено чисельність та якісний склад інвалідів–претендентів на робочі місця і професійне навчання у Вінницькій області, які повніше й об’єктивніше, порівняно з даними центрів зайнятості, відображають масштаби пропозиції робочої сили з боку даної категорії населення;

- вперше здійснено комплексну оцінку сучасного механізму забезпечення зайнятості та професійної реабілітації інвалідів з урахуванням точок зору інвалідів, роботодавців, працівників служби зайнятості;

- розроблено нові концептуальні підходи до формування стратегії зайнятості та професійної реабілітації інвалідів, в основу яких покладені такі основні принципи: забезпечення рівності прав інвалідів і неінвалідів та контроль за їх дотримуванням; державне фінансування соціального захисту інвалідів з урахуванням реальних потреб; сприяння їх професійній реабілітації та працевлаштуванню; децентралізація відповідальності за соціальний захист інвалідів;

- запропоновано основні напрями поліпшення зайнятості та професійної реабілітації інвалідів, які включають у себе систему заходів щодо: збереження існуючих та створення нових робочих місць; розвитку малого і середнього бізнесу та самостійної зайнятості; удосконалення системи професійного навчання; підвищення рівня соціальної захищеності та забезпечення активної життєдіяльності інвалідів.

Відмінність одержаних наукових результатів від існуючих наукових підходів і розробок полягає також у системному вирішенні важливого наукового завдання – удосконалення теоретико-методологічних засад і практичних основ працевлаштування та професійної реабілітації інвалідів на регіональному рівні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють основу для дослідження і практичного вирішення проблем удосконалення системи працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки осіб з обмеженими фізичними можливостями та розробки нової стратегії зайнятості і професійної реабілітації їх за умов модернізації економіки України.

Наукові розробки автора мають практичне значення та адресну спрямованість. Результати дисертаційної роботи викладені у 5 наукових доповідях-аналізах, доповідних записках, звітах, які були направлені державним органам різних рівнів управління та використані ними у практичній діяльності.

Матеріали наукової доповіді „Оцінка сучасного механізму зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями” використані Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України при реалізації Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки (лист Державного центру зайнятості №ДЦ-19-283 від 29.01.03).

Крім того, пропозиції дисертанта по удосконаленню системи професійної підготовки інвалідів використані фахівцями Міністерства освіти і науки України при складанні навчальних програм та планів професійного навчання молоді, у тому числі з обмеженими фізичними можливостями, на 2003 - 2005 рр., що підтверджено листом Міністерства освіти і науки України № 1/1-509 від 11.02.03.

Результати дослідження автора впроваджені також у практиці роботи Фонду України соціального захисту інвалідів. Зокрема, пропозиції стосовно покращання професійної реабілітації інвалідів, отримання ними освіти враховані в розробці заходів щодо соціального захисту зазначеної категорії населення, а також планів роботи Фонду на 2003 р. (лист Фонду України соціального захисту інвалідів № 02-48/141-36/2 від 03.02.03).

Матеріали доповідної записки „Поліпшення зайнятості інвалідів Вінницької області”, які відображають результати дисертаційної роботи, використані Вінницькою державною адміністрацією при формуванні плану соціально-економічного розвитку, а також при складанні програми соціального захисту соціально-вразливих верств населення Вінницької області на 2004 - 2005 роки (лист Вінницької державної адміністрації №01-1-36-695 від 28.02.03).

Отримані результати дослідження здобувача використані також Інститутом аграрної економіки Української академії аграрних наук в розробці Паспорта соціального розвитку села (розділ „Соціально-демографічна характеристика села”). Матеріали соціологічного обстеження осіб з обмеженими фізичними можливостями, що проживають у сільській місцевості Вінницької області, та пропозиції по забезпеченню зайнятості інвалідів увійшли у науковий звіт вказаного Інституту (довідка №02/48 від 28.01.03).

Результати дисертаційної роботи також можуть бути використані у навчальному процесі під час викладання лекційних курсів „Економіка праці і соціально-трудові відносини”, „Ринок праці”, „Державне регулювання зайнятості”, в підготовці соціальних працівників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розв’язання важливого наукового завдання – удосконалення теоретико-методологічних засад і практичних основ забезпечення зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно. Обсяг особистого внеску здобувача у наукових працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у їх списку. З наукових праць, які опубліковані у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднені на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Мотивація ефективної праці в ринкових умовах” (м. Полтава, червень 2002 р.); „Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (м. Київ, листопад 2002 р.); „Еволюція освітнього простору України” (м. Біла Церква, травень 2003 р.); на наукових конференціях: „Промисловий потенціал Вінниччини: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Вінниця, березень 2002 р.); „Теоретичні і практичні питання освіти і виховання” (м. Біла Церква, травень 2002 р.). Вони також пройшли апробацію на засіданнях відділу проблем зайнятості та ринку праці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом авторського тексту 4 умовних друкованих аркушів, у тому числі 8 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць загальним обсягом 3,7 умовних друкованих аркушів, що входять до переліку наукових фахових видань.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації налічує 266 сторінок комп’ютерного тексту. Дисертація має 30 таблиць на 28 сторінках, 5 рисунків на 4 сторінках, список використаних джерел, що включає 167 найменувань на 15 сторінках і 16 додатків на 26 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі „Методологічні основи дослідження зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями” поглиблено сутність та складові поняття „професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями”; виявлено особливості формування їх мотивації праці та професійної реабілітації; дістали подальший розвиток методологічні підходи до вивчення контингенту інвалідів, що потребують працевлаштування і професійної реабілітації.

На основі критичного огляду та узагальнення існуючої термінології встановлено, що професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями це система заходів, спрямованих на відновлення їх працездатності за певним професійно-кваліфікаційним рівнем в прийнятних для здоров’я умовах праці для досягнення матеріальної незалежності і самозабезпечення, відновлення соціального статусу, а також для становлення активної життєвої позиції у сім’ї та в суспільстві.

Система професійно-реабілітаційних заходів повинна включати: експертизу професійних здібностей, професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку, працевлаштування та трудову адаптацію інвалідів, атестацію робочих місць.

Визначені та об’єднані у 4 групи основні стимули мотивації праці та професійної реабілітації інвалідів: фізіологічні, соціально-економічні, виробничі і психологічні (рис.1). Пріоритетними стимулами до праці є соціально-економічні.

Рисунок Основні мотивації праці та професійної реабілітації інвалідів

Результати проведеного автором у 2002 р. соціологічного обстеження інвалідів Вінницької області свідчать, що на прийняття ними рішення щодо трудової діяльності вплинули: необхідність заробляти гроші через малу пенсію (41% відповідей); прагнення бути в колективі (19,5%) та приносити користь суспільству (7,3%); сподівання на допомогу підприємства в отриманні медичних послуг (7,3%); бажання набути професійні знання і навички (6,3%); можливість отримати пільгові путівки на лікування та оздоровлення (6,3%); сподівання на допомогу підприємства у вирішенні житлових і побутових проблем (5,4%) тощо.

Визначено та систематизовано основні параметри якісного складу інвалідів-претендентів на робочі місця і професійне навчання: стать, вік, сімейний стан, рівень освіти, професія (спеціальність), кваліфікація, місце проживання, стаж роботи, величина доходів, стан здоров’я, зайнятість, ступінь втрати працездатності і причини інвалідності.

Розроблена методична схема визначення інвалідів, що потребують працевлаштування (ПП, особи):

ПП = ВІ - ВЗ - ДС - ЗІ - НР,

де ВІ – загальна чисельність інвалідів, особи; ВЗ – чисельність інвалідів, які повністю втратили здатність до регулярної професійної трудової діяльності, особи; ДС – чисельність дітей - інвалідів та інвалідів пенсійного віку, особи; ЗІ – чисельність інвалідів, зайнятих у галузях економіки, особи; НР – чисельність інвалідів, які не потребують працевлаштування, особи.

Розроблено також методичну схему для розрахунку потреби інвалідів у професійній реабілітації (ПН, особи):

ПН = ВІ - ВЗ - ДС - ЗІ - НР - НН, або: ПН = ПП – НН,

де НН – чисельність інвалідів, які не потребують професійної реабілітації, особи.

У другому розділі „Сучасний стан зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями і механізм їх працевлаштування та професійної реабілітації” визначено соціально-демографічний склад інвалідів та охарактеризовано їх зайнятість за видами економічної діяльності; виявлено тих з них, що потребують працевлаштування та професійної реабілітації; здійснено оцінку сучасного механізму забезпечення зайнятості та професійної реабілітації вказаної категорії населення.

Встановлено, що у Вінницькій області проживає 107,9 тис. інвалідів, або 60 осіб у розрахунку на 1000 населення. Це значно більше порівняно з середніми показниками по Україні та з іншими областями. Для порівняння в середньому по країні налічується 53 інваліда на 1000 населення, а в Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській, Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській областях відповідно – 41-49 осіб. До того ж темпи інвалідизації населення на Вінниччині теж вищі. Спостерігається негативна тенденція – збільшення числа інвалідів серед осіб працездатного віку і дітей. Це пояснюється в основному тим, що у Вінницькій області порівняно з іншими регіонами, проживає старіше населення (частка осіб 50 років і старше складає 25,9%, з них 60-70 років – 9,8%, тим часом як середньому в Україні відповідно – 19,8 і 5%), якому властива і вища захворюваність, наявність хронічних хвороб, які спричиняють інвалідність, а також зайнятістю на шкідливих видах виробництв, травматизмом, недостатнім рівнем профілактичної роботи, техніки безпеки та медичного обслуговування.

Визначено, що основну частину осіб з фізичними вадами становлять інваліди другої і третьої груп - відповідно 57,1 тис. осіб (52,9%) і 31,3 тис. осіб (29,0%), які обмежено працездатні і здебільшого можуть претендувати на робочі місця та працювати.

За характером захворювання та видом інвалідності особи з фізичними вадами у Вінницькій області станом на 1 січня 2002 р. розподілилися таким чином: інваліди праці – 73982 особи (73,7% від загальної чисельності інвалідів), з них внаслідок аварії на ЧАЕС – 1575 (1,6%), інваліди з дитинства – 13240 (13,2%) та інваліди війни, включаючи інвалідів Великої Вітчизняної війни – 13170 осіб (13,1%).

Структура розподілу інвалідності у зв’язку з загальним захворюванням у Вінницькій області така: на першому місці перебувають хвороби серцево-судинної системи – 14314 осіб, або 14,3%; на другому місці – ураження опорно-рухового апарату – 12751 (12,7%); на третьому місці – психоневрологічні захворювання – 7886 осіб (7,9%); потім туберкульоз – 2889 осіб (2,9%). Крім цього, в області проживає 2709 інвалідів по зору (2,7%), 2520 глухих-інвалідів (2,5%) та 57323 (57,1%) з іншими захворюваннями.

Доведено, що рівень зайнятості інвалідів Вінницької області невиправдано низький і не відповідає їх потенційним можливостям. На 1 січня 2002 р. працювали 11825 інвалідів працездатного віку, або 11% від їх загальної чисельності. Насправді рівень зайнятості інвалідів нижчий, оскільки нині не працюють або працюють не на повну потужність багато підприємств. Виявлено, що найбільша чисельність та частка інвалідів зайнята в: промисловості; сільському господарстві, мисливстві, лісовому та рибному господарстві; охороні здоров’я та соціальній допомозі; транспорті та зв’язку; освіті (табл.1).

Таблиця 1

Чисельність і структура інвалідів Вінницької області,

зайнятих за видами економічної діяльності, на 1 січня 2002 р.

Вид діяльності | Чисельність працівників, осіб | Структура працівників, % | всього | у т.ч. інваліди | всього | у т.ч. інваліди | Сільське, лісове та рибне господарство, мисливство | 159114 | 3430 | 33,6 | 29,0 | Промисловість | 96368 | 4002 | 20,4 | 33,8 | Будівництво | 13874 | 446 | 2,9 | 3,8 | Оптова і роздрібна торгівля, готелі та ресторани | 19464 | 630 | 4,1 | 5,3 | Транспорт та зв’язок | 34607 | 714 | 7,3 | 6,0 | Фінансова діяльність3624 | 83 | 0,8 | 0,7 | Операції з нерухомістю, здавання під наймання та послуги користувачам | 9173 | 290 | 1,9 | 2,5 | Державне управління | 22505 | 260 | 4,8 | 2,2 | Освіта | 56185 | 684 | 11,9 | 5,8 | Охорона здоров’я та соціальна допомога | 48032 | 1045 | 10,1 | 8,8 | Колективні, громадські та особисті послуги | 10373 | 241 | 2,2 | 2,0 | Разом | 473319 | 11825 | 100,0 | 100,0 | За результатами досліджень встановлено, що інваліди, які виходять на ринок праці, неконкурентоспроможні порівняно із фізично здоровими людьми через нижчий освітній рівень, недостатню професійну та територіальну мобільність, гірший стан здоров’я тощо. Більше 40 відсотків інвалідів, які шукають роботу, мають тільки загальну середню освіту.

Встановлено, що 35,9 тис. інвалідам Вінниччини необхідна допомога та сприяння у працевлаштуванні (у тому числі 28,3 тис. чоловікам і 7,6 тис. жінкам), а 20,8 тис. особам – у професійній реабілітації.

Результати вивчення динаміки відповідних показників діяльності органів служби зайнятості області показали, що при деякому зовсім незначному збільшенні чисельності працевлаштованих інвалідів, рівень працевлаштування їх складає лише 45,3% (при аналогічному показнику по Україні 48,4%), має місце скорочення темпів забезпечення їх спеціальними робочими місцями та професійного навчання. Так, у 2001 р. на заброньовані робочі місця було працевлаштовано тільки 2 інваліда І групи, що у 2,5 разів менше навіть порівняно з попереднім роком. Професійне навчання пройшли 7 інвалідів, або 29,2% від рівня 2000 р. Особливо мало було підготовлено інвалідів ІІІ групи, які найбільш готові до роботи в силу своїх фізичних даних.татів діяльності роботи службиваліду достатньо звернутися у письмовій форму або по телевону_________

Дисертант дійшов висновку, що існуючий механізм працевлаштування та професійної реабілітації інвалідів недосконалий. Насамперед, відсутня дієва система оперативного виявлення інвалідів, які потребують роботи та професійного навчання. У 2001 р. у Вінницькій області перебувало на обліку у службі зайнятості, як такі, що шукають роботу, тільки 128 інвалідів, тимчасом як реальна потреба значно більша. Ефективність системи бронювання робочих місць на підприємствах низька і не може вирішити проблему забезпечення їх зайнятості. Основними причинами є: економічна незацікавленість керівників підприємств у прийманні на роботу інвалідів; низька якість і не- конкурентоспроможність їх робочої сили; неможливість працевлаштування інвалідів при вимушеному звільненні кваліфікованих працівників внаслідок спаду виробництва; загострення кон’юнктури ринку праці, а також труднощі у створенні спеціалізованих робочих місць на деяких підприємствах в силу специфіки технології виробництва чи скрутного економічного стану.

Виявлено, що у Вінницькій області для інвалідів резервується до 10 тис. робочих місць. Проте це не вирішує проблему їх зайнятості, оскільки реальний їх попит на робочі місця, за нашими дослідженнями, в 3,4 рази більший. Фактично ж працевлаштовуються на заброньовані робочі місця тільки трохи більше 3-х відсотків претендентів. Основними причинами такого стану є: ігнорування потреб осіб з фізичними вадами, безвідповідальне ставлення до трудового законодавства багатьох керівників підприємств, кризовий економічний стан самих підприємств, відсутність альтернативних форм вирішення питання щодо виконання доведеного нормативу робочих місць.

У третьому розділі „Основні напрями вдосконалення державної політики зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями” розроблено нові концептуальні підходи до формування стратегії зайнятості та професійної реабілітації інвалідів, сформульовані пропозиції щодо: збереження існуючих та створення нових робочих місць, сприяння розвитку малого підприємництва та самостійної зайнятості, удосконалення системи професійної реабілітації, поліпшення соціальної захищеності та забезпечення активної життєдіяльності інвалідів.

Дисертант дійшов висновку, що значна частина положень соціально-економічної політики щодо інвалідів застаріла і не відповідає потребам сьогодення, а також не узгоджується із загальновизнаними високогуманними міжнародними нормами і стандартами. Удосконалення політики зайнятості та професійної реабілітації інвалідів можливо за умови розробки та реалізації стратегії їх працевлаштування і професійної підготовки, яка повинна включати у себе нові концептуальні підходи, що охоплюють соціально-економічні, політико-правові, організаційно-управлінські, науково-методологічні, морально-етичні та інформаційні аспекти.

При цьому обґрунтовано, що соціально-економічні аспекти передбачають: перехід від пасивної до активної соціальної політики щодо інвалідів; заохочення роботодавців та непрацюючих інвалідів у їх працевлаштуванні; активізацію мотивації праці інвалідів шляхом підвищення ролі оплати праці; поглиблення адресності їх соціального захисту і матеріальної підтримки; зміщення акцентів в політиці організації та охорони праці із компенсації працівнику завданої шкоди здоров’ю на упередження травматизму та спричиненої ним інвалідності; підвищення ролі регіонів у вирішенні проблем інвалідів.

Основним політико-правовим положенням стратегії зайнятості та професійної реабілітації інвалідів є законодавче закріплення правого статусу інвалідів, принципу рівних прав інвалідів та неінвалідів, заборони дискримінації людини через інвалідність. Організаційно-управлінські аспекти вищевказаної стратегії полягають у: забезпеченні тіснішої взаємодії регіональних органів служб зайнятості та медико-санітарних експертних комісій у виборі робочих місць для інвалідів з урахуванням стану їх здоров’я і побажань; сприянні повній їх інтеграції у трудовий процес шляхом надання технічних засобів, які відкривають доступ до місць роботи та навчання, транспорту, житла, культурної діяльності і повноцінного дозвілля; широкому залученні неурядових структур до вирішення проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Науково-методологічні положення передбачають методичне забезпечення і супроводження усіх політичних, економічних програм, планів, заходів, що зачіпають інтереси інвалідів. Морально-етичні підходи полягають у формуванні у суспільства доброзичливо-співчутливого ставлення до інвалідів, сприяння у реалізації їх людського потенціалу. Інформаційні аспекти означають створення необхідного інформаційного середовища для інвалідів.

Встановлено, що пріоритетними заходами щодо забезпечення зайнятості інвалідів є: створення для них спеціальних підприємств, розширення можливостей надомної праці, введення реальних пільг для роботодавців, створення спеціальних умов і режимів праці на підприємствах, які використовують працю вищевказаної категорії громадян, зміцнення системи професійної реабілітації. Це підтверджують результати проведеного дисертантом у 2002 р. соціологічного обстеження інвалідів, працівників служби зайнятості, керівників і спеціалістів підприємств, установ та організацій Вінницької області (табл. 2).

Таблиця 2

Відповіді респондентів Вінницької області на запитання „Що є пріоритетним

у вирішенні проблем працевлаштування інвалідів?”, 2002 р., % у загальній кількості відповідей

Відповідь | Працівни-ки служби зайнятості | Керівники і спеціалісти | Інваліди | В серед-ньому | Створення спеціальних підприємств для інвалідів |

24,6 |

51,6 |

27,2 |

26,0 | Розширення можливостей надомної праці |

25,4 |

19,4 |

18,2 |

23,1 | Введення реальних пільг для роботодавців |

22,0 |

10,0 |

14,8 |

16,8 | Створення спеціальних умов праці для інвалідів |

11,0 |

12,9 |

13,4 |

12,6 | Зміцнення системи професійної реабілітації |

8,5 |

6,1 |

14,8 |

11,5 | Формування інформаційного банка вакансій для інвалідів |

8,5 |

- |

11,6 |

10,0 | Разом | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 |

Визначено також найсприятливіші з точки зору інвалідів галузі економіки для їх працевлаштування: охорона здоров'я (21,7% відповідей); побутове обслуговування (18,1%); освіта (10,9%); торгівля (9,6%); апарат органів управління (9,0%); сільське господарство (7,8%); промисловість (6,6%), що необхідно враховувати при створенні для них робочих місць.

Одним із перспективних, на думку дисертанта, напрямів створення нових робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями є розвиток малого підприємництва і самостійної зайнятості. Не дивлячись на виявлену позитивну тенденцію збільшення кількості створених робочих місць інвалідами-підприємцями, темпи розвитку малого підприємництва в регіоні недостатні. Встановлено основні причини, що стають на заваді розвитку підприємництва серед інвалідів: недосконала фінансово-кредитна політика, несприятливе оподаткування, бюрократизм, низька конкурентноздатність продукції, виробленої інвалідами, та неготовність їх до ведення власної справи. Для того, щоб інваліди могли організувати власну справу і стати підприємцями, на їх погляд, необхідно: надати можливість отримання кредиту для організації власної справи на пільгових умовах (25,2% відповідей); забезпечити їх безплатно транспортними засобами (21,0%); організувати безплатне навчання майбутніх підприємців (16,7%); виявляти інвалідів, здатних до підприємницької діяльності (13,2%); створити пільгове оподаткування (14,9%); здійснювати постійне консультування та інформаційне супроводження інвалідів-підприємців (9,0%).

Дисертант дійшов висновку, що для удосконалення системи професійної реабілітації інвалідів доцільно створити цілісну завершену систему професійної реабілітації інвалідів, яка включала б у себе комплекс заходів: професійну орієнтацію, професійну освіту, виробничу адаптацію і раціональне працевлаштування. Нагальною потребою є також усунення природних, комунікаційних та архітектурних перешкод, що утруднюють проїзд, доступ і вільне пересування у місцях, призначених для професійної реабілітації інвалідів, насамперед тих, що проживають у сільській місцевості.

Обґрунтовано, що перелік медичних показань до навчання інвалідів та обсяги державного замовлення на їх підготовку у професійно-технічних і вищих навчальних закладах не відповідають реальним потребам, тому їх доцільно розширити за рахунок тих професій, які користуються підвищеним попитом на ринку праці. Поліпшенню професійної реабілітації інвалідів сприятиме також: зміцнення матеріально-технічного та кадрового забезпечення установ та закладів, які цим займаються; застосування сучасних форм і методів навчання; стимулювання участі інвалідів та їх сімей в роботі по професійній реабілітації; покращання інформаційно-методичного забезпечення навчання шляхом комплектування бібліотек спеціальною літературою, встановлення спеціальних навчальних комп’ютерних програм, створення доступного інформаційного банку даних послуг з професійної реабілітації.

В процесі дослідження виявлено, що для сімей інвалідів, які тривалий час живуть у бідності, характерні: мізерне, нездорове харчування, недоїдання, недоступність сучасної медичної допомоги, психологічні стреси, ранні смерті, вимушена відмова від народження дітей, неможливість дати їм нормальну освіту, відсутність можливості для повноцінного відпочинку, незадовільні санітарно-гігієнічні умови на виробництві, що не відповідають санітарним нормам. Результати соціологічних досліджень свідчать, що більшості інвалідам не вистачає доходу для задоволення нагальних потреб у: продуктах харчування (81% відповідей), оплаті житла (75%), медичного обслуговування (94%), одягу (88%), навчання (50%). При цьому не можуть отримати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування 63% інвалідів, освіту – 56%. Залишається також надзвичайно гострою проблема забезпечення осіб з обмеженими фізичними можливостями спеціальними транспортними засобами. На початок 2001 р. майже 9,7 тис. інвалідів перебували на черзі на отримання автотранспорту.

Встановлено, що через тривале існування концепції самостійного пристосування інвалідів до зовнішнього середовища, у тому числі й до об’єктів соціальної інфраструктури у нашій країні менше половини, а в досліджуваній Вінницькій області – тільки одиниці будівель і споруд, де розміщені заклади освіти, охорони здоров’я, праці, соціального захисту та соціального обслуговування населення, пристосовані для безперешкодного доступу інвалідів.

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове розв’язання науково-прикладного завдання щодо забезпечення зайнятості та професійної реабілітації інвалідів. Суть наукових здобутків автора полягає у: поглибленні соціально-економічного змісту поняття „професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями”; виявленні особливостей їх мотивації праці та професійної реабілітації; розвитку методологічних підходів до вивчення контингенту інвалідів, що потребують працевлаштування і професійної реабілітації; визначенні контингенту інвалідів-претендентів на робочі місця і професійне навчання у Вінницькій області та в адміністративних районах; формулюванні основних напрямів удосконалення державної політики зайнятості та професійної реабілітації вищевказаних осіб.

Результати дослідження дозволили дисертанту дійти таких висновків:

1. Формування ринкової економіки, зміна майнових, трудових, земельних та інших відносин, реструктуризація багатьох галузей виробництва і окремих підприємницьких структур супроводжуються зростанням безробіття, зниженням доходів та зубожінням значної частини населення. Все це вимагає здійснення глибоких перетворень у сфері зайнятості різних категорій населення, у першу чергу соціально вразливих, і розробки нових підходів щодо її регулювання та посилення захищеності громадян. У цих складних умовах важливе місце займають проблеми зайнятості та професійної реабілітації інвалідів, які надзвичайно актуальні як для України в цілому, так і для окремих регіонів, насамперед Вінницької області, де проживає більше ста тисяч інвалідів.

2. Встановлено, що більше половини інвалідів хочуть працювати. Проте цьому перешкоджають такі причини: їх обмежена працездатність, низький освітньо-професійний рівень, мала можливість перекваліфікуватися чи підвищити кваліфікацію, обмаль вільних спеціально обладнаних робочих місць, неможливість впровадження гнучкого графіку роботи тощо.

3. Існуючий механізм працевлаштування та професійної реабілітації інвалідів недосконалий щодо: неповного виявлення інвалідів, які потребують працевлаштування та професійної реабілітації; труднощів їх реєстрації та обліку у службі зайнятості; низької дієвості сучасної системи бронювання робочих місць, дублювання ряду функцій кількома управлінськими органами, які займаються вирішенням проблем життєдіяльності інвалідів.

4. Державна політика зайнятості та професійної реабілітації інвалідів не достатньо ефективна і потребує подальшого розвитку. Вона повинна будуватися на таких основних принципах: забезпечення рівності прав інвалідів і неінвалідів та контроль за їх дотримуванням; державне фінансування соціального захисту інвалідів з урахуванням реальних потреб; сприяння професійній реабілітації та працевлаштуванню; децентралізація відповідальності за соціальний захист осіб з обмеженими фізичними можливостями, орієнтація на місцеві органи влади.

5. При формуванні сучасної стратегії працевлаштування і професійної підготовки, перепідготовки інвалідів необхідно врахувати запропоновані нами нові концептуальні підходи: активний характер соціальної політики та соціально-трудової сфери щодо інвалідів; поглиблення адресності щодо забезпечення їх матеріальної підтримки; підвищення ролі регіонів у соціальному захисті інвалідів; удосконалення організаційних засад системи працевлаштування та професійної реабілітації останніх шляхом визначення єдиного органу, який би повністю відповідав за вказану роботу з інвалідами і координував її; формування у суспільстві доброзичливо-співчутливого ставлення до інвалідів, сприяння у реалізації їх людського потенціалу.

6. Обґрунтовано, що пріоритетними напрямами сучасної державної політики зайнятості та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями повинні бути: збереження існуючих і створення нових робочих місць; сприяння розвитку малого підприємництва та самостійної зайнятості; удосконалення системи професійного навчання, перенавчання, професійної орієнтації; поліпшення соціальної захищеності та забезпечення активної життєдіяльності.

7. Для збереження та створення нових робочих місць для інвалідів слід: розробити та впровадити механізм економічного і морального заохочення роботодавців щодо працевлаштування інвалідів, використовуючи при цьому кошти штрафних санкцій, які перераховують підприємства Вінницькому обласному відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів; забезпечувати постійну підтримку підприємств інвалідів у збуті, рекламі виготовленої продукції, кредитуванні, пільговому оподаткуванні; передбачити законодавчі заходи для збереження робочих місць і захисту інвалідів від звільнення; розвивати нестандартні форми зайнятості, гнучкі режими праці і відпочинку (надомна праця, оплачувані громадські роботи тощо).

8. Для подальшого розвитку малого підприємництва та самостійної зайнятості доцільно: надавати інвалідам-підприємцям пільгову фінансову підтримку за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інших фондів; запровадити повне звільнення від оподаткування не менше як на 5 років малих підприємств, створених інвалідами, та інвалідів-підприємців; організувати опанування інвалідами суміжних спеціальностей згідно попиту на ринку праці; створити у ряді міст інвабізнес-інкубатори по наданню підтримки інвалідам, які починають підприємницьку діяльність. Вирішити проблему соціального захисту малих підприємців шляхом поширення на них умов надання соціальної та матеріальної допомоги при захворюванні, інвалідності на виробництві, врахування стажу роботи при нарахуванні пенсій тощо.

9. Для удосконалення професійної реабілітації інвалідів пропонуємо: створити її цілісну завершену систему на різних рівнях управління; розширити перелік медичних показань до навчання інвалідів у вищих та професійно-технічних закладах та збільшити обсяги державного замовлення на їх підготовку; створити інформаційний банк вакансій та послуг