МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

НІРОНОВИЧ НАЗАР ІВАНОВИЧ

УДК 338.24:658.589

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Спеціальність 08.06.01 –

економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ЛЬВІВ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економіки підприємства і менеджменту Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

Петрович Йосиф Михайлович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри економіки підприємства і менеджменту

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Захарченко Віталій Іванович,

Одеський національний університет імені Іллі Мечникова,

професор кафедри економіки і управління

кандидат економічних наук, професор

Крупка Михайло Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри фінансів та кредиту

Провідна установа: | Ужгородський національний університет, кафедра економіки, менеджменту та маркетингу,

Міністерство освіти і науки України, м. Ужгород

Захист відбудеться “    ”   травня   2003 року о “ 00 ” годині на засіданні--------------спеціалізованої вченої ради К 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Ст. Бандери, 12, IV корпус, ауд. 301б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська, 1

Автореферат розісланий “    ”    квітня    2003 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, к.е.н., доцент | І.Н. Пащенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конкурентоспроможність національної економіки, а також темпи її зростання значною мірою обумовлені здатністю промислових підприємств швидко реагувати на зміни в темпах науково-технічного прогресу, їх можливістю впроваджувати нові технологічні процеси та виготовляти нову конкурентоспроможну продукцію. У вирішенні цієї проблеми велике значення має перехід промислового комплексу України на інноваційний шлях розвитку. Активізація інноваційних процесів на мікро- і макрорівні є важливим фактором при формуванні економічної політики будь-якої країни, зокрема країн з перехідною економікою, які намагаються подолати негативні тенденції у своєму розвитку та вийти на якісно новий рівень господарювання.

Україна володіє значним науковим та інноваційним потенціалами. Однак це не дало їй змогу якомога швидше вийти з економічної кризи під час переходу до ринкової економіки. Однією з основних причин, що призвели до такої ситуації, стало погіршення стану інноваційної діяльності в цілому ряді галузей промисловості. Отже, удосконалення управління інноваційними процесами на промислових підприємствах, підвищення ефективності державного регулювання цих процесів забезпечать зростання інноваційної активності вітчизняних підприємств, підвищення конкурентоспроможності національного виробника та покращання добробуту населення України.

Проблеми науково-технічного прогресу завжди знаходилися в центрі уваги провідних вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, вони набули широкого висвітлення в працях таких відомих вітчизняних вчених, як Александров В.В., Александрова В.П., Амоша О.І., Бажал Ю.М., Бойко Є.І., Галуза С.Г., Гальчинський А.С., Геєць В.М., Герасимчук М.С., Гончарова Н.П., Захарченко В.І., Крупка М.І., Кузьмін О.Є., Лапко О.О., Осика А.П., Пампура О.І., Пересада А.А., Петрович Й.М., Продіус І.П., Черваньов Д.М., Чумаченко М.Г., Чухрай Н.І., Яковлєв А.І. Серед зарубіжних вчених, роботи яких набули широкого визнання, в області інноваційної діяльності працювали Бірман Г., Водачек Л., Завлін П.Н., Мединський В.Г., Менсфілд Е., Перлман М., Санто Б., Твісс Б., Фатхутдинов Р.А., Шерер Ф., Шумпетер Й. та інші. У наукових працях цих вчених розглядається широке коло питань з проблематики інновацій, зокрема теоретичні основи інновацій, оцінка ефективності інноваційних проектів, формування інфраструктури інноваційної діяльності, фінансування та стимулювання інноваційних процесів, кадрове забезпечення інноваційної діяльності.

Проте швидкі темпи розвитку науково-технічного прогресу у світі спричиняють появу нових проблем в області інноваційного менеджменту. Це вимагає постійного удосконалення методів їх вирішення шляхом підвищення ефективності управління інноваційними процесами в усіх галузях народного господарства, особливо в промисловості України, яка повинна прискореними темпами нарощувати випуск наукомісткої та конкурентоспроможної продукції для задоволення потреб внутрішнього ринку і збільшення її обсягів на зовнішніх ринках. Власне, цим обумовлений вибір теми, визначена мета і завдання дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукового напрямку "Проблеми узгодження функціонування економічних, організаційних та мотиваційних механізмів господарювання і регулювання їх впливів на використання виробничого, корпоративного та особистісного потенціалів" кафедри економіки підприємства і менеджменту Національного університету "Львівська політехніка" при виконанні теми "Розробка системи ринкового управління інноваційними процесами на основі моніторингу показників діяльності та конкурентноздатності підприємства" ДБ/54 "ВОК" (номер державної реєстрації 0198U007871), затвердженої рішенням НТР НУ "Львівська політехніка", протокол № 11 від 12.11.1998 р. Результати дослідження використані при формуванні розділу IV даної теми "Інноваційний процес в Україні та його роль в оновленні виробничого потенціалу підприємства" та розділу V "Удосконалення механізму інтенсифікації використання та оновлення виробничого потенціалу підприємства".

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення управління інноваційними процесами на промислових підприємствах України, яка переходить на інноваційну модель розвитку.

Згідно з поставленою метою в роботі передбачається розв’язання таких задач:

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є інноваційні процеси на промислових підприємствах України.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні питання управління інноваційними процесами на промислових підприємствах.

Методи досліджень базуються на використанні порівняльного аналізу (при удосконаленні класифікації інновацій, формуванні механізмів фінансування та стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств), системного підходу (при розробці методики кількісної оцінки інноваційного потенціалу промислових підприємств), методів експертних оцінок та статистичної обробки отриманих результатів (при визначенні коефіцієнтів вагомості показників інноваційного потенціалу промислового підприємства), графічного аналізу (при аналізі джерел та особливостей фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств). Інформаційною базою дослідження слугували дані Держкомстату України та Львівського обласного статистичного управління, звітні матеріали промислових підприємств Львівщини, матеріали наукових джерел та результати власних наукових досліджень автора дисертаційної роботи.

Наукова новизна одержаних результатів. В результаті проведеного дослідження отримано такі наукові результати:

–

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для організації та активізації інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах. Разом з тим, розроблена методика оцінки інноваційного потенціалу промислових підприємств дасть змогу визначати потенційну здатність окремого підприємства впроваджувати інновації, здійснювати аналіз факторів, які впливають на таку здатність. Застосування удосконаленої методики оцінки економічної ефективності інноваційних проектів підвищить якість прийняття управлінських рішень стосовно оцінки та відбору проектів. Запропоновані механізми фінансування і стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств сприятимуть покращанню фінансового забезпечення інноваційних процесів на промислових підприємствах та активізації інноваційної діяльності в Україні.

Удосконалена в роботі методика оцінки економічної ефективності інноваційних проектів використана для планування діяльності НВП "Енергокомплект" (довідка № 142 від 03.04.2002 р.). Розроблена в дисертації методика оцінки інноваційного потенціалу промислових підприємств впроваджена у практичну діяльність СП "Енергоресурс" (довідка № 130/1 від 03.04.2002 р.). Сформульовані та обґрунтовані в дисертаційній роботі положення та рекомендації використовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін "Інноваційний менеджмент", "Фінансовий менеджмент", "Управління ризиком", "Управління витратами ресурсів в обробній промисловості", а також при виконанні курсових та дипломних проектів студентами спеціальності "Менеджмент організацій" в Національному університеті "Львівська політехніка" (довідка № від 14.05.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції "Підприємництво в Україні: проблеми і шляхи розвитку" (23-26 березня 2000 р., м.Львів-Дрогобич-Трускавець), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Теорія і практика управління організацією з погляду тисячоліть" (23-26 травня 2001 р., м.Київ), науково-практичній конференції "Проблеми розвитку фінансової системи та обліку" (20-23 березня 2001 р., м.Львів), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Формування нової парадигми економічної теорії в Україні" (23-24 листопада 2001 р., м.Львів), на наукових семінарах кафедри економіки підприємства і менеджменту Національного університету "Львівська політехніка".

Публікації. По темі дисертації опубліковано 10 наукових праць (4,03 друкованих аркуша), з них 5 (2,17 друкованих аркуша) – у фахових виданнях. Особисто автору належать 9 наукових праць (3,43 друкованих аркуша). Серед опублікованих праць розділ у навчальному посібнику "Організація підприємництва в Україні", який має гриф Міністерства освіти і науки України.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, загальних висновків по роботі, списку використаних джерел та додатків. Вона викладена на 199 сторінках машинописного тексту, містить 37 таблиць і 11 рисунків. Список використаних літературних джерел становить 160 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено сутність і стан наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету і задачі дослідження, його предмет та об’єкт, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказано форми апробації та оприлюднення результатів дослідження, наведено кількість публікацій за темою дисертації.

У першому розділі дисертації “Теоретичні та прикладні засади інноваційної діяльності підприємств на сучасному етапі господарювання” розглядаються основні питання теорії інновацій, зокрема поняття інновацій та інноваційного процесу, класифікація інновацій, фактори, що впливають на організаційно-виробничу чутливість підприємств до нововведень, а також на ефективність реалізації інноваційних проектів. На основі узагальнення теоретичних положень обґрунтовується відмінність між такими поняттями як “інновація”, “нововведення” та “новизна”.

В результаті опрацювання літературних джерел з даної проблематики було встановлено, що існують два основні підходи до визначення поняття “інновація”: статичний та динамічний, а також те, що обидва підходи досить часто використовуються на практиці. В дисертації обґрунтовується доцільність застосовування статичного підходу, за допомогою якого інновація розглядається як результат інноваційної діяльності.

Зробивши аналіз та узагальнивши здобутки вчених в області інноваційної діяльності, в дисертації удосконалено класифікацію інновацій, в результаті чого вперше введено у науковий вжиток такі класифікаційні ознаки:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Застосування цієї класифікації дає змогу більш детально підійти до розробки інноваційної стратегії підприємства та пошуку нових джерел фінансування інноваційних проектів, побудувати економічні механізми та організаційні форми управління інноваційними процесами на підприємстві, змоделювати поведінку підприємства щодо реалізації інноваційної продукції на ринку.

Разом з тим, в роботі відзначено, що продуктові та процесні інновації чинять різний вплив на окремі економічні категорії, зокрема на бізнес-цикл, життєвий цикл продукту, зайнятість населення, продуктивність праці, менеджмент на підприємстві, привласнення та імітацію. З метою кращого розуміння впливу інновацій на ці економічні категорії в дисертації здійснено аналіз сучасних підходів до поділу інновацій на продуктові та процесні. Серед цих підходів слід виділити такі: підхід на рівні підприємства, експертний, “перші користувачі”, секторальний за суб’єктами, секторальний за об’єктами, секторальний за суб’єктами та об’єктами і підхід за кінцевим попитом. В роботі підкреслено, що існує низький рівень узгодженості між різними підходами, оскільки, за результатами досліджень зарубіжних вчених, 96,9інновацій можуть бути визначені по-різному (як процесні або як продуктові) в залежності від використаного підходу.

На основі вивчення та аналізу літературних джерел виявлено фактори, які найбільшою мірою впливають на організаційно-виробничу чутливість промислових підприємств до нововведень, серед яких найбільш вагомими є професійно-політичний рівень керівництва, посада керівника, його права і обов’язки в процесі прийняття рішень, рівень кваліфікації та особисті якості керівника, система особистих цілей та їх часовий горизонт, внутрішнє та зовнішнє середовище підприємства.

Опрацювання теоретичних та фактичних матеріалів дало змогу зробити висновок про те, що величина окремого підприємства має істотний вплив на його сприйнятливість до нововведень. Дослідження показали, що великі промислові підприємства характеризуються значними недоліками щодо здійснення інноваційної діяльності, наприклад складною ієрархічною структурою, низьким рівнем гнучкості кадрової політики, звичкою застосовувати традиційні методи діяльності тощо. Малі промислові підприємства хоч і володіють високим рівнем гнучкості організаційної структури, який є необхідним для успішного впровадження нововведень, відчувають нестачу у фінансових ресурсах. Виходячи з цього, в роботі зроблено висновок про те, що недоцільно протиставляти малі та великі промислові підприємства у сфері інновацій, а потрібно розглядати їх як такі, що взаємодоповнюють одні одних.

В дисертації дано характеристику та здійснено оцінку факторів, які впливають на успішну реалізацію інноваційних проектів. До таких факторів віднесено орієнтацію на ринок, відповідність нововведення цілям організації, ефективну систему оцінки та відбору проектів, ефективне управління проектами і контроль за їх виконанням, джерела творчих ідей, чутливість організацій до нововведень, індивідуальну та колективну відповідальність. При цьому зроблено висновок про те, що не тільки кожний фактор окремо є важливим для успіху конкретного нововведення, а саме вся їх сукупність є необхідною для ефективного впровадження інновацій. Доведено, що необхідним є поєднання всіх факторів, і відсутність хоча б одного з них може піддати ризику успішне завершення проекту.

У другому розділі дисертації “Інноваційна діяльність на промислових підприємствах України та її аналітична оцінка” проведено аналіз наукового та інноваційного потенціалів України, досліджено особливості фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств, розроблено методику кількісної оцінки величини інноваційного потенціалу промислових підприємств та висвітлено особливості її застосування в умовах практичного менеджменту.

Аналіз статистичних даних, які характеризують економіку України протягом перехідного періоду, показав ряд негативних тенденцій у її зміні, а саме: значне падіння ділової активності, постійне зниження до 2000 року реальних обсягів ВВП, погіршення добробуту населення, високий рівень зносу основних виробничих фондів, який в промисловості України на даний час становить близько 50зростання питомої частки збиткових підприємств, зокрема в промисловості протягом 1996-2001 років на 11зменшення обсягів інвестицій в основний капітал, яке протягом 1990-2001 років склало майже 70Це негативно позначилося на стані інноваційної діяльності промислових підприємств України і призвело до погіршення їх інноваційної активності за багатьма показниками, про що свідчать дані табл.1, побудованої в результаті аналізу статистичної інформації, представленої Державним комітетом статистики України.

Таблиця 1

Показники інноваційної діяльності промислових підприємств України, одиниць

Показники | Роки | Індекс зміни за 1997-2001 рр.

1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Кількість промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю | 1655 | 1503 | 1376 | 1491 | 1503 | 0,91

Питома частка промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, в загальній кількості обстежених підприємств, % | 17,0 | 15,1 | 13,5 | 14,8 | 14,3 | 0,84

Комплексно механізовано та автоматизовано цехів, дільниць, виробництв | 101 | 102 | 103 | 98 | 113 | 1,12

Введено в дію механізованих потокових і

автоматичних ліній | 140 | 174 | 147 | 179 | 168 | 1,20

Впроваджено:

гнучких виробничих систем та модулів | 4 | 9 | 58 | 12 | 27 | 6,75

роботизованих технологічних комплексів | 3 | 2 | 1–– | 0

промислових роботів | 7 | 2 | 19 | 4 | 1 | 0,14

металорізальних верстатів з числовим

програмним управлінням | 57 | 43 | 43 | 66 | 45 | 0,79

нових прогресивних технологічних процесів | 1905 | 1348 | 1203 | 1403 | 1421 | 0,75

Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань | 10379 | 10796 | 12645 | 15323 | 19484 | 1,88

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, для реформування і технічного переоснащення вітчизняних промислових підприємств з метою активізації їх інноваційної діяльності необхідно інвестувати понад 50 млрд.дол. США. Найбільше коштів потребують такі галузі, як металургія (7 млрд.дол.), машинобудування (5,1 млрд.дол.), хімія та нафтохімія (3 млрд.дол.).

Аналіз світового досвіду та вітчизняної практики дав змогу дисертанту виявити основні причини, що призвели до погіршення фінансового забезпечення інноваційних процесів в Україні. Серед них слід виділити такі:

–

–

–

–

–

На основі узагальнення результатів дослідження зроблено низку пропозицій щодо призупинення негативних тенденцій у зміні наукового, виробничого і інноваційного потенціалів України та покращання фінансового забезпечення інноваційної діяльності вітчизняних підприємств. Для цього необхідно:

–

–

–

–

–

–

–

В дисертації розроблена комплексна методика кількісної оцінки величини інноваційного потенціалу промислових підприємств, яка дає змогу визначати їх потенційну здатність впроваджувати інновації. Під інноваційним потенціалом підприємства (ІПП) слід розуміти його потенційну здатність виготовляти нові вироби, впроваджувати нові технологічні процеси, а також здійснювати організаційні нововведення. При проведенні оцінки ІПП з використанням даної методики необхідно дотримуватися такої послідовності виконання етапів:

1.

2.

3.

4.

5.

В узагальненому виді показники, згідно з якими здійснюється оцінка інноваційного потенціалу підприємства, подані на рис.1.

Показники інноваційного потенціалу підприємства

Група 1 | Група 2

Вартість основних виробничих фондів промислового призначення | Патентно-ліцензійна діяльність | Впровадження прогресивних

технологічних процесів | Впровадження нових

видів продукції | Обсяг наукомісткої продукції | Ефект від використання винаходів

та раціоналізаторських пропозицій | Витрати підприємства на

інноваційну діяльність | Рентабельність виробництва | Професійний рівень

персоналу підприємства | Організаційна структура

управління підприємством | Технічний рівень розробок | Рівень зносу основних виробничих фондів промислового призначення | Фінансовий стан підприємства

Рис.1. Структура показників для оцінки ІПП

Визначення величини ІПП за першою групою показників (ІПП1), відповідно до даної методики, здійснюється за такою формулою:

, , | (1)

де d1i – значення i-го показника першої групи, безрозмірна величина;

g1i – коефіцієнт вагомості i-го показника першої групи, безрозмірна величина;

n1 – кількість показників першої групи (n1= 8), одиниць.

Оцінка окремих показників першої групи здійснюється за формулою):

, , | (2)

де ai – абсолютне значення і-го показника першої групи інноваційного потенціалу досліджуваного підприємства, у відповідних одиницях;

aiб – абсолютне значення і-го показника першої групи інноваційного потенціалу базового підприємства, у відповідних одиницях.

Для визначення інноваційного потенціалу за другою групою показників (ІПП2) застосовується формула (3):

, , | (3)

де d2і – значення і-го показника другої групи, безрозмірна величина;

g2і – коефіцієнт вагомості і-го показника другої групи, безрозмірна величина;

n2 – кількість показників другої групи (n2= 5), одиниць.

Оцінка окремих показників другої групи інноваційного потенціалу підприємства здійснюється експертним шляхом або з використанням відповідних формул для проведення розрахунків. В процесі оцінки ІПП показникам другої групи присвоюються певні значення у вигляді коефіцієнта, які лежать в межах від 0 до 1. Значення показників ІПП першої групи також є коефіцієнтами, проте ці значення можуть перевищувати 1.

Для визначення коефіцієнтів вагомості показників ІПП першої (g1i) та другої (g2i) груп було проведено експертне опитування, в якому приймали участь 10 спеціалістів у сфері інноваційної діяльності. Опитані експерти мали високий рівень компетентності, що дало змогу отримати досить точні результати.

В процесі обробки результатів даного експертного опитування в роботі проведено аналіз узгодженості думок експертів за допомогою коефіцієнта конкордації (W) та оцінку достовірності результатів експертного опитування за допомогою критерія Пірсона ().

В результаті проведених розрахунків коефіцієнт конкордації для першої групи показників ІПП склав 0,62, для другої – 0,56. Це дало змогу зробити висновок про досить високий рівень узгодженості думок експертів щодо вагомості показників ІПП як першої, так і другої групи.

Розраховані значення критерія Пірсона для обох груп показників ІПП перевищили його табличні значення ( >), що свідчить про достовірність результатів експертного опитування.

Загальна величина інноваційного потенціалу підприємства (ІППзаг) визначається за формулою:

ІППзаг ІПП1 Ч G1 + ІПП2 Ч G2 , | (4)

де G1 та G2 – вагові коефіцієнти відповідно першої та другої груп показників ІПП, безрозмірна величина.

З використанням даної методики в дисертації проведено оцінку інноваційного потенціалу двох промислових підприємств Львівщини – СП "Енергоресурс" та НВП "Енергокомплект", а також зроблено висновки про те, що застосування цієї методики на практиці дасть змогу визначати тенденції зміни величини інноваційного потенціалу окремого підприємства протягом певного періоду, виявляти основні фактори, які впливають на таку зміну, а також ґрунтовніше проводити оцінку платоспроможності позичальника фінансово-кредитними установами.

В третьому розділі дисертаційної роботи “Основні напрями удосконалення управління інноваційними процесами на промислових підприємствах” удосконалено механізм формування коштів для здійснення інноваційної діяльності та запропоновано напрями їх використання, розроблено методику врахування премії за ризик у нормі дисконту на основі аналізу проектів з аналогічним рівнем ризикованості, висвітлено послідовність оцінки економічної ефективності інноваційного проекту в конкретних виробничих умовах з використанням цієї методики, сформульовано основні засади формування механізму стимулювання впровадження інноваційних процесів на промислових підприємствах.

Опрацювання сучасної спеціальної літератури та проведення аналізу практичної діяльності підприємств економічно розвинутих країн і України дали змогу визначити основні елементи механізму фінансування інноваційної діяльності (ІД) промислових підприємств. Взаємозв’язок цих елементів представлений на рис.2.

В результаті проведеного аналізу інноваційних процесів на вітчизняних та зарубіжних підприємствах в дисертації зроблено висновок про те, що формування фінансових ресурсів на рівні національної економіки повинно знаходити відображення у залученні коштів до державного бюджету шляхом створення досконалої податкової та амортизаційної політики, законодавчих умов отримання позик від фізичних та юридичних осіб, співпраці з міжнародними фінансовими установами, приватизації державного майна, отримання коштів від урядів іноземних держав та їх угруповань, залучення потенційних джерел фінансових ресурсів в країні, серед яких заощадження населення, "тіньовий" та "вивезений" капітали.

Рис.2. Елементи механізму фінансування інноваційної діяльності

промислових підприємств

Аналіз світового досвіду та вітчизняної практики дав можливість обґрунтувати сучасні методи формування фінансових ресурсів на мікрорівні, найбільш вагомими серед яких є кредити, ґранти, безповоротні та безвідсоткові позики, проектне, венчурне, пряме та портфельне фінансування, спільне фінансування кількома компаніями, нетрадиційні методи фінансування (лізинг, селенг, франчайзинг, факторинг, форфейтинг). Крім того, формування фінансових ресурсів на рівні підприємства може здійснюватися шляхом розміщення акцій на фондових ринках, випуску облігацій, створення спільних підприємств, промислово-фінансових груп, альянсів, розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків власників, поглинання крупними компаніями, розрахунків за допомогою векселів, організації якісного фінансового менеджменту, участі у міжнародних інвестиційних програмах, залучення іноземного капіталу за допомогою американських депозитарних розписок (АДР) тощо.

Проведене дослідження дає змогу зробити висновок про необхідність поділу всіх методів фінансування інноваційної діяльності на макрорівні на прямі і непрямі. Так, пряме фінансування інноваційних процесів державою може здійснюватися шляхом надання кредитів, дотацій чи субсидій; використання контрактної системи фінансування та здійснення прямого фінансування проектів. Разом з тим, держава може зменшувати потребу підприємств у фінансових ресурсах шляхом передачі результатів наукових досліджень, приміщень та обладнання у безоплатне користування; надання безкоштовних консалтингових, маркетингових та інформаційних послуг; кадрового забезпечення.

Непрямі методи фінансування інноваційної діяльності на макрорівні повинні включати надання пільг в оподаткуванні, до яких відноситься дослідницький податковий кредит, податкові знижки на інвестиції, звільнення від сплати мита та ПДВ, податкові “канікули”; пільгову амортизаційну політику, яка передбачає дозвіл на індексацію вартості основних виробничих фондів та їх прискорену амортизацію; пільгове кредитування, в основі якого лежать низькі відсотки за кредит та сприятливі умови його погашення.

В результаті аналізу теоретичних розробок та фактичних даних в дисертації визначені основні форми та джерела фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств. Найбільш вагомими формами мобілізації фінансових ресурсів, що спрямовуються на розвиток інноваційної діяльності, слід визнати власні, залучені та позичені кошти, кошти замовників інноваційної продукції, а також кошти, отримані у безповоротне користування.

В роботі обґрунтовується необхідність віднесення до джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств власного прибутку та амортизації, коштів венчурних фондів, інвестиційних фондів та компаній, коштів засновників даного підприємства, коштів комерційних та інвестиційних банків, кредитних організацій, цільових, пенсійних, страхових та наукових фондів, вітчизняних і зарубіжних підприємств та індивідуальних інвесторів, державних та спонсорських коштів, коштів організацій, що здійснюють цільове фінансування.

На основі аналізу даних Державного комітету статистики України в дисертації встановлено основні джерела фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств України, а також визначено їх структуру. В узагальненому вигляді структура таких джерел представлена в табл.2.

Проведене в роботі дослідження напрямів фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств дало змогу зробити висновок про необхідність підвищення ефективності використання дефіцитних фінансових ресурсів в Україні шляхом їх вкладання в пріоритетні галузі національної економіки. Cтратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки, згідно із Законом України № IV від 16.01.2003 р. “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, можуть бути модернізація електростанцій, нові та відновлювані джерела енергії, новітні ресурсозберігаючі технології, машинобудування та приладобудування, розвиток високоякісної металургії, нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації, нові матеріали, розвиток біотехнологій, високотехнологічний розвиток переробної промисловості. Прискорений розвиток цих галузей обумовить необхідність розвитку і всіх інших суміжних галузей економіки України, підприємства яких повинні освоїти досконалі методи управління інноваційними процесами.

Таблиця 2

Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств України за джерелами фінансування в 1999-2001 роках

Джерела фінансування інноваційної діяльності | Роки

1999 | 2000 | 2001

в тис.грн. | у відсотках | в тис.грн. | у відсотках | в тис.грн. | у відсотках

Власні кошти | 813821,0 | 69,3 | 1399343,9 | 79,6 | 1653985,5 | 83,9

Державний бюджет | 118354,8 | 10,1 | 7720,2 | 0,4 | 55791,2 | 2,8

Держіннофонд | 37512,2 | 3,2––––

Місцеві бюджети–– | 1777,6 | 0,1 | 2625,4 | 0,1

Позабюджетні фонди–– | 33377,5 | 1,9 | 23529,6 | 1,2

Кредити | 71918,5 | 6,1 | 109993,1 | 6,3 | 118917,2 | 6,0

Вітчизняні інвестори | 6639,9 | 0,6 | 49406,8 | 2,8 | 34916,1 | 1,8

Зарубіжні інвестори | 88827,2 | 7,6 | 133055,0 | 7,6 | 58545,8 | 3,0

Інші | 36335,0 | 3,1 | 22475,1 | 1,3 | 23045,8 | 1,2

Всього | 1173408,7 | 100 | 1757149,2 | 100 | 1971356,6 | 100,0

В дисертації розроблена методика врахування ризику при оцінці економічної ефективності інноваційних проектів. Мова йде про визначення величини премії за ризик у нормі дисконту, яка, в свою чергу, використовується при розрахунку теперішньої вартості грошових потоків від реалізації інноваційного проекту. Дана методика базується на аналізі емпіричних даних по проектах з аналогічним рівнем ризику, які впроваджувалися промисловим підприємством в минулому.

На основі проведеного в роботі аналізу було встановлено, що серед методів врахування ризику, які надають можливість визначити доцільність вкладання коштів в окремі інноваційні проекти, є метод еквівалента певності та метод поправки на ризик норми дисконтування. Це дало змогу побудувати такі формули розрахунку:

; | (5)

, | (6)

де ТВі – теперішня вартість грошових потоків і-го року, грн.;

ГПі – грошові потоки і-го року в цінах базового періоду, розраховані в процесі оцінки економічної ефективності проекту, що досліджується, грн.;

ПРі – поправка на ризик і-го року в грошовому виразі (величина недоотриманих грошових потоків), грн.;

R' – безризикова дисконтна ставка, яка приймалася в розрахунках при оцінці економічної ефективності проекту, що досліджується, частка від одиниці;

Ri – дисконтна ставка і-го року, яка враховує ризик, частка від одиниці.

Оскільки в обох випадках необхідно отримати однакове значення ТВі, то, прирівнявши праві частини формул (5) та (6), можна вивести залежність Ri від інших змінних:

, | (7)

де і – індекс року, для якого визначається норма дисконту, безрозмірна величина.

Премія за ризик в нормі дисконту для кожного року реалізації проекту визначається шляхом віднімання R' від значення Ri відповідного року. Знайдені величини премій за ризик можна застосувати для дисконтування грошових потоків нового проекту двома шляхами:

- приймати премію за ризик для кожного року на рівні знайденого значення премії за ризик для відповідного року по реалізованому проекту;

- приймати однакове значення премії за ризик для всіх років реалізації проекту на рівні середньоарифметичного значення премій за ризик по реалізованому проекту.

Для врахування структури грошових потоків протягом усього періоду реалізації проекту в дисертації визначається єдине значення премії за ризик для всіх років реалізації проекту за допомогою рівняння, яке можна розв’язати за допомогою електронних таблиць “Microsoft Excel”:

, | (8)

де R – єдина норма дисконту, що враховує ризик, для всіх років реалізації проекту, частка від одиниці;

n – термін реалізації проекту, роки.

Представлена вище методика була застосована для оцінки економічної ефективності інноваційного проекту по виробництву поліетиленових труб підприємством “Енергокомплект” (м.Львів) і дістала позитивний відгук від фахівців даного підприємства.

Здійснений в дисертації аналіз та узагальнення світового досвіду і вітчизняної практики дали змогу обґрунтувати механізм стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств, основними елементами якого є методи стимулювання інноваційної діяльності на мікрорівні та напрями стимулювання цієї діяльності державою. В найбільш узагальненому вигляді елементи такого механізму представлені на рис.3. |

Стимулювання інноваційної діяльності

На мікрорівні | На макрорівні

Матеріальне

стимулювання | Моральне

стимулювання | Прискорення створення належної інфраструктури | Удосконалення

правового забезпечення | Покращання

фінансового забезпечення

Рис.3. Елементи механізму стимулювання інноваційної діяльності

промислових підприємств

Обґрунтовані в роботі механізми фінансування та стимулювання інноваційної діяльності промислових підприємств мають важливе значення для підвищення інноваційного потенціалу України та її переходу на інноваційний шлях розвитку. А застосування на практиці запропонованої в дисертації методики врахування премії за ризик в нормі дисконту дасть змогу керівникам промислових підприємств підвищити якість оцінки економічної ефективності інноваційних проектів та зменшити потребу цих підприємств у фінансових ресурсах.

ВИСНОВКИ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

-

-