ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Поляков Володимир Євгенович

УДК 373.167.:801.311 (470-32)

Історична еволюція топоніміки міста Сімферополя

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2003

Дисертація є рукопис:

Робота виконана на кафедрі російської історії Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | Доктор історичних наук, професор

Урсу Дмитро Павлович

Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, професор кафедри нової і новітньої історії.

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Бойко Анатолій Васильович,

Запорізький державний університет, завідувач кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін

кандидат історичних наук, доцент

Яценко Віталій Якович,

Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри української історії та етнополітики.

Провідна установа: |

Інститут історії України, відділ регіональних проблем історії України, Національна Академія наук України, м. Київ.

Захист відбудеться “24“ грудня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському національному державному університеті

за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “ 20 “ листопада 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент | Кривий І.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми

Будь-яке розвинене і цивілізоване суспільство виявляє інтерес і турботу, яка належить топоніміці. Таке суспільство відчуває прагнення до самооцінки через вивчення і пізнання своєї історико-культурної спадщини. Паралельно з функцією орієнтирів топонім виконує функції історико-культурних, а також просторово-часових віх існування як етносу, так і його мови. Крім топонімічної етимології важливу роль відіграють фонові знання та фонова інформація.

Актуальність роботи особливо зростає в епоху корінної переоцінки поглядів та ідеологій. Українському народу, що зробив свій історичний вибір на створення суверенної, демократичної держави, потрібно не тільки переосмислити своє історичне минуле, але й, відмовившись від нав'язаних раніше догм, кліше, стереотипів, напрацювати новий підхід до міської топонімії, виявити якісні пріоритети, усе те, що є багатством країни, її історичною пам'яттю, священною спадщиною - усе те, що повинно зберігатися і передаватися від покоління до покоління.

Зв'язок роботи з науковими темами. Робота виконана в рамках комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри російської історії “Історія Криму в період з 1783 по 1954 роки” № 0101U005695. Тема дисертації повністю відповідає даному напрямку роботи кафедри.

Об'єктом дослідження є міська топонімія: найменування вулиць, провулків, проспектів, проїздів, бульварів, набережних Сімферополя, а також топонімія інших великих і малих міст України і Росії.

Предметом дослідження є еволюція міської топонімії як наслідок соціально-політичних змін у суспільстві з виявленням причин, мотивів, чинників, виокремелення випадкових чинників, виявлення закономірностей.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є подання нового підходу до розуміння природи і специфіки міської географічної назви як історико-культурного явища. Для досягнення даної мети послідовно вирішувалися такі конкретні задачі, поєднані з положеннями, які виносяться на захист:

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Ё

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з останньої чверті ХУІІІ ст. по теперішній час, що обумовлюється періодом зародження і функціонування міської топонімії Сімферополя.

Територіальні рамки дослідження обрані в межах міста Сімферополя.

Методологічною основою дисертації стали принципи об'єктивності, історизму, гуманізму, світоглядного плюралізму, системності, пріоритету загальнолюдських цінностей, а також спеціально-історичні методи досліджень, зокрема історичний, логічний, порівняльний, проблемний, хронологічний, статистичний, що дозволили провести всебічний науковий аналіз стану міських топонімів.

Наукова новизна отриманих у дисертації результатів полягає в тому, що в ній уперше комплексно досліджувався весь масив годонімів великого міста України. Дослідження охоплює значний період - більше двох сторіч і розглядає події з урахуванням політичного, етнографічного та економічного контексту. Вперше використано механізм вивчення тюркських годонімів та визначено мотиви номінації як нових годонімів, так й існуючих раніше. В дисертації запропоновано математичний підхід до визначення частотності перейменувань, виявлено годоніми, що складають так звану “групу ризику”.

Вперше розглянуто всі перейменування, проведені в роки німецько-румунської окупації Криму, а також наведено аналіз їхніх мотивів і наслідків. Проаналізовано стан нормативно-правової бази зі створення та перейменування міських лінійних об'єктів. Запропоновано розуміння топоніма як деякого згорнутого тексту, що є собі пам'ятником історії, або таким, що несе пряму або непряму інформацію про історичну еволюцію країни, міста, даної вулиці. Розгортання ж топоніма в повному обсязі може бути лише результатом багатопланового наукового дослідження, при якому фіксуються об'єктивно існуючі етимологічні, нормативні, стилістичні, історико-культурні, географічні, соціологічні та інші знання, уявлення й асоціації, об`єднані у визначені модулі, подані в еволюції, в історичній динаміці.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що запропоновано як правовий механізм, так і технологію номінації вулиць і провулків, виявлення назв, що є пам'ятниками культури, історії, мови. Складено масив усіх назв вулиць міста з 1839 року по даний час і простежена вся динаміка перейменувань. Створено енциклопедію даних про людей, на честь або в пам'ять яких були названі вулиці Сімферополя. Матеріали дослідження були затребувані й одержали позитивну оцінку при упорядкуванні “Книги пам'яті”, при номінації вулиць Сімферополя відділом культури міськвиконкому.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалась на кафедрі російської історії Таврійського національного університету й отримала позитивну оцінку. Основні результати дисертації апробовано на наукових конференціях: 1-й Всесоюзній науково-практичній конференції Радянського фонду культури “Історичні назви - пам'ятники культури” (Москва, 1989 р.); регіональній науково-практичній конференції “Історичні назви - пам'ять народу” ( Горький / Нижній Новгород, 1990 р.); Міжнародній науковій конференції “Амет Озенбашли - значний суспільно-політичний діяч Криму, письменник-публіцист” (Сімферополь, 1998 р.); Третьому Міжнародному семінарі “Бібліотека - центр діалогу культур у поліетнічному суспільстві: розмаїтість досвіду, проблем і перспектив” (Алушта, 2001 р.)

Результаті дисертації опубліковані у трьох монографіях, двадцяти статтях.

Структура дисертації визначається метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (131 позиція), що віддзеркалює джерельну базу дослідження; додатків, які складаються з документів та довідкового матеріалу, таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються вибір теми та її актуальність, показується її зв`язок з науковими програмами, визначено об`єкт, предмет, мету та задачі дослідження, позначено методичну основу дисертації, подано результати дослідження, визначено ступінь їх новизни та практичної значущості.

У розділі 1 “Історіографія, джерелознавча база і методологія дослідження” автор розглядає стан вивчення й світогляду теми в історичній літературі.

Стан вивчення теми розкриває підрозділ 1.1. “Стан вивченості й висвітлення теми в історичній літературі”.

Людство достатньо довго обходилося без годонімів і тільки з розростанням міст було змушено удатися до цієї системи орієнтирів. Цей процес проходив повсюдно, але в різноманітному часовому інтервалі і практично за одним алгоритмом. Вулиця Галицька у Львові датується 1382 роком. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова.- Львів: Світ, 2001.- С.109.

Один з небагатьох кутків земної кулі Кримський півострів потрапив на сторінки письмової історії, завдяки чому до нас дійшли відгуки про народи, пам'ять про які зберегла топоніміка.

На рубежі ХIХ - ХХ ст. у вітчизняну топоніміку входить сходознавець В.В.Радлов, якого справедливо вважають батьком сибірсько-тюркської і монгольської топонімікі. Саме завдяки йому Крим стає об'єктом серйозних досліджень учених-лінгвістів.

Протягом майже півсторіччя з 1887 по 1931 рік кримські краєзнавці були об'єднані в єдину організацію, що іменувалася Таврійська вчена архівна комісія (ТВАК), а з 1923 р. - Таврійське товариство історії, археології й етнографії. (ТТІАЕ) До 1920 року було випущено 57 томів "Вістей ТВАК", що по праву вважаються енциклопедією з історії і культури Криму. У цей період О.Л.Бертьє-Делагард здійснює переклад російською мовою другого тому творів академіка П.С.Палласа: "Наблюдения, сделанные во время путешествия по южным владениям Российского государства в 1793 и 1794." Паллас П. Путешествие по Крыму академика Палласа в 1793 и 1794 гг. - Записки Одесского общества истории и древностей, 1881. т. ХІІ; 1883, т. ХІІІ.

3.Горбаневский М.В. Русская городская топонимия.- М.:ОЛРС, 1996.-304 с.

4. Горбаневский М.В. Москвоведение.- М.Московский учебник,1997.- 368 с. Видаються російською мовою твори про Крим Тунманна, Кларка, Дюбуа де Монпере.

З'являється цікава робота Гаркаві А.Я. “О происхождении некоторых географических названий на Таврическом полуострове”.

На жаль, наука в цьому питанні досить пізно відгукнулася на вимогу часу. Дійсний прорив у темі - це робота М.В.Горбаневського "Русская городская топонимия"3 і "Москвоведение" 4.

Розглядаючи проблему історичної еволюції міських топонімів Сімферополя, ми змушені визнати, що проблема годонімів привертала увагу багатьох дослідників, але, як показав проведений аналіз, у значно більшому ступені це поле діяльності філологів, а не істориків, що в силу об'єктивних причин значно звужувало масштаби дослідження. Проте, їхня праця представляє величезний інтерес.

У тій або іншій формі ці питання вже розглядаються на різноманітних науково-практичних конференціях, де виділяються роботи А.М.Варинської, А.І.Скляренка, Ю.О.Карпенка (Одеса), І.М.Железняк (Київ), Горпинич В.О. (Дніпропетровськ).

Обрана нами для дослідження проблема на жодному із зазначених етапів вітчизняної історіографії не була предметом спеціального вивчення й висвітлення. У даній дисертації з урахуванням сучасних досягнень історичної науки вона аналізується вперше.

Аналізу основних видів джерел з теми дослідження присвячений підрозділ 1.2 у розділі “Джерелознавча база дослідження “.

Відповідно до поставленої мети автором були використані різнопланові джерела.

Щоб скласти повний банк даних про вулиці міста, автором були використані такі джерела: Рішення міської Думи, виконкомів місцевих Рад про найменування і перейменування вулиць і провулків, “Справочная книга по Симферополю. 1911 год”, “Справочная книга по Симферополю. 1913 год”, “Адрес-календарь служащих в Таврической губернии 1903-1905. Симферополь”, “Памятная книжка Таврической губернии (1867-1917 год)”

Для надолуження утворених прогалин, особливо в період 1840-1900 років, автор був змушений звернутися до цілого ряду архівних документів, в яких містяться назви вулиць.

Післяреволюційний період і перші десять років Радянської влади виявилися найбільш складними через практично повну відсутність рішень місцевих Рад або інших первинних документів, але цю прогалину вдалось компенсувати залученням іншого ряду джерел і насамперед періодичної преси.

Щоб виявити мотиви номінації, автору прийшлося звернутися до найрізноманітніших джерел з історії міста, наприклад “Третья учебная экскурсия по Симферополю”, яка була складена викладачами гімназії Сімферополя і дозволила побачити місто очима своїх попередників.

Величезна інформація містилася у “Медико-топографическом описании города Симферополя 1891 года”, зробленому доктором А.Я. Гидалевичем.

Крім загальноміських планів і схем важливим джерелом стали домові книги і будівельні плани, що зберігаються як у бюро технічної інвентаризації, так і в особистих архівах громадян.

У підрозділі 1.3 автор розглядає методологічну основу дисертації. Автор узяв метод емпіричного аналізу і зіставлення конкретних фактів, взятих з великого масиву різних джерел. Використовувався також порівняльно-історичний метод, або метод аналогій. Суть його полягає в пошуках подібності або розходження між двома подіями (явищами, процесами) і пояснення цього. Щоб це порівняння було не випадковим, а науково обгрунтованим, автор шукав подібності у головних, істотних рисах явища. Тільки за таких умов порівняльно-історичний метод може допомогти відкрити визначену історичну закономірність або нові ланки в досліджуваній проблемі. Так, наприклад, цей метод дав можливість більш опукло визначити закономірність процесів на прикладі міської топонімії дореволюційної Одеси, Катеринослава і Сімферополя.

Розділі 2. “Етапи соціально-політичного розвитку Сімферополя і відбиток цих процесів у міській топонімії” складається з таких підрозділів: 2.1. “Історія Криму до включення півострова до складу Російської імперії та її відбиток у міській топонімії”, 2.2. “Міська топонімія кінця XVIII - початку XIX ст.”, 2.3. “Топоніміка міста від становлення Сімферополя як адміністративного центру Таврійської губернії і до встановлення Радянської влади”, 2.4. “Вплив культових споруджень різноманітних релігій на топоніміку міста”, 2.5. “Назви вулиць, мотивовані антропонімами і їхній зв'язок з історичними процесами в суспільстві”, 2.6. “Порівняльний аналіз дореволюційних годонімів Катеринослава, Одеси, Сімферополя”, 2.7. “Революція і громадянська війна”, 2.8. “Передвоєнні роки. Політика коренізації”, 2.9. “Велика Вітчизняна війна”, 2.10. “Депортація”, 2.11. “Сімферополь - обласний центр Кримської області в складі РРФСР, УРСР, незалежної України”.

У підрозділі 2.1. “Історія Криму до включення півострова до складу Російської імперії та її відбиток у міській топонімії” розглядаються взаємовідносини Криму з Росією, Україною, Польщею, Туреччиною, а також відображення усіх цих подій в міській топонімії: вул. Долгоруковська, вул. Єкатерининська, вул. Менглі-Гірея, вул. Потьомкинська, вул. Суворовська.

Ми бачимо тюркські апелятиви в назвах вулиць, пов’язаних із релігією народу: пр. Магометанський, пр. Мечетний, пр.Мінаретний, пр. Вакуфний.

Відгуки тюркських слів збереглися й у назвах торгових об'єктів: вул. Базарна, вул. Малобазарна, вул. Кантарна, пр.Каябашний.

Назви вулиць, утворених від комонімів (назв сільських об'єктів) і астионімів (міст), майже в абсолютній більшості тюркського походження: вул. Абдальська, вул. Акмечетська, вул. Арабатська, вул. Бахчисарайська, вул. Бітакська, вул. Богурчинська, вул. Бахчиельська, вул. Кримська, вул. Карасубазарська, вул. Курцовська, вул. Мамакська, вул. Сабловська, вул. Сімеїзна, вул. Старокримська, вул.Чокурчинська, вул.Чумакарська.

Також тюркського походження назви вулиць, утворених від потамонімів (назв рік) Криму: вул. Ангарська, вул. Альмінська, вул. Качинська, вул.Салгирна, вул. Чокурчінська.

Пам'ятниками історії та мови є назви, пов'язані зі становою приналежністю: вул. Кадіеськерська, вул. Карабайська, вул. Султанська, пр. Ханський, бульвар Крим-Гірея.

У підрозділі 2.2 “Міська топонімія кінця XVIII - початку XIX ст.” уперше дається перелік мечетей міста, період функціонування, а також є вказівки про їхнє місцезнаходження.

У підрозділі 2.3 “Топоніміка міста від становлення Сімферополя як адміністративного центру Таврійської губернії і до встановлення Радянської влади.”розглядається історія виникнення і функціонування годонімів.

Майже ціле сторіччя в Сімферополі вживали як орієнтири прізвища власників будинків. У 1837 році було розпорядження губернатора про найменування міських вулиць і провулків. Архітектор Григор'єв запропонував комісії перелік головних вулиць і провулків Сімферополя .

У підрозділі 2.4 “Вплив культових споруджень різних релігій на топоніміку міста” докладно простежується вплив на міську топонімію кафедрального собору святого Олександра Невського, церкви Петра і Павла та інших культових споруд Сімферополя різних конфесій.

У підрозділі 2.5 “Назви вулиць, мотивовані антропонімами і їхній зв'язок з історичними процесами в суспільстві” відзначається, що в першому переліку вулиць і провулків Сімферополя не було жодного годоніма, мотивованого антропонімом, але вже в наступному сторіччі вони складають дві третини.

У підрозділі 2.6 “Порівняльний аналіз дореволюційних годонімів Катеринослава, Одеси і Сімферополя” переконливо підтверджується, що всі процеси проходили за тими ж законами. Абсолютне число назв вулиць було вмотивовано і поява їх не була випадковою. Ось чому усі вони є пам'ятниками історії, мови та культури.

Багато назв цілком унікальні: вул. Дерібасівська, вул. Старопортофранківська, пр. Бісквітний, вул. Шампанська, Французький бульвар - усе це характерно тільки для Одеси і немов є її візитною карткою; вул. Салгирна, вул. Кадіескерська, бульвар Крим-Гірєя - для Сімферополя; вул. Філософська, ул. Волоська - для Катеринослава.

У підрозділі 2.7 “Революція і грамодянська війна” розглядається динаміка подій цього періоду, а також простежується відбиття цих подій у назвах вулиць.

Цей епізод прекрасно відбитий у п'єсі Костянтина Треньова “Любов Ярова”, дія якої проходить у Сімферополі. Примітно, що в ній автор зберіг у дещо зміненому вигляді топоніміку міста: “Зелена Гірка” (замість Красна Гірка), “Жегловський міст” (замість Жигулінський).

Є в місті Комсомольський парк, де поховані страчені в ті дні комсомольці, але ніде не йдеться про те, що багато хто з них - кpимські татаpи. Важливо, що текст був виконаний двома мовами: pосійською і кримськотатарською.

У підрозділі 2.8 “Передвоєнні роки. Політика коренізації” розглядаються передумови і вплив Турецької республіки на створення Кримської АРСР, а також відбиток цієї події у міській топонімії. У 30-і роки за кpимськотатаpським наpодом pезеpвувалися дефіцитні pабочі місця, дотримувалася досить висока квота для керівних посадовців, до 20% місць виділялося в навчальних закладах.

Якщо до 1928 року членство в паpтії "Міллі Фіpка" нікому з кpимських татаp у провину не ставилося і вони активно співпрацювали з Радянською владою, часом займаючи достатньо високі посади, то 17 грудня 1928 р. колегія ВДПУ виносить вирок у справі "Міллі Фіpка" і в січні 1931 року пpоводить масові аpешти, що закінчуються, як пpавило, pозстpілами колишніх її членів.

У назвах вулиць цей період знайшов такий відбиток: з вуличних аншлагів зникає усе, що нагадувало про державних діячів старої Росії, зникають терміни минулого життя, усяке нагадування про релігію. Нові ж назви часом казуїстичні. Так, провулок Мінаретний становиться вулицею Безбожників; провулок Церковний - Отсталий; вулиця Губернаторська - вул. Пролетарська; провулок Чиновничий - Радянський.

Ось перелік вулиць і провулків, що з'явилися в передвоєнні роки і стали символами тієї епохи: Авангардна, Більшовицька, 8 Березня Депутатська, Декабристів, КІМ, Колгоспний, Комунарів, Комсомольська, Червоного Хреста, Червонопрапорна, Червоних підпільників, Молодих підпільників, Жовтнева, Першотравнева, Профспілковий, Радянський.

Окремо виділимо військово-патріотичну тематику: вул. Барикадна, вул. Бастіонна, вул. Комендантська, вул. Червоноармійська, вул. Червоногвардійська, вул. Оборонна, вул. Партизанська.

У ці роки з'являються назви, що були покликані славити людей, які були символом режиму, не дивлячись на те, що абсолютна більшість з них ніколи в Криму не були: вул. Володарського, вул. Воровського, вул. Дзержинського, вул. Кагановича, вул. Калініна, вул. Кірова, вул. Крупської, вул. Куйбишева, вул. Карла Маркса, вул. Леніна, бул. Леніна, вул Карла Лібкнехта, вул. Луначарського, вул. Рози Люксембург, вул. Троцького, вул. Цюрупи, вул. Клари Цеткін.

Поряд з цим функціонують назви вул. Кантарна, вул. Кадіеськерська, пр. Карабайський, пр. Каябашний, пр. Курбетський. Окремі вулиці названі іменами кримських татар, загиблих за встановлення Радянської влади в Криму: вул. Мансурова, вул. Сакаєва, вул. Субхі, вул. Урманер.

У підрозділі 2.9. “Велика Вітчизняна війна” розглядаються події, пов’язані із захистом Перекопу, Севастополя, звільненням Криму, боротьбою партизан і підпільників, а також окупаційним режимом.

У 1973 році на закинутому вірменському цвинтарі Сімферополя школярі знайшли зарослу військову могилу, напис на якій вказував, що тут похований Герой Радянського Союзу Василь Петрович Трубаченко (1915-1941), поруч була виявлена могила генерал-майора танкових військ Борзилова Семена Васильовича (1893-1941). Ініціатива школярів змусила владу привести цвинтар у порядок, а іменами Трубаченка і Борзилова були названі вулиці Горіхова і провулок .Водостічний.

З 30 жовтня 1941 р. і по 4 липня 1942 тривала оборона Севастополя, що продемонструвала наочно мужність і героїзм його захисників, полководницький талант командуючого Приморською армією Петрова і начальника штабу армії Крилова й у той же час розгубленість, неспроможність прийняти адекватне рішення, байдужість до доль людей з боку командуючого флотом адмірала Октябрьського і вищого керівництва країни. Як результат більш 90 тисяч захисників міста опинилися в полоні, тому що евакуація військ навіть не планувалася і для порятунку людей нічого зроблено не було. Рятувалось тільки вище командування, вивезене на двох підводних човнах.

Якщо трагедія Севастополя, хоч і в препарованому виді, через призму міста-героя, брехливо, але висвітлювалася в пресі, у художній літературі, то про трагедію Керчі намагалися не говорити взагалі. Завісу мовчання зняв письменник Сергій Смирнов, уперше розповівши про жахи Аджимушкая, коли на початку травня 1942 року залишки 83-ї бригади морської піхоти, 95-го прикордонного загону, Ярославського авіаційного училища, Воронезького училища радіоспеціалістів та інших частин - усього понад 10 тисяч чоловік виявилися загнаними в Аджимушкайські каменоломні. На що вони розраховували? Відповідь бачиться лише в одному - по той бік протоки в перші дні трагедії за наказом маршала Будьонного розстрілювали усіх, кому вдавалося залишити Крим.

У назвах вулиць цей період знайшов такий відбиток: у 1965 році до 20-річчя Перемоги затишний провулок Театральний, що знаходиться у самому центрі міста, до цього часу він, правда, уже звався Профсоюзний, був перейменований у вулицю Героїв Аджимушкая.

З 1 листопада 1941 р. по 13 квітня 1944 р. Сімферополь був окупований німецько-румунськими військами. Всі ці роки в лісах знаходилися партизани, а в місті діяло патріотичне підпілля.

Партизанський рух в Криму варто було б розглядати в трьох етапах.

1.

2. Із зими 1942 р. і по жовтень 1943 р., коли нечисленні ряди в умовах жахливого голоду, повної відірваності від Великої землі, абсолютної переваги противника і при значному сприянні йому місцевого населення вели важку, смертельну боротьбу за виживання. У цей найбільш важкий період у лісі знаходилося усього 266 чоловік.

3. Заключний етап - з жовтня 1943 р. і по квітень 1944 р., коли Червона Армія стояла під Армянськом і Перекопом, коли здавалося, що ще 3-5 днів і Сімферополь буде звільнений, у ліс прийшли тисячі людей, і тільки вимушена затримка військ 3-го Українського фронту через Нікопольський плацдарм продовжила окупацію Криму. На 15 січня 1944 р. число партизан складало 3733 чоловік.

У назвах вулиць цей період знайшов такий відбиток: у 1948 році окремим рішенням виконкому три вулиці – Трамвайна, Архітекторська і Підгірна були перейменовані в вул. Молодих підпільників, вул. Зої Жильцової, вул. Єфремова. Вибір двох імен із декількох десятків загиблих у гестапо героїв підпілля незрозумілий і немотивований.

Перейменування однієї з центральних вулиць міста в пам'ять Івана Козлова сколихнуло громадськість і вже наступного року у 1958 році з'явилися вулиці Носенка, Зої Рухадзе, Семнюкова. На більше влада поки не пішла. Тільки після святкування двадцятиріччя Перемоги з'явився великий блок вулиць на честь героїв сімферопольського підпілля. Ще через майже двадцять років, до наступної річниці Перемоги (1985 рік) список героїв-підпільників поповнився новими іменами.

У розділі 2.10. “Депортація” просліджується вплив цієї трагічної події на топоніміку міста. В останні роки більшість дослідників сходяться на тому, що депортація народів з Криму була частиною загального плану зі створення в Криму єврейської держави. Позиція ця виявилася дуже зручною для сучасного комуністичного керівництва Криму, що переклало провину за депортацію на США та Ізраїль.

Наслідки депортації в міській топонімії були такі: 14.07.44 вул. Кантарна стає вул.Чехова, 24.11.44 вул. Субхі - вул. Крилова.

У 1946-48 рр. було перейменовано ще тридцять шість вулиць і провулків. Привід перейменування був один: репресії проти депортованих народів. При цьому просліджувалися такі закономірності - відбувалося вилучення і заміщення всіх назв вулиць, в основі яких лежать:

1.

2.

3.

4.

5.

У підрозділі 2.11. “Сімферополь - обласний центр Кримської області в складі РРФСР, УРСР, незалежної України” розглядається весь комплекс проблем, пов'язаних із динамікою найменувань і перейменувань вулиць міста.

У перші повоєнні роки ріст міста і відповідно поява нових вулиць і провулків у силу цілого ряду причин - надлишку житлової площі за рахунок масової депортації, відновлення зруйнованого війною житла і промислових об'єктів, сприяли тому, що нові вулиці, а отже і назви стали з'являтися тільки в 1951 році, але вже з 1952 року місто почало стрімко зростати: 1952 р. - 30 нових вулиць і провулків; 1953 - 10; 1954 - 4 вулиці і провулка; 1955 - 24; 1956 - 4; 1957 - 3; 1958 - 36; 1959 р. - 3; 1960 р. - 6; 1961 р. - 4; 1962 р. - 3; 1965 р. - 5; 1983 р. - 6; 1989 р. - 1; 1993 р. - 33; 1994 р. - 8; 1996 р. - 15; 1997 р. - 33; 1998 р. -27; 2001 р. - 8.

Табл.1.1.

Діаграма виникнення нових вулиць і провулків Сімферополя в повоєнні роки

(по п'ятирічках з 1950 року по 2002 рік)

Але викликаний депортацією надлишок житлового фонду швидко був реалізований і вже у п'ятдесяті роки у Сімферополі, як і по всій країні, квартирне питання стояло надзвичайно гостро. Значною мірою влада свідомо створювала житлову проблему, використовуючи квартиру, як один з головних стимулів роботи. Черга на житло була різновидом кріпосного права. Навряд чи не половина сімферопольців жила в непридатних помешканнях: у колишніх стайнях, кузнях, лавках, різних господарських прибудовах. У цей період починалися розпачливі спроби самовільного спорудження будинків на околицях міста. Але влада виявляла разючу пильність. Бульдозерами зносили будівлі, що самовільно з'явилися. Ні сльози дітей, ні благання матерів не могли їх зупинити. Але оскільки виходу все рівно не було, люди знову і знову будували свої невеличкі будиночки, оскільки камінь, глину можна було брати поруч і безкоштовно: камінь зі стін скіфської фортеці, глину з кар'єру. Перемога прийшла тоді, коли за одну ніч методом "народного будівництва" була побудована ціла вулиця. Знести три десятки будинків, а значить, вступити в сутичку із сотнею людей влада не ризикнула і залишила новоселів у спокої.

Примітно, що збереглася дотепер назва цієї вулиці - Паризька. Очевидно, як мрія про невідоме гарне життя. А весь цей мікрорайон дотепер називають Нахаловка, у пам'ять про те, що власники цих будівель навряд чи не десятиліття жили у своїх будинках не прописаними, не маючи ні планів на забудову, ні домових книг.

Передача Криму зі складу Російської федерації Українській РСР багато в чому була визначена геополітичним положенням півострова. Рішення про передачу Криму Українській РСР було сприйнято в Криму в цілому позитивно, а наступний за цим тимчасовий підйом матеріального забезпечення населення автоматично зняв будь-які можливі невдоволення.

Не залишилися непоміченими ці події й у міській топонімії.

В 1954 році вул. Лугова була перейменована в вул. Б. Хмельницького, а одна з новозбудованих вулиць отримала ім'я Щорса, командира Української Радянської дивізії в роки громадянської війни. У 1956 році бульвар Листопадний перейменовують у бульвар Івана Франка. У 1961 році вул. Ялтинську перейменовують у вул.Коцюбинського (практично невідомого тоді в Криму українського письменника), а вул.Київську у вул. Лесі Українки. Подібні маніпуляції були пророблені не заради того, щоб увічнити пам'ять поетеси, а винятково престижними розуміннями: за задумом влади саме по вулиці Київський повинен був рухатися з аеропорту до моря урядовий кортеж. Для цієї мети була об'єднана велика ділянка нової магістралі, вулиці Мічуріна і Середня - усе це одержало назву вул.Київська. Дещо складніше історія назви вул. Шевченка. Ніяких офіційних документів про номінацію вулиці немає. Всі сусідні вулиці пойменовані в 1957 році, але серед них годоніма вул. Шевченка немає. У той же час, розташовані в безпосередній близькості вул. Підгірна й пр. Темний згадуються відповідно з 1944 року і з 1940 року. Мабуть, ці назви вони одержали ще в той час, коли входили до складу сільської Ради приміського сільця Ново-Романівка. По домових книгах старожилів удалося встановити, що вул. Шевченка також уперше згадується з 1954 року.

Після 1991 року в міській Раді вдається накласти мораторій на перейменування вулиць і тим самим захистити міську топоніміку від ювілейних та інших перейменувань.

У районах компактного мешкання кримських татар разом із місцевими меджлісами - органами місцевого самоврядування, що підпорядковуються Головному Меджлісу, але контактують з райвиконкомами, погоджуються назви нових вулиць кримськотатарською мовою. Весь блок нових годонімів виноситься на сесію міської Ради й одержує підтримку. Примітно, що поміж нових є вулиці, названі іменами правозахисників: вул.Генерала Григоренка, вул. Кастеріна, вул. Муси Мамута. Назви, що були б немислимі у радянську епоху. Повертаються історичні назви: вул. Турецька, вул. Караїмська, пр. Кримчацький.

Але проходять нові вибори в міську Раду і більшість у ньому вже складають не представники демократичних сил, а комуністи і кримінальні структури. У топоніміці це відбивається найбільш жахливим чином. У мікрорайоні Біле всі нові вулиці одержують назви з одночасним перекладом на російську мову: вул.Істок - Сувбаши; вул. Новий світ - Янъи Дунья тощо. Це груба помилка, незнання норм мови, але логіка депутатів проста: "Народ повинний розуміти назви вулиць. Російська мова повинна бути присутня скрізь".

Поряд із цим знову відбувається навала меморіальних назв, з'являються вулиці “Казаряна А.Н.”, “Єрошенка В.І.” і т.д. - усього дев'ять вулиць на честь покійних генералів, потім новий блок : "вул. ім. Матвєєва П.К.” тощо.

У розділі 3 “Правова база функціонування годонімів”, у підрозділі 3.1. “Історична еволюція назв вулиць, поданих номінальними іменами” розглянута етимологія номінальних годонімів, періоди їхнього функціонування.

У підрозділі 3.2. “Урбоніми Сімферополя” розглянуто внутрішньоміські топоніми Сімферополя та їхній вплив на формування назв вулиць.

У підрозділі 3.3. “Причина, привід і мотив номінації” визначено, що причина номінації - це суспільна необхідність у локалізації того або іншого об'єкта. Це правило, але є й винятки, що в останні роки все частіше підміняють правило: причиною номінації стає не господарська, утилітарна необхідність, а горезвісна політична доцільність. У такий спосіб причиною номінації поряд із перерахованими вище чинниками виступають вузько партійні, відомчі, кланові, групові та інші інтереси номінаторів

Під приводом номінації ми розуміємо обставину, спроможну бути основою для присвоєння назви.

У підрозділі 3.4. “Одночасне функціонування декількох годонімів одного об'єкта” розповідається про алоніми (варіантні назви).

Серед них дисфемізація - заміна природного позначення більш грубим. Так пл. Куйбишева в Сімферополі іменується "Куйбишатник", вулиця Пушкінська - "Пушкар"; ріг Артилерійської і Чехова - "П'яний кут" як натяк на зосередження там численних шинків; район Бела Куна - "Живі та мертві" (у даному випадку мається на увазі розташований поруч міський цвинтар).

Демінутивація - надання імені з ласкаво-зменшувального відтінку. Вулицю Рози Люксембург зазвичай називають "Розочка".

У підрозділі 3.5. “Назва вулиці як документ історії” розглянуто весь комплекс інформації, що несе годонім. Простежено і зворотний зв'язок, коли годонім впливає на характеристику людини. "Дівчина з Пушкінської" - так у Сімферополі можуть сказати про представницю найдавнішої професії. "Він як із Рози Люксембург утік" - і всім зрозуміло, що дії людини нагадують вчинки божевільного, тому що за адресою вул.Рози Люксембург, 27 знаходиться лікарня для душевнохворих. Але є й протилежні приклади. Називаючи своєю адресою престижний мікрорайон міста, людина однозначно повідомляє про свою приналежність до відповідного матеріального та соціального стану.

Наводяться приклади використання реальних урбонімів у драматургії, художній літературі та інших видах мистецтв задля створення атмосфери довіри.

У підрозділі 3.6. “Періодизація шарів міської топонімії Сімферополя та їхні характеристики” розглянуто різні періоди топонімії Сімферополя.

Перший шар охоплює період від другої чверті XIX сторіччя і до кінця ХХ сторіччя.

Характерна риса - абсолютно всі назви вулиць мотивовані, усі назви у прикметниковій формі і відповідають на запитання: яка вулиця? Кожна назва - це пам'ятник історії, мови.

Другий шар годонімів Сімферополя охоплює період від початку ХХ сторіччя по 1924 рік. Міська влада починає усвідомлювати, що крім адресності годоніми можуть нести і додаткові функції: просвітницькі, пропагандистські. У цей період ми бачимо перейменування, викликані винятково естетичними розуміннями: Собача балка - Петровська балка, вул. Жидівська - вул. Караїмська, вул. Мільйонна - вул. Підгірна.

Вчинено ряд перейменувань вулиць і мета цих дій - увіковічнення пам'яті відомих людей, чия діяльність тим або іншим чином була пов'язана з Кримом, Сімферополем.

Зберігається домінування прикметників, але вже є вкраплення родового відмінка: вул. Графа Толстого, вул. Іванова, пров. Сєрова. На зміну питання: Яка вулиця? Приходить питання: На чию честь?

Третій шар годонімів Сімферополя: 1924 - 1944 роки. Цілком витіснені всі назви вулиць, що несуть в собі інформацію про релігію, державних діячів дореволюційної пори. На зміну їм прийшли символи Радянської епохи, діячі більшовистської партії, герої революції, громадянської війни.

Вперше з'являється в назвах вулиць абревіатура : вул. КІМ, вул. ВІЛАР.

Четвертий шар годонімів Сімферополя: 1944 -1991 рр. Відбувається повна заміна назв вулиць, що нагадують про кримських татар.

Влада остаточно затвердилася в тому, що головне завдання годоніма не адресність, а пропаганда радянського способу життя, виховання відданості до Комуністичної партії і до її ідеалів. Назви вулиць відповідають системі цінностей у партії: потрапляє політик у немилість і це відразу відбивається на міській топонімії.

П'ятий шар міської топонімії Сімферополя: з 1991 р - по теперішній час. Можливо його ще рано виділяти з годонімів четвертого шару, тому що вплив ідеології “розвиненого соціалізму” у Криму дотепер надзвичайний. Примітно, що навіть у 2002 році, виступаючи на траурній панахиді близького до комуністичних кіл співака Юрія Богатікова, лідер кримських комуністів Леонід Грач оголосив, що в Сімферополі буде вулиця на честь Богатікова. Поряд з атавізмами старої ідеології в топоніміку міста цієї пори увійшли і назви кримськотатарською мовою: вул. Алмали, вул. Меркезлі.

У підрозділі 3.7. “Виявлення чинників формування нових шарів, визначення закономірностей еволюції” розглядається цей процес у динаміці. Виведено формули частотності перейменувань, визначено своєрідні “групи ризику”.

У підрозділі 3.8. “Правове регулювання функціонування годонімів” розглянуто всі законодавчі акти, проаналізовано механізм як найменування вулиць, так і їхнього перейменування.

У Висновках узагальнюються головні результати дослідження:

1. Міська топоніміка - це сукупність назв окремих мікрорайонів, вулиць, провулків, площ - продукт соціально-політичного суспільства, у якому як у дзеркалі відбивається все, що відбувається в суспільстві: класові, культурні, суспільно-політичні, економічні явища, зліт і падіння особистостей, що формують морально-політичну атмосферу в суспільстві, пріоритет тих ачи інших цінностей.

2. З першої половини ХІХ сторіччя серед міських топонімів Сімферополя головну роль як просторові орієнтири починають відігравати назви вулиць, відсуваючи на другий план назви кварталів, слобід, махале. Якщо для Кримського ханства основним інструментом було застосування махале, то в умовах капіталістичного розвитку потрібна більш детальна орієнтація, що призвела до створення системи назв вулиць, провулків, бульварів, спусків, тупиків.

3. Оскільки розвиток капіталізму в Сімферополі відбувався в умовах монархічного ладу з обмеженими елементами демократії, то вже з кінця ХІХ сторіччя поряд з адресними функціями міська топонімія стала нести і пропагандистські. З'являються вулиці Єкатерининська, Пушкінська. Явище це виявилося характерним для всіх міст Новоросії: Одеси, Катеринослава, Сімферополя, де з'являються вулиці, названі на честь високопоставлених чиновників цих міст.

4. У Радянський період, коли чітко просліджувалося верховенство ідеології над економікою, культурою і навіть здоровим глуздом, міська топонімія поступово стала втрачати свою адресну функцію, перетворюючись у знаряддя пропаганди й агітації комуністичної ідеології. Через назви вулиць, площ у свідомість людей втлумачувалися імена комуністичних керманичів, людей, що встановлювали Радянську владу, активних учасників різних війн, у яких захищалися і примножувалися її завоювання. Пропагувалася комуністична символіка, а з іншого боку, знищувалося усе, що на погляд влади не сприяло цьому процесу. З урахуванням специфіки півострова варто додати вплив кримськотатарського чинника - це викорінювання назв вулиць, сформованих на основі слів тюркського походження.

5. У ході дослідження автором виявлено п'ять шарів міської топонімії, розроблено їхню періодизацію і визначено основні характеристики. Виявлено закономірності еволюційного процесу: витіснення форми присвійного прикметника іменником у родовому