НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ТУЙСЬК Інна Ігорівна

УДК 347.4

АНТИМОНОПОЛЬНІ ПРАВООХОРОННІ ЗАСОБИ

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України (м. Одеса).

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор

Саніахметова Ніна Олексіївна,

Одеська національна юридична академія МОН України,

завідуюча кафедрою підприємницького та

комерційного права (м. Одеса)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович,

Донецький інститут економіки та господарського права,

професор кафедри державно-правових

дисциплін (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук

Ашурков Олег Олексійович,

Донецький національний університет МОН України,

доцент кафедри господарського права (м. Донецьк)

Провідна установа – Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “  ” листопада 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “  ” жовтня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкові відносини неможливі без конкуренції. В економіці вона виконує ряд найважливіших регулюючих функцій і об'єктивно забезпечує розвиток ринку. Тому створення ефективних систем забезпечення конкуренції в господарській діяльності має пріоритетне значення для розвитку ринкових відносин в Україні. Це пояснює необхідність і важливість створення ефективного законодавства про захист економічної конкуренції, що є основою антимонопольного регулювання й антимонопольної політики в Україні.

Наявність в Конституції України (ч.3 ст.42) норм про неприпустимість неправомірного обмеження конкуренції і зловживання монопольним становищем на ринку підкреслює особливу значимість правової охорони конкурентних відносин і дотримання конкурентних правил господарської діяльності.

Україна встановлює необхідні міри юридичної підтримки й охорони конкуренції, у тому числі і з використанням антимонопольних охоронних правових засобів. Правоохоронні засоби не є єдиними правовими засобами впливу на господарські відносини в сфері конкуренції. Антимонопольні правоохоронні засоби, спрямовані на запобігання, припинення порушень антимонопольного законодавства, діють не відокремлено, а включені в єдину систему державних антимонопольних засобів, засновану на загальних цілях і конституційному принципі неприпустимості неправомірного обмеження конкуренції. Тому необхідно чітко визначити підстави і межі використання правоохоронних засобів у сфері конкуренції. Важливо уяснити, наскільки органічно включені антимонопольні правоохоронні засоби в існуючу структуру антимонопольного впливу, і при необхідності усунути наявні протиріччя.

Значущість дослідження антимонопольних правоохоронних засобів обумовлена прийняттям Господарського кодексу України, а також введенням у чинність Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у якому число охоронних правових норм істотно збільшено, передбачено багато нових підстав і видів правоохоронних засобів. Це викликає необхідність всебічного аналізу багатьох новел цього Закону порівняно із Законом України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, що діяв раніше.

В умовах розвитку ринкових відносин та вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції питання антимонопольних правоохоронних засобів, їх суттєвих ознак, видів, підстав застосування наповнилися новим змістом та потребують нових творчих підходів до їх теоретичного осмислення та юридичного аналізу.

Окремі аспекти антимонопольних правоохоронних засобів досліджувалися у науковій літературі, однак комплексного аналізу цих засобів на підставі нового законодавства у цій сфері не здійснювалось.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність здійснення комплексного наукового дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за темою науково-дослідницької роботи Одеської національної юридичної академії МОН України “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” (державний реєстраційний номер 01010001195), зокрема, теми науково-дослідницької роботи кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України “Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні”, де дисертант брала участь як співвиконавець. Внеском автора у розробку теми в якості співвиконавця є самостійний аналіз поняття та форми антимонопольних правоохоронних засобів, здійснення їх класифікації; виявлення особливостей застосування антимонопольних правоохоронних засобів запобігання, припинення та захисту; надання поняття юридичної відповідальності як антимонопольного правоохоронного засобу та підстави цієї відповідальності.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є створення цілісної наукової концепції правоохоронних засобів у антимонопольній сфері, обґрунтування нових наукових положень і пропозицій щодо удосконалення законодавства про антимонопольні правоохоронні засоби на основі комплексного аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства і практики його застосування.

Відповідно до цієї мети у процесі дослідження були поставлені і вирішені такі задачі:

дослідити стан антимонопольного законодавства України з точки зору передбачених в ньому правоохоронних засобів;

з’ясувати поняття антимонопольних правоохоронних засобів,

здійснити класифікацію охоронних правових засобів у сфері антимонопольного законодавства;

виявити особливості застосування антимонопольних правоохоронних засобів запобігання, припинення порушень антимонопольного законодавства та захисту порушених прав;

проаналізувати специфіку юридичної відповідальності як антимонопольного правоохоронного засобу;

дослідити міри галузевої відповідальності за порушення антимонопольного законодавства та їх застосування;

виявити підставу юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства;

внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства про антимонопольні правоохоронні засоби.

Об’єктом дослідження є охоронні правовідносини у антимонопольній сфері.

Предметом дослідження є антимонопольні правоохоронні засоби.

Методи дослідження. Дослідження базується на діалектичному методі пізнання антимонопольних правоохоронних засобів. У дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема: формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий.

За допомогою порівняльно-правового методу у дисертації проаналізоване антимонопольне законодавство країн з розвинутими конкурентними відносинами (Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Японії) та ЄС, а також практика Антимонопольного комітету України та його органів.

Через призму формально-логічного методу здійснювався аналіз сучасного стану антимонопольного законодавства, він також використовувався в процесі вироблення пропозицій щодо шляхів удосконалення охоронних норм антимонопольного законодавства та практики їх застосування.

Шляхом системно-структурного аналізу розкриті основні аспекти закріплення на законодавчому рівні та застосування антимонопольних правоохоронних засобів.

Теоретичну основу дослідження складають здобутки теорії господарського права. Під час роботи над дисертацією використовувалися теоретичні положення наукових праць, присвячені проблемам господарського законодавства, зокрема, антимонопольного законодавства, а саме В.М.Гайворонського, І.І.Дахна, Д.В.Задихайла, І.Є.Замойського, Г.Л.Знаменського, Н.М.Корчак, В.В.Лаптєва, Н.С.Малеїна, В.К.Мамутова, В.С.Мартем’янова, Г.В.Пронської, Н.О.Саніахметової, К.Ю.Тотьєва, О.О.Чувпила, В.С.Щербини тощо.

Емпірична база. В дослідженні використані Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, роз’яснення Вищого господарського суду України, а також практика Антимонопольного комітету України та його органів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням у вітчизняній юридичній науці антимонопольних правоохоронних засобів, на основі якого обґрунтовані нові наукові положення та створена цілісна наукова концепція правоохоронних засобів у антимонопольній сфері.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у наступному.

Вперше:

надане наукове визначення поняття антимонопольних правоохоронних засобів як передбачених антимонопольним законодавством матеріально-правових засобів впливу переважно примусового характеру, що застосовуються уповноваженими державними органами з метою охорони економічної конкуренції, грунтуються на охоронних правових нормах, реалізуються у відповідних правовідносинах і є елементами охоронного правового режиму антимонопольного законодавства;

проведено класифікацію антимонопольних правоохоронних засобів за трьома критеріями: сферою застосування, суб'єктами, щодо яких вони застосовуються, та цільовою спрямованістю;

доведено, що за цільовою спрямованістю антимонопольні правоохоронні засоби поділяються на чотири види – засоби запобігання, засоби припинення, засоби захисту та міри юридичної відповідальності;

систематизовано антимонопольні засоби запобігання, зокрема: відмова органів Антимонопольного комітету України в узгодженні проектів актів органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю; відмова органів Антимонопольного комітету в наданні дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання; покладання на учасників концентрації певних обов'язків; зобов’язування суб'єктів господарювання органами Антимонопольного комітету до включення (виключення) певних положень при узгодженні установчих документів;

доведено, що антимонопольними засобами припинення і засобами захисту, що застосовуються органами Антимонопольного комітету України, судами та іншими органами, є, зокрема: примусове припинення порушень антимонопольного законодавства; зобов’язування органа влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю анулювати або змінити прийняті ними рішення або розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями цих органів; визнання недійсними в судовому порядку актів вказаних органів у разі невиконання ними у встановлені терміни рішення органів Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів;

юридичну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства визначено як антимонопольний правоохоронний засіб, що грунтується на державному примусі у сфері контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, є конкретною реалізацією санкції до правопорушника, пов'язаний із суспільним і державним осудом, виражається в додаткових негативних для правопорушника позбавленнях і реалізується у певній процесуальній формі;

доведено, що за галузевою належністю юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України поділяється на господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність;

порушення антимонопольного законодавства визначено як суспільно шкідливе протиправне діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта господарювання, органа влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю або об'єднання, що суперечить вимогам правових норм, заподіює або створює реальну можливість заподіяння шкоди конкурентним відносинам, порушує державні, суспільні інтереси, а також інтереси суб'єктів господарювання і споживачів.

Удосконалено окремі антимонопольні правоохоронні засоби шляхом підготування пропозицій щодо внесення змін до антимонопольного законодавства України, зокрема:

обгрунтовано доцільність закріплення у Законі “Про захист економічної конкуренції” підстав застосування такого запобіжного правоохоронного засобу як відмова органів Антимонопольного комітету України в наданні дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання;

доведено необхідність визначення у ст.52 Закону “Про захист економічної конкуренції” галузевих видів відповідальності, котрі можуть бути застосовувані за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Дістала подальший розвиток наукова розробка напрямків узгодження чинного законодавства, а саме:

обґрунтовано доцільність внесення змін у ст.8 Закону “Про Антимонопольний комітет України” та приведення її у відповідність із Законом “Про захист економічної конкуренції”;

доведено необхідність усунення неузгодженостей ст.ст.1661–1664 КпАП України та Закону “Про захист економічної конкуренції”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в законотворчому процесі.

Результати дисертаційної роботи використані при підготовці навчального посібника “Предпринимательское право в вопросах и ответах”.

Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати в практиці, зокрема, органів Антимонопольного комітету України.

Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за курсом “Господарське право”.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Положення роботи використані в роботі підприємства “ВЕККА” (довідка №45 від 27.03.2003 р.) та ТОВ “Меркурій” (довідка №35 від 31.03.2003 р.). Розробку теми здійснено також для поглиблення навчальних процесів Одеської національної юридичної академії МОН України. Зокрема, матеріали дисертаційної роботи використовуються при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсу “Підприємницьке право” (довідка №3-374 від 21.03.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані особисто автором на основі аналізу антимонопольного законодавства України та практики його застосування.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції: “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (м. Одеса, 2001 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (м. Хмельницький, 2002 р.), а також на наукових конференціях Одеської національної юридичної академії МОН України (м. Одеса, 2000, 2001, 2002 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 робіт загальним обсягом 2,9 д.а., які особисто належать авторові.

Структура й обсяг роботи. Структура роботи визначається її предметом, цілями та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, 4 розділів, що мають 8 підрозділів, висновків; загальний обсяг дисертації 179 сторінок комп’ютерного тексту. Дисертація містить також список використаних джерел із 198 найменувань та 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика антимонопольних правоохоронних засобів. Цей розділ присвячений аналізу поняття антимонопольних правоохоронних засобів, їх ознак та класифікації цих засобів.

Антимонопольні правоохоронні засоби визначені як передбачені антимонопольним законодавством матеріально-правові засоби впливу переважно примусового характеру, що застосовуються уповноваженими державними органами з метою охорони економічної конкуренції. Вони грунтуються на охоронних правових нормах, реалізуються в охоронних правовідносинах і є елементами охоронного правового режиму антимонопольного законодавства.

Обгрунтовуються такі особливості антимонопольних правоохоронних засобів: вони передбачені в антимонопольному законодавстві; їхній перелік має вичерпний характер; вони спрямовані стосовно конкретного суб'єкта (суб'єктів), насамперед учасників відносин економічної конкуренції; закріплені у формі акта конкретного державного органа, що має індивідуальний (ненормативний) характер і адресований певному суб'єкту; застосовувати їх вправі лише уповноважені державні органи, основними серед яких є органи Антимонопольного комітету України; ці засоби (у формі відповідних актів) є підставами виникнення, зміни або припинення відповідних охоронних правовідносин у сфері економічної конкуренції; вони є способами забезпечення виконання охоронних функцій і завдань органів Антимонопольного комітету України.

Ефективність обраних і перевірених на практиці антимонопольних правоохоронних засобів є найважливішим елементом у забезпеченні високої продуктивності охоронного правового впливу в сфері конкуренції.

У роботі зазначено, що акт (розпорядження, постанова) органів Антимонопольного комітету України як найпоширеніша форма антимонопольних правоохоронних засобів – це індивідуальний правоохоронний підзаконний офіційний юридичний акт, прийнятий уповноваженими особами Антимонопольного комітету України, що містить односторонні владні волевиявлення і викликає юридичні наслідки у вигляді попередження, припинення порушень антимонопольного законодавства, захисту порушених прав або настання юридичної відповідальності.

Антимонопольним законодавством передбачена значна кількість різних за видами, спрямованістю, наслідками і цілями правоохоронних засобів у сфері захисту економічної конкуренції.

Антимонопольні правоохоронні засоби можна класифікувати за трьома критеріями: сферою застосування, суб'єктами, щодо яких вони застосовуються, і цільовою спрямованістю.

За сферою застосування вони підрозділяються на:

а) загальні правоохоронні засоби, застосовувані у всіх сферах контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

б) спеціальні правоохоронні засоби, застосовувані лише в окремих сферах такого контролю (наприклад, у сфері контролю за концентрацією суб’єктів господарювання; при здійсненні контролю за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю).

За суб'єктами, щодо яких застосовуються антимонопольні правоохоронні засоби, розрізняються охоронні засоби, застосовувані щодо: суб'єктів господарювання; органів державної влади, місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю; об'єднань.

За цільовою спрямованістю їх можна класифікувати на чотири основних види:

1)

2)

3)

4)

Антимонопольні засоби запобігання (запобіжні) – це різновид правоохоронних засобів, застосовуваних для попередження можливих порушень антимонопольного законодавства. Запобіжні засоби не пов'язані з учиненням правопорушень. Вони їх запобігають і в цьому змісті передують застосуванню інших охоронних засобів примусового характеру, спрямованих проти осіб, які вчинили порушення антимонопольного законодавства.

Антимонопольні засоби припинення – це різновид антимонопольних правоохоронних засобів, застосовуваних для припинення протиправної поведінки та/або запобігання її шкідливих наслідків. На відміну від засобів попередження запобіжного характеру ці засоби застосовуються лише при наявності протиправної поведінки. Засоби припинення своїм призначенням мають припинення протиправної поведінки і запобігання їхніх шкідливих наслідків.

Антимонопольні засоби захисту – це різновид антимонопольних правоохоронних засобів, застосовуваних для відновлення нормального стану правовідносин шляхом спонукання суб'єктів права до виконання покладених на них обов'язків.

Міри юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства – це різновид антимонопольних правоохоронних засобів, застосовуваних до правопорушника при наявності складу правопорушення, спрямовані на покарання правопорушника і запобіжно-виховний вплив.

Класифікація антимонопольних правоохоронних засобів має велике теоретичне і практичне значення, оскільки дає можливість усвідомити сутність різноманітних примусових засобів, що застосовуються в цій сфері, їх мету і взаємозв'язок, забезпечити ефективний вплив на правопорушників, вирішити питання притягнення до відповідальності. Характер конкретної сфери в рамках антимонопольного впливу вимагає властивих лише їй правоохоронних засобів. В одних випадках охорона відносин економічної конкуренції забезпечується шляхом використання засобів запобігання порушень антимонопольного законодавства, в інших – припинення цих правопорушень, у третіх – покарання за вчинене правопорушення, причому в різних сферах можуть застосовуватися різні засоби запобігання, припинення або захисту.

Певне сполучення антимонопольних правоохоронних засобів, об'єднання їх у чітку систему та класифікація дозволяє більш гнучко і диференційовано охороняти відносини економічної конкуренції.

Розділ 2. Особливості застосування антимонопольних правоохоронних засобів запобігання, припинення та захисту. Цей розділ присвячений дослідженню характеристики антимонопольних запобіжних засобів та їх застосування, а також специфіки застосування антимонопольних засобів припинення та захисту.

До антимонопольних запобіжних засобів відносяться:

відмова органів Антимонопольного комітету України в узгодженні проектів актів органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю;

відмова органів Антимонопольного комітету в наданні дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання;

покладання на учасників концентрації певних обов'язків;

надання органами Антимонопольного комітету попередніх висновків щодо концентрації суб'єктів господарювання;

зобов’язування суб'єктів господарювання органами Антимонопольного комітету до включення (виключення) певних положень при узгодженні установчих документів.

Практика застосування органами Антимонопольного комітету України запобіжних заходів в останні роки вказує на посилення профілактичного аспекту їх діяльності.

Антимонопольні засоби припинення і засоби захисту можна розділити на три групи: застосовувані органами Антимонопольного комітету України, застосовувані судами; застосовувані іншими органами.

До антимонопольних засобів припинення, що застосовуються органами Антимонопольного комітету України, відносяться:

примусове (на підставі обов'язкових для виконання суб'єктами господарювання рішень органів Антимонопольного комітету України) припинення порушень антимонопольного законодавства;

зобов’язування (на підставі рішення органа Антимонопольного комітету) органа влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю анулювати або змінити прийняті ними рішення або розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями цих органів;

блокування цінних паперів органами Антимонопольного комітету.

Засобами захисту, застосовуваними на підставі рішень органів Антимонопольного комітету України, є:

усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством.

Зазначені засоби слід віднести до антимонопольних правоохоронних засобів, оскільки вони застосовуються в примусовому порядку, на підставі рішень органів Антимонопольного комітету, що є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання. Це не міри юридичної відповідальності, тому що суб'єкти примушуються не до виконання нового обов'язку, а лише до відновлення того становища, що було до порушення антимонопольного законодавства.

До засобів припинення і захисту, що застосовуються судами, відносяться:

а) визнання недійсними в судовому порядку актів органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю у разі невиконання ними у встановлені терміни рішення органів Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів;

б) припинення в судовому порядку дій зазначених органів, що обмежують конкуренцію, у разі невиконання ними у встановлені терміни рішення органів Антимонопольного комітету про припинення правопорушень;

в) примушення у судовому порядку до виконання рішення органів Антимонопольного комітету при невиконанні його суб'єктами господарювання добровільно.

Вказані засоби припинення та захисту широко заcтосовуються судами за позовами органів Антимонопольного комітету України.

Антимонопольним правоохоронним засобом, застосовуваним, зокрема, органами ліцензування, є анулювання ними ліцензій за порушення антимонопольного законодавства на підставі обов'язкового для розгляду подання Антимонопольного комітету України.

Розділ 3. Юридична відповідальність як антимонопольний правоохоронний засіб. Цей розділ присвячений аналізу поняття, класифікації юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, мір галузевої відповідальності за ці порушення та їх застосування.

Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства визначена у роботі як антимонопольний правоохоронний засіб, що грунтується на державному примусі у сфері контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, є конкретною реалізацією санкції до правопорушника, пов'язаний із суспільним і державним осудом, виражається в додаткових негативних для правопорушника позбавленнях і реалізується у певній процесуальній формі.

Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства має наступні основні ознаки:

грунтується на державному примусі в сфері контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

це конкретна форма застосування до правопорушника санкцій, передбачених нормами права за порушення антимонопольного законодавства;

наступає за вчинення порушення антимонопольного законодавства при встановленні складу правопорушення і пов'язана із суспільним і державним осудом;

виражається у певних негативних для правопорушника наслідках майнового або іншого характеру;

реалізується у певній процесуальній формі.

За галузевою належністю юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України підрозділяється на господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність.

У роботі обгрунтовується, що зміст ст.51 Закону “Про захист економічної конкуренції” не відповідає її назві “Види відповідальності”, оскільки види відповідальності в ній не названі. Вказівка в цій статті, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом, лише позначає юридичну відповідальність, але не визначає її галузеві види.

За порушення законодавства про захист економічній конкуренції передбачені види відповідальності різної галузевої належності, що слід передбачити в Законі.

Залежно від органу, що застосовує міри юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, можна розрізняти: 1) юридичну відповідальність, застосовувану органами Антимонопольного комітету (наприклад, штрафи, що накладаються на суб'єктів господарювання, примусовий поділ); 2) юридичну відповідальність, застосовувану в судовому порядку (наприклад, відшкодування шкоди).

За критерієм ініціювання притягнення до відповідальності за порушення антимонопольного законодавства її можна підрозділити на відповідальність, притягнення до якої ініціюється в приватному-правовому порядку (контрагентом, конкурентом, споживачем) або публічно-правовому порядку (органами Антимонопольного комітету України в результаті проведених перевірок і т.п.).

Практика Антимонопольного комітету України показує, що застосовуються як приватний-правовий, так і публічно-правовий порядки виявлення порушень антимонопольного законодавства і притягнення до відповідальності за їхнє вчинення, однак переважає публічно-правовий порядок.

Розділ 4. Підстава юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства. У цьому розділі аналізуються поняття, види порушень антимонопольного законодавства та їх склад.

Порушення антимонопольного законодавства визначене як суспільно шкідливе протиправне діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта господарювання, органа влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю або об'єднання, що суперечить вимогам правових норм, заподіює або створює реальну можливість заподіяння шкоди конкурентним відносинам, порушує державні, суспільні інтереси, а також інтереси суб'єктів господарювання і споживачів.

Порушення антимонопольного законодавства підрозділяються на наступні види:

1)

2)

3)

Найбільш суспільно шкідливими і поширеними з порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку й антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління і контролю (п.1, 2, 3 ст. Закону).

Лише ці правопорушення мають легальне визначення, надане в Законі (п.1 ст. ; п.1 ст.13; п.1 ст. ). Виключно щодо цих видів правопорушень установлені спеціальні прямі заборони. Так, відповідно до п.3 ст. Закону, вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Сформульовані таким же способом заборони стосовно зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку й антиконкурентних дій органів влади, місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління і контролю містяться в п.3 ст. і п.3 ст. Закону.

Практика Антимонопольного комітету України свідчить про те, що ці три види порушень антимонопольного законодавства є найбільш численними і за загальною чисельністю багаторазово перевищують всі інші порушення в антимонопольній сфері. Вони заподіюють найбільш істотний збиток суб'єктам господарювання і споживачам.

Склад порушення антимонопольного законодавства включає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону.

Загальним об'єктом порушень антимонопольного законодавства є суспільні відносини, що охороняються правом; родовим об'єктом – однорідні суспільні відносини в сфері економічної конкуренції; безпосереднім об'єктом – конкретні блага конкурентів, споживачів, а також суспільні і державні інтереси захисту економічної конкуренції в Україні.

Об'єктивна сторона складів порушень антимонопольного законодавства охоплює загальний вичерпний перелік 20 видів діянь, зазначених у ст. 50 Закону “Про захист економічної конкуренції”.

Перелік способів учинення порушень антимонопольного законодавства приведений у Законі “Про захист економічної конкуренції” і включає велику їхню розмаїтість. Щодо антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання називається 8, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку – 7; антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування й адміністративно-господарського управління і контролю – 8 способів здійснення цих діянь. При цьому важливо відзначити, що жодний з переліків способів здійснення правопорушень не має вичерпного характеру.

В основному, порушення антимонопольного законодавства вчиняються у формі дії, тобто активного невиконання обов'язку, законної вимоги, а також порушення заборони. Серед видів правопорушень, названих у ст. Закону, тільки три діяння, зазначені в п. , 13, 19 цієї статті, вчиняються виключно у формі бездіяльності. Найпоширенішим порушенням антимонопольного законодавства у формі бездіяльності є неподання органам Антимонопольного комітету інформації, що є пасивним невиконанням суб'єктами господарювання відповідного обов'язку.

Протиправність порушень антимонопольного законодавства виявляється в порушенні заборони, що міститься в ч.3 ст. Конституції України, обов'язків і заборон, що містяться в п. , 4 ст. , п. ст. , п. ст. , п. ст. Закону “Про захист економічної конкуренції”.

Суспільна шкідливість порушення антимонопольного законодавства виявляється в заподіянні шкоди або створенні загрози заподіяння шкоди особистості, суспільству або державі, як-то, суспільним відносинам у сфері конкуренції, що обмежує свободу підприємницької діяльності, і правам споживачів.

Протиправне діяння, що порушує антимонопольне законодавство, не завжди призводить до заподіяння реальних майнових шкідливих наслідків. Воно може бути пов'язане лише зі створенням загрози заподіяння тієї або іншої безпосередньої шкоди.

Для деяких видів правопорушень Закон називає реальні або потенційні шкідливі наслідки в легальних визначеннях цих порушень.

Так, у п.1 ст.6 Закону “Про захист економічної конкуренції” позначені шкідливі наслідки антиконкурентних узгоджений дій як недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Такі ж наслідки передбачені у п.1 ст. Закону стосовно зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, однак вони конкретизовані – зокрема, обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. У легальному визначенні антиконкурентних дій органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю вказані в якості шкідливих наслідків недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (п.1 ст. ).

Вважаємо, що ці поняття є оцінними, тому при розслідуванні кожної конкретної справи про порушення антимонопольного законодавства, зазначеного в ст. , 13 і 15 Закону, органи Антимонопольного комітету України повинні встановлювати настання або загрозу настання зазначених шкідливих наслідків, викликаних цим порушенням.

Суб'єктами порушень законодавства про захист економічної конкуренції є суб'єкти господарювання, об'єднання, а також органи влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю.

Всі порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути поділені на кілька груп за критерієм суб'єкта правопорушення.

Деякі з них можуть бути вчинені лише суб'єктами господарювання – це правопорушення, зазначені в п. 1, 2, 5, 10, 19 ст. Закону. Суб'єктами деяких правопорушень можуть бути виключно органи влади, органи місцевого самоврядування, а також адміністративно-господарського управління і контролю – це правопорушення, зазначені в п. 3, 6, 7 ст. Закону. Окремі правопорушення можуть вчинятися як суб'єктами господарювання, так і органами влади, місцевого самоврядування, а також адміністративно-господарського управління і контролю – це правопорушення, зазначені в п.17, 18 ст. Закону. Суб'єктами правопорушень, зазначених у п. 8, 9 ст.50 Закону, можуть бути як суб'єкти господарювання, так і об'єднання. Правопорушення, зазначені в п. 20 ст.50 Закону, можуть бути вчинені лише об'єднаннями.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямків удосконалення правового забезпечення економічної конкуренції антимонопольними правоохоронними засобами. У вирішенні наукової задачі дисертантом обґрунтовані нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення законодавства про антимонопольні правоохоронні засоби з метою підвищення їх ефективності в сфері економічної конкуренції.

Основними науковими та практичними результатами дисертаційного дослідження є розробка наукової концепції антимонопольних правоохоронних засобів; визначення поняття та форми антимонопольних правоохоронних засобів; класифікація охоронних правових засобів у сфері антимонопольного законодавства; визначення специфіки антимонопольних правоохоронних засобів запобігання, припинення, захисту та юридичної відповідальності; характеристика мір галузевої відповідальності за порушення антимонопольного законодавства та їх застосування; формулювання підстави юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства; вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо вдосконалення антимонопольного законодавства.

Внесені авторські пропозиції щодо удосконалення Закону України “Про захист економічної конкуренції”, Закону України “Про Антимонопольний комітет України” та інших нормативно-правових актів антимонопольного законодавства щодо передбачених в них антимонопольних правоохоронних засобів.

У законодавстві не передбачені підстави застосування такого запобіжного засобу як відмова органів Антимонопольного комітету України в наданні дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання. Оскільки мова йде про застосування правоохоронного примусового засобу, підстави його застосування мають бути визначені в Законі.

Запропоновано передбачити у Законі “Про захист економічної конкуренції”, що відмова в наданні дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання надається, якщо:

концентрація призводить до створення монопольного утворення, зокрема до монополізації ринків або істотного обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині, крім випадків, коли при цьому позитивний ефект для суспільних інтересів явно перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції або види і межі такої монополії встановлені законом;

здійснення концентрації на умовах, зазначених у рішеннях, угодах і інших документах щодо концентрації, у тому числі в установчих документах створюваних суб'єктів господарювання, призводить до порушення антимонопольного законодавства.

Доцільно було б передбачити в антимонопольному законодавстві перелік вимог, якими може бути обумовлено надання дозволу органами Антимонопольного комітету на концентрацію суб'єктів господарювання. Це можуть бути, наприклад, вимоги щодо змін поданого плану злиття, приєднання суб'єктів господарювання, спрямовані на забезпечення конкуренції, або конкретні вимоги стосовно поведінки з тією ж спрямованістю, і також критерії їх установлення. Також слід передбачити обов'язок органів Антимонопольного комітету в рішенні про надання дозволу на концентрацію вказувати конкретні вимоги, давати обґрунтування їхньої вказівки і терміни їх виконання (якщо вони мають терміновий характер).

Зобов’язування суб'єктів господарювання органами Антимонопольного комітету про включення (виключення) певних положень при узгодженні установчих документів не закріплено на законодавчому рівні. Оскільки це попереджувальний правоохоронний засіб, його слід регламентувати у Законі.

У Законі “Про захист економічної конкуренції” не позначені галузеві види відповідальності, що можуть застосовуватися за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Це викликає їхнє різне розуміння і трактування в юридичній літературі і практиці.

Тому вважаємо необхідним сформулювати ст.52 Закону таким чином: “Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України”. 

Для практичної реалізації норм про адміністративну відповідальність, що містяться в ст. Закону “Про захист економічної конкуренції”, встановлені в них положення підлягають конкретизації в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП). Законодавець у КпАП сформулював положення про адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства інакше, ніж у Законі “Про захист економічної конкуренції”. Це породжує ряд проблем, що стосуються насамперед формулювань і практичного застосування норм КпАП, пов'язаних із припиненням діяльності, спрямованої на порушення антимонопольного законодавства. Таким чином, треба усунути неузгодження Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону “Про захист економічної конкуренції”.

Назва ст.230 Кримінального кодексу України – “порушення антимонопольного законодавства”, по-перше, не відповідає її змісту, оскільки в ній установлена відповідальність лише за три із двадцяти передбачених у ст.50 Закону “Про захист економічної конкуренції” правопорушень; по-друге, вона в цілому не погоджена з цим Законом, в якому передбачена відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У законодавстві про адміністративні правопорушення і кримінальному законодавстві не враховані положення Закону “Про захист економічної конкуренції”. У цьому – перешкода для реалізації адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, що викликає необхідність удосконалювання адміністративно-правових і кримінально-правових норм антимонопольної спрямованості.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Туйск И.И. Основание юридической ответственности за нарушения законодательства о защите экономической конкуренции // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С.15-17.

2. Туйск И.И. Хозяйственно-правовые санкции за нарушения законодательства о защите экономической конкуренции // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 7. – С.9-12.

3. Туйск И.И. Классификация антимонопольных охранительных правовых средств // Актуальні проблеми держави та права. Вип. 9. – Одеса: Одеська національна юридична академія. – 2000. – С. 324-330.

4. Туйськ І.І. Форма реалізації антимонопольних правоохоронних засобів // Актуальні проблеми держави і права. Вип. 12. – Одеса: Одеська національна юридична академія. – 2001. – С.370-373.

5. Туйськ І.І. Поняття антимонопольних охоронних правових засобів // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 3. – С.68-73.

6. Туйськ І.І. Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С.153 -156.

7. Туйськ І.І. Поняття та ознаки антимонопольних охоронних правових засобів // Актуальні проблеми держави і права. Вип. 11: Матеріали 4-ї (56-ї) звітної наук. конф. проф.-викл. складу ОНЮА “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави”. – Одеса: Одеська національна юридична академія. – 2001. – С. 288-290.

8. Туйськ І.І. Охоронні правові засоби у захисті права суб’єктів господарювання на економічну конкуренцію // Актуальні проблеми політики. Вип. 13-14: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід”. – Одеса: Одеська національна юридична академія. – 2002. – С. .

9. Туйск И.И. Предпринимательское право. Раздел 1. Вопрос 66 // Предпринимательское право в вопросах и ответах: Учебное пособие. Изд. 2-е / Под общ. ред. Н.А.Саниахметовой. – Харьков: Одиссей, 2002. – С.171-173.

АНОТАЦІЯ

Туйськ І.І. Антимонопольні правоохоронні засоби. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – Господарське право; господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2003.

У дисертації вперше у вітчизняній юридичній науці розроблено цілісну наукову концепцію антимонопольних правоохоронних засобів, надане наукове визначення поняття “антимонопольні правоохоронні засоби”, проведена класифікація антимонопольних правоохоронних засобів за трьома критеріями: сферою застосування, суб'єктами, щодо яких вони застосовуються, та цільовою спрямованістю. Антимонопольні правоохоронні засоби за цільовою спрямованістю поділені на чотири види – засоби запобігання , засоби припинення, засоби захисту та міри юридичної відповідальності. Систематизовані антимонопольні запобіжні засоби, досліджені антимонопольні засоби припинення і засоби захисту, що застосовуються органами Антимонопольного комітету України, судами та іншими органами. Визначене поняття юридичної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства. За галузевою належністю юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України підрозділяється на господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність. Надане поняття порушення антимонопольного законодавства, визначений його склад. Внесені пропозиції щодо удосконалення Закону України “Про захист економічної конкуренції” та інших нормативно-правових актів антимонопольного законодавства щодо передбачених в них антимонопольних правоохоронних засобів.

Ключові слова: антимонопольне законодавство, правоохоронні засоби, засоби запобігання, засоби припинення, засоби захисту, юридична відповідальність, порушення антимонопольного законодавства.

АННОТАЦИЯ

Туйск И.И. Антимонопольные правоохранительные средства. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – Хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2003.

Диссертация посвящена комплексному исследованию антимонопольных правоохранительных средств.

В работе впервые дано научное определение понятия “антимонопольные правоохранительные средства” – предусмотренные антимонопольным законодательством материально-правовые средства воздействия преимущественно принудительного характера, которые применяются уполномоченными государственными органами в целях охраны экономической конкуренции, основываются на охранительных правовых нормах, реализуются в охранительных правоотношениях и являются элементами охранительного правового режима антимонопольного законодательства.

Проведена классификация антимонопольных правоохранительных средств по трем критериям: сфере применения, субъектам, в отношении которых они применяются, и целевой направленности.

Делается вывод, что по целевой направленности антимонопольные правоохранительные средства подразделяются на четыре вида – средства предупреждения (предупредительные), средства пресечения, средства защиты и меры юридической ответственности.

Проанализированы антимонопольные предупредительные средства, в частности: отказ органов Антимонопольного комитета Украины в согласовании проектов актов органов власти, местного самоуправления, административно-хозяйственного управления и контроля; отказ органов Антимонопольного комитета в предоставлении разрешения на концентрацию субъектов хозяйствования; возложение на участников концентрации определенных обязанностей; обязывание субъектов хозяйствования органами Антимонопольного комитета к включению (исключению) определенных положений при согласовании учредительных документов.

Исследованы антимонопольные средства пресечения и средства защиты, применяемые органами Антимонопольного комитета Украины, судами и иными органами, в частности: принудительное прекращение нарушений антимонопольного законодательства; обязывание органа власти, местного самоуправления, административно-хозяйственного управления и контроля аннулировать или изменить принятые ими решения или расторгнуть соглашения, признанные антиконкурентными действиями этих органов; признание недействительными в судебном порядке актов указанных органов в случае невыполнения ими в установленные сроки решения органов Антимонопольного комитета об отмене неправомерных актов.

Юридическая ответственность за нарушения антимонопольного законодательства определена как антимонопольное правоохранительное средство, которое основывается на государственном принуждении в сфере контроля за соблюдением антимонопольного законодательства, является конкретной реализацией санкции к правонарушителю, связано с общественным и государственным осуждением, выражается в дополнительных отрицательных для правонарушителя лишениях и реализуется в определенной процессуальной форме.

Делается вывод, что по отраслевой принадлежности юридическая ответственность