Національний інститут стратегічних досліджень

Національний інститут ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

БАСАРАБ Мирослав Богданович

УДК 327:303.446(438+477)

ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ПОЛЬЩІ:

ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Спеціальність 21.01.01 – основи національної безпеки держави

Автореферат на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

в Національному інституті проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України

Науковий керівник

доктор філософських наук

Парахонський Борис Олександрович,

старший науковий співробітник, завідувач відділом міжнародної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук Степико Михайло Тимофійович, старший науковий співробітник, вчений секретар Національного інституту стратегічних досліджень

кандидат політичних наук Зеленько Галина Іванівна, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Провідна

установа: Національна академія державного управління при Президентові України, кафедра європейської інтеграції.

Захист відбудеться “10” березня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.718.02 Національного інституту стратегічних досліджень та Національного інституту проблем міжнародної безпеки, за адресою 01030, м. Київ - 030, вул. Пирогова, 7-а.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки, 252133, м. Київ - 133, вул. Кутузова, 18/7.

Автореферат розісланий “9” лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук В.Б.Фадєєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом, а саме з початку 90-х років 20-го століття, Європа переживає процеси докорінної трансформації. Мова йде не лише про якісні перетворення всередині найпотужнішої європейської структури – Європейського Союзу, але і про нинішній процес його розширення.

Важливість даного етапу розширення ЄС полягає, по-перше, у кількісному аспекті. Уже з 1 травня 2004 року новими членами стануть 10 країн, а претендують на цей статус ще і, наприклад, Румунія, Болгарія, Туреччина, Україна, балканські країни. По-друге, привертає увагу якісний склад даного процесу. Більшість претендентів довший час сповідували цінності, відмінні до тих, які існували серед країн Західної Європи. Зараз відбувається кардинальна перебудова зазначених суспільств. Для одних цей процес проходить достатньо успішно, як от Польща, для інших, як от Україна, він надто затягнувся.

Актуальність теми зумовлюється низькими темпами та недостатньою ефективністю організації українською стороною процесу європейської інтеграції країни. Такий стан справ виступає загрозою для національної безпеки України, оскільки гальмується проведення необхідних реформ, не відбувається покращення нашого міжнародного іміджу, а також ускладнюються євроінтеграційні зусилля.

Розгляд досвіду інтеграції Польщі дає можливість зрозуміти ряд ключових моментів, які є важливими та актуальними і для України з огляду на її намагання отримати спочатку статусу асоційованого, а потім і повноправного члена ЄС. Сюди можна насамперед зарахувати: детальне вивчення основоположних моментів підписаної з Польщею Угоди про асоціацію; інституційний механізм забезпечення процесу європейської інтеграції Польщі; якість документів, що приймаються; внутрішньополітичні, економічні та інші ключові моменти досвіду трансформації польського суспільства; зовнішньополітичну стратегію Польщі.

Вивчення зазначених моментів процесу європейської інтеграції Польщі при порівнянні з аналогічним українським досвідом дає змогу визначити слабкі місця в наших зусиллях. Стає можливим окреслити потенційні складнощі інтеграційного процесу та відповідно підготуватися до їх подолання.

Дослідження зазначених аспектів є важливим також і з тієї точки зору, що вітчизняними науковцями розробляються переважно окремі питання або щодо функціонування самого ЄС, або щодо окремих ділянок співпраці власне України з Євросоюзом. Щодо вивчення досвіду євроінтеграції інших країн, подібних до нашої держави, то тут існує певна прогалина, яку і покликана заповнити дана робота.

Для українського суспільства, яке обрало шлях євроінтеграції, актуальним є також чітке уявлення кінцевої мети даного процесу. Ідеться не лише про поточний аналіз правових, економічних та інших засад функціонування Європейського Союзу. Насамперед потрібно говорити про комплексний перспективний аналіз розвитку ЄС та про можливу кінцеву стадію його перетворень. Це дасть змогу зрозуміти, членом якого утворення може стати Україна, а, отже, які отримає переваги, якою мірою змушена буде поступитися своїм суверенітетом і, чи є це в інтересах національної безпеки держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з теоретичною розробкою планового наукового проекту Національного інституту проблем міжнародної безпеки “Формування механізмів євроатлантичної інтеграції України. Розвиток відносин стратегічного партнерства” (2002-2003).

Стан розробки теми. Євроінтеграційна тематика достатньо добре висвітлюється у вітчизняній політичній науці. Тим не менше, до останнього часу більш поширеними були дослідження безпосереднього досвіду інтеграції України до ЄС. Сюди відносяться роботи із комплексним аналізом даних відносин, як от О.Власюка, А.Гальчинського, О.Чалого, або дослідження більш вузьких аспектів цього процесу. Зокрема, Б.Парахонський та Я.Матійчик розглядають російський фактор у євроінтеграційних перспективах України, а В.Муравйова цікавили правові аспекти відносин Україна – ЄС.

Щодо досвіду інтеграції інших країн Східної Європи до ЄС, то тут дослідження українських науковців тільки починаються. Скажімо, Л.Токар розглядає стратегії національної безпеки країн Центрально-Східної Європи, а О.Шнирков, О.Кузнецов та С.Кульпінський, окрім власне питань валютного союзу ЄС, намагаються також проаналізувати його вплив на країни-кандидати на вступ до ЄС. М.Микієвич, поряд із правовими аспектами співпраці ЄС – Україна, розглядає співпрацю ЄС – асоційовані члени.

Що стосується досвіду євроінтеграції Польщі та його використання Україною, то тут існують ще значні прогалини. Хотілося б відзначити дослідження Г.Зеленько, яка розглядає питання внутрішньої трансформації польського та українського суспільств та польсько-українське співробітництво за нових умов. Тему співпраці розробляє і О.Павлюк, якого цікавить досвід прикордонного співробітництва Польща – Україна та польська східна політика.

Схожим є стан справ із дослідженням даної тематики й у російських науковців. Тут переважно розглядають питання відносин ЄС – Росія, перспективи та проблеми розширеного ЄС. Можна відзначити роботи С.Глінкіної, Д.Курочкіна, Ю.Борко, О.Буторіної та інші. Питання ж вивчення чийогось досвіду євроінтеграції не є для Росії надто актуальним, адже вона не ставить перед собою мети входження в ЄС.

Серед західних науковців тема інтеграції країн Східної Європи добре висвітлюється, про що може свідчити навіть вивчення досвіду євроінтеграції України – К.Шнайдер, М.Гроніцкі. Наприклад, польські науковці глибоко аналізують процес входження своєї країни в ЄС. Це, насамперед, Я.Пйетрас, Е.Сіновйец, М.Гартецкі, M.Вереса. Глибока зацікавленість даною проблематикою характерна теж і для інших асоційованих членів ЄС. Розглядається не лише досвід своєї країни, але і, скажімо, роль такого міжнародного об'єднання, як Вишеградська четвірка, у сприянні просуванню його учасників до членства в ЄС.

Метою роботи є розкриття особливостей досвіду євроінтеграції Польщі, а також вироблення рекомендацій щодо його практичного використання Україною.

Відповідно до поставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

– розкрити політико-правову природу Європейського Союзу на нинішньому етапі та спрогнозувати перспективи його трансформації;

– вивчити механізм та умови розширення ЄС на Схід, детально аналізуючи політичні, економічні та юридичні аспекти перебігу цього процесу для Польщі;

– показати особливості: договірних відносин ЄС – Польща, інституційного механізму забезпечення євроінтеграції Польщі, нормативного забезпечення даного процесу, зовнішньополітичної стратегії країни;

– дати оцінку стану та перспективам інтеграції України до ЄС з урахуванням внутрішньополітичних, економічних та інших факторів, що ускладнюють просування України у даному напрямку;

– визначити прикладне значення досвіду європейської інтеграції Польщі для України;

– виробити рекомендації щодо підтримання необхідного зовнішньо-політич-но-го балансу з урахуванням східного напрямку зовнішньої політики України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є дослідження інтеграційних процесів у Європі на прикладі Польщі.

Предметом дисертаційного дослідження є аналіз досвіду євроінтеграції Польщі під кутом зору його прикладного використання у процесі інтеграції України до Європейського Союзу.

Методи дослідження. Використання нормативного та структурно-функціонального методів дослідження дали змогу відстежити особливості налагодження співпраці на рівні ЄС – Польща та ЄС – Україна. Таке вивчення при використанні порівняльного методу дає можливість не лише побачити загальні тенденції та закономірності процесу євроінтеграції, але й виокремити специфічні риси, притаманні досвіду кожної із зазначених країн, а, отже, встановити потенційний обсяг робіт або наявні прорахунки. У свою чергу, емпірико-аналітичний аналіз дозволяє обробити отримані результати, визначити їх практичну корисність та можливий ефект від використання.

Джерельною базою дослідження є:

– офіційні документи ЄС щодо проблем розширення на Схід;

– офіційні документи польських державних структур, присвячені інтеграції Польщі до ЄС;

– офіційні документи українських державних структур із євроінтеграційної проблематики;

– науковий доробок польських та інших закордонних науковців щодо даних питань;

– публікації вітчизняних аналітиків із питань євроінтеграції.

Теоретичне й практичне значення дисертації полягає у тому, що її положення доповнюють сприйняття перебігу нинішніх інтеграційних процесів у Європі через призму досвіду окремо взятої країни – Польщі. Вивчення відповідного досвіду євроінтеграції є корисним для України з огляду на вироблення свого власного шляху розвитку співпраці з європейськими структурами. Досягнуті результати щодо стану та перспектив інтеграції України до ЄС можуть бути використані Міністерством закордонних справ, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, іншими зацікавленими відомствами та установами.

Положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані також для подальших наукових досліджень, пов'язаних з інтеграційними процесами у Європі та інтеграцією України до європейського політико-правового простору, при підготовці та складанні підручників, навчальних посібників та спецкурсів, присвячених питанням європейської інтеграції та політології міжнародних відносин.

Сформульовані в дисертації пропозиції впроваджені при підготовці наукового проекту “Формування механізмів євроатлантичної інтеграції України. Розвиток відносин стратегічного партнерства” (2002-2003), що готувався Національним інститутом проблем міжнародної безпеки на замовлення РНБО України (Довідка № 01/631 від 08.10.2003 р.), а також у роботі Львівської обласної державної адміністрації у контексті розробки “Стратегії соціально-економічного та культурного розвитку України на період з 2004 до 2011 року” (Довідка № 34-1/1-951 від 22.10.2003 р.). Результати дослідження використано в навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка під час розробки робочих програм з дисциплін “Зовнішня політика України” та “Зовнішня політика країн Європи” (Довідка № 1220/33 від 13.10.2003 р.).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній політичній науці проведено порівняльний аналіз досвіду євроінтеграції Польщі та України. При цьому, вказано на прикладне значення для України використання позитивних результатів польського досвіду, що є в інтересах національної безпеки України і сприятиме інтенсифікації руху нашої країни у напрямку до членства в ЄС.

?

?

?

?

?

Зазначений аналіз відбувається на фоні дослідження політичних аспектів майбутнього розвитку та ролі на міжнародній арені Європейського Союзу, що робить вивчення поставлених завдань органічно поєднаним із сучасною обстановкою.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором на міжнародній науково-практичній конференції “Розширена Європа та виклики безпеці в Чорноморсько-Каспійському регіоні” (Київ, 23-24 вересня 2002 р.) та на науково-практичній конференції “Концептуальні засади забезпечення державної безпеки України (Київ, 25 червня 2003 р.). Наукові положення та результати дисертації обговорювалися на засіданнях відділу Глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки і були використані при підготовці аналітичних матеріалів.

Структура дисертації визначається метою й завданнями дослідження. Роботу складає вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури та додатки. Загальний обсяг дисертації становить 165 сторінок. Список використаних джерел включає 183 найменування на 14 сторінках. До роботи включено 3 додатки на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, визначаються об'єкт і предмет, цілі та завдання роботи, наукова новизна та практичне значення, визначено методологічну основу, сформульовано положення, що виносяться на захист, представлено відомості про зв'язок дисертації з науковими програмами й апробацію результатів.

У першому розділі “Політико-правова природа ЄС та перспективи його розвитку” доводиться, що створення Європейського Союзу є не випадковим явищем. Передумовою для цього був тривалий і закономірний процес розвитку інтеграційних ідей на європейському континенті. Основними спонукальними мотивами для цього були значні людські та матеріальні втрати, які несли європейські країни в результаті чисельних війн, як між собою за панування на континенті, так із зовнішнім ворогом.

Однак, необхідні передумови для утворення масштабних і дієвих інтеграційних структур виникли лише у другій половині 20-го століття. До цих передумов можна віднести усвідомлення: 1) згубності сучасних війн для людства; 2) суверенної рівності країн континенту; 3) необхідності економічної співпраці;
4) наявності могутнього неєвропейського конкурента (США).

Практична євроінтеграція виявилася складним процесом пошуку компромісів і переходу від обмеженої співпраці, спочатку лише у одній галузі в межах Європейського об'єднання вугілля і сталі, до всеохоплюючого співробітництва в рамках ЄС.

Черговим випробуванням для об'єднання континенту стала нова геополітична обстановка в Європі на початку 90-х років 20-го століття, яка спричинилася до розширення ЄС на Схід, а також до його внутрішньої консолідації. До найважливіших причин зазначених явищ слід зарахувати:
1) необхідність для Західної Європи дати адекватну відповідь на виклики і можливості, створені новою обстановкою у світі; 2) виникнення нагоди стати не лише економічно, але і політично вагомою силою у світі (поряд із США);
3) забезпечення стабільності та миру в Європі; 4) підвищення власної економічної ефективності. Не меншу вагу у цьому процесі мають також прагнення самих країн Центрально-Східної Європи стати складовою частиною зони стабільності та економічного процвітання.

Аналіз політико-правової природи показує, що на нинішньому етапі Євросоюз уже недосяжно далеко віддалився від класичних зразків міжнародних організацій та конфедерацій і наближається до утворення федералістського типу. Це добре видно при розгляді питань суверенітету країн-членів, трансформації інституційної системи ЄС, способу прийняття й обов'язковості рішень органів Євросоюзу, принципу субсидіарності, громадянства, валюти тощо.

Процес приєднання 12 нових країн (розширення ЄС практично вдвоє) і значно нижчий рівень розвитку нових членів актуалізує проблему підвищення ефективності функціонування Союзу. У даному контексті 26 лютого 2001 року було підписано Договір у Ніцці, а 28 лютого 2002 року створено Конвент за майбутнє Європи по виробленню конституції ЄС. З метою збереження стабільності всередині ЄС було вирішено, що консолідація відбуватиметься за рахунок подальшої відмови країн-членів від свого суверенітету й зміцнення федералістських рис. Тим не менше, перетворення ЄС у класичну федерацію не слід очікувати, адже важко припустити практично цілковиту відмову від власного суверенітету країн, які мають тривалі традиції державотворення.

Поряд із внутрішньою консолідацією Євросоюз має значні перспективи і на міжнародній арені. В економічному відношенні ЄС і США вже стали найпотужнішими центрами. Більше того, із введенням євро Європейський Союз має реальні шанси на порушення американського домінування на світових валютних ринках. Однак, у Європі добре розуміють, що економічного лідерства не можна досягти й втримати без відповідного військово-політичного потенціалу. Враховуючи даний фактор, на Європейській Раді в Гельсінкі 10-11 грудня 1999 року було прийнято рішення про заснування сил реагування на кризи та створення відповідного механізму прийняття рішень у даній сфері. Продовженням цього стало ухвалення у 2000 році “Каталогу сил” ЄС, запровадження європейської супутникової системи навігації “Галілео” та ряд інших заходів.

Подальше нарощування політичної, економічної та військової ролі ЄС буде зумовлюватися рядом факторів. Стимулюючими будуть, насамперед, зухвала поведінка США на міжнародній арені та масштабне розширення самого Союзу. Гальмувати розширення ЄС буде збереження одноголосності у сфері зовнішньої політики та політики безпеки, а також економічне відставання нових країн-членів, що буде супроводжуватися постійною нестачею коштів.

У другому розділі “Аналіз досвіду євроінтеграції Польщі” проведено детальний розгляд процесу інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Особливу увагу приділено нормативному та інституційному забезпеченню даного процесу з розглядом політичних та економічних аспектів зазначених відносин.

Рамковим документом, який регулює процес інтеграції Польщі до ЄС, є Угода про асоційоване членство (Європейська угода), де зазначається можливість повноправного членства за умови виконання поставлених вимог. Особлива цінність Угоди полягає у: 1) проведенні політичного діалогу, насамперед через інституційний механізм, рішення в межах якого є обов'язковими для виконання; 2) у створенні асиметричної зони вільної торгівлі із чіткими часовими рамками відкриття ринків та адаптації їх функціонування до умов ЄС; 3) у необхідності адаптації польського законодавства до норм acquis communautaire.

Щодо внутрішнього забезпечення процесу євроінтеграції Польщі, то тут виділяються два головні інститути, які зосередили на собі весь спектр інтеграційних питань. Першим було створено 26 січня 1991 року інститут Уповноваженого уряду з питань європейської інтеграції та закордонної допомоги. З 8 серпня 1996 року його замінив Комітет європейської інтеграції (КЄІ) із потужним виконавчим органом у вигляді Бюро.

Результатом діяльності цих органів стало вироблення найважливіших внутрішньо-національних документів по забезпеченню євроінтеграції: Програми дій по адаптації економіки та правової системи до вимог Європейської угоди (1993), Національної стратегії інтеграції (1997), Національної програми приготування Польщі до членства в ЄС (1998). Визначальною рисою даних документів була чітка постановка завдань, відповідальних за їх виконання та визначення джерел фінансування. Добре організований інституційний механізм та конкретність документації, що приймалася, стали визначальними чинниками послідовного просування Польщі до ЄС.

Що стосується трансформації економічної системи, то початковий її етап, на який припадає реалізація так-званої “шокової терапії” або “Плану Бальцеровича”, був надзвичайно важким. Погіршилися всі економічні показники, були втрачені масштабні східні ринки збуту, а конкурентоспроможними були лише товари за заниженими цінами. Акцент робився на праце- та капіталомісткі галузі – сталеливарну, вугледобувну та підприємства легкої промисловості (пошиття одягу).

З 1992 року польська економіка почала виходити з кризи. Вагому роль у цьому відіграла рішучість Польщі приєднатися до ЄС та прагнення досягнути європейських стандартів, що, не в останню чергу, сприяло переорієнтації економіки та проникненню на європейські ринки. Польський зовнішньоторговельний оборот із країнами-членами ЄС із 25% виріс у середині 90-х років до 60-70%. Крім того, фінансова допомога західних партнерів, списання більше половини 47 мільярдного (долари США) зовнішнього боргу та вигоди від асиметричної зони вільної торгівлі мали позитивний вплив на польську економіку.

Однак, були тут і певні труднощі. Надзвичайно вигідні, на перший погляд, договори про асоціацію з країнами Центральної та Східної Європи не завжди спрацьовували належним чином. У сферах, де асоційовані члени мають відносні переваги, як, наприклад, текстильна, харчова, металургійна галузі та сільське господарство, збільшення об'ємів експорту в ЄС часто наштовхується на адміністративні перепони у вигляді технічних вимог, санітарних та ветеринарних норм. Саме ці сфери найбільше страждали від антидемпінгових розслідувань. Склалася ситуація, коли східноєвропейські країни забезпечували лише 4% імпорту країн-членів ЄС, при цьому 12% всіх антидемпінгових заходів Євросоюзу спрямовано проти них.

До негативних моментів процесу євроінтеграції з боку країн-членів ЄС можна віднести й недостатнє фінансування цього процесу та намагання за будь-яку ціну захистити власні інтереси. Ідеться про спроби зменшити свої частки фінансування спільного бюджету, встановлення дискримінаційних обмежень для нових членів на початковому етапі (сільське господарство, переміщення робочої сили тощо).

Наявність зазначених проблем вплинула на настрої громадян. Якщо у 1996 році частка євроінтузіастів доходила до 80%, то вже перед самим вступом їх кількість не досягала і 60%. На такий результат вплинула також емоційна пропаганда противників євроінтеграції, яка знаходила підтримку у найменш захищеного і освіченого прошарку населення. Наочною стала проблема поінформованості населення.

Зазначені труднощі породжували думку щодо доцільності швидкого інтегрування. Однак, успішне виконання Копенгагенських критеріїв, усвідомлення переваг членства в ЄС, а також той факт, що затягування лише ускладнить адаптаційні намагання, спричинили досягнення позитивних результатів, а саме того, що вже у 2004 році Польща стане членом ЄС.

У третьому розділі “Європейський напрямок інтеграції у системі зовнішньої політики України. Використання досвіду євроінтеграції Польщі” розглядається нинішній процес інтеграції України до європейських структур, а також вироблені певні рекомендації по його пришвидшенню, беручи до уваги досвід Польщі.

На даний момент відносини Україна – ЄС перебувають на рівні Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), яку було підписано 16 червня 1994 року (вступила в силу 1 березня 1998). Наступним завданням, яке поставило українське керівництво, є підписання Угоди про асоційоване членство. Зважаючи на те, що Польща цей статус вже давно отримала й успішно виконала поставлені перед нею завдання, для України є доцільним врахувати деякі моменти з її досвіду.

Інституційне забезпечення процесу євроінтеграції. У ході дослідження зроблено висновок, що за багатьма параметрами УПС та Європейська угода є подібними. Також інституційний механізм угод є аналогічний. Відмінність полягає у тому, що рішення Ради з питань асоціації є обов'язковими для сторін, а рішення Ради з питань співробітництва мають лише рекомендаційний характер. Існує значна кількість випадків невиконання українською стороною вироблених рекомендацій (наприклад, щодо автомобільної або фармацевтичної галузей).
З огляду на прагнення України перейти на вищий рівень інтеграції, їй потрібно більш відповідально ставитися до виконання зазначених рекомендацій, тобто продемонструвати свою готовність працювати на рівні асоціації.

Україні доцільно створити єдиний орган, який зосередить на собі вирішення всіх євроінтеграційних питань. Досвід роботи у Польщі спочатку інституту Уповноваженого, а потім КЄІ показує доцільність створення таких структур. Значна кількість створених в Україні органів у даному напрямку не забезпечує якісної та всеохоплюючої роботи. Їх компетенція або надто вузька (наприклад, Міжвідомча координаційна рада з питань адаптації законодавства), або надто широка (наприклад, Державна рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції) і дозволяє охопити лише поверхово даний процес. Крім того, недостатньо визначено сфери відповідальності цих інституцій.

Швидкість та якість проведення робіт із євроінтеграції. Основоположні документи, які стосуються процесу інтеграції України до ЄС, визначаються значною мірою декларативністю. Відсутня чітка постановка завдань, термінів і відповідальних за їх виконання, а також визначення засобів для їх реалізації. Досвід Польщі також вказує на необхідність для України перестати чекати на перший крок з боку ЄС. Польща заснувала свій перший вагомий інститут з питань євроінтеграції – Уповноваженого уряду – 26 січня 1991 року, тобто майже за рік до підписання Європейської угоди. Україна заснувала свій перший орган – Міжвідомчу координаційну раду з питань адаптації законодавства – лише у 1998 році, тобто, коли вже вступила в силу УПС. Перший важливий документ у даній сфері, Програму дій по адаптації економіки та правової системи до вимог Європейської угоди, поляки прийняли у 1993 році, тобто за рік до вступу в силу Угоди, а Україна перший план з адаптації свого законодавства до вимог ЄС прийняла лише у 2001 році. Наочною є запізніла реакція та постійне очікування першого кроку зі сторони ЄС.

Необхідність швидкого проведення економічних реформ. Досвід Польщі показує, що асиметрична зона вільної торгівлі, заснована згідно Європейської угоди, встановлює чіткий період між відкриттям ринків ЄС та Польщі. Цей період коливається від 2 до 10 років. Для України, як колись і для Польщі, це означає необхідність наявності ще до моменту підписання Угоди про асоційоване членство ефективної економічної системи, яка зможе за 2-10 років повністю відповідати вимогам ЄС. І це, зважаючи на той факт, що перевагами асиметрії не завжди вдасться скористатися у повній мірі.

У цьому контексті важливим є вивчення економічних перетворень у Польщі. Сюди можна віднести як розгляд нових умов, у яких опинилися польські фірми з відкриттям свого ринку, так і реформування таких важливих галузей, що мають значну вагу і в економіці України, як сільське господарство. Розгляд даного досвіду дозволяє, щонайменше, спрогнозувати проблеми, які можуть виникнути під час трансформації української економіки.

Чіткість визначення зовнішньополітичних пріоритетів. Спрямованість України на інтеграцію до ЄС спонукає нашу країну до врегулювання ряду питань, які є перешкодою на шляху приєднання до Євросоюзу. Насамперед йдеться про першочергову необхідність врегулювання відносин з Росією – територіальні питання, перебування ЧФ РФ на території України, а також аномально велика залежність української економіки від поставок російських енергоресурсів. Поруч із вирішенням зазначених питань, необхідно активізувати контакти з країнами ЄС, окремими кандидатами на вступ, іншими (крім Польщі) членами Вишеградської четвірки, у форматі Веймарського трикутника та через транскордонне співробітництво. Такі контакти, доповнені інтенсивним залученням інвестицій з цього регіону, лише збільшать шанси на пришвидшення процесу євроінтеграції нашої країни. Не слід забувати, що після приєднання всі нові члени теж братимуть участь у вироблені рішень ЄС щодо України, а добрі відносини сьогодні – це аванс довіри на завтра.

Поряд із західним зовнішньополітичним вектором не потрібно ігнорувати східний. Основний акцент тут повинен робитися на поглиблення співпраці у форматі ГУУАМ – країн, які намагаються проводити незалежну, зорієнтовану на Захід політику. Співпраця у даному форматі може бути ефективною і використана з подібними завданнями, що і у Вишеградській четвірці. Крім того, дані країни цікавлять ЄС та Україну з точки зору проектів TRACECA, INOGATE та нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ, які лише сприятимуть економічній інтеграції та забезпеченню національної безпеки держави.

У висновках дисертації узагальнюються результати дослідження, формулюються основні висновки з досвіду європейської інтеграції Польщі, які можуть бути використані Україною.

Результати дисертаційного дослідження показують, що Україна у ході процесу інтеграції до ЄС допустила ряд помилок, що і зумовило її перебування до сьогоднішнього дня на рівні Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), підписаної ще у 1994 році. Для виправлення ситуації, а, отже, отримання статусу асоційованого члена українській стороні потрібно вжити ряд заходів:

?

?

?

?

?

Основні положення дисертації викладені дисертантом у наступних публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

АНОТАЦІЯ

Басараб М.Б. Досвід європейської інтеграції Польщі: перспективи для України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 – основи національної безпеки держави. – Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки і оборони України, Київ, 2004.

У дисертаційній роботі досліджуються особливості досвіду євроінтеграції Польщі, а саме договірних відносин ЄС – Польща, інституційного механізму забезпечення євроінтеграції Польщі, нормативного забезпечення даного процесу, зовнішньополітичної стратегії країни.

Також у рамках роботи проведено аналіз стану та перспектив інтеграції України з ЄС із урахуванням внутрішньополітичних, економічних та інших факторів, що ускладнюють просування України у даному напрямку. Вказано на проблеми, пов'язані із отриманням статусу асоційованого члена. Особливу увагу приділено використанню Україною позитивних моментів польського досвіду європейської інтеграції.

Ключові слова: договірні відносини, Європейський Союз, європейська інтеграція, асоційоване членство, досвід інтеграції, зовнішньополітична стратегія, інституційний механізм.

ANNOTATION

Basarab M. Polish experience of European integration: prospects for Ukraine. – Manuscript.

The Thesis for obtaining Candidate degree in Political Science (speciality 21.01.01 – the Essential Principles National Security of State). – The National Institute of International Security Problems of the Council of National Security and Defence of Ukraine, Kyiv, 2004.

Particular qualities of contractual relations between EU and Poland, institutional mechanism and normative aspects of Poland integration process, foreign-policy strategy of this country are studied in the dissertation.

The state and prospects of European integration of Ukraine have been quoted also in the framework of this dissertation with particular emphasis on internal political, economical and other aspects that make Ukrainian goal to obtain the status of association member of EC more difficult. In that context it is very important to study and to use in proper way polish experience of eurointegration.

Key words: contractual relations, European Union, European integration, association membership, integration experience, foreign-policy strategy, institutional mechanism.

АННОТАЦИЯ

Басараб М.Б. Опыт европейской интеграции Польши: перспективы для Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 – основы национальной безопасности государства. –Национальный институт проблем международной безопасности Совета национальной безопасности и обороны Украины, Киев, 2004.

В диссертационной работе исследуется опыт европейской интеграции Польши, важнейшие документы по обеспечению этого процесса и механизмы их реализации. Актуальным является не только взаимодействие сторон, но и их внутренние проблемы, вызванные расширением ЕС на Восток. Европейский Союз столкнулся с необходимостью проведения институциональной реформы, адаптации к новым условиям главных единых политик, включая аграрную, внешнюю политику и политику безопасности, пересмотра условий финансовой помощи и т.д. Что касается Польши, то перед ней стоит комплексное задание приготовления страны к взаимодействию в намного более развитом пространстве. Это предусматривает реформы практически всего общества с привлечением значительных финансовых ресурсов, не в последнюю очередь ЕС.

Что касается Украины, то тут просматривается низкий темп и недостаточная эффективность организации процесса европейской интеграции. Такое положение дел представляет собой угрозу для национальной безопасности Украины, поскольку затормаживается проведение необходимых реформ, не улучшается наш международный имидж, а также усложняются евроинтеграционные усилия.

Украина до сегодняшнего дня строит свои взаимоотношения с ЕС на уровне Договора о партнерстве и сотрудничестве, который был подписан еще в 1994 году. Следующим этапом намечено подписание Договора об ассоциации. Принимая во внимание то, что Польша уже успешно преодолела этот рубеж, Украине целесообразно извлекать наиболее ценные уроки из этого опыта.

Компаративный анализ интеграционных усилий Польши и Украины делает возможным определить сферы, где необходимо приложить наибольше усилий:

– институциональное обеспечение процесса евроинтеграции. Основоположным является ответственное отношение к работе органов, созданных ЕС и партнером, а также наличие единой национальной структуры, ответственной за весь спектр вопросов интеграции с ЕС;

– скорость и качество проведения интеграционных работ. Для украинской стороны характерно замедленное реагирование и постоянное ожидание первого шага со стороны ЕС. Наблюдается отсутствие четко определенных заданий, ответственность за их выполнение и источников финансирования;

– скорость проведения экономических реформ. Украине необходимо максимально адаптировать свою экономику к требованиям ЕС до момента получения статуса ассоциированного члена. Это позволит выполнить все обязательства за установленный период и выдержать конкуренцию в условиях зоны свободной торговли;

– четкость в определении внешнеполитических приоритетов с главным акцентом в украинской восточной внешней политике на урегулирование спорных вопросов с Россией и на углубление отношений внутри формата ГУУАМ.

Ключевые слова: договорные отношения, Европейский Союз, европейская интеграция, ассоциированное членство, опыт интеграции, внешнеполитическая стратегия, институциональный механизм.

___________________________________________

Підписано до друку 29.12.2003 р. Формат 60х90/16.

Ум.друк.арк. 0,9. Обл.-вид.арк. 0,9.

Тираж 100. Зам. 312.

__________________________________________________

Видавництво “Науковий світ”®

Свідоцтво ДК № 249 від 16.11.2000 р.

03150, м.Київ-150, вул. Горького, 51, оф. 1211.

227-01-89, 419-38-44