Миколаївський державний аграрний університет

Гойчук Ольга Іванівна

УДК 338.439.6.001.25:005:167.1

Продовольча безпека:

теорія, методологія, проблеми

Спеціальність: 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Миколаїв - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України, м. Київ.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН,

Заслужений діяч науки і техніки України

Галушко Валерій Павлович -

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри світового сільського господарства

та зовнішньоекономічної діяльності.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Амбросов Володимир Якович -

Національний науковий центр

„Інститут аграрної економіки”,

завідувач Харківським відділом;

доктор економічних наук, професор

Мармуль Лариса Олександрівна -

Херсонський державний аграрний університет,

завідувач кафедри обліку і аудиту;

доктор економічних наук, професор

Черевко Георгій Владиславович -

Львівський державний аграрний університет,

завідувач кафедри аграрної і міжнародної економіки.

Провідна установа: Державний агроекологічний університет

Міністерства аграрної політики України,

м. Житомир.

Захист дисертації відбудеться „ 29 ” жовтня 2004 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 38.806.01 у Миколаївському державному аграрному університеті за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Миколаївського державного аграрного університету за адресою: м. Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий „ 27„ вересня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ф. Клочан

загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека. Для України проблема продовольчої безпеки набуває особливої гостроти, що пов’язано з подіями в ХХ столітті, протягом якого народ нашої держави пережив кілька революцій, війн, голод у 30-х і 40-х роках, черги за продуктами у 80-х роках, радіоактивне забруднення значної території країни внаслідок Чорнобильської аварії, відсутність повноцінного харчування у більшої частини населення через бідність у 90-х роках минулого століття.

Проблема продовольчої безпеки не має кон’юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах ЄС, США, Японії тощо.

Швидкі зміни економічної і політичної ситуації в світі, тенденції розвитку світового сільського господарства та складність вирішення продовольчої проблеми на міжнародному рівні вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки. Україна має чітко визначити параметри продовольчої безпеки і на цій основі розробити стратегію та напрями розвитку агропромислового комплексу з урахуванням раціонального використання його потенціалу та посилення експортної орієнтації.

Перехід до ринкової економіки, реформування аграрного сектора відповідно до вимог економічних законів ринку зумовлюють особливу увагу до формування системи продовольчої безпеки в нових умовах. Саме нині, коли особливо чітко проглядаються як недоліки та помилки в аграрній реформі, так і елементи тих позитивних результатів, заради яких здійснювалися кардинальні економічні перетворення, актуальним є питання розроблення наукових засад формування системи продовольчої безпеки країни, яка відповідає принципам функціонування ринкової економіки і яка, як пріоритет агропродовольчої політики держави, має визначати напрями її здійснення.

На актуальність проблеми продовольчої безпеки, як пріоритету агропродовольчої політики, вказують численні теоретичні дослідження і узагальнення як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема праці А.І. Алтухова, В.Я. Амбросова, Ю.Д. Білика, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, В.І. Власова, В.П. Галушка, А.В. Гордєєва, Д.П. Доманчука, З.І. Ільїної, М.В. Калінчика, С.М. Кваші, І.І. Лукінова, Л.О. Мармуль, В.В. Маслакова, В.М. Олійника, Б.Й. Пасхавера, Е.Е. Румянцевої, П.Т. Саблука, І.Н. Топіхи, В.О. Точиліна, В.М. Трегобчука, І.Г. Ушачева, А.А. Фесини, М.Й. Хорунжого, Ю.С. Хромова, Л.М. Худолій, Г.В. Черевка, О.М. Шпичака, О.В. Шубравської, В.В. Юрчишина, наукового доробку вчених, які досліджували проблеми національної безпеки, – І.Я. Богданова, В.М. Гейця, Б.В. Губського, М.М. Єрмоленка, Я.А. Жаліла, В.І. Мунтіяна, Г. Пастернака-Таранушенка, С.І. Пирожкова, В. Сенчагова, В.Т. Шлемка та інших вчених-економістів, а також деякий власний нагромаджений досвід з досліджуваного питання.

Необхідність визначити стратегічні напрями агропродовольчої політики держави, що забезпечує ефективний розвиток агропромислового комплексу як основи продовольчого забезпечення населення відповідно до раціональних норм харчування на основі підвищення фізичної і економічної доступності продуктів харчування різних соціальних груп населення, вимагає розроблення відповідних теоретико-методологічних основ продовольчої безпеки, формування її концепції, кількісних та якісних параметрів продовольчої безпеки, організаційно-економічних і соціальних механізмів забезпечення.

Саме ці складові зумовлюють необхідність комплексного системного обґрунтування основних теоретико-методологічних підходів до формування стійкої системи продовольчої безпеки в умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних перетворень у відносинах власності та визначають актуальність теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі світового сільського господарства і зовнішньоекономічної діяльності Навчально-наукового інституту бізнесу Національного аграрного університету згідно з планом науково-дослідної роботи за темою: “Теоретичні і методичні засади вдосконалення форм господарювання, економічного механізму, інфраструктури ринку в агропромисловому виробництві та розвитку сільських територій” (номер державної реєстрації 0101U003619). Питання, які досліджуються, визначаються також науковою тематикою Міністерства аграрної політики України, зокрема: “Розробити модель оптимізації територіального розміщення сільськогосподарського виробництва залежно від умов внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію та продукти харчування” за № 65/6 і “Розробити модель продуктово-ресурсного балансу на рівні підприємства, регіону, країни” за № 65/7, затверджені 01.06.2003 р., та тематикою УААН на 2001-2005 рр. “Розробити наукові основи адаптації систем землеробства до природного та ринкового середовища” (номер державної реєстрації 0101U003825).

Мета і задачі дослідження. Мета наукового дослідження — розробити концептуальні, теоретико-методологічні та прикладні засади формування стійкої системи продовольчої безпеки України на основі ефективного розвитку агропромислового комплексу, функціонування збалансованого ринку продовольства в державі та підвищення економічної доступності населення до продуктів харчування.

Реалізація поставленої мети вимагала комплексного розв’язання завдань, які за своїм логічним змістом об’єднано в п’ять груп. Перша їх група охоплює розроблення теоретичних основ формування системи продовольчої безпеки, що передбачає вивчення сутності та етапів формування продовольчої безпеки, взаємозв’язок її складових, які формують рівні продовольчої безпеки. Ставилось завдання на основі вивчення тенденцій світового виробництва продовольства, наукових поглядів вчених на перспективи забезпечення глобальної продовольчої безпеки визначити необхідність посиленої уваги до національної продовольчої безпеки, розглядаючи продовольчу безпеку як найважливіший пріоритет агропродовольчої політики держави.

До другої групи належать завдання, спрямовані на розроблення концептуальних засад формування стійкої системи продовольчої безпеки. При опрацюванні цієї проблеми ставилися та вирішувалися завдання: обгрунтувати стратегію розвитку системи продовольчої безпеки і визначити її порогові, самодостатні та стратегічні параметри; дослідити перспективи розвитку продовольчого ринку в залежності від реалізації потенціалу агропромислового комплексу та зростання доходів населення, які визначають платоспроможний попит населення на продукти харчування; розробити організаційно-економічний механізм державного регулювання системи продовольчої безпеки.

До третьої групи входять завдання, пов’язані з розробленням методологічних засад формування стійкої системи продовольчої безпеки, принципів та умов її забезпечення. Зокрема, ставилося завдання: визначити місце продовольчої безпеки в системі національної і економічної безпеки; розробити методичні підходи до оцінки стану продовольчої безпеки, що включає розробку критеріїв, індикаторів, їх порогових значень; розглянути принципи формування параметрів продовольчої безпеки і розробити нормативи їх розрахунків на основі раціону споживання відповідно до вимог повноцінного харчування та доходів населення.

Четверта група включає вирішення таких завдань: проведення аналізу впливу на продовольчу безпеку держави як зовнішніх, так і внутрішніх факторів; вимірювання сучасного рівня продовольчої безпеки за допомогою системи індикаторів; визначення економічної доступності та рівня споживання продуктів харчування в соціально-сімейних групах населення; проведення соціологічного дослідження особливостей вирішення продовольчої проблеми на рівні сім’ї.

П’ята група охоплює завдання щодо цілеспрямованого формування і ефективного функціонування продовольчого ринку з точки зору забезпечення продовольчої безпеки держави. Це – формулювання загальних засад формування і регулювання ринку продовольчої продукції та аграрної сировини; виявлення особливостей формування і функціонування продуктових ринків в Україні; дослідження зовнішньоекономічної діяльності АПК як важливого чинника продовольчої безпеки; вивчення досвіду реалізації агропродовольчої політики в розвинутих країнах світу.

Поставлені мета та завдання дослідження визначили зрештою структуру, зміст і послідовність викладення отриманих результатів у дисертаційній роботі.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні проблеми формування та розвитку системи продовольчої безпеки в умовах реформування агропромислового комплексу та необхідності посилення соціальної складової в економічних перетвореннях.

Об’єктом дослідження є агропродовольча політика держави як система заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки країни.

Методи дослідження та джерела інформації. Теоретико-методологічною основою досліджень є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, зокрема системний підхід, основні закони економічного розвитку та категорії економічної теорії.

Дослідження здійснювалися із застосуванням насамперед таких методів: історико-економічного, абстрактно-логічного, структурно-функціонального, порівняльного аналізу, розрахунково-конструктивного, економіко-статистичного, балансових розрахунків, моделювання, нормативного, монографічного, анкетування та спостереження, експертних оцінок, а також класифікації і типології, рейтингового аналізу та побудови графіків тощо. Загальнонаукові і спеціальні методи дослідження використовувалися при аналізі й обгрунтуванні різних підходів до формування системи продовольчої безпеки.

Інформаційною базою дослідження слугували нормативні акти законодавчих і виконавчих органів держави, статистично-аналітичні матеріали міністерств та відомств, міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних економістів, результати особистих досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі комплексного дослідження і системного підходу обґрунтовано теоретичні та методологічні засади формування системи продовольчої безпеки в умовах освоєння ринкових механізмів регулювання економіки. Найважливіші результати досліджень, що визначають сутність наукової новизни та особистий внесок автора, такі:

· сформульовано поняття продовольчої безпеки як структуризованої та системної категорії, що характеризує економічні відносини стосовно продовольчого споживання та якості харчування на різних рівнях людської спільноти; продовольча безпека в широкому розумінні – це суспільне благо, а тому її забезпечення потребує державної підтримки;

· розроблено наукові засади формування стратегії розвитку продовольчої безпеки як стійкої системи в умовах ринкової економіки, що охоплює принципи, цілі, завдання, етапи, заходи та механізми реалізації і спрямована на ефективне функціонування агропромислового комплексу, підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку, зростання економічної доступності продовольства на основі розвитку всієї економіки України;

· набуло подальшого розвитку наукове узагальнення щодо перспектив вирішення світової продовольчої проблеми, оцінки впливу сучасних глобалізаційних процесів на рівень національної продовольчої безпеки та визначено місце останньої в системі національної безпеки, її взаємозв’язки з іншими видами безпеки: екологічною, соціальною, ресурсною, фінансовою тощо;

· розкрито нову сутність поняття “агропродовольча політика”; доведено, що її пріоритетом є забезпечення продовольчої безпеки, а також визначено базові принципи та напрями агропродовольчої політики, що охоплюють як ефективний розвиток АПК, його зовнішньоекономічну діяльність, так і проблеми фізичної й економічної доступності населення до збалансованого та якісного харчування;

· сформульовано принципи забезпечення системи продовольчої безпеки і запропоновано її концептуальну модель, що складається з підсистем, загальною основою об’єднання яких є безперервність ресурсних і інформаційних потоків, організаційна підпорядкованість і технологічне поєднання, функціонально-цільове спрямування до генеральної цілі функціонування системи – забезпечення продовольчої безпеки держави;

· удосконалено методологію та методику оцінки рівня продовольчої безпеки на базі розроблених критеріїв, показників, індикаторів і їх порогових значень. Зокрема, доведена необхідність включення показників, що характеризують не лише рівень споживання продуктів харчування і виробництва сільськогосподарської продукції, а й соціальних показників, які визначають економічну доступність продовольства, і показників відкритості аграрного ринку тощо. На основі розробленої системи індикаторів та з урахуванням норм раціонального харчування вперше здійснена комплексна оцінка рівня продовольчої безпеки України;

· обгрунтовано концептуальні положення та практичні рекомендації державного регулювання розвитку системи продовольчої безпеки як комплексу економічних, організаційних, соціальних, правових механізмів забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу з метою надійного задоволення потреб населення в продуктах харчування і безпеки країни в цілому;

· визначено наукові основи цілеспрямованого формування і ефективного функціонування продовольчого ринку як найважливішої передумови вирішення завдань продовольчої безпеки держави; вони включають запропоновані методичні та практичні підходи до прогнозування розвитку продовольчого ринку як з урахуванням реалізації потенціалу реформованого агропромислового комплексу, так і реальних перспектив зростання доходів населення;

· набули подальшого розвитку нові підходи до розвитку зовнішньоекономічної діяльності АПК, яка має бути спрямована на вирішення завдань національної продовольчої безпеки держави на принципах поєднання захисту внутрішнього продовольчого ринку з вимогами світової організації торгівлі.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, наукові результати, висновки та пропозиції поглиблюють і збагачують знання з проблеми формування стійкої системи продовольчої безпеки, яка має бути основним пріоритетом агропродовольчої політики держави. Практичне значення одержаних у дисертації результатів, висновків і пропозицій полягає в тому, що вони доведені до рівня методичних і практичних рекомендацій та нормативів щодо формування стійкої системи продовольчої безпеки України. Значимість висновків і пропозицій підтверджується довідками про впровадження результатів досліджень.

Методично-рекомендаційні розробки з проблеми використовуються в роботі Міністерства аграрної політики України (довідка про впровадження № 37-18-2-15/5710 від 18.05.2004 р.), Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (довідка про впровадження № від 15.06.2004 р.) та в міжнародному проекті МАГАТЕ RER/9/074 “Довгострокова стратегія контрзаходів і моніторинг опромінення людини в сільських районах, які постраждали в результаті Чорнобильської аварії” (акт про впровадження від 12.02.2004 р.).

Результати наукових досліджень автора використовуються в навчальному процесі Національного аграрного університету (акт про впровадження від 16.06.2004 р.) та Вінницького державного аграрного університету (довідка №153 від 10.06.2004 р.), у навчально-методичній роботі викладачів, при написанні підручників і посібників для аграрних вузів, а також науковцями і аспірантами в науково-дослідній роботі.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою завершеною науковою працею, що охоплює теоретичне обґрунтування продовольчої безпеки, розробку методологічних засад проблеми та механізмів формування і розвитку агропродовольчого комплексу. Основні ідеї, розробки і пропозиції щодо наукової новизни, мети і завдань дослідження, теоретико-методологічних засад та методичних підходів до вирішення проблеми продовольчої безпеки, статистична обробка інформації та аналіз одержаних результатів, висновки і пропозиції належать особисто здобувачу. Наукові публікації, підготовлені у співавторстві, в процесі дослі-дження використані тільки в тій частині, яка належить особисто здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень пройшли апробацію на науково-практичних конференціях, серед яких: науково-практична конференція “Сучасне українське село в соціально-економічному вимірі” (м. Київ, травень 1998 р.); міжнародна науково-практична конференція “Реформування сільського господарства: підсумки, проблеми, перспективи” (м. Миколаїв, листопад 2001 р.); міжнародна науково-практична конференція “Соціально-економічні умови ефективного функціонування АПК в післяреформений період” (м. Мелітополь, червень 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція “Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (м. Львів, вересень 2002 р.); міжнародна науково-практична конференція “Аграрна політика України в період вступу в СОТ: ефективність, якість і безпека” (м. Київ, квітень 2003 р.); міжнародна науково-практична конференція “Харчування як фактор формування здоров’я населення” (м. Київ, травень 2003 р.); друга міжнародна науково-практична конференція “Ринкові відносини в АПК: здобутки, проблеми, перспективи” (м. Одеса, вересень 2003 р.); міжнародна науково-практична конференція “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Дніпропетровськ, листопад 2003 р.); міжнародна науково-практична конференція “Стратегия и тактика развития производственно-хозяйственных систем” (м. Гомель, листопад 2003 р.); науково-практична конференція викладачів, аспірантів та здобувачів за результатами науково-дослідної роботи у 2003 р. (м. Дніпропетровськ, березень 2004 р.); науково-практична конференція “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, квітень 2004 р.); міжнародна науково-практична конференція “Глобальні та національні проблеми в аграрній економіці України” (м. Луганськ, травень 2004 р.).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 82 наукові праці. Серед них: 3 монографії (2 — одноосібні), 2 навчальні посібники, 23 статті у фахових журналах і наукових виданнях (з них 17 — одноосібні), а також матеріали науково-практичних конференцій, рекомендації та методичні розробки.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел з 435 найменувань та додатків. Її загальний обсяг становить 427 сторінок комп’ютерного тексту, включаючи 57 таблиць, 41 рисунок і 39 формул.

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Теоретичні засади продовольчої безпеки” досліджено сутність та рівні продовольчої безпеки; питання економічної та продовольчої безпеки в економічних ученнях: теоретико-історичний аспект; тенденції світового виробництва продовольства і забезпечення національної продовольчої безпеки; визначено продовольчу безпеку як пріоритет агропродовольчої політики держави.

Дослідження сутності категорії продовольчої безпеки дали можливість зробити висновок, що її теоретичні основи грунтуються на економічній теорії, згідно з якою основою існування людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення потреб. Людина намагається задовольнити, насамперед, найнеобхідніші свої потреби. За відомою теорією А. Маслоу, яка визначає вагомість потреб, першочерговими є фізіологічні потреби, серед яких на перше місце ставиться голод.

Продовольча безпека як багаторівнева системна категорія характеризує економічні відносини на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні соціальних груп, сімей, окремої особи. Особливе місце в цій системі займає національна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах. У загальному комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки є такі, що пов’язані безпосередньо з функціонуванням ринку, і ті, що належать до так званої підсистеми державних інтересів. Необхідність виділення як самостійної економічної підсистеми державних інтересів пов’язана з неспівпаданням мотивації ринкових відносин і завдань держави щодо забезпечення населення продовольством.

Історія останніх століть показала, що жодний суспільно-економічний лад не гарантує, а жодна економічна теорія до кінця не обґрунтовує абсолютного забезпечення продовольчої та економічної безпеки. В першій половині минулого століття виникла світова економічна криза, в другій його половині вона переросла в глобально-планетарну кризу, одним з проявів якої стала продовольча криза, яка охопила значну частину населення планети. В Україні протягом минулого століття також було кілька періодів голоду і недоїдання. Нині альтернативою небезпеці загибелі людської цивілізації є запропонована світовою спільнотою концепція сталого розвитку суспільства як фундаментальної основи забезпечення глобальної економічної та продовольчої безпеки.

Однак необхідно констатувати той факт, що розвинуті країни досягли найвищого рівня своєї продовольчої безпеки протягом минулого століття, коли їх економічна політика базувалась на теорії кейнсіанства – теорії державного регулювання ринкової економіки. Цей макроекономічний напрям в економічній науці найбільшою мірою відповідає теоретичній основі вирішення такої макроекономічної проблеми, як продовольча безпека. Остання залежить не лише від рівня розвитку та ефективності функціонування агропромислового комплексу, а й у цілому від ефективності суспільного виробництва, рівня і диференціації доходів населення, безробіття тощо. Тобто чинників, які визначають економічну доступність населення до продовольства.

Ідея державного регулювання ринкової економіки, що закладена в основу цієї теорії, має особливе значення для ефективного розвитку сільського господарства, яке, в силу своєї специфіки, вимагає обмеження впливу стихії ринку та постійної підтримки держави. Такий підхід також розширює можливості впливу на доходи населення, його соціальну підтримку з боку держави, що значно підвищує продовольчу безпеку соціально вразливих груп населення.

Національну продовольчу безпеку в широкому розумінні слід розглядати як стан економіки, а у більш вузькому значенні — як гарантовану здатність держави задовольняти потреби населення в особі кожного громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті і якості на рівні, що забезпечує здоров’я та інтелектуальний розвиток особи, на принципах самозабезпечення основними базовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників.

Розглядаючи питання національної продовольчої безпеки, необхідно виходити з найгірших передбачень вирішення світової продовольчої проблеми. Проведені нами дослідження дають можливість зробити висновок, що нині дедалі гострішим стає глобальне протиріччя, коли абсолютне перевиробництво продовольства в розвинутих країнах супроводжується масовим голодом і недоїданням у багатьох країнах третього світу. Все більше посилюється вплив таких негативних чинників, як виснаження природних ресурсів, зростання забруднення навколишнього середовища, збереження тенденцій зростання бідності, хвороб, нестачі продовольства. Дослідження показують, що продовольча проблема стає дедалі гострішою і нерідко набуває ознак продовольчої кризи. Тому, вирішуючи продовольчу проблему, кожна країна, в тому числі і Україна, повинна виходити зі своїх можливостей продовольчого забезпечення за рахунок власного виробництва базових продуктів харчування, що гарантує продовольчу безпеку країни.

Повноцінна система продовольчої безпеки України має охоплювати такі складові: стійка система продовольчого забезпечення, що грунтується на стабільному розвитку АПК, який здатний постійно забезпечувати населення продуктами харчування на необхідному рівні, адекватно реагуючи на кон’юнктуру продовольчого ринку та реалізуючи свій експортний потенціал; фізична і економічна доступність необхідної кількості, асортименту і якості продовольства для різних категорій населення, що забезпечується їх платоспроможністю, яка не ставить під загрозу і не підриває задоволення інших основних потреб людини; система захищеності вітчизняного виробника продовольчих товарів від імпортної залежності як у формі продовольства, так і в формі ресурсного забезпечення.

Необхідність забезпечення продовольчої безпеки в сучасних умовах розширює поняття “аграрна політика” до поняття “агропродовольча політика”. Об’єднання в розвинутих країнах пріоритетів аграрної політики з наукою про харчування та проблемами доступності продовольства обумовило, на нашу думку, використання терміну “агропродовольча політика”. Агропродовольчий комплекс включає виробництво, переробку, реалізацію та споживання продуктів харчування, що має бути охоплено єдиною системою управління.

В процесі дослідження доведено, що продовольча безпека має стати пріоритетом агропродовольчої політики держави і грунтуватися на принципах самозабезпеченості, незалежності, доступності, якості. Її головним завданням є формування сталого, конкурентоспроможного та ефективного агропромислового виробництва з метою найбільш повного забезпечення продовольчих потреб населення на основі розширення платоспроможного попиту на продукти харчування. Визначено основні напрями агропродовольчої політики.

У другому розділі “Методологічні основи формування системи продовольчої безпеки в ринкових умовах” визначено місце продовольчої безпеки в системі економічної безпеки; розглянуто методологічні засади формування стійкої системи продовольчої безпеки та методичні підходи до її оцінки; здійснено формування раціону споживання відповідно до вимог повноцінного харчування та доходів населення.

Методологічною основою проведеного дослідження є теорія функціонування і розвитку економічних систем. Значення продуктів харчування, що належать до найцінніших ресурсів нації, без яких її існування неможливе, і визначає центральне місце продовольчої безпеки в системі національної та економічної безпеки (рис. 1).

Наявність або відсутність продуктів харчування впливає на фізичний та психологічний стан людей, що й передбачає рівень соціального та політичного спокою в державі. Політико-економічний аспект продовольчої безпеки полягає в ефективному використанні агропромислового потенціалу країни для забезпечення потреб населення в продуктах харчування незалежно від несприятливих умов у міжнародних відносинах чи несприятливій кон’юнктурі світового ринку; соціально-економічний аспект характеризує здатність забезпечення цих потреб, впливаючи на розмір доходів різних груп населення.

Рис. 1. Місце продовольчої безпеки в системі національної безпеки

Концептуально формування системи продовольчої безпеки нами представлено у вигляді логічної моделі (рис. 2). Функціональна підсистема охоплює виробництво продовольства, формування і розподіл продовольчих ресурсів. Вона пов’язана з підсистемами земельних ресурсів, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного, кадрового та наукового забезпечення. Цільова підсистема реалізує головну мету продовольчої безпеки — споживання продуктів харчування. Система індикаторів продовольчої безпеки є контролюючою підсистемою в системі формування національної продовольчої безпеки. Підсистема управління охоплює як ринкові механізми регулювання системи, так і заходи державного управління, які регулюють дію ринкових важелів відповідно до стану продовольчої безпеки згідно з показниками контролюючої підсистеми.

Підсистема регулювання

Функціональна підсистема

Підсистема забезпечення

Контролююча підсистема

Цільова підсистема

Рис. 2. Модель формування системи національної продовольчої безпеки

Важливим показником продовольчої системи є її стійкість, яка визначається продовольчим балансом, що відображається рівнянням, де ліва частина – це ресурси продовольства (пропозиція), а права – це сукупний попит на продовольство різних соціальних груп населення.:

n T n m T

? ? pitРit = ? ? ? Hіjt Cіjt Dіjt , (1)

i=1 t=1 i=1 j=1 t=1

де Рit – пропозиція і-го виду продовольства в t-ому роцi; pit — ціна продовольчого ресурсу і-го виду в t-ому роцi; Hіjt – чисельність споживачів i-го продукту по j-ій соціальній групі в t-ому роцi; Cіjt — об’єм споживання i-го продукту по j-ій соціальній групі в t-ому роцi; Dіjt – частина доходу споживача із j-ої соціальної групи на придбання i-го продукту в t-ому роцi; n – кількість видів продовольчих ресурсів.

Рівень стійкості продовольчої системи характеризує коефіцієнт стійкості, який показує ступінь задоволення попиту на продовольство протягом певного періоду. Він розраховується зважаючи на рівень раціональної норми харчування в умовах економічної стабільності і на рівень мінімальної норми в кризовий період розвитку економіки

Стан продовольчої безпеки в державі, як складової її національної та економічної безпеки, необхідно постійно контролювати за допомогою системи індикаторів (рис. 3).

Рис. 3. Система індикаторів продовольчої безпеки

Запропонована система індикаторів дає можливість відслідковувати існуючий стан продовольчої безпеки, порівнюючи його з пороговими значеннями параметрів. На відміну від існуючих підходів, запропоновано розширити її соціальними показниками, які визначають економічну доступність населення до продовольства.

Крім мінімальних показників споживання як порогових параметрів, в дисертації запропоновано порівнювати фактичне споживання з раціональними нормами, що є оптимальними параметрами продовольчого забезпечення. Це зумовлено тим, що сутність продовольчої безпеки необхідно пов’язувати із забезпеченням нормальної життєдіяльності людини, яка визначається станом її здоров'я та можливостями інтелектуального розвитку.

З цією метою нами розроблена класифікація рівнів продовольчого споживання. Вона охоплює кількісні та якісні показники споживання й включає сім рівнів:

І рівень – катастрофічний – передбачає добове споживання на одну особу 1500—2000 ккал, що характеризує хронічне недоїдання (за даними ФАО, за добового споживання менше 1520 ккал настає голод). До речі, раціон прожиткового мінімуму в Україні для непрацездатного населення нині становить 2008,9 ккал.

ІІ рівень – критичний – середньодобове споживання в межах 2000 - 2500 ккал на душу населення достатнє для подолання хронічного недоїдання, існування на межі виживання і забезпечення простого відтворення народонаселення.

ІІІ рівень – мінімальний (пороговий) – середньодобове забезпечення в межах 2500 – 2800 ккал на душу населення передбачає наявність обсягів продовольчих ресурсів, які виключають можливість появи голоду і забезпечують зростання народонаселення. ІІ і ІІІ рівні слід розглядати також при плануванні забезпечення населення продовольством у надзвичайних (кризових) умовах.

ІV рівень – достатній – середньодобове споживання перебуває в межах 2800—3600 ккал на одну людину, однак воно не збалансоване за елементами харчування, тобто продовольчих ресурсів достатньо для стабільного споживання, але вони не забезпечують здоровий спосіб життя і зростання його тривалості.

V рівень – раціональний (нормативний) – середньодобове споживання коливається в межах 3200—3600 ккал на одну особу за обов’язкового збалансування раціону по білках, вітамінах та інших важливих компонентах. Нормативні показники такого харчування слід використовувати як базу для всіх соціально-економічних розрахунків на державному рівні в умовах нормально функціонуючої економіки.

VІ рівень – оптимальний – середньодушове споживання, що відповідає V рівню, не лише збалансоване за найважливішими харчовими компонентами, а й передбачає споживання екологічно чистих продуктів харчування. Таке споживання підвищує якість життя населення, покращує його здоров’я і збільшує середню по країні тривалість життя.

VІІ рівень – стратегічний – досягнення такого продовольчого забезпечення для всіх соціальних груп населення, яке дає можливість комплексно удосконалювати та розвивати особистість людини, максимально продовжувати її активну життєдіяльність, розширюючи межі сучасної природної тривалості життя.

Однак нині в Україні розроблено лише мінімальні норми харчування, які використовуються при розрахунках мінімального споживчого кошика. Раціональні норми, які зустрічаються в літературі, укрупнені і в різних джерелах мають неоднакове значення. Тому нами, відповідно до сучасних вимог раціонального харчування та доступності продуктів харчування, змодельовано річний раціон харчування, що складається з 44 видів і груп продуктів харчування з метою використання його як нормативу для формування параметрів продовольчої безпеки держави. Обгрунтований модельний раціон відповідає вимогам і стандартам харчування, рекомендованим ВООЗ, та національним особливостям раціонального харчування.

Третій розділ “Проблеми та оцінка продовольчої безпеки України” присвячено узагальненню рівнів забезпечення національної продовольчої безпеки та визначенню чинників, що впливають на стан цієї безпеки; досліджено економічну доступність і рівень споживання продуктів харчування в соціально-сімейних групах населення; вивчено в процесі соціологічного дослідження особливості продовольчої проблеми на рівні окремої сім’ї.

На основі дослідження встановлено: нині показники, що характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується м'яса, молока, фруктів і ягід, риби, овочів, яєць (табл. 1). Протягом більше десяти років у країні спостерігається одноманітне жирово-вуглеводне харчування більшої частини населення.

Табл. 1.

Споживання продуктів харчування населенням України

(на одну особу в рік; кг) |

Раціональний рівень | Пороговий рівень | Роки | 2002 р. у % до

1990 |

1995 |

1999 |

2000 |

2001 |

2002 | раціональ-ного рівня | порогового рівня |

1990

М'ясо і м'ясні про-дукти | 79,5 | 48,6 | 68,2 | 38,9 | 33,2 | 33 | 32,5 | 32,6 | 41,0 | 67,1 | 47,8

Молоко і молочні продукти | 380,2 | 349,1 | 373,2 | 243,5 | 209,9 | 197,7 | 205,2 | 225,3 | 59,3 | 64,5 | 60,4

Яйця, шт. | 284 | 228 | 272 | 171 | 163 | 164 | 180 | 209 | 73,6 | 91,7 | 76,8

Риба і рибопродукти | 20,6 | 12,1 | 17,5 | 3,6 | 7,2 | 8,3 | 11 | 11,9 | 57,7 | 98,3 | 68,0

Хлібні продукти | 102,0 | 93,4 | 141 | 128,4 | 121,8 | 124,1 | 129,5 | 131,2 | 128,6 | 140,5 | 93,0

Картопля | 123 | 96,6 | 131 | 123,7 | 121,9 | 134,5 | 139,5 | 132,8 | 108,0 | 137,5 | 101,4

Овочі і баштанні | 161,1 | 106,6 | 102,5 | 96,6 | 95,9 | 101 | 104,8 | 108 | 67,1 | 101,3 | 105,4

Фрукти і ягоди | 90,1 | 75,7 | 47,4 | 33,4 | 22,1 | 29,1 | 26,4 | 28,5 | 31,6 | 37,6 | 60,1

Олія | 13,0 | 8,7 | 11,6 | 8,2 | 8,9 | 9,3 | 10 | 10,7 | 82,6 | 123,0 | 92,2

Цукор | 38,3 | 27,3 | 50 | 31,6 | 32,6 | 36,5 | 39,4 | 36,1 | 94,2 | 132,2 | 72,2

Значно зменшилася калорійність раціону харчування. За нашими розрахунками, дефіцит білка в середньому по Україні в 2002 р. становив 29,3%, у т.ч. білка тваринного походження — 40%. По окремих мікро- та макроелементах має місце дефіцит не лише нижче раціональної, але навіть нижче і мінімальної норми. Це підтверджує висновок про існування так званого “прихованого голоду” в Україні.

Рейтинговий аналіз областей за інтегральними показниками споживання базових продуктів харчування, відповідно до раціональних і мінімальних норм харчування, показує, що в жодній з областей України харчування не забезпечується на рівні раціональної норми. Нижче мінімального (порогового) рівня харчується населення в 12 областях України.

Небезпекою для здоров’я населення є підвищений рівень забруднення продуктів харчування радіонуклідами. В приватних підсобних господарствах на забрудненій території продукти харчування формують понад 90% загальної дози опромінення людини. Для отримання чистої продукції необхідно вкладати значні кошти, що зумовлює зростання собівартості продуктів харчування.

В роботі проаналізовано внутрішні й зовнішні чинники, що впливають на рівень продовольчого забезпечення населення. Загрозу продовольчій безпеці країни становить скорочення виробничого потенціалу АПК, недосконалість організаційно-економічних механізмів, згортання обсягів виробництва в галузях агропромислового комплексу, зниження до критичної межі життєвого рівня селян. Про це свідчить динаміка загальноекономічних показників стану аграрної економіки за останнє десятиріччя. Так, зниження виробництва основних видів сільськогосподарської продукції у розрахунку на душу населення в 2003 р., порівняно з 1990 р., становило: м’яса — на 57 %, молока – на 39 %, яєць — на 23%, зерна — на 57%, цукрових буряків — на 67%, плодів і ягід - на 36% і винограду – на 53%. Водночас зросло виробництво соняшника — на 79%, картоплі – на 20% та овочів – на 7%.

Значною загрозою продовольчій безпеці держави є зростання бідності. Відношення різних видів доходів до прожиткового мінімуму підтверджує їх незначний розмір. Загалом за міжнародними стандартами соціально бідними вважаються країни, в яких доход на одну людину в день становить менше 1 долара. В Україні за межею такого доходу проживає близько 50% населення України. А за стандартами Євросоюзу, де бідність визначається 4 дол. доходу в день на одну людину, бідними слід вважати понад 90% українських сімей.

На основі дослідження економічної доступності продовольства, рівнів споживання продуктів харчування окремими групами домогосподарств з різними доходами виділено 11 таких груп. У кожній групі проаналізовано річний раціон харчування, що складається з 44 видів і груп продуктів харчування в порівнянні з мінімальними та раціональними нормами харчування. По кожній соціально-сімейній групі розраховано коефіцієнти достатності й доступності продовольства. Вони показують, що третина населення має раціон нижче мінімального рівня споживання, харчування ще третини населення є недостатнім. При цьому при зниженні доходів витрати на харчування зростають від 52% до 74%. Харчування погіршується зі зростанням кількості дітей у сім’ї.

Крім аналізу даних обстежень домогосподарств, нами проведено власні соціологічні дослідження з проблем продовольчої безпеки на рівні окремої сім’ї. Аналіз відповідей на 40 питань анкети підтвердив висновки про невідповідність споживання продуктів харчування в сім’ях не лише раціональним, але й мінімальним нормам харчування по таких продуктах, як м’ясо, молочні продукти, риба, плоди і ягоди, що пов’язано, в першу чергу, з платоспроможністю населення. Серйозною проблемою є якість харчових продуктів.

Анкетування підтвердило статистичні дані бюджетних обстежень домогосподарств про високу частку витрат сімей на харчування. Більше половини опитаних сімей виробляє продукти харчування в підсобному господарстві або на дачі, чверть сільських сімей отримує сільськогосподарську продукцію в якості оплати праці чи плати за оренду землі і майна. Респондентам було задано питання, чи існує продовольча безпека на рівні держави і рівні сім’ї. Близько 80% опитаних вважають, що така проблема існує, в тому числі більше 50% стверджують це однозначно. Відповіді свідчать про невпевненість значної частини сімей у своїй продовольчій безпеці, особливо, що стосується держави (рис. 4).

З цією невпевненістю по-в’язано створення в домогосподарствах запасів продовольства, значна частина якого вироблена власноручно. Самозабезпечення продуктами харчування підвищує рівень продовольчої безпеки окремої сім’ї в умовах нестабільності продовольчого ринку, низьких доходів. Але, з іншого боку, воно звужує місткість продовольчого ринку, а зрештою не сприяє розвитку агропромислового виробництва і є ознакою економіки слаборозвинутих країн.

У четвертому розділі “Продовольча безпека та проблеми формування і функціонування продовольчого ринку” розглядаються загальні засади формування та регулювання ринку продовольчої продукції і аграрної сировини; особливості становлення і функціонування продовольчого ринку України в ринкових умовах; зовнішньоекономічна діяльність АПК як чинник продовольчої безпеки. Крім того, тут узагальнено досвід реалізації агропродовольчої політики в розвинутих країн світу.

Важливою складовою продовольчої безпеки є формування продовольчого ринку. В роботі проаналізовано основні продуктові ринки з точки зору як пропозиції, тобто виробництва, так і попиту, тобто споживання, а також експорту та імпорту, використання у сільськогосподарському виробництві одержаної аграрної продукції на корми і насіння.

Особлива увага приділена зерновому ринку, стратегічним та оперативним його запасам. Про значні зміни ресурсів зерна, які формують загальну пропозицію його на ринку, свідчить баланс зерна за останні роки. В 2002 році, при одному з найбільших урожаїв за останнє десятиріччя, в умовах усунення держави від контролю над ринком зерна не були сформовані необхідні його запаси. Це загострило проблему забезпечення потреб країни власним зерном, призвело до дестабілізації продовольчого ринку.

Разом з хлібопродуктами, основним продуктом харчування для значної частини населення в Україні є картопля. Найважливішою особливістю існуючого в нашій державі ринку картоплі слід вважати вкрай низький рівень товарообороту цього продукту, як наслідок різкого скорочення його виробництва в суспільному секторі. Населення, в тому