Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Кузьмін Микола Миколайович

УДК 141.7: 316.642.3

КОГНІТИВНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЮВАННЯ

СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: |

доктор філософських наук,

Мартинюк Юрій Миколайович,

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Воропай Тетяна Степанівна,

Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри філософії і політології

Кандидат філософських наук, професор

Чемшит Олександр Олександрович,

Севастопольський національний технічний університет, завідуючий кафедрою філософських і соціальних дисциплін

Провідна установа: | Дніпропетровський національний університет

Захист відбудеться “17” червня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою:

95007, м. Сімферополь, пр. ім. В.І. Вернадського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, пр. ім. В.І. Вернадського, 4.

Автореферат розісланий “17” травня 2004 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої Вченої Ради Креминський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних гуманітарних дослідженнях постійно підкреслюється роль різних аспектів пізнання в діяльності людей. Філософи, психологи, соціологи наполягають на необхідності приділення значної уваги уявленням, теоретичному і повсякденному знанню, різним інтерпретативним схемам та іншим когнітивним утворенням в аналізі соціокультурної дійсності. Аналіз когнітивних структур переміщається в центр історичних, соціальних, політичних досліджень.

Це пов'язано з тим, що класична гносеологія розглядала пізнання, насамперед, як процес відображення дійсності. Суб'єктивний ідеалізм залишився маргінальною галуззю, оскільки не зміг запропонувати прагматичний критерій своєї вірогідності. Точніше, його аргументи виявилися не переконливими для сучасників. Нинішня епоха наочно демонструє нам, що діяльність людей формується і направляється уявленнями про навколишню дійсність. Реклама, public relation, передвиборна “обробка” виборців – усе це практичне підтвердження того, що моделювання когнітивних засад дії відіграє величезну роль у сучасній культурі. Не заперечуючи наявності процесу відображення, необхідно визнати, що пізнання відіграє активну роль у формуванні об'єктів, процесів, явищ навколишньої дійсності. І саме цій бік взаємодії суб'єкта й об'єктивної реальності вивчено найменше.

Вивчення когнітивних основ конституювання соціальної реальності здійснюється у різних галузях сучасного гуманітарного знання: філософії пізнання, семіотиці і філософії мови, психології, соціології. Але в силу спеціалізованого характеру даних досліджень вивчення проблеми носить обмежений характер: філософія пізнання, як правило, або вивчає процес пізнання сам по собі, або розглядає його соціокультурну обумовленість; дослідження в соціальній психології передусім спрямовані на вивчення взаємодій суб'єктів на мікросоціальному рівні; когнітивна психологія і семіотика в основному зосереджуються на проблемі формування моделей та образів явищ навколишньої дійсності; соціальні ж дослідження обмежуються сферою суспільної думки, вивченням ціннісної свідомості та соціальних ідентифікацій.

Унаслідок локальності предметів дослідження в окремих науках у сучасному гуманітарному знанні відсутня єдина картина когнітивних засад дій суб'єкта і впливу цих засад на соціокультурні процеси і явища. Психологія, як і соціологія, не в змозі об'єднати в рамках однієї дослідницької перспективи пізнавальні здібності суб'єкта, комплекси знань і уявлень, їхнє функціонування на мікро- і макросоціальних рівнях і їх активну роль у взаємодії із соціальною реальністю.

У філософії когнітивний світ суб'єкта досліджується, як правило, у двох напрямках. По-перше, як самостійна реальність. У цьому плані філософію (теорію пізнання) цікавлять форми, структури пізнавальної діяльності, її адекватність і критерії оцінки. По-друге, когнітивний світ суб'єкта досліджується у взаємодії із соціокультурним оточенням. Але цей напрямок дослідження сконцентрував свою увагу на соціокультурній обумовленості процесу пізнання.

Актуальність вивчення процесів когнітивного конституювання соціальної реальності обумовлена наступними причинами. Когнітивні підстави дій суб'єкта (уявлення, ціннісні орієнтації, інтерпретативні схеми, ментальні передумови тощо) в умовах стабільної соціокультурної ситуації найчастіше залишаються непоміченими, сприймаються як “фон”, як щось дещо похідне від соціальної реальності як об'єктивного начала. В умовах різких соціокультурних трансформацій, кризи метатеорій, коли руйнуються структури здорового глузду і втрачає свою єдність картина світу діючих суб'єктів, коли простір соціальних змістів стає полем конкурентної боротьби, когнітивні підстави дій перестають бути саме собою зрозумілими і виходять на перший план аналізу соціокультурної реальності. Це свідчить про актуальність дослідження, оскільки результативність аналітики соціальної реальності з урахуванням когнітивних структур суб'єкта значною мірою залежить від наявності концептуальних методологічних основ такого аналізу, недолік яких в певній мірі покликано зменшити дане дослідження.

Крім того, наукова актуальність дослідження визначається тим, що в дисертації розглядається один із аспектів “людського виміру” вивчення соціокультурної реальності. Для сучасного гуманітарного знання характерна поява значної кількості різних “антропологій”: політичної, історичної, юридичної, подальший розвиток одержали соціальна і культурна антропологія. Вивчення когнітивних основ людської діяльності може, на наш погляд, істотно збагатити теоретичний інструментарій перерахованих вище напрямків антропологічних досліджень, а, можливо, стане ґрунтом для створення окремого напрямку антропологічного дослідження.

У соціальній філософії до сьогоднішнього часу спостерігається значний крен убік об'єктивізму, що спирається на аналітичний пріоритет соціальних і культурних структур у детермінації дій суб'єкта. Теоретична база даного напрямку розроблена набагато краще. Але останнім часом різко зріс дослідницький інтерес до аналізу суб'єктивних засад, який є, на наш погляд, недостатньо теоретично обґрунтованим. Вивчення когнітивних засад дій суб'єкта може послужити поглибленню теоретичної обґрунтованості аналізу суб'єктивного начала в соціокультурних дослідженнях і соціально-філософської обґрунтованості прикладних досліджень у галузі соціології, політології, культурології, історіографії, економіки, теорії права тощо.

Актуальність дослідження в практичному аспекті визначається потребами діалогу суб'єктів, що належать до різних культур, соціальних шарів і поколінь і тому є власниками різних картин світу, схем сприйняття й інтерпретації. Це є досить важливим для соціально-політичного буття сучасної України, яка перебуває у стані розбудови громадянського суспільства, соціальної демократії. Необхідність урахування когнітивних засад, що викликають дії різної спрямованості у суб'єктів, що знаходяться в процесах взаємодії і комунікації, актуальна в процесах соціального управління, політичного й економічного планування.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема пізнання, як підстави дій суб'єкта, є міждисциплінарною. У філософії ця проблема розглядається в рамках теорії пізнання в широкому змісті (тобто об’єднуючи в себе, окрім безпосередньо дослідження процесу пізнання, аналіз відповідних аспектів у філософській антропології, філософії науки, аксіології) та соціальної філософії. У психології – когнітивною психологією і когнітивно орієнтованою соціальною психологією. У соціології – феноменологічною соціологією, етнометодологією, символічним інтеракціонізмом. У культурології й антропології – різними напрямками, що ставлять у главу кута процеси інтерпретації і побудови картини світу (ціннісний підхід, інформаційно-семіотична концепція культури, когнітивна антропологія, символічна антропологія, інтерпретативний підхід).

Філософія ХХ ст. характеризується поворотом від вивчення соціокультурного буття й процесу пізнання як знеособлених реальностей до суб’єктноорієнтованого знання. У цьому контексті насамперед варто назвати феноменологію пізнього Е. Гуссерля (концепція “життєвого світу”), екзистенціально-феноменологічні дослідження М. Хайдеггера, Ж-П. Сартра, М. Мерло-Понті, філософію значення Л. Вітгенштейна, філософію символічних форм Е. Касирера, герменевтику Г.-Г. Гадамера і П. Рікера.

У радянській філософії центральне місце займали дослідження процесів зв'язку пізнання і практичної діяльності, активності суб'єкта в процесі відображення дійсності, співвідношення індивідуального й соціального, суб'єктивного й об'єктивного в процесі пізнання (Рубінштейн С.Л., Кедров Б.М., Ільєнков Е.В., Коршунов А.М., Шинкарук В.І., Лазарєв Ф.В., Лекторський В.А., Мантатов В.В., Кукушкіна О.І., Логунова Л.Б., Швирьов В.С., Тульчинський Г.Л., Батищев Г.С., Каган М.С., Брутян Г.А.). В українській філософії проблеми вивчення суб'єктивної реальності та її зв'язків із соціальними процесами знайшли своє відображення у роботах Кримського С.Б., Малишко К.Н., Табачковського В.Г., Поповича М.В., Ручки А.О., Гнатенко П.І., Мартинюка Ю.М.

Для розвитку психології в ХХ ст. характерний поступовий зсув дослідницького інтересу від вивчення мотиваційних структур психіки (психоаналіз і біхевіоризм) до когнітивних процесів. Когнітивна орієнтація, що зародилась у рамках гештальт-психології, у другій половині ХХ ст. стала пануючою. Серед найбільш значних досліджень когнітивних процесів і їхнього зв'язку із соціальною активністю суб'єкта варто назвати роботи Ж. Піаже, Дж. Брунера, У. Найссера, Г. Келлі, Дж. Тернера, Х. Теджфела, С. Московічі. У радянській психології, незважаючи на значний ідеологічний тиск, також були досягнуті певні результати у вивченні когнітивних основ діяльності. Передусім варто згадати роботи Виготського Л.С., школи Узнадзе Д.Н., а також Леонтьева А.Н., Андрєєвої Г.М., Агеєва В.С., Асмолова О.Г.

У соціології дослідження розвивалися в рамках так званої “розуміючої соціології”, родоначальником якої є М. Вебер. Даний напрямок соціологічної думки представлений феноменологічною соціологією А. Щюца, Т. Лукмана, П. Бергера, символічним інтеракціонізмом Г. Блумера, етнометодологією Г. Гарфінкеля, когнітивною соціологією А. Сикурела. Для соціології кінця ХХ ст. характерний синтез об'єктивізму та суб'єктивізму, у якому значну роль відіграє дослідження когнітивних засад соціальної дії (П. Бурдьє, Е. Гідденса, Р. Бхаскара, П. Штомпкі, У. Аутвейта).

Культурологічні й антропологічні дослідження представлені концепцією “картини світу” Р. Редфілда, когнітивною антропологією, інтепретативним підходом К. Гірца, концепцією репрезентативної культури Ф. Тенбрука. У цій низці варто назвати історію ментальностей і історичну антропологію (Ф. Блок, Ф. Ар’єс, Е. П. Томпсон, Р. Шартьє, А.Я. Гуревич та ін.).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Робота виконувалась згідно з комплексною темою кафедри філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Філософські підстави сучасної соціокультурної парадигми” (номер державної реєстрації №0100U001117).

Мета і задачі дослідження. У дисертації зроблена спроба в рамках соціально-філософського аналізу об'єднати результати феноменології, психології, соціології, етнології, культурології для аналізу когнітивних засад дій суб'єкта, і досліджувати їх вплив на соціальні процеси і явища. Аналізуються процеси конституювання соціальної реальності когнітивними здібностями суб'єкта: від сприйняття і первинної інтерпретації навколишньої дійсності до формування і функціонування макросоціальних утворень - інститутів, спільнот, ідеологічних і ціннісних систем.

Головна мета дисертаційного дослідження – показати, що уявлення суб'єкта про навколишню дійсність відіграють активну роль у формуванні і функціонуванні соціокультурних процесів і явищ. Для реалізації цієї мети в ході дослідження вирішуються такі задачі:

1)

2)

3)

4)

5)

Об'єкт дослідження – суб'єктивна реальність у контексті соціокультурних явищ. Предмет дослідження – уявлення суб'єкта про навколишню дійсність, як конституюючий фактор соціальної реальності.

Методологічними основами дослідження є:

1)

2)

3)

4)

5)

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному:

-

-

-

-

-

-

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дисертаційна робота дає можливість комплексного дослідження конкретних уявлень суб'єкта в контексті їхнього впливу на соціокультурну реальність. Розкриті механізми конституювання соціальної реальності дозволяють прогнозувати розвиток соціальних інститутів, можливості адаптації різних світоглядних систем когнітивними схильностями (що мають як індивідуальний, так і соціокультурний характер) суб'єктів. Таким чином, результати дослідження можуть слугувати як методологічна база для більш глибокого розуміння соціокультурних процесів і явищ, аналізу можливостей політичного й економічного впливу на конкретне соціокультурне середовище, пояснення поточних соціальних процесів, прогнозування соціокультурного розвитку, запобігання чи подолання конфліктних ситуацій.

Отримані результати мають значення не тільки для актуальної соціальної і політичної практики, але і можуть служити концептуальною підставою аналізу історичних явищ, вивчення соціокультурних феноменів інших культур і тому сприяти розумінню культурно-історичних основ дій суб'єктів і розвитку діалогу між представниками різних соціокультурних спільнот, власниками різних світоглядних парадигм.

Матеріали і результати дисертаційного дослідження можуть бути також застосовані для розробки навчальних лекцій із соціальної філософії, політології, соціології, соціальній антропології та інших суспільствознавчих дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Всі публікації за темою дисертації здобувачем зроблені самостійно.

Апробація дослідження. Основні положення, аналітичні узагальнення і висновки дисертаційного дослідження відображені в наукових статтях, доповідалися й обговорювалися на I (1996), VI (1999), VIII (2000), IX (2000), XI (2001) наукових читаннях “Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів і до наших днів” (Сімферополь), на Міжнародному науковому симпозіумі “Ялта 1945-2000: проблеми міжнародної безпеки на порозі нового сторіччя” (Ялта, 2000), на III (2001), IV (2002) і V (2003) звітних науково-практичних конференціях Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (Сімферополь), на VIII (2002) і IX (2003) міжнародних наукових конференціях “Харківські соціологічні читання” (Харків). Ряд висновків і положень дисертації використовуються автором при викладанні курсу “Соціологія”.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 робіт, із яких 4 статті – у наукових фахових виданнях України, 2 статті у нефахових виданнях, 5 тестів тез виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає 176 сторінок. Список використаних джерел нараховує 219 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, дається характеристика ступеня її розробленості, формулюється мета і задачі дослідження, його теоретичні і методологічні основи, визначаються об'єкт і предмет дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значимість дослідження, апробація результатів.

У першому розділі “Аналіз когнітивних засад дій суб'єкта” розглядається розвиток гуманітарного знання про когнітивні засади діяльності суб'єкта, аналізується роль когнітивної сфери в детермінації дій суб'єкта, дається визначення основних понять, які використовуються у дисертації (уявлення, значення і смисл).

Перший підрозділ присвячений аналізу розвитку філософського знання, психології, соціології, культурології у контексті вивчення когнітивних аспектів суб'єктивної реальності. Зроблено висновок, що класична гносеологія і соціальна філософія приділяли основну увагу проблемам адекватності, структурної організації і форм пізнавальної діяльності і проблемі залежності процесу пізнання від соціокультурних факторів. Показано, що розвиток філософії, психології, соціології в ХХ ст. характеризується посиленням розуміння значимості когнітивної сфери в діяльності суб'єкта. Передусім це стосується феноменології і феноменологічної соціології знання, екзистенціалізму, філософії символічних форм Е. Касирера, філософії значення Л. Вітгенштейна, постпозитивістської філософії науки, герменевтики, когнітивної психології, символічного інтеракціонізму. На підставі аналізу цих напрямків зроблено висновок про зміни методології і предмета досліджень гуманітарних наук, який можна охарактеризувати як когнітивний поворот у гуманітарному знанні другої половини ХХ ст.

Другий підрозділ “Когнітивна природа соціальної дії” присвячено загальній характеристиці ролі когнітивних структур у детермінації дій суб'єкта. Аналізуються концепції М. Вебера, У. Томаса, Е. Гуссерля про первинність смислових структур стосовно діяльності суб'єкта, розглядається роль уявлень діючих суб'єктів не тільки на рівні мікровзаємодій, але і на макрорівні, у контексті великомасштабних соціокультурних ситуацій.

Когнітивний підхід до пояснення соціальної дії протиставляється біхевіористській методології, відповідно до якої поведінка суб'єкта є реакцією на стимули. У дисертації обґрунтовано, що стимули, які породжують дії суб'єкта, не існують поза його когнітивним світом. Навіть, якщо стимули й об'єктивні за своєю природою, все одно вони, щоб стати причиною дій, повинні бути сприйняті суб'єктом, зрозумілі, проінтерпретовані ним.

Далі у підрозділі розглядаються основні поняття, що використовуються в дослідженні: уявлення, значення, смисл. Поняття “уявлення” у дисертації використовується у більш широкому значенні, ніж у класичній гносеології, де під таким розуміється чуттєво-наочний образ предмета чи явища, який вільно зберігається і відтворюється у свідомості без безпосереднього впливу на органи почуттів. Якщо це визначення задовольняє теорію пізнання, то для соціокультурного дискурсу воно є обмеженим. У соціальних дослідженнях поняття “уявлення” використовується більш широко. Крім значення уявлення як наочного образа предмета, явища, події, під уявленням розуміються і вербально виражені, деяким чином обґрунтовані ментальні побудови: ідеї, думки, оцінки. У даному контексті актуальною є концепція соціальних уявлень С. Московічі. За аналогією співвідношення понять уявлення і сприйняття в теорії пізнання, розглядається зміст поняття сприйняття в рамках соціокультурного дискурсу, де воно безпосередньо пов'язано з оцінкою, інтерпретацією навколишньої дійсності.

Поняття “значення” і “смисл” у дослідженні використовується в іншому змісті, ніж у логіці і семантиці. Їх зміст загалом збігається зі змістом, вкладеним у ці поняття в психології. Значення в психології - це узагальнена форма відображення суб'єктом суспільно-історичного досвіду, придбаного в процесі спільної діяльності і спілкування, й існує у вигляді понять, уявлень опредмечених у схемах дії, соціальних ролях, нормах і цінностях.

Смисл розуміється як структурний елемент діяльності, що виконує функції її регуляції як неповторної індивідуально-особистісної діяльності. Поняття смисл указує на те, що індивідуальна свідомість не може бути зведена до безособистісного знання. Смисл пов'язує значення з реальністю буття суб'єкта у світі, з його мотивами і цінностями.

З погляду чистої психології розрізнення понять значення і смисл виправдане й результативне. Але якщо розглядати уявлення суб'єкта як єдиний комплекс, який регулює дії суб'єкта, то таке розрізнення втрачає свою результативність. Тому у рамках даного дослідження поняття “значення” і “смисл” використовуються як синоніми, які мають у своєму вживанні деякі акценти, що залежать від ступеня суб'єктивності уявлення.

Аналізується роль потреб у детермінації дій суб'єкта. Традиційно у філософії, психології, соціології потреби розглядаються як найважливіший елемент детермінації дій суб'єкта, їх первинна спонукальна сила. При цьому потреби розуміються як щось незалежне від суб'єкта, об'єктивний початок у діяльності. Аналіз визначень потреби і самого феномена дозволив зробити висновок, що потреби можуть лише самим загальним чином направляти дії людей, виступати лише як енергетичний початок людської активності. Конкретні ж дії суб'єкта залежать від його уявлень про можливі шляхи задоволення потреб, про значимість тих чи інших потреб.

Третій підрозділ “Когнітивні процеси, які конституюють соціальну реальність” присвячений розгляду функціонування уявлень у когнітивному світі суб'єкта. Конституюючий характер уявлень пов'язаний із тим, що явища, процеси в навколишній дійсності завжди мають яке-небудь значення для суб'єкта, дії якого безпосередньо залежать від когнітивного процесу наділення значенням. Розуміння, осмислення, інтерпретація, оцінка явищ і процесів навколишньої дійсності є наданням їм певного значення. У підрозділі використовуються концепція соціальних уявлень С. Московічі та ідеї Л. Вітгенштейна про значення як застосування.

Іншою властивістю уявлень, які також служать своєрідним механізмом когнітивного конституювання соціокультурної дійсності, виступає типологічний характер уявлень суб'єкта. Його суть полягає в тому, що суб'єкт, сприймаючи яку-небудь інформацію, приміряє її до вже існуючих у його когнітивній системі понять, образів, відносить її до якого-небудь типу. У рамках аналізу типологічного характеру уявлень суб’єкту актуальна концепція соціальних уявлень С. Московічі, ідеї Е. Гідденса та соціальної феноменології про повсякденне теоретизування, ідеї про нормалізацію ситуації взаємодії в етнометодології Г. Гарфінкеля.

Надання значення і типологізація розглядаються як процеси, які є взаємозалежними, такими, що перетинаються. Наділення значенням факту, явища, процесу може проходити у вигляді віднесення його до певного типу, виділення типових рис у ситуації - це і є її осмислення, надання їй значення. У наданні значення більш яскраво виявляється активність суб'єкта у формуванні своїх уявлень, у типологізації на перший план виходить соціокультурна обумовленість когнітивного світу суб’єкта.

Другий розділ “Структурні рівні комплексу уявлень суб'єкта соціальної дії” присвячений аналізу структурної організації когнітивного світу суб'єкта.

У першому підрозділі обґрунтовується можливість виділення структури комплексу уявлень суб'єкта в контексті конституювання соціальної реальності. Аналіз ґрунтується на твердженні, що суб'єкт є складним цілісним багаторівневим утворенням, яке повинне бути структурно організовано. У підрозділі аналізуються теорії і концепції, у рамках яких були запропоновані різні варіанти структури суб'єкта. Це ідея поділу суб'єктивної реальності на сфери почуття, волі і розуму (антична філософія), виділення почуттів, розуму і розсудку (класична гносеологія Нового часу), концепція структури психіки в психоаналізі З. Фрейда, соціологічна теорія Дж. Міда (виділення як підсистем особистості “I” і “Ме”) і концепція шести класів “залишків” (В. Парето), виділення трьох сфер комунікативної діяльності (М. Попович).

На підставі аналізу різних варіантів структури суб'єктивності, а також феноменологічної концепції А. Щюца і Т. Лукмана про рівні детермінації дій суб'єкта, у дисертації пропонується структура когнітивного світу суб'єкта, що складається з трьох рівнів. Перший рівень – це індивідуальне значеннєве відношення суб'єкта до навколишнього світу загалом, яке має неусвідомлюваний і оцінюючий характер і традиційно визначається у філософії як світовідчування чи світосприймання. Другий рівень – це уявлення суб'єкта про своє місце в соціокультурному світі, про його соціальні ролі і статусний набір, про належність до різних соціальних груп й інституціональних утворень. Цей рівень звичайно визначається як соціальна ідентичність. Третій рівень являє собою сукупність репрезентативних елементів, що належать до соціокультурної реальності, він містить у собі ціннісні орієнтації суб'єкта, його вірування (як релігійні, так і ідеологічні), культурнодетерміновану картину світу, соціально-психологічні феномени, які описуються в поняттях менталітету, національного і соціального характеру.

Розгляд рівня неусвідомлюваних суб'єктивних змістів у другому підрозділі починається з аналізу ролі несвідомих факторів у формуванні образу світу. У соціальній практиці постійно приходиться зіштовхуватися з прикладами, коли люди роблять різні висновки, ґрунтуючись на однакових передумовах. Одна з істотних причин існування різних результатів пізнавального процесу – це вибір передумов, що ґрунтується на суб'єктивному сприйнятті дійсності, у якому значну роль грають несвідомі фактори. В уявленнях суб'єкта про навколишню дійсність завжди є певний глибинний нерефлексивний шар: неусвідомлювана націленість на певний спосіб пізнання дійсності, на побудову комплексу уявлень “під певним знаком”. Даний рівень уявлень відповідає за вибір передумов пізнавальної, інтерпретаційної діяльності.

Аналіз проблеми неявної суб'єктивності ґрунтується на ідеях інтенціональності свідомості Е. Гуссерля й укоріненості людини в бутті М. Хайдеггера, концепції прарефлексивного cogito Ж.-П. Сартра і вченні про споконвічний “досвід світу” М. Мерло-Понті. Психологічний аналіз ролі неявної суб'єктивності в побудові образа світу був даний у психоаналізі і персоналістській психології В. Штерна, у рамках якої однією з функцій несвідомого є “зв'язування в осмислене ціле окремих проблисків свідомості” за допомогою споконвічних внутрішніх “диспозицій”, що наповнюються конкретними змістами свідомості. Розуміння несвідомого як деякої схильності до діяльності, у тому числі і пізнавальної, характерно і для вчення про установку, запропонованого в школі Д. Н. Узнадзе і розвинутого О. Г. Асмоловим у концепції смислової установки.

Даний рівень уявлень відіграє смислоутворюючу роль. Неявне смислоутворення пронизує рефлексивну вербалізовану діяльність свідомості, задає певний спосіб переживання суб'єктом навколишньої дійсності, формує оцінююче відношення до світу загалом. Дане відношення до світу можна визначити як світосприймання. У дисертації проводиться аналогія між властивостями сприйняття, які описані у концепціях У. Найссера, Дж. Брунера, Дж. Марголіса, і світосприйманням. Світосприймання, як і сприйняття, спирається на певні схеми, чекання, які надають смисл сприйнятому, відносять його до якого-небудь типу. Як актуальні світосприймання в розділі аналізуються феномен когнітивного стилю (Р. Акофф) і концепція базових перінатальних матриць (С. Гроф).

Другий рівень уявлень, який аналізується у третьому підрозділі, – це осмислення соціальних взаємодій, основою якого виступає соціальна ідентичність суб'єкта. Ідентичність вводить суб'єкта в інституціональний порядок суспільства і групові диференціації, задає його позицію в комунікативних актах. Ідентичність виступає і як потреба суб'єкта в інтегрованому і диференційованому образі соціокультурного світу.

Суттєвою рисою буття суб'єкта в соціокультурному світі є кризи ідентичності, у яких знаходить своє відображення взаємозв'язок діяльності суб'єкта і його когнітивного розвитку. Криза ідентичності (Е. Еріксон) - це стан конфлікту між соціальною нішею існування, яка претерпіла значні зміни і наявною ідентичністю. Кризу ідентичності можна визначити як особливий стан уявлень суб'єкта, коли велика частина соціальних категорій, за допомогою яких суб'єкт визначає себе і своє місце в суспільстві, здаються такими, що втратили чіткість, однозначність і цінність.

Розвиток ідентичності відображає динамічний характер уявлень суб'єкта, знаходження ідентичності розглядається як когнітивний процес. Аналізуються три способи знаходження ідентичності. Перший найбільше яскраво виявляється в обрядах ініціації, в яких суб'єкт одержує нове знання про себе і своє місце у світі. Процес спонтанного неорганізованого знаходження ідентичності описаний у роботах Х. Теджфела і Дж. Тернера і містить у собі три етапи: соціальна категоризація, соціальне порівняння і соціальна ідентифікація. Соціальна категоризація – це упорядкування соціального оточення в термінах членів певних груп, підкреслення сприйманої внутрішньогрупової подоби і міжгрупових розходжень. Соціальне порівняння це оцінка стану своєї групи, яка здійснюється відповідно до прагнень суб'єкта до позитивної я-концепції: своїй групі приписуються в основному позитивні риси, оцінка інших груп найчастіше носить протилежний характер, тобто знаходження ідентичності це не механічний зліпок з існуючої соціальної структури, воно має креативний характер, що конституює соціальну структуру. Через соціальне порівняння досягається соціальна ідентифікація – індивідуальне знання про те, що суб'єкт належить до певної соціальної групи, категорії, яке супроводжується емоційним і ціннісним смислом групового членства. Типовим прикладом конструювання ідентичності на макрорівні є концепція М. Я. Данилевського, викладена в книзі “Росія і Європа”.

В умовах розпаду соціокультурного набору категорій, що можуть бути основою формування ідентичності, знаходження ідентичності може здійснюватися способом, проаналізованому російським соціологом Л. Г. Іоніним – інсценівкою. У цьому випадку знаходження ідентичності починається з поведінкової презентації: обирається деякий культурний зразок, якому починають наслідувати в повсякденній поведінці – культурна інсценівка. Поведінка, що презентується суб’єктом, вимагає формування її концептуальних засад, вироблення образу соціокультурного світу, у рамках якого дії суб'єкта будуть носити обґрунтований характер. Знаходження ідентичності потребує побудови нового образу соціокультурного світу, який, у свою чергу, направляє дії суб'єктів.

Четвертий підрозділ присвячений аналізу третього структурного рівня когнітивного світу суб'єкта – уявленням, які поєднують його із соціокультурним оточенням, складають частину соціокультурної реальності і представляють собою осмислення природних і соціальних процесів і явищ, опосередковане системою інтерсуб’єктивних значень і смислів. Цей рівень, мабуть, найбільш складний і різноманітний і, унаслідок цього, найменш чітко визначений. У нього входять вірування суб'єкта (як релігійні, так і ідеологічні), його ціннісні орієнтації, сприйняття ідей різного типу, що циркулюють у соціокультурному середовищі, культурнодетермінована картина світу суб'єкта, архетипи культури і парадигми, що визначають діяльність суб'єкта, у тому числі і пізнавальну.

Репрезентація на цьому рівні вписує суб'єкта в його культурне буття, пов'язує суб'єкта з минулим і майбутнім його соціокультурного середовища та є феноменом, що конституює минущі соціальні процеси, явища і події. Найбільш часто психологічні феномени даного рівня визначають як менталітет чи ментальність. На основі аналізу визначень цих понять робиться висновок, що в тому вигляді, у якому ці поняття використовуються в сучасному гуманітарному знанні, вони здатні відігравати лише роль відсилання до суб'єктивних, культурнодетермінованих чинників. Їх аналіз вимагає іншого, набагато більш докладного і системно організованого категоріального апарату, який би описував у різних концептах феномени, що належать до сфери мислення, емоцій і дій, визначають передумови мислення і його змісту, розрізняв би несхожі за своїми характеристиками уявлення суб'єктів.

Таким чином, даний рівень уявлень суб'єкта в силу його розмаїтості не може бути розглянутий у рамках однієї категорії, його також необхідно аналізувати як багаторівневе структурно організоване утворення. У перший підрівень соціокультурних уявлень входять уявлення про найбільш загальні механізми буття культури і соціуму, які виконують роль адаптації до навколишнього середовища. Уявлення цього типу, як правило, носять неусвідомлюваний характер, не мають конкретного змістовного наповнення, а являють собою форму упорядкування досвіду. Інший підрівень - характерологічні особливості представників соціокультурних спільнот: стиль мислення, особливості емоційного реагування, уявлення про типову поведінку й найбільш сприятливі особистісні характеристики, розповсюджені у тій чи іншій спільноті. Третій підрівень - це уявлення, що сформувалися на основі попередніх двох, і що включають до себе картину світу суб'єкта, як представника певної культурної спільноти, його ціннісні орієнтації, вірування тощо. Останній, четвертий підрівень - це комплекс уявлень, який є найбільш близьким до актуальної соціальної практики. Він містить у собі стереотипи, традиції, життєві стилі, моделі і норми поведінки в конкретних обставинах життя, світоглядні побудови, засновані на картині світу і ціннісних орієнтаціях. Перший підрівень описується поняттями ментальність і менталітет, другому підрівню відповідають поняття національного і соціального характеру, третій виражається поняттям “картина світу суб'єкта”, четвертий – “парадигми поведінки”.

У третьому розділі “Конституювання соціальної реальності уявленнями суб'єкта” розглядаються процеси конституювання соціальної реальності, пов'язані безпосередньо з кожним із рівнів. У першому підрозділі розглядається взаємодія парадигм у соціальній теорії, в області аналізу соціальної дії. Розвиток соціальної теорії характеризується протиставленням двох основних парадигм: об'єктивізму, чи методологічного колективізму, і суб'єктивізму, чи методологічного індивідуалізму. У першій парадигмі, яка ще позначається як соціологічний реалізм, соціальна дія розуміється як дещо похідне від соціальної структури; дії суб'єкта визначаються об'єктивними соціальними факторами (К. Маркс, Е. Дюркгейм). Друга парадигма (соціологічний номіналізм) ставить соціальну структуру в залежність від соціальних дій. Відповідно до цього підходу об'єктивні соціальні утворення є лише види спільних дій людей (М. Вебер). У другій половині ХХ ст. домінуючою стала тенденція синтезу (П. Бергер, Т. Лукман, Е. Гідденс, П. Штомпка й ін.), у результаті якого з’явилось розуміння соціальної дії як одночасно похідного від соціальної структури і виробляючого цю структуру. Таке розуміння соціальної дії підкреслює постійну взаємодію когнітивного світу суб'єкта з існуючими в соціокультурному середовищі репрезентативними формами. Таким чином, у сучасній соціальній теорії дія суб'єкта, з одного боку, пов'язується з його уявленнями, а з іншого - розуміється як активна сила, яка формує соціальну реальність. Саме на такому розумінні природи соціальної дії і ґрунтується можливість конституювання соціальної реальності уявленнями суб'єкта.

Другий підрозділ присвячений формуванню ідеологічних переваг на основі неусвідомлюваних смислів суб'єкта. Перенесення соціальних змістів у свідомість неможливий без наявності певного чекання, сформованого на когнітивному рівні. Так, концепція авторитарної особистості пояснює прихильність людей до авторитарних і тоталітарних ідеологем, наявністю в них певних несвідомих комплексів. Аналіз запропонованих С. Грофом базових перинатальних матриць як підстав для вироблення певного світосприймання, дозволив виділити низку типів неусвідомлюваного оцінніючого відношення до світу, кожний із яких пов'язаний із певним типом ідеології. Таким чином, формування ідеологічних переваг як частини соціальної реальності пов'язано з конституюючим впливом першого рівня комплексу уявлень суб'єкта.

У третьому підрозділі аналізується роль соціальної ідентичності у формуванні та функціонуванні соціальних інститутів. Необхідним корелятом інституціональної поведінки є соціальні ролі і статуси. Ідентичність, організуючи смислову значущість ролей і статусів, конституюює інституціональний порядок, тобто не тільки відображає інституціонально-групові диференціації, але й відіграє активну роль. У підрозділі розглядаються приклади стабільного функціонування і навпаки розпаду соціальних інститутів, залежно від стану пов'язаної з даним інститутом ідентичності.

Соціальна ідентичність розглядається як конституюючий фактор не тільки стосовно соціальних інститутів, але і соціальних груп та спільнот. Аналізується поняття “клас для себе”, яке характерне для марксистської соціальної теорії, і концепція К. Едера, відповідно до якої класові диференціації породжуються специфічними схемами переживання, сприйняття й інтерпретації соціального світу. Розглядається роль національної самосвідомості у формуванні націй і етносів, а також концепція нації як “уявленої спільноти” Б. Андерсона. На підставі аналізу ролі соціальної ідентичності у формуванні соціальних груп, спільнот, інститутів, робиться висновок, що соціальна структура, у виді інституціонального порядку і групових диференціацій, конституююється уявленнями суб'єкта, центральне місце в яких займає соціальна ідентичність.

У рамках аналізу конституюючих можливостей соціокультурних уявлень суб'єкта розглядається формування ціннісних систем представників тієї чи іншої культури. Ціннісні системи, як правило, пов'язані з якою-небудь релігійною чи ідеологічною доктриною, у рамках якої формулюються ідеї про актуальні цінності, їх значущість та ієрархію. Ціннісно-нормативні системи в чітко артикульованому вигляді нерідко передаються від однієї культури до іншої, але у кожній культурі вони набувають специфічного змісту, який надають їм наявні соціокультурні уявлення суб'єктів – носіїв даної культури. Особливості буддизму в Китаї і Японії, православ'я в Росії, ісламу в Ірані, марксизму в Росії і Китаї – ось далеко не повний перелік трансформацій такого роду. Актуальним є аналіз трансформації західної ліберальної політичної культури на пострадянському просторі.

У висновках підкреслюється значущість аналізу суб'єктивної сфери, особливо когнітивного світу суб'єкта для вивчення соціальної реальності, формулюється й обґрунтовується теза: аналіз суб'єктивних когнітивних феноменів має першочергове значення для вивчення соціальних трансформацій, що є особливо актуальним у сучасну епоху. Формулюються основні теоретичні результати дисертації, зокрема виділені наступні положення:

-

-

-

-

-

-

Основні положення і висновки дисертації викладені в публікаціях:

а) статті у фахових виданнях

1.

2.

3.

4.

б) статі у нефахових виданнях

5.

6.