ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Київський національний економічний університет
Кривошлик Тетяна Дмитрівна
УДК 368.1
Страхування майна громадян в Україні
Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2004
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі страхування Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент
Артюх Тетяна Михайлівна,
Київський національний економічний університет,
доцент кафедри страхування
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Базилевич Віктор Дмитрович,
Київський національний університет ім. Тараса
Шевченка, декан економічного факультету,
завідувач кафедри економічної теорії
кандидат економічних наук, доцент
Шумелда Ярослав Павлович,
Тернопільська академія народного господарства,
завідувач кафедри страхування,
декан Україно-Польського факультету фінансів
і страхування
Провідна установа: Науково-дослідний фінансовий інститут при
Міністерстві фінансів України, відділ фінансів
соціальної сфери, м. Київ
Захист відбудеться “ 26 ” березня 2004 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.02 Київському національному економічному університеті за адресою 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203 .
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.
Автореферат розісланий “ 26 ” лютого 2004 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради А.М.Поддєрьогін
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Актуальність теми. Страхування майна громадян є важливою складовою однієї із трьох галузей страхування – майнового страхування.
Окремому власнику майна дуже важко, а іноді навіть неможливо, самостійно його відновити у випадку пошкодження або втрати через непередбачувані ризиковані обставини. Держава теж неспроможна надати у цих випадках швидку і адекватну допомогу громадянам через нестачу бюджетних коштів. Саме тому найбільш ефективним способом забезпечення захисту майна громадян є страхування.
Страхування майна громадян має давню історію. Його витоки відносяться до середини ХvІІІ століття. Значного розвитку страхування майна громадян набуло за радянських часів, особливо у 70-80 роки. Таке страхування було поширене на теренах України і в останні десятиріччя перед набуттям країною державної незалежності. В період становлення ринкових відносин в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, розвиток страхування майна громадян сповільнився. Це зумовлено низьким рівнем платоспроможності населення, втратою більшістю його довіри до страхування, а також недосконалістю правової бази страхування, що в сукупності призвело до затримки формування ринку відповідних страхових послуг.
Значний внесок в розробку теоретичних основ майнового страхування зробили західні вчені – А.Манес, Д.Бланд, Дж. Діксон, В. Гейльман, В. Гаврийський, Д. Фарни. Вагомий внесок у розробку фундаментальних питань теорії та практики страхування майна зробили російські вчені К.Граве, Є.Дюжиков, В.Ідельсон, Є.Коломін, В.Коньшин, Л.Лунц, Л. Мотильов, В. Райхер, Л.Рейтман, Т.Верькіна, А.Плєшков, Ю.Сплєтухов, В.Шахов. Питання страхування майна досліджувались у роботах вітчизняних науковців В.Базилевича, К.Базилевич, К.Воблого, Н. Внукової, В.Грушка, О.Заруби, М.Клапківа, В.Малько, С.Осадця, Я.Шумелди.
Водночас слід зазначити, що у вітчизняній фінансово-економічній літературі бракує ґрунтовних досліджень, які стосуються загальнотеоретичних проблем страхування майна громадян і наукових розробок, орієнтованих на їх практичне застосування. Зокрема, потребують теоретико-методологічного обґрунтування підходи до оцінки ризику при укладенні договорів страхування, визначення показників ефективності страхування майна громадян, доцільності відновлення обов’язкового страхування будівель, запровадження нових видів страхових послуг.
Необхідність вирішення існуючих проблем зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри фінансів підприємств і страхової справи (з 2002 р. це кафедра фінансів підприємств і кафедра страхування) КНЕУ. Воно є частиною науково - дослідних тем: “Проблеми управління фінансами суб’єктів підприємницької діяльності” (номер державної реєстрації 0198v001577), а з 01.01.2001 р. - “Управління фінансами підприємств та розвиток ринку страхових послуг” (номер державної реєстрації 0101v009213). Під час розробки вказаних тем особисто дисертантом підготовлено конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення та умов страхування майна громадян, а також запропоновано нові підходи до оцінки ризику при укладанні таких договорів страхування.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття економічної природи та сутності страхування майна громадян в сучасних ринкових умовах і визначення шляхів прискорення розвитку страхування майна громадян в Україні. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність завдань, послідовне вирішення яких має сприяти її досягненню:
-
дослідити та узагальнити теоретичні підходи щодо визначення економічної сутності страхування майна громадян;
-
здійснити аналіз сучасного стану страхування майна громадян в Україні та виявити основні тенденції його розвитку в ринкових умовах;
-
проаналізувати умови страхування майна громадян, використовувані вітчизняними страховиками та запропонувати рекомендації щодо їх удосконалення;
-
розробити пропозиції щодо оцінки ризику при укладанні договорів страхування майна громадян;
-
визначити напрями удосконалення правового забезпечення страхування майна громадян;
-
обґрунтувати рекомендації щодо вдосконалення фінансового забезпечення страхування майна громадян;
-
систематизувати і узагальнити зарубіжний досвід страхування майна громадян і визначити можливості його використання в Україні.
Об’єктом дослідження є діяльність страховиків зі страхування майна громадян в Україні.
Предметом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають між суб’єктами страхового ринку в процесі страхування майна громадян.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертації є сучасна економічна теорія, аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених на економічну природу страхування майна громадян, його сутність і значення. В процесі дослідження застосовувались: діалектичний метод пізнання, метод наукової абстракції, аналізу та синтезу. Дослідження етапів розвитку страхування майна громадян здійснено з використанням методів історичного аналізу, співставлення, групування, графічного аналізу. Для аналізу умов страхування майна громадян застосовувались методи порівняльного аналізу, експертних оцінок. При обґрунтуванні пропозицій щодо визначення ефективності страхування майна громадян використовувались економіко-статистичні методи.
Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативні акти України, які регламентують діяльність страховиків, матеріали Управління страхової діяльності Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, офіційні статистичні матеріали, спеціальна економічна література, зведені показники звітів страхових компаній України, матеріали семінарів за програмою ” ТАСІS”.
Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати, які визначають наукову новизну дисертаційного дослідження, полягають у наступному:
·
вперше розроблено класифікацію майнових ризиків громадян за такими ознаками: причина виникнення ризиків; види майна, якому загрожують ризики; можливі наслідки ризику;
·
визначено основні тенденції розвитку страхування майна громадян в умовах страхового ринку України: збільшення кількості страхових компаній, зростання обсягів надходжень страхових платежів та збільшення страхових виплат при зниженні кількості укладених договорів страхування;
·
обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення умов діючих видів страхування майна громадян: залучення до участі у страхових відносинах особи вигодонабувача; використання умовної франшизи, впровадження на страховому ринку нового виду страхування - страхування права власності на нерухоме майно;
·
визначено етапи оцінки ризику як напряму вдосконалення порядку укладання договорів страхування майна громадян: виявлення ризику; кількісна оцінка ризику та прийняття страховиком рішення щодо ризику. Запропоновано визначення оцінки ризику в майновому страхуванні, яке розглядається як комплекс заходів щодо аналізу об’єкту страхування, ризикових обставин та визначення розміру максимального збитку, які проводяться страховиком для вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування і визначення плати за страхування;
·
уточнено систему показників для визначення ефективності страхування майна громадян. Зокрема, запропоновано використання таких показників: рівень виплат, коефіцієнт ефективності страхових тарифів, витрати на гривню страхових платежів. Їх використання дозволить страховику всебічно оцінити результати своєї діяльності та виявити резерви для подальшого розвитку бізнесу;
·
розроблено пропозиції щодо внесення змін до законодавчих і нормативних актів, які регулюють діяльність страховиків зі страхування майна громадян, зокрема, обґрунтовано необхідність доповнення переліку прав страхувальника і страховика в Законі України “Про страхування”; обов’язків аварійного комісара – в Постанові Кабінету Міністрів України “Про організацію діяльності аварійних комісарів”;
·
обґрунтовано пропозиції щодо методики формування резерву незароблених премій зі страхування майна громадян, зокрема, як основу для розрахунку резерву незароблених премій запропоновано приймати суми надходжень страхових платежів за вирахуванням комісійної винагороди страховим посередникам; розрахунок резерву незароблених премій доцільно здійснювати методом 1/365.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки і пропозиції мають теоретичне і практичне значення та спрямовані на вдосконалення страхування майна громадян.
Теоретичні висновки і практичні рекомендації використані Національною акціонерною страховою компанією “Оранта” при опрацюванні умов страхування майна громадян та порядку оцінки відповідних ризиків (довідка НАСК “Оранта” № 3133 від 03.06.2003 р.) Пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового регулювання страхування майна громадян надані Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України (довідка Міністерства фінансів України № 060-02/190 від 24.04.2003 р.) Окремі положення, що містяться у дисертації, використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні дисциплін “Страхування” і “Страхові послуги” та при розробці їх методичного забезпечення (довідка Київського національного економічного університету від 02.06.2003 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на таких науково-практичних конференціях:
-
Міжнародна науково-практична конференція “Ризикологія в економіці та підприємництві” (м. Київ, 2001 рік);
-
Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України”, (м. Дніпропетровськ, 2001 рік);
-
Науково-практична конференція “Фінансова система України: проблеми становлення та функціонування” (м. Острог, 2002 рік);
-
Всеукраїнська науково-практична конференція “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2002 рік).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 4,5 д.а. З них 5 статей – у провідних наукових фахових виданнях (1,9 д.а.), 6 праць (2,6 д.а.) – в інших виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 127 найменувань на 10 сторінках і 15 додатків на 28 сторінках. Загальний обсяг роботи нараховує 178 сторінок друкованого тексту, включаючи 22 таблиці на 12 сторінках, 11 рисунків на 8 сторінках.
Основний зміст дисертаційної роботи
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 “Теоретичні основи страхування майна громадян” на основі узагальнення наукового доробку вітчизняних і зарубіжних вчених за темою дисертації досліджено економічну сутність страхування майна громадян, необхідність, значення та тенденції його розвитку в Україні.
Майно громадян є важливою складовою національного багатства країни. Проте, володіння майном, крім блага, означає ще й небезпеку його втрати внаслідок випадкових несприятливих подій (ризиків). Для оцінки та аналізу ризиків, що загрожують майну громадян, необхідна їх класифікація. Проте у фаховій економічній літературі це питання досі не розглядалося. Автором запропоновано класифікацію майнових ризиків громадян, в основу якої покладено такі ознаки, як причина виникнення ризиків; види об’єктів (майна), яким загрожують ризики; наслідки впливу ризиків. Така класифікація може бути використана страховиком при створенні інформаційної бази обліку ризиків для здійснення актуарних розрахунків, встановлення обсягу страхової відповідальності та проведення оцінки ризику при укладанні договорів страхування.
Існування ризиків та необхідність покриття можливих збитків в результаті їх прояву зумовлює потребу в страхуванні майна громадян.
На підставі опрацювання спеціальної літератури автором зроблено висновок, що теоретичними основами страхування майна громадян є загальна теорія про сутність і роль страхування у суспільстві.
В ході дослідження визначено, що страхування майна громадян не можна розглядати як окремий вид страхування. Страхування майна громадян – це комплексне поняття, яке об’єднує різні види майнового страхування, умови і порядок здійснення яких передбачають повне або часткове відшкодування збитків, завданих майновим інтересам страхувальника у зв’язку з настанням страхового випадку, обумовленого договором страхування.
До ознак, характерних для видів страхування майна громадян слід віднести: компенсаційну спрямованість страхування (відшкодування збитку страхувальника у зв’язку із знищенням (викраденням) або пошкодженням майна); короткостроковість (як правило, до одного року) договорів страхування; визначення страхової суми на основі страхової оцінки; наявність повного та часткового страхування; використання двох систем страхового забезпечення (пропорційної і системи першого ризику).
Страхування майна громадян, як і страхування взагалі, ґрунтується на певних принципах. Проте в сучасній економічній літературі не існує єдиного підходу щодо визначення принципів страхування. Це зумовлено тим, що під принципами страхування розуміють різні категорії або явища в діяльності страховика. На основі проведеного дослідження в роботі доведено, що страхування взагалі і страхування майна громадян, зокрема, ґрунтується на таких принципах: страховий інтерес; найбільша ступінь довіри сторін страхування; причинно-наслідковий зв’язок збитку та події, що призвела до нього; виплата відшкодування у межах реальних збитків; суброгація.
В роботі проведений порівняльний аналіз страхування майна з іншими видами страхового захисту громадян – державною допомогою і самострахуванням. Результати дослідження дозволили виявити переваги проведення страхування майна. По-перше, завдяки переданню страховику за окрему (порівняно невелику) плату відповідальності за наслідки ризикових подій страхувальник впевнений, що в разі стихійного лиха чи іншого страхового випадку, обумовленого договором, завдані збитки будуть відшкодовані. По-друге, відшкодування збитків, заподіяних громадянам, здійснюється за рахунок створених страховиком резервних фондів (а не коштів державного бюджету). По-третє, при страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які можуть бути джерелом зростання інвестицій в економіку.
Проведене дослідження засвідчує, що розвиток страхування майна громадян в Україні відбувався у відповідності до існуючого суспільно-економічного ладу. Автором виділені чотири основні етапи розвитку страхування майна громадян в Україні: перший (з середини ХVІІІ ст.), коли з’явилися страхові товариства і набуло розвитку страхування майна від вогню; другий (ХІХ ст. – початок ХХ ст.), коли страхування майна громадян почало проводитися в обов’язковій та добровільній формі переважною кількістю існуючих у ті часи страхових товариств у містах та сільській місцевості; третій (середина ХХ ст.), коли страхування майна громадян в обов’язковій і добровільній формі здійснювалось в умовах державної монополії одним страховиком - Укрдержстрахом; четвертий (з кінця ХХ ст.), коли страхування майна громадян почало здійснюватися великою кількістю страхових компаній в умовах страхового ринку України.
Як показало дослідження, значного розвитку страхування майна громадян набуло у другій половині ХХ ст. завдяки розвитку науково-технічних досягнень та зростанню життєвого рівня населення. На початку 90-х років ХХ ст. (в період зародження страхового ринку) в Україні спостерігалося значне скорочення кількості укладених договорів страхування майна громадян і, як наслідок, зменшення обсягу надходжень страхових платежів та виплат страхового відшкодування. Це сталося внаслідок зміни страховиками звичних для страхувальників умов страхування та впливу факторів соціального характеру (зниження рівня доходів населення та втрата його довіри до фінансових установ, і зокрема, страхових компаній).
На сучасному етапі розвитку страхування майна громадян є повноцінним сегментом страхового ринку України. Частка договорів страхування майна громадян у 1998-2002 рр. у загальному обсязі договорів з майнового страхування лишилася досить високою, понад 80 % (таблиця 1). При цьому кількість договорів страхування майна громадян протягом 1998-2001 рр. зменшилася на 25 % і лише в 2002 р. у порівнянні з 2001 р. збільшилась на 21,3%.
Таблиця 1
Частка укладених договорів зі страхування майна громадян в загальному обсязі договорів з майнового страхування в Україні в 1998-2002 рр. *
Показники | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002
Укладено договорів з майнового страхування, (тис. од..) |
5808,8 |
5121,0 |
5031,9 |
5070,7 |
5849,8
У тому числі зі страхувальни-ками-громадянами, (тис. од.) |
5336,8 |
4992,3 |
4557,7 |
4002,8 |
4856,6
Питома вага укладених договорів страхування майна громадян в майновому страхуванні, (%) |
91,9 |
97,5 |
90,6 |
78,9 |
83,0
* Розраховано за даними Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України
Незважаючи на різке зниження кількості договорів страхування майна громадян, надходження страхових платежів за таким страхуванням в ті ж роки (1998-2002 рр.) зросли майже в 3 рази, що обумовлено відчутним зростанням середньої страхової суми (рис.1). У 2002 р. у структурі платежів зі страхування майна громадян 42,6 % страхових платежів припадає на страхування транспортних засобів, 57,4 % відповідно – на страхування іншого майна (будівель, домашнього майна, тварин). В той же час, частка договорів страхування транспортних засобів у загальному обсязі укладених договорів зі страхування майна громадян становила лише 1,3 %, частка договорів зі страхування іншого майна – 98,7 %. Великий обсяг надходжень страхових платежів зі страхування транспортних засобів при незначній кількості таких договорів пояснюється тим, що вони укладаються на великі страхові суми , які значно перевищують страхові суми зі страхування іншого майна.
Аналіз страхових виплат зі страхування майна громадян свідчить, що таке страхування має суттєве значення для громадян щодо відшкодування заподіяних збитків. Так, обсяг виплат страхового відшкодування за договорами страхування майна громадян протягом 1998-2002 рр. збільшився з 24,0 млн. грн. до 54,9 млн. грн., або в 2,3 рази. Рівень виплат за договорами страхування майна громадян за цей період зменшився з 44,9% до 33,2%, в основному за рахунок зменшення кількості таких договорів.
Страхування майна громадян є поширеним напрямом діяльності страхових компаній в Україні. Так, протягом 2000-2002 рр. кількість страхових компаній, що здійснюють страхування майна громадян збільшилася, з 122 до 192. В 2002 р. найактивнішими учасниками ринку страхування майна громадян були 27 страховиків, які зібрали близько 90,3 % страхових платежів від загального обсягу надходжень страхових платежів по ринку. Одноосібне лідерство на ринку страхування майна громадян займає Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (в 2002 р. її частка надходжень страхових платежів зі страхування майна громадян у загальному обсязі надходжень страхових платежів з майнового страхування в Україні склала 36 %, а частка укладених договорів страхування майна громадян у загальній кількості договорів з майнового страхування, відповідно, 57,7 %).
Факторами, що обмежують можливості розвитку страхування майна громадян в Україні протягом останніх років є низька платоспроможність населення, його недовіра до фінансово-банківських установ, зокрема, страхових компаній, а також неналежний рівень інформаційного забезпечення громадян про послуги страхових компаній.
У розділі 2 “Аналіз сучасної практики страхування майна громадян в Україні” досліджено умови проведення окремих видів страхування вітчизняними страховиками, особливості обслуговування договорів страхування та економічну ефективність страхування майна громадян.
У роботі встановлено, що страхові компанії пропонують на страховому ринку низку різноманітних видів страхування майна громадян, а саме: страхування будівель, страхування домашнього майна, страхування тварин, страхування транспортних засобів, комплексне страхування будівель і домашнього майна. Дослідження свідчить про наявність певних недоліків у здійсненні таких видів страхування, серед них: недостатній перелік об’єктів і суб’єктів страхування, невиправданість використання безумовної франшизи, неконкретне визначення порядку здійснення страхових виплат. У зв’язку з цим автором пропонується удосконалити умови страхування майна громадян, зокрема, передбачити участь у страхових відносинах особи вигодонабувача; прийняття на страхування автотранспортних засобів, термін експлуатації яких перевищує 9-10 років і особливо цінного майна (виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, картин, колекцій, унікальних та антикварних речей); використання умовної франшизи.
На основі дослідження порядку укладення договорів страхування майна громадян дисертантом зроблено висновок, що одним із існуючих тут недоліків є відсутність або формальне проведення оцінки ризику. Оцінка ризику має свою специфіку щодо кожного виду страхування і передує укладенню договору страхування, коли страховиком проводиться збір і аналіз інформації стосовно клієнта, виду майна, характерних ознак ризику. Проте страхові компанії не конкретизують умови проведення оцінки ризику при укладенні договорів страхування майна громадян. Для вирішення цієї проблеми автором запропоновано здійснювати поетапну оцінку ризику. На першому етапі проводиться виявлення ризику, а саме, встановлюється майно, яке потребує захисту, виявляються джерела небезпек, здатних заподіяти страхувальнику майновий збиток та здійснюється відбір ризиків (які можна застрахувати і які не підлягають страхуванню). На другому етапі проводиться кількісна оцінка ризику, тобто визначення максимально можливої величини збитку, який може виникнути при певному ризику. Автором запропоновано здійснювати оцінку вартості предметів домашнього майна, тварин, транспортних засобів ринковим методом, а оцінку вартості будівель і транспортних засобів – витратним методом. На третьому етапі страховик має вирішити приймати на страхування майно чи відмовити у його страхуванні. Щоб запровадити такий порядок оцінки ризику страховику необхідно: організувати статистичне спостереження та облік страхових випадків за різними видами майна громадян; застосовувати виключно письмову форму подачі заяви про страхування майна; здійснювати обов’язковий огляд такого майна; розробити конкретні рекомендації для страхувальників, орієнтовані на усунення або мінімізацію можливих негативних наслідків ризику; чітко визначити у правилах страхування умови проведення оцінки ризику.
Аналіз наукових праць вітчизняних вчених і дослідження автора дали йому можливість наступним чином визначити сутність оцінки ризику у страхуванні. Оцінка ризику – це комплекс заходів щодо аналізу об’єкту страхування, ризикових обставин та визначення розміру максимального збитку, які проводяться для вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування і визначення плати за страхування.
Аналіз порядку здійснення страхових виплат за договорами страхування майна громадян дозволив обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення методів визначення страхового відшкодування. На думку автора, діюча методика визначення такого відшкодування зі страхування домашнього майна на основі пропорційної системи страхового забезпечення є недосконалою. Вона не враховує різницю між об’єктами страхування та підходами щодо визначення страхової суми за видами страхування майна, що належить громадянам та юридичним особам. Це дозволило обґрунтувати пропозицію щодо здійснення розрахунку суми страхового відшкодування у разі знищення (викрадення) або пошкодження домашнього майна за системою першого ризику, яка передбачає повне відшкодування збитків, завданих майну, але в межах страхової суми за договором страхування.
В Україні швидко розвивається ринок нерухомості. Законодавством України передбачено реєстрацію угод з нерухомим майном і прав на неї, але ще не урегульовано питання про відшкодування можливих збитків постраждалим особам, у разі, якщо їх нерухомість буде передано за рішенням суду попередньому власнику. Автор пропонує вирішити зазначену проблему шляхом запровадження страхування права власності на нерухоме майно. Таке страхування доцільно здійснювати при укладенні угод на вторинному ринку нерухомості; при придбанні нерухомості на первинному ринку внаслідок викупу у держави; при набутті прав на нерухомість внаслідок нового будівництва або реконструкції. В дисертаційній роботі розроблені рекомендації щодо проведення страхування права власності на нерухоме майно в Україні.
Розвиток страхування майна громадян залежить від ефективної організації страховиком реалізації своїх послуг, яка включає в себе: інформування потенційних споживачів про страхові послуги та переконування в необхідності їх придбання; створення і оптимізацію каналів збуту страхових послуг, які б забезпечували найбільшу ефективність реалізації; стимулювання продажу страхових послуг та укладання договорів страхування.
На думку автора, поступальному розвитку страхування майна громадян в Україні заважає відсутність інформації про асортимент та умови надання страховими компаніями послуг для населення, недовіра його до страховиків. В таких умовах потенційні страхувальники приймають рішення про придбання страхового поліса в умовах відсутності необхідної інформації про якість страхових послуг. Це має додаткові негативні наслідки, оскільки створює ефект асиметричного попиту. Щоб уникнути наслідків інформаційної асиметрії та формувати у населення довіру до діяльності страховиків, недостатньо намагань лише окремих страхових компаній. На думку автора, страховикам необхідно проводити єдину інформаційну політику в інтересах всього страхового ринку. Для цього доцільно об’єднати зусилля страхових компаній, які займаються страхуванням майна громадян, шляхом створення відповідної асоціації страховиків, механізм дії якої опрацьовано і запропоновано в дисертації.
Важливим етапом реалізації послуг страхування майна громадян є створення каналів реалізації (збуту) страхових послуг. Саме тому дисертантом були виявлені переваги та недоліки можливих каналів реалізації таких послуг. При цьому обґрунтовано доцільність формування страховиками в якості основного каналу реалізації послуг зі страхування майна громадян агентської мережі. Це дозволить страховику, по-перше, запропонувати такі види послуг страхування майна громадян, які користуються найбільшим попитом серед населення; по-друге, підвищити свою конкурентноздатність, мати джерело первинної інформації про потреби страхувальників, сприйняття ними послуг, що пропонуються.
У дисертаційній роботі підкреслюється, що збільшити реалізацію послуг зі страхування майна громадян страхова компанія може такими напрямами: розширення зв’язків з громадськістю, для чого доцільно організувати спеціальні інформаційні підрозділи, які б займалися створенням відповідних баз даних і розповсюдженням прес-релізів; активізація рекламної та меценатської діяльності; надання пільг постійним страхувальникам (за комплексність і беззбитковість страхування; різним групам страхувальників); забезпечення високого рівня обслуговування страхувальників (надання кваліфікованої консультації спеціалістами страховика, швидке оформлення документів при укладанні договорів страхування та виплаті страхового відшкодування). Такі заходи будуть стимулювати продаж страхових послуг і зроблять процес страхування майна зрозумілим для громадян.
Для прийняття виважених управлінських рішень щодо проведення страхування майна громадян страховику необхідно визначати економічну ефективність такого страхування. Існуючий підхід до оцінки діяльності страховиків передбачає використання таких показників: продуктивність праці, рівень розвитку, рентабельність страхування, коефіцієнт варіації Ф.Коньшина. На основі дослідження сучасних теоретичних розробок з питань ефективності страхування, в дисертації пропонується доповнити існуючу систему показників економічної ефективності страхування майна громадян показниками: рівень виплат, коефіцієнт ефективності страхових тарифів, витрати на гривню страхових платежів. Використання таких показників дозволить страховику виявити резерви для подальшого розвитку свого бізнесу.
Розділ 3 “Шляхи удосконалення страхування майна громадян в Україні” присвячено опрацюванню пропозицій щодо подальшого розвитку страхового захисту майна фізичних осіб з урахуванням національних особливостей та світового досвіду його розвитку.
Розвиток страхування майна громадян знаходиться у прямій залежності від його правового регулювання і потребує подальшого доопрацювання нормативно-правових актів, якими керувалися б страховики при здійсненні такого страхування. Це дало б можливість уникнути конфліктних ситуацій між суб’єктами страхових відносин щодо умов договору страхування і здійснення страхових виплат. Враховуючи зазначене, автором внесені пропозиції щодо вдосконалення Закону України “Про страхування”. Пропонується виділити окрему статтю, яка регулює права страхувальників і страховиків за добровільною формою страхування і внести зміни до статей 16(15) і 17 (16), які б обумовили в правилах і договорах страхування обов’язкове зазначення переліку предметів страхування.
Успішному розвитку страхування майна громадян має сприяти законодавче регулювання діяльності аварійних комісарів, які займаються розслідуванням причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків. Здобувачем запропоновано конкретизувати обов’язки аварійного комісара шляхом внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів”. Це підвищить результативність і якість роботи аварійних комісарів щодо встановлення обставин страхових випадків і належного оформлення аварійних сертифікатів.
До 1996 р. страхування майна громадян в Україні проводилося в обов’язковій та добровільній формах. З прийняттям Закону України “Про страхування” взаємовідносини між страхувальником і страховиком за договорами страхування майна громадян стали будуватися на добровільних засадах. У ході дослідження автором зроблено висновок, що відміна обов’язкової форми страхування будівель, що належать громадянам, була передчасною. Адже за умов низького рівня життя переважної більшості населення окремому власнику дуже важко самостійно відновити знищені або пошкоджені будівлі. На думку автора, ефективне вирішення даної проблеми можливе на основі відновлення обов’язкового страхування будівель, що належать громадянам. Такий підхід дає можливість: надати страховий захист кожному власнику будівель; зменшити страхові тарифи за добровільною формою страхування; знизити бюджетні витрати на відшкодування збитків на випадок повені, урагану та інших надзвичайних подій; створити додаткове джерело ресурсів для інвестування в економіку країни за рахунок тимчасово вільних коштів страхових резервів.
Гарантія страхового захисту страхувальників забезпечується за умови фінансової надійності страхової компанії. Вагомим чинником забезпечення такої гарантії є достатність технічних резервів, і зокрема, резерву незароблених премій (який визначає обсяг страхових зобов’язань за укладеними договорами страхування). Вирішальну роль у формуванні резерву незароблених премій має правильне визначення основи (бази) та методу для його розрахунку. У зв’язку з цим у дисертації обґрунтовано пропозицію щодо проведення розрахунку резерву незароблених премій зі страхування майна громадян на основі страхового платежу за виключенням суми комісійної винагороди страховим посередникам. Це дасть можливість як страховикові, так і Уповноваженому органу по нагляду за страховою діяльністю (Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України) реально оцінити страхові зобов’язання страховика.
Суттєво впливає на розмір резерву незароблених премій зі страхування майна громадян метод його обчислення. Згідно з законодавством України, величина такого резерву розраховується на основі метода “плаваючих кварталів”. Недоліком цього методу є те, що він не враховує термін дії договору страхування. Для вирішення цієї проблеми іноземні страхові компанії використовують декілька методів визначення резерву незароблених премій: метод 1/365, метод 1/8; 1/12; 1/24; метод 40%, 36%. Порівняльний аналіз цих методів формування резерву незароблених премій показав, що вітчизняним страховим компаніям за сучасного комп’ютерного забезпечення доцільно використовувати метод 1/365. Він є найбільш точним і дозволяє страховику оперативно визначити розмір резерву незароблених премій. Використання методу 1/365 при страхуванні майна громадян потребуватиме чіткої організації роботи страховика, а саме своєчасного відображення надходжень страхових платежів за кожним договором страхування, дати укладення договору, вступу його в дію і закінчення терміну договору страхування.
В дисертаційній роботі обґрунтовано доцільність формування страховиками резерву коливань збитковості. Наявність такого резерву буде сприяти своєчасному і повному виконанню страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками за договорами страхування майна громадян (зокрема, страхування транспортних засобів) у разі, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування за звітний період перевищить рівень збитковості, який було узято за основу при розрахунку тарифної ставки.
Спираючись на проведений аналіз зарубіжного досвіду страхування майна громадян автор пропонує удосконалити вітчизняні умови страхування за напрямами: розширення переліку об’єктів страхування таким видом майна громадян як готівка; встановлення страхової суми у межах відновної вартості майна (зокрема, будівель); визначення максимальної і мінімальної страхової суми за договором страхування щодо окремих об’єктів страхування. Це має забезпечити відповідність умов страхування реальним потребам страхувальників та сприяти активному розвитку страхування майна громадян.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо розробки методологічних засад та обґрунтування прикладних аспектів вдосконалення страхування майна громадян. Це дозволило сформулювати низку висновків і пропозицій, які відображають результати виконання поставлених завдань:
1.
Розвиток страхування майна громадян як засобу захисту добробуту членів суспільства був історично обумовлений наявністю ризиків та необхідністю покриття можливих збитків в результаті їх прояву. На підставі дослідження різних видів ризиків, що загрожують майну громадян, запропоновано їх класифікацію, яка може бути використана страховиками при створенні інформаційної бази обліку ризиків для здійснення актуарних розрахунків, встановлення обсягу страхової відповідальності та проведення оцінки ризику при укладанні договорів страхування .
2.
Страхування майна громадян об’єднує різні види майнового страхування, умови здійснення яких передбачають повне або часткове відшкодування збитків, завданих майновим інтересам страхувальників у зв’язку з настанням страхових випадків, обумовлених договорами страхування.
3.
У своєму розвитку страхування майна громадян в Україні пройшло чотири етапи: перший (з середини ХХVІІІ ст.), коли з’явилися страхові товариства і набуло розвитку страхування майна від вогню; другий (ХІХ ст. – початок ХХ ст.), коли страхування майна громадян почало проводитися в обов’язковій та добровільній формі переважною кількістю існуючих у ті часи страхових товариств у містах та сільській місцевості; третій (середина ХХ ст.), коли страхування майна громадян в обов’язковій і добровільній формі здійснювалось в умовах державної монополії одним страховиком - Укрдержстрахом; четвертий (з кінця ХХ ст.), коли страхування майна громадян почало здійснюватися великою кількістю страхових компаній в умовах страхового ринку України. Для останнього етапу розвитку страхування майна громадян характерне: зростання обсягів надходжень страхових платежів; збільшення обсягу страхових виплат; збільшення кількості страхових компаній, що укладають договори страхування майна з фізичними особами; низька активність на ринку більшості страховиків, які здійснюють таке страхування; одноосібне лідерство на ринку страхування майна громадян Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”.
4.
Проведене дослідження порядку й умов проведення страхування майна громадян доводить необхідність їх удосконалення шляхом внесення змін у правила страхування. Автором запропоновано: передбачити участь у страхових відносинах особи вигодонабувача; збільшити перелік об’єктів страхування такими видами майна, як автотранспортні засоби, термін експлуатації яких перевищує 9-10 років, вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі, готівка; використовувати тільки умовну франшизу; суму страхового відшкодування при страхуванні домашнього майна визначати за системою першого ризику.
5.
З метою оперативного вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування і визначення розміру страхового платежу запропоновано здійснювати поетапну оцінку ризику при укладанні договору страхування майна громадян, яка передбачає: виявлення ризику, кількісну оцінку ризику; прийняття страховиком рішення щодо ризику (прийняття на страхування майна або відмова у страхуванні). В роботі надані конкретні пропозиції щодо проведення оцінки ризику при укладенні договорів страхування майна громадян. Подано авторське визначення оцінки ризику у майновому страхуванні, яке розглядається як комплекс заходів щодо аналізу об’єкту страхування, ризикових обставин та визначення розміру максимального збитку, які проводяться для вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування і визначення плати за страхування.
6.
Для вирішення проблеми відшкодовування можливих збитків постраждалим громадянам у разі, якщо їх нерухомість буде передана за рішенням суду, попередньому власнику, обґрунтовано необхідність введення в Україні страхування права власності на нерухоме майно. У роботі надані конкретні пропозиції щодо проведення такого страхування.
7.
Для успішної реалізації послуг страхування майна громадян запропоновано користуватися послугами страхових агентів, в якості основної посередницької ланки у взаємовідносинах між страховиком і страхувальником. Це забезпечить, з одного боку, масовість розповсюдження послуг зі страхування майна громадян, так як страхові посередники зацікавлені у збільшенні обсягів страхових платежів за укладеними договорами страхування. А з іншого боку, дозволить страховику збільшити кількість укладених і поновлених договорів страхування майна громадян, а також обсяг надходжень страхових платежів, що в кінцевому рахунку, обумовить збільшення прибутку.
8.
У прийнятті управлінських рішень, спрямованих на подальший розвиток страхування майна громадян, важливе значення відводиться визначенню економічної ефективності страхування. З метою пошуку конкретних резервів розвитку страхування майна громадян запропоновано розширити існуючий перелік показників ефективності страхування майна громадян. До складу таких показників запропоновано ввести: рівень виплат, коефіцієнт ефективності страхових тарифів, витрати на гривню страхових платежів.
9.
Аналіз сучасного стану страхування засвідчив, що одним з перспективних напрямів удосконалення державного регулювання страхування майна громадян є впорядкування діяльності суб’єктів страхових відносин за допомогою внесення змін до нормативно-правових актів. На підставі дослідження законодавчих й нормативних актів та практики проведення страхування майна громадян автор пропонує конкретизувати та уточнити в Законі України “Про страхування” права страхувальника і страховика, а також у “Типовому положенні про організацію діяльності аварійних комісарів” – обов’язки аварійного комісара.
10.
З метою захисту інтересів громадян, що володіють будівлями і зазнають значних майнових втрат внаслідок впливу пожеж і стихійних сил природи запропоновано відновити обов’язкову форму проведення страхування будівель, що належить громадянам. Це дозволить надати реальний страховий захист кожному власнику будівель; зменшити страхові тарифи за добровільною формою страхування; знизити бюджетні витрати на відшкодування збитків; створити додаткове джерело ресурсів для інвестування в економіку країни за рахунок тимчасово вільних коштів страхових резервів.
11.
Суттєвим фактором вплив на достатній обсяг технічних резервів за видами страхування майна громадян є вибір основи та методик для їх розрахунку. Автором в дисертаційній роботі запропоновано як основу для розрахунку резерву незароблених премій приймати суми надходжень страхових платежів за винятком комісійної винагороди страховим посередникам; розрахунок резерву незароблених премій здійснювати методом 1/365. Такий метод визначення резерву незароблених премій є більш точним (у порівнянні з іншими методами) і дає можливість визначити його розмір на звітну дату.
Список опублікованих праць За темою дисертації
У наукових фахових виданнях:
1.
Кривошлик Т.Д. Самострахування і страхування майнових ризиків громадян // Фінанси України. – 2000. - № 9. – С.104-110. – 0,4 д.а.
2.
Кривошлик Т.Д. Страхування будівель громадян // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2001. - № 15. – С. 68 – 69, - 0,14 д.а.
3.
Кривошлик Т.Д. Страхування майна громадян // Фінанси України. - 2001. - № 11. – С. 131 - 136. – 0,4 д.а.
4.
Кривошлик Т.Д. Розробка і реалізація послуг зі страхування майна громадян // Збірник наукових праць “Економіка: проблеми теорії та практики”. Випуск 153. - Дніпропетровськ: ДНУ. – 2002. – С.16-25. – 0,5 д.а.
5.
Кривошлик Т.Д. Формування технічних резервів зі страхування майна громадян // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 180. - Дніпропетровськ: ДНУ. – 2002. – С.36-45. – 0,5 д.а.
В інших виданнях:
6.
Кривошлик Т.Д. Страхування майна громадян. // Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук.
