ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

МЕДИНСЬКА ЮЛІЯ ЯРОСЛАВІВНА

УДК: 159.964

“КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ ЯК ГЛИБИННА ДЕТЕРМІНАНТА ЕТНІЧНОГО МЕНТАЛІТЕТУ”

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті експериментальних систем освіти при Тернопільській академії народного господарства, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор психологічних наук, професор Фурман Анатолій Васильович,

директор Інституту експериментальних систем освіти при Тернопільській академії народного господарства.

Офіційні опоненти

Провідна установа | доктор психологічних наук, професор, Самойлов Олександр Єжиєвич, провідний науковий співробітник науково-практичної лабораторії Юридичної академії МВС України, м. Дніпропетровськ

кандидат психологічних наук, доцент Снігур Людмила Анатоліївна, доцент кафедри суспільних наук Одеського інституту сухопутних військ, м. Одеса

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, м. Сімферополь

Захист відбудеться 21 січня 2005 р. .00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 41.051.07 у Одеському національному університеті ім. І.І.Мечнікова, 65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова за адресою: 65026, м.Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 20 грудня р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради М.Б.Коробіцина

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Порівняно недавно перед українським пострадянським суспільством відкрились горизонти світової науки, з’явився доступ до теоретичної традиції, яка плідно розвивалася упродовж минулого століття. За цей час кардинально змінився загальнонауковий та філософський світогляд, розгорнуто специфічний теоретичний дискурс у полі питань, котрі раніше були табуйованими, оскільки викликали гострий спротив суспільної свідомості. Однією із визначальних особливостей нового концептуального поля став певний теоретико-прикладний результат наукового поступу, котрий можна назвати “ревалідизацією суб’єктивного”. Йдеться про те, що протягом ХХ століття у сфері антропологічних наук і, зокрема, дисциплін, що досліджують психічну складову людського життя (психологія, патопсихологія, психіатрія та психотерапія), закономірно виникли запитання: Чи існує об’єктивна дійсність? Що це взагалі таке – “об’єктивне”, “реальне”? Як зафіксувати цю об’єктивність, щоб порівняти її із суб’єктивним образом дійсності? І чи взагалі можна вважати, що існує щось реальне, крім образів наших фантазій? Актуалізація цих питань спровокувала якісний зсув - перехід наукового мислення на інший рівень функціонування, обстоюваний у працях видатних мислителів та практиків ХХ століття (А. Адлер, М. Балінт, Д. Віннікотт, М. Гайдеггер, А. Камю, М. Кляйн, Х. Кохут, Ф. Ніцше, К. Роджерс, З. Фройд, К.Г. Юнг, І. Ялом, К. Ясперс та багатьох інших).

У термінології психоаналітичної концепції можна говорити про регресію наукової спільноти до архаїчних часів під впливом фрустрації, спричиненої неможливістю просунутися далі у розумінні людини звичними шляхами та методами. Як це і буває під час психоаналітичної процедури, на даному рівні науковці зіткнулись із давно відомим фактичним матеріалом, але по-новому зрозуміли його, збагнули глибину та багатоманіття нових змістів, що приховані “за словами”, насамперед у художніх образах та міфологемах. Вчені почали відкривати смисл символів, зрозумівши, що насправді це знаки, котрі найповніше і водночас стисло відображають усі можливі аспекти значення того чи іншого феномена (події, явища, стосунку, ідеї). В науку повертається інтуїтивне, емоційне сприйняття, герменевтичне використання міфологем, прадавніх мотивів, абсурдної з позицій здорового глузду мови снів та психозів для розуміння феномена Людини. Відтак, поле наукової свідомості істотно розширилося завдяки формуванню нової установки й асиміляції несвідомих переживань та інтуїтивних знань.

Українські науковці активно освоюють вищеописаний простір суб’єктивно-метафоричного пізнання світу і людини у ньому. Ідеї та припущення таких учених, як О.А. Донченко, Н.Ф. Каліної, М.І. Пірен, А.В. Фурмана, спираються на поняття архетипів, соцієтальної психіки, ментальності, вітальності, духовності, психокультури, що недоступні безпосередньому спостереженню, а використовуються як онтологічні метафори для пояснення явищ, котрі сприймаються швидше інтуїтивно, аніж чуттєво. Побудова даного дослідження у теоретико-прикладному полі глибинної психології дає змогу продовжити цю традицію та, використовуючи сучасний психологічний інструментарій, звернутися до актуальних проблем українського суспільства власне з такої точки зору.

Досліджувана нами проблема знаходиться на пограниччі етнопсихології та глибинної психології, оскільки у сфері жодної з них не отримано підсумкових розв’язків наступних питань: на якому рівні та з допомогою яких механізмів формується індивідуальний характер етнічної спільноти, котрий визначає її сильні та слабкі сторони, способи реалізації індивідуальної історичної долі та участі в історії людства? Відповіді на ці запитання є принципово важливими для українського суспільства, яке задекларувало і реалізує свій статус самостійної та незалежної нації, а тому зіткнулося з абсолютно новими завданнями, такими як вибір стратегій освіти, виховання та формування здорового громадянського суспільства - дієздатного, відповідального, послідовного у реалізації обраних стратегій, продуктивного й креативного. Тому авторська гіпотеза сфокусована на дослідженні глибинних чинників етнічного менталітету, зокрема українського, і в такий спосіб створює теоретичну базу для науково обґрунтованої освітньо-виховної та психотерапевтичної роботи. Проведений експеримент дав змогу апробувати розроблені методики тренінгово-терапевтичної взаємодії, котрі мали одночасно і дослідницьке навантаження.

У результаті перенесення досліджень етнічного менталітету на площину глибинної психології виникла можливість знизити рівень критичного ставлення до негативних рис українського етносу, послабити інтенсивність драматизації у науковій та публіцистичній літературі недоліків нашого суспільства, котрі, хоч і мають місце, але потребують для свого виправлення не стільки активного засудження, скільки толерантності, розуміння та послідовної реалізації освітніх, виховних, психокорекційних та психотерапевтичних програм.

Отже, можна виділити принаймні чотири аспекти актуальності даної роботи: теоретичний як побудова та верифікація авторської гіпотези стосовно невирішеної наукової проблеми; методологічний як синтезування інструментарію наукового пошуку на стику двох дисциплін; прикладний як розробка та апробація методик тренінгово- терапевтичної роботи (ТТР) з урахуванням поставлених дослідницьких цілей; соціально-просвітницький як сприяння запровадженню у вітчизняний науковий дискурс сучасних герменевтичних прийомів та подоланню критичної налаштованості носіїв етнічного менталітету щодо його негативних сторін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. З 2000 року тема пропонованого дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної та інноваційно-методичної роботи Інституту експериментальних систем освіти (м. Тернопіль, шифр проекту: ІЕСО-1.3-00-“А”), з 2002 року має державну реєстрацію у змістовній проблематиці загальної теми “Теорія і методика інноваційних соціосистем” (№ 0102U003511), а з лютого 2004 є сегментною складовою теми “Психокультурний зміст етнічного менталітету та український соціум” (№ 0104U003689).

Об’єктом дослідження є колективне несвідоме як глибинно-психологічний чинник рис етнічного менталітету.

Предмет дослідження - структура колективного несвідомого в контексті глибинно-психологічного спричинення рис етнічного менталітету.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка дворівневої структури колективного несвідомого щодо детермінації специфічних рис етнічного менталітету в тенденції переважання етнічно-специфічного рівня над універсальним.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати гіпотезу про структурування колективного несвідомого на окремі рівні, змістове наповнення яких спричинює психологічні особливості етнічного менталітету.

2. Розробити методичний інструментарій та підібрати систему операційних процедур, адекватних меті дослідження.

3. Встановити номенклатуру автентичних та іноетнічних міфологем задля їх подальшого використання у психологічному експерименті.

4. Класифікувати основні когнітивно-емоційні комплекси-реакції тренінгово-терапевтичних груп (ТТГ), які виникають у відповідь на застосування в експерименті автентичних та іноетнічних міфологем.

5. Провести контент-аналіз отриманих даних, здійснити їх інтерпретацію і порівняння з науково усталеними положеннями щодо основних рис українського менталітету.

Методологічну основу дослідження становлять: аналітичний глибинно-психологічний підхід до розуміння структури, змістовного наповнення та законів функціонування психе (В.В. Зеленский, Н.Ф. Каліна, О.В. Лаврова, Ш. Салман, Е. Самюелс, Дж. Хіллман, К.Г. Юнг); основні положення вітчизняних етнопсихологічних досліджень, які розглядають психо- та вітакультурний виміри понять “етносу”, “ментальності”, “менталітету” (О. А. Донченко, Н.Ф. Каліна, М.І. Пірен, А.В. Фурман); психологічні підходи до виділення, символічно-метафоричного розуміння та практичного використання у психотерапевтичній роботі окремих структурних одиниць міфологічних світоглядних систем – міфологем (А. Гуггенбюль-Крейг, Х. Дікманн, Р. Джонсон, М. Еліаде, Н.Ф. Каліна, О. Ранк, М.-Л. фон Франц, Дж. Хіллман, К.Г. Юнг); принципи вікової психології щодо особливостей психічної життєдіяльності осіб похилого віку (М. Єрмолаєва, Р. Пек, Я. Стюарт-Гамільтон, В.В. Фролькіс); психологічно-філософські підходи до розуміння екзистенційних конфліктів другої половини життя (М. Гайдеггер, Е. Еріксон, С. К’єркегор, Р. Мей, В. Франкл, І. Ялом, К. Ясперс, К. Г. Юнг); основні засади та методичні прийоми психотерапевтичної і психокорекційної роботи (Х. Дікманн, Н.Ф. Каліна, Х. Кехеле, О.В. Лаврова, Дж. Рутан, У. Стоун, І. Ялом, Х. Томе, К.Г. Юнг); дослідження українських науковців стосовно основних рис, притаманних українському етнічному менталітету (О.А. Донченко, О.І. Каганець, О. Кульчицький, Ю. Липа, В. Липинський, І. Мірчук, А.В. Фурман, В. Янів, С. Ярмусь).

Завдання дисертаційної роботи визначили вибір таких методів дослідження: емпіричних (експеримент, спостереження, порівняння); статистичних (контент-аналіз, кореляційний аналіз); якісних (системний підхід, гіпотетичне абстрагування, моделювання, аналіз і синтез емпіричних даних, якісна інтерпретація). Застосований у дослідженні системний підхід дав змогу розглядати психічний апарат як комплексне утворення, котре характеризується узгодженим функціонуванням його окремих складових (рівнів психе). В результаті теоретичного абстрагування від впливу індивідуального досвіду на особливості психічної життєдіяльності побудована модель психічного апарату з гіпотетичним поділом рівня колективного несвідомого на етнічно-специфічний та універсальний прошарки. Крім того, теоретичні прийоми аналізу і синтезу дали змогу опрацювати етнічні міфологічні системи та виділити групу міфологем, використаних у практичній роботі. З метою перевірки авторської гіпотези був проведений експеримент: робота тренінгово-терапевтичних груп осіб похилого віку, під час якої відбувалось спостереження та порівняння здатності учасників до акцептації (прийняття) автентичних та іноетнічних міфологем. За допомогою статистичного методу контент-аналізу проведено аналіз і синтез зафіксованих у протоколах емпіричних даних, методом кореляційного аналізу (коефіцієнт Чупрова) оцінено істотність зв’язку між походженням міфологеми та реакціями тренінгово-терапевтичних груп на їх використання, після чого здійснено якісну інтерпретацію отриманих даних із урахуванням результатів інших досліджень.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що у ньому: вперше запропонована модель структури психічного апарату, згідно з якою глибинний рівень психіки (колективне несвідоме) є дворівневим, тобто являє собою певний континуум від універсального, етнічно недиференційованого прошарку до етнічно-специфічного; дано авторське визначення етнічного менталітету як психічної структури інформаційного характеру, змістовне наповнення котрої спричинює етнічну ідентичність; доведено доцільність означення етнічного менталітету як форми маніфестації колективного несвідомого у тенденції переважання його етнічно-специфічного прошарку; проведене теоретико-прикладне дослідження не стільки загальновідомої нині універсальності архетипічних мотивів, скільки етнічно-специфічного аранжування міфологічних світоглядних систем; знайшли подальший розвиток теоретичні підходи щодо особливостей українського менталітету в контексті глибинно-психологічної інтерпретації отриманих результатів експерименту.

Теоретичне значення роботи полягає у розробці синтетичного підходу до вивчення етнічного менталітету як однієї із форм маніфестації колективного несвідомого, у контексті якого знаходить теоретичне пояснення одночасна універсальність і виразна етнічна специфічність аранжування міфологічних світоглядних систем.

Практичне значення дослідження полягає в експериментальному виявленні та порівнянні здатності носіїв конкретного етнічного менталітету до продуктивної акцептації символіки автентичних та іноетнічних для них міфологем, а також у розробці та апробації методики тренінгово-терапевтичної роботи у групах осіб похилого віку, котра водночас є дослідницьким інструментом пізнання глибинно-психологічних чинників етнічного менталітету. Пропонований підхід до розуміння структури колективного несвідомого дає змогу порівнювати окремі міфологічні системи та відображені у них етнічно-специфічні риси досліджуваних спільнот. Вищеназваний спосіб пізнання збагачує комплекс сучасних інтелектуальних засобів (психокультурних, вітакультурних, культурологічних та ін.) у вивченні психології етносу. Розроблена методика має практичне значення і для організації психокорекційної, тренінгової, психотерапевтичної роботи із особами вищеназваного віку, що особливо важливо за умов геріатричних пансіонатів та терапевтичних відділень лікувальних закладів, соціально-реабілітаційних центрів.

Зміст теоретичної та практичної частин дослідження використовується автором роботи при проведенні тренінгово-терапевтичних груп для осіб похилого віку, організованих на базі Львівського геріатричного пансіонату (2002–2003р.р.), а також стаціонарного відділення № 2 Львівського міського психоневрологічного диспансеру (2002–2003 р.р.), на базі якого реалізовано поєднання психіатричної та психотерапевтичної моделей лікування.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці проблеми, розробці теоретичних положень (авторська модель, визначення поняття) та психодіагностичної методики, спрямованої на вивчення особливостей етнічного менталітету, а також в організації експерименту, наборі емпіричного матеріалу та його інтерпретації.

Надійність і достовірність результатів дослідження забезпечується адекватним теоретичним обґрунтуванням вихідних положень емпіричного дослідження, використанням методів, релевантних завданням, предмету й об’єкту дослідження, репрезентативністю вибірки учасників експерименту, використанням надійних методів статистичної обробки отриманих даних.

Апробація роботи. Результати дослідження були представлені й обговорені на засіданнях кафедри соціальної роботи Інституту експериментальних систем освіти при Тернопільській академії народного господарства, на Третьому щорічному зібранні наукової школи А.В. Фурмана (листопад, 2002 р.), Другій регіональній науково-методичній конференції (Тернопіль, січень 2003 р.), на загально-академічній науковій конференції (Тернопіль, квітень 2003 р.), Четвертому щорічному зібранні наукової школи А.В. Фурмана (листопад, 2003 р.), міжнародній науковій конференції “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, грудень 2003 р.), науково-методологічному семінарі Інституту експериментальних систем освіти (травень 2004 р.).

Публікації. Основний зміст роботи відображений у 8 публікаціях загальним обсягом 9,2 др. арк., з яких одна монографія (6,5 др. арк.) та три статті (2,3 др. арк.) у наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та семи додатків, містить 10 таблиць (на 6 сторінках) та 6 рисунків (на 3 сторінках). Викладена на 180 сторінках машинопису, у тому числі основний текст – на 152 сторінках машинопису. Список літератури містить 259 найменувань, із них 37 - іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертаційного дослідження “Колективне несвідоме як об’єкт сучасної психологічної науки” активізоване поле наукового пошуку, яке знаходиться на пограниччі глибинної психології та етнопсихології. З метою побудови авторської гіпотези проаналізовано теоретичні засади юнгіанського напрямку глибинної психології стосовно структури та закономірностей функціонування психічного апарату, а також сучасні наукові уявлення щодо сутнісного змісту понять “етнос”, “нація”, “менталітет”, “ментальність”, “етнічний менталітет” та “національний менталітет”. У результаті виділено такі положення, котрі є базою для пропонованого дослідження:

1) Структуру психічного апарату доцільно розглядати у трьох площинах: вертикальному перерізі (власне структурному); горизонтальному вимірі (характеризуючи тип психічного матеріалу, котрий функціонує на тому чи іншому рівні); функціональному аспекті (вивчаючи модуси функціонування психічного матеріалу, тобто принципи сприймання, збереження, асоціювання, відтворення психічного матеріалу на кожному рівні). Розгляд будови психіки у вертикальному перерізі виявляє рівні свідомого, індивідуального та колективного несвідомого. На першому із згаданих рівнів функціонує свідомість та Его-комплекс; на другому - психологічні змісти, котрі є нейтральними (недостатньо інтенсивними для сприйняття), або, навпаки, - особливо значимими, часто з негативним змістовим забарвленням (несумісні з Я-концепцією та/або соціальними нормами, тому витіснені та об’єднані у комплекси); на третьому – архетипи. Модус функціонування психічних інстанцій на свідомому рівні описується як чергування спрямованої аперцепції і мислення (вторинний процес у психоаналітичній термінології) та неспрямованої перцепції і фантазуючого мислення. Модус функціонування психічних інстанцій на несвідомому рівні визначається виключно як неспрямоване мислення (первинний процес у психоаналітичній термінології).

2) У контексті глибинно-психологічної парадигми міфологія розглядається не лише як об’єкт, а й як інструмент пізнання. Міфологія як система колективних проекцій несвідомих комплексів етносу-творця виявляє неусвідомлювану готовність спільноти до структурування психічного матеріалу наперед заданим чином. Міфологічна система є семантичним полем архетипічних змістів – персоніфікацій автоматично відтворюваних комплексів переживань (стосунків, ідей, ситуацій).

У пропонованому дослідженні використано два підходи до розуміння поняття “архетип”:

а) методологічний: архетип як онтологічна метафора, тобто прийом чи певний інструментарій, який дозволяє описувати й аналізувати загальнолюдські феномени буття із урахуванням їхнього багатоаспектного смислового навантаження. Архетипи (чи то у формі образу, мотиву, принципу чи ідеї) є символами, за допомогою котрих стає можливим розуміння глибинних психологічних констеляцій, що визначають структурування людського досвіду.

б) феноменологічний: архетип як явище психічної реальності є організуючим принципом, формою, готовою вмістити наперед заданим чином онтологічний зміст, котра структурує життєвий час і простір, виступає одночасно як основа і розвитку, і стагнації.

3) Сформульоване авторське робоче визначення ключового для даного дослідження поняття “етнічний менталітет”: це багатовимірна інформаційна психічна структура, котра може бути детермінована як на генетичному рівні, так і без вузько біологічної причинності і реалізується на основі та завдяки циркуляції інформаційних потоків (психічних змістів) різної значимості та міри упорядкованості, різної інтенсивності та ступеня усвідомленості, глибини причинно-наслідкових та акаузальних зв’язків, котрі всі разом інтегруються у етнічну ідентичність. Каналами циркуляції етнічно значущої психічної інформації є регулярне та тривале дотримання спільнотою традиційних циклів “свято-будень” із всім багатством смислового навантаження закріплених ними поведінкових та світоглядних моделей.

На основі вищеописаних вихідних положень доведено такі припущення:

1. Етнічний менталітет як одна із форм групової ідентичності є маніфестацією колективного несвідомого даної людської спільноти.

2. У контексті спричинення рис етнічного менталітету доцільно розглядати колективне несвідоме як дворівневе, а саме як таке, що складається із найбільш глибинного – універсального – прошарку, та поверхневого – етнічно-специфічного. Найглибший рівень колективного несвідомого генерує універсальні архетипічні констеляції, котрі опрацьовуються і трансформуються на рівні етнічно-специфічного прошарку психічного апарату. Тому універсальні архетипи виникають у міфології, релігії, мистецтві, а також у індивідуальному досвіді лише у етнічно-специфічному аранжуванні. Вищеописане проілюстровано схемою на рис. 1.1:

Рис. 1.1 Структурування психічного простору життєдіяльності етносу у соцієтальному (колективному) вимірі

У другому розділі “Дослідження колективного несвідомого у процесі тренінгово-терапевтичної групової роботи” обґрунтовано експериментальну частину дослідження, а саме:

а) вікові параметри вибірки. До участі в експерименті залучались особи пізнього зрілого та похилого, “післяполудневого”, за К.Г. Юнгом, віку. Це пов’язано насамперед з екзистенційними завданнями, котрі актуалізуються у другій половині життя, а саме, з необхідністю остаточної когнітивно-емоційної інтеграції пройденого життєвого шляху. Конструктивним результатом цього надзвичайно складного етапу індивідуального розвитку є розширення та диференціювання системи цінностей (вирішення психологічного “конфлікту протилежностей” за К.Г. Юнгом), прийняття позитивних аспектів негативного життєвого досвіду і власної особистості, примирення з фактом конечності живого, усвідомлення креативного потенціалу ідеї смерті, відтак - розв’язання проблеми вибору між цілісністю Его та остаточним відчаєм (Е. Еріксон). Зрозуміло, що основні теми-фокуси індивідуального розвитку в цьому віці зміщуються у внутрішній план, коли “психологічне здоров’я” означає не зростання екстравертної активності та здатності до зовнішньої експансії (орієнтації на матеріальні здобутки, кар’єру, соціальну успішність), а перенесення локусу життєактивності у план внутрішнього світу задля його творчого вивчення та збагачення. Таким чином дослідження психічних матеріалів, генерованих в стані терапевтичної регресії під час участі у тренінгово-терапевтичній роботі, є одночасно як адекватним завданням для осіб “післяполудневого” віку, так і доброю передумовою для активізації у контексті групового часу-простору універсальних, архетипічних мотивів та експериментування з автентичним та іноетнічним міфологічним матеріалом.

б) розмір вибірки. Статистичні методи обчислення розміру репрезентативної вибірки для даної генеральної сукупності (за даними останнього перепису кількість україномовних українців становить близько 32 млн. осіб) дозволяють встановити мінімально необхідну кількість учасників експерименту на рівні не менше 100 осіб із статистично достатньою ймовірністю 0,954. Учасниками тренінгово-терапевтичних груп стало 114 осіб.

в) маркери етнічної приналежності учасників експерименту. Оскільки об’єкт та предмет дослідження пов’язані з особливостями етнічного менталітету, а експериментальна перевірка авторської гіпотези базується на залученні етнічно-автентичних та іноетнічних міфологічних матеріалів, то важливим методологічним завданням був відбір учасників – представників української гілки слов’янського менталітету. Скринінговими у цьому плані стали певні параметри curriculum vitae, визначені нами відповідно до методологічного квадрату, розробленого А.В. Фурманом, а також запропонованого нами визначення етнічного менталітету, а саме: параметри національного (етнічного) дому, причетності до духовної культури, історичної долі народу, національної (етнічної) свідомості.

г) спосіб збору емпіричного матеріалу. Фіксація даних відбувалась шляхом ведення протоколів роботи тренінгово-терапевтичних груп стандартної форми за згодою всіх учасників. Основним моментом було занесення до протоколу кількості та походження використаних в процесі ампліфікації міфологем, а також когнітивно-емоційних комплексів-реакцій групи на запропонований ведучим матеріал.

д) методи тренінгово-терапевтичної роботи. Юнгіанський напрямок глибинної психології передбачає застосування двох основних методів - ампліфікації та активної уяви, котрі реалізуються за допомогою відповідного “технологічного забезпечення”: рамкових умов та робочих правил групової роботи, застосування вільного асоціювання, роботи із сновидіннями тощо. Ампліфікація – це розширення поля свідомості клієнта або групового контексту через доповнення генерованого матеріалу універсальними образами, запозиченими з міфологічних та релігійних систем народів світу, сюжетів та персонажів казок, легенд тощо. Активна уява – метод активного встановлення контакту з окремими частинами психіки – персоніфікованими комплексами. Основне навантаження під час проведення експерименту припадало на ампліфікацію, яка технічно є безпечнішою, аніж активна уява, а також краще пристосованою до умов групової тренінгово-терапевтичної роботи.

е) конкретизовано фокус дослідження, а саме вивчення фемінної складової слов’янського міфологічного світогляду.

А також у другому розділі подано результати аналітико-синтетичного опрацювання системи жіночих міфологем слов’янського пантеону, котрі ілюструє матриця архетипічних змістів (рис. 1.2). Запропонована модель відображає певні онтологічні моменти, метафорично закодовані у слов’янських архаїчних фемінних символах. Систематизація іноетнічних фемінних міфологем (єгипетських, китайських, австралійських) задля створення узагальненої бази іноетнічного експериментального матеріалу подана в роботі у вигляді відповідних матриць.

Рис. 1.2 Матриця архетипічних змістів слов’янських фемінних міфологем

Третій розділ “Особливості українського менталітету з урахуванням експериментально виявлених глибинно-психологічних констеляцій” присвячений висвітленню результатів експерименту – дослідженню когнітивно-емоційних комплексів-реакцій (КЕКР) на використання у процесі ампліфікації автентичних та іноетнічних міфологем. У ході спостереження та фіксації способів групового реагування на залучені до групового контексту міфологічні матеріали різного походження виділено такі типи КЕКР:

а) КЕКР акцептації: А1 - позитивна оцінка групою міфологеми на фоні помірно вираженої позитивної емоційної реакції; А2 - продуктивне фантазування, розвивання запропонованої теми; А3 - знаходження учасниками паралелей у власному життєвому досвіді до міфологічних мотивів; А4 - виражена позитивна емоційна реакція: загальне піднесення, активізація обговорення, інсайт.

б) КЕКР відкидання: НА1 - негативна оцінка групою міфологеми, критика на фоні помірно вираженої негативної емоційної реакції; НА2 - мовчазна пауза, неможливість розвинути тему навіть при підтримці з боку ведучого; НА3 - нерозуміння, перепитування (не менше 3-х уточнюючих запитань) та неможливість когнітивної інтеграції активізованого образу; НА4 - різке емоційне неприйняття: протест, обурення; НА5 - знецінення через висміювання; НА6 - пасивне неприйняття – група ніяк не реагує на запропоновану тему, розвиває свою тематику.

За результатами контент-аналізу протоколів групових занять, автентичні міфологеми загалом у 2,6 рази частіше викликають КЕКР акцептації, аніж іноетнічні (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Зведені дані про реагування груп на застосування у процесі ампліфікації етнічно-специфічних та етнічно-неспецифічних міфологем

Тип КЕКР | Реакції ТТГ на використані для ампліфікації міфологеми

(% від КЕКР по групах автентичних та іноетнічних міфологем)

Автентичні міфологеми | Іноетнічні міфологеми

КЕКР акцептації, у т.ч.: | 80,0 | 29,9

КЕКР А121,1 | 14,2

КЕКР А2 | 24,3 | 9,3

КЕКР А3 | 19,5 | 5,4

КЕКР А4 | 15,1 | 1,0

КЕКР відкидання, у т.ч.: | 20,0 | 70,1

КЕКР НА1 | 8,1 | 21,8

КЕКР НА2 | 7,0 | 19,0

КЕКР НА3 | 2,2 | 11,4

КЕКР НА4 | 0,0 | 9,8

КЕКР НА5 | 0,0 | 3,8

КЕКР НА6 | 2,74,3

Іноетнічні міфологеми у 3,5 рази частіше викликали КЕКР відкидання, учасники рідко могли використати їх для символізації власного життєвого досвіду. Відтак, автентичні міфологеми є більш точними онтологічними метафорами, котрі описують внутрішню реальність учасників груп. З іншого боку, такі емпіричні дані свідчать і про те, що автентичні міфологеми викликали в учасників експерименту менше опору, а тому доцільним є й наступне припущення: міфологеми за структурою та функціональним навантаженням нагадують симптом, як його розуміє психоаналіз, а саме - вони є компромісом між бажаним та реальним, сурогатним (оскільки символічним) задоволенням певних потреб. Це положення розширює спосіб розуміння етнічної міфології, остання може розглядатись як система колективних символів, котрі відіграють ролі: а) екстерналізованих образів психічної реальності етносу-творця міфології та б) психологічних захистів, утворених за принципом симптому.

Перевірка істотності зв’язку між походженням міфологеми та видом КЕКР групи проводилась із застосуванням методу Чупрова, спеціалізованого щодо аналізу істотності зв’язку за умов альтернативного характеру ознаки диференціювання. Оскільки наявність кореляції вивчалась стосовно міфологем, які за походженням є або автентичними, або іноетнічними, то виникла необхідність звернутись власне до вищеназваного статистичного показника. Обчислений коефіцієнт становить 0,587, що свідчить про статистичну достовірність виявленої кореляції, а саме – про статистично підтверджений високий ступінь ймовірності схильності носія даного етнічного менталітету до психологічної акцептації символічного матеріалу, який має автентичне походження щодо даного етносу, та навпаки щодо іноетнічного матеріалу. Описані результати підтверджують гіпотезу про етнічно-специфічне аранжування міфології як маніфестації колективного несвідомого, точніше, його етнічно-специфічного рівня. Відтак риси етнічного менталітету, відображені у міфології, спричинюються на рівні гіпотетично диференційованого нами етнічно-специфічного прошарку колективного несвідомого, який особливим (автентичним) для кожного етносу чином трансформує дійсно універсальні, етнічно-невизначені образи.

У підсумковій частині третього розділу подана якісна інтерпретація отриманих емпіричних даних, котра стосується особливостей українського етнічного менталітету. Названий аналіз проводиться з урахуванням сутнісного змісту описаних вище слов’янських міфологем та загальноприйнятих, науково усталених положень щодо типових характерологічних особливостей представника українського етносу. На основі якісної інтерпретації отриманих даних специфіка менталітету українського етносу визначена як результат незавершеної сепарації від материнського об’єкта, котрий у сприйнятті носія українського менталітету постає або як ідеалізований, або як нереально-абстрактний. У першому випадку процес сепарації застрягає на початковому етапі ідеалізації, а наступні стадії знецінення та конструювання реального образу не реалізуються. Другий варіант може розглядатися як результат псевдосепарації, коли етап знецінення “випадає”, а сконструйований у такий спосіб образ має природу штучного, фальшивого, утвореного через заперечення інтенсивності деяких рис, а тому невизначено-абстрактного, непридатного для побудови реального стосунку. Однією з основних архетипічних констеляцій українського менталітету, котрі генеруються на рівні універсального колективного несвідомого та аранжуються його етнічно-специфічним прошарком, може вважатися бінарний архетип Матері і Дитини, котрий рідко розвивається у інші, не симбіотичні за формою архетипічні форми.

ВИСНОВКИ

Дана дисертаційна робота присвячена розв’язанню наукової проблеми обґрунтування механізмів психологічного спричинення особливостей етнічного менталітету та характеристики у цьому контексті психологічних рис, притаманних українському етносу. За результатами проведених теоретичного, методологічного та емпіричного пошукувань можна зробити наступні висновки відповідно до сформульованих завдань:

1. Колективне несвідоме як базову структурно-топологічну складову людської психе, що має онтологічний статус феномена, апріорно недоступного остаточному пізнанню, доцільно диференціювати на два рівні. Найглибший прошарок генерує нейтральні щодо етнічної специфіки універсальні архетипи. Після проходження етнічно-специфічного прошарку архетипічні змісти трансформуються, набувають етнічно-специфічної форми, у результаті чого виникають в індивідуальному несвідомому, свідомості, а також у колективних світоглядних системах та мають при цьому виразні риси, притаманні менталітету того чи іншого етносу. Дворівневий поділ колективного несвідомого пояснює наявність помітної різниці в аранжуванні у різноетнічних міфологічних системах загальнолюдських, типових мотивів.

2. У процесі розробки методичного інструментарію, адекватного меті дослідження, обґрунтована доцільність організації роботи ТТГ осіб похилого віку, котрі ідентифікують себе як представників українського етносу. Це пов’язано насамперед із специфікою завдань індивідуації, що актуалізуються у другій половині життя. Оскільки екзистенційна мета на етапі старіння це повторний синтез ідентичності через самозаглиблення, рефлексію внутрішньої реальності, а не через реалізацію експансивних поведінкових стратегій, то очевидно, що більшою є ймовірність появи не лише індивідуальної, а й архетипічної символіки під час терапевтичної регресії учасників ТТГ. Виконання відбору учасників за ознакою етнічної ідентичності проводилось на основі розробленого плану, обґрунтованого у контексті чотиривимірної моделі етнічного менталітету А.В. Фурмана та авторського визначення етнічного менталітету.

Методологічним результатом дослідження є теоретичне обґрунтування авторського визначення змісту поняття “етнічний менталітет”, що використовувалось як базове. Науковий пошук у дослідженні ведеться на пограниччі етнопсихології та глибинної психології, тому доцільно розглядати етнічний менталітет як багатовимірну інформаційну структуру, котра може бути детермінована як на генетичному рівні, так і без вузько біологічної причинності, реалізується на основі та завдяки циркуляції інформаційних потоків (психічних змістів) різної значущості та міри впорядкованості, інтенсивності та усвідомленості, глибини причинно-наслідкових й акаузальних зв’язків, що сукупно визначають етнічну ідентичність.

У процесі дослідження обґрунтована система операційних процедур, що адекватна його меті, а саме, доцільність, принципи та обмеження у застосуванні методів ампліфікації й активної уяви із залученням міфологічного матеріалу різного походження (автентичних та іноетнічних для даного етносу міфологем). Враховуючи загальні умови функціонування ТТГ, а також специфічні вікові зміни в когнітивній, мотиваційно-вольовій, емоційній та особистісній сферах учасників експерименту, найбільш адекватним методом ТТР є ампліфікація, та обмежено доступним для використання – активна уява.

3. На підставі аналітико-синтетичного опрацювання фемінних мотивів слов’янської, єгипетської, австралійської та китайської міфологій встановлена номенклатура автентичних та іноетнічних міфологем, що презентована у вигляді матриць архетипічних змістів жіночих міфологем. Пропонований спосіб систематизації архетипічних змістів є авторською інновацією у сфері практики, оскільки розроблені матриці доцільно використовувати як робочий матеріал при веденні ТТГ, котрі реалізуються в контексті аналітичної глибинно-психологічної концепції. Практичне застосування матриць проілюстроване у роботі з урахуванням необхідності подальшої статистичної обробки зібраного матеріалу. В результаті до експерименту залучено по 5 міфологічних тем (міфологем) з кожної розглянутої системи.

4. На матеріалі досвіду практичного ведення ТТГ осіб похилого віку із цілеспрямованим застосуванням міфологічного матеріалу в процесі ампліфікації виокремлені та класифіковані когнітивно-емоційні комплекси-реакції груп (КЕКР) двох основних типів - акцептації та відкидання. Зокрема, серед КЕКР акцептації виділено такі підвиди реагування: позитивна оцінка групою міфологеми на тлі помірно вираженої позитивної емоційної реакції; продуктивне фантазування, розвиток запропонованої теми (часом після паузи різної тривалості); знаходження учасниками паралелей у власному життєвому досвіді до міфологічних мотивів; виражена позитивна емоційна реакція (загальне піднесення, активізація обговорення, інсайт). Воднораз серед КЕКР відкидання характерні такі підвиди реагування: негативна оцінка групою міфологеми на тлі помірно вираженої негативної емоційної реакції; мовчазна пауза, неможливість розвинути тему навіть при підтримці з боку ведучого; нерозуміння, перепитування (не менше 3-х уточнювальних запитань) та неможливість когнітивної інтеграції запропонованого образу; різке емоційне неприйняття (протест, обурення); знецінення через висміювання; пасивне неприйняття – група ніяк не реагує на запропоновану тему, розвиває свою тематику.

5. За результатами контент-аналізу слов’янські міфологеми більш як удвічі частіше викликали КЕКР акцептації, аніж іноетнічні. Статистична перевірка істотності зв’язку між походженням міфологеми та типом КЕКР групи на її застосування у процесі ампліфікації виявляє значимий коефіцієнт кореляції. Отже, автентичні міфологеми є більш адекватними символами для маніфестації глибинно детермінованих психічних констеляцій у досвіді носіїв відповідного етнічного менталітету, аніж іноетнічні.

Порівняльний аналіз змісту слов’янських та іноетнічних фемінних міфологем, а також особливостей реагування на них носіїв слов’янського менталітету дає змогу доповнити картину українського характеру, вибудовану на даний момент науковцями. Інтерпретація вищезгаданих емпіричних даних виявляє стагнацію процесу психічної сепарації від Великої Матері. Важливі психологічні риси українського етнічного менталітету спричинені недостатньою сепарацією від материнського об’єкта, котрий у символічно-фантазійному плані колективних уявлень має дві архетипічні форми: а) абсолютно ідеалізована Матір; б) нереально-абстрактна (“м’яко-амбівалентна”) Матір. Із урахуванням компенсаторного характеру психічного функціонування як такого можемо припускати наявність зворотної сторони вищеназваних процесів ідеалізації та формування позбавленого емоційної складової образу: а) несвідоме функціонування ідеї “жахливої”, абсолютно негативної, смертоносної Матері; б) незріле, далеке від сублімації опрацювання через підпорядковану функцію всього комплексу архаїчних почуттів до матері, як позитивних, так і негативних. У результаті має місце гальмування розвитку раціональних та вольових компонентів саморегуляції, виникають відповідні проблеми у життєдіяльності етносу, такі як інертність, пасивність, неадаптивний індивідуалізм, надмірне поширення поведінкових моделей, збудованих на інфантильній ідеалізації.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

М о н о г р а ф і я

1.

С т а т т і у н а у к о в и х ф а х о в и х в и д а н н я х

2.

3.

4.

Т е з и д о п о в і д е й

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Мединська Ю.Я.

“Колективне несвідоме як глибинна детермінанта етнічного менталітету”, рукопис на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук.

19.00.01 – загальна психологія, історія психології.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова

Одеса, 2005.

Дисертаційна робота є науково-методологічним дослідженням, проведеним на стику етнопсихології та аналітичної (юнгіанської) психології, експериментальна частина якого реалізована у форматі тренінгово-терапевтичної роботи (ТТР) у групах осіб похилого віку. Об’єктом дослідження є колективне несвідоме як глибинно-психологічний чинник рис етнічного менталітету, предметом - структура колективного несвідомого в контексті глибинно-психологічного спричинення рис етнічного менталітету. Актуальність досліджуваної тематики має чотири виміри: теоретичний (побудова та верифікація авторської гіпотези стосовно невирішеної наукової проблеми); методологічний (синтезування інструментарію наукового пошуку на стику двох дисциплін); прикладний (розробка та апробація методик ТТР з урахуванням поставлених дослідницьких цілей); соціально-просвітницький (сприяння запровадженню у вітчизняний науковий дискурс сучасних герменевтичних прийомів та подоланню критичної налаштованості носіїв етнічного менталітету щодо його негативних сторін).

На основі аналізу сучасних наукових підходів до розуміння феноменів менталітету, ментальності, закономірностей життєдіяльності етнічних спільнот обґрунтоване визначення поняття “етнічного менталітету” як багатовимірної інформаційної психічної структури, котра може бути детермінована як на генетичному рівні, так і без вузько біологічної причинності і реалізується на основі та завдяки циркуляції інформаційних потоків (психічних змістів) різної значимості та міри упорядкованості, відмінної інтенсивності та ступеня усвідомленості, глибини причинно-наслідкових та акаузальних зв’язків, котрі всі разом інтегруються у етнічну ідентичність.

Аналітичне опрацювання юнгіанської глибинно-психологічної концепції стосовно питань структури психічного апарату та особливостей індивідуального психічного розвитку є основою для представлення сутнісного змісту, теоретичного доведення, методологічного обґрунтування та емпіричної перевірки таких авторських гіпотез: а) етнічний менталітет як одна із форм групової ідентичності є маніфестацією колективного несвідомого; б) у контексті спричинення рис етнічного менталітету доцільно розглядати колективне несвідоме як дворівневе, а саме як таке, що складається із найбільш глибинного – універсального – прошарку, та поверхневого – етнічно-специфічного. Найглибший рівень колективного несвідомого генерує універсальні архетипічні констеляції, котрі опрацьовує і трансформує етнічно-специфічний прошарок. Тому всезагальні мотиви виникають у міфології, релігії, мистецтві, а також в індивідуальному досвіді лише в етнічно-специфічному аранжуванні.

З метою емпіричної верифікації авторської гіпотези стосовно структурування колективного несвідомого організовано експеримент у формі групової ТТР з особами “післяполудневого” (за К.Г. Юнгом), похилого віку. В процесі ТТР застосовувались методи ампліфікації та активної уяви, описані та обґрунтовані у психотерапевтичної концепції юнгіанської психології. Підготовчим етапом для застосування згаданих методів стало аналітико-синтетичне опрацювання слов’янської, єгипетської, австралійської і китайської міфологічних систем та побудова матриць архетипічних змістів як інформаційно-методичної бази психологічного експерименту. На основі результатів контент-аналізу протоколів групових занять диференційовано чотири типи когнітивно-емоційних комплексі-реакцій (КЕКР) акцептації та шість типів КЕКР відкидання, котрі виникали у групах при застосуванні міфологічної символіки. Відтак перевірено зв’язок між походженням архетипічної символіки (автентична та іноетнічна) і здатністю носіїв конкретного етнічного менталітету до її конструктивного опрацювання під час