Інститут педагогіки Апн України

НОВГОРОДСЬКА Юлія Григорівна

УДК 37.032 (477)

РОЗВИТОК ІДЕЙ В.СУХОМЛИНСЬКОГО З ФОРМУВАННЯ

ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат педагогічних наук, професор

Коваленко Євгенія Іванівна,

Ніжинський державний педагогічний

університет імені Миколи Гоголя,

завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Ничкало Нелля Григорівна,

Академія педагогічних наук України,

академік-секретар відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти АПН України;

кандидат педагогічних наук, доцент

Калініченко Надія Андріївна,

Кіровоградський обласний інститут післядипломної освіти,

завідувач кафедри педагогіки і психології

Провідна установа Вінницький державний педагогічний університет

ім. Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м.Вінниця.

Захист відбудеться “12” лютого 2004 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий “9” січня 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Березівська Л.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Активна розбудова Української держави, здійснення нової соціально-економічної політики, відродження та подальший розвиток духовно-моральної культури зумовлюють потребу розв’язання одного із стратегічних завдань реформування освіти – створення умов для формування активної, самостійної, творчої особистості школяра, реалізації та самореалізації кожною людиною своїх сутнісних сил у різних видах діяльності. Про це наголошується в Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти, Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Концепції національного виховання.

Виконати поставлене завдання неможливо без знання того, як розвивалися теорія і практика вітчизняної освіти й школи в минулому, без осмислення й переосмислення вітчизняного педагогічного досвіду, який не тільки збагачує сучасну педагогіку новими фактами і теоретичними положеннями, а й дає змогу прогнозувати її майбутній розвиток.

На особливу увагу в цьому аспекті заслуговують педагогічні погляди й практичний досвід видатного педагога-гуманіста ХХ ст. В.Сухомлинського, ідеї якого впливали і значною мірою впливають на утвердження засад гуманістичної педагогіки.

Вітчизняна педагогічна думка значну увагу приділяє дослідженню спадщини В.Сухомлинського. Так, теоретико-методологічні основи розумового розвитку підростаючого покоління як однієї з головних ланок формування творчої особистості школяра в доробку В.Сухомлинського стали предметом дослідження М.Антонця, Н.Безлюдної, М.Дубінки, Є.Коваленко, К.Кривошеєнко, А.Розенберга, О.Савченко, І.Слюсаренка, О.Сухомлинської та ін.

Педагогічні засади естетичного виховання як одного з дієвих чинників розвитку та формування творчої особистості школяра в спадщині В.Сухомлинського розкрито в працях Т.Будняк, С.Денисюк, М.Євтуха, Л.Масол, І.Наливайка, Т.Остапйовської, Н.Тарапаки та ін.

Окремий напрям – наукові пошуки в галузі трудового виховання особистості в доробку В.Сухомлинського як складової розвитку її творчих потенцій, створення умов для розкриття творчих здібностей школярів (Л.Абрамова, Н.Калініченко, О.Максимчук, Л.Сіднєв, А.Соколовська та ін.).

Важливого значення в межах дослідження проблеми формування творчої особистості школяра набуває виявлення можливостей та ефективності впливу на цей процес учителя-вихователя, здатного активізувати інтерес і потребу учнів у власному творчому розвитку. Саме тому проблема підготовки вчителя до формування творчої особистості школяра в спадщині В.Сухомлинського набула актуальності в працях Л.Бондар, М.Боришевського, А.Луцюка, С.Сисоєвої, Є.Юр’євої та ін.

Дослідженню розглядуваної проблеми, зокрема таких її аспектів, як індивідуально-диференційований та особистісно орієнтований підходи у вихованні, присвячені праці І.Беха, Ю.Красовицького, В.Рибалки, І.Якиманської та ін.

Заслуговують на особливу увагу дисертаційні дослідження Г.Бондаренка (аналіз теоретичних підходів і педагогічної практики Павлиської середньої школи з проблеми формування творчої особистості молодшого школяра) та В.Кошеля (філософсько-педагогічні аспекти формування творчої особистості у педагогічній спадщині В.Сухомлинського).

Важливими, на наш погляд, є також дослідження науковців (М.Библюк, С.Денисюк, Н.Дичек, І.Зязюн, Б.Лихачов, О.Коваль, В.Кумарін, О.Пшеврацька та ін.), які дають критично-творчу оцінку доробку В.Сухомлинського з метою порівняння його поглядів з іншими педагогічними концепціями. За кордоном педагогічну спадщину В.Сухомлинського досліджують М.Богуславський, І.Буєва, М.Гусаковський, М.Мухін (Росія), Х.Франгос, М.Ціандзі (Греція), Е.Гартманн, В.Іфферт, Р.Штайник (Німеччина), М.Библюк, С.Лашин (Польща), Л.Мілков (Болгарія), А.Кокеріль (Австралія), Бі Шуджі, Ван Ігао, Сяу Су, Тан Чіці (Китай) та ін.

Аналіз дисертаційних досліджень і праць, присвячених вивченню педагогічної спадщини В.Сухомлинського свідчить, що нині немає цілісного системного дослідження проблеми формування творчої особистості школяра в педагогічній спадщині вченого. Але потреба в такому дослідженні назріла. Педагогічні ідеї В.Сухомлинського та унікальний досвід Павлиської школи, її освітньо-виховні технології живлять і сьогодні педагогічну теорію та практику.

Отже, актуальність проблеми формування творчої особистості школяра в спадщині В.Сухомлинського, недостатній ступінь її дослідженості й необхідність переосмислення в умовах сьогодення та можливість творчого використання в роботі сучасних загальноосвітніх навчальних закладів України і зумовили вибір теми нашого дослідження “Розвиток ідей В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра в педагогічній теорії та практиці сучасної школи”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематичним планом науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя “Розвиток школи і педагогічної науки в Україні (ХІХ-ХХ ст.)”. Тема дослідження схвалена вченою радою університету (протокол №5 від 25 грудня 1997 року) та затверджена на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №4 від 4 червня 1998 року).

Об’єкт дослідження – педагогічна спадщина В.Сухомлинського.

Предмет дослідження – розвиток концептуальних засад спадщини В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра в педагогічній теорії та практиці сучасної школи.

Мета дослідження полягає в розкритті концептуальних засад формування творчої особистості школяра у педагогічній спадщині В.Сухомлинського та їх генезі в педагогічній теорії та практиці сучасної школи.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

1. Розкрити суть категорії “творчість” у педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

2. Проаналізувати основні технологічні підходи до формування творчої особистості школяра в Павлиській середній школі.

3. Дослідити розвиток ідей В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра в контексті педагогічної думки 1970-2002 рр.

4. Проаналізувати вплив ідей В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра на трансформаційні процеси освіти в Україні в 90-ті роки ХХ ст.

5. Узагальнити досвід творчого використання доробку В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра в практиці сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання з її принципами об’єктивності, науковості, доказовості; положення філософії щодо діалектичного взаємозв’язку і взаємозалежності явищ у суспільстві й необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах, зв’язку історії із сучасністю, єдності загальнолюдського й національного; принципи історизму, детермінізму, системності; ідеї формування творчої особистості, доцільності творчого використання спадщини минулого в сучасній практиці освіти й виховання.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

– теоретичні: історико-логічний, теоретичний аналіз наукових підходів до розв’язання проблеми формування творчої особистості школяра; контент-аналіз наукової літератури, архівних документів; порівняльний – для комплексного аналізу історико-педагогічного досвіду з позицій об’єктивності; системно-екстраполяційний – для визначення місця й ролі шляхів формування творчої особистості школяра в Павлиській школі; конструктивно-генетичний – для оцінки розвитку ідей В.Сухомлинського з проблеми формування творчої особистості школяра; метод історико-педагогічної інтерпретації (адаптації до нинішніх конкретних умов) результатів дослідження, моделювання;

– емпіричні: анкетування, опитування, бесіда, спостереження, вивчення та аналіз шкільної документації; вивчення результатів упровадження ідей В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра в практику роботи сучасної школи.

Джерельна база дослідження:

- матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонд 5097);

- документи й матеріали про становлення та розвиток педагогічної думки і шкільної практики в Україні в 1950-2002 рр.;

- матеріали Павлиського педагогічно-меморіального музею В.Сухомлинського;

- праці В.Сухомлинського;

- фонди Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України, бібліотеки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя;

- праці відомих сучасних учених у галузі теорії та історії педагогіки;

- періодична педагогічна преса другої половини ХХ ст.;

- довідково-бібліографічна література;

- автореферати дисертацій і дисертаційні дослідження.

Наукова новизна й теоретичне значення здобутих результатів дослідження:

– уперше на основі архівних, історико-педагогічних праць та інших джерел здійснено цілісний системно-структурний аналіз концепції формування творчої особистості школяра в спадщині В.Сухомлинського, чим збагачено історико-педагогічне знання щодо розвитку української педагогічної думки другої половини ХХ ст.; комплексно розглянуто шляхи і засоби формування творчої особистості школяра;

– виявлено основні концептуальні засади спадщини В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра: дитиноцентризм; урахування особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття потенційних сил дитини; реалізація індивідуального та диференційованого підходів до дітей; проектування розвитку особистості школяра; утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання;

– проаналізовано розвиток концептуальних положень педагогічної спадщини В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра в працях науковців і практиці сучасної школи;

– подальшого розвитку і поглиблення набули знання про творчість як педагогічну категорію, про педагогічні умови й технології формування творчої особистості школяра;

– установлено, що положення В.Сухомлинського відносно визначення шляхів і засобів формування творчої особистості школяра істотно поглиблюють теорію навчання і виховання і є основою для аналізу і розвитку сучасних проблем педагогічної науки;

– до наукового обігу введено ряд історико-педагогічних документів, що розширили межі педагогічного знання спадщини В.Сухомлинського.

Практичне значення здобутих результатів полягає у тому, що сформульовані в дослідженні теоретичні положення й висновки, фактичний історико-педагогічний матеріал можна використовувати для розв’язання теоретичних і практичних завдань формування творчої особистості школяра в роботі загальноосвітніх навчальних закладів, моделювання процесу управління навчально-виховною діяльністю школи, розробки моделі випускника школи. Зміст і висновки є обґрунтованою і цілісною системою ідей з удосконалення підготовки педагогічних кадрів, що допоможуть у розробці курсів педагогіки, історії педагогіки, педагогічних технологій, методики викладання конкретних дисциплін, методичних рекомендацій із теорії та історії педагогіки для студентів, широкого кола вчителів, вихователів, керівників системи освіти; розробці спецкурсів, спецсемінарів з педагогічних дисциплін; у роботі студентських наукових гуртків, написанні курсових та дипломних робіт; у діяльності теоретико-методологічних та методичних семінарів кафедр педагогічних вузів, шкіл, у самоосвіті вчителів.

Результати дослідження використовувались у курсах лекцій з педагогіки, історії педагогіки, спецсемінарі “Педагогіка творчості В.Сухомлинського” для студентів Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, Прилуцького педагогічного училища ім. Івана Франка.

Особистий внесок здобувача. В опублікованих одноосібних статтях, а також у співавторстві з Г.Адамів, С.Борисюк, Є.Коваленко, Н.Баленко, О.Заніною в навчально-методичних посібниках і рекомендаціях автору належить здійснення цілісного системно-структурного аналізу концепції формування творчої особистості школяра в педагогічній спадщині В.Сухомлинського; з’ясування внеску педагога-гуманіста у розробку наукових засад формування творчої особистості школяра; висвітлення генези концептуальних положень В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра в педагогічний теорії та практиці сучасної школи; розроблення вправ на розвиток мислення, уяви; тестів на визначення творчої уяви, типу обдарованості.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження, використанням взаємодоповнюючих методів, адекватних меті й завданням дослідження; співвіднесенням результатів дослідження з реальними проблемами теорії та практики сучасної педагогічної науки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження знайшли відображення у доповідях і виступах на Всеукраїнській науково-практичній конференції “В.Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно зорієнтованого виховання” (Умань, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Професіоналізм педагогічних кадрів: сучасні підходи, концепції, досвід” (Ніжин, 2002); міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми науково-технічної творчості молоді” (Чернігів, 1998); міжнародних практичних конференціях: “Освіта й виховання в Польщі й Україні в ХІХ-ХХ ст.” (Ніжин, 1998); “Педагогіка Василя Сухомлинського на зламі епох” (Кіровоград, 1999), на П’ятих Всеукраїнських читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність”, присвячених 80-річчю від дня народження В.Сухомлинського (Кіровоград, 1999); на звітних наукових конференціях викладачів університету (Ніжин, 1998-2002), науково-методичних конференціях, семінарах учителів області, при читанні курсів історії педагогіки, загальної педагогіки, спецсемінару “Педагогіка творчості В.Сухомлинського” в Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя, Прилуцькому педагогічному училищі ім. Івана Франка; у наукових публікаціях, у процесі реалізації програми факультативного курсу для початкової школи “Пізнай себе”.

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 15 публікаціях автора, з яких 12 одноосібних, у тому числі 9 надруковано у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації викладено на 283 с. (основний текст – на 194 с.). Список використаної літератури включає 517 назв і розміщений на 44 с. Робота містить 14 додатків на 35 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІІ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, особистий внесок автора; обґрунтовано вірогідність результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію і впровадження.

У першому розділі “Формування творчої особистості школяра в педагогічній спадщині В.Сухомлинського” розглядаються теоретичні засади формування творчої особистості школяра в педагогічній системі великого гуманіста ХХ ст. Розроблена В.Сухомлинським концепція формування творчої особистості школяра як складова частина його гуманістичної цілісної педагогічної системи ґрунтується на багаторічних дослідженнях ученого та його колег і реалізована в практиці навчально-виховної роботи Павлиської середньої школи.

У розділі подано визначення й розуміння В.Сухомлинським змісту творчості як єдності інтелекту, волі, моральних якостей, емоцій дитини, як глибоко своєрідної сфери духовного життя дітей, в котрому яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини, як одна з умов утвердження моральної гідності, самоповаги. Виходячи з положення Л.Виготського про те, що творчість є талантом усіх більшою чи меншою мірою, В.Сухомлинський глибоко вірив у творчі сили кожного вихованця, був переконаний, що кожна людська особистість неповторна і, що немає людини, яка в належних умовах при вмілому вихованні не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту.

Досліджуючи проблему дитячої творчості, В.Сухомлинський довів, що дитяча творчість – самодіяльна, індивідуальна творчість “для себе”, – як правило, найчастіше не має суспільної цінності, а новизна полягає в збагаченні особистості, самостійному підході до створення вже відомого, в індивідуальному відкритті.

На основі теоретичного аналізу педагогічної системи В.Сухомлинського ми виділили сукупність якостей, що забезпечують творчу активність. Це спостережливість, допитливість, творчий інтерес, розвинене мислення, проблемне бачення, здатність до дослідницької діяльності, аналіз і синтез, широта, глибина та стійкість пізнавального інтересу, розвинута уява, фантазія, кмітливість, наполегливість.

Педагог-гуманіст виокремив педагогічні умови, додержання яких сприяє розвитку творчих потенцій дитини. Це створення відповідної матеріальної бази для різноманітної творчої праці; уміння помітити неповторну творчу індивідуальність кожного учня; надання кожній дитині свободи для самовираження, саморозвитку; забезпечення реалізації учнями своїх творчих можливостей у навчально-виховному процесі; створення інтелектуального фону введенням позапрограмного матеріалу; залучення дітей до різних видів творчої діяльності з урахуванням їхніх нахилів, здібностей, обдарувань; організація різновікового колективу; створення творчої атмосфери; активізація пізнавального інтересу; виховання в дітей “майстерності рук”.

Під час наукового пошуку виявлено концептуальні засади формування творчої особистості школяра в педагогічній спадщині В.Сухомлинського. Це дитиноцентризм; урахування особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття потенційних сил дитини; реалізація індивідуального та диференційованого підходів до дітей; проектування розвитку особистості школяра; утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання (уроки мислення, подорожі до джерел живого слова, дослідницька діяльність, технічна творчість, мистецтво).

У дослідженні встановлено, що основу концепції В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра становили принципи, які стверджує гуманістична педагогіка, а саме: природовідповідності, проектування, демократизації, гуманізації, психологізації, науковості, доступності, міцності засвоєння знань, умінь і навичок; самостійності, активності у навчанні; синтезу інтелектуальної та практичної праці в організації навчального процесу; дослідницького підходу; індивідуального підходу; зв’язку в навчальному процесі наукових знань, практики й життєвого досвіду; наочності, емоційності, проблемності, зацікавленості.

Ми з’ясували, що під науковим керівництвом В.Сухомлинського в Павлиській школі було визначено й теоретично обґрунтовано шляхи та засоби формування творчої особистості школяра. Це уроки мислення як невичерпне джерело розвитку творчих здібностей учня; дослідницька діяльність як сфера розкриття творчих сил особистості школяра; технічна творчість як засіб самореалізації потенційних можливостей особистості; мистецтво як засіб формування творчої особистості учня; педагогічна творчість учителя як основа формування творчої особистості школяра.

У дослідженні доведено, що теоретичні ідеї та практичний досвід В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра мають і філософський, і загальнонауковий, і педагогічний зміст, перевірений найвищим критерієм – практикою. Вони потребують подальшого вивчення і впровадження.

У другому розділі “Доробок В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра в контексті розвитку педагогічної думки ІІ половини ХХ ст.” подано аналіз розвитку ідей ученого щодо формування творчої особистості школяра в працях науковців цього періоду та в практиці сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.

Історіографічний і науковий аналіз історико-педагогічних праць, монографій, матеріалів ювілейних науково-практичних конференцій та педагогічних читань, присвячених річниці від дня народження В.Сухомлинського, дисертаційних досліджень, наукових статей дав можливість простежити погляди вченого на суть творчості та шляхи формування творчої особистості школяра.

У дослідженні педагогічної спадщини В.Сухомлинського науковцями ми виділяємо два періоди, а саме:

- перший період – 50-70-ті роки ХХ ст. – характеризується процесами часткової демократизації та десталінізації суспільного життя, що, безумовно, вплинуло на розвиток вітчизняної педагогіки, яка відзначалася спробами реформувати шкільну освіту. У цей період відбулося становлення В.Сухомлинського як педагога-теоретика, науковця й педагога-новатора. Вже в своїх перших педагогічних працях (“Верьте в человека”, “Духовный мир школьника”, “Людина неповторна”, “Воспитание личности в советской школе”, “Директор школи – керівник навчально-виховного процесу”) учений відійшов від ортодоксального колективістського канону і, не применшуючи виховної ролі колективу, проголосив авторитет індивіда, що прозвучало бінарною опозицією до існуючої офіційної парадигми. Ученого звинувачували в схильності до начебто абстрактного гуманізму, неприйнятного для виховання майбутнього “будівника комунізму”. Це привернуло увагу педагогічної громадськості й започаткувало активне обговорення концептуальних засад ученого щодо формування творчої особистості школяра (А.Бондар, М.Гриценко, Е.Лебедєва, Б.Лихачов, Ф.Кузнецов, В.Кумарін, А.Левшин). Увага дослідників педагогічного доробку В.Сухомлинського в основному концентрувалася на суперечностях поглядів ученого.

- Другий період – 70-ті роки ХХ – поч. ХХІ ст. – період визнання педагогічної гуманістичної концепції В.Сухомлинського. В цей час видаються вибрані педагогічні твори В.Сухомлинського, створюється Українська асоціація ім. Василя Сухомлинського, проводяться щорічні науково-практичні конференції, педагогічні читання, видаються збірники матеріалів конференцій та читань.

Історіографічний аналіз великої кількості історико-педагогічної літератури, де прямо чи опосередковано розглядається доробок ученого щодо розв’язання проблеми формування творчої особистості школяра, зумовив потребу систематизувати джерела за такими напрямами:

1. Інтерпретація ідей В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра в дисертаційних дослідженнях (Л.Абрамова, Н.Безлюдна, Л.Бондаренко, Т.Будняк, Г.Бучківська, В.Василенко, С.Денисюк, М.Дубінка, О.Дуда, Г.Калмиков, Т.Кочубей, В.Кошель, В.Кравцов, К.Кривошеєнко, Л.Мамчур, Л.Мілков, І.Наливайко, Т.Остапйовська, І.Остапйовський, Л.Петрук, О.Соколовська, Г.Ткаченко, Л.Ткачук, Г.Файзуліна та ін.). Проведений аналіз дисертаційних досліджень свідчить, що значна кількість робіт за 1975-1990 рр. (25 – 46,3%) виконувалася в руслі радянської офіційної педагогіки. Науковці не ставили за мету розкрити своєрідність і оригінальність В.Сухомлинського як педагога, а намагалася пристосувати його спадщину до існуючого ладу. Починаючи з 90-х років, особливо в роки незалежності України, зростає кількість дисертаційних досліджень (29–53,7%) доробку В.Сухомлинського, написаних на ґрунтовній джерельній базі, істотно розширюється їх тематика. У ході аналізу з’ясовано, що окремі теоретичні ідеї та практичний досвід В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра стають предметом спеціального дослідження.

2. Дослідження спадщини В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра вітчизняними науковцями (М.Антонець, Т.Афанасьєва, І.Бех, М.Богуславський, Л.Бондар, М.Боришевський, Г.Волков, Г.Грінченко, О.Дзеверін, І.Зязюн, Н.Калініченко, В.Князюк, Є.Коваленко, О.Коваль, В.Кремень, В.Кузь, Г.Настасьєв, Н.Ничкало, В.Пермінова, Є.Родчанін, А.Розенберг, О.Савченко, П.Соколов, О.Сухомлинська, В.Хайруліна, М.Ярмаченко та ін.). Аналіз теоретичних праць вітчизняних дослідників педагогічної спадщини В.Сухомлинського засвідчив, що вони характеризуються об’єктивністю, науковістю, глибоким проникненням у важливі аспекти теорії та практики В.Сухомлинського, критичним переосмисленням його педагогічного доробку з урахуванням вимог сучасної науки, показом особистості вченого в суперечностях реального життя. З’ясовано, що вітчизняні науковці зосереджують увагу не тільки на теоретичних положеннях спадщини В.Сухомлинського, а й на їх подальшому розвитку.

3. Спадщина В.Сухомлинського з проблеми формування творчої особистості школяра в педагогічній думці зарубіжжя (Ш.Амонашвілі, Н.Басіладзе, М.Библюк, Бі Фуджі, М.Богуславський, І.Буєва, Д.Вайс, Ван Ігао, Е.Гартман, В.Іфферт, М.Красовицький, С.Лашин, М.Мухін, Х.Франгос, М.Ціандзі, Р.Штайник та ін.). Аналіз психолого-педагогічних праць зарубіжних учених щодо формування творчої особистості школяра в спадщині В.Сухомлинського дав можливість розглянути вчення українського педагога-гуманіста під новим кутом зору, у зовсім іншій перспективі. У дослідженні показано, що, незважаючи на різну ступінь глибини й спрямованості аналізу доробку павлиського педагога зарубіжними вченими, вони єдині в одному: теоретичні надбання та практичний досвід з формування творчої особистості школяра, що забезпечували протягом десятиліть успіх у роботі Павлиської школи, результативно можна використовувати й творчо розвивати в умовах сьогодення.

Лейтмотивом усіх досліджень звучить гуманістична суть педагогіки В.Сухомлинського, спрямованої на особистість. Розглядаються такі концептуальні засади його системи, як повага до особистості кожної дитини, визнання її унікальності, неповторності, створення умов для розкриття потенційних можливостей кожної дитини, гуманізація, індивідуалізація навчально-виховного процесу. Учені аналізують доцільність використання обґрунтованих В.Сухомлинським ідей та пропозицій у сучасній педагогічній теорії, ведуть пошук можливих шляхів їх застосування на практиці.

У третьому розділі “Сучасні підходи до формування творчої особистості школяра в контексті ідей В.Сухомлинського” висвітлюється розвиток ідей педагога з формування творчої особистості школяра в концептуальних підходах до реформування освіти в Україні, у навчальній літературі початкової школи та досліджується творче використання його концепції загальноосвітніми навчальними закладами.

У розділі показано, що новаторські ідеї концепції В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра знаходять свій творчий розвиток в умовах суверенної незалежної України (Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Концепція національного виховання). Аналіз цих документів свідчить, що сьогодні в державній політиці освіти України (як і в педагогічній спадщині В.Сухомлинського) на перший план виходять принципи дитиноцентризму, гуманізації, індивідуалізації, рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей і талантів.

У дослідженні показано, що концептуальні засади В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра співзвучні основним положенням концепції доктора психологічних наук, дійсного члена АПН України В.Моляко. Порівняльний аналіз концепцій В.Сухомлинського та В.Моляко дав змогу виділити їх спільні риси: обов’язкове залучення дітей до творчої діяльності, яка є засобом розкриття їхніх задатків, здібностей і нахилів; різноманітність видів творчої діяльності; побудова навчально-виховного процесу відповідно до закономірностей розвитку дитини, її вікових особливостей; максимальна естетизація всіх форм життєдіяльності вихованців.

Сучасність ідей геніального педагога щодо формування творчої особистості школяра підтверджується науково-дослідницькою роботою й появою чи подальшим розвитком у наш час таких практико-орієнтованих напрямів, як особистісно орієнтоване виховання (І.Бех, В.Рибалка, О.Савченко, В.Сєриков, І.Якиманська); педагогіка життєтворчості (В.Доній, І.Єрмаков, Г.Несен, Л.Сохань); педагогіка співробітництва (А.Бойко, М.Касьяненко); технологія розвивального навчання (В.Давидов, О.Дусавицький, В.Ільченко, С.Максименко, О.Савченко), технологія естетико-екологічного виховання “Паросток” (Г.Тарасенко).

У дослідженні доведено, що гуманістична концепція В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра засобами природи, праці й різних видів мистецтв знайшла своє втілення та подальший розвиток у навчальних програмах “Довкілля” (К.Гуз, В.Ільченко), “Я і Україна” (Н.Бібік, Н.Коваль), “Навколишній світ” (Т.Пушкарьова), “Читання” (О.Савченко, В.Мартиненко), “Мистецтво” (Л.Ващенко, О.Щолокова) і лягли в основу розробки сучасних підручників “Довкілля” (К.Гуз, В.Ільченко); “Читанка”, “Первоцвіт: Читанка для 1 класу” (О.Савченко, Н.Скрипченко); “Я і Україна” (Н.Бібік, Н.Коваль) та навчальних посібників “Барвистий клубок: Дивись, міркуй, відповідай”, “Розвивай свої здібності”, “Умій вчитися” (О.Савченко); “Віконечко”, “Світ навколо тебе” (Н.Бібік, Н.Коваль); “Світ природи в цікавих завданнях” (М.Іванчук, Л.Лопушанська). Аналіз навчальної літератури початкової школи показав, що її зміст побудований з урахуванням ідей В.Сухомлинського щодо розвитку пізнавального інтересу дітей, оригінальності, нестандартності мислення, допитливості, фантазії, творчої уяви засобами природи, праці та мистецтва. Наслідуючи В.Сухомлинського, сучасні науковці віддають перевагу інтерактивним методам навчання, враховуючи природне прагнення дитини до дослідження свого довкілля та його практичного освоєння, до комунікації зі світом, до конструювання, створення власних оригінальних продуктів діяльності як способу самореалізації, самовираження.

Ми вивчили й проаналізували використання ідей та поглядів В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра в діяльності ряду загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема Дніпропетровської обл. (Саксаганського природничо-наукового ліцею м.Кривого Рогу), Кіровоградської обл. (Павлиської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. В.Сухомлинського Онуфріївського р-ну, Богданівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Знам’янського р-ну; Созонівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7, школи-гімназії №4 м.Світловодська); Київської обл. (Українського гуманітарного ліцею ім. Т.Шевченка, Українського колежу ім. В.О.Сухомлинського м. Києва); Черкаської обл. (Сахнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Корсунь-Шевченківського р-ну), Чернігівської обл. (загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 м.Чернігова, Ніжинського державного обласного педагогічного ліцею при НДПУ ім. Миколи Гоголя, Носівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3). Деякі з цих навчальних закладів є школами нового типу, що намагаються увібрати все цінне з педагогічної спадщини минулого. Ми свідомі того, що школи, які ми досліджували, є педагогічними маяками, де працюють творчі колективи. Тому вони виступають індикаторами життєвості історико-педагогічних ідей.

У ході дослідження з’ясовано, що в початковій ланці всіх обстежених нами шкіл утілюються такі ідеї педагога-гуманіста: визнання унікальності й неповторності кожної дитини; встановлення суб’єкт-суб’єктних відносин із дітьми; вивчення нахилів, здібностей кожної дитини та проектування їх розвитку; проведення “уроків мислення серед природи”; система письмових творчих робіт (казки, оповідання); у середній ланці творчий розвиток знайшли такі ідеї вченого: створення атмосфери інтелектуальної творчості на уроках і в позаурочний час; розвиток науково-дослідницької діяльності учнів; створення пошуково-дослідницького фону навчання; синтез інтелектуальної та практичної діяльності; залучення школярів до видів діяльності, що найбільше відповідають їхнім здібностям; залучення учнів до творчої праці (складання творчих книжок, творчих проектів, випуск журналів, створення музеїв тощо); система письмових творчих робіт (оповідання, твори –мініатюри, твори-роздуми, твори-спогади та ін.). Водночас зазначимо, що продуктивна праця, яка в практиці Павлиської школи широко поєднувалася з дослідницькою роботою учнів і закономірно сприяла розвитку їхніх творчих здібностей, у діяльності сучасних загальноосвітніх навчальних закладів практично не використовується.

З метою визначення рівня обізнаності вчителів з педагогічною спадщиною В.Сухомлинського та порушеними ним проблемами формування творчої особистості школяра в масовій практиці ми провели опитування 740 вчителів. Найбільшу обізнаність з положеннями й рекомендаціями В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра виявили вчителі загальноосвітніх закладів І-ІІІ ступенів Дніпропетровської, Кіровоградської обл., меншою мірою – Черкаської, Київської, Чернігівської. Так, 77,8% респондентів ознайомлені з основними працями В.Сухомлинського; 15,3% назвали лише окремі праці (“Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Народження громадянина”, “Духовний світ школяра”, “Методика виховання колективу”); 51 учитель (6,9%) не зміг назвати жодної праці вченого. На запитання “Які праці В.Сухомлинського Ви читали?” 70% опитаних назвали вибрані твори В.Сухомлинського, видані в п’яти томах; 20,8% (154) респондентів читали окремі праці вченого (“Сто порад учителеві”, “Павлиська середня школа”, “Серце віддаю дітям”, “Батьківська педагогіка”); 9,2% учителів обмежилися прочерком.

60,9% опитаних виділили проблеми, які досліджував В.Сухомлинський (гуманізація навчально-виховного процесу, індивідуальний підхід, розвивальне навчання, розвиток пізнавального інтересу, взаємовідносини між особою і колективом, естетичне виховання школярів, система трудового навчання, творчий розвиток особистості, морально-етичне виховання підростаючого покоління та ін., 7,2% - обмежилися прочерком. З досвідом роботи Павлиської школи знайомі 66,5% учителів; 9,2% респондентів відповіли “ні”. Що ж до виділення вчителями з доробку В.Сухомлинського ідей з формування творчої особистості школяра, то 70,7% респондентів назвали такі, як розвиток пізнавального інтересу, розвивальне навчання, педагогічна творчість, ідея природовідповідності, ідея проектування особистості, педагогіка співробітництва, ідея формування творчої особистості школяра засобами слова, індивідуальний підхід до дитини, ідея гуманізації навчально-виховного процесу, уроки мислення, подорожі до джерел живого слова. Але все ж таки 15,4% (114 респондентів) взагалі виявилися необізнаними з проблемою формування творчої особистості школяра за В.Сухомлинським.

На запитання анкети “Які ідеї педагогічної системи В.Сухомлинського Ви використовуєте у побудові навчально-виховного процесу?” 70% учителів відповіли, що систематично проводять подорожі до джерел думки і слова, уроки мислення серед природи, практикують написання учнями творів-мініатюр, казок, оповідань, наукових робіт за власними спостереженнями; проводять досліди у природі; організовують гуртки різного спрямування. Частина вчителів (17,7%) використовують лише деякі поради В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра, уривки з праць педагога-гуманіста як дидактичний матеріал. 12,3% учителів зазначило, що не застосовують у своїй роботі рекомендацій ученого.

Отже, аналіз наукової літератури, навчальних програм, підручників та навчальних посібників для початкової школи, роботи ряду загальноосвітніх навчальних закладів і результатів анкетування показав, що ідеї В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра успішно реалізуються і розвиваються в теорії та практиці сучасної школи.

З’ясовано, що труднощі з творчим утіленням у практику сучасних загальноосвітніх навчальних закладів ідей В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра пов’язані, зокрема, з тим, що вчителі не можуть ґрунтовно вивчати спадщину В.Сухомлинського через відсутність його праць; не мають належної теоретичної та методичної підготовки для реалізації педагогічних знахідок вченого; порушують комплексність, цілісність в оцінці педагогічного досвіду В.Сухомлинського; добирають лише яскраві, ефектні засоби, залишаючи поза увагою інші – непомітні, але досить істотні для вчителя-майстра; намагаються швидше отримати результати і не відшліфовують елементи власної методики.

Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки:

1. У дослідженні систематизовано теоретичні ідеї В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра та узагальнено досвід його практичної діяльності в Павлиській школі. Установлено, що “творчість” як педагогічну категорію вчений розглядав як єдність інтелекту, волі, моральних якостей, емоцій дитини, як глибоко своєрідну сферу духовного життя дітей, в котрому яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини, як одну з умов утвердження моральної гідності, самоповаги.

У процесі дослідження встановлено, що В.Сухомлинський теоретично обґрунтував і апробував у педагогічній практиці Павлиської середньої школи концепцію формування творчої особистості школяра, основними засадами якої є дитиноцентризм; урахування особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття потенційних сил дитини; реалізація індивідуального та диференційованого підходів до дітей; проектування розвитку особистості школяра; утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання;

На основі теоретичного аналізу педагогічної системи В.Сухомлинського ми виділили сукупність творчих якостей, на формування яких у процесі навчально-виховної роботи звертав увагу педагог-новатор. Аналіз педагогічної спадщини В.Сухомлинського дав змогу визначити оптимальні умови, від дотримання яких залежить розвиток творчої особистості школяра.

З’ясовано, що в Павлиській школі було створено систему роботи з формування творчої особистості школяра від шестирічного віку до закінчення школи, виділено шляхи та засоби розвитку творчих здібностей особистості (уроки мислення, дослідницька діяльність, технічна творчість, мистецтво, педагогічна майстерність і творчість учителя).

2. Протягом 1950-2002 рр. педагогічні ідеї та досвід В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра перебували в центрі уваги педагогічної теорії і практики. Основною тенденцією 50-70-х років була орієнтація педагогічної думки на державне замовлення. Педагогічний аналіз поглядів В.Сухомлинського розглядався з позицій партійно-класового підходу й відповідного йому ідеологічного забарвлення їхнього змісту. Гуманістична педагогіка В.Сухомлинського на той час становила нову педагогічну парадигму, яка певною мірою протистояла офіційній політиці й не завжди знаходила належну підтримку.

70-80-ті роки ХХ – поч. ХХІ ст. характеризуються протистоянням гуманістичного й авторитарного напрямів у педагогіці. У цей суперечливий час відбувається визнання В.Сухомлинського як видатного педагога епохи, але його спадщина продовжує трактуватися в руслі панівних ідеологічних норм і канонів. Звільнення від догматизму, кон’юнктурної деформації у вітчизняній педагогічній історіографії 90-х років зумовило потребу переосмислення педагогічних поглядів В.Сухомлинського, зокрема його концепції формування творчої особистості школяра. У пошуках шляхів реформування освіти вчені частіше звертаються до гуманістичної педагогіки В.Сухомлинського, спрямованої на формування вільної, активної, творчої особистості, людини високоморальної.

Дослідження педагогічного доробку В.Сухомлинського науковцями характеризуються неоднозначністю підходів і оцінок як у меті, так і в їх спрямуванні, проте в одному сухомлиністи єдині: теоретичні положення й методичні знахідки В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра є вагомим і помітним внеском у вітчизняну й світову педагогіку. Вони актуальні як у теоретичному, так і в практичному аспекті.

3. Аналіз законодавчих і нормативних документів (Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи України, Концепція національного виховання), що покладені в основу реформування освіти в Україні у 90-ті роки, переконливо свідчить, що вони спрямовані на формування творчої, самобутньої, активної особистості, громадянина України й цілком співзвучні з основними концептуальними положеннями В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра.

4. Подальшого розвитку ідеї вченого щодо формування творчої особистості школяра набули в концепції дійсного члена АПН України, доктора психологічних наук В.Моляко й технологіях навчання і виховання (педагогіка життєтворчості, особистісно орієнтоване виховання, педагогіка співробітництва, технологія розвивального навчання, технологія естетико-екологічного виховання “Паросток”).

Ідеї В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості школяра втілюються у наукових розробках, підручниках і навчальних посібниках учених України – І.Беха, Н.Бібік, М.Вашуленка, Л.Ващенко, І.Веремійчика, К.Гуза, І.Зязюна, В.Ільченка, Н.Коваль, В.Мартиненко, Л.Масол, Т.Пушкарьової, О.Савченко, Н.Скрипченко, О.Щолокової та ін.

5. Вивчення досвіду роботи ряду загальноосвітніх шкіл та навчальних закладів нового типу (ліцей, колеж) Дніпропетровської, Кіровоградської, Київської, Черкаської та Чернігівської обл. показало, що їх педагогічні колективи широко використовують ідеї В.Сухомлинського з формування творчої особистості школяра. Вчителі прагнуть зберегти основні елементи системи, розробленої в Павлиші В.Сухомлинським, і наповнити їх новим змістом, виходячи з конкретних умов роботи своєї школи, рівня розвитку дітей, матеріальної бази, власних можливостей тощо.

6. Враховуючи актуальність педагогічних ідей В.Сухомлинського, вважаємо за потрібне провести ряд заходів, спрямованих на вивчення та популяризацію його концептуальних засад з формування творчої особистості школяра: організація щорічних педагогічних читань, семінарів, конференцій на рівнях навчально-виховного закладу, регіону, області, республіки; запровадження в педагогічних навчальних закладах спецкурсів з формування творчої особистості з урахуванням педагогічного доробку В.Сухомлинського; розробка циклу лекцій із даної проблеми для вчителів на курсах підвищення кваліфікації; ознайомлення широкої педагогічної та батьківської громадськості з працями В.Сухомлинського (“Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Сто порад учителю”, “Народження громадянина”, “Батьківська педагогіка”), у яких найповніше висвітлено шляхи та засоби формування творчої особистості школяра і які повинні стати настільними книгами; видання масовим тиражем вибраних педагогічних творів В.Сухомлинського з тим, щоб вони були доступні кожному вчителеві.

Для підготовки майбутніх учителів до впровадження ідей В.Сухомлинського з проблеми формування творчої особистості школяра ми розробили і впровадили в практику спецсемінар “Педагогіка творчості В.Сухомлинського”.

Дане дисертаційне дослідження не претендує на вичерпне висвітлення комплексу питань формування творчої особистості школяра в спадщині педагога-гуманіста В.Сухомлинського. Подальшого поглибленого вивчення потребують такі питання: теоретико-методологічні засади формування творчої особистості вчителя в контексті спадщини В.Сухомлинського; “Школа радості” В.Сухомлинського як елемент соціоекологічного середовища формування творчої особистості; В.Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно орієнтованого виховання; гра в педагогічній спадщині В.Сухомлинського; проблема життєтворчості особистості крізь призму педагогічного доробку В.Сухомлинського; вплив прогресивних ідей В.Сухомлинського на гуманізацію освітньо-виховної системи в різних країнах.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1. Пізнай себе: Навчально-методичний посібник факультативного курсу для соціальних педагогів, студентів-практикантів, вчителів початкової школи / Укл.: Г.С.Адамів, С.О.Борисюк, Є.І.Коваленко, Ю.Г.Новгородська: За заг. ред. Є.І.Коваленко. – Ніжин; Броди: НДПУ. – 2000. – 59с. (Вправи на розвиток мислення, уяви; тести на визначення творчої уяви, типу обдарованості).

2. Вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду: Програма та методичні рекомендації до спецсемінару з педагогіки для студентів стаціонарної і заочної форм навчання /Укл.: Н.М.Баленко, О.М.Заніна, Є.І.Коваленко, Ю.Г.Новгородська: За заг. ред. Коваленко Є.І. – Ніжин: НДПУ, 2003. – 22с. (Тема №2. Проблема педагогічної творчості в сучасній школі. Тема №7. Творча школа О.А.Захаренка. Тема №14. Педагоги-майстри м.Ніжина та Чернігівської області).

3. Педагогіка творчості В.Сухомлинського: Програма і методичні рекомендації до спецсемінару / Укл. Є.І.Коваленко, Ю.Г.Новгородська. – Ніжин: НДПУ, 2003. – 16 с. (Теми №1-5, 7).

4. Новгородська Ю.Г. В.О.Сухомлинський про розвиток