НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ПОЛЕВИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

УДК 342.764 (477)

КОНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

12.00.02 – конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Національної академії Служби безпеки України.

Науковий керівник – | кандидат юридичних наук, професор

Картавцев Валерій Степанович,

Національна академія Служби безпеки України (м. Київ), в. о. ректора

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович,

Юридична академія МВС України (м. Дніпропетровськ), професор кафедри конституційного права;

кандидат юридичних наук, доцент

Євграфов Павло Борисович,

Конституційний Суд України (м. Київ), суддя

Провідна установа – | Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра конституційного права (м. Харків)

Захист відбудеться 24 вересня 2004 року о 15 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці інституту.

Автореферат розісланий 20 серпня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Кінець двадцятого століття був доленосним періодом української історії. Проголошення незалежності, прийняття нової Конституції України 1996 року стали етапними подіями, що визначили майбутнє Українського народу.

Основним політико-правовим документом України є Конституція. Її дієвість визначається існуванням тривалих політичних традицій, звичаїв, ефективністю механізмів конституційного контролю та конституційної відповідальності. Конституційна відповідальність при цьому розуміється, з одного боку, як механізм застосування негативних санкцій до порушників відносин, повязаних з процесом здійснення влади Українським народом, а з іншої – як елемент правового статусу суб’єкта конституційних відносин, що спонукає до позитивної, конструктивної діяльності та реалізації функцій, виконання яких очікує від суб'єкта суспільство.

Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше, системоутворюючим характером інституту конституційної відповідальності як елементу системи захисту конституційних відносин, по-друге, важливою роллю, що відіграють політичні партії в демократичній державі.

Політичні партії раніше не розглядалися як суб’єкт цього виду відповідальності, що зумовлено низкою об’єктивних причин. Так, історія розвитку багатопартійності на українських теренах охоплює до двадцяти років на початку двадцятого століття та ледь більше десятиріччя новітнього періоду. Доволі тривалий досвід існування Комуністичної партії є, скоріше, негативним з погляду демократії та багатопартійності. Таким чином, в Україні склалося так, що правове регулювання діяльності політичних партій та інститут їх конституційної відповідальності практично не мають історичних традицій, досвіду, необхідних для нормального функціонування політичної системи.

Крім цього, безпосередньо проблематику діяльності партій досліджує політологія, яка розглядає останніх суб'єктами політики, а не публічного права. Партії, насамперед, є політичним інститутом. Їх головне завдання – сприяти вираженню політичної волі громадян за допомогою виборів. Проте, на думку автора, широке коло питань діяльності партій вимагає вирішення правовими засобами, адекватними ролі партій у демократичному суспільстві.

Конституційна відповідальність партій повинна стати ефективним механізмом переведення гострих політичних конфліктів у правову площину, що дасть змогу уникнути проявів політичного екстремізму та насильства. У такому випадку цей інститут виступатиме гарантією демократичного розвитку політичної системи України. Зазначене свідчить на користь детальної інституціоналізації діяльності партій, що включає в себе правову регламентацію їх конституційної відповідальності.

Проблема конституційної відповідальності не достатньо розроблена вітчизняною правовою наукою. Наявні роботи стосуються, як правило, вивчення загальних питань, а комплексного студіювання проблеми конституційної відповідальності політичних партій до цього часу в Україні взагалі не було. Тому виникла об’єктивна потреба у дослідженні природи, сутності, змісту, механізму та місця конституційної відповідальності політичних партій у політико-правовій системі суспільства, що зумовлює актуальність та своєчасність дисертаційної роботи.

Теоретично-інформаційну базу дисертації становлять праці вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема, це роботи О. Агєєвої, М. Коноха, Р. Косолапова, В. Маркова, О. Плахотного та інших щодо родової соціально-філософської категорії “відповідальність”.

Такі автори, як С. Алєксєєв, Б. Базилєв, С. Братусь, В. Кудрявцев, О. Лейст, Ф. Лопушанський, Д. Лук'янець, М. Малєін, В. Оксамитний, І. Самощенко та М. Фарукшин, розглядають проблеми юридичної відповідальності.

У працях О. Бантишева, С. Дьякова, В. Картавцева, С. Кєліної, В. Лучіна, В. Навроцького, О. Трайніна, Є. Фесенко та інших аналізуються окремі питання складу правопорушення.

Наукові розробки С. Авак’яна, Н. Бобрової, Т. Зражевської, Н. Колосової, О. Краснікової, М. Краснова, Л. Кривенко, О. Кутафіна, В. Лучіна, О. Майданик, В. Мелащенка, О. Мельник, Л. Наливайко, В. Погорілка, Ю. Тодики, В. Федоренка, О. Фрицького, А. Червяцової, Т. Шона стосуються власне інституту конституційної відповідальності.

Одночасно дисертантом опрацьовано дослідження вчених радянської доби В. Даніленка, І. Ільїнського, М. Марченка, а також українських науковців О. Батанова, А. Білоуса, Н. Гаєвої, А. Григор’єва, В. Кампо, М. Коваля, В. Кушніренка, М. Примуша, М. Рябця, Т. Слинько та інших, присвячені різноманітним аспектам діяльності політичних партій.

У Російській Федерації цій проблемі приділено значну увагу у роботах Ю. Вєдєнєєва, В. Євдокімова, В. Коломийцева, В. Лапаєвої, Ю. Юдіна.

Об’єктом дисертаційного дослідження є інститут конституційної відповідальності.

Предметом дослідження є субінститут конституційної відповідальності політичних партій в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п. 3.2 плану науково-дослідної роботи центру наукових досліджень Національної академії Служби безпеки України на 2002 рік.

Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності, підстав та видів конституційної відповідальності політичних партій, вироблення рекомендацій з удосконалення відповідного правового субінституту.

Для досягнення мети автор ставить перед собою такі завдання:

запропонувати власне визначення поняття конституційної відповідальності політичних партій та розкрити його зміст;

показати органічну єдність позитивного та негативного аспекту конституційної відповідальності політичних партій;

визначити роль конституційної відповідальності політичних партій як однієї з гарантій існування конституційного ладу;

дослідити генезис субінституту конституційної відповідальності політичних партій у світовій та вітчизняній державно-правовій практиці;

розкрити зміст, мету та види конституційної відповідальності політичних партій;

визначити підстави конституційної відповідальності політичних партій;

внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у частині застосування субінституту конституційної відповідальності політичних партій.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є наукова теорія пізнання та вироблена на її основі система загальнонаукових та спеціальних методів, які забезпечили всебічний аналіз досліджуваного предмета.

Шляхом використання аналізу та синтезу правові явища та категорії розкладаються на складові частини, які піддаються детальному дослідженню (окремо розглядаються предмет конституційної відповідальності політичних партій, її підстави, суб’єкти, склад конституційного правопорушення, механізм реалізації конституційної відповідальності політичних партій тощо); на основі цих складових формулюється поняття конституційної відповідальності партій.

Застосування формально-догматичного методу дало змогу простудіювати деякі поняття та категорії як такі, що не вимагають доведення. Їх використання стало запорукою подальших узагальнень.

Завдяки методу юридичного узагальнення сформовано нове поняття конституційної відповідальності партій, запропоновано механізм її реалізації тощо.

Використання методу тлумачення нормативно-правового матеріалу дало змогу знайти прогалини у чинному законодавстві, визначити шляхи дальшого розвитку субінституту конституційної відповідальності партій.

Із застосуванням порівняльного та історичного методів проаналізовано та співставлено зарубіжний і вітчизняний досвід конституційної відповідальності партій. Отримані висновки використовуються при розробці механізму реалізації цього субінституту.

Системно-структурний та системно-функціональний методи використовуються під час комплексного дослідження великих систем (правової системи України, системи галузі конституційного права України). Конституційна відповідальність політичних партій розглядається як невід'ємна частина вказаних систем у взаємодії з іншими їх елементами.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що субінститут конституційної відповідальності політичних партій вперше став предметом наукового дослідження в Україні.

1. Автором вперше запропоновано визначення конституційної відповідальності політичних партій як передбаченого конституційно-правовими нормами виду юридичної відповідальності, що є правовим зв’язком між політичною партією та суспільством, при якому політична партія (суб’єкт відповідальності) будує поведінку відповідно до свого конституційного статусу, а інші суб’єкти відносин, пов'язаних із здійсненням влади Українським народом (інстанції відповідальності), контролюють, оцінюють таку поведінку та (або) її результати, а у випадку негативної оцінки можуть застосувати санкції за встановленою процедурою.

2. Доведено органічну єдність позитивного (усвідомлення наслідків обраного варіанта поведінки, реалізація функцій, виконання обов’язків, дотримання заборон, передбачених конституційно-правовим статусом) та негативного (застосування покарання у випадку порушення партією конституційно-правових норм) аспектів конституційної відповідальності політичних партій.

3. У роботі дістало подальший розвиток теоретичне положення про конституційну відповідальність як елемент конституційно-правового статусу політичної партії. Звідси стверджується, що конституційна відповідальність виникає з моменту здобуття партією відповідного конституційно-правового статусу (реєстрації). Підставою застосування санкцій конституційної відповідальності є невиконання політичною партією покладених на неї конституційних обов’язків або вчинення конституційного правопорушення (конституційного делікту).

4. У дисертації продовжено дослідження конституційного делікту як підстави конституційної відповідальності. Зазначається, що конституційним деліктом, вчиненим політичною партією, є винне протиправне діяння, яке завдає шкоди цінностям та інтересам, пов'язаним із процесом здійснення влади Українським народом, та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальності.

5. Автором вперше в Україні розглянуто об'єктивні та суб'єктивні ознаки конституційного правопорушення, котре може бути вчинено політичною партією. Оскільки партія є колективним суб'єктом, то це надає певних особливостей суб'єктивній стороні правопорушення, яка розглядається як психічна діяльність уповноважених осіб політичної партії, котрі діють від імені та в інтересах партії, у момент підготовки та вчинення суспільно небезпечного діяння. Вина політичної партії визначається як психічне ставлення її уповноважених осіб (особи), які діють від імені та в інтересах партії, до своїх дій (бездіяльності) та наслідків, що ними спричинені. Особливістю мети такого діяння є його спрямованість на досягнення результату, значимого для партії як цілісного суб'єкта.

6. З урахуванням сучасних умов становлення конституційного права, виборчої системи України сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до низки законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертації формують цілісне уявлення про сутність, ознаки, види, призначення та механізм конституційної відповідальності політичних партій в Україні.

Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення законодавства та нормативно-правових актів, у подальших галузевих наукових дослідженнях, під час підготовки підручників і навчальних посібників, викладання конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн тощо.

Апробація результатів дисертації. Окремі результати дослідження оголошувалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (22–23 березня 2001 року, м. Київ, тези опубліковано); Науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (30 травня 2001 року, м. Київ, тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції “Парламентаризм в Україні: теорія і практика” 26 червня 2001 року, м. Київ, тези опубліковано); ХІІ Харківських політологічних читаннях “Українська державність: становлення, досвід, проблеми” (16–18 грудня 2001 року, м. Харків, тези опубліковано); Науково-практичній конференції “Боротьба з корупцією: міжнародний досвід і його актуальність для України” (12 грудня 2002 року, м. Київ, тези опубліковано).

Структура і обсяг дисертації зумовлені особливостями дослідження проблеми конституційної відповідальності політичних партій. Робота складається зі вступу, двох розділів, які мають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації становить 202 сторінки, у тому числі список використаних джерел – 20 сторінок (229 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета й завдання, методи, об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практична значимість результатів, надаються відомості про апробацію результатів та публікацію основних положень дисертації, її структуру і обсяг.

Розділ І – “Теоретичні питання конституційної відповідальності” присвячений дослідженню родового інституту конституційної відповідальності політичних партій.

Розглядаючи предмет конституційної відповідальності, автор окреслює межі дії цього правого інституту. Зазначається, що він не виходить за рамки предмета конституційного права і охоплює суспільні відносини, пов'язані з процесом здійснення влади Українським народом. Саме виходячи з особливостей предмета, дисертант розмежовує конституційну відповідальність з іншими видами юридичної, а також з політичною відповідальністю.

Визначаючи поняття конституційної відповідальності, автор порівнює два існуючі підходи: перший – щодо розуміння відповідальності лише як застосування покарання до винних; другий – щодо відповідальності, яка має також позитивний аспект.

Дисертант робить висновок, що будь-яка, а тим більше, правова відповідальність передбачає можливість застосування каральних санкцій за неналежну поведінку відповідального суб`єкта. Стверджується також, що в конституційному праві, разом із отриманням певного обсягу повноважень, суб'єкт одночасно наділяється відповідним обсягом відповідальності, яка є елементом його правового статусу. Чим більше повноважень – тим більша відповідальність.

Це дозволяє здобувачеві стверджувати, що правовий зв'язок конституційної відповідальності виникає з моменту отримання суб'єктом відповідного правового статусу. Структуру конституційної відповідальності автор бачить так: спеціальний конституційний статус суб’єкта – реалізація передбачених статусом функцій, виконання обов’язків, дотримання заборон - усвідомлення наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору (суб’єктивна сторона діяння) - оцінка цієї поведінки іншими суб'єктами - застосування санкцій у випадку порушення конституційних норм. Позитивний аспект конституційної відповідальності полягає у реалізації суб'єктом функцій, виконанні обов'язків, дотриманні заборон, а також в усвідомленні наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору; негативний – у застосуванні санкцій у разі порушення конституційних норм.

У процесі подальшого дослідження автор робить висновок, що конституційна відповідальність - це передбачений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності, який є зв'язком між суб'єктом суспільних відносин, пов'язаних із процесом здійснення влади Українським народом, та суспільством, при якому суб'єкт відповідальності, усвідомлюючи наслідки своїх діянь, будує поведінку відповідно до свого статусу (реалізовує функції, виконує обов’язки та дотримується заборон), а інші суб’єкти оцінюють, контролюють цю поведінку та (або) її результати, а у випадку її негативної оцінки застосовують санкції за встановленою процедурою.

Центральною частиною змісту цього визначення дисертант вважає правовий зв’язок між різними суб’єктами конституційних відносин. Саме через розкриття сутності цього зв’язку приходимо до розуміння позитивної складової конституційної відповідальності.

Стверджується, що з моменту отримання спеціального конституційного статусу суб’єкт суспільних відносин, пов'язаних із процесом здійснення влади, здобуває обов’язок діяти в інтересах Українського народу як єдиного джерела цієї влади. Такий правопорядок відповідає духові Конституції України. Для його дотримання створюються спеціальні органи конституційного контролю.

Таким чином, зв’язок, що виникає у суб’єктів конституційної відповідальності, має двовекторний характер. Один вектор спрямований до джерела отримання конституційних повноважень (Українського народу), другий – до спеціальних державних органів, що мають право застосовувати каральні санкції до порушників конституційних норм. Сутність негативної конституційної відповідальності полягає у застосуванні санкцій до порушників конституційного механізму здійснення влади в Україні.

У ході дослідження автор зазначає, що конституційна відповідальність, поряд із загальними, має характерні особливості, зумовлені специфікою предмета та методу конституційного права. До них належать:

політичний характер конституційної відповідальності;

спрямованість цього виду відповідальності на досягнення політичної стабільності та прогнозованості, що становить важливу передумову функціонування й розвитку політичної системи України (конституційна відповідальність партій повинна стати ефективним механізмом переведення гострих політичних конфліктів у правову площину);

значну питому вагу позитивної складової конституційної відповідальності;

закріплення на рівні конституційного законодавства особливого механізму застосування негативної конституційної відповідальності, що зумовлено спеціальним правовим статусом її суб’єктів (Президент України, Верховна Рада України, політична партія);

особливості складу конституційного правопорушення (його об’єктом є цінності та інтереси суспільства, держави, громадян, пов’язані із конституційно закріпленим порядком здійснення влади в Україні; об’єктивна сторона може бути виражена не тільки у прямому порушенні конституційних норм, але й у невиконанні покладених на суб’єкта обов'язків; суб’єктом цього виду відповідальності, крім громадян та посадових осіб, можуть виступати об’єднання громадян та колективні державні органи, органи місцевого самоврядування; суб’єктивна сторона характеризується особливостями вини колективних суб'єктів).

Конституційна відповідальність у широкому її розумінні є важливою нормативно-правовою гарантією конституційного ладу. Вона відіграє подвійну роль: по-перше – спонукає до позитивного, сумлінного, творчого ставлення до виконання функцій, покладених на суб’єкта його конституційним статусом; по-друге – є засобом покарання винних та відновлення порушених конституційних правовідносин.

З такого погляду моментом виникнення конституційної відповідальності є факт здобуття статусу суб’єкта конституційних правовідносин, підставою застосування санкцій конституційної відповідальності є конституційне правопорушення (делікт) або невиконання суб’єктом покладених на нього конституційних обов’язків.

Під конституційним деліктом автор розуміє винне протиправне діяння, вчинене суб'єктом конституційних відносин, яке завдає шкоди цінностям й інтересам, пов'язаним із процесом здійснення влади Українським народом, та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальності

Розділ ІІ – “Субінститут конституційної відповідальності політичних партій в Україні” присвячений дослідженню підстав, ознак, механізму реалізації субінституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні, визначенню його поняття.

Він починається з розгляду конституційно-правового статусу політичних партій в Україні, оскільки конституційну відповідальність здобувач розглядає як один з елементів цього статусу. Конституційно-правовий статус політичної партії визначається як система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності партії, відповідно до яких вона реалізовує покладені на неї функції та виступає суб'єктом конституційних правовідносин.

Конкретизуючи суб'єкт відповідальності, автор переходить до визначення поняття “політична партія”. Основними характерними ознаками, які відрізняють політичні партії від інших об'єднань громадян, є те, що:

1. Політична партія – це організація, яка об’єднує індивідів на основі спільності їх політичних поглядів, ідей, переконань.

2. Мета діяльності партії – здійснення впливу на прийняття владних рішень на місцевому чи загальнонаціональному рівні.

3. Політична партія – це об’єднання, яке діє на постійній основі, має формалізовану організаційну структуру.

Звідси стверджується, що політична партія – це об'єднання громадян, створене для участі в політичному процесі з метою здобуття та здійснення влади конституційними засобами, діє на постійній основі та має політичну програму.

Характерною тенденцією сьогодення є процес зростаючої регламентації діяльності політичних партій або, іншими словами, їх “правова інституціоналізація”. На думку дисертанта, інституціоналізація є гарантією, а не перешкодою реалізації права на свободу об'єднання у політичні партії. Її мета – ввести діяльність політичних партій (насамперед пов’язану з їх участю у формуванні та діяльності органів влади) у рамки права.

Зазначається, що конституційне регулювання – це лише одна із форм правової інституціоналізації політичних партій, оскільки навіть у країнах, конституції яких містять положення про політичні партії, існує низка інших нормативно-правових актів, що визначають їх статус.

Звичайно, будь-яке правове регулювання діяльності партій, у тому числі і конституційне, є, певною мірою, обмеженням свободи об'єднання. Тим більше, це твердження буде вірним стосовно застосування конституційної відповідальності політичних партій. Проте автор дотримується погляду, відповідно до якого свобода об’єднань не може бути абсолютною. Закріплення конституційно-правового статусу покликано ввести діяльність політичних партій у правові рамки (це видається вкрай необхідним з огляду на їх роль у політичному житті суспільства), попередити зловживання свободою на шкоду демократії як режиму, що захищає цю свободу.

Здобувач вважає, що закріплення правового статусу політичних партій України, визначення порядку їх реєстрації, взаємних прав та обов’язків партії і держави, органів та меж державного контролю тощо полегшує реалізацію права громадян на свободу об'єднання.

Далі автор, виходячи із загальних ознак поняття “конституційна відповідальність” та специфіки правового статусу і місця політичних партій у суспільстві, визначає конституційну відповідальність політичних партій як передбачений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності, що є правовим зв’язком між політичною партією та суспільством, при якому політична партія будує поведінку відповідно до свого конституційного статусу, а інші суб’єкти відносин, пов'язаних із здійсненням влади Українським народом, контролюють, оцінюють таку поведінку та (або) її результати, а у випадку негативної оцінки застосовують санкції за встановленою процедурою.

Змістом конституційної відповідальності партій є правовий зв'язок між політичною партією та іншими суб'єктами конституційних правовідносин. Сутнісною характеристикою - те, що це окреме правове явище, яке входить до складу конституційного статусу партій та спрямоване на реалізацію покладених на них функцій та виконання спеціальних конституційних обов'язків (участь у виборах, створення місцевих осередків, дотримання правил передвиборної боротьби тощо). Моментом виникнення конституційної відповідальності у її широкому розумінні є юридичний факт здобуття групою громадян спеціального конституційно-правового статусу політичної партії (реєстрація Міністерством юстиції України), а підставою застосування санкцій - невиконання партією покладених на неї обов'язків або вчинення конституційного делікту.

У своєму позитивному аспекті конституційна відповідальність стимулює реалізацію партіями їх функцій, виконання покладених на них конституційних обов’язків, дотримання заборон; у негативному - повинна стати ефективним інструментом припинення протиправної діяльності партій. Отже, є передумови, щоб конституційна відповідальність стала ефективним засобом впливу на політичні партії у напрямку введення їх діяльності у конституційні рамки. Крім того, чітке закріплення повноважень державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю партій, покликано поставити перепону на шляху тотального контролю чи незаконного впливу на партії.

Автором широко аналізується світовий та вітчизняний досвід конституційної відповідальності партій. Особливу увагу приділено забороні діяльності Комуністичної партії України у серпні 1991 року. У роботі знайшли відображення документи Конституційного Суду України стосовно справи про заборону КПУ, а також матеріали щодо анулювання реєстраційних свідоцтв низки політичних партій у 2003 році.

В окремому підрозділі дисертантом детально розглядаються визначені законом підстави застосування санкцій конституційної відповідальності. Такими підставами є факт вчинення політичною партією діяння, що містить ознаки конституційного правопорушення (делікту) або невиконання нею визначених законом обов'язків. Конституційним правопорушенням (деліктом) є винне протиправне діяння, вчинене суб'єктом конституційних відносин, яке завдає шкоди цінностям та інтересам, пов'язаним із процесом здійснення влади Українським народом, та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальності.

Окремі елементи складу конституційного правопорушення мають особливості, які обумовлені специфікою партії, як колективного суб'єкта.

Відповідно до ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про політичні партії” підставами застосування до партій санкцій конституційної відповідальності є діяння, спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров’я населення; створення воєнізованих формувань.

Проведений аналіз ст. 24 Закону України “Про політичні партії в Україні” дає змогу визнати окремими підставами застосування санкцій (анулювання реєстраційного свідоцтва політичних партій) невиконання обов'язків щодо утворення місцевих осередків партії протягом шести місяців після її реєстрації; а також щодо висування кандидатів на виборах Президента України й народних депутатів України не рідше разу на десять років та подання недостовірних відомостей у реєстраційних документах.

Вказаний перелік доповнюють положення, передбачені ст. 51 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Протиправними визнаються: підкуп виборців або членів виборчих комісій партією (блоком), а також на їх прохання або за їх дорученням – іншою особою; надання виборцям або членам виборчих комісій грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, робіт, послуг, цінних паперів, кредитів, лотереї, інших матеріальних цінностей організацією, засновником, власником або членом керівного органу якої є партія (блок), чи уповноваженою особою партії (блоку); використання при фінансуванні передвиборчої агітації інших коштів, крім коштів свого виборчого фонду; витрата партією (блоком) коштів у розмірі, більшому від установленої законом граничної суми витрат виборчого фонду партії (блоку).

Зважаючи на неповноту зазначеного переліку, серед форм протиправної діяльності політичних партій слід окремо передбачити порушення правил передвиборної агітації, обман виборців та повторне порушення законодавства про вибори.

В окремому підрозділі дисертантом розглядається механізм конституційної відповідальності політичних партій. Під цим поняттям розуміється сукупність елементів, які дають змогу трансформувати “нормативність” субінституту конституційної відповідальності партій у впорядкованість суспільних відносин, що встановлюють та забезпечують конституційний правопорядок

Особливу увагу приділено повноваженням органів, які відповідно до законодавства здійснюють контроль за конституційністю діяльності партій в Україні. Такими органами є Міністерство юстиції України, органи прокуратури України та Центральна виборча комісія. Рішення про анулювання реєстраційного свідоцтва партій приймає Верховний Суд України. Автор наводить матеріали практики найвищого судового органу України, які стосуються анулювання реєстраційних свідоцтв низки політичних партій у 2003 році.

Підкреслюється, що основним об'єктом уваги контролюючих органів повинна бути діяльність партій та виборчих блоків під час виборів. Адже саме завдяки демократичному інституту виборів, пропорційній виборчій системі в Україні партії отримують легітимний допуск до державної влади.

Окремо розглядаються санкції, які можуть застосовуватися до політичних партій. Відповідно до чинного законодавства до них належать:

попередження про недопущення протиправної діяльності;

заборона політичної партії;

анулювання реєстраційного свідоцтва, що тягне за собою припинення діяльності партії;

відмова в реєстрації кандидатів у народні депутати України від політичної партії;

скасування рішення про реєстрацію кандидатів у народні депутати.

Зазначається, що попередження про недопущення протиправної діяльності та відмова в реєстрації кандидатів у народні депутати України від політичної партії не є заходами власне відповідальності, оскільки в них відсутній елемент карності для суб’єкта правопорушення.

Автором наголошується на важливості розширення кола санкцій, що можуть застосовуватися до політичних партій – правопорушниць, за рахунок так званих “електоральних” санкцій: визнання такими, що втратили чинність, результатів виборів у частині голосів, відданих за політичну партію-правопорушника; зменшення кількості отриманих партією мандатів на 10, 25, 50% тощо.

Загалом, звуження кола санкцій у Законі України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р. і вилучення з їх числа штрафу та тимчасової заборони окремих видів діяльності партії розглядаються дисертантом як негативне явище. Так, відповідно до чинного законодавства між попередженням про недопущення протиправної діяльності та забороною партії не існує проміжних видів покарань, хоча можлива ситуація, коли попередження є занадто м'яким заходом, а заборона партії - недоцільною.

У висновках констатується, що у дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в з'ясуванні сутності, підстав та видів конституційної відповідальності політичних партій в Україні, формулюванні рекомендацій з удосконалення відповідного правового субінституту. Зокрема, йдеться про наступне:

1. Конституційна відповідальність політичних партій - це передбачений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності, що є правовим зв’язком між політичною партією та суспільством, за якого партія (суб’єкт відповідальності) будує поведінку відповідно до свого конституційного статусу, а інші суб’єкти відносин, пов’язаних із здійсненням влади Українським народом (інстанції відповідальності), контролюють, оцінюють таку поведінку та (або) її результати, а у випадку негативної оцінки можуть застосувати санкції за встановленою процедурою.

2. Конституційна відповідальність політичних партій є видом родового поняття конституційної відповідальності, що, у свою чергу, входить у структуру юридичної відповідальності. Конституційна відповідальність політичних партій відрізняється від інших видів юридичної (цивільної, фінансової) та політичної відповідальності сферою застосування та має нормативно визначене коло підстав та санкцій.

3. Конституційна відповідальність політичних партій складається з органічної єдності її позитивного та негативного аспектів. Позитивний аспект полягає в реалізації партією функцій, виконанні обов'язків, дотриманні заборон, а також в усвідомленні наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору; негативний – у застосуванні санкцій у разі порушення конституційних норм.

4. Моментом виникнення конституційної відповідальності є юридичний факт здобуття партією відповідного конституційно-правового статусу (реєстрація політичної партії); підставою застосування санкцій конституційної відповідальності є невиконання політичною партією покладених на неї конституційних обов’язків або вчинення партією конституційного правопорушення (конституційного делікту).

5. Субінститут конституційної відповідальності політичних партій в Україні виступає гарантом існування конституційного ладу, оскільки забезпечує ефективність функціонування системи здійснення влади Українським народом і дає змогу своєчасно й адекватно реагувати на протиправну діяльність партій.

6. Проведений аналіз вітчизняного законодавства висвітлив низку недоліків існуючого механізму конституційної відповідальності політичних партій в Україні:

6.1. У законодавстві встановлено занадто обмежене коло санкцій конституційної відповідальності, які можуть бути застосовані до політичних партій. Відповідно до законів України “Про політичні партії в Україні”, “Про вибори народних депутатів України” до них можемо віднести лише заборону політичної партії, анулювання її реєстраційного свідоцтва та скасування рішення про реєстрацію кандидатів у депутати від політичної партії під час виборів. Попередження про недопущення протиправної діяльності та відмова в реєстрації кандидатів у народні депутати України не є заходами конституційної відповідальності, оскільки не містять кари для суб’єкта правопорушення;

6.2. Фрагментарність і непослідовність законодавства про вибори у частині конституційної відповідальності політичних партій, які порушили його вимоги:

6.2.1. Центральна виборча комісія має право лише попередити політичну партію про недопущення протиправної діяльності. Відповідно до ст. 51 Закону України “Про вибори народних депутатів України” конституційний делікт не є підставою для скасування рішення про реєстрацію кандидатів у народні депутати України.

6.2.2. Контроль за фінансуванням виборчої кампанії має декларативний характер, оскільки банки можуть відмовити ЦВК у наданні інформації про рахунки партії та джерела їх поповнення, посилаючись на право нерозголошення банківської таємниці.

6.2.3. Декларативний характер має також вимога ч. 9 ст. 38 Закону України “Про вибори народних депутатів України” про використання коштів виборчого фонду політичної партії лише у безготівковій формі, бо оплата праці агітаторів, виборчих штабів тощо вимагає готівки.

6.3. Невизначеність компетенції державних органів з контролю за конституційністю діяльності політичних партій.

6.4. Відсутність взаємодії між органами конституційного і фінансового контролю (щодо дотримання вимог законодавства про фінансування політичних партій, їх виборчої кампанії) та між різними органами конституційного контролю.

6.5. Відсутність спеціального органу конституційної юрисдикції уповноваженого розглядати справи про порушення встановленого порядку здійснення влади Українським народом.

7. У результаті дослідження автором розроблено пропозиції з удосконалення субінституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні:

7.1. Визначення політичної партії доповнити положенням про те, що за свою діяльність вони несуть відповідальність перед Українським народом. Статтю 2 Закону України “Про політичні партії” викласти у такій редакції: “Політична партія – це об'єднання громадян, яке створене для участі в політичному процесі з метою здобуття впливу на процес здійснення влади конституційними засобами, діє на постійній основі, має політичну програму та є відповідальним перед Українським народом”.

7.2. Передбачити заборону створення політичних партій з недемократичною внутрішньою структурою.

7.3. Детально викласти компетенцію органів, що контролюють діяльність політичних партій (Міністерства юстиції України та Центральної виборчої комісії); у структурі Міністерства юстиції України передбачити спеціальний підрозділ (відділ, управління, департамент) охорони Конституції України, який займатиметься попереднім розглядом справ про конституційні правопорушення політичних партій і громадських організацій України.

7.4. Під фінансуванням політичних партій законодавчо визнати всі дії, спрямовані на пряме і непряме фінансове і матеріальне забезпечення діяльності партій, що піддаються кількісній оцінці.

7.5. У Законі України “Про банки і банківську діяльність” зобов'язати банки надавати ЦВК відомості про стан та джерела формування рахунків політичних партій.

7.6. Надати ЦВК право забороняти вихід друкованих матеріалів засобів масової інформації та знімати з ефіру програми електронних ЗМІ у випадку порушення правил передвиборної агітації.

7.7. У Законі України “Про вибори народних депутатів України” за повторне порушення політичною партією законодавства про вибори передбачити можливість скасування рішення про реєстрацію кандидатів від політичної партії (блоку).

7.8. Серед форм протиправної діяльності політичної партії окремо передбачити:

повторне порушення законодавства про вибори;

обман виборців;

порушення правил передвиборної агітації.

7.9. Відновити практику використання штрафу та тимчасової заборони окремих видів чи всієї діяльності партій як санкцій конституційної відповідальності.

7.10. Відновити у Законі України “Про вибори народних депутатів України” положення про відмову у відшкодуванні витрат на передвиборну агітацію у випадку порушення політичною партією вимог проведення передвиборної агітації.

7.11. Доповнити існуючий перелік примусових заходів, що можуть бути застосовані до політичних партій, блоком так званих “електоральних” санкцій:

визнання такими, що втратили чинність, результатів виборів у частині голосів, відданих за політичну партію-правопорушника;

скорочення кількості мандатів, отриманих партією, на 25%; 50% тощо.

На думку здобувача, штраф і перелічені санкції повинні сприяти забезпеченню принципу диференціації покарання, дадуть змогу індивідуально підходити до кожного випадку порушення партією законодавства про вибори.

Автор висловлює сподівання, що проведене дослідження сприятиме теоретичному обґрунтуванню та практичному становленню субінституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні.

Основні положення дисертації розкрито в таких публікаціях здобувача:

1. Підстави застосування конституційної відповідальності політичних партій // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 12.– С.91-94.

2. Стягнення, що можуть застосовуватися як заходи конституційної відповідальності партій: проблеми їх застосування // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С.80-83.

3. Конституційна відповідальність політичних партій в Україні: поняття та місце у системі забезпечення національної безпеки // Збірник наукових праць НА СБ України. – 2002. – № 5. – С.91-97.

4. Теоретичні питання інституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 70-73.

5. Попередження та припинення протиправної діяльності екстремістських елементів у політичних партіях Службою безпеки України // Науковий вісник НА СБ України. – 2003. – № 16–17. – С. 77-84.

6. Деякі аспекти правової відповідальності політичних партій України // Самостійна Україна. – 1999. – квітень–червень. – С. 34-37.

7. Конституційна відповідальність політичних партій та український парламентаризм // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства ВР України, 2001. – С. 316-320.

8. Актуальні проблеми юридичної відповідальності організацій // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. – К.: НА ВС України, 2001. – С. 243-245.

9. Правовий аналіз інституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні. Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю. – К.: Українська Академія державного управління при Президентові України, 2001. – С. 104-107.

10. Проблеми конституційної відповідальності політичних партій під час виборів // Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань). – Харків: “Право”, 2001. – С. 145-147.

11. Вплив корупції на виборчий процес в Україні // Боротьба з корупцією: міжнародний досвід і його актуальність для України. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: НА СБ України, 2002. – С. 53-57.

Полевий В.І. Конституційна відповідальність політичних партій в Україні. – Рукопис (202 с.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. – конституційне право. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2004 р.

Дисертація присвячена теоретичному дослідженню субінституту конституційної відповідальності політичних партій в Україні та способам його практичного використання як засобу захисту суспільних відносин, які регламентуються конституційним правом. У роботі визначено зміст поняття конституційної відповідальності партій, негативний (ретроспективний) та позитивний аспекти цієї відповідальності. Проведено теоретичний аналіз підстав застосування конституційної відповідальності партій, складу конституційного правопорушення, санкцій, що застосовуються до партій. Розглянуто склад та компетенцію державних органів, уповноважених здійснювати контроль за конституційністю діяльності партій. Розкрито механізм притягнення до негативної конституційної відповідальності партій, діяльність яких порушує чинне законодавство України.

На основі аналізу вітчизняного та світового досвіду сформульовано низку рекомендацій щодо удосконалення національного законодавства шляхом конкретизації підстав застосування конституційної відповідальності партій, уточнення та розмежування компетенції державних органів, які здійснюють контроль за конституційністю діяльності політичних партій в Україні.

Ключові слова: конституційна відповідальність, політична партія, конституційно-правовий статус політичної партії, підстави конституційної відповідальності, конституційне правопорушення, контроль, санкція.

Полевый В.И. Конституционная ответственность политических партий в Украине. – Рукопись (202 с.)

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. – Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2004 г.

Диссертация посвящена теоретическому исследованию института конституционной ответственности политических партий в Украине и способам его практического применения в качестве средства защиты общественных отношений, урегулированных конституционным правом Украины.

Институт конституционной ответственности партий является новым для украинской системы права. Его возникновение связано с ростом роли партий в политической системе общества, становлением смешанной мажоритарно-пропорциональной, а затем пропорциональной избирательной системы Украины.

В работе проводится комплексный анализ правового статуса и механизмов реализации ответственности политических партий как в Украине, так и за рубежом. На основании обобщения полученного материала произведена научная разработка теоретических положений, а также практических предложений и рекомендаций по совершенствованию национального законодательства о конституционной ответственности политических партий.

Ответственность партий, возникающая вследствие участия последних в процессе осуществления власти Украинским народом, признаётся конституционной, поскольку возникает в рамках предмета регулирования конституционного права.

Анализ родового понятия конституционной ответственности позволил выделить общие признаки при формулировке понятия конституционной ответственности политических партий. В работе дано определение конституционной ответственности политических партий, раскрываются негативный (ретроспективный) и позитивный аспекты этой ответственности.

Конституционная ответственность рассматривается как элемент правового статуса политической партии. Поэтому утверждается, что факт приобретения группой граждан конституционно-правового статуса политической партии (регистрация политической партии) является моментом возникновения отношений конституционной ответственности.

С этой точки зрения конституционная ответственность является институтом, который, с одной стороны, стимулирует активное, правомерное поведение партий, направленное на реализацию их функций, а с другой – направлен на применение санкций к нарушителям сложившихся конституционных отношений.

Основанием применения санкций конституционной ответственности признаётся конституционный деликт. Подробно рассматриваются противоправные формы деятельности партий, предусмотренные украинским законодательством. Детально анализируется исторический опыт запрета