НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Пясковський Вадим Валерійович
УДК 343.977
МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
12.00.09 – кримінальний процес
та криміналістика; судова експертиза
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2004
Дисертацією
є рукопис
Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент Весельський Віктор Казимирович,
Національна академія внутрішніх справ України, заступник начальника кафедри криміналістики
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Іщенко Андрій Володимирович, Національна академія внутрішніх справ України, вчений секретар;
кандидат юридичних наук, доцент Цимбал Петро Васильович, Національна академія державної податкової служби України, м. Ірпінь, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики.
Провідна
установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Захист відбудеться “16” квітня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .007.01 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, Солом’янська площа, 1).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, Солом’янська площа, 1).
Автореферат розісланий “4” березня 2004 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена потребами практики протидії злочинності та криміналістичної науки у комплексному вивченні та розв’язанні проблем методики розслідування торгівлі людьми. Важливість наукової розробки цієї теми викликана тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних судово-слідчої практики у поєднанні з досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук правового циклу дозволить запропонувати практиці нові прийоми боротьби з цією групою злочинів, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки та повинні стати практичним інструментарієм для слідчих та оперативних працівників.
З часу визнання торгівлі людьми самостійним злочином в Україні було порушено кримінальних справ: у 1998 році – 2; у 1999 році – 11; у 2000 році – 42; у 2001 році – 90; протягом 2002 року – 169 Тут і надалі наведені дані статистичних зведень Управління оперативної інформації МВС України про торгівлю людьми за 1998-2002 рр.
. Ці показники свідчать про те, що органами внутрішніх справ вже накопичено певний практичний досвід щодо виявлення, документування та розслідування торгівлі людьми.
Аналіз слідчої практики свідчить, що розслідування торгівлі людьми в Україні пов’язане з низкою серйозних труднощів, до яких відносяться: неадекватне фінансування діяльності правоохоронних органів в галузі боротьби з торгівлею людьми, неадекватна законодавча база, недостатнє міжвідомче співробітництво на національному та міжнародному рівнях і відсутність пропозицій для покращення діяльності по боротьбі з цими злочинами. Більш того, через негативне суспільне ставлення до проституції, що нерозривно пов’язана з торгівлею людьми, потерпілі відмовляються давати показання, а батьки не заявляють про зникнення своїх дочок. Дається взнаки також і практика створення сприятливої статистики, коли співробітники правоохоронних органів прагнуть забезпечити кількісні показники, а не якість роботи і бояться допустити помилки (часто цілком обґрунтовано, оскільки затягування з розслідуванням або закриття справи за реабілітуючими обставинами може привести до службових стягнень співробітникам правоохоронних органів). Тому, з 314 кримінальних справ про торгівлю людьми, порушених протягом 1998-2002 років, лише за 217 закінчено досудове розслідування.
Більшість опитаних правоохоронців скаржаться на недостатність розробок з методики розслідування торгівлі людьми в науковій літературі (91,6% слідчих та 85,5% оперативних працівників). Відповідно 81,1% та 80,3% опитаних вважають за потрібне формування окремої методики розслідування торгівлі людьми.
Проведеним дослідженням встановлено, що 97,9% опитаних слідчих та 97,4% оперативних працівників вказують на те, що саме жінки в основному стають жертвами торгівлі людьми. Проведене опитування підтверджується даними вивчення кримінальних справ про торгівлю людьми, в відповідності до яких, з усієї кількості потерпілих, повнолітні жінки складали 83,9%.
Крім того, опитуванням встановлено, що найбільш поширеною метою вчинення торгівлі людьми є сексуальна експлуатація – 97,9% опитаних слідчих та 93,4% оперативних працівників, потім – використання в порнобізнесі (відповідно 51,7% та 44,1% опитаних). Ці дані підтверджуються результатами вивчення кримінальних справ про торгівлю людьми, в відповідності до яких самою поширеною метою вчинення торгівлі людьми є сексуальна експлуатація (100% випадків вчинення торгівлі людьми).
Саме тому дисертаційне дослідження направлене на розробку методики розслідування торгівлі людьми через дослідження такої її форми як торгівля жінками з метою їх сексуальної експлуатації та (або) використання в порнобізнесі, в зв’язку з тим, що вона є найбільш розповсюдженою і домінуючою в структурі торгівлі людьми на Україні.
Узагальнення практики та аналіз стану наукових криміналістичних досліджень свідчать, що актуальність наукової розробки проблем методики розслідування торгівлі людьми викликана потребами практики. Саме ці аргументи, на думку автора, повною мірою свідчать про актуальність обраної теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження базується на основних положеннях Програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 року, №1768; Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року, №766; Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., №1376/2000; Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю” від 21 липня 1994 року №396/94, зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 27 січня 1999 року №70/99, від 11 лютого 2000 року №228/2000, від 18 лютого 2002 року №143/2002. Про актуальність теми свідчить також її зв’язок з пріоритетними напрямами наукових досліджень у галузі криміналістики. Проведення цього дослідження передбачене планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження – на основі аналізу вітчизняної судово-слідчої практики, а також узагальнення позитивного зарубіжного досвіду сформулювати теоретичну систему знань про торгівлю людьми та розробити методику розслідування даних злочинів в Україні.
Відповідно до мети дослідження сформульовано такий комплекс завдань:
-
на основі положень кримінального права, кримінології та криміналістики з урахуванням сучасного стану наукової думки та практичних потреб сьогодення, визначити концептуальне поняття торгівлі людьми, що надасть можливість більш предметно та цілеспрямовано проводити наукові дослідження, конкретизувати об’єкт вивчення, виробити єдині критерії оцінки цього явища та результатів боротьби з ним;
-
на базі сучасних уявлень про поняття криміналістичної характеристики та дослідження судово-слідчої практики виявити та розкрити зміст основних елементів криміналістичної характеристики торгівлі людьми;
-
визначити зміст та види способів підготовки і вчинення злочинів як “ключових” структурних елементів їх криміналістичної характеристики, специфіку схем злочинної діяльності;
-
встановити особливості та типологію злочинців та злочинних груп, показати особливості їх дій, що зумовлюють запропоновану класифікацію, визначити типові сліди та ознаки торгівлі людьми;
-
конкретизувати особливості особи потерпілого, яка відіграє важливу роль як джерело фактичної інформації, що має організаційне і тактичне значення для виявлення та розкриття зазначеної категорії злочинів;
-
визначити особливості виявлення злочинів, проведення попередньої перевірки та порушення кримінальної справи, обставини, що підлягають встановленню, виділити типові слідчі ситуації та версії, розробити відповідні програми дій слідчого на початковому етапі розслідування;
-
розкрити особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних та ідеальних джерел, визначити основні форми протидії розслідуванню;
-
визначити особливості взаємодії слідчих та оперативних апаратів у процесі виявлення, розкриття та розслідування торгівлі людьми.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з торгівлею людьми, а також слідчою, судовою та оперативно-розшуковою практикою.
Предметом дослідження є закономірності механізму вчинення торгівлі людьми; особливості початкового етапу розслідування і провадження окремих слідчих дій; напрями підвищення ефективності виявлення, розкриття та розслідування розглянутих злочинів.
Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ і основані на ньому загальнонаукові та спеціальні методи. Цей метод застосовувався для аналізу взаємозв’язків у механізмі вчинення торгівлі людьми.
В процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи як: історико-правовий – з метою аналізу становлення поняття „торгівлі людьми”; формально-логічний – з метою з’ясування структурних елементів криміналістичної характеристики торгівлі людьми; статистичний – для дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з цими злочинами. Під час аналізу міжнародно-правових актів з питань боротьби з торгівлею людьми використовувались історичний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.
Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувалися конкретно-соціологічні методи: аналіз, анкетування, опитування, узагальнення, які забезпечили емпіричну базу дослідження.
Наукові висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України та відповідних міжнародно-правових актів, законів та постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчих наказів та інструкцій, статистичних та аналітичних документів МВС України.
Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях вчених у галузі психології, кримінології, криміналістики, кримінального процесу і права України та інших держав: Т.В. Авер’янової, Ю.П. Аленіна, О.Я. Баєва, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.Г. Гончаренка, А.В. Дулова, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченка, В.О. Коновалової, В.М. Кудрявцева, О.М. Ларіна, В.К. Лисиченка, І.М. Лузгіна, В.Г. Лукашевича, Г.А. Матусовського, В.О. Образцова, М.І. Порубова, М.В. Салтевського, М.І. Хавронюка, В.Ю. Шепітька, В.І. Шиканова та ін.
Емпірична база дослідження. Для досягнення мети в роботі використані результати емпіричних досліджень правоохоронної практики, зокрема:
-
узагальнення статистичного матеріалу Управління оперативної інформації МВС України про торгівлю людьми;
-
аналіз за розробленими анкетами 52 архівних та таких, що знаходяться у провадженні, кримінальних справ про торгівлю людьми за період 1998-2003 рр.;
-
опитування в якості експертів з цієї проблеми за розробленими анкетами 143 слідчих, які займаються або займалися розслідуванням кримінальних справ про торгівлю людьми, 152 оперативних працівників підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми та 117 громадян, які обізнані з проблемою торгівлі людьми в Україні;
-
аналіз оглядів судово-слідчої практики, офіційних звітів та довідок, а також іншого практичного матеріалу підрозділів системи МВС України, апарату Генеральної прокуратури України, судових органів всіх ланок;
-
використання власного досвіду слідчої роботи дисертанта, який працював в слідчому відділі Мінського РУ ГУ МВС України в місті Києві.
Інформація вбачається достовірною, оскільки, по-перше, емпірична база включає дані з усіх регіонів України, по-друге, охопила репрезентативну кількість джерел. Це дозволило простежити за усіма вивченими процесами, забезпечити переконливість одержаних результатів та сформульованих на їх основі висновків.
Здійснені під час дослідження узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу широко використані у дисертації, а їх результати є основою висновків та пропозицій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших монографічних досліджень в Україні у якому зроблена спроба розробити методику розслідування торгівлі людьми. В ній розглянуті основні компоненти криміналістичної характеристики та методики розслідування злочинів цієї групи.
Теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягає в тому, що вони є істотним внеском у загальну теорію методики розслідування злочинів у якості її окремого розділу.
В дисертації пропонується ряд концептуально нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень:
-
визначене загальне поняття торгівлі людьми та його основні ознаки;
-
розкриті основні елементи криміналістичної характеристики торгівлі людьми;
-
визначена розгорнута структура способу вчинення злочинів, виділені та типізовані відомості про “слідову картину” торгівлі людьми;
-
визначена особа злочинця та потерпілого в системі елементів криміналістичної характеристики торгівлі людьми;
-
конкретизовані типові слідчі ситуації та основні напрямки розслідування, характерні для початкового етапу;
-
розроблено типові версії початкового етапу розслідування цих злочинів;
-
вказані особливості тактики проведення окремих слідчих дій (допиту свідків, потерпілих і підозрюваних, обшуку і виїмки);
-
визначені напрями та засоби вдосконалення діяльності органів розслідування щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів;
-
визначені фактори, які під час взаємодії слідчого та органу дізнання позитивно впливатимуть на розслідування торгівлі людьми.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення, висновки і пропозиції, які сприятимуть підвищенню ефективності правоохоронних органів щодо виявлення, розкриття та розслідування торгівлі людьми, а також вносять певний вклад у розвиток криміналістики, оскільки розширюють і поглиблюють знання про методику розслідування торгівлі людьми.
Методичні рекомендації та пропозиції, що містяться в роботі, можуть бути використані:
а) у практичному плані – для організаційного, методичного, інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів та інших недержавних організацій, зацікавлених у протидії торгівлі людьми;
б) у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення методики розслідування торгівлі людьми;
в) у методичному плані – для розробки навчально-методичних посібників;
г) у навчальному процесі – для написання підручників, навчальних посібників з курсу криміналістики та під час підготовки лекцій з розділу “Методика розслідування окремих видів злочинів”, а також під час викладання курсу криміналістики у вищих навчальних закладах та у межах професійної підготовки практичних працівників правоохоронних відомств.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ України. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на: міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очами молодих вчених” (Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (Київ, 17 травня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 13-14 грудня 2002 р.); регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, 21-22 лютого 2003 р.); загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій дню науки “Конституційна реформа в Україні” (Київ, 16-17 травня 2003 р.).
Окремі положення дисертації були використані: у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні спеціалізованого курсу “Актуальні проблеми та організація розкриття та розслідування злочинів” (акт впровадження від 11.06.2003 р.); в якості методичних рекомендацій для поліпшення діяльності органів внутрішніх справ України по виявленню та розслідуванню торгівлі людьми Відділом дізнання МВС України (лист №24/660 від 22.10.2003 р.).
Публікації. Наукові результати проведеного дисертантом дослідження знайшли відображення в семи публікаціях: три наукові статті без співавторів у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також тези чотирьох доповідей на конференціях.
Структура дисертації визначається метою та завданням дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК України і композиційно складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (188 найменувань) та 6 додатків на 16 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, ступінь новизни одержаних результатів, визначаються мета і задачі, об’єкт та предмет, методи, зв’язок з науковими програмами МВС України та Національної академії внутрішніх справ України, показане теоретичне і практичне значення положень, що виносяться на захист, викладаються дані про їх апробацію та впровадження у практику.
Розділ перший — “Поняття та криміналістична характеристика торгівлі людьми” складається з трьох підрозділів, присвячених вивченню поняття та сутності торгівлі людьми, розкриттю змісту структурних елементів криміналістичної характеристики цього злочину.
Підрозділ 1.1 “Поняття торгівлі людьми”, де зазначається, що дослідники, які вивчають феномен торгівлі людьми, виділяють шість основних підходів до його визначення:
-
торгівля людьми як проблема боротьби з організованою злочинністю;
-
торгівля людьми як проблема легальної та нелегальної міграції;
-
торгівля людьми як проблема праці;
-
торгівля людьми як моральна проблема;
-
торгівля людьми як проблема, пов’язана з проституцією;
-
торгівля людьми як проблема порушення прав людини.
Зазначені методологічні підходи до визначення сутності торгі-влі людьми певним чином знайшли відображення у ви-значеннях цього явища в міжнародно-правових актах та націона-льних законодавствах.
Підхід, коли торгівля людьми розглядається як проблема порушення прав людини, автор визначив домінуючим та пріоритетним. Це дуже важливе питання, оскільки у відповідності з обраним підходом визначаються не лише поняття торгівлі людьми, її загальні ознаки, але і методи, форми боротьби з цим явищем, відповідні державні структури, які повинні вести цю боротьбу.
Поняття торгівлі людьми на сьогодні міститься в статті 149 Кримінального кодексу України. Зміст статті визначає три самостійні форми торгівлі людьми:
-
продаж людини (передача людини у фактичну власність іншої особи за грошову винагороду);
-
інша оплатна передача людини (передача людини у фактичну власність за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо), або за надання послуг матеріального характеру);
-
інша незаконна угода щодо передачі людини (здійснення стосовно людини, будь-якої іншої (крім продажу та іншої оплатної передачі) незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)).
Головними ознаками торгівлі людьми є наявність обману, примусу чи боргової кабали та мету експлуатації або зловживання.
У підрозділі 1.2 “Способи вчинення та “слідова картина” торгівлі людьми” зазначається, що спосіб вчинення торгівлі людьми – це детермінована система дій торгівців людьми з підготовки та виконання злочину, а також примушування потерпілих до вчинення останніми дій, направлених на досягнення цілей злочинної діяльності торгівців.
Для вчинення наведених злочинів характерна наявність декількох взаємопов’язаних між собою етапів злочинної діяльності та їх ретельне планування, обов’язковими елементами якого, як правило, є:
1)
створення фірм, які, прикриваючись підприємницькою або спонсорською діяльністю, вербують та вивозять за кордон жінок під виглядом їх подальшого працевлаштування;
2)
налагодження корумпованих зв’язків з посадовими особами державних органів, які займаються оформленням та видачею необхідних для виїзду за кордон документів, а також здійснюють безпосередній контроль за переміщенням громадян через державний контроль України;
3)
підшукування поза межами України за участю іноземних громадян “ринків збуту” для продажу потерпілих з метою їх подальшої сексуальної експлуатації;
4)
підшукування та вербування осіб, які з огляду на вік та зовнішні дані можуть бути використані для продажу (з використанням можливостей ЗМІ, Інтернету; через друзів і знайомих; за допомогою шлюбних агентств, туристичних фірм, системи AU PAIR);
5)
добір способів для переміщення потерпілих через державний кордон України – законного (за дійсним паспортом, іншими необхідними документами) або незаконного (за підробленими документами або нелегально, без будь-яких документів);
6)
примушування жінок до заняття проституцією та контроль над ними після прибуття в країну призначення;
7)
вибір способу оплати та перевезення грошей за поставлений таким чином “товар”.
“Слідова картина” торгівлі людьми – це сукупність абстрагованої інформації про типові матеріальні та ідеальні сліди – ознаки, умови вчинення даного злочину, які є характерними для певних способів вчинення торгівлі людьми і знаходяться в кореляційній взаємозалежності з особою злочинця та особою потерпілого.
Типові “слідові картини” торгівлі людьми доцільніше досліджувати, поділяючи їх за способами вербування потерпілих та способами переміщення їх через державний кордон України. Узагальнення судово-слідчої практики показує, що способи вербування потерпілих та способи переміщення їх через державний кордон обумовлюють найрізноманітніші зв’язки з діяльністю торгівців і відбивають сліди контакту з оточуючими їх об’єктами.
Розуміння закономірних зв’язків між системою слідів та іншими елементами криміналістичної характеристики торгівлі людьми надає можливість правильно визначити методичну схему розслідування.
У підрозділі 1.3 “Характеристика особи потерпілого і особи злочинця” автор на основі узагальнення матеріалів вивчення кримінальних справ та результатів опитувань робить висновок, що в структурі криміналістичної характеристики торгівлі людьми особа потерпілого відіграє важливу роль як джерело фактичної інформації, що має організаційне і тактичне значення для виявлення та розкриття зазначеної категорії злочинів. Це пояснюється такими обставинами: а) певної вибірковості дій злочинця, що вказують на взаємозв’язок між особливостями його особи і особи потерпілого; б) наявністю і характером відношень між потерпілим і злочинцем, які впливають на способи вчинення злочину.
Детальний розгляд проведених досліджень дозволив виявити найхарактерніші ознаки осіб, які складають потенційну групу ризику бути втягнутими в торгівлю або стали об’єктами торгівлі людьми. По-перше, жертви торгівлі людьми – це, як правило, молоді жінки віком від 18 до 25 років. Потерпілі, які не відповідають цим віковим параметрам – скоріше, виключення.
По-друге, потерпілі, як правило, відрізняються привабливою зовнішністю. Співробітники підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, фіксують той факт, що потерпілих з відразливою зовнішністю майже не буває. Це представляється цілком логічним, оскільки за привабливих жінок можна одержати більше грошей і тому вони користуються більш високим попитом.
По-третє, абсолютна більшість жертв торгівлі людьми – з малозабезпечених родин та родин з умовно середнім достатком (поняття “малозабезпечена”, “із середнім достатком” дуже умовні, оскільки в нинішній економічній ситуації в Україні дуже важко ідентифікувати економічний статус громадян).
По-четверте, багато молодих жінок, які стали жертвами торгівлі людьми, виросли в неповних родинах (як правило, виховувала одна мати).
По-п’яте, в більшості випадків, потерпілі мають середню освіту, а іноді навіть і незакінчену середню.
По-шосте, на момент вербування всі потерпілі були безробітними, хоча деякі з них раніше працювали продавцями на ринках чи в кіосках. Тобто, це особи, які завдяки своїм особистим якостям та через зовнішні обставини стають об’єктами купівлі-продажу або інших протиправних угод відносно людини11 Результати узагальнення анкетних даних вивчення кримінальних справ свідчать, що з усієї кількості потерпілих 67,4% мали вік 18-25 років (16,1% - 14-18 років, 15,6% - 25-35 років); 78,6% мали середню освіту, 15,6% - неповну середню освіту; 85,3% не мали роботу на момент вчинення злочину (8,9% навчалися, 5,8% мали низькооплачувану некваліфіковану роботу); 77,7% були незаміжні (12,1% - заміжні, 10,3% - розлучені).
Узагальнені результати вивчення кримінальних справ підтверджуються даними проведеного нами опитування. Так, 70,4% опитаних оперативних працівників та 83,1% слідчих впевнені, що найбільш характерний вік потерпілих 18-25 років (30,3% та 31,7% – вік 14-18 років, 21,1% та 28,9% - вік 25-35 років); 73% оперативних працівників та 71,8% слідчих вказують на те, що потерпілі з малозабезпечених сімей (15,8% та 26,1% - з середнім достатком); 57,2% оперативних працівників та 57,7% слідчих зазначають, що потерпілі в більшості випадків незаміжні (15,8% та 18,3% - розлучені); 58,6% оперативних працівників та 91,5% слідчих переконані, що середня освіта найбільш характерна для потерпілих від злочину; 63,2% оперативних працівників та 68,3% слідчих вважають, що потерпілі на момент вчинення злочину не мали роботи (49,3% та 52,1% - мали низькооплачувану некваліфіковану роботу); 56,6% оперативних працівників та 53,8% слідчих вказують на привабливу зовнішність потерпілих від торгівлі людьми.
.
Узагальнену характеристику особи злочинця визначити дуже важко, оскільки неможливо виділити характерні особливості – загальні для всієї категорії злочинців. Серед них 43,4% чоловіків та 56,6% жінок. Дуже великий віковий діапазон (до 18 років – 6% осіб, які проходили за вивченими кримінальними справами; 18-30 років – 38,6% осіб; 30-45 років – 48,2%; більше 45 років – 7,2%), різний рівень освіти (неповна середня – 19,3% осіб; середня – 69,9%; незакінчена вища – 3,6%; вища – 7,2%); 6% осіб – іноземні громадяни; 77,1% осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності за вивченими кримінальними справами про торгівлю людьми, не мали постійної роботи.
За соціальним статусом торговців людьми можна розділити на дві групи: кримінальні елементи, члени злочинних угруповань, з одного боку, і зовні законослухняні співробітники комерційних структур – з іншого. Таким чином, більш розширена характеристика злочинця у цьому випадку залежить від того, яку функцію він виконує.
Торгівля людьми має певні криміналістичні особливості через те, що ці злочини головним чином вчиняються групами осіб. Переважна більшість опитаних оперативних працівників та слідчих зазначають, що торгівлю людьми здійснюють найчастіше організовані групи (68,4% та 59,4% відповідно), хоч матеріали вивчених кримінальних справ вказують на протилежне: 7,7% злочинів вчинено організованими групами, 44,2% злочинів вчинено групами осіб за попередньою змовою і 48,1% злочинів – окремими особами. Однак ці дані, що містяться в кримінальних справах, не можна вважати об’єктивно достовірними через складність доказування вини окремих осіб у вчиненні торгівлі людьми, на що вказують працівники правоохоронних органів.
Проведеними дослідженнями встановлено, що такі злочини вчиняються злочинними групами на досить високому рівні організованості. Групи створюються, як правило, на ґрунті особистих знайомств (18,5% притягнутих до кримінальної відповідальності за вивченими кримінальними справами – родичі; 7,4% – знайомі по роботі; 74,1% – знайомі в побуті), до їх складу входять як громадяни України, так і іноземці (йдеться про наявність міжнародних зв’язків – 77,8% злочинних груп за вивченими кримінальними справами мали іноземні зв’язки), у більшості випадків для вчинення злочинів (зокрема, для оформлення закордонних паспортів, інших необхідних для виїзду за кордон документів або для нелегального переміщення за кордон України) використовуються корумповані зв’язки з працівниками відповідних державних органів, установ та організацій.
Характерними ознаками злочинних груп, що спеціалізуються на торгівлі людьми, є розподіл ролей, до складу яких, як правило, входять:
-
організатор (керівник), який здійснює загальне керівництво діяльністю об’єднання, забезпечує розподіл між учасниками прибутків від злочинної діяльності, підтримує корумповані зв’язки угруповання, налагоджує міжнародні контакти, планує злочинну діяльність угруповання. Дуже часто організатори мають помічників, як правило, осіб жіночої статі, які самі раніше були в ролі жертви від торгівлі людьми. В літературі це явище отримало назву “друга хвиля” (10,8% осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за вивченими кримінальними справами);
-
“вербувальники”, тобто особи, які підшукують та втягують жінок у заняття проституцією для подальшого їх продажу та безпосередньо спілкуються з останніми з цього приводу, використовуючи обман або зловживання довірою;
-
особи, які використовують наявні у них зв’язки з корумпованими працівниками відділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб для оформлення необхідних для виїзду документів;
-
“кур’єри”, які займаються безпосереднім переміщенням потерпілих через державний кордон України, передачею останніх “покупцям” та перевезенням одержаних за них грошових коштів;
-
закордонні “покупці”, які займаються безпосереднім “працевлаштуванням” отриманих таким чином жінок (можлива наявність посередників).
Другий розділ — “Особливості виявлення і розслідування торгівлі людьми” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Виявлення ознак торгівлі людьми” автор стверджує, що виявлення ознак торгівлі людьми слід розглядати як самостійний, перший етап (стадію) боротьби з цим злочином. Він являє собою діяльність уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи, спрямовану на встановлення можливих фактів торгівлі людьми і є матеріальною та правовою передумовою розкриття та розслідування цього виду злочинів.
Необхідність включення до методики розслідування торгівлі людьми етапу виявлення ознак злочину обумовлена, насамперед, специфікою механізму вчинення торгівлі людьми та особливостями одержання первинної інформації, підвищеною латентністю цього виду злочину і складністю виявлення його ознак. Крім того, слід враховувати, що переважна більшість злочинів в цій сфері виявляється безпосередньо органом дізнання11 Результати вивчення кримінальних справ про торгівлю людьми дозволяють констатувати, що найчастіше підставами для їх порушення є такі: 1) реалізація матеріалів, зібраних співробітниками оперативних служб (МВС, СБУ) – 67,3% від загального числа вивчених справ; 2) звернення потерпілого до правоохоронних органів – 26,9%; 3) звернення родичів і знайомих потерпілого до правоохоронних органів – 5,8%.
Узагальнені результати вивчення кримінальних справ підтверджуються даними проведеного нами опитування. Так, 76,3% оперативних працівників та 65% слідчих впевнені, що переважна більшість кримінальних справ порушується в результаті реалізації оперативних матеріалів; 44,1% та 62,2% - при зверненні потерпілого до правоохоронних органів; 32,9% та 36,4% - при зверненні родичів і знайомих потерпілого до правоохоронних органів.
.
Виявлення ознак торгівлі людьми неможливе без здійснення оперативно-розшукової діяльності органами внутрішніх справ (58,6% опитаних оперативних працівників і 39,2% слідчих вважають, що в розслідуванні торгівлі людьми оперативні дані займають визначальне місце), зусилля якої повинні бути спрямовані, передусім, на своєчасне встановлення потерпілих, оскільки саме це відіграє вирішальну роль у подальшому при порушенні кримінальної справи та притягненні винних до кримінальної відповідальності.
Зазначається, що у разі виявлення осіб, які займаються торгівлею людьми, суттєвого значення набуває встановлення факту продовження ними такої злочинної діяльності, оскільки це надає можливість у разі підшукування злочинцями жінок для подальшого вивезення за кордон спланувати та провести відповідні оперативні комбінації з метою отримання додаткових фактичних даних, що можуть бути використані в якості доказів у кримінальній справі.
Особливо велику увагу також слід звернути на наявність відповідних оперативних позицій, передусім, у державних організаціях та установах, які займаються оформленням документів для виїзду за кордон, оскільки це надає правоохоронним органам певні можливості як для попередження вказаних злочинів, так і для своєчасного викриття та притягнення до передбаченої законом відповідальності корумпованих посадових осіб.
Кримінальну справу необхідно порушувати після встановлення достовірних даних про реальний механізм торгівлі людьми у кожному конкретному випадку, фактичну участь у злочинних діях з торгівлі людьми всіх причетних до них осіб, у тому числі й службових осіб державних органів, установ, організацій, за допомогою яких здійснювалася така торгівля (оформлення закордонних паспортів; допомога під час перетину державного кордону України тощо), а також місця та часу вчинення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми або тих, що готуються.
Оскільки розслідування кримінальних справ про торгівлю людьми потребує виконання значного обсягу оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, а також ефективного співробітництва з правоохоронними органами інших країн, вже на початковому етапі необхідно вирішувати питання про створення слідчо-оперативних груп із залученням до їх складу достатньої кількості слідчих та оперативних працівників, інших співробітників правоохоронних органів.
У підрозділі 2.2 “Обставини, що підлягають встановленню” автор дійшов висновку, що до обставин, що підлягають встановленню у справах про торгівлю людьми, входять: обставини, передбачені ст. 64 КПК України; обставини, передбачені диспозицією ст. 149 КК України та інших статей Кримінального кодексу (302, 303, 304, 331, 332, 358 тощо); обставини, які не входять до предмету доказування, але мають важливе значення для успішного розслідування кримінальної справи. Обставини, що підлягають встановленню, за своєю суттю є завданнями розслідування конкретної кримінальної справи.
Розробляючи перелік типових обставин, які підлягають встановленню під час розслідування торгівлі людьми, необхідно підкреслити низку важливих моментів. По-перше, гносеологічний характер процесуального доказування обумовлений тим, що у кримінальній справі виявляються і досліджуються раніше невідомі фактичні обставини події злочину за залишеними слідами. По-друге, не лише події минулого підлягають встановленню як предмет доказування, але у деяких випадках, вони можуть відноситися до теперішнього часу (тобто наступати після вчинення злочину). Наприклад, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину тощо. По-третє, злочин визначається достовірним характером пізнання його об’єктивної та суб’єктивної сторін. Суб’єктивна сторона злочину є одним із основних, визначаючих чинників для кваліфікації торгівлі людьми. У зв’язку з цим, елементи суб’єктивної сторони злочину є особливо важливими обставинами, що підлягають встановленню.
У підрозділі 2.3 “Типові слідчі ситуації та основні напрямки розслідування на початковому етапі” автор встановив, що вивчення практики розслідування торгівлі людьми дозволяє виділити типові слідчі ситуації, які виникають на різних етапах розслідування. Але визначальними для всього розслідування є ті з них, які виникають на початковому етапі. На їх формування суттєво впливає обсяг інформації, який має в своєму розпорядженні слідчий про саму подію злочину і осіб, які до нього причетні.
Слідчі ситуації у справах про торгівлю людьми, що виникають на початковому етапі розслідування, доцільно класифікувати на три групи, в залежності від обсягу та змісту даних, що слугували підставою для порушення кримінальної справи та інформації про злочинця. Ці ситуації такі:
1.
Наявні ознаки торгівлі людьми і відома особа (особи), яка її вчинила (71,2% вивчених кримінальних справ; 36,2% опитаних оперативних працівників та 32,2% слідчих).
2.
Наявні ознаки торгівлі людьми, особа (особи), яка її вчинила, невідома (23,1% кримінальних справ; 37,5% оперативних працівників та 60,8% слідчих).
3.
Наявні ознаки торгівлі людьми і є відомості про злочинця, але місцезнаходження останнього невідоме (5,8% кримінальних справ; 40,8% оперативних працівників та 35% слідчих).
Перша типова слідча ситуація характеризується тим, що до початку розслідування, як правило, відомі причетні до злочину особи, дані про підготовку, безпосереднє вчинення торгівлі людьми або про результати злочинної діяльності, проте інші обставини відомі не повністю. До таких ситуацій, наприклад, належить вчинення торгівлі людьми під прикриттям діяльності різних підприємницьких структур, коли в результаті оперативної розробки і за допомогою технічних засобів виявляються факти торгівлі людьми. Відмінною рисою таких ситуацій є раптовість проведення комплексу оперативно-розшукових заходів, організаційних та слідчих дій, спрямованих на процесуальне закріплення зібраних та пошук нових доказів.
Друга типова слідча ситуація виникає, як правило, у випадках звернення потерпілого від торгівлі людьми, або його родичів до правоохоронних органів з заявою про вчинення відносно нього злочину. При цьому особу, яка схилила його на поїздку за кордон, а потім продала сутенеру, потерпілий знає тільки за іменем. Однак, як показує практика, в більшості випадків, це ім’я є вигаданим.
На відміну від першої типової ситуації вона є менш сприятливою. Для неї характерний високий ступінь інформаційної невизначеності – відсутність даних про особу злочинця, а коло інших джерел для його розшуку вкрай обмежене. В подібних ситуаціях кримінальну справу порушують за фактом виявлення ознак злочину. Тому першочерговим завданням є встановлення особи злочинця, його розшук та затримання. У цій ситуації діяльність слідчого має бути спрямована на виявлення і систематизацію максимальної кількості доказової та орієнтовної інформації, що характеризує особу злочинця і злочинний характер події. У зв’язку з цим особливо важливого значення набуває використання даних, що містяться у криміналістичній характеристиці злочину, що звужує коло підозрюваних осіб та визначає напрями пошуку доказової інформації.
Третя типова слідча ситуація є більш сприятливою для початкового етапу розслідування, ніж друга, оскільки особа злочинця відома, але останній переховується. Як правило, вона поєднує конкретні випадки, коли торгівлю людьми виявляють після її вчинення.
Основні напрямки розслідування в даній ситуації повинні бути орієнтовані на виявлення, збір і фіксацію доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину й особу злочинця, який переховується. У цій ситуації дії слідчого мають бути спрямовані на негайний розшук злочинця за “гарячими слідами”, а також на збір даних, що характеризують особу розшукуваного, встановлення його зв’язків, найбільш ймовірного місцезнаходження або появи, вжиття заходів для затримання злочинця.
У підрозділі 2.4 “Типові версії у справах про торгівлю людьми” зазначається, що у розслідуванні торгівлі людьми поряд з особистим досвідом великої практичної та теоретичної значущості набувають системи типових версій.
Найбільш типовими загальними версіями у справах про торгівлю людьми автор визначає такі:
1.
Факт вчинення торгівлі людьми незаперечний.
2.
Має місце торгівля людьми, пов’язана з вчиненням інших злочинів (ст. 149 і ст.ст. 331, 358 КК України та ін.).
3.
В даному випадку вчинено не торгівлю людьми, а інший злочин (ст.ст. 302, 303 КК та ін.).
4.
Факт вчинення торгівлі людьми відсутній; особа, яка звернулася з заявою про вчинення відносно неї торгівлі людьми, зробила це з метою уникнути кримінальної відповідальності за заняття проституцією чи незаконне перетинання державного кордону або отримання допомоги від неурядових громадських організацій.
Третій розділ — “Тактика проведення окремих слідчих дій у справах про торгівлю людьми” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Допит свідків і потерпілих” дисертант вказує, що особливість цієї слідчої дії полягає, насамперед, у предметі допиту, колі осіб, які можуть бути у справі свідками, у способах їх виявлення, послідовності проведення допиту. Специфічність допиту обумовлена обстановкою вчинення злочину, витонченістю способів вчинення торгівлі людьми, функціями певних осіб, яких допитують в справі як свідків.
Автор умовно згрупував свідків у справах даної категорії в три групи:
1. Особи, які можуть підтвердити вчинення певних дій підозрюваними (обвинуваченими) щодо підготовки або вчинення ними торгівлі людьми.
2. Свідки з числа осіб, які добре знають потерпілих (друзі, знайомі, співробітники, сусіди, деякі з родичів потерпілих тощо).
3. Свідки з числа осіб, які добре знають підозрюваних (обвинувачених).
Дисертант узагальнив перелік питань, які мають бути з’ясовані під час допиту потерпілих у справах про торгівлю людьми: а) питання, що стосуються особових даних потерпілого; б) питання, що стосуються вербування потерпілого; в) питання, що стосуються переправлення потерпілого за кордон; г) питання, що стосуються місця призначення; д) питання, що стосуються роботи потерпілого; е) питання, що стосуються інших умов праці потерпілого; ж) питання, що стосуються примушування потерпілого до роботи; з) питання, що стосуються втечі потерпілого.
Автор передбачає різні тактичні прийоми допиту свідків (потерпілих) в залежності від слідчої ситуації. Тактичне завдання слідчого в процесі допиту, що набуває безконфліктного характеру, полягає в тому, щоб підтримувати і розширювати психологічний контакт, допомагаючи потерпілому (свідкові) у правильному відтворенні сприйнятого і зафіксованого. У конфліктних ситуаціях тактичне завдання слідчого полягає в
