ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. МЕЧНИКОВА

РОМАНОВА Наталя Василівна

УДК 811.112.2’373’0

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ГРУПА СЛІВ

З ПРОСТОРОВИМ ЗНАЧЕННЯМ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(діахронічне дослідження)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ОДЕСА - 2004Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі німецької філології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Таранець Валентин Григорович,

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри української та іноземних мов.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гамзюк Микола Васильович,

Київський національний лінгвістичний університет,

декан факультету німецької мови, завідувач кафедри німецької мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Каравашкін Віктор Іванович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,

доцент кафедри німецької філології.

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства,

Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться “ 25 ” лютого 2005 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24 / 26, ауд. 129.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано “ 23 ” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Матузкова О.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається тим, що простір є однією з найархаїчніших, значущих реалій людського буття. Його можна розглядати як важливе словотвірне джерело, бо саме простір, структурований навколо людини, стає суб’єктивованим, тобто набуває ціннісної значущості для суб’єкта, що безпосередньо відображається у мові (Т.І.Вендіна). Зміни у складі та семантиці лексичних одиниць, які розкривають це поняття в тій або іншій мові в процесі її розвитку, викликають безумовний інтерес науковців.

Просторовій лексичній семантиці присвячено велику кількість студій як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці. Вчені акцентують увагу на різних аспектах вивчення лексичних одиниць: морфологічному та синтаксичному (О.К.Безпояско), семантичному (А.А.Уфімцева, В.Б.Шеметов, Ю.Д.Апресян та ін.), функціонально-семантичному (М.Г.Сенів, Л.Пономаренко), лінгвокогнітивному (С.Г.Проскурін, М.М.Болдирев, Л.І.Бєлєхова та ін.), етимологічному (Ю.В.Монич, В.Л.Сілін та ін.), гносеологічному (Т.А.Харитонова), словотвірному (М.Д.Андрєєв, Е.Бенвенист та ін.), що зумовлено вибором предмета вивчення та домінуючою лінгвістичною парадигмою. Незважаючи на значну кількість робіт, у них майже не зачіпаються питання зародження словоформ і розвитку їх семантики в різні періоди німецької мови.

Актуальність теми зумовлена спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на поглиблене вивчення смислової сторони мови, зокрема лексичної семантики з урахуванням новітніх досягнень мовознавства. Дослідження слів із просторовим значенням на діахронічному зрізі як цілісній системі є актуальним тому, що воно дає змогу зазирнути в історичне минуле відповідних лексем, проаналізувати їх становлення й розвиток, а на підставі одержаних даних реконструювати найдавніші форми та значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної колективної теми кафедри німецької філології Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова “Одиниці мови, їх структура і розвиток (на матеріалі германських та слов’янських мов)”. Номер держреєстрації - 733.

Метою роботи є визначення особливостей розвитку семантики слів із просторовим значенням, висвітлення їх функціонального навантаження у давньо- (далі двн.), середньо- ( свн.), ранньо-(рнвн.) та нововерхньонімецькій (нвн.) мові, розкриття механізмів новоутворень у сучасній німецькій мові та реконструкція давніх форм і значень досліджуваних слів.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання: 1) проаналізувати семантику групи номінативних одиниць позначень простору : Raum ‘простір’, Mark ‘межа, кордон’, Mitte ‘середина, центр’, hier ‘тут’, da ‘там’, hіn ‘туди’, her ‘сюди’, nah ‘близько’, fern ‘далеко’, ab ‘із, з, від’, an ‘біля, поряд, у, на’ у різні періоди розвитку німецької мови на матеріалі двн., свн., рнвн. і нвн. текстів і даних словників; 2) визначити частоту вживання і тенденції їх розвитку; 3) встановити характер взаємодії компонентів у морфологічній структурі сучасних німецьких слів із просторовим значенням; 4) здійснити реконструкцію денотативного значення і форм слів із просторовим значенням у німецької мові на основі одержаних діахронічних ознак; 5) визначити первинну мотивацію досліджуваних позначень простору.

Об’єктом дослідження є особливості розвитку семантики й функціонування слів із просторовим значенням у давніх та сучасних пам’ятках, а також визначення механізмів новоутворень із просторовим значенням у сучасній німецькій мові.

Предметом вивчення є іменники: Raum, Mark, Mitte; прислівники: hier / da, hin / her, nah / fern та прийменники аb / an, які відбивають найбільш загальні категорії буття – простір та просторові відношення у німецькій мові VIII – ХХ століть.

Методи дослідження. При аналізі мовного матеріалу використано порівняльно-історичний метод, метод реконструкції, дистрибутивно-валентний аналіз. У межах кожного з методів застосовано різні методики, підпорядковані розв’язанню дослідницьких завдань. За допомогою порівняльно-історичного методу з використанням методики порівняння встановлено спорідненість лексичних форм позначень простору, систему відповідностей і відхилень від них на різних рівнях, визначено хронологічну локалізацію. Метод реконструкції (В.Г.Таранець) дав змогу реконструювати смислове наповнення прагерманських коренів, які, за припущенням, становили основу зародження перших найменувань простору. Кількісний аналіз проведено для підтвердження типовості та значущості досліджуваних слів, частоти вживання й продуктивності тієї чи іншої лексеми у німецькій мові. Дистрибутивно-валентний аналіз дав підстави для виявлення позиції і взаємодії мовних одиниць лексико-семантичної групи ( далі ЛСГ) слів із просторовим значенням та інших груп слів у реченнях, а також взаємодію денотативних і емотивних компонентів у значенні слова.

Матеріалом дослідження послугували 74 тексти двн., свн., рнвн., нвн. мови та словникові статті відповідних лексикографічних джерел. Загальний обсяг вибірки становить 7500 речень, об’єднаних концептами ПРОСТІР і ПРОСТОРОВІ ВІДНОШЕННЯ та виокремлених методом суцільної вибірки з майже 900 000 слововживань [ двн. період – 300 000 (2000 речень), свн. – 300 000 (2000), рнвн. – 150 000 (2000), нвн. – 150 000 (1500)].

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше одержано лексико-семантичні варіанти німецьких лексем із просторовим значенням на великому обсязі фактичного матеріалу; визначено особливості розвитку семантики досліджуваних одиниць у різні періоди існування німецької мови та їх діахронічних ознак; уперше класифіковано сучасні німецькі слова із просторовим значенням за структурними ознаками; розкрито механізми утворення багатоморфемних сучасних німецьких слів із просторовим значенням; уперше дається реконструкція первинної семантики слів досліджуваної ЛСГ.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що детальний аналіз та визначення особливостей розвитку семантики слів із просторовим значенням у різні періоди існування німецької мови збагачує лексико-семантичні дослідження. Встановлення шляхів утворення багатоморфемних слів із просторовим значенням і розкриття їх механізмів сприятимуть подальшій розробці теоретичних засад вивчення словотвору. Визначення діахронічних ознак досліджуваних лексем наповнює новим змістом методи дослідження з компаративістики, поглиблює знання про етимологію слів, дозволяє підійти до вирішення наявних спірних питань природи словоформ.

Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання її результатів, положень і висновків у лекційних курсах з історії німецької мови (розділи “Історична морфологія”, “Словотворення”, “Смислова структура слова”) та лексикології (розділи “Розвиток словникового складу. Зміна значень”, “Лексичні новотвори”); у спецкурсах з проблем лексичної семантики; у написанні дисертаційних, магістерських, дипломних і курсових робіт. Теоретичні положення та висновки дисертації застосовуються при викладанні курсів з історії німецької мов та лексикології в Херсонському державному університеті в інституті іноземної філології .

Апробацію результатів дослідження здійснено на шести конференціях, у тому числі Міжнародних наукових конференціях: “Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2001), “Форма, значение и функции единиц языка и речи” (Мінськ, 2002), на шостій Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2003” (Дніпропетровськ, 2003); республіканських: Всеукраїнській науковій конференції “Культурологічні аспекти вивчення мов” (Херсон, 2000); “Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002); на п’ятій Всеукраїнській конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002); на науково-методичних семінарах професорсько-викладацького складу Херсонського державного педагогічного університету (1999-2001); на науково-практичному семінарі молодих науковців в Одеському регіональному інституті державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України (2000); на засіданнях кафедри німецької мови Херсонського державного університету (2002-2004); на засіданнях кафедри німецької філології Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (2002, 2004).

Публікації. Основні положення й висновки дисертації висвітлено в дев’яти публікаціях: у шести наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і трьох тезах. Усі публікації виконано одноосібно.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної наукової літератури, лексикографічних праць, джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Обсяг тексту дисертації складає 175 сторінок, загальний обсяг праці з бібліографією й додатками становить 386 сторінок. Список використаної літератури містить 265 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання роботи, описано методи аналізу фактичного матеріалу, висвітлено ступінь наукової новизни, теоретичної та практичної значущості, вказано апробацію результатів дисертації.

Перший розділ “Поняття простору і шляхи його вивчення” присвячено еволюції поняття простору. Його генезис розглядається на тлі глобальної опозиції “свій” / ”чужий”, “інший” з урахуванням емпіричного й культурно-історичного досвіду людини. У реферованій дисертації відмічається, що первісними поняттями людини є її уява про цілісність і двоїстість довкілля, які потім доповнюються уявленнями про три- і чотиричленну структуру дійсності.

Сприйняття простору передається в будь-яких мовах по-різному внаслідок безперервності характеру референта, умов природного та географічного проживання членів мовного колективу, їх практичної зацікавленості в позначенні простору. У формуванні номінативної одиниці віддзеркалені головні цінності народу, його своєрідність світовідчуття та світорозуміння.

Аналіз дефініцій простору за різними лексикографічними джерелами свідчить, що поняття простору охоплює як вираження локалізації, у межах якої здійснювалося біологічне й соціальне буття людини, так і узагальнення філософської категорії, в якій відбивається реальний фізичний простір.

Простеження особливостей вивчення лексичних одиниць у сучасному мовознавстві починається в реферованій роботі з аналізу різних лексичних мікросистем, серед яких виокремлено лексико-семантичну групу та семантичне поле як засоби системного опису семантики слів. На основі комплексу критеріїв – функціонального, семантичного й когнітивного запропоновано класифікацію досліджуваних слів: 1) лексеми, що позначають (узагальнений) простір – Raum і просторову структурацію – поділ / обмеження Mitte, Mark; 2) лексеми, що позначають просторову локалізацію nah, fern, da, hier; 3) лексеми, що позначають просторову орієнтацію hin, her; 4) слова / прийменники ab, an, котрі у складі аналітичних конструкцій позначають рух, місцезнаходження / місцепризначення у просторі.

У другому розділі “Семантика та походження слів з просторовим значенням у давньоверхньонімецькій мові” розглянуто семантичне наповнення досліджуваних слів , зроблено спробу прослідкувати їх виникнення і розвиток у двн. мові й на основі одержаних даних реконструювати праформи та визначити мотивацію цих позначень простору.

Аналіз смислової структури слів ЛСГ із просторовим значенням у двн. текстах показує, що у формуванні поняття “локалізація” слід виокремити три основні тенденції: 1) поєднання людини із землею як місцевістю: inti sent enti arsluog alle thie knehta thie thar uuвrun in Bethlum inti in allen ira marcun (TGH 10, 1:2), а також поєднання із землею як життєвим світом: ... dhazs ir bi mittin gardes nara chirista chimartinot uuerdhan (Isidor 5:11), як планетою: ... suilizot lougiu der himil, mano vallit, prinnit mittilagart (Msi 53,54); 2) членування навколишньої дійсності (обмеження ‘свого’ обжитого життєвого простору): “Inti quadum zi iru: nioman nist in thinemo cunni thie thar ginemnit si thesemo namen” (TGH 4, 11:3); 3) протиставлення неба ( як ідеального світу) землі (як об’єктивного світу): die pringent sia sar uf in himilo rihi: dar ist lip ano tod, lioht ano finstri (Msi 13, 14).

За давньогерманською космогонічною концепцією передбачаємо існування структурованого (зонального) першопростору і простору. Першопростір втілено у Niflheimr ‘світ туману (сфера смерті)’; Muspellzheimr ‘світ світла й вогню’, Ginnungagap ‘Світова безодня’ (тепла, як безвітряне повітря), а простір - у лексемі rъm ‘місце’. Параметричними характеристиками першопростору виступають: ‘початок (upsprettum)’, ‘середина (miрium)’, ‘край (кінець) (landz-enda)’, ‘частина (hlutr)’, ‘верх (um heim allan букв. ‘над усім світом’)’, ‘низ (niрr)’, ‘межа (бог Heimdallr букв. ‘світу дуга’, Mimisbunnr ‘джерело Міміра’)’, ‘широкий (Viр - гідронім)’, ‘вузький (GunnЮra - гідронім)’, ‘близько (nбmunda, nњr)’, ‘далеко (afar - breitt)’, ‘дальній ( vнtt)’, ‘далекий (fiarri)’, ‘недосяжний (ofoerr)’.

Семантику слова ‘там’ (юar) співвідносимо з місцепроживанням у першопросторі Muspell, із місцезнаходженням у першопросторі Ginnungagap, з віддаленими землями у (космічному) просторі. Семантика лексеми ‘туди’ (heene) вказує на напрям руху з вихідного пункту (Mъspell) в кінцевий пункт (Ginnungagap). Аналіз двн. тексту „Muspilli” (рядки 49-59) показав, що слово muspille ‘Страшний суд’ було вжито для позначення очищення землі вогнем від гріховних діянь людини. Змінам, перетворенню підлягає не лише людство (prinnit mittilgart), а й земні простори (die perga, poum, aha, mour), повітряний простір (der himil) із місяцем (mano fallit). У семантичній мотивації двн. muspille знайшли відображення амбівалентні функції вогню (знищення заради життя нового).

Для позначення місцеперебування Ісуса в першопросторі у двн. текстах використано словоформу fordhrom ‘до-буття’ (словники не реєструють це значення). Ідею створення Всесвіту (rъmo) представлено дієсловами, що позначають інтелектуальний потенціал Творця: Er allen wуroltkreftin joh йngilo giscйftin, so rъmo ouh so in бhton man ni mag gidrahton (Otfrid II, 1:1,2). ‘Він всі сили Всесвіту, а також ангелів створив, ніхто не зміг придумати ні всесвіту, ні [його] складових’. Корінь *rъm- зустрічаємо в дієсловах слабкої дієвідміни ( далі д.сл.в.) (h)rыmen, ruomen ‘залишати, звільняти місце, віддалятися, відходити’, girыmen, kerыmen ‘очищати, звільняти місце’, irrumen ‘тж’, ‘чистити; прибирати’; у прислівниках rыmana, ruamana ‘здаля’, rumo ‘далеко; удалині; широко’. У складі композитів dagahruoma, dњgrum лексеми (h)ruoma, rum служать для позначення доби, дня і ночі та світання. Вважаємо, що архаїчна людина сприймала простір як конкретне місце, що асоціювалося з життям / смертю, рухом за межі ‘відомого / свого (обжитого) світу’, як розчищену від лісу необмежену, окультурену, обжиту землю.

У текстах представлено реалізації rъm, hrom, hruoma, roum, rъmo, в яких наочно проявляються характерні для даного періоду мови фонетичні особливості. Зміни окремих звуків необхідно розглядати залежно від їх позиції в слові та складі (В.Г. Таранець, О.П. Димирова). Артикуляційне посилення початкового складу й реалізація словесного наголосу на голосній викликали зникнення “щілинного глухого” h перед сонорним r. Двоконсонантна сполука на початку слова hruomа являє собою результат вторинного розвитку значення і фонетичної форми *her- із іє. *ker- „земля“ (В.Г.Таранець). Перерозподіл артикуляційної енергії в межах складу сприяє появі фонематично самостійних голосних -u-,-ы-, -?-, -o- або дифтонгів -ou-, -uo- у корені. Спадна артикуляція в ауслауті слова призвела до редукції кінцевих -а, -о. Фонетична й морфемна межі в слові первинно збігалися, проте в процесі розвитку мови відбулося зміщення морфемних стиків, у результаті чого початковий приголосний основотвірного суфікса примкнув до кореня й змінив його структуру. Фонетична межа залишилася незмінною й тому виступає критерієм давнього морфемного членування в слові, подальше дослідження проблеми простору базується на вищезазначених вихідних теоретичних положеннях, які, без сумніву наклали свій відбиток на підхід і шляхи вирішення зазначеної проблеми простору. У дисертації показано, як увиразнюється значення локалізації завдяки використанню суфікса -вna, котрий широко поєднувався з прислівниками: innan, iogiuъanan, undenвn, уbenan, obinan, thanan, *rumana, ruamana. Установлено, що за структурою інновації з суфіксом -вna, поділяються на три моделі: 1) радіальну ( ostвn, westвn); 2) ланцюжкову (ferrвna, rumana ) й 3) радіально-ланцюжкову ( innan, obinan). Частота вживання словоформи *rыma ‘ простір’ у двн. текстах складає 0,008%.

У словниках зазначено, що слово Raum є результатом субстантивації ад’єктивної основи прагерм. *rыma ‘просторий, великий, місткий’, воно представлене в інших германських мовах: гот. rыm; дс. rыm; дісл. rъm; англ. rыm; шв. rum; гол. ruim, з яких реконструюємо герм. *rыma. Герм. *rыma зводимо до іє. кореня *reu- ‘простір; обшир’, який продовжується в авест. rauuah- ‘відкритий простір, свобода, воля’; тох. АВ ru- ‘відкривати’; лат. rыs (G.rusis ) ‘земля, поле, маєток’; ірл. rуe, rуi ‘рівне поле’; re ‘простір, проміжок часу’; друс. ровЂныш (пслав. *rоvЂnЂ) ‘рівний, плоский’; рос. *prostor ‘вперед, вшир, зовні, відкритість, воля’; дінд. rajas ‘простір’, rjati ‘простирати’; скр. rвj ‘блистіти, сяяти, проявлятися’. Герм. форми *hrom, *hruoma (згідно з законом Грімма “перший пересув приголосних”, *hw- вийшов із іє. *kw-) дають змогу реконструювати іє. форми *kwarom, *kwaruоma, в яких основну смислову функцію виконує початкове *kwa- зі значенням ‘необмежений (повітряний) простір’ (В.Г.Таранець). Один із рефлексів кореня *hru- знаходимо в гот. airva ‘земля’; да. hruse ‘тж’; у загальногеографічних термінах croft ‘загорожена ділянка, котра використовується під ріллю’, choro (>чщpa) ‘місце, область’. Кінцеве *-ma зводимо до іє. *me-, *mo-, двн. managi ‘множинність’, гот. maiza ‘тж’, скр. mв ‘міряти, виміряти; порівнювати; досягати, дотягуватися до; мати місце, вміщувати’. Таким чином, у німецькім слові Raum передбачаємо таку смислову деривацію: ‘необмежений (повітряний) простір’ > ‘земля’ > ‘необмежений (земельний) простір’ > ‘простір’.

Увесь простір давньої людини визначався видимими й невидимими кордонами, межами,

границями. Для вербального позначення межі у двн. мові існували похідні та кореневі слова. Аналіз двн. словоформ marcha “кордон, межа, рубіж” показав, що дана лексема має частоту поширеності в двн. текстах 0,012% і позначає просторову структурацію та припустимі норми поведінки людини (приклади знаходимо в текстах, у словниках посилань на це значення не дається). У ситуаціях двн. мови представлено різні форми слова marcha, зокрема: mar(c)ha, marchia, makrka, marcun. На кінці словоформ має місце пересув глухих зімкнених –c -/ -(c)h-/ -k -, відомий у германістиці під назвою “другий пересув приголосних”, встановлений Я.Гріммом. За двн. матеріалом реконструюємо прагерманську форму у вигляді *merekwa(>*marakwa) зі значенням “весь всесвіт темний”. Подібні рефлекси представлено в багатьох індоєвропейських мовах, наприклад: стсл. тьма; рос. тьма; схв. тaма ‘морок, туман’; словен. t?mб, tmб; в-луж. ста; лтш. tima ‘темрява’; лит.tansa ‘морок’; дінд. tбmas (c.р) ‘тж’; авест. t?mбh ‘тж’. Цей матеріал свідчить про редуплікацію та інші шляхи творення похідних слів від єдиного ранньоіндоєвропейського кореня *kwа зі значенням “простір (повітряний)” (В.Г. Таранець). Припускаємо, що уявлення про межу, границю, кордон сформовано на основі розділеної речі, як протиставлення понять “темний / світлий”. Цією річчю була, очевидно, вкрита лісом земля, яку розчищали від нього. Розвиток семантики marha зі значенням “межа, границя, кордон” передбачаємо в напрямку: ‘весь всесвіт темний’ > ‘світло відділилося від темряви’ > ‘межа, границя, кордон’.

Для позначення половини відмежованого / невідмежованого простору й позначення локалізації людини серед інших людей використано лексему mitti ‘середина’. Корінь mitti репрезентовано похідними іменниками: mittilфdi (ж.р.) та (с. р.), mittamo, mittimo, mittemo (ч.р.), композитами: mittigar(t), mittil(a)gart, mittili~, mittile~, mittiligarto, mittilegarto; mittemere; mittawehha; mittelandоg; mittetagоg, д.сл.в. (-on) mittilodфn та прикметниками mittil, mittel, metal. Частота поширеності слова mitti у двн. текстах складає 0,026%. Лексему mitti зустрічаємо не лише в германських: гот. midjis; дс. middi; дісл. miрr; да. midd; дфриз. midde, а й в інших іє. мовах: дінд. mбdhya; гр. mйsos; лат. medнus; вірм. mз?; укр. межа; блр. межа; др. межа; стсл. междб Із германських форм реконструюємо герм. *medhjфn ‘середина, центр’. Кінцева частина *-(h)jфn розвинулася з іє.*kwi-‘частина, один’ (В.Г.Таранець). Праформа *medkwana/*metkwana, очевидно, мала значення ‘просторий [світ людини] ділиться на частини’. Подібну формальну й смислову спорідненість репрезентовано в гот. maitan ‘різати’; дінд. medha ‘жертвопринесення’, (h)addha ‘ зовнішній, що не відноситься до центру’; скр. mвtar ‘земля і небо’, іє. *medh- ‘середина, гармонія, блаженство’; лит. metas ‘рік’ (проміжок часу); лтш. mзts ‘час’. Вищерозглянуті слова дозволяють представити семантичний розвиток слова mitti у вигляді: ‘просторий [світ людини] ділиться на частини’ ? ‘межа’ ? ‘середина, центр’.

Лексема nвho вживається в двн. текстах для позначення локалізації поблизу ( чого / кого) й має переносні непросторові значення, пов’язані з поняттями “дружба”, ”взаємодія”, “прихильність”. Частота поширеності слова nвho в двн. текстах складає 0,085%. У текстах і словниках представлено такі реалізації : nвh2 , nвhо, nahо. Корінь nвh має місце в іменниках: nвhі, nаhі, na(h)isto; nвhchumft; nвhsippa; nвhscrift; nвhsprehhunga; nвhwertigi; nвhwist; у д.сл.в. (-en): nвhen, nвhhen, tharanвhen, daranвhen, genвhen, nвhen; (-фn): na(h)lоhфn, nвlоhhфn, nвlоhhon, прикметниках: nвh1 , nвhi, nвhe, nae, nвho, прийменнику давального й інструментального відмінків nвh3. Лексему nвho зводимо до прагерм. форми *noзhwa ‘близький; недалекий’ і реконструюємо іє. форму *noзkwa. Кінцеве *-kwa виконує основну смислову функцію зі значенням ‘всесвіт’. Початкове *noз- містить сему “заперечення цілого” (J.Pokorny) і функціонує як мовне табу (М.М.Маковський). Про це свідчить міфологічний матеріал германців (nбmunda Mъspelli ‘поблизу Муспелля’; бsom oc бlfom nњr ‘поблизу асів і альфів’). Очевидно, що іє.*noзkwa мало значення ‘всесвіт не цілісний’ або ‘частина від всесвіту?. Подібну значущість отримали рефлекси *noзkwa, наприклад, у кімр. naws ‘природа’; вал. nawd ‘тж’; іє.*-auegh- ‘говорити, видавати звуки’; скр. anсu ‘частина, доля’, ‘край, кінець’, ankб ‘викривлення’, ‘коліно’, ‘сторона, бік’; ‘тіло’; лат. neco ‘лишати життя, умертвляти, вбивати’; ‘нищити’, necto ‘в’язати, сплітати’; ‘з’єднувати’(>*eg-, *ueg- ‘зв’язувати?); двн. niozan, neozzan, nзzan, niaza ‘вживати, використовувати, скористатися’; іє.*eg- ‘безодня, зіяння’. Таким чином, іє.*noзkwa являє собою семантичний розвиток: ‘всесвіт не цілісний’ > ‘безодня, зіяння’ ? ‘край, кінець’ ? ‘використовувати (можливості різних енергій першопростору)’ > ‘нищити / з’єднувати’ ? ‘ близький’, ‘ близько’.

У двн. текстах словоформу fйr вжито для позначення віддалення від мовця. Корінь fйr представлено в іменнику ж.р. ferri; у прикметнику fйr; у прислівниках fйr; ferrana, ferrano; ferrenвn, ferronвn; ferro; ferron та у д.сл.в. (-en): ferrзn. Аналіз показав, що слово fer(r) ‘далеко, здаля, удалині’ у двн. текстах позначало: 1) велику відстань (нейтральний сенс), 2) ментальний ступінь дії людини та 3) інтенсивність ознаки віддалення. Частота поширеності прислівника fйr(r) у двн. текстах складає 0,054%. Слово fйr в двн. текстах має реалізації fйr, ferro, uerro, verro, verrana, fйrrenвn, verranвn, fйrrost. Початкові приголосні f-, v-, u- фонематично не розрізняються; біфонемне rr репрезентує монофонему, оскільки наголос падає на початковий склад (морфему) (Л.Р.Зіндер, Т.В.Строєва).

За словниками, лексема fйr походить від іє. *per- / *per? ‘ далі, вперед’. Один із рефлексів іє. кореня зустрічаємо в омонімічному іє. *er- ‘приховувати таємницю’, ‘горіти’, ‘урочисто промовити’, ‘присягатися’; ‘з’єднувати’, ‘бути’, скр. bhrвj ‘блистіти, сяяти’; лат. pвrеo ‘з’явитися, являтися’, pario ‘народжувати, породжувати, створювати’; авест. ksa –par ‘ніч’; хет. юarai ‘розцвітати, пускати пагони, бути, існувати’; кельт. *(ю)arei ‘вірити’; гот. fairhvus ‘Всесвіт’; да. feorh ‘тж’, ‘душа’; дісл. tifurr ‘бог’; лит. vargs ‘поганий, злий’; лит. pa-saulis ‘Всесвіт’. Фонетичне перетворення колишнього ранньоіндоєвропейського *kw - >іє. *p / * bh викликане перцептивним чинником (асоціативною подібністю). Початковий *p / *bh має місце в іє. *kwer ‘верх, верхня частина’ (М.М.Маковський). Розвиток семантики слова fйr передбачаємо в напрямку: ‘ всесвіт народжується’ ? ‘ Всесвіт’ ? ‘ верх, початок, високий’ ? ‘ далекий, далеко, удалині, здаля ’.

Аналіз двн. лексеми hier показав, що в текстах вона вживається при вказуванні на кого-, що-небудь на близькій відстані. Загальна частота поширеності hier у двн. текстах становить 0,13%. Його кореневу форму представлено як із довгими голосними о – к, так і з дифтонгами ie,ia,ea у препозиції до r. Словоформа має вигляд hier, hie, hira, hear, hзr, hia(r), hiare, hara, hоe, h?er, hir, heer. Згідно з даними словників, прислівник *hier походить від герм. кореня *hзr- ‘ цей, тут’ (пор. гот. hзr; дс. hзr; да. hзr; дісл. hзr; дфриз. hзr; англ. here; шв. hдr) . Початковий h вийшов із більш раннього *hw- ( іє. *kw-). Очевидно, що іє. корінь *kwara або *kwira мав значення ‘дитина’.

Рефлекси іє. форми *kwara/*kwira виявлено в словах, що позначають чоловіка: гот. wair; дісл. verr; двн. (h)wer; да. wer; лат. vir; ірл. fer; лит. vyras; дінд. vira (В.Л.Сілін), жінку: іє. *sor; тох. A kuli; да. рir; дірл. vorр; двн. frф; дінд. mahila; лтш. sieva (М.М.Маковський), життя: іє. *ker- ‘різати, бити’; да. hyse ‘дитина’; тох. A wir ‘молодий’; дінд. kora ‘тж’; осет. koeryn ‘жити’; іє. *kerd ‘середина’; вірм. ordi ‘син’; хет. hardu ‘правнук’. Припускаємо, що просторова локалізація ‘тут, цей тут’ вийшла з наявного бінарного протиставлення ‘людина / не людина’ і є результатом семантичного розвитку типу: ‘дитина’ ? ‘чоловік / жінка’ ? ‘син’? ‘він’? ‘той’? ‘тут, сюди, ось’.

Аналіз словоформи dв показав, що сукупністю своїх значень вона виражає локативні ( місце знаходження) й директивні (місцепризначення) характеристики просторової віддаленості від орієнтира “Я”. У двн. текстах лексема *dв має одну з найвищих частот реалізації серед досліджуваних одиниць - 0,21% і репрезентована таким чином: dв, th?r, p?r, thвra, thвre, d?r,dвra, dвre, ?aar, dhвr(e), diere, dв, t?r, t(h)er, der(e), thir, dir, tir. Розрізнення початкових приголосних d, dh, t, th, p за ознакою “дзвінкість / глухість” не відігравало в давній німецькій мові суттєвої ролі (Л.Р.Зіндер, Т.В.Строєва). Лексему dв ‘ там; тут; ось’ зведено до західногерман. кореня *юњr ‘там; тут; ось’. Початкове *юњ- порівняємо з більш давнім іє. реконструйованим коренем *dв-, *dвi- зі значенням ‘розділяти, розрізати на частини’ (J.Pokorny). Подібну значущість містять слова: дінд. dвlati; гот. dailjan; двн. teilen; стсл. делити; рос. делить; укр. ділити. Кінцеве синкретичне *-ra /*-re- зі значенням ‘світло / темрява (смерть)’ реконструйовано вченими (В.Г.Таранець, М.М.Маковський, Т.В.Топорова). Праформа *юњra могла зазначати ‘Всесвіт народжується’.

Рефлекси іє. форми *юњra представлено в інших мовах: скр. бtra ‘тут; там’; dara ‘розбиваючий; розриваючий’; ‘ діра; отвір’; ‘яма, ущелина’ двн. tharot ‘там’; derit ‘тж’; лит. dailide ‘тесляр’; лтш. darijums ‘галявина, яка утворилася після вирубки лісу’; болг. делам ‘рубати сокирою, будувати’; схв. djeljati ‘різати, стругати’. Вважається, що в іє. прамові звуки [r] та [l] були омонімами (В.Г.Таранець). Фонетичні зміни початкових германських *th- / *d- i *p- (<іє. *kw-) пояснюємо дією перцептивного чинника (явище субституції). Припускаємо, що позначення локалізації (da) зародилося від іє. *kwara ‘Всесвіт народжується’. Семантичний розвиток останнього, очевидно, відбувся в напрямку: *kwara > герм. *dahwar > *dhar > *da ‘Всесвіт народжується’ > ‘ тут; там; ось’.

Визначення напряму руху в просторі відносно мовця передано в двн. мові прислівником hina ‘геть; удалину; туди; звідси’. Лексему вжито для позначення відстані та в переносному негативному значенні стосовно країни. Загальна частота даної словоформи в текстах відрізняється від уживаності вищерозглянутих слів ЛСГ і складає 0,032%. Корінь hina представлено в численних дериватах прислівникового походження: hinaafter; hinabar; hinaferro; hinafurder; hin?n, hinn?n; hinana, hinnana; hinnaыz’; hinnвndara; hin?nыz; hinaыf; hinaыz; прикметниках: hinafertоg ; hinarihtоg; іменниках: hinafart, ~farth; hinainbrottinо, ~brutteni; hinawortini. У словниках указано на тотожність займенникових основ прислівника hina ‘туди’ і слів hier, hinnen, heute. Герм. корінь *hi- (іє. *ki-) ‘цей’ зустрічаємо в споріднених мовах: лат. cоs ‘по ту сторону’, citra ‘по цю сторону, на цій стороні’; лит. єis; стсл. si ‘цей’; хет. kо ‘це тут’; гот. hi ‘цей’, hidre ‘сюди’; іє. *he-no ‘той’. За германським матеріалом реконструювано складники іє. форми *kwana зі значенням ‘всесвіт не цілісний’ (В.Г.Таранець). Подібне словесне утворення представлено у вірм. krkin ‘двоїстий, подвоєний’; стсл. *konъ / *konь ‘кінець, початок’. Припускаємо, що в своєму зародженні позначення напрямку ‘туди’ виражало прагнення до поєднання й рівноваги різних енергій першопросторів. Розвиток семантики hina передбачає таку смислову деривацію: ‘всесвіт не цілісний’> ‘туди, геть, удалину (іншого першопростору)’. Значення лексеми hina у двн. текстах вважаємо генетично вторинними (людина як мікрокосм).

Напрямок руху до мовця репрезентовано словоформою hera ‘сюди, до цього місця’. Її поширеність у текстах становить 0,024%. Одержані лексико-семантичні варіанти hera, hйra, her, hara є результатом взаємодії фонематичних і граматичних одиниць мови. Словоформа ‘сюди’, очевидно, з’явилася під час розпаду прагерманського етносу й відповідно мови. Її походження зведено до займенникової основи *hi-, яка зазначає місцеперебування мовця, й суфіксу *-ra, який вказує напрямок до мовця (K.Duden, F.Kluge). Більш глибокою реконструкцією да. hider; дісл. heрra передбачено корінь іє.*kwatara/*kwadara зі значенням ‘ всесвіт триєдиний’ (В.Г.Таранець). Рефлекси *kwatara/*kwadara реалізовано в окремих мовах: скр. atala ‘бездоний’; хет. hatressar ‘порядок, гармонія’; лит. vidus ‘внутрішня частина’, vidurys ‘середина’; да. oedre (множина) ‘внутрощі; дісл. oeрr ‘тж’; лат. scatere ‘бити джерелом; з’являтися у множині’. Семантична деривація лексеми hera має вигляд: ‘першопростори’ > ‘ всесвіт триєдиний’ > ‘ людина / чоловік’ > ‘ сюди’ (напрямок до місця злиття енергій першопростору, до людини).

Дослідження показало, що у лексемах aba / ana реалізовано спільний синкретичний іє.корінь *kwa- зі значенням ‘відділення / приєднання’. У текстах двн. мови aba має найменшу частоту поширеності - 0,006%, щодо ana, то його частота функціонування складає 0,025%. Статистичні характеристики цих лексем, очевидно, свідчать про хронологію зародження позначень просторових відношень.

У третьому розділі “Лексико-семантична група слів з просторовим значенням у середньо-, ранньо-та нововерхньонімецькій мові” описано семантичні зміни досліджуваних слів протягом ХІІ – ХХ століть, одержано їх лексико-семантичні варіанти в текстах, розкрито функціонально-семантичну значущість прийменників ab / an, їх уживання, виявлено механізми новоутворень із просторовим значенням у сучасній німецькій мові, класифіковано дані новотвори за морфологічною структурою.

Семантичні зміни слів зумовлені культурно-історичним розвитком людства взагалі та національними особливостями освоєння світу людиною зокрема. Аналіз текстового матеріалу вказує на те, що людина середньовіччя сприймала простір як конкретне відмежоване захищене місце (своє приміщення), як необмежене сакральне місце (небо), як розширення місця під час смертельного бою (поле), як межу поширення людської пам’яті. Простір структуровано за гендерними ознаками, на що вказує граматичний рід лексеми ‘простір’ ( rыm - ч.р.; rыme - ж.р.). У реферованій роботі в результаті аналізу свн. пам’яток одержано словоформи rum, rыm, roum, rыme, котрі вжито в двох значеннях: 1) позначення простору (нейтральний сенс) і 2) в переносному позитивному значенні щодо діяльності людини (приклади знаходимо в текстах, у словниках це значення не реєструється). Загальна частота поширеності лексеми rыm відрізняється від показників частоти двн. періоду й складає 0,003%. Людина рнвн. доби мислить простір як об’єктивну реальність, котра має свою вимірність (ширину, довжину, обсяг), орієнтири (абсолютні – сторони світу; відносні – люди, худоба, предмети тощо), якісне наповнення (ночліг / схованка; Храм / спеціалізована кімната) і може підлягати змінам згідно потреб людини. Смисловий розвиток слова raum / Raum ішов у напрямку номінативного значення “місце”. Слід зауважити, що в порівнянні з двн. та свн. текстами в текстах рнвн. мови спостерігаємо збільшення частоти вживання словоформи за рахунок розширення її семантики (0,013% ). У рнвн. текстах лексему виявлено в різних формах: raum, raums, der/den Raum, der/den raum, ein Raum, reumen. Так, форма raums містить дві морфеми: корінь (дифтонг au) і закінчення ч.р. родового відмінка, однина -s (ознака сильної відміни іменника). Категорія співвіднесеності іменника raum й артиклю в рнвн. текстах досить близька до сучасного стану. В смисловому відношенні форма ein Raum іноді сполучується з прикметником frei, з яким вона входить в одне семантичне поле, виражаючи детальну характеристику необмеженого (земельного) простору. Дієслово machen (lassen) і безартиклева словоформа raum виступають у рнвн. текстах у значеннях ‘відстань’, ‘шлях’ і позначають стосунки між людьми. Сучасна людина сприймає простір як абстрактну категорію, постійно контактує з ним, увесь час ціннісно осмислює його, сприймає динамічно, відокремлюючи ‘центр’ та ‘периферію’. Словниковий та мовленнєвий матеріал дав змогу визначити семантику лексеми Raum зі значенням ‘простір’ у такому вигляді: позначення відмежованого / невідмежованого простору землі / неба; різних типів приміщень (зала, кімната, підвал, каюта тощо); межі, кордону довкілля; людських стосунків; проміжку між чим-небудь; виступає у виразах, що позначають просторову ментальну процесуальність; міру, об’єм; вживається як термін; позначає частини всесвіту. Частота поширеності словоформи Raum у нвн. текстах складає 0,004%.

Смислове наповнення свн. іменника marke ‘межа, кордон’ у текстах визначено поняттями “земельні володіння” та “лісовий масив”. Лексема сполучується з присвійним займенником unser, uns, unse ‘ наш’, виражаючи право громади на землю і ліс. Частота функціонування словоформи marke ‘межа, кордон’ у свн. текстах складає 0,002%.

Із середини ХІІІ ст. слово marke поступово витісняється запозиченим із польської granнca, що зумовлено історично й соціально. У рнвн. текстах словом Marck позначено населені пункти й простори землі. Частота реалізації лексеми Mark ‘межа, кордон’ у рнвн. текстах збільшується й складає 0,004%. У сучасній німецькій мові простежуємо тенденцію до зменшення використання іменника Mark, оскільки зв’язок між предметною й сигніфікативною співвіднесеністю остаточно втратився .

Іменник mitte ‘середина, центр’ вжито переважно в значенні локалізації; іноді для позначення внутрішніх органів людини. Частота функціонування лексеми mitte зі значенням ‘середина, центр’ у свн. текстах становить 0,01%. У рнвн. мові іменник mitte ‘середина’ вказує на локалізацію предметів; на заглиблення в надра землі; сферу внутрішніх переживань, психічний склад людини; частини речей. Частота реалізації лексеми mitte у рнвн. текстах становить 0,019%.

З’ясовано, що в сучасній німецькій мові іменник Mitte має окрім основного значення ‘середина, центр’ ще цілу низку значень, котрі співвідносимо з локалізацію предметів; частиною речі; проникненням у важкодоступну місцевість; напрямком руху вперед; найповнішим виявом чого-небудь; соціальними відносинами в суспільстві; відстанню знизу-вгору. Розширення семантики підтверджено статистичним показником, який в нвн. текстах складає 0,025%.

Активність функціонування словоформи nahe ‘близько’ у свн. мові репрезентовано частотою її вживання - 0,115%. Лексема nahe у свн. текстах мала форми nв, naher, neher, nehst, nahe, nahent, nahen, Nahender, nach, nah, nвch і позначала: відстань; родинні стосунки; спільність інтересів; суміжну територію; тих, хто мешкає поруч; тісну взаємодію; проникнення у внутрішній світ людини; духовну зрілість; Бога; негативний душевний стан людини. Основне значення невеликої відстані збережено в прислівнику nahe в рнвн. і нвн. періоди. Частота поширеності словоформи nahe у рнвн. текстах, порівняно з попереднім періодом розвитку німецької мови, значно зменшується й становить 0,085%. У нвн. мові спостерігаємо подальше звуження семантики слова nahe, частота його реалізації в нвн. текстах зменшується й складає 0,063%. У цей період словоформа nahe слугує для позначення відстані; суміжної території держав; тих, хто мешкає поряд; інтенсивності негативного душевного стану людини; тісної взаємодії.

Значення ‘далеко’ у свн. мові виявлено в словоформах: verre, ferre, verren, verrer, verrest. Як свідчить проаналізований матеріал, частота функціонування лексем зменшується й складає 0,015% вибірки. Словом ferre ‘ далеко’ позначено відстань і рівень інтелекту людини. У рнвн. мові ferne набуло переносного позитивного / негативного значення стосовно намірів / дій людини. Нова форма прислівника - ferne є результатом фонетичної редукції кінцевої частини свн. verren. Частота поширеності лексеми ferne у рнвн. текстах суттєво зростає й становить 0,025%. У нвн. текстах семантика fern, feern відрізняється якісними і кількісними змінами. Словоформою fern позначено: гостроту зору; відстань від певного об’єкта; ієрархію розташування столових приборів під час їжі. Низька частота використання слова fern у нвн. текстах 0,007% зумовлена появою нового розуміння людиною суті речей. Людина прагне відобразити інтенсивність просторової локалізації, використовуючи порівняльний ступінь прикметника weit – weiter ‘ далі’ (пор.: частота поширеності лексеми weit у нвн. текстах складає 0,074%).

Словом hier ‘тут’ у свн. текстах позначено: місцезнаходження людини серед різних верств населення; ментальний світ; землю як життєвий світ; напрямки сторін світу; кількісну характеристику людських відношень; віросповідання. Частота вживання лексеми hier у свн. текстах складає 0,074%. У рнвн. мові прислівником hie у постпозиції до імперативної форми дієслова sehen (sihe)