НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Сачаво Андрій Григорович
УДК 351.746+342.951
Адміністративно-правові основи діяльності приватних
охоронних структур та їх взаємодія з ОВС України
12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2004
Дисертацією
є рукопис
Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент Олефір Віктор Іванович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри адміністративної діяльності
Офіційні опоненти:
Заслужений юрист України, доктор юридичних наук,
професор Голосніченко Іван Пантелійович, Національний транспортний університет, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права
кандидат юридичних наук, доцент Калаянов Дмитро Петрович, Одеський юридичний інститут Національного Університету внутрішніх справ, начальник кафедри основ управління та інформаційно-технічного забезпечення ОВС
Провідна установа
Національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, м. Харків
Захист відбудеться 26.06.2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1
Автореферат розісланий 21.05.2004 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д.Лук’янчиков
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Радикальні соціально-економічні перетворення, що відбулися за останнє десятиліття, спричинили як позитивні, так і негативні зміни в сучасному українському суспільстві. Це, у першу чергу, стосується відносин щодо забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їхнього життя, здоров`я та власності.
Слабо контрольоване відтворення втраченого на початку ХХ століття інституту приватної власності, поспішне проведення економічних, політичних і соціальних реформ, виражених, зокрема, у необмеженій конкретними законодавчими рамками приватизації, зміні державного політичного курсу, розвитку приватнопідприємницької діяльності, призвело до цілої низки серйозних відхилень соціальної політики в Україні. Все це не могло не вплинути на розвиток криміногенної ситуації – якісно нового феномену як за масштабами злочинних проявів, так і за ступенем їхнього руйнівного впливу на життєдіяльність суспільства, права громадян.
Сьогодні громадська думка все частіше схиляється до можливості цілком усвідомленого безкарного досягнення цілей напівлегальними, а нерідко й відверто незаконними методами та засобами. Таким чином, у суспільстві починають домінувати злочинні методи, знижується загальний моральний рівень, виробляється й формується нова “кримінальна громадська психологія”. Криміналізація суспільних відносин призводить до розвитку такого негативного явища, як організована злочинність, що поширює свій вплив на апарат державної влади та управління. Крім того, необхідно врахувати, що посилення боротьби зі злочинністю в Україні призвело до більш активної протидії злочинного елемента заходам правоохоронних органів. Організовані злочинні групи стали більш агресивними, виробляють і застосовують нові методи та засоби планування, підготовки і здійснення протиправних діянь.
Ґрунтуючись на вищезазначених фактах можна з упевненістю стверджувати: у сформованих на сьогоднішній день соціально-економічних умовах сучасна вітчизняна наука зобов`язана приступити до вирішення якісно нових завдань. Насамперед це стосується створення, побудови й розвитку України як правової держави, яка неухильно і цілеспрямовано впроваджує політику державного регулювання всіх питань життєдіяльності особистості та суспільства винятково законними методами та засобами, зокрема, на основі організації попередження правопорушень і злочинності, управління й планування, державного контролю, нагляду та перевірки виконання суб`єктами профілактики конкретних попереджувальних заходів.
У процесі побудови правової держави актуальності набуває питання надійного захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Саме це обумовило необхідність участі недержавних охоронних організацій у здійсненні загальнонаціональної політики забезпечення охорони власності.
При дослідженні цієї проблеми необхідно, у першу чергу, спиратися на вітчизняні можливості. Вивчаючи, узагальнюючи й випробовуючи загальносвітовий досвід, не можна забувати про наш український менталітет і помилки, допущені при проведенні соціальних та економічних реформ. У разі потреби держава повинна частково делегувати свою правоохоронну функцію недержавним суб`єктам, готовим займатися правоохоронною діяльністю.
Серед виникаючих проблем важливого значення набуває дослідження процесів щодо питань правового статусу та соціального захисту безпосередніх суб`єктів недержавної охоронної діяльності, а саме приватних охоронців; вивчення правових і організаційних основ діяльності приватних охоронних організацій; дослідження основних принципів, процесів і механізмів взаємодії недержавних охоронних підприємств з правоохоронними органами як нової економіко-правової форми попередження правопорушень, а також боротьби зі злочинністю в сучасних складних умовах ринкових відносин, які розвиваються в Україні.
Слід зазначити, що ця проблема поки не стала предметом розгорнутих наукових досліджень, особливо щодо вивчення адміністративно-правового регулювання у сфері приватної охоронної діяльності, коли сучасні уявлення стосовно ролі, місця та характеру приватної охоронної діяльності вийшли далеко за межі тих стандартів, які склалися впродовж десятиліть в умовах жорсткого адміністрування та централізації за радянських часів.
Ґрунтуючись на теоретичних та практичних аспектах, що вже досліджені відомими українськими вченими: Авер’яновим В.Б., Андрушківим Б.М., Бандуркою О.М., Битяком Ю.П., Бланком І.А., Вертузаєвим М.С., Гопанчуком В.С., Голосніченком І.П., Гончаруком С.Т., Додіним Є.В., Дорогих М.М., Джужою О.М., Калюжним Р.А., Ківаловим С.В., Козаченком І.П., Колпаковим В.К., Комзюком А.Т., Кубко Є.Б., Курилом В.І., Лаптієм В.А., Лисюченком В.П., Лихолобом В.Г., Нижник Н.Р., Плішкіним В.М., Рябченко О.П., Шакуном В.І., Шамраєм В.О., Олефіром В.І., Остапенко О.І., Сущенком В.Д. та ін. щодо зміцнення законності та правопорядку, дане дослідження розширює і по-новому розглядає комплекс взаємопов`язаних проблем удосконалення управління та взаємодії недержавних охоронних організацій з правоохоронними органами в повсякденних умовах з попередження правопорушень.
Розглядаючи узагальнену оцінку місця й ролі приватних охоронних організацій у попередженні правопорушень, питання адміністративно-правового регулювання діяльності цих структур, їх основних форм і видів, автор виходив з теоретичних положень провідних російських вчених: Аванесова Г.А., Алексєєва А.І., Бахраха Д.А., Бородіна С.В., Веремеєнка І.І., Герцензона А.А., Дагеля П.С., Карпеца І.І., Кудрявцева В.М., Кузнєцової Н.Ф., Козлова Ю.М., Луньова А.Є., Миньковського Г.М., Ніючи І.С., Наумова А.В., Овчинського С.С., Остроумова С.С., Ратинова А.Р., Сахарова А.Б., Синилова Г.К., Стручкова Н.А., Сухарєва А.Я., Франка Л.О., Шляпочникова А.С., Якуби О.М., Яковлєва А.М., Ястребова В.Б. та інших.
При розробці правових та організаційних основ, а також конкретних форм діяльності приватних охоронних підприємств із попередження правопорушень автор вивчав праці Антоняна Ю.М., Бабаєва М.М., Горяінова К.К., Жалинського А.Є., Журавльова М.П., Ізмайлової Ф.Ш., Ковальова М.І, Косоплечева Н.П., Кузнєцової Н.Ф., Петрова Є.І., Ревина В.П., Угарова В.П., Шебаршина Л.В., Єминова В.Є. та багатьох інших.
Разом з тим, цілісної концепції адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності на даний час не існує, що обумовлено обставинами як об`єктивного, так і суб`єктивного характеру. Комплексне дослідження питань, пов`язаних з адміністративно-правовим регулюванням зазначеної діяльності в Україні, буде сприяти поглибленому вивченню проблеми та розробці Закону України “Про недержавну охоронну діяльність”.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Необхідність дисертаційного дослідження обумовлена рішенням Колегії МВС України від 28 лютого 1995 року “Про удосконалення організації науково-дослідної діяльності у системі МВС України”. Дисертація спрямована на впровадження вимог Указів Президента України від 18 лютого 2003 року № 143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, від 17 жовтня 2000 року та 24 грудня 2001 року “Положення про МВС України”, а також на виконання Концепції адміністративної реформи в Україні та Концепції розвитку органів внутрішніх справ в ХХI столітті.
Дисертація є також складовою частиною плану наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки наукових досліджень НАВСУ на 2004 рік”).
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексне системне дослідження недержавної охоронної діяльності в контексті адміністративно-правового регулювання та взаємодії з правоохоронними органами, а також розроблення науково-практичних рекомендацій з удосконалення державної системи регулювання приватної охоронної діяльності в сучасних умовах.
Відповідно до поставленої мети в процесі дослідження вирішувались наступні завдання:
·
вивчення історичного досвіду діяльності приватних охоронних організацій;
·
обґрунтування закономірності появи і необхідності існування приватних охоронних організацій як специфічних суб`єктів попередження правопорушень;
·
висвітлення на основі аналізу нормативно-правових актів, що визначають порядок створення і функціонування приватних охоронних підприємств у сучасних умовах, недоліків у адміністративно-правовому регулюванні недержавної охоронної діяльності;
·
визначення місця й ролі приватних охоронних організацій у правоохоронній системі України;
·
виявлення тенденції розвитку приватної охоронної діяльності та специфічних рис вітчизняного варіанту недержавної охоронної діяльності порівняно із закордонним досвідом;
·
дослідження можливостей найефективнішого вирішення проблем нормативного забезпечення організації діяльності приватних охоронних підприємств, у тому числі й їхньої взаємодії з правоохоронними органами з попередження правопорушень;
·
розроблення концепції правового статусу приватних охоронних підприємств і приватних охоронців, а також удосконалення процесів організації правового забезпечення діяльності приватних охоронних організацій та їхньої взаємодії з правоохоронними органами з попередження правопорушень;
·
інформаційно-аналітичне забезпечення взаємодії приватних охоронних організацій з правоохоронними органами щодо захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також попередження правопорушень;
·
вивчення проблем у галузі державного управління й контролю за діяльністю приватних охоронних організацій як специфічних суб`єктів попередження правопорушень.
Об`єкт дослідження – специфічний вид соціальних відносин, пов`язаний з діяльністю приватних охоронних організацій щодо захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також попередженням правопорушень.
Предмет дослідження складають процеси, пов`язані з регулюванням правового положення, діяльності та соціального захисту безпосередніх суб`єктів приватної охоронної діяльності, зокрема приватних охоронців, правові підстави діяльності приватних охоронних організацій, а також основні принципи удосконалювання процесів і механізмів взаємодії недержавних охоронних організацій із правоохоронними органами як нової соціально-правової форми профілактики злочинів та правопорушень в умовах ринкових відносин.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використана сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових розпоряджень у сфері, яка є предметом дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначені загальні засади приватної охоронної діяльності в Україні. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-юрисдикційної діяльності, інформаційно-аналітичного забезпечення та планування, а також проблеми взаємодії державних правоохоронних органів та недержавних охоронних організацій. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило узагальнити практику, проаналізувати емпіричну інформацію, що стосується теми дисертаційного дослідження. Історико-правовий метод застосовувався для вивчення становлення та подальшого розвитку приватної охоронної діяльності. За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у даній сфері, сформульовано пропозиції з їх удосконалення.
Емпірична база дослідження. Основу емпіричної бази дослідження складають Конституція України, Закони України та інші нормативні акти, що стосуються охоронної діяльності взагалі та приватної охоронної діяльності зокрема.
Основна дослідно-експериментальна робота проводилась на базі приватної охоронної фірми “Служба безпеки БАРС”, яка входить до складу Українського фонду правоохоронних органів “ПРАВОЗАХИСТ”. Для порівняльного аналізу використовувався досвід роботи Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Каффа” (м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим) та приватної охоронної фірми “ЯГУАР” (м. Київ).
Безпосередній аналіз дисертантом результатів роботи приватної охоронної фірми “Служба безпеки БАРС” дозволив дослідити сутність і особливості нормативного забезпечення діяльності приватних охоронних організацій та проведення заходів щодо їх взаємодії з правоохоронними органами, ефективні форми і методи її організації, виявити характеристики й основні методи правового забезпечення діяльності та організації управління такою взаємодією, а також методи усунення недоліків у правовому регулюванні цієї взаємодії.
Наукова новизна дослідження полягає в розробці низки нових аспектів важливої проблеми – правового забезпечення діяльності недержавних охоронних підприємств і організації управління їхньою взаємодією з правоохоронними органами з попередження правопорушень.
Дисертація являє собою комплексне дослідження становлення та подальшого розвитку недержавної охоронної діяльності, заповнює прогалини в знаннях з проблеми сучасного стану приватної охоронної діяльності в Україні, критично оцінює рівень державної політики, яка провадиться з даного напряму розвитку українського суспільства. Дисертація також вирізняється сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку відносин в сфері недержавної охоронної діяльності та напрямів удосконалення законодавства. У роботі враховані положення чинного законодавства, піддано аналізу теоретичний і практичний матеріал, що стосується тематики дослідження. Це дозволило по-новому підійти до визначення значного кола проблем, які залишилися поза увагою вчених, але мають важливе значення.
Основні положення дисертаційного дослідження, які виносяться на захист:
·
приватна охоронна діяльність має історичні корені до 1917 року. Досвід правового регулювання діяльності приватних охоронних організацій у царській Росії варто використовувати при удосконаленні чинного законодавства про недержавну охоронну діяльність;
·
адміністративно-правове регулювання приватної охоронної діяльності на даний час не повною мірою відповідає реальним суспільним відносинам у сфері захисту особистості, власності й безпеки підприємництва. Наявні прогалини у правовій регламентації зазначених відносин знижують ефективність діяльності правоохоронної системи в цілому і не сприяють декриміналізації сфери охоронних послуг. У зв`язку з цим виникла нагальна потреба в розробці та прийнятті Закону України “Про недержавну охоронну діяльність”;
·
існування одночасно державних і недержавних охоронних організацій обумовлено істотними відмінностями правової та економічної основ їхньої діяльності;
·
визначення поняття приватної охоронної діяльності, під якою розуміється діяльність із захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також з наданням їм інших послуг, спеціально створеними для цих цілей недержавними підприємствами, що діють на договірній основі й використовують спеціальні сили, засоби і методи відповідно до закону та за неухильного дотримання встановленого порядку;
·
положення щодо концепції правового статусу приватних охоронних підприємств і приватних охоронців, а також удосконалення процесів організації правового забезпечення діяльності приватних охоронних підприємств та їхньої взаємодії з правоохоронними органами з попередження правопорушень;
·
положення про необхідність чіткої регламентації організаційно-правових форм та методів взаємодії органів внутрішніх справ і підприємств, що здійснюють приватну охоронну діяльність, у сфері захисту прав, законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також попередження правопорушень. Нормативним актом, що регламентує цю проблему, може стати наказ (інструкція) МВС України, який визначатиме порядок, основні форми та методи даної взаємодії на всіх рівнях і стадіях управлінського процесу, включаючи планування і безпосередню організацію взаємодії.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці положень, значимих для науки адміністративного права та управління, а також науково обґрунтованих пропозицій щодо прийняття Закону України “Про недержавну охоронну діяльність” і рекомендацій з удосконалення правових та організаційних основ діяльності приватних охоронних організацій, їхньої взаємодії з державними правоохоронними органами з попередження правопорушень.
Крім того, практична значимість дисертації полягає в тому, що впровадження пропозицій і рекомендацій, які містяться в дослідженні, у діяльність недержавних охоронних організацій, а також у роботу органів внутрішніх справ дозволить якісніше виконувати покладені на них завдання. Також за безпосередньою участю автора були розроблені та впроваджені у навчальний процес методичні матеріали з питань взаємодії органів внутрішніх справ з недержавними охоронними організаціями з попередження правопорушень, які використовуються слухачами та курсантами НАВС України при вивченні навчальної дисципліни “Діяльність міліції громадської безпеки” та спеціального курсу “Актуальні питання профілактики та попередження правопорушень” .
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані також при:
-
впровадженні в життя Концепції адміністративної реформи та Концепції реформи адміністративного права України, що стосується діяльності органів виконавчої влади в сфері адміністративно-правового регулювання діяльності недержавних охоронних організацій;
-
при вивченні курсу “Адміністративне право” та “Адміністративна діяльність”, а також інших спеціальних курсів у навчальному процесі юридичних навчальних закладів;
-
при вдосконаленні адміністративного законодавства, відомчих нормативних актів і розробленні єдиного нормативного документа щодо діяльності приватних охоронних організацій;
-
у діяльності органів внутрішніх справ, інших державних органів і громадських організацій щодо взаємодії з приватними охоронними організаціями;
-
при вдосконаленні внутрішньоорганізаційної роботи органів внутрішніх справ з метою поліпшення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими державними органами і громадськими організаціями при попередженні та профілактиці правопорушень;
-
при дальших теоретичних розробленнях у сфері адміністративно-правового регулювання діяльності недержавних охоронних організацій.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались і були схвалені на спільному засіданні кафедр адміністративної діяльності, адміністративного права, теорії та практики управління ОВС та економічної безпеки Національної академії внутрішніх справ України й використовуються у цьому навчальному закладі в процесі викладання.
Окремі положення дисертації знайшли відображення в доповіді на науково-практичній конференції „Участь громадськості в охороні громадського порядку”, яка проводилась на базі Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (28-29 листопада 2003 року) та у виступі на міжнародній науково-практичній конференції “Удосконалення ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду” (м. Київ, 21-22 листопада 2003 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета й завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладання матеріалу. Вона містить вступ, три розділи, які поділяються на вісім підрозділів, висновки, список використаних джерел (223 найменування) та додаток. Обсяг роботи становить 162 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми, зв’язок її з науковими програмами та ступінь розробки, окреслюється об’єкт і предмет дослідження, визначаються мета, завдання, методи і наукова новизна дослідження та практична значимість його результатів, подаються відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.
Перший розділ – “Теоретико-правові основи приватної охоронної діяльності” – складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Розвиток приватної охоронної діяльності” розглядається розвиток охоронної діяльності взагалі та приватної охоронної діяльності в її межах. Історико-правовий метод застосовується протягом всього дослідження, що дозволило кожну проблему та елемент дослідження розглянути в історичній ретроспективі, прослідкувати генезис проблеми в її складових елементах.
Даний підрозділ присвячений виявленню закономірностей здійснення охоронної діяльності на різних історичних етапах розвитку суспільства. Дисертант проводить історико-правове дослідження адміністративно-правового регулювання діяльності різних суспільних формувань у приватній охоронній галузі. На твердження дисертанта майже всі історико-правові дослідження з даного питання в основному, стосувалися економіко-політичних аспектів діяльності охоронних організацій, а адміністративно-правова сторона цієї діяльності не знаходила належного висвітлення. Вочевидь, цьому можна знайти пояснення у відсутності потреби розгляду історичних моментів формування адміністративно-правових норм, що регулюють функціонування приватної охорони.
Досліджуючи структуру поліції царської Росії, дисертант приходить висновку, що на кінець XIX - початок XX століття, виходячи із джерел фінансування і виконуваних функцій, вона поділялася на державну, відомчу і приватну.
У результаті історико-правового дослідження приватної охоронної діяльності автор стверджує, що суб’єкти недержавної охоронної діяльності виникали в результаті потреби їх для суспільства, тому що державні органи не в змозі самотужки справитись із завданням щодо охорони життя, здоров’я і власності громадян.
У підрозділі 1.2. – “Соціальна необхідність приватних охоронних організацій” – вивчається потреба у сучасному суспільстві недержавних охоронних організацій. Дисертант досліджує дану проблему у двох напрямках.
По-перше, проводиться вивчення думки працівників приватних охоронних підприємств, співробітників міліції та громадян. По-друге, дисертант здійснює аналіз результатів діяльності окремих суб’єктів приватної охоронної діяльності та порівнює ці результати з результатами діяльності державної служби охорони при МВС України.
На основі проведеного аналізу дисертант стверджує, що в Україні з’явились достатні умови для існування приватних (недержавних) охоронних організацій. Держава, за необхідністю, повинна частково передати свої правоохоронні функції недержавним організаціям, які готові займатися правоохоронною діяльністю. Це в певній мірі зменшить навантаження на її бюджет.
Разом з тим, непродумана податкова політика держави провокує перехід багатьох комерційних підприємств і приватних фірм у тіньову сферу діяльності. Автор вказує, що значна кількість приватних фірм в Україні тією чи іншою мірою працюють на тіньову економіку. А це значно впливає на їх захист, оскільки їх не в змозі захистити ні закон, який вони порушують, ні державні правоохоронні органи.
Аналіз проблем, які накопичилися у діяльності охоронних підприємств, свідчить про те, що чинне законодавство, яке регулює роботу таких підприємств, має потребу в удосконаленні.
Автор приходить до висновку, що на даному етапі розбудови державності в Україні вже виникли і функціонують недержавні охоронні організації, діяльність яких потребує законодавчого регулювання.
Підрозділ 1.3. “Порівняльно-правовий аналіз розвитку приватної охоронної діяльності в зарубіжних країнах” спрямований на дослідження діяльності недержавних охоронних організацій в країнах західної Європи, США, Китаю та Російської Федерації.
З цією метою застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні діяльності поліції зарубіжних країн щодо взаємодії з приватними охоронними організаціями та аналітичному порівнянні цієї діяльності з аналогічною діяльністю органів внутрішніх справ України, а також порівнянні правових основ вказаної діяльності у досліджуваних країнах.
Автор досліджує особливості правового регулювання та особливості організації діяльності приватних охоронних підприємств у розвинутих зарубіжних країнах.
Аналіз закордонного досвіду показує, що в іноземних державах зростаючі вимоги з боку суспільства щодо забезпечення правопорядку впливають на організацію правоохоронної діяльності. У переважній більшості закордонних країн орієнтуються не тільки на поліцейські органи, але й на широке використання для правоохоронних цілей приватних детективних і охоронних служб.
Даний напрямок проведеного дослідження дозволив виявити закономірності діяльності поліції інших країн щодо взаємодії з приватними охоронними організаціями та здійснити порівняльний аналіз правових основ даної діяльності у закордонних країнах та в Україні. Урегульованість на рівні законів організації і діяльності підприємств, що надають охоронні послуги в зарубіжних країнах, розглядається як ще один аргумент необхідності законодавчого регламентування приватної охоронної діяльності в Україні.
Другий розділ – “Правовий статус приватних охоронних організацій” – складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Приватні охоронні організації як специфічні суб‘єкти попередження правопорушень” автор звертається до сутності діяльності приватних охоронних організацій, вивчає форми і методи їх діяльності, а також їх компетенцію у сфері попередження правопорушень.
Попередження правопорушень приватними охоронними організаціями розглядається крізь призму залежності суб’єктів вказаної діяльності від договірних зобов’язань, що виникають в результаті цивільного договору. На думку здобувача приватні охоронні організації, що з’явились в нашій країні, дозволили частково компенсувати недоліки державної правоохоронної системи щодо захисту життя, здоров’я та власності громадян, а також попередження правопорушень, хоча сам захист суспільного порядку не став оптимальним. Спостерігається повна залежність сучасних приватних охоронних підприємств від так званого “хазяїна, що платить”, іншими словами – юридичної або фізичної особи, яка користується платними послугами даного роду організацій. Але не можна розглядати правоохоронну діяльність як залежну тільки від бажань окремих суб'єктів, як діяльність безправну, що керується тільки волею окремого власника.
Ретельно вивчаючи діяльність приватних охоронних служб, автор дійшов висновку, що дана тема недостатньо розроблена на законодавчому рівні. В результаті проведеного дослідження було запропоноване визначення попередження правопорушень приватними охоронними організаціями – це вид діяльності приватних охоронних підприємств (об`єднань), служб безпеки підприємств, установ, організацій, приватних охоронців, здійснюваний у межах їхньої компетенції, по запобіганню та припиненню правопорушень, виявленню причин і умов, що сприяють їхньому здійсненню, вживанню заходів по усуненню даних обставин, впливу на осіб зі стійким протиправним поводженням з метою недопущення з їх боку протиправних діянь на території об`єкта, що обслуговується, а також у відношенні конкретної приватної охоронної організації та її клієнтів.
Розвиваючи приватну, іншими словами недержавну охоронну діяльність, держава тим самим частково делегує свою правоохоронну функцію, а також розвиває ініціативу населення. Приватна охоронна діяльність – сьогодні єдиний різновид правоохоронної діяльності, що реально працює. Отже, населення, в особі приватних підприємців, може надати і надає відчутну допомогу в попередженні правопорушень. Держава повинна відслідковувати можливості, при яких спиратиметься на населення в правоохоронній сфері, заохочувати і розвивати їх.
Створення недержавних охоронних організацій іде в руслі офіційної політики МВС України, яке вважає, що реалії сьогодення змушують вести пошуки нових форм і методів роботи, побудови організаційної структури системи управління з метою вжиття додаткових заходів, спрямованих на ефективне забезпечення правопорядку, захисту конституційних прав громадян та активізації боротьби зі злочинністю.
Виникають питання щодо створення точного, юридично й економічно виваженого правовстановлюючого механізму, що дозволить професійно організовувати та керувати діяльністю приватних охоронних організацій з попередження правопорушень, і здійснювати їх взаємодію з правоохоронними органами України. Необхідність створення упорядкованого інституту організацій, що займаються приватною охоронною діяльністю та попередженням правопорушень, диктується об`єктивними законами реальності. Держава, як контролююча і регулююча структура, повинна правильно планувати цей процес і керувати ним, виходячи з реальної оцінки ситуації, що складається в Україні, та з огляду на вітчизняний і закордонний досвід. Для цього необхідно створити відповідну законодавчу базу, механізм взаємодії приватних охоронних організацій із правоохоронними органами щодо попередження правопорушень. Необхідно чітко визначити роль держави в цьому процесі, відпрацювати питання контролю і нагляду за діяльністю приватних охоронних організацій з попередження правопорушень.
Враховуючи вимоги Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, дослідження перерахованих питань є одним із актуальних і важливих загальнодержавних завдань. Нині в Україні практично не існує сформованих наукових організацій, які б займалися дослідженням даної проблеми так, як цього вимагає життя. У правоохоронних цілях є можливість використання недержавних організацій, але під суворим контролем держави. При всіх проблемах, існуючих у правоохоронній системі сьогодні, держава не повинна шкодувати зусиль для розробки і реалізації концепції залучення до правоохоронної діяльності приватних охоронних організацій, які роз`єднано діють в містах та інших населених пунктах України.
Підрозділ 2.2. “Адміністративно-правове регулювання діяльності приватних охоронних підприємств” присвячений розгляду чинних нормативних актів, які визначають основні засади, підстави та принципи діяльності приватних охоронних організацій.
Автором досліджені питання законності приватної охоронної діяльності щодо забезпечення захисту життя, здоров’я і власності, а також відповідальності за невиконання договірних (контрактних) зобов’язань та за порушення умов і правил надання охоронних послуг.
Проведене дослідження дозволило стверджувати, що поняття приватної охоронної діяльності у науково-правовій літературі на даний час не обгрунтовано, проте у багатьох джерелах його визначення подається як загальновідоме, як таке, що не потребує роз’яснення. У чинних нормативних документах приватна охоронна діяльність визначена як надання на договірних засадах послуг фізичним і юридичним особам щодо здійснення заходів охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, що перевозяться, а також забезпечення особистої безпеки громадян підприємствами, що мають спеціальну ліцензію (дозвіл) органів внутрішніх справ України.
Аналіз норм, які регламентують діяльність приватних охоронних організацій в Україні, дозволяє зробити висновок про те, що інструкції МВС України “Про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням” та “Про порядок видачі суб`єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації” є недостатнім для регулювання організації та діяльності приватних охоронних підприємств. Регулювання у такий спосіб суспільних відносин, пов’язаних із створенням і функціонуванням недержавної охоронної підприємницької діяльності, вказує на недосконалість правової та організаційної її основи в Україні.
Порядок створення і функціонування цього виду діяльності необхідно регулювати на рівні закону. Адже право на підприємницьку діяльність закріплено в Конституції України (ст. 42). Порядок його реалізації має бути встановлений у Законі України “Про недержавну охоронну діяльність”, в якому потрібно регламентувати прядок надання недержавними організаціями охоронних послуг, створення приватних охоронних підприємств та інших організацій даного профілю, а також рівних стартових умов для громадян щодо здійснення цього виду підприємницької діяльності.
У третьому розділі – “Взаємодія приватних охоронних організацій із правоохоронними органами” – виділені три підрозділи.
Підрозділ 3.1. “Адміністративно-правове регулювання взаємодії організацій, що здійснюють приватну охоронну діяльність, з органами внутрішніх справ України” присвячений аналізу існуючої нормативної бази, яка спрямована на регулювання взаємодії приватних охоронних організацій з органами внутрішніх справ.
У проведеному дослідженні доводиться, що механізм взаємодії правоохоронних органів та приватних охоронних організацій щодо захисту життя, здоров’я та власності громадян, а також попередження правопорушень не розроблений. Проте необхідність такої взаємодії обумовлюється низкою обставин:
- спільністю завдань, які постають перед органами внутрішніх справ і підприємствами, що здійснюють приватну охоронну діяльність, у сфері охорони правопорядку;
- різним обсягом повноважень підприємств, що здійснюють приватну охоронну діяльність, та органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;
- особливістю призначення сил і засобів, що застосовуються для вирішення відповідних завдань;
- спорідненістю методів їхньої діяльності щодо забезпечення захисту життя, здоров’я та власності громадян, а також попередження правопорушень;
- характером заходів, здійснюваних з метою забезпечення безпеки особистості та власності;
- взаємозалежністю кінцевих результатів їхньої спільної діяльності.
У сучасних умовах автор виділяє наступні форми взаємодії підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, з органами внутрішніх справ: спільна діяльність (проведення заходів) правоохоронної спрямованості; надання взаємодопомоги та підтримки один одному; обмін інформацією з питань попередження та припинення різних правопорушень; спільна розробка та планування заходів щодо удосконалення охорони власності, а також попередження правопорушень.
У процесі взаємодії органів внутрішніх справ і підприємств, які здійснюють приватну охоронну діяльність, спостерігається злиття характеру і змісту їх дій щодо охорони правопорядку в країні. Тому відсутність конкретних поставлених завдань, непідготовленість до процедури взаємодії, відсутність довіри, а також відсутність нормативної бази виключають можливість установлення реального співробітництва або роблять його значною мірою неефективним.
У підрозділі 3.2. “Інформаційно-аналітичне забезпечення взаємодії приватних охоронних організацій з органами внутрішніх справ щодо попередження правопорушень” розкриваються шляхи, за допомогою яких здійснюється обмін інформацією між приватними охоронними підприємствами та органами внутрішніх справ щодо захисту життя, здоров’я та власності громадян, а також попередження правопорушень.
Виходячи з того, що нині взагалі відсутнє правове регулювання інформаційно-аналітичного забезпечення взаємодії приватних охоронних організацій з органами внутрішніх справ та, беручи до уваги, що працівниками приватних охоронних організацій є в більшості колишні співробітники правоохоронних органів, то весь обмін інформацією відбувається за рахунок міжособистих зв’язків.
Тому автором пропонується законодавчо закріпити можливість створення окремих інформаційних систем для приватних охоронних організацій або надати можливість доступу до існуючих інформаційних систем представникам приватних охоронних підприємств.
Кінцевою метою інформаційно-аналітичного забезпечення приватних охоронних організацій при їхній взаємодії з правоохоронними органами є підвищення ефективності забезпечення захисту життя, здоров’я та власності громадян, а також попередження правопорушень.
У підрозділі 3.3. “Контроль за приватною охоронною діяльністю в Україні” дисертант розглядає повноваження державних органів щодо контролю за діяльністю приватних підприємств, що здійснюють охоронну діяльність.
Досліджуючи контрольну діяльність за приватними охоронним організаціями, дисертант виходить з того, що приватні охоронні підприємства є, перш за все, суб’єктами підприємницької діяльності, а вже потім специфічними суб’єктами охоронної діяльності.
Контроль за приватною охоронною діяльністю на території України здійснюють МВС України, інші міністерства і відомства та підлеглі їм органи і підрозділи в межах їхньої компетенції, установленої законом. Зокрема дисертант зазначає, що контроль за діяльністю приватних охоронних організацій розпочинається ще з моменту реєстрації приватного підприємства, тобто здійснюється першопочатковий контроль органами виконавчої влади в процесі державної реєстрації.
Дисертант ретельно досліджує компетенцію органів місцевого самоврядування, МВС України та Департаменту державної служби охорони у сфері контролю за діяльністю приватних охоронних організацій і приходить до висновку, що стан контролю на сучасному етапі зводиться до формалізму і не забезпечує принципів демократичної держави у цій сфері. Тому вбачається необхідним перегляд політики державних органів щодо здійснення контролю за недержавною охоронною діяльністю.
ВИСНОВКИ
У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування для зміцнення громадського порядку в державі.
Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках:
1.
Дослідження історичних віх розвитку приватних охоронних організацій дозволяє зробити висновок, що приватні охоронні підприємства існували з того моменту, коли відбувся розподіл власності і виникла необхідність її охорони. Проте ці організації називалися по-різному і мали різну форму, але зміст діяльності від цього не змінювався. Генезис розвитку приватних охоронних організацій доводить, що вони завжди виникали на вимоги суспільства та обставин, в яких будувалися суспільні відносини, тобто державні органи не завжди були в змозі здійснити повноцінний захист своїх громадян та їхнього майна.
2.
Вивчення закордонного досвіду діяльності недержавних охоронних організацій свідчить про поширення цього виду діяльності, особливо у розвинутих країнах Заходу. Одночасно звертає на себе увагу суворий підхід державних органів у кожній з цих країн до питань компетенції приватних охоронних підприємств, регламентації умов створення і функціонування приватних охоронних організацій, зокрема для збереження безумовного пріоритету держави в сфері забезпечення безпеки особистості та суспільства.
3.
Проведений порівняльно-правовий аналіз регулювання та функціонування приватних охоронних підприємств у деяких зарубіжних державах дозволяє стверджувати, що приватні охоронні організації в цих державах займають чільне місце в системі органів, які здійснюють профілактику правопорушень. У деяких державах немає розмежування приватної охоронної та детективної діяльності. Це, на наш погляд, є недоцільним і підтверджується досвідом країн, в яких регулювання приватної охоронної та детективної діяльності здійснюється окремими правовими актами.
4.
Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що сьогодні в Україні виникла нагальна необхідність функціонування приватних охоронних організацій, діяльність яких необхідно урегулювати на законодавчому рівні, зокрема, необхідно розробити і прийняти Закон України “Про недержавну охоронну діяльність”, який би повністю визначав принципи, засади та компетенцію діяльності приватних охоронних організацій.
5.
Враховуючи, що правовий статус недержавних правоохоронних організацій на сьогодні зовсім не визначений, як і статус приватних охоронців, вважаємо за доцільне регламентувати правовий статус і правовий захист працівників приватних охоронних організацій у наступний спосіб: приватні охоронці під час виконання ними службових обов'язків є представниками клієнтів приватних охоронних підприємств, з якими вони перебувають в трудових відносинах, і знаходяться під захистом держави. Ніхто, крім державних органів і посадових осіб, уповноважених на те законами України, не вправі втручатися в їхню службову діяльність. Перешкоджання виконанню приватним охоронцем службових обов'язків, образа, опір, насильство чи погроза застосування насильства стосовно нього у зв'язку з виконанням зазначеним приватним охоронцем службових обов'язків передбачають відповідальність згідно з чинним законодавством.
6.
Захист життя і здоров'я, честі та гідності, а також майна приватного охоронця і членів його родини від злочинних посягань у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків дотепер здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України. Проте необхідно було б у законодавчому порядку надати приватному охоронцеві більших повноважень щодо захисту його власного життя та життя і здоров’я членів його родини.
7.
Законодавство, що регламентує приватну охоронну діяльність, в обов'язковому порядку повинно враховувати і передбачати можливості для соціальної, економічної і політичної активності громадян України, які займаються даним видом діяльності, створювати передумови і правові засади для залучення до правоохоронної діяльності заінтересованих осіб, таким чином сприяти розвитку правоохоронної ініціативи населення.
8.
Законодавство, що регламентує приватну охоронну діяльність, повинно сприяти формуванню професійних спілок приватних охоронців, з перспективою подальшого об`єднання в загальнодержавну федерацію. Подібна норма права дозволить посилити суспільний контроль за приватною охоронною діяльністю, сприятиме напрацюванню форм, методів і засобів взаємодії не тільки між самими приватними охоронними організаціями, але й між недержавними правоохоронними організаціями та правоохоронними органами в сфері попередження і боротьби з правопорушеннями.
9.
Приватні охоронні підприємства знаходяться в дуалістичному становищі: по-перше, вони в своїй діяльності підзвітні і підконтрольні органам внутрішніх справ, а по-друге, вони здійснюють аналогічну із державною службою охорони діяльність, і цим пояснюється специфіка взаємодії приватних охоронних організацій з органами внутрішніх справ.
10.
Необхідно зазначити, що, як правило, особовий склад приватних охоронних підприємств – це особи зі стажем роботи в правоохоронних органах, тому у правовому вакуумі взаємодія цих структур відбувається на базі міжособистісних відносин та службових зв’язків.
11.
Приватні охоронні організації у своїй діяльності повинні взаємодіяти не лише з органами внутрішніх справ, але й з іншими правоохоронними органами.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Сачаво А.Г. Приватні охоронні структури – суб’єкти забезпечення охорони прав фізичних і юридичних осіб // Право України. – 2003. - № 11. - С. 29-33.
2. Сачаво А.Г. Взаємодія державних правоохоронних органів та недержавних охоронних структур у забезпеченні правопорядку в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - № 5. С. .
3. Сачаво А.Г. Взаємодія недержавних охоронних структур із правоохоронними органами як нова форма попередження правопорушень //Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2003. - № 18. - С. 14-18.
4. Сачаво А.Г. Правові підстави застосування фізичної сили та засобів самооборони приватними охоронцями //Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2003. - № 20. - С. 23-28.
АНОТАЦІЯ
Сачаво А.Г. Адміністративно-правові основи
