ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Ткачівська Марія Романівна

УДК 811.112.2’38’37

СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ

НА ПОЗНАЧЕННЯ ПОРТРЕТНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ

В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Левицький Віктор Васильович,

Чернівецький національний університет імені

Юрія Федьковича,

завідувач кафедри германського, загального та

порівняльного мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Приходько Анатолій Миколайович,

Запорізький державний університет,

завідувач кафедри німецької філології

кандидат філологічних наук, доцент

Дребет Віктор Васильович

Тернопільський педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри німецької мови

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний університет,

Міністерство освіти і науки України,

кафедра німецької філології

Захист відбудеться „ 11 березня 2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 405.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий „ 10 лютого 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А. Шпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану роботу присвячено вивченню вживання та сполучуваності прикметників на позначення портретної характеристики людини в сучасній німецькій мові.

Теорія сполучуваності належить до актуальних проблем сучасного мовознавства і викликає велике зацікавлення як з точки зору загального мовознавства, так і прикладної лінгвістики. Вивчення проблематики сполучуваності збагачує наше уявлення про мовну картину світу, властивості різних типів мовних одиниць та їх місце в структурі мови. Дана теорія безпосередньо реалізується в практичному оволодінні іноземною мовою і через це знаходить своє вираження у методиці її викладання, а також у граматиці, лексикології, прикладній лінгвістиці і є суттєвою основою для укладання словників та автоматичного перекладу.

У 60-80 роках ХХ століття вітчизняне мовознавство характеризувалося системним підходом до вивчення усіх рівнів мови, в тому числі – лексичного. Цей підхід не втратив своєї актуальності до цього часу, але – у відповідності до тенденцій, що панують у сучасному мовознавстві, – він може і повинен бути доповнений вивченням антропоцентричних і функціональних властивостей мовних одиниць. У цьому контексті вживання і функціонування прикметників, їх семантичне впорядкування та сполучуваність належать до актуальних мовних проблем і є предметом зацікавлення для загального мовознавства та прикладної лінгвістики.

Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженню сполучуваності, в українській ґерманістиці за останні роки не було дисертації, в центрі уваги якої були б прикметники портретної характеристики людини. Саме у цьому й полягає її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота „Сполучуваність та функціональні особливості прикметників на позначення портретної характеристики людини в сучасній німецькій мові” виконана в рамках реалізації наукової програми факультету іноземних мов „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” та в руслі наукової проблематики кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Семантика та прагматика одиниць лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів мови” (затвердженої Вченою Радою університету, протокол №2 від 27 лютого 1997 року; номер держреєстрації 0199U001872).

Об’єкт дослідження – лексико-семантична мікросистема прикметників, у якій виділено 19 семантичних підкласів.

Предметом дослідження є сполучуваність та семантико-функціональні особливості прикметників портретної характеристики людини з іменниками в сучасній німецькій мові.

Матеріалом дослідження є вибірка з 39 творів сучасних німецьких, австрійських та швейцарських письменників: Г.Бьоля, К.Вольф, С.Гайма, К. Гайна, П.Гертлінґа, Ґ.Ґрасса, М.Вальзера, І.Бахман, В.Баум, Е.Гакля, Й.М. Зіммеля, Р.Вальзера, Ф.Дюрренматта, М.Фріша. Проаналізовано 4134 прикметники, які стоять в препозиції та постпозиції. Загальна кількість слововживань становить 780000. Відносна похибка вибірки складає 3%, що значно менше від критичної величини (33%).

Метою дослідження є вивчення вживання і сполучуваності прикметників з іменниками і виявлення обов’язкових та факультативних доповнень з представленням частотних характеристик, а також вивчення парадигматичних відношень у мікросистемі прикметників на позначення портретної характеристики людини.

Відповідно до цього в дисертації ставляться такі завдання:

1. Охарактеризувати стан вивчення питання сполучуваності й валентності прикметників у сучасній лінгвістиці.

2. Висвітлити проблематику почерговості та послідовності сполучуваності німецьких прикметників у реченні.

3. Проаналізувати наявні семантичні класифікації прикметників та визначити їх основні семантичні підкласи.

4. Визначити закономірності функціонування прикметників портретної характеристики та проаналізувати їх семантичні ознаки.

5. Вивчити за допомогою статистичних методів дослідження сполучуваність прикметників, що використовуються для портретного опису людини.

6. Порівняти особливості вживання досліджуваних прикметників у різних авторів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:–

здійснена спроба власної класифікації прикметників портретної характеристики людини із виявленням закономірностей їх сполучуваності;–

представлена семантична та кількісна характеристика сполучуваності досліджуваних прикметників у німецькій мові;–

виявлено на основі аналізу фактичного матеріалу суттєві та несуттєві синтагматичні зв’язки прикметників на позначення зовнішності людини;

Методологічними засадами дисертації є загальнонаукові підходи до вивчення граматичних явищ, що ґрунтуються на дослідженнях про сполучуваність. Комплексний аналіз матеріалу дослідження здійснюється з використанням індуктивного методу, методу моделювання лексико-семантичних підкласів слів, інтуїтивно-логічного та лінгвостатистичного методів. У дисертації застосований критерій 2 (хі-квадрат), основне завдання якого полягає у визначенні наявності відповідностей та розбіжностей між розподілом частот тих величин, що підлягають аналізу. За допомогою коефіцієнта взаємної спряженості К, у формулу якого входить величина “хі-квадрат”, визначався ступінь зв’язку між досліджуваними явищами. Для ефективного використання цього статистичного методу було застосовано альтернативні чотирипільні таблиці.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що аналіз зв’язків та відношень між одиницями, які входять у досліджувану лексико-семантичну групу, дозволяє глибше виявити особливості організації прикметникової лексичної мікросистеми, яка є складовою частиною системи німецької мови. Дослідження розширює існуючі уявлення про структуру лексичного значення та синтагматичні зв’язки семантичних підкласів прикметників, зокрема на позначення портретної характеристики людини.

Практичне значення дисертації. Отримані результати можуть бути використані у вузівських лекційних курсах з лексикології та стилістики, спецкурсах, дослідницькій роботі магістрів, аспірантів, на практичних заняттях з німецької мови, а також знайти застосування при уточненні словникових статей, написанні посібників та в подальших лінгвістичних дослідженнях.

Апробація дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та були викладені в доповідях на міжнародних наукових конференціях „Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2001, 2003). Основні положення дисертації відображені у 7 наукових публікаціях автора.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Повний обсяг дисертації складає 210 сторінок, з них 177 сторінок основного тексту. Бібліографія налічує 279 найменувань наукових джерел та 39 творів художньої літератури. У додатках уміщені допоміжні таблиці та рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається мета, основні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, характеризується джерельна база, розкривається наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення, зв’язок із науковими програмами, планами, темами.

У І розділі „Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях” характеризується зміст понять „сполучуваність” та „валентність”, аналізується історія їх виникнення, простежуються зміни у тлумаченні вказаних термінів, розглядається взаємозв’язок синтаксичної та семантичної валентності.

Вивчення проблематики сполучуваності та валентності слова збагачує наше розуміння мови, розкриває властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Ця теорія відкриває ширші можливості полегшеного оволодіння як іноземною, так і рідною мовою.

Зародки теорії сполучуваності сягають античних часів (поняття повного та неповного присудка у граматиці стоїків). У середні віки у вченнях схоластів виникли терміни „соnnotatio”, „абсолютні та відносні присудки”, значення яких дуже близьке до сучасного поняття валентності. Вже у VIII-у столітті з метою опису залежності непрямого відмінка від дієслова чи прийменника вживається термін „керування” („Rektion“). Близькі до поняття „валентність” вислови, присутні у працях граматиків епохи Просвітництва, особливо у творах Ґ.Ляйбніца та Й.Майнера. Найбільшого розвитку теорії валентності та сполучуваності досягли в 30 – 90 роках ХХ сторіччя. Поштовхом для цього стали дослідження засновників теорії валентності Л.Теньєра та С.Д.Кацнельсона.

Термін „валентність” був запозичений Л.Теньєром та С.Д.Кацнельсоном з хімії і перенесений у мовознавство. Однак варто зауважити, що у Л.Теньєра він стосувався в основному дієслова. Його формулювання валентності на початку 50-х років ХХ століття використовувалось у роботах західнонімецьких лінгвістів, у той час як формулювання С.Д.Кацнельсона ініціює розвиток теорії сполучуваності в радянському мовознавстві. У радянській лінгвістиці валентність та сполучуваність досліджували О.І.Москальська, В.А.Абрамов, М.Д.Степанова, Г.А.Гречина, Р.С.Абрацумян, А.В.Щербакова, І.Г. Ольшанський та ін. Найширше валентність презентує В.Г.Адмоні. Він називає її потенційною сполучуваністю (Fgungspotenz) і вважає, що вона властива кожній частині мови. Вчений розрізняє обов’язкову та факультативну здатність слова сполучатися. Як приклад обов’язкової сполучуваності він наводить відношення атрибутивного ад’єктива до іменника. Перший не може у реченні існувати без другого. Відношення ж іменника до атрибутивного прикметника є факультативним.

У ФРН теорія валентності ґрунтувалася в основному на дослідженнях Г.Брінкмана, К.Геґера, Г.-Й Герінґера, У.Енґеля, Й.Ербена, В.Флеміга, Г.Шумахера, а в НДР, орієнтованій з ідеологічних міркувань на російську науку, – В.Шмідта, Ґ.Гельбіга, В.Шенкеля, В.Бондціо, К.-Е.Зоммерфельдта і Г.Шрайбера. В англійському мовознавстві її розвивали Ч.Філмор, Й.Андерсон, Й.Робінсон, Р.Джекендорф та Д.Нільсен.

Валентність спочатку розглядалася вченими здебільшого на синтаксичному рівні. (обов’язкове або факультативне заповнення певної кількості та певного виду „вільних місць”), а згодом і на логічному (що засвідчує інтерлінґвальний взаємозв’язок між понятійними значен-нями) та семантичному (представляє комбінаторику значеннєвих компонентів) (Ґ.Гельбіг). Такого поділу на три рівні дотримувалися Г.-Й.Герінґер, К.-Е.Зоммерфельдт/Г.Шрайбер, Н.-Р.Вольф. Згодом вони об’єднують два останні рівні і зупиняються на синтаксичній та логіко-семантичній валентності. Це свідчить про тісний зв’язок між логікою та семантикою (Й.Коргонен). Ця основна тенденція розвитку теорії валентності сприяла використанню цього терміна в стосунку до інших частин мови, в тому числі й прикметника (Ґ.Гельбіг). Валентність прикметника досліджували в першу чергу К.-Е. Зоммерфельдт/ Ґ.Штарке, К.Юнкер, М.Піітуляйнен, Ґ.Шрайбер.

Валентність передбачає необхідне чи можливе контекстуальне оточення слова,

контекстуальні зв’язки слова, контекстуальні відношення між різними частинами мови в реченні на семантичному і синтаксичному рівнях, контекстуальну сполучуваність слів як семантичних і синтаксичних партнерів у реченні (М.Д.Степанова, Ґ.Гельбіг).

На співвідношення валентності і сполучуваності існує дві різні погляди. Представники першого трактують валентність у широкому плані. Вони розглядають її як „сполучувальну здатність однорівневих одиниць мови”, „як потенцію та як її реалізацію, тобто одночасно як фактор мови і як фактор мовлення”(С.Д.Кацнельсон, Ю.Д.Апресян, Н.З.Котєлова). Валентність – це така сполучуваність, коли на перший план при дослідженні лексичної комбінаторики мовні одиниці виступають у ролі семантичних і синтаксичних партнерів у реченні. Представники іншої точки зору вважають, що валентність – це потенційна здатність слів до сполучуваності, а сполучуваність – це реалізація такої здатності. Схиляємось до думки, що основну різницю між валентністю та сполучуваністю слід шукати в об’ємі цих понять. Ширшим з них є „сполучуваність”, тому надалі у дослідженні прикметників на позначення портретної характеристики людини вживатимемо саме цей термін.

Для виявлення стандартних зв’язків між лексико-семантичною групою прикметників на позначення портретної характеристики людини і відповідною групою іменників використано метод статистичного аналізу. Вірогідність результатів дослідження обґрунтовано шляхом використання лінгвостатистичних прийомів: критеріїв 2 („хі-квадрат“), спряженості та кореляції. Сума 2 дозволяє встановити наявність або відсутність зв’язку між величинами, коефіцієнт спряженості К (коефіцієнт Чупрова) виявляє ступінь цього зв’язку.

У ІІ розділі Прикметник, його сполучуваність та семантична класифікація”

розглядаються прикметники в препозиції (атрибутивна функція) та постпозиції (предикативна функція).

Подібно до дієслів, у прикметників розрізняють обов’язкові та факультативні доповнення (В.Г.Адмоні, К.Тарвайнен): Der Sohn ist seinem Vater дhnlich (обов’язкове). Der Mann ist des Diebstahls schuldig (факультативне). Обов’язкові доповнення є валентно залежними і не можуть бути вилучені, інакше речення буде граматично неправильним або модифікується значення присудка як носія валентності. Поняття „обов’язковості/ факультативності” доповнень може змінюватися залежно від контексту та ситуації (Н.Фріз, К.-Е.Зоммерфельдт/Г.Шрайбер): der seines Erfolges frohe Sportler – der frohe Sportler.

Відповідно до синтаксичної комбінаторики прикметники вживаються найчастіше атрибутивно та предикативно. Як у предикативній, так і в атрибутивній функції вони мають однакову семантичну валентність (К.Вельке): kleine Tinka – Tinka ist klein.

Аналізуючи твори німецькомовних авторів, ми виявили нерівномірний розподіл їх вживання в якості означення в препозиції (атрибутивна сполучуваність) та постпозиції (предикативна сполучуваність): відповідно – 82% -18%. Характерним для всіх позицій прикметника є його синтаксична залежність або від дієслова, або від іменника.

Наявність випадків сполучуваності кількох атрибутивних прикметників з іменником спричинила до розгляду питання їх почерговості (сурядності) та послідовності (підрядності). Послідовність відрізняється від почерговості насамперед незмінністю позиції прикметника. Наприклад: ganz kleine blinzelnde Augen (М.Фріш). Почергові прикметники можуть вільно змінювати свої позиції: еin netter, scharmanter Mensch – еin scharmanter, netter Mensch. При цьому місцеположення ад’єктивів у номінативній рамці, згідно з законом зростаючих членів речення О.Бегаґеля, залежить здебільшого від кількості складів прикметника: коротший стоїть спереду, а довший після нього. Наприклад: lange weiliche Haare (К.Гайн).

При визначенні атрибутивного ад’єктива у різних граматичних довідниках (Дудена, Ґ.Гельбіга/Й.Буша, Й.Ербена, Академічній граматиці,) робиться наголос на його різноманітних якостях, які, звичайно, не є однаковими у різних авторів. Плутанину в даному випадку можуть вносити артиклі, дієприкметники (Partizip I i Partizip II), займенники та числівники, які стоять перед іменником, що дозволяє деяким авторам розглядати їх як атрибутивні прикметники. Якщо в граматиках немає єдності щодо віднесення числівників, займенників та артиклів до атрибутивних прикметників, то стосовно дієприкметників існує правило (Ґ.Гельбіг/Й.Буша), яке твердить, що вони поводяться як прикметники оцінки чи приналежності, а тому їх слід розглядати як атрибутивні. У запропонованому статистичному дослідженні використано дане твердження.

Семантична класифікація прикметників є не що інше, як їхнє впорядкування в різні підкласи за певними семантичними ознаками. У науковій літературі спостерігається достатньо спроб розподілити прикметники за їх змістом на окремі семантичні групи. Дослідники часто стикаються з певними труднощами, оскільки досить важко прокласифікувати прикметники, які нерідко бувають полісемними. Це призводить до перехрещення груп і ускладнює їх розмежування. Близькі за значенням лексеми часто перебувають на рівні семантичної роздвоєності між різними групами прикметників (напр., розміру, форми та будови та ін.). Подібна невизначеність стосується і багатьох інших семантичних груп. Це пояснюється не тільки об’єктивно-суб’єктивним поглядом на речі, але й прийняттям до уваги комбінаторики дефініцій лексичних значень та основних тлумачних формул. У таких випадках краще обрамлюються значеннєві відтінки, представлені семантичним маркуванням переважаючої кількості прикладів, що змусило кваліфікувати мовний матеріал за допомогою опису перехідних випадків.

У дисертації не ставилось за мету порівнювати всі попередні класифікації, оскільки це могло б бути темою окремого дослідження. Зрештою, більшість із них є не що інше як розширення чи звуження попередніх класифікацій і також не позбавлені певних недоліків через суб’єктивний характер їх аналізу.

У роботі узагальнено вже існуючі ад’єктивні систематизації, подані у провідних граматичних довідниках (Академічній граматиці, граматиці Дудена, граматиках Р.Поснера, К.-Е.Зоммерфельдта/Й.Штарке, В.Шмідта, Г.Вайнріха, Ґ.Гельбіга/Й.Буша, Л.Айхінґера, У.Енґеля, К.-Е.Зоммерфельдта) та працях науковців Ф.Гундснуршера/ Й.Шплета, Лє Сун-Мука, В.В.Левицького, О.Д.Огуя та ін.). На їх основі та за результатами власного лінгвістичного дослідження складено класифікацію прикметників на позначення портретної характеристики людини. У зв’язку з відсутністю єдиної методики впорядкування прикметників запропонована класифікація також не позбавлена певної авторської суб’єктивності. На основі вибраних прикметників із творів німецькомовної художньої прози виділено 19 основних груп прикметників, що позначають портретну характеристику людини і найчастіше фіксуються в словосполученнях з іменниками:

1) прикметники кольору [Farbe]: rote Lippen; 2) прикметники розміру [Dimension]: lange Wimper, ваги [Gewicht]: schwerer Mann; 3) прикметники форми [Form]: runder Nacken; 4) прикметники будови тіла [Bau]: sportlicher Mann; 5) темпоральні прикметники [Temporal]: eine junge Frau; 6) прикметники недоліку [Nachteil]: dummer Gedanke; 7) прикметники вигляду [Aussehen]: eine schцne Frau; 8) прикметники ступеня [Grad]: winzige Finger; 9) прикметники характеру [Charakter]: tьchtiges Mдdchen; 10) прикметники поведінки [Verhalten]: eine vornehme Frau; 11) соціальні [Soziale]: armer Mensch, оцінки [Wert]: eine teuere Brille; 12) прикметники настрою [Stimmung]: ein lachendes Mдdchen; 13) особистісні прикметники [Privat]: argloses Gesicht; 14) компаративні [Komparative]: kastanienbraunes Haar;15) прикметники стану [Zustand]: abgenutzte Hose; 16) прикметники походження [Herkunft]: grichische Nase; 17) прикметники положення: [Lage] linke Hand; 18) прикметники температури [Temperatur]: warme Haut; 19) інші [Andere].

Дослідження синтагматичних зв’язків передбачає такі операції: поділ досліджуваних

прикметників та іменників, які сполучаються, на певні семантичні підкласи; складання таблиці сполучуваності підкласів іменників з підкласами прикметників; складання на її основі альтернативних (чотирипільних) таблиць для їх наступного опрацювання; проведення за допомогою критерію хі-квадрат та коефіцієнта спряженості статистичного аналізу альтернативних таблиць; опис отриманих результатів.

ІІІ розділ ”Синтагматичні та парадигматичні відношення між прикметниками на позначення портретної характеристики людини в німецькій мові” присвячений визначенню суттєвих та несуттєвих зв’язків різних семантичних груп прикметників та іменників з використанням сучасних статистичних методів дослідження та їх аналізу. Характеристика частоти вживання прикметників супроводжується даними про їх ступінь зв’язку та розгорнутими і скороченими прикладами з німецькомовних джерел. Увага звернена не тільки на суттєві зв’язки, засвідчені словниками, а й на значну кількість нетипових або несподіваних словосполучень, тобто таких, що рідко реалізуються контекстуально і залишаються потенційними одиницями мови. Основна кількість найчастотніших прикметників супроводжується їх семантичною характеристикою. Аналіз кожного параграфа починається із загального опису групи прикметників та формул їх тлумачення.

Оскільки суть будь-якого явища можна пізнати через його ознаки, то й опис зовнішності людини зводиться до виділення певних її якостей. Метою дослідження у цьому розділі є виявлення синтагматичних та парадигматичних зв’язків, ознак та властивостей семантичних груп прикметників на позначення портретної характеристики людини.

Прикметники кольору [Farbe] на позначення портретної характеристики людини належать до однієї з найбільших груп (510 слововживань). Досліджено сполучуваність кольоропозначень schwarz, rot, weiЯ, braun, blau, grau, gelb, grьn, відтінків кольору: blaЯ, bleich, blond та специфікатоів hell і dunkel. Найуживанішими є номінативні кольори schwarz (109), weiЯ (87) та rot (77). Прикметники розглядаються як у прямому, так і в конотативному значеннях. Найширша палітра відтінків (22 одиниці) виявлена у прикметника rot. При його дослідженні простежується семантична прозорість: rote (rцtliche) Augen, hellrotes Kleid, dunkelrotе Krawatte, rotbraunes Haar, grellrote Kleidung, rotblonde Locken.

Прикметники blaЯ та bleich не позначають конкретної колірної якості, а визначають здебільшого ступінь насиченості блідого (білого) відтінку шкіри та обличчя людини, що є виявом внутрішнього її стану внаслідок шоку, переляку, хвороби та ін. Специфікатори кольору hell та dunkel об’єднують у собі певну групу кольоропозначень, однак не називають ознаку за її кольором (helles Haar, dunkle Augen). Вони виявляють насиченість тону і певні спектральні особливості кольорів та їх відтінків, тобто служать для позначення недостатнього або надмірного вияву колірної якості, і найчастіше виступають композитною частиною майже до всіх кольорів. Ці прикметники можуть вживатися самостійно, виступаючи частиною підгрупи кольору bunt, яка є універсальним позначенням усіх забарвлень. Вона охоплює всі можливі кольори, у тому числі hell та dunkel.

Прикметники розміру [Dimension] позначають розміри речей і явищ об’єктивної реальності у трьох вимірах – довжина, висота, ширина – і визначають їх протяжність у просторі. Можливе також їх комбіноване вживання. Так само, як і при висвітленні об’єктивно існуючих відношень, виходимо з положення реального чи видуманого об’єкта стосовно земної осі. Прикметники розміру у запропонованому дослідженні позначають здебільшого міру неозначеної висоти чи товщини, хоча у реченнях з предикативом наявна точна міра розміру: der Mann ist 2 Meter hoch (пор. з укр.: чоловік висотою 2 метри – чоловік 2 метри на зріст чи двометровий чоловік). Композити hoch-, groЯ-, breit- та ін. також не подають точної фіксації розміру і є приблизними показниками міри: ein breitschultriger Mann, ein hochwьchsiges Mдdchen. Тобто вони беруть на себе функцію виразника міри „неозначено високий”, „неозначено низький,” „неозначено широкий” і т.д. При цьому читач сприймає їх як помітні семантичні наближення чи розходження із мірою, яку прийнято вважати за середню. Прикметники на позначення розміру найширше представлені антонімічною парою groЯ – klein. Розглядаючи дані реляційні прикметники, спостерігаємо їх принципову контекстуальну залежність: Der Finger ist groЯ – der Mann ist klein. При зіставленні іменників Finger та Mann само собою є зрозумілим, що у словосполученні groЯer Finger йдеться про меншу за розмірами частину тіла, ніж позначення зросту людини типу kleiner Mann. Через це між groЯ та klein не може бути виразника абсолютного масштабу. Масштабність є визначальною тільки на рівні одного класу споріднених позначень. Зіставлення на рівні різних класів часто є неактуальним. Результатами статистичного аналізу виявлено 18 суттєвих зв’язків прикметників розміру. Найсильнішими з них є: klein + Mдdchen, klein + Mann, groЯ + Auge, lang + Haar, kurz + Ha?r.

Прикметники недоліку [Nachteil] позначають негативно забарвлені ознаки, визначені формулою „позбавлені чого-небудь”: розуму (dumm), душевного тепла (streng), чуйності (trocken), сердечності. Інші прикметники цієї групи описуються формулами тлумачення „сповнений чогось”: злості, ворожнечі, гніву, люті (schlecht, bцse, teirisch bцse). Прикметники недоліку виражають природні або успадковані якості (blinder Mann), набуті з віком (kurzsichtige Augen, glatzkцpfige zahnlose Idioten (К.Гайн)), через хворобу (blutarmer Mann), відсутність сили волі (ein verfetteter Mann), пов’язані з низькими розумовими здібностями (dummer Mensch), позначають духовну вбогість (ein nichtiger Mensch), психічний та нервовий стан (hysterischer Mensch), безпорадність (geduckter Mann). Для них характерні якості, які піддаються або не піддаються коректуванню: (zahnloser Mann – verrьckter Mann). Найбільш значущі зв’язки зафіксовано у словосполученнях dummer Mann та dumme Frau, що позначають недолік інтелектуального рівня людини. Однак даній групі прикметників не притаманна висока частотність вживання. Це свідчить про те, що в аналізованій німецькій літературі перевага надається позитивно забарвленим лексемам і, відповідно, позитивній характеристиці людини.

У групі прикметників будови тіла [Bau] визначено різні ознаки предметів у межах зіставлення „krдftig – schwдchlich“; „fest – weich“ та ін. Цей ряд антонімічних ад’єктивів описує властивості явищ з погляду їх зорового сприйняття та дотикових відчуттів. Вони належать до значеннєвих компонентів, що деталізуються як в об’єктивних, наближених до норми, так і в суб’єктивних тлумаченнях. Відповідно до цього поняття класичної будови наближене до тлумачної формули ”перебуває в межах норми”. До даної групи належать такі прикметники на позначення будови, як krдftig, stark, fleischig, muskulцs та інші. Дослідженням виявлено найсильнішу сполучуваність stark + Mann. Компаративні композити bullenstarker Mann, bдrenstarker Mann, утворені від зоонімів, які позначають сильних тварин і виступають інтенсифікаторами при описі будови тіла дуже міцної людини, не належать до частотних.

Для прикметників поведінки [Verhalten] характерний семантичний компонент „ставлення до людей”, що визначає поведінку людини, стосується ознак її суспільного життя, дотримання прийнятих норм поведінки, дисципліни, звичаїв, інструкцій і т. ін (І.Kюнгольд: 1978), відповідність певним директивам (В.Моч: 1960). Прикметники цієї групи об’єднуються навколо антонімічних значень дотримуватися – не дотримуватися певних правил. Вони можуть позначати не тільки норму поведінки людей, але й порядок та певні правила: ordentlich, vernunftgemдss (Г.Брінкман: 1971). Лексеми, які характеризують людські стосунки та доброзичливе ставлення до людей (freundlich, hцflich і т.д.), протиставляються негативно забарвленим лексемам (grob, unfreundlich usw.). У нашому дослідженні детально проаналізовані прикметники, які характеризують людину як з позитивної, так і негативної сторони: vornehm, nett, freundlich, hцflich, ruhig, rasch, energisch, schnell, schmдchtig та інші. Найсильнішим виявився зв’язок vornehm + Frau.

Порівняно невеликою, але все ж важливою групою є компаративні прикметники [Komparative]. У дослідженні неодноразово підтверджувалась їх роль у системі мови і здатність підсилювати значення прикметників різних семантичних груп. До цієї групи ми віднесли прикметники, в основі яких лежить порівняння: olivengrьne Hose, wasserblaue Augen. У компаративних прикметниках закріпляється сталість певних ознак, що виражають схожість чи несхожість зовнішніх рис людини з природою, рослинним та тваринним світом і навколишнім середовищем, всім тим, що оточує нас щодня і є невід’ємною частиною нашого життя. Джерелами порівняння служать іменники, що позначають тваринний світ (mausgraue Augen), птахів (kanariengelbe Augen), рослин (zwiebelfarbige Haut), хімічні елементи (zinnoberrotes Haar), метали (silbergraues Haar), субстанції (feuerrotes Haar), речовини (pechschwarze Augenbrauen). Ці прикметники можуть позначати різні ознаки, відтінки: silberblaues Tuch – silbergraues Haar; olivengrne Augen – olivenblaue Augen, weinrotes Hemd – weingelbe Bluse. Поєднуючись із лексемами різних поняттєвих груп, композити сприяють перенесенню певних ознак за схожістю на людину. Для компаративних прикметників важливу роль відіграють інтенсифікатори, призначені для емоційного підсилення. Вони складаються із прикметника, що виступає основним семантичним визначником, та віддієслівної чи відіменникової основи, яка втратила своє основне значення і виступає в ролі емоційного підсилення: stinkreich, saufrech, stocksauer. Інтенсифікатори набувають рис класифікаторів, що входять у систему термінів мови, займаючи полярні місця у градуюванні певних оцінок явищ (stink-, sau-, stock- = sehr). Значна частина композитів такого типу не підлягає розгорненню stockdumm – dumm wie ein Stock (неможливе словосполучення). Це стосується також синтезу словосполучень, що позначають низький інтелектуальний рівень: dumm wie Bohnenstroh (пор. з укр.: дурний, як квасоля) – bohnenstrohdumm (неможливий композит). Тлумачення обох прикметників засвідчуються формулою „дурненький, здатний на необдумані вчинки”. Компаративні прикметники розглядаються нами як спресовані лексеми, що здатні згортатися в композитне слово. За особливостями словотворення вони виникли шляхом словоскладання та суфіксації внаслідок щільного зв’язку компонентів словосполучень. За результатами статистичного аналізу не виявлено суттєвих зв’язків компаративних прикметників.

Темпоральні прикметники [Temporal] позначають час або відрізок часу. Це може бути інформація про тривалість життя або його етапи, в рамках яких перебуває особа (вік людини). Часові дані стосуються як людей, так і предметів чи подій (вікові дані). Прикметники позначають також час існування речей та виникнення об’єктивної реальності початку й кінця чи проміжного етапу між ними. Ця група прикметників належить до найбільших, а їхня сполучуваність є однією з найсуттєвіших. Позначаючи часові ознаки, темпоральні прикметники нерідко є композитами, які слугують для вираження неозначеної та наближеної до означеної кількості прожитих людиною років (minderjдhrig, volljдhrig). Для позначення ступеневості віку, що об’єднує у собі прикметник alt, або ж для делікатнішої оцінки віку людини вживаються прикметники дlter, дltlich. Часто читачеві пропонується самостійно визначити час чи вік. Наприклад: so eine kleine Grusinskaja, so alt ... so von gestern! (B.Баум), die дltliche Person (B.Баум). Значення наднормативності підсилюється префіксами ur-, stein- та sub-: ein subalternes Wesen, uraltes Gesicht, steinalter Mann. До найчастотніших темпоральних прикметників належать лексеми jung, alt, neu. Найсильнішими є зв’язки alt+Mann, alt+Frau, jung+Frau.

Широким діапазоном варіантності відзначаються прикметники стану (Zustand). Вони представлені ад’єктивами, що позначають матеріальний (граматика Дудена): zerrissene Socken, фізичний (І.Кюнгольд): offene Augen, schwangere Frau та психічний стан (М.Піітуляйнен): glьckliches Gesicht. Їм притаманний семантичний компонент „вираження стану радості, болю” і т. ін. Широка палітра значень свідчить про особливо розгорнуте індивідуальне бачення автором ознак стану людини. Існує ряд прикметників, що входять до складу метафоричних словосполучень. До таких належить прикметник schwer: schwere Beine. Дослідженням засвідчується велика кількість суттєвих словосполучень: nass+Gesicht, glcklich+Augen, offen+Augen. Установлено, що значна частина прикметників стану не є частотними і не зафіксовані у словниках.

Прикметники вигляду [Aussehen] засвідчуються формулами „приємний на вигляд, доглянутий, привертає до себе увагу” і мають одну з найбільш виражених контекстуальних реалізацій (538) з 27 значущими зв’язками. До прикметників вигляду належать hьbsch, schцn, elegant, sympatisch, zart та інші. Вони мають здебільшого спільний компонент семантичного впорядкування. Високі показники сполучуваності характерні для словосполучень hьbsches Mдdchen, schцnes Gesicht, zarte Hдnde. У даній підгрупі широко представлені позитивно забарвлені лексеми. Негативно забарвлені становлять незначний прошарок серед загальної кількості прикметників та їх словосполучень. Наприклад: „Die Freundinnen verkndeten, dadie sogenannten schцnen Frauen leere dumme Dinger seien, an denen ein intelligenter Mann keine Freude haben knne...(М.Вальзер).

Прикметники походження [Herkunft] становлять невелику підгрупу, що позначає належність до певного етносу (bayrischer Mann), національності (hollдndische Frau), виду діяльності (ritterlichs Benehmen), вплив соціального стану (bдurisches Gesicht), залежність від місця проживання (altstдdtischer Mann), що реалізується здебільшого в семантичному компоненті „перебувати на певній території” (eine in Berlin wohnafte Frau). Нам добре відомі такі словосполучення як індійський танець, французька фігура. Німецька мова, як і кожна інша, також багата на такі типові національно-марковані позначення зовнішності: грецький ніс, римський ніс, agyptischer Schдdel, Judenaugen, Schwedenaugen, Bдuerinnengesich, що вказують на приналежність до тієї чи іншої нації чи соціальної групи. Якщо прикметник виражає приналежність до міста, країни чи частини світу, то він утворюється від назви жителів міста чи країни і т. д., а не від власне назви країни: griechische Nase, а не griechenlndische Nase. Словосполучення griechische Nase, rцmische Nase (Й.М.Зіммель) характерні для німецької мови.

Прикметники ступеня [Grad], що представлені в плані вияву інтенсивності якості предмета, часто уточнюються тлумаченнями „незначний, вищий або нижчий за інтенсивністю, порівняно з прийнятою нормою”. За результатами дослідження найбільш вживаними є лексеми riesig, mager, hager, winzig, laut, leise, tief, hell та інші. У ролі інтенсифікаторів часто виступають прислівники hchst-, minder- та інші: hцchstqualifizierter Fachmann, minderbegabte Frau, префікси uber-, unter: Ihre Fsse waren mde, unbeschreiblich mde, schwer, satt, ьbersatt des Tanzes (В.Баум). Прикметники ступеня, у яких наголошується на високому чи низькому ступені ознак, часто є носіями характеристики їх насиченості, яскравості (grell), форми (massiv) та розміру (riesig) в портретному описі людини. Найсильнішими зв’язками є: mager + Krper, laut + Stimme, leise + Stimme. Високі показники даної сполучуваності стверджують свою сталість фіксацією у словниках.

Прикметники форми [Form] позначають обрамлення та обриси зовнішності людини. Вони стосуються тіла людини в цілому і поділяються на дві групи: 1) точна форма: dьnne Beine; 2) змінена форма (вказується різниця між старою та новою формою, на процес, який веде до зміни форми чи результат, який виникає внаслідок цієї зміни): ein fettetes Mдdchen. До найчастіше презентованих лексем даної групи належать: schmal, breit, rund, schlank, dick, dьnn, kurz, lang, glatt, dicht та інші. Суттєві зв’язки з високими показниками виявлено у таких словосполученнях: dicke Frau, dicker Mann, dьnnes Haar, breite Hand, schmales Gesicht, schmale Lippen. Для прикметників форми характерні композитні конструкції, утворені за допомогою прикметникової частини –frmig: mandelfцrmige Augen, eierfцrmiges Gesicht, kugelfцrmiger Bauch, birnenfцrmiger Kopf, hackenfцrmige Nase, elypsenfцrmiger Kopf. Вони позначають форму, що цілком збігається або дуже схожа із формою предмета, від якого утворився прикметник: kugeliges Auge (І.Бахман), або таку, при позначенні якої дається ще й позитивна чи негативна оцінка зовнішнього вигляду: wohlgeformte Schulter (Ш.Гайм).

Соціальні прикметники [Soziale] позначають становище людини у суспільстві та її соціальну вартісність. Йдеться про певні градуювання людських стосунків, підпорядкування загальноприйнятим правилам з точки зору суб’єктивно-об’єктивного оцінювання, стан людини, а не форму соціальної організації суспільства: соціальний стан (armer Mann), партійну приналежність, соціальну активність (revolutionдrer Mann, sozialistische Frau), сімейний стан (verheiratete Frau), становище у суспільстві (emanzipierte Frau), соціальну вартісність (berьhmter Mann), духовний стан (heiliger Mann), статеві ознаки, сексуальність (homosexueller Mensch), соціальний статус (adliger Mensch), освітній рівень (hochgebildeter Mensch). Вони складають у нашому дослідженні його периферійну частину. Найбільш уживаними є arm i reich, які здебільшого сполучаються з іменниками Mensch, Frau та Mann. Зв’язки reich + Mann, arm + Frau, arm + Mann є найсуттєвішими. Невелика кількість суттєвих зв’язків, які обмежуються антонімічною парою reich – arm, свідчить про те, що питання „багатий – бідний” належить до найактуальніших серед соціальних проблем, які розглядаються в німецькомовній літературі.

Прикметники оцінки [Wert] характеризують як внутрішню вартісність речей, так і речі взагалі. Оцінка може здійснюватися окремим індивідом і бути цілком суб’єктивною. Разом з тим, вона може представляти загальноприйняту думку, пов’язану з культурою поведінки, поглядами, переконаннями та іншими якостями людини, матеріальним станом речей. При позначенні оцінки прикметник нерідко виражає ознаки, характерні для одного предмету чи групи предметів, осіб та їх відповідність загальноприйнятим нормам. До цієї групи належать прикметники gut, schlecht, teuer, billig та ін. Статистичний аналіз дозволив зафіксувати такі найсильніші зв’язки : gut + Frau, billig + Zubehцr, teuer + Zubehцr. Прикметники оцінки можна поділити на чотири різновиди: 1) позитивно оцінні: gute Figur; 2) негативно оцінні: ein schlechter Anzug; 3) нейтральні: eine durchschnittliche Krawatte; 4) матеріально вартісні: eine teuere Halskette. Сполучуваність прикметників на позначення оцінки зафіксована з більшістю лексико-семантичних груп іменників. Під час їх аналізу ми виявили здебільшого позитивні лексеми з високим ступенем оцінювання, тобто таким, що перевищує рівень, прийнятий за середній: extrawagante Frau (П.Гертлінґ), genialer Gedanke (Р.Вальзер), erstklassige Frau, groЯartige Frau (М.Фріш).

Прикметники положення [Lage] належать до однієї з чотирьох досліджуваних нами найменших груп. Вони визначають положення предмета у просторі. При цьому не має ніякого значення, чи людина, про яку йдеться, знає про фізичний взаємозв’язок зі своїми діями, чи ні. Їх замінюють установлені суспільством позначення, що належать до повсякденного життя і підпорядковуються спостереженню чи навчанню (rechte Hand – linke Hand). Значення найбільш адекватно передаються антонімічним відношенням recht – link, що є найхарактернішим для даної підгрупи: link + Hand, recht + Hand.

Серед прикметників на позначення портретної характеристики людини побутує значний прошарок слів, що з семантичного погляду позначає вплив певних факторів на людину, результатом чого є її настрій. Вони утворюють досить продуктивний семантичний ряд, якому притаманні метафоричні і лексикалізовані значення. До нього належать: glьcklich, traurig, lachend, ernst, froh, trьbe та інші. Розгалужену сітку творять як позитивно, так і негативно забарвлені лексеми. Показовою є семантична реалізація прикметників настрою [Stimmung] в наступних характеристиках, що позначають: веселий (heitere Grimasse), сумний (unterdrьckte Stimme), сердитий (wьtende Grimasse), піднесений (singende Stimme), серйозний настрій (ernstes Gesicht), роздратованість (gereizte Stimme), байдужість (unbeteiligte Stimme), оптимізм (klingelnde Stimme), ворожість (geballte Faust), скептичність (ironische Haltung). За результатами статистичного аналізу виявлено наступні суттєві зв’язки: lachend+Frau, lachend+Mдdchen, lachend+Kind, trьbe+Gesicht, froh+Augen.

Прикметники характеру [Charakter] позначають доброту (weiche Augen), добродушність (gnдdige Frau), високомірність (stolze Augen), спостережливість (aufmerksame Augen), зухвальство (spцttische Augen), відповідальність (ernster Mensch), суворість (harter Blick) тощо. Для них притаманний семантичний компонент, що вказує на ставлення до людей (gut, gutmьtig, gnдdig та ін.). Разом з тим семантична формула „здатність піддаватися чужому впливові” характерна для антонімічних пар hart – weich та hart – schwach, що протиставляє людей рішучих, духовно сильних, впевнених у своїх діях (harter Schritt), та людей, які легко піддаються чужому впливові (schwacher Mensch). До найбільш уживаних прикметників характеру належать: gutmьtig, lieb, zart, gnдdig, hart, gut, ehrlich, stolz, weich, starr та інші. На основі статистичного аналізу виявлено такі суттєві зв’язки: ehrlich + Gesicht, gnдdig + Frau, gut + Auge. Оскільки група прикметників характеру представляє зовнішність людини тільки частково, у нашому дослідженні вона належить до периферійних.

Прикметники температури [Temperatur] означають ознаку предмета, яка спричинена зовнішнім впливом на людину. Наприклад: kalte Finger (В.Баум). Вони рідше позначають точну температуру в градусах, а частіше відображають категорію встановлених норм, яким при суб’єктивній характеристиці властиві певні відхилення, що пояснюються індивідуальним сприйняттям температури (warme Hдnde – kalte Hдnde). Група прикметників, що позначають температуру, об’єднується інтегральною антонімічною парою kalt – nicht kalt. Значення лексеми nicht kalt (нехолодний) розкривається завдяки двом прикметникам: heiЯ (гарячий), який становить безпосередній лексичний антонім до kalt, та warm (теплий), що визначає температури, середні між гарячими і холодними. Погодні та кліматичні показники подаються в аналізованих нами прикметниках не як ознаки температури, а крізь призму їх сприятливості – несприятливості для життя людини. Позначення температури є здебільшого відносним і не завжди досконалим при характеристиці та порівнянні ознак різних явищ або предметів. Наприклад: heiЯe Stirn – heiЯes Wasser; kalte Hдnde – kaltes Eis. При