ЧЕР-КА-СЬ-КИЙ НА-ЦІ-О-НА-ЛЬ-НИЙ УНІ-ВЕР-СИ-ТЕТ

ІМЕ-НІ БОГ-ДА-НА ХМЕ-ЛЬ-НИ-ЦЬ-КО-ГО

Верховцева Ірина Геннадіївна

УДК 94 (477) “1911/1920””

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСТВ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

(1911 – 1920 рр.)

07.00.01 – іс-то-рія Укра-ї-ни

АВ-ТО-РЕ-ФЕ-РАТ

ди-се-р-та-ції на здо-бут-тя на-у-ко-во-го сту-пе-ня

ка-н-ди-да-та іс-то-ри-ч-них на-ук

Черкаси – 2004

Ди-се-р-та-ці-єю є ру-ко-пис

Ро-бо-та ви-ко-на-на на ка-фе-д-рі іс-то-рії Укра-ї-ни Ізмаїльського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України

На-у-ко-вий ке-рі-в-ник: до-к-тор іс-то-ри-ч-них на-ук, про-фе-сор

ТИЧИНА Анатолій Костянтинович,

Ізмаїльський державний гуманітарний університет,

за-ві-ду-вач ка-фе-д-ри іс-то-рії Укра-ї-ни

Офі-цій-ні опо-не-н-ти: до-к-тор іс-то-ри-ч-них на-ук, про-фе-сор

ТЕРЕЩЕНКО Юрій Іларіонович,

Київський національний лінгвістичний університет,

завідувач кафедри історії України та зарубіжних країн

ка-н-ди-дат іс-то-ри-ч-них на-ук, доцент

СОЛОВЙОВА Тетяна Миколаївна,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

ім. Г.С.Сковороди, завідувач кафедри нової та новітньої істо-рії

зарубіжних країн

Про-ві-д-на уста-но-ва: Ін-сти-тут іс-то-рії Укра-ї-ни НАН Укра-ї-ни,

відділ історії України ХІХ - початку ХХ ст.

За-хист від-бу-деть-ся “ 17 ” червня 2004 р. о 13 го-ди-ні на за-сі-дан-ні спе-ці-а-лі-зо-ва-ної вче-ної ра-ди К 73.053.01 у Чер-ка-сь-ко-му на-ці-о-на-ль-но-му уні-вер-си-те-ті іме-ні Бог-да-на Хмельницького за ад-ре-сою: 18031, м. Чер-ка-си, бульв. Ше-в-че-н-ка, 81, кім. 211.

З ди-се-р-та-ці-єю мо-ж-на озна-йо-ми-ти-ся у на-у-ко-вій біб-ліо-те-ці Чер-ка-сь-ко-го на-ці-о-на-ль-но-го універ-си-те-ту іме-ні Бог-да-на Хме-ль-ни-ць-ко-го (18031, м. Чер-ка-си, вул. Уні-вер-си-тет-сь-ка, 22).

Ав-то-ре-фе-рат ро-зі-сла-ний “ 15 ” травня 2004 р.

Вче-ний се-к-ре-тар

спе-ці-а-лі-зо-ва-ної вче-ної ра-ди

кандидат історичних наук, доцент Ко-р-но-ве-н-ко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вдосконалення місцевого самоврядування в сучасній Україні зумовлює інтерес до вивчення світового і вітчизняного досвіду у цій сфері діяльності. Розвиток територіальної самоорганізації населення є важливою складовою суспільного поступу, показником правової культури громадян, їх національної свідомості, громадської і господарської активності. Від ефективності діяльності установ місцевого самоврядування залежить культурно-господарська розбудова не тільки регіонів, а й країни загалом. Використання творчої сили місцевого самоврядування у розбудові держави сприяє гармонійному поєднанню історичних традицій суспільного розвитку й новаторських форм громадського буття, консолідації суспільства, подоланню у ньому споживацьких тенденцій, перетворенню громадянина з інертного спостерігача суспільних процесів на їх активного учасника.

Вирішення складних соціально-економічних та культурно-просвітницьких завдань розвитку нашої держави вимагає дедалі ширшого залучення до їх здійснення всіх верств населення. Цьому може слугувати вивчення досвіду діяльності земських установ Правобережної України початку ХХ ст.

Земське самоврядування на українському Правобережжі через побоювання царатом польського сепаратизму було запроваджене лише у 1911 р. Зрозуміло, що діяльність правобережних земств не могла стати предметом всебічного наукового аналізу в дорадянській історіографії. Ліквідація земств більшовицьким урядом та негативна оцінка їх діяльності В.Леніним зумовили упереджене висвітлення цієї теми радянськими істориками. Цим пояснюється той факт, що в історіографії відсутні праці, які б комплексно, незаангажовано висвітлювали історію господарської та культурно-просвітницької діяльності земств Правобережної України. В умовах суверенної України увага дослідників до історії земств зросла, проте практична діяльність земств українського Правобережжя і досі залишається малодослідженою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно наукової проблематики кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету “Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у ХХ ст.”, а також органічно пов’язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького “Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об’єктом дослідження є земства Правобережної України у 1911-1920 рр.

Предмет дослідження – господарська й культурно-просвітницька діяльність земств Правобережної України у 1911-1920 рр., організаційно-правові та політичні засади їх функціонування.

Хронологічні рамки охоплюють 1911-1920 рр., тобто від моменту введення земств у Правобережній Україні царським урядом до припинення їх діяльності радянською владою. Разом із тим, це не виключає можливості ретроспективного висвітлення подій та фактів з метою грунтовнішого дослідження обраної теми.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються Правобережної України, яка на початку ХХ ст. становила окремий історико-географічний, адміністративно-територіальний та господарсько-культурний регіон, до складу якого входили Київська, Волинська, Подільська губернії.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексу виявлених джерел, здобутків історіографії дослідити політичні та організаційно-правові засади запровадження та функціонування земств у Правобережній Україні, їх господарську й культурно-просвітницьку діяльність.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- з’ясувати стан наукового вивчення теми, ступінь реп-ре-зентативності її джерельної бази;

- дослідити особливості запровадження земського самоврядування у Правобережній Україні та організаційно-правові засади його функціонування;

- визначити та охарактеризувати основні напрямки, форми, ме-тоди, ефективність господарської і культурно-просвітницької діяльності земств українського Правобережжя;

- проаналізувати досвід діяльності земського самоврядування в Правобережній Україні та виявити ті аспекти, які принагідні для використання в умовах сьогодення.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягають у наступному:

- висвітлено господарську та культурно-просвітницьку діяльність земських установ українського Правобережжя протягом всього періоду їх функціонування;

- визначено внутрішні та зовнішні чинники, які впливали на діяльність земств українського Правобережжя;

- показано роль земств у громадській активізації населення, вирішенні соціально-економічних завдань у 1911-1920 рр.;

- з’ясовано значення діяльності земств для розвитку культури й освіти населення регіону.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, висновки можуть бути використані при написанні навчальних посібників і довідкових видань з історії України, узагальнюючих праць з історії діяльності земств України, в навчальній та краєзнавчій роботі, практичній діяльності установ місцевого самоврядування за сучасних умов.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету та Ради Наукового товариства істориків-аграрників у Черкаському національному університеті ім. Б.Хмельницького. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях та повідомленнях на 3 наукових форумах: IV Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, березень 2002 р.); V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, серпень 2002 р.); IV наукових читаннях з аграрної історії України та Росії, присвячених пам’яті професора Д.П.Пойди (Дніпропетровськ, листопад 2002 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 7 робіт, всі – у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,27 др. арк.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом, покладеним в основу дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновків, списку джерел та літератури (573 позиції), 4-х додатків. Загальний обсяг роботи 240 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, мета і завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, хронологічні й територіальні межі, наукова новизна, теоретичне та практичне значення результатів роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано наукову літературу та джерела за темою дослідження, визначено його методологію.

Підрозділ 1.1 “Стан наукового вивчення теми” присвячено аналізу наукових праць із досліджуваної проблеми. Умовно у науковому вивченні проблеми можна виокремити наступні етапи: 1) кінець 60-х рр. ХІХ ст. – початок 20-х рр. ХХ ст.; 2) 20-80-і рр. ХХ ст.; 3) початок 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. Кожний із визначених етапів поділяється на кілька підетапів, що обумовлено характером, інтенсивністю, напрямками та цілями висвітлення проблеми в історіографії.

Аналіз історіографічної спадщини, на наш погляд, варто розпочати з дискусії щодо завдань земств та доцільності поширення земського самоврядування на окраїни імперії, у тому числі на правобережні українські губернії, яка розгорнулася в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. У ній окреслилися дві позиції. Першу представляли дослідники ліберального спрямування Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и иностраннных земских и общественных учреждений: В 3 т. – Спб., 1869-1872.; Чичерин Б. О народном представительстве. – М.,1899. Волынский М.Н. Всесословная волость как судебно-административная и земская единица. – Спб., 1901.; Кузьмин-Караваев В.Д. Земские комитеты, практикуемые для неземских губерний // Вестник Европы. – 1901. – Май. – Кн. 5., які у земському самоврядуванні бачили дійовий засіб суспільно-політичної та економічної модернізації Росії за європейськими зразками, наполягали на самостійності земств у вирішенні місцевих господарських та культурно-просвітницьких завдань.

М.П.Драгоманов, поділяючи погляди ліберальних дослідників, виступав за доцільність використання земств для захисту національних прав українців на основі “державно-земської автономії” та одним із перших порушив питання про хибність зволікання із введенням земств у Правобережній Україні Драгоманов М.П. Либерализм и земство в России // Собрание политических сочинений М.П. Драгоманова: В 2 т. – Т. II. – Париж, 1906.; Його ж. Листи на Наддніпрянську Україну // М.П. Драгоманов. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. – Т. 1. – К., 1970.. Позитивно оцінювали земську діяльність історики-економісти кінця ХІХ – початку ХХ ст. Короленко С.А. Обзор экономического положения России в сельскохозяйственном и промышленном отношении. – Спб., 1895.; Ярошевич А.И. Очерки экономической жизни Юго-Западного края. 1908-1912. – К., 1912. Історію розробки земської реформи 1911 р. на українському Правобережжі досліджували Б.Веселовський та А.Шингарьов Веселовский Б.Б. История земства за сорок лет: В 4 т. – Т. 3. – Спб., 1911.; Шингарев А. Законопроект о земстве в Западных губерниях // Земское дело. – 1910. – № 9.. Земська допомога господарському розвитку села під час Столипінської аграрної реформи знайшла висвітлення у статтях В.Мавричева, П.Шимановського Мавричев В.В. Согласование земских экономических мероприятий с деятельностью кооперативов как органов местной самодеятельности населения // Земское дело. – 1912. – № 23.; Шимановский П.Б. Земства и кооперация // Вестник кооперации. – 1913. – № 1..

Протилежну позицію - консервативно-імперську – представляли монархічно налаштовані історики Головин К. Наше местное правление и местное представительство. – Спб., 1884.; Витте С.Ю. Самодержавие и земство. Конфиденциальная записка министра финансов статс-секретаря С.Ю.Витте (1899 г.). – Штутгарт, 1903.; Евреинов Г.А. Национальные вопросы на инородческих окраинах России. Схема политической программы. – Спб., 1908.; Яворовский Н. История гражданской и церковной жизни Подолии. – Каменец-Подольский – Киев, 1912., які наголошували на недоцільності запровадження в країні будь-яких форм самоврядування, пропонували виключити земства з політичного життя, максимально обмежити їх компетенції в господарському управлінні та культурному розвитку регіонів. Виняток серед робіт цієї групи дослідників становить праця Т.Тихонова Тихонов Т.И. Земство в России и на окраинах. – Спб., 1907., який вважав земства інструментом, що допомагає державі здійснювати економічні реформи та культурно-правові заходи.

Дореволюційні дослідники соціалістичних переконань відзначали роль земств у модернізації країни та наполягали на їх політизації й одержавленні Струве П.Б. Предисловие к первому изданию // Витте С.Ю. Самодержавие и земство. Конфиденциальная записка министра финансов статс-секретаря С.Ю.Витте (1899 г.). – Штутгарт, 1903.; Трутовский В. Современное земство. – Пг., 1915.; Огановский Н.П. Индивидуализация землевладения в России и ее последствия. – М., 1917..

Національний аспект у діяльності земських установ Правобережної України досліджували українські вчені та громадські діячі початку ХХ ст. Садовський В. Нове земство і його перспективи // Літературно-науковий вісник. – Т. 58. – К., 1912.; Мациєвич К. Роль правительства, земства и других организаций в деле поднятия сельского хозяйства. – Х., 1913.; Русов А. Краткая энциклопедия земского дела в его историческом развитии. – К., 1914.; Королів В. Про народне самоврядування (земство). – К., 1917. М.С.Грушевський вважав, що земські установи мали сприяти українській автономії, розбудові української держави на місцях Грушевський М.С. Якої ми хочемо автономії й федерації // Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.; Його ж. Підстави Великої України // Грушевський М.С. Вибрані праці. – Нью-Йорк, 1960..

Ліворадикальний підхід до оцінки земської діяльності представлений роботами В.Леніна Ленин В.И. Гонители земства и аннибалы либерализма // Полное собрание сочинений. – Т. 5. – М., 1976.; Його ж. Земский съезд // Там само.; Його ж. Письмо к земцам // Полное собрание сочинений. – Т. 6. – М., 1976., ставлення якого до земств було суперечливим. З одного боку, він називав земства класовими установами, з іншого – вітав розгортання земського опозиційного руху.

Діяльність земств українського Правобережжя на першому етапі історіографічної розробки проблеми не стала предметом спеціального дослідження.

В роботах діаспорних дослідників 20-30-х рр. ХХ ст. високо оцінювалася господарська та культурно-освітня діяльність українських земств. Діячі УНР в еміграції наголошували на їх ролі у сприянні самоорганізації українців, піднесенню освіти на українських землях Петлюра С. Лист до Генерала-хорунжого Миколи Удовиченка // Петлюра С.В. Статті. – К., 1993.; Христюк П. Українська революція. Розвідки і матеріали. – Кн. І.– Т. 2. – Нью-Йорк, 1969.; Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993.. Представники державницького напрямку в своїх роботах акцентували увагу на значенні земської діяльності у формуванні національно-державних кадрів Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923 рр. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – Т. 2. – Ужгород, 1930.; Нью-Йорк, 1954.. Вивчення земської тематики радянськими дослідниками було розпочато дещо пізніше. У 30 – 40-і рр. ХХ ст. з’явилися перші праці, присвячені земській діяльності. В роботах О.Погребинського висвітлені питання земської допомоги селянству, роль земств у реалізації Столипінської аграрної реформи в Україні, їх становище у роки Першої світової війни Погребинський О. Столипінська реформа на Україні. – Б.м., 1931.; Його ж. К истории земств и городов в годы империалистической войны // Исторические записки. – М., 1947. – Т. 12..

У 50-80-х рр. ХХ ст. діаспорні дослідники аналізують участь українських земств у розвитку кооперативного руху, розбудову національного господарства Левчук Д. Сили демократії і консерватизму у визвольних змаганнях України // Ідеї і люди визвольних змагань 1917-1923 рр. – Нью-Йорк, 1968.; Моргун О. Українські діячі в земствах // Український історик. – Ч. 1-3 (21-23). – 1969.; Полонська-Василенко Н.Д. Історія України: У 2 т. – Т. 2. – К., 1993.. В роботах радянських істориків 50-х рр. ХХ ст. досліжувалися окремі аспекти історії земств Правобережної України, земська діяльність висвітлювалася фрагментарно, її здобутки або замовчувалися, або знецінювалися Лекарев Л.Г. Развитие здравоохранения на Подолии (1796-1953) // Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. – К., 1954.; Гозулов А.И. История отечественной статистики (Краткие очерки). – М., 1957.; Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 года. – М., 1957.. У 60 - 70-ті рр. ХХ ст. історію земств українського Правобережжя вивчали А.Аврех, В.Сорокіна Аврех А.Я. Вопрос о западном земстве и банкротство Столыпина // Исторические записки. – М., 1961. – Т. 70.; Його ж. Столыпин и Третья Дума. – М., 1968.; Сорокина В.В. Политика русского самодержавия в отношении западного земства // Известия высших учебных заведений. – Сер. “Правоведение”. – 1979. – № 1.. Деякі позитивні зрушення у дослідженні земської діяльності відбулися у 80-і рр. ХХ ст. До наукового обігу було залучено значний масив архівних джерел, порушено низку нових проблем, зокрема культурно-господарської діяльності земств та освітньої праці земської інтелігенції Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту в 60-90 рр. ХІХ ст. – К., 1980.; Дякин В.С. Земство и самодержавие в третьеиюньской монархии // Вопросы истории России XIX – начала ХХ века. – Л., 1983.; Сесак И.В. Земские учреждения на Правобережной Украине (1904 – 1917): Дис… канд. ист. наук: 07.00.02. – Каменец-Подольский, 1987.. Важливим доробком в історіографічній спадщині з досліджуваної теми стали роботи Ю.І.Терещенка Терещенко Ю.И. Централизация продовольственного дела на Украине в 1919 г. // Вопросы истории СССР. – 1981. – Вып. 26.; Його ж. Экономическая политика Советской власти на Украине в период гражданской войны (1918-1920 гг.): Автореф. дис. …докт.ист.наук.: 07.00.02. – К., 1987..

На початку 90-х рр. ХХ ст. зростає інтерес істориків до земського досвіду. Чимала увага приділяється питанням розвитку земського руху в Україні Гоцуляк В.В. Ліберальний рух на Україні у другій половині XIX – на початку ХХ ст. // Політологічний вісник. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Політична думка в Україні: минуле і сучасність”. Київ, 1-4 лютого 1993 р. – Ч.4. – К., 1993.; Катренко А.М., Мойсієнко В.М. Демократичний рух в Україні 70-80-х рр. ХІХ ст. – Черкаси, 1994.. Низка дослідників звернулася до питань економічної Лохматова А.І. Катеринославське земство: соціальний склад, бюджет та практична діяльність. 1866-1913: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – Запоріжжя, 1994.; Корнійчук Л. Економічні питання в діяльності земств // Економіка України. – 1995. – № 1. та культурно-освітньої Захарова І.В. Підготовчі заходи земств по запровадженню системи загальної початкової освіти в Україні на початку ХХ ст. // Проблеми історії України XIX – початку ХХ ст. – К., 2000. діяльності земств, їх соціальної допомоги населенню Рогоза О.М. Діяльність земств України по створенню і розвитку системи охорони народного здоров’я (1864-1917 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – Харків, 2002.. У наукових розвідках С.Різниченка та Л.Дровозюк Різниченко С. Земства Правобережної України: структура та основні напрямки діяльності // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (19-20 листопада 1996 р.): У 2 ч. – Ч. 1. – К., 1997.; Дровозюк Л.М. Освітня діяльність земств Правобережної України (1904-1920): Дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – Вінниця, 1998. висвітлено окремі аспекти історії земських установ українського Правобережжя. З’явилися роботи історіографічного характеру Бакуменко О.О. Земства Російської імперії: історіографія проблеми (друга половина XIX – ХХ ст.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.06. – Харків, 1999.; Миколаєнко І.М. Історіографія діяльності земських установ України (1864-2001 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.06. – К., 2003. .

Особливе місце серед робіт сучасних вітчизняних дослідників посідають праці О.Реєнта, В.Шандри, О.Рубльова, В.Литвина Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832-1914): історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. – К., 1999.; Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1920 рр. // Україна крізь віки: У 15 т. – Т. 10. – К., 1999.; Реєнт О.П. Кризові тенденції в аграрному секторі економіки у роки Першої світової війни (липень 1914 – лютий 1917 рр.) // Український селянин. – Вип. 7. – Черкаси, 2003.; Його ж. Павло Скоропадський. – К., 2003.; Литвин В.М. Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.). – К., 2003., в яких аналізується урядова політика щодо земств наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., ставлення національних урядів до земств у роки Української революції, роль земств в українізації місцевого життя у 1917-1920 рр.

Окремі аспекти історії земств Правобережної України висвітлено в роботах іноземних дослідників, зокрема К.Мацузато, Т.Шаніна Мацузато К. Столыпинская реформа и российская агротехнологическая революция // Отечественная история. – 1992. – № 6.; Шанин Т. Революция как момент истины. 1917-1905 гг. – 1917-1920 гг. – М., 1997.. Проте питання господарської та культурно-просвітницької діяльності земських установ Правобережної України в іноземній історіографії залишаються малодослідженими.

Отже, аналіз історіографічної спадщини проблеми дозволяє твердити, що діяльність земств Правобережної України достатнього висвітлення в історичній літературі не знайшла, чим і обумовлений вибір дисертантом теми дослідження.

У другому підрозділі “Характеристика джерел, методологія дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, визначено методологію. У відповідності із загальноприйнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку автором були опрацьовані матеріали Центрального державного історичного архіву України м. Києв (ЦДІАК України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) та державних архівів Київської (ДАКО), Житомирської (ДАЖО), Черкаської (ДАЧО), Хмельницької (ДАХО) областей.

Із матеріалів ЦДІАК України були залучені документи таких фондів: ф. 442 (“Канцелярія Київського, подільського і волинського генерал-губернатора”), ф. 275 (“Київське охоронне відділення”), ф. 285 (“Фастівське відділення Київського поліцейського управління”), ф. 301 (“Жандармські установи Подільської губернії”), ф. 1335 (“Волинське губернське жандармське управління”), ф. 692 (“Правління Київського округу шляхів сполученя”), ф. 707 (“Управління Київського учбового округу”), ф. 573 (“Київське товариство західних земств з продажу сільськогосподарських машин”), ф. 937 (“Другий Всеросійський кооперативний з’їзд в м. Києві”), ф. 938 (“Комітет з організації фабрично-заводської, торгово-промислової та сільськогосподарської виставки 1913 р. в м. Києві), ф. 1069 (“Київський губернський комітет Всеросійського земського союзу”).

У ЦДАВО України вивчалися матеріали ф. 1115 (“Українська Центральна Рада”), ф. 1216 (“Міністерство внутрішніх справ Української держави”), ф. 1035 (“Міністерство народного здоров’я та опікування Української Держави”), ф. 1793 (“Подільський губернський староста Української Держави”), ф. 1092 (“Міністерство внутрішніх справ УНР-Директорії”) та ф. 3809 (“Особистий фонд С.В.Петлюри”).

У регіональних архівах було опрацьовано такі матеріали: ДАКО, ф. 1240 (“1903-1911 гг. – Киевская губернская управа по делам земского хозяйства; 1911-1917 гг. – Киевская губернская управа; 1917-1919 гг. – Киевская губерниальная народная управа”); ДАЖО, ф. 206 (“Статистичне бюро Волинської губернської земської управи”); ДАЧО, ф. Р-504 ( “Черкаський повітовий комисар Тимчасового уряду, м. Черкаси Київської губернії”), ф. 6 (“Черкаська повітова земська управа, м.Черкаси Київської губернії”), ф. Р-496 (“Курилівська волосна земська управа, с. Курилівка Канівського повіту Київської губернії”), ф. Р-497 (“Корсунська волосна земська управа, м. Корсунь Канівського повіту Київської губернії”); ДАХО – ф. 233 (“Подільська губернська земська управа”).

Загалом автором опрацьовано понад 40 фондів державних архівів України. Більшість архівних документів за темою дослідження вводиться до наукового обігу вперше.

За типологічно-видовим критерієм залучені архівні джерела можна поділити на такі групи: 1) документи центральних та місцевих адміністративних установ; 2) документи державних господарських та освітніх установ; 3) документи громадських установ; 4) документи жандармських та поліцейських установ; 5) земське діловодство.

До опулікованих джерел належать законодавчі акти вищих органів влади, аналіз яких дав змогу визначити правові та організаційні засади діяльності земських установ Правобережної Україні; програмні документи політичних партій, робота з якими дозволила з’ясувати суспільно-політичні аспекти проблеми поширення земств на українське Правобережжя; земське діловодство: протоколи засідань земських зборів, доповіді та звіти земських управ, документи земських кас дрібного кредиту, господарських нарад тощо; економіко-статистичні матеріали; періодичні видання, які висвітлювали повсякденну діяльність земств; мемуари, спомини, промови урядовців та громадських діячів – безпосередніх учасників подій.

Джерельна база роботи дозволила реалізувати визначені дослідницькі завдання.

Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, використання яких спрямоване на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, явищ, фактів: принципи науковості, історизму, об’єктивності, системності, світоглядної толерантності; методи аналізу, синтезу, проблемно-хронологічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний, аналогії, логічного та статистичного аналізу.

Другий розділ “Політичні та організаційно-правові засади діяльності земського самоврядування у Правобережній Україні” структурно поділяється на два взаємопов’язані підрозділи, що присвячені питанням введення земського самоврядування на українському Правобережжі та характеристиці тих змін в організаційно-правових засадах діяльності земств, які відбулися у 1914-1920 рр.

У підрозділі 2.1 “Введення земств на українському Правобережжі” висвітлено причини зволікання царським урядом із заснуванням земств у Правобережній Україні, умови їх запровадження, охарактеризовано особливості земської реформи 1911 р. Головною причиною тривалого зволікання із введенням земського самоврядування у краї була боротьба царських владних структур проти українського та польського визвольних рухів. Проте потреби піднесення господарства регіону та тиск опозиційних сил змусили царський уряд запровадити земства й у цьому регіоні.

У 1911 р. влада поширила на Правобережну Україну земське положення 1890 р. зі змінами, що стосувалися виборчих прав місцевого населення. Законоположенням 1911 р. про земське самоврядування у Київській, Волинській, Подільській губерніях були обмежені виборчі права польського населення краю та зменшений майновий ценз при виборах до земств. Це сприяло залученню до земської діяльності середньої й дрібної буржуазії, заможного селянства, збільшенню у земських установах представництва від українського населення. В результаті земських виборів 1911 р. у Правобережній Україні постали земства, в складі яких переважали представники міської та сільської буржуазії. Частина діячів новостворених земств стала в опозицію до влади, оскільки поділяла українофільські настрої.

У підрозділі 2.2 “Земства Правобережної України під час Першої світової війни та Національно-демократичної революції 1917-1920 рр.” досліджено зміни в політичному та організаційно-правовому становищі земств Правобережної України, що відбулися у 1914-1920 рр. Перша світова війна змусила царський уряд стати на позиції тіснішої співпраці з земствами. Розширювалися компетенції земств у господарській галузі. В краї розгорнули роботу губернські та Південно-Західний комітети Всеросійського земського союзу.

За Тимчасового уряду в політичному й організаційно-правовому становищі земств сталися суттєві зміни: скасовано майнові та національні обмеження на виборах до земств, впроваджено волосні земства, значно розширено межі компетенції земських установ, які контролювали майже всі сфери місцевого життя. Весною 1917 р. відбулися позачергові земські вибори, в ході яких склад земських гласних на українському Правобережжі значно демократизувався та українізувався.

За Української Центральної Ради земства стали органами державної влади на місцях. Лідери Центральної Ради намагалися використати земства у розбудові національної державності. Проте поширення радикальних настроїв у суспільстві та більшовицька агітація серед селян привели до втрати Центральною Радою контролю над земствами.

Гетьманський уряд взяв курс на повернення дореволюційних засад діяльності земств. Було розпочато підготовку до нових виборів із застосуванням майнового цензу. Влада звинувачувала земства у недбалому виконанні своїх обов’язків. Формально стосунки з установами місцевого самоврядування здійснювалися на правових засадах, але у реальності мали місце факти переслідувань земських діячів. У квітні 1918 р. був утворений Всеукраїнський земський союз на чолі з С.Петлюрою. Союз став на захист інтересів земців та прагнув відстояти демократичні принципи діяльності земств.

Директорія УНР намагалася проводити щодо земств політику, аналогічну політиці Центральної Ради: демократизувався особовий склад земських установ, вони знову стали установами місцевої влади. Проте опанувати ситуацією на місцях, взяти під контроль діяльність земств уряд УНР не зміг. За радянської влади, восени 1920 р., земства Правобережної України припинили свою діяльність.

У третьому розділі “Господарська діяльність земств Правобережної України”, який структурно поділяється на три підрозділи, вивчено практичну діяльність земських установ краю в господарській галузі.

У підрозділі 3.1 “Фінансова та статистична діяльність” висвітлено фінансову та статистичну діяльність земств Правобережної України: проаналізовано земські бюджети, фінансові стосунки між повітовими та губернськими земствами, між земськими та державними установами. Напередодні Першої світової війни більшість земсько-господарських заходів фінансувалися частково державою, частково земствами, бюджети земств були збалансованими й забезпечували реалізацію їх видаткової частини. В умовах війни земствам бракувало коштів, вони все більше потрапляли у залежність від державного бюджету. Руйнація фінансової системи країни, усталених земельних відносин під час революції сприяли розладу системи земського оподаткування. Земські установи українського Правобережжя змушені були вдатися до державних позик.

Земства брали активну участь у проведенні статистичних робіт в краї, у всеросійських переписах 1916 та 1917 рр. Під час Української революції цю важливу ланку земської діяльності було згорнуто. Селяни відмовлялися співпрацювати з земськими кореспондентами, будь-який перепис свого господарства розглядали як спробу застосування репресивних заходів.

У підрозділі 3.2 “Земське сприяння розвитку місцевого господарства” охарактеризовано заходи земств у справі піднесення сільськогосподарського виробництва в краї та місцевого господарства загалом. З перших кроків своєї діяльності земські установи українського Правобережжя ставили своїм завданням створення кращих господарських умов для місцевого населення, сприяння піднесенню селянського та місцевого господарства: модернізовували шляхи, розбудовували телефонні мережі, розгорнули протипожежну діяльність, стимулювали розвиток кооперації та кустарного виробництва в краї, надавали селянам організаційну, фінансову допомогу у налагодженні конкурентноспроможного господарства, сприяли технологічному оновленню селянського виробництва. Успішно в цьому напрямку діяло Київське товариство західних земств із продажу сільськогосподарських знарядь, організоване за ініціативи земств Правобережної України.

Під час Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. господарська діяльність земств занепадає. Спроби її відновлення за доби Гетьманату та Директорії УНР бажаних результатів не дали. У 1920 р. земські структурні підрозділи було включено до структур радянських установ управління місцевим господарством.

Підрозділ 3.3 “Участь земств у соціальному захисті населення” присвячено з’ясуванню організації земствами медичного обслуговування населення, земській допомозі соціально незахищеним категоріям громадян (сиротам, незаможним родинам тощо). Під час Першої світової війни земства стали на захист соціальних прав постраждалих від військових дій: допомагали біженцям, сприяли реабілітації поранених та інвалідів, займалися питаннями компенсації матеріальних збитків потерпілим від війни, надавали технічну, матеріальну та трудову допомогу родинам мобілізованих до армії, сприяли забезпеченню продуктами населення окупованих територій.

У четвертому розділі “Культурно-просвітницька діяльність земств українського Правобережжя”, що поділяється на два підрозділи, висвітлено просвітницьку діяльність земств краю.

У підрозділі 4.1 "Сприяння розвитку народної освіти” розглянуто діяльність земств українського Правобережжя щодо розвитку народної освіти, зокрема агропросвітництва. Земські установи регіону розгорнули роботи і стосовно реалізації державних планів запровадження загального початкового навчання, доклали значних зусиль до розбудови системи позашкільної освіти населення, відкривали сільські бібліотеки-читальні, народні будинки, школи письменності. Діяльність земств у цій галузі була спрямована на подолання неписьменності населення, становлення національної системи освіти.

Значну увагу земства приділяли агрокультурному просвітництву. Застосовували різноманітні форми та методи роботи з селянством, намагаючись залучити його до агроновацій, щоб у такий спосіб сприяти поліпшенню сільськогосподарського виробництва, піднесенню самодіяльності, взаємодопомоги серед населення. З цією метою земства організовували показові господарства, сільськогосподарські виставки, селянські екскурсії до сусідніх губерній та за кордон, сільськогосподарські читання, розповсюджували спеціальну літературу тощо. Для популяризації агрономічних знань земськими працівниками широко використовувався періодичний друк. У краї існувала розгалужена мережа земських закладів сільськогосподарської освіти.

Підрозділ 4.2 “Правове просвітництво та заходи щодо збереження етнокультурної спадщини регіону” присвячено питанням діяльності земств щодо поширення серед населення правових знань та збереження етнокультурної спадщини українського Правобережжя. З метою поширення правових знань земства впроваджували свої адвокатури, організовували консультації, використовуючи для цього періодичний друк. Проте через низку обставин, зокрема масову неписьменність населення, ця галузь земсько-просвітницької діяльності була найменш успішною.

У справі охорони та розвитку етнокультурної спадщини регіону земства домагалися навчання у початкових школах українською мовою, дбали про збереження національних пам’яток, популяризували кращі зразки побутової культури, фінансували заходи з українізації місцевого культурного життя (народні хори, курси українознавства, національні вищі навчальні заклади тощо). У вирішенні цих питань земства українського Правобережжя плідно співпрацювали з “Просвітами”.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки та положення:

- аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального вивчення, залучена до дослідження джерельна база є достатньо репрезентованою і достовірною, що дозволяє повно дослідити обрану тему;

- політика зволікання із введенням земського самоврядування у Правобережній Україні протягом останньої третини ХІХ ст. була зумовлена політичними причинами, намаганням царату протидіяти розвитку українського та польського визвольних рухів. Наслідком цієї політики стала господарська й культурна відсталість краю. Нагальні потреби розвитку господарства країни початку ХХ ст., тиск опозиційних сил змусили уряд запровадити земське самоврядування у Правобережній Україні в 1911 р. Зміни, які було внесено у систему виборів до земських установ (обмежено виборчі права польського населення, розширено виборчі права місцевого селянства, зменшено майновий ценз), сприяли демократизації складу земських установ краю, становленню буржуазно-демократичної системи місцевого самоврядування в краї, захисту господарських інтересів українського населення регіону;

- на початку ХХ ст. царський уряд, виходячи з державницьких принципів організації місцевого самоврядування, вважав земства складовою державного місцевого управління. В основу відносин земств з адміністрацією було покладено принцип співучасті державних та земських установ у вирішенні завдань господарського та культурного розвитку регіонів. Протягом 1914-1920 рр. коло завдань і правовий статус земств зазнали змін. Під час Першої світової війни на земства було покладено вирішення нових завдань: облаштування тилу, відбудови місцевого господарства, реабілітації поранених тощо. З початком Лютневої революції 1917 р. земські установи демократизувалися, станові та етнічні обмеження на виборах до земств скасовувалися, земське самоврядуваня введено у волостях. Компетенція земств поширювалася майже на всі сфери місцевого суспільно-політичного життя. За Центральної Ради земства стали органами державної влади на місцях. За Гетьманату було відновлено куріальну систему виборів до земств, їх компетенцію знову обмежено культурно-господарськими питаннями, права місцевої адміністрації щодо земств збільшено. За Директорії УНР влада відновила демократичний принцип формування земських установ, земства знову стали місцевими органами державної влади. Проте чітко визначитися щодо земських установ Директорія не встигла. З утвердженням радянської влади у 1920 р. земське самоврядування на українському Правобережжі було згорнуто;

- фінансова діяльність земств грунтувалася, як правило, на власних коштах, джерелом надходження яких був земський податок. Певну частину земських витрат відшкодовував уряд. Напередодні Першої світової війни прибуткова частина бюджетів земств Правобережної України була достатньою для виконання завдань земської діяльності. В часи війни та революції земства краю потрапили у фінансову скруту, викликану загальною економічною та фінансовою кризою в країні, земська податкова система була зруйнована, через що забезпечити виконання своїх завдань у повному обсязі земства не могли;

- земства Правобережної України розгорнули статистичну роботу, брали участь у загальнодержавних переписах 1916 та 1917 рр. В умовах Української революції статистична діяльність земств фактично була згорнута: селяни відмовлялися співпрацювати із земськими кореспондентами;

- земства активно сприяли розвитку місцевого господарства, модернізації аграрного виробництва, соціальному захисту населення краю;

- значні зусилля доклали земства українського Правобережжя для піднесення народної освіти в краї, у справі пропаганди агрономічних знань серед селян. Було здійснено низку заходів щодо запровадження загального початкового навчання, розбудови системи позашкільної та професійної освіти;

- важливого значення земства Правобрежної України надавали правовому просвітництву, проте з об’єктивних причин розгорнути достатньою мірою цю діяльність не змогли;

- успішною була діяльність земських установ Правобережної України в галузі збереження етнокультурної спадщини регіону. Земства сприяли збереженню, відновленню та поширенню надбань матеріальної і духовної культури краю;

- господарська та культурно-просвітницька діяльність земських установ Правобережної України сприяла становленню вітчизняного господарства, активізації населення, піднесенню його національної свідомості, територіальній самоорганізації українського суспільства. Історія земських установ українського Правобережжя є важливою сторінкою історії розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Сулига (Верховцева) І.Г. До питання про поширення земського самоврядування на Правобережну Україну // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. – Вип. 7. – Ізмаїл, 1999. – С. 14 - 19.

2. Сулига (Верховцева) І.Г. Земства України – організатори і учасники Всеросійської 1913 року виставки у Києві // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. – Вип. 8. – Ізмаїл, 2000. – С. 8 - 10.

3. Сулига (Верховцева) І.Г. Агропропаганда – важлива ланка діяльності земств Правобережної України та Бессарабії // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. – Вип. 9. – Ізмаїл, 2000. – С. 37 - 41.

4. Сулига (Верховцева) І.Г. Київське Товариство західних земств // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. – Вип. 10. – Ізмаїл, 2001. – С. 21 - 23.

5. Сулига (Верховцева) І.Г. Південно-Західні комітети Всеросійського земського союзу в Україні на початку Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. ІІІ. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001. – С. 234 - 239.

6. Сулига (Верховцева) І.Г. Земства і селянська кооперація в Правобережній Україні на початку ХХ ст. // Український селянин. – Вип. 5. – Черкаси: Черкаський державний університет, 2002. – С. 59 - 61.

7. Верховцева І.Г. Волосні земства Правобережної України: перший досвід врядування // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали четвертих наукових читань, присвячених пам’яті Д.П.Пойди. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2002. – С. 126 - 131.

АНОТАЦІЇ

Верховцева І.Г. Діяльність земств Правобережної України (1911-1920 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 – історія України. – Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. – Черкаси, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню діяльності земств Правобережної України у 1911-1920 рр. Визначено політичні та організаційно-правові засади діяльності земського самоврядування на українському Правобережжі, основні напрямки, форми, методи та ефективність господарської й культурно-просвітницької діяльності земських установ краю.

Ключові слова: земства, установи місцевого самоврядування, Правобережна Україна, господарська діяльність, культурно-просвітницька діяльність, народна освіта, агрокультурне просвітництво, правове просвітництво, етнокультурна пропаганда.

Верховцева И.Г. Деятельность земств Правобережной Украины (1911-1920 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Черкасский национальный университет им. Б. Хмельницкого. – Черкассы, 2004.

Диссертация посвящена деятельности земств Правобережной Украины в 1911-1920 рр. Актуальность