КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БІЛОУС Тетяна Миколаївна

УДК 165 : 1

РОЛЬ ІДЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ФОРМАЛЬНІЙ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ

Спеціальність 09.00.01 — онтологія, гносеологія, феноменологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор,
Лой Анатолій Миколайович
Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, завідувач кафедри

філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,
Парахонський Борис Олександрович,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки і оборони,
завідувач відділу глобальної безпеки та

європейської інтеграції

кандидат філософських наук, доцент
Іщенко Юрій Анатолійович,
Центр гуманітарної освіти НАН України,
заступник директора

Провідна установа: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, м. Київ

Захист відбудеться "21" лютого 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розіслано "20" січня 2005 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В 80-90-х роках XX століття в аналітичній філософії відбулися значні зрушення, пов’язані з інтенсивним розвитком досліджень в такій відносно новій галузі, як теорія штучного інтелекту. Загальною в теорії штучного інтелекту, як і в комп’ютерній науці в цілому, виявилась тенденція до використання епістемічних/доксастичних логік для репрезентації знання та переконання, а також для аналізу комп’ютерних систем. Формальні моделі епістемічної логіки розглядаються як системи, в яких у логічній формі представлено знання про знання, що і визначає область застосування таких моделей у теорії штучного інтелекту. Однак епістемічні логіки, а саме логіки знання та переконання, страждають відомою проблемою “логічного всезнання”, яка робить традиційні модальні логіки знання та переконання нереалістичними з точки зору моделювання поведінки обмежених в ресурсах раціональних агентів. В такій перспективі питання про адекватні логічні засоби для моделювання таких агентів залишається відкритим.

В галузі штучного інтелекту, принаймні в теоретичному штучному інтелекті, визнається необхідність теорії раціональності, яку забезпечує філософія, для продукування інформаційних систем. Отже для епістемології як філософської дисципліни відкриваються нові можливості, пов’язані з отриманням емпіричної перевірки через комп’ютерне моделювання як абстрактних моделей когнітивної діяльності, так і теорій раціональності взагалі. Комп’ютерні технології сьогодні стали новим medium для наших міркувань, радикально відмінним від інших media в своїй динаміці та ефективності. Як універсальний проект, комп’ютер може бути використаний для створення моделей будь-яких процесів, математичних, фізичних, біологічних, а також і для моделювання досконалого раціонального мислення. Однак, як теорії раціональності, так і основні концепти епістемології мають чітко виражений нормативний характер та побудовані із застосуванням „сильних” ідеалізацій. Отже, існує нагальна потреба у з'ясуванні методологічної ролі та обґрунтуванні нормативного характеру процедури ідеалізації в формально орієнтованих напрямках сучасної епістемології.

Ступінь наукового опрацювання проблеми та теоретичні засади дослідження. Ми вважаємо, що тенденції, репрезентовані в дослідженні, мають три ракурси, відповідно до яких доцільним буде розподілити літературу, яка стосується теми дослідження, на три основні групи. До першої групи, яка складає джерельну базу та теоретичну основу дослідження, належать дослідження з формально орієнтованих напрямків аналітичної епістемології, епістемічної та динамічної логіки. Існує цілий спектр епістемічних/доксастичних логік, більшість з яких інспіровані відомим трактуванням знання та переконання Я.Хінтіки, представленим вперше в роботі “Знання та переконання”. Ідея формального логічного аналізу міркувань стосовно знання належить Г.Х.фон Врігту. Точні методи семантики можливих світів були розроблені до середини 50-років у незалежних роботах Р.Монтегю, С.Кангера, Я.Хінтіки, А.Прайора та інших. Важливими виявилися роботи С.Кріпке з реляційних семантик, в яких він встановив зв’язок між відношенням досяжності, яке накладається на світи, та вираженими в аксіомах якостями модальних концептів. Перші значні результати у формальному дослідженні концепту „спільного знання” (common knowledge) отримані Д.Люїсом: необхідність такого типу знання для досягнення згоди в багатосуб’єктних, інтерактивних контекстах. Сьогодні спільне знання є предметом дослідження в таких галузях як економіка, теорія ігор (в її пробабілістичному варіанті) та мультиагентних систем у комп’ютерній науці (які стандартно формулюються в термінах математичної логіки). В останньому випадку розширені для репрезентації „спільного” знання моделі епістемічної логіки забезпечують основи для аналізу дистрибутивних протоколів. Розширення модальної епістемічної логіки „спільного знання” було запропоноване в роботах Р.Фагіна та Дж.Хальперена. Ці автори також показали ефективність застосування епістемічної логіки в комп’ютерній науці, а також разом з Р.Сталнакером і Р.Муром сприяли поширенню ідей, які були розроблені в філософії та філософській логіці, на дослідження в штучному інтелекті. Визначення знання в модальній епістемічній логіці відображає ідеалізоване поняття, яке не обов’язково відображає реальну пізнавальну практику. Проблема „логічного всезнання” в епістемічній модальній логіці залишається невирішеною, незважаючи на значну кількість спроб подолати цю проблему, та стає актуальною у зв’язку з застосуванням епістемічної логіки до аналізу комп’ютерних систем. Огляд проблем, пов’язаних з модальною епістемічною логікою та міркуваннями про знання, представлений в роботах Р.Фагіна та Дж.Хальперена, І. Мак Артура Грегорі.

Динамічна логіка переконання розробляється в роботах Р.Гарденфорса, С.Е.Альчорона, Д.Макінсона, К.Сегенберга, В.Рантали, С.Лінстрома, В.Рабіновіча та багатьох інших. Динаміка переконань є областю інтенсивних досліджень як у філософії, так і в теорії штучного інтелекту. Формальний аналіз зміни переконань стає предметом дослідження з 80-х років минулого століття спочатку в філософії, потім формальні моделі для епістемічної динаміки отримують застосування в галузі штучного інтелекту. Формальний аналіз динаміки переконань починається з робіт І.Леві 70-х років. Основний прогрес в цій галузі досліджень припадає на 80-ті роки минулого століття та пов’язаний з іменами С.Е.Альчорона, Р.Гарденфорса та Д.Макінсона, дослідження яких привели до формування так званого AGM–підходу в динаміці переконань. AGM–теорія була створена для відображення ідеальної системи динаміки знання, та інкорпорує в себе низку ідеалізацій. AGM-парадигма стала предметом як різноманітних модифікацій та розширень, так і критики. У працях Дж.Доля, В.Спона представлено фундаменталістський підхід до ревізії переконань. Ітерація ревізії переконань досліджується в цілій низці робіт, серед яких зазначимо праці Г.Бутілера, І.Леві, Д.Лехмана. В роботах Г.Бутілера також досліджується зв’язок ревізії переконань з умовною логікою. Розширення AGM теорії для інфінітної зміни переконань представлено в роботах Д.Цнанга та Н.Фоо.

В галузі епістемічної логіки, модальної логіки та застосуванні логіки в комп’ютерній науці працюють такі російські дослідники як А.НАнісов, Н.М.Бежаншвіллі, В.Л.Васюков, І.А.Герасімова, А.С.Карпенко, В.Н.Костюк, Є.Є. Ледніков, І.П.Меркулов та інші; українські логіки і філософи К.К.Жоль, І.В.Хоменко, А.Т.Ішмуратов, В.І.Омельянчик, Я.М.Шрамко, А.А.Васильченко.

Другу групу літератури складають тексти сучасної аналітичної філософії, з філософії логіки та досліджень в галузі проблем штучного інтелекту. Філософські підстави та мотивації для формального апарату, які застосовується в сучасних розробках математичних та логічних моделях когнітивних структур, наводяться в роботах Р.Сталнакера та Дж.Полока. Методологічні та філософські проблеми теорії штучного інтелекту є предметом аналізу таких дослідників як Дж.Маккарфі, М.Мінскі, А.Нюел, Г.Саймон (в області теоретичних основ штучного інтелекту, репрезентації знання та комп’ютерної науки в цілому), Х.Дрейфуса та С.Дрейфуса, Дж.Серля, Х.Патнема, Дж. Фодора, Р.Чизхолма, П.С.Чорчланд та П.М.Чорчланда (дослідження філософських питань програми побудови штучного інтелекту). До цієї групи належать також роботи Р.Карнапа, Р.Джефрі, Дж.Дойля, А.Голдмана, які стосуються проблем побудови теорії раціональності. Серед українських дослідників концепції раціональності розроблялись у працях М.В.Поповича., І.С. Добронравової, А.Т.Ішмуратова.

Третю групу складають праці філософів та методологів науки, предметом дослідження яких стала процедура ідеалізації в побудові наукових теорій. В західній методологічній літературі було здійснено ряд спроб надати аналіз ролі, яку ідеалізація відіграє в науці. Роботи західних філософів науки 80-х -90-х років 20-го століття Л.Новака, Е. Макмюліна, М.Редхеда, Н.Картрайт та Р.Лаймона є показовими спробами дослідити значення ідеалізації в науковій практиці, як важливої, однак такої, що довгий час не отримала відповідної уваги, теми. В вітчизняній літературі з методології науки тема ідеалізації стала предметом аналізу в 60 ті роки. Результатом визнання фундаментальної ролі процедури ідеалізації в структурі наукової діяльності, яку вперше було зазначено В.Смірновим, стала розвинута методологічна модель науки В.Стьопіна. Крім того, оскільки визнання фундаментального значення ідеалізації як в структурі наукових теорій, так і в розвитку наукового знання, спричинило нову інтерпретацію багатьох методологічних проблем, а також традиційних питань філософії науки, таких як проблема визначення природи наукового закону, проблема реалізму/антиреалізму, то для висвітлення наслідків визнання легітимності процедури ідеалізації в науковій практиці використовуються дослідження Б. ван Фраасена, М.Редхеда, Я.Хакінга та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконувалась у межах досліджень, які проводить кафедра філософії філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041–01 „Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”, а також в межах міжнародного проекту INTAS № 2000098 „Людські стратегії в складних системах”.

Метою дослідження є з’ясування принципів та засад моделювання когнітивних моделей ідеалізованих суб’єктів пізнання в сучасній епістемології в аналітичній традиції, та обґрунтування процедури ідеалізації в моделюванні когнітивних структур в сучасній формально орієнтованій епістемології.

Для досягнення мети слід виконати наступні завдання:—

окреслити таку область сучасної епістемології як формальна епістемологія, визначити зміст та характер цієї дисципліни, а також її методи дослідження; показати, чим обумовлена трансформація характеру досліджень в сучасній аналітичній епістемології та чому програма побудови формальних моделей стає інтенсивною областю досліджень в останні дві декади минулого сторіччя; —

проаналізувати принципи модальної епістемічної логіки та показати, чому модальна епістемічна логіка, незважаючи на відому проблему „логічного всезнання”, залишається привабливим формалізмом для моделювання таких епістемічних концептів як знання та переконання; розглянути принципи моделювання динаміки переконань, а також проаналізувати динамічну логіку переконань з точки зору зв’язку динаміки переконань з немонотонними типами міркування;—

встановити, чим обумовлено використання ідеалізації на дескриптивному рівні та показати нормативний характер теорій ідеальної раціональності, а також з’ясувати, як реальні обмеження реальних агентів знання та переконання можуть впливати на застосування ідеалізацій, та чим обумовлена необхідність відображення реальних обмежень в епістемологічній моделі раціонального агента; —

здійснити порівняльний аналіз застосування ідеалізацій в науці та формальній епістемології як науковій дисципліні та показати, як формальні моделі ідеалізованих агентів можуть бути забезпечені емпіричною інтерпретацією.

Об'єктом дослідження є когнітивні моделі ідеалізованого суб’єкта пізнання, структура та принципи побудови таких моделей у сучасній формально орієнтованій епістемології та теорії штучного інтелекту.

Предметом дослідження є методологічна роль ідеалізації в моделюванні знання (переконання) та динаміки знання (переконання) раціонального агента пізнання.

Теоретико-методологічні засади відповідають специфіці завдань дослідження та визначаються обраним напрямком дослідження – сучасними інформаційно орієнтованими гілками філософської логіки та формально орієнтованими напрямками епістемології. Звернення до прагматичних тенденцій сучасної епістемології обумовлено тим, що сьогодні епістемологія демонструє тенденції до наближення та встановлення тісних зв’язків з конкретними науками. Такі трансформації відповідають формуванню нового ідеалу раціональності постнекласичної науки, що постає як результат інтенсифікації міждисциплінарних досліджень в сучасній науковій практиці. Епістемологія, як філософська дисципліна, перестає бути абстрактно-спекулятивною, та отримує опосередковану перевірку шляхом залучення теоретичних напрацювань в галузі когнітивних наук, еволюційної епістемології, психології, нейрофізіології. Серед можливостей, що відкрилися, комп’ютерне моделювання посідає особливе місце, оскільки надає нові методологічні засоби дослідження епістемічних концептів. На формування методологічних засад вплинули також роботи вітчизняних дослідників в галузі методології науки, логіки та епістемології (І.С.Добронравової, А.Т.Ішмуратова, К.К.Жоля, А.Є.Конверського, А.М.Лоя, М.В.Поповича, І.В.Хоменко, В.Л.Чуйка та інших). Методологічну основу дослідження становить теоретико-пізнавальний аналіз побудови формальних когнітивних моделей ідеалізованого агента пізнання та їх теоретичних засад. Використано аналітичний метод, компаративний метод, метод концептуального аналізу.

Наукова новизна полягає в обгрунтуванні методологічної ролі ідеалізації в інформаційно орієнтованих розділах аналітичної філософії, в результаті якого запропоновано визначення напрямку формальної епістемології, що репрезентована формальними моделями когнітивної діяльності ідеалізованих агентів. Формальна епістемологія є науковою епістемологією, зміст та характер якої розкривається наступними положеннями, що мають елементи новизни:—

показано, що формальна епістемологія є відносно самостійною областю дослідження та складається з моделювання статики та динаміки пізнавальної діяльності; —

доведено, що когнітивна модель в межах формальної епістемології має бути нормативною, тобто побудованою з точки зору раціональності, та емпіричною, тобто придатною до емпіричної інтерпретації; —

виявлено, що процедура ідеалізації забезпечує нормативний характер формальних моделей переконань та динаміки переконань; ідеалізація є структурним елементом процедури емпіричної інтерпретаціїї моделі ідеального раціонального агента;—

показано, що когнітивна модель ідеалізованого суб’єкта, яка надається в межах формальної епістемології може бути використана як на дескриптивному, так і на нормативному рівні. На дескриптивному рівні вона слугує для когерентного опису та для пояснення дії агента як дії раціонального агента. —

виявлено, що нормативний рівень теорій ідеальної раціональності має два ракурси – регулятивний та оціночний. У вигляді рекомендації теорії ідеальної раціональної пізнавальної діяльності відповідає власне нормативному характеру епістемології як філософській дисципліні. Нормативність теорій має і інший зміст, а саме оцінювання дії як найкращої з об’єктивної точки зору; оціночний рівень нормативності визначає стратегію побудови “загальної” концепції раціональності, в якій збалансовані контролюючі та процесуальні аспекти.

—виявлено, що областю застосування формальної епістемології є комп’ютерне моделювання, теорія штучного інтелекту, які стають адекватним методом для емпіричної перевірки самої епістемології як наукової дисципліни.

Теоретична і практична значимість дослідження. Теоретична і практична значимість дослідження полягає у тому, що воно може слугувати матеріалом для подальшого встановлення тісних взаємовідносин між філософами та дослідниками, які працюють в галузі комп’ютерної науки, а також для зближення в самій галузі комп’ютерної науки двох областей, які поки, на жаль, дуже часто залишаються майже відокремленими, а саме між теорією штучного інтелекту та програмуванням. Матеріал дослідження може бути використаний для підготовки спецкурсів та нормативних курсів з сучасних проблем теорії пізнання та аналітичної філософії.

Теоретичне значення також полягає в методологічному обґрунтуванні розширення області застосування процедур ідеалізації.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною робою автора. Висновки і положення новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедр філософії і філософії та методології науки, а також були оприлюднені на міжнародних наукових конференціях „Современная логика: проблемы теории, истории и применения в науке (VII Общероссийская конференция)” (20-22 червня, 2002 р., СПб.), „Дні науки – 2002”, „Дні науки – 2003” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, „Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня, Київ, 2004) та на міжнародних наукових семінарах, які відбувалися в рамках проекту INTAS (Київ-2002, Відень- 2003, Москва -2003, Берлін –2004, Мюнхен – 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено у 6 публікаціях, з яких 4 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 2 тез у збірках матеріалів до міжнародних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (210 позицій, з них 165— іноземними мовами). Обсяг основного тексту дисертації становить 179 стандартних сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено теоретичні та методологічні засади дослідження, обґрунтовано його актуальність, теоретичне та практичне значення дослідження, наукова новизна; визначені об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження; сформульовано положення, винесені на захист; міститься опис апробації результатів і структура дослідження, а також список тематичних публікацій автора дисертації.

Перший розділ - „Формальні моделі раціонального агента в формальній епістемології та теорії штучного інтелекту” – містить загальну постановку завдання дослідження, визначає два основних питання та відповідає на перше з них. В розділі розглядається формування, предмет, принципи та методи дослідження формально орієнтованих напрямків сучасної аналітичної епістемології, які можна назвати „формальною епістемологією”. Знання та переконання (пізнавальні структури) є предметом аналізу філософії, епістемології, епістемічної логіки та такої нової галузі в дослідженні штучного інтелекту як „репрезентація знання”. Показується специфіка дослідження пізнавальних процедур в формальній епістемології в порівнянні з теорією штучного інтелекту, „репрезентацією” знання, когнітивною наукою, а також в порівнянні з емпіричними та психологічними тенденціями в натуралізованій епістемології.

У першому підрозділі – "Вступ до проблематики" – визначаються основні питання дослідження. Окреслюється така область сучасної епістемології як формальна епістемологія, та першим завданням ставиться визначення змісту та характеру цієї дисципліни, сфери та методів дослідження. Оскільки підставою для виділення формальної епістемології як такої, що є відносно самостійною областю дослідження епістемологічних питань на формальному рівні, а також такої, що має як свою специфіку порівняно з традиційною епістемологією, так і свою власну сферу застосування, стали ті тенденції в аналітичній філософії, що пов’язані з інтенсивним розвитком комп’ютерної науки, та теорією штучного інтелекту зокрема, здійснення цього завдання відбувається в двох ракурсах. По-перше, репрезентуються основні формальні інформаційно-орієнтовані напрямки сучасних досліджень, серед яких епістемологічна проблематика, а саме формальне моделювання когнітивної діяльності, посідає одне з центральних місць; далі показується, чому програма побудови формальних моделей стає інтенсивною областю досліджень в останні дві декади минулого століття.

За попереднім визначенням сфера досліджень формальної епістемології складається з моделювання статики та динаміки переконань. Областю застосування формальної епістемології є моделювання штучних агентів в комп’ютерній науці. Перші аргументи на користь обґрунтування цієї тези наводяться в наступному підрозділі.

У другому підрозділі — „Логіка, комп’ютерна наука та епістемологія”— представлений аналіз тенденцій в комп’ютерній науці, результатом якого стало виявлення причин ефективності застосування формалізму, розвинутого в епістемічній логіці для потреб комп’ютерної науки, та теорії штучного інтелекту зокрема. Формальний аналіз міркувань про знання привернув увагу в галузі штучного інтелекту, тому що стали популярними так звані „агентні системи” (agent-based systems). В підрозділі здійснюється аналіз концептуальних та методологічних тенденцій в сучасному „агентному” програмуванні. На концептуальному рівні експлікується поняття „агента”, окреслюється епістемологічний підхід до моделювання поведінки штучних інтелектів в термінах ментальних установок. Поняття „інтенціонального стану”, яке застосовується до штучних агентів, є абстрактним засобом, який забезпечує в зручний спосіб дескрипцію, пояснення та передбачення поведінки штучних агентів.

На методологічному рівні визначаються переваги логічного підходу для визначення архітектури агента над експериментальним (навіть у вигляді комп’ютерного моделювання). На рівні застосування логіки в агентних технологіях регулятивне питання дослідження формулюється як питання про те, чому, незважаючи на проблему „логічного всезнання”, формалізм доксастичних модальних логік залишається одним із найефективніших засобів специфікації поведінки штучних раціональних агентів.

У третьому підрозділі - „Формальна епістемологія та теорія штучного інтелекту” – визначається місце формальної епістемології в системі досліджень теорії штучного інтелекту. Окреслюється предмет дослідження штучного інтелекту, когнітивної науки, а також визначаються основні філософські проблеми, які є предметом широких дискусій в 2 пол. ХХ століття. Філософські проблеми стосовно репрезентації ментальних станів є предметом дискусій в когнітивній науці та філософії свідомості. Питання ж експресивності формальної мови, придатної для репрезентації ментальних установок, та різноманітні проблеми, які пов’язані власне з питаннями „складностей” обчислення є предметом дослідження в „репрезентації знання”. „Репрезентація знання” є областю в сучасній теорії штучного інтелекту, яка тісно пов’язана з формальною епістемологією як у визначенні сфери досліджень, так і в методах, однак відрізняється за характером. Основним завданням ця область дослідження визначає забезпечення логічних та комп’ютаційних основ формалізмів, теоретичних підстав, на основі яких будуються корисні та надійні системи.

Основна риса систем, які ґрунтуються на понятті знання, є декларативність (експліцитність) репрезентації знання, яка означає, що знання, яке репрезентується, представлено в базі знання як множина формальних сутностей, які представлені в деякій логічній мові, та описують знання прямим і недвозначним способом. Вимога декларативності є тією якістю, що якісно відрізняє репрезентацію знання від досліджень в таких галузях комп’ютерної науки, як мови програмування та нейронні сітки. Ця вимога є складовою частиною „гіпотези репрезентації знання”, та розкривається в трьох наступних питаннях: 1) Якою має бути мова репрезентації знання? 2) Які висновки можна робити з бази знання? 3) Як інкорпорується нове знання ? Ці питання і визначають структуру досліджень в репрезентації знання.

В четвертому підрозділі - „Формальна епістемологія: предмет та методи дослідження” - здійснюється подальше визначення завдань, які вирішує формальна епістемологія, структура області досліджень на рівні формальної епістемології, та визначаються методи і характер дисципліни. По-перше, така модель повинна надати пояснення статиці та динаміці доксастичних станів, по-друге, вона не може бути тільки емпіричною, а має бути побудованою з перспективи теорії раціональності, тобто бути нормативною, та одночасно мати емпіричний зміст.

На рівні формальної епістемології задається абстрактна модель раціонального агента, яка репрезентована в формальній теорії переконання та динаміки переконань. Формальна теорія, по-перше, відображає доксастичні закони, які керують організацією взаємовідносин між переконаннями. Такі закони для взаємовідносин між переконаннями встановлюються в межах епістемічної (доксастичної) логіки. Сформулювати закони динаміки або зміни переконань, тобто закони, які керують відношеннями між переконаннями в процесі зміни доксастичних станів агента, є наступним завданням формальної теорії. „Ревізія переконань” (belief revision) сфокусована на тому, як агент змінює (переглядає) свої переконання для того, щоб прийняти нове переконання. „Модернізація переконань” (belief update), з іншого боку, сфокусована на тому, як агент повинен змінювати свої переконання, коли він усвідомлює, що в реальності відбулися зміни. Третім завданням для формальної епістемології буде експлікація спільного знання (common knowledge), таке завдання може бути виконано на рівні інтерактивної епістемології. Спільною, і головною рисою для всіх етапів розвитку формальної епістемології визначається вимога побудови ідеальної моделі когнітивної діяльності, тобто вимога побудови моделі з точки зору раціональності. Однак не менш визначальною рисою такого напрямку в епістемології є вимога емпіричної адекватності такої моделі. Отже, основне завдання набуває нового формулювання, зміст якого полягає у тому, щоб показати, як можливо для формальної теорії переконання (знання) мати такий подвійний характер.

У другому розділі — „Моделювання статики та динаміки переконань” — представлено основні формальні моделі переконання раціонального агента пізнання. Матеріал розпадається на дві відносно самостійні частини, які відповідають двом основним структурним елементам епістемічної діяльності раціонального агента пізнання, та в яких репрезентовано моделювання статики і динаміки переконань раціонального пізнавального агента дослідження. Розглянуто принципи формалізації епістемічних концептів в модальній доксастичній логіці, яка є формальним засобом для моделювання поняття „знання” та „переконання” в філософії, в комп’ютерній науці та в теорії штучного інтелекту. Проаналізовано принципи ідеальної системи динаміки переконань, виявлено необхідність застосування ідеалізації для здіснення перегляду переконань на “рівні знання”.

У першому підрозділі — „Епістемічна логіка як засіб моделювання статики переконань” — здійснюється аналіз епістемічної та доксастичної логіки на концептуальному та методологічному рівні (математична частина представлена лише частково). Показується що умовою побудови епістемічної логіки стало застосування процедури ідеалізації. Епістемічна та доксастична логіки є як правило пропозиціональні модальні логіки, в яких до пропозиційної логіки додаються модальні оператори: універсальний модальний оператор та екзистенціальний модальний оператор. Показується, що незважаючи на той факт, що система S5 надає ідеалізоване поняття „знання”, ця система має важливі математичні якості, які спонукають дослідників прийняти цю систему для аналізу концепту „знання”. Ідеалізована модальна система точно описується валідними формулами моделей Кріпке, в яких відношення досяжності є відношенням еквівалентності. Надається аналіз розширеної моделі для спільного та групового знання. Розширена модальна епістемічна логіка для групового та спільного знання знайшла застосування в розробці складних комунікативних систем, в яких суб’єкт повинен вміти досягати комунікації, прогнозувати дії інших суб’єктів тощо. Спільного знання можна досягти в „ідеалізованій” системі, для якої припускається, що події можуть відбуватися одночасно. Однак в значно більш реалістичних та звичних системах спільне знання не досягається. „Логічне всезнання” є проблемою, яка робить традиційну модальну логіку знання, переконання та інтенції нереалістичною з точки зору моделювання поведінки обмеженого в ресурсах агента. Замикання на логічному слідуванні передбачає необмеженість ресурсу часу потрібного для міркування.

У другому підрозділі — „Проблема подолання логічного всезнання” — розглянуто основні підходи, спрямовані на подолання проблеми „логічного всезнання”. Спроби подолати проблему логічного всезнання можна поділити на логічні та психологічні, а логічні - в свою чергу - на синтаксичні та семантичні. Визначається, що спільним для всіх підходів подолати проблему логічного всезнання є намагання послабити стандартну епістемічну систему. В таких “послаблених” системах агент не має здібностей міркування “ідеального раціонального суб’єкта”. Але як правило, такий шлях послаблення епістемічної логіки приводить до подолання проблеми логічного всезнання за рахунок того, що втрачаються багато інтуїтивних якостей, які ми приписуємо поняттю “знання” (як і “переконання”). Дилема між логічним всезнанням та логічним незнанням пояснює, чому епістемічна модальна логіка є популярним засобом для побудови теорій агента, не зважаючи на той факт, така система є придатною лише для того, щоб описати поняття імпліцитного знання. Закони модальної логіки можуть бути прийнятними, якщо формула Кi отримує наступні прочитання “агент i знає імпліцитно”, “ слідує з знання агента i”, “агент i несе інформацію ” “ є можливе знання агента i ” замість стандартного прочитання формули як “i знає “. В такому випадку мова іде про “імпліцитне “знання: знання, яке імпліцитно репрезентоване в інформаційному стані агента. Через поняття “імпліцитне” знання описуються диспозиціональні стани агента, які можуть бути встановлені лише шляхом рефлексії над ментальними станами агента. Те, що агент актуально знає - називається його „експліцитним” знанням. Якщо “знання “розуміється як “імпліцитне” знання, тоді проблема логічного всезнання не є проблемою: хоча аксіоми та правила виводу епістемічної модальної логіки не є резонними для експліцитної позиції, вони є прийнятними з імпліцитної позиції. Таким чином, модальні епістемічні логіки є прийнятними для цілей формалізації „імпліцитного” знання. Інтерпретувати їх треба як логіки „імпліцитного”, або потенційного знання, а не як логіки „експліцитного” або актуального знання. Модальні епістемічні/доксастичні логіки є ефективним засобом аналізу штучних агентів на дескриптивному рівні: вони слугують для когерентного опису дії агента, переконання якого відхиляються від стану ідеального агента та для пояснення дії агента як дії раціонального агента.

У третьому підрозділі - „Моделювання динаміки переконань” – розглянуто моделювання динаміки переконань на 1) методологічному рівні, на якому виявлено основні принципи динаміки переконань, а саме принципи редукціонізму, іррелевантності синтаксису, мінімальної зміни, принцип індиферентності, принцип преференції; 2) змістовно динаміка переконань розглядається на матеріалі AGM–теорії, в якій відображено вимоги для ідеальної системи зміни переконань. Найголовнішим серед принципів є принцип мінімальної зміни, що вимагає втрачати та додавати інформацію мінімально. Базовою ідеєю цього принципу є те, що епістемічний стан характеризується деякого виду інертністю, а це означає, що будь-які зміни, які здійснюються відносно епістемічного стану мають бути лише тими, які повинні бути зроблені. Специфічним варіаціями цього принципу є принцип економії інформації та принцип консерватизму. Принцип економії інформації вимагає зберігати та втрачати інформацію мінімально. Принцип консерватизму вимагає зберігати множину переконань настільки, наскільки це можливо. Принцип іррелевантності синтаксису, стверджує, що операції для ревізії переконань є незалежними від форми тих множин переконань, які залучені до перегляду переконань. Методологічна стратегія в цілому (у всіх непробабілістичних моделях) динаміки переконань є наступною. Переконання змінюються, коли нова інформація є сумісною з тим, що попередньо приймається агентом, тоді новий епістемічний стан є інтеграцією нової інформації та початкового стану. У випадках з конфліктуючою інформацією, а також, коли інформація надходить занадто швидко однозначного способу ревізії переконань не існує. Для ревізії не існує суто логічних підстав для того чи іншого вибору речень, які підлягають відкиданню. Тому, може бути декілька способів специфікації ревізії. Однак загальні якості функції ревізії можна дослідити. В “ревізії переконань” стандарти для функції ревізії задаються постулатами раціональності. Мета - описати ревізію переконань на рівні знання (knowledge level), тобто на абстрактному рівні, незалежно від того, як переконання репрезентовані, та як ними маніпулюють. Більшість підходів до зміни переконань починають з визначення сукупності постулатів, та обґрунтування того, що вони є резонними, потім доводять деякі наслідки цих постулатів. Часто забезпечують постулати семантичними моделями та доводять так звану “теорему репрезентації” у формі того, що кожна семантична модель відповідає деякому процесу ревізії переконань, та що кожний процес ревізії переконань може бути відображений деякою семантичною моделлю. Розглянуто такі ідеалізовані поняття як „епістемічний стан” та „пізнавальна дія”. Одним із центральних понять аналізу динаміки переконань є поняття епістемічного стану. Репрезентацією епістемічного стану є множина переконань, множина речень, які є замкнутими відносно логічного слідування., що приводить до логічного всезнання агента. І. Леві назвав таку вимогу „епістемічним зобов’язанням агента приймати логічні наслідки своїх переконань”. Припущення про зобов’язання вірити в логічні наслідки своїх переконань( аналог „логічного всезнання” в області динаміки переконань) є ідеалізацією. Однак така ідеалізація є необхідною умовою для того, щоб дослідити динаміку переконань на рівні знання, а також для того, щоб встановити постулати раціональності, яким така динаміка буде задовольняти.

У четвертому підрозділі - „Моделювання динаміки переконань” – представлена систематизація підходів до динаміки переконань та досліджується зв’язок між програмами побудови формальних моделей динаміки переконань раціонального агента та немонотонними логічними системами.

Незважаючи на той факт, що існуючі теорії перегляду (ревізії) переконань дуже сильно різняться, все ж таки можна дати їх систематизацію виходячи з того, як в цих теоріях представлено: 1) репрезентацію станів переконання; 2) операції ревізії переконань; 3)структуру станів переконань.

Зв’язок ревізії переконань з немонотонними виводами забезпечується принципом “мінімальної втрати інформації”. Постулати раціональності, яким задовольняє ревізія переконань відповідають KLM-постулатам раціональності немонотонних міркувань (Г.Гердерфордс).

У третьому розділі - „Роль ідеалізації в моделюванні раціональних агентів пізнання” - надається аналіз процедури ідеалізації в структурі наукових теорій, в формальній епістемології та теоріях раціональних агентів в штучному інтелекті. Визначення ролі ідеалізації надається в два етапи: 1) ідеалізація розглядається як метод побудови теорій ідеальної раціональності, 2) ідеалізація розглядається як структурний елемент наукової теорії, а процедура ідеалізації – як невід’ємна процедура наукової практики. Надається порівняльний аналіз ідеалізації як методу побудови та розгортання наукових теорій та ідеалізації як методу побудови доксастичної моделі в формальній епістемології, який надає підстави для формування проекту формальної епістемології як наукової дисципліни.

У першому підрозділі - „ Формальні моделі ідеальної раціональності в епістемології” - здійснюється подальше розгортання програми побудови ідеалізованої моделі раціональності на рівні нормативної епістемології. Традиційним питанням для епістемології є питання про те, як формуються переконання, та як вони представлені в міркуваннях та виводах. Популярним підходом в епістемології є стратегія побудови деякої ідеальної моделі, яка має вмістити все те, чим досконалий суб’єкт пізнання має бути. Ідеалізація раціонального суб’єкту є тим методологічним прийомом, якій забезпечує фундамент такої ідеальної моделі. Когнітивні процедури реальних суб’єктів мають оцінюватися в порівнянні з таким ідеалізованим агентом. Проаналізовано дві основні концепції раціональності – логічну та економічну, та показано, що легітимність таких моделей може бути може бути забезпечена лише з точки зору нормативного підходу. Логічне поняття раціональності може бути використано дескриптивно чи нормативно. Адекватність ідеальної моделі забезпечується можливістю її використання як на дескриптивному, так і на нормативному рівні. Дескриптивні теорії, як правило, розуміються як такі, що надають нам множину математичних понять та засобів, за допомогою яких міркування можна аналізувати та формалізувати. В нормативних теоріях надаються стандарти, відповідно до яких нам потрібно міркувати чи діяти. На дескриптивному рівні вона слугує для когерентного опису диспозиції агента, переконання якого відхиляються від ідеального агента, та для пояснення дії агента як дії раціонального агента. Нормативність теорій ідеальної раціональності має два аспекти - рекомендації та оцінки. Як теорія рекомендації така теорія ідеальної раціональності відповідає власне нормативному характеру епістемології як філософській дисципліні. Але нормативні судження не завжди мають силу рекомендації, вони не завжди спрямовані на керування діями. Нормативність теорій має ще й інший аспект, а саме оцінювання дії як найкращої з об’єктивної точки зору. Мається на увазі, що нормативність визначає, яка дія буде найкращою за даних умов, якщо відомі всі релевантні для здійснення дії факти. Наша інформація часто є неповною, і якщо б ми мали повну інформацію, тоді такі ідеальні моделі абстрактних теорій були б непотрібні. Метод ідеалізації забезпечує побудову нормативні моделі раціональності.

У другому підрозділі - „Ідеалізація в розвинутих наукових теоріях” - розглянуто методологічні концепції В.Стьопіна, В.Смірнова та Н. Картрайт з точки зору представленого в цій концепції значення ідеалізованих об’єктів в структурі наукових теорій. У філософії науки в 80-роках ХХ століття було показано, що ідеалізації в науці не тільки не можуть бути еліміновані, але є корисними та необхідними для подолання “провалу в численні”(“calculation gap”). Н.Картрайт показала, що реальна наукова практика не відповідає стандартній в філософії науки моделі такої практики: більшість теоретичних законів фізики інкорпорують в себе ідеалізовані припущення, і тому є або хибними, або імпліцитно утримують в собі ceteris paribus складові. Вони описують такі відношення між змінними, які мали б місце за умов ceteris paribus, тобто тоді коли б ніякі інші фактори, чи взаємодії не втручалися б. Але в випадку з ідеалізованими припущеннями в науковому знанні Н.Картрайт також показала парадоксальність ситуації стосовно ролі законів в поясненні: теоретичні закони пояснюють лише тоді коли вони є хибними і не здатні виконувати функцію пояснення, коли вони є істинними в строгому сенсі. Теоретичні закони є завжди ceteris paribus - вони описують якою була б дійсність, якби деякі спрощені умови мали місце. Однак, на думку Н.Картрайт ситуація не є такою вже парадоксальною в контексті розуміння структури наукових теорій, яка утримує окрім теорії ще низку моделей, або феноменологічних теорій та законів, котрі і є елементами опосередкування теоретичного формалізму теорії з реальністю: пояснююча функції законів, що інкорпорують ідеалізовані припущення, обумовлена тим, що закони є лише тенденціями. Коли явища не підпадають під умови ceteris paribus складових, відповідні закони все одно є релевантними та описують тенденції – описують окремі елементи складної ситуації. Розглянуто також методологічну конепцію В.Стьопіна та проаналізовано значення ролі ідеалізації для конструктивного методу обгрунтування теорії.

Аналіз методологічних проблем статусу ідеалізації в структурі наукового знання стає основою для обґрунтування фундаментальної ролі ідеалізації в моделюванні когнітивної діяльності раціональних агентів на рівні формальної епістемології.

У третьому підрозділі - „Роль ідеалізації в формальній епістемології як науковій епістемології” - дається відповідь на питання про значення формальних теорій епістемічних концептів та епістемічної діяльності в сучасних дослідженнях, які пов’язані з комп’ютерним моделюванням. Виявлення методологічної ролі ідеалізації в філософії науки дає можливість 1) надати методологічне обґрунтуванням статусу ідеалізації на нормативному рівні в епістемології, 2) окреслити можливості та перспективи для формальної епістемології, які забезпечать емпіричний характер цієї дисципліни.

В зв’язку з дослідженнями штучного інтелекту виявилось, що обмеження в реальних ситуаціях настільки суттєві, що вони мають бути відображені в ідеальній теорії. Це обмеження в інформації, часі, а також складнощі з визначенням достовірності інформації та проблема швидкості надходження інформації. Нормативність визначає, яка дія буде найкращою за умов, якщо б були відомі всі релевантні для здійснення дії факти. Для побудови теорій процесуальної раціональності, в яких враховуються умови процесу міркування, послабляють первинні ідеалізації моделі, але залишаються на абстрактному рівні. Мова йде не тільки про необхідність враховувати наскільки варто чи ефективно проводити складні та такі, що вимагають значних затрат числення, розрахунки, а ще і про те, яку раціональність надати самим міркуванням, які контролюють реальні когнітивні процеси, щоб при цьому не потрапити в регрес нескінченності. Програма побудови моделі набуває нового змісту: теорія раціональності повинна збалансувати контролюючі та процесуальні міркування. Послаблення ідеалізацій обумовлено або теоретичними міркуваннями, або практичнми потребами. В першому випадку застосування ідеалізацій забезпечує