ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Гурак Ігор Федорович

УДК 94 (477) “19-20”

УКРАЇНСЬКЕ СТУДЕНТСТВО У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ (60-ті роки ХІХ – початок ХХ ст.)

спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Івано-Франківськ – 2005

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Грабовецький Володимир Васильович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, завідувач

кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Литвин Микола Романович,

Інститут українознавства

імені Івана Крип’якевича НАН України, завідувач

відділу наукових та інформативних видань

кандидат історичних наук, доцент

Жерноклеєв Олег Станіславович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

докторант кафедри всесвітньої історії

Провідна

установа Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича (м. Чернівці)

Захист відбудеться “ 12 ” грудня 2005 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради № К 20.051.05 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий “ 10 ” листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Райківський І.Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Студенти у будь-якій державі є носіями прогресивних, демократичних ідей, борцями з проявами реакційності та консерватизму. Ця частина інтелігенції у житті багатьох країн, особливо у переломні моменти історії, відігравала якщо не головну, то, принаймні, дуже важливу роль.

Сучасна українська студентська молодь, не обтяжена пережитками минулого, свідомістю, що сформувалася в умовах командно-адміністративної системи та тоталітарного суспільства прискорює процес перетворення України на цивілізовану, правову державу. У наш час студенти відіграють важливу роль у різних громадських молодіжних об’єднаннях, беруть участь у виборчих кампаніях, інших проявах суспільного життя. Поряд з тим, відсутність життєвого досвіду, а також традиційно складне матеріальне становище іноді провокують ситуацію, коли частина студентської молоді стає знаряддям у руках різного роду політичних діячів, які використовують її потенціал для реалізації власних меркантильних інтересів.

Для того, щоб участь студентства у політичному житті держави була більш конструктивною, а негативні тенденції зведені до мінімуму, українській молоді, широким колам громадськості, а також владним структурам варто врахувати та якнайширше використати все те позитивне, що мало місце у суспільно-політичній діяльності студентства Східної Галичини охопленого у дослідженні періоду. За умов малої чисельності української галицької еліти, студенти в той час активно поповнювали ряди борців за національну ідею, а в окремі періоди і очолювали національний рух. Також представники української студентської молоді досить часто виступала з постулатами, які лягали в основу національних концепцій українських політичних рухів, а згодом і партій.

З іншого боку, актуальність дисертаційної роботи зумовлена тією обставиною, що дотепер означена проблема не була предметом спеціального дослідження. У низці сучасних монографій та наукових статей, присвячених історії студентства, головний акцент робиться на культурно-освітній діяльності молоді, боротьбі за відкриття у Львові українського університету, детально висвітлюється процес організаційного становлення студентських товариств. У той же час, участь студентства у суспільно-політичному житті Східної Галичини розкривається тільки фрагментарно.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і є складовою частиною науково-дослідної програми “Історія суспільно-політичних рухів в Україні у ХІХ – ХХ ст.”.

Мета дослідження полягає у висвітленні місця і ролі українського студентства у суспільно-політичних процесах у Галичині від 60-х рр. ХІХ ст. до початку Першої світової війни.

Реалізація поставленої мети вимагала розв’язання наступних завдань:

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – суспільно-політичний рух українського студентства Східної Галичини у 60-ті рр. ХІХ – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є ідейно-політичні напрямки у середовищі студентської молоді, її участь у формуванні народовського та радикального рухів, діяльність представників студентства у складі українських політичних партій.

Хронологічні рамки роботи обумовлені предметом дослідження й охоплюють період від 1861 – до середини 1914 р. Нижня межа обумовлена появою народовської громади “Молода Русь”, що ознаменувала активізацію суспільно-політичної діяльності студентства. Верхня межа збігається з початком Першої світової війни.

Географічні межі дослідження охоплюють східну частину Галичини – українські землі, які в досліджуваний період перебували у складі Австро-Угорської імперії та спільно з польськими землями складали автономну адміністративну одиницю – Галицький коронний край.

Методологічну основу дисертації становлять принципи об’єктивності та історизму. Принцип об’єктивності зумовив неупереджене ставлення до проаналізованих у роботі фактів та процесів, співставлення найрізноманітніших думок, а також написання висновків, що логічно випливають із всього опрацьованого матеріалу. Принцип історизму дозволив розглядати події, що досліджуються, у контексті суспільно-політичних та етнонаціональних відносин у Галичині.

Класифікуючи різні групи студентів за орієнтацією на ті чи інші національно-політичні ідеали, розглядаючи характерні риси різноманітних політичних напрямків і підводячи підсумки, автор використовував загальнонаукові методи: аналіз, синтез та узагальнення. Для того, щоб зосередитися виключно на суспільно-політичній діяльності студентської молоді, застосовано метод абстрагування. Для типологізації джерел були використані методи систематизації та класифікації. Характеризуючи етапи та напрямки у діяльності студентської молоді, аналізуючи передумови і визначаючи джерела, на яких базувалися різні процеси, розглядаючи події, з урахуванням конкретних історичних умов, в основу роботи були покладені порівняльний, проблемно-хронологічний, конкретно-історичний та ретроспективний методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному розгляді, на основі аналізу як вже відомих, але переосмислених з позицій сучасної методології, так і маловідомих чи взагалі невідомих фактів та тенденцій розвитку, суспільно-політичної діяльності українського студентства Східної Галичини. Дисертаційне дослідження є спробою визначити місце українського студентства у політичному житті Східної Галичини. Здобувачем введено в науковий обіг значну кількість неопублікованих раніше матеріалів, показано студентську молодь впливовою політичною силою, яка спричинилася до появи народовської і радикальної течій; акцентовано увагу на важливості ролі студентства у процесі створення та ідеологічної еволюції РУРП, висвітлено місце українських студентів у найрізноманітніших суспільно-політичних акціях та процесах у Східній Галичині на початку ХХ ст. На основі історико-політологічного аналізу доведено, що у плані національно-політичної орієнтації студентство було відображенням всього галицького суспільства.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що введені у науковий обіг нові неопубліковані документи, конструктивно-критичний аналіз опублікованих джерел, конкретно-фактичний матеріал роботи та її висновки значно розширюють спектр наукових знань з історії студентства та окремих аспектів суспільно-політичних відносин другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Одержані результати наукового пошуку можуть бути використані при підготовці підручників, монографій з політичної історії та молодіжного руху, біографічних робіт, у процесі підготовки лекційних курсів та спецкурсів з історії України ХІХ – ХХ ст.

Особистий внесок здобувача полягає у ініціюванні розробки актуальної, але недостатньо вивченої теми, виявленні та систематизації низки джерел, висуненні та обґрунтуванні нових концептуальних підходів до висвітлення суспільно-політичної діяльності українського студентства Східної Галичини у 60-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи апробовані на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та під час виступів на регіональній науковій конференції “Кіцманська Січ” 1902-2002 (Чернівці, 2 листопада 2002 р.), ІІ міжнародному науковому конгресі українських істориків (Кам’янець-Подільський, 17 – 18 вересня 2003 р.), міжнародній конференції “Духовна вісь України” (Івано-Франківськ, 2004 р.), ІІ міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 6 – 7 листопада 2004 р.), ІІ міжнародному науково-практичному семінарі “Кайндлівські читання” (Чернівці, 28 – 29 травня 2005 р.) та звітних наукових конференціях викладачів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника у 2002 – 2004 рр.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових публікацій, з них 3 – у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури (721 назва). Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з них основного тексту – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, окреслено його хронологічні та географічні межі, аргументовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів

У першому розділі – “Історіографія проблеми та джерельна основа дослідження” – проаналізовано стан наукової розробки теми, систематизовано документальну базу дисертації.

Роботи, які в тій чи іншій мірі стосуються суспільно-політичної діяльності студентства, з’являлися ще у досліджуваний період та міжвоєнні роки. Першою працею такого спрямування стала розвідка “Молода Русь” в роках 1860 – 1866”, у якій невідомий автор описав діяльність студентів у складі ранньонародовської громади. Подібній тематиці присвятили низку робіт І.Верхратський, Т.Ревакович та О.Терлецький. Прояви суспільно-політичної активності у процесі дослідження студентських товариств частково висвітлені М.Павликом, Є.Калиновичем, О.Назаруком і О.Охримович. Є.Олесницький у розвідці “З перед четвертини століття” проаналізував зміни політичної орієнтації у середовищі українського студентства в останній третині 1870-х рр. У міжвоєнний період участь студентства у формуванні ранньонародовської громади у контексті політичного та культурного життя галицьких українців розглядали у своїх працях Я.Гординський та К.Студинський. Боротьба студентської молоді за відкриття у Львові українського університету була об’єктом дослідження В.Мудрого. Фактори, що мали вплив на формування політичних переконань студентів у 60 – 70-х рр. ХІХ ст., роль цієї частини молоді в організаційному становленні соціалістичного руху в Галичині висвітлено у роботах М.Стахіва. Окремі аспекти участі студентства у творенні та діяльності РУРП розкрив у розвідці “Ішли діди на муки” В.Будзиновський.

Спільною рисою робіт вищеназваних авторів є їхня фактологічна цінність. Однак для деяких із них, особливо написаних студентами, характерна тенденційність суджень, некритичне ставлення до джерел і описуваних явищ та майже цілковите ігнорування діяльності студентів-русофілів.

Наступну групу робіт, у яких знаходимо відповіді на окремі питання досліджуваної проблеми, становлять праці, написані радянськими істориками. Участь студентства у селянському русі на початку ХХ ст. висвітлювали В.Довгаль та В.Іщенко. Місце студентів у робітничому русі Східної Галичини розглядав М.Кравець. Аналіз суспільно-політичної діяльності студентської молоді у другій половині 70-х – 80-х рр. ХІХ ст. здійснений М.Возняком, В.Калиновським, І.Бассом, О.Білецьким та О.Кісельовим у процесі дослідження життя та діяльності І.Франка. Політична активність студентства в 90-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст. через призму діяльності окремих галицьких діячів стала предметом досліджень О.Бандури, Ф.Погребеника, О.Скакун. Участь студентів у діяльності народовського напрямку у 1860-ті рр., їх роль у суспільно-політичному житті галицьких українців у наступному десятилітті з’ясовував у монографії “Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50 – 70-х рр. ХІХ ст.” С.Трусевич.

Вказані праці написані за умов жорсткої ідеологічної цензури, обтяжені марксистсько-ленінською ідеологією та класовим підходом, однак введені тогочасними дослідниками у науковий обіг документи становлять міцне фактологічне підґрунтя для сучасних досліджень.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми знайшли своє висвітлення у працях українських істориків у діаспорі. Зокрема, першою спробою комплексного дослідження діяльності українського студентства Східної Галичини окресленого періоду є робота В.Леника “Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 р.)”. Боротьба студентської молоді за відкриття у Львові українського університету, а також підготовка та організація втечі із в’язниці М.Січинського були описані М.Заклинським. Суспільно-політична діяльність українського студентства та національно-політичні течії у їх середовищі на початку ХХ ст. частково висвітлені О.Грицаєм, С.Шахом та О.Зінкевичем у контексті дослідження студентських років Є.Коновальця. Політична диференціація галицького студентства на рубежі ХІХ – ХХ ст., його ключові національні ідеали відтворені у розвідці Ю.Старосольського “Молода Україна”. Принципове значення для розуміння національно-політичних ідеалів, якими керувалися українські студенти, мають також праці В.Янева та А.Животко, присвячені видавничій справі галицьких українців. Ґрунтовне дослідження, яке охоплює значну частину актуальних для дисертаційної роботи проблем, підготував сучасний канадський історик Дж.-П.Химка. У монографії “Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860 – 1890)” ним відтворено процес зародження радикального напрямку, його еволюцію включно до заснування РУРП та показано місце студентства у цих процесах.

Роботи закордонних істориків представляють значну цінність, оскільки вони позбавлені однобічності у напрямках дослідження та висновках, що було властивим для робіт, написаних в умовах радянської системи. Поряд з тим, недоліком більшості з них є обмежене коло джерел, на які могли оператися згадані автори.

Із здобуттям Україною незалежності розпочався якісно новий етап в історичній науці. З цього часу українські дослідники стали приділяти більше уваги галицькому студентству. Низку праць, присвячених цій тематиці, підготував Р.Ковалюк. Розглядаючи найрізноманітніші напрямки діяльності українських студентів західноукраїнських земель, дослідник ввів у науковий обіг значну кількість неопублікованих раніше архівних матеріалів, збагатив сучасну історіографію новими концептуальними висновками. Боротьбі за відкриття у Львові українського університету присвятив кілька наукових публікацій В.Качмар. Низку праць, що стосуються діяльності студентства на початку ХХ ст., написав В.Благий. У них автор висвітлив окремі аспекти політичної діяльності студентів, охарактеризував видавничу діяльність молоді проросійської орієнтації. Значення студентства для формування і діяльності РУРП, взаємовпливи цієї групи інтелігенції та УСДП у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. розкриваються у працях Я.Грицака та О.Жерноклеєва. Прояви політичної активності та ідейні переконання студентів через призму діяльності народовської громади у 1860-х рр. розглядав О.Середа. Участь українського студентства у формуванні організації “Січові стрільці” знайшли своє висвітлення у дослідженнях М.Литвина. Окремі прояви суспільно-політичної активності студентської молоді Східної Галичини досліджуваного періоду, а особливо їх боротьба за українську вищу школу, розкриваються у працях М.Кугутяка. Політична активність галицького студентства на початку 90-х рр. ХІХ ст., відношення представників студентських товариств (у тому числі і проросійської орієнтації) до “нової ери”, відображені у роботі І.Чорновола “Польсько-українська угода 1890 – 1894 рр.”. Найрізноманітніші кроки студентів у політичній площині у контексті досліджень діяльності відомих галицьких діячів простежуємо у роботах І.Андрухіва та П.Арсенича, І.Бегея, В.Качкана, І.Райківського та ін.

Підсумовуючи огляд наукових праць зазначимо, що на цей час в історичній науці не існує окремого дослідження, яке б комплексно висвітлювало означену нами проблему. Поряд з тим, є низка праць, що висвітлюють певні її аспекти.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять насамперед документальні матеріали. Серед них вагоме місце займають неопубліковані документи. Зауважимо, що основний масив джерел зосереджений у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАУ) у місті Львові та у Державному архіві Львівської області (ДАЛО). Серед документів ЦДІАУ у місті Львові особливу цінність для нашої роботи становлять справи 146, 349, 400, 506 фондів. У них через донесення староств, органів поліції, документацію студентських товариств розкривається участь студентів у селянському русі, діяльності політичних партій, боротьбі за виборчу реформу та відкриття українського університету тощо.

Науковий інтерес для дослідження становлять неопубліковані праці, особисті документи, зібрані у фондах таких галицьких діячів як В.Старосольський (360), В.Охримович (372), В.Левинський (387), М.Павлик (663), Ю.Бачинський (683).

Із фондів ДАЛО (26, 27, 296, 297, 350) дисертантом використані звернення Галицького намісництва, Міністерства віросповідань і просвіти Австрії, листування цих структур між собою та із керівництвом вищих навчальних закладів Львова, внутрішня документація товариств “Академічне братство” та “Академічна громада”, які містять інформацію про різноманітні політичні кроки студентства у 80-х рр. ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Складовою джерельної бази є також різнопланові архівні справи, виявлені у 57 фонді Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО), 1235 фонді Центрального державного історичного архіву України (ЦДІАУ) у місті Києві, у 2 і 225 фондах Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО) та у фонді 33 Державного архіву Тернопільської області (ДАТО).

Суттєвим доповненням до архівних справ послужили документи відділу рукописів Наукової бібліотеки імені В.Стефаника НАН України у місті Львові. Серед них на особливу увагу заслуговують так звані “Кореспонденційні книги” “Академічної громади” і документація “Дружнього лихваря”, зосереджені, відповідно, у 119 та 166 фондах, а також неопубліковані праці та підбірки газетних публікацій, зібрані у 160 фонді.

У дослідженні використано значну кількість опублікованих матеріалів. Умовно їх можна поділити на кілька груп, зокрема тогочасну пресу, спогади очевидців, епістолярну спадщину учасників описуваних процесів, звіти та заяви студентських товариств і груп, збірники документів.

Ідейні переконання студентів, їх політичну діяльність частково розкривають тогочасні часописи: “Вечерниці”, “Воля”, “Гайдамаки”, “Галичанинъ”, “Громадський голос”, “Діло”, “Друг”, “Живая мысль”, “Мета”, “Молода Україна”, “Народ”, “Новая жизнь”, “Основа”, “Правда”, “Слово”, “Червоная Русь”, “Шляхи” та інші.

Високим ступенем інформативності відзначаються також спогади О.Барвінського, В.Будзиновського, Л.Ганкевича, С.Даниловича, К.Левицького, В.Лукича, Є.Олесницького, В.Охримовича та інших діячів, у яких розглядаються найрізноманітніші прояви політичної активності студентської молоді.

Принципове значення для дослідження суспільно-політичної діяльності студентської молоді упродовж 70 – 90-х рр. ХІХ ст. має епістолярна спадщина І.Франка, М.Павлика, М.Драгоманова.

Погляди студентів на суспільні процеси у Східній Галичині та Австро-Угорщині в цілому, їхні політичні уподобання дозволяють охарактеризувати різного роду заяви студентської молоді та звіти “академічних” товариств про діяльність.

Цінним джерелом для творення цілісної картини досліджуваної нами проблеми є збірники документів. Серед них важливе місце займають такі видання, як “Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. Документи і матеріали”, “Іван Франко. Документи і матеріали”, “Історія Львова в документах і матеріалах” та ін.

Використані у роботі опубліковані документи та архівні справи продемонстрували значний інформаційний потенціал джерельної бази. Проаналізовані вище історичні праці та документальні матеріали склали основу для вирішення дослідником поставлених перед собою завдань.

Другий розділ – “Студентство у структурі українського національного руху Східної Галичини у 60-ті – першій половині 70-х рр. ХІХ ст.” – містить аналіз ролі студентства у формуванні народовської громади, а також у ньому простежується національно-політична диференціація молоді у період зародження перших студентських товариств.

Починаючи з 1860-х рр., значно зріс рівень політичної активності галицьких українців. На перших порах старші представники інтелігенції, які творили табір старорусинів, а також студентська молодь, що об’єднувалася у народовській громаді “Молода Русь” на ґрунті лояльності до династії Габсбургів та спільної боротьби з всевладдям поляків у Галичині проводили спільну діяльність. Однак поступово світогляд більшості українських інтелігентів набував чітко виражених проросійських рис. Цей процес завершився у другій половині 60-х рр. ХІХ ст. тим, що провідники старорусинської течії, а за ними й інертна більшість консервативної галицької інтелігенції перейшли на русофільські позиції.

Осторонь від процесу зросійщення залишилася народовська громада. Мало не до кінця 1860-х рр. вона в основному була представлена, а в окремі періоди і очолена студентами теологічного та світських факультетів Львівського університету. Представники громади, на противагу старорусинам-русофілам, орієнтувалися не на східнослов’янський простір, а виключно на українські території. Саме з Наддніпрянської України малочисельна, слабка в організаційному та матеріальному відношенні народовська громада отримала ідейну підтримку і частково фінансову допомогу. Національні ідеали, проповідувані на Наддніпрянщині членами Кирило-Мефодієвського братства, склали основу світогляду ранніх народовців. Особливо значний вплив на народовську молодь справила творчість Т.Шевченка, з якої вони запозичили антиросійське спрямування, повагу до простого народу та його мови. Твори Т.Шевченка, а пізніше контакти з поляками-хлопоманами, що емігрували в Галичину з Російської імперії, зумовили перші кроки студентів-народовців на шляху дослідження галицького селянства та його просвіти. Народовці в 60-ті рр. ХІХ ст. практично були галицьким аналогом наддніпрянського “хлопоманства”. На цій основі між народовцями та старорусинами все більше розгорталося протистояння. Особливої гостроти набули відносини між обома течіями в другій половині 1860-х рр. З одного боку, це було викликано зростанням серед старших інтелігентів популярності русофільських ідей, а з іншого – чіткою антиросійською позицією, яку зайняли народовці. Зокрема, ще в 1863 р. у народовській пресі почали з’являтися матеріали з яскраво вираженим антиросійським спрямуванням, а у 1865 р. один з лідерів “Молодої Русі” К.Климкович створив політичну програму народовців, в якій відводив Австрійській імперії роль об’єднувача слов’янських земель.

До появи “Просвіти” народовці не мали у своєму розпорядженні жодної установи. Тому центрами, довкола яких вони об’єднувалися, слугували редакції газет. Зазвичай ці засновані студентами органи існували досить короткий період: від кількох місяців – до кількох років. Однак, змінюючи один одного, вони дали можливість народовцям впродовж 60-х рр. ХІХ ст. пропагувати свої погляди серед галицької громадськості і таким чином протистояти зростанню проросійських настроїв. Також ці часописи послужили підручником національно-патріотичного виховання, яке велося у провінційних осередках народовського руху – гімназійних громадах. З цих таємних організацій, утворених за підтримки “старшої” (в цьому випадку студентської) львівської громади, вийшли діячі, що в майбутньому стали на чолі політичного руху галицьких українців.

Студентська молодь відіграла важливу роль у творенні товариства “Просвіта”. Однак ця організація не стала головним осередком студентського руху. Вже на рубежі 1860 – 70-х рр. студенти зосередили свої основні зусилля на утворенні нового центру їхнього наукового та товариського життя. Як наслідок, у 1871 р. з’явилися два українські студентські товариства: “Академічний кружок” та “Дружній лихвар”. У першій організації об’єднувалися прихильники проросійської орієнтації (до неї також входила нечисельна група студентів-рутенців, які орієнтувалися на Австро-Угорщину та вважали галицьких українців окремим народом), а в другій, що ставила собі за мету матеріальну підтримку своїх членів, – як русофіли, так і народовці. Проте поступово відбувся остаточний поділ: русофіли зосередилися в “Академічному кружку”, народовці – у “Дружньому лихварі”. Таким чином, поява цих двох організацій продемонструвала, що на противагу 1860-м рр., коли молодь уособлювалася з народовським рухом та стояла в опозиції до русофілів, на початку наступного десятиліття в середовищі молоді були представлені прихильники обох течій.

У третьому розділі – “Посилення соціалістичних тенденцій в українському студентському русі другої половини 70-х – 80-х рр. ХІХ ст.” – з’ясовується місце студентства у процесі формування радикального руху, висвітлюється участь цієї частини інтелігенції у тогочасних політичних акціях галицьких українців.

Починаючи з середини 70-х років ХІХ ст., під дією ідей, висунутих молодими людьми, які щойно прийшли в університет та під впливом зовнішніх чинників, насамперед листів-послань М.Драгоманова в середовищі українського студентства, а разом з тим і в політичному спектрі Східної Галичини, зародилася нова соціалістична течія. Першим її осередком стало студентське товариство “Академічний кружок”, яке від початку існування традиційно вважалося русофільським. Однак, починаючи від 1874 р., після заснування студентського періодичного видання під назвою “Друг”, воно стало центром, довкола якого гуртувалися найбільш дієві представники молоді з найрізноманітнішими політичними переконаннями. Головними прихильниками нового напрямку були І.Франко, М.Павлик, І.Мандичевський та ін. Саме з діяльністю цих осіб та їх товаришів пов’язана популяризація у Східній Галичині ідеалів рівності, свободи, посилення акценту на соціальних моментах. Прихильники цього напрямку відтіснили на другий план мовні суперечки та основну свою увагу зосередили на виявленні і вирішенні найбільш злободенних проблем простого народу. Студенти-соціалісти досліджували умови життя простого галицького люду, змальовували його на сторінках галицької преси, брали участь у селянських вічах, а також стояли біля витоків організаційного становлення робітничого руху у коронному краї.

На перших порах соціалістичні ідеї були поширені тільки серед нечисельної групи студентів, які до того ж спочатку ідентифікували себе як народовці з більш прогресивними поглядами. Ситуація докорінно змінилася після судових процесів 1877 та 1878 рр., які були проведені над представниками соціалістичного руху з Російської імперії та галицькими студентами І.Франком, М.Павликом, І.Мандичевським, Ф.Сельським та ін. Ці процеси, з одного боку, викликали зацікавлення серед широкої громадськості соціалістичними ідеями, а з іншого – радикалізували їхніх учасників. Саме після суду 1878 р. студенти почали відкрито називати себе соціалістами та відносити себе до нової течії, яка не мала нічого спільного ні з народовцями, ні з русофілами.

Судові процеси 1877 і 1878 рр. та радикальні ідеї, висунуті першими українськими соціалістами, справили значний вплив на подальший розвиток галицького суспільства. Вони підштовхнули народовців, а також русофілів більшу увагу звернути на життя простого народу. Загалом, значною мірою кроки, які в 80-ті рр. ХІХ ст. здійснювалися як народовцями, так і русофілами представляли собою реалізацію ідей, висунутих у Галичині студентами-соціалістами.

В українському студентстві Східної Галичини в кінці 1870-х рр., як і на початку десятиліття, були представлені три напрямки. Однак поряд з русофілами та народовцями на зміну рутенцям утвердилися радикали. Перший напрямок був представлений студентами, які гуртувалися в “Академічному кружку” (літом 1877 р. з нього вийшли або були виключені всі активні противники русофільської ідеології). Детальні перевірки під час прийняття нових членів товариства та дискредитація русофілів під час “процесу О.Грабар” у 1882 р. мали для нього дуже негативні наслідки. “Академічний кружок” не тільки не зміг піднятися до рівня основного центру українського студентства, яким він був у середині 70-х рр. ХІХ ст., але й майже цілком втратив вплив серед молоді.

Радикально налаштовані студенти та молодь народовської орієнтації об’єднувалися навколо “Дружнього лихваря”, який у 1882 р. було перейменовано на “Академічне братство”. Саме це товариство упродовж 1880-х рр. було найвпливовішою організацією українського студентства у Східній Галичині.

Одразу після судових процесів та в першій половині 80-х рр. ХІХ ст. в “Академічному братстві” переважали народовці. Однак поступово радикальні ідеї охоплювали все більшу кількість членів товариства, а в 1887 р. прихильники цього політичного напрямку стали на чолі “Академічного братства”. У кінці 1880-х рр. серед радикалів навіть простежувався поділ на “драгоманівців” та “марксистів”. Перевага студентів-соціалістів ознаменувала новий етап у житті як українського, так і польського студентства Східної Галичини. У цей час серед їх членів на перше місце вийшли соціальні моменти, в а національні – відійшли на другий план.

Одночасно зі зміною ідейного обличчя українського студентства змінився і характер його діяльності. Якщо на початку та в середині 80-х рр. студенти, в основному, зосереджувалися на науковій та літературній діяльності, то в другій половині, а особливо в кінці десятиліття, наголос перенісся у суспільно-політичну площину. Студенти брали активну участь у селянському, робітничому рухах, організовували збори на захист своїх академічних прав та свобод.

Четвертий розділ – “Студентська молодь та початки кристалізації партійно-політичної системи галицьких українців у 90-х рр. ХІХ ст.” – розкриває коло питань, присвячених участі студентів у творенні і діяльності РУРП та їхній ролі у першій невдалій спробі заснування УСДП.

Для галицьких українців 90-ті роки ХІХ ст. були періодом, коли в суспільстві помітно зросла політична активність, а також завершилося формування основних політичних партій. Значну роль у цих процесах відігравала українська студентська молодь. Насамперед, це стосується студентів, які на початку 90-х рр. об’єднувалися у товаристві “Академічне братство”. Наявність у товаристві прихильників радикальної та народовської течій, водночас гостре протистояння між радикальною партією та старшими народовцями зумовили вихід у 1891 р. з “Академічного братства” студентів-народовців. Переважаючи радикалів чисельно, вони не бажали миритися із роллю опозиції, тож на початку 1892 р. заснували окреме товариство під назвою “Ватра”. За досить короткий час ця організація при моральній та матеріальній підтримці народовців зайняла провідні позиції серед українських студентських товариств. Однак з середини 1890-х рр. у її діяльності намітився спад. У той же час, “Академічне братство”, втративши значне число своїх членів, опинилося у ще більш скрутному становищі, що було зумовлено перш за все фінансовими труднощами. До того ж провідні члени товариства, будучи одночасно активними діячами РУРП, досить багато часу віддавали політичній роботі, що виходила за межі діяльності студентського товариства. Ці обставини, а також зниження напруги у стосунках між народовцями та радикалами, зумовили об’єднання “Ватри” та “Академічного братства” і утворення ними спільного товариства під назвою “Академічна громада”.

Тільки незначна частина української студентської молоді, що брала участь у товариському та суспільному житті, не входила в “Академічну громаду”. Це були прихильники русофільських ідей, які гуртувалися в “Академічному кружку”. Члени “Кружка” поряд із студентами, які були членами віденської “Буковини”, творили “молоде” крило русофільської течії. Між ними та “старшими” русофілами упродовж 90-х рр. ХІХ ст. не було цілковитого взаєморозуміння, однак попри низку суперечок це не призвело до серйозного конфлікту. Така ситуація була зумовлена значною фінансовою залежністю студентів від своїх старших наставників. До того ж за умов, коли русофільські ідеї втратили популярність серед галичан, і “молодим” русофілам, і їхнім старшим наставникам потрібна була взаємна підтримка.

Активна політична позиція, відкрита демонстрація своєї прихильності до Росії дали підстави крайовій владі на початку 1894 р. розпустити товариство. Тільки в кінці цього року студентам вдалося утворити нову організацію під назвою “Друг”, яка в ідейному плані була наступницею “Академічного кружка”.

На початку 90-х рр. українське студентство проявило себе і в тому плані, що з його середовища літом 1890 р. вийшла ініціатива до заснування РУРП. Крім того, кілька перших років студенти становили абсолютну більшість членів партії. Одразу ж після заснування партії у ній виявилися дві групи: “старші”, що стояли на позиціях народницького соціалізму, а в національному питанні відстоювали федералістичну концепцію та “молоді”, які марксистський світогляд у соціальній сфері поєднували із вимогою створення політично самостійної української держави. Друга група була представлена студентами. Такі відмінності стали причиною частих суперечок між “старшими” та “молодими”. Проте якщо на перших порах завдяки спільній діяльності, спрямованій проти “нової ери”, партія зберігала внутрішню єдність, то з початку 1893 р. відносини всередині РУРП стали надзвичайно напруженими. Особливо конфліктними були стосунки між “молодими” та М.Павликом.

Кілька з’їздів, які були скликані для порозуміння між представниками обох напрямків, не дали очікуваних результатів. Тільки в 1895 р. на короткий час між “молодими” і “старшими” наступило короткотривале примирення. До того ж після смерті М.Драгоманова та публікації праці Ю.Бачинського “Україна irredenta” до програми радикальної партії було внесено постулат незалежності українських земель, чого “молоді” домагалися ще від 1890 р.

Одночасно з розбіжностями, які існували між “старшими” та “молодими”, відмінності у поглядах спостерігалися і в середовищі самих “молодих”. Зокрема, представники віденської “Січі” більший наголос робили на національному моменті, тоді як радикали з “Академічного братства” – на соціальному. Поряд з тим, саме член “Братства” Ю.Бачинський вперше науково обґрунтував необхідність створення української незалежної держави.

Зауважимо, що студентська молодь також стояла біля витоків української соціал-демократії. Саме студенти М.Ганкевич та Є.Левицький у 1896 р. відіграли провідну роль у першій, хоч і невдалій спробі утворити Українську соціал-демократичну партію.

У п’ятому розділі – “Політична диференціація українського студентства та його участь у суспільно-політичному житті Галичини на початку ХХ ст.” – міститься огляд основних напрямків політичної діяльності студентства на початку ХХ ст.

Заснування в кінці 90-х рр. ХІХ ст. таємної організації “Молода Україна”, початок боротьби за відкриття у Львові українського університету ознаменували початок нового етапу в житті українського галицького студентства.

На початку ХХ ст. спостерігалася помітна активізація політичних процесів у Галичині. На цьому фоні відбулося значне пожвавлення суспільно-політичної діяльності студентства. У першу чергу, це стосується боротьби за український університет. З висуненням студентами вимоги відкриття у Львові українського вищого навчального закладу, ця справа поступово стала справою всіх галицьких українців. Заходи, пов’язані з нею, які проводили студенти, постійно підштовхували до активних дій українських парламентарів, служили значним консолідуючим чинником для всіх верств галицького суспільства.

Особливо впливовою силою ставало студентство напередодні виборів. У процесі виборчих кампаній до Райхсрату чи Галицького сейму молодь активно співпрацювала з українськими партіями та становила значний відсоток їхніх агітаторів. Крім того, починаючи від 1905 р. і завершуючи досягненням українсько-польського компромісу, студентство не припиняло діяльності, що мала на меті підтримку та популяризацію ідеї реформування виборчої системи імперії у напрямку запровадження загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права.

На початку ХХ ст. українські студенти посідали важливе місце у діяльності галицьких політичних партій. Насамперед, це відноситься до УСДП. Партія, що виникла на рубежі ХІХ – ХХ ст., не маючи достатньої кількості загальновизнаних діячів, на перших порах значною мірою поповнювала свої ряди за рахунок студентства. Саме його позиція змусила керівництво УСДП у 1907 р. вийти з-під контролю польських соціал-демократів. Не меншим авторитетом користувалися студенти і в УРП. Студенти, що підтримували ідеї радикальної партії, на початку ХХ ст. завдяки своїй активності займали досить значні позиції як у середовищі молоді, так і серед членів радикальної партії.

Меншим впливом користувалися студенти у РНП та НДП. З одного боку, це було викликано тим, що вони порівняно з УРП та УСДП відзначалися вищими ступенем консервативності, а з іншого – тією обставиною, що їх очолювали старші діячі, які користувалися традиційною підтримкою певних груп галицького суспільства та не відчували гострої потреби у допомозі молоді.

Ці чинники спричинилися до того, що ідеологія націонал-демократів, які на початку ХХ ст. стояли на чолі більшості українських установ у Галичині, не стала панівною серед студентів. На початку ХХ ст. у молодіжному середовищі переважали студенти-соціал-демократи, а в наступні роки, під впливом зростання популярності націоналістичних ідей провідні позиції в середовищі студентської молоді зайняли прихильники УРП (напередодні Першої світової війни вони творили єдину течію з соціал-демократами).

Поряд з тим, найбільша з 60-х рр. ХІХ ст. політична диференціація супроводжувалася досить сильними доцентровими тенденціями. На противагу 1890-м рр., коли розбіжності у політичних поглядах серед студентів зумовили появу товариства “Ватра”, на початку ХХ ст. студентами була проведена низка спільних, добре організованих акцій.

Дещо осторонь від основної маси українського студентства стояла група молоді, що дотримувалася проросійської орієнтації та зосереджувалася навколо товариства “Друг”. Зауважимо, що ця частина студентства в ідейному плані також не була цілісною. Починаючи від 1902 р., у ній виділилася течія, представники якої виступали з різкою критикою діяльності керівництва РНП. Члени цієї групи, захопивши в 1904 р. керівництво “Друга” у свої руки, виступали з досить прогресивними ідеями. Зокрема, вони відводили другорядну роль мовним та культурологічним проблемам, а головним своїм завданням визначали діяльність, спрямовану на покращення становища простого народу. Вони критикували дії російського уряду і висловлювалися за необхідність реформування Російської імперії у напрямку демократизації. Фактично, якщо відкинути положення про етнічну та культурну єдність українців, росіян і білорусів, представники цієї групи проповідували ідеали, дуже близькій до ідеалів радикалів кінця 70-х рр. ХІХ ст.

У наступні роки серед студентів проросійської орієнтації провідні позиції зберігалися за послідовниками вищеназваної групи, хоча їхні погляди видозмінилися. З одного боку, основну свою увагу вони і далі зосереджували виключно на соціальних питаннях, а з іншої – стали в жорстку опозицію до всіх українських партій за виключенням РНП, чого не прослідковувалося у їхніх попередників у середині першого десятиліття ХХ ст. На противагу цим студентам у товаристві “Друг” була представлена менш чисельна група молоді, котра головний акцент робила на національних моментах. Практично, ці дві частини товариства представляли студентів-“новокурсників” та студентів-“старокурсників”, тобто дві групи, на які поділилася РНП.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист:

1. Прояви активності студентської молоді досліджуваного періоду неодноразово, у тій чи іншій мірі, висвітлювалися різними авторами, починаючи від їхніх сучасників і завершуючи вітчизняними істориками. Поряд з тим, науковий аналіз використаної в дисертаційному дослідженні літератури дає підстави стверджувати, що суспільно-політична діяльність українського студентства Східної Галичини окресленого періоду раніше не була предметом спеціального дослідження.

2. Освічена галицька молодь у 1860-х рр., на противагу старшим інтелігентам, які поступово переходили на проросійські позиції, сформувала новий, народовський культурницько-політичний напрямок. Серед засновників ранньонародовської громади майже абсолютну більшість складали студенти. Вони також впродовж 60-х