На низькому рівні із загального числа досліджуваних відповідно означеної якості доброзичливості виявилося 28,69% учнів, почуття корисності іншим людям –78,06%. Школярі цього рівня характеризуються відсутністю морально-етичних уявлень; неусталеністю інтересів; відособленістю, байдужістю до товаришів та колективу. У своїх діях керуються тільки власними інтересами, нехтують допомогою інших, уникають надавати допомогу самі; у них відсутні почуття співпереживання; їм притаманна неусталена поведінка; у пізнавальній діяльності нерідко помилкові, а то й відсутні знання ознак, властивостей об’єктів чи явищ, не можуть встановити причинно-наслідкові зв’язки між ними, легко піддаються впливу інших.

Проведене діагностування співвідношення уявлень і поведінки молодших школярів засвідчило, що діти, які мають адекватні уявлення про окремі моральні якості і засвоїли відповідні норми, не завжди дотримуються їх. Уявлення дітей про моральні норми були нестійкими, у змінених обставинах вони вагалися самостійно, без опіки дорослих, здійснити вчинок, який часто міг бути невмотивованим. Моральні норми не стали для них регулятором їх дій. Це дозволяє констатувати, що рівень вихованості учнів цього віку у навчальному процесі забезпечується недостатньо. З огляду на зазначене є необхідним експериментальне вивчення дидактичних впливів навчального процесу на оптимізацію виховання молодших школярів.

Стан сформованості особистісних якостей в учнів початкових класів спонукав до вивчення розуміння вчителем сутності і важливості становлення особистості школяра в процесі навчання (його психолого-педагогічної компетенції у становленні особистості школяра), знання провідних інноваційних психолого-педагогічних методів оптимізації виховної функції навчання, їхніх психологічних особливостей, що і стало основним завданням другої частини констатуючого експерименту.

Перша серія цього етапу спрямовувалася на виявлення думки вчителів щодо факторів впливу на вихованість школяра та чинників їх моральної деформації. З цією метою було проведено опитування 116 вчителів. Педагоги зазначили, що найбільший вплив 33,1%) на виховання молодшого школяра – справляє сім’я; 30,2% – школа; 28,3% позашкільне оточення. Розбіжності в оцінці школи і сім’ї у вихованні дітей свідчать про необхідність пошуку нових форм зв’язку школи і сім’ї, що, водночас, сприятиме і посиленню виховного особистісно-розвивального аспекту навчання. З метою визначення важливості факторів впливу на становлення особистості молодшого школяра в процесі навчання та особливостей їх виховного особистісно-розвивального потенціалу з учителями проводилися бесіди. В ході них з’ясовано, що хоча більшість педагогів визнають необхідність формування особистості школяра в процесі навчання, виховання загальнолюдських та національних цінностей, усвідомлюють сутність і значення означеної проблеми, проте вважають, що виховна робота переважно повинна проводитися вчителем у позаурочний час.

Серед факторів, які сприяють вихованню молодших школярів у процесі навчання 52% вчителів віддали перевагу інтегрованому змісту навчального матеріалу, 23% – взаємовідносинам учителя з учнями, 14% – особистому прикладу, 11 % – новим освітнім технологіям (рис. 1):

Рис. 1. Визначення учителями значущості факторів виховного особистісно-розвивального потенціалу

Завданням другої серії дослідження цього етапу було вивчення методичної готовності вчителя до проектування реалізації виховної функції в навчальному процесі. Результати аналізу поурочних планів (понад 1000 матеріалів) підтвердили, що особистісно-розвивальну функцію уроку 70,1% вчителів формулюють надто загально. Домінуючими в процесі навчання, як показали спостереження, є навчальні завдання, на яких зосереджена увага як учителя, так і учнів. Спостерігається і розходження формулювання мети та її практичної реалізації. Переважна більшість учителів вважають, що реалізація виховної мети випливає зі змісту навчального матеріалу, чому у більшій мірі сприяють навчальні предмети гуманітарного циклу. Водночас, вони визначають й інші способи впливу на учнів. Як бачимо, виховна функція навчання не виступає як самостійна; виховні завдання недостатньо конкретизуються у відповідності з можливостями навчального матеріалу і особливостями розвитку особистості школяра, що негативно позначається на мотивації навчальної діяльності учнів, розвитку їхньої емоційно-вольової сфери, моральної свідомості і поведінки.

Причини недостатньої уваги вчителів до проблеми виховання молодших школярів у процесі навчання можна вбачати у невідповідності між об’єктивною необхідністю реалізації виховної мети навчання і орієнтацією навчальних предметів на формування розрізнених знань з кожного предмету, неусвідомленні важливості врахування вікових особливостей дитини, недооцінці психолого-педагогічних інноваційних підходів до навчально-виховного процесу. Звідси й випливає проблема пошуку оптимальних умов для реалізації виховної функції шкільного навчання.

Тому метою третьої серії цього етапу стало виявлення ставлення учителів до нових навчальних технологій в контексті їх виховної функції. Результати даної серії дослідження свідчать про високу оцінку учителями серед інших технологій інтегрованого підходу до навчання. Однак спостерігається недостатня теоретична та практична готовність учителя до проведення інтегрованих навчальних занять. Важливо, що учителі усвідомлюють необхідність формування інтегрованих знань учнів початкових класів. Проте, за нашими спостереженнями, побудова навчально-виховного процесу на основі інтегрованого підходу практиками здійснюється переважно без урахування внутрішніх зв’язків компонентів цього процесу, що звісно в певній мірі гальмує формування особистісних якостей молодшого школяра. Зміст навчального матеріалу, зокрема інтегрована його форма, не завжди відображає особистісну і соціальну життєдіяльність учнів. Недостатньо ними використовуються розвивальні впливи природного середовища, культурні, соціальні, національні особливості місцевості, регіону, де знаходиться школа.

Отже, результати дослідження процесу виховання особистості молодшого школяра в умовах традиційної системи навчання та вимоги до особистісного розвитку школяра зумовлюють необхідність оптимізації не лише навчальної, а й виховної функції навчання.

У третьому розділі “Інтеграція в системі шкільної освіти: концептуальні засади” представлена розроблена нами модель концепції виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання та теоретично обґрунтовуються його концептуальні засади.

В історії розвитку науки проблема інтеграції – одна з найдавніших і досліджувалася в різних аспектах. Розкриття інтеграції як цілісного, складного, суперечливого і багатоаспектного розвивального процесу зумовлює необхідність аналізу дії філософських законів і категорій, які виступають інтеграторами всієї системи людського знання, використовуються як загальні принципи у процесі пізнання і мають методологічне значення для всіх наукових галузей. З позиції педагогічних наук інтеграція – це процес зближення і взаємопроникнення, який повинен вивести учня на розуміння єдиної наукової картини світу. Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й центральним завданням освіти – розвитку і саморозвитку сутнісних сил дитини в їхній єдності і цілісності. У розвитку сучасних освітніх систем інтеграція виступає провідним принципом, який проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності. Інтеграція як об’єднання у ціле певних частин чи елементів вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого створюється цілісна картина світу у навчально-виховному процесі (Ю.М.Колягін).

У вітчизняній та світовій психолого-педагогічній науці визначається об’єктивна необхідність віддзеркалення в навчальному пізнанні реальних взаємозв’язків об’єктів і явищ природи та суспільства; підкреслюється світоглядна і розвивальна функція інтегративних зв’язків, які є основою інтеграції, їх позитивний вплив на формування системи знань і загальний розумовий розвиток учня; розробляється методика скоординованого навчання різних предметів. Ще К.Д.Ушинський наголошував, що доки різні предмети викладатимуться незалежно один від одного, навчання не матиме ніякого суттєвого впливу на духовний розвиток дитини. Яскравим прикладом необхідності інтеграції для формування особистості молодшого школяра є і педагогічні системи діяльності В.О.Сухомлинського та Ш.Амонашвілі, спрямовані на виховання вільної активної, творчої особистості. Обґрунтування механізму оволодіння знаннями і процесу їх інтеграції розкривається на основі двох психологічних концепцій: теорії поетапного формування розумових дій, розробленої в працях П.Я.Гальперіна і Н.Ф.Тализіної та асоціативно-рефлекторної теорії розумової діяльності запропонованої Є.М.Кабановою-Міллер, Н.А.Менчинською, Ю.А.Самаріним. Все це і зумовило спосіб інтеграції навчання в початковій школі.

Обґрунтовано, що інтеграційні процеси у шкільній освіті особливо актуальні для початкової ланки навчання. Це пов’язано з віковими особливостями молодших школярів: дитина молодшого шкільного віку у зв’язку з особливостями сенсорного розвитку, синкретичного сприйняття навколишнього світу, наочно-практичного характеру мислення, взаємної обумовленості всіх сфер життєдіяльності природним чином підготовлена до засвоєння інтегрованих знань, єдності способів пізнавальної діяльності. Інтегрований підхід до навчання у переважній більшості задовольняє особливості початкового навчання та реалізацію поставлених цілей. Мета навчання на інтегративній основі – дати цілісне уявлення про довкілля, сприяти підвищенню розумової активності школярів, забезпечити самовираження, самореалізацію, розвиток гармонійної особистості з притаманними їй загальнолюдськими цінностями.

Нами визначено психолого-педагогічні особливості побудови інтегрованого навчального процесу молодших школярів у контексті їхнього виховання та розвитку. По-перше, інтегрований навчально-виховний процес психологічно своєрідний для учнів. Він змінює формально-диференційований спосіб навчання на змістовно-цілісний. По-друге, це орієнтація на психологічний стан дитини, її готовність до сприйняття тієї чи іншої інформації. Виконання певного виду діяльності передбачає значну свободу вчителя у варіюванні навчальними завданнями впродовж певних часових інтервалів. Звідси, використання вчителем у своїй діяльності в якості орієнтирів цілісних навичок і умінь дітей, які повинні бути сформовані в процесі тривалої роботи. Такі інтегративні проекції дають можливість вирішити питання щодо швидкості засвоєння матеріалу окремими учнями. По-третє, це відмова від використання оцінного методу порівняння з іншим, який широко застосовується в сучасній школі та призводить лише до породження конкуренції, конфронтації у міжособистісних стосунках, психологічних комплексів на внутрішньо-особистісному рівні. При цьому, більш ефективною є орієнтація на порівняння з самим собою, фіксація індивідуальної динаміки з метою засвоєння знань, виділення сфер максимального руху шляхом широкого застосування сучасних систем самоконтролю з використанням комп’ютерних, ігрових, навчальних і контролюючих програм. По-четверте, інтегрування навчально-виховного процесу, забезпечення цілісної картини світу при збереженні базового освітнього компоненту. Це здійснюється за рахунок зняття різких меж між навчальними дисциплінами, об’єднання різних освітніх завдань в одному предметі, встановлення зв’язків шляхом включення до навчального плану принципово нових навчальних дисциплін інтегрованого характеру, зокрема людинознавчих, які дозволять дитині долучитися до загальної картину світу. Введення таких предметів несе, як мінімум, потрійне змістове навантаження, забезпечуючи цілісність картини світу, єдність навчального і виховного процесів, озброєння дитини засобами самовдосконалення і саморозвитку.

У розділі детально схарактеризовано фактори і умови, що сприяють організації навчання в умовах інтегрованого підходу. Визначено особливості реалізації виховної функції інтегрованого навчання. Інтегрований підхід до навчання забезпечує активний вияв самостійних зусиль учнів у творчому оволодінні знаннями, уміннями і навичками, створює систему взаємодій між учасниками навчального процесу, яка спрямована на виявлення і узгодження ціннісно-смислових орієнтацій та забезпечення діяльності молодшого школяра відповідно до його особистісного потенціалу.

Процес узагальнення результатів теоретичних та емпіричних досліджень дозволив уточнити та визначити сутність використовуваних нами понять: „інтеграція”, “інтегрований підхід”, “інтегроване навчання”.

На основі продуктивно-критичного осмислення існуючих наукових визначень поняття інтеграція і, враховуючи його психологічний контекст, наше поняття інтеграції отримує наступну змістову логіку: „Інтеграція – це процес такого усвідомлення суб’єктом будь-яких предметів чи явищ, за якого він не лише констатує на імперичному рівні їх певні властивості, але й встановлює з одного боку породжувальну ієрархію між ними, з іншого – типи взаємозв’язків, які при цьому виникають, що дозволяє йому універсально предметно-перетворювально діяти на основі такого мислеосягнення”.

На основі такого визначеного нами поняття і побудована наша подальша експериментальна програма.

Нами побудована авторська цілісна модель (рис.2) виховання особистості молодшого школяра як суб’єкта пізнання, носія базових цінностей в умовах інтегрованого підходу до навчання.

Під інтегрованим підходом до навчання розуміємо таку глобальну і системну організацію дидактичного процесу, що включає всі компоненти цього процесу і перш за все суб’єктів педагогічної взаємодії, орієнтуючи їх на продуктивний розвиток особистості дитини, підвищення її розвивального потенціалу та соціально-психологічної адаптації в сучасному динамічному суспільстві.

Концептуальні ідеї дослідження ґрунтуються на сучасних синергетичних уявленнях про розвиток і функціонування складних соціально-освітніх систем. Вихідними науковими положеннями вибудованої нами концепції є розуміння особистості молодшого школяра як “Я” діяльного, як суб’єкта багатофункціональної й інтегрованої навчальної діяльності, спрямованої на сприйняття ним цілісної картини світу, яка певною мірою забезпечує рівновагу всіх сфер його життєдіяльності, сприяє встановленню гармонійних взаємин з людьми та взаємодії у довкіллі взагалі.

У побудові концепції ми виходили з основного постулату особистісно-орієнтованого підходу до навчально-виховного процесу – всебічного розкриття і прояву особистісних якостей молодшого школяра. Отже, інтегроване навчання розглядається нами як творчий продуктивний процес, що передбачає вільне самовираження школяра, активізацію його особистісних функцій, спрямованих на задоволення як особистісних, так і суспільних потреб. Наша провідна ідея ґрунтувалася на інтегративній основі здобуття знань, що розширюють можливості соціально-психологічної адаптації молодшого школяра до нових умов, формують у нього уміння діяти в різних ситуаціях у процесі взаємодій з довкіллям, сприяють творчій самореалізації, створенню системи загальнолюдських і національно-духовних цінностей і оптимальному розкриттю власного психічного, інтелектуального та особистісного потенціалу.

Рис.2 Модель виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання

Моделюючи логіко-структурну схему, ми базувалися на результатах дослідження виховання особистості молодшого школяра в процесі інтегрованого навчання, зокрема його методологічного, загальнопсихологічного, загальнопедагогічного і конкретно-методичного рівнів.

Методологічний вектор (теоретико-концептуальний блок) нашого дослідження ґрунтується на тому, що організована інтегрована навчальна діяльність, здійснювана за активної участі в ній самого учня як її суб’єкта, цілеспрямовано впливає на повноцінне його виховання і розвиток. Доцільність і важливість даної технології навчання обумовлена потребами суспільства у духовно розвиненій творчій та вільній особистості, розвитком наук на інтегративній основі та підтверджена результатами досліджень виховання молодших школярів у процесі навчання, новими технологіями до організації навчально-виховного процесу, зокрема особистісно орієнтованим підходом. Логіко-теоретичне обґрунтування особистісно-розвивального потенціалу інтегрованого навчання базувалось на основних закономірностях виховання, сучасних положеннях особистісно орієнтованого виховання, в яких передбачається створення соціальних, психологічних та педагогічних умов розвитку і саморозвитку учня, самореалізації ним потенційних можливостей з врахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів молодшого шкільного віку.

Становлення особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого навчання, формування його особистісних якостей (розумових, моральних, естетичних) забезпечує дидактично-методична система інтегрованого навчання (змістовий блок), який займає провідне місце в структурній моделі виховання особистості. Складовими системи є: інтегрований зміст навчання, що містить значний особистісно-розвивальний потенціал, формує у молодших школярів уміння і бажання осмислено і комплексно пізнавати ті чи інші процеси, явища; уміння порівнювати альтернативні погляди; здійснювати правильний вільний вибір; критично мислити, оцінювати та творчо вирішувати проблеми; організаційно-методичне забезпечення умов виховання в процесі навчання, що передбачає добір методів, прийомів та засобів для реалізації інтегрованих завдань навчання і виховання; психологічна, педагогічна та методична компетенція вчителя.

Реалізація виховної функції навчання (технологічний блок) забезпечується такими складовими: інтеграція виховного аспекту компонентів навчально-виховного процесу (цільового, мотиваційного, змістового діяльнісного); засобів прямого впливу (ситуації аперцепції, успіху, інтегровані завдання) та опосередкованого (інтегровані курси, завдання); взаємодія суб‘єктів інтегрованої діяльності, в якій спектр мотивів набуває особистісно-моральної цінності і забезпечує активність і гармонійність їх взаємин у соціальному просторі.

Вихідними принципами виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання є:

- принцип діагностичного виміру рівня вихованості, що забезпечує дотримання наступності між навчально-виховним процесом дошкільного виховання і початковою ланкою школи, знання індивідуальних особливостей дитини;

- принцип особистісної спрямованості на дитину як суб’єкта навчально-виховного процесу, основними позиціями якого є визнання, прийняття і розуміння дитини та створення психологічних умов, за яких ці позиції впроваджувалися у міжособистісні взаємодії вчителя і учня;

- принцип відповідності інтегрованого навчального матеріалу віковим та психологічним особливостям учнів молодшого шкільного віку, що забезпечує створення єдиного інформаційного поля, сприйняття Всесвіту;

- принцип творчого підходу при конструюванні технології інтегрованого навчання: добір завдань, спрямованих на розвиток сенсорної та інтелектуальної сфер особистості школяра;

- принцип активізації морально-вольових зусиль та активізацію безпосереднього інтересу до справи;

- принцип трансформації морального мотиву у моральні якості особистості молодшого школяра.

У ході розробки концепції інтегрованого навчання з його потенційними можливостями виховного аспекту акцент робився на актуалізацію особистісного резерву кожного учня, зокрема на стимулювання його моральної активності.

Отже, інтегроване навчання – це навчання, яке цілісно забезпечує пізнавальну спрямованість особистості молодшого школяра, створюючи умови для самореалізації особистісного потенціалу та саморозвитку.

У четвертому розділі “Виховні особистісно-розвивальні потенційні можливості інтегрованого навчання” розкривається особистісно-розвивальний потенціал інтегрованого змісту освіти початкової ланки школи й сутність організованої інтегрованої діяльності та спілкування як чинників розвитку суб’єктної активності молодших школярів у навчально-виховному процесі.

Обґрунтовано, що в інтегрованому змісті початкової освіти закладені значні можливості для формування альтернативного мислення учнів, яке на нинішньому етапі розвитку освіти є особливо актуальним. Інтегрованість змісту сприяє консенсусу завдяки зближенню, більше того, злиттю альтернатив та є засобом формування світогляду, який має не нормативний, а особистісний характер, що і виражає особливість інтегрованого підходу до навчання. Він створює позитивні умови для виховання особистості молодшого школяра, сприяючи подальшому розвитку симультанного мислення, тобто спроможності бачити щось загальне за різноякісними процесами. Найбільш важливими принципами інтегрованого змісту освіти за Е.Л.Носенко є принцип забезпечення цілісності сприйняття образу світу; принцип концентричності, за яким об’єкт пізнання зберігається на різних етапах навчання: спочатку відбувається генералізоване сприйняття об’єкту, а потім рівень деталізації зображення та рівень абстрактної інтерпретації деталей збільшується на наступних етапах навчання; принцип внесення різних картин світу в формування власного цілісного образу світу при провідній ролі його наукової картини на завершальному етапі навчання; принцип врахування когнітивних можливостей суб’єктів пізнання картини світу при виборі категоріальних парадигм світопізнання і актів, у яких здійснюється цей процес.

Навчальний процес, основою якого відповідно до нашої концепції є інтегрований зміст, спрямований на розв’язання протиріч, що мають місце в освіті між гуманітарною і природничо-науковою культурами. Взаємопроникнення культур приводить в дію образно-емоційний чинник навчального процесу, пронизує ним раціоналістичну сферу навчання. Закладаючи в зміст освітнього процесу два полюси культур, синтезуючи їх, ми забезпечуємо вихованцям умови для внутрішнього діалогу цих культур, а також формування людини культури. Освіта постає як культуротворчий процес.

Аналізуються особливості змісту освіти сучасної початкової школи, в якому поєднуються дві протилежні тенденції – диференціація та інтеграція. Інтеграція багатокомпонентного змісту початкової освіти сприяє підвищенню рівня особистісної мотивації учнів, реалізації ціннісного підходу в навчанні, творчій ініціативі вчителя. Інтеграція змісту освіти спрямована на ампліфікацію (збагачення) психічного розвитку школяра, реалізацію його можливостей, які проявляються у багатогранних видах діяльності. В основу теорії ампліфікації покладені положення О.В.Запорожця: психічні функції розвиваються не автономно, а у взаємозв’язку, як властивості цілісної особистості школяра; інтелект і емоційні процеси у формуванні особистості постійно взаємодіють. Цілісне сприйняття світу досягається “включенням” та взаємодією різних механізмів пізнавальної діяльності учнів. З’являється можливість засобом сполучення і злиття образно-емоційного й логічного компонентів створити інформаційне й емоційно ущільнене середовище.

Здійснюється психологічний аналіз виховного особистісно-розвивального змісту інтегрованих курсів, які сьогодні увійшли в практику початкової школи: “Я і Україна. Навколишній світ”(авт. Н.М.Бібік, Н.С.Коваль), “Художня праця” (авт. В.П.Тименко), „Основи здоров’я і фізична культура” (авт. О.Я.Савченко, В.Мартиненко) та ін. Зазначено, що особливістю програм інтегрованих курсів є те, що вони дають змогу спершу отримати загальне уявлення про певну галузь знань, а далі їх конкретизувати і розширити. З метою одержання більш об’єктивних оцінок щодо виховного особистісно-розвивального аспекту навчального матеріалу проаналізованих нами навчальних курсів, побудованих на інтегрованому підході, було здійснено їх експертування учителями-практиками. За наслідками експертних оцінок установлено, що в цілому навчальні програми початкової ланки освіти мають певні можливості для побудови процесу навчання на інтегративній основі, оскільки вони відображають гуманістичну спрямованість, ознайомлюють дітей з багатствами загальнолюдської культури, її цінностями, що закріплені в тих чи інших видах діяльності, результатах праці.

Значний виховний потенціал в умовах інтегрованого навчання міститься в інтегрованій діяльності. Остання, за нашою, – це особлива форма навчальної діяльності молодших школярів, що має складну структуру змісту, компоненти якої характеризуються сукупністю однорідних ознак (цілей, мотивів, змісту, методів), визначеними взаємозв’язками та силою взаємодії учасників цієї діяльності, що активізує формування цілісної картини світу та ціннісних орієнтацій. Раціонально організована навчально-пізнавальна діяльність, побудована на інтегративному змісті, забезпечує не лише підвищення рівня теоретичних знань, а й має позитивний вплив на виховання у школярів особистісних якостей. Саме інтегрована, ціннісно-орієнтована діяльність у шкільному віці дозволяє виробити наукові, етичні й естетичні критерії оцінки життєвих явищ, сформувати позицію підростаючої молодої людини, яка шукає відповіді на вічні питання: добра і зла, прекрасного і потворного. У процесі такої діяльності розширюються і поглиблюються знання про довкілля та формується відповідне ставлення до нього.

Виховна ефективність багатогранної навчальної діяльності залежить від її змісту, форм організації, методів, сприятливої емоційної атмосфери. Інтеграційні форми навчання, як правило, побудовані на проблемній основі. Тому вони виступають як інтегруючі фактори. Специфічними на інтегрованих уроках (та інших організаційних формах навчання) є і методи навчання, які відіграють важливу роль у реалізації виховної мети навчання. Такими методами є вивчення об’єктів (структури їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків) як системи; встановлення дидактичного тезаурусу засвоєних знань (ієрархізація вивчених понять відповідно до їх узагальнення, фундаментальності); моделювання цілісності дидактичних відрізків навчального матеріалу; переформулювання, ущільнення (згортання, концентрація) одержаної інформації та структурування її елементів; оцінювання як власних здібностей і вчинків, так і оточуючих; подання інформації в знаковій формі ( малюнки, схеми, умовні знаки, умовні позначення). Означені методи та засоби сприяють становленню свідомості школяра як дослідника з розвиненою увагою, уявою, здатністю до співпраці, інтелектуальними вміннями і практичними навичками.

Отже, побудова процесу навчання в початковій школі на основі інтегрованого підходу передбачає встановлення молодшими школярами різних за формою взаємозв’язків і взаємозалежностей у навколишньому світі. Інтегративні зв’язки шляхом здійснення синтезу поглядів, ціннісних позицій значною мірою сприяють реалізації виховного потенціалу змісту освіти. Цілі педагогічного процесу, спрямовані на виховання особистості молодшого школяра, не можуть бути досягнуті поелементно, кожна сама по собі, оскільки на всіх етапах розвитку дитина є цілісною особистістю. Цю цілісну (але ще не розвинену) особистість слід формувати як унікальну й неповторну сутність. Цьому і сприяє, як передбачено концепцією, інтегрований підхід до навчання.

У п’ятому розділі “Реалізація особистісно-розвивального потенціалу інтегрованого навчання” аналізуються актуальні можливості та якісні показники особистісного розвитку молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання, інтерпретуються результати формуючого експерименту, які визначають особистісно-розвивальний потенціал інтегрованого навчання та шляхи і засоби оптимізації його виховної функції, узагальнюються й обґрунтовуються особливості становлення особистості молодшого школяра в умовах вибудованої нами моделі навчально-виховного процесу.

У концепцію формуючого експерименту було покладено положення провідних психологів стосовно відносин “особистість-діяльність”, яке можна розглядати лише за умови визначення особистості як суб’єкта життєдіяльності. Розробляючи програму експериментального інтегрованого навчання у виховному контексті, ми виходили з розуміння того, що будь-яка комунікативна чи пізнавальна діяльність досліджуваного, з одного боку – практична дія, яка фіксує функціональні здобутки молодшого школяра, з іншого – ідеальна дія як ставлення до навколишньої дійсності та до самого себе. Суттєвий зміст методик виховних впливів на особистість детермінується з такими гуманістичними положеннями: моделювання виховних ситуацій вільної співтворчості вчителя й учня, створення ситуацій для реалізації альтруїстичної поведінки молодшого школяра. Фіксувалися як вияви власних їхніх переживань внутрішнього життя (здійснених намірів, системи цінностей, самоаналізу своїх вчинків, оцінок оточуючих, стилів поведінки), так і зовнішні прояви поведінки і діяльності молодших школярів (їхні вчинки).

У експериментальному навчальному процесі особистість молодшого школяра розглядається нами не тільки як система зовнішніх проявів рис та якостей індивідуальності, а, в першу чергу, як „Я” діяльне, як “суб’єкт персоналізації”, тобто потреби і здібності учня молодших класів здійснювати внески в особистісний простір інших людей, що і є важливою умовою самореалізації вихованця. Формування особистості школяра потребує створення спеціальних умов та засобів для перенесення самоактуалізованої набутої інформації в реальну поведінку. З цією метою в експериментальній роботі передбачалось наповнення інтегрованого навчального змісту змістом морально-етичним. Питома вага виховних завдань, які інтегрувалися з навчальним матеріалом при проведенні чи одиничних інтегрованих уроків, чи їх системи впродовж навчального тижня, збільшувалась відповідно до особистісного розвитку школярів. Це, по-перше, завдання та вправи, що розвивають самостійність думки, емоційну привабливість об’єкту пізнання, викликають глибокий інтерес до різних видів діяльності та суб’єктів взаємодії, орієнтують у виборі соціальної та моральної позиції, формують здатність узагальнювати об’єкти цілісної картини світу; по-друге, створення ситуації значущості знань про моральні поняття та усвідомлення, що здобуття того чи іншого знання допоможе у досягненні конкретної мети; по-третє, ситуації, які б спонукали школярів до проявів таких позитивних моральних якостей особистості як доброзичливість, ввічливість, чуйність, працелюбність, дбайливість; по-четверте, завдання на застосування зв’язку нових понять з тим, що зацікавило школяра (прийняття рішень у ситуації “Вибір”, складання плану своєї діяльності, прагнення до переживань, співчуття, подолання перешкод, формування готовності до самостійності тощо); по-п’яте, бесіди які проводилися у вигляді творчо-пошукових діалогів, дискусій, альтернативних творчих завдань морального змісту.

В ході експериментальних уроків та занять (загальною кількістю 1500) було запрограмовано пошук рішень чи відповідей на питання, які б синтезували усвідомлення, переживання й дію дитини в єдиний процес. Зміст цих впливів, що стали важливим засобом виховання особистісних якостей молодших школярів, з одного боку, є проекцією вікової специфіки самої дитини, а з іншого – дозволяє школярам навчитися орієнтуватися в ансамблі пропонованих моральних понять, явищ, фактів, тобто диференціювати моральну інформацію на рівні інтегрованого сприйняття. Важливою умовою оптимізації виховання в процесі навчання (базою формування особистісних якостей, гуманних взаємин молодших школярів, створення психологічної атмосфери у класі) була їхня навчальна продуктивно-творча діяльність. При організації інтегрованої діяльності (як і передбачалось нашою програмою дослідження) молодші школярі об’єктивніше оцінюють свої здібності і рівень знань, вчаться регулювати свої взаємостосунки, осмислювати і вирішувати ті чи інші проблеми.

Обґрунтовано, що важливим засобом виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого навчання є організоване довкілля. Тому, у ході проведення формуючого експерименту нами здійснювався активний пошук і апробація тих методів і форм взаємодії учнів з довкіллям, які найбільш органічно вводять дитину у пізнання світу, зокрема організація розробленої нами краєзнавчо-дослідницької програми. Особливістю краєзнавчої та експериментальної роботи в цілому стало те, що спільна діяльність молодших школярів (організована як співпраця “учень–учень”, “учень–учитель”, “учитель–учень”) спочатку виступала як основа формування інтелектуальної активності. Згодом вона трансформувалася в нову соціальну активність, яка сприяла усвідомленню необхідності взаємодії, співпраці з однокласниками й учителем у навчальному процесі, виробленню умінь включатися в моральні взаємостосунки, прояву ініціативи, позитивного ставлення до навчання, до себе й інших. Встановлено позитивний вплив на моральний розвиток школяра запропонованої нами системи проведення інтегрованих уроків на краєзнавчому матеріалі. На основі інтегрованої пізнавальної, пошуково-дослідницької, суспільно-корисної діяльності молодші школярі комплексно вивчають рідний край (природу, історію, побут, культуру), беруть посильну участь у збереженні національної культури і навколишньої природи. Одночасно у них формується уміння застосовувати здобуті знання у практичній діяльності для примноження багатства і культури рідного краю. Саме це має значний вплив на виховання і розвиток кожного школяра, сприяє розкриттю його морально-духовного потенціалу, обумовлює перехід на вищий рівень психічних процесів, моральних якостей у дітей.

Отже, є всі підстави зробити висновок, що продуктивна творча взаємодія суб’єктів навчальної діяльності задає характер міжособистісних взаємин, які сприяють, як зазначають учителі експериментальних класів, згуртуванню учнівського колективу: “клас стає працьовитим, творчим організмом з позитивною гуманною позицією”. Виявлено, що впровадженням у практику роботи експериментальних класів розробленої нами моделі виховання молодших школярів в умовах інтегрованого підходу до навчання вдалося збагатити їх уявленнями про довкілля, про самих себе, власні цінності та вади; озброїти школярів навичками концентрації на власних думках, переживаннях, намірах, вчинках; суттєво поліпшити кількісні показники адекватності оцінних суджень; вплинути на розвиток у молодших школярів позитивного емоційного ставлення до навколишніх і себе, задіяти механізм саморегуляції поведінки.

Проведення контрольних зрізів та спостережень за динамікою (морального розвитку в системі “знання – дія”), що відбуваються у процесі інтегрованого навчання, який спроектовано як особистісно-розвивальний, дозволяють стверджувати про позитивні змінювання у формуванні моральних якостей молодшого школяра, у становленні його як особистості (рис. 3)

Як видно з рисунку, графічні профілі вияву особистісних якостей у молодших школярів досліджуваних груп (у синтезі когнітивного, емоційно-ціннісного і діяльнісно-вчинкового критеріїв) на кінець експерименту вказують на їх якісніше зростання в експериментальній групі. Показовим є збільшення кількості учнів на 35,8% досліджуваних високого рівня з проявами доброзичливості у взаєминах, що на 16,8% – більше, ніж у контрольних групах та зменшення на 38,4% учнів низького рівня, яким характерні почуття корисності іншим, що на 19, 41% досліджуваних більше, ніж у контрольних групах. Зростання позитивних наслідків були зафіксовані вчителями у всіх експериментальних вікових групах (зокрема: відповідно високому рівню в учнів 1 класу вияв чуйності простежується на 9,2% більше досліджуваних; 2 клас – на 10,7%; 3 клас – на 10,8; вияв дбайливоcті збільшується в учнів 1 класу на 8,2%; 2 класу – на 12,7%; 3 класу – на 14,2%; ).

Вивчення результатів впровадження інтегрованого підходу до навчання у шкільну практику й перспективи їх оптимізації у контексті виховання особистості молодшого школяра показало, що у розв’язанні сучасних освітніх завдань таке навчання має суттєве значення, про що і свідчить коефіцієнт зростання Т(дослід.) = 7,56 > Т(крит.) = 1,34.

Інтегрований підхід до навчання, як показали результати досліджень та власний практичний досвід, спрямований на гармонійний розвиток молодшого школяра. Він має значні можливості для фізичного, розумового, морального, трудового, художньо-естетичного розвитку учнів молодшого шкільного віку, збагачуючи їх одночасно взаємодією процесів інтелектуального і морального розвитку. Такий підхід, як свідчить більшість учителів (87,9% із 116 опитаних) сприяє розвитку творчості, підвищує рівень емоційної сфери молодших школярів, чим посилює мотиваційну функцію навчання та відповідно особистісний розвиток учнів. Інтеграція знань про людину і світ, засобом якої є пізнавальна інформація, інтегрована продуктивно-творча діяльність як стверджують практики (понад 90% із досліджуваних), створюють сприятливі умови для розвитку розумових здібностей учнів Реальними стимуляторами у формуванні ціннісних орієнтацій молодшого школяра виступають емоції. Добір емоційно-образних засобів, методів трансляції знань і цінностей оптимізує моральний розвиток молодшого школяра. Універсальним методом для розкриття здібностей школярів в умовах інтегрованого підходу до навчання вважають учителів (близько 90% опитаних) їхню інтегровану художньо-творчу діяльність. Отже, ефективність виховного особистісно-розвивального впливу в умовах інтегрованого навчання характеризується широким діапазоном видів діяльності учнів, що приводить у дію всі пізнавальні процеси, розвиває здатність мислення глибше бачити всі процеси і явища у їх взаємозв’язку.

Аналіз результатів дослідження дає підстави стверджувати, що виконання інтегрованих завдань стимулює дітей до аналізу внутрішніх спонук поведінки, зіставлення особистісних і групових тенденцій, власних бажань і соціальних вимог. Як зазначає більшість учителів (87,9%), у поведінці молодших школярів чіткіше проявляються виваженість та нормативність підтримки, що надається дітьми своїм одноліткам. Внаслідок цього збагачуються і систематизуються уявлення і поняття учнів, реалізується і розвивається їхній внутрішній духовно-моральний потенціал. Діти успішніше адаптуються до умов макро і мікросередовища. У результаті експериментальної роботи вироблені психолого-педагогічні рекомендації щодо виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання.

Отже, інтегрований підхід до навчання сприяє посиленню рефлексивних механізмів моральної самосвідомості і забезпечує тим самим присвоєння позитивних моральних якостей, їх інтеріоризацію та втілення у реальну поведінку, актуалізує процеси самопізнання та самоставлення. Це свідчить про те, що використана нами технологія інтегрованого підходу до навчання сприяє особистісному зростанню школярів.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення психолого-педагогічних основ виховання особистості молодшого школяра в процесі навчання та обґрунтування і експериментальне розв’язання даної дослідницької проблеми з позиції інтегрованого підходу до навчання.

1. Проведений аналіз вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури дозволив проаналізувати психологічні резерви виховання особистості молодшого школяра в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи.

Виховання ? це багатофакторний процес свідомого, цілеспрямованого й систематичного формування особистості, який залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних чинників і досягає своєї мети, за умови максимальної активізації її особистісної діяльності. До об’єктивних чинників належать соціально-історичні особливості, культурні традиції, в яких розкривається система соціальних впливів. До суб’єктивних – цілісна змістовно-оформлена продуктивна навчально-пізнавальна діяльність, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу, рівень професійної майстерності вчителя. Тож виховання повинно активізувати процес включення дитини у виховну діяльність, точніше самодіяльність, яка розгортається під дією тих чи інших впливів.

2. У молодшому шкільному віці, як найбільш сензитивному для навчання, виховання і розвитку особистості, моральні якості починають складатись у стійку та складну систему, яка визначає формування активної життєвої позиції школяра і починає виконувати в структурі особистості досить важливі функції. Однак, як показали результати дослідження і власний практичний досвід, для їх формування недостатньо використовується особистісно-розвивальний потенціал процесу навчання сучасної початкової школи. Реалізація виховної функції навчання не виступає як самостійна мета, виховні завдання формулюються в загальному вигляді та недостатньо конкретизуються у відповідності з можливостями навчального матеріалу і особливостями розвитку школярів. За цих умов проблема перетворення вихованця у активний суб’єкт діяльності не знаходить свого вирішення у традиційній системі навчання, що і зумовлює пошук нових форм, методів і підходів до виховання школяра.

3. Традиційне розуміння виховуючого навчання в основному зводилось до культивування соціально-авансованої мотивації та однопланового використання виховних можливостей навчального змісту і ролі вчителя як особистості. Такий підхід, на нашу думку, є значною мірою обмеженим. З нашої точки зору, проведене дослідження дозволяє констатувати, що повноцінне виховуюче навчання – це процес, який ґрунтується на системі реально діючих мотивів, що породжуються всіма міжкомпонентними зв’язками навчально-пізнавальної діяльності.

4. Сучасний етап розвитку освіти характеризують полярні тенденції – диференціація й інтеграція різних сторін освітньої системи. Ці два, на перший погляд, протилежних процеси на практиці є діалектичною єдністю, що взаємно доповнюють і супроводжують один одного. При цьому знайшло експериментальне підтвердження наше робоче визначення поняття інтеграції як процесу такого усвідомлення суб’єктом будь-яких предметів чи явищ, за якого він не лише констатує на імперичному рівні їх певні властивості, але й встановлює з одного боку породжувальну ієрархію між ними, з іншого – типи взаємозв’язків, які при цьому виникають, що дозволяє йому універсально предметно-перетворювально діяти на основі такого мислеосягнення”.

5. Актуальність інтеграційних процесів у шкільній освіті для початкової ланки навчання пов’язана з віковими особливостями молодших школярів і специфікою їхнього навчання. Виховання особистості молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання базується на таких принципах: особистісно-розвивального потенціалу навчання; орієнтації на школяра як суб’єкта навчально-виховного процесу; творчого підходу при конструюванні технології інтегрованого навчання та доборі завдань; цілісності змісту навчально-виховного матеріалу, ігрових форм, позитивних емоційних ситуацій; трансформації морального мотиву у моральні якості; формування вільної, самостійно діючої особистості, як громадянина, здатного робити обґрунтований вибір у різноманітних навчальних і життєвих ситуаціях.

6. Авторська модель виховання молодшого школяра в умовах інтегрованого підходу до навчання передбачає реалізацію полімотивації особистісно-розвивального навчання шляхом спеціального інтегрування навчального змісту предметів базового і шкільного компонентів початкової освіти; включення у навчальний процес особистісно-значущих виховних завдань, які породжують і стимулюють орієнтацію на моральні цінності, сприяють реалізації виховної мети; застосування комплексу методичних засобів (методів, прийомів, форм роботи), що активізують структурні компоненти виховного аспекту навчання; врахування вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку, їхньої пізнавальної сфери – конкретність дитячого мислення, недостатнє володіння поняттями і розумовими способами дій, перевага наочно-образної форми мислення, значний вплив практичних дій; організацію ситуацій взаємодій і співпраці у різних видах інтегрованої діяльності, у яких дитина є активним суб’єктом діяльності і самодіяльності.

7. У процесі дослідження з’ясовано, що спілкування, яке виступає системо-утворюючим видом життєдіяльності молодших школярів у навчально-виховному процесі, побудованому на основі інтегрованого підходу, забезпечує ефективне формування моральних якостей під час розв’язування виховуючих ситуацій за умови, що в його основу покладено виховуючий діалог, який володіє максимально розвивальним та творчим потенціалом. Основною внутрішньою особливістю діалогічного типу спілкування виявляються