НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Кулага Еліна Вікторівна

УДК 342.7 + 351.74

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ).

Науковий керівник – дійсний член АПрН України, кандидат юридичних наук Тимченко Іван Артемович завідувач лабораторії загальних проблем конституційного права та історії конституціоналізму України НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович

професор кафедри конституційного права Юридичної академії МВС України

кандидат юридичних наук

Биков Олександр Миколойович

вчений секретар Інституту законодавства Верховної Ради України (м. Київ)

Провідна установа – Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м. Харків), кафедра конституційного права

Захист відбудеться 8 квітня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розісланий 6 березня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. Б. Усенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Орієнтація на ідеї громадянського суспільства та соціальної правової держави зумовлена об’єктивними потребами суспільного та політичного розвитку в пострадянській Україні і стала однією з визначальних передумов закріплення в Конституції України якісно нового правового статусу органів державної влади, місцевого самоврядування, а в законах та інших нормативно-правових актах – їх повноважень у конкретних сферах суспільного життя. У цьому зв’язку актуальним є дослідження проблемних питань удосконалення правових засад організації та діяльності органів внутрішніх справ на новій конституційній основі.

Існуюча система органів внутрішніх справ, в діяльності якої все ще спостерігаються тенденції тяжіння до досвіду минулого, мірки колишніх радянських традицій, на сьогодні не може повною мірою гарантувати захист загальнолюдських цінностей правової держави. Сучасні політико-правові реалії зумовлюють необхідність інших підходів до оцінки соціальної ролі органів внутрішніх справ, переосмислення принципів їх організації та діяльності, створення нової моделі взаємовідносин міліції з особою та суспільством.

Дослідження даної проблеми пов’язується з низкою факторів, серед яких: курс України на побудову демократичної, соціальної та правової держави, наявність відголосків минулого досвіду у діяльності державного механізму, а також кризові явища перехідного періоду, які нерідко ускладнюються бюрократизацією управлінських установ, криміналізацією суспільства, корупцією та діяльністю тіньових структур в економіці. Це зумовлено, зокрема, відсутністю сильних та авторитетних правоохоронних органів, глибоких правових традицій у суспільстві. Світовий досвід свідчить, що саме посилення в перехідний період діяльності органів виконавчої влади найбільш ефективно сприяє виведенню суспільства з кризового стану.

В умовах розвитку демократичної правової держави органи внутрішніх справ мають набути статусу авторитетної, суто правоохоронної структури з чіткою, злагодженою, прогресивною організацією роботи, оскільки їх ефективне функціонування є основою стабільної життєдіяльності суспільства і держави. Тож сьогодні важливим завданням теорії і практики є реформування даних органів. З огляду на це та з урахуванням змін, які відбулися у суспільстві і державі, а також закріпленням в Конституції України прогресивних положень державотворення проблема вивчення та втілення конституційних засад у розвиток системи органів внутрішніх справ є актуальною і потребує наукового дослідження.

У дисертаційному дослідженні використані положення, які розробили у своїх працях О.М. Бандурка, І.П. Голосніченко, Е.П. Григоніс, С.Д. Гусарєв, В.О. Демиденко, Ю.В. Кідрук, А.М. Колодій, Б.П. Кондрашов, Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Копєйчиков, В.В. Лазарєв, С.Л. Лисенков, А. Я. Малигін, П.П. Михайленко, Р.С. Мулукаєв, В.С. Нерсесянц, А.Ю. Олійник, О.І. Олійник, В.Ф. Опришко, Н.А. Пелих, В.Ф. Погорілко, І.В. Ростовщиков, Л.А. Сидорчук, Ю.М. Тодика, К.Б. Толкачев, О.Ф. Фрицький, А.Г. Хабібулін, Н.Г. Хижняков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та інші. З огляду на те, що частина вищенаведених досліджень здійснювалася в радянський період, багато досліджень здійснено в контексті теорії державного управління та адміністративного права, деякі сфери організації і діяльності системи органів внутрішніх справ залишаються за межами наукового аналізу, існує потреба в наукових узагальненнях проблем становлення і розвитку органів внутрішніх справ саме у руслі конституційної теорії та практики України.

Крім того, зазначені праці не мали на меті застосування глибокого, комплексного, системного підходу до дослідження конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ України. Тож дане дослідження їх доповнює, а наявність вказаних робіт не позбавляє його актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програмами “Проблеми удосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та самоврядування в Україні” (номер державної реєстрації 0186.0.070865), програми реформування освітянської діяльності МВС України, затвердженої наказом МВС України № 1213 від 20 жовтня 2003 року, концепції адміністративної реформи в Україні, концепції розвитку Міністерства внутрішніх справ України і включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України 2003 року (п.44).

Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 29 січня 2002 року.

Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ України, узагальнення процесів їх становлення, виявлення тенденцій та загальних закономірностей впливу на організацію і діяльність даних органів.

Для досягнення цієї мети слід вирішити наступні завдання:

проаналізувати і узагальнити наукові дослідження з даної тематики, критично осмислити їх з позицій сьогодення;

визначити роль конституційних засад у розвитку системи права та державних інститутів;

визначити поняття конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ України;

розкрити зміст принципу верховенства права в діяльності системи органів внутрішніх справ України;

визначити роль системи органів внутрішніх справ України в утвердженні і забезпеченні прав і свобод людини і громадянина;

визначити роль і місце органів внутрішніх справ в системі поділу державної влади;

узагальнити процеси становлення і розвитку конституційно-правових засад організації та діяльності органів внутрішніх справ України з 1917 року по 1996 рік;

узагальнити чинну нормативно-правову основу організації та діяльності органів внутрішніх справ, виявити недоліки в правовому регулюванні та визначити шляхи їх подолання;

здійснити співвідношення нормативно-правової основи органів внутрішніх справ України з загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права;

визначити основні напрями реформування системи органів внутрішніх справ України на основі конституційних засад.

Об‘єктом дослідження є правові відносини в сфері організації та діяльності органів державної виконавчої влади України.

Предметом дослідження є конституційні засади організації та діяльності органів внутрішніх справ України.

Методологія дослідження. Дисертація написана на основі комплексного підходу до вивчення предмета дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять діалектична теорія пізнання соціальних процесів, система загальнонаукових та спеціальних методів як засобів наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі юридичних наук.

Для дослідження питань, що стосуються поняття та змісту конституційних засад розвитку органів внутрішніх справ, використовувалися методи: історико-правовий, системно-структурний, порівняльно-правовий, наукового узагальнення, а також системного аналізу правових та історичних категорій і явищ,;

При визначенні співвідношення нормативно-правової основи органів внутрішніх справ України з загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права застосовувались порівняльно-правовий, функціональний, статистичний, логіко-юридичний, а також метод формально-юридичного аналізу нормативних документів та юридичних фактів.

При дослідженні питання щодо вдосконалення нормативно-правової основи органів внутрішніх справ України та їх реформування використовувались здебільшого методи системного аналізу, раціональної критики, прогнозування та моделювання.

Нормативно-правову основу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, праці вітчизняних та зарубіжних науковців з даної проблематики.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому поглиблено, а з ряду питань вперше в національному конституційному праві розглядалися найбільш істотні конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України.

Наукова новизна дослідження характеризується такими найважливішими положеннями, узагальненнями та висновками:

авторське визначення поняття конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ України як фундаментальних системотворчих положень установчого характеру, які закріплені в Конституції України і є підґрунтям правотворчості і правозастосування в системі органів внутрішніх справ України;

запропоновано концептуальний підхід до співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону в діяльності державних органів як єдності змісту та форми, обґрунтовано необхідність їх інтеграції в принцип “верховенства правового закону”;

сформульовано поняття принципу верховенства правового закону як панування ідей природного права в нормативному оформленні, що надає їм офіційного загальнообов’язкового характеру, визначеності та конкретності;

визначено основні нормативно-правові, організаційно-управлінські та морально-етичні чинники дії принципу верховенства правового закону в організації та діяльності органів внутрішніх справ України;

визначено поняття та основні структурні елементи утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, як основного обов’язку держави: визнання і закріплення прав і свобод, сприяння їх реалізації, охорона і захист;

конституційні засади організації та діяльності органів внутрішніх справ за радянських часів, як і законодавство в цілому, попри ідеологічний та декларативний характер, зумовлений об’єктивними потребами політичної системи даного суспільства, є позитивним надбанням законодавчих органів того періоду;

пропозиції стосовно вдосконалення законодавства та приведення його у відповідність до Конституції України – доповнення Закону України “Про міліцію” нормою, що деталізує конституційне право громадян на відмову від виконання явно незаконних розпоряджень та наказів з боку працівників міліції, а також частини третьої статті 5 Закону України “Про міліцію” конкретизацією випадків, коли дозволяється розголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини;

висновок про те, що за умов протистояння політичних сил на всіх рівнях влади та дестабілізуючого впливу певних економічних, правових та соціальних чинників, створення муніципальної міліції може призвести до двовладдя та перетворення даної структури на знаряддя позаправового досягнення місцевих інтересів, тому її утворення на сьогодні є передчасним.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається висновками і пропозиціями теоретичного та практичного характеру, які можуть бути використані для удосконалення конституційно-правового регулювання організації та діяльності органів внутрішніх справ України, в науково-дослідній роботі, при викладанні курсів “Конституційне право України”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування”, “Права та свободи людини і громадянина”, “Управління в органах внутрішніх справ”, а також при підготовці навчально-методичних посібників.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорювалась на міжкафедральному семінарі кафедр конституційного права та теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України та на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького.

Окремі положення дисертації були оприлюднені на міжнародній конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький регіональний інститут підприємництва та права, 29-30 квітня 2002 р.), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Національна академія внутрішніх справ України, 25 квітня 2002 року) та на міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку та модернізації податкових та інших правоохоронних органів України в ХХІ столітті” (Національна академія державної податкової служби України, 26 травня 2004 року).

Основні положення дисертації викладені у шести наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів (сім підрозділів), висновків і списку використаних джерел (247 найменувань).

Загальний обсяг роботи 198 сторінок, з них 24 сторінки становить список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами і темами; визначаються об’єкт, предмет дослідження; формулюються його мета і основні завдання; висвітлюється методологія дослідження, новизна роботи, найбільш суттєві наукові положення, висновки та пропозиції, їх практичне значення; наведено відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру і обсяг.

В першому розділі - “Поняття та зміст конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ України” проаналізовано та узагальнено наукові дослідження з даної тематики, визначено роль конституційних засад у розвитку системи права та державних органів, досліджено основні характеристики правової держави, закріплені в Конституції України: нормативно-правову (верховенство права); гуманістично-правову (утвердження і забезпечення прав та свобод людини і громадянина) та інституційно-правову (принцип поділу державної влади) під призмою їх втілення в розвиток системи органів внутрішніх справ України.

Конституція є політико-правовим документом, який, закріплюючи співвідношення політичних сил, що склалося на час його прийняття, фіксує і узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних прошарків суспільства. Основне її призначення полягає у визначенні юридичних меж втручання держави у сферу економічної, політичної та соціальної свободи індивіда. Її норми мають пріоритетне значення у системі права та визначають демократичні засади функціонування всього державного механізму, а, отже, й органів внутрішніх справ України як його складової.

Дисертант визначає конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України як фундаментальні системотворчі положення установчого характеру, які закріпленні в Конституції України і є юридичним підґрунтям правотворчості і правозастосування в системі органів внутрішніх справ України.

Автор доходить висновку, що реальне втілення засад Конституції України, як основи правового регулювання організації та діяльності органів внутрішніх справ, забезпечить їх підпорядкування принципу верховенства права та головному обов’язку держави – утвердженню і забезпеченню прав та свобод людини і громадянина.

Дослідження питань співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону дало підстави для висновоку про те, що принципи верховенства права та верховенства закону в діяльності державних органів – це органічна єдність змісту та форми. Їх роз’єднання та надання останній пріоритетного значення, як свідчить досвід радянського минулого, призводять до формалізму. Ці принципи слід інтегрувати в єдиний – принцип верховенстива правового закону, тобто утвердити існування ідей природного права в нормативному оформленні. Даний принцип необхідно покласти в основу діяльності органів внутрішніх справ.

Основними чинниками, що прискорять темпи втілення принципу верховенства правового закону в практику суспільних відносин, на думку автора, є: реалізація гуманістичного потенціалу Конституції; підвищення рівня правової культури працівників органів внутрішніх справ; посилення взаємодії з населенням та підвищення авторитету даних органів; удосконалення управління органами внутрішніх справ, їх незалежність від політики; закріплення ієрархії нормативно-правових актів на законодавчому рівні; чітке встановлення меж правового регулювання законів та підзаконних нормативно-правових актів, усунення диспропорції між ними на користь законів, закріплення принципу верховенства правового закону в Законі України “Про міліцію” та інших законах. Як наслідок – створення законодавчої бази на основі правових за своєю суттю та змістом нормативно-правоих актів, яка має забезпечувати організацію і функціонування органів внутрішніх справ в правовому полі, визначеному Конституцією України.

Вбачається, що відомчі нормативні акти мають бути адресовані тільки суб’єктам даного відомства, а також повинні обмежуватися регламентацією організаційно-процедурних відносин у сфері функціонування органів внутрішніх справ. Встановлення ж або обмеження певних прав і обов’язків громадян в таких актах, є порушенням статті 92 Конституції України. Аналіз відомчих нормативно-правових актів свідчить про наявність фактів такого порушення. Вважається, що доцільним було б позбавити Міністерство внутрішніх справ України наданого йому права приймати обов’язкові для виконання юридичними і фізичними особами нормативно-правові акти, пов’язані з обмеженням прав і свобод людини і громадянина.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, як основний обов’язок держави передбачає її цілеспрямовану діяльність щодо визнання і закріплення певних можливостей людини обирати вид і міру своєї поведінки, а також сприяння їх реалізації, охорона і захист.

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ з питань утвердження та забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, свідчить про те, що у цілому вони відповідають Конституції України, однак мають й певні прогалини, які необхідно усунути для створення дієвого механізму утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

З метою підвищення рівня утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина та втілення у законодавстві положень статті 60 Конституції України пропонується доповнити Закон України “Про міліцію” нормою, яка б надавала громадянам право відмовлятися від виконання явно незаконних розпоряджень та наказів з боку працівників міліції. Необхідно також привести у відповідність зі статтею 32 Конституції України частину третю статті 5 Закону України “Про міліцію”, конкретизувавши випадки, коли дозволяється розголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, а саме, коли цього потребують інтереси національної безпеки, економічного добробуту і, найголовніше, прав людини.

Одна з найбільш суттєвих засад конституційного ладу України повязана з закріпленням принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Здобувач стверджує, що система поділу державної влади в Україні в даний час не є досконалою і вимагає передусім науково обгрунтованого оновлення. Діапазон проблем, які необхідно розглянути у зв’язку з цим, досить широкий, тому їх дослідження повною мірою в рамках даної роботи не уявляється можливим. Автор обмежився розглядом питань, пов’язаних з визначенням місця органів внутрішніх справ в механізмі поділу державної влади.

Здобувач не поділяє позиції тих науковців, які визнають існування крім законодавчої, виконавчої та судової влад ще правоохоронну, президентську та інші. В демократичній соціальній правовій державі органи внутрішніх справ мають бути лише складовою виконавчої гілки влади, незважаючи на те, що вони виконують специфічні забезпечувальні функції по відношенню до інших гілок влади та їх компетенція певною мірою виходить за межі виконавчої діяльності.

Дисертант дійшов висновку, що більшість норм права, що стосуються організації та діяльності органів виконавчої влади України, затверджені указами Президента України або постановами Кабінету Міністрів України. Це не повною мірою узгоджується з положеннями пункту 12 статті 92 Конституції України. У зв’язку з цим пропонується завершити роботу над законом “Про Кабінет Міністрів України” та прийняти закон “Про органи виконавчої влади в Україні”, які стали б основою для подальшого вдосконалення системи правового регулювання організації та діяльності органів внутрішніх справ, як складової органів виконавчої влади.

Крім того, на даному етапі розвитку органів внутрішніх справ не розв‘язана одна з основних проблем, яка пов’язана з регламентацією правового становища та функціонування підрозділів органів внутрішніх справ як єдиної системи державних органів України. З метою закріплення на законодавчому рівні загальних принципів їх організації та діяльності, завдань, структури, повноважень різних підрозділів органів внутрішніх справ в дисертації обгрунтовується необхідність прийняття єдиного нормативно-правовий акту - Закону України “Про органи внутрішніх справ України”, про що неодноразово наголошувалося науковцями та практиками. Адже дані органи, крім своїх специфічних функцій, виконують загальні для всієї системи завдання, а співробітники підрозділів системи мають єдиний правовий статус осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

Автор стверджує, що основні правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ України мають визначатись передусім Основним Законом держави. В основу діяльності даного відомства неприпустимо покладати засади ідеологічного та декларативного характеру. Органи внутрішніх справ мають функціонувати виходячи з принципів правової держави. Це дозволить виконавчій владі забезпечувати політичну рівновагу в суспільстві та контролювати процеси соціальних перетворень.

У другому розділі – “Розвиток і вдосконалення конституційно-правових засад організації та діяльності органів внутрішніх справ України” – досліджено процеси становлення і розвитку конституційно-правових засад організації та діяльності органів внутрішніх справ в Україні (1919-1996 рр.), а також чинну нормативно-правову базу організації та діяльності органів внутрішніх справ України, її співвідношення з загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, викладено пропозиції щодо оптимальних шляхів її вдосконалення.

На основі ретроспективного дослідження розвитку конституційно-правових засад організації та діяльності органів внутрішніх справ автор робить висновок, що конституції України – від Основного Закону 1919 року до Конституції УРСР 1978 року – певною мірою відрізнялися за своєю суттю, проте зберігали риси, властиві законодавству авторитарних держав, а саме ідеї: колективізму, за яких інтереси держави та суспільства превалюють над інтересами особи; диктатури пролетаріату, яка в Конституції УРСР 1978 року еволюціонувала в доктрину загальнонародної держави; постулату повновладдя Рад, що заперечував принцип поділу державної влади.

Висловлюється думка про те, що конституційним засадам організації та діяльності органів внутрішніх справ у досліджуваний період значною мірою був властивий ідеологічний характер, а в частині забезпечення прав і свобод людини і громадянина – декларативний. Це пояснюється тим, що основні риси правової системи передусім зумовлювалися об’єктивними потребами політичної системи суспільства. Особливостями правової основи діяльності органів внутрішніх справ були: незначна частка законів; гіпертрофована роль відомчих нормативно-правових актів; ідеологічне нашарування; прогалини в законодавстві в регулюванні важливих питань розвитку суспільства і держави; практика розширеного тлумачення закону.

Здобувач стверджує, що якісні характеристики законодавства в регулюванні організації і діяльності органів внутрішніх справ були закономірними, зважаючи на відсутність глибоких демократичних традицій у суспільстві та з огляду на панування в нашій державі протягом багатьох років авторитарного політичного режиму.

Підкреслюється, що авторитарна держава, якою і була Україна у складі СРСР, не передбачала створення сильної правоохоронної системи, основним завданням якої був би захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. Органи внутрішніх справ у такій державі були силовою структурою, яка стояла на варті інтересів держави та забезпечувала стабільність правлячого режиму. Наслідок цього – неабиякі прорахунки в законотворчості, процесуальне спрощення та правовий нігілізм на практиці.

В дисертації зроблено висновок про те, що конституційні засади, які були покладені в основу організації та діяльності органів внутрішніх справ України за радянських часів, як і законодавство загалом, попри властивий їм ідеологічний і декларативний характер, є позитивним надбанням законодавчих органів того періоду.

У свою чергу, негативний історичний досвід, що мав місце в організації і практичній діяльності органів внутрішніх справ України, має стати запорукою недопущення подібного в умовах незалежної України.

Необхідність удосконалення нормативно-правової бази організації та діяльності органів внутрішніх справ та реформування на цій основі системи даних органів зумовлена низкою факторів, які автор поділяє на дві групи. Одна з них пов’язана з новітніми тенденціями розвитку нашої держави і суспільства. Серед такого роду об’єднуючих факторів виділено наступні: курс на побудову соціальної, правової і демократичної держави та громадянського суспільства; прийняття Україною ряду міжнародно-правових зобов‘язань у сфері забезпечення прав людини і громадянина; закономірні кризові явища перехідного періоду, які нерідко супроводжуються корупцією, криміналізацією суспільства, діяльністю тіньових структур тощо. Фактори другої групи стосуються самої системи органів внутрішніх справ, в структурі та діяльності якої все ще нерідко простежується тяжіння до досвіду радянських часів, а саме: виконання функцій, які не пов’язані з охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю, наявність численних підрозділів та дублюючих ланок управління тощо.

Автор робить висновок, що міліція, як складова системи органів внутрішніх справ, потребує системної цілісності, звільнення від деяких функцій з метою її деуніверсалізації і посилення безпосередньої правоохоронної діяльності – захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.

На думку здобувача, для забезпечення реальної процесуальної незалежності слідчих працівників, виключення можливості будь-якого втручання в їх професійну діяльність, чіткого розмежування функцій, прав і обов'язків слідчих і досягнення на цій основі об'єктивності і законності попереднього слідства доцільним було б створити самостійний в організаційному плані слідчий комітет.

З огляду на можливість різного роду зловживань, за умов підпорядкування органів дізнання, слідства та експертної служби одному відомству, автор доводить, що інтереси правосуддя вимагають проведення експертизи у кримінальних справах та у справах про адміністративні правопорушення незалежними експертними службами.

В дисертаційній роботі досліджено і ряд проблемних питань утворення місцевої (муніципальної) міліції, особлива актуальність яких пов’язана з пожвавленням політичних процесів, зміцненням механізмів народовладдя, а також неспроможністю в окремих випадках органів державної влади своєчасно і адекватно реагувати на зміни місцевих умов та забезпечувати міліцію необхідними ресурсами за рахунок коштів з державного бюджету.

Одним з важливих аспектів у цьому проблемному руслі є наявність суперечностей між нормативно-правовими актами, що діють у даній сфері. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань щодо чисельності працівників місцевої міліції, витрат на їх утримання. В статті 3 Указу Президента України “Про утворення місцевої міліції” зазначено, що чисельність місцевої міліції визначається відповідно до нормативів, що затверджуються Міністерством внутрішніх справ України. Здобувач вважає більш конструктивним положення Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно з яким дане питання мають вирішувати саме органи місцевого самоврядування. З огляду на те, що вони мають більше можливостей, ніж Міністерство внутрішніх справ України, оцінювати особливості місцевих умов та визначати потрібну чисельність працівників місцевої міліції.

На думку автора, не можна ставити місцеву міліцію у пряму залежність від керівництва відповідної місцевої ради. Це може призвести до зловживань даною, до того ж озброєною, правоохоронною структурою з мотивів особистої доцільності, а також використання для виконання завдань, далеких від її істинного соціального призначення. Тому керівництво всією системою органів внутрішніх справ, у тому числі й місцевою міліцією, повинно здійснювати Міністерство внутрішніх справ України. Це дозволить уникати зайвих непорозумінь при взаємодії місцевої міліції з іншими підрозділами органів внутрішніх справ.

У дисертаційному дослідженні зроблено висновок про те, що створення муніципальної міліції, у її класичному вигляді, в Україні стане можливим лише за умов стабільної соціально-економічної та політичної ситуації в державі, остаточного формування системи місцевого самоврядування, яка відповідатиме вимогам громадянського суспільства та правової держави. Для цього необхідна і належна економічна та фінансова база. За умов протистояння політичних сил на всіх рівнях влади та дестабілізуючого впливу певних економічних, правових і соціальних чинників створення муніципальної міліції може призвести до неузгодженості в діяльності даних правоохоронних органів та перетворення такої структури на знаряддя позаправового досягнення місцевих інтересів. З огляду на це її утворення на сьогодні є передчасним.

У нормативно-правовій основі організації та діяльності органів внутрішніх справ виявлено ряд суперечностей, зокрема, між Положенням про Національне центральне бюро Інтерполу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 220 Положенням про кримінальну міліцію України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 1997 р. № 62. Вбачається, що слід внести зміни до Положення про Національне центральне бюро Інтерполу і закріпити даний підрозділ у складі служби кримінальної міліції. Обґрунтовується також необхідність приведення у відповідність до Конституції України ч. 5 ст. 5 ЗУ “Про міліцію”, в якій зазначено, що міліція не пізніш як через 24 години повідомляє про перебування затриманих осіб близьким родичам. Згідно зі статтею 29 Конституції України це необхідно зробити негайно. Пропонується також узгодити зі ст. 30 Конституції України п. 15 б ст. 11 ЗУ “Про міліцію”, конкретизувавши випадки, коли працівникам міліції надається право входити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення. громадян

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, свідчить про те, що вони мають вузьковідомчий характер і регулюють функціонування окремих підрозділів і служб органів внутрішніх справ без належного розмежування повноважень, завдань і функцій між ними в системі Міністерства внутрішніх справ України. Простежується також значна диспропорція у співвідношенні між законами та підзаконними актами.

В дисертації розглянуто співвідношення нормативно-правової основи органів внутрішніх справ України з загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Передумовами гармонізації національного законодавства з нормами та принципами міжнародного права є посилення гарантій безпеки свідків, вдосконалення заходів допомоги жертвам злочинів (створення центрів соціальної адаптації), уніфікація міжнародного законодавства, оскільки, наприклад, міжнародні конвенції ООН, Ради Європи та СНД встановлюють різні стандарти.

На основі досвіду розвинених європейських країн в дисертаційному дослідженні обгрунтовано необхідність посилення гарантій реалізації права на свободу та особисту недоторканність. Для цього пропонується скоротити дозволений строк тримання особи під вартою з 72 до 48 годин відповідними змінами до статті 29 Конституції України та до чинного законодавства.

У роботі визначено основні напрями розвитку системи органів внутрішніх справ України, а саме: оптимізація її структури, зменшення кількості управлінських ланок, реформування внутрішніх військ шляхом перетворення їх на невійськове формування європейського зразка; звільнення від невластивих органам внутрішніх справ функцій, зокрема передача паспортної та міграційної діяльності Міністерству юстиції України; створення і закріплення партнерських стосунків з населенням; впровадження нових форм звітування, посилення соціального захисту працівників системи органів внутрішніх справ та інші.

У висновках автор формулює загальні підсумки дослідження, основні теоретичні та практичні положення щодо втілення конституційних засад в розвиток системи органів внутрішніх справ України.

Основні правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ України мають визначатись передусім Конституцією України. В основу діяльності даного відомства неприпустимо покладати засади ідеологічного та декларативного характеру.

Конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України – це фундаментальні системотворчі положення установчого характеру, які закріплені в Конституції України і є підґрунтям правотворчості і правозастосування в системі органів внутрішніх справ України. Основними конституційними засадами є принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина та принцип поділу державної влади.

Органи внутрішніх справ України потребують системної цілісності та деуніверсалізації з метою посилення їх безпосередньої правоохоронної функції та виконання основного обов’язку держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Основними його елементами визначено: визнання і закріплення прав і свобод, сприяння їх реалізації, охорона і захист.

Визначальним у діяльності системи органів внутрішніх справ України має стати принцип верховенства правового закону, який слід закріпити в Законі України “Про міліцію” та інших нормативно-правових актах. Для втілення даного принципу в практику суспільних відносин необхідно реалізувати гуманістичний потенціал чинної Конституції, закріпити ієрархію нормативно-правових актів на законодавчому рівні, чітко встановити межі правового регулювання законів та підзаконних нормативно-правових актів, усунути диспропорцію між ними на користь законів тощо.

Необхідно вдосконалити законодавство, що регулює діяльність органів внутрішніх справ, та привести його у відповідність до Конституції України. Слід доповнити Закон України “Про міліцію” нормою, що деталізує конституційне право громадян на відмову від виконання явно незаконних розпоряджень та наказів з боку працівників міліції, а також частину третю статті 5 вказаного закону конкретизацією випадків, коли дозволяється розголошення відомостей, що стосуються особистого життя людини.

Реальною є необхідність посилення гарантій реалізації права на свободу та особисту недоторканність шляхом скорочення строку тримання особи під вартою з 72 до 48 годин відповідними змінами до статті 29 Конституції України та до чинного законодавства.

В демократичній соціальній правовій державі органи внутрішніх справ мають бути лише складовою виконавчої влади, незважаючи на те, що вони виконують специфічні забезпечувальні функції по відношенню до інших влад та їх компетенція певною мірою виходить за межі виконавчої діяльності.

Утворення муніципальної міліції, у її класичному вигляді, на сьогодні є передчасним через протистояння політичних сил на всіх рівнях влади та дестабілізуючого впливу певних економічних, правових і соціальних чинників в Україні. Воно стане можливим лише за умов стабільної соціально-економічної та політичної ситуації в державі та остаточного формування місцевого самоврядування.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях здобувача:

1. Конституція України – правова основа для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №10. – С. 83-86.

2. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – С. 92-95.

3. Органи внутрішніх справ України в системі поділу державної влади // Право України. – 2004. - № 9. – С. 23-27.

4. Конституція УРСР 1978 р. і розвиток системи органів внутрішніх справ України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. - №1. – С. 65-68.

5. Окремі питання взаємовідносин органів внутрішніх справ з населенням // Вісник Хмельницького інституту регіонального управлення і права. – 2002. - №1. – С. 181-182.

6. Співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону в діяльності органів внутрішніх справ України // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах. – НАВСУ. - 2002. – С. 154-156.

Кулага Е. В.

Конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2005.

У дисертації досліджено проблемні питання конституційних засад розвитку системи органів внутрішніх справ України. На підставі аналізу наукових праць, національних та міжнародних нормативно-правових актів, узагальнення практики розглянуто основні характеристики правової держави, що закріплені в Конституції України: нормативно-правову (верховенство права), гуманістично-правову (утвердження і забезпечення прав та свобод людини і громадянина) та інституційно-правову (принцип поділу влади) під кутом зору їх втілення у законодавстві, що регулює організацію та діяльність органів внутрішніх справ України.

На основі проведеного дослідженння автором визначено основні напрями реформування органів внутрішніх справ і вдосконалення їх діяльності на основі конституційних засад.

Ключові слова: конституційні засади; верховенство права; утвердження прав і свобод людини і громадянина; забезпечення прав і свобод людини і громадянина; поділ державної влади; система органів внутрішніх справ.

Кулага Э. В.

Конституционные основы развития системы органов внутренних дел Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. Інститут государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. – Киев, 2005.

В диссертации исследованы проблемные вопросы конституционных основ развития системы органов внутренних дел Украины. На основе анализа научных работ, национальных и международных нормативно-правовых актов, обобщения практики рассммотрены основные характеристики правового государства, закрепленные в Конституции Украины: нормативно-правовая (верховенство права), гуманитарно-правовая (закрепление и обеспечение прав и свобод человека и гражданина), а также инстуционно-правовая (принцип разделения властей) под углом зрения их внедрения в законодательство, регулирующее организацию и деятельность органов внутренних дел Украины.

В результате исследования соотношения принципов верховенства права и верховенства закона сформулирован вывод о том, что в деятельности государственных органов они являются единством содержания и формы. Обоснована необходимость их интеграции в принцип верховенства правового закона, который определяется как господство идей природного права в нормативном оформлении. Определены основные факторы действия принципа верховенства правового закона в функционировании органов внутренних дел Украины

В работе исследованы историко-правовые аспекты становления конституционных основ системы органы внутренних дел в Украине. Диссертант делает вывод о том, что Конституции Украины – от Основного Закона 1919 года до Конституции УРСР 1978 года в некоторой степени отличались по содержанию, но сохраняли черты законодательства авторитарных государств. Конституционные основы органов внутренних дел имели идеологический характер, а в части обеспечения прав и свобод человека и гражданина – декларативный. Органы внутренних дел были структурой, которая стояла на страже интересов государства и обеспечивала стабильность правящего режима.

В диссертации осуществлен комплексный анализ нормативно-правовой основы органов внутренних дел, которая в целом соответствует Конституции Украины, однако имеет некоторые пробелы и противоречия. Автором указаны пути их устранения и сформулированы предложения по усовершенствованию действующего законодательства. В работе также рассмотрены вопросы соотношения конституционно-правовой основы органов внутренних дел Украины с нормами и принципами международного права.

Особое внимание в работе уделено исследованию проблем создания местной (муниципальной) милиции. Сделан вывод о том, что в условиях противостояния политических сил на всех уровнях власти и дестабилизирующего влияния некоторых экономических и социальных факторов, создание муниципальной милиции в её классическом виде является преждевременным.

На основе проведенного исследования автором определены основные направления реформирования органов внутренних дел и совершенствования их деятельности на основе конституционных принципов.

Ключевые слова: конституционные основы; верховенство права; утверждение прав и свобод человека и гражданина; обеспечение прав и свобод человека и гражданина; разделение государственной власти; система органов внутренних дел.

Kulaga E. V.

Constitutional grounds of the develompment of the system of internal affairs of Ukraine. – Manuskript.

The thesis for obtaining the degree of the candidate of law by the speciality 12.00.02. – Constitutional law. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences Kyiv, 2005.

In the thesis