Введення
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
ЛИ ЦЗИХУА
УДК 373. 5 (510) (048)
ТВОРЧЕ ВИКОРИСТАННЯ СПАДЩИНИ
В. О. Сухомлинського В КНР
13.00.01 — “Загальна педагогіка й історія педагогіки”
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Київ — 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.
Науковий керівник кандидат педагогічних наук,
старший науковий співробітник
Пироженко Лідія Володимирівна,
Інститут педагогіки АПН України,
старший науковий співробітник лабораторії історії педагогіки
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Гупан Нестор Миколайович,
Київський юридичний інститут МВС України,
перший проректор з навчальної та методичної роботи;
кандидат педагогічних наук,
член-кореспондент АПН України
Хайруліна Василина Миколаївна,
Український колеж ім.В.О.Сухомлинського,
директор
Провідна установа Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград
Захист відбудеться 13 жовтня 2005 року о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д)
Автореферат розісланий 9 вересня 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська
Загальна характеристика роботи
Актуальність дослідження. Сучасні світові тенденції – перехід до інформаційного етапу науково-технічного прогресу, прискорене впровадження соціально-політичних і економіко-технологічних інновацій – формують досить високі стандарти якості інтелектуальних умінь, професійних навичок і комунікативних здібностей людини. Як наслідок, сучасне суспільство ставить підвищені вимоги до соціальної і професійної мобільності особистості, якості й рівня її освіченості, інтелектуальних, морально-вольових і психоемоційних проявів. Ці обставини, у свою чергу, загострюють інтерес наукової громадськості до цілей і цінностей освіти, їх методологічного й теоретичного обгрунтування.
Нині в центрі освітнього процесу перебуває особистість із її своєрідним внутрішнім світом, потребами, інтересами, почуттями. Формується така особистість завдяки гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу школи, пошуку оптимальних концептуальних підходів до розвитку системи освіти, впровадженню нових педагогічних технологій. У ситуації формування глобального освітнього простору ці процеси спричиняють постійне зростання наукового і практичного інтересу до вивчення досвіду інших країн у цій царині.
Для розв’язання зазначених проблем розвинені країни Європи й Північної Америки, а також країни, що вийшли у світові лідери відносно недавно, звертаються до різних педагогічних концепцій і технологій, які можуть сприяти формуванню нового покоління, готового успішно відповідати на виклики сучасності. Завдяки цим пошукам з’являються нові прочитання наукової спадщини Джона Дьюї, Паулу Фрейере, Селестена Френе, Антона Макаренка, Василя Сухомлинського і по-новому осмислюються окремі сторони їхньої педагогічної творчості.
У Китайській Народній Республіці, країні бурхливого економічного зростання, політичних і культурологічних перетворень та нововведень, також відбуваються процеси активного вивчення, узагальнення й адаптації різних соціальних і культурологічних ідей та концепцій. Система освіти Китаю останні 20 років переживає процес інтенсивного реформування, що спрямований на підвищення якості навчання та виховання. Тому особливої актуальності набуває досвід поширення й розвитку в освітньому просторі КНР особистісно орієнтованої педагогіки Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970) – подвижника гуманістичної педагогіки, у творчості якого зосередилися ключові моменти загального педагогічного процесу ХХ ст., відбилися тенденції й альтернативи сучасної освіти. Використання творчості українського педагога в освітній практиці Китаю сприяє розв’язанню цілого ряду актуальних педагогічних проблем, насамперед, всебічного виховання й раннього розвитку особистості.
Аналіз досліджень творчості українського педагога в Китаї, досвіду адаптації його педагогічних ідей і їх розвиток у якісно відмінному середовищі дає українській педагогіці можливість по-новому оцінити усталені погляди на актуальні освітні проблеми, подивитися на спадщину В. О. Сухомлинського під іншим кутом зору й таким способом збагатити українську педагогіку новими ідеями.
Творча спадщина українського педагога привертала і привертає до себе увагу не одного покоління педагогів, психологів, філософів. Ідеї гуманістичної педагогіки В. О. Сухомлинського були проаналізовані в наукових працях дослідників різних країн: М. Богуславського, І. Буєвої, І. Валєєвої, Г. Волкова, М. Мухіна, В. Риндак (Росія); В. Вітки, М. Дмитрієва (Бєлорусь), А. Борисовського (Киргизстан); Р. Атаяна (Вірменія); Е. Гартманн, Ю. Полціна, Р. Штайник (Німеччина); Х. Франгоса, М. Ціанзі (Греція), А. Кокерілля (Австралія), А. Суйямі (Японія), С. Лакшина, М. Біблюка (Польща); Л. Мілкова, С. Тодорова (Болгарія); Д. Вайса (США), А. Петрікаша (Угорщина), І. Трайєра (Чехія), М. Антонця,
Л. Бондар, І.Зязюна, Н. Дічек, Г. Калмикова, В. Кузя, О. Петренко, А. Розенберга, О. Савченко, М. Сметанського, О. Сухомлинської, В. Хайруліной, М. Ярмаченка (Україна).
Деякі аспекти розвитку ідей В. О. Сухомлинського в різних країнах світу розкриті в дослідженнях Н. Дічек, М. Красовицького, О. Савченко та ін.
Як показав аналіз літературних джерел, проблема адаптації, розвитку й творчого використання спадщини В. О. Сухомлинського є пріоритетним напрямом фундаментальних та прикладних досліджень в КНР, про що переконливо свідчать роботи Бі Шуджі, Ван Ігао, Вей Шушеня, Лі Чженьсі,
Лі Цзинлінь, Сяо Су, Тан Чиці,У Чень, Чжан Ченя та ін.
Порівняльному аналізу окремих аспектів впливу радянської педагогіки на розвиток китайської школи присвятила своє дисертаційне дослідження “Реформування системи загальної середньої освіти в КНР” (2001) Уюнтена.
Причини поширення педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в КНР розкриті в роботах відомих китайських педагогів Ван Ігао і Чжу Сяомань.
Однак, як показав аналіз джерел, комплексно процес поширення та використання педагогічних ідей та спадщини В. О. Сухомлинського в освітній системі КНР не досліджувався. Виходячи з популярності спадщини В. О. Сухомлинського в сучасній КНР, її поширення та розвитку китайськими вчителями та науковцями ми й обрали тему дисертаційного дослідження “Творче використання спадщини В. О. Сухомлинського в КНР”.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України і є складовою проблеми “Історія української педагогіки в персоналіях (Х – ХХ ст.), (реєстр № 0197U07543). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки АПН України
(10 лютого 2002 р., протокол № 2) і узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (26 січня 2005 р., протокол № 1).
Об'єкт дослідження – педагогічна наука і шкільна практика в КНР.
Предмет дослідження – процес поширення й використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського в науково-освітньому просторі КНР.
Мета дослідження – здійснити ретроспективний і конструктивно-критичний розгляд процесу поширення і творчого використання педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в педагогічній теорії і практиці освітньої діяльності КНР та виявити її значення для розвитку педагогічної науки і реформування загальної середньої освіти в цій країні.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:
1. Вивчити основні напрями досліджень педагогічної спадщини В. Сухомлинського в педагогічній науці та шкільній практиці різних країн.
2. Виділити й охарактеризувати передумови і причини поширення педагогічних ідей та спадщини В. О. Сухомлинського в Китаї.
3. Представити систему поглядів українського педагога на виховання й освіту школярів у контексті педагогічної думки Китаю.
4. Висвітлити й узагальнити основні етапи поширення та впровадження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в Китаї.
5. Розкрити шляхи і зміст творчого використання ідей та спадщини українського педагога в сучасній китайській загальноосвітній школі, виявити тенденції їх подальшого поширення та розвитку.
Загальну методологію дослідження становлять: положення про взаємозв'язок і взаємовплив економічних, політико-ідеологічних і культурно-освітніх процесів у суспільстві; про гуманістичну суть виховного процесу; єдність теорії і практики; роль історичного досвіду в розвитку наукових знань; персоніфікований розвиток педагогічних ідей, про взаємозв'язок національного і полікультурного в розвитку освітніх систем; системний підхід як усебічний і багаторівневий спосіб аналізу досліджуваної педагогічної дійсності.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є підходи українських та китайських учених до освіти в історико-культурному контексті (Бі Шуджі,
В. Бондар, Н. Гупан, М. Євтух, О. Сухомлинська, О. Савченко, М. Ярмаченко та ін.), її гуманізації в структурі сучасних соціально-економічних трансформацій
(І. Бех, І. Зязюн, С. Гончаренко, Чжу Сяомань та ін.), порівняльного аналізу сучасних освітніх систем (Ван Ігао, Н. Ничкало, Л. Пуховська, А. Сбруєва, Сяо Су та ін.), аналізу педагогічної спадщини В. Сухомлинського (Лі Цзинлінь, Лі Чженьсі, А. Розенберг, О. Савченко, О. Сухомлинська, М. Сметанський, У Чень, та ін.).
Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс загальнонаукових методів дослідження, які взаємодоповнювали один одного і забезпечили можливість комплексного підходу до предмета дослідження:
· конкретно-дослідницький (теоретичний аналіз, синтез, систематизація і класифікація опублікованої літератури з досліджуваної проблеми);
· методи логіко-історичного аналізу (аналіз виданих в різних країнах матеріалів з проблеми поширення та використання ідей та спадщини В. О. Сухомлинського);
· хронологічний (досліджено зміни в розвитку системи загальної середньої освіти КНР у контексті впливів зарубіжних педагогічних ідей у хронологічній послідовності);
· емпірично-діагностичні методи (інтерв'ювання керівників і вчителів шкіл, спостереження), праксиметричний (аналіз педагогічного досвіду), прогностичний (моделювання).
Джерельну базу дослідження становлять:
· опубліковані в СРСР, Україні й КНР науково-педагогічні праці великого педагога;
· книги, статті, спогади про життя й педагогічну діяльність В. О. Сухомлинського;
· дисертації, монографії, статті, присвячені дослідженню різних аспектів педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського;
· матеріали І-ХІ Всеукраїнських педагогічних читань “Василь Сухомлинський і сучасність” (1993-2004);
· документи КПК і Уряду КНР про реформування системи загальної середньої освіти в Китаї;
· сучасні праці китайських педагогів, психологів, історико-педагогічні дослідження;
· педагогічна періодика КНР і України, де представлено досвід використання китайськими вчителями педагогічних ідей В. О. Сухомлинського;
· матеріали Педагогічно-меморіального музею В. О. Сухомлинського
(с. Павлиш);
· особисті бесіди й інтерв'ювання дисертантки з керівниками і вчителями шкіл провінції Цзянсу (КНР).
Наукова новизна й теоретичне значення здобутих результатів:–
уперше проаналізовано причини та шляхи поширення ідей і спадщини В.О. Сухомлинського в контексті реформування системи середньої освіти Китаю; виділено й аргументовані етапи цього процесу;–
удосконалено розгляд шляхів адаптації конкретних аспектів (розвиток літературної творчості дітей різного віку; згуртування педагогічного колективу, школярів, батьків і громадськості; сімейне, естетичне, екологічне виховання школярів; створення сприятливого навколишнього середовища; стимулювання інтелектуальних і пізнавальних інтересів учнів; розвиток емоційно-почуттєвої сфери дітей;–
дістали подальшого розвитку підходи до організації позакласної роботи; гуманізації управління шкільним колективом; методичної роботи з учителями в практиці загальної середньої освіти КНР;–
у науковий обіг уведено значну кількість нового фактичного матеріалу (монографії, статті китайських педагогів, присвячені дослідженню різних аспектів педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, досвід творчого використання ними ідей педагога), що збагачує суть досліджуваної проблеми.
Практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення й висновки можуть бути використані для написання спеціальних досліджень з історії педагогіки Китаю, порівняльної педагогіки, а також у навчально-виховному процесі вищих педагогічних навчальних закладів України й Китаю під час читання курсів історії педагогіки, теорії навчання, порівняльної педагогіки, різних спецкурсів та спецсемінарів.
Вірогідність здобутих результатів і основних висновків дослідження забезпечується методологічним і теоретичним обгрунтуванням його вихідних положень; системним аналізом теоретичного й емпіричного матеріалу; використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження; опорою на принципи історизму та на значний обсяг опрацьованих наукових праць з проблеми дослідження, об’єктивності; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному і проблемному аспектах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати проведеного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях лабораторії історії педагогіки, звітних наукових конференціях Інституту педагогіки АПН України (2002–2005); Всеукраїнських читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність” (Одеса, 2001; Тернопіль, 2002; Кіровоград, 2003; Миколаїв, 2004).
Публікації. Основний зміст, результати й висновки дисертації відображено в 5 публікаціях автора, 3 з яких – у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 175 с., з них 157 – основна частина. Список використаних джерел містить 203 позиції і охоплює 17 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, стан розробки проблеми, визначено хронологічні межі, джерельну базу, об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, його наукову новизну, теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, формулюється вірогідність здобутих результатів, подаються відомості про їх апробацію.
У першому розділі “Поширення ідей і творчості В. О. Сухомлинського за рубежем” проаналізовано поширення педагогічних ідей та спадщини Василя Олександровича Сухомлинського в теорії і практиці сучасної зарубіжної школи, показано процес історичного розвитку освіти й педагогіки Китаю, їх філософсько-педагогічних традицій; розкриті причини й історико-педагогічні умови та напрями творчого використання педагогічної спадщини українського педагога в КНР.
Універсалізм пошуків, практична основа й образний стиль викладу зумовили поширення ідей і творів В.О. Сухомлинського в різноманітних суспільно-політичних і культурно-педагогічних умовах. Розмаїття текстових інтерпретацій та підходів до впровадження ідей педагога в педагогічну практику зарубіжжя визначається культурно-педагогічними умовами конкретних країн, філософськими й педагогічними традиціями, які їм притаманні.
Як показує проведений аналіз джерел, найбільшої популярності ідеї В. О. Сухомлинського набули в пострадянських країнах (Україна, Росія, Білорусія, Грузія, Вірменія), що пояснюється схожістю систем освіти, виховних традицій, спільним досвідом їх розвитку в минулому. Так, наприклад, в Росії в наш час ідеї В. О. Сухомлинського знаходять свій розвиток не лише в досвіді окремих освітніх закладів і спеціальних наукових дослідженнях (М. Богуславський, М. Мухін,
В. Риндак), увійшли органічною частиною у такі наукові напрями: "Школа діалогу культур" (В. Біблер, С. Курганов), "Школа комунікативної дидактики" (В. Тюпа, Ю. Троїцкий), "особистісно орієнтована модель навчання" (М. Алексєєв,
І. Якиманська, В. Серіков), "соціально-культурна концепція" (К. Бондаревська), "особистісно орієнтована дидактика" (О. Петровский, Л. Занков), "розвиваюча модель" (Д. Ельконін, В. Давидов), "вітагенна освіта" (О. Бєлкін), "Етична педагогіка" (М. Дудіна) та ін.
В 1998 р. в Оренбурзі створена Уральска Асоціація Василя Сухомлинського, покликана досліджувати, популяризувати та впроваджувати в життя ідеї та педагогічний досвід педагога. Асоціація виступає організатором проведення конференцій, семінарів, педагогічних читань, присвячених творчості В. О. Сухомлинського, педагогічних конкурсів, особливо серед майбутніх і молодих учителів.
Деякі аспекти педагогічної концепції і практики В. О. Сухомлинського отримали поширення в Німеччині (в рамках діяльності Міжнародного товариства послідовників В. О. Сухомлинського, утвореного в 1990 р.), Австралії, Греції, Польщі, США. Педагоги цих країн перекладають твори В. О. Сухомлинського, вивчають історико-культурне, антропологічне й соціальне значення ідей педагога про виховання, досвід переходу у ставленні до дитини від об’єкта до суб’єкта виховного процесу; аналізують і розвивають ідеї В.О.Сухомлинського про трудове виховання (Греція), про нероздільність прав и обов’язків у вихованні (Австралія). В університетах Німеччини проводяться спеціальні семінари, читаються курси, присвячені творчості українського педагога.
Широко використовується спадщина педагога в Китаї, де в 1998 р. створено Всекитайську Асоціацію імені В. О. Сухомлинського (очолює Ван Ігао), перекладено китайскою мовою і видано практично всі його праці, опубліковані в Україні. КНР – це єдина країна, де в 2001 р. перевидано 5-томне видання творів українського педагога.
Ми склали бібліографію виданих у КНР праць В. О. Сухомлинського, яка складається з 32 позицій. Однак вона не є повною, оскільки практично кожен вищий навчальний заклад у Китаї активно займається видавничою діяльністю, розповсюджуючи видану літературу, в основному, на території своєї провінції. Центральної наукової бібліотеки чи центру, в якому б систематизувалась видана на теренах КНР література про педагога і праці В. О Сухомлинського, в країні немає.
Проаналізувавши складену бібліографію, ми дійшли висновку, що твори В. О. Сухомлинського видаються практично на всій території Китаю (Аньхей, Пекін, Тяньцзінь, Шанхай, Хунань та ін.). Особливістю видань творів українського педагога в Китаї є як переклади складених С. Соловейчиком “Про виховання” та М. Мухіним “Про розумове виховання” збірок, так і складання нових. Так, перекладач і педагог Лю Лунж видав книжку “Виховання морально досконалої людини” (Пекін, 1992), куди помістив вибрані ним самим уривки з праць В. О. Сухомлинського, в яких містяться цінні для китайської педагогіки ідеї про моральне виховання.
У 2004 році на базі школи Хуаши відбулася Міжнародна конференція “Розвиток педагогічних ідей В. О. Сухомлинського і реформа загальноосвітньої школи в КНР”, що зібрала вчителів та науковців з усіх куточків Китаю, представників Росії та України.
Як показує проведений аналіз джерел, така популярність зарубіжного педагога не є характерною для Китаю. Тривалий час країна була ізольованою і несприйнятливою до будь-якого впливу ззовні. Ще на початку ХІХ ст. зміст, методи й організація навчання і виховання в китайській школі визначалися конфуціанською філософською і педагогічною традицією, що залишалась незмінною майже два тисячоліття. В її основі лежало вчення про моральне удосконалення, що допускало певний універсалізм принципів і ціннісних орієнтацій, не пов’язаних безпосередньо із політичною кон’юнктурою та політико-ідеологічними настановами. Ця обставина визначила сталість конфуціанської традиції протягом усієї історії Китаю. Читання і вивчення конфуціанських текстів (канонів) і надзвичайна повага до всіх, хто міг читати й розуміти їх, поклали початок справжньому культу освіти в Китаї, який зберігається і донині.
Після повалення в 1912 р. монархії й встановлення республіканського ладу створюється теоретична база й розпочинається практична діяльность з утілення в життя "нової освіти". З ініціативи Цай Юаньпеня в Китаї була проведена реформа освіти, що дала змогу запровадити систему, яка грунтувалася на німецьких педагогічних ідеях. У цей період країну відвідали відомі європейські й американські філософи і педагоги П. Монро, М. Твісте, Е. Паркхерст, Дж. Дьюї, які пропагували зміни в педагогіці та реформації в освіті.
У розділі підкреслюється, що найбільшого поширення в цей час набула педагогіка прагматизму, що в цілому відповідала запитам як молодої китайської буржуазії, так і інтелігенції, які намагалися наблизити освіту до реального життя. Гарячим прихильником прагматизму в Китаї і його пропагандистом став філософ і літературознавець Ху Ши, педагоги-практики Тао Сінчжи, Чень Хаоцин, Янь Янчу. Значна увага почала приділятися таким, колись мало шанованим дисциплінам, як фізика, геометрія, хімія, природознавство, що свідчило про наміри зв’язати школу з життям.
Після проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки почалося інтенсивне знайомство з радянською педагогікою. Спільні ідеологічні й соціально-економічні основи організації суспільства й держави в КНР і СРСР створювали особливо сприятливі умови для певного запозичення та використання в нових китайських умовах нагромадженого в СРСР педагогічного досвіду. Адаптація до змісту освіти Китаю радянського педагогічного досвіду дала змогу ліквідувати феодальні педагогічні традицій, дати освіту більш широким верствам населення, почасти ліквідувати неграмотність.
Однак здійснювана із травня 1966 по жовтень 1976 р. “культурна революція” нанесла серйозні втрати китайскій державі і народу. Повна ізоляція й ігнорування не тільки світової педагогічної практики, але й нагромадженого століттями досвіду народної китайської педагогіки, волюнтаризм в управлінні системою освіти відкинули китайську школу на кілька десятиліть назад.
З кінця 70-х років у контексті масштабних економічних і соціально-політичних реформ, у КНР після довгої перерви відроджується інтерес до використання досвіду радянської педагогіки для розв’язання цілого ряду актуальних педагогічних проблем, насамперед, всебічного виховання дітей й раннього розвитку особистості. Особлива увага приділяється педагогічним ідеям і практичному досвіду радянського педагога В. О. Сухомлинського.
У дисертації доводиться, що інтерес до творчої спадщини В. О. Сухомлинсь-кого в КНР з’явився на тлі реформи системи освіти, що була складовою частиною розпочатих у кінці 70-х років соціально-економічних реформ, спрямованих на розкріпачення творчого потенцалу людини і відродження особистісної ініціативи у всіх галузях суспільної діяльності. Дедалі очевиднішим ставало те, що інтереси окремої особистості не обов'язково суперечать державним, колективним інтересам. Зважену позицію в цьому питанні займав ініціатор реформ Ден Сяопін, який, однак, вважав, що надмірний інтерес до матеріальних благ може призвести до втрати ідеалів і віри в ідеал.
Тому основним напрямом реформування освіти став перехід від освіти як формування відповідального ставлення до навчання, глибокого і правильного оволодіння змістом освіти, до виховання особистості. Такий перехід був можливим завдяки новому розумінню суті виховного процесу, корегуванню спрямованості навчально-виховного процесу, створенню сприятливих умов для самореалізації кожної дитини, її становлення як самостійної, творчої індивідуальності. Вперше в китайській педагогіці стало порушуватися питання про роль сім'ї в моральному вихованні підростаючого покоління.
Концептуально нові підходи КПК до освіти вимагали перегляду не тільки змісту, а й форм та методів навчання і виховання. Прагматична педагогіка, яка успішно розвивалася в Китаї на початку століття, була дискредитована маоїстськими експериментами, а сучасні західні та японські педагогічні течії не відповідали потребам соціалістичного суспільства. У контексті реформування системи освіти в КНР наприкінці 70-х років минулого століття відроджується інтерес до радянської педагогіки, зокрема до вивчення й використання досвіду та творчої спадщини В. О. Сухомлинського.
На думку президента АПН КНР Чжу Сяомань, посилення чи послаблення уваги китайської педагогічної громадськості до спадщини українського педагога тісно пов'язане з потребами освіти країни в той або інший історичний період.
До основних причин значного поширення ідей В. О. Сухомлинського в КНР в останній чверті ХХ ст. вона відносить такі:
· зміни, що відбулися в ідеології і громадському житті Китаю після смерті Мао Цзедуна із збереженням керівної і спрямовуючої ролі КПК;
· суперечності в розвитку освіти КНР, спричинені новими вимогами суспільства й неспроможністю старої традиційної системи освіти їх задовольнити;
· доступність, публіцистичність, легкість сприймання праць В. О. Сухомлинського, що робить їх популярними не тільки серед науковців, але й у широкого кола вчителів та інші.
В дисертації аналізується й інша точка зору щодо розповсюдження ідей
В.О. Сухомлинського в КНР. Ван Ігао, причину такого поширення ідей великого українського педагога в Китаї бачить в системності його підходів до навчання і виховання. Дослідник виділив такі пріоритетні для китайської освіти напрями використання педагогічних ідей і практичного досвіду В. О. Сухомлинського: об'єднання школи, сім'ї і громадськості в єдину виховну систему і взаємодоповнююче моральне, естетичне, трудове і розумове виховання.
У другому розділі “Спадщина В. О. Сухомлинського в освітньому просторі КНР” проаналізовано педагогічну систему В. О. Сухомлинського в контексті педагогічної думки Китаю; показано шляхи і напрями поширення та творчого впровадження спадщини педагога в педагогічну науку та практику КНР.
Суперечності в розвитку освіти КНР, спричинені зростаючими вимогами суспільства й неможливістю старої, традиційної системи освіти задовольнити їх, спонукали в кінці 70-х років ХХ ст. педагогічну громадськість країни до активного вивчення, узагальнення й адаптації різних соціальних і культурологічних ідей та концепцій. Серед них особливої актуальності набула в Китаї особистісно орієнтована педагогіка Василя Олександровича Сухомлинського.
Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського протягом усієї його педагогічної та наукової діяльності змінювались та вдосконалювались. У процесі безперервних педагогічних пошуків у центрі його уваги опинялися нові підходи до проблеми організації керівництва навчальною та виховною роботою, трудового виховання й політехнічної освіти школярів, розумового розвитку, морального й естетичного виховання, самореалізації особистості.
У дисертаційному дослідженні аналізуються ті аспекти спадщини педагога, які широко оприлюднюються й обговорюються в педагогічній періодиці КНР, адаптуються й використовуються в освітній практиці: педагогічна етика, шкільно-сімейне і статеве виховання, активізація і оптимізація навчального процесу, інтеграція здобутих знань в інтелектуальний, моральний, емоційний, естетичний розвиток школярів; керівництво духовним життям шкільного колективу, виховання громадянськості і соціалістичного патріотизму.
Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманістичної педагогіки Ж.-Ж. Руссо,
К. Ушинського, Я. Корчака, психологів Л. Виготського й О. Костюка, В. О. Сухомлинський інтегрував психологічні і педагогічні знання про взаємозв'язок навчання та розвитку в навчально-виховний процес і зробив вагомий внесок в одну з найскладніших галузей дидактики – теорію і практику розвивального навчання. Особливо важливого значення для китайської педагогіки набувають думки В. О. Сухомлинського, що стосуються визначення мети навчальної діяльності, яку він бачив не тільки в засвоєнні знань, умінь, навичок, а й у забезпеченні всебічного розвитку дитини, її мислення, уваги, мови, пам'яті, почуттів, перетворення знань, вмінь і навичок на засоби досягнення мети.
Крізь призму китайської педагогіки істотним для китайських учителів є внесок В. О. Сухомлинського у творчу розробку всіх змістових аспектів і напрямів виховання – патріотичного виховання як формування громадянина; трудового виховання як єдності трудової культури і загального розвитку; естетичного виховання як постійного ускладнення завдань, змісту, методів і форм відповідно до віку учнів і рівня їхнього естетичного розвитку; фізичного виховання як найважливішої умови життєрадісності, оптимізму дітей, їхнього повноцінного розумового розвитку.
В дисертаційному дослідженні доводиться, що розроблена В. О. Сухомлинсь-ким система шкільно-сімейного виховання збагачує теорію і практику виховання підростаючого покоління в КНР. В умовах розвитку економічного, політичного і соціального життя суспільства все гостріше, відчувається актуальність і життєвість ідей українського педагога, що стала квінтесенцією гуманістичного напряму світової педагогіки.
Як показує проведений аналіз джерел, особливо актуальною для сучасної китайської освіти є створена В. О. Сухомлинським теорія виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Педагогічні ідеї українського педагога про виховання стали складовою напряму педагогіки, що його в Китаї називають “вихованням природних якостей”. Всебічне моральне, розумове, фізичне і естетичне виховання можливе, на думку сучасних китайських педагогів, лише за умови врахування індивідуальних рис особистості учня, його особливостей. Не останню роль в популяризації педагогіки “виховання природних якостей” відіграла державна програма обов'язкового дев'ятирічного навчання і необхідність навчати всіх без винятку дітей.
Зміна виховної парадигми зумовила перенесення уваги вчителів на невстигаючих учнів. Тому особливо актуальним для китайської педагогіки є досвід В.О. Сухомлинського з організації роботи з дітьми із заниженою здатністю до навчання. Використовуючи ідеї українського педагога, відомий китайський реформатор у галузі педагогіки, послідовник В. О. Сухомлинського Вей Шушень розробив оригінальні підходи до навчання невстигаючих учнів і досяг у цьому значних успіхів. Він приділяв багато уваги індивідуальному розвитку школярів, допомагав їм виробляти впевненість у своїх силах, почуття власної гідності, давав можливість відчути радість пізнання й щастя успіху.
Дослідження показало, що важливою складовою реформованої системи виховання в Китаї виступає моральне виховання, яке розглядається, як повернення до багатовікових традицій виховання в Китаї, біля витоків яких стояв ще Конфуцій. З ученням Конфуція перегукуються ідеї В. О. Сухомлинського, який визначав зміст морального виховання як оволодіння вихованцями моральним багатством суспільства і перетворення його в норми та правила моральної поведінки. Той факт, що український педагог особливого значення надавав виховній ролі традицій як найважливішому методу виховання поважного ставлення до старших, до батьків, якнайкраще відповідає духу традиційної китайської педагогіки, заснованої на шанобливій повазі до старшого. Саме тому в китайських педагогів такою популярністю користується вперше опублікована в 1997 р. “Хрестоматія з етики”.
У ході дослідження визначається, що ідеї В. О. Сухомлинського про всебічний та гармонійний розвиток особистості знайшли відображення та творчий розвиток у документах Державного комітету з освіти "Основні напрямки політики морального виховання дітей початкових шкіл”," Основні напрямки політики морального виховання дітей середніх шкіл "(1988), працях педагогів-практіков Вей Шушеня “Педагогіка доброти” (1995), У Чень “Домашнє вогнище”(2001) та ін.
Ідеї В. О. Сухомлинського творчо адаптуються і розвиваються в діяльності багатьох китайських педагогів-практиків. У 36 школах різних регіонів КНР офіційно проводяться експерименти з використанням ідей українського педагога. Серед них найвідоміші школи У Чень, Лі Цзинлінь та Лі Чженьсі.
В розділі аналізується діяльність школи У Чень, розташованої в невеликому селищі на півдні провінції Цзянсу. На початку 90-х років ХХ ст. У Чень розпочала експеримент, суть якого полягає у створенні моделі сучасної сільської школи.
У пошуках найоптимальніших шляхів вирішення поставленої мети У Чень звернулася до творчості В. О. Сухомлинського. Основною ідеєю, якою керувалася ще на початку 90-х років адміністрація експериментальної школи Хуа-ши в організації навчального процесу, стала ідея українського педагога про всебічний розвиток особистості. Для цього школа розпочала роботу в таких напрямах:
А. Орієнтація на взаєморозуміння між учителями й учнями, консолідацію педагогічного колективу, школярів, батьків і громадськості.
Проведене дослідження переконує, що при створенні своєї системи виховної роботи У Чень взяла за основу ідеї В. О. Сухомлинського про нероздільність учительського й учнівського колективу, що становить єдиний загальношкільний колектив, головною цінністю якого є індивідуальність кожного його члена.
Б. Створення сприятливого навколишнього середовища.
Аналіз діяльності школи У Чень показав, що увагу педагогічного колективу насамперед привернув той факт, що В. О. Сухомлинський наполягав на поліпшенні навколишньої природи, як на засобі створення сприятливого педагогічного середовища. Усе, що в стінах школи Хуаши і навколо неї підкорене виконанню основного завдання – досягти найбільш оптимальної й органічної єдності всіх чинників, що прямо або опосередковано стосуються навчання, інтелектуального розвитку й морально-етичного виховання учнів.
В. Розвиток освіти на дозвіллі.
У розділі підкреслюється, що педагогічний колектив школи У Чень активно використовує ідеї В. О. Сухомлинського про зв'язок навчання з навколишнім середовищем і повсякденним досвідом життя дитини, у результаті чого навчання набуло “живого” змісту. Навчання на уроках тісно пов'язане з навчанням у позаурочний час, у школі з'явився урок дозвілля. У школі почали видаватися навчально-методичні матеріали “Дозвілля”, випуски дитячої творчості “Мій внутрішній світ” тощо. У неділю, на свята учні охоче відвідують бібліотеку, шкільне підприємство, спортмайданчик та тренажерні зали.
Г. Поширення інноваційних ідей на дев'ятирічну школу.
На основі досвіду початкової школи У Чень створила дев’ятирічну експериментальну школу, об’єднавши початкову та молодшу середню школи. Завдяки цьому незвичному для Китаю кроку, експеримент з поєднання навчання з морально-етичним вихованням поширився з молодшого до підліткового віку.
В експериментальній школі Хуаши продовжується практика поєднання навчання з морально-етичним вихованням до початкової середньої (дев’ятирічної) школи. Хоча вимоги до іспитів у середній школі набагато серйозніші ніж у початковій, педагогічний колектив відмовився від моделі “посилення навантаження в позаурочний час”.
У розділі аналізується досвід творчого використання спадщини В.О.Сухомлинського вчителями-практиками Лі Цзинлінь, Лі Чженьсі,
Вей Шушенем.
Аналіз педагогічної періодики КНР та досвіду роботи учителя Лі Цзинлінь показує, що основним напрямом її роботи є використання навколишнього середовища в навчанні китайської мови та літератури. Особливо важливою для розуміння самою Лі Цзинлінь суті уведених нею інновацій (багато в чому інтуїтивно) була ідея українського педагога про спостереження як найважливіше джерело розуму. До ознайомлення з творчістю українського педагога вона сприймала спостереження як один із методів вивчення тексту.
У результаті глибокого вивчення творчості В.О.Сухомлинського й на основі свого багаторічного досвіду Лі Цзинлінь прийшла до висновку, що дітей треба вчити спостерігати і це не просте завдання, яке вимагає від учителя глибокого знання дитячої психології і загальної дидактики. Виховне значення має лише таке спостереження, яке вміло й методично правильно організував учитель.
Викладач китайської мови у старшій школі Лі Чженьсі, доктор філософських наук, автор понад 500 праць з педагогіки, психології, філософії, досліджує проблему всебічного розвитку особистості. Аналізуючи педагогічні твори В.О. Сухомлинського, він звертає увагу на глибоке проникнення павлиського педагога в душу кожної дитини. Єдине, що завжди перебувало в центрі його уваги, – це розвиток індивідуальності кожного учня.
Лі Чженьсі відзначає важливість для нього як для викладача літератури ідей В.О. Сухомлинського про те, що література має величезні можливості для утвердження важливих моральних категорій – добро і зло, обв’язок і совість, честь і гідність. Тому вчитель повинен робити все для того, щоб донести до кожного учня заряд моральності, закладений в образну систему художнього твору. Викладаючи тему, розкриваючи надзвичайну складність і суперечливість характерів персонажів, словесник не повинен забувати про найголовніше – виховувати в юнаків і дівчат нетерпимість до безпринципності, підлості, зради, формувати на цьому ґрунті їхні погляди. Сьогодні, коли заклик до моральної освіти дедалі голосніше звучить у нашій країні, ідеї В.О. Сухомлинського в педагогічній діяльності Лі Чженьсі знову набувають нового змісту і значення.
ВИСНОВКИ
1. Розвиваючи свої наукові погляди, що стосувались різних важливих аспектів виховання, навчання і управління школою, В.О. Сухомлинський водночас досліджував увесь комплекс проблем педагогічної науки. Педагогові вдалось вийти на принципово нові рішення широкого кола питань: педагогічна етика, шкільно-сімейне, статеве виховання, активізація і оптимізація навчального процесу, інтеграція знань в інтелектуальний, моральний, емоційний, естетичний развиток школярів; керівництво духовним життям шкільного колективу, виховання громадянськості й патріотизму.
Універсалізм пошуків, практична основа й образний стиль викладу зумовили широкий попит на ідеї педагога у всьому світі в різноманітних суспільно-політичних і культурно-педагогічних умовах. Підходи зарубіжних учених до аналізу й адаптації ідей В.О. Сухомлинського у відповідних їхнім країнам культурно-педагогічних умовах здійснюються в рамках різних філософських і педагогічних традицій, що сприяє різноманітності змістових інтерпретацій методологій їх застосування в конкретній педагогічній практиці.
2. Найбільшого поширення ідеї В.О. Сухомлинського набули в пострадянських країнах, що пояснюється подібністю систем освіти, виховних традицій, спільним досвідом їх розвитку в минулому.
3. Різні аспекти педагогічної концепції і практики В.О. Сухомлинського знайшли поширення в Німеччині (в рамках діяльності Міжнародного товариства послідовників В.О. Сухомлинського), Греції, Австралії, США. Педагоги цих країн вивчають історико-культурне, антропологічне й соціальне значення ідей В.О. Сухомлинського про виховання, досвід зміни ставлення до дитини як до об’єкта виховання; аналізують і розвивають ідеї В. О. Сухомлинського про трудове виховання (Греція), про нероздільність прав і обов’язків (Австралія).
4. Порівняльний аналіз показав, що найбільшого поширення і розвитку ідеї В. Сухомлинського набули в Китаї, де в 1998 р. створено Всекитайську Асоціацію ім. В. О. Сухомлинського. Запровадження в кінці 70-х років ХХ ст. концептуально нових піходів КПК до освіти та виховання підростаючого покоління, сприяло відродженню в Китаї інтересу до вивчення й використання досвіду радянської школи та педагогіки, популярної відразу після перемоги китайської революції 1949 р. Особливу увагу китайських педагогів привернули праці радянського педагога В. О. Сухомлинського.
5. У китайській історіографії існують дві періодизації поширення ідей
В. Сухомлинського в освітньому просторі КНР за останні 25 років. В основі періодизації Президента АПН Китаю Чжу Сяомань лежать глибокі внутрішні потреби китайського суспільства й освіти, що привели до поширення ідей В. О. Сухомлинського і їх використання не лише в діяльності вчителів-новаторів, а й цілих учительських колективів. Професори Пекінського педагогічного університету Сяо Су и Ван Ігао в своїй періодизації акцентують увагу насамперед на поширенні праць великого українського педагога, цілісності його підходів до освіти й виховання, що сприяло зростанню їх популярності серед педагогічної громадськості.
6. Поширення ідей українського педагога в освітньому просторі КНР спричинене, на нашу думку, такими факторами:
– політичні переконання й цінності у Василя Олександровича ідентичні тій формі свідомості, яка поширена в Китаї, а провідною ідеологією освіти в КНР є марксизм-ленінізм. Виховання членів суспільства з колективістською свідомістю, почуттям патріотизму – кінцева мета як для В. О. Сухомлинского, так і для наших педагогів;
– суперечності в розвитку освіти КНР, зумовлені зростаючими вимогами суспільства й неможливістю старої традиційної системи освіти задовольнити їх;
– прагнення В. О. Сухомлинського до того, щоб освіта сприяла всебічному розвитку особистості, відповідає нинішнім зусиллям китайської школи. А виховання людських почуттів, характеру через гуманістичні принципи співзвучне конфуціанській традиції. Ці аспекти мають велике значення для сучасної китайської школи;
– ідеї виховання в колективі відповідають сучасній моделі організації навчання, забезпечують можливість взаємовпливів і взаємозбагачення особистості й колективу;
– порівняно з іншими класиками педагогіки В. О. Сухомлинський відкрив новий стиль викладу педагогічних ідей: теоретичні концепції в нього представлені у вигляді живих емоційних розповідей; приклади з власної практики
покликані проілюструвати деякі твердження, педагогічні ідеї висловлені доступно, образно, але не примітивно, мовою, що не залишає байдужим читача. На відміну від теоретичних праць, перевантажених складною термінологією, книги В. О. Сухомлинського в Китаї приваблюють читачів не лише з наукового середовища, а й учителів, батьків, що робить їх надзвичайно популярними.
7. Під впливом ідей В. О. Сухомлинського в практиці китайских учителів утвердились:
· развиток дітей у процесі навчання з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей;
· уроки мислення на природі;
· педагогічна система развитку літературної творчості дітей різного віку;
· система заходів, спрямованих на консолідацію педагогічного колективу, школярів, батьків і громадськості;
· створення сприятливого навколишнього середовища;
· розвиток позакласної освіти;
· гуманізація керування шкільним колективом;
· стимулювання інтелектуальних почуттів і пізнавальних інтересів учнів.
Усе викладене вище, навіть з урахуванням відмінностей в культурі і ментальності двох народів, створює сприятливі умови для використання та розвитку в освітньому просторі КНР ідей та спадщини великого українського педагога.
Виконане дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї проблеми. Подальшого вивчення потребують питання щодо використання ідей В. О. Сухомлинського в практиці викладання різних предметів у середній загальноосвітній школі КНР, екологічного, морального, естетичного, сімейного виховання, методичної роботи з учителями, гуманізації управління шкільним колективом.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Ли Цзихуа. Гуманизм педагогики В. Сухомлинского и традиции воспитания в Китае // Наук. записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім.
В. Гнатюка. – Тернопіль, 2002. – Вип. 5. – С. 215-218.
2. Ли Цзихуа. Развитие идей В. А. Сухомлинского о воспитании средой в школе Хуаши // Наук. вісник Миколаїв. держ. ун-ту. Пед. науки. – Миколаїв, 2004. – Вип. . – С. 124-127.
3. Ли Цзихуа. Влияние мировой педагогики на современную китайскую школу // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. – К.: Наук. світ, 2004. – С. 101-107.
4. Ли Цзихуа. Школа Хуаши и педагогика В. Сухомлинского // Матеріали Звітної конференції Інституту педагогіки АПН України. – К.: Педагогічна думка, 2003. – С. 19-20.
5. Ли Цзихуа.
