ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

СКОРОХОДОВА Аліна Валеріївна

УДК 72.01

ЕРГОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

УДОСКОНАЛЕННЯ внутрішніх

АРХІТЕКТУРНИХ ПРОСТОРІВ

18.00.01 - теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор архітектури, професор, Мироненко Віктор Павлович,

завідувач кафедри ”Дизайн архітектурного середовища” Харків-

ського державного технічного університету будівництва та архі-

тектури Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович,

завідувач кафедри “Реставрація та реконструкція архітектурних

комплексів ”Національного університету “Львівська політехніка”

Міністерства освіти і науки України

кандидат архітектури, доцент Древаль Ірина Владиславівна,

доцент кафедри “Ландшафтне та архітектурне проектування”

Харківської національної академії міського господарства

Міністерства освіти і науки України

Провідна установа: Національна академія образотворчого мистецтва та архі-тектури Міністерства культури і мистецтв України (м.Київ), кафедра теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв

Захист відбудеться “25” травня 2005 р. о 11.00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02 при Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури за адресою: 61002, м.Харків, вул. Сумська, 40, архітектурний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури за адресою: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

Автореферат розісланий “22” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

д-р архітектури, професор Фоменко О.О.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У формуванні архітектурного середовища велике місце посідає проблема побудови інтер'єрних просторів. В основі формування сучасного інтер'єра лежить концепція про взаємозумовленість архітектурної композиції і функціонального процесу (у практичному та художньому аспекті). Знаходження оптимальних параметрів будинку і його художньої виразності на базі єдності функціонального змісту та архітектурної форми - основні задачі у творчій діяльності архітектора. Ці положення справедливі в однаковій мірі як до рішення містобудівних, об'ємно-просторових задач, так і до просторового формування інтер'єрів, оскільки велику частину своєї життєдіяльності людина проводить у будинку, у середовищі повсякденного помешкання. На сучасному етапі розвитку теорії архітектури виникає необхідність розробки питань психологічної адаптації, гуманізації і художньої виразності інтер'єра, приведення принципів його композиційної організації у відповідність із сучасними ергономічними, функціонально-типологічними, технологічними та ін. вимогами Це підтверджується і постановою Кабінету міністрів України від 20 січня 1997 долі №37 "Про першочергові заходи, щодо розвитку національної системи дизайну та ергономіки та упровадження їх досягнень у промислові комплекси, об’єкти житлової, виробничої і соціально-культурної сфер".. Успішна розробка цих питань і впровадження теоретичних положень у практику проектування стикається із задачею подальшого удосконалення методики основного курсу архітектурної спеціальності - основ теорії та архітектурного проектування, провідним аспектом якого є формування внутрішніх просторів будівель і споруд.

Сучасні методи і прийоми організації внутрішнього інтер’єрного простору створювалися у творчій практиці братів Весніних, М.Гінзбурга, І.Жолтовського, І.Леонідова, закордонних архітекторів: Ле Корбюзьє, Міс ван дер Рое, Ф.Л.Райта, А.Аалто, а також багатьох вітчизняних і закордонних архітекторів останніх поколінь. Їх творча практика підтверджує актуальність теми, її соціальне значення й економічну ефективність. У науковій літературі даються різні інтерпретації принципів, прийомів і засобів композиційного формування інтер'єра, а також методів його аналізу. Для розробки цього напрямку в теорії архітектурної композиції велике значення мають опубліковані роботи Н.П. Билінкіна, А.В. Іконнікова, Д.І.Кирилової, Е.Б.Новикової, З.В.Петуніної, а також роботи А.В.Лісіціана, В.Р.Раннєва, А.Я.Свірського, Г.К.Зельтіної, А.Аалто, Р.Бенема, З.Гідіона, Ж.Кандиліса та ін. Однак системного і досить повного узагальнення принципів, прийомів і засобів, а також методів дослідження і проектування інтер'єрів у науковій літературі в останні роки не приводилося.

Актуальність теми визначається також вимогами до підготовки архітекторів-дизайнерів і зростаючої ролі курсу “Основи проектування інтер'єра” і “Архітектурне проектування”, завданням якого є підвищення

2

теоретичного, практичного та методичного рівня знань студентів. У цьому аспекті велике значення мають роботи Б.Г. Бархіна, А.Э.Коротковського, И.А.Ламцова, Д.П.Мелодинського, В.І.Мальгіна, Н.Ф.Метленкова, С.О.Малахового, М.М.Нечаєва, О.В.Степанова, О.О.Тіца, М.А.Туркуса та ін. Вони підготували можливість створення цілеспрямованої програми вивчення композиційної організації інтер'єрів в умовах зростання соціальних, ергономічних, економічних вимог до їх функціонально-типологічних якостей. Необхідність залучення теоретичних знань і практичного досвіду формування архітектурного середовища життєдіяльності людини, його теоретико-методологічні, концептуальні і прогностичні моделі відбиті у роботах В.А.Абизова, М.В.Бевза, Ю.М.Бєлоконя, Х.А.Бенаї, О.П.Буряка, М.М.Дьоміна, В.І.Єжова, Л.М.Ковальського, В.Й.Кравця, Н.Я.Крижанівської, Г.І.Лаврика, В.П.Мироненка, З.В.Мойсеєнко, В.А.Ніколаєнка, В.О.Проскурякова, А.М.Руд-ницького, О.В.Рябушина, В.О.Тимохіна, О.С.Слєпцова, І.О.Фоміна, О.В.Шила, С.О.Шубович та ін.

Основою функціонального процесу в інтер'єрі, його активними складовими є організований рух і сприйняття людиною простору. Процеси руху, сприйняття є своєрідним стимулом, що породжує формоутворення, повідомляє йому початковий імпульс. Проблеми організації руху і сприйняття в інтер'єрі охоплюють всі аспекти композиції. Ці процеси пов'язані з технологічною схемою архітектурного рішення, просторово-часовою характеристикою композиції і проблемою архітектурного образу. Розкриття змісту процесів руху і сприйняття людини в архітектурному середовищі послужило основою методики цілеспрямованого проектування інтер'єрів громадських будинків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок даного дисертаційного дослідження є частиною науково-дослідної держбюджетної роботи кафедри дизайну архітектурного середовища з теми “Основи і методи художнього проектування архітектурного середовища” (№0102U001074) Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури.

Метою дисертаційного дослідження є визначити обумовленість просторових характеристик інтер'єра від форм життєдіяльності з позиції ергономічного підходу.

Відповідно до цього визначені і задачі дослідження:

- аналіз методів дослідження й організації інтер’єрного простору;

- виявлення специфіки композиційної структури інтер’єрного простору;

- визначення ергономічних основ особливостей поведінки, та сприйняття при формуванні інтер’єрного простору;

- структурування прийомів і засобів при формуванні інтер’єрних просторів;

- розробка методики моделювання й оцінки якості інтер'єра на підставі ергономічних принципів.

Об'єктом дослідження є інтер'єр видовищних будинків.

3

Предмет дослідження – ергономічні особливості удосконалювання внутрішніх інтер’єрних просторів.

Методика дослідження. На різних етапах дослідження були використані системно-структурний підхід, натурні обстеження, порівняльний аналіз, графо-

аналітичні методи, проектний експеримент. Метод експериментального проектування використовувався у якості інструмента для дослідження варіантів об'ємно-планувальних рішень і перевірки пропонованих автором рекомендацій

і пропозицій по формуванню внутрішніх архітектурних просторів. При такому підході, у процесі руху і сприйняття інтер'єра, враховуються як об'єктивні форми процесів життєдіяльності в просторі і часі, так і суб'єктивно пережиті умови (емоції, асоціації, почуття прекрасного і т.п.). Таким чином, процеси руху і сприйняття виступають сполучною ланкою між цільовим призначенням архітектурного середовища і закономірностями його формоутворення.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше виявлено комплекс прийомів та засобів удосконалювання інтер'єра, які дозволяють контролювати творчий процес формоутворення на основі ергономічного підходу щодо дослідження психофізіологічних явищ, що супроводжують процеси цілеспрямованого і невимушеного руху, а також враховуючи сприйняття в умовах визначеного функціонального процесу і цільового призначення будинку, а саме:

- з’ясовано теоретичні передумови дослідження взаємозв'язку поведінки людини і сприйняття нею інтер'єра і формування робочої моделі дослідження цього взаємозв'язку;

- визначено функціональні закономірності і композиційні прийоми організації цілеспрямованої поведінки в інтер'єрах видовищних будинків;

- виявлено принципи архітектурної організації невимушеної поведінки людини в інтер'єрі;

- введенні в науковий обіг психологічні, ергономічні, соціологічні, семантичні поняття та уявлення, пов'язані з розкриттям формотворної ролі процесів руху і сприйняття людиною інтер'єру.

Практичне значення роботи полягає в розробці методики цілеспрямованого проектування інтер'єра. Запропонована методика дозволяє раціонально і ефективно використовувати:

- творчі сили архітектора, допомагає уникнути помилки і випадкових недоцільних рішень;

- фізичну енергію споживачів у результаті упорядкованості технологічної схеми архітектурно-планувального рішення;

- психологічну енергію споживача за рахунок створення легко сприйманої структури, упорядкованості композиції і гармонізації сприйняття;

- матеріали і капіталовкладення за рахунок добору необхідної кількості засобів архітектурної виразності й синтезу мистецтв, достатніх для досягнення запрограмованої емоційної напруги, психологічного впливу й образного змісту.

4

Запропоновані автором ергономічні прийоми удосконалювання внутрішніх архітектурних просторів громадських будинків з обліком процесів руху і вра-хуванням сприйняття інтер’єрного простору впроваджені у практику навчального і дипломного проектування на архітектурному факультеті ХДТУБА у м.Харкові.

Особистий внесок здобувача. Основні результати роботи отримані автором особисто. Здобувач розробив у роботах [1,2,3,5] концепцію ергономічної організації внутрішніх просторів громадських будинків, розробив комплекс ергономічних вимог.

Апробація результатів дисертаційної роботи проведена на розширеному засіданні кафедри дизайну архітектурного середовища ХДТУБА (протокол №6

від 30 червня 2004 р. Основні положення і результати дослідження доповідалися на наукових конференціях: Міжнародна науково-технічна конференція “Стародубовські читання”, 19-21 квітня 2004 р., Дніпропетровськ; Міжнародної конференції “Наука та освіта” у Харківській академії дизайну і мистецтва 23 квітня 2002 р.; міжвузівській науково-практичній конференції “Сучасні інновації в освіті та проблеми їхнього практичного впровадження” 15 квітня 2004 р.; на 56-60-ій науково-технічних конференціях ХДТУБА (1999-2005 рр).

Публікації. Основні наукові положення дисертації опубліковані в 8 статтях, у виданнях, що входять у перелік ВАК.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, термінологічний словник. Загальний обсяг роботи – 234 сторінок, із яких 149 сторінок основного тексту, 62 сторінки ілюстрацій і таблиць, 8 сторінок - список використаних джерел (113 позицій), 15 сторінок - термінологічний словник.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНТЕР'ЄРІВ У СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ” - розглядаються особливості розвитку професійних, концептуальних уявлень про закономірності композиційної організації інтер’єрних просторів. Подані аналітичні методи дослідження й організації інтер'єрів у вітчизняному і закордонному будівництві.

Показано, що створення закритого простору для визначеної функції, на-самперед для захисту людини від несприятливих впливів природного середовища, завжди було основною практичною задачею зодчества. З’ясовано, що в різних напрямках сучасної архітектури формуються різні професійні уявлення і творче відношення архітектора до зовнішніх і внутрішніх просторових форм. Історія філософських поглядів на природу простору вказує на можливість прояву також у наш час протилежних естетичних, художніх уявлень про простір, у тому числі на можливість прояву й ідеалістичного, модерністського підходу. Показано, що сутність сучасного модернізму полягає не в прагненні до перетворення реального

5

світу за законами краси, а лише прагнення заснувати новий спосіб бачення, відірвану від реальності концепцію сприйняття і відображення простору. Розвиток професійних уявлень про інтер'єр у сучасній архітектурі - складний процес переплетення художніх концепцій і творчої розробки соціально-економічних, технічних, технологічних, психологічних проблем, пов’язаних з зодчеством.

Обґрунтовано художню концепцію композиційної структури інтер’єрного простору. Показано, що одним зі значних досягнень сучасної архітектури за ос-танній період з'явилася розробка художньої концепції єдності тектонічної і про-сторової структури будинку.

Виявлено, що одним з аспектів проблеми є створення оптимальних функ-ціонально-типологічних параметрів мінімального простору визначеного при-значення, що включають доцільні параметри і форми устаткування, меблів і га-барити людини при визначених функціональних діях. Інший аспект проблеми архітектурно-композиційної організації малого (мінімального) інтер’єрного простору - це гуманізація архітектурної форми і простору інтер'єра, маючи на увазі особливе співвідношення людини і простору, а також їхній органічний взаємозв'язок. Гуманізація архітектурного середовища – забезпечення позитивних психофізичних впливів на людину.

Розглянуто аналітичні методи організації простору в структурі, що випливає, і послідовності: функціонально-енергетичних аспектів, що поєднано з ерго-номічними характеристиками споживача до структурних аспектів організації простору і, нарешті, до деяких (синтетичних) інформаційних аспектів, що пов'язано з психологічним сприйняттям відношенням людини до просторової структури. Показано, що художні концепції формування інтер'єра початку XX століття, їхні сталі форми, що виявилися у сучасній архітектурній теорії і практиці, дають можливість конкретизувати на їхній основі принципи композиційної організації інтер'єра, виділити з них основні. Це такі принципи:

- взаємопроникнення внутрішнього і зовнішнього простору;

- принцип єдності структури внутрішнього простору;

- принцип композиційної єдності інтер'єра та його матеріально-предметного наповнення.

Показано прийоми і засоби здійснення принципу взаємопроникнення внут-рішнього і зовнішнього простору. Встановлено, що в архітектурі існує два прийоми зв'язку внутрішнього простору з природою: один - коли внутрішній простір начебто захоплює природу, тобто природа входить в інтер'єр, інший прийом, коли внутрішній простір своїми частинами, широким розкриттям начебто входить у зовнішній світ, складаючи з ним єдине ціле. На підставі цього виділяємо два прийоми: використання простору для забезпечення зв'язку інтер'єра й оточення і введення в інтер'єр природних елементів.

Показано прийоми і засоби реалізації принципу єдності структури інтер’єрного простору. З’ясовано, що умовою послідовної єдності внутрішнього простору вважається існування закономірних зв'язків окремих частин цього прос тору, де

6

зв'язки розуміються як різноманітні прийоми, що відбираються у самому ході творчого процесу. В архітектурній практиці традиційними і такими, які найчастіше зустрічаються видами зв'язку між окремими приміщення є: коридорна, атріумна, анфіладна і зв'язок просторів їх зон. Коридорні та атріумні зв'язки застосовуються, в основному, в інтер'єрах з функціонально-розчленованими просторами, а для функціонально-єдиних просторів, що характеризуються послідовним розчленовуванням функціонального процесу, використовується анфіладна і зальна. Таким чином, можна виділити наступні найбільш загальні і характерні прийоми здійснення принципу єдності структури інтер’єрного простору:

- організація просторів взаємозв'язку, де приміщення мають різні функціональні призначення;

- використання об'ємних і площинних елементів зв'язку в інтер'єрах, де вираховуються окремі функціональні зони.

Показано, що завдання архітектурно-композиційної організації інтер'єра є найактуальнішою проблемою в теорії і практиці сучасної архітектури. У зв'язку

з цим підвищуються вимоги до виразності рішень інтер'єрів з врахуванням соціальних, економічних, функціональних, типологічних та ін. вимог, а також виникає необхідність у більш глибокому вивченні питань композиції внутрішнього простору при підготовці фахівців у вищій архітектурній школі. На підставі художніх концепцій формування внутрішнього простору і їхньої конкретизації в умовах новітньої теорії і практики, виявлені і сформульовані принципи композиційної організації інтер'єра: принцип взаємопроникнення внутрішнього і зовнішнього простору, принцип єдності структури інтер'єра і принцип композиційної єдності інтер'єра і його матеріально-предметного наповнення.

На сучасному етапі розвитку теорії архітектури виникає необхідність розробки проблем психологічної організації, гуманізації і художньої виразності інтер'єра. Це положення підтверджує необхідність системного підходу до питань композиції внутрішнього простору.

У другому розділі - “ергономічНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕР’ЄРНИХ ПРОСТОРІВ” - розглянуті ергономічні фактори, що впливають на формування інтер’єрного простору, а саме: масштаб і пропорції, антропометричні вимоги, психофізіологічне сприйняття, світлокольорове середовище. Орієнтація архітектурної діяльності на конструктивне рішення у формуванні інтер’єрного простору вказує на необхідність системного підходу при розгляді даного питання. Показано, що масштабність безпосереднім чином розкривається у співвідношеннях тих елементів будинку, робота яких найбільш наочна і дозволяє оцінити розміри значущості будинку стосовно людини.

З’ясовано, що внутрішній простір будинків володіє своїм масштабом, як правило, він дрібніший, ніж масштаб екстер'єру. У той час як масштабність зовнішньої архітектури враховує співвідношення об'єкта до людини і до параметрів зовнішнього середовища (з розчленування зовнішнього об’єму і його деталі більше,

7

ніж в інтер'єрі), у інтер'єрі співвідношення з масштабом людини здійснюється через більш тонке моделювання форми і фактур. Зовнішній об’єм будинку в якійсь мірі відчужений від людини. Знаходячись поза будинком, людина відносно самостійна і незалежна від впливу архітектурних форм, у той час як в інтер'єрі вона вступає в активну взаємодію з архітектурою. У сучасній архітектурі поверхні, що обгороджують, часто служать лише мембраною, що відокремлює внутрішнє середовище від зовнішнього. Звідси зближення масштабів (зовнішньої і внутрішньої архітектури). Стосовно архітектурного масштабу можна вивести ряд положень: масштаб споруди залежить від характеру її взаємозв'язку з навколишнім простором, будь то архітектурний ансамбль чи природний пейзаж; мірилом масштабності в архітектурі інтер'єра є людина; масштаб інтер'єра нерозривно зв'язаний з функціональною організацією внутрішнього простору і його конструктивною структурою; масштаб встановлюється системою членувань об’єму, співвідно-шенням частин і цілого, ступенем деталізації; при організації масштабного ладу архітектурних форм інтер'єра враховуються можливі відстані їхнього сприйняття.

Обґрунтовано принцип домірності у композиції інтер'єра. Поняття “домір-ність” у визначеній теорії композиції має на увазі пропорційність, масштабність архітектурної форми. У сучасної архітектурі правомірна велика ємність цього поняття: порівняння архітектури з людиною як облік закономірностей його сприйняття і як пов'язаний з цим ступінь розмаїтості та однаковості архітектурного середовища. Зорове сприйняття людини об'єктивний “обмежник” і регулятор розмірів, форми характеру, створюваного архітектурно-просторового середовища. Людина не повинна губитися у надмасштабі сучасного міста чи величезного простору громадського будинку.

Показано, що проблема “людина-простір” є однією із складових елементів ергономічного підходу до формування середовища життєдіяльності людини. У сучасній науці розрізняють наступні просторові зв'язки людини з навколишнім середовищем: розмірні і перцептиві. З цієї причини просторові зв'язки розглядаються у двох аспектах: антропометричних і проксемічних.

З’ясовано, що важливу роль у сприйнятті архітектурного образу інтер'єра видовищного будинку відіграє характер архітектурної форми, емоційне звучання ліній що її виражають, кольори, фактури і освітлення. Показано, що за допомогою системного підходу можна провести умовне розчленовування точок зору щодо взаємодії суб'єкта з архітектурним середовищем у наступному порядку:

- розкрити об'єктивні закономірності гармонізації архітектурно-просторового середовища з погляду різних композиційних прийомів і застосування засобів художньої виразності, тобто на рівні його оптичного змісту: упорядкованість, домірність, співпідпорядкованість, повторення цілого в його частинах, рівновага, єдність композиції та ін.;

8

- розкрити вплив потреби, утилітарної чи естетичної, що спонукує цілеспрямований чи прогулянковий рух з урахуванням впливу суб'єктивних образно-асоціативних характеристик, уваги і психологічної установки на формування і сприйняття художнього образу.

Показано роль факторів внутрішньої мотивації у сприйнятті інтер'єра.

1) Роль фактора потреби людини у сприйнятті інтер'єра. В інтер'єрі громадського будинку реалізується два типи потреб людини: матеріально-утилітарна і художньо-естетична.

2) Роль уваги у сприйнятті інтер'єра. На людину архітектурне середовище діє безліччю зовнішніх подразників, стимулів: простір, поверхня, форма, фактура, світло, колір і т.д. У свою чергу сприймаюча особистість має свою психологічну установку. Відповідно до цієї установки архітектурне середовище набуває для особистості різної значимості. Взаємодія внутрішніх спонукань суб'єкта із зовнішніми подразниками, що набувають у даний момент найбільшої значимості, виражається у вибірковому характері психологічної діяльності (руху і сприйняття), в зобов’язанні вибору визначеного об'єкта, що і здійснюється за допомогою уваги.

3) Роль установки у сприйнятті інтер'єра. З психологічним впливом ком-позиції інтер'єра на людину пов'язане поняття установка – як готовність суб'єкта до сприйняття.

4) Роль фактора часу у сприйнятті інтер'єра. Час належить до числа найважливіших атрибутів процесу руху і естетичного сприйняття в інтер'єрі. Він є сукупністю безлічі просторово-часових властивостей компонентів композиції і системи внутрішнього руху в будинку.

З’ясовано, що уявлення про архітектурну форму інтер'єра поширюються у процесі дослідження закономірностей сприйняття просторово-часових власти-востей композиції. Відчуття простору поєднане з психологічними особливостями особи (сполучення просторових вражень у часі, залежність перцептивного часу від цільової настанови сприйняття, кількості і змісту інформації в архітектурній формі і т.д.).

У третьому розділі - “ПРИЙОМИ І ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕР’ЄР-НИХ ПРОСТОРІВ З ВРАХУВАННЯМ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ” - з'ясовано, що в інтер'єрах громадських видовищних будинків реалізуються два типи поведінки відвідувачів: цілеспрямовано-екстрогенне та мимовільно-інтрогенне. При проектуванні внутрішнього простору завданням архітектора є визначення зон відповідної поведінки людей і диференціація їх у просторі. При цьому в організації утилітарного руху в інтер'єрі громадських будинків враховується екстрогенно-цілеспрямована поведінка людей. Вона обумовлює технологічний аспект функціонального процесу і визначає основні потоки руху людей.

Екстрогенна поведінка людини обумовлена конкретною практичною пот-ребою. Вона виявляється там, де ставиться якась задача, де визначається та чи інша мета, котру необхідно досягти, і де ці задачі можуть бути заздалегідь яким-небудь

9

чином “заплановані”. Екстрогенна поведінка підтримується за допомогою вольового зусилля та у цьому смислі є примусовою. Інтрогенна поведінка має місце, коли у суб'єкта немає практичної потреби, для задоволення якої необхідно який-небудь предметний зміст. Вона обумовлює “прогулянковий” рух відвідувачів, необмежений вибір напрямків у межах визначеного простору. Якщо екстрогенна поведінка - цілеспрямований рух є визначальним в організації технології функціонального процесу, то інтрогенне сприйняття є основою, що визначає естетичну взаємодію суб’єкта з архітектурним простором. Однак, не слід вважати, що ці форми поведінки розділені між собою якоюсь непрохідною стіною. Навпаки, у звичайному житті вони настільки тісно зв'язані між собою, що їх не завжди легко віднести до тієї чи іншої визначеної форми.

В архітектурній ергономіці під категорією “людський фактор” розуміється вивчення і використання в архітектурному проектуванні даних про вплив на людину змісту і характеру організації архітектурного простору, у залежності від системної сукупності особливостей середовища і процесів життєдіяльності людей. Ергономічний підхід допускає наявність в архітектурній системі об'єкта дослідження і проектування - трьох системно формуючих компонентів: 1) людина – “мотиватор” системи, що визначається своїми характеристиками (фізіологічними, психологічними, медичними і т.п.), антропологічними параметрами й основними вимогами до меблів та устаткування, а також і до архітектурного простору, у якому здійснюється функціональний процес; 2) “технологічної” підсистеми - меблів, устаткування і т.п. що забезпечують як виконання даного функціонального процесу, так і виконання інших функціональних складових підсистеми “людина” - антропометричних, фізіологічних, психологічних особливостей; 3) архітектурного середовища, характеристиками якого є об’єм (кубатура), габарити (довжина, ширина, висота і т.п.), обумовлені як особливостями “підсистеми-мотиватора” (людини, групи, населення і т.п.), так і необхідним устаткуванням і меблями. При такому розміщенні мотивуючих факторів зупинимося на дослідженні функціонально-діяльних процесів людини, здійснюваних у предметно-просторовому середовищі видовищних комплексів.

З’ясовано, що структурна організація плану та впорядкованість ціле-спрямованого руху в інтер'єрі громадського будинку вимагає обов'язкового вра-хування ряду умов:

- чітка диференціація планувальної структури плану та площі;

- визначення кількості джерел цілеспрямованого руху;

- розкриття якості і характеру обов'язкових і бажаних зв'язків між функ-ціональними зонами;

- інтеграція і диференціація функціональних зон за принципом функціональної і психологічної сумісності;

- усунення перетинання потоків, необґрунтованих спусків-підйомів;

10

- скорочення відстаней між основними функціональними ділянками, вибору прямолінійного графіка руху, досягнення простоти і виразності архітектурного рішення.

Вважаємо, що після задоволення практичної потреби у вестибульній групі видовищного будинку (придбання квитків, зняття верхнього одягу і т.д.) увага відвідувачів (людини) до навколишнього середовища стає невимушеної. При невимушеній активності у фойє відвідувач не ставить перед собою мети бути уважним, і тоді його активність (рух і сприйняття) носить інтрогенний – “прогулянковий” характер. Це функціональна умова і психофізіологічний стан, при якому увага вільна від практичних турбот. Людина – “відвідувач” відчуває потребу в естетичному сприйнятті простору. Виходячи з цього, архітектура фойє повинна будуватися на підставі обсягу уваги споживачів, інформаційного потенціалу елементів композиції і часу сприйняття. Для керування мимо-вільною увагою важливо вже не стільки розкриття архітектурно-планувальної структури інтер'єра, скільки “помітність” того елемента, на який повинно бути спрямована увага. Увага суб'єкта у цьому випадку залучається до яскраво освітленого об'єкта, що приносить задоволення, становить інтерес, збуджує цікавість і т.п. Розміщення таких об'єктів у зоні інтрогенної поведінки людей активізує їхній рух і сприйняття. Якщо при орієнтації цілеспрямованого руху довільна увага виникає у результаті поставленої мети, заздалегідь складеного плану і підтримується за допомогою вольового зусилля, то мимовільна увага викликається зовнішніми причинами і залежить від таких збудників, як:

- інтенсивність (контраст, активність, помітність елементів композиції);

- оригінальність – незвичайність архітектурної форми, сміливість контрастного рішення і т.п.;

- розмаїтість, асиметрія, ритм простору, що перетікає, складність елементів композиції;

- пластику архітектурної форми, тектоніки і синтезу мистецтв;

- включення у композицію елементів живої природи;

- візуальний зв'язок із зовнішнім середовищем;

- складність траєкторії руху, зміна точок зору, частота зміни зорового кадру і т.п.

Дослідження групи приміщень фойє з цих позицій дозволили вивести дві основні вимоги у значній мірі, що визначають характер композиції інтер'єра:

- організація вільної (пластичної) об'ємно-просторової, архітектурно-пла-нувальної і конструктивної (тектонічної) системи;

- організація траєкторії руху, що забезпечує динаміку сприйняття.

Виявлено, що при невимушеному русі характер сприйняття архітектурного простору залежить і від його траєкторії. Вона визначає кутову швидкість і час сприйняття при русі мимо об'єкта і довкола нього. Вертикальні і горизонтальні маршрути сприйняття відрізняються своєю специфікою, яку необхідно враховувати при організації внутрішнього руху. Важливо відзначити роль засобів вертикального зв'язку в розкритті інтер'єра при русі по похилій траєкторії.

11

Відкриті засоби вертикального зв'язку: сходи, пандуси й ескалатори є техно-логічними ланками в організації функціонального процесу інтер'єра, одночасно служать активним засобом композиції в організації внутрішнього простору і, нарешті, є маршрутом сприйняття інтер'єра, що розкриває його художній зміст у часі. При русі по відкритих сходах і пандусах траєкторія сприйняття тримірна. Вона розкриває межі бачення, дальність огляду внутрішнього простору, що переходить у зовнішнє, чіткіше підкреслює їх безперервність, збільшує ракурси сприйняття і розкриває пластику простору у всіх координатах. Особливу роль при цьому набуває зорове розгортання горизонтальних поверхонь і, зокрема, площинні основи (підлоги). Розкривається значення їх малюнка, а також предметів, внесених сюди: їхнє положення, обриси і взаємодія між собою.

Темп, послідовність, траєкторія і характер руху визначають ступінь зорового розгортання простору і комплекс емоційних відчуттів. Чим більш плавна траєкторія руху, тим більше точок спостереження і тим більше відповідно інтерес, який є до інтер'єра. У залежності від призначення архітектурного простору графік руху може бути суворо прямолінійним, з'єднуючим зони інтенсивного руху по найкоротшому шляху, або невимушено звивистим - у зонах відпочинку. За швидкістю рух може варіюватися від повільного-прогулянкового до швидкого-цілеспрямованого. Швидкість, характер і траєкторія руху в інтер'єрі викликають у суб’єкта, що рухається, емоційний відгук, який заздалегідь передбачається архітектором, і повинен бути ретельно продуманим.

При сприйнятті системи просторів інтер'єра, що перетікають, переборюється одномоментність його впливу, що властиве єдиним нерозчленованим просторам, і змінюється організація процесу сприйняття у часі. Архітектор вирішує тут комплексну задачу всієї послідовної “експозиції” так, щоб забезпечити визначений маршрут руху відвідувачів, а виходить, запрограмувати послідовність вражень від зорових кадрів, що змінюються, і всієї системи композиції у цілому. При організації сприйняття послідовності просторів, що перетікають – ритму світлотіньових та кольорових відносин, пропорцій, розмірів, фактури, матеріалу і т.д., архітектор враховує взаємовідношення всього цього з людиною, що буде переміщатися у даному просторі і сприймати його в русі. Тому, темп, порядок, характер і ступінь сприйняття таких просторів повинен бути передбачений архітектором у проекті.

При всій уявній волі у виборі напрямків руху в інтер'єрах громадських будинків, загальна програма переміщення людей підкоряється визначеним зако-номірностям. Закономірність ця обумовлена рамками функціонального процесу, технологічною специфікою будинку і графіком руху. Завдяки наявності такої закономірності в русі відвідувачів громадських будинків стає реальним створення фіксованого маршруту естетичного сприйняття і визначеної програми зорових вражень. Так прогулянковий рух глядачів у фойє під час антрак-ту надає спостерігачеві відому “волю сприйняття”, тоді як підйом по відкритих сходах або рух до неї дозволяє з більшою імовірністю передбачати, по якому маршруті “піде” око спостерігача, зробити сприйняття більш однозначним.

12

Фіксованим графіком руху можна у значній мірі керувати сприйняттям глядача: акцентувати його увагу на тих чи інших деталях, визначати просторовотим-часову послідовність огляду різних аспектів навколишнього середовища, впливати на “стратегію сприйняття” архітектурного простору в цілому. При послідовності сприйняття інтер'єра необхідно враховувати відстані, з якого глядач буде сприймати елементи його композиції. Сприймана в русі композиція внутрішнього простору будинку розглядається фрагмент за фрагментом, кожний з яких повинен бути опрацьований як окремий зоровий кадр і поданий таким чином, щоб найвигідніше підкреслити його достоїнства.

Рішення деяких інтер'єрів театрів, концертних залів у відомих випадках характеризується концентрацією засобів художньої виразності на першому зо-ровому враженні, що розкривається від головного входу – “головної фіксованої точки”. “Головна фіксована точка” у місці переходу від зовнішнього середовища з властивим їй масштабом і просторовою організацією до середовища, побудованого за законами внутрішнього простору, часто є вирішальною у створенні першого враження про інтер'єр. Обміркована планувальна структура, концентрація засобів художньої виразності у цьому першому вирішальному зоровому кадрі формує художній образ, що запам'ятовується.

ВИСНОВКИ

1. З’ясовано, що основним змістом концепції побудови сучасного інтер'єра громадського видовищного будинку є визнання формотворної ролі функ-ціонального процесу, що визначає поводження і сприйняття людини. Дослідження проблем, пов'язаних із проектуванням і аналізом інтер'єра громадського будинку, а також врахування кола соціально-психологічних критеріїв дозволили прийняти як робочу модель (стрижень подальшого дослідження) наступну конструкцію. Усе різноманіття побудови інтер'єра і форм його сприйняття досить продуктивно можна розглядати через призму двох основних типів поведінки людини: цілеспрямовано-екстрогенного і невимушеного інтрогенного. Обумовлені матеріально-практичною і художньо-естетичної потребою, ці форми поведінки в інтер'єрі визначають різний психологічний стан людини (потребу, увагу, установку і відношення до фактора часу) є основою сприйняття інтер'єра та організації його композиції.

2. Сформульовано ергономічні основи формування інтер’єрних просторів громадського видовищного будинку. Показано, що просторово-антропометричний фактор у формуванні інтер'єра видовищного будинку відіграє визначальну роль. Розглянуто психофізіологічні умови сприйняття і поведінки людини в інтер’єрних просторах. Показано роль факторів внутрішньої мотивації і роль уваги, установки і часу в сприйнятті інтер'єра. Розкриття формотворної ролі поведінки людини (її руху і сприйняття) в інтер'єрі проходить через дослідження психологічних факторів: потреби, уваги,

13

установки, орієнтації, сприйняття часу, образно-асоціативного уявлення і т.п. Ці психологічні ланки процесів руху і сприйняття визначають функціональний зв'язок між цільовим призначенням архітектурного середовища і її формою-композицією. Показано, що реакція на сприйняття інтер'єра обумовлена не тільки психологічними умовами і передумовами. У дослідженні закономірностей сприйняття інтер'єра і його формоутворення необхідно враховувати і психофізіологічні особливості зорової системи.

3. З’ясовано, що естетична реакція від сприйняття інтер'єра обумовлена у значній мірі психологічними умовами і передумовами. З іншого боку, для виникнення естетичного почуття необхідно враховувати фізіологічні особливості зорової системи. Умовний розгляд сприйняття інтер'єра на сенсорному (фізіологічному) і перцептивному (психологічному) рівнях служить методом аналізу взаємодії людини з інтер'єром на різних зрізах об'єктивності, розглянутого змісту і допомагає розділити групи задач, пов’язаних з організацією естетичного сприйняття інтер'єра і його формоутворенням.

4. Показано, що уявлення про архітектурну форму інтер'єра поширюються у процесі дослідження закономірностей сприйняття просторово-часових влас-тивостей композиції. Архітектурний простір інтер'єра, сприймається людиною неадекватно, реально існуючому. Відчуття простору зв'язане з психологічними особливостями людини (сполучення просторових вражень у часі, залежність перцептивного часу від цільової настанови сприйняття, кількості і змісту інформації в архітектурній формі і т.д.).

5. Дослідження показало, що роль процесу руху і сприйняття в інтер'єрі громадського будинку найбільше рельєфно прослідковується в трьох основних аспектах:

- у розкритті матеріально-утилітарної основи композиції (кінетики функціонального процесу), обумовленої цілеспрямованою потребою в умовах навмисної уваги і дефіциту часу сприйняття;

- у виявленні принципів упорядкованості композиції і гармонізації естетичного сприйняття за рахунок усунення напруги уваги і відчуття нудьги від монотонності навколишнього середовища;

- у розкритті закономірностей побудови архітектурного образу за принципом діалектичної єдності ідейно-художнього призначення інтер'єра і структури композиційної побудови.

6. Визначено, що цілеспрямована активність в інтер'єрі викликана практичною потребою. При її реалізації суб'єкт поводиться активно, сам “відшукує” об'єкт, який його цікавить. Цілеспрямований рух в інтер'єрах відбувається, звичайно, в умовах дефіциту часу й обумовлений бажанням скоріше досягти практичної мети, тому тут економія сил і енергії споживачів є неодмінною умовою. Організація цілеспрямованого руху в інтер'єрі пов'язана з наступними основними проблемами архітектурної композиції:

- технологічна упорядкованість архітектурно-планувальної структури;

14

- упорядкованість архітектурної композиції через структурність і цілісність побудови;

- єдність у взаємодії часу сприйняття й інформаційної ємності композиції;

- полегшення орієнтації прийомами архітектурної побудови.

7. Технологічна упорядкованість архітектурно-планувальної структури пов'язана з вирішенням наступних задач:

- диференціацією архітектурно-планувальної структури інтер'єра та площі;

- визначенням кількості джерел цілеспрямованого руху;

- розкриття якості і кількості обов'язкових і бажаних зв'язків між функціональними одиницями;

- об'єднанням і диференціацією функціональних зон за ступенем і характером їхньої сумісності (функціональної, гігієнічної і психологічної);

- упорядкуванням взаємодії функціональних одиниць у почасовій послідовності.

8. Для орієнтації в інтер'єрі цілеспрямованого руху необхідно:

- диференціювати функціональні зони (відокремити зони утилітарного руху від прогулянкового);

- регламентувати відстані між основними функціональними ділянками;

- вибрати прямолінійний графік руху, домогтися простоти і ясності архітектурно-планувального рішення;

- регламентувати інформаційну ємність і насиченість композиційних засобів, використовувати прості архітектурні форми, метричні членування простору, що полегшують відлік наступного руху;

- візуально розкрити і розмістити в поле взаємного бачення комунікаційні вузли (головний вхід, прорізи суміжних приміщень, проходи і т.п.), що підхоплюють “естафету” руху до центру композиції інтер'єра;

- усунути елементи, що дезорієнтують, (помилкові двері, тупикові проходи і т.п.), необґрунтовані спуски-підйоми;

- особливу увагу приділити розташуванню сходів, що активно орієнтують і “фокусують” потоки руху людей.

9. З’ясовано, що якість проектних рішень громадських видовищних будинків або їхніх частин повинна визначатися комплексом вимог, які визначають умови комфортного існування в ньому людини. Цей комплекс вимог (функціональних, технічних, економічних, архітектурно-художніх та ін.) визначає значно більший діапазон показників, ніж ті, котрі сформульовані у нормативних документах. Показано, що метою оцінки ергономічних показників якості є визначення їх відповідності ергономічним вимогам і встановлення рівня ергономічності об'єкта. Оцінка проводиться за допомогою порівняння значень ергономічних показників якості об'єкта з їхніми базовими значеннями. Ергономічні вимоги визначаються властивостями людини і характеристиками середовища використання і ставляться до об'єкта оцінки з метою оптимізації взаємодії людини з даним об'єктом.

15

Список публікацій за темою дисертації

1. Мироненко В.П., Скороходова А.В. Художньо-композиційні особливості формування інтер'єрних просторів// Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. ст. – Харків: ХДАДМ, 2000.-№4-5. - С. 15І-153.

2. Скороходова А.В. Сучасні проблеми формування інтер'єрних просторів // Вісник харківської державної академії дизайну і мистецтва: Зб. ст. – Харків: ХДАДМ, 2001.- №4. - С.148-152.

3. Скороходова А.В Особливості сприйняття інтер'єрних просторів// Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. ст. – Харків: ХДАДМ, 2000. - №6., 2001. - №1.- С.16-21.

4. Мироненко В.П., Скороходова А.В. Інформаційно-комунікативна роль реклами// Науковий вісник України: Зб. ст. – Харків: ХДТУБА, 2002. - №20. - С.20-24.

5. Скороходова А.В Синтез художніх засобів при формуванні інтер'єра// Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. ст. – Харків, ХДАДМ, 2003. - №3-4., 2004. - №1-2. - С.3-4.

6. Скороходова А.В. Людина і простір. Психологічний підхід// Вісник хар-ківської державної академії дизайну і мистецтва: Зб. ст. – Харків, ХДАДМ, 2004. - №2. - С.99-102.

7. Скороходова А.В. Синтез художніх засобів при формуванні інтер'єра// Вісник харківської державної академії дизайну і мистецтва: Зб. ст. – Харків, ХДАДМ, 2001. - №4., 2003. - №3-4., 2004. - №2. - С.3-4.

8.Скороходова А.В., Мироненко В.П. Засоби візуальної комунікації у міському середовищі// Дизайн , реклама образотворче мистецтво: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції „Сучасні інновації в освіті та проблеми їхнього практичного впровадження”, 15-16 квітня 2004р.: Зб. ст. – Полтава, 2004. – том №6. - С.51-54.

АНОТАЦІЯ

Скороходова А.В. Ергономічні особливості удосконалення внутрішніх архітектурних просторів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури.- Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури,- Харків, 2005.

Дисертація присвячена питанням дослідження ергономічних особливостей удосконалення внутрішніх архітектурних просторів. Показано, що на сучасному етапі розвитку теорії архітектури виникає необхідність розробки питань психологічної адаптації, гуманізації і художній виразності інтер'єра, приведення принципів його композиційної організації у відповідність із сучасними ергономічними, функціонально-типологічними, технологічними та ін. вимогами.

16

Основою функціонального процесу в інтер'єрі, його активними складовими є організований рух і сприйняття людини. Процеси руху, сприйняття є своєрідним стимулом, що породжує формоутворення, повідомляє йому початковий імпульс. Проблеми організації руху і сприйняття в інтер'єрі охоплюють всі аспекти композиції. Ці процеси зв'язані з технологічною схемою архітектурного рішення, просторово-тимчасовою характеристикою композиції і проблемою архітектурного образу. Розкриття змісту процесів руху і сприйняття людини в архітектурному середовищі послужило основою методики цілеспрямованого проектування інтер'єрів громадських будинків.

У ході дослідження було виявлено, що житлове середовище являє собою складну ієрархічну систему “ЛЮДИНА-УСТАТКУВАННЯ-СЕРЕДОВИЩЕ” (Л-У-С). Досліджено значення засобів і методів ергономіки в сучасному проектуванні та удосконалюванні інтер’єрного середовища; виявлені особливості ергономічного забезпечення якості внутрішнього інтер’єрного простору; сформульовані ергономічні критерії оцінки якості середовища; розроблені рекомендації з рішення проектних задач на основі ергономічних критеріїв якості.

Запропонована методика дозволяє раціонально, ефективно використовувати: творчі сили архітектора, допомагає уникнути помилки і випадкові недоцільні рішення; фізичну енергію споживачів у результаті упорядкованості технологічної схеми архітектурно-планувального рішення; психологічну енергію споживача за рахунок створення легко сприйманої структури, упорядкованості композиції і гармонізації сприйняття; матеріали і капіталовкладення за рахунок добору необхідної кількості засобів архітектурної виразності і синтезу мистецтв, достатніх для досягнення запрограмованої емоційної напруги, психологічного впливу та образного змісту.

Ключові слова: громадські будівлі та споруди, ергономічний підхід, внутрішній архітектурний простір.

Аннотация

Скороходова А.В. Эргономические особенности совершенствования внутренних архитектурных пространств. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – теория архитектуры, реставрация памятников архи-тектуры. – Харьковский государственный технический университет строительства и архитектуры, Харьков, 2005.

Диссертация посвящена