НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

СОЛОВЙОВ ЕДУАРД ПЕТРОВИЧ

УДК 343.53 (477)

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ФІКТИВНІ ДІЇ В ПІДПРИЄМНИЦТВІ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті МВС при Донецькому національному університеті.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Філонов Володимир Петрович,

Донецький юридичний інститут МВС при

Донецькому національному університеті,

професор кафедри кримінального права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Гуторова Наталія Олександрівна,

Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права № 2;

кандидат юридичних наук, доцент

Кузнецов Віталій Володимирович

Інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції (Національна академія внутрішніх справ), заступник начальника кафедри кримінального права та процесу.

Провідна установа:   Львівський юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України, кафедра кримінального права та кримінології (м. Львів)

Захист відбудеться “22” липня 2005 року о “13.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано “21” червня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічна безпека України, як і будь-якої держави, - це гарантія її незалежності, дійсного суверенітету та соціально-економічного прогресу. Розвиток ринкових відносин в українському суспільстві, прагнення громадян до становлення держави як демократичної та соціальної, як це продемонстрували підсумки минулорічних виборів, набрали істотної динаміки. Україна концептуально визначилась щодо основних напрямків та параметрів своєї економічної безпеки, заходів, за допомогою яких вона гарантується, й механізмів її практичної реалізації. Для забезпечення безпеки у сфері економіки держава використовує різні способи. Одним із них, притому таким, що безперечно підтвердив таку свою ефективність, є захист економічної системи кримінально-правовими засобами.

Чинний Кримінальний кодекс України (далі – КК) містить низку правових норм, за допомогою яких здійснюється кримінально-правова охорона економічної системи України. При цьому за останні десять років у вітчизняному кримінальному законодавстві спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості таких норм, що є реакцією з боку держави на появу нових для України видів суспільно небезпечних посягань на економічні відносини. Але вже зараз стає очевидним, що таке розширення кількості кримінально-правових норм у окремих випадках не є необхідним. Це викликає складнощі в їх сприйнятті та застосуванні на практиці. При здійсненні криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері господарської діяльності не повною мірою використовуються можливості об’єднання в єдиний склад злочину діянь, які посягають на єдиний безпосередній об'єкт, мають значні подібності в об’єктивній стороні та не відрізняються за суб’єктивними й кваліфікуючими ознаками. Одним із засобів подолання цього негативного явища є дослідження близьких складів злочинів і виокремлення загального в їх ознаках з метою проведення ретельної їх систематизації.

Аналіз стану злочинності в сфері господарської діяльності за часи незалежності України, повідомлень у засобах масової інформації та опитування працівників правоохоронних органів, а також вивчення наукової літератури та досвіду встановлення й застосування кримінальної відповідальності за посягання на економічні відносини у зарубіжних країнах з ринковою економікою переконливо свідчать, що значною розповсюдженістю й суспільною небезпечністю характеризуються фіктивні дії в підприємництві. Чинне вітчизняне кримінальне законодавство до таких злочинів відносить фіктивне підприємництво (ст. 205 КК) та фіктивне банкрутство (ст. 218 КК).

Проблемам злочинності у сфері господарської діяльності вчені-фахівці в галузі кримінального права і кримінології завжди приділяли і приділяють велику увагу. Значний внесок у дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності взагалі та за фіктивне підприємництво й фіктивне банкрутство зокрема зробили П.Андрушко, О.Бандурка, Л.Брич, А.Волобуєв, П.Воробей, В.Голіна, А.Гутнік, Н.Гуторова, О.Дудоров, А.Зелінський, М.Коржанський, В.Кузнецов, Я.Лантінов, Н.Ляпунова, Г.Матусовський, М.Мельник, В.Мойсик, В.Навроцький, Ю. Опалінський, М.Панов, О.Перепелиця, В.Попович, О.Свєтлов, А.Смирнов, В.Сташис, Є.Стрельцов, Ю.Сухов, В.Тацій, В.Філонов, М.Хавронюк, В.Шакун та ін.

Серед російських дослідників слід назвати М.Бєляєва, Б.Волженкіна, Л.Гаухмана, В.Єгоршина, Ю.Єжова, С.Максимова, С.Жовніра, В.Колесникова, Н.Кузнецову, І.Кучерова, К.Лейкіну, В.Ларичева, В.Леонтьєва, Н.Лопашенко, Ю.Ляпунова, Л.Малахова, А.Наумова, П.Некипєлова, І. Сапожникова, Т.Сергєєву, С. Солодовнікова та ін.

Разом із тим, у працях цих вчених проблеми фіктивних дій в підприємництві на монографічному рівні спеціально не досліджувалися, а їх окремі аспекти аналізувалися у зв’язку із аналізом загальних проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності або проблемами кримінальної відповідальності за окремі з цих діянь – фіктивне підприємництво або фіктивне банкрутство. Тому ними були розглянуті лише окремі аспекти вказаної проблеми. По багатьох же із зазначених питань висловлені спірні судження, у зв’язку з чим вони потребують подальшої наукової розробки.

Необхідність комплексного, всеохоплюючого наукового аналізу фіктивних дій в підприємництві визначається потребою не лише з’ясувати ознаки правової підстави кримінальної відповідальності за такі діяння, а й визначити загальне в цих ознаках, що дозволить піднятися на новий щабель у їх узагальненні для теоретичної розробки кримінально-правової категорії “фіктивні дії в підприємництві”.

Викладене, таким чином, свідчить про своєчасність і важливість обраного напрямку дослідження, а також його перспективність для розробки ефективної законодавчої моделі кримінально-правової охорони економічної системи України від фіктивних дій у підприємництві. Все це обумовило вибір теми цієї дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження базується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000 (розд. V, п.п. 31, 32, 44), Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143/2002 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Дослідження виконано згідно з Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Донецького інституту внутрішніх справ МВС України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблем кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві. Дана мета зумовила постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати підстави, принципи та міжнародно-правові чинники криміналізації фіктивних дій в підприємництві; 2) визначити родовий та безпосередній об’єкти фіктивних дій в підприємництві, на підставі чого визначити їх місце в системі норм та інститутів кримінального права; 3) проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки фіктивних дій в підприємництві; 4) дослідити їх кваліфікуючі ознаки, а також здійснити відмежування фіктивних дій в підприємництві від інших злочинів; 5) виявити недоліки кримінального законодавства в частині встановлення відповідальності за фіктивні дії в підприємництві, практики його застосування та сформулювати пропозиції щодо їх усунення.

Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності.

Предметом дослідження виступає кримінально-правова характеристика фіктивних дій в підприємництві, а також норми вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, які передбачають відповідальність за суспільно небезпечні посягання у сфері господарської діяльності взагалі і за окремі злочини (фіктивне підприємництво та фіктивне банкрутство), а також практика застосування вказаних вище норм, а також система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Методологія та методи дослідження. У ході дослідження було застосовано загальнонаукові і спеціальні методи пізнання. Серед найважливіших слід виділити такі: діалектичний метод, який застосовувався для дослідження правових механізмів захисту суспільних відносин у сфері підприємницької діяльності та суспільних відносин, які забезпечують охорону від фіктивних проявів через дослідження більш загальних категорій кримінального права; системно-структурний і функціональний методи – при конструюванні та структуризації системи злочинів у сфері господарської діяльності й визначенні місця в ній фіктивних дій в підприємництві, для з’ясування структури правових норм, які передбачають відповідальність за вказані види злочинів під кутом зору встановлення змісту і вдосконалення норм чинного законодавства країни; логіко-правовий метод – для дослідження об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. та 218 КК, завдяки чому вдалося виявити певні недоліки в конструкціях складів аналізованих злочинів, з’ясувати їх загальні риси та відмінності; порівняльно-правовий дав можливість оцінити норми кримінального права інших держав і співвіднести їх з вітчизняними нормами, які передбачають відповідальність за фіктивні дії в підприємництві; догматичний (юридичний) метод, що ґрунтується на використанні правил формальної логіки для пізнання права, – під час аналізу побудови юридичних конструкцій складів злочинів (фіктивного підприємництва та фіктивного банкрутства), а також для критичного аналізу зазначених норм і визначення змісту юридичних термінів, що вживаються в цих нормах; соціологічний метод – під час аналізу результатів опитування працівників правоохоронних органів, матеріалів судової практики, звітності правоохоронних органів та суду.

У процесі написання дисертації автор вивчив статистичні й аналітичні дані МВС України, СБУ, ДПА, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України за період з 2001 по 2004 рік. Проаналізовано також 100 кримінальних справ, 70 з них – за фактами фіктивного підприємництва та 30 – фіктивного банкрутства. Проведено опитування 250 працівників МВС. Використано й особистий досвід роботи в оперативних підрозділах УМВС України в Донецькій області.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертаційного дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені загальним проблемам кримінального права, кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, загальної теорії права, цивільного, господарського, фінансового та податкового права, кримінології, криміналістики та інших галузей права.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві, що дало змогу сформулювати нові наукові положення, які запропоновані автором особисто:

1. Уперше обґрунтоване введення до кримінального права категорії “фіктивні дії в підприємництві”, яку визначено як складне негативне соціальне явище, що поєднує два види злочинів: а) передбачений ст. “Фіктивне підприємництво” та б) передбачений ст. “Фіктивне банкрутство” розділу VII “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини КК України. Суспільна небезпечність фіктивних дій в підприємництві полягає у створенні умов для заподіяння майнової шкоди іншим учасникам господарських відносин.

2. Уперше доведено єдність соціальної природи фіктивних дій в підприємництві, спільними ознаками якої виступають: 1) ознаки, що характеризують правомірну сторону як, підприємництва, так і банкрутства - легітимність створення чи придбання суб’єкта підприємницької чи господарської діяльності, наявність засновника або власника суб’єкта підприємницької чи господарської діяльності, можливе тимчасове здійснення законної підприємницької діяльності; 2) ознаки, які свідчать про злочинний зміст фіктивних дій, а саме: обман держави, юридичних чи фізичних осіб, підробка документів, завдання як прямих, так і непрямих збитків іншим особам, створення умов для вчинення інших злочинів або їх приховування.

3. Юридичні ознаки фіктивних дій в підприємництві вперше визначено як створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності для вчинення злочину або його приховування, укладення з такою ж метою від імені цієї особи угод без наміру їх реально виконувати, а так само завідомо неправдива офіційна заява про неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.

4. На підставі ґрунтовного аналізу вперше доведено, що криміналізація фіктивних дій в підприємництві відповідає підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Запропонований такий спосіб криміналізації цього діяння, який повною мірою відповідатиме розробленим наукою кримінального права принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.

5. Беручи за підставу безпосередній об'єкт злочину, запропоновано власну, дещо відмінну від запропонованих у науці кримінального права, класифікацію злочинів у сфері господарської діяльності на такі групи: 1) злочини проти встановленого порядку обігу матеріальних цінностей, інших документів чи предметів та системи валютного регулювання; 2) злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності; 3) злочини проти конкурентних відносин та відносин у сфері промислової власності; 4) злочини проти встановленого порядку реалізації споживачам товарів і надання послуг; 5) злочини проти встановленого порядку у сфері приватизації державного, колективного чи комунального майна.

6. Уперше визначене місце фіктивних дій в підприємництві в системі норм, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Ці посягання входять до групи, яка об’єднує злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності.

7. По-новому визначено поняття створення суб’єкта господарської діяльності як передбачені законодавством дії, наслідком яких є юридичне оформлення статусу юридичної особи (державна реєстрація), а в окремих випадках – і отримання спеціального дозволу (ліцензії).

8. Наведено додаткові аргументи на користь того, що придбання юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності – це придбання майна, володіння яким надає право керівництва юридичною особою –суб’єктом господарської діяльності. Придбання майна, володіння яким надає право керівництва юридичною особою, – це придбання акцій, паю, частки чи цілого підприємства, як майнового комплексу.

9. Уперше запропоновано кваліфікуючими ознаками фіктивних дій в підприємництві передбачити їх вчинення повторно, за попередньою змовою групою осіб та якщо вони сприяли спричиненню великої майнової шкоди державі, фізичній або юридичній особі.

10. Одержала подальшого розвитку точка зору щодо нагальної потреби заміни у КК категорії “неоподатковуваний мінімум доходів громадян” на “карний мінімум”, який має бути єдиним як для диспозицій, так і для санкцій статей Особливої частини КК та визначатиметься окремим Законом.

11. Розроблено проект постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про фіктивні дії в підприємницькій діяльності”.

12. Розроблено нову редакцію ст. 205 КК “Фіктивні дії в підприємництві”.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності в цілому та за фіктивні дії в підприємництві; у правотворчості – внесені пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за фіктивні дії в підприємництві, можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві; у навчальному процесі – при викладенні курсу Особливої частини кримінального права (теми “Злочини у сфері господарської діяльності”), підготовці підручників і навчальних посібників з кримінального права.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в діяльність Верховного Суду України (акт від 18 січня 2005 року) та використано Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України під час вдосконалення Кримінального кодексу України (акт від 14 січня 2005 року № 06/1947).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на трьох наукових конференціях: регіональній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю” (19 травня 2004 р., м. Донецьк), всеукраїнській науково-практичній конференції “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному процесі” (26 листопада 2004р., м. Донецьк) та науково-практичній конференції “Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (17-18 травня 2005 р. м. Київ).

Положення дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті.

Публікації. Основні теоретичні висновки і рекомендації, сформульовані в дисертації, викладено автором у наукових статтях, три з яких опубліковано у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи складає 251 сторінки, з яких основного тексту 201 сторінка, список використаних джерел – 15 сторінок (188 назв) і додатків – 36 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет; охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Фіктивні дії в підприємництві: підстави та принципи криміналізації та досвід іноземних держав у кримінально-правовій протидії їх вчиненню” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Підстави та принципи криміналізації фіктивних дій в підприємництві” на підставі ґрунтовного аналізу підстав криміналізації суспільно небезпечних діянь дисертант доводить обґрунтованість кримінально-правової заборони фіктивних дій в підприємництві.

Підкреслюється, що така криміналізація повинна здійснюватися відповідно до розроблених теорією кримінального права принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, а саме соціальних ї соціально-психологічних принципів криміналізації, а також принципів, що визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечливості системи норм кримінального права, та несуперечливості між нормами кримінального, кримінально-процесуального й інших галузей права.

Аналізуючи суспільну небезпечність фіктивних дій в підприємництві автор доходить висновку, що вона є достатньою для їх криміналізації. Під час розгляду позицій науковців звертається увага на висловлену у науці кримінального права позицію щодо тотожності у характері суспільної небезпечності фіктивного підприємництва і фіктивного банкрутства, та відсутності контраргументів такої точки зору. Розвиваючи це положення, дисертант стверджує, що оскільки фіктивне підприємництво і фіктивне банкрутство мають єдиний характер суспільної небезпечності, то поєднання їх в одну категорію є обґрунтованим. Це дає можливість визначення суспільної небезпечності фіктивних дій в підприємництві як єдиної кримінально-правової категорії. Ураховуючи викладене, дисертант робить висновок, що суспільна небезпечність фіктивних дій в підприємництві полягає в створенні умов для заподіяння майнової шкоди іншим учасникам господарських відносин.

Характеризуючи відносну поширеність розглядуваного діяння, автор доводить, що фіктивні дії в підприємництві є вельми латентним різновидом злочинів і їх поширеність набагато перевищує офіційно виявлену кількість. Фіктивні дії в підприємництві є поширеним явищем в суспільному житті України, і, безумовно, цей факт підтверджує необхідність кримінально-правової норми, яка забороняє цю суспільно небезпечну, високо латентну поведінку.

Визначаючи суть принципу конституційної адекватності, дисертант приділяє увагу положенням ст. 42 та ст. Конституції України та доводить, що заборона фіктивних дій в підприємництві не суперечить положенням Основного Закону України, а навпаки, спрямована на їх упровадження в реальне життя. Відповідно і встановлення кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві є необхідним заходом для реалізації положень Конституції України.

Досліджуючи принцип системно-правової несуперечності, автор доходить висновку, що положення господарського і цивільного законодавства містять суперечності у визначенні такої категорії, як “створення суб’єкта господарської діяльності (юридичної особи)”, що обумовлює необхідність вдосконалення диспозиції ст. КК “Фіктивне підприємництво”. Порівняння диспозиції ст. “Фіктивне банкрутство” з положеннями господарського права дає можливість дійти висновку про доцільність спростити її формулювання, вилучивши слово “фінансову”, а також усунути казуальне надання ознак суб’єкта злочину.

У перебігу дослідження принципу міжнародно-правової необхідності та допустимості криміналізації дисертант аналізує міжнародні угоди, які стосуються державного регулювання господарської діяльності або встановлюють зміст умов, спрямованих на забезпечення інтересів держави, суспільства, окремих осіб, та аргументує, що жодна з міжнародних угод України не суперечить криміналізації фіктивних дій в підприємництві. Навпаки, для реалізації положень багатьох з них необхідна ефективна державна протидія такій категорії антисуспільних проявів. Загальним підсумком цієї частини дослідження є висновок, що існування норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за фіктивні дії в підприємництві, не суперечить міжнародним зобов’язанням України та має відповідні аналоги у КК інших держав.

Розглядаючи домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації (декриміналізації) автор обґрунтовує, що альтернативи криміналізації фіктивних дій в підприємництві фактично на сучасний момент немає. Декриміналізація такого явища, яка не буде супроводжуватись компенсаційними заходами, спричинить виникнення суттєвої прогалини в можливостях держави регулювати економічні процеси в Україні.

Визначаючи зміст принципу відсутності прогалин чи надмірної заборони, автор аналізує співвідношення фіктивних дій в підприємництві з іншими нормами Особливої частини КК та доводить, що вивчення розділу VІІ Особливої частини КК “Злочини у сфері господарської діяльності” дає підстави стверджувати, що норма, яка передбачатиме відповідальність за фіктивні дії в підприємництві, логічно доповнюватиме інші норми цього розділу і є необхідною для уникнення прогалин у кримінально-правовій охороні національної системи господарювання.

Аналізуючи принципи відсутності прогалин чи надмірної заборони, визначеності та єдності термінології, і принцип повноти складу, принцип процесуальної здійснимості переслідування, автор доходить висновку, що норми, які описують фіктивні дії в підприємництві, мають певні конструктивні недоліки і потребують удосконалення, оскільки не повною мірою відповідають зазначеним принципам.

У другому підрозділі “Кримінально-правова протидія фіктивним діям у підприємництві: досвід іноземних держав” проведено порівняльний аналіз кримінального законодавства України та окремих зарубіжних країн щодо протидії фіктивним діям у підприємницькій діяльності.

Констатується, що, на відміну від національного законодавства, в іноземних державах до фіктивних дій у підприємницькій діяльності кримінальне право відносить різноманітні та складні за своєю формою й обсягом суспільно небезпечні та протиправні діяння, які свідчать про недійсний, незобов’язальний і вигаданий характер угод і вчинків. За переконанням автора, спроба національного законодавця обмежити їх обсягом лише двома нормами у КК України (фіктивне підприємництво – ст. 205 КК та фіктивне банкрутство – ст. 218 КК) не може свідчити про адекватність і виваженість кримінальної політики держави у сфері господарювання. Як наслідок, потрібно шукати інші шляхи правового вирішення цього питання, наприклад, за рахунок комплексного вивчення та імплементації тих положень іноземного кримінального законодавства, які є ефективними, дієвими та зарекомендували себе з позитивного боку в судово-слідчій практиці.

Далі дисертант підкреслює, що іноземне кримінальне законодавство переважно розуміє під фіктивністю (фіктивними діями) в підприємництві різного роду шахрайські посягання, маніпуляції, махінації, схеми та піраміди. Зрозуміло, що для українських правників така ситуація є незвичною, оскільки національне кримінальне законодавство чітко відмежовує шахрайство від суміжних злочинів. Дуже часто те, що у КК України визнається фіктивним банкрутством, в іноземних кримінальних кодексах охоплюється складами шахрайства з фінансовими ресурсами, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства тощо. Іноді навіть за умови ретельного аналізу кримінально-правових норм іноземного законодавства не можна чітко виокремити склади фіктивного підприємництва чи фіктивного банкрутства, оскільки вони передбачаються іншими складами злочинів у сфері підприємницької (господарської) діяльності, збігаються з ними або розуміються в контексті. Саме визначення фіктивних дій у здійсненні підприємництва може бути як широким (наприклад, розділ 18 Зводу законів США, КК Китаю), так і вузьким (КК Японії). При цьому шкода, яка заподіюється внаслідок фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності, порівняно з КК України, як правило, не має конкретних вимірів, а є аксіологічним поняттям.

Звертається увага на особливості визначення у законодавстві зарубіжних держав суб’єкту фіктивних діянь у підприємницькій сфері, який, як правило, є спеціальним (керівник, власник підприємницької структури, службова особа тощо). На окрему увагу заслуговують положення зарубіжного кримінального законодавства, які передбачають відповідальність юридичних осіб (організацій).

У другому розділі “Об’єктивні та суб’єктивні ознаки фіктивних дій в підприємництві” досліджено обов’язкові та факультативні ознаки об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони фіктивних дій в підприємництві.

У першому підрозділі “Поняття та систематизація злочинів у сфері господарської діяльності. Визначення об’єкта фіктивних дій в підприємництві”, визначається поняття злочинів у сфері господарської діяльності, на підставі аналізу родового та безпосереднього об’єктів здійснюється їх класифікація. Родовий об’єкт цих злочинів автор визначає як суспільні відносини, що забезпечують належні: виробництво продукції, торгівлю, надання послуг, виконання робіт, їх споживання та облік, або, інакше кажучи, встановлений порядок здійснення господарської діяльності в будь-якій формі організації й управління виробництвом, взаємовідносин та економічної зацікавленості між особою, суспільством і державою. Безпосереднім об’єктом фіктивних дій в підприємництві, як обґрунтовано в роботі, виступають суспільні відносини, що забезпечують належне функціонування системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності.

На підставі аналізу безпосереднього об’єкту злочинів у сфері господарської діяльності пропонується класифікація цих злочинів, що має певні відмінності від класифікацій, запропонованих раніше у науці кримінального права. На думку дисертанта, злочини у сфері господарської діяльності за цим критерієм поділяються на такі групи:

1) злочини проти встановленого порядку обігу матеріальних цінностей, інших документів чи предметів та системи валютного регулювання – ст.ст. , 200, 201, 207, 208, 215, 223, 224 КК;

2) злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності – ст.ст. 202, 203, 204, 205, 209, 209-1, 210, 211, 212, 213, 216, 218, 219, 220, 221, 222 КК;

3) злочини проти конкурентних відносин та відносин у сфері промислової власності – ст.ст. 203-1, 206, 228, 229, 231, 232 КК;

4) злочини проти встановленого порядку реалізації споживачам товарів і надання послуг – ст.ст. 217, 225, 226, 227 КК;

5) злочини проти встановленого порядку у сфері приватизації державного, колективного чи комунального майна – ст.ст. 233, 234, 235 КК.

Обґрунтовується визнання безпосереднім об’єктом фіктивних дій в підприємництві системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницькою діяльністю.

У другому підрозділі “Об’єктивна сторона фіктивних дій в підприємництві” основну увагу дисертант зосереджує на аналізі обов’язкових ознак об’єктивної сторони фіктивного підприємництва та банкрутства.

Об’єктивна сторона фіктивних дій у підприємницькій діяльності знайшла своє безпосереднє закріплення в ст. ст.205 та 218 КК. У назвах цих статей прямо вказано на фіктивних характер дій. Визначено соціальну природу фіктивного підприємництва та фіктивного банкрутства, яка характеризується значною кількістю спільних ознак.

Аналізуючи ознаки об’єктивної сторони фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) дисертант стверджує, що поняття “створення суб’єкта підприємницької діяльності” (у контексті чинного кримінального законодавства) слід визначити як сукупність дій, передбачених законодавством, наслідком яких є юридичне оформлення статусу юридичної особи (державна реєстрація), а в окремих випадках і отримання спеціального дозволу (ліцензії).

На думку автора, закінченим злочином є дії, пов’язані зі створенням суб’єкта підприємницької діяльності з певною метою, саме з моменту фактичного його створення або в окремих випадках і з моменту отримання спеціального дозволу (ліцензії). Усі інші дії є лише готуванням або замахом на злочин, бо реально процес створення юридичної особи ще не закінчився. Це фактично означає, що злочин слід вважати закінченим з моменту набуття статусу юридичної особи суб’єктом підприємницької діяльності у повному обсязі.

Дисертант обґрунтовує, що “під придбанням суб’єкта підприємницької діяльності” (юридичної особи) слід розуміти придбання права власності на цю особу, а також купівлю певного пакету акцій товариства, що дозволяє фактично керувати діяльністю цього підприємства та впливати на прийняття рішень його керівними органами.

Автор вважає за необхідне визначити наведені вище поняття у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України.

Під час розгляду об’єктивної сторони фіктивного банкрутства (ст. 218 КК) дисертант звертає увагу на існуючу у кримінально-правовій літературі дискусію щодо визначення адресата завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансовий стан боржника при фіктивному банкрутстві. Диспозиція ст. КК, хоч і вказує на офіційність заяви про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, містить традиційний опис аналізованого складу злочину і підставу для суперечливого тлумачення кримінального закону не усуває. Дисертант доходить висновку, що доцільно використати розуміння адресата такої заяви як суду, оскільки це запропоновано новим господарським законодавством у ч.2 ст. ГК. При цьому для кваліфікації за ст. КК важливо встановити не тільки адресата завідомо неправдивої заяви, але й ту обставину, що така заява винної особи, зроблена стосовно фінансової неспроможності боржника, зумовила заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Третій підрозділ “Встановлення ознак суб’єкта фіктивних дій в підприємництві” присвячений розгляду суб’єктів злочинів, передбачених ст. ст. 205 і 218 КК, які безпосередньо зазначені в диспозиціях цих статей.

За результатами проведеного автором дослідження з’ясовано ознаки, що характеризують соціальний статус, правове становище особи, визначають суб’єкта в разі здійснення як фіктивного підприємництва, так і банкрутства. Суб’єкти в цьому випадку за ст.ст. , 218 КК збігаються.

Так, суб’єкт злочину, передбаченого ст. ст. 205 та 218 КК, буде спеціальний; йому притаманні такі обов’язкові ознаки: 1) фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва – юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбає) такого суб’єкта; 2) службова особа підприємства або організації, яка приймала рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи (поняття службової особи визначено в примітці до ст. 364 КК); 3) громадянин-підприємець.

У четвертому підрозділі “Суб’єктивна сторона фіктивних дій в підприємництві” аналізуються кримінально-правові та кримінологічні ознаки суб’єктивної сторони фіктивного підприємництва та фіктивного банкрутства.

У процесі дослідження суб’єктивної сторони фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності автор установив, що: а) фіктивні дії у сфері підприємницької діяльності є лише умисними злочинами; б) ці злочини вчиняються лише з прямим умислом; в) інтелектуальний момент вини при фіктивному підприємництві включає в себе не лише усвідомлення фактичного та соціального характеру діяння, що здійснюється особою, але й усвідомлення протиправного характеру цього діяння (дії або бездіяльності); вольовий момент умислу при фіктивному підприємництві характеризується бажанням вчинити суспільно небезпечне діяння; г) інтелектуальний момент вини при фіктивному банкрутстві полягає в усвідомленні фактичного та соціального характеру діяння, що вчиняється особою, а також в усвідомленні протиправного характеру цього діяння (дії або бездіяльності), у передбаченні настання суспільно небезпечних наслідків; вольовий момент умислу при фіктивному банкрутстві характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків; д) встановлюючи умисел фіктивних дій у сфері підприємництва, слідчі та судді повинні чітко знати перелік типових обставин, які негативно впливають (або можуть вплинути) на процес розслідування, при цьому потрібно додержуватися лінії визначення достатньої сукупності прямих і непрямих доказів винності особи у вчиненні злочину; е) обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу фіктивного підприємництва є мета його вчинення – прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; кваліфікуючи таке діяння, слід мати на увазі, що в разі його вчинення статутна діяльність або взагалі не здійснювалася, або здійснювала на початковому етапі для маскування злочинних намірів; є) фіктивним діям у підприємницькій сфері властива полімотивація; мотиви вчинення злочину не впливають на кваліфікацію, проте враховуються під час призначення покарання; ж) практика розслідування кримінальних справ, порушених за фактами фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності, свідчить, що такі злочини (які за своєю природою є способами, мотивами) тісно пов’язані з іншими протиправними діяннями, зокрема шахрайством, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами.

Дисертант також виокремлює обставини, які викликають складнощі у встановленні умислу в процесі судово-слідчої діяльності, та пропонує спеціальну методику пошуку прямих і непрямих доказів для з’ясування умислу в разі вчинення фіктивних дій у підприємницькій діяльності.

Третій розділ “Особливості визначення кваліфікуючих ознак фіктивних дій в підприємництві та відмежування їх від суміжних злочинів” присвячений питанням, пов’язаним із вивченням кваліфікуючих ознак фіктивного підприємництва, відмежуванням фіктивних дій у підприємництві від суміжних складів злочинів, а також дослідженню тенденцій подальшого вдосконалення окремих кримінально-правових норм та правозастосовної діяльності.

У першому підрозділі “Кваліфікуючі ознаки фіктивних дій в підприємництві” аналізуються кваліфікуючі ознаки фіктивного підприємництва, а саме: вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб і якщо воно сприяло спричиненню великої матеріальної шкоди державі, фізичній або юридичній особі. Щодо останньої ознаки, то дисертант вважає недоречним посилання на окремі різновиди юридичних осіб, а саме: банки і кредитні установи, а також вказівку на заподіяння шкоди громадянинові, оскільки у такому разі коло потерпілих від злочину необґрунтовано обмежується лише громадянами України.

Також одна з проблем визначення заподіяної шкоди полягає, на думку автора, в ототожненні неоподатковуваного мінімуму доходів громадян з податковою соціальною пільгою. Тому у роботі аналізується Закон України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб” (набрав чинності з 1 січня 2004 року), який запровадив ставки податкової соціальної пільги. Положення цього закону в частині визначення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в диспозиціях та санкціях статей Особливої частини КК, на думку дисертанта, може, певною мірою, паралізувати діяльність держави щодо протидії злочинності. Автор також досліджує інші проблеми, пов’язані з дією згаданого Закону, та на підставі цього пропонує таке положення: необхідно встановити розмір як завданої шкоди, так і штрафу, який може обчислюватися в караних мінімумах і буде визначатися відповідним окремим Законом.

На підставі цього обґрунтовано необхідність кваліфікуючими ознаками фіктивних дій в підприємництві передбачити вчинення їх повторно, за попередньою змовою групою осіб та якщо вони сприяли спричиненню великої матеріальної шкоди державі або іншій особі. При цьому матеріальну шкоду слід вважати великою, якщо вона полягає у спричиненні прямих або непрямих збитків, які заподіяні фізичним або юридичним особам, на суму, що в тисячу і більше разів перевищує караний мінімум.

Другий підрозділ “Відмежування фіктивних дій в підприємництві від суміжних злочинів” має, перш за все, практичне спрямування. Практиці відомі випадки, коли під час кваліфікації злочинів виникають ситуації, у яких різні склади злочинів характеризуються, з одного боку, низкою спільних ознак, а з іншого – відмінними ознаками, які їх відрізняють. Дисертант наводить перелік таких складів злочинів і пропонує певний порядок та критерії відмежування фіктивних дій в підприємництві від суміжних складів злочинів.

У висновках викладено основні теоретичні підсумкові положення та практичні рекомендації, що випливають із результатів дисертаційного дослідження, пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України.

На підставі ґрунтовного аналізу зроблено висновок про необхідність створення замість ст. 205 КК “Фіктивне підприємництво” та ст. 218 КК “Фіктивне банкрутство” єдиної уніфікованої норми, яка б передбачала відповідальність за фіктивні дії у підприємництві. З цією метою пропонується ст. 218 “Фіктивне банкрутство” з КК виключити, а ст. 205 КК викласти в такій редакції: “

Стаття 205. Фіктивні дії в підприємництві.

1. Створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності для вчинення злочину або його приховування, укладення з такою ж метою від імені цієї особи угод без наміру їх реально виконувати, а так само завідомо неправдива офіційна заява про неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом –

караються …

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони сприяли спричиненню великої майнової шкоди державі, фізичній або юридичній особі, –

караються…

Примітка. Матеріальна шкода у вигляді прямих або непрямих збитків, які заподіяні державі, фізичним або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує караний мінімум”.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях здобувача:

1. Соловйов Е.П. Кримінально-правова протидія фіктивним діям у підприємницькій діяльності: зарубіжний досвід // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях молодих вчених: Додаток до журналу “Міліція України”. – 2004. – № .– С. 19–23.

2. Соловйов Е.П. Кримінально-правова характеристика великої матеріальної шкоди при фіктивних діях у підприємництві // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях молодих вчених: Додаток до журналу “Міліція України”. – 2004. – № .– С. 24–26.

3. Соловйов Е.П. Шахрайство як складова фіктивних дій у підприємництві // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях молодих вчених: Додаток до журналу “Міліція України”. – 2004. – № .– С. 31–34.

4. Соловйов Е.П. Соціальні наслідки злочинності у сфері підприємництва // Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю: Матеріали регіональної науково-практичної конференції 19 травня 2004 р. – Донецьк: ДЮІ МВС при ДонНУ. – 2004. – С. 35-37.

5. Соловйов Е.П. Кримінально-правова боротьба з фіктивними діями у підприємництві в Україні як гарантія конституційних прав громадян // Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції 26 листопада 2004 р. – Донецьк: ДЮІ МВС при ДонНУ. – 2005. – С. 210-213.

6. Соловйов Е.П. Фіктивні дії у підприємництві // Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванню злочинів: Тези доповідей міжвузівської науково-теоретичної конференції 17-18 травня 2005 р. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, Навчально-науковий інститут підготовки кадрів оперативних служб міліції. – 2005. – С. 151-154

АНОТАЦІЇ

Соловйов Е. П. “Теоретичні та практичні питання кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. – Донецький юридичний інститут МВС при Донецькому національному університеті, Донецьк, 2005.

Робота містить комплекс теоретичних та практичних питань правового забезпечення функціонування сфери підприємницької діяльності в Україні, розкриває поняття злочинів у сфері підприємництва і дає характеристику фіктивних дій та їх кваліфікацію. Особлива увага приділяється встановленню механізму вчинення фіктивних дій, розробці організаційно-правових заходів, спрямованих на запобігання злочинам у сфері підприємництва.

Ключові слова: господарська діяльність, підприємницька діяльність, фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство, фіктивні дії, суб’єкт господарської