ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ШИЛО Вікторія Вікторівна

УДК 811. 111’373.611

СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА ІМЕННИКОВИХ ПАРАДИГМ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

(НА МАТЕРІАЛІ ФРАНЦУЗЬКИХ ПРАВОВИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ

XI – XIX ст.)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО Роман Семенович,

завідувач кафедри французької філології

Львівського національного університету

імені Івана Франка МОН України

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор

КИЯК Тарас Романович,

завідувач кафедри теорії і практики перекладу з німецької мови

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка МОН України

кандидат філологічних наук, доцент

ЄВЧЕНКО Віра Володимирівна,

завідувач кафедри англійської мови

Житомирського державного університету

імені Івана Франка МОН України

Провідна установа Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича МОН України,

кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства

Захист відбудеться “11” травня 2005 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “8” квітня 2005 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент О. А. Шпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед досліджень аспектів юридичної термінології англійської мови незначну частину становлять праці, присвячені правничим запозиченням, хоча їх функціональна адаптація ? поширений спосіб творення нових термінів. У різні епохи невичерпним джерелом поповнення сучасних європейських мов правничими термінами слугували латинська та грецька мови. Це підтверджують численні вкраплення в матеріальній формі мови-джерела в юридичному словнику англійської мови: homicide, delict, retraxit, scintilla, veto, breve, capias, casus та ін.

Проте на становленні англійського правового словника істотно позначилися тривалі англо-французькі мовні контакти, вплив яких на англійську мову почався з нормандського завоювання (1066). Згодом французькі терміни слугували сприятливим підґрунтям для розвитку словотвірних процесів в англійській мові в різні періоди її історії.

Актуальність дослідження зумовлено потребою розкрити роль французьких запозичень у становленні правової термінології на певних етапах еволюції англійської мови, необхідністю розглянути словотвірну віртуальність запозичень і визначити характер впливу екстралінгвальних чинників на розвиток досліджуваної термінолексики. Дослідження семантичного співвідношення запозичених твірних і похідних дає змогу повніше розкрити понятійний зміст словотвірної парадигми та забезпечити окреслення її ймовірних меж.

Зв’язок роботи з науковою програмою. Робота є складовою наукової теми кафедри англійської філології у Львівському національному університеті імені Івана Франка “Дослідження структурно-семантичних особливостей та тенденцій розвитку англійської мови” (номер державної реєстрації 0103 Н 0011928, шифр 39 П).

Мета дисертаційного дослідження ? простежити генезу правової англійської лексики, проаналізувати способи виникнення форм термінів за допомогою словотвірної парадигми, описати мотивацію і найважливіші структурні та семантичні зміни в утворенні похідних термінів від французьких запозичених основ.

Поставлена мета зумовлює потребу розв’язання таких завдань:

? визначення ролі та місця процесу запозичення іншомовних слів у межах загальної теорії мовних контактів;

? з’ясування основних джерел поповнення англійської правничої термінології на етапах її зародження, становлення і розвитку;

? опис процесів фонетико-морфологічної та лексико-семантичної адаптації французьких запозичень;

? визначення структурних типів запозичених основ та їхніх семантичних параметрів;

? виявлення особливостей зародження словотвірних парадигм, основою яких є твірне запозичення;

? простеження всіх можливих позицій типових словотвірних парадигм, основою яких є різні запозичені граматичні класи слів з метою визначення лексико-семантичних груп похідних і відповідних їм словотвірних моделей;

? встановлення характеру залежності обсягу словотвірної парадигми від структури та семантики запозиченого твірного слова.

Об’єктом дослідження є запозичені юридичні терміни, інтерпретовані як варіантні за структурою номінативні одиниці: непохідні (crime, act, court, duty, verdict, plea, suit, fine, charge, pact) та похідні (pleader, crime-sheet, suitor, convention, judgement), які характеризують концептуальність понять різних аспектів правової діяльності.

Предметом дослідження є аналіз суфіксальних і композитних парадигм, утворених за типовими для англійської мови словотвірними моделями, які репрезентують дериваційно-динамічний аспект мови права.

Фактологічною базою роботи слугували словники різних типів. Матеріал дібраний шляхом суцільної вибірки із термінологічних словників Lexicon of terms and concepts in public administration, public policy and political science (Kyiv, 1994), International Law Dictionary: English, French, German (London, 1992), Dictionary of Law (London, 1997), Dictionary of Law (Oxford, 1994), Французско-русский юридический словарь (Москва, 2004), Англо-русский юридический словарь (Москва, 2000), Англійсько-український юридичний словник (Вінниця, 2004) та ін., а також з мережі Інтернет. Проаналізовано близько 50 000 словникових статей. За допомогою етимологічних словників ? New English Dictionary on Historical Principles (Oxford, 1888 – 1928), New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language (Danbury, 1993), Le Grand Robert de la Langue Franзaise (Montrйal, 1992), A Thesaurus of Word Roots of the English Language (New York, 1992) та ін. ? визначено, які саме терміни мають французьке походження, на основі чого укладено корпус правових запозичень, який налічує 800 одиниць та 4000 утворених від них похідних. Визначення і верифікацію значень запозичених термінів здійснено за допомогою термінологічних, тлумачних і перекладних словників.

Методика дослідження фактичного матеріалу комплексна; використано такі методи:

1) порівняльно-історичний, за допомогою якого простежено генезу і процес становлення англійської юридичної термінології;

2) аналітично-описовий, який дав змогу вивчити об’єкт дослідження, виявити його структурно-семантичні особливості;

3) кількісний, завдяки якому встановлено відсоткове співвідношення термінів-запозичень у складі різноманітних груп і підгруп;

4) словникових дефініцій та компонентного аналізу – з метою виявлення специфіки семантики термінів у процесах запозичення, поділу запозичених твірних та їх похідних на лексико-семантичні групи, а також виокремлення структурно-семантичних моделей для характеристики словотвірних парадигм;

5) аналізу за безпосередніми складниками ? для опису структури запозичених слів та їх словотвірної сегментації;

6) елементи корпусної лінгвістики ? для простеження остаточного результату деривації.

Наукова новизна одержаних результатів визначається вперше здійсненим комплексним описом французьких правових запозичень, розкриттям їхніх структурно-семантичних особливостей та встановленням закономірності їх словотвірної парадигматизації. Вперше виявлено та запропоновано класифікацію продуктивних словотвірних моделей, реалізованих у парадигмах, показано специфіку номінації у юридичній фаховій підмові. Праця також є першою спробою інвентаризації французьких правових запозичень на основі побудови тематичного апарата галузі.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшому розробленні теоретичних аспектів термінознавства, у систематизації спектра термінологічної номінації в історії англійської правничої мови. Своїм змістом дисертація суттєво доповнює загальну картину, що склалася в результаті вивчення формування словотвірних парадигм англійської мови на основі запозичень.

Практичне значення здійсненого аналізу полягає у можливості застосувати його для укладання навчальних посібників з теоретичної лексикології, історії англійської мови, проведення спецсемінарів з термінознавства, у лексикографічній практиці – для створення тезаурусів англійської правничої термінології.

Особистий внесок дисертанта полягає у тому, що виявлено закономірності проникнення французьких запозичень у сферу англійської юридичної термінології, окреслено історичні періоди надходження запозичень до правового словника, охарактеризовано особливості їх фонетико-морфологічної та лексико-семантичної адаптації, розкрито шляхи формування на основі запозичень словотвірних парадигм.

На захист винесено такі положення:

1. Запозичені французькі правничі терміни мали вирішальний вплив на формування основ правового словника англійської мови. Сповільнення процесу запозичення у XI – XII ст. і XV – XVI ст. та його пожвавлення у XIII – XIV ст. і XVII – XIX ст. залежало від низки політичних та соціокультурних факторів. Для запозичень кожного століття характерний в мові-реципієнті різний ступінь словотвірної продуктивності.

2. Французька мова вплинула на запозичення термінів і прямо, і опосередковано, оскільки латинські правові запозичення також адаптовувались через її посередництво. Процес асиміляції латинізмів супроводжувався зміною їх фонетико-морфологічної структури за аналогією з уживаними французькими термінами ? шляхом редукції та альтернації сегментів слова.

3. Утворення та розгалуження словотвірних парадигм у галузі правничої термінології залежали від особливостей процесу запозичення, який полягав у засвоєнні як окремих лексем, так і груп похідних.

4. Словотвірні парадигми реалізували всі або окремі значення запозичених твірних, низка французьких основ семантично модифікувалась внаслідок метафоричного перенесення, що позначилось на їх подальшій семантичній деривації.

5. Запозичені іменники, прикметники і дієслова слугували основою для утворення типових словотвірних парадигм, серед яких віддієслівна та відіменникова суфіксація ? найпродуктивніший спосіб їх творення. Здатність термінів утворювати суфіксальні деривати простежувалась одразу після надходження їх у мову-реципієнт у XII – XIV cт. Схильність запозичень до словоскладання розвивалась поступово, що пов’язано з його меншою продуктивністю в англійському словотворенні XII – XIV ст. (92,5% похідних утворено за допомогою суфіксації, 7,5% ? шляхом словоскладання).

6. Суфіксальні дериваційні позиції представлено більшою кількістю лексико-семантичних груп, ніж композитні, що повніше визначає характеристику категоріальної семантики іменника.

7. Обсяг кожної словотвірної парадигми обернено пропорціонально залежить від структури запозиченої твірної: що менша кількість морфем у запозиченій твірній, то більша кількість похідних у словотвірній парадигмі. Вплив семантики запозиченої твірної на обсяг словотвірної парадигми не завжди прямий, хоча, що більше значень має запозичене твірне слово, то вірогіднішим є утворення від нього великої кількості похідних слів.

Апробація основних положень і результатів дисертації проведена на засіданнях кафедри англійської мови факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні результати дослідження оприлюднено на таких конференціях:

1) щорічна звітна конференція факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2002, 2003, 2004 рр.);

2) міжнародна науково-практична конференція “Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов” (Тернопіль, 25 ? 26 березня 2004 р.);

3) міжнародна наукова конференція “Лінгводидактика та лінгвостилістика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 22 ? 24 квітня 2004 р.);

4) міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 24 ? 26 листопада 2004 р.).

Результати дослідження відображено у шести публікаціях, виконаних одноосібно, з яких чотири – наукові статті у фахових виданнях України, дві – тези доповідей на міжнародних наукових конференціях.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками до них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку фактологічних джерел і додатка. В додатку наведено перелік словотвірних парадигм, утворених на основі запозичень (800 позицій). Наприкінці кожного розділу сформульовано висновки щодо проведеного дослідження. В загальних висновках викладено основні результати дослідження словотвірної парадигматики французьких правових запозичень в англійській мові. Обсяг роботи становить 227 сторінок, обсяг тексту дисертації ? 185 сторінок. Список використаних джерел складається з 303 найменувань наукових праць українських і зарубіжних авторів. Список довідкових джерел містить 60 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми, визначено об’єкт і предмет, мету й завдання, описано принципи добору фактичного матеріалу та методи його дослідження, визначено наукову новизну, окреслено теоретичне значення та практичну цінність одержаних результатів, сформульовано винесені на захист положення та описано структуру дисертації.

У першому розділі “Періодизація правових запозичень в англійській мові” розглянуто проблеми і напрями дослідження запозичень з точки зору теорії мовних контактів, зроблено їхню класифікацію за формою та відношенням до мови-реципієнта, за ступенем лексичної асиміляції. Проаналізовано основні підходи до дослідження термінології права в українській та зарубіжній лінгвістиці з акцентуванням уваги на її структурних, семантичних і функціональних особливостях, визначено періоди проникнення французьких запозичень до складу англійської правничої термінології, описано позамовні чинники, які вплинули на процеси запозичення.

Для вивчення хронологічного аспекту запозичень проаналізовано праці К. Ю. Ахуджанової, О. Е. Біржакової, М. К. Браґіна, Ю. К. Волохова, Л. П. Крисіна, М. Серджінтсон, К. Стивановіч, Л. Н. Фрідман. Оскільки правова наука, як і багато інших галузей знань, безпосередньо стосується соціальної сфери, то, на думку дослідника Р. Г. Кобрина, її термінологію можна охарактеризувати як соціально детерміновану, яка є найчутливішою до зовнішніх впливів і, відповідно, у ній найчіткіше виявляються впливи суспільства на мову. Тому лінгвальні процеси, пов’язані з утворенням словотвірних парадигм, у термінології мають не лише внутрішньомовну основу, а й зовнішньомовну зумовленість. Вивчення ж походження та розвитку окремих термінів, співвідношення автохтонного та запозиченого в термінології, шляхів і способів терміноутворення стало важливим синтетичним принципом, який уможливив розкриття сукупності засобів у становленні і розвитку англійської правової терміносистеми.

Проникнення старофранцузької правничої термінології до складу англійської мови розпочалося із нормандського завоювання (1066). У подальшому процес становлення британської правової системи залежав остаточно від нормандського мовного суперстрату. Нормандці, які швидко злились із французькою цивілізацією, адаптували добре розвинену систему франкського права, запровадивши її в централізовану адміністративну систему, судочинство та інститут присяжних. Правові запозичення нормандського періоду (XI – XII ст.) хоч і були нечисленні, проте поклали початок французько-англійським мовним контактам, що віддзеркалилися у функціонуванні нормандської лексики на позначення назв посадових осіб, закладів, адміністративно-правових порядків, державного правління та економічно-правових відносин: chattel (1000) < O.F. catel - “земельна власність”, pledge (1164) < O.F. plege - “заставлена річ”, jury (1188) < O.F. jurйe - “присяжні (засідателі)”, prior (1093) < O.F. priur - “вища посадова особа”, court (1154) < O.F. curt - “суд”, coroner (1194) < O.F. coruner - “слідчий, який проводить дізнання у випадках насильницької смерті”, council (1123) < O.F. cuncile - “рада”, felon (1116) < O.F. felon - “кримінальний злочинець”.

Початок XIII ст. (1204) відзначився послабленням соціально-культурних й економічних відносини між Англією та Францією. Відповідно зменшився статус французької мови в Англії, особливо через зростання національної ворожості щодо Франції і французької мови та пожвавлення англійського націоналістичного руху. Дедалі більший антагонізм між двома країнами призвів до Сторічної війни (1337?1453), яка зумовила стагнацію французько-англійських мовних контактів і відкриту ворожість до всього французького. Проте, оскільки війна точилася на французькій території, знання французької мови було обов’язковим, що сприяло розвитку латентних мовних зв’язків.

Посилення французького впливу збігається з відновленням престижу англійської національної мови. Французькі запозичення проникали у ті сфери, в яких англійській мові не вистачало власних засобів вираження. Отже, витіснення французької мови із повсякденного вжитку не завадило її інтенсивному впливу на англійську, передусім у правовій сфері. Затвердження англійської мови як державної (XIV ст.) сприяло її поступовому введенню в парламент та судочинство, тобто в ті сфери, де її раніше не використовували. Тематично нормандські запозичення цього періоду відображені у 1) сфері адміністративно-державного управління: governance (1380) < O.F. gouvernance - “управління, керівництво”, allegiance (1297) < O.F. aligeance ? “громадянство, державна належність”; 2) судочинстві: issue (1308) O.F. issue - “питання, що підлягає судовому обговоренню”, mainpernor (1292) < O.F. mainperneur - “поручитель (за з’явлення до суду)”; 3) назвах злочинів і правопорушень: arson (1275) < O.F. arsun - “підпал”, perjury (1292) < O.F. parjurie - “лжесвідчення”.

Незважаючи на співіснування латинських і французьких запозичень у правовій терміносистемі англійської мови у другій половині XV – першій половині XVI ст., у період між 1660 і 1815 рр. спостерігається нова хвиля французьких правових запозичень. Це пов’язано з посиленням французького впливу насамперед у панівних колах Англії, а також із модою на французькі погляди на життя та звичаї: distraint (1730) < O.F. distraindre “накладення арешту на майно на забезпечення боргу”, resolution (1604) < O.F. resolution “постанова, резолюція”, demur (1639) < O.F. demeur “заява про процесуальний відвід”.

Запозичення кожного століття характеризуються різним ступенем лексичної асиміляції та словотвірної продуктивності в системі англійської мови. При аналізі лексичної асиміляції використано праці дослідників В. П. Сєкіріна, Л. Гвіне, Р. С. Помірка, які трактують її як засвоєння мовою запозиченої лексичної матеріальної форми через максимальне наближення її фонетичних, графічних, граматичних і лексико-семантичних характеристик до норм мови-реципієнта. Відповідно виокремлено такі типи лексичної асиміляції: 1) фонетико-графічну, 2) морфологічну та 3) лексико-семантичну.

Вивчення процесів асиміляції дало можливість відмежувати правові запозичення XI – XII ст. від запозичень XIII - XIV ст. Це мотивовано тим, що нормандські завойовники розмовляли діалектом французької мови Північної Франції, який розвивався в англійському мовному середовищі й був настільки впливовим, що поступово сприяв утворенню гібридного англо-нормандського діалекту. Великий пласт запозичень із домінантного центральнофранцузького діалекту почав надходити в англійську мову вже після 1250 р. Особливості англо-нормандського та центральнофранцузького діалектів по-різному впливали на фонетико-графічну ассиміляцію правових запозичень, насамперед це стосувалось носових і лабіалізованих звуків: cтарофранцузька голосна фонема [х], що графічно позначалась через u, назалізувалась в [х:] перед m та n наприкінці XII ст., отримавши графічне вираження через о в центральнофранцузькому діалекті (O.F. rumpere [rхpr?] > rompre F. [rх:pr?]). Під впливом таких фонетичних змін, звукосполучення un/um - [х] присутнє в англо-нормандських правових запозиченнях: arsun (1275), prisun (1121), coruner (1194). Згодом їхня реалізація в англійській мові модифікувалась у коротке [?] перед носовими m та n. Такою ж є фонетична адаптація центральнофранцузького носового дифтонга [х:]. Графічні ж модифікації звуків u?o залишились такі самі, як і у французькій мові: arson (1583) [ґa:s?n], prison (1123) [ґpriz?n], coroner (1292) [ґkor?n?].

Продуктивним показником адаптації та входження французьких запозичень у функціональні правові сфери англійської мови є словотвірна асиміляція. Вона була інтенсивною тоді, коли з мови-джерела запозичувались терміни, які слугували твірними для дериваційних процесів у мові-реципієнті:

? felonry ? heiress

felon < O.F. felon ? feloness heir < O.F. ? heirdom

? felon-setter ? heirloom

І навпаки, словотвірні суфікси, що часто траплялись в запозичених словах і не піддавались процесам спрощення, сприймались як афікси і ставали засобом творення нових слів від англійських коренів. До таких суфіксів належить прикметниковий суфікс -able, який в результаті виділення з таких запозичень як capable < F. capable – “правоздатний”, culpable < O.F. coupable – “винний, злочинний”, heritable < O.F. eritable – “спадкоємний” та ін., утворив в англійській мові права слова answerable < E. answer + F. - able – “відповідальний, підзвітний”, callable < E. call + F. -able – “який підлягає відшкодуванню”, lettable < E. let + F. -able – “який видається напрокат”.

Особливості семантичної асиміляції полягали в тому, що французькі запозичення засвоювались мовою-реципієнтом, зберігаючи всі чи одне з тих смислів, які були для них характерні в мові-джерелі. У своєму смисловому розвитку в новому лексичному оточенні термінологічні запозичення дуже часто втрачали внутрішню форму, а також первинне етимологічне значення, тобто потрапляли під деетимологізацію. У подальших процесах парадигматизації французької лексики з’являлися нові значення, що виникли внаслідок метафоричного перенесення і були відсутні у відповідних термінах у мові-джерелі: французькі загальновживані запозичення label < O.F. label – “стрічка, етикетка, ярлик” та lien (1531) < F. lien – “пута, кайдани; петля” стали позначати правові поняття завдяки асоціаціям, що ґрунтуються на спільних семах: сема “належності, додатка до чогось” відображена у правовому значенні запозичення label - “додаток до заповіту”; сема “зв’язку з чимось, обтяженості” відображена у правовому значенні запозичення lien – “право затримання майна до сплати боргу; заставне право”. Отже, переосмислення запозичених лексичних одиниць на позначення нових понять і реалій – процес динамічний та багатогранний, який охоплює широкий спектр семантики слова. Завдяки його метафоризації відбувається входження до досить чітко визначеної системи понять, що репрезентують певні систематизовані галузі знань.

У другому розділі “Генеза та особливості словотвірних іменникових парадигм в аглійській правовій терміносистемі” описано утворення іменникових парадигм у системі мови-реципієнта, здійснено поділ словотвірних парадигм за характером запозичення, відзначено важливість не лише французького, а й латинського впливу на дериваційне розширення парадигм.

Перший параграф розділу присвячений висвітленню питань, пов’язаних із запозиченням значної кількості латинських термінів. Визначено безпосереднє і опосередковане проникнення правничих латинізмів і, відповідно, характер їхньої фонетико-морфологічної адаптації. У тих випадках, коли правничі терміни англійська мова запозичила безпосередньо з латинської, їхня форма змінювалась за аналогією з функціонуючими вже французькими термінами: асиміляція латинських термінів французькою та англійською мовами відбувалась переважно за допомогою редукції латинських закінчень або ж альтернації морфних сегментів згідно з фонетичними законами розвитку контактуючих мов:

E. justice < O.F. justise < L.jыstitia

E. contract < O.F. contract < L.contractus

E. libel < O.F. libel < L.libellus

E. licence < F. licence < L.licentia

E. solemn < O.F. solemne < L.sфllemnis

Тому за генезисними особливостями словотвірні іменникові парадигми можна поділити на: а) парадигми, основою яких є пряме французьке запозичення та б) парадигми, основу яких становить непряме французьке запозичення, тобто, запозичення з латинської мови, форма якого могла змінюватись за аналогією з уживаними французькими термінами.

Походження та склад парадигм випадку а) має свої особливості. До них належать:

1. Парадигми зі суто французькою запозиченою основою, їх компоненти розвивались на англомовному ґрунті й не мають структурних відповідників у французькій мові:

? mortgagee (1584)

mortgage (1475) < O.F. mortgage

?mortgager (1584)

? chairman (1654)

chair (1300) < O.F. chaлre

?chair-woman (1699)

Отже, їх появі сприяв “творчий момент”, тобто, структура компонентів парадигми віддзеркалює продуктивні англійські словотвірні моделі. У цьому випадку процес запозичення підтримував тенденції словотвірного розвитку цільової мови.

2. Парадигми, компоненти яких запозичені безпосередньо з французької мови, тобто мають свої структурні відповідники у французькій мові як результат міжмовної словотвірної кореляції:

O.F. E.

? faisant ? feasant (1405)

O.F. v faire ? faisance ? feasance (1412)

? fesour ? feasor (1400)

Елементи англійської іменникової парадигми feasance – “виконання (закону)”, feasant – “виконавець (закону)”, feasor – “законодавець” копіюють структуру своїх французьких відповідників, зазнавши лише фонетико-графічних змін. Таку парадигму можна вважати прямим французьким запозиченням. Відповідно, у мові-реципієнті відсутні будь-які “творчі моменти”, якщо не брати до уваги фонетико-орфографічні зміни, зумовлені закономірностями розвитку системи звуків і правописом англійської і французької мов. У даному випадку англійська мова є сферою функціонування парадигм, структура компонентів яких утворена за наявними і корелятивними в мові-джерелі словотвірними моделями.

3. Парадигми, до складу яких входять водночас похідні, запозичені з французької мови, і похідні, утворені на англомовному ґрунті:

O.F. E.

? quiteclame ? quitclaim (1450)

v quit (1300)< O.F. quiter ? quit-rent (1460)

? quitance ? quittance (1330)

Імовірно, такі часткові кореляції зумовлені суто зовнішньою подібністю до будь-яких похідних лексем, що вже існували в мові-реципієнті й стали зразками для побудови компонентів парадигми. Одночасне входження французьких похідних лексем і лексем, утворених на англомовному ґрунті, до складу парадигми спричинене також легкістю їх адаптації з огляду на типологічну структурну близькість мов.

Виявлено, що запозичені твірні основи мають варіантну внутрішню структуру. Вони можуть бути простими, тобто збігатися з кореневою морфемою у французькій мові і в такому ж вигляді асимільовуватись англійською мовою: quest < O.F. queste; bail < O.F. bail; suit < O.F. suitte. Це слугувало підставою для виокремлення в англійській мові права а) словотвірних парадигм, ядром яких є запозичена проста твірна основа, і б) словотвірних парадигм, основою яких є твірна з ускладненою морфемною структурою. Подібні утворення складаються не лише з кореня, а й з афіксів (переважно суфіксів). Тобто певна кількість запозичень не зазнала морфемного спрощення, оскільки вони корелюють з продуктивними словотвірними процесами в англійській мові. До них можна віднести різні таксономічні групи правничих термінів: commission < F. сommission - “комісія; судове доручення”; possession < O.F. possessiun - “володіння, об’єкт володіння”; concession < O.F. concession - “поступка, концесійна угода”; convention < F. convention - “конвенція, міжнародна угода”. Латинський суфікс -ion, що вичленовується в утвореннях мови-оригіналу, трапляється і в багатьох англійських автохтонних словах за моделлю V + ion ? N: union – “союз”, legion – “легіон”, precision – “точність, влучність”. Поєднання латинських кореневих морфем commiss-; possess-; concess-; convent- з суфіксом -ion успадкувала французька мова на різних етапах свого формування. Оскільки запозичення з подібною структурою з’явились в англійській правничій підмові, то суфікс -ion у них автоматично вичленовувався, а згодом став одним із найпродуктивніших суфіксальних формантів.

У третьому розділі “Основні дериваційні позиції словотвірних іменникових парадигм” розглянуто особливості семантичного співвідношення запозичених твірних та їх похідних у моделях продуктивних способів словотворення: суфіксації та словоскладання.

При суфіксації простежуються наступні типи взаємодії запозичених твірних і похідних:

1) похідна пов’язана з твірною основою лише частиною своїх значень і може утворювати в мові-реципієнті додаткові терміносмисли (звуження / розширення семантичного обсягу). Французький іменник assise - “суд присяжних” є багатозначним у сучасній англійській мові та реалізований у чотирьох смислах: E. assize 1. “суд присяжних” (1200); 2. “виїзна судова сесія” (1215); 3. “рішення присяжних” (1375); 4. “постанова, ухвалена законодавчими органами для врегулювання цін, мір й ваги.” (1400). Похідна лексема assizement абсорбує лише четверте значення ? “встановлений законом контроль за врегулюванням цін, мір й ваги продуктів споживання” (1864), лексема ж assizer, навпаки, розвиває перше значення ? “присяжний засідатель” (1330). Завдяки суфіксам -ment та -er у похідних іменниках з’являються семи виконавця дії та уточнення результату дії. Отже, смислова інформація деривата значною мірою залежить від специфіки семантичної функції словотвірного форманта;

2) похідні можуть виникати не лише шляхом реалізації значень їх твірних основ, а й в результаті розвитку конотативної семантики. Запозичення, здійснені на основі метафоричного перенесення, розвиватимуть образні дериваційні парадигми. Ілюстрацією слугує правове запозичення bribe < O.F. bribe, яке в старофранцузькій мові означало “шматок хліба”, “милостиня”, а згодом набуло ще такої додаткової семантики, як “виживання за допомогою милостині” та “професійне жебракування”. Останні значення були поштовхом для появи негативних конотацій: “шахрайство, пограбування, вимагання”. Саме ці семантичні ознаки абсорбувала англійська мова ? вони реалізувались у збірному значенні “награбоване добро” (1386) та “шантаж” (1386). Словники свідчать про ознаки архаїзації таких термінів у сучасній англійській мові. Мало місце також зміщення образності лексеми bribe в бік конкретизації семних метафоричних відтінків - “хабар, дарунок з метою підкупу судді, чиновника чи виборців” (1535) і закріплення їх у парадигмі твірної bribe як основних. Деривати парадигми bribe, згідно з семантико-прагматичною функцією їхніх суфіксів, набули пасивного та агентивного значень: bribee - “одержувач хабара, хабарник” (1858), briber - “той, хто дає хабар” (1583). У похідній лексемі bribery відповідно відбулась видозміна метафоричних значень для узагальнення процесу “хабарництво, підкупництво” (1549), “підкуп судді або виборців” (1570).

Між компонентами складних слів простежуються такі типи взаємодії:

1) значення цілого можна описати як суму значень компонентів: rule-breaker < O.F. riule + breaker – “правопорушник”; official-designate < F. official + designate - – “особа, призначена на посаду”; felony-homicide < F. fйlonie + homicide - “позбавлення людини життя”; treaty-making < O.F. tretй + making - “укладання міжнародної угоди”;

2) значення одного або двох компонентів вже не пов’язане із значенням відповідної вільної форми, проте наведені приклади все ж не сприймаються як нелогічні: time-charter < O.F. chartre + time – це не просто “документ, обмежений певним періодом часу”, а “договір фрахтування судна на певний період”; safe-pledge < safe + O.F. plege означає не “надійну обіцянку, поруку”, а “поручительство за присутність у суді”;

3) значення цілого не виводиться із значень компонентів: prison-bird < O.F. prisun + bird - “ув’язнений, який сидить вже тривалий час у в’язниці”; black-guard < black + O.F. garde – “шахрай”; field-servant < field + F. servant - “працівник оперативної служби”.

Запропонований поділ композитів на три групи ґрунтується на ступені семантичної щільності їхніх компонентів (М. М. Полюжин, Л. Ф. Омельченко, Б. Уорен, Р. Квірк). Отже, при утворенні композита лексичні значення як запозиченої, так і автохтонної основ зливаються, утворюючи нову семантичну одиницю з новим значенням, яке домінує над індивідуальним значенням цих основ і характеризується додатковим семантичним компонентом.

У розділі також визначено лексико-семантичні групи твірних, їх похідних і відповідні їм словотвірні моделі для характеристики всіх можливих дериваційних позицій типових словотвірних парадигм, утворених на основі різних граматичних класів слів. Парадигматичні відношення між словами зумовлюють вивчення лексики як єдиної системи. Це передбачає аналіз словникової організації, тобто розподілу лексичних одиниць за різними лексико-семантичними об’єднаннями та виявлення багатогранних семантичних відношень, які мають місце в лексико-семантичній системі мови. Різноманітність лексико-семантичних груп спостерігається передусім серед запозичених іменників, які визначають суб’єкти та об’єкти правової діяльності (constable (1240) < O.F. cunestable - “судовий виконавець, констебль”, bailiff (1297) < O.F. baillif - “бейліф, судовий пристав”, state (1380) < O.F. estat - “держава, штат”, parliament (1216) < O.F. parlement - “парламент”), права й обов’язки (privilege (1154) < O.F. privilege - “привілейоване право”, prerogative (1293) - “прерогатива, виняткове право”, seisin (1297) < F. saisine - “володіння земельною власністю”, franchise (1330) < O.F. franchise - “право, привілей”, access (1382) < O.F. aces - “право доступу”).

У зазначених лексико-семантичних групах простежуються міжлексемні та внутрішньолексемні зв’язки. Міжлексемні зв’язки характризуються родо-видовими відносинами, що визначають основні та залежні поняття в межах лексико-семантичної групи. У лексико-семантичній групі об’єктів як організацій чітко виділяються підгрупи установ та органів. Ці підгрупи можна розглядати як об’єднання та угруповання, що також мають ознаки системності. Запозичені терміни council (1123) < O.F. cuncile – “рада”, Treasury (1290) < O.F. tresorie – “міністерство фінансів”, comission (1494) < O.F. commission – “комісія”, parliament (1200) < O.F. parlement – “парламент”, court (1154) < O.F. curt – “суд” називають поняття, що належать до підгрупи органів, тобто, певних суспільних об’єднань, завдання яких полягає у вирішенні різноманітних соціальних проблем. Наприклад, терміном сourt позначається орган держави, який здійснює правосуддя, а лексемою сouncil ? вищий виконавчий і коорденаційний орган державної влади. Терміни, що входять у певні підгрупи, є похідними стосовно лексико-семантичної групи об’єктів. Тобто можна твердити про основні та залежні поняття, які характеризуються індивідуальними ознаками.

У внутрішньолексемних зв’язках простежується тенденція до багатозначності запозичень на англомовному ґрунті, зокрема категоріальної, коли запозичений термін складається з ознак, що одночасно належать до декількох лексико-семантичних груп і знаходяться на перетині різних семантичних полів. Перше правове поняття французького запозичення service < O.F. servise ? “виконання службових обов’язків” (1200) ? належало до лексико-семантичної групи дії. Згодом термін serviсe почали вживати на позначення інших понять, а саме: 1. “феодальна залежність, повинність” (1297); 2.“сплата боргу грішми чи виконанням трудової повинності” (1338); 3.“володіння землею на правах суборендатора” (1362); 4.“оголошення спадкоємця померлої особи” (1597); 5. “відомство” (1632). Це свідчить про те, що в період утвердження правової терміносистеми англійської мови лексема service розширила своє термінологічне функціонування, ввійшовши до різних лексико-семантичних груп. Перше значення даного терміна вказує на правову ознаку, друге ? належить до лексико-семантичної групи дії, два наступні визначають семантичні ознаки прав та обов’язків, а останнє стосується поняття, яке належить до групи об’єктів. Аналіз значень запозичених термінів-іменників методом словникової вибірки показує, що понад 45% (140 одиниць із 313) мають ознаки категоріальної багатозначності. Для одиниць запозичених у XI – XIV ст., ознаки категоріальної багатозначності властиві значно більшою мірою, ніж для одиниць, запозичених пізніше. Таке явище пояснюється вищим ступенем лексико-семантичної асиміляції французьких запозичень в англійській мові права XI – XIV cт., яка полягає у ширших лексико-семантичних дериваційних можливостях і мотивована кульмінаційними моментами становлення терміносистеми.

Прийнятий у дослідженні принцип семантичного поділу запозичень поширюється і на їх похідні. Для похідних, утворених від запозичених твірних, визначальною є внутрішня форма, яка залежить від семантики їхніх компонентів (кореня та словотвірних формантів) та від типу структурної моделі ? саме вона пояснює та організовує ці компоненти в єдине ціле. Тобто, в похідній одиниці внутрішня форма тією чи іншою мірою обумовлює значення хоча б з точністю до лексико-семантичної групи. Це означає, що внутрішня форма похідних, утворених від запозичених твірних, вказує на їхнє місце в правовій терміносистемі англійської мови, а також уможливлює їхній поділ на лексико-семантичні групи. Для послідовності викладу та розширення можливостей порівняння семантики запозичених твірних та їхніх похідних доцільно скласти єдиний список лексико-семантичних груп юридичної лексики, який презентує і твірні, і похідні лексеми. Для цього до вже встановленого списку додаємо ще й такі, як агенс (adviser < O.F. aviser+er - “консультант, радник”; suitor < O.F. suitour - “позивач”, heiress < O.F. eir+ess - “спадкоємиця”), пацієнс (designee < F. dйsigner+ee - “призначена посадова особа”, indictee < O.F. inditer+ee - “обвинувачений за обвинувальним актом”), статус (nationhood < F. nation+hood - “державність, статус держави”, assigneeship < F. assignй+ship - “статус правонаступника”, chiefdom < O.F. chef+dom - “керівництво, посада керівника”) та ін.

Завдяки категоріальній обумовленості семантики твірних і похідних і, відповідно, повтору окремих лексико-семантичних груп у конкретних словотвірних парадигмах, такі повтори можна узагальнити і звести в одну – типову для запозичень кожної окремої частини мови словотвірну парадигму. Як показав аналіз матеріалу, типова словотвірна парадигма для запозичених іменників охоплює такі регулярні позиції: суфіксація – 94,5%, словоскладання – 5,5%; для запозичених дієслів: суфіксація – 99%, словоскладання – 1%; для запозичених прикметників: суфіксація – 99%, словоскладання – 1%.

ВИСНОВКИ

Структурно-семантичний аналіз дериваційних іменникових парадигм англійської мови, в основі яких лежить французьке запозичення, дає підстави для таких висновків:

1. Запозичення становлять один із продуктивних способів розширення та збагачення словникового складу мови, зокрема, її термінологічних підсистем. Усебічний аналіз запозичень в англійській мові дав змогу визначити основні хронологічні періоди їх надходження, сфери функціонування, структурні типи, ступінь лексичної асиміляції та напрями словотвірної потенції.

2. Еволюція англійської правничої термінології тісно пов’язана з розвитком правничої науки, культури, освіти, вона залежить від соціально-історичного поступу людства, підпорядковується внутрішньомовним законам і міжмовним контактам, зокрема, англо-французьким, що зумовило гетерогенність її етимології.

3. Хронологічні періоди надходження французьких правничих термінів до складу англійської мови визначаються низкою позамовних факторів, передусім, політичних, і тривалих соціокультурних відносин, що сформувалися протягом XI – XIX ст. Кожен з цих періодів зумовлює різні кількісно-якісні характристики французьких запозичень, насамперед, в адміністративно-правовій, цивільно-процесуальній, фінансово-комерційній, міжнародно-правовій галузях права. Зародження системи наукової правничої лексики припадає на XI ст. ? саме у той час на розвиток правової культури в Англії вплинуло нормандське завоювання (1066), з якого почалось запровадження нововведень в англійську правову систему.

4. Найінтенсивніше надходження французьких правових запозичень відбувалося у два періоди: 1) друга половина XIII –XIV ст.; 2) друга половина XVII – початок XIX ст. У перший період кількість запозичених французьких правничих термінів була найбільшою, що зумовлено поширенням англійської мови у тих сферах правової діяльності, де вона раніше не застосовувалась. На кількість французьких запозичень у другий період вплинув культурний та політичний престиж Франції в Західній Європі. Постійні контакти між Англією та Францією, підтвердженням чого є такі політичні події, як війни королеви Анни проти Франції (1702 – 1714), Французька буржуазна революція (1789 – 1799), наполеонівські війни (1803 – 1815), неодноразові конфлікти між Англією та Францією з приводу колонізації територій Індії й Америки, постійно супроводжувались численними угодами про мир, які впливали на розвиток міжнародно-правового словника англійської мови.

5. Правові запозичення кожного періоду характеризуються співвідношенням іншомовних елементів з національними, специфікою проникнення та адаптації в мову-реципієнт, особливим словотвірним розвитком.

Упродовж двох століть після нормандського завоювання простежується домінування англо-нормандського діалекту. Англо-нормандське походження мали і правові запозичення, які поступово формувались у певні тематичні групи правової лексики. Після 1250 р. правові терміни запозичувалися через центральнофранцузький діалект. Вплив англо-нормандського та центральнофранцузького діалектів на фонетичний склад англійської мови виявлявся у пристосуванні фонетичної будови запозичень до англійської вимови та орфографії. Насамперед, це стосувалось носових і лабіалізованих звуків.

Правові запозичення XI - XIV ст. збагатили англійську мову також концептами узагальненого вжитку. Розширення значень термінів у неправовій сфері свідчить про високий рівень їх прагматико-семантичної адаптації. Цей