НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ВОЛОВИК Оксана Анатоліївна

УДК 346.12

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОРПОРАТИВНИХ ІНТЕРЕСІВ

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ).

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

Шаповалова Ольга Вікторівна,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля МОН України,

доцент кафедри господарського права (м. Луганськ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Саніахметова Ніна Олексіївна,

Одеська національна юридична академія

МОН України, завідуюча кафедрою

підприємницького та комерційного права (м. Одеса)

кандидат юридичних наук, доцент

Малига Вікторія Анатоліївна,

Донецький національний університет

МОН України, завідуюча кафедрою

державно-правових дисциплін (м. Донецьк)

Провідна установа – Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків)

Захист відбудеться “12” травня 2005 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 8 ” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема інтересів суб’єкта господарювання, автономію яких обґрунтовано ще у радянській господарсько-правовій доктрині, французькій теорії про підприємство тощо, набуває особливого значення в сучасних умовах становлення України як правової держави. Визначення змісту інтересів суб’єктів господарювання є гарантією надання їм справедливої оцінки з боку законодавця, правового забезпечення в умовах конкуренції та збалансування з численними приватними та публічними інтересами, що в цілому має сприяти реалізації економічної стратегії української держави.

Господарське товариство як переважаючий різновид сучасних суб’єктів господарювання (корпоративних підприємств) є виразним місцем збігу різноманітних інтересів, у тому числі з інтересами власне товариства (О.М. Вінник, І.В. Спасибо-Фатєєва та ін.). Сучасна корпоративна та судова практика свідчить про неадекватність існуючого правового регулювання корпоративних відносин корпоративним інтересам (під корпоративними в роботі розуміються інтереси господарських товариств). Розповсюджені останнім часом корпоративні конфлікти, які виникають в системі господарських товариств, часто мають руйнівну для останніх силу та викривають суттєві недоліки правової регламентації, серед яких потенційна конфліктність змісту правових норм через неузгодженість інтересів суб’єктів відповідних правовідносин та інших осіб. Наведені обставини в значній мірі обумовили започаткування в науці господарського права нового напряму – корпоративної конфліктології (О.М. Вінник).

На сучасному етапі переважаючими у напряму забезпечення корпоративних інтересів в аспекті внутрішнього ризику є економічні дослідження. Більшість правових досліджень щодо корпоративних відносин стосуються забезпечення прав та інтересів учасників (зокрема, акціонерів) господарських товариств. Остаточний та фрагментарний підхід до дослідження проблем правового забезпечення корпоративних інтересів та, як наслідок, неадекватність правової регламентації, яка розосереджена між нормами Господарського та Цивільного кодексів, Закону України “Про господарські товариства”, не можна вважати задовільними для практики правореалізації та правозастосування. Таке становище посилює підстави стурбованості представників науки господарського права та практиків щодо недостатнього рівня захищеності прав та інтересів суб’єктів господарювання в правовій системі України, занепадної для останніх нечіткості законодавчого регулювання (В.М. Гайворонський, О.П. Загнітко, В.І. Татьков та ін.).

Ретельна розробка категорії корпоративних інтересів має сприяти визначенню оптимального співвідношення інтересів у системі зв’язків господарських товариств, адекватного соціально-економічним і правовим реаліям України.

Необхідність надання корпоративним інтересам комплексного правового забезпечення у сфері регулювання корпоративних відносин, у тому числі створення умов, які нівелюють можливість дестабілізації діяльності господарських товариств у корпоративних конфліктах та спорах, свідчать про актуальність та доцільність проведення дослідження за темою дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з планом науково-дослідних робіт Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля за темою “Дослідження та формування механізму забезпечення стійкості фінансових і промислових компаній регіону” (номер державної реєстрації 0103У000419). У межах зазначеної теми дисертантка як співвиконавець здійснила дослідження правового забезпечення інтересів господарських товариств в корпоративних відносинах (корпоративних конфліктах та спорах) і визначила шляхи удосконалення діючого законодавства у зазначеній сфері.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка положень і пропозицій щодо комплексного правового забезпечення корпоративних інтересів господарських товариств у сфері корпоративних відносин на основі аналізу теоретичних джерел, нормативно-правової бази та корпоративної і судової практики.

Відповідно до поставленої мети в дисертації основна увага приділена вирішенню наступних задач:

визначення змісту корпоративних інтересів, які належать господарським товариствам в корпоративних відносинах;

класифікація факторів, несприятливих для забезпечення корпоративних інтересів в корпоративних відносинах;

проведення аналізу правового підґрунтя факторів, несприятливих для забезпечення корпоративних інтересів в корпоративних відносинах (у межах законодавчих рамок), виявлення недоліків та запропонування варіантів їх усунення;

визначення форм зловживання корпоративними правами та інших проявів неправомірної поведінки учасників корпоративних відносин, які перешкоджають забезпеченню корпоративних інтересів, надання пропозицій щодо їх попередження та мінімізації негативних наслідків;

проведення аналізу форм захисту прав учасників корпоративних відносин та

особливостей корпоративних спорів відповідно до діючого законодавства, аналіз наявних у цій сфері недоліків в аспекті забезпечення корпоративних інтересів та запропонування шляхів їх усунення.

Об’єктом дослідження є юридично значущі поведінка учасників корпоративних відносин та події, які є несприятливими для забезпечення корпоративних інтересів в корпоративних відносинах.

Предметом дослідження є правове забезпечення корпоративних інтересів господарських товариств в корпоративних відносинах.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на комплексі загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, серед яких діалектичний, системний, формально-логічний, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий. За допомогою діалектичного методу досліджено певні тенденції розвитку вітчизняного та зарубіжного корпоративного законодавства і права. Використання системного методу дозволило розглянути корпоративні відносини у широкому розумінні, включаючи корпоративні конфлікти та спори, врахування яких надає цілісне уявлення про корпоративні зв’язки та забезпечує можливість комплексного визначення факторів, несприятливих для забезпечення корпоративних інтересів в корпоративних відносинах. Формально-логічний і аналітико-синтетичний методи застосовано для дослідження змісту корпоративних інтересів, визначення факторів, несприятливих для їх забезпечення в корпоративних відносинах; аналізу нормативно-правових актів у сфері регулювання корпоративних відносин, корпоративної та судової практики в сфері розгляду корпоративних спорів; виявлення недоліків у правовому забезпеченні корпоративних інтересів і обґрунтуванні напрямків його удосконалення. Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні зарубіжного досвіду правового регулювання корпоративних відносин.

Науково-теоретичну основу дисертації становлять здобутки вітчизняної та зарубіжної юридичної і економічної науки, праці українських і закордонних авторів про господарські правовідносини, правове забезпечення функціонування корпорацій, корпоративне управління, корпоративні відносини (корпоративні конфлікти та спори), корпоративні інтереси, статус учасників корпоративних відносин. Зокрема, теоретичну базу досліджень склали наукові праці таких правознавців і економістів України, Росії та інших зарубіжних країн, як: В.К. Андрєєв, Ю.Г. Басін, О. Блюмхардт, О.М. Вінник, А.Е. Воронкова, В.М. Гайворонський, С.М. Грудницька, Є.П. Губін, О.П. Загнітко, Д.В. Задихайло, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, Т.В. Кашаніна, О.Р. Кібенко, Г.В. Козаченко, В.М. Кравчук, М.І. Кулагін, В.В. Лаптєв, В.А. Малига, В.К. Мамутов, В.С. Мартемьянов, С.Д. Могилевський, Г.В. Назарова, А.Я. Пилипенко, Л.А. Савельєв, Н.О. Саніахметова, О.М. Сиродоєва, І.В. Спасибо-Фатєєва, О.В. Шаповалова, В.С. Щербина, О.В. Щербина, О.С. Янкова; Д. Бернхем, М. Деспакс, Ж. Пелюсо та ін.

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять матеріали корпоративної та судової практики у сфері розгляду корпоративних спорів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним господарсько-правовим дослідженням проблем забезпечення корпоративних інтересів, що належать господарським товариствам у корпоративних відносинах (корпоративних конфліктах та спорах), в якому обґрунтовано необхідність визначення змісту корпоративних інтересів у корпоративних відносинах та розроблено пропозиції щодо їх комплексного забезпечення шляхом удосконалення і гармонізації законодавства у даній сфері. Наукова новизна результатів дослідження полягає в теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, головними з яких є наступні.

Вперше:

розкрито зміст корпоративних інтересів в корпоративних відносинах - організаційна спроможність та майнова сталість господарського товариства;

визначено співвідношення основного корпоративного інтересу господарського товариства та його інтересів в корпоративних відносинах як мети та умов її досягнення, тобто якщо перший інтерес орієнтований на позитивний фінансовий результат (одержання прибутку), то останні – на створення умов одержання такого результату з боку внутрішньої організації господарського товариства, що обумовлює необхідність виокремлення таких інтересів як об’єктів правового забезпечення;

класифіковано фактори, несприятливі для забезпечення корпоративних інтересів в корпоративних відносинах, серед яких як неправомірна поведінка учасників корпоративних відносин, так і певні форми їх правомірної поведінки і юридично значущі події, з якими норми законодавства пов’язують настання негативних наслідків для господарського товариства;

обгрунтовано необхідність індивідуалізації правового зв’язку посадових осіб з підприємством (товариством), який може не співпадати з трудовим або цивільно-правовим зв’язком, шляхом складання меморандуму посадової особи.

Удосконалено:

з урахуванням сфери виникнення та складу, поняття корпоративного шантажу як однієї з причин виникнення корпоративних конфліктів, під яким пропонується розуміти обумовлене володінням (управлінням) корпоративними правами спонукання учасником (учасниками, акціонерами) товариства інших учасників або товариства (в особі його органів управління та/або посадових осіб) до виконання певних дій, пов’язаних з наданням шантажуючому учаснику (учасникам, акціонерам) існуючих благ, під реальною загрозою з боку останніх здійснити такі дії (або утриматись від їх здійснення), що може спричинити негативні наслідки для інших учасників та/або товариства;

порядок продажу акцій закритих акціонерних товариств, який замість встановленого переважного права акціонерів на придбання акцій, пропонується визначити як продаж акцій на розсуд акціонера іншим акціонерам або товариству, а третім особам - у порядку, встановленому статутом товариства.

Дістали подальший розвиток:

питання автономії інтересів господарських товариств шляхом визначення їх (інтересів) змісту в корпоративних відносинах;

способи захисту прав співвласників на майно, що внесене учасником без їх згоди до статутного капіталу господарського товариства, а саме запропоновано встановити розподіл корпоративних прав між учасником та співвласниками за спеціальний спосіб захисту прав останніх;

визначення засад корпоративної поведінки шляхом закріплення у законодавстві норми щодо правил поведінки не тільки посадових осіб, але й учасників (акціонерів) господарського товариства;

уніфікація положень законодавства щодо визначення єдиної мети діяльності господарських товариств – одержання прибутку – з метою формування чіткого орієнтира в діяльності посадових осіб органів управління;

порядок притягнення до відповідальності контролюючого підприємства за шкоду, спричинену дочірньому підприємству внаслідок зловживання контролем, де, поряд з існуючим обов’язком контролюючого підприємства щодо компенсації збитків, пропонується встановити його солідарний обов’язок відповідати перед кредиторами дочірнього підприємства, а також відповідати перед дочірнім підприємством солідарно із боржниками останнього;

питання підвідомчості корпоративних спорів господарським судам з огляду на відмінності процесуальних форм у цивільному та господарському процесах, у межах яких відбувається захист прав учасниками корпоративних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних положень і практичних висновків дисертаційної роботи в правотворчій діяльності з метою розвитку та удосконалення правового регулювання корпоративних відносин. Положення дисертації можуть бути використані також при створенні коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють корпоративні відносини, у правозастосовчій практиці, науково-практичній діяльності, у навчальному процесі з метою розроблення програм відповідних спецкурсів та методичних матеріалів.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, які мають дискусійний характер, можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати безпосередньо в процесі здійснення корпоративного управління. Так, рекомендації щодо комплексного управління внутрішніми ризиковими ситуаціями в корпоративних відносинах та зниження корпоративної уразливості використано в діяльності ТОВ “Автозбірне виробництво”, м. Одеса (довідка від 14.05.2004 р. № 52/15); пропозиції щодо попередження зловживання корпоративними правами (контролем) використано в діяльності ТОВ “МТК”, м. Луганськ (довідка від 27.05.2004 р. № 134).

Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін „Корпоративне право”, „Господарський процес” та „Господарське законодавство” у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля (довідка № 108-115-2377/95 від 06.09.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані авторкою особисто на основі аналізу вітчизняних і закордонних наукових та нормативно-правових джерел, матеріалів корпоративної та судової практики. Внеском здобувачки в науку господарського права є визначення змісту корпоративних інтересів, що належать господарським товариствам в корпоративних відносинах, та класифікація факторів, несприятливих для їх забезпечення; виявлення позицій незбалансованості та неефективності в правовому регулюванні корпоративних відносин з огляду на забезпечення корпоративних інтересів; обгрунтування шляхів вдосконалення та гармонізації діючого законодавства у сфері регулювання корпоративних відносин. Авторкою запропоновано внесення змін та доповнень до Господарського і Цивільного кодексів України, Закону України „Про господарські товариства”, Господарського процесуального кодексу України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались авторкою на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (Луганськ, 2002), міжнародній науково-практичній конференції “Сотрудничество без границ” (Донецьк Ростовської області, 2003), IX міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (Луганськ,  ), всеукраїнській науково-практичній конференції “Економічні проблеми сталого розвитку підприємства в умовах ринкової економіки” (Луганськ,  ), міжнародній науково-практичній конференції „Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 11 роботах загальним обсягом 4,1 д.а., які підготовлені дисертанткою особисто.

Структура дисертації обумовлена метою і задачами дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які охоплюють 8 підрозділів, висновків. Зміст основної частини дисертації становить 172 сторінки комп’ютерного тексту. Робота містить список використаних джерел із 253 найменувань і додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Корпоративні інтереси: зміст та перешкоди забезпеченню в корпоративних відносинах складається з двох підрозділів, в яких розглядається питання автономії корпоративних інтересів господарських товариств; аргументується необхідність визначення змісту корпоративних інтересів та факторів, які перешкоджають (є несприятливими) їх забезпеченню в корпоративних відносинах.

У підрозділі 1.1. „Зміст інтересів господарського товариства” досліджується стан проблеми інтересів господарського товариства (корпоративних інтересів) як суб’єкта господарювання, автономію яких було обґрунтовано у радянській господарсько-правовій доктрині щодо самостійності інтересів господарського органу (виробничого об’єднання, підприємства) (В.К. Андрєєв, Ю.Г. Басін, В.М. Гайворонський, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов та ін.), французькій теорії про підприємство (М. Деспакс, Ж. Пелюсо).

Дисертанткою розвинуто думку про необхідність диференційованого підходу до корпоративних інтересів, де за критерій пропонується обрати одну із сфер взаємодії корпоративних інтересів з інтересами інших суб’єктів – корпоративні відносини.

Господарське товариство розглядається як загальна система виникнення корпоративних відносин, що обумовлено зіткненням в них численних інтересів, як приватних, так і публічних (О.М. Вінник, І.В. Спасибо-Фатєєва та ін.).

Виходячи з обумовленості основного (загального) корпоративного інтересу імперативно встановленою метою діяльності господарського товариства (одержання прибутку), авторка відзначає неможливість законодавчого забезпечення прибутковості (як фінансового результату господарювання) на відміну від стабільності умов господарювання, яка з боку внутрішньої організації господарського товариства може бути забезпечена засобами правового регулювання.

Дисертанткою висувається положення, що корпоративними інтересами господарського товариства в корпоративних відносинах є його організаційна спроможність та майнова сталість.

Організаційна (функціональна) спроможність передбачає здатність функціонування господарського товариства як системи, що саморегулюється, шляхом здійснення корпоративного управління та контролю в порядку, передбаченому законодавством та локальними актами.

Майнова сталість передбачає такий майновий стан господарського товариства, який є достатнім для здійснення звичайної господарської діяльності.

Відокремлюючи основний (загальний) корпоративний інтерес господарського товариства та його інтереси в корпоративних відносинах, дисертантка приходить до висновку про їх співвідношення як мети та умов її досягнення. Якщо загальний інтерес господарського товариства орієнтований на позитивний фінансовий результат господарської діяльності (одержання прибутку), то його інтереси в корпоративних відносинах – на забезпечення умов його одержання.

Аналізуючи відокремленість корпоративних інтересів господарського товариства від інтересів учасників (акціонерів), авторка відзначає відсутність у органів (посадових осіб) власного легітимного інтересу в корпоративних відносинах, розвиваючи думку про необхідність орієнтації в їх діяльності лише на інтереси господарського товариства. Однак слід враховувати можливість існування в учасників господарського товариства та його посадових осіб незаконних економічних інтересів, реалізація яких може відбуватися в системі господарського товариства. З огляду на це, дослідження проблем забезпечення корпоративних інтересів в системі корпоративних зв’язків необхідне як в аспекті збалансування із законними індивідуальними інтересами учасників (засновників, акціонерів), так і протидії проявам неналежної поведінки посадових осіб та учасників, через яку в системі товариства реалізуються часто нелегітимні економічні інтереси останніх.

Інтереси господарських товариств (корпоративні інтереси) мають стати об’єктом цільового господарсько-правового забезпечення корпоративних відносин у напряму посилення правової безпеки господарських товариств, орієнтиром для вироблення концепції розвитку корпоративних відносин.

Досягненню мети правового забезпечення корпоративних інтересів господарських товариств сприяє господарсько-правовий потенціал (засоби), а саме комплексний метод поєднання публічно- та приватно-правових засад у регулюванні корпоративних відносин; практично-організаторська функція; стабілізуюча функція господарського законодавства тощо. В умовах існуючого правового регулювання корпоративних відносин забезпечення корпоративних інтересів має відбуватися шляхом комплексного удосконалення та гармонізації розосереджених корпоративних норм Господарського (далі – ГК) та Цивільного кодексів (далі – ЦК), Закону України “Про господарські товариства”.

У підрозділі 1.2. „Фактори, несприятливі для забезпечення корпоративних інтересів” на основі аналізу діючого законодавства та корпоративної і судової практики дисертанткою визначено та класифіковано основні фактори, несприятливі для забезпечення корпоративних інтересів в корпоративних відносинах.

Факторами, несприятливими для забезпечення корпоративних інтересів, дисертанткою визначено:

неправомірна поведінка учасників корпоративних відносин у формах корпоративних правопорушень (наприклад, порушення учасником (акціонером) строку внесення вкладу (оплати акцій) у формування статутного капіталу, внаслідок чого у товариства може виникати удавана майнова сталість; зловживання контролем як використання учасником можливості вирішального впливу на фінансову, господарську і комерційну політику товариства з метою одержання вигод від його діяльності, внаслідок чого залежне товариство отримує збитки або опиняється у стані банкрутства; нелояльна поведінка органів та посадових осіб органів управління та/або порушення обов’язків добросовісного та розумного ставлення до корпоративних інтересів; зловживань корпоративними правами (наприклад, корпоративний шантаж; ігнорування участі у загальних зборах учасником, який володіє контрольним пакетом акцій (часткою), внаслідок чого неможливий кворум загальних зборів); інших відхилень у поведінці учасників корпоративних відносин, зокрема, формування статутного капіталу за рахунок внесків у натуральній формі, які не відповідають критеріям ліквідності, адекватності оцінки, потребі та можливості використання у господарській діяльності товариства, внаслідок чого в останнього може виникати удавана майнова сталість);

певні форми правомірної поведінки учасників корпоративних відносин, з якими норми законодавства безпосередньо пов’язують настання несприятливих майнових наслідків для господарського товариства, зокрема: прийняття вищим органом рішення про виплату дивідендів, що є підставою виникнення відповідних зобов’язань товариства перед учасниками (акціонерами); прийняття загальними зборами акціонерів рішень, що передбачають реалізацію права акціонерів на незгоду, у т.ч. рішення про реорганізацію, внаслідок чого у товариства виникає обов’язок викупити акції, а реорганізація, крім того, супроводжується також наданням кредиторам товариства права вимагати дострокового припинення (виконання) зобов’язань та відшкодування збитків; вихід (виключення) учасника з товариства або звернення стягнення на частину майна товариства кредиторами учасника, що у встановленому законом порядку тягне обов’язок товариства щодо виплати вартості (виділу) частини майна товариства, пропорційної частці учасника;

юридично значущі події, з якими норми законодавства безпосередньо пов’язують настання несприятливих майнових наслідків для господарського товариства в системі корпоративних зв’язків тощо, зокрема, недостатньо капіталізована діяльність товариства з обмеженою (додатковою) відповідальністю (далі – ТОВ, ТДВ) або акціонерного товариства (далі – АТ), яка визначається у певний термін через співвідношення вартості чистих активів та зареєстрованого статутного капіталу (коефіцієнт менше одиниці) та тягне обов’язок товариства зменшити статутний капітал у встановленому порядку (у т.ч. із наданням кредиторам права вимагати дострокового припинення (виконання) зобов’язань та відшкодування збитків) або ліквідації товариства; вибуття учасника внаслідок смерті фізичної або припинення юридичної особи, що тягне обов’язок проведення у встановленому порядку розрахунків з правонаступниками або виплати вартості майна, пропорційної частці учасника – юридичної особи, для формування ліквідаційної маси.

Якщо зазначені фактори першої групи знаходяться поза межами законодавчих рамок, то фактори другої та третьої групи – у їх межах, що обумовлює необхідність перегляду існуючого правового регулювання корпоративних відносин в аспекті адекватного та збалансованого забезпечення корпоративних інтересів.

Досліджуючи особливості виникнення та перебігу корпоративних конфліктів, які є окремим фактором, несприятливим для забезпечення корпоративних інтересів, та об’єктивуються через поведінку учасників корпоративних відносин, дисертантка відзначає їх небезпеку навіть у випадках, коли господарське товариство не є безпосереднім учасником корпоративного конфлікту (наприклад, у корпоративних конфліктах між учасниками за право вирішального впливу на управління товариством реальним є ризик декапіталізації його діяльності (“розмивання” активів) та навіть припинення господарської діяльності). Корпоративний спір як остаточна стадія корпоративного конфлікту та одночасно окремий правовий конфлікт може загрожувати організаційній спроможності господарського товариства застосуванням забезпечувальних заходів щодо обмеження його функціонування (заборона скликання та/або проведення загальних зборів і т.ін.), а також його майновій сталості через застосування обмежень господарської діяльності (арешт майна, заборона укладання угод тощо).

Визначення факторів, несприятливих для забезпечення корпоративних інтересів у площині корпоративних відносин, має сприяти вирішенню економіко-правової проблеми обліку внутрішнього ризику у діяльності господарських товариств, а також детермінувати напрями комплексного вдосконалення правового забезпечення корпоративних інтересів.

Розділ 2. Матеріально-правове забезпечення корпоративних інтересів складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджено особливості матеріально-правового забезпечення корпоративних інтересів господарських товариств за діючим законодавством, проаналізовано законодавче підгрунтя певних факторів, несприятливих для забезпечення майнової сталості як корпоративного інтересу господарського товариства; визначено шляхи запобігання та мінімізації негативних наслідків зазначених факторів згідно із вітчизняним та зарубіжним законодавством і правом; обгрунтувано пропозиції по вдосконаленню діючого законодавства.

У підрозділі 2.1. „Механізми забезпечення функцій статутного капіталу” розглянуто правове забезпечення функцій статутного капіталу. Необхідність вдосконалення правового режиму статутного капіталу обумовлена конфліктним потенціалом існуючого регулювання, про що свідчить корпоративна та судова практика останнього часу.

Розглядаючи стартову функцію, авторка обґрунтовує доцільність законодавчого забезпечення комплексу критеріїв, яким мають відповідати натуральні внески до статутного капіталу з метою забезпечення реальної, а не удаваної майнової сталості господарського товариства. Такими критеріями є ліквідність, адекватність оцінки вкладів, потреба та можливість їх використання в господарській діяльності товариства. Ігнорування названих критеріїв є відхиленням у поведінці учасників, яке свідчить про їх недбайливе ставлення до корпоративних інтересів, бо примушує починати діяльність господарського товариства з пошуку реальних, але іноді несприятливих джерел забезпечення цієї діяльності (позики, кредити тощо).

Аналізуючи механізм забезпечення гарантійної функції статутного капіталу згідно із законодавчими новаціями (ст.ст. 144, 155 ЦК), авторка додатково обгрунтовує думку про недоцільність надання співвідношенню вартості чистих активів та статутного капіталу (коли коефіцієнт менше одиниці) властивості бути підставою зменшення останнього (з наданням кредиторам права вимагати дострокового припинення (виконання) зобов’язань та відшкодування збитків) або ліквідації ТОВ (ТДВ) та АТ, бо це суперечить тенденціям відновлення платоспроможності боржника та, не маючи механізму практичного застосування, створює підстави для зловживань. Доцільним є запровадження до законодавства економічних механізмів стимулювання фактичного підтримання господарськими товариствами зареєстрованого розміру статутного капіталу.

Досліджуючи регулятивну функцію статутного капіталу, авторка пропонує визначати частку учасника у статутному капіталі як обсяг корпоративних прав в ідеальному виразі відповідно номіналу вартості його внеску, коли за абсолютну величину корпоративних прав, пропорційну номінальному розміру статутного капіталу, береться одиниця або 100%.

В дисертації відзначається алогічність співвідношення статутного капіталу та часток, що належать учасникам (засновникам, акціонерам), які не пов’язані між собою як ціле та часткове, а є окремими об’єктами права власності господарського товариства та учасників, з огляду на що є неприпустимим розповсюдження на відносини щодо розпорядження частками у статутному капіталі норм (їх аналогії) інституту права спільної часткової власності, що має бути закріплено в законодавстві.

У підрозділі 2.2. „Шляхи забезпечення майнової сталості акціонерних товариств” досліджується правове забезпечення реорганізації, прийняття рішення про яку визначено авторкою як фактор, несприятливий для забезпечення корпоративних інтересів акціонерних товариств (далі – АТ), бо, крім загальних негативних майнових наслідків (припинення або дострокового виконання зобов’язань перед кредиторами та відшкодування збитків), тягне також можливість реалізації акціонерами права на незгоду та, відповідно, наслідок обов’язкового викупу акцій товариством.

Авторкою запропоновано уніфікувати в законодавстві норми щодо підстав проведення примусової реорганізації, яка має відбуватися тільки за рішенням суду; закріпити в ГК положення, що зміна типу АТ не є його перетворенням, бо вона (зміна) стосується порядку обігу (відчуження) акцій, тобто, насамперед, прав акціонерів, а не кредиторів, саме які внаслідок формального перетворення АТ отримують додаткові гарантії забезпечення зобов’язань, що може нівелювати очікуваний ефект від реорганізації для АТ.

Забезпечення майнової сталості АТ при реалізації акціонерами права на незгоду має відбуватися не тільки за рахунок встановлення умов (у т.ч. обмежень) щодо задоволення відповідних вимог, а також шляхом надання АТ можливості управління зазначеною ризиковою ситуацією. Важливим у теоретичному та практичному аспектах є розмежування в акціонерному законодавстві права на незгоду та права акціонера вимагати від АТ викупу акцій. Право на незгоду – це право акціонера заздалегідь повідомити товариство про незгоду з певними рішеннями щодо питань, внесених до порядку денного загальних зборів. Право вимагати викупу акцій – право вимагання від товариства обов’язкового викупу акцій, яке має виникати за сукупністю умов: якщо акціонер у встановленому порядку та строки повідомив товариство про незгоду щодо певних рішень з питань порядку денного загальних зборів, оголошених до скликання; якщо акціонер на загальних зборах голосував проти прийняття відповідних рішень, що дають право на незгоду; якщо загальними зборами прийнято рішення, про незгоду з яким акціонер повідомив товариство.

Із запровадженням процедури завчасних повідомлень про незгоду товариство матиме можливість розрахувати “ціну питання” та оголосити про це загальним зборам, що може вплинути на поведінку акціонерів при голосуванні та сприяти забезпеченню балансу їх інтересів з корпоративними інтересами АТ.

З метою забезпечення контрольованого припливу капіталів до закритих АТ та з огляду на проблеми правореалізації в умовах існуючого регулювання (переважне право акціонерів щодо купівлі акцій) запропоновано вдосконалити порядок продажу акцій закритих АТ (ст. 81 ГК) шляхом встановлення права продажу акцій на розсуд акціонера іншим акціонерам або товариству, а третім особам - у порядку, встановленому статутом товариства.

У підрозділі 2.3. „Реалізація права на вихід, звернення стягнень кредиторами та захист прав співвласниками учасників” розглянуто такі фактори, несприятливі для забезпечення корпоративних інтересів у межах законодавчих рамок, як реалізація учасником права на вихід із господарського товариства, що тягне проведення відповідних розрахунків з учасником; звернення стягнення кредиторами учасника на частину майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі. Авторкою також розглянуто проблему захисту співвласниками (зокрема, подружжям) учасників прав на майно, яке внесено до статутного капіталу учасником без їх згоди, який (захист) відбувається через визнання недійсними (положень) установчих документів господарського товариства.

Аналізуючи існуючу правову регламентацію, авторка відзначає дестабілізуючий та конфліктний потенціал імперативно встановленого права на вихід (наслідків реалізації) із ТОВ (ТДВ) та поділяє думку про необхідність уніфікації регулювання майнових відносин в “об’єднаннях капіталів” за прикладом АТ, учасникам (засновникам, акціонерам) яких згідно із законом право на вихід не надається.

Обґрунтовано необхідність вдосконалення порядку звернення стягнень кредиторами учасників. Зокрема, запропоновано встановити можливість звернення стягнень кредиторами на частку учасника лише на підставі судових рішень у разі недостатності іншого майна учасника для задоволення їх вимог; виключити з п.1 ст. 167 ГК положення, яке ототожнює частку учасника у статутному капіталі із часткою у майні товариства, до якого згідно із ст.ст. 66, 139 ГК відноситься сукупність речей та інших цінностей (тобто тільки активи); визначити у законодавстві за об’єкт стягнення саме частку учасника у майні, а не власне майно товариства; передбачити можливість учасників задовольняти вимоги кредиторів іншого учасника в обмін на його корпоративні права.

Аргументовано доцільність встановлення спеціального способу захисту прав співвласників майна, яке внесено учасником без їх згоди до статутного капіталу - розподілу корпоративних прав між учасником та співвласниками.

Підрозділ 2.4. „Запобігання неналежній поведінці посадових осіб господарських товариств” присвячений аналізу правових засобів протидії неналежній поведінці посадових осіб органів управління господарських товариств (яку визначено як фактор, несприятливий для забезпечення корпоративних інтересів) з урахуванням зарубіжного досвіду у зазначеній сфері та перспектив розвитку корпоративного законодавства України.

Декларовані нормами законодавства України обов’язки посадових осіб органів управління діяти добросовісно і розумно в інтересах господарського товариства поки що не отримали належного правового забезпечення, хоча серед прогресивних новацій у підвищенні відповідальності зазначених осіб слід відзначити норми щодо дострокового немотивованого усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків та солідарної відповідальності членів колегіального органу управління (ст.ст. 92, 99 ЦК).

Обов’язки діяти в інтересах товариства (концепція „лояльності”) та добросовісно і розумно (концепція „належної міри дбайливості”) засновані на правовій доктрині США і Великої Британії, згідно з якою директори є довіреними особами компаній. Зазначені концепції також успішно сприйняті країнами континентальної правової системи шляхом запровадження до законодавства правил (стандартів) поведінки посадових осіб та відповідальності за їх порушення.

Концепція “лояльності”, яка має розв’язувати конфлікт економічних інтересів посадових осіб органів управління з інтересами компанії, потребує визначеності останніх. Авторка підтримує унітарну концепцію, яка панує у Великій Британії, згідно з якою директори компанії діють виключно в її інтересах та несуть обов’язки тільки перед компанією, що формує єдиний орієнтир у діяльності директорів. З огляду на це, потребує вдосконалення ЦК в частині визначення єдиної мети діяльності (основного інтересу) господарського товариства – одержання прибутку.

Відзначаючи запровадження до перспективного акціонерного законодавства України певних засобів забезпечення обов’язків “лояльності” та “належної міри дбайливості”, дисертантка обґрунтовує ефективні альтернативи їх механізмів, які мають забезпечити майнову сталість товариства та стабільність у сфері господарювання. Зокрема, пропонується встановити бар’єр у володінні акціями щодо права оспорювання угоди товариства із заінтересованістю – з метою запобігання його масовому використанню (у т.ч. зловживанню); встановити як альтернативу визнання угоди недійсною обов’язок компенсації збитків з боку посадової особи, якою порушено обов’язок розкриття інформації про заінтересованість; спростити процедуру розкриття інформації про заінтересованість - з метою зменшення підстав її оспорюваності за формальними дефектами.

Розвиваючи думку про самостійність правового зв’язку посадової особи з товариством, який існує незалежно від трудових чи цивільно-правових відносин, авторкою обгрунтовано необхідність та запропоновано форму його індивідуалізації – складання меморандуму посадової особи. З метою підвищення рівня відповідальності посадових осіб пропонується розширити сферу застосування контрактної форми трудового договору також із членами виконавчого органу, а не тільки з його керівником. Зазначені пропозиції знайшли втілення при розробці авторкою проекту змін до ст. 65 ГК.

Розділ 3. Правове забезпечення корпоративних інтересів у корпоративних конфліктах та спорах складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано проблеми правового забезпечення корпоративних інтересів при виникненні корпоративних конфліктів, обумовлених зловживанням корпоративними правами, та корпоративних спорів, що визначено дисертанткою за фактори, несприятливі для забезпечення корпоративних інтересів; обгрунтувано пропозиції до законодавства.

У підрозділі 3.1. „Запобігання та мінімізація наслідків зловживання корпоративними правами” авторкою розглянуто проблему зловживання правом в корпоративних відносинах у таких формах, як корпоративний шантаж та зловживання контролем, що відбуваються з боку учасників (акціонерів).

Корпоративний шантаж, який часто є причиною корпоративних конфліктів, є спонуканням учасником (учасниками) господарського товариства інших учасників або товариства (в особі його органів управління та/або посадових осіб) до виконання певних дій, пов’язаних з наданням шантажуючому учаснику (учасникам) існуючих благ, під загрозою з боку останніх здійснення певних дій (або утримання від їх здійснення), що обумовлено володінням (управлінням) корпоративними правами та може спричинити негативні наслідки для інших учасників та/або товариства. Авторкою проаналізовано прояви корпоративного шантажу, його характерні риси (притаманність товариствам із численним складом учасників та складною структурою управління), наявність у певних проявах ознак (латентного) злочину.

Обґрунтовуючи складність попередження зловживання правом, дисертантка поділяє думку про реальність захисту корпоративних інтересів у формі відмови суду у наданні захисту проявам корпоративного шантажу, які формально носять законний характер, або правам шантажуючих учасників, які ніби-то порушуються товариством в результаті протидії корпоративному шантажу. Підгрунтям для цього має стати закріплене в законодавстві положення щодо добросовісного та розумного ставлення учасниками (акціонерами) до інтересів господарського товариства, заборони зловживання правом, у т.ч. використання недозволених форм правореалізації та захисту, що здатне детермінувати судове убачення у складних питаннях кваліфікації проявів зловживання корпоративними правами. Авторкою запропоновано доповнити Закон України „Про господарські товариства” нормою „Засади корпоративної поведінки”.

Господарсько-правовий аспект проблеми превенції та мінімізації наслідків зловживання контролем в корпоративних відносинах полягає у забезпеченні інтересів дочірнього підприємства (господарського товариства) шляхом створення механізмів притягнення до відповідальності учасника, що здійснює контроль (у т.ч. контролюючого підприємства), а також визначення умов щодо їх реалізації. Авторкою запропоновано вдосконалити механізм притягнення до відповідальності контролюючого учасника, у т.ч. підприємства (ст. 126 ГК). Зокрема, поряд із існуючим обов’язком контролюючого учасника щодо компенсації збитків внаслідок зловживання контролем, запропоновано встановити його солідарний обов’язок відповідати перед кредиторами дочірнього підприємства, а також відповідати перед дочірнім підприємством солідарно із боржниками останнього.

У законотворчій роботі має бути враховано необхідність економічної мотивації декларування відносин контролю-підпорядкування між суб’єктами господарювання, яка (мотивація) є гарантією витребуваності практикою зазначеного правового механізму відповідальності.

У підрозділі 3.2. „Підвідомчість корпоративних спорів і особливості їх ініціювання та розгляду” на основі аналізу процесуального законодавства та судової практики у сфері розгляду корпоративних спорів додатково обгрунтовується доцільність єдиної підвідомчості корпоративних спорів господарським судам низкою аргументів, серед яких: необхідність уніфікації процесуальних можливостей сторін, що мають відмінності відповідно до діючого цивільного та господарського процесуального законодавства, у тому числі визначення позову за єдину процесуальну форму захисту прав (інтересів) учасників корпоративних спорів; створення єдиних умов розгляду корпоративних спорів та вироблення єдиної правозастосовчої практики тощо. При цьому під корпоративними запропоновано розуміти спори, що виникають між учасниками корпоративних відносин – суб’єктами права з приводу захисту їх прав та інтересів. Підвідомчість господарським судам корпоративних спорів не повинна бути пов’язаною з їх суб’єктним складом та досудовим врегулюванням. Авторкою запропонований проект змін до ст.ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України.

Для забезпечення майнової сталості господарських товариств та стабільності господарських зв’язків є доцільним врахування зарубіжного досвіду щодо встановлення скорочених строків позовної давності у корпоративних спорах про визнання недійсними установчих документів, рішень органів управління та посадових осіб, емісії акцій, значних угод та угод із заінтересованістю.

Особливістю корпоративних спорів є розповсюджене застосування забезпечувальних заходів, які становлять загрозу організаційній спроможності та майновій сталості товариства через блокування його функціонування (зокрема, заборона скликання та проведення загальних зборів, виконання рішень органів управління) та/або інші обмеження господарської діяльності товариства (заборона відчуження майна, укладання певних угод тощо). Аналіз корпоративної та судової практики свідчить про використання забезпечувальних заходів в корпоративних спорах часто як засобу вирішення оперативних завдань в корпоративній боротьбі, а не як складової цілісною процесуальної тактики.

Не заперечуючи інститутів забезпечувальних та запобіжних заходів взагалі, дисертантка відзначає необхідність запобігання зловживанню процесуальними правами та свавіллю судового убачення, розвиваючи положення про визначення меж втручання суду до господарської діяльності товариств при розгляді корпоративних спорів. Зокрема, крім існуючих загальних підстав застосування запобіжних та забезпечувальних заходів, дисертанткою запропоновано передбачити комплекс наступних: безпосередній зв’язок із предметом спору (правопорушення, що передбачається заявником) та/або його властивостями, адекватність (домірність) підстав та наслідків застосування таких заходів, повідомлення особи про ініціювання застосування заходів, що має знайти втілення в позиціях вищих судових інстанцій та господарсько-процесуальному законодавстві.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає у визначенні змісту корпоративних інтересів, носіями яких є господарські товариства, та напрямів їх комплексного правового забезпечення у сфері корпоративних відносин. Для вирішення наукової задачі дисертанткою обгрунтовано нові положення і пропозиції щодо удосконалення законодавства в сфері регулювання корпоративних відносин та розгляду корпоративних спорів з метою запобігання дестабілізації діяльності господарських товариств. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для підвищення ефективності законодавства у сфері регулювання корпоративних відносин і розвитку науки господарського права щодо правового статусу господарських товариств.

На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні основні висновки:

1. Необхідність визначення корпоративних інтересів в сфері корпоративних відносин та надання їм адекватного комплексного правового забезпечення обумовлена метою посилення рівня правової безпеки господарських товариств, уразливість яких тенденційно викривається сучасною корпоративною та судовою практикою у сфері корпоративних відносин (корпоративних конфліктів та спорів).

У роботі обгрунтовано, що