ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

УДК 930.253 (477) “1993/2004”

ЮДІНА Лариса Миколаївна

Використання інформаційних ресурсів Національного архівного фонду України: науково-методичні засади, напрями та форми (1993 - 2004 рр.)

Спеціальність 07.00.10 - документознавство, архівознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

МАТЯШ ІРИНА БОРИСІВНА,

Український науково-дослідний

інститут архівної справи та документознавства,

директор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ДУБРОВІНА ЛЮБОВ АНДРІЇВНА,

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім.

В.І.Вернадського, директор

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

ЧЕПУРЕНКО ЯННА ОЛЕКСІЇВНА,

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв,

професор кафедри документальних комунікацій

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 23 березня 2005 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства: 03110, Київ, вул. Солом’янська, 24

Із дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України: 03110, Київ, вул. Солом’янська, 24

Автореферат розіслано “17” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук С. Л. Зворський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження На сучасному етапі розвитку архівної справи питання використання інформаційних ресурсів Національного архівного фонду України (далі НАФ) набули надзвичайної актуальності. Необхідність їх дослідження зумовлена посиленням значення інформації (в тому числі архівної) в інформаційному суспільстві. Вимогою сьогодення є аналіз та узагальнення міжнародного й українського досвіду у застосуванні традиційних форм використання документної інформації в архівах, музеях, бібліотеках, у виробленні спільних проектів регіонального, державного та міжнародного рівнів з використання інформаційних ресурсів НАФ. Під поняттям “інформаційні ресурси НАФ” ми розуміємо інформацію документів НАФ та про документи НАФ. У сучасному українському архівознавстві бракує праць, спеціально присвячених саме теоретичним і прикладним проблемам використання інформаційних ресурсів НАФ. Недостатньо висвітлені у фаховій літературі й практичні аспекти діяльності державних архівів щодо організації користування архівними документами та використання архівної інформації. Не дослідженими залишаються питання взаємодії архівів з бібліотеками та музеями як великими сховищами документів НАФ. Отже, актуальність даного дослідження зумовлена теоретичною і практичною вагомістю проблеми, значущістю історичного досвіду державних архівних установ, бібліотек та музеїв з питань використання інформаційних ресурсів НАФ та недостатньою розробленістю зазначеної проблеми в сучасному українському архівознавстві.

Стан наукової розробки теми. Теоретичні аспекти використання ретроспективної документної інформації знайшли наукове осмислення у працях відомих російських архівознавців В. Автократова, К. Гельмана-Виноградова. Зарубіжний досвід вирішення проблеми правового доступу до архівів аналізували Л. Бикова та О. Леонтьєва.

Одним із перших в українській історіографії до аналізу проблеми актуалізації архівних інформаційних ресурсів в середині 1990-х рр. звернувся Г. Боряк, обґрунтувавши необхідність створення Археографічного реєстру національної архівної спадщини України. Учений наголосив на необхідності впровадження інформаційних технологій з метою організації інтелектуального доступу до архівних інформаційних ресурсів України. Не менш важливе значення для вивчення досліджуваної проблеми мають пізніші публікації Г. Боряка, в яких розглянуто основні форми репрезентації архівних ресурсів у мережі Інтернет, та праці Л. Дубровіної, яка обгрунтувала концептуальні засади інформатизації архівної справи в Україні, узагальнила діяльність Інституту рукопису НБУВ в галузі археографії та архівознавства. До питань використання електронних ресурсів органів влади та організації користування бібліотечно-архівною колекцією “Фонд Президентів України” зверталася у своїх дослідженнях історії становлення системи інформаційних ресурсів України Я. Чепуренко. Розвитку понятійного апарату з даного питання прислужилися статті К. Новохатського. Методичні аспекти проблеми розглядали М. Акулов, О. Гранкіна, Д. Омельчук, О. Курганова, Л. Момот, Л. Добреля, О. Балишева, О. Музичук та ін. Деякі аспекти використання архівних інформаційних ресурсів опосередковано розглядалися в дисертаційних дослідженнях Т. Клименко, І. Матяш, Н. Платонової, Ю. Прилепішевої, Н. Христової та ін.

Роль і значення архівних установ як основної бази краєзнавчих досліджень і розвитку краєзнавчого руху на Хмельниччині висвітлював П. Слободянюк, на Черкащині - Т. Клименко, у Волинській області - В. Гика; питання використання фондів Держархіву Одеської області при написанні історії та створенні музеїв навчальних закладів розкрила Л. Дузь, використання інформації кінодокументів та основні форми такої роботи розглядали Т. Ємельянова та Л. Гурбова.

Необхідність створення та змістовного оформлення веб-сторінки офіційного сайту Державного комітету архівів України (далі - ДКАУ) як кроку на шляху інтеграції України в міжнародний інформаційний простір з метою розкриття складу та змісту документів НАФ обґрунтовувала А. Кисельова.

Проблему використання архівної ретроспективної інформації у бібліотеках та музеях України порушували І. Лосієвський, Л. Незнамова, А. Яновський, І. Засипкіна, Л. Рудь, С. Зворський, Л. Одинока та ін. Важливим етапом у розвитку архівної науки став виклад у світ підручника “Архівознавство” (К., 1998, 2001), один з розділів якого розкриває питання використання архівної інформації, та “Нарисів історії архівної справи в Україні”(К., 2002). Однак у цілому обрана для дисертаційного дослідження тема не знайшла належного висвітлення у вітчизняному архівознавстві.

Джерельна база дослідження. Складається з кількох блоків. Перший блок становлять закони України, укази та розпорядження Президента України, Президії Верховної Ради України, які регламентують діяльність архівних та інших державних установ з питань використання інформаційних ресурсів НАФ, а також визначають права та обов’язки фізичних і юридичних осіб - реципієнтів інформації.

Основним законодавчим актом, що регламентує питання розвитку архівної справи в Україні, є Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”. Допоміжне значення мають закони України “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, “Про музеї та музейну справу”, які регулюють основну профільну діяльність музеїв і бібліотек. Серед законодавчих актів, якими регулюються питання доступу до архівних електронних ресурсів - закони України “Про Національну програму інформатизації” та “Про Концепцію Національної програми інформатизації”. Джерельне значення цих нормативно-правових актів полягає в тому, що вони дозволяють простежити формування державної політики з питань використання інформаційних ресурсів НАФ, визначення курсу на розширення доступу до архівної інформації, захисту прав і свобод громадян.

Важливим джерелом дослідження є веб-сторінки державних архівних служб країн світу (Республіки Казахстан, Республіки Білорусь, Республіки Польща, Угорської Республіки, Російської Федерації та ін.), державних архівних установ (ДКАУ, Держархіву м. Севастополя, держархівів Донецької, Одеської, Чернігівської областей), громадських об’єднань, установ і організацій (Спілки журналістів Росії, музеїв: ХХМ, ХІМ, ХЛМ; бібліотек: НБУВ, ХДНБ ім. В. Г. Короленка, ЦНБ ХНУ ім. В. Н. Каразіна), діяльність яких прямо чи опосередковано стосується проблеми використання архівної інформації, доступу до архівних інформаційних ресурсів тощо.

Окремий блок джерельної бази дослідження склали науково-методичні розробки державних архівних установ: методичні посібники, рекомендації, інструкції. Ці джерела слугують підґрунтям для узагальнення практичного досвіду діяльності архівних установ із використання інформаційних ресурсів НАФ. Серед науково-методичних розробок державних архівів 1993-2004 рр. можна виокремити за актуальністю проблематики кілька груп: 1) з питань виконання запитів генеалогічного характеру, підготовлені держархівами областей: Дніпропетровської, Житомирської, Сумської, Чернігівської та Херсонської; 2) з питань виконання запитів соціально-правового характеру, підготовлені держархівами в АРК, Черкаської обл.; 3) з питань вдосконалення довідкового апарату, в яких виокремлюються підгрупи: а) методика каталогізації; б) методика складання анотованого реєстру описів фондів; в) підготовка довідника документів з особового складу; г) методика підготовки путівників; д) методика публікації архівних документів; 4) норми з організації користування документами НАФ у читальних залах архівів зафіксовані в науково-методичних розробках ЦДАМЛМ України, Держархіву Запорізької обл. та ін. Їх аналіз дозволяє виявити організаційні форми та методи роботи з інформаційного обслуговування користувачів.

Важливе значення для реконструкції фактів і подій, пов’язаних з організацією використання архівної інформації мають публікації в архівній періодиці та виданнях що продовжуються (“Архіви України”, “Студії з архівної справи та документознавства”, “Архівознавство. Археографія. Джерелознавство”, “Рукописна та книжкова спадщина України” та ін.) Інформативно насиченим джерелом є “Вісник Державного комітету архівів України”, в якому оприлюднюються рішення колегій ДКАУ про підсумки та хід виконання робіт з окремих напрямів діяльності архівних установ; з виконання річних планів тощо. На сторінках регіональних періодичних видань: “Архівіст: Інформаційний вісник Державного архіву Сумської області”, “Архіваріус: Інформаційний вісник Державного архіву Тернопільської області”, “Інформаційний збірник Державного архіву Луганської області” висвітлюються події архівної галузі в областях, репрезентуються послуги, які надають архіви, розглядаються спірні питання профільного характеру.

Фактологічну інформацію містять й довідково-інформаційні видання та довідковий апарат архівів. Окрему групу джерел складають річні звіти та контрольні списки архівних установ України. Статистичні дані, та деталізований опис діяльності архівних установ за різними напрямами дають можливість відстежувати динаміку процесу використання інформаційних ресурсів НАФ, окреслити їх пріоритетні форми та напрями. Цінну відомості про діяльність архівних установ та організації з питань використання архівної інформації містять документи: ф. 14 ЦДАВО України; ф. Р-1932 (Держархів Харківської обл.), ф. Р-5029 (ХХМ), ф. Р-5942 (ХІМ); ф. Р-6121 (ХДНБ ім. В. Г. Короленка) та ф. Р-2792 (ХНУ ім. В. Н. Каразіна), де відклалася планово-звітна документація, необхідна для аналізу роботи архівних, музейних та бібліотечних установ з використання інформаційних ресурсів НАФ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної та методичної роботи Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (1.1 “Загальні методологічні та теоретичні дослідження, історія архівної справи”).

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні розвитку правових та науково-методичних засад використання інформаційних ресурсів НАФ, визначенні основних напрямів та форм використання архівної інформації в державних архівах, бібліотеках та музеях України за доби незалежності України.

Відповідно до мети сформульовано завдання дослідження:

- проаналізувати законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань розвитку архівної справи, оцінити стан вивчення використання інформаційних ресурсів НАФ у вітчизняній та зарубіжній історіографії, з’ясувати репрезентативність джерельної бази дослідження;

- визначити основні принципи правового доступу до інформаційних ресурсів НАФ в 1993 - 2004 рр. у контексті світового досвіду;

- дослідити розвиток науково-методичних засад використання інформаційних ресурсів НАФ;

- вивчити особливості організації інтелектуального доступу до інформаційних ресурсів НАФ;

- дослідити основні напрями використання інформаційних ресурсів НАФ, визначити найбільш пріоритетні серед них та перспективні;

- на підставі вивчення особливостей роботи державних архівів, музеїв і бібліотек України з питань організації ініціативного інформування, експонування, публікації архівних документів та організації користування документами НАФ здійснити класифікацію форм використання інформаційних ресурсів НАФ;

- розкрити шляхи та форми взаємодії архівів, музеїв, бібліотек у використанні інформаційних ресурсів НАФ.

Об’єкт дослідження: правові та науково-методичні засади використання інформа-ційних ресурсів НАФ; комплекс історіографічних та історичних джерел, пов’язаних із проблемою використання архівних інформаційних ресурсів.

Предмет дослідження: загальні тенденції та основні напрями і форми діяльності державних архівів, бібліотек та музеїв з використання інформаційних ресурсів НАФ.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від прийняття в грудні 1993 р. Закону України “Про Національний архівний фонд і архівні установи”, який запровадив поняття НАФ в українському архівознавстві, до 2004 р., коли було опубліковано вперше в Україні “Основні правила роботи державних архівів України”.

Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові методи (історичний, порівняльний, статистично-аналітичний, методи логічного аналізу та узагальнення), які дозволили комплексно вивчити предмет та об’єкт дослідження, дослідити розвиток науково-методичних засад, напрямів та форм використання інформаційних ресурсів НАФ України періоду 1993-2004 рр. та методи джерелознавчого дослідження (наукової критики історичних джерел), спрямовані на з’ясування значущості архівної інформації.

Наукова новизна. У дисертації вперше в українському архівознавстві комплексно досліджено науково-методичні засади, напрями та форми використання інформаційних ресурсів НАФ. По-новому інтерпретовано особливості роботи державних архівів з використання інформаційних ресурсів, здійснено класифікацію форм використання архівної інформації на сучасному етапі розвитку архівної справи. Вперше висвітлено особливості використання інформаційних ресурсів НАФ у бібліотеках та музеях України, визначено шляхи взаємодії цих інституцій з державними архівами у сфері використання архівної інформації. Значну увагу приділено персоніфікованому внеску працівників архівів, бібліотек і музеїв у розвиток науково-методичних засад використання інформаційних ресурсів НАФ.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки дисертації використано при підготовці науково-методичних оглядів “Використання документів Держархіву Харківської області в наукових дослідженнях” та “Популяризаційна діяльність Держархіву Харківської області”, обговорених на засіданнях науково-методичної ради Держархіву Харківської області у 2002 р. Матеріали дисертації склали основу текстів лекцій, прочитаних дисертантом на курсах підвищення кваліфікації працівників діловодних служб та архівних відділів райдержадміністрацій Харківської області у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Результати дослідження можуть бути використані також при написанні синтетичних праць з архівознавства, підготовці підручників та навчальних посібників, у практичній викладацькій роботі.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на спільному засіданні відділів архівознавства та документознавства УНДІАСД і доповідались на наукових конференціях, у тому числі міжнародних: “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (16-19 квітня 2003 р., Київ-Трускавець-Дрогобич), “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (21-22 листопада 2003 р., м. Харків), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти і практики” (17-19 травня 2004 р., м. Київ), “Восьмі Слобожанські читання” (29 вересня-1жовтня 2004 р.), “Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи” (7-8 жовтня 2004 р., м. Харків), “Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства” (1-3 грудня 2004 р., м. Київ); регіональних: “Культура та інформаційне суспільство XXI століття” (16-18 квітня 2003 р., м. Харків), “Регіональні проблеми розвитку українознавства Східної України” (10 вересня 2003 р., м. Харків), “Шевченкіана на початку XXІ століття” (25 березня 2004 р., м. Харків), “Харків: історія, традиції, культура” (20 квітня 2004 р., м. Харків); VI Багаліївських читаннях “Історія Харківщини у працях і оцінках Д. І. Багалія” (5 листопада 2004 р., м. Харків).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів (7 параграфів), висновків, списку джерел і літератури, 8 додатків. Обсяг тексту дисертації становить 191 с. Перелік джерел і літератури складає 486 позицій на 49 с.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Розділ 1 “Правові та науково-методичні засади використання інформаційних ресурсів НАФ” включає 3 параграфи, в яких досліджено питання правового та інтелектуального доступу до архівної інформації, розвитку науково-методичних засад використання інформаційних ресурсів НАФ. У § 1 здійснено порівняльний аналіз підходів до використання архівної інформації, зафіксованих у законодавчих та нормативних актах України та зарубіжних країн (Російської Федерації, Білорусі, США, КНР, Польщі, Угорщини та ін.). Поняття доступу закріпилося в українському архівознавстві в другій половині 1990-х р. як калькування терміна зарубіжної архівної науки та практики (від англ. access - доступ). В умовах десятилітнього функціонування НАФ дефініція доступу потребує деяких уточнень, пов’язаних із необхідністю розмежування окремих його видів. Серед визначених в українському архівознавстві видів доступу до архівної інформації (правовий, інтелектуальний, фізичний) базовим є правовий аспект, який визначає суб’єкта користування архівною інформацією та умови, за яких даний суб’єкт отримує право на користування нею. Правовий доступ до інформаційних ресурсів НАФ регулюється законодавчими актами, які базуються на положеннях Конституції України, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням ретроспективної документної інформації. Суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей вперше врегульовано в "Основах законодавства України про культуру" (1992), де конституйовано принцип вільного доступу до пам'яток історії та культури, музейних, бібліотечних і архівних фондів. Право на отримання інформації та захист персональних даних унормовував Закон України "Про інформацію" (1992). Ці законодавчі акти містили новий погляд на правові засади взаємовідносин у сфері культури, але лише частково торкалися проблем архівної справи: питання доступу до ретроспективної документної інформації в них належним чином не висвітлювалися.

Закон України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” (1993) запровадив до суспільного обігу поняття НАФ як категорії культури і права та визначив рівні права громадян на доступ до архівної інформації. В другій редакції Закону (2001) було поглиблено розуміння доступу до документів НАФ та довідкового апарату до них, декларовано спрощення порядку фізичного доступу до документної інформації, а також закріплено нову норму надання користувачам можливості, крім довідкового апарату, використовувати облікові документи. Опосередковане відношення до регулювання доступу до архівної інформації мають закони України “Про Національну програму інформатизації” та “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, що визначають правові засади створення єдиної державної інформаційної системи та доступу до неї.

Проблема вільного доступу до архівів є пріоритетною на сучасному етапі організації та функціонування архівної справи в більшості країн світу. У другій половині 1990-х рр. до розгляду проблем, пов’язаних з інформацією звернулися Рада Європи та Європейський Союз. У підготовлених Комітетом у справах культури Ради Європи Рекомендаціях з питань доступу до інформації безпосередньо розглядалися можливості розширення доступу до архівної інформації.

У міжнародній практиці склалися декілька способів обумовлення можливостей доступу. Перший спосіб полягає у вимозі довести свій законний інтерес щодо ознайомлення з архівними документами, при цьому підставою для дозволу на доступ є різні довідки або лише заяви і документ, що посвідчує особу. Другий спосіб передбачає визначення цілей, для яких документи можуть бути відкриті: наукова, культурна, технологічна чи економічна діяльність (Польща, декілька земель Німеччини та ін.). Третій спосіб стосується строку обмеження доступу, наприклад, встановлення періоду обмеження понад 30 років (Данія) або заборона скорочення періоду обмеження за умови загрози національній безпеці чи інтересам особи (Чеська Республіка). Ширше поняття обмеження доступу до архівної інформації трактується в законодавстві Угорщини, Австрії, КНР. Архівна інформація, що містить персональні відомості, надається для використання лише через 30 років після смерті особи, про яку йдеться в запиті. Загалом у міжнародному архівному законодавстві помітна тенденція розширення вільного доступу до архівної інформації. Питання обмеження такого доступу, перш за все, пов’язані з необхідністю захисту законних прав та інтересів усього суспільства та кожного його громадянина й вирішуються переважно по-різному.

У § 2 розглядаються питання розвитку науково-методичних засад використання інформаційних ресурсів НАФ. Наголошено, що зміни, які відбулися в організації архівної справи в Україні після 1991 р., зумовили необхідність наукового осмислення, створення та впровадження науково-методичних розробок, які давали б вичерпні відповіді на можливі питання як з боку архівістів, так і користувачів інформаційними ресурсами НАФ.

Передусім зусилля науковців у цій царині зосередилися на питаннях оновлення понятійного апарату. Упродовж 1995 - 1998 рр. фахівці УНДІАСД за керівництвом К.Є. Но-вохатського підготували перший український термінологічний словник з питань архівної справи, в якому було оновлено переважну більшість понять, пов’язаних із використанням архівної інформації. Зокрема, термін “використання архівних документів” було замінено терміном “користування архівними документами”, термін “дослідник” - терміном “користувач архівними документами” та “споживач архівної інформації”, розширено зміст поняття “доступ до архівних документів”.

Поряд із термінологічними вирішувалися й проблеми публікації архівних документів. На початку 1990-х рр. на базі Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та УНДІАСД розпочалося розроблення правил видання архівних документів. Результатом цієї роботи стали “Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церковнослов’янською української редакції” та “Видання україномовних епістолярних джерел кінця XIX - середини XX ст.”.

Етапними в розробленні проблеми використання інформації НАФ стали розділи підручника “Архівознавство”, в яких Г. В. Папаніним окреслено основні напрями та форми використання архівної інформації, охарактеризовано групи її споживачів, доведено необхідність запровадження у діяльність архівів спеціальної соціологічно-консалтингової служби - архівного маркетингу.

Поряд із науковим осмисленням проблеми відбувалося унормування практичної діяльності державних архівних установ у цій сфері на рівні розроблення нормативних документів та методичних рекомендацій. Необхідність упорядкування роботи з організації користування документами архіву зумовила розроблення порядку користування архівними документами в держархівах. Упродовж 1998 - 2003 рр. розглядалися три варіанти порядку, два з яких послідовно (2001 р. та 2003 р.) набули чинності. Не менш конкретних питань стосувалася "Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави", яка визначала алгоритм використання інформації, що міститься в документах із грифом "для службового користування".

Поняття “користування документами архіву” та “використання архівної інформації” уперше унормували "Основні правила роботи державних архівів України" (2004), в яких було визначено порядок доступу до різних категорій документів НАФ, відповідальність за порушення порядку використання архівної інформації та порядок отримання відповідей на запити соціально-правового характеру громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, виокремлено нові види запитів: тематичний, персональний (біографічний та генеалогічний).

Проаналізовано досвід роботи державних архівів з виконання запитів генеалогічного, соціально-правового, тематичного характеру, удосконалення довідкового апарату, публікації архівних документів, організації користування документами. Наголошено на локальному значенні науково-методичні розробок регіональних архівів, підготовлених з урахуванням специфіки їхньої діяльності, складу та змісту документів, що зумовлює необхідність в розробках уніфікованого характеру (передусім з питань виконання генеалогічних та соціально-правових запитів).

У § 3 розглянуто питання організації інтелектуального доступу до інформаційних ресурсів НАФ, важливим інструментом реалізації якого є довідковий апарат до документів НАФ - результат аналітико-синтетичної переробки архівістами архівної інформації, що слугує пошуку та актуалізації інформаційних ресурсів НАФ. Поява впродовж 1993 - 2004 рр. поряд із традиційними видами довідкового апарату (описи, каталоги, путівники, огляди, покажчики тощо) нових видів (анотовані реєстри описів, електронні бази даних облікового та тематичного характеру, електронні версії реєстрів фондів) засвідчує динамічність його структури. Охарактеризовано роботу з підготовки “Схеми класифікації документної інформації у систематичних каталогах державних архівів України”, яка дає нові можливості для архівних установ стосовно класифікації інформації з урахуванням специфічних особливостей розвитку кожного регіону, оскільки схему побудовано за принципом генералізації фактів і явищ, відображених у документній інформації. Принципово нова особливість Схеми полягає в тому, що вона розрахована лише на використання її у автоматизованих систематичних каталогах з використанням виключно цифрових індексів на відміну від літерних у попередніх схемах.

Найпомітніших якісних змін упродовж досліджуваного періоду зазнав такий тип архівного довідника як путівник. Оновленню підходів до створення путівників сприяла програма “Архівні зібрання України”. Перевага нових путівників порівняно з попередніми, де анотувалися переважно фонди першої категорії, полягає в їх максимальній інформаційній насиченості - описуванню підлягають усі інформаційні ресурси архіву: архівні фонди, колекції, документи, що не мають фондової організації, фонди науково-довідкової бібліотеки. Новим видом архівних довідників на початку XXI ст. став анотований реєстр описів, який розкриває склад і зміст документів фонду за його описами і містить систематизований перелік описів архівного фонду із стислими анотаціями документів.

Обов’язковим етапом організації інтелектуального доступу, особливо в умовах інформаційного суспільства, слід вважати створення інформаційно-пошукових систем. Проаналізовано досвід створення локальних БД національного (Національної архівної інформаційної системи (НАІС) “Архівна та рукописна україніка”) та внутріархівного рівнів. Констатовано, що в період розбудови державної незалежності сформувалася тенденція до відкритості архівної інформації.

Розділ 2 “Основні напрями і форми використання інформаційних ресурсів НАФ, що зберігаються в державних архівах” включає два параграфи. У § 1 поняття “напрями використання інформаційних ресурсів НАФ” розглядається як складова поняття “напрями використання архівної інформації”. Напрями використання архівної інформації виокремлюються відповідно до потреб фізичних або юридичних осіб, що репрезентують певну суспільну сферу або реалізують свої конституційні права на отримання інформації. Актуальність використання інформаційних ресурсів НАФ у сфері державного управління засвідчує участь архівів у проекті “Влада очима історії”, мета якого полягає у висвітленні невідомих та маловідомих сторінок історії виконавчої влади в Україні, її стану та традицій, що надає можливості громадянам багатьох країн світу ознайомитися з українським національними архівним надбанням. Не менш важливим напрямом використання інформаційних ресурсів НАФ є юриспруденція. Йдеться як про використання архівної інформації для здійснення основних функцій органів правопорядку, так і з метою захисту прав та законних інтересів громадян. Використання архівної інформації у сфері економіки зорієнтовано на розвиток інноваційних технологій. Пріоритетну роль у використанні інформаційних ресурсів НАФ у цій сфері відіграє ЦДНТА, який забезпечує користувачів інформацією з метою проектування нових та реконструкції промислових об’єктів, розвитку історичних центрів міст, реставрації пам’яток історії та архітектури тощо. Багатоаспектна діяльність користувачів архівної інформації та архівістів, спрямована на виявлення, організацію та аналіз джерельної бази вивчення історії наук (гуманітарних, технічних, природничих, медичних, тощо) реалізується в напрямі використання інформаційних ресурсів НАФ у сфері науки і техніки. Цьому напряму притаманна більша активність користувачів порівняно з архівістами. Констатовано також виокремлення нового напряму використання інформаційних ресурсів НАФ у сфері педагогіки та краєзнавства. Співпраця державних архівів із навчальними закладами реалізовується шляхом залучення архівної інформації для проведення уроків, організації позакласної роботи.

У § 2 аналізуються форми використання інформаційних ресурсів НАФ. Указано, що функція архівіста в процесі надання архівної інформації може реалізуватися в різних аспектах: а) як активного учасника, який ініціює використання архівної інформації (ініціативне інформування, проведення інформаційних заходів); б) як посередника в організації отримання безпосередньо користувачем архівної інформації (довідкова робота, організація користування документами архіву, проведення консультацій); в) як дослідника, який піддає семантичній або структурній переробці архівну інформацію з метою її оприлюднення і донесення до користувача (експозиційна діяльність, публікаційна робота, проведення інформаційних заходів). Наголошено, що робота архівіста з використання інформаційних ресурсів НАФ вимагає творчого підходу й може характеризуватися як така, що має науковий характер.

Розглянуто форму ініціативного використання інформаційних ресурсів НАФ, особливість якої полягає в активній позиції архівіста в процесі комунікації “архівіст - архівний документ - користувач”: ініціативне інформування, виставкова діяльність, публікація архівних документів. Зазначено, що, крім традиційних видів ініціативного інформування, завдяки реалізації Концепції комп’ютеризації архівної справи у 2000-2004 рр., сформувався новий вид ініціативного інформування, який полягає в репрезентації на веб-порталі ДКАУ повідомлень про склад і зміст документів, що допомагає активізації процесу звернень фізичних та юридичних осіб до архіву з метою задоволення потреб у ретроспективній інформації. Задля удосконалення цього виду інформування доцільно подавати відомості кількома мовами: українською (обов’язково) та мовами, поширеними у світі (факультативно), що сприятиме активному використанню інформаційних ресурсів НАФ як складової світової архівної спадщини.

Важливе значення для повноцінної репрезентації інформаційних ресурсів НАФ має експозиційна робота. Упродовж 1993-2003 рр. спостерігається тенденція до зростання кількості підготовлених держархівами виставок: у 1993 р. - 302, у 2003 р. - 480. Нова форма виставкової діяльності (виставка “одного документа”) запроваджена 2001 р. у ЦДІАК України. Поступово розпочинається використання державними архівними установами України можливостей власних веб-сторінок для організації експозиційної діяльності.

Активної ролі архівіста вимагає така форма використання архівної інформації як оприлюднення архівних документів у ЗМІ. В процесі комунікації на рівні “архівіст - архівний документ - користувач” можна констатувати наявність ще однієї ланки - медіатора (посередника) між архівною інформацією, репрезентованою архівістом, і користувачем. Роль медіатора може виконувати будь-який вид ЗМІ. Тобто, цей процес можна розглядати за схемою “архівіст - архівний документ - ЗМІ - користувач”. Виокремлено такі основні форми публікацій: а) тематичні публікації (статті, основою яких є архівна інформація, добірки документів, тематичні рубрики); б) наукові та науково-популярні статті; в) рекламно-інформаційні повідомлення (наприклад, буклети про діяльність державних архівних установ); г) консультації. Упродовж 1993 - 2003 р. держархіви публікували в періодиці пересічно 1000 - 1200 публікацій щороку. Порівняно з друкованими та електронними ЗМІ ефективнішим є використання архівної інформації засобами радіо та телебачення. Кількість підготовлених і проведених державними архівами України теле- та радіопередач зросла у 2003 р. порівняно з 1993 р. на 142 одиниці. Найактивніші в підготовці телепередач та участі в них є працівники ЦДКФФА ім. Г.С. Пшеничного, ЦДАМЛМ України, ЦДІАЛ України, а також держархівів Закарпатської, Одеської, Тернопільської, Херсонської областей; у підготовці радіопередач та участі в них: ЦДАМЛМ України; держархіви Вінницької, Волинської, Запорізької, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Чернігівської областей; у підготовці для преси публікацій: ЦДІАЛ України, ЦДАГО України, держархіви Закарпатської, Вінницької, Львівської, Закарпатської, Полтавської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Чернігівської областей.

Архівіст виступає посередником між архівним документом і користувачем у процесі довідкової роботи та організації користування документами НАФ. Зазначено, що пік активізації довідкової роботи припадає на початок 1990-х рр., коли було прийнято ряд законодавчих актів про реабілітацію жертв політичних репресій, про визначення громадян, які постраждали від нацистських переслідувань, про виплату матеріальних компенсацій цим категоріям населення, про надання пільг громадянам, які мають урядові та галузеві нагороди та ін. На початку 2000-х рр. тематика запитів соціально-правового характеру дещо змінилась. З прийняттям Закону України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” збільшилась кількість звернень громадян про документальні підтвердження нагородження орденами, медалями, підтвердження депутатського стажу. Перспективним напрямом архівознавчих досліджень можна вважати вивчення потреб користувачів архівної інформації, із застосуванням статистичних та соціологічних методів, зокрема анкетування, статистичного аналізу, які широко використовувалися в 1920-ті рр.

У розділі 3 “Шляхи взаємодії архівних, бібліотечних і музейних установ у галузі використання документної інформації НАФ” у двох параграфах роз-глянуто особливості використання інформаційних ресурсів НАФ у бібліотеках і музеях та шляхи співпраці державних архівів з цими установами з питань використання архівної інформації. У § 1 окреслено мережу бібліотечних та музейних установ, які зберігають архівні документи. Це підрозділи бібліотек і музеїв, підпорядкованих Міністерству культури і мистецтв України (бібліотеки: відділ рідкісних видань та рукописів Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, ВРВР Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького, сектор рідкісних документів Донецької обласної універсальної бібліотеки ім. Н.К. Крупської, та ін.; музеї: Музей історії м. Києва, Київський музей О.С. Пушкіна, харківські Художній, Історичний, Літературний музеї); Міністерству освіти і науки України (бібліотеки: відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка, відділ рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотека ОДУ ім. І. І. Мечникова, відділ колекції рідкісних видань та рукописів ЦНБ ХНУ ім. В. Н. Каразіна, музеї: Музей історії ХНУ ім. В.Н. Каразіна; Музей історії ХДТУБА, та ін.); НАН України (Інститут рукопису та Інститут архівознавства НБУВ, відділ рукопису ЛНБ ім. В. Стефаника). Документальні ресурси цих установ розглядаються як складова НАФ, єдиний інформаційний простір. Детально висвітлено склад і зміст фондів відділів рукописів бібліотек і музеїв, що зберігають рукописні матеріали. Зазначено, що найпоширенішими формами використання інформаційних ресурсів НАФ у архівних підрозділах наукових бібліотек є експозиційна робота, організація користування документами в читальних залах, публікація архівних документів. Активного використання архівні документи музейних колекцій набули в експозиційній роботі, при проведенні екскурсій, масових заходів при відзначенні ювілейних дат місцевого та державного значення, на тематичних вечорах; вони є джерельною базою для наукових досліджень. Постійно підтримуються зв’язки з провідними державними і комерційними каналами на телебаченні та радіо, з редакціями газет і журналів. Доведено, що принципи систематизації документів в музеях неоднакові: не мають чіткої визначеності такі поняття, як “основний та допоміжний фонди”, “поточне діловодство”, “науковий архів”, “архів-музей”. Існують також відмінності в системі обліку архівних та музейних фондів; за відсутності нормативно-методичних розробок у музеях не організована робота щодо експертизи цінності документів, частина з них не залучається до наукового обігу. Подібна ситуація характерна і для бібліотек. Тому постає необхідність розробки й впровадження в діяльність архівних, музейних та бібліотечних установ рекомендацій, спрямованих на уніфікацію методів організації архівних документів.

У § 2 розглянуто форми та методи співпраці державних архівів, музеїв та бібліотек в питаннях використання інформаційних ресурсів НАФ. Розглянуто практику впровадження спільних проектів архівів, бібліотек і музеїв як найбільших сховищ архівних документів, і водночас - інформаційних, освітніх та культурно-просвітницьких установ.

Першим проектом, що ґрунтувався на такій співпраці, була розроблена на початку 1990-х рр. програма створення національної зведеної бази даних “Архівна та рукописна україніка”. Конкретними результатами виконання програми можна вважати підготовку технічного завдання проекту НАІС, публікацію основної бібліографії з проблем дескриптивних стандартів, правил архівної каталогізації, розроблення кодикологічної моделі й структури опису східнослов’янської рукописної книги для інформаційної системи, розроблення концепції Археографічного реєстру національної архівної спадщини України (1996) та Основних положень концепції комп’ютеризації архівної справи в Україні (1996-1998). У контексті роботи над програмою було започатковано спільно з Українським науковим інститутом Гарвардського університету (США) проект “АрхеоБібліоБаза України”, що передбачав створення зведеної бази даних інституційного рівня на архівні і рукописні фонди в Україні. Першим результатом роботи стала публікація міжархівного довідника “Архівні установи України” (К., 2000) та його електронного аналога на офіційному веб-сайті ДКАУ. З 1999 р. реалізується спільний бібліотечно-архівний проект “Еліта України XVIII - XX ст.”, який передбачає створення Національного реєстру архівних фондів особового походження. Бібліотечні рукописні відділи беруть активну участь у реалізації програми “Архівні зібрання України”, яка сприяє інтеграції архівних ресурсів. Перспективним завданням у цьому контексті є підготовка окремого зведеного довідника про склад і зміст архівних документів у фондах бібліотек і музеїв України.

В 1990-х рр. великого розмаху набула участь вітчизняних інституцій пам’яті (архівів, бібліотек та музеїв) у європейських проектах (Програми ЮНЕСКО “Пам’ять світу”, розроблена 2-ю Генеральною асамблеєю Європейського відділення МРА (EURBIKA) спільно з Архівом Відкритого суспільства (Будапешт) загальна концепція електронної мережі країн ЄС та Стратегічного плану EURBIKA, проект “Спільна архівна спадщина країн та народів Центральної та Східної Європи”, проект „Free public access to Internet at public libraries of Ukraine” („Вільний доступ публічних бібліотек України до мережі Інтернет”) за підтримки Демократичного фонду Посольства США в Україні, проект КАЛІМЕРА), пов’язаних із з інформатизацією культури та інтеграцією інформаційних ресурсів НАФ до світової архівної спадщини. Завдяки участі українських архівів, бібліотек і музеїв у міжнародних проектах окремі установи України отримали можливість доступу до світової мережі Інтернет, активізувалась співпраця з громадськими організаціями, закладами освіти та науковими установами, поліпшилась якість послуг, що надаються користувачам.

У висновках наведено основні результати дослідження, які виносяться на захист:

1. Проблема використання інформаційних ресурсів НАФ в українському архівознавстві досліджена недостатньо. Опосередковано її розглядали Г. Боряк, К. Новохатський, Л. Дубровіна, І. Матяш, Ю. Прилепішева, Н. Христова та ін. Важливе значення для вивчення проблеми використання архівної інформації мали теоретичні праці російських учених В. Автократова, К. Гельмана-Виноградова, розділи підручника “Архівознавство” (1998, 2001) та “Нарисів історії архівної справи в Україні” (2002). Однак спеціальних праць, присвячених вивченню питань, пов’язаних із використанням інформаційних ресурсів НАФ в українській історіографії 1993-2004 рр. немає. Перспективним напрямком архівознавчих досліджень у зв’язку з цим є теоретичні дослідження проблем використання архівної інформації (як первинного, так і вторинного рівня) та порівняльний аналіз науково-практичних засад використання архівної інформації в країнах світу.

У джерельній базі дослідження можна виокремити кілька блоків: а) законодавчі акти та нормативні документи; б) електронні документи; в) опубліковані документи та науково-методичні розробки; г) спеціальні періодичні видання; д) документи поточного діловодства; е) архівні документи. Загалом джерельна база є репрезентативною для вивчення науково-методичних засад, напрямів і форм використання інформаційних ресурсів НАФ.

2. Правовий доступ до інформаційних ресурсів НАФ, що полягає у забезпеченні конституційних прав громадян України та прав іноземців на отримання первинної і вторинної про склад і зміст НАФ, реалізується в нормативно-правових актах, серед яких можна виокремити 5 груп: а) акти фундаментального характеру, що визначають права громадян України (Конституція України); б) акти, які регулюють увесь комплекс питань архівної справи (Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”); в) акти загального характеру, що регулюють доступ до інформації (Конституція України, “Основи законодавства України про культуру”, Закони України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій”, Указ Президії Верховної Ради України “Про передачу архівних документів КДБ України до державних архівів республіки”); г) акти, що сприяють запровадженню новітніх технологій у практичну діяльність держархівів, у тому числі з використання архівної інформації (Закони України “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової