Міністерство Освіти І науки України

Донецький національний університет

Ашон Тетяна Павлівна

УДК 001.895:339.9(477)

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Спеціальність 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано кафедрі інноваційного менеджменту та управління проектами Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник  кандидат економічних наук, доцент Омельянчук Анатолій Іванович, Донецький державний університет управління МОН України, професор кафедри інноваційного менеджменту та управління проектами.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Пузанов Ігор Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ), професор кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

кандидат економічних наук Медведкін Тарас Сергійович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, старший викладач кафедри міжнародної економіки.

Провідна установа:

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України (м. Київ), відділ зовнішньоекономічних досліджень.

Захист відбудеться “11” липня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186, ауд. 409.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий “8” червня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, доцент С.П. Калініна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В кінці ХХ на початку ХХІ століття світові країни-лідери прискорили темпи соціально-економічного розвитку на основі використання переваг міжнародного науково-технічного співробітництва як складової сучасних глобалізаційних процесів, що надають світовому господарству не лише торгової, а все більше виробничої цілісності на засадах використання інновацій.

Загальносвітові зміни у глобальному технологічному укладі, що пов’язані з використанням науково-технічних досягнень у виробництві, забезпечили зближення різних частин світогосподарського простору. З посиленням взаємозалежності економік окремих країн їх державна технологічна політика виходить за національні рамки лише на засадах використання відповідної стратегії інноваційної діяльності, без якої є неможливим подальший розвиток економіки держави. Крім того, ефективна інноваційна діяльність країни сприяє активізації процесів міжнародного науково-технічного співробітництва та створенню умов для зближення інноваційних процесів на національному і глобальному рівнях.

Трансформаційні процеси в економіці України, пов’язані з глобалізацією світового господарства, обумовлюють необхідність здійснення економічних реформ та побудови якісно нової економічної системи в Україні на засадах посилення значення науково-технічних, а саме інноваційних компонентів господарського зростання, як факторів активізації та якісного удосконалення виробництва відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку.

У цьому контексті дисертаційну роботу присвячено підходам щодо розробки стратегії інноваційної діяльності України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва, як одному з пріоритетів здійснення державної політики щодо посилення прикладної спрямованості наукового забезпечення економіки, підвищення наукоємності валового внутрішнього продукту як основи збереження промислового комплексу країни та підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Проблемам міжнародного співробітництва, зокрема у науково-технічній сфері, присвячено праці таких вітчизняних вчених, як А. Анчишкін, О. Білоус, В. Будкін, М. Гончаренко, В. Журавський, О. Зайчук, Е. Заграва, О. Копиленко, Д. Лук’яненко, В. Новицький, Ю. Макогон, А. Омельянчук, І. Пузанов, а також зарубіжних: Д. Пізано, І. Валерштейна, Р. Котхарі, В. Ваді, Т. Левітта, К. Оме, Р. Буайє.

Вагомий вклад в дослідження питань інновацій та інноваційної діяльності внесли провідні вітчизняні вчені О. Амоша, В. Амітан, Л. Антонюк, В. Василенко, А. Гальчинський, В. Геєць, С. Кацура, О. Лапко, М. Кондратьєв, Б. Патон, І. Пригожин, А. Поручник, В. Савчук, Д. Черваньов, В. Шматько, а також зарубіжні вчені-класики інноваційної теорії П. Друкер, А. Кляйхнехт, М. Портер, К. Фрімен, Дж. Хендерсон, Т. Хіросі, Й. Шумпетер та ін.

Незважаючи на значні досягнення сучасної наукової думки щодо розвитку інноваційної діяльності країни, існує необхідність подальших досліджень з питань інноваційного розвитку економіки України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва. Усе вищезазначене визначає актуальність теми дослідження в теоретичному і практичному плані.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління в рамках напрямків наукової роботи кафедри інноваційного менеджменту та управління проектами – держбюджетної теми “Формування стратегій управління інноваційними проектами (регіональний аспект)” (номер державної реєстрації 0105U004416), в рамках якої проведено аналіз інноваційного потенціалу Донецької області як фактору підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання регіону.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково-практичних підходів щодо активізації інноваційної діяльності України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави та інтеграції у світову економічну систему на засадах рівноправного співробітництва.

Досягнення поставленої мети зумовило постановку та вирішення наступних задач науково-теоретичного та прикладного характеру:

дослідити теоретичні основи процесу міжнародного науково-технічного співробітництва та інноваційної діяльності;

конкретизувати поняття “інноваційна діяльність країни” з виділенням її специфічних рис, структури, головних чинників та напрямків активізації в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва;

оцінити динаміку та тенденції розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва і стан економіки України з точки зору ступеня її інновативності;

здійснити аналіз державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України у сфері трансферту технологій;

визначити напрямки активізації інноваційної діяльності в Україні та трансформаційних перетворень національної економіки в контексті міжнародного науково-технічного співробітництва;

розробити механізм формування інституціональної інфраструктури інноваційної сфери України у відповідності до напрямків зовнішньоекономічної політики держави;

визначити основні напрями формування стратегії інноваційної діяльності України в умовах її включення до міжнародного науково-технічного співробітництва.

Об’єктом дослідження є процес розвитку світової та національної інноваційної сфери в контексті посилення міжнародного науково-технічного співробітництва.

Предметом дослідження є організаційно-економічні засади процесу формування та розвитку інноваційної діяльності України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становлять діалектичний метод наукового пізнання і загальнонаукові методи пізнання: метод аналізу і синтезу (для дослідження сутності та закономірностей розвитку глобалізації та інноваційної діяльності); порівняльний та економіко-математичний методи, метод узагальнення даних (для аналізу національної та світової інноваційної сфери); метод статистичного аналізу (для оцінки динаміки та тенденцій сучасного світового ринку технологій та економіки України з точки зору ступеня її інновативності). У процесі дослідження використано системний підхід для обґрунтування закономірностей формування інноваційної складової національних економік, метод структурного аналізу ієрархічної системи рівнів процесу інноваційного розвитку розбудови національної економіки.

Інформаційною основою роботи є офіційні звіти та аналітичні публікації провідних міжнародних економічних організацій, українські та зарубіжні статистичні збірники, закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України стосовно проблем валютного регулювання, міжнародні економічні угоди з тематики дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в удосконаленні існуючих теоретичних та методологічних положень, розробці науково-практичних підходів щодо активізації інноваційної діяльності України в умовах глобалізації світового ринку технологій.

Конкретні результати, що характеризують наукову новизну проведеного дослідження, полягають у наступному:

вперше:

запропоновано структурну базову модель національної інноваційної системи в умовах науково-технічного співробітництва, яка спрямована на забезпечення інноваційної діяльності України нематеріальними, матеріальними ресурсами та елементами безпосередньо інноваційного процесу при виокремленні держави та світового ринку, які у першому випадку за допомогою важелів державної політики, а в другому – спонтанно через коливання кон’юнктури, здійснюють загальне регулювання інноваційної діяльності та селективну підтримку певних інноваційних проектів та інститутів національної інноваційної системи;

розроблено модель оптимізації державного регулювання національної митної політики стосовно імпорту високотехнологічних товарів з метою удосконалення митного тарифу як засобу адаптації економіки України до певних структурних диспропорцій, які зумовлені фізичною та моральною застарілістю основних фондів, на засадах використання митних тарифів стосовно груп високотехнологічних товарів трьох рівнів агрегації, починаючи з тих, що мають двозначні коди з 84 по 90 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності;

удосконалено:

визначення поняття “інноваційна діяльність країни” як перманентного процесу, який безпосередньо ґрунтується на отримані нових наукових результатів та їх технологічному проваджені у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП головним чином за рахунок виробництва наукоємкої продукції та послуг, використовуючи фактори ендогенного та екзогенного походження;

підходи до визначення міжнародного науково-технічного співробітництва з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світового господарства і поглиблення науково-інноваційної місткості економічного зростання через трактування його як процесу взаємодії і переплетення науково-технічних потенціалів різних країн, включаючи весь цикл НДДКР (у тому числі і стадію реалізації інновацій), планомірно спрямований за допомогою комплексу заходів політичного, економічного і організаційно-правового характеру на створення цілісної науково-технічної системи цих країн для вирішення спільних завдань науково-технічного й економічного розвитку;

дістали подальшого розвитку:

підходи щодо формування механізму функціонування інституціональної інфраструктури інноваційної сфери в Україні, що передбачає створення потужних комерційних банків, корпорацій, некомерційних організацій, фінансово-промислових груп, транснаціональних корпорацій у системі загальнодержавного управління трансформаційним процесом переходу до інноваційної моделі розвитку економіки країни;

концептуальні підходи щодо визначення стратегії інноваційного розвитку економіки України, які полягають у збереженні та поширенні інноваційного потенціалу України і необхідності використання державного управління, ресурсного менеджменту і адміністративних важелів в умовах впливу зовнішнього економічного середовища для забезпечення економічної незалежності держави.

Практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає у тому, що розроблені рекомендації і заходи щодо активізації участі України в міжнародному економічному просторі на макро- та мікрорівнях були використані Управлінням зовнішньоекономічних зносин і європейської інтеграції Головного управління з питань європейської інтеграції, зовнішніх зносин та залучення інвестицій Донецької обласної державної адміністрації (довідка № /01-09 від 12.09.2005 р.) – пропозиції щодо розвитку інноваційного потенціалу Донецької області, Донецькою торгово-промисловою палатою (акт № /09 від 27.09.2005 р.) – визначення поняття “інституційна інфраструктура інноваційної сфери”, Регіональним інформаційно-аналітичним центром-філією Національного інституту стратегічних досліджень в Донецькій області (довідка № 134/04 від 07.10.2005 р.) – розробка підходів щодо формування стратегії інноваційної діяльності України, Інститутом економіки промисловості НАН України (довідка № 137/802 від 11.10.2005 р.) – економіко-математична модель процесів державного регулювання митних тарифів, Донецьким інноваційним центром обласної державної адміністрації (довідка № /05-78 від 18.10.2005 р.) – результати функціонування інституціональної інфраструктури інноваційної сфери в Україні, ЗАТ “Донецьксталь  ДМЗ” (довідка № 13-04/10 від 25.10.2005 р.) – результати активізації пріоритетних напрямків інноваційної діяльності крупного промислового підприємства, а також при підготовці рекомендацій X, ХІ, ХІІ Міжнародних науково-практичних семінарів “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект”, які було направлено Президенту України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів України, обласним державним адміністраціям з метою включення до програм науково-технічного розвитку регіонів, зокрема до Програми науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року (довідка
№ /01-27/7.9.7 від 18.02.2004 р., довідка № 100/01-27/7.9.7 від 16.03.2005 р., довідка № /01-27/7.9.7 від 27.10.2005 р.).

Результати, отримані в дисертації, використано в навчальному процесі кафедри інноваційного менеджменту та управляння проектами Донецького державного університету управління при створенні науково-методичного комплексу та викладанні дисциплін “Інноваційний менеджмент”, “Стратегічний менеджмент”, “Стратегія і політика інноваційної діяльності” (довідка № 576 від 9.09.2005 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на 5 міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах, присвячених проблемам розвитку України та її регіонів: “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Слов’яногірськ, 2004 р., 2005 р., 2006 р.) (довідка № 285/01-27/7.9.7 від 18.02.2004 р., довідка № 100/01-27/7.9.7 від 16.03.2005 р., довідка № 123/01-27/7.9.7 від 27.10.2005 р.); II та ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи співробітництва між державами Південно-Східної Європи у рамках Чорноморського економічного співробітництва і ГУУАМ” (м. Маріуполь, 2004 р., м. Таганрог (Російська Федерація), 2005 р.,) (довідка № 624/01-27/7.9.7 від 11.10.2004 р., довідка №117/01-27/7.9.7 від 17.10.2005 р.).

Дисертація є результатом самостійної наукової роботи, її результати відображено у 7 опублікованих роботах загальним обсягом 13,6 д.а., з яких особисто автору належить 5,1 д.а., з них у наукових фахових виданнях – 4 роботи загальним обсягом 1,8 д.а., з яких особисто автору належить 1,6 д.а.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури (175 найменувань) та додатків. Обсяг основного тексту дисертації – 175 с., у тому числі 10 таблиць на 8 сторінках, 17 рисунків на 17 сторінках.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи інноваційної діяльності і міжнародного науково-технічного співробітництва” розглянуто основні теоретичні погляди на процес міжнародного науково-технічного співробітництва як об’єктивну характеристику сучасних міжнародних економічних відносин, проаналізовано сутність інноваційної діяльності в умовах науково-технічного співробітництва та еволюцію теорій, моделей і концепцій розвитку інноваційних процесів в економіці з метою визначення провідних напрямків розбудови інноваційної моделі розвитку економіки України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва та поширення світового ринку технологій.

На сучасному етапі економічного розвитку міжнародне науково-технічне співробітництво сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, науково-технічному прогресу, зростанню інтенсивності у взаємовідносинах між економіками країн. Сутність міжнародного науково-технічного співробітництва з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світового господарства і поглиблення науково-інноваційної місткості економічного зростання дозволяє розглядати його ширше, ніж звичайний процес інтеграції, оскільки міжнародне співробітництво в сучасних умовах дає комплексний ефект, комбінуючи такі фактори, як іноземний капітал, нові технології, інтеграційні можливості і вихід на світові ринки, зокрема світовий ринок технологій.

Світовий ринок технологій визначається як багаторівнева система обміну та постійних відносин між країнами світу відносно експорту та імпорту технології як товару (інновації), що виникає завдяки інноваційній діяльності країни, як сукупності суб’єктів господарювання та адміністративних важелів. Так, інноваційна діяльність країни – це перманентний процес, який безпосередньо ґрунтується на отриманні нових наукових результатів та їх технологічному проваджені у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП головним чином за рахунок виробництва наукоємкої продукції та послуг, використовуючи фактори ендогенного та екзогенного походження, відбувається у певному , визначеному просторі – інноваційній системі країни. На основі аналізу сучасних визначень терміну “національна інноваційна система”, автором визначено останню як комплекс структур та механізмів, що забезпечують отримання, накопичення науково-технічних знань в країні, а також і умови їх використання з метою науково-технічного і соціально-економічного прогресу.

Слід зазначити, що в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва принципом формування національної інноваційної системи є функціональне призначення компонентів, тобто специфіка внеску підсистем у забезпечення протікання інноваційного процесу в межах системи в цілому. Новим моментом цього підходу є виокремлення в окремий компонент національної інноваційної системи підсистеми міжнародного науково-технічного співробітництва країни, що є відображенням його зростаючої ролі як складової інтеграційного процесу.

Автором запропоновано структурну модель національної інноваційної системи в умовах науково-технічного співробітництва (рис. ). Основними підсистемами національної інноваційної системи в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва, що пропонується, є наступні:

підсистема “А”, діяльність якої спрямована на забезпечення інноваційного процесу нематеріальними ресурсами;

підсистема “Б”, елементи якої приймають безпосередню участь в інноваційному процесі;

підсистема “В”, функція якої полягає у забезпеченні інноваційної діяльності матеріальними ресурсами;

підсистема “Г”, завданням якої є чітка координація внутрішньої системи до умов міжнародного науково-технічного співробітництва, зокрема:

Рис. 1. Структурна модель національної інноваційної системи в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва

Таким чином, економічне зростання країн в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, для чого необхідно провести аналіз трансформаційних процесів в економіці України з метою забезпечення інноваційного розвитку економіки України в контексті поширення світового ринку технологій.

У розділі 2 “Аналіз інноваційної діяльності в економіці України в контексті міжнародного науково-технічного співробітництва” автором проаналізовано стан світового ринку технологій, визначено місце України у сучасному світовому науковому просторі в контексті міжнародного науково-технічного співробітництва, здійснено оцінку стану інноваційної діяльності в Україні.

Безперервне розширення світового ринку технологій і висока швидкість відновлення технологій підвищує вартість реалізованої на світовому ринку продукції в порівнянні з товарним ринком і ринком послуг, що обумовлено високою прибутковістю нових технологій і визначальною позицією у виробничому процесі. Аналіз форм і методів міжнародного технологічного обміну дозволяє виокремити три складові світового ринку технологій: ринок ліцензій та патентів, ринок науково-технічних послуг, ринок обладнання та устаткування (рис. 2).

Рис. 2. Структура світового ринку технологій у 2003 – 2005 рр., млн. дол. США

Загальний обсяг світового ринку продукції наукомістких галузей оцінюється приблизно у 2,5-3 трлн. дол. США в 2003-2005 рр.

Найбільшим наукомістким потенціалом володіють сьогодні 5 країн світу: США, Японія, Німеччина, Франція та Англія. Вони контролюють 80% світового ринку високих технологій. На цьому ринку постійно ведеться жорстка конкурентна боротьба. Як наслідок, США, починаючи з 80-х рр. втратили пріоритет у деяких галузях, що призвело до втрати ними відповідних сегментів ринку. Питома вага Японії навпаки, значно збільшилась завдяки стрімкій експансії виробників високотехнологічної продукції кращої якості за нижчою ціною. В останнє десятиріччя до визнаних лідерів в області високих технологій наближаються нові держави з Азіатсько-Тихоокеанського регіону - Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг.

Темпи зростання виробництва у високотехнологічних галузях за період 1994-2004 рр. склали: в США - 59%, у Японії - 25%, у ЄС (перераховано для ЄС-25) - 31%, у КНР - 103%, у Південній Кореї - 195%. Спостерігається явна тенденція до збільшення асигнувань у НДДКР у розвинених країнах. Так, США збільшили інвестиції в дослідження й розробки за період 1994-2004 рр. на 46%, Японія - на 27%, ЄС (перераховано для ЄС-25) - на 18%. Високі темпи зростання капіталовкладень у НДДКР демонструють деякі країни, що розвиваються, і розвинені держави з невеликими відносними обсягами коштів, що спрямовуються урядом на науку та інноваційну діяльність, а саме: Фінляндія, Греція, Ізраїль та Угорщина.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку світового господарства спостерігається висока концентрація науково-технічних ресурсів у невеликому числі розвинених країн: 40% належать США, 30% – Японії, 13% – ФРН. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукоємкою продукцією – близько 0,1%.

З метою забезпечення багатоаспектності аналізу сучасного стану міжнародного науково-технічного співробітництва України автором запропоновано аналіз інноваційної та зовнішньоекономічної діяльності України за товарною продукцією, що належить до сектору високих технологій. Сектор високих технологій охоплює: виробництво машин та устаткування; виробництво електричного та електронного устаткування; виробництво транспортного устаткування; фармацевтичне виробництво.

Аналіз географії поставок високотехнологічних виробів свідчить про значні недоліки у вітчизняній стратегії завоювання перспективних ринків. Доказом цього є вкрай малі обсяги трансферу високотехнологічних товарів з американського континенту, країн Близького Сходу, Південно-Східної Азії та Африки та значне домінування Російської Федерації як з експортних, так й імпортних операцій.

Динаміка структури експорту, імпорту та сальдо зазначених товарних груп та їх загальної сукупності представлена на рисунку 3. В експортно-імпортних операціях домінує низькотехнологічний сектор із значним відривом від решти секторів. Високотехнологічний сектор більш ніж в чотири рази відстає від низькотехнологічного. Він має найменший коефіцієнт покриття імпорту експортом (0,7), що свідчить про існування імпортозалежності в високотехнологічному секторі виробництва.

Рис. 3. Динаміка зовнішньоторговельного обороту України за високотехнологічними товарами у 2003 – рр., млн. дол. США

Аналіз наведеної інформації, одержаної за результатами відповідних розрахунків, дозволив виявити такі факти стосовно зовнішньоекономічної ситуації з високотехнологічних товарів.

По-перше, частка наведеної вище сукупності високотехнологічних товарі у загальній вартості експорту дорівнювала у 2002  рр. у середньому 14,3%. Щодо імпортних операцій, то частка наведеної вище сукупності високотехнологічних товарі у загальній вартості імпорту дорівнювала у 2002 -2005 рр. у середньому 16,7%.

По-друге, серед окремих вищезазначених груп товарів найбільшу частку в загальному експорті займали електричні машини й устаткування, середня частка яких дорівнювала в 2002 – 2005 рр. 3,2%, аналогічна ситуація характеризує й імпортні операції - середня частка електричних машини й устаткування дорівнювала в 2002 – 2005 рр. 5,1% в загальному експорті.

По-третє, динаміка сальдо торговельного балансу високотехнологічних товарів свідчить про те, що з усіх вищезазначених груп високотехнологічних товарів позитивне сальдо торговельного балансу мала лише тільки одна група “Аеронавігаційні або космічні апарати; їх частини”, коефіцієнт покриття імпорту експортом становить у 2002 -2005 рр. у середньому 0,9 із коливаннями від 0,77 у 2002 р. до 1,0 у 2004.

В умовах ринкової економіки однією з основних складових економічного забезпечення інноваційної діяльності є достатність фінансових ресурсів, що сприяє збереженню наукової бази, кадрового потенціалу, розробленню й освоєнню наукомісткої конкурентоспроможної продукції.

Слід зазначити, що структура джерел фінансування протягом 2003 – 2005 рр. майже не змінилась, головним чинником інноваційної діяльності залишаються власні кошти підприємств, що у 2005 р. становили 194,8 млн. грн. (рис. ). Слід зазначити, що загальне фінансування інноваційної діяльності на державному рівні виконано загалом на 90,5%, що обумовлено кризою промислового сектору України, енергетичного комплексу та несприятливою кон’юнктурою світових цін на вітчизняну високотехнологічну продукцію.

Рис. 4. Джерела фінансування інноваційної

діяльності в Україні у 2005 р.,

Обсяг інноваційної продукції, реалізованої в 2005 р. становив 23,3 млрд. грн., що на 10,4 млрд. грн. більше, ніж у 2003 р. Принципово нова продукція склала 87,8% обсягу інноваційної продукції, реалізованої за пріоритетними напрямками інноваційної діяльності, що є недостатнім у співвідношенні з аналогічними показниками провідних країни світу. Слід зазначити, що існують певні недоліки у процесі реалізації інноваційної продукції як в середині країни, так за кордоном. Зокрема, практично відсутня розгалужена структура торговельних представництв і Україна надто слабо інформована про потреби іноземних покупців, тому не одержує своєчасних замовлень на високотехнологічну продукцію та зменшення експортних поставок.

Застосування таких непрямих економічних інструментів стимулювання експорту, як митні пільги, що надаються при імпорті товарів низького ступеня обробки, необхідних для наступного виробництва високотехнологічної продукції на експорт, захист національних інтересів в антидемпінгових розслідуваннях, порушених іноземними державами проти України та вжиття заходів інвестиційного характеру нададуть можливість збільшити експортні обсяги вітчизняної високотехнологічної продукції.

Таким чином, на основі аналізу розвитку інноваційної діяльності України можна зробити висновок, що на сьогодні Україні потрібно використовувати інтенсивний шлях розвитку цього сектора економіки на засадах використання модель оптимізації середніх ставок ввізного мита на високотехнологічні товари в Україні з використання існуючих митних тарифів стосовно товарних груп трьох рівнів агрегації, починаючи з товарів, що мають двозначні коди з 84 по 90 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності.

На першому етапі цього дослідження визначились середні ставки ввізного мита (середній тариф) стосовно ІІ-го рівня агрегації, тобто стосовно семи товарних груп, що мають коди з 84 по 90. Розрахунки здійснювались за формулою: |

(1)

де - середні ставки ввізного мита; щодо і-ої товарної групи, де ;  кількість підгруп і-ої товарної групи, які мають -ту ставку ввізного мита; ; =2%; =5%; =10%; =15%; =20%; =25%; =30%; =40%; =50%; =60%.

За результатами вищезазначених розрахунків розроблено таблицю 1, аналіз якої показав, що середнє значення ставки ввізного мита по зведеній групі високотехнологічних товарів дорівнює 14,3%. При цьому переважна більшість підгруп (40,7%) мають ставку ввізного мита в розмірі 10%; ще 27,7% підгруп мають ставку 5%; 19,4% підгруп мають ставку 20%; 6,0% підгруп мають ставку 40%; 4,1% підгруп відповідає ставка 50%.

Як видно з даних табл. ., найвищі середні значення ввізного мита (20,3% та 20,0%) мають відповідно дві групи: 89 – “Плавучі засоби морські або річкові”, 88 – “Аеронавігаційні або космічні апарати; їх частини”. Це означає, що найбільш захищеними від зовнішніх конкурентів за допомогою ввізних ставок є вітчизняні виробники саме цих груп високотехнологічних товарів, середні ставки ввізного мита яких в 1,4 раза перевищують середнє мито (14,3%) по зведеній групі високотехнологічних товарів.

Таблиця 1

Середні ставки ввізного мита на високотехнологічні товари в Україні на

2003 – 2005 рр., | Розподіл ставок ввізного мита за підгрупами груп товарів (частка підгруп товарів, що мають зазначені ставки мита, в загальній кількості підгруп відповідної групи товарів) | 60% | 0,1 | - | 0,3 | - | - | - | - | -

50% | 4,1 | 1,5 | 11,0 | - | - | - | - | 0,4

40% | 6,0 | 2,6 | 12,0 | - | 4,4 | - | 32,5 | 2,0

30% | 1,4 | 1,2 | - | 2,4 | 5,5 | - | - | 3,5

25% | 0,0 | - | - | - | - | - | - | 0,4

20% | 19,4 | 6,3 | 15,9 | - | 71,6 | 100 | 7,5 | 41,4

15% | 0,3 | 0,2 | 0,7 | - | - | - | - | -

10% | 40,7 | 50,4 | 33,9 | 24,4 | 6,6 | - | 57,5 | 48,8

5% | 27,7 | 37,8 | 26,2 | 73,2 | 10,4 | - | - | 3,1

2% | 0,3 | 0,1 | 0,1 | - | 1,6 | - | 2,5 | -

Середнє мито по групі товарів | 14,3 | 10,4 | 18,4 | 6,8 | 18,9 | 20,0 | 20,3 | 15,5

Назва групи високотехнологічних товарів | Зведена група високотехнологічних товарів | Реактори ядерні, котли, машини, апарати і механічні пристрої, їх частини | Електричні машини і устаткування та їх частини; апарати для запису або відтворення звуку, апаратура для запису або відтворення зображення по телебаченню та частини і приладдя для них | Залізничні або трамвайні локомотиви, засоби пересування по залізниці | Автомобілі, тягачі, велосипеди та інші наземні транспортні засоби, їх частини та пристрої | Аеронавігаційні або космічні апарати; їх частини | Плавучі засоби морські або річкові | Прилади та апарати оптичні для фотографування або кінематографії, вимірювання, контролю або вимірювання точності; апарати медико-хірургічні, їх частини та приладдя

Код групи товарі | 84-90 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90

Найнижчі середні ставки ввізного мита (6,8%) має товарна група 86 – “Залізничні або трамвайні локомотиви, засоби пересування по залізниці або аналогічних коліях та їх частини; шляхове обладнання та пристрої для залізничної та трамвайної мережі та їх частини”. Зазначена середня ставка ввізного мита в 2,1 раза менша за середнє по зведеній групі високотехнологічних товарів (14,3%). Це означає найменшу митну захищеність зазначеної товарної групи від зовнішньої конкуренції.

Аналіз динаміки розвитку світового ринку технологій та національної інноваційної сфери свідчить про необхідність удосконалення державної політики в інноваційній сфері на засадах прогнозування її розвитку.

У розділі 3 “Забезпечення інноваційного розвитку економіки України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва” визначено чинники переходу на інноваційну модель розвитку економіки України та запропоновано підходи щодо розробки державної інноваційної стратегії розвитку економіки в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва на засадах використання розробленого механізму функціонування інституційної інфраструктури інноваційної сфери України.

Вирішення завдань національного науково-технічного розвитку через їх масштабність і комплексність може бути ефективно здійснене переважно в рамках державного сектору, який об’єднував би і координував зусилля окремих відомств, агентств, університетів і приватних фірм у залученні і використанні зовнішніх джерел науково-технічного розвитку і досягненні на їх основі власних результатів. Варто враховувати, що міжнародне науково-технічне співробітництво є важливим чинником прискорення національного економічного зростання та подолання технологічного відставання лише в тому випадку, якщо стратегія держави спрямована на використання його результатів для створення власного високорозвиненого потенціалу в сфері науки і техніки, що має високу конкурентоспроможність на світових ринках.

Перехід на інноваційну модель розвитку економіки України потребує відповідних інституційних змін інноваційної сфери. Проведений аналіз світового та вітчизняного досвіду з питань пошуку шляхів прискореного економічного розвитку, посилення впливу і конкурентоспроможності країни свідчить, що формування відповідного інституційного середовища є основою створення ефективної інноваційної моделі розвитку. Основні складові, які визначають головні складові механізму функціонування інституціональної інфраструктури інноваційної сфери України, наведені на рис. 6.

Інституціональна реформа в Україні у сфері інноваційної діяльності має забезпечити системні трансформації всіх основних складових частин: банківської, державної, корпоративної, науково-технічної, домашніх господарств, системи управління з урахуванням міжнародного науково-технічного співробітництва. Зазначена трансформація буде мати позитивний вплив на концентрацію капіталу, створення потужних господарських і фінансових структур, які в рамках реалізації великих цільових комплексних програм, державних науково-технічних програм міжнародного співробітництва, галузевих і регіональних програм мають охопити весь цикл розробки і виробництва нових технологій, конкурентоспроможної продукції на внутрішньому та світових ринках.

У той же час, при незмінності розроблених стратегічних цілей і завдань науково-технічного співробітництва механізм здійснення цього процесу не може залишатися незмінним.

Рис. 6. Механізм формування інституціональної

інфраструктури інноваційної сфери України

Він повинен оперативно і повною мірою реагувати на вплив факторів національного, регіонального і глобального рівнів, що дуже швидко змінюються. Тому розробка національної політики у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва являє собою безперервне удосконалення методів і форм взаємодії на кожній стадії національного розвитку з урахуванням міжнародних політичних та економічних змін.

Результати дослідження показують, що для України має бути використана стратегія нарощування, при якій досягається інтеграція фундаментальної та прикладної науки, використовується власний науково-технічний потенціал з одночасним залученням іноземних вчених й конструкторів.

На основі проведеного аналізу автором запропоновано підходи щодо формування стратегії інноваційної діяльності України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва (рис. 7). Основними елементами стратегії інноваційного розвитку мають стати визначення інноваційно-інвестиційного клімату, інноваційного потенціалу держави, збільшення ступеня впливу інноваційних факторів з метою розробки і реалізації інноваційних проектів.

Рис. 7. Підходи щодо формування стратегії інноваційної діяльності України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва

Стратегія становлення інноваційної економіки є невід’ємною частиною загальної стратегії розвитку держави, вона орієнтована на визначення і досягнення перспективних цілей в умовах глобалізаційних процесів, що відбуваються в світовій економіці, які корегуються зовнішньоекономічним середовищем та визначають економічну незалежність України. Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки України пропонується здійснити в три етапи.

Перший етап (2007-2008 рр.) має основним завданням створення економічних, інфраструктурних та інституціональних передумов переходу. Інструментом реалізації завдань цього етапу має стати розбудова сучасної інфраструктури інноваційної діяльності на державному та регіональному рівнях, яка здійснювала б фінансову, інформаційну, правову, маркетингову підтримку інноваційних проектів на засадах розвитку мережі інноваційних структур.

Основним завданням другого етапу (2008-2010 рр.) має стати створення виробництв, що реалізують новітні технологічні уклади, забезпечення реалізації наявних в українській економіці конкурентних переваг в інноваційній сфері та вихід на внутрішній і зовнішній ринки з наукомісткою продукцією світового рівня. Йдеться, насамперед, про технології, що мають високий комерційний потенціал.

Пріоритетним завданням третього етапу (2010-2012 рр.) має стати закріплення позитивних тенденцій в інноваційному розвитку, створення науково-технічних та інституціональних передумов для кардинального технологічного переозброєння економіки та збільшення частки сучасної високотехнологічної, конкурентоспроможної на світовому рівні продукції.

В умовах зростаючої конкуренції та міжнародного науково-технічного співробітництва мають бути прийняті до реалізації запропоновані автором заходи щодо захисту внутрішньої інноваційної сфери, а також нарощування вітчизняного інноваційного потенціалу.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження автором було вирішено важливу наукову задачу удосконалення сучасних теоретичних та методологічних положень щодо особливостей інноваційної діяльності країни з урахуванням науково-практичних заходів щодо формування національної інноваційної системи України в контексті міжнародного науково-технічного співробітництва і зроблено такі висновки:

1. Міжнародне науково-технічне співробітництво дає комплексний ефект у сучасних умовах розвитку світового господарства, комбінуючи такі фактори, як іноземний капітал, нові технології, інтеграційні можливості і вихід на світові ринки з метою прискорення економічного зростання суб’єктів міжнародних відносин та підвищення їх конкурентоспроможності на всіх рівнях.

2. Головним джерелом економічного зростання є інноваційна діяльність країни, яку автор пропонує розглядати як перманентний процес, який безпосередньо ґрунтується на отримані нових наукових результатів та їх технологічному проваджені у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП головним чином за рахунок виробництва наукоємкої продукції та послуг, використовуючи фактори ендогенного та екзогенного походження, що відбувається у певному , визначеному просторі – інноваційна система країни.

3. Запропоновано структурну модель формування національної інноваційної системи в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва, головним принципом якої є функціональне призначення компонентів, тобто специфіка внеску підсистем у забезпечення протікання інноваційного процесу в межах системи в цілому. Новим моментом цього підходу є окремий компонент національної інноваційної системи – підсистема міжнародного науково-технічного співробітництва країни, що є відображенням його зростаючої ролі як складової інтеграційного процесу.

4. Технічна незалежність та економічна безпека країн великою мірою залежить від обсягів міжнародної торгівлі товарною продукцією, що належить до сектору високих технологій. Середня частка сукупності високотехнологічних товарі у загальному товарному експорті у 2002 -2005 рр. дорівнювала 14,3%, середня частка сукупності високотехнологічних товарі у загальній вартості імпорту дорівнювала у середньому 16,7%.

5. Структура джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні протягом 2003 – 2005 рр. майже не змінилась, головним чинником інноваційної діяльності залишаються власні кошти підприємств, що у 2005 р. становили 194,8 млн. грн. Слід зазначити, що загальне фінансування інноваційної діяльності на державному рівні виконано загалом на 90,5%, що обумовлено кризою промислового сектору України, енергетичного комплексу та несприятливою кон’юнктурою світових цін на вітчизняну високотехнологічну продукцію.

6. Використання розробленої моделі оптимізації середніх ставок ввізного мита на високотехнологічні товари в Україні з застосуванням існуючих митних тарифів стосовно товарних груп трьох рівнів агрегації, починаючи з товарів, що мають двозначні коди з 84 по 90 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, дозволило з’ясувати, що найвищі середні значення ввізного мита мають відповідно дві групи: 89 – “Плавучі засоби морські або річкові”, 88 – “Аеронавігаційні або космічні апарати; їх частини”, що означає їх найбільшу захищеність від зовнішніх конкурентів. Найнижчі середні ставки ввізного мита має товарна група 86 – “Залізничні або трамвайні локомотиви, засоби пересування по залізниці”, що означає найменшу митну захищеність зазначеної товарної групи від зовнішньої конкуренції.

7. Запропоновано підходи щодо формування стратегії інноваційної діяльності України в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва, основними елементами якої мають стати сприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, інноваційний потенціал держави, збільшення ступеня впливу інноваційних факторів з метою розробки і реалізації інноваційних проектів в умовах інституціональної реформи у сфері інноваційної діяльності, що має забезпечити системні трансформації всіх основних складових частин: банківської, державної, корпоративної, науково-технічної, домашніх господарств, системи управління з урахуванням міжнародного науково-технічного співробітництва.

У системі заходів щодо активізації інноваційної діяльності України необхідним є створення реального ринку інтелектуальної продукції, розробка механізмів трансферту технологій, готових до застосування, законодавчого захисту прав інтелектуальної власності, які є ключовим компонентом економічного зростання національної економіки в умовах міжнародного науково-технічного співробітництва.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у наукових фахових виданнях:

1. Ашон Т.С. Инновационная стратегия организации в условиях выхода на внений рынок // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонНУ. – 2006. – С.585-591 (0,5 д.а.).

2. Ашон Т.С., Омельянчук А.И. Анализ современных тенденций мирового опыта инновационного менеджмента // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонНУ. – 2005. – С.528-533 (0,5 д.а./0,3 д.а.).

Особистий внесок здобувача: проаналізовано особливості інноваційного менеджменту в технологічних парках, інкубаторах бізнесу та інноваційних центрах.

3. Ашон Т.С. Инновационная деятельность стран Европейского Союза: опыт государственного стимулирования // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка и право. – 2004. – №1. – С.164-169 (0,4 д.а.).

4. Ашон Т.С. Подходы к формированию инновационных преимуществ экономики Украины // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2004. – С. 420-423 (0,4 д.а.).

Публікації в інших виданнях:

1. Ашон Т.П. Моделирование жизненного цикла инноваций в экономике стран ЧЭС // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУУАМ. – Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ. – 2005. – С. 238-246 (0,6 д.а.).

2. Ашон Т.П. Інноваційна складова розвитку економіки держави в умовах міжнародної науково-технічної інтеграції: перспективи ЧЕС і ГУУАМ // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУУАМ. – Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2004. – С. 196-200 (0,4 д.а.).

3. Ашон Т.П., Макогон Ю.В., Васина И.П., Пилипенко В.В. Методика исследования внешнеэкономической деятельности. – Учебное пособие. Донецк: ДонНУ, ДонГАУ, 2003. – С. 174 (10 д.а./2,5 д.а.).

Особистий внесок здобувача: проаналізовано іноземний досвід оцінки проектів.

АНОТАЦІЯ

Ашон Тетяна Павлівна. Інноваційна діяльність України в контексті міжнародного науково-технічного співробітництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. Донецький національний університет, Донецьк, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та практичних аспектів інноваційної діяльності України в контексті міжнародного науково-технічного співробітництва. В роботі визначено теоретичні засади інноваційної діяльності, еволюцію теорій, моделей і концепцій розвитку інноваційних процесів, запропоновано структурну модель національної інноваційної системи країни, а також удосконалено поняття міжнародного науково-технічного співробітництва та інноваційної діяльності країни. Проаналізовано особливості розвитку світового ринку технологій та головних його сегментів, а також надано оцінку сучасного стану розвитку