ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ЧЕТВЕРІКОВА ЛАРИСА ОЛЕГІВНА

УДК 32.001:316 (477)

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА:

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник кандидат філософських наук, професор

Світа Ганна Михайлівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри політології

Офіційні опоненти доктор політичних наук, професор

Ярош Богдан Олексійович,

Волинський державний університет ім. Лесі Українки, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

кандидат філософських наук, доцент

Климанська Лариса Дмитрівна,

Національний університет “Львівська політехніка”, доцент кафедри соціології та соціальної роботи

Провідна установа Дніпропетровський національний університет, кафедра політології

Захист відбудеться 6 квітня 2006 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “4” березня 2006 року.

Учений секретарспеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук, доцент Шурко О. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З моменту становлення України як суверенної незалежної держави розпочалися істотні зміни у всіх сферах суспільного життя: процес переходу від тоталітаризму до демократії, від командної до ринкової економіки, від одноманітних до поліваріантних форм культурного життя. Орієнтуючись на досвід розвинених країн Заходу, в Конституції України задекларовано, що Україна являє собою незалежну, демократичну, правову, соціальну державу. Зрозуміло, що таке проголошення відображає радше бажаний, ніж реальний стан держави. Демократичні цінності, що закріплені в Конституції України, є своєрідним еталоном, метою, на яку орієнтується наша держава у своєму розвитку.

Потрібно, однак, зазначити, що Основний Закон України не розкриває змісту зазначених положень – очевидно, це є завданням науки, що, відповідно, і визначає актуальність обраної теми дослідження. Складність обраної нами теми полягає в тому, що вона перебуває на стику таких наук, як політологія, економічна наука та юриспруденція. В юридичній науці проблематика соціальної держави вже достатньо розроблена. Але, природно, що фахівців у галузі права цікавили насамперед правові аспекти цієї проблематики, присвячені питанням законодавства. В економічній науці об’єктом дослідження виступає лише соціальна ринкова економіка, яку, на нашу думку, слід розглядати як структурний елемент соціальної держави. Ми ж поставили перед собою завдання виокремити політологічні аспекти проблеми, пов’язані з дослідженням соціальної держави як основного політичного інституту, її взаємодію з інститутами громадянського суспільства. Такий підхід і зумовив структуру нашого дослідження. Актуальним є дослідження феномену „соціальної держави”, визначення його ознак, принципів, функцій та структури, окреслення шляхів побудови соціальної держави в Україні. Ми вважаємо, що цю проблему можна розвязати шляхом дослідження й аналізу досвіду соціальних держав Заходу. Лише цілісна науково-теоретична концепція соціальної держави дасть змогу проаналізувати ситуацію та сформулювати рекомендації щодо становлення соціальної держави в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Здійснене дослідження виконане відповідно до наукової теми кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Етнополітичні процеси в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження теоретичних засад та практичних аспектів функціонування соціальної держави з використанням інструментарію структурно-функціонального аналізу. Для досягнення мети дослідження передбачається розв’язати такі завдання:

- дослідити еволюцію політичної думки щодо становлення концепції соціальної держави;

- проаналізувати та визначити принципи соціальної держави;

- уточнити зміст поняття „соціальна держава”, виявити її структуру та функції, системність звязків;

- здійснити порівняльний аналіз змісту соціальної політики в діяльності держав загального добробуту;

- дослідити особливості формування соціальної держави та соціальної політики в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є конструкт соціальної держави в його теоретичних та практичних складових.

Предметом дослідження є процес становлення соціальної держави, її структура, функції, тенденції розвитку в світі та формування моделі соціальної держави в сучасній Україні.

Теоретико-методологічна основа і методи дослідження: теоретико-методологічну основу дослідження становлять положення і принципи структурно-функціонального аналізу, що дає змогу досліджувати соціально-політичне явище як структурно-розчленовану цілісність, де кожен складовий елемент має своє функціональне призначення. Саме тому ми використали цей підхід, щоб виокремити елементи структури соціальної держави як цілісної системи. Послуговуючись структурно-функціональним підходом, ми дослідили функції, властиві структурним елементам соціальної держави. Функціональний аналіз передбачає з’ясування важливості політичних явищ для суспільства й особи, їх оцінку з позицій системи цінностей (блага, справедливості, свободи, поваги до людської гідності). Тож цей підхід ми використали для аналізу значення інститутів соціальної держави, таких як соціальна етика, соціальна демократія, солідарна ринкова економіка для формування загального добробуту, стабілізації суспільного життя. У роботі також використані такі методи, як історичний, порівняльний, емпіричні методи, аналіз і синтез. Історичний метод дав змогу простежити еволюцію розвитку концепції „соціальної держави” та її практичного втілення в сучасних розвинених країнах світу, що визнані як соціальні держави. Порівняльний метод був використаний, щоб дослідити ефективність моделей соціальної політики соціальних держав. Методи аналізу і синтезу дали змогу визначити поняття соціальної держави, її ознаки, принципи та функції. Окрім того, було використано емпіричні методи: вивчення й аналіз статистичних даних, законодавчої бази, документів тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертант розробила цілісну концептуальну схему дослідження соціальної держави, основними компонентами якої є:

- виокремлення двох типів соціальних держав, що історично сформувалися у процесі розвитку суспільства: ліберальна, що характеризується помірним соціальним захистом та делегуванням частини своїх соціальних функцій громадянському суспільству, і соціал-демократична, яка передбачає розширення соціальних прав і прагне до ліквідації соціальної нерівності. Обґрунтовано, що запропонований Г. Еспін-Андерсеном третій тип соціальної держави, так звана „корпоративістська” модель, яка характеризується розвиненою системою соціального страхування, є різновидом соціал-демократичного типу соціальної держави;

- дослідження факторів, які спричинили виникнення двох типів соціальних держав: так, „ліберальна” модель соціальної держави виникла на економічній основі (як побічний продукт буржуазних відносин, зокрема, як результат поєднання таких факторів, як подолання Великої депресії в США в 30-х роках XX ст. та діяльності громадянського суспільства), тоді як „соціал-демократична” модель має під собою ідеологічну основу (виникла внаслідок цілеспрямованих дій європейської соціал-демократії);

- систематизація та уточнення ознак соціальної держави, її принципів та функцій на основі аналізу праць сучасних українських та зарубіжних авторів. Запропоновано визначення соціальної держави як держави, що ставить перед собою такі завдання: досягнення загального добробуту суспільства шляхом надання мінімальної соціальної підтримки та створення сприятливих умов для самостійного досягнення високого рівня добробуту самими громадянами; забезпечення стабільності в суспільстві; екологічної безпеки; така держава відповідає умовам: є правовою, володіє ґрунтовною законодавчою базою, має розвинене громадянське суспільство, поєднує ринкову економіку з державним регулюванням.

- обґрунтування авторського бачення структури соціальної держави, яка складається з таких елементів: соціальна етика (забезпечує досягнення консенсусу в суспільстві), соціальна демократія (виступає фактором залучення громадян до активного суспільного життя через інститути громадянського суспільства) та солідарна ринкова економіка (сприяє ефективному економічному розвитку через залучення до економічної діяльності усіх верств населення);

- обґрунтування тези про ідеологічну основу соціальної держави – соціальну етику, яка сприяла її становленню в державах, що визначені як держави загального добробуту (соціальне законодавство – результат дії соціальної етики, яка виражає себе через соціальне партнерство) і надалі сприяє забезпеченню стабільного розвитку суспільства за будь-яких умов;

- суттєве уточнення змісту поняття толерантності як однієї з моральних норм у системі соціальної етики. Доведено, що саме такі моральні норми, як толерантність, консенсус та компроміс сприяли виникненню таких феноменів, як соціальне партнерство та доброчинність;

- з’ясування того, що на основі аналізу сучасних моделей соціального партнерства в соціальних державах, за ідеологічним критерієм можна виділити три моделі, зокрема, консервативну (базується на правосвідомості й добрій волі сторін, і лише деякою мірою на законодавчих актах), демократичну (передбачає високу організацію профспілок та об’єднань підприємців, які домовляються про заробітну плату без прямого втручання держави, але в усталених правових рамках) та соціал-демократичну (заснована на взаємодії та відповідному розподілі функцій держави, підприємців і профспілок). Доведено, що вони є суттєвим фактором стабілізації суспільних відносин;

- обґрунтування тези, що громадянське суспільство – це системовизначальна основа формування загального добробуту, а не навпаки (саме громадянський стан суспільства передує становленню соціального стану);

- доведення того, що на основі аналізу політичних, економічних, соціальних процесів в Україні щодо перспектив становлення соціального стану держави (за основу критеріїв прийняті основні ознаки соціальних держав), Україна характеризуються недостатньою розвиненістю інститутів громадянського суспільства, відсутністю численного прошарку середнього класу, низько ефективною соціальною політикою, нерозвиненістю інститутів соціального партнерства, малого та середнього бізнесу. На основі цього запропонована „змішана” модель соціальної держави для України, яка враховує трансформаційні процеси, що відбуваються в державі й характеризується вибірковою орієнтацією на соціальну політику, властиву корпоративістській, ліберальній та соціал-демократичній моделям.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що отримані результати поглиблюють теоретико-методологічні знання про одну з найістотніших характеристик Української держави, і можуть бути використані у виробленні стратегій державного розвитку, а, окрім того, можуть застосовуватись у діяльності центрів політичних досліджень, науково-дослідних інститутів, представників законодавчої та виконавчої гілок влади, політичних лідерів і громадських діячів, органів місцевого самоврядування.

Окремі положення тексту роботи можуть бути використані в процесі викладання у вищих навчальних закладах у таких курсах, як “Політологія”, “Соціальна політика”.

Апробація результатів дисертації відбувалась на Першій Всеукраїнській конференції „Українська соціал-демократія в часі та просторі: постаті, ідеї, дії”, Львів, 12 червня 2004 р., на науково-практичній конференції „Політичний процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти”, Львів 12 лютого 2005 р., на звітних наукових конференціях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 2004, 2005 роках.

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 6 наукових статтях, 3 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями, що були поставлені дисертантом у процесі науково-теоретичної розробки обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 182 сторінки. Список використаних джерел містить 196 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ “Методологічні засади дослідження” складається з чотирьох підрозділів.

Перший підрозділ “Стан дослідження проблеми соціальної держави на сучасному етапі” присвячений аналізові ступеня розробленості проблеми в працях вітчизняних та зарубіжних вчених.

Серед сучасних науковців, що досліджують феномен соціальної держави, можна назвати імена таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як Б. Дікон, М. Халс, П. Стабс, Г. Віленський, Ч. Лебо, Г. Еспін-Андерсен, У. Робсон, Р. Титмусс, С. Завадський, К. Горохова, В. Бабкін, О. Лукашева, С. Алексєєв, В. Нор, О. Панкевич, П. Рабінович, Г. Світа, А. Сіленко, В. Співак, О. Скрипнюк, П. Стецюк, І. Яковюк, В. Якубенко.

Проблема визначення ознак держави соціального типу, якій приділяли увагу такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В. Гетьман, С. Кириченко, О. Лукашева, Н. Мельникова, О. Скрипнюк, В. Сокуренко, К. Хессе, на нашу думку, характеризується фрагментарністю та неоднозначністю поглядів, що ставить перед нами завдання систематизації та аналізу наукового матеріалу задля уточнення ознак держави соціального типу.

Визначенню завдань соціальної держави присвячено роботи таких науковців, як О. Панкевич, Т. Пеглер, В. Скуратівський, І. Яковюк. Проте в контексті цієї проблеми науковці не зосереджують достатньої уваги на визначенні структури соціальної держави, яку, вважаємо, логічно окреслити, виходячи саме із завдань соціальної держави. Функції соціальної держави досліджували вчені: В. Жмирь, В. Бакуменко, С. Бульбенюк. Однак, слід зазначити, що ці дослідження не мають системного характеру і вирізняються фрагментарністю. Те ж саме можна сказати й про дослідження принципів соціальної держави, якому присвячені праці В. Роіка, І. Яковюка, В. Якубенко.

Досліджуючи проблему соціальної держави, такі науковці, як Г. Віленський та Ч. Лебо, Н. Гінзбург, Г. Еспін-Андерсен, Н. Фурніс та Т. Тилтон, Б. Дікон та М. Халс і П. Стабс запропонували деяку множину класифікацій соціальних держав. Водночас Т. Семигіна пропонує класифікувати не соціальні держави, а лише соціальну політику, яку ці держави здійснюють. Отже, у контексті дослідження проблеми соціальної держави актуально уточнити об’єкт класифікації.

Феномен соціального партнерства аналізують такі автори, як А. Колодій, Т. Ляшенко, Д. Неліпа, А. Сіленко в межах основної функції соціальної держави, як функції забезпечення стабільності суспільного життя. І як доповнення, ми розвинули ідею, що соціальне партнерство слід розглядати в контексті соціальної етики, як основного морально-етичного „фундаменту” соціальної держави.

Актуальною проблемою, якій присвячені праці Т. Семигіної, А. Сіленко, є аналіз політичних процесів, що відбуваються в Україні сьогодні щодо перспектив становлення соціального стану держави. Тому актуальним є не лише аналіз цієї ситуації, але й вироблення конкретних рекомендацій.

Аналізові проблем самоврядування в Українській державі присвячено праці С. Кириченка, А. Матвійчука, Т. Семигіної, С. Трохимчука. Проте, слід зазначити, що самоврядування розглянуто лише в самодостатніх межах, або, максимально, у межах громадянського суспільства. Не досліджено діалектичного зв’язку самоврядування зі становленням соціальної держави в Україні.

Отже, можна зробити висновок, що проблематика феномену соціальної держави вже розроблена, але не вичерпана, що зумовило потребу формування цілісної, закінченої концепції “соціальної держави”, визначення тенденцій її розвитку і визначає напрям дисертаційного дослідження.

У другому підрозділі “Еволюція поглядів на феномен соціальної держави” дисертант поставив перед собою завдання дослідити історичний процес становлення феномену соціальної держави. З цією метою було проаналізовано практичні та теоретичні аспекти формування соціальної держави в країнах Західної Європи та Північної Америки від часів середньовіччя і до кінця 90-х років XX ст. Ще у феодальну епоху держава набуває функцію, спрямовану на піклування про найбіднішу частину населення. До того ж, еволюція такого піклування проходить декілька етапів. До кінця XI ст. маргінали були рівноправними членами суспільства. Середньовічна етика не лише допускала жебрацтво, але навіть піднесла його до ідеалу в жебрацьких орденах. В наступні три століття жебраки перетворюються на “некорисливих членів суспільства”. Але вже в едикті Людовіка ХІV, виданому 4 травня 1656 р., було запропоновано рахувати волоцюг і бідних „не безкорисними членами держави, а живими членами Тіла Христового”. Цей едикт свідчить про намагання залучити асоціальні елементи в державний організм. Виникають державні установи для надання притулку та забезпечення працею злиденних. Посередництвом такого піклування держава намагається контролювати маргінальні прошарки суспільства. Цей історичний період можна вважати етапом передісторії у формуванні концепції “соціальної держави”.

Далі розглянуто епоху Нового часу. Заслуга лібералізму в творенні концепції та практичному становленні соціальної держави була подвійною: по-перше, принципи свободи, рівності та справедливості як системовизначальні цінності лібералізму надалі будуть закладені в основу концепції соціальної держави європейською соціал-демократією (з дещо трансформованим змістом). По-друге, заслугою лібералізму було формування громадянського суспільства і правової держави, як неодмінних умов становлення соціальної держави.

У 30-х роках ХХ ст. відбулася економічна криза, яка отримала назву Великої депресії і стала першопричиною для становлення соціальної держави. Відомий економіст Дж. Кейнс розробив економічну теорію для подолання цієї кризи (надалі відома як “кейнсіанство”). Відомий політик (президент США) Ф. Рузвельт реалізував її в життя. Завдяки цьому набула теоретичного оформлення і була реалізована на практиці ліберальна модель соціальної держави. У дусі ліберальної ідеології вона передбачає створення умов для розв’язання індивідуальних проблем насамперед самому громадянинові. Держава ж лише формує для цього умови і розв’язує проблеми, які громадянин неспроможний розвязати власними силами.

У повоєнні роки в Європі виникає друга модель соціальної держави – соціал-демократична, яка є породженням соціал-демократичного руху (ідеологію якого ми розглядаємо як синтез ідей класичного лібералізму і класичного консерватизму), що перебував при владі в країнах Європи. Свої керівні принципи соціал-демократія “запозичує” у лібералізму, але надає їм додаткового звучання: формально-правовий аспект свободи доповнюється матеріально-соціальним (трактування свободи як свободи від несанкціонованих утисків з боку держави доповнюється її розумінням як свободи від злиднів); справедливість передбачає не лише рівні правові умови для всіх, але й рівні стартові можливості в матеріальному аспекті. Відповідно до ідеї класичного консерватизму відповідальність за втілення цих принципів у життя бере на себе держава. Тож ця модель передбачає, що соціальна підтримка населення вважається природною функцією держави. За такого підходу мінімізована роль громадянського суспільства з наголошенням на ролі держави.

Отже, дисертант дійшов висновків, що історично сформувалися два типи соціальних держав: ліберальна та соціал-демократична. Основними політичними силами, які сприяли їх формуванню, можна вважати лібералізм та соціал-демократію (опосередковано – через соціал-демократизм – і консерватизм).

У третьому підрозділі “Зміст, принципи та функції соціальної держави” дисертант, опираючись на теоретичні напрацювання сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців, та звертаючись до практики сучасних соціальних держав, уточнює визначення поняття “соціальна держава”, визначає її ознаки, принципи та функції. У результаті дослідження дисертант доходить висновків, що:

Ознаками сучасної соціальної держави можна вважати:

- Наявність громадянського стану суспільства та правової держави, що передбачає: розвиненість інститутів громадського самоврядування; постійний діалог населення з владними структурами через різноманітні організації громадянського суспільства; солідаризм у формуванні відносин між різними соціальними групами, суб’єктами політики; активну поведінку громадянина під час пошуку засобів до існування та відстоювання власних інтересів.

- Солідарна ринкова економіка, яка передбачає поєднання планових та ринкових механізмів регулювання суспільного виробництва; наявність державної, приватної та комунальної форм власності; формування численного середнього класу.

- Соціальна спрямованість програмних та практичних дій держави, її інститутів, за якої: забезпечуються рівні стартові можливості для самореалізації особистості; створюються умови для гідного життя і вільного розвитку людини; існує розвинена система правових норм охорони праці й здоров’я людей та соціального захисту вразливих верств населення.

На основі синтезу чинних у науковій літературі визначень та враховуючи зазначені ознаки, дисертант пропонує визначати соціальну державу, як державу, що ставить перед собою такі завдання: досягнення загального добробуту суспільства шляхом надання мінімальної соціальної підтримки та створення сприятливих умов для самостійного досягнення високого рівня добробуту самими громадянами; забезпечення стабільності в суспільстві; екологічної безпеки; вона відповідає певним умовам: є правовою, володіє ґрунтовною законодавчою базою, має розвинене громадянське суспільство, поєднує ринкову економіку з державним регулюванням.

Керівними принципами соціальної держави є: принцип, відповідно до якого людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнано найвищою соціальною цінністю, цей принцип закріплений у статті 3 Конституції України, так само, як і в конституціях західних держав, і є ключовим для еволюції соціальної держави з правової; принцип справедливості згідно з яким держава створює рівні умови для всіх, тобто дає однакові життєві шанси всім своїм громадянам; принцип свободи, під яким розуміють і формально-правовий аспект свободи, що забезпечує існування громадянського суспільства, і матеріально-соціальний аспект свободи, який вимагає, щоб кожна людина справді володіла матеріальними засобами – економічними, соціальними і культурними – для життя на основі особистої відповідальності; принцип солідаризму, згідно з яким кожна людина як член суспільства несе відповідальність за інших, і ця відповідальність має взаємний характер; принцип субсидіарності передбачає, що держава втручається в життя своїх громадян лише в тому разі, якщо вони особисто, їх сім’я або різноманітні благодійні організації не в змозі розв’язати своїх проблем.

Функції соціальної держави виокремлюються, виходячи з її структури. Обґрунтовано, що соціальна держава покликана виконувати в суспільстві такі функції: забезпечення стабільного розвитку суспільства, утвердження соціальної справедливості, формування розвиненої системи правових норм, сприяння створенню розгалуженої мережі форм громадянського життя, залучення до ринкових відносин усіх верств населення, забезпечення економічного розвитку країни шляхом використання планових та ринкових механізмів регулювання економічної сфери.

Четвертий підрозділ “Моделі соціальної політики соціальних держав: теоретичні й практичні аспекти” містить дослідження та порівняльний аналіз моделей соціальної політики соціальних держав. Це спричинено тим, що, на думку дисертанта, держави загального добробуту різняться між собою передусім моделями соціальної політики. Соціальна політика – це втручання в економічну, соціальну сферу, що має єдину мету – забезпечення добробуту суспільства, і передбачає захист як незаможних верств населення, так і підтримання та зростання рівня добробуту середніх верств. Соціальна політика полісуб’єктна: її суб’єктом є і держава, і ціла низка недержавних суб’єктів. Отже, у демократичному суспільстві соціальна політика це сумісна функція демократичної держави і недержавних суб’єктів громадянського суспільства. Дисертант дійшов висновків, що можна класифікувати соціальні держави відносно пропорції участі держави та громадянського суспільства в системі соціальної політики.

Існує певна кількість класифікацій держав загального добробуту, які розробили вітчизняні та зарубіжні науковці. Одна з таких класифікацій була запропонована Г. Віленським і Ч. Лебо. За цією класифікацією, держави загального добробуту можуть бути представлені двома моделями: „інституціональною”, яка передбачає перерозподіл матеріальних благ на державному рівні (відповідає соціал-демократичному типу соціальної держави згідно з дослідженням, представленим у другому підрозділі) та „залишковою”, що передбачає надання державної підтримки в разі крайньої потреби (аналогічна запропонованому в другому підрозділі ліберальному типу соціальної держави). Окрім того, існує тричленна класифікація Г. Еспін-Андерсена, який виділяє „соціал-демократичну”, „ліберальну” та „корпоративістську” моделі соціальної держави. За такої класифікації вводиться ще так звана корпоративістська модель соціальної держави. На думку Г. Еспін-Андерсена, ця модель є “перехідною” між “соціал-демократичною” та “ліберальною” моделями.

У цьому підрозділі дисертант звертається до практики соціальних держав, які представляють зазначені вище моделі з метою визначити їх ефективність. У результаті зроблено висновок, що, по-перше, запропонована “корпоративістська модель” може бути розглянута як частковий випадок “соціал-демократичної”, по-друге, у перспективі ефективнішою моделлю соціальної держави видається “ліберальна” модель.

У другому розділі “Структура соціальної держави”, який складається з трьох підрозділів, обґрунтовується доцільність запропонованої дисертантом структури соціальної держави, складовими якої є соціальна етика, соціальна демократія, солідарна ринкова економіка. Розкрито зміст та значення цих структурних елементів не лише для формування цілісної концепції соціальної держави, але й для системної, послідовної її реалізації в життя суспільства.

У першому підрозділі “Соціальна етика як духовна основа соціальної держави” розкрито роль соціальної етики в процесі формування соціальної держави. Соціальна етика визначається як система соціальних норм, що існують в суспільстві і вироблені ним для оптимального співжиття різноманітних соціальних груп, і ґрунтується на системі цінностей конкретного суспільства.

Соціальні норми є засобом соціальної регуляції певних типів поведінки індивідів та груп. Відповідно до такого підходу розрізняють законодавчо закріплені норми (Конституція, закони, укази, декрети, постанови, розпорядження) та соціальні норми, що не закріплені офіційно, але є не менш впливовими. До таких норм можна віднести моральні норми, що відображають моральні уявлення людей та норми-звичаї, що складаються внаслідок багаторазового повторення певних зразків поведінки.

Досліджуючи держави добробуту, варто зауважити, що традиційно – це держави з високорозвиненим громадянським суспільством, а, отже, із властивою йому системою цінностей. А цінностями громадянського суспільства є модернізовані цінності лібералізму, такі як: індивідуалізм, права і свободи людини й водночас гуманізм і солідарність. Отже, сучасними цінностями ліберального суспільства є не лише свобода й індивідуалізм, а й почуття солідарності, вміння зрозуміти іншого. Відповідно до цього, моральними нормами такого суспільства є толерантність, консенсус та компроміс, що виявляється в інституті соціального партнерства, благодійній діяльності організацій громадянського суспільства.

Дисертант також аналізує світовий досвід соціального партнерства. Розкриває зміст соціального партнерства, властивого різним типам соціальних держав. Особливої уваги заслуговує класифікація, згідно з якою виділяють такі моделі соціального партнерства, як консервативна, соціал-демократична і демократична. Ці моделі різняться поміж собою насамперед участю держави в процесі врегулювання суспільних відносин. Якщо консервативна модель соціального партнерства взагалі не передбачає втручання держави (наприклад, США), за демократичної моделі наймані працівники одержують максимум соціальних пільг переважно завдяки профспілкам за досить пасивної ролі держави (державне втручання можливе лише за згоди партнерів), але існують жорсткі законодавчі рамки (характерно для Німеччини), то за соціал-демократичної моделі (наприклад, Швеція) держава активно втручається у взаємовідносини між працівниками та роботодавцями, встановлюючи різноманітні законодавчі норми (наприклад, „солідарної” заробітної плати).

Другий підрозділ “Соціальна демократія як система представництва інтересів громадян” присвячений дослідженню громадянського суспільства як важливого чинника в процесі формування соціальної держави. Обґрунтовано ідею, що саме громадянське суспільство сприяло зростанню суспільного добробуту, а, отже, формуванню соціальної держави.

Зроблено висновок, що громадянське суспільство можна визначити як підсистему соціальної сфери суспільного життя, що характеризується розвиненою мережею добровільних асоціацій, в якій домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри й толерантності. Саме в громадянському суспільстві формуються міцні горизонтальні зв’язки (на противагу вертикальним звязкам типу “патрон-клієнт”), наробляється соціальний капітал. Таке суспільство характеризується відносинами взаємодії та співпраці, а не влади та залежності.

Отже, в такому суспільстві вільно розвивається асоціаційне життя, або як його називають, публічна сфера (на відміну від приватної), сфера масових рухів, партій, груп за інтересами, переконаннями. Це суспільство домагається децентралізації державної влади, передаючи частину функцій органам самоврядування, взаємодії більшості та меншості на засадах узгодження позицій державних інституцій і суспільства. Громадянське суспільство виконує функцію контролю за діяльністю органів державної влади, залучає державні організації до співпраці з недержавними асоціаціями. Звідси зрозуміло, чому соціальна держава опирається на громадянське суспільство: воно не просто бере на себе функцію підтримання його членів, воно і є природною системою самопідтримання завдяки вихованню своїх членів у різноманітних асоціаціях та організаціях, і, як результат, сприяє зростанню добробуту суспільства.

Органічною ознакою громадянського суспільства, а відповідно і соціальної держави, яка і може сформуватися лише за умови існування громадянського суспільства, є самоврядування, яке базується на ідеї свободи як найвищої соціальної цінності громадянського суспільства, автономії його інституцій та людини щодо держави. Саме тому в дисертації значну увагу зосереджено на аналізі самоврядування, досліджено його суть та переваги над керівництвом з центру.

У третьому підрозділі “Солідарна ринкова економіка як інститут соціальної держави” обґрунтовано доцільність використання терміна „солідарна ринкова економіка” на противагу поширеному термінові “соціальна ринкова економіка”. Аналізується економічна політика, властива державам загального добробуту. Зроблено висновок, що економічна політика соціальної держави поєднує в оптимальній пропорції принцип вільних ринкових відносин (цей принцип передбачає, що не має потреби в адміністративному регулюванні економічних відносин, попит і пропозиція врівноважуються автоматично) з обмеженим державним втручанням в економічну сферу (наприклад, для контролю за монополіями, або з метою захисту національного виробника). Очевидно, що таке втручання сприяє зростанню ефективності національної економіки. Економічна політика соціальної держави усіляко сприяє залученню населення до ринкових відносин на мікроекономічному рівні (через малі та середні підприємства, сімейний бізнес, надомне підприємництво). В результаті основними цілями такої політики є мінімізація безробіття, що вимагає таких заходів, як: активізація підприємницької діяльності через зниження податкового тягаря та вироблення системи податкових пільг, лібералізація трудового законодавства, створення привабливого інвестиційного клімату в державі. Це сприяє формуванню чисельності середнього класу. Середній клас виступає джерелом фінансів для соціальної політики соціальної держави, високо цінує свободу та права людини, схильний до компромісів та примирення політичних полюсів. Він відіграє істотну політичну, стабілізуючу роль в державі.

Третій розділ “Проблема вибору моделі соціальної держави для України” присвячений аналізові перспектив становлення соціальної держави в Україні. Взявши за основу критеріїв ознаки соціальних держав, дисертант піддає критичному аналізові політичну, економічну, соціальну та культурну сфери життя українського суспільства. Зроблено висновок, що на теперішньому етапі розвитку Українська держава перебуває лише на початковому етапі становлення її як соціальної держави. Проведене дослідження дало змогу запропонувати модель соціальної держави для України, яку можна визначити як „змішану”, оскільки вона вибірково поєднує ознаки, властиві ліберальній, соціал-демократичній, корпоративістській моделям.

Дисертант проаналізувала можливість використання досвіду соціальних держав Заходу в державній політиці України. Наприклад, в Україні постала проблема, аналогічна проблемі соціальних держав - старіння населення, яке призводить до перенавантаження на соціальну сферу. Саме практика соціальних держав надає зразки реформування пенсійної системи щодо забезпечення пенсії, яка буде формуватися з трьох незалежних джерел: пенсійного фонду України (солідарна пенсія), накопичувального фонду та приватних пенсійних фондів; стимулювання пізнішого виходу на пенсію через використання накопичувальних рахунків та створення сприятливих умов для пенсіонерів, що бажають працювати; забезпечення розподілу обов’язків з фінансування страхових пенсій та інших пенсійних виплат між Пенсійним фондом й іншими джерелами, включаючи державні соціальні позабюджетні фонди; послідовне збільшення ставки страхового тарифу з державного пенсійного страхування; ще один не надто популярний захід, але, очевидно, такий, що буде використаний у майбутньому – поетапне збільшення пенсійного віку.

Позитивним, на нашу думку, є досвід впровадження в Україні страхових фондів, властивий державам, які належать до корпоративістської моделі. На відміну від соціальної допомоги, коли людина отримує допомогу за рахунок суспільних засобів (фактично за рахунок інших осіб), за програмами соціального страхування фінансовими джерелами виплат і послуг є спеціалізовані фонди, що формуються за безпосередньої участі застрахованих.

Ліберальна модель пропонує практику адресної допомоги та заміну соціальних пільг фінансовими виплатами, що дозволяє державі суттєво економити засоби. Але, не зважаючи на ліберальний вектор реформ, що відбуваються в соціальній сфері, варто пам’ятати – сьогодні Українська держава не має можливості частку соціального тягаря перекласти на громадянське суспільство (оскільки сьогодні воно перебуває лише в процесі формування). Тому треба звернутись до досвіду соціальних держав соціал-демократичної моделі. Така модель передбачає, що саме держава має нести тягар соціальної підтримки населення. Хоча, зрозуміло, що в Української держави не має можливості надати комплекс соціальних заходів еквівалентний, тому, який надається, наприклад, у Швеції або Нідерландах. Дисертант вважає, що варто звернутися до досвіду соціальних держав соціал-демократичної моделі в таких галузях, як охорона здоров’я, освіта, наука. Такий досвід передбачає, що фінансування цих галузей здійснюється насамперед (але, звичайно, не в повному обсязі) за рахунок бюджетних коштів. Окрім того, варто звернутися до соціал-демократичної моделі соціального партнерства при виборі моделі соціального партнерства для Україні.

Надзвичайно важливим є процес формування громадянського суспільства в Україні, як детермінанти і вияву становлення соціальної держави, розвитку самоуправління для забезпечення ефективного контролю за діяльністю органів влади.

У висновках сформульовано результати дослідження. Треба зазначити, що обраний нами структурно-функціональний підхід уможливив дослідження соціальної держави як динамічної системи, елементи якої покликані виконувати функції, спрямовані на досягнення добробуту в суспільстві. Завдяки використанню структурно-функціонального аналізу розроблена цілісна концептуальна схема соціальної держави, зміст якої розкрито в таких положеннях:

1. Процес становлення соціальної держави відбувався поступово з феодальних часів, особливого розмаху набув у 80–90-ті роки ХХ ст., і триває досі, наповнюючись новим змістом. Її практична реалізація передувала теоретичному оформленню. Лише 1949 року із закріпленням терміна „соціальна держава” в Основному Законі (Конституції) ФРН розпочинається теоретична розробка концепції соціальної держави.

2. Аналіз політичних та економічних теорій вітчизняних та зарубіжних вчених дав змогу визначити, що історично було створено умови для формування двох моделей соціальної держави: ліберальної та соціал-демократичної. Виникнення цих моделей було спричинено дією різних факторів, що, очевидно, привело до наявних у них відмінностей.

Ліберальна модель сформувалася передусім завдяки економічним чинникам, у той час, як соціал-демократична модель має ідеологічну основу. Економічна теорія Дж. Кейнса, що була реалізована в США внаслідок Великої депресії, великою мірою сприяла становленню ліберальної моделі соціальної держави. В Європі склалася інша ситуація. Традиційно тут були сильні позиції соціал-демократії. Це призводило до того, що часто (така ситуація збереглася і досі) представники соціал-демократії отримували владні повноваження. Це давало їм реальну можливість реалізувати свої погляди в практичній діяльності, що спричинилося до становлення соціал-демократичної моделі соціальної держави.

3. Зазначене дає підстави відстоювати думку про те, що корпоративістську модель соціальної держави, запропоновану в класифікації Г. Еспін-Андерсена, можна розглядати як таку, що є різновидом соціал-демократичної моделі.

4. У своїй роботі дисертант залишає поза увагою (точніше, аналізує лише фрагментарно) соціальні держави Сходу (Японію, Малайзію, Сінгапур, Тайвань, Південну Корея), які сьогодні визнали такими багато науковців. Така позиція пояснюється тим, що, на думку дисертанта, джерела формування добробуту країн Заходу і Сходу діаметрально протилежні. Західні соціальні держави формувалися в умовах громадянського суспільства. У країнах Південно-Східної Азії джерелом добробуту був патерналізм, заснований на корпоративних або кланово-олігархічних принципах (держава захищає інтереси певних олігархічних груп). Японія ж – це конфуціанська модель держави загального добробуту, що заснована на принципі “фірма – одна сім’я”. Тому соціальні держави Сходу не представляють інтересу з погляду використання їхнього досвіду для формування соціальної держави в Україні.

5. Дисертант визначає соціальну державу як таку, що ставить перед собою завдання досягнути загального добробуту суспільства через надання мінімальної соціальної підтримки та створення сприятливих умов для самостійного досягнення високого рівня добробуту самими громадянами. Це сприяє забезпеченню стабільності в суспільстві. Така держава відповідає певним умовам: є правовою, володіє ґрунтовною законодавчою базою, має розвинене громадянське суспільство, поєднує ринкову економіку з державним регулюванням.

6. Соціальна держава є феноменом, що стосується всіх аспектів суспільного життя: політичного, економічного, духовного, культурного. Відповідно до цього можна визначити структуру соціальної держави як таку, що складається з інститутів: соціальної етики, соціальної демократії, солідарної ринкової економіки.

Соціальна етика є системою соціальних норм, що відображають гуманістичні надбання західної цивілізації. Докладне дослідження соціальної етики дає нам змогу обґрунтувати цінності громадянського суспільства, оскільки громадянське суспільство базується саме на моральних нормах соціальної етики. Важливість існування громадянського стану суспільства для формування соціальної держави свідчить на користь такого елементу структури соціальної держави, як соціальна демократія. Водночас неодмінним елементом є і солідарна ринкова економіка як важливий чинник формування сприятливих економічних умов для розвитку суспільства.

7. Функції соціальної держави визначаються як функції її структурних елементів. Інститут соціальної етики сприяє стабільності в суспільстві через утвердження таких моральних цінностей, як толерантність, консенсус, компроміс, що виявляється у соціальній справедливості, матеріально-соціальному аспекті свободи (свободи від злиднів) та солідарності. Соціальна демократія передбачає оптимальні форми співпраці розгалуженої мережі різноманітних форм громадянського життя та інститутів влади. Солідарна ринкова економіка створює сприятливі умови для залучення до ринкових відносин усіх верств населення, що не лише сприяє економічному розвиткові країни, але й виховує в її громадян активність, ініціативність, здатність до самостійного розв’язання життєвих проблем.

8. У своїй діяльності соціальна держава керується принципами: визнання життя людини як найвищої соціальної цінності, матеріального аспекту свободи, соціальної справедливості, солідаризму. Особливо важливим у контексті модернізаційних процесів соціальної держави є принцип субсидіарності.

9. Порівняльний аналіз моделей соціальної політики (які, певним чином, тотожні моделям соціальних держав) дав змогу визначити, що соціальні держави різняться передусім пропорцією участі держави та громадянського суспільства в системі соціальної політики. Якщо за соціал-демократичної моделі основним суб’єктом соціальної політики є держава, то ліберальна модель передбачає більш рівномірний розподіл функцій між державою та громадянським суспільством. Окрім того, ліберальна модель соціальної держави більшою мірою орієнтована на індивідуальну ініціативу та відповідальність.

10. Наше дослідження оптимальної моделі соціальної держави дало нам підстави дійти висновків, що сьогодні не видається можливим визначити таку модель, оскільки всім моделям властиві позитивні й негативні аспекти. Утім можна спрогнозувати, що майбутнє за так званою державою можливостей (інакша назва – держава праці), яка формується внаслідок синтезу ліберальної та соціал-демократичної моделей соціальної держави. На нашу думку, до такої моделі більше тяжіє ліберальна модель, ніж соціал-демократична.

11. Дослідження політичних, економічних, культурних сфер громадського життя в сучасній Україні дало нам підстави дійти висновків, що сьогодні суспільство модернізується у напрямку до становлення соціальної держави. Ми вважаємо, що суспільні умови посттоталітарної України не дають їй можливості запозичити конкретну модель соціальної держави. Очевидно, що модель соціальної держави України варто представити як синтез ліберальної, корпоративістської та соціал-демократичної моделей. Іншими словами, вона буде автентичною, але й такою, що буде орієнтуватися на ознаки, властиві зазначеним моделям, якщо ці ознаки є доречними і корисними в умовах трансформаційних процесів. Водночас потрібно враховувати і недоліки сучасних моделей соціальних держав, які призвели до формування ідеї держави