Дробот Людмила Степанівна

УДК: 376.035.4-056.36

Формування санітарно-гігієнічної культури

в розумово відсталих учнів у процесі навчання соціально-побутового орієнтування

13.00.03 – корекційна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті спеціальної педагогіки АПН України

Науковий керівник: доктор пед. наук, академік АПН України

Синьов Віктор Миколайович

та Інститут корекційної педагогіки та психології

Національного педагогічного

університету ім. М.П. Драгоманова, директор.

Офіційні опоненти: доктор пед. наук, професор

Тарасун Валентина Володимирівна

Інституті спеціальної педагогіки АПН України,

завідувач лабораторії діагностики і психічного

розвитку дитини

кандидат психологічних наук

Корнієнко Анатолій Антонович

Інститут соціальної і політичної психології АПН

України, заступник директора

Провідна установа Слов’янський державний педагогічний університет,
кафедра корекційної педагогіки і спеціальної

психології Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться „18” квітня 2006 року о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.450.01 в Інституті спеціальної педагогіки

АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту спеціальної педагогіки АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий „17” березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Колупаєва А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Державна політика в галузі освіти, роботи з дітьми та молоддю, як це відображено у відповідних документах (Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Державна програма “Діти України” та ін.), є одним з пріоритетних завдань визначає турботу про здоров’я молоді, виховання в неї культури здорового способу життя. Такі завдання відповідають сучасним позиціям міжнародних організацій (ВООЗ, ЮНЕСКО), які пов’язують необхідність вирішення цих завдань з проблемою виживання людської цивілізації в умовах дії негативних наслідків науково-практичного прогресу. При тому, що у багатьох випадках сучасної життєдіяльності людини, її здоров’я доводиться відновлювати шляхом застосування складної системи реабілітаційних засобів (медичної, фізичної, психологічної реабілітації), значно більш важливим, як у соціальному, так і в індивідуально-психологічному аспектах і більш ефективним є вирішення педагогічного завдання виховання у кожної людини змалку потреби у здоровому способі життя на основі сформованості усталених санітарно-гігієнічних навичок і звичок.

Зазначені складові людського досвіду у єдності з відповідними знаннями і уміннями, а також з емоційно-вольовими і оціночно-мотиваційними компонентами свідомості складають санітарно-гігієнічну культуру особистості.

Важливість формування санітарно-гігієнічної культури в учнів загальноосвітньої масової школи підкреслюють відомі вчені, які визначили зміст і методи роботи з гігієнічного навчання і виховання як органічної частини педагогічного процесу (М.В. Антропова, Є.Д. Бабушкіна, Л.А. Богданович, М.П. Вайзман, Є.М. Вайнруб, Н.В. Волкова, С.П. Іванова, Є.І. Кальченко, Д.В. Колесов, М.Б. Коростильов, М.М. Куінджі, Г.М. Сердюківська, А.Г. Хрипкова, А.М. Шибаєва та ін.).

Найчастіше ця проблема у загальній педагогіці розглядалася у зв’язку з завданнями фізичного виховання дітей (Е.С. Вільчковський, О.Д. Дубогай, Г.І. Григоренко, М.О. Козленко), але наприкінці ХХ століття, як зазначає В.В. Несторенко, в теорії і практиці освіти виокремився новий підхід до розуміння джерел та чинників проблеми здоров’я людини, що знайшло своє відображення у валеологічному вихованні і валеологічній освіті школярів і молоді (Т.Є. Бойченко, О.В. Вакуленко, Г.П. Голобородько, Н.Ф Денисенко. , О.Є. Іваненко, С.В. Лапаєнко, С.В. Свириденко, Л.П. Сущенко, С.П. Юрочкіна).

У корекційній педагогіці окремі аспекти проблеми валеологічного виховання розумово відсталих дітей, частково пов’язані з формуванням у них санітарно-гігієнічних знань та навичок, розглядалися лише опосередковано – в контексті досліджень проблем їх морального виховання, корекції соціально-нормативної поведінки (А.С. Бєлкін, А.М. Висоцька, Г.М. Дульнєв, В.М. Мачихіна, О.М. Вержиховська, В.М.Синьов), методики вивчення природознавства (В.В. Ісаєнко, Л.А. Співак, Л.С. Стожок), з’ясування особливостей працездатності дітей-олігофренів у навчальній та трудовій діяльності (Є.М. Вайнруб, І.Г. Єременко, Г.М. Плешканівська), формування навичок самообслуговування (О.В. Мамічева), фізичного виховання (М.П. Козленко). Необхідно звернути увагу на виражену фрагментарність та вузькоаспектність висвітлення проблеми нашого дослідження у зазначених роботах, що, як правило, зводилося лише до підкреслення її важливості та постановки певних дослідницьких завдань, але відсутності спроб їх розв’язати.

З 80-х років минулого століття у навчальні плани допоміжних шкіл як самостійні заняття були включені уроки з соціально-побутового орієнтування. Окремі питання щодо їх змісту і методики проведення у олігофренопедагогіці були предметом досліджень (С.Ю. Конопляста, А.І. Раку , Т.М. Стариченко, Н.П. Павлова), але проблеми формування у розумово відсталих дітей санітарно-гігієнічної культури у єдності її компонентів вони практично не торкалися. В той же час зазначена освітня галузь в загальноосвітній спеціальній школі для дітей, які потребують корекції розумового розвитку, виходячи з її основної мети сприяння соціальній адаптації дітей та їх повноцінній інтеграції у суспільство, серед основних змістових ліній на перший план висуває формування у розумово відсталих дітей санітарно-гігієнічної культури.

Доводиться констатувати, що до цього часу відсутня науково обґрунтована методична система її формування в учнів, зокрема, не визначений оптимальний змістовий компонент освітнього процесу на різних роках навчання, не розроблено специфіку методичного забезпечення цього процесу, критерії оцінки вихованості відповідної інтегральної особистісної властивості у дітей-олігофренів, не досліджено вплив різних навчальних дисциплін, уроку і позакласної роботи, взаємодії лікарів і педагогів, школи і сім’ї на формування цієї властивості.

Зазначена проблема є особливо актуальною у зв'язку з основним завданням допоміжної школи – забезпечити готовність кожного випускника до самостійного життя і спілкування з іншими людьми. Несформованість санітарно-гігієнічної культури поведінки розумово відсталої людини може негативно позначитися на міжособистісних стосунках, а можливість появи у таких осіб шкідливих звичок небезпечна не тільки для їх соматичного і психічного здоров'я, але і для їхньої соціальної поведінки з підвищеною вірогідністю входження в асоціальність (В.М. Синьов).

Значущість дослідження даної проблеми в науково-методичному плані і її практичного вирішення обумовлена і ослабленістю здоров'я багатьох розумово відсталих школярів, їх підвищеною схильністю до різних захворювань. Врахування зниженої здатності до самоконтролю цих учнів, складністю формування у них навичок діяльності і звичок поведінки, і, особливо способів саморегуляції поведінки у різних життєвих ситуаціях, передбачає змістову і методичну специфічність процесу їх санітарно-гігієнічного навчання і виховання, необхідність його спеціальної корекційної спрямованості. Перш за все, необхідно з’ясувати можливості використання для цього навчання дітей соціально-побутовому орієнтуванню і знайти шляхи реалізації цих можливостей щодо посилення освітньо-виховної та корекційної ефективності вивчення відповідного змісту.

Отже, практична значущість проблеми та її недостатня теоретико-методична розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Формування санітарно-гігієнічної культури в розумово відсталих учнів у процесі навчання соціально-побутового орієнтування”.

Зв'язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідних робіт Інституту спеціальної педагогіки АПН України (напрям “Теоретичні та методичні засади розвитку дефектології в Україні” і пов'язана з комплексною тематикою лабораторії олігофренопедагогіки “Психолого-педагогічні основи розвитку усвідомленості учбової діяльності у розумово відсталих школярів” (реєстраційний номер 0196 v 004424). Рада з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні – 26.10.2004 року, протокол № 8.

Об’єктом дослідження є санітарно-гігієнічна культура учнів спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку.

Предмет дослідження – зміст і методична система формування у розумово відсталих учнів старших класів санітарно-гігієнічних знань та умінь в процесі навчання соціально-побутового орієнтування.

Мета дослідження – розробити методичну систему роботи з санітарно-гігієнічної освіти і виховання учнів в єдності таких компонентів, як зміст, організаційні форми, методи і прийоми з урахуванням особистісно-поведінкового розвитку розумово відсталих школярів та специфіки освітньої галузі “соціально-побутове орієнтування”.

Гіпотеза дослідження – формування у розумово відсталих школярів навичок санітарно-гігієнічної культури розглядається як важлива складова їх соціальної адаптації та інтеграції в сучасне суспільство. Ефективність формування санітарно-гігієнічної культури може бути досягнута за умов оптимізації змісту відповідних розділів освітньої галузі “соціально-побутове орієнтування” та встановлення міжпредметних зв’язків, забезпечення єдності уроку та позаурочної діяльності учнів; узгодженого вирішення освітніх, виховних та корекційних завдань на основі посилення пізнавальної активності учнів та опори на їх усвідомлену практичну діяльність.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження було визначено його завдання:

1. З’ясувати рівень розробленості досліджуваної проблеми в теорії загальної і спеціальної педагогіки та стан практичної роботи у спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей, які потребують корекції розумового розвитку.

2. Уточнити сутність поняття “санітарно-гігієнічна культура”, її змістово-діяльнісний компонент, визначити критерії та рівні його сформованості у розумово відсталих школярів старших класів.

3. Обґрунтувати зміст, методи та засоби формування змістово-діяльнісного компоненту санітарно-гігієнічної культури учнів допоміжної школи в процесі навчання соціально-побутовому орієнтуванню.

4. Експериментально перевірити ефективність запропонованої системи формування санітарно-гігієнічних знань, умінь і навичок в учнів старших класів допоміжної школи та розробити методичні рекомендації щодо оптимізації корекційного впливу навчання на пізнавальні, емоційно-вольові, мотиваційні компоненти особистісного розвитку дітей.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є культурно-історична концепція розвитку особистості (Л.С. Виготський), яка одержала подальшу конкретизацію стосовно роботи з розумово відсталими дітьми у працях М.С. Певзнер, В.І. Лубовського, Г.Є. Сухаревої, І.Г. Єременка, В.М. Синьова та інших; вчення М.А. Антропової, Є.М. Вайнруб, А.Г. Хрипкової про гігієнічне навчання і виховання, як органічну частину педагогічного процесу; наукові положення про формування і розвиток пізнавальної і практичної діяльності розумово відсталих школярів, розкриті в працях Г.М. Дульнєва, В.І. Бондаря, Є.О.Білевича, І.Г.Єременка, Г.М. Мерсіянової, Б.І. Пінського, В.Г.Петрової, О.П. Хохліної, К.М.Турчинської (порушення орієнтування у завданні, особливості планування, самоконтролю, самооцінки, використання минулого досвіду, недорозвиток мотивації діяльності тощо); положення про особливості виховання особистісних якостей та поведінки учнів допоміжної школи (А.С. Бєлкін, А.М. Висоцька, Т.Й. Полоцька, В.М. Синьов та інші).

В дослідженні використовувались такі методи: 1) теоретичні: вивчення праць вчених в галузі педагогіки, психології, соціології, медицини для визначення основних методологічних та концептуальних підходів до розгляду проблеми; виявлення стану її розробленості в науці; 2) емпіричні: анкетування, опитування, індивідуальні бесіди, ретроспективний аналіз педагогічної власної практики роботи в спеціальній школі-інтернаті, спостереження, педагогічний експеримент, методика вивчення стилю діяльності педагогів, педагогічний експеримент, статистична обробка одержаних результатів для перевірки гіпотези дослідження, виявлення та обґрунтування умов, що сприяють узгодженості цілей і результатів санітарно-гігієнічної освіти у школах для розумово відсталих дітей.

Дослідження проводилось поетапно. На першому етапі дослідження (1994-1996 рр.) вивчались теоретичні джерела: психолого-педагогічна, соціологічна та методична література, досвід роботи допоміжних шкіл-інтернатів з формування основ санітарно-гігієнічної культури, визначались об’єкт, предмет, мета, гіпотеза дослідження, розроблялась методика проведення експериментальної роботи.

Завдання другого етапу дослідження (1996-1998 рр.) полягало у проведенні констатуючого експерименту, в ході якого були визначені критерії і рівні сформованості змістово-діяльнісних компонентів санітарно-гігієнічної культури учнів. В цей період було розпочато проведення формуючого експерименту.

На третьому етапі (1998-2002 рр.) в експериментальних класах здійснювалась перевірка результативності дослідної роботи, апробація визначених педагогічних умов формування у дітей знань і умінь в галузі санітарно-гігієнічної культури. Здійснювалась обробка даних, аналіз, осмислення результатів формуючого експерименту та літературна обробка результатів дослідження.

Експериментальна база дослідження. Київські спеціальні школи для розумово відсталих дітей № 2, 12, 15, Рожищенська школа-інтернат Волинської області, Чигиринська школа-інтернат для розумово-відсталих дітей-сиріт, Головненська школа-інтернат Любомльського району Волинської області та Одеська допоміжна школа № 87.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає: в тому, що вперше:

- визначено оптимальний зміст освітньої галузі “Соціально-побутове орієнтування”, який спрямовано на формування у розумово відсталих учнів санітарно-гігієнічної культури;

- розроблено критерії та рівні сформованості змістового та діяльнісного компонентів санітарно-гігієнічної культури школярів та критерії їх оцінювання;

- подальшого розвитку здобуло розуміння феномену “санітарно-гігієнічна культура” як особистісного новоутворення, яке потребує спеціальних корекційних умов його формування в роботі з старшокласниками допоміжної школи;

- запропонована цілісна педагогічна технологія корекційної освітньо-виховної роботи з учнями старших класів допоміжної школи у єдності її змісту, форм та методів;

- уточнені умови забезпечення цілеспрямованості, наступності, послідовності і систематичність навчання учнів соціально-побутового орієнтування з метою формування у них санітарно-гігієнічної культури.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що висновки, зроблені на основі наукового вивчення проблеми, дозволили розробити зміст освітньої галузі “Соціально-побутове орієнтування” в напрямку формування санітарно-гігієнічної культури у старшокласників допоміжної школи; обґрунтувати шляхи удосконалення навчально-виховного процесу, надання йому корекційного спрямування. Використання у навчально-виховному процесі допоміжної школи педагогічної системи формування в учнів знань та умінь в галузі санітарно-гігієнічної культури сприятиме подоланню труднощів, які виникають у повсякденному побуті учнів, поліпшуватиме процес їхньої соціальної адаптації та інтеграції в суспільство. Одержані дані є значущими для розробки і удосконалення стандартів, програм, підручників, навчальних посібників для спеціальних загальноосвітніх шкіл, а також для роботи в системі підготовки і підвищення кваліфікації кадрів за спеціальністю “дефектологія”.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювались шляхом обговорення основних теоретичних положень дисертації та практичних рекомендацій на засіданнях педагогічних рад та методичних об’єднань вчителів Київської, Донецької, Харківської, Львівської, Одеської, Черкаської та Волинської областей та м. Києва, на семінарах і курсах підвищення кваліфікації директорів спеціальних шкіл-інтернатів, на засіданнях лабораторії олігофренопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки АПН України. Основні результати дослідження обговорювались і були схвалені на науково-практичному семінарі “Корекційна спрямованість навчання і виховання дітей з обмеженими розумовими можливостями” (м. Київ, 2000 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні питання удосконалення змісту освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку та критеріїв оцінювання їх навчальних досягнень” (м. Одеса, 2002 р.), науково-практичному семінарі “Сучасні технології та індивідуальні методи дослідження проблеми корекційно-компенсаторного навчання і виховання дітей з особливими потребами: методологія, досвід, практика” (м. Київ, 2002 р.), Ювілейній науковій сесії до 10-річчя Інституту спеціальної педагогіки АПН України (Київ, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика навчання і виховання дітей з обмеженими фізичними і психічними можливостями: інноваційний підхід” (м. Полтава, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції: “Гуманізація освіти дітей з особливими освітніми потребами: початкова школа” (Дніпропетровськ, 2005 р.), науково-практичному семінарі “Професійно-трудова реабілітація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції розумового розвитку, шляхом організації профільного навчання в умовах навчально-виховного комплексу” (Харків, 2005 р.) .

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 11 публікаціях, з них 4 одноосібних статті у фахових наукових виданнях України, 2 посібниках і 3 методичних рекомендаціях для вчителів (у співавторстві), 1 одноосібному підручнику для спеціальних загальноосвітніх шкіл.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (196 найменувань). Основний зміст роботи викладено на 156 сторінках, куди входить 6 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, викладено наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі – “Проблема формування санітарно-гігієнічної культури в педагогічній теорії та практиці спеціальної школи для розумово відсталих дітей” – подано огляд наукових першоджерел з даної проблеми, розкрито зміст основних понять, проведено аналіз сучасного стану досліджень в аспекті пошуку нових шляхів формування санітарно-гігієнічної культури в розумово відсталих учнів старших класів.

Виходячи з загально філософського трактування поняття “культура” як сукупності практичних, матеріальних і духовних надбань людства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства, індивідуальна культура особистості – це відповідний рівень оволодіння людиною компонентами соціальної культури, їх “присвоєння” нею, на основі чого складається культура її поведінки. Складовими культури як досвіду людства, який має перейти у індивідуальний досвід особистості, є знання, способи їх репродуктивного і творчого застосування (уміння і навички), цінності, які у психіці людини представлені як раціонально, так і емоційно у формі переживань. Важливою складовою людської культури є валеологічна, або санітарно-гігієнічна , яку ми розуміємо на індивідуально-психологічному рівні як оволодіння особистістю системою усвідомлених знань про норми поведінки, сформованість потреби у їх виконанні, відповідних умінь і навичок у єдності з емоційно-вольовими та оціночно-мотиваційними компонентами свідомості і поведінки.

Аналіз досліджень із зазначеної проблеми свідчить, що в системі заходів з виховання здорової молоді чинне місце належить цілеспрямованому санітарно-гігієнічному навчанню і вихованню школярів. Від цього залежить розширення уявлень учнів з питань охорони здоров’я, отримання медичної допомоги, з особистої гігієни, фізичного загартування організму. Молода людина, в якої такі уявлення сформовані і стають надбанням її індивідуального досвіду, має можливість швидко і без особливих труднощів адаптуватися до нових соціальних умов самостійного життя.

В науково-методичних роботах (О.Д. Бабушкін, В.І. Кальченко, А.Б. Хрипкова, Д.В. Колесов, Г.Н. Сердюковський, П.О. Омельченко, В.Т. Починок) висвітлюється значення санітарно-гігієнічного навчання і виховання учнів масових загальноосвітніх шкіл, даються методичні рекомендації щодо проведення уроків біології, фізичного виховання, професійного навчання, звертається увага на раціональне харчування, особисту гігієну, комплекс загартовуючих процедур, на розкриття негативної дії алкоголю, нікотину (П.М. Левитський, В. Молотков, В.Н. Угодовський та ін.).

Значний інтерес викликають роботи В.Н. Кардащенко, у яких зазначається, що санітарно-гігієнічне виховання і навчання підростаючого покоління має складатись із послідовного і систематичного викладання основ санітарії при вивченні загальноосвітніх предметів та у позаурочній виховній діяльності, наголошується, що санітарно-гігієнічне виховання щільно переплітається з фізичним, естетичним та трудовим вихованням та навчанням. Р.Д. Габович звертає увагу на значення знань учнями з особистої гігієни, гігієни одягу. Вивчались і такі важливі питання здорового способу життя, як навчальне навантаження, режим дня та працездатність учнів загальноосвітньої школи (Є.М. Вайнруб), наукова організація праці у шкільних майстернях (І.В. Зельдіс).

В масовій загальноосвітній школі є навчальний предмет “Обслуговуюча праця”, в змісті якого передбачено розділи із санітарії та гігієни. Для учнів розроблені посібники, робочі зошити, де подані основні відомості із санітарії та гігієни, методичні рекомендації для вчителів з методики формування основних понять, знань та практичних умінь із зазначених питань.

Окремі аспекти виховання санітарно-гігієнічних навичок у школярів з різними психофізичними вадами розглядалися вченими дефектологами. Ці дослідження торкалися, зокрема, визначення особливостей формування навичок самообслуговування у слабозорих дітей молодшого шкільного віку (С. Федоренко), сліпих дітей молодших (В.І. Андрієнко) і старших (В.М. Ремажевська, М.І. Земцова, І.С. Моргуліс) класів. З’ясовано, що ефективність навчання цієї категорії дітей значною мірою залежить від спеціальної організації процесу навчання, формування позитивного ставлення до даного виду діяльності, змістової та процесуальної бази, а також корекції психофізичних відхилень.

Проблема навчання самообслуговуванню дітей з вадами розумового розвитку, як важливої умови підготовки їх до самостійної життєдіяльності, а також засобу санітарно-гігієнічного виховання підіймалася в публікаціях В.І. Бондаря, О.М. Граборова, Г.М. Дульнєва, І.Г. Єременка, О.В. Мамічевої, М.Ф. Попадича та ін..

В дослідженнях з’ясовувалися деякі особливості формування елементарних навичок самообслуговування, зокрема гігієнічних, у глибоко розумово відсталих дітей; показано необхідність обов’язкового підкріплення вербальних впливів практичними діями дітей, а також використання емоційно збагачених ситуацій (А.А. Ватажина, О.В. Гаврилов, Н.А. Гиренко, О.Р. Малер, М.І. Кузьмицька, В.Г. Цикото).

Психологічні особливості формування навичок самообслуговування в учнів молодших класів допоміжної школи розглянуто в дослідженні О.В. Мамічевої, в якому, зокрема, показано, що за умов спеціальної організації самообслуговуючої діяльності створюються можливості щодо формування в учнів окремих навичок дотримання особистої гігієни.

Питання, опосередковано пов’язані з проблемою санітарно-гігієнічної культури розумово відсталих дітей, розглядались у зв'язку з вивченням особливостей їх морального виховання (О.С. Бєлкін, О.М. Вержиховська, А.М. Висоцька, І.Г. Єременко), методики природознавства (Л.О. Ісаєнко, Л.С. Стожок), фізичного виховання (М.П. Козленко, Р.Д. Бабенкова), працездатності на уроках трудового навчання (В.І. Бондар, Є.О. Ковальова, Г.М. Мерсіянова, Г.М. Плешканівська С.Л. Мирський), соціально-побутового орієнтування (Н.А. Гиренко, С.Ю. Конопляста, Н.П. Павлова, А.І. Раку, Т.І. Стариченко). Зокрема, для проблеми нашого дослідження важлива констатація недостатньої підготовки розумово відсталих учнів до самостійної побутової діяльності. Звертається увага на те, що хоча така діяльність має досить виражений регламентований і формалізований характер, здійснення її вимагає значної самостійності, вміння орієнтуватись не тільки в знайомій ситуації, але й швидко пристосовуватись до нових обставин – застосовувати раніше набутий життєвий досвід, переносячи його у нові умови. Автори дійшли висновку, що виховання у розумово відсталих учнів готовності до побутової діяльності вимагає спеціальної організації навчально-виховного процесу, що формування основних структурних компонентів готовності школярів до зазначеної діяльності забезпечується психолого-педагогічними умовами єдиної системи багатофакторного впливу на них в процесі занять із соціально-побутового орієнтування та позакласних заходів (С.Ю. Конопляста, Т.І. Стариченко).

В літературних джерелах визначення “побутова діяльність” використовується як синонім “домашній побут”, куди входять повсякденні турботи життєдіяльності, які систематично повторюються, створюючи сприятливі умови для нормального існування людини у суспільстві відповідно до загальноприйнятих соціальних норм та правил. Одним із складових “домашнього побуту” можна вважати і санітарно-гігієнічну культуру. Якщо “культура” характеризується як рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльністю, то можна вважати, що таке поняття як “культура побуту” є складовою загальної культури людини і являє собою складне, багатогранне поняття. Культуру побуту можна розглядати, як певну структуру, яка складається із спеціальних знань, вмінь та навичок (планування, організація власної діяльності, самостійне виконання різних видів робіт на основі користування пізнавально-інструктивними матеріалами тощо), її функціювання можливе за наявності бажання виконувати таку діяльність та розуміння її необхідності. Тут принагідно послатись і на дослідження І.Г. Єременка, В.М. Синьова та О.П. Сєвєрова, І.М. Бгажнокової та Ф.В. Мусукаєвої та ін. про особливості розуміння та застосування загальнокультурних норм поведінки розумово відсталими підлітками.

У багатьох дефектологічних дослідженнях підкреслюється, що розвиток особистості дітей з нормальним інтелектом та розумово відсталих відбувається на основі спільних закономірностей, що дитина із вадами розумового розвитку має достатні можливості для того, щоб у подальшому дотримуватися норм і правил соціальної поведінки. Але в роботі з розумово відсталими дітьми соціально-нормативна поведінка має не тільки складатись в процесі спонтанного присвоєння життєвого досвіду, але і формуватися в умовах спеціально спрямованої корекційної роботи.

Вивчення літератури і практики роботи допоміжної школи дають підстави стверджувати, що формуванню в учнів санітарно-гігієнічної культури не приділяється достатньої уваги, тобто не забезпечується розвиток тих її параметрів, які характеризують сутність цього феномену. Соціальна адаптація випускників цієї школи до самостійного життя, як свідчать результати спостережень, залежить не тільки від ступеня оволодіння ними загальноосвітніми та професійно-трудовими знаннями і уміннями, але і від загального орієнтування в повсякденній побутовій життєдіяльності.

Аналіз літературних джерел дозволив дійти висновку, що проблема формування в розумово відсталих школярів санітарно-гігієнічної культури потребує глибокого педагогічного вивчення. Її обговорення, як правило, проводилося на рівні загальних соціально-психологічних підходів, або ж зводилося до вузько прикладних методичних розробок. Проте, очевидно, що без системного аналізу проблеми змісту і структури поняття “санітарно-гігієнічна” культура, розробки механізмів її цілеспрямованого формування на основі психолого-педагогічних закономірностей і специфічних особливостей неможливо здійснювати освітню роботу чи навіть її моделювати.

На цей час практично відсутні цілісні дослідження, які передбачають створення ефективної педагогічної системи формування санітарно-гігієнічної культури в учнів допоміжної школи із розробленими механізмами педагогічного управління. Одним з таких досліджень має бути з’ясування можливостей і умов навчання соціально-побутовому орієнтуванню з метою формування у розумово відсталих дітей знань, умінь та навичок в галузі санітарно-гігієнічної культури.

У другому розділі – “Стан сформованості санітарно-гігієнічної культури в учнів старших класів спеціальної школи-інтернату” - описано методику та результати констатуючого етапу дослідження, яке було спрямоване на вивчення санітарно-гігієнічних знань учнів згідно вимог програми та вмінь їх застосування в процесі виконання таких видів діяльності, як особиста гігієна, догляд за одягом, житлом, організація харчування; визначено рівні санітарно-гігієнічної культури та критерії оцінювання її сформованості в учнів 5-9 класів. Всього в дослідженні брали участь 370 школярів з незначною розумовою відсталістю (легка ступінь, дебільність).

Знання учнів визначались за такими параметрами: правильні повні відповіді, в яких містилась інформація, що відповідала розробленим критеріям щодо характеристики змісту санітарно-гігієнічних вимог зазначених видів діяльності; правильними неповними вважались такі відповіді, в яких була відсутня окрема суттєва інформація, що свідчило про неповноту знань при загальному правильному розумінні їх значення; неправильними вважались відповіді, у яких понад 50% інформації не розкривало суті вимог, характерних для санітарно-гігієнічної культури; відмова дати відповіді фіксувалась, коли учні не робили навіть спроби дати відповідь на будь-яке запитання. Відповіді учнів оцінювались балами відповідно до визначених параметрів – два, один, нуль балів.

Рівень санітарно-гігієнічних знань визначався сумою одержаних балів і вимірювався у відсотках з урахуванням вимог програми з предмету СПО стосовно року навчання учнів. Високому рівню відповідав показник, близький до максимально можливого (100 – 80 %), середньому – більше 50% від максимально можливої кількості балів (80 – 50%), низькому – менше 50% від максимального (50 – 20%), вкрай низькому – відповідно менше 20% від максимально можливої кількості балів (20 – 0%).

Рівень санітарно-гігієнічних умінь визначався шляхом спостережень за самостійною практичною діяльністю учнів у побуті, аналізу її результатів з протоколюванням одержаних матеріалів за такими складовими: дотримання правил особистої гігієни, гігієни догляду за житлом, одягом, харчуванням. При цьому вивчалася потреба учнів керуватись різними видами інструкцій, порад, які необхідно було використати під час виконання ними запропонованих завдань, що було одним із показників того чи іншого рівня сформованості вмінь санітарно-гігієнічної культури. Кількісно визначення рівня санітарно-гігієнічних умінь відбувалось аналогічно методиці визначення рівня відповідних знань учнів.

Аналіз результатів констатуючого етапу дослідження засвідчив наявність значних недоліків у сформованості знань і умінь санітарно-гігієнічної культури в розумово відсталих учнів. Це стосується, зокрема, показників, які характеризують культуру приготування та вживання різних страв, догляду за одягом, білизною, помешканням та особистої гігієни. Знання учнів відповідали, переважно, показникам низького рівня і характеризувались неточністю, фрагментарністю, відсутністю суттєво важливої інформації.

Переважна більшість школярів (74%) не мала достатніх знань щодо правил безпечної роботи під час прання білизни, прасування, приготування їжі, користування побутовими електроприладами (пилососом, пральною машиною тощо). Вкрай поверхові, неповні, а то й зовсім відсутні були знання про особисту гігієну. Учні не знали назву широко вживаних косметичних засобів (лосьйони, дезодоранти, рідке мило та ін.), не диференціювали їх призначення, не володіли уміннями користуватися ними.

Учні мали значні труднощі при визначенні послідовності операцій-дій з виконання особистої гігієни, гігієни приготування їжі, прибирання помешкань. Більшість учнів (83%), які брали участь у констатуючому дослідженні, не володіли знаннями щодо визначення якості продуктів харчування за смаком, запахом, зовнішнім виглядом, а також не вміли керуватися інформацію, що міститься на різних упаковках (коробках, пакетах, пляшках тощо). Виявилось, що 68% учнів взагалі не обізнані з такою формою інформації, яка міститься на різних упаковках продуктів харчування, миючих та косметичних засобів.

Результати аналізу стану санітарно-гігієнічних знань показали, що дівчата, особливо у 9 класах, виявились більш компетентні, ніж хлопці. Так, якщо більше 50% хлопців мали низький рівень знань, то дівчат з таким рівнем обізнаності виявилось помітно менше (35%).

У процесі виконання практичних завдань 87% досліджуваних не звертали увагу на зміст інструктивної інформації до правил використання санітарно-гігієнічних засобів. У них відсутньою була потреба в одержанні такої інформації про технологію використання засобів, їх призначення, правила безпеки у користуванні. Основним критерієм вибору відповідного гігієнічного засобу була форма упаковки та кольорові зображення, які подобалися учням, а не якість чи специфічні ознаки.

Результати констатуючого дослідження, проведеного у 5-9 класах, показали, що за показниками сформованості інформаційного та діяльнісного компонентів санітарно-гігієнічної культури позитивної динаміки не спостерігалося. Рівень сформованості санітарно-гігієнічної культури у учнів 5 та 8 класів був майже однаковий. Втім, рівень знань і умінь дівчаток суттєво відрізнявся від хлопців, особливо це помітно в учнів 8-9 класів. Вони називали значно більшу кількість засобів для прання, особистої гігієни, догляду за житлом, намагались ставити запитання вчителю про спосіб використання окремих косметичних засобів, зокрема тих, з якими раніше не стикалися. Цього не спостерігалось серед хлопців тих же класів.

Стосовно ж окремих знань та умінь, що характеризують стан сформованості загальної санітарно-гігієнічної культури, то найкращі результати було отримано з розділу особистої гігієни. Це підтверджується даними, представленими у таблиці 1.

Як свідчать наведені в таблиці показники, переважна більшість досліджуваних проявила низький рівень знань в галузі санітарно-гігієнічної культури, а також низький рівень відповідних практичних умінь, майже третя частина учнів характеризувалася вкрай низьким, а решта – середнім рівнем знань і вмінь.

Таблиця 1.

Рівні сформованості в учнів старших класів допоміжної школи знань і умінь з різних компонентів санітарно-гігієнічної культури (у %)

Компоненти санітарно-гігієнічної культури | Рівні сформованості санітарно-гігієнічної культури в учнів:

Високий | Середній | Низький | Вкрай низький

знання | уміння | знання | уміння | знання | уміння | знання | уміння

Особиста гігієна | - | - | 29,5 | 26,4 | 58,3 | 49,5 | 12,2 | 24,1

Гігієна харчування | - | - | 13,2 | 10,5 | 64,2 | 58,4 | 22,6 | 31,1

Санітарно-гігієнічні вимоги до одягу та взуття | - | - | 5,4 | 5,2 | 70,5 | 66,4 | 24,1 | 28,4

Санітарно-гігієнічні вимоги до помешкання | - | - | 15,5 | 12,3 | 69,3 | 58,4 | 15,2 | 29,3

У третьому розділі – “Педагогічні умови підвищення ефективності формування санітарно-гігієнічних знань і умінь в учнів спеціальної школи-інтернату” – описується методична система формування відповідних компонентів санітарно-гігієнічної культури, наводяться результати формуючого етапу дослідження, обґрунтовуються методичні рекомендації щодо поліпшення процесу формування санітарно-гігієнічної культури учнів на уроках соціально-побутового орієнтування (СПО) та у позакласній виховній роботі.

Експериментальне навчання здійснювалось в 5-9 класах на уроках СПО та в процесі позакласної навчально-виховної діяльності шляхом проведення бесід, конкурсів, роботи предметних гуртків, випуску спеціальних газет про здоровий спосіб життя, проведення вечорів здоров'я.

В основу змісту навчання було покладено відповідні розроблені нами розділи навчальної програми з соціально-побутового орієнтування (Особиста гігієна. Догляд за житлом. Догляд за одягом та взуттям. Гігієна харчування.).

При визначенні основних характеристик експериментального навчання враховувалися такі положення:

1) готовність до будь-якого виду діяльності і поведінки, забезпечується сформованістю їх основних структурних компонентів (перш за все змістових та операціональних), кожен з яких, як і вся готовність в цілому, у допоміжній школі потребує спеціального корекційного навчального та виховного впливу (Є.О. Ковальова, Г.М. Мерсіянова, С.Л. Мирський, Б.І. Пінський, В.М. Синьов, В.С. Товстоган, О.П. Хохліна та ін.).

2) заняття із соціально побутового орієнтування в умовах школи-інтернату мають значний потенціал для становлення і розвитку особистості розумово відсталих школярів, що сприяє соціально-трудовій та побутовій адаптації випускників;

3) опанування трудовою та господарсько-побутовою діяльністю, в тому числі її санітарно-гігієнічними компонентами, розумово відсталими школярами відбувається завдяки включенню їх у виконання різних видів вправ, максимально наближених до реальних життєвих ситуацій (О.В. Мамічева, Н.П. Павлова, Т.І. Стариченко, Е.І. Разуван);

4) особливу роль у роботі з розумово відсталими дітьми набуває виховання у них позитивного ставлення до пізнавальної та практичної діяльності шляхом спеціального цілеспрямованого впливу на учнів як у навчальному процесі, так і у позакласній роботі ( Н.Г. Морозова, С.Ю. Конопляста, А.А. Корнієнко );

Крім того, ми враховували теоретичні положення про те, що соціальна інтеграція розумово відсталих учнів забезпечується єдністю адаптації освітнього процесу до їх реальних можливостей та послідовним корекційним розвитком таких можливостей, щоб діти змогли все з більшим і з більшим успіхом оволодівати елементами соціальної культури у неадаптованому вигляді (Л.С. Виготський, Г.М. Дульнєв, О.М. Граборов, І.Г. Єременко, А.І. Капустін, В.О. Липа, В.М. Синьов, М.П. Миронова, М.П. Матвєєва та ін.).

Зазначені положення відповідають принципам корекційної та практичної спрямованості процесу навчання і виховання розумово відсталих школярів. Передбачалося, що практична спрямованість процесу навчання на уроках соціально побутового орієнтування у поєднанні з забезпеченням свідомості і активності учнів на фоні загального позитивного їх ставлення до відповідних видів діяльності сприятиме формуванню санітарно-гігієнічної культури в учнів.

При цьому враховувались особливості засвоєння знань розумово відсталими учнями старших класів, формування їх особистісних якостей, виконання ними практичних завдань, умінь застосовувати одержані знання в практичній діяльності (І.Г. Єременко, А.І. Капустін, Г.М. Мерсіянова, В.М. Синьов, Л.С. Стожок, В.Є. Турчинська та ін.), а також результати досліджень з питань ставлення учнів допоміжної школи до різних видів діяльності (Н.Л. Коломінський, А.А. Корнієнко, І.В. Татьянчикова та ін.); функціональні можливості предмету СПО, позакласної виховної роботи в підготовці учнів старших класів допоміжної школи до самостійної діяльності в побуті.

Методична система формування санітарно-гігієнічної культури в учнів експериментальних класів передбачала проведення корекційно-педагогічної роботи у наступних взаємопов’язаних напрямках.

– Формування в учнів знань щодо особистої гігієни (догляд за власним тілом, значення одягу та взуття, загартування організму, шкідливі звички, гігієна зору тощо); гігієни харчування (значення раціонального харчування, зберігання продуктів, догляд за посудом та кухонним приладдям, приміщенням тощо); санітарно-гігієнічних вимог до житла (створення затишку, правила та періодичність прибирання, побутові електротехнічні прилади: пилосос, пральна машина та ін.). Зверталася увага на досягнення сукупності якостей знань учнів, які забезпечують їх дієвість та трансферативність: об’єктивність, повнота і систематизованість, усвідомленість, єдність узагальненого і конкретного та ін .

– Формування в учнів відповідних умінь, зокрема, адекватно користуватися предметами гігієнічних засобів (для особистої гігієни: мило, креми, лосьйони, парфуми; для догляду за білизною, посудом та предметами побуту – порошки, розчини тощо); визначати придатність продуктів харчування та термін їх зберігання тощо.

– Розвиток в учнів загальнотрудових умінь, що сприяють забезпеченню культури санітарно-гігієнічної діяльності (визначення об'єктів діяльності, цілеспрямованість і послідовність виконання окремих ланок, самоконтроль, а також звичка керуватись у практичній діяльності різними інформаційними засобами, анотаціями).

– Корекція особистісних компонентів санітарно-гігієнічної культури (мотивів дотримання відповідних норм, звичок санітарно-гігієнічної поведінки, критичності і самокритичності, самостійності).

Методикою навчання була передбачена система спеціально розроблених вправ, зміст яких максимально наближений до реально існуючих в повсякденній практиці життєвих ситуацій, що потребують актуалізації та застосування в побуті санітарно-гігієнічних норм і правил.

В дослідженні зроблено акцент на спеціальну роботу в напрямку забезпечення розуміння учнями різноманітної інформації поданої у анотаціях, порадах, рекомендаціях щодо технології використання засобів особистої гігієни, вміщених на упаковках чи в інструкціях; використання малюнкових інструкцій та схем, на яких зазначено спосіб та послідовність застосування предметів побуту, продуктів харчування тощо. Ставилося завдання навчити дітей розуміти не тільки зміст відповідної інформації, але й значущості звернення до неї.

Враховуючи конкретно-дійовий характер матеріалу, що пропонувався учням, ми використовували активні, пошукові методи навчання у поєднанні із традиційними для допоміжної школи – інформаційно-репродуктивними методами. У процесі експериментального навчання вибір дидактичних методів базувався на поетапному підході до формування в учнів знань, вмінь та навичок.

На першому етапі через створення проблемних ситуацій розвивалися потреби в діяльності дитини та елементарні мотиви соціального значення. На другому етапі за допомогою методів бесіди, пояснення, показу зразка учні оволодівали елементарними знаннями з основ санітарно-гігієнічної культури. На третьому етапі формувалися конкретні санітарно-гігієнічні уміння, тобто способи виконання дій, які складали сукупність набутих знань і навичок. Спочатку це відбувалося у зовнішньо-матеріалізованій формі, а потім у процесі самостійної діяльності учнів, де розумові дії здійснювались у внутрішньому плані. У процесі надходження нової інформації, з метою створення пізнавальної установки, використовувались еврістичні методи навчання, за допомогою яких розширювались асоціативні зв’язки між наявними знаннями, досвідом учнів та новими знаннями; створювалися умови, які спонукали допитливість, зацікавленість учнів; підкреслювалась практична значущість нових знань, ускладнювалися ситуації використання знань, умінь і навичок з метою загострення пізнавальної потреби.

В процесі експериментального навчання застосовувались різні дидактичні матеріали (малюнки, схеми, таблиці), в яких наводилися зразки послідовності практичних дій. З метою полегшення розуміння та засвоєння навчального матеріалу розумово відсталим учням пропонувався план його викладу, враховуючи, що робота за планом сприяє кращому засвоєнню знань. Значна увага в процесі навчання зверталась на організацію самостійної діяльності учнів, оскільки учні допоміжної школи характеризуються порушенням орієнтування в завданні та іншими труднощами в процесі його виконання. Підготовка до самостійного виконання практичних завдань здійснювалась шляхом актуалізації опорних знань і умінь, доведенням мети діяльності, ознайомлення із змістом практичних дій, попереднього планування способу та послідовності дій.

Ефективність запропонованої методики навчання визначалась шляхом співставлення показників сформованості визначених нами компонентів санітарно-гігієнічної культури, одержаних у експериментальних і контрольних класах.

Показники сформованості санітарно-гігієнічних знань і вмінь учнів, які брали участь у дослідженні, представлені у таблиці 2.

Одержані матеріали засвідчують, що рівень сформованості змістового та діяльнісного компонентів санітарно-гігієнічної культури в учнів експериментальних класів значно вищий, ніж в учнів контрольних класів. Це стосується якості засвоєних знань та сформованих умінь з усіх відповідних розділів програми (особиста гігієна, гігієна харчування, санітарно-гігієнічні вимоги щодо одягу, взуття та утримання помешкання).

У переважної більшості учнів експериментальних класів було визначено високий та середній рівень знань (відповідно 22% і 68%), що переконливо доводить ефективність розробленої нами методики навчання. Це ж стосується й рівня оволодіння практичними уміннями – у 88,5% учнів експериментальних класів він виявився середнім і високим.

У значної більшості учнів експериментальних