ІЄРУСАЛІМОВА Ірина Олександрівна

УДК 342.951

МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права Національного транспортного університету Міністерства освіти і науки У країни

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, заслужений

юрист України

Голосніченко Іван Пантелійович,

Національний транспортний університет,

завідувач кафедри конституційного та

адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук

Бородін Іван Лук’янович,

Київський національний університет внутрішніх

справ, професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, професор

Гіжевський Володимир Казимірович

Університет економіки і права “Крок”, проректор

Провідна установа:

Харківський національний університет

внутрішніх справ МВС України,

кафедра адміністративного права та адміністративної

діяльності органів внутрішніх справ (м. Харків).

Захист відбудеться “ 16 “ червня 2006 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров.Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров.Несторівський, 4.

Автореферат розісланий “ 15 “ травня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М.Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. З набуттям незалежності в Україні почалися демократичні перетворення, спрямовані на формування громадянського суспільства, розбудову правової держави, в якій, згідно з Конституцією, людина, її життя і здоров’я, честь, гідність, недоторканність та інші права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю. Це, в свою чергу, визначає зміст і спрямованість діяльності держави та всіх її органів щодо забезпечення цих завоювань світової цивілізації як один із головних обов’язків.

Для реалізації основних прав і свобод людини та громадянина недостатньо проголосити їх на конституційному і законодавчому рівнях. Необхідно реально забезпечити, цебто за допомогою соціальних, матеріальних, праворегулюючих та правоохоронних заходів гарантувати їх реальне існування, що особливо важливо для такої форми реалізації прав і свобод, як їх використання.

Серед різноманітних заходів реалізації прав і свобод людини та громадянина певне місце посідає їхнє адміністративно-правове забезпечення, яке найяскравіше проявляється у відносинах з органами виконавчої влади. Особливої уваги заслуговує вивчення питань щодо з’ясування поняття та змісту механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Саме за рахунок його існування та ефективної дії можливе отримання державних управлінських послуг та забезпечення і захист порушеного права.

Однак механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина досліджено недостатньо, незважаючи на презентативний перелік робіт вчених конституційного та адміністративного права, що були видані з цього приводу. Конституціоналісти достатньо досліджували поняття та зміст конституційних прав і свобод в роботах М.М.Гуренко, А.М.Колодія, А.Ю.Олійника, В.Ф.Погорілка, П.М.Рабіновича, В.Я.Тація, Ю.М.Тодики, В.М.Шаповала, Н.Г.Шукліної та інших. Вже з’явився ряд робіт спеціалістів адміністративного права, які стосувалися питань захисту прав і свобод людини і громадянина. В 2004 році було захищено докторську дисертацію, а в 2003 році було видано монографію І.Л.Бородіна “Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина”, де увага була переважно спрямована на методи захисту прав і свобод. В цей же час О.В.Негодченко підготував докторську дисертацію, присвячену забезпеченню прав і свобод людини органами внутрішніх справ. 2002 року В.О.Демиденко захистив кандидатську дисертацію на тему “Утвердження і забезпечення конституційних прав та свобод людини й громадянина в діяльності міліції”. В 1999 р. М.М. Тищенко захистив докторську дисертацію на тему “Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання”, проте в роботі увагу було зосереджено на захисті прав громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі, позитивний аспект проблеми майже не досліджувався. Процесуальна сторона досліджуваної проблеми захисту прав людини висвітлювалася в монографії І.П.Голосніченка та М.Ф.Стахурського “Адміністративний процес”, яку було видано в 2003 році. Окремі питання забезпечення прав громадян було висвітлено в науково-практичному нарисові “Адміністративна реформа для людини” (2001 р.) та в деяких інших роботах науковців.

Однак комплексного дослідження механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні поки що не було. Саме це обумовило вибір теми даного дослідження і визначає його актуальність та новизну.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема належить до пріоритетних у галузі адміністративного права України і є складовою планової тематики та науково-дослідницької діяльності кафедри конституційного та адміністративного права Національного транспортного університету, зосередженої на вивченні розвитку конституційного та адміністративного права України в період демократизації суспільних відносин (номер державної реєстрації 0105V003949). Робота відповідає також основним положенням Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям", Основним напрямам урядової політики в економічній та соціальній сфері на 2006 рік.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Головною метою роботи є комплексна розробка адміністративно-правового механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина, вироблення відповідних рекомендацій для вдосконалення адміністративного законодавства, яке регулює порядок реалізації цих прав і свобод та практики застосування його норм.

Відповідно до поставленої мети, в дисертації зроблено спробу розв’язати такі наукові завдання:

Ш визначити поняття адміністративно-правового статусу громадянина України та його особливості;

Ш здійснити класифікацію прав і свобод людини та громадянина за ступенем сприяння органів виконавчої влади та інших суб’єктів правовідносин;

Ш сформулювати поняття механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

Ш визначити організаційні засоби в системі адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

Ш дослідити нормативно-правове регулювання як частину механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

Ш охарактеризувати адміністративно-правові гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина, особливу увагу приділивши адміністративній юстиції, нагляду прокуратури та адміністративно-юрисдикційній діяльності органів виконавчої влади.

Об’єкт дослідження включає адміністративно-правові відносини реалізації прав і свобод людини та громадянина та правові гарантії їхнього захисту.

Предметом дослідження є механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Методи дослідження. У процесі аналізу проблем, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Для аналізу відносин забезпечення прав і свобод людини та громадянина, визначення поняття його механізму використовувалися методи аналізу та синтезу (підрозділ 2.1); за допомогою історико-правового метода досліджувались процеси затвердження прав і свобод в українському суспільстві (підрозділи 1.1. 1.2.); системний підхід використовувався для визначення складових механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4). За допомогою логіко-семантичного метода поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.3, 2.1); за допомогою структурно-логічного та порівняльно-правового методів здійснено аналіз структурних елементів механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини. Методи класифікації, групування, структурно-логічний метод застосовувалися при класифікації прав і свобод людини та громадянина у сфері адміністративно-правових відносин (підрозділ 1.4); компаративний метод і документальний аналіз використовувались для вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства про адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Нормативною основою дисертаційної роботи є Конституція України, законодавчі акти, нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які регулюють відносини у сфері реалізації прав і свобод людини. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані щодо забезпечення прав громадян, опитування 526 громадян, а також 123 осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

Наукові розробки теми здійснювалися шляхом розгляду проблемних питань у світлі нового політико-правового мислення, з урахуванням сучасних наукових досліджень у сфері національного права, спираючись на праці провідних вітчизняних вчених з адміністративного права В.Б.Аверьянова, О.Ф.Андрійко А.С.Васильєва, Ю.П.Битяка, І.П.Голосніченка, Є.В.Додіна, Р.А.Калюжного, С.В.Ківалова, В.М.Марчука, Є.В.Курінного, В.І.Курило, І.Л.Бородіна, О.В.Негодченка, Н.Р.Ніжник, І.М.Пахомова, В.Ф.Опришка, О.І.Остапенка, М.М.Тищенка, Ю.С.Шемшученка, В.К.Шкарупи, О.І.Харитонової та інших.

Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд наукових положень та висновків.

В даній роботі вперше:

дано класифікацію прав і свобод людини і громадянина у сфері адміністративно-правового регулювання за ступенем сприяння органів виконавчої влади і інших суб’єктів правовідносин;

визначено поняття механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина, під яким розуміється система засобів, які є складовими елементами впливу цієї галузі права на суспільні відносини та встановлювані її нормами гарантії реалізації цих прав (їх поновлення в органах виконавчої влади та суду, захист за допомогою адміністративної відповідальності та прокурорського нагляду);

висунуто положення відносно важливості місця в механізмі адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина встановлення за допомогою норм цієї галузі права зобов’язань органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які кореспондують відповідним правам і свободам, надають можливість їх реалізації.

Дістали подальшого розвитку:

дослідження адміністративно-правового статусу громадянина України як сукупності правових положень, що встановлюють громадянство, правоздатність, дієздатність, права, обов’язки та правові гарантії, закріплені в адміністративно-правових нормах;

обґрунтування особливостей адміністративно-правового статусу громадян України, положення про необхідність оптимізації процедур діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прискорення прийняття Адміністративного процедурного кодексу України;

висновок, що складовою частиною адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина є регулювання за допомогою норм цієї галузі права суспільних відносин управлінського характеру, де фізичні особи реалізують свої права і, що найважливіше, створення необхідних організаційних умов для надання громадянам державних управлінських та соціальних послуг, в результаті отримання яких ці права реалізуються;

положення про те, що закономірності розвитку суспільних відносин щодо реалізації кожного конкретного права громадянина потребують прийняття низки законів і передусім рамкових, які б регулювали основи надання певного права, із подальшою деталізацією в залежності від підвиду у змісті правореалізації;

обґрунтування положення, що складовою частиною адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини й громадянина є гарантії їх реалізації. Належна гарантованість прав і свобод людини та громадянина забезпечується наявністю в державі ефективного правосуддя;

наукові розробки щодо доцільності врахування законодавцем рекомендації Ради Європи щодо скасування загального нагляду прокуратури, адже при запровадженні адміністративної юстиції кожен громадянин, свобода якого не обмежена у передбаченому законом порядку, має можливість захисту своїх прав в адміністративному суді;

висновок про потребу реформування адміністративно-деліктного законодавства, яке на сьогодні не відповідає вимогам щодо захисту прав і свобод людини та громадянина.

Практичне значення здобутих результатів. Результати дослідження використано при підготовці курсу лекцій “Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, виданого в 2004 році у співавторстві, монографії “Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства і держави”, виданої в 2005 р. у співавторстві, в навчальному процесі на факультеті державного управління транспортом Національного транспортного університету при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право України”, “Адміністративний процес” та „Конституційні права, свободи і обов’язки людини та громадянина”.

Практична значущість дослідження також полягає у тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись:

а) в науково-дослідній роботі – для подальшого опрацювання питань адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

б) у правотворчості – при доопрацюванні проектів Адміністративного процедурного кодексу, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України “Про прокуратуру”;

в) у правозастосуванні – рекомендації, які обґрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства в сфері надання державних управлінських послуг;

д) у правовиховній сфері – висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть слугувати матеріалом у роботі щодо підвищення рівня правової культури та правосвідомості населення і державних службовців органів виконавчої влади.

Апробація результатів дослідження. Робота над дисертацією була розпочата на кафедрі державно-правових дисциплін Київського інституту внутрішніх справ, а завершувалася на кафедрі конституційного та адміністративного права Національного транспортного університету, де проведено її обговорення.

Результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні – шлях до європейської інтеграції” (м. Київ, 14 – 15 лютого 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Адміністративне право в контексті європейського вибору України” (м. Київ, 6-7 лютого 2004 р.), ІУ національній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (Сімферополь, Ялта: 20 – 22 травня 2005 р.).

Окремі положення дисертації використовувалися автором для прочитання курсу основ правознавства в Київському Національному економічному університеті.

Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладено у 9 публікаціях автора, 7 з яких - у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів та 8 підрозділів, висновку та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок. Список використаних джерел складається із 294 бібліографічних позицій і займає 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначається ступінь її наукової розробленості, цілі й завдання дослідження, визначається практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі Права людини і громадянина у відносинах з органами виконавчої влади України, що складається із чотирьох підрозділів, досліджуються права і свободи людини та громадянина як основа їх правового статусу, правова природа цих прав і свобод, їх класифікація.

У підрозділі 1.1 “ Права і свободи людини та громадянина як основа їх правового статусу” зазначається, що соціально-правове становище людини, її права, їх генезис (соціальні корені), призначення – одна з проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства, яка пройшла тисячоліття і яка незмінно знаходиться в центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки. Головними принципами державної політики в галузі прав людини є: визнання прав і основних свобод людини і громадянина такими, які дані людині від народження і є невід’ємними; забезпечення верховенства права і основних свобод людини у відносинах з державою; забезпечення рівності всіх людей перед законом і судом; проголошення і реалізація прав і основних свобод людини і громадянина базується лише на законі; недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією прав і основних свобод людини і громадянина; визнання презумпції особистої свободи людини, згідно з якою дозволено все, крім того, що прямо забороняється законом; визнання обмеженості свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом.

Проблема правового статусу громадянина в теорії права, конституційному та адмiнiстративному правi, iнших галузях національного права є багатогранною. Автор видiляє лише деякi її аспекти, що пiдкреслюють важливість окремих боків прав і свобод при їх реалізації в адміністративно-правових відносинах. Поняття “правовий статус” етимологічно i по суті збігається з поняттям “правове становище” особи, у яких відображаються всі основнi сторони юридичного буття індивіда: його потреби, iнтереси, мотиви, трудова, суспільна, політична та iнша діяльність, усi види взаємовідносин з державою. З урахуванням зазначеного, при аналiзi правового статусу людини в Україні, визначеннi його змiсту за основу запропоновано брати лiберальну модель, яка прийнята в розвинутих країнах та запроваджується в постсоціалістичних державах. Дисертант обгрунтовує доцільність цієї моделі наявністю в Україні конституційних і законодавчих положень, які стосуються реалізації та захисту прав і свобод людини й громадянина.

В підрозділі правовий статус громадянина розглядається зі статичного і динамічного боків. Аналізується кожен елемент правового статусу громадянина. Робиться висновок, що елементами правостатичного стану є громадянство, правоздатність і дієздатність громадян України. Права, свободи і обов'язки, а також їх гарантії, як найбільш рухлива частина правового статусу суб'єктів, складають праводинамічний стан. Відповідно до цього правовий статус громадянина України становить сукупність наступних елементів: громадянство, правоздатність, дієздатність, права, свободи і обов'язки, а також гарантії їх забезпечення.

У підрозділі 1.2 “Особливості адміністративно-правового положення громадян в незалежній правовій державі Україні” підкреслюється, що співвідношення загального правового статусу громадянина з адміністративно-правовим статусом даного суб'єкта є співвідношенням категорій загального і особливого. А співвідношення адміністративно-правового статусу загалом з правовими позиціями громадян в окремих сферах управління є співвідношенням категорій особливого і часткового (одиничного).

Діалектика виходить з визнання об'єктивності одиничного, особливого і загального, з визнання нерозривного зв'язку їх між собою. Ступінь прояву і специфіка вираження як у цілому, так і тих або інших сторін правового статусу в конкретних галузях права, різна. Загальновизнаним критерієм, що береться за основу визначення правового статусу громадянина в тій або іншій галузі національного права, є предмет регулювання. Адміністративне право, нормами якого регулюються відповідні зв'язки, відрізняється від інших галузей права тим, що сферою його дії є державне управління, яке має виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, відрізняється масштабністю й універсальністю, ієрархічністю, безпосередньо організуючим характером. При визначенні нового погляду на суспільне призначення адміністративного права слід, на думку українських науковців виходити з положень ст. 3 Конституції України, згідно з якими “держава відповідає перед людиною за свою діяльність” та “утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”. Виходячи з цього, принципова зміна погляду на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме ролі не панування над людиною, а служіння людині. Натомість адміністративне право за своїм глибинним призначенням має визначатись як право забезпечення і захисту прав людини. В цьому – суть реформування українського адміністративного права на сучасному етапі. Адміністративне право для регламентації правового статусу громадянина використовує ті ж елементи, що характеризують його загальний правовий статус: громадянство, правоздатність, дієздатність, права, свободи й обов'язки, а також гарантії їх забезпечення, із притаманними їм особливостями.

Основною особливістю адміністративної правоздатності є те, що її здійснення припускає різні умови і характер взаємодії із системою виконавчої влади. Якщо раніше особливість адміністративної правоздатності вбачалася в обмеженні її рамками державного управління, то тепер зазначена взаємодія повинна будуватися на інших концептуальних підходах. Адміністративна правоздатність може бути реалізована в сфері взаємодії: з державною системою управління, системою місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами й організаціями, з недержавними підприємствами, установами й організаціями, яким делеговані державою владні повноваження. Громадяни правоздатні у цих сферах діяльності.

Адміністративна дієздатність, також є винятково важливим елементом правового статусу громадян у сфері управління, тому що лише дієздатність уможливлює активну участь громадянина у правовідносинах, здійснення його адміністративної правоздатності. В рамках реалізації прав і свобод людини і громадянина автор аналізує також окремі елементи адміністративної деліктоздатності та звертає увагу на таку складову адміністративної дієздатності, як обов’язки у сфері державного управління.

У підрозділі 1.3 “Правова природа суб’єктивних прав людини і громадянина у сфері управлінської діяльності” розглядається генезис прав, свобод громадян у сфері державного управління і гарантій їх реалізації. Аналізуються історичні правові документи, які дають можливість прослідкувати становлення і розвиток названих вище людських цінностей. Закріплені в правових актах права і свободи громадян визначають найбільшу за обсягом частину тих відносин і зв'язків, що склалися між ними та органами виконавчої влади. Право громадянина у сфері державного управління є встановлена адміністративно-правовими нормами і забезпечена спеціальними засобами охорони можливість і суспільна необхідність для громадянина активно діяти певним чином і вимагати визначених дій від інших суб'єктів у сфері діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування у своїх особистих, державних інтересах або за їх дорученням в інтересах інших громадян. Активне становлення і розвиток на базі нових демократичних принципів управлінської діяльності у сфері адміністративно-правового регулювання економіки, підприємництва, управлінських послуг, а також забезпечення законності, обумовлене побудовою правової держави і впровадженням сучасних форм і методів управління, пов'язаних у першу чергу з регулюванням, координацією, лібералізацією владних повноважень по-новому ставить питання дослідження суб'єктивних прав у цій сфері. Головна особливість, що характеризує громадян як учасників управлінських відносин, полягає в тому, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті загальногромадянські права й обов'язки. Самі громадяни не в змозі забезпечити собі охорону і захист прав, тому що не мають юридично–владних повноважень, якими наділені державні органи, а також інші суб’єкти, до яких вони звертаються. Тому в державно-управлінській діяльності громадяни звертаються зі своїми вимогами про належну поведінку зобов'язаного органа до компетентних вищих органів виконавчої влади, органа місцевого самоврядування, навіть у тих випадках, коли зобов'язаними є не ці органи, а інші учасники у сфері адміністративно-правових відносин. Громадяни, які беруть участь у сфері діяльності органів виконавчої влади, іноді не мають у тих або інших відносинах і особистого інтересу. Об'єктом їх суб'єктивних прав у цьому випадку буде не особистий, а державний, суспільний інтерес або інтерес осіб, права яких вони захищають.

В підрозділі 1.4 “Класифікація прав і свобод громадян у сфері адміністративно-правових відносин” зазначається, що для аналізу прав і свобод громадян, розробки питань забезпечення їх реалізації і захисту від порушень важливе значення має їх класифікація.

Права і свободи громадян у сфері державного управління відрізняються від прав і свобод в інших галузях завдяки об'єкту правового регулювання управлінських відносин. Саме об'єкт поряд з іншими компонентами правового регулювання визначає специфіку, особливості прав і свобод у даній сфері. В адміністративно-правовій літературі права і свободи людини та громадянина в основному класифікуються за їх змістом на політичні, особисті, трудові тощо. В деяких наукових працях зроблено спробу дати класифікацію прав і свобод громадян у сфері державного управління. Разом з тим, є потреба в подальшому її уточненні. Існуюча класифікація просякнута конституційними нормами й орієнтована на розвиток цивільних властивостей людини. Вона служить орієнтиром у різноманітній діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування для практичного здійснення основних конституційних прав і свобод і не відбиває особливостей сфери адміністративно-правового регулювання. Аналіз усіх цих наукових концепцій щодо класифікації прав і свобод людини і громадянина в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин дав нам можливість сформулювати відповідний критерій їх класифікації і звести їх у певні обумовлені даним критерієм групи. Критерієм такої класифікації доцільно визначити внутрішній зміст цих прав і свобод та ступінь сприяння органів виконавчої влади та інших суб’єктів адміністративно-правових відносин їх реалізації. За цим критерієм права і свободи людини і громадянина у сфері адміністративно-правового регулювання поділено на чотири групи: 1) права і свободи, що безпосередньо реалізуються громадянами та іншими фізичними особами; 2) права і свободи, що реалізуються за безпосереднього сприяння органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; 3) права і свободи, що гарантуються адміністративно-правовим захистом органів держави; 4) права і свободи, що реалізуються за сприяння громадських організацій.

Другий розділ “Поняття та зміст механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина” складається із чотирьох підрозділів. В ньому розглянуті питання визначення поняття механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина, змісту його елементів, виявлення закономірностей розвитку суспільних відносин щодо реалізації кожного конкретного права громадянина в сфері виконавчої влади.

Підрозділ 2.1. Поняття механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина присвячений визначенню понятійного апарата і змісту механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Автор звернула увагу на досить часте застосування в джерелах адміністративного права терміна „забезпечення” та на відсутність визначення його в правових актах та юридичній літературі. На основі аналізу цього слова, як воно визначається в українській мові, змісту „забезпечення”, як воно застосовується в нормативно-правових, зокрема адміністративних актах, дається визначення поняття адміністративно-правового забезпечення. Констатується, що адміністративно–правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина представляє собою повноту регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі їхньої реалізації, а також надання за допомогою цих норм відповідних гарантій, які разом з іншими правовими та неправовими гарантіями створюють стійку систему можливостей користування правовими цінностями в державі. Для повноти регулювання в системі адміністративно-правового забезпечення важливим є з'ясування кількості і якості елементів, необхідних для механізма адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Причому в цьому механізмі важливе місце посідатимуть як засоби регулювання, так і засоби реалізації суспільних відносин, коли це стосується забезпечення саме прав і свобод людини та громадянина. Адміністративно-правове забезпечення передбачає надання механізму адміністративно-правового регулювання організаційних відносин повноти, достатності для реалізації норм і отримання відносин, які б дали можливість вільно реалізовувати права. Конструкція адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина обумовлена механізмом адміністративно-правового впливу на суспільні відносини, правову культуру та правосвідомість. Правове регулювання – це специфічна нормативна частина правового впливу, особливий його порядок, що визначається підвищеною чіткістю нормативної регламентації. Дія і вплив на відносини, їхнє регулювання правом співвідносяться між собою як ціле, особливе і окреме. Адміністративно-правовий вплив – це особливий вид правового впливу. Його специфічність визначається об'єктом впливу, тобто відносинами, що регулюються адміністративним правом, особливостями його норм. Адміністративне право впливає на суспільні відносини через спеціальну систему елементів, що іменуються у літературі механізмом дії, впливу, регулювання. Таким чином, адміністративно-правове забезпечення передбачає насамперед регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі реалізації прав і свобод людини та громадянина, вплив на них за допомогою передбачених в законодавстві елементів. Крім того, для адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина важливим засобом виступає реалізація норм адміністративного права. Причому тут важливі усі способи реалізації і використання, коли громадянин сам скористається засобами реалізації, і додержання та виконання норм, а особливо застосування певних норм адміністративного права з метою надання можливості громадянину отримати право. Складовою частиною адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина є гарантії їх реалізації, під якими розуміються умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі і всебічну охорону прав і свобод особи. Цінність адміністративно-правового механізму і його змісту полягає у виникненні під його впливом необхідних реальних відносин, збіг проектних з тими, що фактично проявляються у поведінці людей, у їхніх вчинках. Оскільки адміністративні правовідносини можуть розглядатися і як норматив, і як явище, що реалізується в поведінці людей, їх можна вважати і засобом впливу (встановлення прав і обов'язків), і об'єктом (акти поведінки). Для цього не досить закріпити адміністративно-правові норми в законодавчих адміністративно-правових актах, які будуть оформляти реалізацію прав і свобод. Створення правової держави потребує формування правових систем від норм, через проміжні елементи до їх реалізації з урахуванням мети, яку ставив законодавець, коли видавав ту чи іншу норму адміністративного права. Отже, механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина представляє систему засобів, які є складовою впливу елементів цієї галузі права на суспільні відносини та встановлювані її нормами гарантії реалізації цих прав (поновлення в органах виконавчої влади та суду, захист за допомогою адміністративної відповідальності та прокурорського нагляду).

У підрозділі 2.2 “Організаційні засоби в системі адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина” визначається зміст організаційних засобів як елементу механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Система адміністративно-правових засобів забезпечення, реалізації та захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління поряд з іншими включає взаємопов’язану та взаємодіючу сукупність організаційно-правових засобів, що використовуються в різноманітних сферах здійснення виконавчої влади. Вивчення системи засобів адміністративно-правового забезпечення та захисту прав громадян дозволить глибше і докладніше розкрити їх правоохоронну сутність, встановити їх зв’язок один з одним і більш правильно визначити роль та значення їх в забезпеченні прав та інтересів громадянина у сфері державного управління. Нове бачення адміністративно-правових заходів впливу пов’язується з вираженням профілактичного, виховного, обслуговуючого боків у забезпеченні прав і свобод громадян у сфері управління. Охорона і захист прав і свобод громадян забезпечується, передусім, матеріальним обґрунтуванням цих прав, відповідністю суспільних і державних інтересів інтересам громадян, застосуванням організаційно-правових засобів, які не є юрисдикційними. Це означає, що в першу чергу діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинна бути спрямована на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян, а також надання адміністративних послуг. Відповідно до цього, правове регулювання у сфері державного управління, діяльності органів місцевого самоврядування своїм завданням має не тільки забезпечення вимог законності, охорони прав громадян від порушень, але і припинення та усунення передумов можливого порушення прав і інтересів особи, створення умов для нормальної і повної реалізації наданих громадянам України широких юридичних та інших можливостей. Адміністративне право вирішує це завдання різноманітними шляхами. Найважливіший з них – використання правових засобів, які впливають на підвищення матеріального рівня населення, розвиток малого та середнього бізнесу, підприємництва, інших елементів ринкових відносин, інтересів у соціальній сфері, забезпечуючи цим права і свободи людини та громадянина. Інший шлях полягає у вдосконаленні самої сфери державного управління. Сучасне розуміння демократичної держави полягає в том, що не громадяни служать державі, а вона є організацією на службі в суспільства. Це означає, що держава не управляє громадянами, а надає їм управлінські послуги, тобто її різноманітні дії спрямовані на створення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод.

У підрозділі 2.3 “Повнота нормативного регулювання як складова частина механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина” зазначається, що складовою частиною адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина є регулювання із допомогою норм цієї галузі права суспільних відносин управлінського характеру, де фізичні особи реалізують свої права. Без адміністративно-правового регулювання часом неможливо громадянам реалізувати закріплені в Конституції України права і свободи і, що найважливіше, створити необхідні організаційні умови для надання громадянам державних управлінських та соціальних послуг, в результаті отримання яких ці права використовуються. Враховуючи, що громадяни часто реалізують свої права, звертаючись до органів виконавчої влади, необхідно оптимізувати процедури діяльності цих органів та органів місцевого самоврядування в забезпеченні права громадян на звернення. Закон України “Про звернення громадян” не є достатнім для адміністративно-правового регулювання розгляду і прийняття рішень за зверненнями громадян. Він однозначно регулює відносини між громадянином чи іншою фізичною особою та органами виконавчої влади, громадськими організаціями, адміністрацією підприємств тощо і, таким чином, з одного боку використовує адміністративно-правові норми в регулюванні відносин, які є предметом цивільного права чи іншої правової галузі, з іншого боку - неповно регулює відносини щодо надання державних управлінських послуг. Для ліквідації перекосів в правовому регулюванні даних відносин необхідно прискорити прийняття Адміністративного процедурного кодексу України. В підрозділі пропонується класифікувати процедурні відносини щодо надання управлінських державних послуг на загальні, особливі і спеціальні і відносно даної класифікації здійснювати регулювання на загальному рівні нормами Адміністративного процедурного кодексу України, на особливому – нормами відповідних законів, на спеціальному – нормами постанов уряду та інструкцій центральних органів виконавчої влади, які безпосередньо або через свої підрозділи чи місцеві осередки вчиняють організаційні дії щодо надання послуг. Важливе місце для забезпечення прав і свобод людини та громадянина в механізмі їх адміністративно-правового забезпечення має встановлення за допомогою норм цієї галузі права зобов’язань органів виконавчої влади, які кореспондують відповідним правам і свободам, надають можливість їх реалізації. Необхідним є підвищення ефективності регулювання діяльності уряду України, а також нормативних актів, які видаються безпосередньо Кабінетом Міністрів для регулювання суспільних відносин. Конституція України проголошує Україну соціальною державою. А це означає, що правова політика, соціальні функції повинні бути пов'язані не тільки зі створенням умов забезпечення громадян роботою, перерозподілом прибутків через державний бюджет, забезпеченням людям прожиткового мінімуму, але й турботою про освіту, культуру, сім'ю та охорону здоров'я, постійним покращенням соціального забезпечення. Соціального спрямування повинна набути вся економічна політика уряду. Підвищення ролі соціальної функції держави стає настільки очевидним та актуальним, що виникає необхідність соціальну спрямованість діяльності уряду розглядати як основний принцип його функціонування. В зв’язку з цим пропонується внести зміни до статті 3 проекту Закону України “Про Кабінет Міністрів України” (де йдеться про принципи діяльності уряду), який готується до прийняття Верховною Радою України.

У підрозділі 2.4 “Адміністративно-правові гарантії прав і свобод людини та громадянина” доводиться, що в зміст адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини й громадянина як складова входять гарантії їх реалізації, під якими розуміються встановлені законом засоби, що охороняють і захищають права громадян, припиняють та усувають порушення, надають можливості щодо їх поновлення. Належна гарантованість прав і свобод людини та громадянина характеризується наявністю в державі ефективного правосуддя. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина включає передусім адміністративне правосуддя. Однак і вся судова система в частині захисту прав громадян у відносинах із виконавчою владою теоретично і практично є складовою механізму адміністративно-правового забезпечення цих прав. Необхідно прискорити вивчення судовими, правоохоронними працівниками та іншими державними службовцями прийнятого нещодавно Кодексу адміністративного судочинства України та створення системи адміністративної юстиції. Кожна із функцій прокуратури, при її відповідній реалізації цим органом, представляє гарантування прав і свобод людини в системі виконавчої влади і особливо в адміністративно-політичній сфері. Однак доцільно прислухатись до рекомендацій Ради Європи щодо скасування загального нагляду прокуратури, адже при запровадженні адміністративної юстиції кожен громадянин, свобода якого не обмежена у передбаченому законом порядку, має можливість захисту своїх прав в адміністративному суді. Доцільно здійснювати нагляд прокуратури в місцях позбавлення волі чи в інших установах, де перебувають громадяни, які не можуть самостійно захищати свої права. Адміністративно-деліктне законодавство не відповідає вимогам щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. Потрібно в новому Кодексі про адміністративні правопорушення передбачити главу під назвою “Адміністративні правопорушення, що посягають на права і свободи громадян”. Доцільно ширше виписати права потерпілого в процесуальній частині цього кодексу, надати йому, крім уже закріплених прав, право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, надати можливості щодо повного відшкодування завданої йому матеріальної шкоди тощо.

У висновках узагальнено основні результати дослідження:

1. Для досягнення мети виконавчої влади щодо реалізації і захисту прав і свобод людини та громадянина в сфері державного управління необхідне цілісне явище – механізм їх адміністративно-правового забезпечення.

2. Громадянство, правоздатність, дієздатність, права, свободи, обов’язки та правові гарантії, закріплені в адміністративно-правових нормах, у своїй сукупності складають адміністративно-правовий статус громадянина України.

3. До особливостей адміністративно-правового статусу громадян України відносяться такі положення: адміністративно-правовий статус є час тиною юридичних зв’язків в рамках загального правового статусу громадян України; ці відносини і зв’язки обмежені адміністративно-правовим регулюванням; зміст адміністративно-правового статусу громадянина визначається сферою діяльності переважно органів виконавчої влади і місцевого самоврядування; відношення громадянина з іншими суб'єктами мають особливу структуру, при якій обов'язковим суб'єктом у них є органи держави, посадові особи або інші організації та їх представники, які володіють повноваженнями адміністративно-правового характеру; велика рухливість адміністративного законодавства, якою визначається інтенсивне виникнення нових правових позицій, зміна, збагачення більш якісним змістом уже наявних; громадянин виступає в адміністративно-правових відносинах як суб’єкт прав і свобод, які є пріоритетними щодо інших правових цінностей.

4. У сфері адміністративно-правового регулювання за ступенем сприяння органів виконавчої влади та інших суб’єктів відносин, права і свободи людини та громадянина класифікуються на: 1) права і свободи, що безпосередньо реалізуються громадянами та іншими фізичними особами; 2) права і свободи, що реалізуються за сприяння органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; 3) права і свободи, що гарантуються адміністративно-правовим захистом органів держави; 4)права і свободи, що реалізуються за сприяння громадських організацій.

5. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина представляє систему засобів, які є елементами, складовими впливу цієї галузі права на суспільні відносини та встановлювані її нормами гарантії реалізації цих прав (поновлення в органах виконавчої влади та суду,