КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

КІРЄЄВА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 336.711.477

РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ

Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі банківської справи Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: заслужений діяч науки і техніки України,

доктор економічних наук, професор,

Мороз Анатолій Миколайович,

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана,

завідувач кафедри банківської справи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Білик Марія Дмитрівна,

Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана,

професор кафедри фінансів підприємств

кандидат економічних наук,

Карчева Ганна Тимофіївна,

Національний банк України,

заступник директора департаменту банківського

регулювання і нагляду – начальник управління

регулювання діяльності банків 1 та 2 групи

Провідна установа: Тернопільський державний економічний

університет, кафедра банківської справи,

Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль

Захист відбудеться “_15__” червня 2006 р. о _14-00__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розіслано “_12_” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор Поддєрьогін А.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність і значимість регулювання банківського капіталу визначається тим, що банки відіграють надзвичайно вагому роль в сучасному економічному розвитку суспільства, генерують високий рівень ризику, що обумовлено їх прагненням, як господарюючих суб’єктів, отримати максимум прибутку.

Формування стабільної і ефективної банківської системи країни залежить в значній мірі від дієвості механізму зовнішнього та внутрішнього регулювання капіталу, який виступає в якості “буфера” захисту інтересів вкладників та кредиторів. Основними недоліками зовнішнього регулювання є жорстке регулювання банківського капіталу зі сторони НБУ, що проявляється у встановленні високих нормативних вимог до абсолютного розміру капіталу, неузгодженість процедури реєстрації та ліцензування банків, недосконалість дистанційного нагляду за капіталом банків, що не дозволяє провести поглиблений аналіз внутрішніх резервів зростання капіталу. Недосконалість внутрішнього регулювання банківського капіталу полягає у слабкій корпоративній культурі вітчизняних банків, не дієвості ринкових механізмів регулювання капіталу, що проявляється у відсутності котирування акцій банків України на фондовій біржі і, як наслідок, неможливості визначення реальної їхньої вартості. Це стримує процес капіталізації вітчизняних банків, основним джерелом якої мали стати кошти фізичних осіб.

У зв’язку з цим надзвичайно актуальними і важливими є питання впровадження сучасних інноваційних механізмів регулювання банківського капіталу та визначення допустимої міри впливу держави на підприємницьку ініціативу банків через встановлення нормативних вимог до капіталу, методичного підходу до оцінки достатності банківського капіталу з урахуванням структури ризиків кожного банку, забезпечення відкритості інформації про їх діяльність та власників банків.

Проблеми управління капіталом банку досліджували такі вітчизняні вчені як М.Д. Алексеєнко, М.Д. Білик, З.М. Васильченко, О.В. Дзюблюк, О.Д. Заруба, Б.С. Івасів, Г.Т. Карчева, А.М. Мороз, Л.О. Примостка, М.Ф. Пуховкіна, К.Є. Раєвський, М.І. Сивульський та інші. У розробці сучасної методології та практики регулювання банківського капіталу вагомий доробок внесли російські вчені О.І. Лаврушин, В.В. Мартиненко, Г.С. Панова, В.М. Усоскін та інші. Належне місце у розробці цієї проблеми займають роботи західних вчених: Ф. Мишкіна, П. Роуза, Д. Сінкі, Тімоті У. Коха та інших.

Разом з тим, недостатньо уваги приділено питанням формування внутрішніх систем регулювання банківського капіталу та розвитку інституційної структури банківського сектору України, забезпечення прозорості та достатньо повної інформованості суспільства про результати банківської діяльності. Це обумовлює потребу у проведенні подальшого наукового дослідження, визначило мету та завдання даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до програми науково–дослідних робіт кафедри банківської справи Київського національного економічного університету на 2001–2005 рр. “Грошово–кредитний механізм економічного зростання” (номер державної реєстрації 0101U002946). Особистий внесок автора в рамках програми полягає у дослідженні механізму державного регулювання банківського капіталу та у пропозиціях щодо його удосконалення.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є поглиблення наукового обґрунтування теоретичних основ регулювання банківського капіталу, вдосконалення механізму його оцінки і регулювання, розробка пропозицій щодо підвищення рівня капіталізації та забезпечення ефективного розвитку національної банківської системи.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені наступні завдання: –

поглибити дослідження природи банківського капіталу та необхідності його регулювання державними органами;–

виявити та уточнити, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку банківської сфери, теоретичну сутність механізму регулювання банківського капіталу, функцій та методичних аспектів регулювання;–

здійснити комплексну оцінку діючих механізмів регулювання банківського капіталу в Україні і в провідних країнах світу;–

провести ретроспективний аналіз і виявити вплив нормативних вимог до банківського капіталу на розвиток вітчизняної банківської системи;–

дослідити можливості запровадження в Україні вдосконалених рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду щодо регулювання банківського капіталу;–

розробити пропозиції щодо удосконалення методів оцінки та механізму регулювання банківського капіталу вітчизняних банків.

Об’єктом дослідження є банківська система України.

Предмет дослідження – механізм регулювання банківського капіталу.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на загально науковому діалектичному методі пізнання, за допомогою якого всі явища і процеси, що відбуваються в банківській системі розглядаються і аналізуються у взаємозв’язку з внутрішніми та зовнішніми чинниками, що впливають на рівень її капіталізації та фінансової стійкості. При дослідженні поняття банківського капіталу, методів його оцінки і регулювання використовувалися методи аналізу і синтезу, порівняльних характеристик, аналітичних групувань. При розгляді методичних та практичних питань щодо аналізу тенденцій у діяльності банків використано статистичні методи, методи порівняльного аналізу та табличної обробки розрахункових даних та показників.

Інформаційну базу дисертаційного дослідження складають матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, законодавчі та нормативні акти з питань удосконалення регулювання банківського капіталу, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації отримано нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання удосконалення теоретичних та методичних засад регулювання банківського капіталу в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:

вперше:–

виявлено сильні та слабкі сторони державного регулювання банківського капіталу в Україні за результатами аналізу впливу різких коливань нормативних вимог до достатності банківського капіталу в період 1990-2004 років на розвиток вітчизняних банків;–

обгрунтовано необхідність удосконалення інституційної структури вітчизняної бан-ківської системи на основі створення спеціалізованих та кооперативних банків для забезпечення якісними банківськими послугами всіх регіонів України;–

доведено доцільність та визначено послідовність переходу вітчизняних банків до регулювання їх капіталу на основі внутрішніх систем оцінок, що мають враховуватися при його регулюванні з боку держави;

удосконалено: –

зміст поняття “банківський капітал”: в широкому контексті – це сукупність коштів, які використовує банк в процесі своєї діяльності; у вузькому контексті – це кошти, що безпосередньо належать банку на правах власності і можуть бути використані для покриття збитків з метою захисту інтересів його клієнтів;–

класифікацію банківського капіталу за новою ознакою – можливістю його регулювання, відповідно до якої виділяється банківський капітал, що регулюється і банківський капітал, що не регулюється;–

з урахуванням особливостей діяльності вітчизняних банків обґрунтовано доцільність розкриття та оприлюднення інформації щодо їх фінансового стану та реальних власників з метою підвищення прозорості банківського бізнесу і дотримання сучасних принципів регулювання банківського капіталу;

набуло подальшого розвитку:–

теоретичні аспекти регулювання банківського капіталу, що дозволяє дослідити його як єдиний процес, що має мету, завдання, предмет, об’єкт, принципи, органи та інструменти регулювання;–

засади державного регулювання банківського капіталу в Україні з урахуванням досвіду розвинених країн світу, які полягають в оптимальному поєднанні різних інструментів регулювання задля забезпечення активізації процесу нарощення капітальної бази банків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці пропозицій щодо удосконалення механізму регулювання банківського капіталу у вітчизняній практиці. Серед них: розширення інституційної структури вітчизняної банківської системи за рахунок створення спеціалізованих і кооперативних банків, рекомендації щодо поетапного впровадження внутрішніх оцінок достатності капіталу в банках України, що враховуватимуться під час регулювання банківського капіталу з боку держави, методи розкриття інформації про фінансову діяльність та реальних власників вітчизняних банків та доведення її до широкого загалу для підвищення прозорості банківського бізнесу.

Результати дисертаційного дослідження використані для поглиблення теоретико–методичного забезпечення навчального процесу на кафедрі банківської справи КНЕУ імені В. Гетьмана при викладанні дисциплін “Банківські операції” та “Центральний банк і грошово-кредитна політика” (довідка про впровадження від 19.01.2006 р.). Рекомендації та висновки щодо удосконалення інституційної структури національної банківської системи, поступового впровадження внутрішніх оцінок достатності банківського капіталу в банках України і принципу “ринкової дисципліни” використовуються в діяльності Національного банку України (довідка № 43–313/350–607 від 19.01.2006 р.). Ряд пропозицій і висновків враховані в процесі вдосконалення внутрішніх нормативних положень ВАТ КБ “Хрещатик” щодо оцінки достатності капіталу банку, з урахуванням рівня ризиків (довідка № 02–302 від 20.01.2006 р.)

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати ди-сертаційного дослідження доповідалися і отримали позитивні відгуки науковців на науковій конференції на тему “Соціально–економічний розвиток України на межі тисячоліть” (Київ, 2000), Науково–практичній конфе-ренції “Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України” (Київ, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку фінансової системи України” (Симферополь, 2005).

Публікації. За темою та результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 2,2 друк. арк., з них: 4 наукові статті – у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 1,7 друк. арк., 3 тези доповіді на науково–практичних конференціях загальним обсягом 0,5 друк. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списка використаних джерел та до-датків. Загальний обсяг дисертації складає 181 сторінку. Робота містить 18 таблиць на 11 стор., 14 рисунків на 10 стор., 2 додатка на 3 стор. Список використаних джерел складається зі 150 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, визначено наукову новизну, практичне значення результатів, отриманих автором, та їх апробацію.

У розділі 1 – “Теоретико-методологічні основи регулювання банківського капіталу” – проведений критичний аналіз природи банківського капіталу та необхідності його регулювання, розроблено концептуальну модель механізму регулювання капіталу банків на основі теоретичних підходів до його регулювання, досліджено досвід розвинених країн світу в регулюванні банківського капіталу.

Визначені спільні і особливі риси банківського капіталу порівняно із загальним визначенням поняття “капітал”. Капітал розглядається здобувачем як вартість у грошовій, матеріальній (будинки, споруди, земля) та інших формах, що приносить додаткову вартість. Його формування відбувається внаслідок нагромадження і заощаджень його власника. Він є головною рушійною силою розвитку підприємства. Метою його вкладання є одержання прибутку. Банківський капітал має багато спільних рис із загальним визначенням “капіталу”. Він є основою створення фінансового потенціалу і важливим фінансовим джерелом забезпечення діяльності банків. Враховуючи важливе економічне і соціальне значення банків для суспільства, їх стабільної і ефективної роботи держава ініціює регулювання банківського капіталу як дієвого інструменту впливу на власників і менеджерів банків для досягнення вказаної мети.

В економічній літературі банківський капітал тлумачиться по–різному. На основі дослідження теоретичних положень щодо визначення банківського капіталу, автором запропоновано розглядати його у широкому контексті – як сукупність коштів, які використовує банк в процесі своєї діяльності, та вузькому контексті – як кошти, що безпосередньо належать банку на правах власності і можуть бути використані для покриття збитків з метою захисту інтересів його клієнтів. В даному дисертаційному дослідженні банківський капітал розглядається у вузькому контексті. Враховуючи важливість регулювання банківського капіталу для суспільства, що забезпечує створення конкурентного, стабільного, надійного банківського середовища, здобувачем доповнено класифікацію банківського капіталу новою ознакою – можливістю його регулювання. Відповідно виділяється банківський капітал, що регулюється і банківський капітал, що не регулюється. Банківський капітал, що регулюється – це власні кошти учасників банку, які можуть бути збільшені або зменшені внаслідок дії спонукаючих мотивів: вимоги регулюючих органів щодо достатності банківського капіталу, власних стратегічних рішень. Банківський капітал, що не регулюється – це фактичні суми, вказані у статтях балансу плану рахунків бухгалтерського обліку на певну дату, що відносяться до капіталу банку.

Уточнено теоретичну сутність механізму регулювання банківського капіталу і запропоновано його концептуальну модель, що дозволяє дослідити його як єдиний процес, який має мету і завдання, предмет і об’єкт, принципи, органи та інструменти регулювання. Автором узагальнено ретроспективи регулювання банківського капіталу в Україні і в світі та механізму дії його елементів. Встановлено, що структура регулятивного банківського капіталу використову-ється регулюючими органами як основний індикатор достатності капіталу банків. Визначена наявність широких можливостей їх впливу на достатність банківського капіталу через обмеження розміру постійних та змінних джерел формування капіталу, а також перелік відрахувань з капіталу, що, з одного боку, зменшують його величину, а з іншого, – стимулюють банки проводити виважену політику щодо управління ризиками.

Визначено, що відносний показник достатнього рівня банківського капіталу дає більш точну оцінку необхідного рівня банківського капіталу, ніж абсолютний, внаслідок урахування рівня ризиків, з якими працює банк. Він є значно чутливішим до характеру банківських операцій конкретного банку, що в умовах зростання рівня ризиків, глобалізації і універсалізації фінансових ринків дозволяє шляхом підви-щення його ефективності отримувати найбільш точну оцінку достатності капі-тальної бази банків.

Встановлено, що ви-користання єдиних стандартів регулювання банківського капіталу в різних країнах дозволяє активніше розвивати міждержавну інтеграцію в банківській сфері. У зв’язку з цим багато країн докладають спільних зусиль для розробки і впровадження єдиних норм регулювання банківського капіталу. Дослідження нових удосконалених рекомендацій Базельського комітету щодо регулювання банківського капіталу (Базель ІІ) дають підстави стверджувати про новий шлях створення сучасної прогресивної системи регу-лювання банківського капіталу в Україні. Удосконалені технології державного регулювання банківського капіталу, основані на використанні внутрішніх систем оцінок адекватності капіталу банків, дозволять їм утримувати капітал на рівні, що реально відповідає особливій структурі їх ризиків, а регулюючим органам нададуть впевненість у більшій надійності розрахунку достатності капіталу. Враховуючи необхідність підготовки вітчизняної банківської системи до відповідних змін щодо регулювання банківського капіталу доцільно впроваджувати їх поступово поряд із роз’яснювальною роботою щодо цих змін.

Зроблені наступні висновки щодо найбільш суттєвих недоліків політики державного регулювання банківського капіталу:

·

·

У розділі 2 – “Механізм регулювання капіталу в банках України” – про-ведений аналіз чинного механізму встановлення нормативних вимог до абсолютного і відносного рівня банківського капіталу, організації системи контролю за їх до-триманням, а також, їх основних переваг і недоліків.

Національним регулюючим органом встановлені надто високі мінімальні вимоги до абсолютного розміру банківського капіталу, як щодо реєстрації, так і щодо отримання банківських ліцензій. У результаті спостерігається відсутність банків–юридичних осіб у багатьох регіонах України, низька конкуренція у банківській сфері, її монополізація, висока вартість банківських кредитів. Станом на 01.01.2006 року на Україні діяло 165 банків, із загальної суми банківського капіталу яких 48 % належало 12 банкам групи І, 15 % – 15 банкам групи ІІ, 14 % – 28 банкам групи ІІІ і 23 % – решті 110 банкам групи ІV. Причому 12 банків групи І концентрують 48 % власних коштів банків, 59залучених коштів банківської системи і 58 % всіх чистих активів банків (таблиця 1). Усі банки в Україні є універсальними, що свідчить про однобічний розвиток національної банківської системи. Переважна частина банків–юридичних осіб зосе-реджена у великих містах, що підтверджує висновок про віддаленість реальних споживачів банківських послуг від банківських установ. Встановлення високих нормативних вимог до абсолютного розміру банківського капіталу обмежило доступ на ринок банківських послуг невеликих банків, які могли б підтримувати розвиток малого і середнього бізнесу.

Нормативні вимоги до достатності банківського капіталу для реєстрації банку і отримання ним банківської ліцензії часто дублюються, погано структуровані та реально змушують банк формувати значно вищий рівень капіталу, ніж вимагався регулюючим органом під час створення банку. На нашу думку, дублювання вимог до капіталу можна було б уникнути, якщо б вимоги до реєстрації та ліцензування банківської діяльності закріплювалися одним нормативним доку-ментом. Насправді, виявляється, що новий банк зареєстрований, але розпочати фінансову діяльність йому перешкоджає те, що для отримання ліцензії на здій-снення банківських операцій потрібен значно більший розмір капіталу, ніж вимагався під час реєстрації. На нашу думку, це одна з причин того, що всі банки в Україні віддають перевагу тому, щоб працювати у вигляді універсальних банків, з можливістю здійснення операцій з валютними цінностями. Це призводить до занепаду розвитку регіонів та відсутності реальної спеціалізації банків. Як свідчить досвід розвинених країн світу, універсалізація банків стає наслідком високого рівня розвитку банківської індустрії, яка розпочинала своє становлення зі спеціалізації банків на окремих банківських операціях. У вітчизняній практиці спостерігається те, що завдяки затвердженим вимогам до капіталу банків регулюючим органом стимулю-ється в банківській системі створення виключно універсальних банків та відсутність спеціалізованих банків, що стримує адекватний розвиток банківської системи. Це доводить необхідність розширення інституційної структури вітчизняної банківської системи на основі створення невеликих банків у регіонах.

Таблиця 1

Динаміка основних статей балансу банків України
протягом 2002–2005 років*

Статті балансу | 01.01.2003 р. | 01.01.2004 р. | 01.01.2005 р.01.01.2006 р. | Обсяг, млн грн | Питома вага, % | Обсяг, млн грн | Питома вага, % | Обсяг, млн грн | Питома вага, % | Обсяг, млн грн | Питома вага, % | Активи (чисті)        | Всього | 63 964 | 100 | 100 234 | 100 | 134 349 | 100 | 213 878 | 100 | Група І | 34 180 | 53 | 53 862 | 54 | 71 357 | 53 | 123 502 | 58 | Група ІІ | 9 612 | 15 | 17 144 | 17 | 24 251 | 18 | 37 601 | 18 | Група ІІІ | 11 180 | 17 | 17 080 | 17 | 21 773 | 16 | 27 811 | 12 | Група ІV | 8 992 | 14 | 12 148 | 12 | 16 968 | 13 | 24 964 | 12 | Зобов`язання        | Всього | 53 913 | 100 | 87 353 | 100 | 115 926 | 100 | 188 427 | 100 | Група І | 30 268 | 56 | 48 904 | 56 | 63 696 | 55 | 111 393 | 59 | Група ІІ | 8 492 | 16 | 15 213 | 17 | 21 185 | 18 | 33 657 | 18 | Група ІІІ | 9 002 | 17 | 14 535 | 17 | 18 679 | 16 | 24 303 | 13 | Група ІV | 6 151 | 11 | 8 701 | 10 | 12 366 | 11 | 19 074 | 10 | Капітал       

Всього | 9 983 | 100 | 12 881 | 100 | 18 422 | 100 | 25 450 | 100 | Група І | 3 913 | 39 | 4 958 | 38 | 7 661 | 42 | 12 109 | 48 | Група ІІ | 1 121 | 11 | 1 931 | 15 | 3 065 | 17 | 3 944 | 15 | Група ІІІ | 2 178 | 22 | 2 545 | 20 | 3 094 | 17 | 3 508 | 14 | Група ІV | 2 771 | 28 | 3 447 | 27 | 4 602 | 25 | 5 889 | 23 | *Таблиця складена за даними www.bank.gov.ua.

Серед позитивних моментів відмічено поступове збільшення питомої ваги власних коштів банків відносно обсягу ВВП, що свідчить про тенденції розширення банківської сфери та наближує Україну до розвинених країн світу. Станом на 01.12.2005 р. загальні активи банків становили 212 млрд грн, що складає 58ВВП. Власний капітал банків становив 23,5 млрд грн, тобто 6,5 % ВВП. В еквіваленті євро власний капітал банків України становив 3,9 млрд євро. Для порівняння, станом на 01.12.2005 року власний капітал всіх банків Німеччини становив 302 млрд євро, або 54% ВВП цієї країни.

Порівняння динаміки росту активів із динамікою росту капіталу в банках України протягом 2005 року виявило вищі темпи росту активів ніж росту капіталу (рис. 1). Це зумовило підвищення рівня ризиків і зниження рівня достатності банківського капіталу в банківській системі і свідчить про проблему капіталізації банків, необхідність прогнозувати ріст власних активів і, відповідно, нарощувати власний капітал. Темпи зростання регулятивного капіталу мають бути не менши-ми за темпи зростання активів, зважених на ризик. Підвищення якості управління активами і ризиками лише частково вирішує проблему дотримання нормативів достатності банківського капіталу. Важливо поряд з цим якісно управляти капіта-лом, з тим, щоб забезпечувати ефективне зростання активів.

Рис. 1. Динаміка росту чистих активів і регулятивного капіталу у 2005 році наростаючим підсумком в банках України, % (складено за даними www.bank.gov.ua.)

В Україні розроблена ефективна система оцінки достатності банківського капіталу з урахуванням ризиків, яка відповідає міжнарод-ним стандартам Базель І, загалом підтримує стабільність і надійність банківської системи та сприяє створенню позитивного іміджу діючих банків серед населення. Серед позитивних моментів – значне перевищення фактичного значення достатності банківського капіталу над нормативно встановленим. Про це свідчить досягнення достатньо доброї якості активів по банківській системі України, що стало можливим завдяки впровадженню Національним банком України чіткого, глибокого дослідження рівня банківських ризиків щодо кожного банку, вимогам формувати резерви в достатньому обсязі для покриття імовірних збитків і вимогам мати власний капітал у розмірі, що відповідає ризиковій діяльності банку.

Водночас, незважаючи на загальне фактичне перевищення відносного значення адекватності регулятивного капіталу над нормативним в цілому по банківській системі, в України функціонує ряд банків, які мають фактичне його значення, що майже збігається із нормативно встановленим, так і банки, фактичне значення якого надзвичайно сильно перевищує нормативне. Це дало змогу в цілому отримати значення адекватності регулятивного капіталу за системою, що достатньо перевищує нормативне, але не приховало наявних проблем щодо його дотримання. Серед них можна назвати:–

низький рівень управління капіталом у малих банках, про що свідчить значне використання в активних операціях власних коштів, а не залучених, що не є ефективним для банку;–

недостатня капіталізація окремих банків, що не дозволяє їм тримати достатній запас фактичного капіталу, який перевищує нормативний.

Існуюча практика оцінки банківського капіталу з урахуванням банківських ризиків на основі Базель І прямо враховує лише кредитний ризик. Дослідження проблеми низького рівня корпоративної культури в банках виявило те, що банками декларуються одні принципи управління ризиками, а на практиці використовуються зовсім протилежні. Це сприяло тому, що значно зріс рівень операційного ризику, який сучасними нормативними вимогами не охоплюється і не обмежується, що знижує рівень ефективності механізму оцінки достатності бан-ківського капіталу. Це призводить до встановлення підвищених вимог до до-статності абсолютного розміру банківського капіталу. Вирішенню цієї проблеми сприятиме врахування нових рекомендацій Базельського комітету щодо включення до розрахунку адекватності банківського капіталу і операційного ризику.

Вітчизняний орган банківського регулювання має у своєму роз-порядженні широкий перелік засобів контролю за станом капітальної бази банків та ефективно їх використовує для підтримання стабільного і надійного їх розвитку. Це відобразились у тому, що протягом 2005 року в Україні було ліквідовано лише 1 банк, ще 20 перебували у стадії ліквідації. Основною причиною проблем цих банків було недотримання встановленого нормативного рівня власного капіталу та слабке управління рівнем ризиків банківської діяльності, що призводило до неможливості виконання власних зобов’язань перед кредиторами. Встановлено, що Національний банк України докладає значних зусиль, щоб не допустити ліквідації банку, оскільки це пов’язано з втратами великої кількості вкладників і кредиторів, що довірили банку власні гроші. З цією метою він вживає різних запобіжних заходів щодо виправлення фінансового становища банку. Про-грами фінансового оздоровлення, капіталізації, накладання значних грошових штра-фів, підвищення нормативних вимог, призначення тимчасового адмі-ністратора є тими інструментами, що застосовуються задля недопущення ліквідації банку.

Поряд з цим, вітчизняним законодавством недостатньо чітко визначено допустиму міру впливу іноземного банківського капіталу на вітчизняний ринок банківських послуг. В роботі акцентується увага на тому, що доцільно враховувати необхідність розвитку саме вітчизняних банків і недопущення над-мірної концентрації іноземного капіталу в банківській системі, оскільки це призведе до невідповідності діяльності банківської системи стратегії розвитку нашої країни. З іншого боку, Україна зацікавлена в опануванні сучасними технологіями банківської діяльності розвинених країн світу, а тому присутність банків, створених за участю іноземного капіталу, зокрема європейського, сприятиме цьому.

Одночасно слід зауважити, що хоча регулюючий орган володіє надзвичайно великим обсягом інформації про банки, але він не ініціює інформування суспільства про ефективність діяльності кожного окремого банку, що йому підзвітні. Банки також не інформують суспільство про характер, ефективність їх роботи та реальних власників. Це призводить до створення неконкурентних переваг окремих банків. Вирішення питання розкриття фінансової інформації банків та їх реальних власників перед суспільством стане підготовчою роботою з переходу на нові міжнародні стандарти регулювання банківського капіталу, що діють в закордонній практиці.

У розділі 3 – “Розвиток механізму регулювання капіталу в банках України” – визначено пріоритетні напрями удосконалення практики регулювання капіталу в українських банках і досліджено можливі варіанти усунення наявних недоліків розвитку вітчизняної банківської системи, які спричинені вадами процесу регулювання капіталу.

Станом на 01.01.2006 р. в Україні не зареєстровано жодного місцевого коопе-ративного банку, при тому, що реальна потреба в таких банках існує, зважаючи на недостатню забезпеченість великих територій України, зокрема сільських місцевостей, сучасними банківськими послугами. Цьому сприяв неефективний поділ банків на групи під час встановлення мінімальних абсолютних вимог до достатності банків-ського капіталу, що призвело до створення виключно універсальних банків. На нашу думку, однією з основних причин цього є високий рівень мінімального розміру статутного капіталу, необхідного для реєстрації місцевого кооперативного банку. Вирішенню цієї проблеми буде сприяти значне зменшення мінімального розміру статутного капіталу такого банку до рівня 100 тис. євро.

З метою інституційного розвитку банківської системи здобувачем запропоновано Національному банку сприяти збільшенню кількості банків у вітчизняній банківській системі і розширенню їх спеціалізації. Банки, що спеціалізуються на наданні окремих послуг клієнтам, зосереджують більше уваги на вивченні вимог клієнтів і здатні створити більш сприятливі умови для їх задоволення. Створення невеликих спеціалізованих банків сприятиме вирішенню проблем капіталізації банківської системи, підвищення конкуренції в банківській сфері, що відповідно зменшить процентні ставки за кредитами, наближаючи їх до закордон-ного рівня, розширить асортимент банківських послуг і підвищить якість їх надання.

Створення мережі кооперативних банків забезпечить сільські регіони банків-ськими послугами. Пропонується заохочувати створення спеціалізованих та коопера-тивних банків через зниження мінімальних вимог до їх капіталу і реальну підтримку в розвитку їх діяльності.

Встановлено, що процеси дерегулювання і лібералізації фінансових ринків у світі досягли того рівня розвитку, за якого втручання держави в підприємницьку ініціа-тиву банків мінімізується. Це відображається у наданні банкам більшої самостійності щодо дотримання нормативного капіталу, поряд з тим, що контроль з боку Національного банку України за рівнем їх капітальної бази залишається. Поступовий перехід банків на самостійні оцінки ризиків для визначення достатності власного капіталу, що будуть узгоджені з регулюючим органом, сприятиме більш адекватно-му розрахунку необхідного рівня банківського капіталу у банківській системі, що підтримує стабільність банків. Для вітчизняних банків це створить більшу свободу у побудові власної стратегії, більшу ініціативу у створенні бажаної структури ризику, підвищить прозорість оцінок ризику і ліквідацію їх загальних стандартів, стимулюватиме підвищення конкуренції в банківському середовищі. Адже, перенесення акценту регулювання банківського капіталу з адміністративного до внутрішньобанківського сприятиме кращому прояву ринкових принципів.

Виявлено негативні фактори, що стримують перехід банків на самостійні оцінки ризиків для визначення достатності власного капіталу: відсутність у вітчизняних органів банківського регулювання чітких заходів з реалізації нових завдань регулювання, заснованого на контролі внутрішніх оцінок банків рівня достатності їх капіталу; слабкий рівень ризик–менеджменту в банках, який ускладнює застосування ними нових підходів до регулюван-ня банківського капіталу; висока вартість упровадження нових підходів оцінки капіталу, що не під силу всім українським банкам. Це вказує на передчасність відмови Національного банку України від застосування до банків встановлених вимог щодо абсолютного рівня достатності капіталу банків. Тому в сучасних умовах доцільно залишити цей широкий перелік вимог до капіталу з поступовим переміщенням акценту в напрямку дерегулювання, яке полягає у спостереженні за внутрішніми процесами оцінки ризиків банків з боку регулюючого органу, а не їх регламентуванні. Для подолання вищезазначених перешкод, здобувачем розроблено послідовність етапів поступового переходу вітчизняних банків на нову практику визначення достатності банківського капіталу з боку держави з урахуванням внутрішніх оцінок адекватності їх власного капіталу.

Аргументовано, що підхід до регулювання банківського капіталу Базель-ського комітету, що полягає в обов’язковому розкритті інформації про фінансову діяльність та реальних власників банків перед суспільством, сприятиме суттєвому інноваційному допов-ненню системи контролю за станом капітальної бази банків. Оприлюднення інформації про результати діяльності банку дозволить вітчизняному споживачу банківських послуг, з одного боку, приймати раціональні рішення щодо інвестування коштів, а з іншого, – через суспільне визнання стимулювати банки максимально ефективно працювати. Подібний прояв діяльності банків в умовах ринкової економіки дозволить посилити контроль за стабільністю і надійністю банків.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та новий підхід до вирішення наукового завдання, важливого як з точки зору теорії, так і практики регулювання банківського капіталу. Основні висновки та пропозиції, які є результатом проведеного дослідження, полягають у наступному:

1. Банківський капітал можна розглядати як у вузькому, так і у широкому значенні. У зв’язку з тим, що в основі регулювання діяльності банків Національним банком лежить власний капітал банків, який є “буфером” захисту інтересів вкладників і кредиторів, доцільно розглядати банківський капітал у вузькому розумінні. Це пов’язано з тим, що банківський капітал для його власників забезпечує прийнятний рівень добробуту, а отже, яким вони опікуються і прагнуть не втратити. Водночас сформований банком обсяг власного капіталу виступає джерелом захисту для кредиторів і вкладників банку від втрати внаслідок банків-ських ризиків. Незначний обсяг банківського капіталу, характерний для банківської діяльності, компенсується обгрунтованими нормативними вимогами щодо достатності банківського капіталу зі сторони регулюючого державного органу.

2. Відносний показник достатнього рівня банківського капіталу дає більш точну оцінку необхідного рівня банківського капіталу, ніж абсолютний, внаслідок ураху-вання рівня ризиків, з якими працює банк. Він є значно чутливішим до характеру банківських операцій конкретного банку, що в умовах зростання рівня ризиків, глобалізації та універсалізації фінансових ринків дозволяє шляхом підвищення його ефективності отримувати найбільш точну оцінку достатності капітальної бази банків. Удосконалені технології Базельського комітету щодо регулювання банківського капіталу на основі внутрішніх систем оцінок банків адекватного розміру їх власного капіталу демонструють новий шлях створення сучасного прогресивного механізму регулювання банківського капіталу.

3. Виявлено найбільш суттєві недоліки політики регулювання банківського капіталу: надто низькі вимоги до достатності банківського капіталу є причиною створення великої кількості неефективних банків, які не приділяють належної уваги управлінню ризиками власної діяльності, оскільки втрати власників банку непро-порційно менші ніж обсяг можливих прибутків від високоризикової діяльності; надто високі вимоги до достатності банківського капіталу призводять до зниження обсягів кредитування реального сектора економіки, відсут-ність появи нових банків на ринку банківських послуг, що ускладнює завдання підтримання належного рівня конкуренції в банківській сфері.

4. В Україні встановлені зависокі мінімальні вимоги до абсолютного розміру банківського капіталу як під час реєстрації, так і отримання банківських ліцензій. У результаті спостерігається слабка інституційна структура вітчизняної банківської системи, відсутність банків – юридичних осіб – у багатьох регіонах України, низька конкуренція в банківській сфері, її монополізація, висока вартість банківських кредитів. Концентрація капіталу в окремих банках в Україні поряд з відсутністю достатньої кількості створення нових зумовила невиправдано високу вартість кредитів. Такій тенденції сприяло те, що існуючі великі банки не відчувають конкуренції ринку: нові банки не створюються завдяки високій нормі мінімального необхідного розміру капіталу для їх створення, в тому числі недосконалості законодавства стосовно кооператив-них банків, для яких норматив регулятивного капіталу також перешкоджає їх створенню.

5. Сучасна українська практика оцінки достатності капіталу з урахуванням в основному кредитних ризиків базується на пропозиціях Базельського комітету 1988 року (Базель І), тоді як у всьому світі проводиться робота з переходу на нові стандарти його оцінки з урахуванням також операційних ризиків. Існування невідповідності підходів до оцінки банківського капіталу, що базуються на рекомендаціях Базель І, реальній потребі банків у капіталі і сучасним новим підходам до його регулювання змушує регулюючий орган вимагати від банків вищого рівня абсолютного значення капіталу. Поступовий перехід на використання нових рекомендацій Базельського комітету щодо регулювання банківського капіталу дозволить отримувати більш реальну оцінку достатності капіталу кожного банку.

6. В Україні існує проблема, яка характерна для країн, що переживають швидке економічне зростання, а саме: тенденції відставання обсягів капіталу банків від потреб економіки. Проблемі капіталізації вітчизняних банків приділяється значна увага Національного банку України, але вона залишається остаточно не вирішеною. Україна потребує банків з сильним фінансовим потенціалом, що володіють значним власним капіталом.

7. Підрозділи контролю Національного банку України за станом капітальної бази банків застосовують сучасні методи спостереження за рівнем достатності банківського капіталу. Водночас їм доцільно приділити особливу увагу вирішенню питання розкриття інформації про фінансовий стан і реальних власників банків перед суспільством. Це стане підготовчою роботою до переходу на нові стандарти регулювання банківського капіталу, що опрацьовуються в світі.

8. Підвищення конкуренції в банківській сфері можна забезпечити шляхом створення невеликих спеціалізованих та кооперативних банків, мінімальний розмір капіталу для створення яких доцільно було б знизити. Створення мережі кооперативних банків дозволить забезпечити сільські регіони банківськими послугами.

9. Стрімкий розвиток банківського бізнесу спонукає регулюючий орган банківської діяльності відмовитись від політики встановлення широкого переліку нормативних вимог до банківського капіталу. Натомість актуальним для нього є стимулювання банків до активнішої розробки власних внутрішніх систем оцінки достатності банків-ського капіталу з урахуванням ризиків, а самому вдосконалювати процедуру спостереження за якістю розроблених банками оцінок. Регулюючий орган не повинен зменшувати свої повно-важення щодо можливості втручання в роботу банку в разі, якщо в цьому виникне необхідність. Для цього він може вимагати від банку тримати більший обсяг капіталу, ніж потрібен за власного розрахунку банку. Поступове впровадження в банках внутрішніх оцінок достатності банківського капіталу сприятиме адекватній оцінці розміру їх капіталу і здатності його поглинати збитки від ризикових операцій.

10. Національному банку України доцільно розробити процедуру розкриття інформації про фінансовий стан банків і доведення її до широких кіл споживачів – як спеціалістів банківської справи, так і пересічних громадян. Проблема відсутності достовірної інформації про фінансовий стан банків у засобах масової інформації позбавляє їх вкладників