Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Мохнач-Галицька Євгенія Володимирівна

УДК: 808.2

Підготовка до друку офіційних видань:

законодавчий, редакційний і видавничий аспекти

(на матеріалах Парламентського видавництва та відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України)

Спеціальність 10.01.08 — журналістика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, м. Київ

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Іванченко Роман Григорович

доктор педагогічних наук, професор

Онкович Ганна Володимирівна,

Інститут вищої освіти

Академії педагогічних наук України,

завідувач відділу теорії та методології гуманітарної освіти

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Тимошик Микола Степанович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

Інститут журналістики, завідувач кафедри видавничої справи та редагування

кандидат філологічних наук, професор

Полковенко Віктор Васильович,

головний редактор “Книги пам’яті” Української Радянської Енциклопедії

імені М. Бажана

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України

Захист дисертації відбудеться 22 січня 2007 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 22 грудня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук,

професор Н. М. Сидоренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українська традиція укладання та оприлюднення нормативно-правових актів, у тому числі законодавчих, має давню історію, яка переривалася тоді, коли зупинявся процес українського державотворення. Разом з відновленням державності набирали сили теорія і практика створення офіційних документів.

Початок сталого розвитку сучасної української законотворчості припадає на часи утворення першої української держави — Київської Русі, проте зародження традиції розпочалося значно раніше з появою перших релігійно-моральних настанов, які стали нормами звичаєвого права, тобто підґрунтям для виникнення офіційних законодавчих положень.

Світові традиції створення нормативно-правових актів починаючи від найдавніших, офіційність яких обґрунтовувалася релігійною приналежністю, до перших світських, вихідною позицією визнання яких були морально-етичні настанови, значною мірою вплинули на становлення давньоукраїнської законотворчості.

Історичний потенціал не був використаний належним чином — тривале перебування під владою держав-загарбників та у складі імперії, наслідком чого було викорінення культурних традицій, зокрема варварське нищення архівів, зашкодило практиці укладання офіційних документів.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена об’єктивною потребою в аналізі сучасного стану та історичного становлення редакційно-видавничої підготовки офіційного видання — від укладення та редагування нормативно-правового акта до його оприлюднення як офіційного видання.

Розбудова правової держави неможлива без створення відкритого законодавства, оприлюднення та поширення нормативно-правових актів, що потребує розроблення широкого наукового інструментарію.

Проте редагування офіційних документів ще не набуло стійких ознак розвинутої теорії як системи узагальненого знання, оскільки саме доведене та підтверджене практикою положення стає теорією — системою основних ідей, понять, законів, принципів, завдання якої полягає в поясненні фактів, передбаченні виникнення нових явищ. Крім того, необхідною ознакою справжньої теорії є можливість прогнозування.

Теорія редагування нормативно-правових актів лише розвивається. Ця галузь редагування принципово відрізняється від інших, методологічну основу яких неможливо пристосувати до її особливостей, і тому потребує створення власної теорії.

Україна вперше отримала можливість проголосити свою мову державною, запровадити на всіх рівнях спілкування українською, звернутися нею до світової спільноти і прийняти цією мовою свій Основний Закон.

Сьогодні рівень застосування норм українського правопису в законодавчих та підзаконних актах викликає стурбованість. Неправомірне використання мовних засобів через незнання державної мови призводить до її перекручення, порушення правил слововживання.

Редактор, який готує до друку нормативно-правові акти, може оперувати незначною кількістю наукових інструментів. Деякі можна назвати науковими лише умовно. Існує певна кількість розрізненої та остаточно несистематизованої інформації, проте цілісної концепції (теоретичне підґрунтя, історія розвитку і передумови формування, шляхи розв’язання нагальних проблем та окреслення перспективи розвитку) немає.

Створення відповідної теоретичної моделі насамперед актуальне на фоні загальної лінгвістичної, літературної та філософської тенденції щодо переосмислення ролі та функції слова, що є не засіб розмірковування, а суть розміркування. Слово є думкою, інформативною основою світу як символ, без якого неможлива розумна творча дія.

Політичні рішення, прийняті на офіційному (загальнодержавному) рівні, — це не лише наслідок юридичної діяльності, а ще й засіб політизації населення, прогнозування його реакцій на суспільні події, що можуть відбуватися в країні, це також фактична доля мільйонів людей.

Політична діяльність як основа суспільного життя втілюється у політичних рішеннях, тому діловий стиль можна назвати мовним виявом права і вже потім — засобом мовлення управлінського апарату. Такий підхід допомагає зрозуміти всю відповідальність процесу прийняття нормативно-правового акта та підготовки його до оприлюднення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Дисертація є невід’ємною складовою наукової роботи кафедри у частині розроблення навчальної дисципліни “Редагування різних видів літератури”, зокрема — “Редагування офіційних документів”.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у комплексному вивченні процесу редакційно-видавничої підготовки офіційних видань та визначенні особливостей його законодавчого регулювання.

Крім того, слід визначити поняття нормативно-правовий акт, офіційний документ та офіційне видання у контексті теорії редагування і відзначити їх особливості.

Доцільно також розглянути принципи класифікації офіційних документів, зокрема нормативно-правових актів, і запропонувати типологічний розподіл.

Для реалізації поставленої мети окреслене таке коло завдань:

вивчити нормативно-правову базу видання офіційних документів, показати її відмінності порівняно з іншими видами видань, уточнити поняття офіційний документ та офіційне видання в контексті теорії редагування;

дослідити історичні процеси створення, редагування та оприлюднення законодавчих актів;

окреслити науково-теоретичні засади редагування тексту офіційного видання;

висвітлити особливості роботи редактора і коректора над текстом офіційного документа, установити обсяг професійних знань і вмінь;

визначити особливості процесу редагування нормативно-правових актів;

проаналізувати мовний стиль, характерний для нормативно-правових актів;

з’ясувати специфіку підготовки офіційного видання в перекладі російською мовою з урахуванням стилістичних особливостей української та російської мов;

показати сучасні методи та способи автоматизованої підготовки видання, особливості художнього та технічного оформлення.

Об’єктом дослідження є офіційні видання та нормативно-правові акти, які опрацьовуються у Парламентському видавництві та відділі редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Предметом дослідження став процес редакційно-видавничої підготовки офіційних видань і проектів офіційних документів, зокрема особливості законодавчого, редакційного і видавничого аспектів редагування нормативно-правових актів.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять роботи українських і зарубіжних учених, фахівців у галузі редагування та видавничої справи В. Іванова, Р. Іванченка, О. Мелещенка, А. Москаленка, В. Різуна, М. Сікорського, М. Тимошика та інших. У дисертації використано також праці С. Єрмоленко, М. Зарицького, Н. Зелінської, С. Караванського, А. Капелюшного, А. Коваль, В. Костомарова, Л. Масенко, О. Пазяк, О. Пономарева, Д. Розенталя, Г. Солганика, присвячені питанням стилістики сучасної української та російської мови. Крім того, у дослідженні використано роботи, які стосуються вивчення та аналізу законодавчої техніки, зокрема її лінгвістичного боку — мови юридичної науки. Це праці Н. Артикуци, Д. Керимова, О. Сербенської. До теоретичного підґрунтя також належать роботи видатних українських і російських мовознавців Б. Антоненка-Давидовича, Л. Булаховського, І. Огієнка, М. Пилинського.

Працями Г. Швецової-Водки ми послуговувалися під час створення класифікації офіційних документів та визначення основних понять. Крім того, до джерельної бази дослідження належать роботи вчених у галузі історії, зокрема І. Волкова, М. Грушевського, Ю. Гошка, В. Графського, О. Гуржія, А. Монгайта та інших.

Розробленню наукового підґрунтя теорії редагування присвячено праці сучасних українських учених: “Літературне редагування” Р. Іванченка, “Літературне редагування” В. Різуна, “Стилістика української літературної мови” М. Зарицького та “Стилістика сучасної української мови” О. Пономарева, які мають надзвичайне значення для вивчення офіційно-ділового стилю нашої мови, ними послуговуються укладачі й редактори офіційних документів.

Наявністю наукових досліджень, що стосуються історії українського слова та видавничої справи ми зобов’язані насамперед Івану Огієнку та його послідовникам, зокрема М. Тимошику.

Матеріалом дослідження стали проекти нормативно-правових актів державних органів вищого рівня, зокрема проекти, що підлягають опрацюванню в редакційному відділі Секретаріату Кабінету Міністрів України, а також бюлетень “Відомості Верховної Ради України”, видання якого здійснює Парламентське видавництво. Досліджувалися також архівні матеріали, що є першими українськими офіційними документами, збірники матеріалів і документів різних історичних епох; праці та спогади видатних українських державотворців, що брали участь в укладенні та редагуванні законодавчих актів від початку утворення Київської Русі до наших днів.

Методологічною основою роботи є принципи наукової об’єктивності, історизму та достовірності. Для комплексного опрацювання джерел дослідження застосовано аналітичний, порівняльно-історичний, та структурно-функціональний методи. Специфіка редакційного та видавничих етапів підготовки до друку офіційного документа досліджувалася на основі конкретно-типологічного методу та методу моніторингу сучасних офіційних видань і проектів офіційних документів державних органів вищого рівня. З метою вивчення мовних особливостей текстів офіційних документів застосовано метод системного аналізу офіційно-ділового стилю української та російської мов.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:–

уперше здійснено комплексне дослідження сучасних процесів, пов’язаних з редакційно-видавничою підготовкою офіційних видань, зокрема проаналізовано процес редагування проектів нормативно-правових актів, а також розглянуто особливості видавничого етапу;–

уперше визначено нормативно-правову базу видання офіційних документів. Окреслено особливості законодавчого регулювання зазначеного процесу;–

проведено порівняльний аналіз змісту та уточнено визначення понять нормативно-правовий акт, офіційний документ, офіційне видання у контексті теорії редагування нормативно-правових актів;–

проведено аналіз найпоширеніших помилок та характеру редакторського втручання у текст проектів нормативно-правових актів для їхнього усунення;–

схарактеризовано особливості художньо-технічного оформлення офіційного видання.

Практичне значення роботи зумовлене прикладним характером дослідження. Теоретичні положення, а також наведений фактичний матеріал можуть бути використані під час підготовки курсу лекцій для фахівців з видавничої справи та редагування, юриспруденції, законотворчої та нормотворчої діяльності, журналістики та документознавства, а також застосовані у сучасній редакційній і законотворчій практиці.

Результати дослідження можуть бути впроваджені в сучасне діловодство як основа для текстової класифікації видів документів.

Крім того, дисертаційний матеріал може бути використаний для подальшого дослідження історичного формування теорії редагування різних видів текстів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України “КПІ”, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету та філологічного факультету” (Харків, 2004); XIV — “Мова і культура” (Київ, 2004); “Обрії друкарства” (Національний технічний університет України “КПІ”, Київ, 2004); “Інноваційні технології у вищій юридичній освіті” (Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Київ, 2005); на щорічних науково-практичних конференціях Видавничо-поліграфічного інституту.

Основні положення викладено у 12 одноосібних публікаціях автора.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Обсяг дисертації становить 201 сторінку основного тексту та 22 сторінки списку використаних джерел, що містить 283 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, визначено її місце в загальній теорії редагування та ступінь розроблення, визначено мету, завдання, методологічні засади, а також об’єкт і предмет дослідження.

У першому розділі “Історія виникнення та становлення офіційних документів як предмет наукового розгляду” окреслюється на основі аналізу попередніх робіт зародження і становлення ділового спілкування в Україні.

Офіційне слово виникло разом із зародженням права, тобто водночас із виокремленням власне правових норм із сукупності релігійно-міфологічних і релігійних, спочатку в додержавних, а пізніше в державних формаціях та розвивалося разом з ними. Оскільки перші держави утворювалися на Стародавньому Сході, то й перші офіційні джерела, призначені для регулювання найважливіших аспектів суспільних стосунків, належать цивілізаціям Сходу.

Переконливо показано, що українська традиція укладення і редагування офіційних документів виникла на снові світової традиції та стала основою для формування українського і російського ділового спілкування.

Підрозділ 1.1. “Перші офіційні документи людства як первинні форми вираження правової думки” висвітлює окремі аспекти становлення офіційної літератури в контексті розвитку найдавніших державних утворень, називає перші офіційні документи людства, а саме розпорядження правителів держав (декрети, письмові закони, кодекси законів, царські укази), судові рішення, документи, що регулюють майнові стосунки (купчі та грамоти), юридичні записи й літописи подій (що становлять окрему групу), а також визначає перші способи оприлюднення офіційних повідомлень.

Офіційними “публікаціями” були написи, викарбувані на камені та іншому твердому матеріалі.

Підрозділ 1.2. “Становлення ділового спілкування в Україні” розкриває особливості зародження офіційного спілкування в нашій державі, коли книжна українська стає мовою ділових документів: нею укладаються грамоти (найдавніший вид), закони, універсали, судебники, договори.

Необхідною умовою для створення офіційного документа в Україні за часів Київської Русі стало формування адекватних засобів вираження його змісту, тобто способу документального оформлення актів політичного, суспільного, економічного життя держави, ділових стосунків її громадян, міжнародного спілкування, що зумовило виникнення відповідного мовного стилю.

Перші офіційні документи періоду розвинутої державності укладалися спочатку слов’яноруською, а згодом — українською книжною мовою. Ділові стилі давньоруської літературної мови, представлені розпорядчими й іншими документами доби, стали основою для формування ділової мови з яскраво вираженими власне українськими рисами.

Протягом XI–XV століть поглиблюється традиція укладення та опрацювання офіційних документів, утворюються стійкі взірці мовних зворотів, оформлюються початок і закінчення документів, перелік яких поповнюється доповіддю, наказом, чолобитною і царським указом.

У другому розділі “Нормативно-правова база видання офіційної літератури” проведено комплексне дослідження нормативних і законодавчих засад видання офіційних документів. Розглянуто юридичний механізм прийняття документів найвищого рівня законодавчим органом України — Верховною Радою.

Підрозділ 2.1. “Законодавчі засади видання нормативно-правових актів” визначає законодавчу базу видання документів, називає основні акти, якими регулюються підготовка до друку та видання нормативно-правових актів.

Перетворення документа на видання — це наповнення інформаційного каналу між передавачем офіційної інформації, у ролі якого виступає державний орган, громадська організація тощо (комунікантом), та одержувачем, кінцевим споживачем інформації (реципієнтом). Результатом такого перетворення є офіційне видання — зафіксований на папері вторинний документ, що цілком відтворює нормативно-правовий акт, укладений органами державної влади, установами, організаціями та посадовими особами, який охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства і сприяє реалізації конституційного права громадянина знати свої права та обов’язки.

Підрозділ 2.2. “Підготовка і схвалення нормативно-правового акта найвищого рівня” висвітлює особливості прийняття нормативно-правових актів Верховною Радою. Акти, прийняті Верховною Радою, оприлюднюються в друкованих та інших засобах масової інформації. Термін оприлюднення може становити до трьох годин у разі, якщо йдеться про повідомлення про запровадження режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, обов’язково публікуються в офіційних виданнях.

У третьому розділі “Редакційний етап підготовки офіційного видання” проаналізовано особливості редакційного опрацювання офіційних документів.

У підрозділі 3.1. “Класифікація нормативно-правових актів та офіційних документів” розкривається зміст поняття нормативно-правовий акт, називаються основні види таких актів, виокремлюються принципи класифікації офіційних документів і видань та пропонуються відповідні визначення.

Офіційні видання можна класифікувати за змістом офіційного документа/документів, вміщеного в них. Проте не всі класифікації документів є природними (об’єктивними), деякі є штучними, тобто здійснюються за несуттєвою ознакою/ознаками; подекуди спостерігається порушення співвідношення понять типу/виду й жанру.

Підрозділ 3.2. “Особливості типології офіційного видання” визначає типову приналежність офіційного видання. Жанровий поділ відбувається всередині типу (офіційна література) відповідно до особливостей офіційного (законодавчого) першоджерела, тобто за змістом вміщеного офіційного документа/документів, що і є типологічним критерієм.

Підрозділ 3.3. “Методичні засади редагування офіційних документів державних органів вищого рівня” розкриває основні принципи, згідно з якими діє редактор під час опрацювання офіційних документів.

Літературна мова, зокрема офіційно-діловий стиль, становить конкретну літературну норму, взірець для редактора і коректора. Іншим принциповим положенням є характер помилок у тексті.

Редагування та коригування обов’язково передбачають етапи аналізу тексту (оцінки його відповідності літературній нормі) й усунення помилок.

У підрозділі 3.4. “Підготовка офіційного видання в перекладі російською мовою” обґрунтовано вибір концептуального підходу до перекладу офіційних документів — філологічно точної передачі тексту оригіналу відповідно до літературно-стилістичних норм російської мови.

Підготовка офіційного видання в перекладі російською мовою потребує умінь:–

аналізувати текст оригіналу офіційного видання українською мовою;–

правильно застосовувати вже відомі аналоги елементів української мови в російській;–

точно передавати зміст офіційного документа, зберігаючи при цьому його форму і структуру, запобігати виникненню перекручень і помилок.

Підрозділ 3.5. “Особливості редакційної підготовки проектів нормативно-правових актів (на матеріалах відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України)” присвячено питанню опрацювання проектів нормативно-правових актів (постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів, указів Президента України, законопроектів і висновків до них, а також додатків у формі програм, положень, таблиць), що приймаються та розглядаються Урядом, у відділі редакційної роботи Управління правового забезпечення.

Редакційний відділ бере безпосередню участь у розробленні нормативно-правових актів, під час якого вони проходять усі етапи редакторського та коректорського опрацювання. Редактор застосовує такі види правок, як скорочення і перероблення, усуває логічні, лексичні та стилістичні недоречності, проводить уніфікацію. Коректор перевіряє правильність оформлення документа, написання числової інформації, посад, географічних найменувань і скорочень.

Важливим моментом є дотримання внутрішніх норм. Так, невикористання сполучника й попри вимоги милозвучності, пояснюється тим, що велика кількість документів зазнає внесення змін, які оформляються у такий спосіб: зазначаються слова (абзаци, пункти, підпункти), які слід замінити, і наводиться заміна. Якщо у тексті є два варіанти поєднання слів (установи й організаціїустанови та організації), то для дотримання юридичної точності слід зазначати, що заміні підлягаються обидва варіанти, незважаючи на те, що вони відрізняються лише сполучником.

Те саме можна сказати і про паралельні форми слів, наприклад, впровадження й упровадження: у тексті документа використовується лише одна з них, навіть попри вимоги милозвучності.

Сьогодні відбувається відродження власне українських варіантів. Згадуючи в офіційних документах високих посадових осіб, ми пишемо: подати на підпис Президентові України, дати вичерпну відповідь народному депутатові України, надати повноваження першому заступникові Міністра. На думку вчених, оригінальні елементи української лексики повільно повертаються в ділову мову через відносну замкненість офіційно-ділового стилю (який чи не найсильніше з усіх мовних стилів зазнав впливу російської мови, оскільки документи приймалися російською, а вже потім перекладалися), а також консервативність методів опрацювання.

У підрозділі 3.6. “Філологічний і юридичний підхід до мови нормативно-правових актів” розглянуто позицію двох сторін, що беруть участь у створенні нормативно-правового акта.

Незважаючи на розбіжності у розумінні ролі та значення мовного опрацювання тексту офіційного документа, загальні вимоги, які висуваються до нього, залишаються незмінними, що свідчить про єдність завдань, які стоять перед юристом і редактором.

Найповніше зміст діяльності з опрацювання нормативно-правових актів розкриває поняття юридичної техніки (С. Боголюбов, Д. Керімов, А. Красницька, А. Ушаков).

Філологи і правники висувають такі вимоги до мови нормативно-правових актів:

абстрактність; стандартизованість;

логічність; точність;

об’єктивність; формалізованість.

На лексичному рівні в офіційно-діловому мовленні переважають насамперед терміни.

Офіційному тексту притаманна стандартизованість, яка виражається у використанні мовних формул, свідомому обмеженні кількості мовних засобів, спрямованому на забезпечення єдності принципів викладу, спрощення укладання та опрацювання документа, а також зручності користування для споживача цього виду інформації, що досягається завдяки структурній чіткості.

Збігається ставлення редакторів та правників і до такої вимоги, як відсутність емоційно-експресивного забарвлення, хоча її обґрунтування відрізняється та зводиться до звуженого тлумачення, зокрема, що найбільш неприйнятні факти юрист повинний вміти описати в нейтральному тоні, без емоційного тиску.

У підрозділі 3.7. “Перевірка оформлення нормативно-правових актів як невід’ємна складова редакційного опрацювання” розкриваються структурні особливості офіційних документів, розглядаються основні реквізити, що надають документу статусу офіційності.

Правила оформлення та складання різних видів нормативно-правових актів розроблені на основі державних і міжнародних стандартів. Кожному виду відповідає певний формуляр-зразок — умовна форма, що у процесі підготовки документа заповнюється відповідним змістом.

Кожний офіційний документ розміщується на бланку. Бланк документа — це стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, залишеним для змінної.

Найважливішим елементом офіційного документа є текст. Як правило, він складається з двох частин: вступної та основної. Значна кількість документів державних органів вищого рівня укладається на підставі раніше прийнятих. У такому разі це обов’язково зазначається у тексті. Наприклад, “Відповідно до Указу Президента України від (дата) №...” або “На виконання доручення Кабінету Міністрів України від (дата) №”.

Якщо обсяг документа значний, текст повинен бути поділений на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Вживання довільних скорочень та умовних позначень — неприпустиме. Невміння правильно оцінити документ у цілому свідчить про низький фаховий рівень редактора.

У четвертому розділі “Видавничо-редакційна підготовка офіційного видання (на основі досвіду роботи Парламентського видавництва)” досліджуються процеси додрукарської підготовки офіційних видань; виявляються шляхи їх оптимізації у видавництві, переосмислюються функції працівників редакції офіційних видань, аналізуються особливості комп’ютеризованої системи інформаційного забезпечення законотворчої діяльності.

У підрозділі 4.1. “Комп’ютерні технології у законотворчій і видавничій діяльності” розглядаються процеси автоматизації редакційно-видавничої підготовки. З огляду на свою важливість та необхідність абсолютно точного відтворення документована інформація повинна фіксуватися і зберігатися належним чином.

Крім того, така інформація призначена для поширення, тобто передачі на відстань. При цьому способи зберігання і передачі повинні бути надійними і зручними для використання та подальшого опрацювання.

Сучасні електронні бази даних, такі як “Ліга”, “Право”, “Законодавство”, дають змогу отримувати тексти офіційних документів з останніми змінами та доповненнями. Перевагами автоматизації є можливість створення архіву, швидкий доступ, зручний пошук та створення тематичних добірок.

Сьогодні відбувається перерозподіл функцій персоналу редакції офіційних видань. Особливого значення набуває здатність фахівців виконувати всі види робіт, передбачені технологічним процесом.

У підрозділі 4.2. “Формування художньо-технічної структури офіційного видання” йдеться про оформлення офіційних видань, зокрема відсутність художніх ілюстрацій у тексті. Проте широко використовується державна символіка.

Особливістю є збереження автентичного членування (рубрикації) тексту, навіть коли воно суперечить вимозі пропорційності, тобто узгодженості розмірів текстових блоків, та порушує відношення текстовий блок — текстове ціле.

У художньому оформленні офіційного видання насамперед виявляється його зміст як джерела офіційної інформації. Видання найважливіших нормативно-правових актів (таких як Конституція, кодекси законів), що мають найбільшу суспільно-політичну вагу і призначені для тривалого використання, може передбачати застосування коштовних, навіть дорогоцінних, матеріалів (наприклад, Конституція України, призначена для складання присяги Президентом України, створена Парламентським видавництвом). Крім того, таке видання може бути збільшеного формату та відрізнятися високохудожнім оформленням.

У висновках узагальнено результати дослідження і викладено основні положення дисертації. Установлено, що в Україні редагування офіційних документів виникає як складова процесу їх створення і стає невід’ємним елементом підготовки до оприлюднення. До перших українських офіційних документів належать грамоти (найдавніший вид), доповіді, накази, статути, чолобитні, універсали і царські укази.

Сучасна редакційно-видавнича підготовка нормативно-правових актів є суворо регламентованою і характеризується насамперед тим, що документи не підлягають опрацюванню за такими методами літературного редагування, як інтерпретація, адаптація, політизація (деполітизація) та естетизація.

Законодавчий аспект редагування офіційних документів пов’язаний з видавничим і характеризується такими особливостями:–

опублікування нормативно-правових актів є обов’язкове, що забезпечує доступність законодавства для всіх громадян;–

порядок і строк оприлюднення визначається законодавством; офіційними вважаються публікації у “Відомостях Верховної Ради”, газетах “Голос України”, “Урядовий кур’єр” та в “Офіційному віснику України”; офіційним також вважається видання документів власне державними органами чи від їхнього імені;–

дія Закону України “Про авторське право і суміжні права” не поширюється на нормативно-правові акти;–

усі прийняті нормативно-правові акти перекладаються для оприлюднення російською мовою.

Редакційна підготовка нормативно-правових актів ґрунтується на методі мовностилістичного опрацювання текстів, що включає виявлення та усунення помилок. При цьому з метою стилістичного вдосконалення виконуються такі операції:–

приведення тексту у відповідність з літературною нормою, зокрема з особливостями офіційно-ділового стилю;–

усунення індивідуально-авторських рис та емоційно-експресивних елементів;–

додержання вимог стандартизації мовних засобів і зворотів;–

широке використання мовних формул та кліше;–

уніфікація елементів оформлення документа.

На лексичному рівні редакторське втручання передбачає:–

виявлення та уніфікацію термінів, перевірку правильності та вмотивованості їх використання;–

запобігання використанню синонімів, багатозначних слів;–

виявлення діалектизмів, професіоналізмів і розмовних елементів та їх заміну словами, що відповідають нормам літературного слововживання;–

критичну оцінку запозичень та за можливості їх заміну власномовними лексемами.

Для приведення нормативно-правових актів у відповідність з вимогами синтаксису редактор, зокрема, спрощує складні синтаксичні конструкції, надаючи перевагу прямому порядку слів, за рахунок чого досягається стрункість викладу, чіткість і логічність змісту.

Непрямий порядок слів (інверсія) виправданий лише тоді, коли логічний наголос припадає на присудок. Наприклад: Передбачити у Державному бюджеті України на 2006 рік видатки для розвитку сільськогосподарської галузі. (Підкреслюється обов’язковість рішення).

У документах переважно використовуються пасивні конструкції, наприклад: відчуження військового майна здійснюється; перевірка проводиться; заходи здійснюються (проводяться). Проте необхідно уникати зміни змісту. Так, замість „результати перевірки оформляються актом” слід писати „за результатами перевірки складається акт”. Інфінітивні конструкції насамперед вживаються в розпорядчих документах (наприклад: зобов’язати, затвердити).

Дієприкметникові та дієприслівникові звороти дають можливість чітко виявити логічне підпорядкування частин думки, висловити її економно. Вони беруть на себе функції підрядного речення. При цьому слід звертати увагу на невідокремлювані звороти, наприклад: (внести зміни до закону) виходячи з необхідності уточнення положення (...).

Потребують уваги дієприслівники із значенням прислівника, які розміщені біля присудка. Наприклад, передбачено погашення кредиторської заборгованості протягом п’яти років рівними частинами починаючи з 2005 року.

З організаційного погляду редакційна підготовка офіційного видання не включає такі етапи, як написання редакційного висновку та робота з автором. (Офіційні документи приймаються і оприлюднюються від імені держави і не мають автора).

Видавничий аспект — це сукупність операцій, які виконуються для приведення тексту та форми видання у відповідність з видавничо-поліграфічними вимогами і включають розроблення художньої концепції видання (серії) та створення оригінал-макета. Редакторське втручання в текст офіційного документа є обмеженим і передбачає насамперед узгодження зауважень з розробником і юристом, на відміну від інших видів, де воно пов’язане з творчим удосконаленням тексту, збереженням авторського стилю, зміною (в разі необхідності) структури твору. Коригування, технічне та художнє редагування, верстання, читання верстки — також належать до операцій, що становлять редакційний етап підготовки до друку офіційного видання.

Найбільш відповідальним етапом є редагування нормативно-правового акта. Особливості цього процесу можна дослідити на прикладі діяльності відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів, у якому опрацьовуються проекти законів України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, додатки до них — концепції, плани, програми, а також офіційні листи.

Редагування нормативно-правових актів можна охарактеризувати як комплекс взаємозв’язаних операцій, основу якого становить аналіз тексту та способу його оформлення з метою виявлення помилок, класифікація виявлених недоліків, вибір найбільш доцільного способу їх усунення, застосування відповідного виду правки, а також перевірка одержаного результату (аналіз зроблених виправлень).

Як визначення пропонується таке: редагування проектів нормативно-правових актів — це літературний процес, який передбачає критичний аналіз (експертизу) з метою правильної оцінки рівня підготовки документів і надання допомоги розробникові в удосконаленні їх змісту і форми викладу.

Сучасні соціально-політичні умови, розвиток державності сприяють утворенню правових інститутів, активній законотворчій діяльності органів влади, тобто появі великої кількості офіційних документів, а оскільки офіційний документ — це мовний вияв політичного та правового мислення, який не має реального впливу, якщо не є оприлюдненим, необхідно підвищити увагу до його мови і визнати виняткову важливість досконалого редакційного-видавничого опрацювання. Ця відповідальна діяльність повинна мати власну теорію — теорію редагування офіційної літератури, яку, сподіваємося, і започатковує наша робота.

Виконане дослідження відкриває можливості для подальшого розвитку теорії редагування у частині опрацювання нормативно-правових актів. Перспективним залишається аналіз мовностилістичних особливостей офіційних документів у контексті гармонізації з європейським законодавством. Розглянуті аспекти відкривають нові можливості для дальшого вивчення шляхів реалізації правових настанов у нормативно-правових актах та удосконалення процесів підготовки до друку офіційного видання.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

Мохнач-Галицька Є.В. До питання типології офіційного документа та офіційного виданняМова і культура. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип.7. – Т.Актуальні проблеми сучасної філологічної науки. – С. 324–332.

Мохнач-Галицька Є.В. Офіційні документи в історичному контексті теорії редагування офіційної літератури // Мова і культура. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип.7. – Т. IV. Ч. 1. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. – С. 84–92.

Мохнач-Галицька Є.В. Особливості та проблеми редакційно-видавничої підготовки офіційного видання // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2004. – № 632. Серія: Філологія. – Вип. 42. – С. 401–404.

Мохнач-Галицька Є.В. Нормативно-правова база видання офіційної літератури // Друкарство. – 2004. – № 4 (57)– С. 30–33.

Мохнач-Галицька Є.В. Перші офіційні документи людства // Друкарство. – 2004. – № (59) – С.  –82.

Мохнач-Галицька Є.В. Особливості редакційно-видавничої підготовки офіційного видання // Друкарство. – 2005. – № 1 (60). – С. 49–51.

Мохнач-Галицька Є.В. Методика редагування нормативно-правових актів (на матеріалі державного органу вищого рівня)Друкарство. – 2006. – № 1 (66) – С. –18.

Додаткові публікації:

Мохнач-Галицька Є.В. Історичне становлення мови законодавства в Україні // Вісник Книжкової палати. – 2004. – № 5 (94). – С. 57–60.

Мохнач-Галицька Є.В. Офіційні видання — технічні вирішення додрукарської підготовкиТехнологія і техніка друкарства: Збірник наукових праць. – 2004. – № 2–3. – С. 125–130.

Мохнач-Галицька Є.В. Редагування офіційної літератури для правників // Інноваційні технології у вищій юридичній освіті: Збірник матеріалів Міжнародної науково-методичної конференції (25-28 травня 2005 р.) – К.: Стилос, 2005. – С. –326.

Мохнач-Галицька Є.В. До питання перспектив розвитку офіційної літератури // Обрії друкарства: Матеріали науково-практичної конференції до 75-річчя від дня народження Р.Г. Іванченка. – К.: ВПІ НТУУ “КПІ”, 2006. – С. 120–125.

Мохнач-Галицька Є.В. Підготовка офіційного видання в перекладі російською мовою // Друкарство. – 2006. – № (68) – С.  –21.

АНОТАЦІЯ

Мохнач-Галицька Є.В. Підготовка до друку офіційних видань: законодавчий, редакційний та видавничий аспекти (на матеріалах Парламентського видавництва та відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Національний технічний університет України “КПІ”, Видавничо-поліграфічний інститут, Київ, 2006.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню редакційно-видавничої підготовки офіційного видання — від редагування проекту нормативно-правового акта до підготовки оригінал-макета.

Редагування нормативно-правових актів характеризується як комплекс взаємозв’язаних операцій, що включає аналіз тексту з метою виявлення помилок, класифікацію виявлених недоліків та вибір найбільш доцільного способу їх усунення (відповідного виду редакторської та коректорської правки), а також перевірку одержаного результату (аналіз виправлень).

Розглянуто законодавчу базу видання офіційних документів та передумови їх виникнення.

Ключові слова: редагування офіційної літератури, нормативно-правовий акт, офіційний документ, офіційне видання.

АННОТАЦИЯ

Мохнач-Галицкая Е.В. Подготовка к опубликованию официальных изданий: законодательный, редакционный и издательский аспекты (на материалах Парламентского издательства и отдела редакционной работы Управления правового обеспечения Секретариата Кабинета Министров Украины). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Национальный технический университет Украины “КПИ”, Издательско-полиграфический институт, Киев, 2006.

Диссертация посвящена комплексному изучению редакционно-издательской подготовки официального издания — от редактирования проекта нормативно-правового акта до подготовки оригинал-макета, что особенно актуально в контексте построения правового государства, создания открытого законодательства, усовершенствования процессов опубликования и распространения официальных документов.

Наиболее ответственный этап редакционно-издательской подготовки — это редактирование нормативно-правового акта. Особенности данного процесса успешно раскрываются на примере работы Управления правового обеспечения Секретариата Кабинета Министров и Парламентского издательства.

Редакционно-издательская подготовка нормативно-правовых актов строго регламентирована, при этом такие методы редактирования, как интерпретация, творческое раскрытие темы, адаптация, политизация (деполитизация), эстетизация, не применяются.

Редактирование официальных документов основывается на лексико-стилистической обработке текста, выявлении и исправлении ошибок. При этом выполняются такие операции: приведение текста в соответствие с литературной нормой, в частности с особенностями официально-делового стиля, устранение индивидуально-авторских черт и эмоционально окрашенных элементов; стандартизация и унификация языковых средств, широкое использование словесных формул и клише.

Кроме того, предусмотрено согласование всех правок со специалистом определенной сферы деятельности и юристом, что существенно отличает этот вид редактирования от других, где приветствуется творческое усовершенствование текста и сохранение авторского стиля.

В исследовании анализируются особенности лексико-семантической, стилистической и логической обработки проектов документов. На лексическом уровне редактор унифицирует термины, проверяет целесообразность их употребления, производит замену синонимов, многозначных слов, диалектизмов, профессионализмов и разговорных элементов словами, которые отвечают нормам литературного словоупотребления.

Слова иностранного происхождения по возможности заменяются украинскими. В синтаксисе отдается предпочтение простым конструкциям с прямым порядком слов. Вспомогательные части речи употребляются ограниченно.

Редактирование нормативно-правовых актов можно охарактеризовать как комплекс взаимосвязанных операций, основу которого составляет анализ текста с целью выявления и классификации ошибок, выбор наиболее целесообразного способа их устранения, применение соответствующего вида редакторской и корректорской правки, а также проверка полученного результата.

Предложено определение редактирования проектов нормативно-правовых актов — литературный процесс, который предусматривает экспертизу с целью правильной оценки уровня подготовки документов и оказание помощи разработчику и юристу в усовершенствовании их содержания и формы подачи материала.

Официальные документы принимаются государственными органами и публикуются от их имени, поэтому не имеют автора. Момент работы с автором заменяет сотрудничество с ответственным за подготовку конкретного документа специалистом и юристом, отвечающим за правовую сторону вопроса, решение которого предусмотрено нормативно-правовым актом.

С организационной точки зрения редакционная подготовка официального издания, в отличие от других видов литературы, не включает такие этапы, как апробация и написание редакционного заключения, работа с автором и подбор иллюстративного материала.

Отсутствие редакционного заключения объясняется тем, что необходимость публикации нормативно-правового акта закреплена на законодательном уровне.

Издательский аспект включает комплекс операций, которые выполняются для приведения текстов нормативно-правовых актов в соответствие с нормами современного украинского языка, их формы — в соответствие с установленными издательско-полиграфическими требованиями, а также для разработки художественной концепции издания (серии изданий), создания оригинал-макета и передачи его в типографию.

Проведенное исследование открывает возможности для дальнейшего развития теории редактирования. Перспективным представляется анализ лексико-стилистических особенностей нормативно-правовых актов в контексте их гармонизации с европейским законодательством.

Рассмотренные аспекты способствуют дальнейшему изучению путей реализации правовых предписаний в официальных документах и усовершенствованию процессов подготовки их к печати.

Ключевые слова: редактирование официальной литературы, нормативно-правовой акт, официальный документ, официальное издание.

SUMMARY

Mokhnach-Galytska E.V. “Preparing of official edition: legislative, editorial and publishing aspects (based on materials of the Parliament publishing and Legal Department)”. – Manuscript.

A dissertation for the Candidate degree in Philology. Speciality 10.01.08 – Journalism. – Institute of Publishing, National Technical University of Ukraine “KPI”, Kyiv, 2006.

The work is motivated by necessity of scientific researches in the sphere of official documents editing. In the course of interpreting, clarifying and applying policy decisions made by legislators has become more important.

The dissertation concentrates on the analysis of normative-legal base of edition of official literature; definition of institutions (political departments) which are authorized to edit official texts and their editorial area; editor’s work under the style and language of official document; preparation to publication of Russian language official document version (stylistics comparison of the official– businesslike style of Ukrainian and Russian languages); making editorial matters.

The precondition of formation of contemporary theory of official documents editing are also analyzed in the research.

Key words: official literature editing, normative-legal document, official document, official edition.