КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕРЕВЕРЗЄВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА

УДК 341.1/8

МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД

З ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У

СФЕРІ ТОРГОВЕЛЬНОГО МОРЕПЛАВСТВА

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ)

Науковий керівник –

доктор юридичних наук, професор,

заслужений діяч науки та техніки України

ВИСОЦЬКИЙ Олександр Федорович,

провідний науковий співробітник Інституту держави

і права ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

КИСІЛЬ Василь Іванович,

професор кафедри міжнародного приватного та митного права

Інституту міжнародних відносин

Київського національного Університету

імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук,

СЛІПАЧУК Тетяна Володимирівна,

провідний науковий співробітник

відділу міжнародного приватного права

Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПН України

Провідна установа –

Львівський національний університет імені Івана Франка МОН України

Захист відбудеться “29” травня 2006 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. .

Автореферат розіслано ”20” квітня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Докорінні зміни, що сталися на рубежі 80–90-х років XX століття у політичному й економічному житті України, призвели до формування принципово нової, порівняно з радянським періодом, системи зовнішньоекономічних зв’язків. Внаслідок зазначених обставин усі суб’єкти підприємницької діяльності отримали можливість самостійної участі в міжнародних торговельних відносинах. Відповідним чином, зросла кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних і, зокрема, морегосподарських контрактів.

У ході вирішення ряду проблем міжнародного комерційного арбітражу в сфері торговельного мореплавства, пов’язаних, серед іншого, із зіткненням на морі, посадкою суден на мілину, пошкодженням портових споруджень, проблемами демереджу тощо, особливого значення набуло застосування принципів та норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях. Суттєві труднощі при розв’язанні згаданих проблем зумовлюються специфікою майнових відносин у сфері торговельного мореплавства. Ця специфіка знайшла своє втілення, зокрема, у визначенні правових норм, відомих у доктрині міжнародного приватного права як “спеціальні норми”.

Регламентація діяльності міжнародного комерційного арбітражу у сфері торговельного мореплавства є однією з найскладніших проблем сучасного міжнародного приватного права загалом. В цьому контексті важливу роль у міжнародній уніфікації понять і механізмів міжнародного комерційного арбітражного суду відіграв Типовий закон “Про міжнародний комерційний арбітраж” (ЮНСІТРАЛ) 1985 року, котрий набув загальновизнаного характеру і широко застосовується на практиці.

Аналіз правової природи та особливостей міжнародного комерційного арбітражного суду в сфері торговельного мореплавства має для України важливе практичне значення. Прийняття Верховною Радою України Закону України „Про міжнародний комерційний арбітражний суд” від 24 лютого 1994 р., Положення морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 1994 р. та Закону України „Про міжнародне приватне право”, який набув чинності 1 вересня 2005 р., значною мірою сприяли врегулюванню процедури та механізму вирішення морських спорів у нашій державі.

Проблема вирішення спорів міжнародним комерційним арбітражним судом в сфері торговельного мореплавства поки що є недостатньо висвітленою у вітчизняній науковій літературі. Окремі аспекти цієї тематики досліджувалися у роботах Г.О. Анцелевича, М.М. Богуславського, О.А. Брильова, Д. Бірюка, М.П. Бардіна, О.Ф. Висоцького, А.С. Довгерта, В.В. Демиденка, І.В. Дмитриченка, О. Єременка, В.І. Кисіля, С.С. Кузнєцова, К. Кокота, О. Марушка, О. Мельника, В. Мілаша, І. Міщенка, І.Г. Побірченка, Ю. Д. Притики, Т.В. Сліпачук, О. Торгашина, Г.А. Цірата, О.М. Шемякіна тощо. Певний інтерес до міжнародного комерційного арбітражного суду у сфері торговельного мореплавства спостерігається в роботах зарубіжних фахівців, зокрема Ф. Кейліна, П. Сандерса, В. Тетлея, Б. Хейфеца, К. Хобера, К. Шмітгоффа та ін. Крім того, в тій чи іншій мірі у контексті морського арбітражу вказану проблематику аналізували М. Вольф, М. Давіес, М. Джеймс, Г. Ейльзен, М. Кер, Джл. Лев, Е. Мергер, Р. Мюллерсон, В. Парк, Дж. Парис, Р. Родьер, Д. Рівкін, Дж. Роберт, Ф. Фустукос та ін.

В даний час Україна активно бере участь у кодифікації міжнародного приватного права. Так, на XX сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права (14–30 червня 2005 року) у м. Гаага (Нідерланди) було розповсюджено програму поступового приєднання України до Конвенції про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р., Конвенції про застосування норм законодавства щодо контрактів для міжнародного продажу товарів від 22 грудня 1986 р. Крім того, Україна взяла участь у розробці Конвенції про виключне право вибору угод, що укладаються в судовому порядку, підписану нею у червні 2005 р.

Набуття Україною участі в згаданих конвенціях, безперечно, сприятиме більш повній інтеграції країни в європейських та глобальних структурах політичного і економічного та соціального співробітництва. Разом з тим, активізація зовнішньоекономічних зв’язків України призвела до перегляду доктринальних поглядів на процес систематизації норм, що регулюють приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом. Всі ці чинники обумовлюють актуальність дослідження міжнародного комерційного арбітражу у сфері торговельного мореплавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тематика дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідній роботі відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, що здійснюється у рамках вивчення проблеми “Україна у системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації RК U1000800).

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду в сфері торговельного мореплавства з урахуванням новітніх тенденцій розвитку цього інституту міжнародного приватного права.

Наведена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:–

визначити загальні напрями та особливості еволюції міжнародного комерційного арбітражу в сучасних умовах;– 

проаналізувати зміни у структурі та організації міжнародного комерційного арбітражу у зв’язку з виникненням нових типів ділових та інших контрактів;– 

виявити спільні та відмінні характеристики в організації морських арбітражних судів західних держав та Морської арбітражної комісії України;– 

узагальнити практику застосування принципів міжнародного приватного морського права в рішеннях міжнародних арбітражних судів;– 

визначити особливості застосування матеріальних і процесуальних норм міжнародного приватного морського права на основі практики морських арбітражних судів різних країн світу; – 

розробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав і інтересів суб’єктів господарських відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності в Світовому океані.

Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, що виникають у сфері розгляду спорів в міжнародному комерційному арбітражному суді.

Предметом дослідження є комплекс міжнародно-правових принципів та норм щодо функціонування міжнародного комерційного арбітражного суду у сфері торговельного мореплавства та пов’язані з ними матеріальні та процесуальні норми внутрішнього права.

Методологічну основу дисертації становлять загальновизнані методи пізнання і розкриття змісту правових явищ, зокрема: історико-логічний та порівняльний, використані у процесі аналізу понять “міжнародний комерційний арбітраж”, “міжнародний морський арбітраж” і “види арбітражу”; нормативний метод, що застосовувався при визначенні в міжнародному приватному праві статусу Типового закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” (ЮНСІТРАЛ) 1985 р., а також в процесі аналізу законодавства України та інших держав, що регламентує наслідки застосування принципів та норм в сучасному міжнародному приватному морському праві; системно-структурний та системно-функціональний методи, які, серед іншого, покладені в основу розгляду інституту арбітражу і встановлення його місця у системі міжнародного приватного морського права.

Теоретичним підґрунтям дисертації слугували також праці юристів-міжнародників, що належать до різних наукових напрямів, а саме Ф. Беглінгері, М. Кілінга, Дж. Мірабіто, Ш. Строхбака, Л. Сноуна, Д. Феррі, Б. Хаусмана, та ін. (західні школи); С.О. Гуреєва, Л.М. Єгорова, А.І. Сілінга, М.А. Цигенгагеля та ін. (школа колишніх соціалістичних країн). Використані й праці з цієї проблематики радянських вчених – Є.В. Брунцева, М.І. Брагінського, П.П. Віноградова, Г.Г. Іванова, Г.В. Ігнатенка, С.Б. Крилова, О.В. Кулістікова, М.М. Колосова, С.Н. Лебедєва, Л.А. Лунца, Г.К. Мінакова, А.І. Муранова, А.Л. Маковського, І.С. Перетерського, Д.Ф. Рамзайцева, А.А. Старостіна, М.В. Сергєєва, О.Н. Толмачова та ін.

Емпіричну базу роботи становлять прийняті під егідою ООН договірні інструменти в галузі міжнародного комерційного арбітражного суду: Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р., Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р., Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., Московська конвенція про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що виникають із відносин економічного та науково-технічного співробітництва 1972 р., Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж 1985 р. тощо; універсальні конвенції в галузі міжнародного приватного морського права: Брюссельська конвенція щодо об’єднання деяких правил щодо зіткнення суден 1910 р.; матеріали та документи з питань арбітражу Комісії ООН з права міжнародної торгівлі, інших міжнародних арбітражних інституцій; а також відповідні законодавчі акти України.

Наукова новизна даної дисертації полягає в тому, що в українській юридичній літературі на монографічному рівні вперше визначено правову природу, функціональні особливості і напрями еволюції міжнародного комерційного арбітражного суду в його діяльності у сфері торговельного мореплавства. Крім того, автором вперше було проведено порівняльний аналіз регламентів морських арбітражних судів різних країн світу, а також дослідження іноземної практики застосування принципів і норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях.

Наведений у дисертації аналіз дає підстави авторові сформулювати такі теоретичні узагальнення:

1. Визначено, що сьогодні арбітраж є провідним правовим механізмом для регулювання комерційних спорів. Шляхом еволюції комерційного арбітражу в напрямку уніфікації його загальних понять та підходів, сучасний міжнародний комерційний арбітражний суд був перетворений із переважно регіонального на загальносвітовий правовий механізм вирішення комерційних спорів.

2. Доведено значну цінність арбітражу не тільки для традиційних типів спорів, що виникли в міжнародній торгівлі, а й для нових типів спорів, які можуть виникати внаслідок міжнародних комерційних контрактів, укладених з метою індустріального та науково-технічного розвитку. Обґрунтовано, що специфіка регулятивної ролі міжнародного комерційного арбітражного суду у зв’язку з виникненням нових типів комерційних контрактів визначається так званою “подвійною функціональністю”, яка полягає у поєднанні функцій арбітражного регулювання чинних умов та, водночас, арбітражного процедурного заповнення прогалин у відповідних контрактах за наявності обопільної згоди їхніх сторін.

3. Внаслідок проведеного порівняльного аналізу функціональних особливостей морських арбітражів визначено, що основні тенденції розвитку інституту міжнародного комерційного арбітражного суду у морській галузі свідчать про наявність загальних підходів щодо їх організації та функціонування. Це стосується здійснення контролю щодо призначення, відводу та зміни арбітрів; встановлення загальних вимог щодо незалежності арбітрів; визначення арбітражного рішення у місці проведення арбітражного слухання більшістю голосів арбітрів та надання йому обов’язкової сили, а також про наявність розбіжностей щодо предмету спору; визначення арбітражного інституту і правил; застосованого права; строків; витрат; мови слухання справи тощо.

4. Встановлено, що принципи міжнародного приватного морського права (зокрема, принципи “автономії волі”, “безпечного порту”, “доступне по прибутті”, “очікування причалу”, “раз на демереджу, то завжди на демереджу” тощо) повинні враховуватися при застосуванні національного законодавства України, зокрема Кодексу торговельного мореплавства України 1994 р. При цьому своєрідна правова природа міжнародного морського арбітражу дає йому змогу забезпечити застосування не лише власного матеріального права держави, де відбувається арбітражний розгляд морських спорів, а й відповідних матеріальних норм іноземного права, до яких відсилає колізійно-правова норма. В силу того, що міжнародний морський арбітраж є важливим інструментом міжнародного приватного права в цілому, загальні положення міжнародного приватного права щодо джерел правового регулювання також цілком застосовуються до арбітражу.

5. З’ясовано, що при винесенні рішень сучасні міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують як матеріальні норми національного й іноземного права, так і закріплені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні і колізійні норми міжнародного приватного морського права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Характерною рисою таких рішень є обов’язкове застосування арбітрами специфічного принципу міжнародного приватного права автономії волі (lex voluntatis) та врахування волевиявлення сторін у попередньо підписаних ними угодах про арбітраж.

6. Доведено, що питання юрисдикційного характеру міжнародного морського арбітражу вирішуються на основі процесуальних норм тієї держави, на території якої здійснюється арбітражний розгляд справи, або тієї держави, де вимагається виконання арбітражного рішення. Зокрема, при визначенні підсудності (юрисдикції) стосовно справ, які виникають з морських спорів, міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують норми такого процесуального договору, яким є пророгаційна угода, згідно з якою сторони добровільно передають свій спір на розгляд конкретно визначеному арбітражу. При цьому питання про те, чи має арбітраж компетенцію для вирішення відповідного морського спору, вирішується самими арбітрами на основі відомого процесуального принципу міжнародного приватного морського права “компетенції компетенції”.

7. Визначено, що з метою вдосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав та інтересів учасників приватноправових відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності у Світовому океані, бажано було б створити спеціалізований морський суд в Україні. Це сприяло б взаєморозумінню та зміцненню міжнародного авторитету України як морської держави.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Положення дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем міжнародного комерційного арбітражного суду та з метою повнішого розкриття специфіки його діяльності саме у сфері торговельного мореплавства, що сприятиме розумінню необхідності удосконалення механізмів вирішення арбітражних спорів.

Результати дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції мають значення для вдосконалення навчального процесу при підготовці й підвищенні кваліфікації спеціалістів з міжнародного приватного права, міжнародного приватного морського права, міжнародного комерційного арбітражного суду тощо. Вони можуть бути використані в навчальному процесі під час викладання, наприклад, таких дисциплін, як “Міжнародне приватне право”, “Міжнародне приватне морське право”, “Міжнародний комерційний арбітражний суд”, “Міжнародний морський арбітражний суд”.

Апробація і публікація результатів дослідження. Основні положення і практичні висновки дисертаційного дослідження викладені в чотирьох індивідуальних публікаціях автора. Базові положення дисертації пройшли апробацію на Другій науково-практичній конференції “БІНСА-БРАСС” (м. Одеса, 2000 р.; тези опубліковані) та Другій науково-практичній конференції “Міжнародне морське право” (м. Одеса, 2004 р.; тези опубліковані).

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, загальних висновків і списку використаних джерел (178 найменувань5). Обсяг дисертації становить 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету роботи та зумовлені нею наукові завдання, характеризуються предмет і об’єкт та методи дисертаційного дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів та показано їхнє теоретичне і практичне значення.

Перший розділ “Правова природа та організація міжнародного комерційного арбітражного суду у світлі новітніх тенденцій його розвитку” присвячений аналізу юридичного змісту таких основоположних понять у сфері арбітражу як “міжнародний комерційний арбітражний суд”, “еволюція арбітражу”, “переваги міжнародного комерційного арбітражного суду”, “інституційний арбітраж”, “арбітраж ad hoc”.

Відзначено, що комплексність такого явища, як міжнародний комерційний арбітражний суд, спричинена подвійною юридичною природою арбітражу як інституту права. Так, арбітраж є органом, який має своїм завданням вирішення господарських спорів, і водночас – процедурою вирішення таких спорів.

У роботі наведено аналіз недостатньо дослідженої в доктрині міжнародного приватного права еволюції поняття міжнародного комерційного арбітражного суду. В той час як в минулому сприйняття та застосування арбітражу в різних країнах суттєво відрізнялося, то сьогодні відбувається процес уніфікації поняття арбітражу як універсального інституту права. Так, наприклад, ще в середині 50-х років минулого століття арбітраж у Лондоні суттєво відрізнявся від арбітражу у Нью-Йорку, Токіо, Парижі чи Цюриху, тоді як в сучасних умовах основні параметри арбітражу стали майже подібними, а подекуди – ідентичними. Позитивним явищем є загальна згода, досягнута протягом XX століття щодо понять, пов’язаних із міжнародним комерційним арбітражним судом. Саме еволюція арбітражу у напрямку глобальної уніфікації пов’язаних із ним понять є найважливішою рисою з-поміж новітніх тенденцій його розвитку. Критичні погляди іноді висловлюються представниками країн, що розвиваються, і така критика детально проаналізована з погляду оцінки специфічних проблемних питань щодо зобов’язальної природи арбітражного застереження, незалежності призначеного стороною арбітра, автономності процедурних правил та ін.

Останнім часом значно зросла роль арбітражу у довготермінових угодах, що стало предметом обговорення на чисельних міжнародних конференціях і конгресах. Регулятивна роль арбітражу може бути подвійною: по-перше, ним вирішується питання про наявність або відсутність істотних змін обставин, які спричиняють можливість перегляду умов контракту; по-друге, коли вищезазначене питання знаходить позитивну відповідь, то арбітраж може встановити нові умови контракту в разі, коли сторони самостійно дійшли згоди зі спірних питань. Саме з метою вирішення відповідних непорозумінь діловий світ схильний звертатися до арбітражу, тобто до правової процедури урегулювання, що є звичною для ділових партнерів і вони відповідним чином можуть впливати на організацію та справедливість прийняття рішень.

Значну увагу приділено аналізу сучасного підходу до міжнародного комерційного арбітражного суду. Автор виходить зі змішаної теорії природи арбітражу, основний зміст якої полягає в тому, що арбітраж в цілому є комбінованим явищем, що має свій початок у цивільно-правовому договорі. Арбітраж – це інститут права, в якому присутні як матеріально-правові елементи (на стадії укладення арбітражної угоди, вибору її форми, визначення її дійсності, право- і дієздатності сторін), так і процесуальні елементи (на стадії заявлення позовних вимог, оцінки доказів, розгляду спору, винесення рішення). Ці стадії мають схожість із судовим розглядом, що дає підставу деяким іноземним вченим стверджувати про наявність судового елементу. З врахуванням вищезазначеного зроблено висновок про те, що при вирішенні питань, пов’язаних з діяльністю арбітражу, необхідно застосувати в комплексі як матеріальне, так і процесуальне право, а не тільки перше або друге, що характерно для інших теорій. Такий підхід знаходить все більшу підтримку із боку вітчизняних вчених. Визнання за арбітражем статусу “змішаного інституту” пов’язано з існуванням елементів договірного порядку щодо його виникнення та елементів процесуально-правового порядку стосовно його юрисдикційного характеру. Втілення даної теорії в арбітражну практику відкриває широкі можливості для застосування в арбітражі таких важливих принципів як lex causae та lex fori.

У другому розділі „Особливості організації та діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду у морській cфері” розкривається природа міжнародних комерційних арбітражних судів та міжнародних морських арбітражних судів, які мають загальні характеристики. “Сторонами” у морському арбітражі є представники різних країн, які беруть участь у специфічних морських торговельних відносинах, що регулюються міжнародними конвенціями та нормами внутрішнього права. Як правило, при виникненні спору, який ще не досяг арбітражного рівня, для сторін вигідно перш за все досягти результату шляхом спільних мирних переговорів у сфері морської торгівлі. Важливим тут є те, що вони можуть взяти участь у такому позасудовому процесі. Цей процес для них є добре знайомий та знаходиться під їх контролем.

Роль арбітражу у сфері торговельного мореплавства залежить від ефективного та своєчасного розгляду спору. Характерними особливостями його є те, що сторони: добровільно укладають угоду з тим, щоб передати спір на розгляд арбітражу або шляхом укладення арбітражного застереження в самому контракті, або як окрему угоду після того, як виник спір; контролюють слухання справи для того, щоб гарантувати швидкість розгляду спору та відповідний рівень конфіденційності. З цією метою вони спільно визначають, хто, як, де і коли проводитиме арбітражний розгляд справи; погоджуються на обов’язковість і остаточність арбітражного рішення та дають згоду щодо його виконання. На підтримку арбітражного процесу більшість держав світу запровадили відповідне внутрішнє право з метою надати учасникам комерційних правовідносин можливість здійснення розгляду справ в арбітражах у сфері торговельного мореплавства.

Кульмінацією нормотворчого процесу з питань арбітражу стало укладення під егідою ООН арбітражних правил Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), що свідчить про великі можливості арбітражу у сфері міжнародного регулювання спорів взагалі та морських спорів зокрема.

Проаналізувавши зміст арбітражних правил (регламентів) найбільш відомих та авторитетних інституційних морських арбітражів, що діють, зокрема, в Російській Федерації, Великій Британії, Китаї, Франції, Польщі, Болгарії, Україні, автор дійшов висновку, що існують загальні підходи щодо їх організації та функціонування: інституційний арбітраж здійснює контроль щодо призначення, відводу та зміни арбітрів; передбачаються вимоги відносно незалежності арбітрів; арбітражне рішення визначається у місці проведення арбітражного слухання більшістю голосів арбітрів та стає чинним з моменту його визначення і є обов’язковим для сторін та виконання. Проте спостерігається ряд розбіжностей в регулюванні сучасних морських арбітражів, а саме, щодо предмету спору; визначення природи арбітражного інституту; застосованого права; строків розгляду спорів; витрат; мови слухання справи та ін.

Широкого визнання набула англійська практика реалізації норм міжнародного приватного морського права. Її характеристика пов’язана із застосуванням окремих таких принципів як принцип “автономії волі”, принцип “безпечного порту”, принцип “доступне по прибутті”, принцип “очікування причалу”, принцип “раз на демереджу, то завжди на демереджу”. Ці принципи в тому чи іншому вигляді знайшли закріплення у внутрішньому праві України, зокрема в Кодексі торговельного мореплавства 1994 р. та в Законі України про міжнародне приватне право 2005 р.

У третьому розділі “Практика застосування принципів та норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях” розглядається проблема застосування принципів та норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях.

Своєрідна правова природа міжнародного морського арбітражу дає можливість забезпечити застосування не лише власного матеріального права держави, де відбувається арбітражний розгляд морських спорів, а й відповідних матеріальних норм іноземного права, до яких відсилає колізійно-правова норма. Завдяки тому, що міжнародний морський арбітраж є важливим інструментом міжнародного приватного права в цілому, його загальні положення щодо джерел правового регулювання також застосовуються арбітражем. Відповідно при винесенні рішень міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують як матеріальні норми національного законодавства й іноземного права, так і встановлені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні та колізійні норми міжнародного морського приватного права і норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Характерною рисою таких рішень є обов’язкове застосування арбітрами специфічного принципу міжнародного морського приватного права автономії волі (lех voluntatis) та врахування волевиявлення сторін у попередньо підписаних ними угодах про арбітраж.

У системі міжнародного приватного права весь комплекс питань, пов’язаних з взаємовідносинами арбітражу та судом держави, відноситься до міжнародного цивільного процесу. Важливим тут є визначення підсудності стосовно справ, що випливають з цивільних правовідносин з “іноземним елементом” у сфері торговельного мореплавства; питання щодо порядку визначення змісту іноземного закону (матеріального права), яке підлягає застосуванню міжнародними та національними морськими арбітражами; визнання іноземних арбітражних угод; визнання та примусове виконання рішень іноземних арбітражних органів у сфері міжнародного приватного морського права.

На практиці питання юрисдикційного характеру вирішуються на основі процесуальних норм права тієї держави, на території якої має місце арбітражний розгляд справи, або тієї держави, де вимагається виконання арбітражного рішення. Зокрема, при визначенні підсудності стосовно справ, які виникають з морських спорів, міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують норми такого процесуального договору, яким виступає пророгаційна угода, згідно з якою сторони добровільно передають свій спір на розгляд визначеного ними арбітражу. При цьому визначення того, чи має арбітраж компетенцію для розв’язання відповідного морського спору, вирішується самими арбітрами на основі процесуального принципу “компетенції компетенції”, що є частиною міжнародного приватного морського права.

У висновках наведено теоретичні узагальнення і найбільш важливі наукові та практичні результати, пов’язані з правовою природою міжнародного комерційного арбітражу з вирішення спорів у сфері торговельного мореплавства як важливого інструмента врегулювання спорів цивільно-правового характеру, ускладнених “іноземним елементом”, який широко використовується на практиці поряд із судовою процедурою.

Сутність арбітражу полягає в тому, що він має третейську природу, тобто формується на основі угод між сторонами, за їх участі та під їх контролем. У цьому випадку можна стверджувати, що арбітраж є інститутом протилежним інституту судів держави, які являють собою органи її судової системи. Міжнародний комерційний арбітражний суд створюється для вирішення спорів, які мають комерційний характер, що випливають з цивільно-правових, головним чином, торговельних угод, зокрема морських угод, а також з тих, що містять в тій чи іншій формі “іноземний елемент”.

Стосовно еволюції правової природи комерційного арбітражу слід зазначити, що сьогодні останній досяг великого прогресу є провідним механізмом для врегулювання комерційних спорів. Як позитивне явище необхідно оцінити досягнення у світі згоди шляхом широкого обміну поглядів в усіх аспектах міжнародного комерційного арбітражного суду.

Свідченням поширення міжнародного комерційного арбітражного суду є приведення внутрішнього права багатьох країн, в тому числі України з структурними правилами Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 р. Все це є свідченням існування тенденції до створення єдиного розуміння природи сучасного міжнародного комерційного арбітражного суду.

Внаслідок цього зростає кількість країн-членів багатосторонніх міжнародних конвенцій з питань міжнародного комерційного арбітражного суду, зокрема, Нью-Йоркської конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, яка відіграє провідну роль у міжнародно-правовому регулюванні міжнародного комерційного арбітражу. Отже, міжнародний комерційний арбітражний суд став загальновизнаним способом вирішення зовнішньоторговельних спорів.

Визначення спільних та відмінних характеристик в організації морських арбітражних судів різних країн світу та Морської арбітражної комісії України сприяє взаєморозумінню та зміцненню морських господарських зв’язків України.

При винесенні рішень арбітри повсякденно застосовують не лише матеріальні норми національного законодавства та іноземного права, а й встановлені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні й колізійні норми міжнародного морського приватного права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Аналіз теорії та практики застосування процесуального принципу “компетенції компетенції” дає підстави для висновку про те, що йому притаманні дві головні риси: перша полягає в тому, що порушення та виконання арбітражного судочинства не можуть бути припинені одностороннім волевиявленням жодної з сторін спору щодо правових засад та обсягу компетенції арбітрів. Отримавши подібні заперечення з боку учасника спору, арбітри не зобов’язані припинити арбітражне судочинство, а, навпаки, можуть (тобто мають компетенцію) самостійно їх розглянути і у випадку доведення необґрунтованості таких заяв продовжити розгляд справи по суті; друга виражається в тому, що відповідні дії арбітрів не зумовлюють визнання подальшого арбітражного судочинства як неправомірного акту, тобто вони (такі дії) не виступають правовою підставою для невизнання арбітражного рішення по суті спору. Таке значення цього принципу підтверджується сучасною практикою міжнародних морських арбітражів та національних арбітражних органів різних країн світу.

Важливими принципами міжнародного приватного морського права у сфері арбітражу є принципи lex voluntatis та Kompetenz-Kompetenz. Відповідно при винесенні рішень по справах міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують як матеріальні норми національного законодавства й іноземного права, так і встановлені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні та колізійні норми міжнародного приватного морського права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Характерною рисою таких рішень є обов’язкове застосування арбітрами принципу міжнародного приватного права автономії волі (lех voluntatis).

Створення спеціалізованого морського суду України є важливим складовим механізмом захисту законних прав та інтересів суб’єктів господарських відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності у Світовому океані.

За темою дисертації опубліковані наступні роботи автора у фахових виданнях:

1. Переверзєва О.С. Міжнародний третейський арбітражний суд: вирішення спорів у сфері морської діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. . – С. –464.

2. Переверзєва О.С. Правова природа міжнародного арбітражу // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. . – С. –383.

3. Переверзєва О.С. Теоретичні питання арбітражної угоди // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. . – С. –520.

4.Переверзєва О.С. Виконання арбітражних рішень у сфері торговельного мореплавства // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. . – С. –450.

Анотація

Переверзєва О.С. Міжнародний комерційний арбітражний суд з вирішення спорів у сфері торговельного мореплавства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

У дисертації досліджується правова природа міжнародного комерційного арбітражу з вирішення спорів у сфері торговельного мореплавства. Арбітраж створюється для вирішення особливої категорії спорів, а саме спорів, які мають комерційний характер, що випливають з цивільно-правових, торговельних угод, зокрема морських, а також тих, що містять “іноземний елемент” в тій чи іншій формі.

Проаналізовані сучасні тенденції розвитку арбітражу, організація діяльності, особливості та розбіжності регламентів спеціалізованих міжнародних арбітражних судів та Морської арбітражної комісії України, зарубіжна практика щодо застосування принципів міжнародного приватного морського права.

У дисертації відображені основні шляхи еволюції міжнародного комерційного арбітражу, вивчені основні підходи щодо визначення правової природи міжнародного комерційного арбітражу. На основі аналізу широкого спектру теоретичного і практичного матеріалу обґрунтовуються висновки, що визначають організацію міжнародного комерційного арбітражу у світлі новітніх тенденцій його розвитку. Проаналізовані положення регламентів міжнародних морських арбітражних судів ряду зарубіжних країн і України. Значна увага приділяється практиці застосування принципів і норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях. Зокрема, правова природа міжнародного морського арбітражу може забезпечити застосування не лише матеріального права країни, але і матеріальні норми іноземного права, також встановлені у міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні норми і колізійні норми міжнародного приватного морського права.

На основі проведеного дослідження автором наводяться пропозиції щодо удосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав і інтересів учасників морегосподарських відносин при розгляді спорів.

Ключові слова: міжнародний комерційний арбітражний суд, міжнародний морський арбітражний суд, принципи міжнародного приватного морського права, контракт, матеріальні норми, процесуальні норми, іноземний елемент, торговельне мореплавство.

Аннотация

Переверзева О.С. Международный коммерческий арбитражный суд по разрешению споров в сфере торгового мореплавания. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

В диссертации исследуется правовая природа международного коммерческого арбитражного суда в сфере торгового мореплавания. Арбитраж образован для решения особых категорий споров, а именно для споров, имеющих коммерческий характер, и выплывает из гражданско-правовых, торговых и морских контрактов, а также тех, которые включают в себя “иностранный элемент” в той или иной форме.

Проанализированы современные тенденции развития арбитража, организация деятельности, особенности и различия регламентов специализированных международных морских арбитражных судов и Морской арбитражной комиссии Украины, иностранная практика применения принципов международного частного морского права.

В диссертации отражены основные результаты эволюции международного коммерческого арбитража, изучены основные подходы к определению правовой природы международного коммерческого арбитража. На основании анализа широкого спектра теоретического и практического материала обосновываются выводы, определяющие организацию международного коммерческого арбитража в свете новых тенденций его развития. Проанализированы положения регламентов международных морских арбитражных судов ряда зарубежных стран и Украины. Значительное внимание уделено практике применения принципов и норм международного частного морского права в арбитражных решениях. В частности, правовая природа международного морского арбитража может обеспечить применение не только материального права государства, но и материальных норм иностранного права, также установленных в международных конвенциях унифицированных материальных нормах и коллизионных нормах международного частного морского права.

На основе проведённого исследования автором наводятся рекомендации для усовершенствования отечественного механизма защиты законных прав и интересов участников морехозяйственных отношений при рассмотрении споров.

Ключевые слова: международный коммерческий арбитражный суд, международный морской арбитражный суд, принципы международного частного морского права, контракт, материальные нормы, процессуальные нормы, иностранный элемент, торговое мореплавание.

Summary

Pereverzeva The international commercial arbitration for settlement of disputes in the sphere of trade navigation. – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Legal Sciences (Ph.D. in Law) on the speciality 12.00.03 – Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. – Kyiv Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2006.

In the thesis the legal nature of the international commercial arbitration court in the sphere of trading navigation is investigated, that is formed for the settlement of special categories of disputes, namely for disputes which have commercial character, and derive from civil law, mainly, trading and sea contracts, and also what contains in itself “a foreign element”.

Today the arbitration has made a great progress and success and is a leading legal mechanism of regulation of commercial disputes. For a long time recognition and application of arbitration considerably differed in the different countries - within last 30 years there was a process of rapprochement of kinds, concepts of arbitration as the common legal concept in general. So, in 50th the arbitration in London considerably differed from arbitration in New York, Tokyo, Paris or Zurich whereas today key parameters of arbitration become similar or identical. It is necessary to estimate a consensus which has been reached by a wide exchange of thoughts in all aspects of the international commercial arbitration court as the positive phenomenon.

In procedural regulation of current institutional sea arbitration (including the Maritime Arbitrage Commission of Ukraine), leading tendencies of development of institute of the international commercial arbitration court in the sea sphere testify about presence of the common approaches concerning their organization and functioning, namely it depends on the control of assignment, removal and replacement of arbitrators; establishment of the general conditions concerning independence of arbitrators; definition of the arbitral award in a place of carrying out arbitration hearings the majority of voices of arbitrators and purchase to it of a binding force. Disagreements in regulation of sea arbitration are traced in definition of a subject of dispute; arbitration institute and rules; an applicable law; terms; payments; language; hearings and other affairs.

The considered practice in the dissertation is connected with interpretation and application of separate principles, namely a principle of "an autonomy of will”, a principle “careless port”, a principle “accessible on arrival”, a principle “expectation of mooring”, a principle “time on demurrage, always on demurrage”. Interpretation of principles of the international private marine law is displayed in the national legislation in the Code of trading navigation of Ukraine.

Key words: international commercial arbitration court, international maritime arbitration court, principles of international private maritime law, contract, material norms, remedial norms, foreign element, trading navigation.