Інститут соціології

Шатохін Анатолій Миколайович

УДК 301.08:331.01

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА

В УМОВАХ СУЧАСНОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Уманському державному аграрному університеті.

Науковий консультант – доктор соціологічних наук, професор

Зубов Валентин Сергійович,

Верховна Рада України, народний депутат України

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Прибиткова Ірина Михайлівна,

Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник

доктор соціологічних наук, професор

Соболєв Василь Олександрович,

Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, начальник науково-дослідної лабораторії

доктор філософських наук

Ятченко Володимир Феодосійович,

Національний аграрний університет, професор кафедри політології та соціології

Провідна установа - Дніпропетровський національний університет, кафедра соціології, м. Дніпропетровськ, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “ 24 ” _березня_ 2006 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д. 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розісланий “14” _лютого_2006 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування аграрного сектора економіки є однією з вирішальних передумов виходу України з кризи. Від результатів аграрного реформування залежатиме й доля соціальної сфери українського села. В той же час соціальна сфера є й важливою передумовою успішного розвитку самого агропромислового виробництва. В соціальному середовищі відбувається як біологічне, так і соціальне відтворення трудового потенціалу села, формуються соціальні відносини і зв'язки, інтереси, традиції та цінності, притаманні селянству як соціуму, проявляється особливе ставлення селян до землі і довкілля, закладаються підвалини унікальної соціальної сталості селянства. На жаль, наразі відсутні наукова концепція трансформації соціальної сфери села, методологія та концептуальна модель соціальної сфери в залежності від результатів аграрної реформи в Україні.

Дослідження соціальних проблем села в умовах аграрного реформування дає можливість виробити науково обгрунтовані рекомендації щодо складання стратегічних та оперативних програм розвитку. Це дозволить з меншими соціальними втратами подолати перехідний період, створити не тільки потужне економічно, але й розвинуте соціально сучасне українське село. Керівництво держави наголошує на тоиу, що саме соціальна спрямованість, конкретні кроки назустріч людям стають пріоритетами у діяльності влади, а 2006 рік може стати вирішальним у розв’язанні соціально-економічних проблем села.

Дослідженню українського суспільства, що реформується, присвячені праці провідних українських соціологів. Особливо цінними є колективні праці Інституту соціології НАН України під керівництвом В.Ворони, А.Ручки, М.Шульги, в яких аналізується значний емпіричний матеріал моніторингу соціальних змін, що відбуваються в Україні за роки незалежності. Тенденції розвитку українського суспільства, що реформується, досліджуються в працях Є.Головахи та Н.Паніної. Теоретичні та методологічні проблеми трансформації українського суспільства в контексті розвитку світових цивілізаційних процесів розглядаються в працях В.Городяненка, С.Катаєва, М.Михальченка, В.Танчера, М.Міщенка, В.Беха, В.Пилипенка та інших дослідників. Соціальні аспекти економічної реформи в Україні викладені в працях Є.Суїменка, К.Грищенко, А.Ручки, М.Сакади. О.Якуба, О.Куценко, С.Макєєв, С.Оксамитна, В.Соболєв досліджували зміни в соціальній структурі українського суспільства, що відбуваються під впливом трансформаційних процесів; М.Шульга – особливості етнічної самоідентифікації особистості,а О.Злобіна та В.Тихонович – проблеми адаптації особистості до умов нестабільності в суспільстві, що реформується.

Для розуміння механізмів трансформації посткомуністичних суспільств велике значення мають праці російських соціологів, особливо дослідження стану та можливостей реформування соціальної сфери (Т.Заславська, Г.Осадча), трансформаційних процесів на пострадянському просторі (Г.Осипов, С.Афанасьєв, М.Горшков, В.Іноземцев, М. Шабанова) та ін.

Названі вище праці українських та російських соціологів свідчать про актуальність дослідження трансформаційних процесів на пострадянському просторі. Проте трансформація соціальної сфери села в умовах аграрної реформи в Україні досліджена ще недостатньо. Особливий інтерес являє собою колективна монографія, підготовлена в Інституті соціології НАН України авторським колективом під керівництвом В.Тарасенка, в якій на основі методології соціальної діагностики розглянуті взаємозв'язки між радикальною аграрною реформою та еволюціоністською контрреформою, викладена соціальна технологія та інженерія реформ, трансформація селянина як суб'єкта господарювання на землі, в тому числі обґрунтовані соціально-економічні типи селян-господарів. Соціологічний та антропологічний аспекти земельних перетворень в українському селі висвітлюються в книзі В.Аллена, О.Гончарука, Л.Перотти. Однією з перших наукових праць, у якій досліджується соціальна сфера села та її трансформація під впливом реформ, була докторська дисертація В.Зубова.

Соціальному розвитку села в умовах аграрної реформи присвячені праці П.Саблука, В.Юрчишина, М.Орлатого, А.Малієнка, Л.Шепотько, І.Прокопи, С.Гудзинського, аналізу демографічних проблем українського села - І.Прибиткової, соціальних проблем сільської жінки - К.Якуби, стану сільської молоді - В.Чигріна, історичним кореням українського сільського соціуму – В.Ятченка, соціальним аспектам формування трудових ресурсів села - О.Здоровцова, А.Афоніна, Г.Купалової та ін.

Таким чином, протягом останніх двох десятиріч соціологами, економістами та істориками як Радянського Союзу, так і пострадянських держав, зокрема України та Росії, накопичений дуже цінний емпіричний матеріал щодо трансформації соціальної сфери села під впливом ринкових реформ. Особливу увагу дослідники приділяли змінам форм власності та способів господарювання на землі та ставленню селян до цих змін, соціально-економічним проблемам становлення селянських (фермерських) господарств і перспективі колективних тощо. Проте, на нашу думку, процес дослідження стану та перспектив реформування соціальної сфери сучасного українського села знаходиться ще у початковій стадії, а сучасна соціологія села, як зауважують соціологи Національного аграрного університету, відстає від реальних процесів на селі. Комплексні соціологічні дослідження трансформації соціальної сфери села під впливом сучасної аграрної реформи в Україні, таким чином, є актуальними і такими, що мають як практичне, так і теоретичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана з програмами “Адаптація організаційно-економічного механізму господарювання до соціально орієнтованих ринкових відносин в АПК” (№ держреєстрації 0101 U 004493) та “Розвиток і удосконалення освіти та підвищення якості навчання в агарному вищому навчальному закладі” (№ держреєстрації 0101 U 004499), що виконуються на замовлення Міністерства агарної політики України та Міністерства освіти і науки України. Протягом 1988-2005 рр. здобувач брав участь у розробці програм та методик дослідження, проводив соціологічні дослідження в різних регіонах України, готував звіти та аналітичні довідки для адміністративних та господарських органів.

Мета і завдання дослідження. Головна мета представленого до захисту дослідження полягає в тому, щоб на підставі загальносоціологічної теорії шляхом узагальнення накопиченого тео-ретичного і емпіричного матеріалу визначити тенденції трансформації соціальної сфери су-часного українського села під впливом аграрної реформи, розробити методологію та сформулювати концепцію її реформування, розвитку і модернізації. Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати наступні дослідницькі задачі:

- проаналізувати макроекономічні та макросоціальні умови, в яких опинилася соціальна сфера українського села на межі тисячоліть, основні принципи і етапи аграрної реформи та їх вплив на розвиток соціальної сфери;

- вивчити стан і перспективи сільського життєвого середовища, зокрема сільської поселенської мережі, нові явища, що з'явилися у сільському способі життя під впливом ринкових умов, стан і перспективи розвитку соціальної інфраструктури села, соціально-демографічні проблеми українського села в умовах реальної депопуляції, що триває;

- дослідити ринкову трансформацію сільськогосподарської праці, зміни у мотивах трудової діяльності під впливом ринкових реформ, шляхи формування класу підприємців-власників; з'ясувати соціально-екологічні наслідки сільськогосподарського виробництва з позиції інвайронменталізму; вивчити особливості соціальної адаптації селянства до ринкових відносин, пріоритети соціального захисту сільського населення в умовах ринкового реформування;

- з'ясувати тенденції інституційних і структурних змін у сільському соціумі, що реформується, нові соціальні нерівності в умовах ринку, основні вектори соціальної мобільності сільського населення, тенденції соціалізації жителів села;

- дослідити трансформацію системи влади на селі та особливості соціального управління в умовах плюралізму форм власності, тенденції морально-психологічного клімату на селі, причини виникнення і стратегії розв'язання соціальних конфліктів.

Об'єкт дослідження - соціальна сфера сучасного українського села.

Предмет дослідження – трансформаційні процеси, що відбуваються у соціальній сфері села під впливом аграрної реформи, зокрема модернізація сільського життєвого середовища у його природно-речових і людських вимірах; нові соціальні нерівності, що виникли в українському селі в процесі ринкового реформування; концептуальні зміни у соціальній політиці держави на селі.

Методи дослідження. Використано як загальнонаукові, так і специфічні методи пізнання: діалектичний, історичний, структурно-функціональний, системний, факторний, порівняльний, вибірковий, кореляційний. Теоретико-методологічною базою дисертації є концепції зарубіжних і вітчизняних дослідників процесів модернізації та трансформації суспільства, зокрема його соціальної сфери, соціальних наслідків ринкової трансформації аграрного сектора України. Емпіричну базу дисертації складають результати соціологічних досліджень, проведених здобувачем упрдовж 1988-2005 років серед сільського населення України як за авторськими методиками, так і в складі дослідницьких груп фахівців Інституту соціології НАН України, Національного аграрного університету та Бидгощської аграрно-технічної академії (Польща). В дисертації використано результати соціологічних досліджень з проблем соціального розвитку села українських і російських соціологів, а також законодавчі та нормативні акти України та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше узагальнено і переосмислено накопичений соціологами і економістами України, Росії та інших пострадянських республік досвід аналізу соціальної сфери села в умовах аграрних реформ 90-х років ХХ та початку ХХІ століть. Результатом цього стала запропонована здобувачем Концепція трансформації соціальної сфери українського села в умовах сучасної аграрної реформи, основні положення якої винесені на захист і можуть бути сформульовані наступним чином:

- на основі аналізу нормативних, статистичних та емпіричних матеріалів доведено, що відсутність цілісної, послідовної, науково обгрунтованої аграрної політики держави у 90-х роках ХХ століття та на початку ХХІ століття стала головною причиною деградації та занепаду соціальної сфери села;

- вперше запропоновано комплексне визначення соціальної сфери села, що включає як матеріально-речові та соціально-економічні характеристики, так і духовні, соціально-психологічні та інтерактивні чинники функціонування сільського соціуму;

- на підставі результатів емпіричних досліджень доведено, що, з точки зору переважної більшості селян, визначальним є не форма власності, а спосіб господарювання. Через те суцільна приватизація та ліквідація колективних сільськогосподарських підприємств одним з наслідків мали занепад села та його соціальної сфери;

- обґрунтовано положення про те, що майбутнє українського села полягає у плюралізмі форм власності та вільному виборі самими селянами організаційних структур господарювання, що створить сприятливі умови для формування класу справжніх господарів на землі та трансформації усієї системи соціальних відносин на селі;

- доведено, що перевід соціальних об’єктів з балансу сільськогосподарських підприємств на баланс сільських і селищних рад був невиправданим і призвів до погіршення стану як соціальної інфраструктури села, так і самих сільськогосподарських підприємств;

- на підставі аналізу статистичних даних та самоідентифікації сільських жителів із використанням класорозподільчих критеріїв визначено соціальну структуру українського села як структуру перехідного періоду, остаточне формування якої залежатиме від результатів аграрної реформи;

- доведено, що в українському селі відбувається процес формування середнього класу, провідним критерієм чого є власність на землю, майно, житло, транспортні засоби, сільськогосподарський інвентар, продуктивну худобу тощо. Проте загальні характеристики середнього класу українського села ще не повною мірою відповідають загальноцивілізаційним критеріям;

- вперше на матеріалі українського села проаналізовано рівні та темпи соціальної адаптації різних верств і соціальних груп сільського населення до ринкових умов, зроблено висновок про те, що переважаючою тенденцією 90-х років минулого століття для більшості селян була вимушена (руйнівна) адаптація з втратою набутих протягом життя соціальних статусів;

- доведено, що протягом 1995-2005 рр. в українському селі спостерігається чітка тенденція зменшення кількості осіб, які не можуть і не бажають пристосуватися до ринкових умов, за рахунок збільшення питомої ваги як вимушених ,так і потенційних учасників ринку;

- доведено, що припинення деградації та модернізація сільської поселенської мережі безпосередньо залежить від підтримки з боку держави та сільськогосподарських підприємств об’єктів соціальної інфраструктури, особливо у малонаселених і праценедостатніх сільських поселеннях;

- на підставі результатів багаторічного соціологічного моніторингу доведено, що упродовж здійснення аграрної реформи докорінно змінилися трудова мотивація та трудова поведінка селян: суто матеріальні мотиви визначають переважно як вибір місця роботи, так і ставлення до праці;

- визначено зміст і механізм функціонування соціоекосистеми “природа-сільськогосподарське виробництво-суспільство” і запропоновано конкретні напрямки формування у керівників та сільськогосподарських виробників оцінки результатів сільськогосподарської праці з позицій інвайронменталізму, збереження і захисту довкілля;

- обґрунтовано положення про те, що непослідовність у проведенні аграрної реформи, нехтування інтересами і прагненнями селян, занепад соціальної сфери можуть призвести до загострення соціальних конфліктів на селі, переходу їх з латентної форми у гостре протистояння як із владою, так і в середині сільського соціуму.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані при розробці та здійсненні цільових комплексних програм соціального розвитку села як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Запропонована здобувачем Концеція трансформації соціальної сфери українського села в умовах сучасної аграрної реформи дає можливість при визначенні соціальних пріоритетів у розвитку суспільства враховувати особливості соціальних потреб та інтересів селян, позбутися помилок і прорахунків у здійсненні соціальної політики держави. Відповідним чином оформлені рекомендації з результатів проведених досліджень автором неодноразово надсилались у державні та сільськогосподарські органи Черкаської, Вінницької та Кіровоградської областей, доповідались на нарадах і семінарах керівників та спеціалістів АПК, слухачів ФПК, публікувались на сторінках обласних і районних газет.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто як керівником Уманського соціологічного центру протягом І988-2005 років проведено соціологічні дослідження в колективних сільськогосподарських підприємствах, агрофірмах, фермерських господарствах, акціонерних товариствах, а також у переробних та сервісних підприємствах Черкаської, Кіровоградської, Вінницької, Хмельницької, Київської та інших областей. Частина обстежень проводилась на госпрозрахунковій основі. Крім того, у І988-І989 рр. проводилося порівняльне дослідження про сприйняття сільським населенням реформи і перебудови в Бидгощському воєводстві (Польща) та Черкаській області (Україна).

У наукових роботах, опублікованих у співавторстві, здобувачеві особисто належать: у публікаціях “На основе социологических исследований" (О.Здоровцов, М.Замаховська, В.Зуєв, А.Шатохін) - обгрунтування проблеми та методики дослідження, формулювання основних висновків дослідження та практичних рекомендацій; .“Отношение советских и польских студентов к перестройке и реформе" (А.Шатохін, Я.Бернат) - аналітичний матеріал про ставлення радянських студентів до процесу “перебудови” в СРСР; “Аграрне виробництво як соціоекосистема: сучасний стан і перспективи" (О.Здоровцов, А.Шатохін) - обгрунтування положень “соціоекосистема”, “аграрне виробництво”; “Сільський і міський побут: деякі підсумки 90-х років” (А.Шатохін, М.Шатохіна) – аналіз змін у сільському побуті і дозвіллі; “Соціально-психологичні особливості колективної та індивідуальної сільськогосподарської праці” (А.Шатохін, О.Здоровцов) – аналіз особливостей індивідуальної сільськогосподарської праці, зокрема підприємницької діяльності на селі; “Нравственная обстановка и проблема авторитета в трудовом коллективе” (А.Шатохін, О.Здоровцов) -експериментальна частина статті, аналіз результатів соціологічних досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доведені до наукового співтовариства на міжнародних, всесоюзних, республіканських, регіональних, міжвузівських наукових конференціях і симпозіумах, зокрема:

- міжнародних: “Вибрані проблеми з досліджень викладачів суспільних наук” (польськ.) (Бидгощ, 1989); "Соціальні проблеми села в умовах переходу до ринкової економіки" (Уфа, 1992); “Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001); “Україна – Росія: історія і сучасність” (Умань, 2002); всесоюзних та всеукраїнських: "Філософські та методологічні проблеми наукового забезпечення АПК" (Москва, 1989); "Соціальні резерви трудового колективу: проблеми реалізації в умовах перебудови" (Феодосія, 1990); "Соціальні проблеми сучасного села" (Київ, 1988); "Соціологічні дослідження і соціальні технології" (Кіровоград, 1989); І-ІУ Всеукраїнських соціологічних конференціях “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000, 2002, 2004); ІІІ,У Всеукраїнських симпозіумах з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001, 2004); “Інтелігенція і влада” (Одеса, 2002); “Сільська молодь: проблеми і перспективи” (Черкаси, 2002).

Публікації. Основні положення дисертації відображено в одноосібній монографії, розділі колективної монографії, 20 статтях у провідних фахових виданнях, 17 статтях у збірниках наукових праць і матеріалах наукових і науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (418 найменувань). Обсяг основної частини дисертаці – 367 с.; 53 табл., 19 рис., список використаних джерел займають 66 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, показано зв’язок з науковими програмами, визначені мета, завдання, наукова новизна, практичне значення, апробація результатів дослідження та публікації.

У першому розділі “Методологічні засади дослідження процесів трансформації соціальної сфери українського села в умовах аграрної реформи” аналізуються основні соціологічні концепції модернізації та трансформації суспільства, розглядаються стратегія та результати реформування аграрного сектора в Україні, сформульована Концепція трансформації соціальної сфери українського села в умовах сучасної аграрної реформи, охарактеризована методика дослідження проблем трансформації та соціального розвитку села.

Проблеми модернізації суспільства, механізму його трансформації в історії соціологічної думки займають одне з провідних місць. Ще О.Конт вважав суспільні зміни філософськими домінантами соціуму, а Г.Спенсер намагався сформулювати і закони еволюції. Ф.Тьонніс і Е.Дюркгейм протиставляли доіндустріальне (архаїчне), переважно селянське, суспільство сучасному їм індустріальному за рівнем спільності, суспільної солідарності, соціальних зв’язків. Т.Парсонс будує свою еволюційну теорію на основі визнання трьох типів суспільств (трьох фаз еволюції): “примітивне”, “проміжне” та “сучасне”. Ознакою “сучасності”, за Парсонсом, є відокремлення правової системи від релігійної, формування адміністративної бюрократії, ринкової економіки та демократичної виборчої системи. Зміна типів суспільств відбувається шляхом актуалізації еволюційних універсалій,

З позиції теорії “ідеальних типів” розглядав соціально-економічний розвиток М.Вебер. Ідеальним типом, на його думку, є капіталізм з ринковою економікою, побудованою на принципах раціональності. Саме раціональність капіталістичного виробництва принципово відрізняє його від традиційного селянського господарства. “

Ідеальним типом” суспільства для К. Маркса був комунізм. Маркс обґрунтував антропоцентричний соціоприродний універсум, виходячи з “діяльностної” онтології, і вважав, що суспільство “не є твердим кристалом, а організмом, здатним до перетворень, і таким, що знаходиться у постійному процесі перетворення”. Маркс відокремлював поняття “суспільно-економічна формація” як абстрактну модель суспільного устрою від поняття “соціальний організм” як конкретно-історичну його характеристику. На наш погляд, неувага до цього принципового положення призводила до однобічного тлумачення соціологічної спадщини Маркса або як економічного детермініста, або ж як ідеолога насильницького повалення існуючого ладу.

Українські послідовники та одночасно критики Маркса М.Драгоманов і І.Франко пов’язували суспільні трансформації з ідеями свободи особистості, коли модернізація засобів виробництва і матеріальних умов життя є передумовою поширення суспільної свідомості, нових ідей, розвитку культури тощо. М.Грушевський і В.Винниченко заперечували існування загальних закономірностей суспільного розвитку і вважали, що не можна з наукових позицій передбачити всі етапи соціального розвитку, можна лише визначити типові ситуації та типові тенденції як певні емпіричні закони.

Значний внесок у теорію модернізації вніс П.Сорокін. Полемізуючи з К. Марксом, він заперечував існування історичних законів розвитку і стверджував, що “кожен закон, у дійсному розумінні цього слова, передбачає повторення; історія не знає повторення; через те вести мову про закон історії – значить не розуміти закону”. Цікавим з точки зору оцінки сучасних реформ в Україні є думка Сорокіна про те, що на відміну від революції реформа повинна відповідати базовим інстинктам народу, його уявленням про добро і зло. Якщо реформа не відповідає цій умові, то “мирний вихід з кризи малоймовірний”.

Відголос теорії класового конфлікту К.Маркса та М.Вебера, як першопричини соціальних трансформацій, відчувається у теоретичних поглядах П.Бурдьє. Через такі поняття, як габітус, поле, практики, він розглядає діалектику об’єктивного та суб’єктивного у соціальних змінах. Свій підхід до аналізу суспільства Бурдьє називає “структуралістським конструктивізмом”. Марксову теорію “історичного матеріалізму” як “інтегровану соціологічну парадигму” детально піддає критиці Е.Гідденс з позицій “теорії структурування”. Натомість він пропонує власну теорію соціальних змін, основними категоріями якої є “епізодичні переходи”, “просторово-часові перетини” та “контингентний історичний розвиток” Д.Рісмен намагався встановити взаємозв’язок між різними історичними епохами та типами “соціального характеру” або “способами конформності” індивідів.

Підходи традиційно-консервативної точки зору щодо напрямів та причин соціальних змін найбільш повно представлені К.Манхеймом. Він вважав, що задача суспільства полягає не в докорінному перетворенні існуючого соціального порядку, а лише в “усуненні незручного факту через реформи”, “покращенні” суспільства.

З точки зору феноменологічної соціології П.Бергера, “плюралізація життєвих світів” - найважливіша характеристика модернізації. Бергер, підтримуючи модернізацію в сфері економіки та технології, виступає рішуче проти модернізації в духовній сфері. Привертає увагу оцінка Бергером сучасного капіталізму як революційної сили “катаклізмічної трансформації”, до загострення соціальних протиріч якого веде саме модернізація через нормативне та міфологізоване розуміння “сучасного” і “прогресивного”.

У другій половині ХХ століття одним з центральних питань стала оцінка капіталізму та соціалізму з точки зору “сучасності” та “прогресивності”. Основою сучасної цивілізації Ф.фон Хайек вважав ринкову економіку і ставив знак рівності між ринком і мораллю. Причину кризи комуністичних режимів він бачив у боротьбі проти власності та традиційної моралі. З такою оцінкою не погоджується ліволіберальний соціолог М.Харрінгтон, який доводить, що капіталістичне суспільство досить успішно асимілює реформи соціалістичної спрямованості, навіть у супереч бажанням окремих представників класу капіталістів. Харрінгтона підтримує й англійський соціолог Б.Джордан. Він наголошує, що у державі, котра ґрунтується виключно на приватній власності, загальний добробут нібито розчинюється, його не видно через те, що людей спонукають лише власні інтереси і вони виявляють “суспільний інтерес” виключно до членів своєї родини.

Ж.-Ф.Ліотар вважає, що ані сучасність, ані постсучасність не можуть бути ототожнені і визначені як чіткі історичні сутності, у яких друге завжди іде “після” першого. З позицій теорії “соціальної дії” розглядає процеси трансформації А.Турен. За його оцінками, сучасному суспільству, що знаходиться в процесі перманентної трансформації, відповідає система дії, яку він зводить до трьох основних компонентів: свідомість, накопичення, культурна модель. Аграрне, традиційне суспільство, на думку Турена, являє собою модель найбільш слабкої історичності: накопичення зводиться до відтворення праці та її знарядь; культурна модель перетворює в цінність усе, що повторюється, і трансцендує постійність у релігійні вірування.

Ці аспекти модернізації та трансформації, що викладені в концепціях західних і вітчизняних соціологів, на наш погляд, мають важливе значення і при аналізі трансформаційних процесів, що відбуваються на пострадянському просторі. Проте, як справедливо зауважують керівники соціологічного проекту “Українське суспільство на межі ХХІ сторіччя” В.Ворона і Є.Головаха, ці концепції далеко не завжди корегують з реальністю, дійсним станом пострадянських, у тому числі й українського, соціумів. На думку Є.Суїменка, існує три основні версії, що характеризують українські перспективи: транзит від тоталітарного соціалізму до суспільства з ринковою, соціально орієнтованою економікою; перехід у стан країн “третього світу”; конвергенція як синтез кращих рис соціалізму, з одного боку, і ринкової економіки, з іншого.

Як визнає переважна більшість дослідників процесів модернізації, трансформації та розвитку, соціальні системи належать до найбільш складних, взаємозв’язки між їхніми елементами надзвичайно рухомі і часто-густо невизначені. А.Ручка, М.Михальченко, В.Танчер, М.Шульга звертають увагу на діалектику еволюційних та революційних факторів трансформаційних процесів. На думку Т.Заславської, під трансформацією розуміється “безліч економічних, політичних і соціальних процесів, що складно переплітаються. Однак що у що перетворюється, або від чого до чого здійснюється перехід – поки що до кінця не з’ясовано”.

У дисертації висвітленіі основні причини такої невизначеності: механічне перенесення західних теорій модернізації і трансформації на інший соціальний ґрунт, з (“імітація трансформації”); неприйняття нововведень звичайною свідомістю, “рецидивами презентизма первісного мислення” (І.Бестужев-Лада); різне розуміння соціологами змісту теорії соціально-історичної циклічності; суперечлива, занадто заідеологізована оцінка характеру суспільства радянського типу та існуючих типів сучасного постіндустріального суспільства тощо. В.Хмелько, В.Тарасенко називають трансформаційні процеси в Україні “інвалюційною модернізацією”, яка може привести до негативних наслідків. На думку М.Дряхлова, В.Іванова, Т.Рудніцької, С.Катаєва, Л.Нельсона та інших соціологів, провідною сферою суспільства, що акумулює у собі досвід усіх попередніх поколінь і є захисною силою соціуму, виступає соціокультурна сфера. Вона виконує трансформаційну, селекційну та інноваційну функції. Проте в соціокультурній сфері модернізація ускладнена особливостями і традиціями конкретного соціуму, без врахування яких досягнення мети модернізації стає досить проблематичним.

Аналіз соціологічної літератури дозволяє зробити висновок про наявність загальноцивілізаційних закономірностей та механізмів трансформаційних процесів. Вони передбачають присутність загальносуспільної потреби у модернізації, активних ініціаторів і агентів соціальних перетворень, чітко визначеної, зрозумілої та прийнятної для більшості соціуму ідеї, мети та соціальної ціни трансформації. При всій важливості орієнтації на певний зразок (ідеальну модель) соціального устрою, що відповідає критеріям “сучасного” суспільства, слід обов’язково враховувати історичні, національні, культурні, економічні та інші особливості кожного окремого соціуму.

Сучасний етап ринкового реформування в Україні поставив в центр уваги долю аграрних відносин. В дисертації наведена характеристика реального стану трансформаційних процесів у аграрному секторі України, який визначався глибокою всеосяжною кризою. До причин і факторів, що вплинули на соціально-економічну ситуацію в АПК, слід віднести такі: негативне ставлення до досягнень попереднього періоду розвитку аграрного сектора призвело до руйнації не тільки того, що дійсно заважало утвердженню ринкових відносин, але й взагалі до знищення створеної десятиріччями аграрної системи; відмова від державних дотацій сільському господарству поставила аграрний сектор у невигідне становище в умовах ринкової стихії, дисбалансу цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; недостатнє усвідомлення реформаторами реального стану аграрної економіки, відсутність науково обґрунтованої аграрної політики, технології реформ, невміння визначати кінцеву модель та соціальну ціну аграрних перетворень.

Незважаючи на помилки та прорахунки, ми вважаємо, що аграрна реформа набула незворотного характеру. В українському селі на початок ХХІ століття затвердилася нова соціальна якість – приватна власність на землю, і, як показують соціологічні дослідження, ринкова ментальність стала реальним фактором селянської свідомості.

Проте сьогодні надзвичайно важко зробити висновок про однозначну (позитивну чи негативну) оцінку аграрних реформ на селі самими селянами. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного групою вчених Інституту соціології НАН України під керівництвом В.Тарасенка, участь у якому брав і здобувач. Переважно позитивно результати аграрних реформ оцінюють лише 9% сільських респондентів, переважно негативно – у п’ять разів більше (47%), а майже стільки ж (44%) не дали чіткої відповіді. Тільки 6% респондентів вважають, що реформи йдуть у правильному історичному напрямі; у сім разів більша кількість селян (44%), навпаки, дотримуються думки, що реформи йдуть у невірному історичному напрямі. Незважаючи на очевидну перевагу негативних оцінок аграрної реформи над позитивними, на наш погляд, не слід робити висновок про повне несприйняття селянами радикальних перетворень на селі. Половина респондентів або не може, певно, оцінити ці процеси, або результати реформ не повною мірою відповідають їхнім очикуванням. Селяни майже не сподіваються на підвищення свого життєвого рівня та покращення відносин між людьми. Натомість третина респондентів впевнена, що реформи зумовлюють занепад села (36%) та сприяють розвалу сільськогосподарського виробництва (33%). Характерно, що суммарна кількість оцінок, які можна визначити як позитивні, майже у п’ять разів менша, аніж негативних суджень.

На нашу думку, одна з причин незавершеності ринкових спроб у сільському господарстві полягає в тому, що автори реформ розглядали селянство як об'єкт реформування. І хоча при цьому багато було зроблено в інтересах селянської маси, проте реформатори, як правило, намагались "підтягнути" селянство до вимог суспільства, часто нехтуючи особливостями селянської психології.

Не викликає сумніву, що будь-яка реформа має як руйнівні, так і конструктивні наслідки. Проте неодмінною умовою успіху реформи є ситуація, при якій негативні для населення наслідки перетворень принаймні ненабагато перевищують позитивні, тобто суттєво не погіршують існуючий порядок речей. В іншому випадку втрачається головна мета трансформації. Німецький соціолог Р.Дарендорф назвав процес радикальних змін у суспільстві рефолюцією, тобто поєднанням революції і реформи. Цей термін, на наш погляд, цілком вдало характеризує процеси, що відбуваються в аграрній сфері України.

Центральним питанням аграрних реформ є питання власності на землю. В різних регіонах України історично склалися різні форми землеволодіння та землекористування. Через те ми переконані, що встановлювати для всієї України лише один з вищезазначених принципів власності на землю - приватну, колективну чи державну - справа не тільки неможлива, а й за суттю та наслідками шкідлива.

Ринок передбачає існування інституту приватної власності на землю. В Україні вона вже існує і де-юре, і де-факто. У нових законодавчих актах повністю вилучено положення про колективну власність на землю. Ми вважаємо, що така ситуація є тимчасовою, викликаною особливостями сьогоднішнього етапу аграрної реформи. З часом практика реформування призведе до відтворення реальної колективної власності на землю шляхом соціально-економічної інтеграції землевласників. Тим більше, що форма власності не завжди є визначальною для ефективного господарювання. Одночасно слід підкреслити, що далеко не кожен приватний власник є ефективним господарем. Ми вважаємо, що є шлях, котрий в певній мірі долає суперечності, які виникають у процесі приватизації в аграрній сфері. Це – оренда. Існуючих законодавчих актів на сьогодні достатньо для того, щоб селяни ставали володарями та користувачами землі, а в подальшому - і розпорядниками її.

Особливістю сучасного суспільства є те, що центр уваги все більше переноситься з суто матеріальних умов людського існування на розвиток суспільного інтересу, відтворення людського потенціалу, соціальних відносин загалом. На наш погляд, не слід протиставляти так званий “сферний” підхід до соціального життя розумінню його як “системи відносин”. Під соціальною сферою села ми розуміємо відносно самостійну сферу життєдіяльності сільського суспільства, що охоплює як матеріально-речові умови існування сільського соціуму, так і відносини між соціальними класами, верствами та групами сільського населення, у середині цих спільностей, а також між окремими індивідумами, які займають неоднакове становище в суспільстві та виконують різні соціальні ролі, беручи участь у соціальному житті.

Значна увага до соціальних питань пов’язана й з задекларованим українським керівництвом “європейським вибором”, де модель соціально орієнтованої ринкової економіки є переважаючим чинником. У представленій до захисту дисертації ми пропонуємо Концепцію трансформації соціальної сфери українського села в умовах сучасної аграрної реформи. Вона є результатом узагальнення теоретичних розробок та історичного досвіду процесів модернізації та трансформації суспільства, аналізу результатів аграрної реформи в Україні, нормативних і програмних документів щодо трансформаційних процесів в соціальній сфері українського суспільства за роки незалежності, багаторічних досліджень автора серед різних груп сільського населення у багатьох регіонах України, використання наукових і статистичних матеріалів з означеної проблеми.

Концепція складається з трьох самостійних, але пов’язаних між собою блоків: “Методологічні засади трансформації соціальної сфери села”, ”Фактори, що впливають на трансформацію соціальної сфери села” і “Зміст та основні напрямки трансформації соціальної сфери села”. Кожний з цих блоків має свою структури та вектори взаємозв’язків і взаємовпливів.Зрозуміло, що схема охоплює лише найсуттєвіші риси процесу трансформації соціальної сфери українського села в умовах сучасної аграрної реформи. Проте вона дозволяє зробити соціальну діагностику стану соціальної сфери села на межі тисячоліть, виявити проблемні позиції, які ускладнюють або навіть гальмують досягнення загальновизначеної мети модернізації українського сільського соціуму у відповідності з вимогами сучасного світового розвитку, запропонувати певний прогноз щодо перспектив і очікуваних результатів трансформаційних процесів.

Теоретичним і методологічним підґрунтям формулювання Концепції трансформації соціальної сфери села є наукові праці з проблем модернізації та трансформації суспільства, наявна законодавчої база соціальних перетворень, що сформувалася в Україні протягом останніх п’ятнадцяти років, зокрема законодавчих і нормативних актів щодо соціальної сфери суспільства. Концепція встановлює фактори, що вливають на трансформацію соціальної сфери села: макроекономічні та макросоціальні фактори, проблеми людського потенціалу, трансформаційна активність сільського соціуму, проблеми трансформації соціальних інститутів та реалізації соціальної політики. Концепція визначає зміст та основні напрями трансформації соціальної сфери села: зміни у соціальній та інституційній структурі села, формування сільського життєвого середовища, розвиток соціальної інфраструктури села та очікувані результати трансформації соціальної сфери села. Детально ці проблеми розглядаються у наступних розділах дисертації.

У дисертації наведена характеристика основних методів, за допомогою яких була отримана соціологічна інформація щодо трансформаційних процесів у соціальній сфері українського села.

У другому розділі “Соціальні проблеми трансформації сільського життєвого середовища” проаналізовано стан і перспективи модернізації сільської поселенської мережі, вплив депопуляції сільського населення на перспективи трансформаційних процесів в українському селі, визначені шляхи модернізації соціальної інфраструктури села як матеріально-речової основи сільського життєвого середовища, розкриті напрями ринкової трансформації сільськогосподарської праці та становлення підприємництва на селі, обґрунтовано зміст інвайронменталізму як концептуальної основи розвитку соціоекосистеми “природа-сільськогосподарська праця-суспільство”.

Однією з найдавніших підструктур соціальної диференціації суспільства є розподіл за територіальною, поселенською ознакою. Регіональне групування дозволяє визначити тенденції сільського розселення. По-перше, за період 1991-2004 років сільське населення України зменшилося на 8,4%, або на 1млн.419 тис.чол. Це свідчить про деяке уповільнення темпів скорочення сільського населення у порівнянні з попереднім десятиріччям. Проте у Центральному регіоні темпи зменшення сільського населення були вдвічі більші, ніж у цілому в Україні, а в Північному - втричі більші. Безумовно, тут найбільше відчуваються наслідки Чорнобильської катастрофи, але, якщо тенденція збережеться, ситуація в північних і центральних областях може привести до катастрофи у відтворенні населення. По-друге, протилежну тенденцію демонструють більшість областей Західного регіону. По-трете, неухильне зменшення сільського населення може призвести до загострення проблеми трудового потенціалу села.

У дисертації розглядаються різні типи сільських поселень, взаємозв’язок і взаємообумовленість перспектив сільської поселенської мережі з розв’язанням соціальних проблем села. Більше третини сільських населених пунктів України - малі села (35%), .серед яких 84% - це так звані "вмираючі" села: безлюдні, занепадаючі та з поганим демографічним фоном. У них проживає майже 6% загальної чисельності сільського населення. Матеріальна база соціальної сфери тут найгірша. Чверть сільських поселень належать до середніх, в яких проживає 14% сільського населення, достатньо розвинута соціальна сфера. Великих сіл - 40%, але саме в них проживає основна маса сільського населення - 80%. У великих селах зосереджена значна мережа об'єктів соціальної сфери. З точки зору соціального відтворення села - це найбільш оптимальний тип сільського поселення, що має всі необхідні компоненти життєдіяльності: пристойний демографічний фон, достатній рівень трудових ресурсів і задовільну матеріальну базу для здійснення соціальної політики.

Якщо порівнювати сільську поселенську мережу, що склалася у різних регіонах України, неважко помітити, що найбільш перспективною є західноукраїнська, де відсоток "вмираючих" сіл втричі менший республіканського рівня і в три-чотири рази менше, ніж на Півночі, Сході та у Центрі. Цілком зрозуміло, що без державної підтримки села, особливо розвитку соціальної сфери, через деякий час може зникнути третина існуючих українських сіл. І це матиме надзвичайно негативні наслідки для всієї держави.

Населення регіонів та взагалі поселенської мережі не є завжди постійною категорією. Окрім суто демографічних причин, до змін призводить міграція населення. Основними напрямками внутрішніх міграцій є "село-мале місто-велике місто", "село- велике місто", "село-село", "місто- село". Якщо за радянських часів домінантою міграційних процесів в Україні був відтік сільських жителів, переважно молоді, у міста, то у подальшому міграційний потік змінив напрямок. Зараз можна вести мову про деяку стабілізацію міграційних обмінів між містом і селом. Останнім часом набула помітного значення трудова міграція за кордон. І хоча на селі, як показують результати соціологічних опитувань, проведених здобувачем у різних регіонах України, міграційні очікування менш поширені, аніж у місті, кожен дев’ятий-десятий молодий мешканець села прагне виїхати за кордон для працевлаштування.

Статистика природного руху населення свідчить про те, що сільське населення вступило до смуги демографічної кризи. Серед народжених у 1991-2003 рр. 36,6% складають жителі сільської місцевості, але серед померлих питома вага селян сягає вже 40,8%. Саме через те селянська частка складає 47,8% усього від'ємного "приросту" населення держави. За даними офіційної статистики, 112 сільських районів держави віднесені до зони демографічної кризи. Сільське населення України можна розглядати як застаріле і таке, що зменшується. На селі питома вага чоловіків дещо вища, ніж загалом у державі. Найсприятливіше співвідношення статей спостерігається серед сільського населення південних та західних областей України, найскладніша ситуація – в центральних та північних областях.

Як видно з побудованої нами динамічної статево-вікової піраміди, протягом десяти років вікова структура сільського населення України дещо покращилася з точки зору співвідношення різних вікових груп. На жаль, відбулося це не завдяки покращенню умов для народження і виховання дітей, а через різке збільшення смертності серед літніх людей. Регресивність вікової структури сільського населення України негативно впливає на формування трудового потенціалу сільського господарства. Проте у 2001-2004 роках ситуація дещо покращилась. Крім суто демографічних