КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

САВЕНКО АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 81’255.4’373.7=14’06=161.2

НОВОГРЕЦЬКА ФРАЗЕОЛОГІЯ ТА ЇЇ ВІДТВОРЕННЯ

В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ РОМАНІВ

Н.КАЗАНДЗАКІСА ТА С.МІРИВІЛІСА

Спеціальність 10.02.16 — перекладознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі елліністики Інституту

філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Клименко Ніна Федорівна,

професор кафедри елліністики Київського національного

університету імені ТарасаШевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

академік АН ВШ України

Зорівчак Роксолана Петрівна,

завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної

лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського

національного університету імені Івана Франка

МОН України;

кандидат філологічних наук

Головач Уляна Володимирівна,

викладач кафедри класичної філології, віце-ректор

з наукових питань Українського Католицького

Університету МОН України

Провідна установа: Запорізький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра теорії і практики перекладу

Захист відбудеться 23 березня 2006 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

ім. М.О.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий 21 лютого 2006 року.

Учений секретар д. філол. наук,

спеціалізованої вченої ради доц. Смущинська І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній елліністиці фразеологічний міжрівень мовної системи, його обсяг та якісний склад одиниць є маловивченим та описаним феноменом. Найбільший інтерес як грецьких, так і зарубіжних учених пов’язаний з дослідженнями периферійних щодо самого міжрівня одиниць, які є показовими в етнокультурному плані і через вплив грецької мови на розвиток європейського культурного простору набули інтернаціонального статусу, увійшли до лексиконів багатьох європейських мов. Окремі порівняльні (Н.Ф. Клименко, О.Ю. Мігачева, Г.І. Шевченко) та контрастивні (У.В. Головач, О.Д. Пономарів) дослідження грецької фразеології розкривають багато типологічних характеристик одиниць фразеологічного міжрівня та їхнього функціонування, проте є недостатніми для цілісного, системного вивчення, з’ясування мотиваційних особливостей використання його одиниць у різножанрових текстах. Додаткового вивчення потребує розкриття функціональної значущості фразеологічної одиниці (ФО) в процесі породження тексту, стилістичних та дискурсивних функцій різних фразеологічних класів, що в своїх працях намагаються вирішити лінгвісти різних напрямків: фразеологи (В.В. Виноградов, Д.О. Добровольський, О.В. Кунін, Х. Симеонідис, В.М. Телія ), перекладознавці (Р. Белл, Р.П. Зорівчак, Л.В. Коломієць, В.М. Коміссаров, М.О. Новикова, О.Д. Швейцер, О.І. Чередниченко), когнітивісти (Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, Ю.М. Караулов, О.С. Кубрякова, Ю.С. Степанов),текстологи (М.М. Бахтін, Н.С. Валдіна, І.Р. Гальперін, М.Н. Кожина, Г.В. Колшанський, Ю.М. Лотман, З.Я. Тураєва), психолінгвісти (В.В. Красних, О.О. Леонтьєв), етнолінгвісти та лінгвокультурологи (М.Ф. Алефіренко, Д.Б. Гудков, М.І. Толстой). Оскільки істотними дискурсивними функціями ФО є текстопороджувальна та текстоформативна, для окремої теорії перекладу, що розглядає перекладацький процес як „опосередковану міжмовну комунікацію” (О.Д. Швейцер), або як вторинне кероване породження тексту згідно з наявною моделлю за допомогою іншого мовного коду, важливе дослідження поведінки фразеології в оригінальному тексті задля вироблення певної множини перекладацьких стратегій, метою яких є відтворення семантики та функціональності таких одиниць у певному сегменті перекладного тексту.

Актуальність дисертації випливає із сучасних вимог до художнього перекладу, коли йдеться про герменевтичну рецепцію оригінального тексту перекладачем, в основі якої лежить відтворення значущих у плані дискурсивної цілісності твору фразеологічних одиниць на мікро- та макротексуальному рівні. Фразеологізми як носії лінгвокультурної концептуальної інформації відіграють важливу роль у вираженні авторського художнього задуму, формуванні ідейно-тематичної макроструктури художнього твору, а також у доборі мовленнєво-жанрових регістрів, до яких буде звертатися автор. Діахронна маркованість плану вираження багатьох фразеологічних одиниць новогрецької мови, походження їх з прецедентих текстів грецького культурного простору сприяють утворенню інтертекстуальних зв’язків в оригінальному тексті, відтворення яких вимагає з боку перекладача системного підходу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у рамках розробки комплексної наукової теми кафедри елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Україно-грецькі мовні зв’язки”, яка є складовою частиною наукової теми „Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів”, затвердженої Міністерством освіти і науки України, що її розробляють науковці Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом доктора філол. наук, проф. О.І. Чередниченка.

Мета дослідження полягає у вивченні в перекладознавчому аспекті функціональних характеристик новогрецьких фразеологічних одиниць у формуванні контексту художнього твору, в дослідженні специфіки оказіональної фразеологізації елементів оригінального тексту та способів відтворення такої фразеоматики в українському перекладі зі збереженням її оригінальних дискурсивних характеристик.

Досягнення мети дослідження вимагає реалізації таких завдань:

з’ясувати особливості формування фразеологічного значення внаслідок вторинного семіозису та вплив етапів формування на перекладність ФО в художньому дискурсі;

уточнити класифікацію основних одиниць фразеологічного міжрівня новогрецької мови та розкрити їхню роль у відтворенні дискурсивної цілісності оригіналу в перекладному тексті;

розглянути форми текстового функціонування ФО в контексті породжувальності фразеологічного контексту під час перекладу оригіналу українською мовою;

визначити зв’язок між прецедентністю текстового елементу та можливістю його оказіональної фразеологізації в дискурсі оригіналу та перекладу.

Об’єктом дослідження є фразеологічні одиниці, виявлені в текстах романів Н.Казандзакіса і С.Міривіліса, та їхні відповідники в перекладах цільовою (українською) мовою.

Предметом дослідження виступають функціонально-семантичні особливості новогрецьких ФО в текстах романів „Лихі та кумедні пригоди Алексіса Зорбаса” (ЛткпАЗ), „Капітан Міхаліс (Свобода або смерть)” (КМ) Н.Казандзакіса та „Життя в могилі” (Жвм) С.Міривіліса і їхніх українських перекладах.

У роботі використані такі наукові методи дослідження: метод фразеологічної ідентифікації (О.В. Куніна) з елементами дистрибутивного аналізу (при формуванні корпусу фразеології текстів досліджуваних авторів); метод зіставного перекладознавчого аналізу (при дослідженні шляхів передачі українською мовою ФО новогрецького художнього тексту); метод структурного моделювання з елементами трансформаційного (при аналізі структурних особливостей фразеологізмів, зокрема, визначенні безпосередніх складників звороту, його внутрішньої форми, пропозиційної структури та її впливу на здатність вільного словосполучення взяти участь у семантичних трансформаціях, пов’язаних із вторинною номінацією); метод дискурсивного аналізу тексту з елементами контент-аналізу мікроконтекстів (при визначенні специфіки дискурсивних функцій фразеологізму в конкретному тексті); метод типологічного порівняння художніх текстів (при з’ясуванні впливу жанрової типології, що характерна для певного культурного простору, на механізм добору мовних засобів (фразеології в нашому випадку) для реалізації певних комунікативних намірів та використання певних комунікативних тактик).

Матеріалом дослідження слугують 4717 фразеологізмів, дібраних з оригінальних текстів двох романів Н.Казандзакіса („Капітан Міхаліс (Свобода або смерть!)”, „Лихі та кумедні пригоди Алексіса Зорбаса”) та одного роману С.Міривіліса („Життя в могилі”) і їхніх українських перекладів, здійснених А.Чердаклі, І.Гречанівським, О.Пономаревим. Обсяг аналізованого оригінального тексту становить 1309, україномовного перекладу — 1168 сторінок, розбіжність між обсягом сторінок новогрецького та українського текстів пояснюється використанням різного шрифту.

Наукова новизна роботи полягає у вдосконаленні класифікації одиниць фразеологічного міжрівня новогрецької мови; уточненні форми дискурсивного функціонування ФО ядерної та периферійної зони міжрівня в оригіналі та можливості збереження цих функцій у тексті перекладу; з’ясуванні механізмів оказіональної фразеологізації в художньому новогрецькому дискурсі та способів відтворення в українському перекладі оказіональної фразеології з урахуванням мовленнєво-жанрових регістрів (МЖР) оригіналу. В роботі вперше в українській неоелліністиці досліджено відтворення в українському перекладі інтертекстуальної фразеології новогрецького оригіналу.

На захист винесені такі положення:

Вплив грецької мови на українську в площині фразеологічних запозичень може бути прямим (фразеологічні грецизми) та опосередкованим (інтернаціональна фразеологія) і відображатися як в ядерній, так і в периферійній зонах фразеологічного міжрівня. Наявність прямих запозичень у більшості випадків спрощує процес перекладу, проте їхній відсоток у мові не є високим. Під час перекладу художнього тексту перекладач узгоджує свій вибір аналогічного або трансформаційного способу перекладу ФО з дискурсивним параметром питомих ФО, який виявляється у їхній значущості для мікро- або макротекстуального рівнів оригіналу.

Складність відтворення цільовою мовою ФО, використаних у романах Н. Казандзакіса та С. Міривіліса, випливає із різного обсягу архаїчних елементів фразеологічних міжрівнів новогрецької та української мови. Така різниця обсягу пов’язана з тим, що новогрецька літературна мова, яка забезпечує всі сфери існування суспільства, утворилася внаслідок об’єднання двох типологічно подібних, але структурно відмінних мовних форм — катаревуси та димотики, що відрізнялися сферою використання.

Функціонування ФО в художньому тексті є експліцитно / імпліцитно концептуальним. Експліцитно концептуальним ФО притаманний високий рівень іллокутивного спонукання в процесі породження тексту. Функціонування таких одиниць у тексті є концептуально-домінантним, текстопороджувальним, пов’язаним як з мікро-, так і з макроконтекстом, а також з інтертекстуальністю твору. Їхній переклад у художньому дискурсі вимагає від перекладача виходу в широкий культурологічний контекст під час моделювання тексту мовою перекладу (МП), в результаті чого з множини можливих варіантів відтворення ФО обирається той, семантика якого найкраще виражає дискурсивні особливості оригіналу (насамперед, його когнітивні та прагматичні параметри).

Дискурсивна ідіоматика в романах Н.Казандзакіса та С.Міривіліса є одним з компонентів вираження мовленнєво-жанрового регістру, функціональні елементи якого сприяють процесу співвіднесення реципієнтом конкретного твору з множиною культурно значущих текстів-типів, що збагачує прочитування оригіналу. Відтворення жанрових домінант, виражених ФО, підсилює операційні можливості сприйняття реципієнтом, який належить до іншого культурного простору, часткового та цілісного авторського задуму.

Прецедентний характер багатьох ФО в романах Н.Казандзакіса та С.Міривіліса впливає на їхню інтертекстуальну значущість. Для системної передачі таких ФО перекладач має звертатися безпосередньо до прецедентних текстів, вилучаючи одиниці з питомого контексту, та додатково тлумачити у виносках їхнє походження. Через відсутність українських перекладів значної кількості прецедентних для грецької культури текстів перекладачі романів Н.Казандзакіса та С.Міривіліса інколи опускають ФО, що з них походять, та дещо обмежують множину смислів оригіналу. Компенсаційною тактикою, реалізованою в перекладах романів, в таких випадках є метафоризація перекладу, тобто передача іллокутивної сили оригінальної ФО експресивним перифразом.

Дискурсивна фразеоматика формується в конкретному творі та є оказіональною щодо базових одиниць міжрівня. Підставою для її появи слугують прагматично-комунікативні та семантико-стилістичні фактори, пов’язані з реалізацією художнього задуму автором. До дискурсивної фразеоматики романів Н.Казандзакіса належать авторські фразеологічні оказіоналізми; в романі С.Міривіліса дискурсивними фразеоматизмами виявляються фразеологізовані цитати. Дискурсивний аналіз оригіналу визначає обсяг і системність фразеоматизмів такого різновиду та допомагає перекладачеві з’ясувати ступінь інтертекстуальності або інтеркультурності одиниці, що впливає на вибір аналогічного / трансформаційного способу її відтворення в перекладі. Перекладачі аналізованих художніх творів під час відтворення таких одиниць віддають перевагу фразеологічному калькуванню. Використання трансформаційного способу під час перекладу прецедентних цитат в романі С.Міривіліса призводить до втрати інтертекстуальних компонентів їхньої семантики.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що в ній: уточнено — з перекладознавчого погляду — обсяг та структуру фразеологічного міжрівня новогрецької мови; обґрунтовано збільшення класів одиниць периферійної, фразеоматичної зони за рахунок дискурсивної фразеоматики; досліджено значущість збереження в перекладі дискурсивної фразеології задля відтворення художньої цілісності оригіналу; розглянуто зв’язок інтертекстуальної фразеології з прецедентними текстами грецької культури та мотивовано необхідність маркованого відтворення такого зв’язку в українському художньому перекладі.

Практична цінність результатів дослідження визначається можливістю використання його в науково-дослідницькій роботі, лексикографічних студіях (укладанні лексико-фразеологічних словників конкретного автора), в розділах лекційного курсу з лексикології новогрецької мови, присвячених питанням фразеології, та застосування новогрецького мовного матеріалу в спецкурсах з етнолінгвістики, лінгвокультурології, теорії та практики перекладу.

Апробація положень і публікації. Основні положення роботи були виголошені на шести міжнародних наукових конференціях та симпозіумах: „Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах” (Київ, 2002), „Мова і культура” (Київ, 2002), „Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003), „Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2003), „Нікос Казандзакіс та Україна” (Київ, 2003), „Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (Київ, 2004). Основні теоретичні положення роботи висвітлено у п’яти одноосібних статтях автора, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Мета та завдання дослідження зумовили таку структуру роботи: вступ, три розділи з висновками до кожного з них, загальні висновки, список використаних наукових і лексикографічних джерел, художньої літератури, додатки; загальний обсяг дисертації 235 сторінок (з них 192 сторінки основного тексту). Список використаних джерел охоплює 366 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність, новизна теми, зв’язок з науковими програмами, планами і темами кафедри; окреслені об’єкт, предмет, матеріал, мета та завдання роботи; викладені методологічні засади; визначені теоретична та практична цінність дисертації; сформульовані основні положення, що виносяться на захист; вказано на апробацію роботи.

У першому розділі „Новогрецька фразеологія як об’єкт перекладознавства” представлено концепцію дослідження, здійснено критичний огляд сучасних підходів до виділення одиниць фразеологічного міжрівня новогрецької мови та способів їхнього відтворення мовою перекладу з урахуванням жанрової специфіки перекладного тексту. Сучасні фразеологи одностайні в тому, що попри важливу функцію формальних структур одиниці (поверхневого представлення) саме семантика та процеси, що впливають на її утворення, відіграють вирішальну роль у формуванні фразеологічного міжрівня. Семантика фразеологічної одиниці має дворівневу структуру семантичного представлення, що складається з поверхневого та глибинного рівнів. Специфіка семантики одиниць фразеологічного міжрівня полягає у тому, що семний набір ФО є кореферентним. З одного боку, референтом ФО є явище / об’єкт та їхні ознаки Світу-Реальності, з іншого — кореферентом є явище / об’єкт та відповідні ознаки Світу-Дискурсу. Етимологічна релевантність, іншими словами, мотивованість ФО, є вагомим чинником для її текстової реалізації. Залежно від типу тексту та властивого йому мовленнєво-жанрового регістру мовець може модифікувати конкретну мовленнєву стратегію в сенсі добору мовних засобів для реалізації мети комунікації. Мовець-перекладач не в змозі так само вільно підходити до добору мовних засобів для передачі тексту мовою оригіналу (МО), оскільки крім уже експлікованих форм мовленнєво-жанрового регістру МО він має корегувати свій вибір із МЖР власної мови та вибирати одиницю, максимальна кількість ознак якої відповідає обом регістрам. ФО є однією з найбільш концептуалізованих одиниць мови, семантичне представлення якої дає безпосереднє уявлення про специфіку концептуалізації дійсності певною етнокультурною спільнотою, відображення такої концептуалізації в мові та різноманітних культурних артефактах, найважливішим з яких є текст. Концептуальність ФО формує її дискурсивний параметр, що виражає релевантність певного мовного знаку, використаного адресантом для досягнення власної комунікативної мети, що відбивається на прочитуванні адресатом цього знаку в певному соціокультурно обумовленому контексті. Якщо позатекстово переклад ФО можна здійснити за допомогою як аналогічного, так і трансформаційного способів, то в тексті дискурсивний параметр ФО впливає на безпосередній вибір способу перекладачем задля відтворення художньої цілісності тексту.

Дослідження новогрецької фразеології передусім вимагає від дослідника з’ясування статусу новогрецької мови — окремої мови чи окремого мовного періоду. Якщо давньо- та новогрецьку розглядати як близькоспоріднені мови, то багато ідіоматизмів та фразеоматизмів, що використовуються на сучасному етапі, слід вважати запозиченнями; якщо давньо- та новогрецьку мови розглядати як різні періоди однієї мови, то ті самі елементи мають розглядатися як фразеологічні архаїзми. Архаїзованість поверхневого представлення ФО, будучи дискурсивно значущою для діегетичного простору тексту, спонукає перекладача звертатися до відповідних або схожих МЖР власної мови задля частково еквівалентного відтворення ситуації в Світі-Дискурсі оригіналу.

Грецька та українська мови, крім генетичної спорідненості, мають тривалу історію прямих та опосередкованих взаємовпливів, ареального співіснування тощо. Через історичні обставини зв’язки між двома мовами з часом стали більш опосередкованими. Активізації культурного діалогу, зокрема, сприяла перекладацька діяльність. Цей культурний діалог розпочало старше покоління українських елліністів на чолі з професором А.О. Білецьким. Основними установками його послідовників щодо перекладу були: 1) вивчення культурно-історичного фону оригінального твору для максимального збереження його дискурсивного простору, особливо стилістичних регістрів, відтворення етнокультурної специфіки; 2) обов’язкове культурологічне коментування перекладеного тексту; 3) використання герменевтико-онтологічного підходу до перекладу художнього твору, яке полягає в тому, щоб „змусити” оригінал „говорити за себе” мовою перекладу” (Л.В. Коломієць).

В другому розділі „Текстові функції новогрецької фразеології в оригінальному та перекладному тексті” досліджено мікро- та макротекстуальне функціонування ФО в оригінальному тексті та відображення таких функцій у перекладі.

Під час перекладу художнього твору особливого значення набуває відтворення текстопороджувальних та текстоформативних функцій оригінальних ФО. Текстопороджувальна функція ФО в тексті впливає на появу дискурсивної когерентності та активізується в мікро- або макроконтекстах, текстоформативна — на текстуальну когезивність продукту мовленнєвої діяльності. ФО, що мають першу функцію, належать до ядерної зони концептуальної картини світу і в мовній картині світу існують у вигляді мовних універсалій: концептів, які належать до семантичних примітивів, та когнітивних схем. Текстоформативна функція має яскраве етнолінгвістичне забарвлення, оскільки випливає з комунікативних стратегій, вироблених певною спільнотою, а, отже, відносних в історичному плані. Формотворчий вплив ФО на контекст полягає у наданні внутрішньої когерентності певному текстуальному елементу, коли експресивність ФО підсилює іллокутивний вплив повідомлення на реципієнта. Залежно від напрямку формотворчого впливу ми виділяємо анафоричну, катафоричну та рамкову експлікацію контексту за допомогою ФО: 1) приказка „мрспт гксемьт кбй рЯущ сЭмб”, „Бн Эрбйсне фз чЮсб… Бн рЬлй ден фзн Эрбйсне… > Мрспт гксемьт кбй рЯущ сЭмб” (ЛткпАЗ, у. 200); 2) ідіома „енюрйпт енщрЯщ”, енюрйпт енщрЯщ > рсьущрпн рспт рсьущрпн” (Жвм, у. 240); 3) ідіофразеоматизм „Эчей (кбнеЯт) демЭнп фп гЬйдбсп”, „РпллпЯ рйуфеэпхн уфзн РбсЬдейуп > кй Эчпхн демЭнп фп гЬйдбсп фпхт... > Егю ден Эчщ гЬйдбсп, еЯмбй леэфеспт…” (ЛткпАЗ, у.178). Перекладач жорстко не обмежений вибором способу перекладу і керується, як правило, прагматичною доцільністю у використанні аналогічного або трансформаційного способів. Однак, створюючи в процесі інтерпретації дискурсивний простір власного тексту, перекладач потрапляє під подвійне іллокутивне спонукання: 1) оригіналу з усіма його мовно-культурними кодами та регістрами та 2) власного мовно-культурного простору, що часто створює ситуацію необхідності фразеологічної компенсації контексту. У таких випадках іллокутивна сила твору МО спонукає перекладача вдаватися до формального „нарощення” тексту задля збереження його художньої та дискурсивної повноти, наприклад, „брЭнфбсз, бкесбмЯдщфз рсьуцхгб” (Жвм, 120-121) — „не мала ні хати, ні в хаті” (Жвм, 96); „фп мхбль фпх де чЬлбуе,” (ЛткпАЗ, 85) — „(розум) не зійшов на пси” (ЛткпАЗ, 90). Однією з причин фразеологічної компенсації в тексті перекладу є, на наш погляд, якісне не збігання обсягу мовних одиниць жанрового регістру оригінального та перекладного тексту, тобто дискурсивні параметри, що створюють самий прецедент комунікативної ситуації.

Схожим з фразеологічною компенсацією контексту процесом є підвищення фразеологічної експресивності тексту МП завдяки використанню ФО з експліцитним внутрішнім образом під час відтворення „безобразних” ФО. Так, використання в „ЛткпАЗ” експресивно маркованих ФО у передачі висловлювань Зорбаса (наприклад, „еЯде (кй Экбме — оказіональне розширення) кй Эрбие рпллЬ” (ЛткпАЗ, 89) — „був чолов’яга на коні і під конем, бачив смаленого вовка” (90)) замість стилістично нейтральних ФО оригінального тексту пояснюється тим, що перекладач намагався передати за допомогою мовних одиниць „простонародність” образу Зорбаса так, щоб він став переконливим для читача перекладу і асоціювався у нього з стереотипним образом „людини з народу”.

Особливими випадками вживання ФО є реактивізація поруч із основною комунікативно-прагматичною функцією фразеологізмів їхньої номінативної функції внаслідок конситуативної заміни мовцем референтів (предметів або подій) у Світі-Дискурсі. Часто автор не просто наділяє ФО ознакою конотативного супровідника основного змісту повідомлення, що дублює і експресивно наповнює зміст повідомлення (як правило, передаючи негативно-дубітативну експресивність), посилюючи суб’єктивну модальність всього висловлювання. Внаслідок цього виникають фразеологічні оказіоналізми, які створюють значні проблеми при перекладі у разі відсутності абсолютного еквівалента в мові перекладу. Приклад реактивізації образного значення найпоказовіше ілюструє фразема „Эчпхн демЭнп фп гЬйдбсп фпхт” (ЛткпАЗ, 178) — „тримати напоготові віслюка” (ЛткпАЗ, 182), та її варіант „еЯче дЭуей фп гЬйдбсп фпх” (ЛткпАЗ, 223) — „прив’язав свого віслюка” (ЛткпАЗ, 224), що на морфологічному рівні актуалізує різне референтне спрямування фразеологізму (в першому випадку йдеться про стан, а в другому — про дію). Словники так фіксують значення цього фразеологізму: „забезпечувати власне існування, насамперед, в економічному плані”. Однак Н. Казандзакіс контекстуально повертає йому втрачену образність, використовуючи образ віслюка: 1) приземлена людина, що свідомо відмовляється від високих поривань; 2) уперта людина, що незворотно прямує до мети (Н.Ф. Клименко). Дискурсивна сема ідіоми, сформована контекстом твору, вказує на трансформацію семантики (поєднання двох експресивних значень „віслюка”), за схемою, відомою ще з Апулея (приземлена людина під впливом обставин, уперто долаючи їх, перероджується). Н. Казандзакіс використовує алюзію на наведену схему переродження, якісно змінюючи її. Зорбас не перероджується один раз, а процес мінливості стає для нього здобуттям шуканої стабільності.

У дискурсі сучасного художнього тексту ми можемо виявити два типи неоднорідностей, пов’язаних із етнокультурним навантаженням, своєрідною „пам’яттю культури”, яка функціонує не лише як склад текстів, але і як певний механізм породження цих самих текстів (Ю.М. Лотман, Б.А. Успенський). Такими типами є „слова Іншого” та „інші слова” (Ж.Отьє-Ревю), що можуть бути тією чи іншою мірою експлікованими / імплікованими співтворцями дискурсу. Одним із формальних носіїв „пам’яті традиції” є дискурсивна фразеологія, що за параметром ідіоматичності може розглядатися як „інші слова”, а прецедентності — як „слова Іншого”. Дискурсивна фразеологія є одним з компонентів текстового вираження мовленнєво-жанрового регістру, функціональні елементи якого сприяють процесу співвіднесення реципієнтом конкретного тексту з множиною текстів-типів та визначення жанрових домінант твору, що підсилює операційні можливості сприйняття часткового та цілісного авторського задуму. Переклад таких одиниць художнього тексту вимагає подовженої фази попереднього моделювання тексту, в результаті чого перекладач має вибрати з множинних еквівалентів той, що найбільш відповідає дискурсивній валентності оригіналу (насамперед, когнітивним та прагматичним параметрам), або зупинитися на максимально вузькому колі тих еквівалентів, у реалізації яких допускаються лише синтактико-граматичні трансформації, пов’язані із граматичними та синтаксичними особливостями мови перекладу. У творах Н.Казандзакіса наслідується та модифікується дискурсивна епічна фразеологія (найважливішу функцію виконує дискурсивна ідіоматика), актуалізована під час розкриття епічного топосу „двобою”, завдяки чому семантична площина тексту збагачується семантичними зв’язками із внутрішньою та загальноєвропейською епічною традицією, оскільки використання топосу є певною універсалією для МЖР епосу і належить до семіотичного поля концепту ВИПРОБОВУВАННЯ, форми реалізації якого в тексті дозволяють дискурсивно експлікувати тип героя. Епічна дискурсивна фразеологія, використана Н.Казандзакісом, складається із: а) власне дискурсивних ідіом, наприклад, „Капітан Міхаліс скреготнув зубами, як і завжди, коли спалахував гнівом” — „П КбрефЬн МйчЬлзт Эфсйое фб дьнфйб, ьрщт фп ухнзипэуе ьфбн фпн кбвблЯкехе п ихмьт” (КМ, 13), що, в свою чергу, є алюзією на зачин „Іліади” Гомера; б) ідіоматичних порівнянь: „Эуцбое убн фп бснЯ” (КМ, 31) — „зарізав, як ягня” (КМ, 21); в) дискурсивної фразеоматики (наприклад, прагматем — божіння та прокляття), „...рЯууб уфб кькблЬ фпх” (КМ, 493), — „...щоб його кістки ніколи не знали спокою” (КМ, 439). Використання фразеологічних маркерів „зв’язує” текстову тканину епізоду і виконує функцію своєрідного інтертекстуального покажчика, що відсилає читача-реципієнта до відповідної концептуальної схеми та низки прецедентних ситуацій (Псит) та текстів (ПТ), в яких вона набуває еталонної форми, що збагачує саме прочитання тексту, в певному розумінні роблячи його герменевтичним.

Важливим з погляду дискурсивної функції є колокація „кЬней кбнеЯт фп уфбхсь фпх” („накладати на себе хресне знамення, хреститися”), використання якої в романах Н.Казандзакіса є частим та символічним. Аналіз тексту роману “ЛткпАЗ” показав, що ця колокація притаманна мовленню більшості персонажів твору за винятком священнослужителів, які використовують у схожих ситуаціях дієслово уфбхспкпрйЭмбй (наприклад, на стор. 209 оригіналу Автор хреститься („Экбне фп уфбхсь фпх”), підходячи до монастиря, і знову хреститься („уфбхспкпрЮизке”), чуючи оповідь про диво Богородиці та чудотворну ікону). У такий спосіб Н.Казандзакіс відмежовував світ своїх героїв та їхні вчинки від панівної на той час суспільної моралі та її християнських основ. З іншого боку, використання присвійного займенника вказує на сильніший, безпосередніший зв’язок діегетичного мовця із духовними основами, зокрема, богом (наприклад, Зорбас не раз свідчить про свою віру, котру, втім, постійно відмежовує від того, що діється в церкві, як, наприклад, в епізоді відвідин монастиря). Зокрема, символічним є хресне знамення, яке накладає на себе Маврандоніс після вбивства вдови (ЛткпАЗ, 293; 291), що може бути алюзією до санкціонування розп’яття Христа синедріоном.

Специфіка перекладу ідіофразеоматизму „рбЯснщ фп кецЬлй кЬрпйпх” (ЛткпАЗ, 293), зустріваного в романі „Лихі та кумедні пригоди Алексіса Зорбаса”, полягає у тому, що фразеоматизм може мати ускладнене, а також ідіоматичне, переосмислене значення, однак різниця між ними є мінімальною, бо ідіоматичне значення випливає з ускладненого. Концептуальне значення лексеми кецЬлй (кецблЮ) (важлива річ; життя) формується у добу пізньої античності внаслідок метонімічної трансформації семантики лексеми, коли в античну культурну парадигму активно потрапляють християнські концепти. Формування схожих ідіоматичних виразів пов’язано, на наш погляд, із християнськими ПТ, насамперед, Новим Заповітом, та такими Псит як убивство Іоанна Хрестителя Саломією (кецблЮ е№рйм рЯнбкй). В античній концептуальній картині світу у ролі соматизму, пов’язаного із концептом ЖИТТЯ, як правило, виступала лексема цсЮн, а одним зі значень полісемічної кецблЮ було „завершення, кінець”, наприклад, в ораторській прозі, що випливало із локативних аспектів семантики іменника („найвища точка тіла”), і очевидно саме це значення було концептуалізованим внаслідок виникнення нової Псит. Крім того, на фігурування у процесі концептуалізації Псит вказує і дієслово рбЯснщ, оскільки, вживаючи ідіоми, мовець-грек радше вказує на волюнтативний намір „розпоряджатися” чиїмось життям, а не просто фізичний акт вбивства, який передає український відповідник „відсікати голову”.

У третьому розділі „Дискурсивні властивості новогрецької фразеології в оригінальному та перекладному тексті” досліджується використання в художньому дискурсі інтертекстуальної фразеології, оказіональна фразеологізація елементів у художньому тексті.

Дискурсивна фразеоматика пов’язана, насамперед, із концептуалізацією прецедентних ситуацій в культурному просторі та їхньою мовною фіксацією в різних прецедентних одиницях (ПО). У художньому тексті ФО як ядерної, так і периферійної зони а) мають експресивно-оцінний характер, тому їх не завжди можливо замінити “вільною” сполукою з референційно тотожним, однак нейтральним значенням у межах тексту однієї мовної компетенції; в умовах міжкультурної комунікації (тобто полікомпетентності) такі заміни регулюються особливостями МЖР тих мов, між якими встановлює зв’язки мовець-перекладач; б) в контексті висловлення ФО як цілісна мовна одиниця встановлює референцію зі Світом-Реальністю, а також зі Світом-Дискурсом за допомогою епістемічної модальності та, зокрема, інтертекстуальності. До випадків участі ФО в формуванні інтертекстуальних зв’язків художнього тексту слід віднести використання фразеологічних складників у контекстуальних алюзіях; інтертекстуального цитування (дискурсивна фразеоматика); дискурсивної фразеологізації деяких ПО, насамперед, формування дискурсивних ФО на основі використання Пім; інтертекстуальне використання концептуальної фразеології, а також ФО, що виражають ознаки концептів, використаних на макротекстуальному рівні художнього твору. Інтертекстуальний характер деяких фразеоматизмів (наприклад, фразеологізованих цитат) зумовлює найоптимальніший спосіб їхнього перекладу — фразеологічне калькування. У плані дискурсивності параметр ідіоматичності та комунікативної сталості в художньому тексті можуть набувати мовні одиниці, що формально не є ФО, наприклад, авторська фразеологія, одиниці якої відповідають ядерній ідіоматиці та фразеоматиці, або належать до периферійних зон фразеологічного міжрівня. Втім, можна твердити, що такі одиниці фразеологізуються у дискурсі певного мовця, та, відповідно, функціонують як фразеологізовані елементи дискурсу художнього твору, що вимагає інших системних підходів до їхнього відтворення в перекладному тексті.

У контексті прецедентного імені (Пім) „Константин Палеолог” та Псит „падіння Константинополя” можна розглянути використання в романі „Життя в могилі” прецедентного висловлювання (Пвис) — паремії (приказки) „КщнуфбнфЯнпт Эдщке, КщнуфбнфЯнпт иб лЬвей” (Жвм, 24)— „Константин віддав, Константин візьме” (Жвм, 23), що трапляється раніше в тексті і певним чином “уводить” саме Пім. Специфіка використання Пвис полягає у тому, що їхня семантика є найменш синсемантичною, тому не потребує супроводжувальних елементів, однак найбільш маркованою в етнокультурному плані. Конкретне Пвис використовується в текстовому фрагменті в структурі інтеріоризованої прямої мови (адресант — предки, уявні слова яких відтворює автор-наратор; адресат — всі греки, і, зокрема, сам наратор). Дискурс „предків” оперує виключно ПО, тому декодування повідомлення (безпосереднє прочитування та переклад) без володіння необхідною базою пресуппозитивної інформації неможливе. Саме тому в цьому місці перекладач вдається до застосування виносок з необхідним коментарем. Так, поруч із Пвис спостерігаємо Пім (з МегЬлз ЙдЭб, 23) та поєднувану з цим номінативом алюзію на ПТ (наприклад, творчість Іона Драгуміса та грецьких націоналістів), перифраз ПТ (эмнпт фзт „ХресмЬчпх Уфсбфзгпэ”), де замість власної назви ѕмнпт БкЬийуфпт або БкЬийуфпт вживається початок першого кукулія (С.С. Аверинцев), і ПТ (легенда (точніше, легендарна традиція) про падіння Константинополя, що формується на основі Псит) — „п ВбуйлйЬт рпх иб вгей брь фп йесь нб фелейюуей фз лейфпхсгйЬ фпх уфзн БгйЬ УпцйЬ” (О.О. Васильєв). Саме Пвис походить з групи ПТ легендарної традиції, що утворилась на основі текстового закріплення Псит “падіння міста”. Найвідомішими зразками таких текстів, що отримали статус прецедентності, є історичні пісні „Ей№т АБлщуйт фзНт Рьлещт” та „Фп рЬсуймп фзт Рьлзт”, які виникли на основі змішування двох історичних подій — взяття Салонік слов’янами та падіння Константинополя. Зокрема, деякі елементи цих ПТ пройшли етап фразеологізації і були долучені до загального фразеологічного фонду грецької мови у вигляді приказок („Ме чсьнпхт ме кбйспэт рЬлй дйкЬ мбт иб ’нбй”; „КщнуфбнфЯнпт Эдщке, КщнуфбнфЯнпт иб лЬвей”), зберігаючи, втім, вузьке значення, пов’язане з наслідками подій, у результаті яких вони виникли. Таким чином, можна твердити, що найоптимальнішим рішенням перекладу Пвис (окрім тих випадків, коли вони набули інтеркультурного використання) є формально дослівна перекладацька транскрипція (повний в семантико-синтаксичному плані перифраз) з винесеним окремо коментарем.

Інтертекстуальні зв’язки, попри особливості формального плану (експліцитна / імпліцитна репрезентація), не завжди є продуктом мовного волевиявлення автора. Скажімо, саме такими, „мимовільними”, слід вважати певну групу мотивів, що знаходять відображення в тексті під впливом тих чи інших обставин. Прикладами можуть слугувати спільні мотиви текстів певного літературного напрямку або спільні мотиви в текстах авторів, не об’єднаних певним літературним напрямком, але породження текстів яких відбувалося за схожих історичних обставин (пор. схожі мотиви візіонерства героїв в романах М.Булгакова „Майстер та Маргарита” та Н.Казандзакіса „Остання спокуса”). Ці обставини можуть бути викликані різноманітними ситуаціями духовного буття соціуму, що позначаються на вимірах культурного простору, в якому він перебуває та який він розбудовує і видозмінює згідно з нагальними потребами. Відповідно імпліцитна інтертекстуальність може бути результатом усвідомленого або неусвідомленого авторського волевиявлення. Натомість елементи експліцитної інтертекстуальності завжди є виразниками авторської модальності, зокрема, саме тому такі елементи, як правило, є прецедентними для конкретного культурного простору (цитати з ПТ; фразеоматика; дискурсивна фразеологія, наприклад, прислів’я, приказки, ідіоми, генетично пов’язані з різноманітними фольклорними текстами (наприклад, байками, мітами, легендами тощо); Пім — імена прецедентних осіб, топоніми, прецедентні зооніми, етноніми тощо) і мовець вживає їх згідно зі здатністю останніх виконувати ті чи інші комунікативні функції. На наш погляд саме статус прецедентності одиниці робить зайвим пошук інтертекстуального відповідника, про що йшлося вище.

В „Лихих та кумедних пригодах Алексіса Зорбаса” Пім „Шекспір” трапляється тричі: в епізоді прибуття головних героїв до села, в епізоді першої спільної трапези у мадам Ортанс та у епізоді з Мімітосом. У першому випадку інтертекстуальним є уподібнення критян героєві „Бурі” — Калібану та відповідною виноскою-коментарем у перекладі („народ Калібан”, ЛткпАЗ, 51, 52; 46), в другому наводиться алюзія на “Отелло” („з’являється страшний арап”, ЛткпАЗ, 62; 57), у третьому автор у внутрішньому монолозі порівнює парадоксальність ходу думок Мімітоса із винятковістю мовної творчості митців, зокрема Шекспіра (ЛткпАЗ, 131; 127). Спільною рисою всіх цих випадків є те, що вони належать до дискурсу Автора-наратора, і це проявляється в тому, що двічі (в першому та третьому випадках) вони є складниками монологічного наративу, комунікативної форми, найщільніше пов’язаної з мовною особистістю, яка породжує текст. Відзначимо, що використання наведених вище елементів важливе з погляду встановлення паратекстуальних відношень між семантично значущими елементами тексту. Так, одним із лейтмотивів „ЛткпАЗ” є використання концептуальної метафори ЖИТТЯ — ТЕАТР (на першій зустрічі головних героїв Автор-наратор описує їх як двох акторів, „що зустрілись на фоні театральних декорацій” (51; 46), у листі до друга (120-124; 116-120), де люди уподібнюються лялькам, які грають на сцені Мартопляса Господа (уфп Эсгп рпх рбЯжщ уфз укзнЮ фпх ЧбфжбйвЬфз Иепэ), Зорбас розповідає притчу, де повідомляє Авторові, що він „потрапить до раю як блазень” (232; „убн кбсбгкйьжзт”, 231)), котра співвідноситься із концептом ДОЛІ. Принагідно відзначимо, що в грецькій мові є кілька лексем на позначення долі, які різняться за параметрами „випадковість / навмисність”, „позитивність / негативність” — фэчз, мпЯсб, рерсщмЭнп (гсбцфь)), перша з яких часто створює в романі інтертекстуальну алюзію на шекспірівське “All the world’s a stage. And all the men and women merely players” (As You Like It, II, VII). Для реалізації концептуальної метафори ЖИТТЯ — ТЕАТР Н. Казандзакіс використовує фразеологію, в структурі якої містяться компоненти з семантикою „дій, що відбуваються в театрі” та „якісних ознак таких дій”: „гри”, „вистави” (із асоціацією на дгр. иЭбфспн („видиме”) від иеЬпмбй із значенням „дивитися, слідкувати за”), „танець”, „комічного”, „трагічного”. Вони виконують характерологічну функцію, оскільки „приписані” субдискурсові якогось персонажа, наприклад, „рбЯжщ фп мЬфй” (об’єднані обидва компонента) 234, 236 („підморгнув” 235,237); „урЬщ уфб гЭлйб” 245, 260 („зареготав” 246; „заходився сміхом” 261); „рбЯснпхн кЬрпйпн фб клЬмбфб” 311, 355, 365; „фсЭчпхн фб мЬфйб” 270 („очі повні сліз” 270); „Эсчпнфбй фб клЬмбфб” 269 („сльози душать” 269); „чпсеэщ кЬрпйпн уфп фбшЯ”, 242 („танцюватимуть у мене, як чорт на сковороді” 242 — український переклад синтактико-семантично розширений компаративною структурою, використання інфернального діяча в якій може бути іллокутивно навіяним оригінальним текстом); „иб мрю... уфзн РбсЬдейуп убн кбсбгкйьжзт” 231 („потраплю до раю, як блазень” 232); „кЬнщ фпэмрет” 231 („викидаю всілякі коники” 232) тощо.

Окремим різновидом інтертекстуальної фразеології є прецедентні цитати, які можна розподілити на фразеологічні та фразеологізовані. У відтворенні цитати з ПТ перекладач має насамперед з’ясувати джерело цитації та наявність у його культурному просторі відповідного, уже перекладеного, ПТ (щодо українського та грецького культурного просторів, більшість носіїв яких поділяють спільні релігійні уявлення, це зробити простіше, оскільки більшість таких текстів є діакультурними). У разі наявності — знайти цитату в самому перекладеному ПТ і проаналізувати можливість її трансформації в межах тексту, який він перекладає. Якщо текст не перекладено, то перекладачеві слід проаналізувати жанрову специфіку такого тексту, особливості його мовленнєво-жанрового регістру та перекласти цитату самостійно, орієнтуючись на особливості перекладу схожих текстів МП. Те, що деякі фразеологізовані цитати в романі „Життя в могилі” залишені без перекладу, впливає на регістрову еквівалентність українського перекладу, оскільки творча манера письма С.Міривіліса перебуває під впливом МЖР псалму. За нашими підрахунками в тексті роману С.Міривіліса використано 48 інтертекстуальних елементів, які можна класифікувати як різні форми цитат, мовних кліше та алюзій. Для наочності ми пропонуємо власний, позначений астериском, варіант перекладу кількох цитат, узятих з ПТ (Старий Заповіт), що були використані в тексті роману: 1) еЯнбй „п рпйюн фзн гзн фсЭмейн, п брфьменпт фщн псЭщн кбй кбрнЯжпнфбй” (Ps. 103, 32, 2) (Жвм, 165) — „Людина — це та сила, від дотику якої здригається земля і димлять гори” (Жвм, 129) * „Вона „спричиняє тремтіння землі, торкнеться до гір — і димують вони” та 2) „З де гзт зн бьсбфпт кбй бкбфбукеэбуфпт кбй рнеэмб ецЭсефп хресЬнщ фзт бвэуупх” (Gen. 1, 2, 2) (Жвм, 297) — „Повітря вогке й каламутне, як запітніле скло. * „Земля була пуста (букв. незрима) та порожня (букв. несотворена) і Дух ширяв над безоднею”. Бридка вогкість усе вкриває наче крапельками жиру, наскрізь просочує одяг, заходить за комір, у рукави, огортає тремтяче тіло” (Жвм, 223). Отже, залишаючи цитати неперекладеними, ми порушуємо дискурсивність авторського тексту як результату мовопороджувальної діяльності.

ВИСНОВКИ

Результатом дослідження є розробка спектру питань, пов’язаних з уточненням складу одиниць новогрецького фразеологічного міжрівня, функціонуванням ФО в художньому дискурсі новогрецького роману, відтворенням дискурсивності ФО в перекладі.

У процесі роботи охарактеризовано склад фразеологічного міжрівня новогрецької мови, що є актуальним в перекладознавчому плані, оскільки висвітлює стан внутрішньої диглосcії і досі характерний для грецької мови. Існування стереотипних архаїчних елементів, особливо в художньому творі, збільшує поліфонічність тексту і вимагає системності у відображенні