ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СТРАЖНІКОВА Інна Василівна

УДК 37.011.31 + 37.014.22 + 37.018.262

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

ІВАННИ ПЕТРІВ (1892–1971 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор

Руснак Іван Степанович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри педагогіки і методики початкового навчання.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор

Золотухіна Світлана Трохимівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Герцюк Дмитро Дмитрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: | Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра педагогіки.

Захист відбудеться “_27_” вересня 2006 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розісланий “24” серпня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується суттєвими зрушеннями в усіх його сферах, зокрема і в галузі освіти, значення якої відчутно зростає в контексті соціокультурних проблем, що постають сьогодні перед суверенною Україною. Державні освітянські документи, передусім Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., проголосили розбудову й докорінне реформування освіти основою відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, демократизації суспільства, виходу вітчизняної науки, техніки й культури на світовий рівень. Українська школа повинна увібрати в себе кращі загальнолюдські ідеали й традиції, здобутки вітчизняної та світової педагогічної думки. Їх вивчення має особливе значення для становлення теорії і практики сучасного національного шкільництва, оскільки парадигма освіти й виховання потребує критичного осмислення історичної спадщини.

Звернення дослідників до історії педагогіки, яка “завжди персоніфікована”11 Українська педагогіка в персоналіях: У  кн. / За ред. О. Сухом-линської. - Кн.2.-К.: Либідь, 2005.- С.3., допомагає по-новому осмислити здобутки вітчизняної педагогіки в контексті історичних подій та скористатися ними для формування й удосконалення нових освітніх технологій в умовах соціальних перетворень в Україні. Тому аналіз праць і життєвого шляху педагогів, письменників, громадських діячів, учених, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної науки і яких свого часу не було належно поціновано, залишається надзвичайно актуальним. Він необхідний для того, “щоб визначити для себе й показати сучасникам витоки багатьох явищ і подій через багату й різноманітну історію розвитку української гуманітарної думки”22 Сухомлинська О. Персоналія в історико-педагогічному дискурсі // Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем. – К.: АПН, 2003. – С. 36..

Отже, вивчення педагогічних персоналій, їх теоретичних пошуків і практичного досвіду має сприяти глибшому пізнанню історико-педагогічного минулого України. У цьому контексті слід відзначити наукові дослідження, присвячені історії українського шкільництва, які помітно активізувалися в останній час (Л.Березівська, Л.Бондар, Л.Вовк, С.Дмитренко, Т.Завгородня, І.Зайченко, С.Золотухіна, Н.Коляда, В.Курило, І.Курляк, Н.Побірченко, Б.Ступарик, О.Сухомлинська та ін.).

Внесок галицьких педагогів першої третини ХХ ст. О.Бар-вінського, П.Біланюка, Я.Біленького, Г.Врецьони, М.Галущинського, А.Домбровського, Б.Заклинського, А.Крушельницького, Я.Кузьміва, В.Пачовського, І.Ющишинв, Я.Яреми та ін. у розвиток теорії та практики навчання й виховання, змісту освіти, вдосконалення методики викладання окремих предметів розкрито в працях Д.Герцюка, Б.Гречина, Т.Завгородньої, В.Ковальчук, С.Лаби, З.Нагачевської, Н.Сабат, Б.Ступарика, Н.Чаграк, М.Чепіль та ін. Роль І.Боднарчука, А.Животка, С.Русової, С.Сірополко та ін. в організації українського шкільництва в діаспорі знайшли відображено в дисертаційних дослідженнях і публікаціях Г.Білавич, О.Джус, Ю.Калічака, В.Кеміня, Р.Кіри, С.Романюк, І.Руснака та ін.

На межі ХХ – ХХІ ст. з’явилася ціла низка праць, присвячених новому прочитанню спадщини педагогів-мислителів, поверненню забутих імен та цілих періодів в історико-педагогічний контекст. Серед них – двотомне видання “Українська педагогіка в персоналіях”) за редакцією О.Сухомлинської.

Таким чином, педагогічна персоналія сьогодні – один із найпоширеніших напрямів історико-педагогічних досліджень. Але освітня діяльність західноукраїнських педагогів все ще досліджена не достатньо. Між тим вивчення постатей галицьких освітян, їх теоретичного і практичного доробку в галузі педагогіки дає можливість повернути в науковий обіг ідеї, цінні міркування, співзвучні перебудові навчально-виховного процесу, удосконаленню проблем методики викладання різних дисциплін в сучасній українській школі. Водночас нехтування їх здобутків призведе до порушення цілісності вітчизняної історії освіти. Щоб певною мірою заповнити цю прогалину, ми звернулися до постаті галицької вчительки Іванни Петрів.

Іванна Василівна Петрів–1971) – педагог-практик, куль-турно-освітній, громадський, літературний діяч, співробітник багатьох українських і зарубіжних часописів. Майже 30 років вчителювала в школах Східної Галичини. З 1944 р. перебувала в еміграції (Німеччина, Бельгія, Канада), проте й за межами рідної землі продовжувала активну працю в галузі освіти. На жаль, її ім’я мало знане в історії української культури. Короткі відомості про неї вміщено в “Бібліографічному довіднику до історії українців Канади” та в “Енциклопедії українознавства”. Лише в останні роки життєвий і творчий шлях Іванни Петрів привернув увагу дослідників. Про неї згадано у працях Т.Завгородньої, О.Карп’юк, О.Мурської та З.Нагачевської. Деякі її твори були передруковані повністю або фрагментарно. Але детальний аналіз педагогічних поглядів І.Петрів відсутній, не розкрито значення її методичних порад учителям щодо збереження української школи та розвитку теорії навчання й національного виховання, не з’ясовано її роль у становленні педагогічної журналістики міжвоєнного періоду, не оцінено виховний потенціал літературної творчості тощо.

Багатогранність педагогічної спадщини І.Петрів і досвіду її освітньої діяльності, значущість ідей педагога для сучасної теорії та практики навчання й виховання, а також недостатня їх дослідженість зумовили вибір теми наукового пошуку “Педагогічні погляди та освітня діяльність Іванни Петрів – 1971 рр.) ”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з загальним напрямом досліджень кафедри педагогіки ім. Б.Ступарика Прикарпатського національного універ-ситету ім. В.Стефаника “Історія освіти в Галичині” (протокол № від 30 грудня 1998 р.). Тему дисертації затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (протокол № від 27 січня 2004 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № від 24 лютого 2004 р.).

Об’єкт дослідження – провідні ідеї та освітня діяльність представників української педагогічної думки ХХ ст.

Предмет дослідження – наукова та літературно-публіцистична спадщина й педагогічно-просвітницька діяльність Іванни Петрів.

Мета дослідження – проаналізувати основні дидактично-виховні положення творчого доробку І.Петрів та розкрити її внесок у становлення і розвиток національного шкільництва й просвіти українців Східної Галичини та їх збереження у західній українській діаспорі.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

Ш виявити передумови й основні чинники формування світогляду і педагогічної позиції І.Петрів;

Ш охарактеризувати основні напрями її діяльності;

Ш визначити основні етапи педагогічно-просвітницької діяль-ності І.Петрів та розкрити її внесок у національну теорію навчання й виховання;

Ш проаналізувати напрями та зміст громадсько-просвітницької діяльності І.Петрів;

Ш розкрити значення літературно-публіцистичної творчості І.Петрів як важливого чинника утвердження й збереження українського шкільництва, самоідентифікації закордонних українців.

Теоретичною основою дослідження є філософські положення про закони й категорії наукового пізнання, відображення дійсності в людській свідомості, про єдність теорії та практики. Науковий пошук здійснювався на основі принципів історизму, об’єктивності, системності, з урахуванням здобутків сучасної української педагогічної думки.

У дослідженні використано такі методи: біографічний –для з’ясування ролі окремих особистостей, політичних, культурно-освітніх діячів у формуванні світогляду та розгортанні діяльності І.Петрів в Галичині й еміграції; порівняльний, який уможливив зіставлення подій, відомостей і фактів, простеження генези її як педагога; історико-ретроспективний, що дав змогу охарактеризувати зміст і напрями педагогічної та громадсько-просвітницької діяльності вчительки; теоретичного узагальнення, за допомогою якого вивчено її педагогічні погляди, сформульовано висновки, обґрунтовано перспективи творчого використання доробку педагога.

Джерелознавчу основу дисертаційної роботи становлять до-кументи й матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові: фонд 146–Галицьке намісництво, оп. , спр. ; фонд 178 – Крайова шкільна рада, оп. , спр. ; фонд 348–Товариство “Просвіта”, м. Львів (1868-1939 рр.), оп. , спр. 120, 1724, , , 6136, , ; фонд 462 – Український горожанський комітет, м. Львів, оп. . спр. ; матеріали Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського та Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України; Педагогічного музею України – фонду “Іванна Петрів”; бібліотек Львівського та Прикарпатського національних університетів.

Значну групу джерел склали бельгійські періодичні видання міжвоєнного й повоєнного періодужурнали “Голос Спасителя”, “Голос Христа Чоловіколюбця”, “Християнський голос”), канадські (журнали “Учительське Слово”, “Життя і школа”, “Новий шлях”, “Наше життя”, “Промінь”, “Світло”, “Українка в світі”, газети “Вільне слово”, “Наша мета”), французькі (дитячий часопис “Слідами малої Святої”), а також особистий архів Іванни Петрів; дослідження сучасних учених з теорії та історії педагогіки.

Хронологічні межі дослідження обумовлені роками життя та діяльності Іванни Петрів (1892-1971 рр.).

Наукова новизна й теоретична значущість дослідження.

Вперше здійснено цілісний аналіз педагогічних поглядів і громадсько-просвітницької діяльності І.Петрів у контексті соціально-культурного розвитку Східної Галичини початку ХХ ст. та умов життя українців у еміграції; подальшого розвитку набули положення про внесок І.Петрів у розвиток і збереження національної школи, у розробку вітчизняної теорії навчання й виховання українців на рідних теренах і поза їхніми межами, у створення українських шкільних підручників; до наукового обігу введено невідомі та маловідомі документи й матеріали, пов’язані з педагогічною та громадсько-просвітницькою діяльністю І.ПетрівЦДІАУ у Львові.– ф. , оп. , спр. ; ф. , оп. , спр. , ф. , оп. 1, спр. 1724, 6006, 6007).

Впровадження. Результати дослідження впроваджено в навчальні курси “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Дитяча література”, “Методика вивчення рідної мови у початковій школі” та спецкурс “Освітня й громадська діяльність Іванни Петрів” у Волинському державному університеті ім. Лесі Українкидовідка № /3991 від 23. . 2005р.), Прикарпатському національному університеті ім. В.Стефаникадовідка № від 10.01.2006р.), Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковичадовідка № 17-38/120 від 20.01.2006р.). На основі зібраних матеріалів видано збірку художніх творів І.Петрів “За душу української дитини”, яка використовується вчителями м. Івано-Франківська в навчально-виховній роботі з учнями початкових класів (довідка № /2145 від 29.12.2005р.).

Практичне значення роботи. Виявлені дидактичні ідеї, методичні поради Іванни Петрів, художні твори можуть бути використані вчителями початкових класів, в лекційно-просвітницькій діяльності, у процесі написання підручників “Історія педагогіки” та “Українська педагогіка в іменах”, при розробці навчальних програм з історії вітчизняної та діаспорної педагогіки, спецкурсів і спецсемінарів. Результати дослідження є підставою для включення імені Іванни Петрів у персоніфіковані видання, педагогічні енциклопедії, а її творів у хрестоматії.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження доповідалися на міжнародних конференціях: “Викладач і студент у системі вищої освіти: проблеми діалогу, співпраці, взаємодії”Львів, ), “Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій” (Хмель-ницький, ), “Підготовка соціальних педагогів у вищій школі до здійснення соціального супроводу кризових категорій населення”Чернівці, 2004), “Освіта і наука: пошуки нових парадигм” (Хмельницький, ), “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ”Ніжин, ), “Ідея опіки дітей і молоді в історико-педагогічній науці”Івано-Франківськ, ); на Всеукраїнській конференції “Актуальні проблеми дошкільної та початкової освіти” (Херсон, ); на щорічних звітних конференціях (2003-2006 рр.) і науково-методологічному семінарі (2006) у Прикарпатському національному університеті ім. В.Стефаника.

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження оприлюднено у 12 одноосібних публікаціях автора, 9 з яких надруковано у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (293 найменування) та 26 додатків на 71 стор. Загальний обсяг дисертації становить 265 сторінок, з них основного тексту – 173 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено її об’єкт, предмет, мету, завдання, окреслено методологічну основу дослідження, подано джерельну базу та методи; доведено наукову новизну, теоретичне і практичне значення; надано відомості про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі – “Становлення Іванни Петрів як педагога і громадського діяча” – вивчено ступінь дослідженості проблеми персоналізму у зарубіжній та вітчизняній науковій, зокрема педагогічній літературі, розкрито погляди фахівців на вивчення біографій історичних постатей, проаналізовано життєвий шлях І.Петрів, виокремлено передумови та провідні чинники формування світогляду галицької вчительки та напрями її діяльності.

Встановлено, що проблема персоналізму постійно перебувала в центрі уваги дослідників. Вона відображена у працях вітчизняних авторів Г.Сковороди, П.Юркевича, О.Кульчицького, а також М.Бердяєва, Л.Шестова (Росія), Ж.Лакруа, П.Ландсберг, Е.Муньє (Франція), які розглядали особу як первинну творчу реальність та вищу духовну цінність і вважали персоналізм методом осягнення людської суті. У другій половині ХХ ст. значна увага приділялася вивченню творчої спадщини педагогів, зокрема А.Макаренка і В.Сухомлинського. Нові умови соціально-політичного та культурно-освітнього життя в Україні спричинили зростання наукового інтересу до біографій громадських діячів і просвітників, імена яких були незаслужено забуті чи заборонені. Цей інноваційний процес значною мірою торкнувся історико-педагогічної науки (див. праці Н.Антонець, Т.Беднаржової, М.Болдирєва, Я.Вінницької, Л.Вовк, Н.Гупана, В.Демчук, І.Дзюби, О.Жукової, Г.Зленка, С.Карпенчук, М.Кляп, В.Кубійовича, А.Лещенко, С.Ніколенко, Н.Побірченко, І.Сойко, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка та ін.). Велике значення, зокрема, мало висвітлення творчої спадщини українських педагогів Галичини О.Барвінського, Г.Врецьони, М.Галущинського, Б.Заклинського, А.Крушельницького, Я.Кузьміва, І.Ющишина, Я.Яреми та ін., яка впродовж десятиліть практично була вилучена з історії національної освіти. Повернення в науковий обіг імен українських галицьких освітян відбувалося як у працях, присвячених дослідженню стану шкільництва Галичини (Г.Білавич, Т.Завгородня, І.Курляк, С.Лаба, З.Нагачевська, Н.Сабат, Б.Ступарик та ін.), так і вивченню окремих персоналійД.Герцюк, Б.Гречин, В.Ковальчук, О.Куценко, Н.Чаграк та ін.).

Усю наукову літературу з обраної тематики умовно поділено на три групи: перша – дослідження українських та зарубіжних науковців, що стосуються проблем персоналізму, друга – загально-теоретичні праці з проблеми розвитку шкільництва в Галичині (1910–1939 рр.), третя – публікації, присвячені аналізу педагогічної спадщини та художньо-публіцистичних творів І.Петрів.

Простежено основні віхи життя й творчості Іванни Петрівз родини Мурських), яка народилася 20 січня 1892 р. на Замарстинові (передмісті Львова). Велике значення для її виховання, формування світогляду та становлення як педагога мала родина: настанови діда-священика про необхідність формування духовних якостей; матері, Антоніни Мурської, яка в нелегких умовах гідно виховала трьох дітей; приклад старшого брата Володимира – народного вчителя, активного діяча товариства “Просвіта”, автора підручника для українських шкіл “Коротка граматика української мови для шкіл та самонавчання”, журналіста, посла уряду ЗУНР у Туреччиніочолив Спілку учителів-українців). Ще один брат Іванни, Петро, брав активну участь у культурно-просвітницькому житті краю – тривалий час був режисером аматорських вистав. Встановлено, що значний вплив на розвиток педагогічного хисту Іванни мав її чоловік Денис Петрів –громадський діячактивний член товариств “Просвіта”, “Взаїмна поміч українського вчительства”), талановитий педагог, методист, автор статей дидактичного“Основи навчання”, ; “Рахунки і геометрія в ІІІ-ому і ІV-ому відділах нижче організованих народних шкіл”, , та ін.) та виховного змісту“Пізнаймо дитину”, ; “Чи школа підготовляє до життя?”, , та ін.). А посібник “Зразкові лєкції природи в ІІІ клясі в 1,2,3,4,5,6,7-ми клясових вселюдних школах”) був написаний у співавторстві з дружиною.

Головні світоглядні позиції І.Петрів викристалізувалися у важких умовах існування Галичини періоду австро-угорського й польського панування, що спричинило обмежений економічний розвиток, безробіття, зубожіння населення, адміністративний тиск на українську культуру (в першу чергу мову), освіту (брак підручників, посібників, методичних розробок), поступове нищення і ополячення українського шкільництва. Водночас діяльність І.Петрів розгорталася в добу утвердження національної ідеї як стрижневої в загальнокультурному поступі галичан, що виражався в усвідомленні ними значення рідномовної освіти для духовного відродження української нації, поширенні діяльності товариств “Просвіта”, “Рідна Школа”, зростанні кількості читалень, бібліотек, аматорських гуртків, організації кооперативів.

Важливою передумовою вибору професії та формування світогляду І.Петрів стала високопрофесійна і національно спрямована праця вчителів виділової дівочої школи ім. Т.Шевченка Українського педагогічного товариства у Львові О.Бачинської, М.Білецької, К.Малицької. Після її закінчення Іванна, за рекомендацією останньої, продовжила навчання в державній жіночій учительській семінарії у Львові. Учениці-українки (всього 12) завдяки підтримці вчителя української мови О.Маковея розгорнули боротьбу за розширення функціонування в семінарії рідної для них мови. Це сприяло утвердженню громадянської позиції І.Петрів, формуванню почуття власної відповідальності за рідномовну освіту як основу національного відродження українського народу.

Після закінчення семінарії І.Петрів працює вчителем початкових класів у передмісті Львовас. Чорнушовичі, Гаї), де займається громадсько-просвітницькою діяльністю (організація читалень, “дівочого гуртка”, курсів для неписьменних, участь у роботі народного університету, у хорі, в аматорських виставах), а згодом разом зі своїм чоловіком – у м. Львові, школа ім. М.Шашкевича), одночасно беручи активну участь у товариствах “Просвіта”, “Взаїмна поміч українського вчительства”, дописує до українських періодичних видань.

Педагогічна позиція І.Петрів формувалася в 1920-30-х рр. під впливом творчого доробку українських педагогів (П.Біланюк, А.Домбровський, Д.Козій, Я.Кузьмів, В.Пачовський, С.Русова, М.Семчишин, С.Сірополко, І.Стронський, І.Ющишин, Я.Ярема та ін.), які друкувалися на сторінках галицьких часописів (“Учительське слово”, “Шлях виховання й навчання”) і з якими активно співпрацювала І.Петрів.

Аналіз теоретичної спадщини І.Петрів (статті, посібники, підручники, конспекти уроків) засвідчує її обізнаність із творчими надбаннями зарубіжних учених (О.Декролі, Д.Дьюї, Я.Коменський, М.Монтессорі, Й.-Г.Песталоцці, Г.Спенсер), ідеї яких вона широко використовувала у своїй науковій та педагогічній роботі, зокрема у розробці нових підходів до побудови навчально-виховного процесу у школах і позашкільних установах.

1944 рік започатковує новий – найскладніший етап у житті Іванни Петрів: разом із родиною вона емігрує до Німеччини, в 1945 р. виїхала до Бельгії, а з 1954 р. осідає в Канаді.

Отже родинні, суспільно-політичні, культурно-освітні, науково-педагогічні чинники сприяли утвердженню у свідомості І.Петрів чіткого розуміння необхідності постійної, послідовної, повсякденної боротьби за поширення національної ідеї; усвідомлення ролі у цьому процесі української школи, яка є одним із найважливіших засобів виховання патріота, спроможного побудувати власну державу.

У другому розділі – “Дидактично-виховний потенціал творчої спадщини і діяльності Іванни Петрів” – проаналізовано зміст її дидактичних ідей, методики викладання різних дисциплін, визначено погляди на організацію навчання й виховання, зокрема державно-громадянського й родинного.

Досвід роботи І.Петрів у початкових класах став підґрунтям для написання низки методичних статей, здебільшого прикладного характеру, присвячених розгляду конкретних питань навчання й виховання дітей у галицьких школах“Наука геометрії в народній школі”, ; “Прогульки в народній школі”, ; “Навчання віршів у VІІ-ій клясі народної школи”, ; “Діти говорять: Наука мови й вимови”, 936, та ін.). Праці галицької вчительки свідчать, що вона популяризувала та розвивала ідею використання взаємодоповнюючих форм організації навчання (урок, екскурсія, рольова гра, інсценізація тощо). Широко пропагуючи екскурсії, І.Петрів поділяла їх на загальнорозвиваючі та екскурсії-уроки.

У своїй практичній діяльності І.Петрів обстоювала думку, що весь навчальний матеріал з різних шкільних дисциплін має концентруватися навколо певної теми чи проблеми задля досягнення певних дидактичних завдань (навчальна “вісь”). Особливу увагу вчителька приділяла стимулюванню самостійної розумової діяльності дітей на основі отриманих знань. Цьому сприяло застосування в її практичній роботі дослідницького методу. У своїх працях вона трактувала дитину як суб’єкт навчально-виховного процесу й послідовно обстоювала думку про необхідність активної позиції дитини у навчанні, ідею пріоритетності виховання у навчально-виховному процесі. Таким чином принцип виховуючого навчання став одним із найважливіших у практичній діяльності педагога.

Серед усіх методів навчання І.Петрів надавала особливого значення діалогу. На її переконання, саме у процесі діалогу формується такий ступінь взаємної довіри, який стає основою взаєморозуміння і взаємоповаги між учителем і учнями. Завдяки цьому вдосконалюються умови для втілення в життя принципу гуманізації процесу навчання. Такі погляди зумовлювали спрямованість її методичних пошуків – добір близького, зрозумілого для учнів матеріалу при підготовці до уроку, їх залученні до ігрових форм навчання, творче використання наочності, до виготовлення якої залучалися самі школярі.

Значний внесок зробила галицька вчителька в українське підручникотворення. Педагогічний досвід І.Петрів, усвідомлення недосконалості і браку підручників для початкових класів стали поштовхом до підготовки з О.Рожанківською букваря “Моя перша книжечка”). Буквар і методичні поради щодо його використання були офіційно затверджені Міністерством освіти та віросповідань Польщі для використання в українських школах Галичини. У співавторстві з І.Ющишиним вона видала методичний посібник “Вчіть неписьменних”), який став однією з перших спроб надання фахових рекомендацій тим просвітянам, які не мали відповідної педагогічної підготовки.

В еміграції І.Петрів зосередила увагу на розробці питань національного виховання української молоді в чужому культурному оточенні (збереження менталітету, національних традицій, рідної мови, звичаїв, а, отже, й культури в цілому), що знайшло відображення в її статтях “Для нашої молоді”), “Наша молодь” (1960), “Явище нової асиміляції української молоді в Канаді” (1960, ) та ін. Педагог звертала увагу на читання як потужний засіб пробудження високих національно-патріотичних почуттів українців-емігрантів (“Читання в народній школі”, ; “Чому шкільна молодь не хоче читати?”, , та ін.).

У колі постійних зацікавлень І.Петрів перебували питання родинного виховання. На її глибоке переконання, діти на чужині мають усвідомлювати, що без вивчення минувшини свого народу, без знання краю, з якого вони походять, без рідної літератури вони будуть недоуками, яких не шануватимуть “ні свої, ні чужі”. Тому першим кроком до збереження дітей для нації галицька вчителька вважала піднесення морального рівня родини, кожного з батьків, підвищення їх відповідальностіособливо матері) за виховання дитини (“Навчання й виховання–паралельні процеси”, ; “До батька–матері”, 1967, та ін.). Ці ідеї педагог уперше висловила у брошурі “За душу дитини”).

Отже, цінність дидактично-виховного потенціалу творчої спадщини І.Петрів полягає у: практичній спрямованості освіти, підготовці українських дітей у процесі навчання до активної життєвої позиції, вдосконаленні методики викладання різних шкільних дисциплін, індивідуальному підході до учнів, національному та родинному вихованні.

У третьому розділі – “Громадсько-просвітницька діяльність Іванни Петрів” – проаналізовано основні напрями роботи І.Петрів у галицьких українських педагогічних товариствах, жіночих об’єднаннях Бельгії та Канади, в українських періодичних виданнях та її художньо-публіцистичні твори періоду еміграції.

І.Петрів розглядала просвітницьку працю як важливий чинник формування й піднесення національної свідомості народу. Вона брала активну участь у діяльності львівських товариств “Просвіта” (організаційна та практична робота в читальнях, бібліотеках, аматорських гуртках у с. Гаї, в комісії по боротьбі з неписьменністю дорослих) і “Взаїмна поміч українського вчительства” (член “Надзірної ради” товариства). У Бельгії її обрано членом Українського допомогового комітету), заступником голови Об’єднання українок Бельгії–1954), І.Петрів бере участь у “Виховній комісії” при Українському науково-освітньому товаристві), у Світовій федерації українських жіночих об’єднань (створена в 1948 р.). У Канаді діячка обіймала посаду заступника голови Ліги УКЖ, була редактором сторінки ЛУКЖ у тижневику “Наша мета”Торонто), виступала як рецензент, репортер; керувала виховною комісією Світової федерації українських жіночих організацій; була методичним редактором і членом редакційної колегії часопису “Учительське Слово”; на сторінках газети “Вільне слово” вела постійну рубрику “Виховна порадня” для підвищення методичного рівня вчителів та педагогічної просвіти батьків.

Великий виховний потенціал мали виступи І.Петрів на конференціях, з’їздах, організованих українською спільнотою в Канаді й присвячених переважно проблемам національного виховання (“Лицем до молоді”, ; “Де причина?”, ; “Канадієць українського походження”, ; “Двомісячник української дитячої книжки”, , та ін.). В її виступах особливий наголос було зроблено на позашкільне виховання української молоді яке, на її переконання, мало велике значення не лише в організації дозвілля дітей, а й було покликане сприяти формуванню патріотичного світогляду, запобіганню асиміляції. Теоретичні погляди І.Петрів втілювала в життя, започаткувавши в Торонто вакаційну півоселю “Зелений Гай”, яка передбачала тимчасове перебування дітей: їх залучали до різних видів діяльності, враховуючи здібності, інтереси, бажання кожного під наглядом вихователів. Півоселя користувалася великим успіхом серед української спільноти.

У період еміграції І.Петрів користувалася будь-якою нагодою, щоби нагадати співвітчизникам про їх відповідальність за виховання молодого покоління патріотів. Вона постійно наголошувала на болючому питанні мовної асиміляції української молоді. У вирішенні цієї проблеми І.Петрів покладала великі надії на матерів і зверталась до них із закликом зберегти найкращі українські традиції в серцях дітей, дух “Рідної Землі, рідної Церкви, рідної хати”, що допоможе “викарбувати міць і незламність, яка позволить їм на чужині зберегти свою національну гідність, ...віддати їхню любов і їхній труд”11 Петрів І. Великодні рефлексії ВістіБельгія). – . – Ч. . – С. . для України.

У Бельгії вчителька активно співпрацювала з українськими дитячими часописами “Голос Христа Чоловіколюбця”, “Голос Ісусика”, “Голос Спасителя”, які мали на меті релігійно-патріотичне виховання. Її основні твори цього періоду (опубліковані під псевдонімами: Тітка Іванка, Христя, Денисиха, І.П., Петрова, Іпет, Іп, ІП) пройняті любов’ю до рідної землі, відзначалися вірністю традиціям, обрядам, звичаям українського народу, пам’яттю про свою Батьківщину та її героїв. Поезія І.Петрів овіяна щирими релігійними переконаннями, що мало велике значення для збереження української ментальності дітей-емігрантів.

Твори І.Петрів канадського періоду були спрямовані на дорослу аудиторію, через що змінилися тематика і стиль її оповідної манери (нариси “Бабуня”, “Наші визвольні змагання” та ін.).

Узагальнення результатів дослідження дає підстави для наступних висновків:

1. Персоналізм як напрям у сучасній історико-педагогічній науці дає можливість розкрити значення окремих постатей, які зробили певний внесок у розвиток національної освіти. До них належить і галицька вчителька, методист, автор підручників, поет, публіцист Іванна Петрів. На жаль, її творчий доробок ще не був предметом окремого цілісного дослідження.

Передумовами формування її світогляду й педагогічної позиції були: родинні (дід-священик, мати, брати, чоловік); суспільно-політичніколоніальне становище Галичини періоду австро-угорського й польського панування, відсталість її економічного розвитку, безробіття, зубожіння населення, адміністративний тиск на українську культуру, в першу чергу мову, поступове нищення й ополячення українського шкільництва, але водночас утвердження національної ідеї як стрижневої, усвідомлення значення рідномовної освіти); культурно-освітніпоширення діяльності товариства “Просвіта”, зростання кількості читалень, бібліотек, аматорських гуртків, кооперативів; вплив національно свідомих учителів О.Бачинської, М.Білецької, К.Малицької, О.Маковея); науково-педагогічнітворчий доробок українських освітян, співпраця з відомими в краї вчителями, теоретичні надбання зарубіжних учених).

2. Основними напрямами творчої діяльності І.Петрів стали: педагогічна працявчителька початкових шкіл у селах Чорнушовичі, Гаї та у м. Львові); науково-методична роботаавтор статей із проблем навчання, виховання та методики викладання шкільних дисциплін в українських педагогічних виданнях Східної Галичини –“Методика і шкільна практика”, “Світ дитини”, “Учительське слово”, “Шлях виховання й навчання”; Канади – “Учительське Слово”, в якому була методичним редактором та ін.); громадсько-просвітницька діяльністьчлен “Просвіти” і “Надзірної ради” товариства “Взаїмна поміч українського вчительства” у Львові; співзасновниця Об’єднання українок Бельгії, член ЛУКЖ і СФУЖО у Канаді); журналістська працяспівробітник українських періодичних видань у Бельгії та Канаді, редактор окремих сторінок у журналі “Учительське Слово”, газетах “Вільне слово” й “Наша мета”); літературно-публіцистична творчістьавтор циклу прозових творів для дітей і дорослих, поезії духовно-етичного змісту, спогадів і нарисів).

3. Значний внесок педагога полягав у боротьбі за українське шкільництво в Східній Галичині, у розвитку теорії та практики навчання й виховання, методики викладання різних дисциплін. У педагогічній діяльності І.Петрів керувалася такими принципами навчання: врахування психологічного стану дитини; взаємозв’язок навчального матеріалу з довкіллям; дотримання програмової “вісі”; антропоцентризм і гуманізм; наочність. Особливий наголос вона робила на принципі виховуючого навчання. В основу організації навчально-виховного процесу вчителька покладала індивідуальні особливості дітей, розвиток їх активності та самостійності, залучення учнів до різноманітних видів діяльності. У практичній діяльності вона надавала перевагу евристичному, ігровому, практичному, кореляційному, індуктивному, частково-дослідницькому методам. Основною формою навчання І.Петрів визнавала урок, ефективність якого підвищується тоді, коли він є методичним центром у системі взаємопов’язаних форм навчання екскурсія, рольові ігри, інсценізація тощо).

В основу розв’язання проблеми виховання молоді в еміграції І.Петрів поклала національну ідею та родинне виховання. За її твердженням, засобами збереження ментальності українців у чужому культурному середовищі є національні традиції та звичаї, рідна мова, українська книжка. Саме тому велику увагу вона приділяла ознайомленню батьківособливо матерів) з основами педагогіки та психології.

У теоретичній педагогічно-просвітницькій діяльності Іванни Петрів чітко простежуються три основні етапи:

галицький–1944 рр.: написання численних статей та брошур методичного й теоретичного характеру з урахуванням передових ідей свого часу та поєднання традиційних методів навчання з інноваційними – дальтонівським, кореляційним, частково-пошуковим, евристичним, лабораторно-практичним тощо, як і інші галицькі педагоги-новаториЯ.Біленький, О.Макарушка, І.Ющишин та ін.); видання букваря “Моя перша книжечка” у співавторстві з О.Рожанківською, методичного порадника для неписьменних дорослих “Вчіть неписьменних” – з І.Ющишиним);

вимушена еміграція до Бельгії (1945–1954 рр.: посилення уваги до виховання української дитини в чужомовному середовищі, початок літературної діяльності, публікація книги “За душу дитини”));

проживання в Канаді–1971 рр.: збагачення теорії родинного виховання зарубіжних українців як провідного чинника самозбереження етнічної спільноти в полікультурному соціумі, форм педагогічної освіти батьків, організації позашкільної роботи українських інституцій).

4. Зміст громадсько-просвітницької діяльності І.Петрів на рідних теренах був визначений усвідомленням необхідності поширення освіти серед широких верств населення, розвитком шкільництва як засобу піднесення національної свідомості українців. Конкретним виявом цього стала її праця у львівських товариствах “Просвіта” та “Взаїмна поміч українського вчительства”.

Громадсько-просвітницька діяльність І.Петрів періоду еміграції включала роботу у всесвітніх об’єднаннях українців і організаціях українських емігрантів у Бельгії та в Канаді; співпрацю з періодичними виданнями. Її основними завданнями були: попередження асиміляції молодого українського покоління; збереження кращих традицій культури, звичаїв і обрядів рідного народу; педагогічний всеобуч батьківвиховні семінари для матерів, “Виховна порадня”, конференції тощо); боротьба за розширення функцій української мови як основи розвитку рідномовного шкільництва, утвердження національної ідентичності українського народу.

5. За межами рідної землі І.Петрів проявила себе не лише як педагог, журналіст, публіцист, а й письменник. У її прозових і поетичних творах відбилися християнські, моральні та національно-патріотичні переконання педагога, яким властива яскраво виражена спрямованість на духовне виховання перш за все маленьких дітей, що живуть поза рідною домівкою. Історичне й морально-етичне значення мають її нариси, у яких вона виступає оповідачем, майстром психологічного портрету. При цьому І.Петрів цікавило не стільки естетичне значення творів, скільки їхня морально-етична цінність: педагогічні, журналістські, публіцистичні, художні твори народної вчительки підпорядковувалися ідеї служіння Богові та Україні, були пронизані вірою в щасливе майбутнє українських дітей.

Таким чином, уся діяльність І.Петрів спрямовувалася на боротьбу за збереження і розвиток українського шкільництва в Східній Галичині та в місцях вимушеного післявоєнного масового поселення українців-емігрантів, на розробку теоретичних засад навчання і національного виховання молоді та дорослих.

У навчально-виховному процесі закладів освіти сучасної України можна творчо використати ідеї і практичний доробок І.Петрів: посилення виховної функції навчального процесу; підвищення ролі національного й громадянського виховання в педагогічному процесі; застосування у початковій школі принципу концентрації матеріалу з різних навчальних дисциплін навколо сталого тематичного осередку, який створює умови цілісності пошукового матеріалу; залучення зарубіжних українців до читання рідномовної літератури з метою подолання мовної асиміляції, участі в українських дитячих і молодіжних організаціях, більш глибоке ознайомлення із соціально-економічними і культурними процесами в Україні тощо; організація педагогічної просвіти батьків через періодичні видання; використання в навчальному процесі загальноосвітніх шкіл виховного потенціалу художніх творів, засобів масової інформації; боротьба проти “низькопробної” художньої літератури та програм масової інформації, посилення їх морально-етичного спрямування.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових педагогічних студій вважаємо: співпрацю з канадськими дослідниками для виявлення матеріалів, дотичних до роботи І.Петрів у жіночих організаціях; детальніше вивчення її художніх і публіцистичних творів; порівняльний аналіз методичних рекомендацій вчительки з порадами інших освітян того часу тощо.

Основні положення дисертації відображено

в таких публікаціях:

1. Стражнікова І. Діалог як провідний метод педагогічної діяльності Іванни Петрів // Вісник Прикарпатського ун-ту: Педагогіка. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – Вип. ІХ. – С. 189-193.

2. Стражнікова І. З методичного досвіду галицької вчительки Іванни Петрів // Джерела. – 2004. – № 3-4. – С. 17-22.

3. Стражнікова І. Виховний потенціал процесу навчання у теоретичній спадщині Іванни Петрів міжвоєнного періоду // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Вип. 211: Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 157-162.

4. Стражнікова І. Життя і діяльність галицької вчительки Іванни Петрів (1892–1971 роки) // Обрії. – 2004. – № 1. – С. 18-21.

5. Стражнікова І. Іванна Петрів: спомини про Осипа Маковея // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. – Вип. 37. – Херсон: ХДУ, 2004. – С. 54-58.

6. Стражнікова І. Поетична творчість Іванни Петрів як засіб виховання української молоді на еміграції // Вісник Прикарпатського ун-ту: Педагогіка. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – Вип. Х. – С. 123-129.

7. Стражнікова І. Іванна Петрів про читання як фактор національного виховання української молоді на еміграції // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. – Вип. 40. – Херсон: ХДУ, 2005. – С. 263-267.

8. Стражнікова І. Педагогічні ідеї Іванни Петрів про виховні можливості процесу навчання // Наукові записки Тернопільського національного пед. ун-ту ім. В.Гнатюка. Серія: Педагогіка. – 2005. – № 1. – С. 84-88.

9. Стражнікова І. Іванна Петрів про роль батьків у вихованні українських дітей на еміграції // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Вип. 258: Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 162-168.

10. Стражнікова І. Б.М.Ступарик про підготовку школярів до життя в соціумі // Пріоритети сучасної освіти і виховання в контексті завдань педагогічної науки: Зб. наук. праць. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 105-108.

11. Стражнікова І. Боротьба за подолання мовної асиміляції української молоді на еміграції (публіцистична діяльність Іванни Петрів) // Український вимір: Міжнарод. зб. інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. – Ч. 4. – Кн. 1. – Ніжин: НДУ ім. М.Гоголя, 2005. – С. 207-216.

12. Петрів І. За душу української дитини: Вибрані твори для дітей / Укладач і автор післямови І.В.Стражнікова. – Івано-Франківськ, 2005. – 42 с.

АНОТАЦІЇ

Стражнікова І.В. Педагогічні погляди та освітня діяльність Іванни Петрів (1892-1971 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних надбань, освітньої діяльності Іванни Петрів – українського педагога, громадсько-просвітницької діячки, яка жила і творила в Галичині та еміграції у XX ст. З’ясовано значення персоналій в історії української педагогічної думки, історичні, соціокультурні, родинні, духовні передумови становлення і розвитку світогляду І.Петрів. Визначено провідні напрями її діяльності: педагогічна, науково-методична, громадсько-просвітницька, журналістська, літературно-публіцистична. Оцінено внесок І.Петрів у теорію і практику навчання, розробку шкільних підручників, методику викладання різних дисциплін, розвиток і збереження національної школи й національного виховання, зокрема родинного. Розкрито позицію педагога щодо виховання дітей та молоді в патріотичному дусі на рідних теренах та в еміграції. Доведено актуальність наукової та педагогічної спадщини Іванни Петрів для виховання молоді в сучасній Україні.

Ключові слова: І.Петрів, персоналія, педагогічна спадщина, національне виховання, освітня діяльність, родинне виховання, методика викладання, еміграція.

Стражникова И.В. Педагогические взгляды и образова-тельная деятельность Иванны Петрив (1892–1971 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. Луганський национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко. – Луганск, 2006.

В диссертации раскрыто значение персоналий в истории украинской педагогической мысли. Осуществлён целостный анализ жизненного и творческого пути Иванны Петрив – украинского педагога, общественно-просветительского деятеля, рассмотрены исторические, социокультурные, семейные, духовные предпосылки становления и развития мировоззрения галицкой учительницы. Историко-ретроспективный анализ раскрыл ряд факторов, способствавших её становлению как личности и педагога: семья с атмосферой любви, взаимного уважения, преданности национальной идее; социально-исторические и экономические процессы епохи; школьные учителя (О.Бачинская, М.Билецкая, а особенно К.Малицкая), преподаватель украинского языка во львовской учительской семинарии О.Маковей, а также коллеги (О.Барвинский, П.Биланюк, Я.Беленький, А.Домбровский, Д.Петрив, И.Ющишин, Я.Ярема и др.) и зарубежные педагоги (А.Декроли, Д.Дьюи, Я.Коменский, М.Монтессори, И.-Г.Песталоцци, Г.Спенсер).

В работе определены основные направления творческой деятельности И.Петрив: педагогическая (работа в начальных классах школ с.Чернушовичи, Гаи, г.Львова); научно-методическая (статьи по проблемам обучения, воспитания и методики преподавания школьных дисциплин в украинских педагогических изданиях Галичины – “Методика и школьная практика”, “Мир ребёнка”, “Учительское слово”, “Путь воспитания и обучения”; а также Канады – “Учительское слово”, в котором она была методическим редактором); общественно-просветительская (член “Просвиты” и наблюдательного совета общества “Взаимная помощь украинского учительства” во Львове; соучредитель Объединения украинок Бельгии, член Лиги украинских католических женщин и Всемирной федерации украинских женских организаций в Канаде); журналистская (сотрудник украинских периодических изданий в Бельгии и Канаде, редактор отделов в журнале “Учительское Слово”, газетах “Свободное слово” и “Наша цель”); литературно-публицистическая (цикл художественных произведений для детей и взрослых (“Весенний этюд”, “Историческая одежда Украинки”, “Наш вертеп”, “Слава Иисусу Христу” и др.), воспоминания, публицистические очерки и рассказы (“Бабуня”, “Наши освободительные соревнования”, “Учимся” и т.д.)).

В диссертационном исследовании проанализированы взгляды педагога на принципы семейного воспитания, их практическую реализацию. Уважение к личности ребёнка, бережное отношение к его индивидуальным наклонностям, создание благоприятной домашней атмосферы для всестороннего развития – таковы принципы, которые легли в основу воспитательной