КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЗЛЕНКО АНАТОЛІЙ МАКСИМОВИЧ

У

ДК 327 (477) “1991/2004”

ФОРМУВАННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ

(1991 – 2004 рр.)

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

КИЇВ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Манжола Володимир Андрійович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри міжнародних відносин та

зовнішньої політики

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Пирожков Сергій Іванович,

директор Національного інституту

проблем міжнародної безпеки, м. Київ

кандидат історичних наук, професор

Кулінич Микола Андрійович,

ректор Дипломатичної академії

при МЗС України, м. Київ

Провідна установа: Інститут світової економіки та міжнародних відносин

Національної академії наук України, м.Київ

Захист дисертації відбудеться 15 січня 2007 року о 14 год. на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д.26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Київ,

вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10

Автореферат розісланий 13 грудня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю.Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зовнішня політика є невід’ємною складовою процесу становлення і розвитку незалежної України. Нова держава з’явилася на карті Європи у період, коли відбувалися складні процеси глобального рівня. Зміни світового порядку, зникнення біполярної системи міжнародних відносин, перерозподіл сил на континенті, спричинені руйнацією однієї з супердержав – СРСР, збіглися у часі з відродженням України, зовнішня політика якої започатковувалася в непростих умовах – протистояння минулого та нового. Цілком очевидно, що в такому контексті перед Україною постала низка дуже непростих фундаментально-політичних та конкретно-прагматичних питань щодо формування та реалізації своєї зовнішньополітичної стратегії.

Зовнішньополітична діяльність незалежної України потребує глибокого наукового аналізу з ретельним дослідженням як позитивного досвіду, так і певних прорахунків з метою удосконалення загальних концепцій, визначення пріоритетів та конкретизації шляхів досягнення цілей. Таким чином, запропоноване дослідження є надзвичайно актуальним, з урахуванням необхідності проведення аналізу базових принципів зовнішньої політики України, її ролі та місця у сучасних загальносвітових процесах, а також визначення перспективної концептуальної основи цієї політики як однієї з сфер державної діяльності. Цьому може сприяти внесення авторських пропозицій щодо розв’язання проблем у сфері розроблення, схвалення та реалізації зовнішньополітичної стратегії нашої держави.

Геополітичне розташування України, її економічний та науковий потенціал, культурна спадщина, транзитні можливості мають важливе значення для усвідомлення місця нашої країни в системі сучасних міжнародних відносин як в глобальному, так і у регіональному сенсі, і потребують подальшого вивчення та аналізу. Реалізація Україною свого геостратегічного потенціалу перебуває у безпосередній залежності від правильного визначення пріоритетів зовнішньополітичної діяльності та механізму їх реалізації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 0197U015204), наукової теми Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322). Дослідження виконано згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації 0197U003325). Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з навчальним курсом з історії зовнішньої політики України, що читається студентам Інституту міжнародних відносин, слухачам Дипломатичної академії при МЗС України, інших вітчизняних центрів освіти і може бути використано також для проведення науково-дослідних робіт щодо визначення місця і ролі України у системі міжнародних відносин та подальшого вдосконалення концептуальних засад зовнішньої політики нашої держави.

Наукове завдання, яке розв’язує автор, полягає у визначенні специфіки формування зовнішньополітичної стратегії держави, основних проблем і пріоритетів її здійснення протягом 1991 – 2004 років.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика незалежної України.

Предметом дослідження є науково-теоретичні засади, концепції та принципи, на основі яких здійснюється українська зовнішня політика, внутрішні і зовнішні чинники її формування та механізм реалізації зовнішньополітичної стратегії України, розподіл повноважень у ньому гілок влади, а також проблемні питання та пріоритетні напрями його втілення.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні основних чинників формування засад та пріоритетів зовнішньої політики України, логіки формування зовнішньополітичної стратегії, а також – проведенні аналізу основних концепцій та головних пріоритетів її здійснення у визначений період. Подібна мета передбачає розв’язання таких завдань:

з’ясувати стан наукової розробки теми та виробити концептуально-методологічні основи дослідження;

проаналізувати базові принципи, пріоритети та концептуальні засади зовнішньої політики України;

дати оцінку основним зовнішньополітичним концепціям України, які на даний час є вітчизняним науковим доробком;

розкрити механізм формування зовнішньої політики та прийняття зовнішньополітичних рішень, з’ясувати його недоліки та простежити можливості вдосконалення;

розкрити процес становлення і розвитку дипломатичної служби України, як впливового важеля забезпечення захисту та реалізації загальнонаціональних інтересів;

виокремити основні етапи становлення та здійснення зовнішньополітичної стратегії України, обґрунтувати авторську періодизацію;

визначити першочергові завдання у зовнішньополітичній сфері, які постали перед Україною після здобуття незалежності, висвітлити процес утвердження держави у світовому співтоваристві;

аргументувати пріоритетність курсу нашої держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію;

дослідити кризові стратегії у глобальному та регіональному вимірі зовнішньополітичної стратегії України;

надати оцінку загальній спрямованості стратегічного курсу України з метою подальшого сприяння розробленню нових програмних документів у галузі зовнішньої політики.

Хронологічні рамки дослідження (1991 - 2004) визначаються здобуттям Україною незалежності та виборами Президента наприкінці 2004 р. і зумовлені такими об’єктивними чинниками, як початок утворення дипломатичної служби та розроблення концептуальних засад зовнішньої політики, завершення виконання нагальних зовнішньополітичних завдань.

Методологія дослідження. В основу дисертаційної праці покладено методологію системно-структурного підходу. Основними у дослідженні є методи системного аналізу, історико-хронологічний та емпірично-аналітичний, що дало можливість простежити історичне підґрунтя та послідовність тих чи інших подій, дослідити окремі проблеми в часовій динаміці, визначити пріоритетність завдань кожного окремого періоду у зовнішній політиці України, надати оцінку ступеню вирішеності кожної проблеми, спрогнозувати можливі результати та перспективи.

Виходячи із різноплановості проблематики дисертації й поставлених завдань, автор використовує такі загальнонаукові методи дослідження як системного аналізу і логічний, на основі яких намагається детально проаналізувати особливості інституційної бази забезпечення зовнішньої політики України, визначення зовнішньополітичних пріоритетів держави та їх реалізації на міжнародній арені, механізму прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Для дослідження деяких аспектів наукової теми корисним також було застосування методу компаративного аналізу, який дає змогу порівнювати ті чи інші моменти зовнішньополітичної стратегії України з аналогічним досвідом інших держав. Загальнонауковий проблемний метод є необхідним інструментом для дослідження теоретично-концептуальних питань, таких, як розгляд геополітичних концепцій майбутнього розвитку України.

Наукова новизна дослідження полягає передусім у тому, що в дисертаційній роботі на конкретних прикладах показано, що зовнішня політика як важлива складова державотворчих процесів, захисту інтересів держави, її безпеки, незалежності та суверенітету є визначальним фактором періоду становлення незалежної України. На основі глибокого аналізу процесів формування основ зовнішньої політики та втілення її в життя обгрунтовано тезу, що вихід України на світову арену у новому історичному статусі дав можливість запровадити зовнішньополітичну діяльність в якісно відмінному від радянського періоду правовому та суспільно-політичному середовищі і сприяло утвердженню процесу зовнішньополітичної самоідентифікації. Переконливо доводиться взаємозалежність внутрішньої і зовнішньої політики і робиться висновок про те, що реалізувати зовнішню політику за умови складної внутрішньополітичної ситуації, глибокої економічної кризи та фактичної відсутності політичного консенсусу є надзвичайно складним завданням.

Наголошується, що Україна перебуває на перехресті різновекторних геополітичних інтересів, що, з одного боку, підкреслює її геостратегічне значення, а з другого – вказує на необхідність створення системи стійких відносин з рештою країн світу, визначення геополітичного вектора зовнішньої політики та нових довгострокових тенденцій у цій сфері.

Як один з безпосередніх ініціаторів та учасників формування зовнішньої політики України автор дослідження вперше пропонує власне визначення періодизації зовнішньополітичної діяльності, етапів вирішення вузлових проблем, пов’язаних з виробленням цільного уявлення про зовнішньополітичні пріоритети та обрання найважливішого вектора у цій сфері. У контексті вирішення досить складних проблем, що залишились після розпаду СРСР (проблема ядерної зброї, питання Чорноморського флоту, відносини з Росією, визначення кордонів з сусідніми країнами, проблема правонаступництва тощо), автор розкриває пряму залежність процесів становлення суб’єктності України та її гармонійного і швидкого входження до світової спільноти держав.

На основі детального дослідження відносин Україна – ЄС, Україна – НАТО автор робить висновок, що в подальшому розвиток цих відносин залежатиме від внутрішнього розвитку України, успіхів у зміцненні демократизації суспільства та запровадження європейських стандартів і цінностей, позитивних досягнень на шляху проведення політичних й економічних реформ, так само як і наближення до загальнонаціонального консенсусу у сприйнятті європейської зовнішньополітичної стратегії України.

Суттєвий елемент новизни дослідження полягає в тому, що у ньому містяться маловідомі факти та деталі, які уточнюють окремі оцінки і положення, наведені в працях попередників. Особисте спілкування з колегами-дипломатами, представниками різних держав, багаторічний досвід дипломатичної роботи надали можливість висловити ряд положень, які доповнюють і розширюють наукові уявлення з питань, пов’язаних з проблемами розроблення та реалізації зовнішньої політики незалежної України.

Наукове та практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається його новизною та актуальністю. Оскільки дисертація є комплексним, узагальнюючим дослідженням однієї з найбільш принципових проблем державотворення, її матеріали та висновки можуть бути використані при подальшому дослідженні окремих аспектів зовнішньополітичної стратегії України, підготовці навчально-методичних посібників та підручників, курсів вищих навчальних закладів та спеціалізованих установ з історії зовнішньої політики України, а також при викладанні курсу з теорії та практики дипломатичної служби. Висновки роботи можуть стати в нагоді фахівцям-міжнародникам, практикам, причетним до підготовки й прийняття принципових зовнішньополітичних рішень, представникам Міністерства закордонних справ України, інших інституцій, задіяних у формуванні та реалізації зовнішньополітичної стратегії держави.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертації оприлюднені у виступах на міжнародних та національних наукових конференціях та семінарах, а також на зустрічах з проведення круглих столів, що були організовані зокрема Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дипломатичною академією України, Радою національної безпеки та оборони України.

Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в монографії “Дипломатія та політика” загальним обсягом 35 д.а. та у 12 статтях і тезах наукових конференцій, у тому числі 9, опублікованих у фахових журналах та збірниках наукових праць (загальним обсягом 10 друкарських аркушів).

Структура дисертації обумовлена метою роботи та її основними завданнями, складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (212 найменувань українською, російською, англійською, французькою мовами). Загальний обсяг роботи становить 194 сторінки, список джерел - 18 сторінок, додатки – 6 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі автор обґрунтував актуальність теми дослідження та дав визначення її наукового здобутку, розкрив зв’язки дисертаційної роботи з науковими програмами, сформулював мету та завдання дослідження, визначив його об’єкт та предмет, обгрунтував наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлив методологію роботи та показав структуру дисертації. Також наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі “Концептуально-методологічні засади та джерельна база дослідження” розглянуто концептуальні засади дослідження та наведено результати аналізу джерельної бази та історіографії проблеми. Автор пояснює основні проблемні моменти у визначенні концепції дослідження та складнощі у формуванні понятійно-категоріального апарату. Наведено пояснення методологічних засад дослідження, зроблено огляд основних джерел та літератури, використаних при підготовці дослідження, розглянуто основні тенденції вивчення наукової проблеми.

Автор наголошує на тому, що після здобуття незалежності перед політичною елітою України з надзвичайною гостротою постало питання теоретичного осмислення місця держави в сучасній системі міжнародних відносин та напрацювання нових концептуальних засад її зовнішньої політики. Проте вироблення нової доктрини міжнародних відносин з перших кроків ускладнювалось цілою низкою об’єктивних чинників і тривалий час українська зовнішньополітична доктрина потерпала від дещо спрощених підходів до її визначення та від недостатньо розробленої теоретичної бази. Помітним недоліком був низький рівень наукового узагальнення проблем, теорія зовнішньої політики розглядалася швидше всього як перелік прагнень та намірів, що здебільшого базувалися на ситуаційно-ідеологічних уподобаннях. До того ж об’єктивні труднощі перших років незалежності спричинили те, що наголос робився на практичний, а не на теоретичний бік зовнішньополітичної стратегії.

Також слід відзначити, що в Україні майже повністю відсутні дослідження щодо понятійно-категоріального апарату зовнішньополітичної теорії, зміст термінів має різне наповнення та не завжди чітко розкривається. Подальшого уточнення потребують такі поняття, як “національний інтерес”, “зовнішня політика”, “стратегічне партнерство”, “багатовекторність”, “кризові стратегії”. Наприклад, недостатньо опрацьованим лишається термін “національний інтерес”, а тому й різняться розробки щодо засобів реалізації та захисту національної безпеки. Так само ще не знайшла свого ґрунтовного дослідження категорія “стратегічне партнерство”, що у свою чергу має за наслідок полеміку навколо того, вважати чи ні стосунки з окремою державою стратегічними. Окремої уваги заслуговує поняття “багатовекторність”, оскільки на сьогодні цей принцип позначається неправильністю трактування – коливання України між двома напрямками – західним (європейський та євроатлантичний простір) і східним (Росія та пострадянський простір). Насправді ж принцип багатовекторності, що пройшов певну трансформацію протягом останніх років, є одним з основних для зовнішньої політики будь-якої держави, оскільки передбачає максимальну реалізацію національних інтересів в усіх абсолютно напрямках і не має нічого спільного з ідеологічно забарвленими коливаннями.

Окремо автор хотів би наголосити на різниці змісту таких понять, як “зовнішня політика” та “зовнішньополітична стратегія”, оскільки цей аспект є одним з центральних у дослідженні. Мається на увазі, що термін “зовнішньополітична стратегія” є більш конкретним за змістом поняттям, яке вживають для визначення концептуально виваженої, цілєспрямованої системи теоретичних принципів та положень, що забезпечує реалізацію зовнішньополітичного курсу, а також – практичних заходів держави з досягнення цілей зовнішньої політики. Відзначається також, що зовнішня політика та зовнішньополітична стратегія у системі функцій держави доповнюють одна одну й значною мірою перетинаються, передусім це виявляється у визначенні національних інтересів держави, адже обидві спрямовані на забезпечення їх реалізації.

У розділі подано результати історіографічного аналізу, розглянуто основні напрями та здобутки вітчизняної науки у сфері досліджень ролі й місця України в сучасній системі міжнародних координат та формування її зовнішньополітичної стратегії, удосконалення дипломатичної служби; відзначено також характерні підходи у дослідженнях зарубіжних фахівців-міжнародників за темою дисертації.

У другому розділі “Джерела та механізм формування зовнішньополітичної стратегії України” аналізуються концепції, базові принципи формування та механізм прийняття зовнішньополітичних рішень. Автор відзначає, що формування національних інтересів будь-якої держави є тривалим процесом, на який впливає ряд обставин: геополітичні реалії, розвиток свободи і демократії, економічний добробут, соціально-культурні традиції та ін. Цілий ряд зовнішніх і внутрішніх чинників вплинув на формування концепції національних інтересів України. Серед зовнішніх чинників передусім слід назвати нові геополітичні умови, у яких опинилась незалежна держава, а також історичні передумови. Автор досліджує основні групи національних інтересів України, які були окреслені в “Основних напрямах зовнішньої політики України”, шляхи їх реалізації.

Наголошується, що такі цілі зумовлені прагматизмом зовнішньополітичної діяльності, яка має гарантувати державі та народу України безпеку, суверенітет та подальше зміцнення позицій як суб’єкта міжнародних відносин. Тому можна стверджувати, що основою зовнішньополітичної стратегії України, спрямованої на реалізацію національних інтересів, став курс на її виживання, підвищення життєздатності як вільної незалежної держави та трансформацію у повноцінний суб’єкт геополітики, здатний відігравати важливу роль у регіональних та міжнародних справах. Це підтверджується й на загально-концептуальному рівні: автор подає аналіз основних концепцій щодо зовнішньополітичної діяльності незалежної України та обґрунтовує пріоритетний, на його думку, курс держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Дисертант доводить, що формування та розвиток дипломатичної служби розглядається як один з основних інструментів розбудови української державності та забезпечення національних інтересів і реалізації зовнішньополітичного курсу. Сучасна дипломатична служба відповідає основним критеріям, що висуваються до працівників, покликаних виконувати специфічну роботу, спрямовану на здійснення міжнародної політики. Формування і вдосконалення української дипломатичної служби в контексті реалізації перерахованих зовнішньополітичних пріоритетів держави – європейська та євроатлантична інтеграція - ставить на порядок денний питання про орієнтацію цієї праці на високі стандарти і використання кращого європейського та світового досвіду. Вироблення довгострокової кадрової концепції для системи зовнішніх зносин нашої держави на найближчу і віддалену перспективу, формування фундаментальної кадрової школи – все це разом може стати запорукою появи справжнього високопрофесійного дипломатичного складу і в цілому піднесення рівня діяльності української дипломатії.

У третьому розділі “Етапи та основні напрями реалізації зовнішньополітичної стратегії України”, не претендуючи на досконалість, автор дослідження як безпосередній учасник багатьох процесів пропонує власну періодизацію розвитку і втілення в життя зовнішньополітичної стратегії України, і основною метою цієї частини дисертаційного дослідження має стати обґрунтування такої періодизації, аналіз завдань і визначення основних здобутків, уроків, та іноді й прорахунків кожного конкретного етапу. Отже, на думку дисертанта, основними етапами зовнішньополітичної стратегії України є такі:

1990 – 1991 рр. - період підготовки до становлення суб’єктності України в міжнародних відносинах.

1992 – 1994 рр. – інституційне, кадрове і концептуальне становлення зовнішньої політики. Це період становлення дипломатичної служби України, вироблення концептуальних засад зовнішньої політики, активної роботи над розв’язанням нагальних завдань із закріплення України в системі міжнародних відносин (прийняття “Основних напрямів зовнішньої політики України”, закріплення статусу МЗС України, питання ядерної зброї, Чорноморського флоту, проблема правонаступництва, входження в регіональні та глобальні структури, початок участі у миротворчій діяльності ООН)

1994 - 1996 рр. – закріплення ролі України в системі міжнародних відносин. Період прийняття конкретних рішень у співробітництві з ЄС, НАТО, РЄ, визначення місця європейської та євроатлантичної інтеграції в структурі зовнішньої політики України. Започатковано стратегічне партнерство з США.

1997 – 2000 рр. - визначення стратегічного зовнішньополітичного курсу та робота над утвердженням України як регіонального лідера (Хартія про особливе партнерство з НАТО, Будапештський меморандум, Договір з Росією, Румунією, робота над делімітацією кордонів тощо)

2001 – 2004 рр. – період серйозних випробувань для зовнішньої політики України. Посилення залежності зовнішньої політики від внутрішніх чинників (касетний скандал, “Кольчуга”, справа Гонгадзе, ситуація в Македонії, Саміт НАТО у Празі), їх вплив на подальший розвиток стратегії партнерства з провідними державами світу. Участь України в антитерористичній коаліції. Нова стратегія України щодо НАТО, яка передбачає набуття в майбутньому членства в Альянсі.

Автор приділив увагу основним принциповим моментам, які певною мірою збігаються з розв’язанням завдань кожного окремого етапу. Зокрема, розглянуто стратегію становлення суб’єктності України в міжнародних відносинах, відносини двостороннього, у тому числі – стратегічного партнерства у зовнішньополітичній діяльності нашої держави, проаналізовано здобутки, прорахунки, перспективи та можливі проблеми на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції. Також автор визначив основні моменти кризових стратегій у зовнішній політиці та окреслив основні напрями регіональної політики України.

ВИСНОВКИ

За роки незалежності в Україні в цілому завершився процес формування зовнішньої політики, який передбачає визначення головних засад, принципів, пріоритетів зовнішньополітичного курсу держави, створення системи органів державної влади для його втілення.

В умовах наявності протилежних концепцій у суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів її входження і утвердження у світовому співтоваристві, а також в умовах кардинальних змін міжнародної ситуації загалом зовнішньополітичний курс України у досить короткий час був чітко визначений у відповідних нормативно-правових актах. Основні пріоритети та напрями зовнішньополітичної діяльності України схвалені Верховною Радою у принциповому документі – “Основні напрями зовнішньої політики України” з визначенням шляхів їх реалізації. На етапі здобуття незалежності й початку розбудови власної держави першочерговим національним завданням було визначено збереження суверенітету та територіальної цілісності. Вже у період становлення зовнішня політика України перетворилась на вагомий інструмент захисту інтересів незалежної держави у всіх сферах міжнародного життя.

Слід визнати, що впродовж усіх років незалежності для України залишається актуальним питання геополітичного вибору. У дисертації наводяться результати аналізу основних концепцій подальшої інтеграції України до світового співтовариства – багатовекторність, євразійський вибір, рівнонаближеність, євроінтеграція.

Можна стверджувати, що Україна проводить зважену і послідовну зовнішньополітичну діяльність, оскільки з моменту проголошення незалежності основні напрями її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними. За досить короткий період вдалося досягти основної мети: Україна стала повноправним та активним суб’єктом міжнародного життя, а провідні політики світу визнали, що виникнення у Центрі Європи нової незалежної держави такого масштабу стало найвагомішим геополітичним чинником пост-біполярного періоду. Таке визнання є успіхом української дипломатії, яка витримала випробування перших років незалежності і відстояла життєво важливі інтереси України. Розв’язання першочергових завдань забезпечило подальший конструктивний розвиток дво- та багатосторонніх відносин з державами і провідними міжнародними організаціями континенту та світу.

Міністерство закордонних справ є провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та здійснення зовнішньої політики України. Постійне оновлення концептуальних основ зовнішньої політики держави, зміцнення договірно-правової бази, вдосконалення структури МЗС України відповідно до зовнішньополітичних пріоритетів і завдань – запорука подальшої ефективної зовнішньополітичної діяльності міністерства. Важливою складовою діяльності міністерства має бути його робота над підготовкою теоретичних зовнішньополітичних документів, перспективних раціональних ініціатив і позиційних засад, які б збігалися з кроками, що їх робить українська сторона на практиці. Аргументованість при відстоюванні позиції держави у поєднані з тактикою активних, гнучких і високопрофесійних заходів має впливати на формування зваженої зовнішньої політики та розроблення відповідного механізму ухвалення й виконання рішень.

Визнанню України світовою спільнотою сприяло передусім успішне вирішення складних питань відразу після здобуття незалежності. Зокрема, перед молодою державою постало завдання здійснити договірно-правове оформлення державного кордону як з західними сусідами, так і з новоутвореними на терені колишнього СРСР країнами, налагодження контактів з сусідами на основі довіри та взаємної вигоди. Принциповою залишається позиція України стосовно поетапного вирішення питань правонаступництва колишнього СРСР, що має відновити історичну справедливість та усунути один з причин, які гальмують процес нормалізації українсько-російських відносин. Окремо слід відзначити важливість вирішення питання ядерного статусу України, що сприяло створенню позитивного іміджу України на міжнародній арені, відкрило шляхи до відвертого діалогу з партнерами і загалом – до розширення можливостей в реалізації зовнішніх цілей широкого спектру.

Україна здобула статус послідовної у проведенні зовнішньополітичного курсу держави, активного учасника миротворчих процесів, передусім на пострадянському просторі. Миротворчі ініціативи України свідчать про її відданість курсу формування стабільної регіональної системи безпеки. Наша держава дедалі вагоміше заявляє про свою дієву позицію щодо створення європейського простору безпеки та стабільності. Особливі відносини з НАТО є надзвичайно важливим компонентом загальної європейської архітектури безпеки і водночас суттєвим чинником забезпечення захисту національних інтересів України. Реалізація курсу на євроатлантичну інтеграцію – невід’ємний компонент національної безпеки нашої держави і в цілому стабільності на всьому євроатлантичному просторі.

Автор послідовно відстоює точку зору щодо пріоритетності курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, наголошуючи, що на сьогодні і в перспективі майбутнє України пов’язано саме з такими пріоритетами. Критеріями досягнення зазначеної стратегічної цілі є формування в суспільстві загальнонаціонального консенсусу щодо європейської інтеграції - принципово важливим моментом у розвитку відносин України з ЄС є те, що в основу двосторонніх стосунків покладено ідеологію вступу України до ЄС як консолідуючого чинника українського суспільства та важливий стимул для проведення внутрішніх демократичних і соціально-економічних реформ. Євросоюз такою ж мірою заінтересований у цивілізованій демократичній Україні, як і Україна в ЄС. Можна зробити припущення, що у перспективі така взаємна заінтересованість дедалі зростатиме, адже для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю взаємозалежність. У такій ситуації нагальним завданням є прагнення постійно переконувати світову спільноту у послідовності обраного курсу, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки. Успішне проведення демократичної та ринкової реформ, подальше поглиблення політичного діалогу і розширення практичного співробітництва з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ є обов’язковою передумовою прискорення європейської інтеграції.

Вибір Україною стратегічних партнерів – це питання ефективності нашого включення до існуючої системи розподілу функцій і ролей в сучасному геополітичному просторі, показник стратегічного бачення шляхів розвитку держави. Пошук і визначення можливих стратегічних партнерів, розвиток потенціалу взаємовідносин до такого високого рівня є тривалим і складним процесом, який залежить від багатьох чинників, зокрема процесів розвитку міжнародної політичної системи, геополітичних та економічних інтересів різних елементів цієї системи, цивілізаційних ознак політичних гравців. Стратегічними партнерами України з усіх держав, які колись такими було проголошено, на сучасному етапі можна вважати Росію, США, а також Польщу, зважаючи на її реальний вплив на процеси європейської інтеграції України та динамічний розвиток наших двосторонніх стосунків, і, звичайно, Європейський Союз, курс на інтеграцію з яким відповідає національним інтересам України. Одним з найактуальніших завдань зовнішньої політики України є наповнення відносин зі стратегічно важливими партнерами практичним змістом, що передбачає узгодження і взаємну підтримку на рівні міжнародних та європейських організацій національних інтересів країн-партнерів, розроблення цілеспрямованої стратегії партнерства на дво- та багатосторонньому рівні, а також участь у спільних проектах стратегічного характеру в економічній галузі. Автор підкреслює, що відносини з Російською Федерацією посідають окреме, надзвичайно важливе місце у зовнішній діяльності нашої країни, що обумовлено рядом чинників об’єктивного характеру.

Україна є самодостатньою європейською державою cереднього рівня, яка спроможна грати свою роль на міжнародній арені і тим більше у межах регіонального простору. Про це свідчить її діяльність у процесі забезпечення безпеки в Східній Європі починаючи від початку 1990-х років. Як впливовий регіональний лідер Україна має взяти на себе більше відповідальності, бути активнішим учасником як регіональних, так і субрегіональних утворень, включаючи, зокрема, Центрально-Європейську ініціативу, Карпатський регіон, Вишеградську четвірку, Верхній Прут, Нижній Дунай. В цьому контексті важливо проводити політику як на збалансування власних національних інтересів з потребами своїх сусідів, інших партнерів, так і на чітке визначення координат взаємодії з регіональними і субрегіональними формуваннями.

У процесі реалізації зовнішньополітичного курсу визначальну роль відігравала внутрішня політика. Автор переконаний, що без досягнення позитивних внутрішніх змін в державі неможливо повністю реалізувати зовнішньополітичний курс та поліпшити імідж України у світі лише завдяки зовнішньополітичним зусиллям. Отже, майбутнє держави великою мірою залежить як від внутрішніх політичних та економічних перетворень, так і від правильності зовнішньополітичного курсу, який повинен визначати реальні напрями та пріоритети діяльності України на міжнародній арені.

У дисертації відзначено, що зовнішньополітична діяльність України провадилася на серйозних концептуальних засадах з використанням досвіду дипломатів і політиків, здатних професіонально вирішувати складні питання. Разом з тим, автор наголошує на тому, що невідкладного характеру набуває питання про оновлення законодавчої бази України у сфері зовнішньої політики. Необхідність здійснення такого кроку зумовлена прийняттям у 1996 році нової Конституції України: ухвалення нового Закону про засади зовнішньої політики та зовнішніх зносин України відповідало б новим реаліям, обгрунтувало вибір зовнішньополітичної орієнтації держави та її реальні інтереси на міжнародній арені, роль і місце в сучасних міжнародних відносинах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

До співробітництва на благо України // Політика і час.- 1993, № 12. - С.4-7.

Універсальний механізм багатосторонньої дипломатії // Політика і час. – 1995, № 10. - С.17-21.

Foreign Policy: interests of Ukraine and Problems of European Security // Fordham International Law Journal. Vol. 21, November 1997, № 1.

Foreign Policy of Ukraine. Its formation and Stages of Development // The Ukrainian Quarterly. Volume L III, № 3, 1997. - Р.191-220.

Україна і Франція: діалог і партнерство в ім’я майбутнього Європи // Діалог.- 2002, № 2. - С.8-11.

Динаміка розвитку двосторонніх відносин між Україною і Російською Федерацією // Діалог – Історія. Політика. Економіка. - 2003, № 3. - С.12-15.

L’Ukraine onze ans aprиs L’Independence // La Lettre Diplomatique. - 2003,

№ 59. - Р.114-128, Париж.

Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. - Харків. Вид-во Фоліо, 2003. – 558с.

Дипломатична служба України // Енциклопедія Історії України. 2-й том. Київ. Наукова думка, 2004. - С.387-388.

Дипломатична служба УРСР // Енциклопедія історії України. 2-й том. Київ, Наукова думка, 2004. - С.399-389.

60-річчя ООН. Очікування, надії чи розчарування // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип. 58. Ч.ІІ. - К., 2005. – С.36-42.

Як усе починалось // Політика і час. - 2006, №9. – С.11-12.

13. Розширення ЄС та політика сусідства – нові перспективи для України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Вип. 62. Ч.І. – К., 2006. - С.14-17.

АНОТАЦІЇ

Зленко А.М. – Формування та еволюція зовнішньополітичної стратегії України (1991 – 2004 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню основних чинників формування та здійснення зовнішньополітичної стратегії України після здобуття незалежності до президентських виборів наприкінці 2004 року. В роботі міститься аналіз геополітичного призначення, національних інтересів та головних пріоритетів зовнішньополітичної діяльності нашої країни. Завдяки використанню широкого кола джерел та наукової літератури, а також з урахуванням особистого досвіду автор намагається проаналізувати основні концепції щодо геостратегії України та обумовити власне бачення пріоритетності європейського та євроатлантичного курсу України.

Автором запропонована та обґрунтована власна періодизація розвитку й здійснення зовнішньополітичної стратегії України, розглянуто здобутки та прорахунки кожного етапу відповідно до втілення основної мети – захисту національних інтересів України. Більш детально розглянуті аспекти та напрямки зовнішньої політики України, у здійсненні яких автор брав безпосередню участь (вирішення питань правонаступництва та облаштування кордонів, проблеми ядерного роззброєння та миротворчої діяльності тощо).

В роботі подано детальний аналіз механізму прийняття та втілення зовнішньополітичних рішень в Україні, а також – рекомендації щодо подальшого його вдосконалення.

Ключові слова: національні інтереси України, зовнішньополітична стратегія, пріоритети зовнішньої політики, європейська та євроатлантична інтеграція, стратегічне партнерство, механізм прийняття зовнішньополітичних рішень, українська дипломатія.

Зленко А.М. Формирование и эволюция внешнеполитической стратегии Украины (1991 – 2004 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Киев: Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, 2006.

Диссертация посвящена исследованию основных факторов формирования внешнеполитической стратегии Украины после обретения независимости и до проведения президентских выборов 2004 года. В работе рассматриваются особенности геополитического положения страны, дан анализ национальных интересов и основных приоритетов внешнеполитической доктрины. В работе использован достаточно широкий круг источников и научной литературы, на их основе, а также – с использованием личного опыта работы в сфере внешней политики автор проанализировал основные геостратегические концепции относительно дальнейшего развития внешнеполитической деятельности и дал обоснование приоритетности курса Украины на европейскую и евроатлантическую интеграцию.

Автором разработана и обоснована собственная периодизация формирования и развития внешнеполитической деятельности Украины, проанализированы плюсы и просчеты каждого отдельного этапа в соответствии с реализацией главной цели – защиты национальных интересов Украины. Более детально рассмотрены те аспекты и направления внешнеполитической деятельности Украины, в реализации которых автор принимал непосредственное участие (решение актуальных проблем после обретения независимости - обустройство границ, вопросы правопреемственности и ядерного разоружения, участие в миротворческой деятельности и т.д.) В работе детально рассмотрены механизмы разработки принятия и реализации внешнеполитических решений, а также даны рекомендации их возможного усовершенствования.

Ключевые слова: национальные интересы Украины, внешнеполитическая стратегия, приоритеты внешней политики, европейская и евроатлантическая интеграция, стратегическое партнерство, механизм принятия внешнеполитических решений, украинская дипломатия.

Zlenko A. Formation and Evolution of Ukraine’s Foreign Policy Strategy (1991-2004) – Manuscript.

Thesis for the Ph.D. in Political Science, specialty 23.00.04. – Political Problems of International Systems and Global Development. – Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of International Relations, Kyiv, 2006.

The dissertation is devoted to the study of the basic factors in the formation of Ukraine’s foreign policy strategy from the period when the country gained its independence and up to the presidential elections of 2004. The study examines the distinctive features of the geopolitical location of Ukraine and analyzes its national interests as well as main priorities of its foreign policy doctrine. Drawing extensively on a broad range of sources, scientific literature and his personal experience in foreign policy, the author analyzes the main geostrategic concepts of the further development of foreign policy and substantiates the priority of Ukraine’s course toward European and Euro-Atlantic integration. Status of independent Ukraine is determined as “medium-range” European country, with a strong potential to be influenced in common European security system and development in the post-soviet area.

Relying on his own designed and justified periodization of the evolvement of Ukraine’s foreign policy activity, the author analyzes the pros and cons of each stage in the achievement of its principal goal – the defense of Ukraine’s national interests. He dwells in greater detail on those aspects and areas of foreign policy activity, in which he was directly involved after the country became independent (arrangement of frontiers, issues of legal succession and nuclear disarmament, participation in peace-keeping operations, etc.). The study examines in detail the mechanisms underlying the preparations for making and implementing foreign policy decisions, and offers recommendations for their possible improvement.

Key words: Ukraine’s national interests, foreign policy strategy, foreign policy priorities, European and Euro-Atlantic integration, strategic partnership, mechanisms of making foreign policy decisions, Ukrainian diplomacy.