НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА

ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

БАРНИЧ Михайло Михайлович

УДК 792.028.3 (043.3)

АКТОРСЬКЕ “ПЕРЕЖИВАННЯ В РОЛІ”

ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

Спеціальність 17.00.02 – Театральне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті культури і

мистецтв, Міністерство культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Безклубенко Сергій Данилович,

Київський національний університет культури і

мистецтв, проректор з наукової роботи (Київ)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Кияновська Любов Олександрівна,

Львівська державна музична академія

ім. М.В. Лисенка,

завідувач кафедри історії музики (Львів)

кандидат мистецтвознавства,

Волицька Ірина Василівна,

Інститут народознавства НАН України, старший науковий співробітник (Львів)

Провідна установа: Київський національний університет театру, кіно і

телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, кафедра

майстерності актора, Міністерство культури і туризму

України

Захист відбудеться 27 квітня 2007 р. о 15 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.227.02 в Інституті мистецтвознавства,

фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою:

01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту мистецтвознавства,

фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою:

01001, м. Київ, вул. М.Грушевського,4.

Автореферат розіслано “23” березня 2007 р.

Вченний секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства О.В.Зінич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Істотна особливість театрального мистецтва, як відомо ще з часів Арістотеля, полягає в наслідуванні життєвих ситуацій – тих, що відбуваються зараз, або тих, що колись були, чи тих, що ймовірно можуть статися в майбутньому. Цим визначається і природа акторства – основи сценічного мистецтва, – що є “наслідуванням” (імітацією) вчинків людей чи реальних, чи вірогідних, чи уявних (“дійових осіб”).

Феномен “переживання” актора під час виконання ним сценічної ролі спрадавна викликав і сьогодні викликає глибокий інтерес як самих учасників творчого театрального процесу (акторів, режисерів та ін.), так і глядачів та дослідників театрального мистецтва. Глядачів вражає передусім те, що під час сценічного “відтворення” подій, пов’язаних з життям персонажа, “душа” актора реагує так, ніби ці події та ситуації відбувалися з ним самим.

Проте, акторське наслідування принципово відрізняється від подібного життєвого. У життєвій практиці, коли хтось наслідує іншого, він прагне насправді стати таким, як його взірець, принаймні, – подібним в істотному; в сценічному мистецтві це “наслідування” є удаваним, це – гра. Актор, наслідуючи дії реальної чи уявної особи, насправді створює не її дублікат, копію (клон), а лише її подобу (“образ”). Одночасно творчий процес “переживання ролі” фіксується та контролюється актором як акт мистецтва, де переживання пов’язане з так званою “роздвоєністю” актора в ролі.

Про одночасне фіксування актором психологічного стану власного “переживання ролі” наголошувалось ще у давнину і наголошується сьогодні як відомими театральними діячами, так і дослідниками психології акторської творчості (Платон, Д. Дідро, Т. Сальвіні, К. Станіславський, М. Чехов, А. Арто, Лесь Курбас, Є. Гротовський, Е. Барба, Л. Виготський, П. Якобсон, Р. Натадзе, Н. Рождественська, Л. Грачова, О. Сторожук, Е. Бутенко, В. Кісін). Цієї точки зору дотримується і дисертант, виходячи з власного досвіду акторської діяльності.

Водночас проблема визначення функціональних особливостей акторських “іпостасей”, внутрішніх механізмів їх співіснування та взаємозв’язку в процесі переживання ролі потребує нагального і системного дослідження.

Незважаючи на те, що К. Станіславський розрізняв участь трьох відмінних “іпостасей” актора в процесі творення образу: “людина-артист” (“артист-творець”), “людино-роль” та “акторо-роль” (артисто-роль), все ж явище “переживання” актора в процесі підготовки та виконання ролі все ще видається багато в чому “загадковим”, тобто недостатньо дослідженим.

Актуальність теми полягає також в тому, що творчий метод та прийоми за “системою” К. Станіславського, які на сьогодні застосовуються вітчизняними акторами на практиці та педагогами з майстерності актора в учбовому процесі залишаються все ще недосконалими, про що наголошував і сам К. Станіславський. Відтак дане дисертаційне дослідження дає змогу по-новому інтерпретувати названий метод “переживання в ролі” як процес творення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано згідно з планом наукової роботи кафедри теорії та історії культури. Вона відповідає темі №3 “Актуальні проблеми культури і мистецтва” цільової комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв та відповідним планам кафедри дикторів і ведучих телепрограм КНУКіМ (“Моделювання у навчальному процесі інноваційних технологій”).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з’ясуванні сутності та особливостей акторського “переживання ролі”. Здійснення зазначеної мети зумовило вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

– з’ясувати ступінь вивчення проблеми;

– на основі аналізу мистецтвознавчої, філософської, естетичної літератури, а також літератури з питань психології творчості узагальнити основні теоретичні та методологічні підходи до вивчення природи акторського мистецтва;

– уточнити “ключові” поняття дослідження (“переживання”, “переживання ролі”, “акторське мистецтво переживання ” та ін.);

– виявити місце та роль “переживання” в акторському мистецтві.

Об’єкт дослідження – акторське мистецтво.

Предмет дослідження – фактор “переживання ролі” в акторському мистецтві.

Теоретичну основу дослідження складають праці видатного режисера, актора та теоретика театрального мистецтва К. Станіславського, його учнів і послідовників (актора М. Чехова, режисера Є. Гротовського), а також відомих майстрів та дослідників акторського мистецтва П. Єршова, Б. Захави, Л. Грачової, О. Сторожука, Е. Бутенка, В. Кісіна.

Тема дослідження зумовила потребу звернутися до наукових праць відомих вчених в галузі загальної психології (О. Леонтьєва, Д. Узнадзе, Ф. Василюка, А. Менегетті, С. Рубінштейна, Є. Ільїна); психології мистецтва (П. Якобсона, Р. Натадзе, Л. Виготського, Н. Рождественської), мистецтвознавства (Р. Інгардена, В. Татаркевича, Г. Гадамера, М. Мерло-Понті, С. Безклубенка), філософських рефлексій (Платона, Арістотеля, Д. Дідро, Г. Гегеля, В. Гете, Е. Гуссерля).

Визначальним з точки зору науково-методологічних засад даного дослідження стало експериментально підтверджене В. Бехтєрєвим положення про те, що думка про дію є той самий рефлекс, що і дія, але без здійснення дії, що має фундаментальне значення для розуміння мистецтва як творчості та його виховної, сугестивної та релаксаційної (катарсис) ролі.

Дослідження ролі та значення процесів “переживання” в мистецтві актора спираються на “концепцію діяльності” та її мотиву академіка О. Леонтьєва.

Методи дослідження обумовлені його предметом, пов’язані з досягненнями загальнонаукових, культурологічних, філософських, психологічних, психофізіологічних, естетичних, мистецтвознавчих, прикладних мистецьких досліджень вітчизняної та світової науки.

Для вирішення поставлених завдань застосовуються методи аналітично-синтетичної обробки джерел (при вивченні феноменологічної, психологічної, спеціальної прикладної мистецької літератури з даної проблематики); порівняльно-історичний (при оцінках історичного обігу та застосування поняття переживання як явища в мистецтві актора); структурно-функціонального і типологічного підходів (при виявленні психологічних акторських “сутностей” та їхнього взаємозв’язку в процесі переживання актора в ролі); феноменологічної експлікації та реконструкції предмету в цілому (при зіставленні та застосуванні для дослідження даного предмету методів дослідження психології та принципів діяльності нервопсихіки людини).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше у вітчизняному мистецтвознавстві здійснено науковий аналіз перебігу процесу творення актором сценічного образу персонажа драматичного твору;

– уточнено основні “ключові” поняття дослідження, в результаті смислового віддиференціювання слова та наукового терміну “переживання”, з’ясування змісту поняття “переживання ролі” та “акторське мистецтво переживання”;

– з’ясовано роль означуваних цими поняттями емоційно-інтелектуальних станів та психологічних процесів у різних стадіях підготовки та реалізації (подання глядачам) продукту акторського мистецтва (формування образу, закріплення в пам’яті, реалізація у виставі);

– виявлено роль та місце переживання у акторському мистецтві.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та матеріали дисертації можуть бути застосовані акторами безпосередньо у творчій роботі та педагогами у процесі підготовки акторів.

Висновки дисертації можуть бути використані для подальшого наукового дослідження різних аспектів акторського та сценічного мистецтва загалом. Основні результати дослідження відображені та оприлюднені в авторській типовій та робочій програмах з техніки екранного мовлення (“Техніка екранного мовлення”, програма для студентів за спеціальністю 7. 020303, протокол №2 від 06. 10. 2003р.).

Окремі положення дисертаційного дослідження використані автором при читанні курсу “Майстерність актора” та “Техніка екранного мовлення”, а також у власному акторському досвіді роботи в театрі, кіно та на телебаченні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено у доповідях на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу КНУКіМ “Художнє слово як засіб формування і відображення суспільної думки” (Київ, 2001 р.), “Досвід та перспективи моделі підготовки спеціалістів для кіно та телебачення” (Київ, 2002 р.), “Моделювання у навчальному процесі інноваційних технологій” (Київ, 2003 р.), “Моделювання у навчальному процесі інноваційних кінотехнологій” (Київ, 2004 р.), на двох Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій” (Київ, 2000 р.), “Культуротворча парадигма українського націєтворення” (Івано-Франківськ, 2005 р).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 7 публікаціях, 4 з них – статті у наукових фахових виданнях, 2 – авторські програми, 1 – тези доповіді на науково-теоретичній конференції.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (180 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 170 сторінок (основний текст – 160 сторінок, бібліографія – 10 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи; визначено її об’єкт і предмет, зв’язок з науковими програмами, методи дослідження, наукову новизну і практичне значення результатів дослідження, наведені дані про їх апробацію та публікації.

У Розділі першому “Акторське “переживання ролі” як предмет наукового осмислення” викладаються результати аналізу культурологічної, філософської, психологічної, мистецтвознавчої літератури з даної тематики, узагальнюються основні теоретичні підходи до осмислення творчого процесу акторського мистецтва та в зв’язку з цим – феномена акторського переживання; уточнюються ключові поняття дослідження.

Починаючи з античних часів, театральне мистецтво, зокрема акторський його чинник, формувалося на переживанні актора як атрибуті та феноменальному явищі, притаманному людині. Епоха реалізму в мистецтві надала поштовх до осмислення “акторського переживання” як своєрідного мистецтва переживання.

З огляду на багатоаспектний зміст слова та поняття переживання та з тих причин, що наукового осмислення самого поняття “переживання”, яке вжито К. Станіславським до мистецтва актора, до цих пір ще не проводилось, виникла необхідність більш чіткого його наукового з’ясування.

Термін “переживання” (утворене від дієслова пережити, тобто прожити певний час, подолавши те, що випало людині: пережити горе, стихійне лихо, тощо) означає певний емоційно-інтелектуальний стан, викликаний якимись зовнішніми чи внутрішніми подіями.

Як науковий термін “переживання” визначається у філософії (Е. Гуссерль, Г. Гадамер, В. Дільтей, П. Наторп, Ф. Шляйєрмахер, А. Бергсон, Г. Зіммель та ін.) як певний стан (процес) свідомості, у психології (Л. Виготський, С. Рубінштейн, Є. Ільїн, Ю. Трофімов, Ф. Василюк, В. Вілюнас, Л. Дорфман та ін.) як емоційний стан (“хвилювання”).

Переживання як стан (процес) мислення означає фіксування будь-яких реальних чи нереальних моментів, які потрапляють у потік свідомості людини (Е. Гуссерль). Актуалізовані з тих чи інших причин процесом усвідомлення об’єкти і є переживанням. Всі інші являють собою лише предмет рефлексій.

Переживання як емоційний (чуттєвий) стан є тим самим процесом усвідомлення речей та дій, з тією різницею, що вони виступають для суб’єкта як подія його власного життя, що призводить до реагування його організму в формі реакцій, які називаються емоційними (Ф. Василюк).

Емоційно-інтелектуальний стан (процес), який означується словом “переживання”, може виникати і без реального контакту з “дійсністю”: його “механізм” може запускатися силою самої уяви. Більше того: уявлювані події переживаються зазвичай сильніше і яскравіше, ніж правдешні.

Особливість “переживання ролі” (К. Станіславський) як фундаментальної складової акторського мистецтва саме і полягає в тому, що воно, це “переживання” (специфічний емоційно-інтелектуальний стан) викликається, створюється уявою актора.

Проте, творчий процес актора в ролі не вичерпується тільки презентацією переживання персонажа як його внутрішнього емоційно-інтелектуального стану, а проявляється також у акті зовнішнього вираження дії персонажа п’єси, його прикметних рис та ін.. Водночас переживання є атрибутом мистецтва не тільки в реалістичному театрі. Якщо в реалістичному театрі стосунки та поведінка персонажів зовнішньо виражаються наближено до життєвих, і в зв’язку з цим природнішим видається переживання актора, то в “нереалістичному” образотворенні переживання персонажа також може бути чинником внутрішнього стану актора. Так в п’єсах “абстрактного реалізму” (В. Шекспір, Ф. Шіллер) ролі теж переживаються акторами.

У дисертації вводиться визначення акторського переживання ролі. “Преживання ролі” – це і є створений (штучно викликаний уявою) емоційно-інтелектуальний стан (процес), з приводу дій уявної особи (персонажа ролі). Акторське мистецтво переживання полягає у вмінні створювати даний стан відповідно до умов ролі.

Отже, аналіз явища “переживання” як феномена, притаманного людській природі, попри різне ставлення до його значення у акторській діяльності, дає підстави стверджувати, що акторське “переживання ролі” є складовою психологічного стану актора в процесі імітації ним дій уявної особи (персонажа п’єси).

У Розділі другому “Акт переживання ролі як процес творення образу персонажа п’єси” викладаються результати аналізу штучного збудження актором в собі емоційно-інтелектуального стану, який відповідав би зовнішнім характеристикам поведінки “дійової особи”.

У підрозділі 2.1. Формування образу як складовий процес акту переживання ролі проведено аналіз творчої праці актора над образом персонажа п’єси; методом психологічного аналізу діяльності (О. Леонтьєв) простежуються особливості процесу формування образу в акті переживання ролі; на основі та за методикою психофізіологічних досліджень В.М. Бехтєрєва викладаються результати проведених спостережень за процесом закріплення та “оживлення” в підсвідомості актора переживань персонажа п’єси; розкривається сутність засад емоційно-інтелектуальних змін актора в акті творчості.

У ході аналізу процесу акторського переживання (в тому числі самоспостережень), на основі свідчень та зауважень відомих акторів (К. Станіславський, М. Чехов, Т. Сальвіні, В. Топорков) та дослідників мистецтва актора (П. Якобсон, Р. Натадзе, Н. Рождественська, Л. Грачова, Е. Бутенко) виявлено, що в процесі переживання ролі проявляється фактор усвідомлення даного процесу як акту відтворення сформованого в уяві образу. Однак особливості такого “роздвоєного” існування актора в ролі залишаються все ще малодослідженими.

Методом психологічного аналізу діяльності людини (за О. Леонтьєвим) виявлено, що в акторському творчому акті актуалізується “іпостась” актора як суб’єкта діяльності-творчості, яка взаємопов’язана з іншою його “іпостассю” як суб’єкта життєвої діяльності (діяльності-життя). Діяльність-творчість є однією із складових діяльності-життя актора і полягає у відображенні діяльності персонажа п’єси, натомість її мотивом є відтворення в особі актора “справжнього” емоційно-інтелектуального стану персонажа (переживання ролі). Водночас діяльність-життя актора під час творчого акту реалізується через діяльність суб’єкта діяльності-творчості, відповідно з тим самим мотивом.

Однак особливістю акторського переживання ролі є фактор його творення. Тому це переживання як певний емоційно-інтелектуальний стан, що виникає в особі актора, розпізнається ним на основі власного, набутого в процесі здійснення діяльності-життя та творчості, досвіду. У зв’язку з цим, участь актора як суб’єкта діяльності-життя в акті творення переживання проявляється через зіставлення процесу здійснення його діяльності на сцені з утворюваним, відносно цього процесу, власним станом переживання.

У ході виконання творчого акту природно загострюється психічна активність актора, викликана бажанням досягти стану переживання ролі, з одного боку, та “уболіванням” за його правдоподібність, у зв’язку з фактором відображення, – з другого боку. Це призводить до подвійної актуалізації процесу мислення (свідомості), викликаного прагненням актора осмислити одночасно дію та свій емоційно-інтелектуальний стан.

Методом самоспостережень дисертанта та спостережень за творчістю інших акторів з’ясовано психологічний процес функціонування та узгодження акторських діяльностей в акті творення образу персонажа п’єси.

Встановлено, що в ході виконання ролі фактори суб’єктів діяльності-життя та діяльності-творчості відмежовуються актором від актуального процесу свідомості (переживання). Вони функціонують автоматично, завдяки механічній пам’яті. Процес даних відмежовувань є зумисне створеним психологічним станом актора, який можна віднести до того, що в психології означений терміном “установка” – вихідна реакція на протидію ситуації (Д. Узнадзе). Завдяки відмежуванню цих діяльностей від актуального процесу свідомості, відбувається її “вивільнення” та зосередження актора на уявних діях ролі як єдиних, що опосередковуються мисленням.

Зважаючи на психологічний фактор відмежовування діяльностей в акторському мистецтві переживання та беручи його до уваги, відстежено механізм зосередження актора на діях ролі в процесі її виконання. Оскільки діяльність-творчість як процес відображення здійснюється діями, які адекватні діям ролі, то ці дії суміщені. Суміщення дій призводить до заміщення мотивів: мотив суб’єкта творчості та життя заміщується мотивом ролі. Заміщення мотивів відбувається в зв’язку з невпинним процесом психорефлективної діяльності головного мозку людини та триває як оживлення “слідів психорефлексівролі, набутих актором під час підготовки цієї ролі (В. Бехтєрєв). До слідів психорефлексів належать усі події та дії, які пережиті актором в уяві у процесі підготовки ролі, зокрема аналізу переживання персонажа п’єси. Сліди психорефлексів ролі зберігаються в нервовій системі актора як сліди минулих подразнень, пов’язаних з аналізом та “відтворенням” діяльності ролі. Даний психорефлективний процес відображається як дія “ролі” на аналогічних діях актора, спрямованих на відображення діяльності ролі, що створює психофізичний стан актора, аналогічний до психофізичного стану ролі.

Процес переживання ролі зумисне не припиняється актором до закінчення творчого акту. Актор заздалегідь передбачує власний нервопсихічний процес та пов’язані з ним психофізичні зміни.

У підрозділі 2.2. “Акторський “ігровий” досвід як підсвідома основа відтворення образу персонажа п’єси” викладаються результати дослідження фактора підсвідомого утворення в грі актора необхідного переживання, саме такого, яке заздалегідь набуте (нажите) як людський та акторський (ігровий) досвід (в ході аналізу та репетицій вистави).

Оскільки в процесі своєї творчості актор (його психофізика) перебуває в життєво реальних психофізичних станах, які однак розуміються ним та глядачем як несправжні у співвідношенні з життєвими подіями актора, а отже, вони ігрові, – то саме такий досвід актора проявляється в його підсвідомості як рольове переживання під час відтворення образу персонажа.

У зв’язку з цим, на основі методу психологічного аналізу діяльності
(О. Леонтьєва), в дисертації досліджується ігровий аспект творчої діяльності актора, який походить від наближеної аналогічності життєвих реальних психофізичних станів актора з його (створеним ним самим) станом переживання в ролі, що теж усвідомлюється актором (фіксується в пам’яті) в процесі переживання.

Сутність ігрової діяльності актора в мистецтві переживання проявляється через “удавання” актором життя-діяльності персонажа ролі як “справжнє” його життя ( не як діяльність-життя актора і не як його діяльність-творчість), що виявляється через психологічний стан переживання актором ролі, аналогічний до стану персонажа.

У зв’язку з таким “удаванням”, процес усвідомлення творчої діяльності як ігрової виникає та триває на рівні пам’яті актора як одна із складових його психологічного стану в ролі. Оскільки творча діяльність втілюється діями ролі, то дана складова як ігрова діяльність відображається на психологічному процесі виконання цих дій. Вона стимулює “почуття правди та віри” в “запропоновані обставини” через виконання дій ролі як подібних (тотожних) до життєвих.

Ігрова діяльність сприяє відмежуванню діяльності-життя і діяльності-творчості та проявляється в зосередженні на вираженні мотиву діяльності-ролі. Зосередження на вираженні мотиву діяльності-ролі призводить до заміщення мотивів актора на мотив ролі. Заміщення мотивів відбувається внаслідок природних “узгоджень між собою” внутрішніх процесів психорефлективної організації головного мозку.

Оскільки попередні переживання актора є різноманітними та “об’ємними”, і в зв’язку з багатовекторністю минулих діяльностей актора як їх суб’єкта, ігрова діяльність виступає як психічно концентруюча, психорефлективна, збуджуюча константа відмежування актора від усіх інших “вимірів” його діяльності-життя та діяльностей-ігор для оживлення слідів минулого переживання, необхідного саме для цього випадку. Цим переживанням є випадок, пов’язаний з попереднім творчим процесом аналізу ролі та “вживання” у неї.

У Розділі третьому “Робота актора “над собою” в умовах публічної творчості” викладаються результати аналізу творчості актора в акті переживання ролі як публічному процесі.

У підрозділі 3.1.“Актор як матеріал власного твору” йдеться про те, що в акторському мистецтві переживання, в зв’язку з його особливою мистецькою спрямованістю “переживати роль”, матеріалом цього мистецтва виступає саме “переживання” як феномен людини, її невід’ємна складова. Однак даний матеріал не існує у готовому вигляді, а “виготовляється” актором за допомогою його вольових зусиль, уяви та пам’яті. Прикладом такого “виготовлення” матеріалу може служити кіномистецтво, де “будівельним” матеріалом, який ще треба виготовити, служить зображення (С. Безклубенко).

Методом спостережень за діяльністю організму актора у творчому процесі відстежено механізм “виготовлення” переживання ролі. З огляду на природну здатність організму людини самостійно подразнюватися та реагувати (В. Бехтєрєв), та в зв’язку з тим, що переживання ролі є уявним станом, “подразнення” організму актора як організму персонажа ролі відбувається за рахунок внутрішніх подразників – уявних дій персонажа, які збуджуються шляхом їх репродукції. Така репродукція здійснюється фізичним актом актора, спрямованим на відображення прикметних ознак персонажа, його характеру в діях та характеру цих дій, що в цілому складає копіювальні (наслідувальні) дії актора.

На підставі аналізу діяльності актора (за О. Леонтьєвим), зважаючи на той факт, що зовнішні рухові виявлення реакцій персонажа фізично відображаються актором, його природне реагування відбувається тільки у внутрішній соматичній (секреторній) “системі організму” та, за самоспостереженнями дисертанта, проявляється як зміна стану самопочуття відповідно до заздалегідь уявленого в ході підготовки ролі самопочуття (переживання) персонажа п’єси. Такі довільні зміни у внутрішній діяльності “організму” пояснюються як наслідок його перманентного функціонування та вольових відмежувань актором своїх діяльностей, що призводить, у зв’язку із суміщенням дій персонажа із аналогічними копіювальними діями актора, до мимовільних заміщень мотивів та оживлення в головному мозку слідів психорефлексів ролі (іншими словами – оживленні в пам’яті раніше уявленого).

Внутрішні зміни організму актора як емоційний стан його переживання відображаються на цих копіювальних фізичних діях та створюють враження для глядача зовнішніх рухових реакцій персонажа.

Психологічний стан актора в процесі природного подразнення та реагування організму можна визначити як стан творчого самопочуття.

Стан творчого самопочуття актора є його передбаченим психологічним станом, який створюється завдяки умисному невтручанню актора в природну діяльність свого “організму”, що відповідає заздалегідь передбачуваному актором саме такого, доцільного вияву властивостей його організму.

У підрозділі 3.2. “Акторська органіка в акті публічного усамітнення” викладаються результати аналізу “роботи актора” над станом його органічного самопочуття в процесі публічного відтворення образу персонажа п’єси.

Зважаючи на фактор впливу публічної творчості актора на стан його органічного самопочуття в ролі (рефлективні думки, страх, хвилювання і т. ін., у зв’язку з ідентифікацією об’єктивності), на основі психофізіологічних досліджень В. Бехтєрєва, здійснено аналіз шляхів управління актором власною “органічною природою” (організмом) у процесі публічного відтворення образу персонажа п’єси.

Реальними публічними обставинами, через які “подразнюється організм”, можна вважати сценічних колег-акторів, які є своєрідним “внутрішнім публічним світом”, але найбільшою мірою це стосуються глядачів, що виступають “cуддями” акторської майстерності як “зовнішній публічний світ”, і тому їхня присутність дає найсильніший імпульс до такого мимовільного подразнення.

У ході самоспостережень дисертанта за процесом діяльності організму актора в ролі з’ясовано, що актор, завдяки заздалегідь передбаченій позиції об’єктивно реальних сценічних обставин – як необхідних підставних (ігрових, сценічних), “ніби” зовнішніх подразників його дій, які насправді служать для акту відображення перебігу життєвих подій персонажа, “запобігає” процесу подразнення в діяльності свого організму. Таке “запобігання” проявляється в акторській ігровій поведінці, яка для здійснення акту мистецтва переживання зумовлює актора вести себе так, “ніби” зовнішні дії є його власними. Ці дії “на органічному рівні” зумисне видаються глядачеві та партнерам як спонтанні зовнішні реакції його організму (“зовнішні рухові реакції” за В. Бехтєрєвим), “ніби” викликані цими зовнішніми подразниками, та насправді не є такими, а є відображенням передбачених дій персонажа. Така ігрова поведінка “на психологічному рівні” викликає стан ігрового ставлення актора як до його особи та організму, так до реального публічного фактору, та при сприянні відомих вольових відмежувань діяльностей (зумисне “ігнорування” реальних обставин) призводить до заблокування ідентифікації свідомістю як його особи, так і цих реальних зовнішніх публічних подразнень. Натомість зовнішні дії актора та зустрічні дії через органи чуття організму служать збудниками уявних подразнень – заздалегідь пережитих в ході уяви та репетицій дій персонажа. Нагадаємо, що даний механізм запускається в дію завдяки усвідомленню актором, на підставі самоперевірок, природної здатності організму до самостійної діяльності. Психологічний стан ігрового ставлення актора до реальних публічних обставин може бути визначений як стан ігрового самопочуття актора в ролі.

Стан ігрового самопочуття поширюється і на доігрову діяльність актора, яка полягає в мобілізації актором природних властивостей діяльності його організму до необхідних подразнень під час акту творчості. Як показали самоспостереження та спостереження, така мобілізація здійснюється через зовні непомітну для оточення ігрову поведінку актора. Така поведінка проявляється, наприклад, в штучно спровокованому спілкуванні деяких акторів з іншим акторами. Сутність цієї поведінки полягає у зумисному викликанні психологічного стану самопочуття процесу гальмування свідомістю акту сприйняття діяльності-життя.

Розділ четвертий “Вистава як презентація актором своїх творів. Вернісаж органічної природи актора” присвячений осмисленню характеру інтелектуально-емоційного стану актора в сценічному акті “переживання ролі”.

Незважаючи на те, що механізм виникнення реакцій організму актора в процесі творчої діяльності в принципі адекватний процесу виникнення реакцій організму людини в процесі життя-діяльності, все ж вони мають істотні відмінності. Механізм виникнення реакцій організму актора “приводиться в дію” свідомо, зумисне – для вираження їх як ознак, за якими акторське мистецтво вирізняється з-поміж інших мистецтв саме як “мистецтво переживання”. Відповідно даний механізм виникнення реакцій – як свідомо організований та заздалегідь передбачений – є підконтрольним та фіксованим. Однак, таке фіксування актором власного емоційного стану, викликаного ігровою творчою діяльністю як його детермінант, у зв’язку з “невтручанням” актора як суб’єкта діяльності-життя в даний змінений свій стан, може бути кваліфіковане як подібне до того, що називається спогляданням.

З цих причин факт споглядання актором власного емоційного та інтелектуального стану, викликаного ігровою творчою діяльністю, можливо, варто було б розглядати як естетичне явище, викликане художньою (мистецькою) діяльнісю актора, а його переживання – як естетичне.

Таким чином, у зв’язку з фактом свідомого відмежування актора як суб’єкта діяльності-життя від своєї ігрової творчої “іпостасі”, емоційні реакції, які виникають в процесі переживання актора в ролі, не належать (принаймні цілком) йому як суб’єкту діяльності-життя. Виявлена “естетична складова” діяльності актора сутнісно належить до споглядання актором як суб’єктом діяльності-життя реакцій свого організму в штучному, уявному, іноді – фантастичному вимірі. Відповідно, у зв’язку з усвідомленням необхідності вираження акту переживання та необхідності функціонування ігрової творчої діяльності, емоційний стан актора є таким, який не співвідноситься ні зі станом персонажа ролі, ні з особою актора як людини і громадянина (принаймні повною мірою), а отже, може бути визначений як співпереживання.

Внаслідок аналізу за методом “визначення емоційного стану катарсису” (Л. Виготський) процесу переживання актором ролі з точки зору “споглядальноїіпостасі актора, можемо зробити висновок про те, що емоційний ефект переживання актором ролі належить до різновидів катарсису.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження виявлені сутнісні ознаки мистецтва акторського переживання:

1. На основі проведеного аналізу з’ясовано, що в акторському мистецтві переживання відбувається творчий процес вербалізації актором уявлених переживань, пов’язаних з персонажем п’єси, а це дає підстави розглядати акт переживання актором ролі як його внутрішній емоційно-інтелектуальний стан, вираження якого зовні ніби реальне (дії та вчинки актора). Насправді даний стан штучно виникає як наслідок психологічного процесу функціонування “психіки” актора в уявних обставинах.

На підставі цього сформульовані основні теоретико-методологічні підходи осмислення акторського мистецтва переживання як процесу творення актором образу сценічного персонажа, результатом якого є фактор переживання ролі.

2. Уточнено “ключові” поняття дослідження (“переживання”, “акторське переживання ролі”, “мистецтво акторського переживання”). Поняття “переживання” в дослідженні визначено як актуальний процес свідомості людини – її інтелектуальний та емоційний стан. Поняття “акторське переживання ролі” визначено як психологічний стан актора в ролі, який охоплює поняття “переживання”, аналогічного до “переживання” персонажа п’єси, що відтворюється та відбувається в процесі уявного функціонування свідомості. “Мистецтво акторського переживання” означає вміння актора створювати заданий психологічний стан переживання відповідно до умов ролі.

3. Виявлено, що в акторському творчому акті актуалізується “іпостась” актора як суб’єкта діяльності-творчості, яка психологічно, “умисно-вольово” “відмежована” від іншої його “іпостасі” як суб’єкта діяльності-життя. З цих причин, на психологічному рівні, процес переживання актора в ролі є “двоїстим”, тобто таким, в якому триває процес “переживання ролі” та процес зумисного відмежування від свідомості двох діяльностей – “діяльності-життя” та “діяльності-творчості”. В звязку з цим психологічний стан актора в даних процесах названий станом “роздвоєння”.

4. В результаті спостережень за “внутрішньою” діяльністю актора (за методикою психофізіологічних досліджень В. Бехтєрєва) з’ясовано, що внаслідок діяльності актора як суб’єкта творчості, у зв’язку з невпинним функціонуванням психорефлективної організації його головного мозку, відбувається оживлення слідів “психорефлексів ролі”, набутих під час підготовки цієї ролі. У зв’язку з перманентним функціонуванням внутрішньої нервової організації людини, під час діяльності актора як суб’єкта діяльності-творчості, в його “організмі” виникає і триває психорефлективний процес, пов’язаний з мотивом діяльності ролі. Цей процес у формі рухових реакцій відображається як дія “ролі” на аналогічних діях актора, що створює психофізичний стан актора, аналогічний до психофізичного стану ролі. Даний стан актора є рольовим станом переживання в мистецтві актора.

5. Досліджено фактор акторського “ігрового” досвіду як ігрову (рольову) минулу та теперішню діяльність актора, що проявляється через збудження підсвідомості актора як необхідне переживання.

Ігрова діяльність актора проявляється у процесі уявного, удаваного, зовні вираженого “відмежування” актора як суб’єкта діяльності-життя від процесу зображення діяльності-життя персонажа ролі.

Ігрова діяльність є одним із умисне “викликаних” актором психологічних станів і функціонує як переживання, необхідне для “перебування” актора в ролі. Цей психологічний процес сприяє оживленню слідів психорефлексів минулого переживання, набутих у процесі “виучування ролі”.

Ігрова діяльність, паралельно з творчою діяльністю, є свідомо організований необхідний вольовий психічний акт актора, спрямований на блокування діяльнісних процесів актора як суб’єкта діяльності-життя і суб’єкта діяльності-творчості. В зв’язку з актуальним заміщенням свідомості актора на свідомість ролі ігровий процес діяльності функціонує паралельно, на рівні пам’яті.

6. В результаті дослідження акторської творчості як публічного процесу з’ясовано, що акторським матеріалом служить саме переживання, яке необхідно “виготовляється” актором за допомогою його вольових зусиль, уяви та пам’яті.

З’ясовано, що з огляду на природні властивості діяльності “організму” людини самостійно подразнюватися та реагувати у формі рухових реакцій (спонтанної вродженої та набутої рухової вербалізації дій), “подразнення та реагування організму” актора в ролі як суб’єкта діяльності-ролі відбувається у психологічному стані уявного функціонування його свідомості, тобто за рахунок внутрішніх, уявних подразників, які створюються ним самим. Такими внутрішніми подразниками для організму актора є уявна дія персонажа, що збуджується фізичним актом актора, спрямованим на її відображення.

Внутрішні зміни організму актора відображаються на копіювальних фізичних діях актора як емоційний стан його переживання та створюють враження зовнішніх рухових реакцій персонажа (що сприймаються глядачем).

Процес природного подразнення та реагування організму для актора в ролі є його психологічним станом творчого самопочуття.

7. Зважаючи на той факт, що акторська творчість є публічним актом, проведено аналіз цього публічного стану самопочуття актора в ролі.

З’ясовано, що під час переживання ролі відбувається блокування дії зовнішніх об’єктивних, реальних публічних подразників на організм актора. Таке “блокування” проявляється зовні через реагування організму, “ніби” викликаного цими подразниками, однак насправді викликаних уявою актора.

Виявлено, що блокування дії зовнішніх сценічних обставин відбувається у зв’язку із заздалегідь передбаченою актором позицією об’єктивно реальних сценічних обставин – як підставних (ігрових) зовнішніх “ніби” подразників, стосовно до процесу переживання ролі, що викликає психологічний стан ігрового ставлення актора до них.

Ігрове ставлення актора в ролі до реальних публічних обставин є його психологічним станом ігрового самопочуття актора в ролі.

Встановлено, що перед початком гри, для мобілізації природних властивостей діяльності організму щодо акту творчості, актор перебуває в стані ігрового самопочуття як “доігровій діяльності”. Сутність передігрової мобілізації полягає в організації та самоперевірці актором свого психологічного стану ігрового самопочуття в діяльності-житті перед творчим актом.

8.Враховуючи одержані результати співіснування діяльнісних сутностей актора в процесі переживання, виявлено споглядальну “іпостась” актора, яка проявляється через особисту емоційну непричетність актора до процесу переживання ролі. У зв’язку з цим, методом визначення Л. Виготським емоційного стану катарсису з’ясовано, що емоційний різновид переживання актора в ролі відноситься до різновиду катарсису. З огляду на дуалізм емоційних реакцій актора, емоційний процес переживання актора в ролі щодо переживання, яке належить персонажу ролі, визначений як стан співпереживання.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях:

1.

2.

3.

4.

АНОТАЦІЯ

Барнич М.М. Акторське “переживання в ролі” як творчий процес. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.02 – театральне мистецтво. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню акторського мистецтва “переживання ролі”. Окреслене завдання передбачає осмислення сутності та особливостей функціонування процесу переживання в мистецтві актора. Проведені на основі методу психологічного аналізу діяльності людини (О.М. Леонтьєв) спостереженння за творчістю інших акторів та самоспостереження показали, що в процесі переживання актора в ролі актуалізуються окремі, психічно відмежовані актором одна від одної його діяльності, які визначені термінами “діяльність-творчість” та “діяльність-гра”.

В результаті дослідження процесу функціонування таких діяльностей актора виявлено, що даний процес відображається на внутрішній “психорефлективній організації” актора як людини. Таке відображення, яке пов’язане з аналогічністю фізичних дій актора з фізичними діями персонажа ролі, проектується на дії актора у формі реакцій організму, адекватних до реакцій ролі, що і становить сутність психологічного стану переживання актора в ролі.

Вперше методом визначення “катарсису” (Л. Виготський) проаналізовано та доведено належність емоційного стану переживання актора в ролі до одного з різновидів катарсису.

Ключові слова: переживання, акторське мистецтво переживання, переживання ролі, емоційні реакції, роль, творчість, гра, діяльнісь, відображення.

АННОТАЦИЯ

Барныч М. М. Актерское “переживаниe в роли” как творческий процесс. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.02 – театральное искусство. – Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Ф. Рыльского НАН Украины. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию актерского искусства “переживания роли”.

В работе рассматривается проблема актерского переживания в роли как продукта искусства, осознаваемого актером в процессе переживанния, что и составляет известную специфическую “двойственную” сущность актера в процессе переживания роли.

На основании метода психологического анализа человеческой деятельности (А. Леонтьев), а также наблюдений за творчеством других актеров и самонаблюдений выявлено, что одной из проблем переживания актером роли является согласование процессов мышления, связанных с его деятельностями в роли. К таким актуализированным деятельностям актера в роли относятся взаимосвязанные деятельность-жизнь и ее составляющая деятельность-творчество. Деятельность-жизнь актера в творческом акте реализируется деятельностью-творчеством, функционирующей как процесс отображения деятельности персонажа пьесы.

Однако отличительная особенность фактора переживания в актерском искусстве – это переживание как эмоционально-интеллектуальное состояние актера, распознающееся им на основании приобретенного деятельностью-жизнью опыта проявления этого состояния. В ходе исполнения роли обостряется психическая активность актера, вызванная желанием достичь состояния переживания роли, с одной стороны, и необходимостью достижения правдоподобия, в связи с фактором отображения, – с другой стороны. Это приводит к возникновению психологического состояния двойственного процесса мышления (сознания), вызванного стремлением актера осмыслить одновременно действие и свое эмоционально-интеллектуальное состояние.

В исследовании выяснено, что эти деятельности отмежевываются от актуального процесса сознания и функционируют механически, за счет памяти. Отмежевание деятельностей – это умышленное психологическое состояние, называющееся в психологии “установка” (термин Д. Узнадзе).

Отслежен также механизм сосредоточения актера на действиях роли. В результате осуществления совмещенных сценических действий актера как субъекта деятельности-творчества с ролевыми действиями происходит замещение мотивов – мотив субъектов деятельности-творчества и деятельности-жизни замещается мотивом роли. Такое замещение мотивов происходит в силу перманентного процесса психорефлективной деятельности головного мозга (В. Бехтерев).

В диссертации рассмотрено искусство актера как субъекта игрового процесса. В связи с психологическим состоянием актера в роли, аналогичного такому же природному состоянию человека в жизни, игра-деятельность актера базируется на его осознании необходимости отмежевания деятельности-творчества и деятельности-жизни и функционирует как переживание необходимости пребывания в роли. Доказывается, что с помощью психологического состояния в процессе игры-деятельности активизируются необходимые следы прошлого переживания актера, связанные с анализом роли.

В контексте исследования материала актерского искусства анализируется самостоятельная деятельность организма актера. В связи с тем, что переживание роли – воображаемый психологический процесс функционирования сознания,