ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”

ЧИСТІЛІН Дмитро Костянтинович

УДК 330.1+330.81

САМООРГАНІЗАЦІЯ

ЯК ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ

РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній металургійній академії України.

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор

Ковальчук Костянтин Федорович,

Національна Металургійна Академія України,

Декан факультету економіки та

менеджменту, завідувач кафедри фінансів.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Дементьєв В’ячеслав Валентинович

Донецький національний технічний університет, декан факультету економіки та менеджменту, завідувач кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук, доцент

Кузьменко Валерій Павлович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, державний експерт відділу соціально-економічної та демографічної безпеки.

Захист відбудеться “05” грудня 2007 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН Укра-ї-ни” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “05” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради    |

Н.І.Левчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

90-ті роки ХХ ст. розкрили новий феномен у розвитку суспільства ? про---цес трансформації. Процес трансформації характерний для національ-них еко-номік не тільки колишніх республік СРСР, а й країн Центральної та Схід-ної Європи.

Крім того, у рамках цього явища спостерігається, що розвиток тран-с-фор-мації та темпи економічного зростання далеко не однакові у цих краї-нах.

За 16 років системної трансформації країни, що з’явилися в результа-ті розпаду СРСР і увійшли до складу Співдружності Незалежних Держав, за основними макроекономічними показниками розвитку опинилися да-леко позаду від країн Центральної та Східної Європи.

Стратегії економічної політики, які рекомендовані Міжнародним валют--ним фондом і Всесвітнім банком для транзитивних економік й базують-ся на по--стулатах теорії загальної економічної рівноваги, виявилися не-ефективними.

Актуальність теми. Необхідність фундаментального теоретичного об-ґрун-тування стратегії економічного зростання і сталого розвитку зу-мов-лена повною самостійністю України в її здійсненні в умовах трансформації після 1991 р. і відсутністю будь-якого політичного досвіду й теоретичних знань у розв’язанні таких завдань.

Сучасна економічна теорія виявилася неспроможною пояснити причини походження і розкрити механізм реалізації процесу трансформації.

Подолання економічних проблем трансформаційного періоду вимагає від суспільства формування стратегії економічного зростання і сталого розвитку, яка має базуватися на нових теоретичних і методологічних принципах і підходах, з урахуванням не тільки макроекономічних факторів, а й інституціональних умов, спрямованих на формування середовища, яке дозволить вийти з системної, інституціональної кризи і реалізувати національний економічний потенціал.

Відштовхуючись від оцінки трансформації як інституціонально-еко-но-міч-ної кризи, ми розглядаємо відповідні розділи економічної теорії.

В економічній теорії сформувалося декілька напрямів, які вивчають кри-зові явища: теорія економічних циклів, теорія економічної динаміки, теорія економічного розвитку. Найбільш вагомим є внесок таких учених: А.Аф--та--ліона, О. Богданова, К.Вікселя, Г.Касселя, Дж. Кларка, М.Кон-д-ратьє-ва, С.Куз-нєца, К.Марк-са, У.Мітчелла, А.Пігу, М.Туган-Барановсь-ко-го, Е.Хан-се-на, Р.Хар-ро-да, А.Шпітгофа, Й.Шумпетера. У своїх працях вони всебічно вив-чали про-цес роз-витку суспільства і кризу як його частину. Про-те ними були не-до-статньо роз-глянуті три фундаментальні проблеми: при-чини і механізми роз--витку суспільства; інституціональні кризи як украй нерівноважні стани сус--пільства; роль політичної системи у суспіль-ному розвитку.

К.Маркс зробив найзначніший внесок у розв’язання проблеми розвитку суспільства. На думку Й.Шумпетера, його теорія була статичною за своєю суттю. Він не розкрив динаміку суспільного розвитку.

Й.Шумпетера показав, що процес переходу суспільства від кризи до ста-ну депресії і потім до економічного зростання прямо пов’язаний з групо-вою взаємодією людей в умовах кризи, де відбуваються руйнування ста-рих форм організації використання обмежених ресурсів суспільства і кластерне формування нових, ефективніших форм. Разом з тим Й.Шум-пе-тер не брав до уваги інституціональну складову кризи і роль політичної сис-теми суспільства у процесі розвитку.

Інституціональна складова розвитку суспільства розглянута на засадах інституціонально-економічної теорії у працях Д.Бьюкенена, Т.Веб-лена, Дж.Гелб-рейта, Дж.Гобсона, У.Мітчелла, Д.Норта, Г.Таллока та ін. Цей на-прям також не кваліфікував інституціонально-економічні кризи як украй нерівноважний стан суспільства.

Істотний вклад у вирішення проблеми теоретичного пояснення інституціонально-економічної кризи зробив Д.Бьюкенен. Він розкрив суть взаємодії політичної та економічної систем суспільства і показав залежність ефективності макроекономічних рішень, що приймаються, від типу політичного устрою суспільства. Проте Бьюкенен не розглядав динаміку суспільного розвитку, зосередившись лише на механізмі вироблення і реалізації рішень, тобто на механізмі його функціонування.

Групові взаємодії людей за умов кризи, які спричиняють утворення нових, ефективних форм організації обмежених ресурсів, показані Й.Шум-пе-те-ром, у сучасній науковій думці позначено як процес самоорганізації соціуму. Саме процес самоорганізації є маловивченим елементом у теорії розвитку соціально-економічної системи.

Феномен самоорганізації у сучасній економічній теорії розглядався та-кими зарубіжними вченими, як Б.Ле Барон, К.Ерроу, П.Кругман, М.Людовико, А.Хірчман, Дж.Холланд, Д.Фрідман, та ін. Проте у свої працях вони недостатньо широко характеризують зв’язок самоорганізації з процесом розвитку і не враховують роль політичного устрою в механізмі самоорганізації суспільної системи.

Значний внесок у розробку теоретичних аспектів процесу трансформації зробили українські та російські вчені. Серед українських науковців особ---ливо слід відзначити Ю.Бажала, Л.Возну, В.Гейця, В. Дементьєва, Б.Квас-нюка, К.Ко-валь-чука, В.Кузьменка, І.Лукінова, В.Лебєдєву, В.Сі-ден-ка, В.Тарасевича, Л.Шин-карук, А.Чухна та ін. У своїх працях вони, в ос-новному, здійснили по-становку мікро- та макроекономічних проблем трансформаційного періо-ду і окреслили шляхи їх вирішення виходячи з уже наявних в економічній теорії методів.

У Росії даною проблематикою займаються такі вчені, як Л.Абалкін, С.Гла-зьєв, Ю.Гусаров, Р.Євстигнєєв, С.Кірдіна, В.Клінов, В.Маєвський, О.Не-стеренко, М.Петров, С.Румянцева, О.Риженков, Ю.Яковець. Їх праці зде-більшого присвячені економічній складовій розвитку суспільства. Проте про-цес розвитку не ув’язується з інституціонально-економічною кризою; еко-номічна складова кризи розглядається поза взаємозв’язком з розвитком по-літичної системи, змінами основних інститутів суспільства.

Таким чином, сучасна економіч-на теорія як об’єкт свого дослідження розглядає нерівноважні ста-ни – кризи (як фази економічного циклу) і не розглядає вкрай нерівноваж-ні стани еконо-міки. У сучасному викладі економічної теорії відсутній аналіз інституціональ-них криз, які виникають у середовищі вкрай нерівноважних станів еконо-міки. Відсутня концепція виходу суспільної системи з украй нерівноважного стану інституціонально-економічної кризи – трансформації і переходу у стан економічного зростання. Не розроблено теорію, яка об’єднала би вирішен-ня викладених теоретичних проблем і, таким чином, дала би ключ до ана-лізу інституціонально-економічної кризи – трансфор-маційного процесу.

Існує необхідність у формуванні концепції суспільного розвитку, яка має ув’язувати у завершену теоретичну форму причини, що породжують еко-номічний розвиток, самоорганізацію і процес трансформації.

Теорія розвитку і самоорганізації суспільства повинна стати інструментом та теоретичною базою формування інституціональних умов стратегії економічного зростання і сталого розвитку України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках науково-дослідницької роботи кафедри політичної економії Національної металургійної академії України за темою “Перехідна економіка: теорія, методологія, політика” (№ДР 0103U003232).

Безпосередньо автором розроблено і обґрунтовано теоретичні засади трансформації у вигля-ді концепції та вербально-логічної моделі самоорганізації та розвитку соці-ально-економічної системи. Визначено політичну систему – як інституціональ-ну основу механізму самоорганізації та розвитку суспільства і самоорга-ні-зацію – як інституціональний механізм розвитку соціально-економічної сис-теми. Сформульовано інституціональні умови стратегії економічного зрос-тання і сталого розвитку України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є теоретичне обґрунтування трансформації як виду самоорганізації соціуму, що виникає у процесі розвитку соціально-економічної системи.

Досягнення мети роботи передбачає розв’язання таких завдань:

– узагальнити результати наукової думки у таких розділах економічної теорії, як теорія економічного розвитку, теорія економічної динаміки, теорія економічних циклів, інституціонально-економічна теорія, а також сучасних напрацювань у сфері самоорганізації складних систем;

– сформулювати і обґрунтувати основні закономірності розвитку складних суспільних систем і принципи формування нових структур сталого функціонування в процесі розвитку соціально-економічної системи;

– обґрунтувати процес соціально-економічного розвитку як коеволюційний розвиток економічної та політичної систем у їх взаємозв’язку;

– розкрити роль політичної системи як інституту в процесі самоорганізації суспільної системи;

– розкрити роль самоорганізації як інституціонального механізму розвитку соціально-економічної системи;

– показати залежність між сталістю економічного розвитку, який базується на підтриманні темпів економічного зростання, і типом політичної системи;

– розробити концепцію самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи;

– розробити вербально-логічну модель самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи;

– проаналізувати умови стратегії економічного зростання і сталого розвитку України;

– розробити практичні рекомендації з формування інституціональних умов стратегії економічного зростання України.

Об’єктом дослідження є процес розвитку складної соціально-еко-но-міч-ної системи.

Предметом дослідження є самоорганізація соціально-економічної системи як інституціональний механізм її розвитку.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використано такі ме-тоди пізнання: логіко-діалектичний та історичний – для узагальнення резуль-татів з різних розділів економічної теорії, спрямованих на вивчення кри-зових явищ і розкриття механізму розвитку суспільства як складної еконо-мічної системи; інституціональний підхід і міждисциплінарний метод – для включення в якості об’єкта економічного аналізу політичної системи сус-пільства і розкриття її ролі як інституту в механізмі самоорганізації та роз-витку соціально-економічної системи; синергетичний підхід і моделювання у вер-бально-логічній формі – для побудови моделі самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи, за допомогою якої розкривається механізм самоорганізації; метод сходження від абстрактного до конкретного – для аналізу інституціональних умов стратегії економічного зростання України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому.

Уперше:

– розроблено концепцію, об’єктом якої є розвиток суспільної системи, яка складається з двох взаємодіючих підсистем – економічної та полі-тич-ної, де розвиток розглядається як процес підвищення стійкості соціаль-но-економічної системи до впливу зовнішнього середовища, що базуєть-ся на акумулюванні економічної ефективності на тривалому проміжку часу;

– визначено, що сталість розвитку, який розглядається як зміна станів системи і процес нагромадження ефективності, має граничне значення для кожного стану, досягнувши якого кількість нагромадженої ефективності пе-рерозподіляється в дезорганізацію наступного стану системи. При цьому про-цес перерозподілу, за наявності ефективного політичного уст-рою, відбува-ється у вигляді криз у межах економічного циклу; в разі не-ефектив-ного по-літичного устрою – у вигляді інституціонально-еко-но-міч-ної кризи (транс-фор-мації), яка, у свою чергу, реструктуризуючи інсти-ту-ти суспільства, приво-дить до підвищення ефективності політичної систе-ми і суспільства у цілому, посилюючи, таким чином, його сталість у процесі розвитку;

– встановлено таку властивість суспільної системи, як самоорганізація, яка слугує механізмом реалізації сталого розвитку на основі генерування і введення до системи управлінської інформації, спрямованої на підвищення рівня організованості всієї суспільної системи в умовах впливу зовнішнього середовища: позитивного тренду зростання населення та об-ме-же-нос-ті ресурсів;

– визначено політичну систему як соціальний інститут механізму самоорганізації суспільства, який генерує і вводить до економічної системи управлінську інформацію у вигляді макроекономічної політики та формує умови сталого соціально-економічного розвитку.

Набула подальшого розвитку:

– модель самоорганізації та розвитку суспільної системи, що розкриває сутність соціально-економічного розвитку як процесу підвищення рівня організації системи засобами генерування і введення до системи інформації на основі механізму самоорганізації.

Удосконалено:

– стратегію економічного зростання і сталого розвитку України щодо обґрунтування необхідності формування інституціональних умов у формі парламентської республіки з двопартійною системою, виборами на партійній основі та легітимною опозицією.

Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні науково-методичного підґрунтя для формування антикризових моделей сталого розвитку України, що слугує необхідною умовою забезпечення національної безпеки.

Висновки автора доведено до рівня практичних рекомендацій з формування інституціональних умов стратегій економічного зростання України, застосування яких на практиці забезпечить сталість розвитку на тривалий період.

Отримані в процесі дослідження результати використано у ході підготовки рекомендації для Ради національної безпеки і оборони України, які базуються на формуванні антикризових моделей сталого розвитку України як основи національної безпеки згідно з темою № 6 Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України (довідка № 10/378 від 21.09.06).

Теоретичне обґрунтування необхідності введення парламентсько-президентської республіки як інституціональної умови економічного зростання України, зроблене автором у статтях “До питання самоорганізації у перехідних економіках” (журнал “Економіка України” № 3 і № 4 за 2000 р.), “До питання стратегії економічного зростання” (журнал “Економіка України” № 2 і № 3 за 2003 р.), реалізовано на практиці введенням поправок до Конституції України восени 2005 року.

Теоретичні та методологічні положення дисертації, відображені у монографії автора “Самоорганізація світової економіки. Євразійський аспект”, відзначено на ІV міжнародному конкурсі, який був проведений у 2004 р. Міжнародним фондом імені М.Д. Кондратьєва при Російській академії наук, і нагороджено бронзовою медаллю № 9 “За вклад в развитие общественных наук” (лист № 48).

Теоретичні положення дисертації можуть бути використані у навчаль-ному процесі у ході викладання таких курсів, як основи економічної те-о-рії; макроекономіка; історія економічних вчень; державне регулювання еко-номіки, а також для розроблення спецкурсів для студентів економічних спеціальностей у Національній металургійній академії України (довід-ка № 14-121 від 27.10.06), Дніпропетровському регіональному інсти-туті державного управління Національної академії державного управлі-н-ня при Президентові України (довідка № 03/5-18-786 від 03.11.06).

Апробація результатів дисертації. За основними положеннями дисер---тації зроблено доповіді на міжнародних конференціях, зокрема: “2nd Inter--national Conference on Complex Systems” (Кембридж, Массачусетс, США, 1998 р.); “Актуальні проблеми управління–99” (Москва, Росія, 1999 р.); “3rd International Conference on Complex Systems” (Кембридж, Мас--сачусетс, США, 2000 р.); “2nd International Conference on Sociosyberne-tics”, що проводиться дослідницьким товариством №51 (з соціокіберне-ти-ки) International Sociological Assotiation (Пантікоса, Іспанія, 2000 р.); “High-level Scientific Conference. International Conference of economics “New Paradigms in Economy Theory” (Салерно, Італія, 2001 р.); “Internati-o-nal Conference on Complex Systems” (Кембридж, Массачусетс, США, 2002 р.); “Конференція міжнародного фонду імені М.Д. Кондратьєва” (Владимир, Росія, 2002 р.); “Конференція міжнародного фонду імені М.Д. Кондра--тьєва” (С.-Петербург, Росія, 2003 р.); “Стратегія динамічного розвитку Ро---сії: Єдність самоорганізації та управління” (Москва, Росія, 2004 р.); “NA-TO Advanced Research Workshop on Kondratieff Waves, Warfare and World Security” (Ковилха, Португалія, 2005 р.); “6-th International Con-ce on Complex Systems” (Бостон, США, 2006 р.); “ХІ Всеукраїнська кон---ференція з проблем економічної кібернетики” (Алушта, Україна, 2006 р.).

Публікації. За результатами дисертації одноособно опубліковано п’ять статей, зроблено 11 доповідей на наукових конференціях, видано од-ну монографію загальним обсягом 22,9 друкованого аркуша.

Структура і обсяг роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків, загальним обсягом 158 сторінок, у тому числі 10 таблиць на п’яти сторінках, 8 рисунків на шести сторінках, список використаних джерел, який включає 114 найменувань, на дванадцяти сторінках, 3 додатки на трьох сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У розділі 1 “Сучасний стан теорії соціально-економічного розвитку” виконано ретроспективний аналіз розвитку економічної думки. Визначено ті розділи економічної теорії, в яких вивчаються кризові явища як об’єкти економічного аналізу та узагальнюються наукові результати.

Розглянуто етапи і напрями розвитку економічної теорії: період форму-вання і становлення класичної політекономії та статичного методу еконо-мічного аналізу ХVIII –ХІХ століть; період формування теорії економіч-ного розвитку, теорії економічних циклів та економічної динаміки ХХ століття. Показано причини виникнення цих теорій як реакція наукової думки на кризові явища у суспільстві та міжнародних (торговельних) відносинах.

Зроблено аналіз основних праць у цій сфері, зокрема: А.Аф-таліона, А.Богданова, Д.Бьюкенена, К.Вікселя, Г. Касселя, Дж.Кларка, М.Конд-ратьєва, С.Кузнєца, К.Маркса, У.Мітчелла, А.Пігу, М.Туган-Ба-ра-новсь-кого, Г.Таллока, Е.Хансена, Р.Харрода, А.Шпітгофа, Й.Шумпетера.

Узагальнено і виділено основні концепції та авторів, яким вони належать.

1. Причиною процесу суспільного розвитку, його економічної динаміки, виникнення циклів і криз є безперервне збільшення чисельності населення і пов’язане з ним зростання ВВП і споживання (Г.Кассель, М.Кондратьєв, Р.Харрод).

2. Об’єктом теорії суспільного розвитку є суспільство у цілому. Процес розвитку характерний не тільки для системи економічних відносин, а й для політичного устрою (К.Маркс, А.Богданов).

3. Рівновага суспільної системи за своєю природою не статична, а динамічна (Й.Шумпетер, М.Кондратьєв, Р.Харрод, Е.Хансен).

4. Динамічна рівновага суспільної системи створюється протилежними трендами зростання ВВП і споживання (М.Кондратьєв, Р.Харрод).

5. Процес суспільного розвитку є зміна станів його динамічної рівноваги у тривалому інтервалі часу, які значно відрізняються один від одного абсолютними макроекономічними показниками (Й.Шумпетер, М.Кондра-тьєв, Р.Харрод).

6. Процес суспільного розвитку є акумулювання економічної ефективності, яке відбувається стрибкоподібно (Й.Шумпетер).

7. Процес розвитку – це складне поєднання коротких, середніх і довгих К-циклів, в основі яких лежить одна причина – збільшення чисельності населення у тривалому інтервалі часу та обмеженість ресурсів суспільства (М.Кондратьєв, Е.Хансен).

8. Подолання економічної кризи відбувається шляхом кластерного утворення нових, більш ефективних форм використання обмежених ресурсів суспільства, яке проходить наростаючим трендом через групову взаємодію людей в умовах сильної нерівноваги економіки (Й.Шумпетер).

8.1. Даний опис корелюється з процесом самоорганізації та синергетичним ефектом (І.Пригожин, Г.Хакен, А.Богданов).

8.2. Процес самоорганізації суспільства, який створює синергетичний ефект, є необхідною умовою виходу з економічного спаду і формування сталого розвитку (Й.Шумпетер, І.Пригожин, Г.Хакен, А.Богданов).

9. Механізм самоорганізації як інструмент підвищення економічної ефективності базується на груповій взаємодії членів суспільства через політичну систему і залежить від довгострокових умов формування макроекономічної політики, які визначаються політичним устроєм (Дж.Бьюке-нен, Г.Таллок).

10. Якість політичного устрою суспільства зумовлює темпи економічного розвитку. Якщо вона не сприяє підвищенню ефективності використання обмежених ресурсів суспільства, то відбувається його насильницька реструктуризація (К.Маркс, Дж.Бьюкенен, Л.Бальцерович).

Встановлено, що сучасна економічна теорія має ряд істотних і невирі-ше-них на сьогодні проблем. Розвиток політичної системи суспільства у дов-гостроковому періоді не є об’єктом її вивчення і аналізу. Теорія економіч-ного розвитку розглядає тільки економічну систему суспільства, без взає-мозв’язку з його політичним устроєм. Не розкрито фундаментальні при-чини і механізми процесів розвитку і самоорганізації суспільства. Сучас-на економічна теорія розглядає в якості об’єкта дослідження тільки кри--зу як нерівноважний стан і фазу економічного циклу. Вкрай нерівноваж-ні стани економіки у ролі об’єкта аналізу не розглядалися. Відсутня концепція виходу суспільства з стану інституціонально-економічної кризи – трансформації та переходу в стан економічного зростання. Існує необхідність у розробці теорії розвитку та самоорганізації суспільства, яка об’єднала би вирішення перших п’яти поставлених теоретичних питань і, таким чином, дала би ключ до розв’язання завдання аналізу інституціонально-економічної кризи – трансформаційного процесу і формування стратегії економічного зростання.

Встановлено, що сформульована Й.Шумпетером концепція про те, що інновації, які відбуваються через групові взаємодії людей, в умовах сильної економічної кризи корелюються з спостереженнями теорії самоорганізації, охопленої піонерними працями Г.Хакена, І.Пригожина та ін. Згідно з теорією самоорганізації – синергетикою, саме за умов украй нерівноважного середовища спонтанно виникають процеси реструктуризації системи від менш сталих форм до більш сталих.

У контексті такої постановки питання розглядається сучасний стан економічної теорії з позицій аналізу вкрай нерівноважних станів і самоорганізації.

Розглянуто праці зарубіжних учених і представників української економічної школи. Встановлено, що проблема процесу самоорганізації у взаємозв’язку з процесом розвитку всього суспільства і механізмом взаємодії політичної та економічної систем глибоко не вивчалась і не має фундаментального теоретичного пояснення.

Ближче за всіх до розв’язання поставлених завдань підійшов М.Лю-до-вико у своїй праці “Організація і дезорганізація у самоорганізованих системах”. Але він розглядає системно-інформаційні аспекти розвитку самоорганізованих систем і не розкриває самого механізму розвитку і самоорганізації; не пояснює природи процесу підвищення стійкості системи до впливу середовища у тривалому інтервалі часу; не розкриває природи і механізму інституціонально-економічної кризи.

Показано необхідність і значущість теоретичного обґрунтування і пояснення виникнення та проходження соціально-економічної кризи – трансформації.

У розділі 2 “Самоорганізація як інституціональний механізм розвитку соціально-економічної системи” сформульовано концепцію суспільного розвитку. На її основі побудовано модель самоорганізації та розвитку абстрактної суспільної системи.

У концепції як об’єкт розглядається розвиток складної суспільної системи, яка включає дві взаємодіючі підсистеми – економічну і політичну, де спільним агентом виступає людина та її кооперативні господарські й політичні об’єднання.

Як основні положення використовуються поняття “динамічна рівновага”, яка створюється наявністю постійних протилежних трендів виробництва і споживання, зумовлених постійним приростом чисельності агентів системи у тривалому інтервалі часу, і “кількісне вираження стану рівноваги” – ефективність системи даного стану.

Процес розвитку розглядається як зміна станів системи у тривалому інтервалі часу, викликана тиском середовища: трендом зростання чисельності населення – кількості агентів і обмеженістю ресурсів системи. З системної позиції розвиток також розглядається як підвищення стійкості системи до впливу середовища шляхом безперервного зростання кількості ефективності, або підвищення рівня організації системи на основі її самоорганізації.

Процес підвищення рівня організації системи (кількості ефективності) носить переривчастий характер. Кількість нагромадженої ефективності має граничне значення для кожного стану системи. Досягнувши максимального значення для даного стану системи у процесі її розвитку, ефективність перерозподіляється в дезорганізацію нового стану в тій самій кількості, але з протилежним знаком, що позначено нами як закон збереження нагромадженої ефективності у формі гіпотези. Залежно від устрою суспільної системи і коефіцієнта її самоорганізації процес перерозподілу ефективності є кризою в рамках економічного циклу, або трансформацією. Кожний стан системи має допустимі значення соціальної стійкості, між якими існують сталі та несталі динамічно рівноважні стани системи, що визначаються типом механізму розвитку і рівнем її організації на даному проміжку часу.

За межами допустимого інтервалу значень стійкості рівноважного стану системи виникає вкрай нерівноважний стан, який відповідає інституціонально-економічній кризі – трансформації.

Розвиток як підвищення стійкості на основі нагромадження ефективності системи базується на процесі самоорганізації (зміни станів системи, виражених її організацією). В основі процесу самоорганізації лежить механізм генерування політичною системою нової управлінської інформації та введення її до економічної системи у вигляді ефективної макроекономічної політики. Політична система є основним інституціональним інструментом механізму самоорганізації, який забезпечує здатність суспільної системи виробляти економічний ефект у тривалому інтервалі часу. З усіх відомих найбільш оптимальною є двопартійна політична система, яка, разом з системою виборів на партійній основі, забезпечує консолідацію суспільних інтересів, потрібну для формування і реалізації ефективної макроекономічної політики.

Самоорганізація суспільної системи має кількісне вираження – коефіцієнт, який характеризує здатність суспільної системи ефективно використовувати обмежені ресурси у тривалому інтервалі часу. Коефіцієнт самоорганізації також визначає тип кризи.

Якщо суспільна система має високий коефіцієнт самоорганізації, то криза у процесі зміни її станів проходить як економічна. Якщо коефіцієнт самоорганізації низький, то виникає інституціонально-економічна криза – трансформація, яка приводить до реструктуризації інститутів суспільної системи і, в результаті, до підвищення загального коефіцієнта самоорганізації. Визначено три види самоорганізації: І – мікрорівень – конкуренція; ІІ – макрорівень – здатність формувати ефективну макроекономічну політику; ІІІ – метарівень – зміна суспільного устрою.

Визначено умови виникнення самоорганізації ІІІ виду, тобто процесу трансформації.

Показано, що тип політичної системи, виражений кількісно коефіцієнтом самоорганізації, визначає темпи економічного зростання. Від типу політичної системи залежить сталість розвитку, яка базується на підтриманні високих темпів економічного зростання у тривалому інтервалі часу, що необхідно враховувати при формуванні національної стратегії економічного зростання і сталого розвитку.

Для розкриття механізмів самоорганізації та розвитку суспільної системи побудовано відповідну модель (рис. 1).

Модель розкриває системно-інформаційну сутність розвитку як процесу збільшення рівня організації системи у координатах “організація–дезорганізація”, “інформація–ентропія”. У моделі показано пряму залежність сталості розвитку від збільшення рівня ефективності системи, рівня її організації, що визначається механізмом генерування політичною системою і введення до економічної системи управлінської інформації у формі макроекономічної політики. Мікродинаміка показує флуктуації суспільної системи навколо оптимального стану рівноваги у поточному інтервалі часу. Динаміка показує послідовну зміну станів рівноваги у період функціонування однієї структури системи. Макродинаміка показує руйнацію старої структури, формування і функціонування нової в процесі еволюційного розвитку суспільної системи.

Вивчаючи механізм розвитку суспільної системи на основі побудованої моделі самоорганізіції можна визначити, що основоположними елементами політичного устрою, які показують величину коефіцієнта самоорганізації, є консолідованість суспільства (більшість електорату) і наявність легітимної опозиції. Консолідація, виражена більшістю електорату в суспільстві та парламенті, а також наявність легітимної опозиції зумовлюються двопартійною політичною системою і виборами на партійній основі.

Показано, що формування ефективної макроекономічної політики у тривалому інтервалі часу, засноване на механізмі самоорганізації, є голов-ним інструментом виведення національної економіки із затяжної економіч-ної кризи та переходу в стан економічного зростання, що є засадою стратегії подолання трансформаційного етапу і формування сталого розвитку соціально-економічної системи.

Для транзитивних економік в якості інституціональної складової стратегії економічного зростання і сталого розвитку рекомендується формувати ефективний політичний устрій на основі двопартійної системи, легітим-ної опозиції і виборів на партійній основі, тобто йдеться про інституціональне формування електорату та його більшості в суспільстві й парламенті.

У розділі 3 “Інституціональні умови стратегії економічного зростання України” проаналізовано стратегію економічного зростання і сталого розвитку на підставі сформульованих положень теорії суспільного розвитку і показано, що вона має істотні недоліки як в інституціональному, так і в макроекономічному аспектах.

Зроблено порівняльний аналіз структури політичних систем України, Че-хії та США. Виявлено, що наявність двопартійної системи у вигляді боро-тьби двох політичних сил суспільства за справляння влади, в умовах наяв--ності легітимної опозиції та консолідації суспільства, забезпеченої вибора--ми на партійній основі зумовлює наступність цілей економічного розвит---ку суспільства і, як результат, стабільність у політичній та економічній сис--темах, що створює передумови для формування ефективної макроеконо--мічної політики і високих темпів економічного зростання. Відсутність цих інститутів у політичній системі України, паралельність виконавчої вла-ди Президент – Прем’єр-міністр спричиняють нестабільність у політич-ній системі і, як наслідок, формують низькі темпи економічного зростання і відсталий розвиток. У макроекономічній складовій зроблено порівняльний аналіз систем оподаткування Чехії та України, який показав неефек-тив-ність існуючого оподаткування в Україні, що не сприяє фор-му-ван-ню на-ціонального капіталу і привабливості економіки для прямих інозем-них інвестицій. Проаналізовано структуру бюджету в частині видатків на оборону та його розміри у відношенні до ВВП України порівняно з розвинутими країнами, що показує неефективність використання коштів суспільства.

Виходячи з результатів зробленого аналізу рекомендується:

· в інституціональній складовій поставити за мету формування електорату та його більшості – консолідованого суспільства шляхом створення легітимної опозиції, формування двопартійного парламенту, введення виборів на партійній основі та усунення паралельної ситуації у виконавчій владі – Президент–Прем’єр-міністр. Вирішуючи поставлені завдання, потрібно сфор-мувати ефективну інституціональну структуру механізму самоорганізації суспільства, яка має бути основою подальшого економічного зростання і сталого розвитку.

· у макроекономічній складовій - реформувати податкову і бюджетну політику. Мета – створити умови для формування національного капіталу як бази економічного зростання. Один з ключових елементів – зменшення бюджетних видатків за рахунок скорочення витрат на оборону, які не відповідають сучасному станові української економіки.

· за умов дефіциту основних і оборотних капітальних засобів - знизити адміністративні бар’єри для прямих і портфельних іноземних інвестицій. Макроекономічна частина стратегії економічного зростання і сталого розвитку України має бути спрямована на формування базових елементів – капіталу, кількості праці й технологій.

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовано і послідовно вирішено нове актуальне завдання – дати теоретичне обґрунтування процесові трансформації як виду самоорганізації соціуму, що виявляється у формі інституціонально-еконо-міч-ної кризи в умовах вкрай нерівноважного стану економіки у процесі розвитку соціально-економічної системи. Для розв’язання поставленого завдання розроблено концепцію самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи і побудовано вербально-логічну модель, яка розкриває сутність досліджуваних об’єкта і предмета.

Отримані результати дозволяють дійти таких висновків:

1. Узагальнення наукових здобутків у таких розділах економічної теорії, як теорія економічного розвитку, теорія економічної динаміки, теорія еко-номічних циклів, інституціонально-економічна теорія, показало, що про-тягом усієї історії розвитку наукової думки багато з наукових проблем ос-таточно не вирішено. Не встановлено причин який породжує економічний розвиток і механізм його реалізації. Коеволюційний розвиток політичної та економічної систем суспільства не розглядався як об’єкт дослідження. Явище самоорганізації, добре вивчене у природничих науках, недостат-ньо розглянуто і не має певного місця у конструкції теоретичних знань еко-номічної науки. Не вивчались інституціональні кризи і вкрай нерівноважні стани економіки. Розділи економічної теорії, що розглядають кризи, не містять теоретичного пояснення причин виникнення і механізму реалізації процесу трансформації. За сучасних умов розуміння цих елементів теоретичних знань дуже потрібне для правильного формування національної стратегії економічного зростання і сталого довгострокового розвитку. Існує потреба в обґрунтуванні концепції розвитку, яка змогла б дати трактування явищу трансформації в контексті самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи.

2. Для формування концепції самоорганізації та розвитку соціально-економічної системи, у межах якої розкриваються причини і механізм реалізації розвитку, необхідно використати системно-інформаційний підхід, у якому процес розвитку складної системи розглядається як постійне підвищення стійкості до впливу зовнішнього середовища. Через цей процес (розвитку) система підтримує свій гомеостаз (сталий стан умовної рівноваги), тобто стан, в якому вона не втрачає своєї цілісності. Процес підвищення стійкості, або процес розвитку, з позиції інформаційного підходу є процесом нагромадження кількості організації системи, або процес постійного генерування і введення до системи нової інформації, яка підвищує рівень її організації.

Крім того, у процесі розвитку складної системи виникають “точки катаст-роф”, або біфуркації, в яких система може піти шляхом саморуйнації. Ви-бір подальшої траєкторії визначають закон збереження і принцип мініму-му дисипації ресурсів системи, включені до концепції у формі гіпотези. Гі-потеза сформульована таким чином: будь-яка соціально-економічна систе-ма у процесі свого розвитку на тривалому проміжку часу, підвищуючи власну стійкість до впливу зовнішнього середовища, прагне нагромаджува-ти економічну ефективність через зміну і поліпшення структури системи, де у процесі накопичення стійкості системи до впливу зовнішнього сере-довища спонтанно виникають стани граничної стійкості, що відповідають максимальній для даного стану кількості нагромадженої ефективності, яка переходить у стан або економічної кризи, або трансформації – залежно від типу політичної системи. У стані трансформації чи економічної кризи сус-пільна система прагнутиме сформувати нову структуру на основі принци-пу мінімуму дисипації її ресурсів. З усіх можливих буде реалізований та-кий стан системи, структура якого відповідатиме умові мінімально можли-вого розпорошення ресурсів в умовах їх обмеженості та зростання споживання.

3. Дослідження процесу розвитку соціально-економічної системи у тривалому інтервалі часу дає підстави розглядати суспільний розвиток як коеволюцію економічної та політичної систем суспільства. Об’єктом концепції самоорганізації є розвиток суспільної системи, яка складається з двох взаємодіючих підсистем – економічної та політичної, кожна з яких має одного й того самого агента – людину та її кооперативні об’єднання. При цьому пересічні агенти економічної системи регулюють відносини між собою (змінюють правила гри) за допомогою політичної системи.

4. Політична система суспільства, маючи дві системні властивості – самовідображення і зворотний зв’язок, є головним інструментом зміни правил взаємодії між агентами в економічній системі. Зміна цих правил – це результат введення нової інформації, що підвищує рівень організації со-ці-ально-економічної системи. Таким чином, послідовна зміна організації сис-теми, що відбувається спонтанно, є процесом самоорганізації. При цьо-му політична система реалізує механізм самоорганізації як інститут соціуму, що генерує і вводить до економічної системи нову інформацію. Політич-на система – основа механізму самоорганізації соціально-економічної сис-теми.

5. Механізм самоорганізації, побудований на принципі генерування і вве-дення політичною системою в економічну нової інформації, яка збільшує кількість організації – її стійкість до впливу зовнішнього середовища, є основним механізмом розвитку соціально-економічної системи. Разом з тим це один з трьох певних видів самоорганізації, що підтримують стійкість системи. І – на мікрорівні – це конкуренція за ресурси в економічній та за голоси електорату в політичній системі; ІІ – на макрорівні – це механізм генерування і введення нової інформації щодо соціально-економічних пріоритетів; ІІІ – на метарівні – це інституціональна реструктуризація в умовах украй нерівноважного стану економіки, яка реформує старі та створює нові інститути, що роблять політичну систему більш ефективною.

6. Сформульована концепція суспільного розвитку соціально-економічної системи демонструє, що процес розвитку, підвищення стійкості базуються на нагромадженні економічної ефективності, отже, на підтри-манні такого рівня організації системи, коли суспільство функціонує най-ефективніше. Накопичення економічної ефективності, тобто підвищення стійкості системи, не відбувається нескінченно. Воно має свої межі для да-ного стану системи, вираженого структурою її зв’язків. Досягнувши гра-нич-ного значення для даного стану системи, нагромаджена ефективність – кіль-кість організації системи даного стану – перерозподіляється в дезорганізацію наступного стану. За умов ефективної політичної системи такий пере-розподіл відбувається у формі кризи в межах економічного циклу, за умов неефективної політичної системи – як інституціональна перебудова, або трансформація, яка через реструктуризацію інститутів підвищує ефективність політичної системи. Така перебудова здійснюється конфліктним або безконфліктним шляхом і спрямована на зростання здатності соціально-економічної системи підтримувати свою стійкість у процесі розвитку в довгостроковому періоді.

7. Побудована модель самоорганізації та розвитку соціально-еко-но-міч-ної системи розкриває інформаційну сутність розвитку як процесу підвищення рівня організації в системі у координатах “організація–де-зорга-нізація”, або “інформація–ентропія”.

8. Аналіз політичної системи України до 2004 р. показав, що вона неефективно формувала макроекономічну політику, тому що була побудована без урахування механізму консолідації більшості електорату в парламенті та суспільстві, за відсутності виборів на партійній основі, двопартійного парламенту і легітимної опозиції.

Неефективна політична система породжує низьку економічну ефективність, зумовлену політичною нестабільністю. Що є головною причиною відставання України за темпами економічного зростання і розвитком від країн Центральної та Східної Європи.

9. Формування стратегії економічного зростання і сталого розвитку України має враховувати інституціональні умови, спрямовані на створення ефективного політичного устрою, який би базувався на формуванні більшості електорату в парламенті та суспільстві й легітимній опозиції. Ефективний політичний устрій є інституціональна основа забезпечення сталого розвитку соціально-економічної системи у тривалому інтервалі часу.

СПИСОК ОПУБЛИКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чистилин Д.К. Самоорганизация мировой экономики. Евразийский аспект.– М.: ЗАТ Издательство “Экономика”. – 2004. – 237 с.

2. Чистілін Д.К. Еволюційний розвиток всесвітньої економіки та інтеграція України // Економіка України. – 1999. – № 1. – С. 80-87.

3. Чистілін Д.К. Проблеми самоорганізації у перехідній економіці // Економіка України. – 2000. – № 3. – С. 56-62. – № 4. – С. 49-54.

4. Чистілін Д.К. До питання теорії суспільного розвитку: аспект самоорганізації// Економіка України. – 2002. – № 2. – С.43-49. – № 3. – С. 52-59.

5. Чистілін Д.К. До питання стратегії економічного росту України // Економіка України. – 2003. – № 1. – С. 52-59. – № 2. – С. 52-57.

6. Чистілін Д.К. Про хвильову природу економічних циклів // Економіка України. – 2006. – №5. – С. 38-46.

7. Чистилин Д.К. Самоорганизация общественных систем в анализе процессов трансформации. Взаимосвязь самоорганизации, эволюционного развития и экономических циклов // Актуальные проблемы управления-99: Материалы международной научно-практической конференции, 20-21 октября 1999 г.– М.: Государственный университет управления, 1999. – Вип. 4. – С. 123-128.

8. Чистилин Д.К. Большие циклы развития мировой экономики // Научное наследие Н. Д. Кондратьева в контексте развития российской и мировой социально-экономической мысли: Материалы к Международному научному симпозиуму, посвященному 110-летию со дня рождения Н. Д. Кондратьева. – М.: МФК, 2002. – С. 220-224.

9. Чистилин Д.К. Экономическое развитие и цикличность как волновой процесс в экономике // Нобелевские лауреаты по экономике и российские экономические школы: Материалы секционных заседаний Международного симпозиума, 18 сентября 2003 г. (Секция 1, 3). – С.-Петербург, 2003. – С.153-156.

10. Чистилин Д.К. Институциональные условия и стратегии экономического роста России. Проблемы самоорганизации // Стратегии динамического развития России: единство самоорганизации и управления: Материалы Первой международной научно-практической конференции. – М.: Изд-во “Проспект”, 2004. – Т. II, Ч. 1. – С.143-151.

11. Чистилин Д.К. Самоорганизация в экономической теории. Современные проблемы и перспективы их решения // Закономерности и перспективы трансформации общества: Материалы к V Международной Кондратьевской конференции, Санкт-Петербург, 19-22 октября 2004 г. М.: МФК-2004. Т.1.- С.145-169.

12. Чистилин Д.К. О волновой природе экономических циклов. Методический аспект // Проблеми економічної кібернетики: Тези доповідей XI Всеукраїнської науково-методичної конференції, м. Алушта, смт. Партеніт, 2-4 жовтня 2006 р. –Донецьк: ТОВ “Юго-Восток Лтд”, 2006.– 258-259.

13. D.Chistilin. The Self-Organizing of USA Economy System as the Basis for Leading Position in the World Economy// International Conference on Complex Systems Cambridge, Massachusetts, USA , 1998. – Р. 56.

14. D.Chistilin. To the problem 0f the self-organization in the Economy theory. The case of the transition economies// Co-financed by European Commission High-level Scientific Conferences “New Economic Windows New Paradigms of the New Millenium” - Salerno, Italy, 2001. – Р. 6.

15. D.Chistilin. Development and Self-Organization of Complex System. Case of Wold Economy // International Conference on Complex Systems Cambridge, Massachusetts, USA, 2002. – Р. 38-40.

16.