ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І.МЕЧНИКОВА

ЧЕРНЯЄВА Ірина Анатоліївна

УДК 811.112.2’342.41(043.3)

ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ НІМЕЦЬКИХ ГОЛОСНИХ

І ЗАРОДЖЕННЯ НОВИХ ФОНЕМ

(на матеріалі давньоверхньонімецьких, середньоверхньонімецьких і ранньонововерхньонімецьких текстів)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Таранець Валентин Григорович,

Одеський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного

управління при Президентові України,

професор кафедри української та іноземних мов.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Петренко Олександр Дем’янович,

Таврійський національний університет

ім. В.І.Вернадського,

завідувач кафедри теорії і практики перекладу

та соціолінгвістики,

декан факультету іноземної філології;

кандидат філологічних наук, доцент

Ступак Інна Валер’янівна,

Ізмаїльський державний гуманітарний університет,

доцент кафедри німецької мови.

Захист відбудеться “ 20 ” грудня 2007 року о 12.30 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному

університеті ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький

бульвар, 24/26, ауд. 165а.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського

національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса,

вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано “ 16 ” листопада 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Матузкова О.П.

к.філол.н., доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загальне мовознавство другої половини ХХ століття характеризувалося інтересом до вивчення динаміки зміни і розвитку мовних одиниць і до проблем діахронії в цілому, що зобумовлено ходом лінгвістичної думки останніх десятиліть. На думку Т.В. Гамкрелідзе, “це стало деяким поверненням, уже на новому методологічному рівні, до розробки проблем, що виникли в класичному мовознавстві”. Донині значущими залишаються питання про причини й умови мовних змін. Незважаючи на широке і давнє вивчення природи мовної еволюції, ці питання дотепер є актуальними (О.Д.Петренко, Д.М. Храбскова, 2004).

В галузі діахронічної фонології німецької мови в загальному вивчено звукові системи і зміни окремих звуків (В.М.Жирмунський, Л.Р.Зіндер, В.В.Левицький, Н.Борецький, П.Ердман, Е.Г.Антонсен), у дослідженнях розглянуто також причини тих чи інших фонетичних змін, притаманних німецькій мові в минулому. В інших діахронічних працях з німецької мови досліджено також структуру і фонетичні особливості слова, кореневої та інших морфем (В.Д.Каліущенко, В.Г.Таранець, О.Д.Огуй, Ш.Р.Басиров, О.П.Димирова, О.О.Шульган, І.В.Пересада, Т.В.Гремалюк), проте спеціально не розглядалися фонетичні зміни, притаманні еволюції німецького вокалізму. До них належить поява нових умлаутних голосних. Велика кількість праць з германістики, присвячених вивченню особливостей розвитку фонематичних одиниць, показує, що проблематика еволюції останніх і прогнозування їхнього розвитку в майбутньому залишається дотепер актуальною (О.І.Стеріополо, Т.Д.Вербицька, І.В.Ступак, О.Г.Васильченко). Сьогодні вже недостатньо описати історично мовні факти, необхідно розкрити внутрішню логіку еволюції всієї системи, виявити причини і механізм, стимули зміни цілісної системи та її окремих елементів.

У цьому аспекті особливий інтерес викликають процеси, що послужили появі нових умлаутних голосних у німецькій мові. Незважаючи на велику кількість підходів, які пояснюють фонетичні явища (теорії підвокальної зміни, антиципації, вставки, палаталізації, просодична та фонологічна теорії), дотепер не існує єдине розуміння факторів, які зумовили ті чи інші зміни (В.Брауне, 1987; Г.Пауль, 1989). На наш погляд, у наявних дослідженнях відсутній цілісний підхід до аналізу причин, що викликали зародження нових голосних, який ґрунтувався б на особливостях еволюції системи німецького вокалізму протягом тривалого часу. Як і раніше, у порівняльно-теоретичному мовознавстві, вважає Т.В.Гамкрелідзе (1998), основними є діахронічна мінливість і варіабельність мови.

Дослідження особливостей розвитку мови, реалізацій і функціонування її одиниць, а також дія факторів, що викликають їх зміни, належать до фундаментальних завдань історичного мовознавства. Такі зміни відбуваються на всіх рівнях, насамперед це відноситься до змін фонетичних одиниць, їхньої структури і місця в консонантизмі і вокалізмі тієї чи іншої мови.

У ході розвитку мови змінюється перш за все фонологічна система. Зміни відбуваються в межах морфеми і слова в цілому, вони істотно впливають на відповідні формальні реалізації одиниць мови, тому в дисертації нові голосні розглянуто у “вокалічній структурі” (ВС), реалізованій у кореневій та закореневій морфемах слова.

Тема дисертаційного дослідження перебуває в руслі діахронічних праць сучасного мовознавства і належить до актуальної проблематики. В той же час дотепер відсутні подібні комплексні праці з досліджень німецької мови, де розглядалися б нові умлаутні фонеми в німецькій мові на тлі еволюції всієї системи голосних.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри німецької філології факультету романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І.Мечникова “Мовна комунікація та одиниці мовної комунікації” (номер держреєстрації 0101V 005 ). Тему дисертації затверджено на Вченій раді факультету РГФ ОНУ (протокол № 1 від 19.09.2000 р.).

Метою роботи є розгляд еволюції німецьких голосних і процесів, які спричинили появу нових умлаутних фонем, а також визначення причин, що викликали зазначені фонетичні зміни. Досягнення мети передбачає розв’язання наступних лінгвістичних завдань:

1) з’ясування якісних і кількісних характеристик голосних звуків у межах вокалічної структури в різні періоди розвитку німецької мови (двн., свн. і рнвн.);

2) розгляд динаміки переходів одних голосних в інші й утворення нових фонем;

3) визначення частоти реалізації голосних в окремих морфемах слова (корені, суфіксі, флексії) на матеріалі двн., свн. і рнвн. текстів;

4) якісний і кількісний аналіз вокалічних структур і частоти їхніх реалізації в словоформах;

5) аналіз причини редукції та елізії голосних і утворення нових фонем;

6) виявлення тенденцій розвитку вокалічної системи в німецькій мові.

Предметом дослідження є еволюція вокалізму в німецькій мові і з’ясування умов і причин зародження нових умлаутних голосних, що з'явилися у двн., свн. і рнвн.час.

Цей аналіз ґрунтується на вивченні фонеміки слова на матеріалі давньоверхньонімецьких (двн.), середньоверхньонімецьких (свн.) і ранньонововерхньонімецьких (рнвн.) текстів. Об’єктом дослідження обрано голосні двох складів і відповідно двох морфем – кореневої і закореневої, які утворюють вокалічну структуру (ВС). Таким чином, мовленнєвою одиницею спостереження є основа слова, у якій представлені голосні, які мають певний вплив лексико-граматичних одиниць, що є істотним при вивченні системи фонем і їхньої синтагматики (Л.Г.Зубкова, 2001).

Матеріалом дослідження послужили однокореневі слова, відібрані внаслідок випадкової вибірки лексем із двн., свн. і рнвн. текстів. Достатність вибірки обґрунтовано статистичними обчисленнями (Р.Г.Піотровський, К.Б.Бектаєв, А.А.Піотровська, 1977). Для аналізу узяті прозові і віршовані твори, тексти полемічного характеру, що відносяться до різних верхньонімецьких діалектів. Лексеми дібрано з 9 текстів двн., 10 текстів свн. раннього і пізнього періодів, а також 4 текстів рнвн. мови, з кожного тексту випадковим чином відібрані від 200 до 250 реалізацій ВС. Усього розглянуто 5000 ВС.

Методи дослідження. У роботі використані порівняльно-історичний та дескриптивно-аналітичний методи, а також метод ймовірносно-статистичного аналізу. Порівняльно-історичний підхід, застосований у даній роботі, передбачає вивчення функціонування системи голосних у тісному зв'язку з морфемними і лексичними структурами, реалізованими в словах і текстах. Методологічною основою дослідження є системно-структурний підхід до проблеми еволюції німецьких голосних, що базується на працях вітчизняних і зарубіжних учених, відомих у галузі діахронічних і синхронічних досліджень (В.М.Жирмунський, Л.Р.Зіндер, Т.В.Строєва, О.С.Мельничук, Т.В.Гамкрелідзе, В.В.Іванов, Е.О.Макаєв, Л.І.Прокопова, В.Д.Каліущенко, В.В.Левицький, О.Д.Огуй, О.Д.Петренко, В.Г.Таранець, О.І.Стеріополо, Н.Борецький, П.Ердман, Е.Г.Антонсен). Робота характеризується діалектичним підходом при розгляді форми і значення слова, його реалізації у мові та мовленні, понять фонеми й алофона голосної. З цих позицій у дисертації проаналізовано ВС слова на матеріалі двн., свн. і рнвн. текстів.

Наукова новизна полягає в отриманні діахронічних ознак (констант) слова і визначенні тенденцій його розвитку в німецькій мові. При розгляді реалізацій ВС у текстах трьох періодів розвитку мови

· уперше проведено аналіз ВС однокореневих слів на матеріалі двн., свн. і рнвн. текстів, що дало змогу визначити кількісні параметри, що характеризують реалізацію ВС у текстах;

· вперше показано тенденції розвитку системи вокалізму в німецькій мові;

· при розгляді дії гармонії голосних у двн. мові вперше визначено причини появи умлаутних фонем, розглянуті як наслідки “відхилення” від зазначеної тенденції в розвитку системи;

· запропоновано, що нові голосні фонеми з'явилися, з одного боку, у результаті дії гармонії звуків і – з іншого – фонетичного посилення кореневої морфеми;

· уперше виявлено процеси перетворення тенденції гармонії голосних в акцентну парадигму в словах рнвн. і сучасної німецької мови;

· доведено, що фонетичні процеси в слові відбувалися під впливом морфологічного фактора, зокрема, унаслідок деморфологізації кінця слова.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно робить внесок у розробку проблеми розвитку фонетико-морфологічної структури німецького слова на тлі еволюції його голосних фонем. Дослідження дало підстави визначити тенденції розвитку системи німецьких голосних, а також перехід у словоформах тенденції до гармонії голосних у напрямку акцентнопідпорядкованого прояву звуків у слові. Відхилення від цієї тенденції у двн. мові зумовило зміни голосних і зародження нових алофонів і фонем.

Практична цінність роботи полягає в можливості застосування її результатів у вузівських курсах з історії німецької мови (у розділах: голосні фонеми в двн., свн. і рнвн. мові, i-умлаут, переломлення, нові умлаути у свн. мові, причини фонетичних змін і зародження нових одиниць мови), у теоретичній фонетиці німецької мови (у розділі: особливості системи вокалізму в новонімецькій мові і передумови появи особливостей, тенденції розвитку голосних), у спецкурсах з історичної фонетики, науковій роботі студентів, магістрантів і аспірантів. Дія акцентної парадигми в німецькому слові визначає особливості вимови слова в сучасній мові, що повинно враховуватися при укладанні вправ з розвитку слухо-вимовних навичок і проведенні практичних занять з німецької мови.

Апробація роботи. Основні результати роботи повідомлено на звітних наукових конференціях Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (Одеса, 2003-2005), науково-практичній конференції “Вивчення іноземної мови державними службовцями як спосіб інтеграції України в Європейське співтовариство” (Харків, 2002), VIII Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики “Мова і світ” (Ялта, 2006), V Міжвузівській конференції молодих учених “Сучасні проблеми і перспективи дослідження романських і германських мов та літератур” (Донецьк, 2007), на наукових семінарах кафедри української й іноземної мов Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (Одеса, 2003, 2005, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 наукових праць, з них 3 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури (204 позицій), переліків джерел і проаналізованої літератури. Текстова частина дисертації представлена на 160 сторінках, включаючи 25 таблиць і 2 малюнки. Загальний обсяг роботи – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення роботи, деталізовано матеріал і методи дослідження.

У першому розділі “Голосні фонеми, особливості їх зародження і розвитку в мовах” розглянуто природу голосних, їх зародження й еволюцію в мовах, відображення германських голосних у давньоверхньонімецькій мові. Визначено основні лінгвістичні, акустичні і перцептивні ознаки голосних, що впливали на розвиток системи вокалізму в німецькій мові.

Показано, що в давні часи не було протиставлення груп звуків приголосних і голосних, у мовах функціонувала спочатку складофонемна (силабемна) система, на зміну якій прийшла звукофонемна система. Таке розуміння зародження голосних доводять результати досліджень багатьох учених (С.Б.Бернштейн, М.Д.Андрєєв, О.С.Мельничук, В.Г.Таранець, В.К.Журавльов). Стратифікація значень у групах фонем відбиває історичну послідовність появи приголосних і голосних звуків. Становлення значень відбувалося в послідовності: “лексичні – словотворчі – граматичні” (Л.Г.Зубкова).

У фонології вважається, що найзагальнішим принципом, завдяки якому в потоці мовлення розрізняють приголосні і голосні звуки, є їх використання у складоутворенні (Л.Р.Зіндер, І.П.Сунцова, Л.І.Прокопова, Л.В.Бондарко, О.Йесперсен, Г.Г. Тільман). Склад виступає тим осередком у мовленнєвому ланцюзі, у якому найбільш контрастно виявляються ознаки приголосного і голосного.

З акустичної точки зору голосні звуки становлять тони, якість голосного звуку акустично характеризується набором формант, що становлять певну сферу частот. До акустичних ознак належать інтенсивність, довгота звука. Крім додаткових ознак – палаталізації, лабіалізації, голосні звуки можуть мати ознаки назалізації, фарінгалізації та інші, зумовлені відповідними властивостями сусідніх приголосних. Проте крім адаптації суміжних звуків, у мовленні має місце їх модифікація, викликана впливом позиції в слові словесного наголосу.

Зазначені особливості голосних звуків становлять інтерес при вивченні еволюції їх у мові. До таких історичних змін відносять також заміну звуків, тобто субституцію. Але остання відноситься головним чином до підстановки в запозичених словах чи в діалектних словоформах, що не відіграє суттєвої ролі при розвитку системи фонем мови. Тому об'єктом нашого спостереження є еволюція звуків як безупинна зміна їх артикуляції, що зумовлює зародження нових фонем чи злиття двох існуючих фонем в одну.

Варто згадати ще про одну рису німецького вокалізму (В.Г.Таранець 1981, 2004). Згідно із цими дослідженнями система голосних у германських мовах відноситься до “вокальносильного” типу звуків. Ця риса звуків виявляється в тому, що голосний у сильній позиції (наголошеному складі) має максимальну артикуляторну напругу щодо приголосного. Отже, у структурі складу енергетичний максимум припадає передусім на голосний, а не на приголосний. Протилежність цьому утворюють, наприклад, слов'янські мови, що становлять собою “консонантносильний” тип звуків, у наголошеному складі яких максимальне значення напруги припадає на початковий приголосний, а голосний має менше артикуляторне виділення.

Другий розділ “Система голосних і її функціонування в древньоверхньонімецькій мові” присвячено вивченню особливостей функціонування і реалізації двн. вокалізму, зокрема розглянуто вокалічні структури, гармонію і регулярні зміни голосних в основі двн. слова, включаючи первинний і-умлаут і переломлення голосних.

Гармонія і, ширше, сингармонізм звуків – це фонетичне явище, яке забезпечує цілісність і окремість словоформи, діючи як “цемент”, зв'язуючи “склади в слова”, і в цій функції сингармонізм співвідноситься з наголосом індоєвропейських мов (І.О.Бодуен де Куртене).

У результаті аналізу 2000 ВС, реалізованих у 9 різних двн. текстах, отримано 6 типів вокалічних структур, що відповідають 5 кардинальним голосним у кореневому складі і дифтонгу, представленому в різних варіантах у проаналізованих текстах. Розгляд реалізацій ВС визначає частоту вживання голосних фонем у корені слова, тобто в початковій наголошеній позиції структури ВС. Очевидним є контраст у реалізації двох типів голосних – переднього і заднього рядів.

Отримані висновки, які стосуються вживання голосних у суфіксальній морфемі, можна порівняти з результатами кількісного аналізу реалізації голосних у кореневій морфемі, що в підсумку дозволяє відзначити ідентичність у функціонуванні голосних, передусім монофтонгів, в одній та іншій морфемах. У цілому у ВС слова реалізуються, на перший погляд, незалежно одна від однієї дві кількісні парадигми, кожна з яких становить контраст реалізацій голосних переднього і заднього ряду (табл. 1). Таку тотожність у вживанні монофтонгів пояснюємо природою граматичних форм, у яких реалізується ВС. Як було відзначено вище, за своїм походженням корінь і суфікс започатковуються від самостійних основ, формально автономних стосовно одна одної. Очевидно, що споконвічна семантична спорідненість послужила причиною об'єднання їх у єдину словесну одиницю, яка і постала згодом у двох- чи триморфемних структурних утвореннях.

Таблиця 1

Частота реалізації кореневого голосного

у вокалічних структурах /-V -V-/ у двн. текстах

Двн. | ГОЛОСНІ

тексти | / i- / | / а- / | / е- / | / u- / | / о- / | / D- / | Усього

Muspil. | 61 | 50 | 44 | 20 | 24 | 23 | 222

Hildebr. | 46 | 48 | 56 | 32 | 18 | 22 | 222

Otfrid | 47 | 58 | 39 | 21 | 21 | 39 | 225

Isidor | 39 | 35 | 58 | 34 | 21 | 35 | 222

Tatian | 67 | 54 | 38 | 23 | 18 | 22 | 222

Heliand | 50 | 54 | 73 | 16 | 21 | 8 | 222

Georgsl. | 45 | 47 | 55 | 26 | 29 | 20 | 222

Notker | 39 | 45 | 46 | 45 | 20 | 26 | 221

Ludwigsl. | 54 | 52 | 25 | 39 | 31 | 21 | 222

Усього | 448 | 443 | 434 | 256 | 203 | 216 | 2000

У розділі розглянуто різні вокальні структури з кореневими і суфіксальними голосними. Наведемо характеристики ВС із кореневим голосним /а-/, що привели до первинного і-умлауту.

У результаті аналізу ВС із початковим /а-/ статистично найчастотніші є вокальні утворення: ВС /а-е/, ВС /а-а/ і ВС /а-о/. Їхні частоти відповідно становлять: 0,3725, 0,2302 і 0,1580, у цілому вони покривають текст у 76,07% випадках. Розглянутим ВС статистично протиставлені інші підструктури: ВС /а-i/, ВС /а-u/ і ВС /а-D/ з частотами відповідно 0,1355, 0,0722 і 0,0316. Аналіз обох підгруп ВС з позиції реалізованих у структурах голосних відзначив, що до частотних відносяться ті ВС, у яких /а-/ поєднується тільки з широкими голосними /-а, -е, -о/. Їм протиставлено в кількісному відношенні структури кореневого /а-/ з голосними вузькими /-i/ і /-u/. Очевидно, що перша група ВС містить поєднання однорідних звуків і тим самим утворює у словоформах гармонію широких голосних, що дозволяє розглядати цю властивість як типову для вокалізму двн. мови. У той же час структури з голосними /-i/, /-u/ утворюють відхилення від зазначеної вище закономірності і, отже, вступають у протиріччя з тенденцією двн. вокалічної системи. Вони реалізовані, наприклад, у словоформах: Heliand: dadi, salige; Notker: mбhti; Ludwigsl.: quadhun, abur; Tatian: uagin, бhtitun, quadun; Georgsl.: marista, manig, uuari; Otfrid: salida, dati, gidrahti.

Найменшу частоту реалізації має ВС /а-i/, тобто словоформа з кореневим /а/ і суфіксальним /i/, як, наприклад, у словах двн. gasti, hanti. Таке поєднання широкого /а/ з вузькими /і/ та /u/ є нетиповим для двн. текстів і відрізняється від гармонії голосних, що виявляється в цей же період німецької мови, коли в слові реалізувалися насамперед широкі голосні. “Зняття” протиріччя у двн. мові відбувалося шляхом зміщення артикуляції /а/ вбік голосного /i/, тобто зміною ступеня підйому язика. У підсумку кореневий /а/ перед наступним /i/ змінився на /е/, що дало форми двн. gesti, hendi. Відзначене фонетичне явище відоме в германістиці як i-умлаут. Утворена ВС /е-і/ у відповідних словоформах відповідає типовому для двн. мови поєднанню, розглянутому в роботі. Ця структура є найбільш частотною серед інших ВС із кореневим /е/.

У цьому ж аспекті розглянуто ВС із кореневим голосним /е-/, що представила переломлення голосних. Кореневий голосний /е/ в позиції перед /u/ у наступному складі змінився у двн. мові на /і/. Голосний /і/, що утворився в корені, належить до вузьких, як і /u/, й обидва ці звуки, хоча відносяться до різних рядів, належать до високого положення язика при їхній артикуляції. Наше дослідження показало, що високі вузькі /i/ і /u/ утворюють у двн. словоформах гармонію голосних за ступенем підйому язика, це відноситься і до широких голосних /а, е, о/. У підсумку ВС /е-u/ змінилася у ВС /i-u/ (двн. neman – nimu, helfan – hilfu). Структури, що відбивають гармонію вузьких голосних, аналогічно розглянутій вище зміні, яка привела до реалізації ВС /i-u/. Однак у двн. період розвитку мови не у всіх ВС відбулися подібні зміни, порівн., наприклад: Heliand: thesum, egun; Notker: nesъle, nemъge; Georgsl.: herigo, menige, segita, predigot.

Ці приклади дозволяють прийняти положення, відповідно до якого фонетичні процеси відбуваються безупинно і поступово і не проходять раптово у якийсь вузький період часу. Алофонні перетворення відносно фонематичних свідчать про стрибкоподібну зміну у фонему.

Таким чином, більшість реалізацій вокалічних структур з /е/, як і з /а/, розглянутих вище, утворюють у двн. словоформах гармонійний ряд голосних. Тенденція до гармонії голосних у двн. мові вплинула на випадки відхилення від цієї закономірності, що привело до змін, відомих у літературі як i-умлаут та переломлення.

Двн. матеріал свідчить також про зміну тенденції гармонії голосних на кульмінаційну роль у слові наголосу. Остання полягає в закріпленні наголосу на корені слова і фонетичному підпорядкуванні всіх звуків “цементуючій” дії наголосу.

В цілому аналіз реалізації ВС у двн. текстах показав, що провідним началом у змінах голосних є зрушення в системі вокалізму, зокрема дія двох протилежноспрямованих тенденцій – гармонії голосних і посилення наголосу. “Тиск” системи є визначальним у фонетичних змінах, зокрема в умлауті і переломленні голосних, і здійснюється реально в асимілятивних проявах.

У третьому розділі “Особливості функціонування середньоверхньонімецького та ранньонововерхньонімецького вокалізму” проаналізовано ВС і на цій основі функціонування голосних у свн. та рнвн. текстах. Окремо розглянуті ранній і пізній періоди свн. мови, що помітно відрізняються реалізацією системи вокалізму, та відзначено дію акцентної парадигми в словоформах цього періоду.

В кожній із ВС раннього свн. періоду реалізуються у наголошеному складі всі голосні фонеми, включаючи /?/ (окрім /u, ц/, які появилися пізніше) та дифтонги (табл. 2). Найбільшу частоту вживання у кореневому складі мають голосні /е-/, /а-/ та /i-/, їм протистоять голосні заднього ряду /u-/ та /о-/. Очевидно, що в цілому в кількісному відношенні в цих текстах протистоять голосні переднього/заднього рядів, виняток становлять лише новоутворені голосні /ж-/ та /ui-[y:]/.Відзначимо, що нові голосні фонеми вперше появилися в корені слова, тобто в наголошеній позиції слова.

Аналіз кінцевої позиції слова показав, що у ранній свн. період більшу частоту в післянаголошеному складі одержала фонема /-е/, всі інші голосні в цей же час зменшили свої реалізації. Десемантизація занаголошеної морфеми зумовила нівелювання її голосного до вигляду однієї якості /-е/. Виняток становлять тільки голосні, реалізовані в граматичних суфіксах (наприклад: manige, trehtin, chunigin).

Відзначені перетворення свідчать про якісну зміну ВС протягом розвитку мови від двн. до свн. періоду, у результаті якого змінюється діахронічна ознака фонетичного слова в німецькій мові, зокрема, “гармонія голосних” у слові стала перетворюватися в “акцентну парадигму” слова.

Проведений аналіз ВС на свн. текстах різних діалектів дозволяє узагальнити отримані результати і зробити деякі висновки, що стосуються реалізації вокалізму в ранній період свн. мови. Характерним для розглянутого періоду є наступне: у кореневій морфемі чітко виявляється кількісне протиставлення голосних переднього і заднього рядів, у свн. словоформах діє тенденція до делексикалізації в закореневій частині, у результаті фонетичних змін у наголошеному складі виникли нові голосні звуки - /?/ і /iu [y:]/. Останнє свідчить про появу в системі свн. вокалізму нового протиставлення /і/ - /iu [y:]/, що становить собою фонематичну пару голосних переднього ряду.

Зазначене свідчить про появу на початку свн. періоду диференційної ознаки голосних переднього ряду - “нелабіалізований/ лабіалізований”.

Таблиця 2

Частота вживання наголошеного голосного в текстах

свн. періоду (I половина XII ст.)

№ |

Тексти |

Н а г о л о ш е н и й г о л о с н и й

Ч а с т о т а

з/п | б- | й- | ?- | н- | у- | ъ- | iu [ь:]- | цм- | ьм- | Dм- | абс. | відн.

1. | Aus dem jьngeren Physiologus | 51 | 53 | - | 36 | 11 | 22 | 4 | - | - | 23 | 200 | 0,20

2. | Ava: Das jьngste Gericht | 58 | 37 | - | 37 | 18 | 26 | 4 | - | - | 20 | 200 | 0,20

3. | Herzog Adelger | 37 | 47 | 5 | 30 | 25 | 29 | 1 | - | - | 26 | 200 | 0,20

4. | Lucretia | 43 | 34 | 13 | 26 | 26 | 22 | 1 | - | - | 35 | 200 | 0,20

5. | Crescentia | 40 | 37 | 9 | 30 | 23 | 21 | 1 | - | - | 39 | 200 | 0,20

Абс | частота | 229 | 208 | 27 | 159 | 103 | 120 | 11 | - | - | 143 | 1000

Віднчастота | 0,229 | ,208 | ,027 | 0,159 | ,103 | 0,12 | 0,011 | - | - | ,143 | 1,00 |

У результаті аналізу текстів пізнього свн. періоду відзначається реалізація у наголошеному складі /е-/, /а-/, /i-/, які є найчастотнішими і протиставляються широким голосним заднього ряду (табл. 3). В цьому ж складі вживаються голосні /iu(у:)-/, /?-/ та нові умлаути /u, ц/, які появилися в пам’ятках пізнього періоду. Аналіз реалізацій нових голосних фонем дозволяє припустити, що одними з перших з новою ознакою “лабіалізований/ нелабіалізований голосний переднього ряду” є пара голосних /iu(y:)/ і /ь/ (довгий і короткий). Ці нові умлаути широко представлені в аналізованих творах. Наприклад: getriuwe, friunde, liute, iuwern, kьnec, wьrde, ьber, zцrnen.

У закореневій частині ВС має місце чітке протиставлення голосного /-е/ та інших голосних, що проявляються лише в суфіксах та запозичених словах. Голосний /е/ має частоту 91,3% (у ранній свн. період 86,4%). Велика частота цього голосного свідчить про безперервне артикуляторно-акустичне послаблення кінця слова, спричинене деморфологізацією в ауслауті німецького слова.

Цікаво зазначити, що в закореневій частині реалізуються нові голосні /?/ и /iu/, що визначає автономність їх функціонування в межах слова. Незалежність звуків від їх первинної позиційної обумовленості пояснюється їх самостійністю і фонематичністю у вокалізмі свн. мови (Л.Р.Зиндер). Таким чином, реалізація зазначених голосних в наголошеному і ненаголошених складах дозволяє зробити висновок про появу у свн. мові нових фонематичних ознак: лабіальності переднього голосного /iu(у:)/ та довготи відкритого голосного /ж/. Перший знайшов своє продовження і розвиток у появі нових умлаутних фонем /u / і /o(њ)/, які зародилися спочатку у кореневій морфемі. У результаті колишня двн. система із 10 монофтонгів збільшилась на кінець свн. періоду до 15 голосних фонем (за винятком дифтонгів). У цілому німецькі голосні проходять процес дивергенції у розвитку системи вокалізму.

Аналіз кореневої та закореневих морфем у ранніх та пізніх свн. текстах засвідчує в цілому виявлення акцентної парадигми, реалізованої у вигляді максимального підсилення наголошеного складу та залежності від нього всіх сусідніх ненаголошених складів. Відсутність у свн. мові гармонії голосних показує, що на зміну їй в організації звуків і їх комплексів у мовленні прийшла акцентна структура.

Таблиця 3

Частота вживання наголошеного голосного в текстах

свн. періоду (кінець XIII в.)

№ |

Тексти | Наголошений голосний |

Частота

з/п | б- | й- | ?- | н- | у- | ъ- | iu [ь:]- | цм- | ьм- | Dм- | абс. | відн.

1. | Das Nibelungen-lied | 34 | 34 | 4 | 39 | 16 | 10 | 10 | 6 | 11 | 36 | 200 | 0,20

2. | Rudolf von Ems- Alexander | 38 | 23 | 14 | 53 | 28 | 4 | 4 | 5 | 14 | 17 | 200 | 0,20

3. | J. Enikel- Weltchro-nik | 34 | 56 | - | 36 | 14 | 14 | 1 | 1 | 10 | 34 | 200 | 0,20

4. | W. Eschen-bach -Parzifal | 47 | 44 | 5 | 34 | 9 | 18 | 2 | 2 | 6 | 33 | 200 | 0,20

5. | B.v. Re-gensburg- Sжlic sint.. | 42 | 36 | 10 | 23 | 14 | 24 | 11 | 2 | 5 | 33 | 200 | 0,20

Абс | частота | 195 | 193 | 33 | 185 | 81 | 70 | 28 | 16 | 46 | 153 | 1000

Відн | частота | ,195 | 0,193 | ,033 | 0,185 | ,081 | ,070 | 0,028 | ,016 | ,046 | ,153 | 1,00

Таким чином, перетворення /u, о/ в голосні переднього ряду (наприклад: schњnen, hњhsten, mцhte, ьbele) відбувалося під впливом наступного голосного переднього ряду /i, е/ або лабіальної ознаки, властивої /u, о/.

У підсумку можна констатувати, що нові голосні у свн. мові з'явилися за наступних фонетичних умов:

1) наявності наступного /i/,

2) артикуляторного посилення кореневого складу, у якому реалізувалися ці голосні.

Проте утворення умлаута мало місце й у позиції перед іншими звуками, як, наприклад, /b, p, m, w/. В цьому випадку вплив на кореневий голосний могли здійснити лабіальні приголосні, а також граматична аналогія, яка мала місце тоді, коли в мові вже існувала визначена тенденція утворення умлаутних голосних.

Морфолого-фонетичне послаблення закореневих морфем у текстах пізнього свн. періоду привело до переходу багатьох голосних до вигляду /е/, частота якого збільшилася до 91,3%. Інші голосні /-i, -о, -u/ виявлялися епізодично і лише в суфіксах, колишніх композитах і запозиченнях.

У рнвн. період мови показано дію двох протилежноспрямованих фонетичних процесів у кореневій і закореневій морфемах.

Система рнвн. вокалізму характеризується подовженням деяких коротких голосних у відкритому складі (lёben, lёwe, frоd) і скороченням довгих звуків у закритих складах (dachte, brachte, licht /свн. liecht/). Крім цього, у розглянутий час відбувалися дифтонгізація довгих голосних (mоn > mein, ыf > auf) і монофтонгізація окремих дифтонгів (muoter > muter, iemer > imer). В останньому випадку число дифтонгів поступово зменшилося до трьох, що збереглися в такому вигляді й у сучасній німецькій мові. До сказаного вище необхідно додати ще два фонетичні процеси, які мають реалізації при огубленні та делабіалізації голосних (порівн.: gewelbe > gewцlbe, zwelf > zwцlf; kussen > kissen). Але ці фонетичні зміни не привели до появи нових фонем, а сприяли закріпленню старих і нових протиставлень голосних, що мали місце в попередні періоди розвитку німецької мови.

В цілому аналіз свідчить про реалізацію голосних усієї системи рнвн. вокалізму в кореневій – більш сильній – позиції слова. В той же час у закореневій частині ВС не реалізуються нові голосні фонеми, зокрема /д, ц, ь/. Це пояснюється тим, що названі голосні виникли відносно пізно в німецькій мові і не знайшли ще свого поширення в більшій частині лексем і їхніх граматичних форм (див. табл.4).

В історії розвитку голосних звуків можна відзначити корелятивні відношення між частотою реалізації у мовленні голосного і часом його зародження. До давніх звуків належать найчастотніші /а/ і /е/, що зустрічалися в текстах відповідно у 22,9% і 19,0% випадків. До маловживаних належать нові умлаутні звуки /ц, ь/, які виникли у двн. і свн. час. Таким чином, кількісний контраст відбиває корелятивний зв'язок між частотою реалізації голосного звуку у мовленні і часом його виникнення, характеризуючи тенденцію в динаміці німецького вокалізму, представлену у вигляді лінгвістичної хронології.

Таблиця 4

Вокалічні структури і їх частота

у ранньонововерхньонімецьких текстах (XV-XVI ст.)

№

з/п | Наголо-шений голос-ний | Занаголошений голосний | Частота

-a | ж- | e- | -i | -o | -u | -ц | -ь | -D | абс. | відн.

1. | б- | 3 | - | 194 | 10 | 8 | 7 | - | - | 7 | 229 | 0,229

2. | ?- | - | - | 13 | 8 | 1 | - | - | - | - | 22 | 0,022

3. | й- | 10 | - | 138 | 34 | 2 | 6 | - | - | - | 190 | 0,190

4. | н- | - | - | 87 | 9 | - | 4 | - | - | 8 | 108 | 0,108

5. | у- | 3 | - | 92 | 7 | 16 | 3 | - | - | - | 121 | 0,121

6. | ъ- | - | - | 75 | 2 | - | - | - | - | - | 77 | 0,077

7. | цм- | - | - | 20 | 2 | 1 | 1 | - | - | 1 | 25 | 0,025

8. | ьм- | - | - | 30 | 3 | 1 | 1 | - | - | - | 35 | 0,035

9. | Dмм- | 1 | - | 166 | 18 | 1 | - | - | - | 7 | 193 | 0,193

Абс | частота | 17 | - | 821 | 88 | 29 | 22 | - | - | 23 | 1000

Відн | частота | 0,017 | - | 0,821 | 0,088 | 0,029 | 0,022 | - | - | 0,023 | 1,000

Функціонування ВС у рнвн. словоформах характеризується артикуляторно-акустичним посиленням у кореневій морфемі й послабленням у закореневій частині, що в цілому свідчить про закріплення дії акцентної парадигми в межах слова. Причиною цього є подальша деморфологізація кінця слова, перетворена з основовизначальної в аналітично виражену в слові.

В цілому відзначимо відсутність у реалізації рнвн. звукової системи, як і у свн., гармонії голосних, але активний вияв у ній сильноакцентного кореневого наголосу. В цьому фонетичному процесі ВС виступає корелятом акцентної парадигми.

ВИСНОВКИ

Аналіз еволюції системи німецьких голосних, зародження нових фонем і в цілому їх реалізацій, виконаний на матеріалі двн., свн. і рнвн. текстів, дозволяє зробити наступні висновки:

1. Різний час зародження приголосних і голосних в індоєвропейських мовах визначив вживання перших у лексичних позначеннях, тобто в словотворі, голосні ж використовуються насамперед для вираження граматичних значень і реалізуються в словозмінах.

2. Дія фонетичних процесів у двн. мові виявляється чітко в реалізації і функціонуванні вокалічних структур у слові, що містять кореневий голосний і голосний суфікса чи флексії. Історично така ВС становила собою в минулому дві основи в одній словоформі. Про самостійність двох основ (частин) слова свідчить дистрибуція голосних у двн. текстах. У кожній із них реалізуються різні кількісні парадигми.

3. У двн. мові діє давня фонетична тенденція гармонії голосних, яка історично суперечить розвитку і функціонуванню словесного наголосу. Гармонія голосних виявляється у двох видах: гармонії ряду - переднього/заднього і гармонії рівня підйому язика, окремо високого і середнього. Останнє утворило гармонію вузьких/широких голосних.

4. Двн. матеріал свідчить про вплив системи голосних на ВС /а-і/, що відрізняється від гармонійних реалізацій голосних у двн. мові. Під “тиском” гармонії голосних рівня остання ВС видозмінилася, у результаті чого a > е під впливом наступного і/j.

5. Аналогічні зміни відбулися у структурах ВС /е-і/ і ВС /е-u/ під “тиском” гармонії вузьких голосних. ВС /i-i/ і ВС /і-u/, що утворилися, відомі в германістиці як переломлення.

6. Гармонія ряду створила у двн. період алофони передньоязикових губних голосних, що поступово перетворилися в самостійні (нові) фонеми і знайшли відображення на письмі у свн. час.

7. Двн. матеріал свідчить про зміну тенденції гармонії голосних на кульмінаційну роль у слові наголосу. Остання полягає в закріпленні наголосу на корені слова і фонетичному підпорядкуванні всіх звуків “цементуючій” дії наголосу.

8. Відносно пізніше у свн. мові виникають фонеми /o(ое)/ і /u/, що базуються на вже існуючій фонематичній ознаці, властивій голосним переднього ряду – лабіалізований/ нелабіалізований.

9. Аналіз ВС у рнвн. мові показав, що в цей період нові голосні не з'являлися, а реалізувався вокалізм, який утворився в попередні двн. і свн. періоди мови.

10. Функціонування ВС у рнвн. словоформах характеризується артикуляторно-акустичним посиленням у кореневій морфемі й послабленням у закореневій частині, що в цілому свідчить про закріплення дії акцентної парадигми в межах слова. Причиною цього є подальша деморфологізація кінця слова, перетворена з основовизначальної в аналітично виражену в слові.

11. Проаналізований рнвн. матеріал свідчить про кореляцію між частотою реалізації в текстах голосних і часом