ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГОРЛО Наталя Віталіївна

УДК 94(477):[621.311.2:332.142.6] “1950/1970”

СПОРУДЖЕННЯ ВОДОСХОВИЩ

ДНІПРОВСЬКОГО ГІДРОКАСКАДУ: СОЦІАЛЬНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ (50–70-ті рр. ХХ ст.)

07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Фролов Микола Олександрович

Запорізький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти,

завідувач кафедри історії і правознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кривчик Геннадій Георгійович

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (м. Дніпропетровськ), завідувач кафедри українознавства

кандидат історичних наук, доцент

Полякова Лариса Іванівна

Мелітопольський державний педагогічний університет, доцент кафедри історії

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ

історії України другої половини ХХ ст. (м. Київ)

Захист відбудеться “ 2 ” березня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “ 29 ” січня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У дисертаційній роботі досліджуються соціальні і економічні складові процесу спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду. Сьогодні всі об’єкти каскаду продовжують функціонувати в структурі енергетичної мережі України, але останнім часом більш помітними стають негативні наслідки гідробудівництва, у першу чергу згубний вплив на екологію Наддніпрянщини. У суспільстві існують різні точки зору щодо причин гідробудівництва, але тільки науковці мають змогу проаналізувати факт появи, існування, наслідків спорудження об’єктів гідрокаскаду, спираючись на різнорідні джерела і застосовуючи методи наукового дослідження.

Попри досить великий інтерес дослідників до історії спорудження Дніпровського гідрокаскаду, на сьогоднішній день праці, у якій всебічно досліджується процес його появи і значення, не існує. Традиційно у вивченні теми більшу увагу приділяли будівництву гідроелектростанцій. Значно гірше вивчені процеси, пов’язані з влаштуванням водосховищ (переселення, виплата компенсації, захисні заходи, відшкодування втрат сільськогосподарської продукції та інші). Комплексне дослідження теми допоможе накреслити шляхи вирішення проблем, що виникли внаслідок появи водосховищ гідрокаскаду і залишаються актуальними у наш час. Зокрема, необхідно врахувати досвід минулого під час здійснення соціальних та економічних заходів, які зараз проводяться у зв’язку з відселенням із зони підтоплення чи берегообвалення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами держбюджетної теми історичного факультету Запорізького національного університету “Модернізаційний процес в Україні в другій половині ХІХ ст. – першій половині ХХ ст.” (номер держреєстрації – 0103У000731). Особистим внеском дисертантки у розробку теми є дослідження економічних аспектів модернізації, пов’язаних з формуванням ідеї “Великого Дніпра” у 20–30-ті рр. ХХ ст.

Об’єктом дослідження виступає спорудження водосховищ Дніпровського гідрокаскаду, створених у 50–70-ті рр. ХХ ст.: Каховського, Кременчуцького, Дніпродзержинського, Київського і Канівського.

Предметом дослідження є соціальні і економічні складові процесу спорудження водосховищ, а саме: роль людського фактору у період гідробудівництва, організація кампанії переселення, механізм виплати компенсації, основні підходи до вирішення проблеми відчуження.

Мета дослідження – з’ясувати передумови і наслідки гідробудівництва на Дніпрі та проаналізувати складний комплекс соціальних і економічних заходів, які проводилися під час спорудження водосховищ.

Виходячи з поставленої мети, у роботі вирішуються такі завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Хронологічні рамки дослідження – 50–70-ті рр. ХХ ст., час реалізації концепції комплексного використання ресурсів Дніпра, оформленої в ідею “Великого Дніпра”. У 1950-х роках почалося спорудження Каховської ГЕС, а у 1970-х роках – завершене будівництво Канівської ГЕС. Спорудження Дніпровської ГЕС та її водосховища не входить у коло проблем даного дослідження, тому що Дніпрогес – класична споруда гідробудівництва. Для формування цілісної картини використання ресурсів Дніпра потребувалося охарактеризувати напрями їх використання у XVIII –XIX століттях і розглянути наслідки появи гідрокаскаду та стан екології Дніпра на рубежі ХХ–ХХІ століть.

Територіальні рамки дослідження – територія Середньої і Нижньої Наддніпрянщини, якої торкнулося затоплення чи підтоплення водосховищами.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що дисертація є спеціальним дослідженням, у якому комплексно вивчаються питання, пов’язані зі спорудженням водосховищ Дніпровського гідрокаскаду. Окремі сторони досліджуваної проблеми знайшли відображення у працях сучасних істориків, але у даній роботі вперше зроблена спроба всебічно проаналізувати соціальні і економічні складові процесу спорудження водосховищ у 50–70-ті рр. ХХ ст.

На основі аналізу значної кількості опублікованих і неопублікованих архівних документів з’ясовано, що гідробудівництво на Дніпрі мало цілком об’єктивні передумови, тому що практика використання ресурсів Дніпра склалася ще у давнину. На рубежі 20–30-х рр. ХХ ст. сформувалася ідея “Великого Дніпра”, яка полягала у використанні його ресурсів для потреб різних галузей народного господарства. Але реалізація ідеї у 50–70-х рр. ХХ ст. була спотворена курсом державного керівництва на гігантоманію, через що об’єкти гідрокаскаду нанесли великої шкоди екології Наддніпрянщини і нині характеризуються досить низькою економічною ефективністю.

Визначено пріоритети державної політики у галузі гідробудівництва, за якими більшої уваги надавали спорудженню електростанцій, а влаштування водосховищ вважалося другорядним. Саме тому у планах гідробудівництва переважали вузьковідомчі інтереси енергетиків, а інтереси інших галузей народного господарства не враховувалися.

Всебічно досліджено особливості кампанії переселення, механізм виплати компенсації, господарське влаштування різних категорій переселенців і колгоспів. Вивчення соціально-економічних заходів дало змогу зробити висновок про їх недостатню ефективність.

У дослідженні проаналізовано роль людського фактору у соціально-економічних процесах у період гідробудівництва. Встановлено, що він був другорядним, пересічний громадянин виявився “ґвинтиком” в грандіозних планах гідробудівництва. З’ясовано вплив спорудження гідрокаскаду на соціальну сферу, який виявився дуже згубним.

Вперше розглянуто економічну проблему відчуження в історичному аспекті. Визначено, що питання, пов’язані з відведенням земель під гідробудівництво і ліквідацією його негативних наслідків, вирішувалися недостатньо, а еколого-економічні оцінки наслідків гідробудівництва не складалися. З’ясовано, що поява водосховищ негативно вплинула на стан екології Наддніпрянщини, але повторне втручання у природу (спуск водосховищ) може призвести до більш загрозливих наслідків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у наукових роботах з проблем соціально-економічної історії України ХХ століття та під час викладання курсу новітньої історії України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на І Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України” (Ніжин, жовтень – листопад 2002 р.), Четвертих наукових читаннях, присвячених пам’яті Д.П. Пойди “Питання аграрної історії України та Росії” (Дніпропетровськ, листопад 2002 р.), ІІ Міжнародному конґресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, вересень 2003 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (Запоріжжя, жовтень 2003 р.), Щорічній науково-практичній конференції викладачів, студентів, аспірантів ЗДУ (Запоріжжя, квітень 2004 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Суспільство: історія, методологія, дослідження, практика” (Тернопіль, червень 2004 р.), ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, листопад 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку реґіонів України: історія і сучасність” (Донецьк, грудень 2005 р.), VI Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії, присвяченому 100-й річниці початку аграрної реформи П.А. Столипіна (Черкаси, березень 2006 р.). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри новітньої історії України ЗНУ.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 12 наукових праць, з них 7 – у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена поставленими метою і завданнями. Дисертація має такі структурні частини: вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (237 позицій) і літератури (243 позиції), додатки (5 позицій). Загальний обсяг дисертації – 211 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета і завдання, об’єкт, предмет, хронологічні і територіальні рамки, наукова новизна дослідження, теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому параграфі розділу “Історіографія проблеми, огляд джерельної бази та методологічні принципи дослідження”, який має назву “Історіографія проблеми”, з’ясовується ступінь наукової розробки питань, пов’язаних зі спорудженням водосховищ гідрокаскаду. З огляду на те, що тема є комплексною, важливого значення набувають праці істориків, економістів, екологів, енергетиків. В історіографії автором виділено чотири періоди.

Перший період. Тема досліджується у рамках системного підходу, що вимагало розглянути проблему формування концепції комплексного використання ресурсів Дніпра і вивчити роботи більш раннього часу (20–30-х рр. ХХ ст.). Саме тоді І.Г. Александров, Д.Т. Зузік, А.А. Ковалевський Александров И.Г. Днепровское строительство и его экономическое значение. – Харьков, 1925; Александров И.Г. Днепрострой. Развитие Южного горнопромышленного района и Днепровское строительство. С 20 чертежами. – М., 1927; Александров И.Г. Электрификация Днепра. – Харьков, 1924; Зузик Д.Т. Проблема Нижнего Днепра. – М.-Л., 1932; Ковалевский А.А. Днепровская гидроэлектрическая станция / Под ред. акад. Б.Е. Веденеева. – М.-Л., 1932. аналізували концепцію використання ресурсів Нижнього Дніпра, яка стала підґрунтям для ідеї “Великого Дніпра”. Однак автори, назвавши кілька гідровузлів на Нижньому Дніпрі, лише наблизилися до ідеї каскадного будівництва гідровузлів, не обґрунтувавши її. Ці праці містять змістовний огляд проблеми використання ресурсів Дніпра у попередній період.

Другий період пов’язаний з часом будівництва гідровузлів – 50-х – першої половини 70-х рр. ХХ ст. Велику групу склали праці пропагандистського характеру, спрямовані на популяризацію заходів гідробудівництва, причому у публікаціях, створених до 1953 року, возвеличувався Й.В. Сталін як натхненник планів гідробудівництва Гак Д.B., Романенко И.Н. Великие стройки коммунизма и преобразование природы. – Симферополь, 1952; Жеребкін Г.П. Великі будови комунізму на Дніпрі і розвиток промисловості півдня Української РСР. – К.,1952; Ковда В.А. Великий план преобразования природы. – М., 1952; Сліпченко П.С. Величні будови сталінської епохи на Дніпрі. Стенограма публічної лекції. – К., 1951.. Після 1953 року у працях такого ж характеру багато авторів вже не приховували недоліків будівництва: його велику вартість, значні масштаби затоплень, хибний підхід до визначення доцільності захисних заходів Дідковський М.М. Проблема Великого Дніпра. – К., 1957; Михайленко М.М. Проблема “Великого Дніпра” та її народногосподарське значення (Матеріали до лекції). – К., 1957.. У руслі схвалення планів гідробудівництва створені праці посадовців, які керували спорудженням гідровузлів в Україні Непорожній П.С. Потужні гідроелектростанції та їх роль в електрифікації Української РСР. – К., 1958; Жимерин Д.Г. Развитие энергетики СССР. – М.-Л., 1960; Жимерин Д.Г. Энергетика и экономика. – М., 1966..

Заходи по влаштуванню водосховищ відображені на сторінках галузевого видання “Гидротехническое строительство”. У контексті курсу на здешевлення будівництва гідровузлів актуальними були роботи, які обґрунтовували зниження затрат на підготовку водосховищ Меерсон А.Б., Авакян А.Б. К вопросу определения затрат, связанных с созданием водохранилищ // Гидротехническое строительство. – 1959. – № 10. – С. 25-30; Авакян А.Б., Воздвиженский В.И., Шарапов В.А. Пути снижения затрат на подготовку водохранилищ // Гидротехническое строительство. – 1960. – № 3. – С. 28-31.. У дусі часу інженери-енергетики Є.О. Бакшеєв, Т.П. Доценко, Г.Д. Кадомський проголосили пріоритет гідроенергетики, але визнали, що її вимоги суперечать вимогам зрошення, водного транспорту, водопостачання Бакшеев Е.А., Доценко Т.П., Кадомский Г.Д. Днепровский каскад гидроэлектростанций // Гидротехническое строительство. – 1967. – № 5. – С. 3-14.. У 1960-х роках з’явилися критичні статті у періодиці про негативний вплив водосховищ на довкілля Мунтян В. Земля любить ласку // Літературна Україна. – 1963. – 10 травня; Дмитренко О. Де починається Дніпро // Літературна Україна. – 1967. – 4 липня; Дмитренко О. Дума про чисте плесо // Літературна Україна. – 1967. – 21, 24 листопада; Кисіль М. Борг перед природою // Літературна Україна. – 1968. – 8 березня..

Загалом публікації цього періоду у даній роботі виконують подвійну роль: вони виступають і як історіографічний доробок, і як джерело, тому що створені безпосередньо у період будівництва каскаду. Ці праці дають змогу зробити висновок, що під час спорудження водосховищ питання економіки затоплень розглядалися рідко, вплив на соціальну сферу цілком ігнорувався.

Протягом третього періоду (друга половина 70-х – 80-ті рр. ХХ ст.) з’явилися аналітичні праці, але й тоді об’єктивних даних про проектування не було. У багатьох роботах досліджувалися практично всі аспекти спорудження водосховищ: їх комплексне використання Зарубаев Н.В. Комплексное использование и охрана водных ресурсов. – Л., 1976., підходи до вирішення проблеми охорони природи в проектах гідробудівництва Барский В.Г. Проблема охраны природы в проектах гидротехнического строительства // Человек и окружающая среда. Проблемы охраны и рационального использования природных ресурсов: Тезисы докладов республиканской научно-технической конференции. – Л., 1975. – С. 37, 38; Гангардт Г.Г. Охрана окружающей среды и гидротехническое строительство // Вопросы экологии, рыбного хозяйства и создания энергобиологических комплексов при строительстве и эксплуатации энергетических объектов: Сборник научных трудов Гидропроекта. Вып. 101. – М., 1985. – С. 3-7; Щавелев Д.С., Барский В.Г., Семёнов М.В. Об охране среды на стадии проектирования гидроузлов с водохранилищами // Обобщение опыта создания, комплексного использования водохранилищ и вопросы охраны природной среды: Труды Координационных совещаний по гидротехнике; Вып. 122. – Л., 1977. – С. 32-36. та інші. Окремі автори надавали порівняльну характеристику принципів гідробудівництва в СРСР і за кордоном Шейнман Л.Б. Гидроэнергетическое строительство в СССР и за рубежом: Обзорная информация о мировом уровне развития строительной науки и техники. – М., 1988. . У цей час економістами була сформульована проблема відчуження Макаров А.И., Воробьёв Б.В. Экономическая оценка отчуждений при строительстве. – Л., 1976., яка у даному дослідженні розглядається в історичному аспекті. Проблему економіки затоплень вивчали Б.А. Боровських, Ю.А. Килинський, Б.В. Воробйов, О.С. Лігун, О.І. Макаров Воробьёв Б.В., Лигун О.С., Макаров А.И. Экономический анализ мероприятий по восстановлению сельскохозяйственного производства в связи с созданием водохранилищ ГЭС // Комплексное использование водохранилищ ГЭС и охрана окружающей среды: Материалы конференций и совещаний по гидротехнике. – Л., 1979. – С. 9-16; Боровских Б.А. Экономическая оценка изъятий земель в крупном гидротехническом строительстве и её применение в технико-экономических обоснованиях // Человек и окружающая среда. Проблемы охраны и рационального использования природных ресурсов: Тезисы докладов республиканской научно-технической конференции. – Л., 1975. – С. 15, 16; Килинский Ю.А. Правовое регулирование имущественных последствий изъятия земель для водохранилищ // Комплексное использование водохранилищ и их воздействие на окружающую среду: Труды координационных совещаний по гидротехнике. Вып. 83. – Л., 1973. – С. 82-84. та інші автори. Проте соціальні проблеми ще не привертали увагу дослідників. Значною мірою це пояснюється тим, що науковці розглядали спорудження гідрокаскаду з позицій пріоритетного розвитку гідроенергетичної галузі.

Четвертий період пов’язаний з добою незалежної України, коли перед вченими відкрилися нові перспективи у дослідженні вітчизняної історії. Проте узагальнюючих історичних досліджень про будівництво гідрокаскаду не створено. Їх відсутність компенсують публікації у центральних і місцевих періодичних виданнях багатьох авторів, переважно журналістів, економістів та істориків. Статті, що наголошують на актуальності проблем гідробудівництва, пробуджують інтерес до теми у читачів Жаров В. “Нема Дніпра, одна вода осталась…” // Выбор. – 1991. – № 11 (апрель); Ковальчук Л. Киевское море: там, где сейчас лежит радиоактивный ил, прежде было 52 села // Сегодня. – 2002. – 25 марта; Плачинда С. Хто стане рятівником і господарем ревучого? // Літературна Україна. – 1989. – 16 листопада; Сушко К. Гибель Гилеи // Суббота плюс. – 2001. – 18-24 января.. Комплекс соціальних і економічних заходів, що проводилися у період спорудження водосховищ, у контексті інших актуальних проблем розглядають історики П.П. Панченко, В.А. Шмарчук, С.М. Тимченко, С.С. Падалка, Л.В. Ковпак Панченко П.П. Сторінки історії України ХХ століття (Українське село: поступ, сподівання, тривоги). – К., 1995; Панченко П.П., Шмарчук В.А. Аграрна історія України. – К., 2000; Тимченко С.М. Українське село: проблеми етносоціальних змін. 1959-1989. – Запоріжжя, 1995; Падалка С.С. Українське село в контексті тоталітарної держави (60-80-і рр. ХХ ст.). – К., 2003; Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.). – К., 2003.. Багато публікацій на екологічну тематику вміщують періодичні видання “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Зелений світ” Филипчук Г. “Погосподарювали”. Настав час одуматися // Голос України. – 1995. – 4 жовтня; Сирота А. Що ж усе-таки буде з Дніпром? // Урядовий кур’єр. – 1992. – 23 жовтня; Сандул В. Ми наближаємо себе до планетарної трагедії // Зелений світ. – 1993. – № 2 (лютий).. На сучасному етапі розвитку науки поєднання історичних і екологічних знань поставило на порядок денний такий цікавий аспект проблеми, як “екологія і політика”, внаслідок чого з’явилися перші праці з цієї теми Поліщук В., Багнюк В. Екологічні наслідки тоталітаризму в Україні: що робити // Визвольний шлях. – 1998 (грудень). – С. 1603-1609; Шибко В.Я. Екологія і політика. – К., 1991; Борейко В.В. Белые пятна природоохраны. – К., 2003; Борейко В., Грамма В. Від Сталіна до Хрущова. Як тоталітарна система планомірно нищила природу України // Зелений світ. – 1993. – № 6 (червень); Васюта О.А., Васюта С.І., Філіпчук Г.Г. Екологічна політика: національні та глобальні реалії: У 4-х т. Т.2. – Чернівці, 2004; Васюта С.І. Радянський екоцид в Україні: історичні витоки, труднощі подолання. – Тернопіль, 2000.. Але дослідження інших наук мають переважно прикладний характер, тому використання їх є обмеженим і дозволяє залучити в обіг лише окремі дані.

Аналіз історіографії дає підстави стверджувати, що практично невивченим до цього часу залишився комплекс питань, пов’язаних зі спорудженням водосховищ, а саме: організація кампанії переселення із зони затоплення та підтоплення, влаштування населення на нових місцях, роль людського фактору в період гідробудівництва, виплата компенсації населенню, компенсаційні заходи для колгоспів щодо відшкодування втрат продукції, основні принципи захисту тощо.

У другому параграфі “Характеристика джерельної бази” зазначається, що розробка теми ґрунтується на достатньо репрезентативній джерельній базі, яку склали опубліковані законодавчі акти вищих органів влади і управління, галузевих міністерств з питань гідробудівництва, неопубліковані документи з фондів державних архівів, документи стосовно проектування гідротехнічних споруд і роботи об’єктів гідрокаскаду (проекти, матеріали нарад, конференцій), довідники адміністративно-територіального поділу УРСР, періодичні видання, документи і література особового походження, карти якості ґрунтів України.

У роботі використані актові документи, опубліковані у законодавчих збірниках Збірники постанов і розпоряджень уряду Української РСР. – Київ, 1945-1970., та матеріали галузевих нарад Материалы научно-технического совещания по работе ГЭС в каскаде. Вып. 11. – Запорожье, 1957., на яких обговорювалися важливі питання розвитку гідроенергетики. Основу джерельної бази роботи склали документи 15 фондів 6 архівосховищ України – Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), Державного архіву Дніпропетровської (далі – ДАДО), Запорізької (далі – ДАЗО), Київської (далі – ДАКО), Херсонської (далі – ДАХО) областей. Серед матеріалів центральних органів влади найбільш цінними є документи Ради Міністрів УРСР (ЦДАВО України, Ф. ) та ЦК КП(б)У (ЦДАГО України, Ф. ). Було широко використано матеріали місцевих органів влади, зокрема, документи облвиконкомів (ДАДО, Ф. Р ; ДАКО, Ф. ; ДАХО, Ф. Р-1979) та обласних комітетів КП(б)У (ДАЗО, Ф. П-102).

Важливим джерелом стали галузеві періодичні видання 50–70-х рр. ХХ ст., такі як “Молодой колхозник”, “Колхозное село”, та реґіональна періодика. Опубліковані джерела особового походження представлені щоденником О.П. Довженка і спогадами свідків подій Довженко О.П. Щоденник (1941-1956) // Довженко О.П. Зачарована Десна. Оповідання. Щоденник (1941-1956). – К.: Дніпро, 2001. – С. 137-502; Шульга А. Море чи людське горе? // Вісті (газета Нововоронцовської районної ради депутатів трудящих Херсонської області і трудового колективу редакції). – 1996. – 3 лютого.. З огляду на комплексний характер проблеми у дослідженні було використано карти якості ґрунтів України Атлас почв Украинской ССР / Под ред. Н.К. Крупского, Н.И. Полупана. – К., 1979..

У третьому параграфі “Методологічні засади та методи дослідження” обґрунтовується застосування до предмету дисертаційного дослідження комплексу методологічних принципів і методів. Тема розкривається в проблемному аспекті із застосуванням принципу історизму, за яким процес спорудження Дніпровського гідрокаскаду розглядався з врахуванням історичних передумов (поява ідеї “Великого Дніпра”) та в історичному контексті (як наслідок волюнтаристичних дій вищого державного керівництва), і принципу об’єктивності, який орієнтував дивитися на події минулого неупереджено, без огляду на будь-яку ідеологію, і вимагав виявити і врахувати різнобічні фактори, які впливали на реалізацію планів гідробудівництва у період 50–70-х рр. ХХ ст.

Для вивчення проблеми були застосовані загальнонаукові методи, у першу чергу діалектичний, який допоміг розглянути процес спорудження гідрокаскаду комплексно, з врахуванням усіх причинно-наслідкових зв’язків. Метод пояснення мав велике значення для інтерпретації змісту документів, яка відбувається під впливом особливостей науковця. На теоретичному рівні дослідження було застосовано методи аналізу і синтезу – через вивчення окремих складових частин процесу влаштування водосховищ була створена загальна картина їх спорудження. За допомогою порівняльно-історичного методу вдалося отримати знання про схожі і відмінні риси однорідних процесів, які відбувалися на водосховищах гідрокаскаду (переселення, виплата компенсації, захисні заходи та інші). З-поміж дисциплінарних методів слід відзначити метод соціальної психології, який дозволив простежити роль людського фактору у період гідробудівництва, і структурно-системний, що був застосований для розгляду процесу спорудження водосховищ як одного цілого через вивчення кожного етапу розвитку його складових частин. Спеціальний історичний метод актуалізації дав можливість використати отримані висновки для створення рекомендацій.

Другий розділ “Формування і розвиток концепції комплексного використання водних ресурсів Дніпра” містить два параграфи. Перший параграф “Становлення ідеї “Великого Дніпра” присвячений історії формування концепції комплексного використання ресурсів Дніпра, яка була попередницею ідеї каскадного будівництва гідровузлів. У цій концепції найпершою оформилася транспортна проблема. У ХІХ ст. виникла ідея створення наскрізного Чорноморсько-Балтійського водного шляху, тоді ж складовою частиною концепції стали енергетичне використання Дніпра і зрошення. Для вирішення комплексної транспортно-енергетичної проблеми і організації зрошення у період 1905–1917 рр. було розроблено 11 проектів. Проте у царській Росії проекти реалізовувалися мляво через відсутність загальнодержавного інтересу.

У державному масштабі питання комплексного використання ресурсів Дніпра почали вирішувати після 1917 року. Основні принципи використання водних ресурсів були позначені в Державному плані електрифікації Росії (1920 р.). Комплексне використання водних ресурсів Дніпра логічно передбачало каскадне розташування гідровузлів, але у 1920 році ідея каскаду ще не сформувалася. Протягом 1927–1932 рр. спорудили Дніпрогес, розташування якого у районі порогів не викликало сумніву відносно першочергового значення цього будівництва. У 1920-х роках була розроблена схема комплексного використання ресурсів Нижнього Дніпра, а на початку 1930-х років з’явилася потреба у складенні схеми комплексного використання всього водного басейну Дніпра. За вимогами часу група вчених-енергетиків на чолі з О.В. Вінтером висунула ідею “Великого Дніпра”, яка передбачала вирішити в центральній європейській частині СРСР транспортні, енергетичні, водогосподарські завдання шляхом спорудження каскаду, водосховища якого ставали складовою частиною Чорноморсько-Балтійського водного шляху.

Ідея “Великого Дніпра”, оформлена у теоретичних розробках, пройшла апробацію в керівних і наукових колах держави. Протягом 1932–1936 рр. за дорученням Техніко-економічної ради з реконструкції Дніпра при Держплані СРСР Український відділ інституту “Гідроенергопроект” ім. С.Я. Жука (Укргідеп) склав проект “Робоча гіпотеза Великого Дніпра”, у якому чітко простежується ідея будівництва каскаду з узгодженою роботою гідровузлів. На Нижньому Дніпрі передбачали звести каскад з Дніпровської (вже існувала), Кременчуцької, Дніпродзержинської та низової ГЕС, місце для якої ще не визначили. У гіпотезі вирішувалися питання про Чорноморсько-Балтійське міжбасейнове з’єднання, воднотранспортне з’єднання Десни і Оки, “глибоке введення” Дніпра в Донбас. Надалі науково-дослідні установи продовжили розглядати концепцію використання ресурсів Дніпра; один з напрямів досліджень визначався потребою покращити роботу Дніпрогесу. Науковці оформили ще два проекти – “Попередня схема реконструкції Дніпра” (1937 р.) і “Схема реконструкції Нижнього Дніпра” (1938–1940 рр.), у яких визнали пріоритетне будівництво відповідно Кременчуцької і Дніпродзержинської ГЕС. Однак у різного роду “схемах” і “гіпотезах” проблеми масштабів затоплень, впливу на екологію, компенсаційні заходи для сільського господарства не знайшли відображення. Подальший розгляд проектів перервала війна.

У другому параграфі “Підходи до проблем гідробудівництва у кінці 4070-х рр. ХХ ст.” розглядається практика гідробудівництва в УРСР. У кінці 1940-х років ідея “Великого Дніпра” здобула можливості для подальшого розвитку, тому що була поєднана з потребами відновлення зруйнованого господарства країни. Але на її реалізацію значний вплив мав сталінський план перетворення природи, за яким перетворювати природу почали й там, де такі заходи не були нагальними, як це сталося з Наддніпрянщиною. На планах гідробудівництва позначилася гігантоманія, притаманна всій радянській добі. Першочерговим об’єктом будівництва назвали Каховську ГЕС, водосховище якої виконувало функцію зрошення. З огляду на це підходи до схеми комплексного використання Дніпра дещо змінилися.

У 1951–1952 рр. в Укргідепі була складена “Техніко-економічна доповідь по схемі комплексного використання Дніпра” (ТЕД), яка підтвердила пріоритетне використання ресурсів Нижнього Дніпра і пропонувала кілька варіантів розташування гідровузлів. Згідно ТЕД розробляли проекти будівництва гідровузлів, але у них повністю врахувати суперечливі інтереси різних міністерств було важко. Хоч проекти і передбачали використання об’єктів багатьма галузями народного господарства, фактично ж враховували інтереси тільки енергетики. Рада Міністрів СРСР і до, і під час будівництва створювала комісії, які переглядали існуючі проекти і схвалювали їх, тому що до складу комісій входили представники зацікавлених відомств.

Плани гідробудівництва не зустрічали цілковитого схвалення у суспільстві. У центральні органи влади надходили листи від громадян, у яких заперечувалося будівництво каскаду, але публічного обговорення проектів не існувало. Іноді критика з боку громадськості і науковців була дієвою: на початку 1950-х років відмовилися від зведення Південно-Українського каналу і Молочанського водосховища. На основі архівних документів з’ясовано, що позиція керівництва УРСР була непослідовною. Так, Рада Міністрів УРСР і ЦК КПУ висловили незгоду з будівництвом Кременчуцької ГЕС, але вони ж пізніше виступили ініціаторами будівництва Київської і Канівської ГЕС.

Проекти гідровузлів неодноразово переглядалися з метою їх здешевлення, у зв’язку з чим ставилося питання про припинення будівництва Кременчуцької і Дніпродзержинської ГЕС. Джерелом здешевлення була відмова від виконання ряду заходів по водосховищах – захисту, меліорації, або ж віднесення цих заходів на бюджет республіки, що свідчить про другорядне значення водосховищ.

Незважаючи на великі масштаби гідробудівництва, в СРСР у післявоєнні роки приріст електроенергії забезпечували переважно теплові електростанції. Принципи гідроенергетики у західних країнах були разюче не схожими на радянські, тому що з огляду на великі затоплення там відмовилися від зведення ГЕС на рівнинних річках, а в СРСР це сталося тільки у 1970-х роках.

Третій розділ “Реалізація кампанії переселення” складається з чотирьох параграфів. У першому параграфі “Загальні підходи до організації переселення” акцентується увага на визначенні напрямів переселення і діяльності органів, які керували переселенням. Проблему переселення ускладнила наявність на Наддніпрянщині густої мережі населених пунктів. Організація переселення була складною справою, тому що потребувалося вибрати місця поселення зі зручними умовами для проживання і врахувати бажання самих переселенців. На усіх водосховищах переважало поселення у межах тих же сіл, районів чи областей, через що відстань відселення була невеликою. Переселення в райони зрошуваного землеробства Півдня України було найбільшим тільки на Кременчуцькому водосховищі, але вважати переселення на південь головною умовою спорудження цього гідровузла не можна. Вирішення питання про відселення господарств, які не затоплювалися, але потребували відселення з організаційних причин, енергетики переклали на місцеве керівництво, що свідчить про їх небажання вирішувати складний комплекс соціально-економічних питань. Ряд прибережних сіл, розташованих поза зоною затоплення, значно збільшився за рахунок переселенців.

Організацію переселення здійснювали Переселенське управління при Міністерстві сільського господарства і заготівель УРСР, переселенські відділи в обласних управліннях цього міністерства, облвиконкоми, райвиконкоми, колгоспне керівництво. У процесі переселення керівництво стикалося з проблемою врахування важливої ролі людського фактору. Ставлення людей до переселення було негативним, тому важливого значення надавали пропагандистській роботі по роз’ясненню постанов уряду і партії. Про ігнорування людського фактору свідчить недостатня роз’яснювальна робота щодо механізму переселення, нехтування принципом добровільного вибору місця поселення, примусове переселення. Через це мали місце випадки відкритого саботажу робіт про влаштуванню водосховищ.

Другий параграф “Виплата компенсації населенню і колгоспам” розкриває механізм і особливості інвентаризації, оцінки і виплати компенсації. Першочерговими були заходи по інвентаризації, які полягали у визначенні кількості та характеристиці стану споруд, насаджень, що затоплювалися, – ці дані потребувалися для подальшої оцінки. Для оцінки об’єктів одного виду (типових будівель, однорідних насаджень) існували уніфіковані нормативи і розцінки. Протягом періоду гідробудівництва за основу брали нормативи і розцінки по Каховському водосховищу, до яких застосовували коефіцієнти. Проте через недосконалість нормативів і розцінок переселенці не завжди отримували справедливу компенсацію. В оціночних актах визначали вартість матеріалів зі старого будинку і потребу в додаткових матеріалах, але спостерігався нерівнозначний підхід при визначенні цін на матеріали: для селян – роздрібні, для жителів міста – оптові, що були значно вигіднішими. Оцінка визначала вартість колодязів, затрати по посадці насаджень, транспортні витрати, кошти на оформлення документації на право домоволодіння.

Відомості оціночних актів слугували основою для встановлення розміру компенсації. Фактично завжди вона була нижче запланованої. У містах нараховували малу компенсацію, що вимагало додаткових вкладень. Щоб полегшити господарське влаштування переселенців і колгоспів, їм надавали кредит, а також звільняли на визначений термін від поставок продукції. Значні пільги встановлювалися для переселенців у південні області УРСР, яких треба було заохотити до такого кроку.

У третьому параграфі “Господарське влаштування на нових місцях поселення” розкриваються особливості будівництва у районах переселення. Господарське влаштування проводилося на умовах, вперше передбачених постановою Ради Міністрів СРСР № 3841 від 22 серпня 1952 року “Про заходи по переселенню населення і перенесенню на нові місця будівель і споруд у зв’язку з будівництвом Каховської гідроелектростанції Міністерства електростанцій СРСР”. Першочерговими були роботи по плануванню зони впливу водосховищ, нових населених пунктів, районів доприселення. Ці функції виконувало Управління у справах сільського і колгоспного будівництва при Раді Міністрів УРСР, проектний інститут “Діпросільбуд” Міністерства сільського господарства УРСР, облпроекти.

Села у зоні впливу водосховищ можна розділити на три типи: повністю нові; реконструйовані з частковим виходом на вільні території; із забудовою у межах старих сіл. У 1960-х роках будівництво проводилося під впливом ідеї про ліквідацію відмінностей між містом і селом, у зв’язку з чим відбувалося скорочення земельних ділянок, а щільність населення значно збільшувалася. Важливим визнали питання поліпшення архітектурно-планувальної структури сіл. На Каховському і Кременчуцькому водосховищах проявилися недоліки у плануванні – села були розтягнуті, не компактні. Надалі помітний поступовий перехід до більш раціонального використання природних умов місцевості.

Будівництво на нових місцях проводилося силами власників будинків. Місцева влада, яка була зобов’язана їм допомагати, часто ігнорувала потреби переселенців. Під час будівництва поселенці стикалися з багатьма труднощами, зокрема, суми компенсації не вистачало на купівлю нових матеріалів. Успіх господарського влаштування значною мірою залежав від вирішення проблеми водопостачання. Трапилася парадоксальна ситуація: жителі придніпровських сіл залишалися без води і оплачували її підвезення.

Нові села намагалися зробити благоустроєними і впорядкованими, а окремі з них повинні були стати показовими. Незважаючи на це, багато людей виїжджало. Кампанія переселення виявилася перманентною, тому що через берегообвалення і підтоплення переселення продовжується й зараз, внаслідок чого важко визначити фактичну кількість переселених господарств.

На особливих умовах переселялися пільгові групи населення – інваліди війни, праці, пенсіонери, люди похилого віку, сім’ї загиблих воїнів. Для них здійснювалося підрядне будівництво силами будівельно-монтажних управлінь спецбудтрестів Міністерства міського і сільського будівництва УРСР. Оплата робіт проводилася за рахунок компенсації, але оскільки вона була малою, то переселенцям нараховувалася дотація. Якість будівельних робіт виявилася низькою, тому деякі переселенці розривали договори і будувалися самостійно. На Кременчуцькому водосховищі зі значними труднощами стикалися переселенці у Миколаївську і Херсонську області. З боку місцевого керівництва допомога була вкрай малою, кошти, направлені переселенцями на потреби будівництва у південні колгоспи, ті витрачали на власний розсуд. Чимало людей жило на підселенні, тому багато хто повертався у свої області.

Спецбудтрести Міністерства міського і сільського будівництва УРСР зводили громадські споруди, але темпи робіт значно відставали від запланованих. Будівництво шкіл, лікарень, клубів було другорядним.

У четвертому параграфі “Соціальні наслідки переселення” розкривається вплив процесу спорудження водосховищ на соціальну сферу Наддніпрянщини. Соціальні наслідки були дуже трагічними: поява водосховищ спричинила скорочення кількості сіл (за різними даними, зникло від 2 тис. до 3 тис. сіл), руйнування традиційних поселенських структур українського села та господарських зв’язків територій. Населення, особливо молодь, виїжджало у міста. Затоплювалися території козацьких січей, багато археологічних і культурних пам’яток різних епох, що сучасні автори розцінюють як втрату історичної пам’яті народу та зв’язку поколінь. Соціальні проблеми знайшли відображення у творах О. Довженка, О. Гончара, С. Плачинди.

Четвертий розділ “Історичний аспект проблеми відчуження на будівництві Дніпровського гідрокаскаду” присвячений розгляду проблеми відчуження в історичному аспекті і складається з трьох параграфів. У першому параграфі “Захисні заходи на водосховищах гідрокаскаду” подається характеристика проблеми відчуження, яка представляє собою сукупність питань, пов’язаних з виконанням робіт по підготовці території для створення нового об’єкту і з ліквідацією можливих побічних негативних явищ у господарстві і природі. Проблема відчуження мала три складові: 1) недопущення відведення для потреб промислового будівництва цінних земель, що передбачало вчасне здійснення захисних заходів; 2) компенсаційні заходи по відшкодуванню втрат продукції; 3) подолання негативного впливу на екологію. Гостроту проблеми відчуження значною мірою знімали вчасно зроблені еколого-економічні оцінки, які почали складати у 1970-х роках. Тоді економісти визнали, що для з’ясування доцільності зведення великих промислових об’єктів треба знати характер і розміри негативного впливу на природу, господарство, людину і враховувати як безпосередні, так і віддалені результати, а вартість заходів по відновленню втраченої рівноваги в господарстві і природному середовищі потрібно включати в кошторис об’єкту і враховувати при обґрунтуванні його економічної ефективності.

Важливе значення для зменшення шкоди від затоплення мав інженерний захист цінних об’єктів. Захисні заходи здійснювалися тільки у тому випадку, якщо їх вартість не перевищувала вартість об’єктів захисту. Були захищені великі природні масиви з інтенсивним характером розвитку сільського господарства – Кам’янський Під (Каховське водосховище), Золотоніський, Оболонський, Будище-Свидівський масиви (Кременчуцьке водосховище) та ряд інших, проте через удавану дорожнечу відмовилися від захисту Кінських і Базавлуцьких плавнів. Захистили великі міста, марганцеві родовища біля м. Нікополя і родовища бурого вугілля біля м. Верхньодніпровська. Захист поодиноких сіл відхилявся. Захисні заходи передбачали зведення дамб, насосних станцій для відкачування води, дренажних систем. Всього захищено 22 масиви площею понад 400 тис. га. Але заходи не вирішували проблему мілководь, які неминуче утворювалися під час влаштування водосховищ. Порівняно з іншими країнами захист в УРСР був другорядним, тому що при здешевленні будівництва гідровузлів кошти знімали зі статті захисних заходів.

У другому параграфі “Заходи по відшкодуванню втрат сільськогосподарської продукції” аналізуються підходи до компенсації втрат земель і продукції для колгоспів. Проблема відчуження була особливо гострою у цьому випадку, тому що ставила питання про вартість заходів для відшкодування не тільки втрат продукції, але й втрати родючості землі. У зоні затоплення знаходилися родючі землі, бонітет (якість) яких – 65-100 одиниць. Колгоспні землі складали значну частину всіх затоплених угідь. Перед затопленням у кожному колгоспі проводили комплекс землевпорядних робіт, пов’язаних з відведенням земель, складали проекти земельного і організаційно-господарського устрою. Ці роботи здійснювали представники Укргідепу (з боку Міністерства енергетики СРСР) і Каховської та Черкаської землевпорядних експедицій (з боку Міністерства сільського господарства УРСР).

Підходи до визначення основної мети компенсації викликали дискусію про те, що саме слід відшкодовувати – втрати продукції чи втрати родючості землі. Переважив підхід щодо відновлення втрат продукції. Документальна база для її компенсації на перших етапах гідробудівництва була недостатньою, але деякі принципи відшкодування закріплювалися у проектних завданнях. Так,