ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Ждан Микола Дмитрович

УДК 349.3

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПЕНСІЮ

НАУКОВИМИ (НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИМИ) ПРАЦІВНИКАМИ

спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін і трудо-
вого права Харківського національного педагогічного університету
ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Процевський Олександр Іванович,

Харківський національний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

і трудового права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Венедіктов Валентин Семенович,

Харківський національний університет

внутрішніх справ,

т.в.о. проректора з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, доцент

Прилипко Сергій Миколайович,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого,

доцент кафедри трудового права.

Провідна установа: Східноукраїнський національний університет
ім. Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України, кафедра правознавства,

(м. Луганськ).

Захист відбудеться „8” червня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий „7” травня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є.Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Визначальним фактором прогресу суспільства є розвиток науки й техніки, підвищення добробуту його членів, їх інтелектуального та духовного зростання. У незалежній, демократичній, соціальній та правовій Україні все більшого розмаху та значення набувають дослідження, предметом яких є наука як система знань і як вид діяльності. Цей процес обумовлений тим, що наука є однією із найважливіших сфер людської діяльності, яка охоплює усі інтелектуальні та матеріальні ресурси суспільства, здійснює вплив на виробництво та інші сторони суспільного життя. У цих умовах підвищення ефективності та раціональне використання досягнень науки, примноження наукового потенціалу держави набувають особливого значення.

Розвиток науки неможливий без створення належних умов реалізації творчого потенціалу наукових кадрів. Це, насамперед, вимагає належного правового забезпечення трудових та пенсійних прав наукових (науково-педагогічних) працівників. На сьогоднішній день у трудовому праві існує цілий комплекс норм, які регулюють трудові відносини наукових (науково-педагогічних) працівників, що характеризуються значними специфічними особливостями порівняно із загальними нормами трудового законодавства, а також нормами, які діють в інших галузях права. Питання ж пенсійного забезпечення вказаної категорії працівників регламентуються статтею 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 12 грудня 1998 року, яка далека від досконалості, а отже, багато питань у цій сфері залишаються поза межами правового регулювання.

Започатковані Україною економічні перетворення та реформування вітчизняної системи права призвели до виникнення проблем при реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження питань у сфері реалізації права на пенсію вказаною категорією працівників.

Проблеми пенсійного забезпечення постійно знаходяться у центрі уваги правової науки. Їх дослідженням займалися і займаються такі вчені-юристи як: С.С. Алексєєв, В.М. Андріїв, В.С. Андрєєв, Є.І. Астрахан, В.А. Ачаркан, Б.Є. Баєв, Я.І Безугла, М.Д. Бойко, Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, В.С. Вене-діктов, Г.С. Гончарова, О.Д. Зайкін, Р.І. Кондратьєв, Л.І. Лазор, П.І. Міню-ков, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, С.М. Синчук, І.М. Сирота, А.В. Скоро-багатько, Б.І. Сташків, Б.С. Стичинський, Г.В. Сулейманова, В.О. Тарасова, Є.Г. Тучкова, Я.М. Фогель, Н.М. Хуторян та інші. Останнім часом окремі елементи проблеми реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками були досліджені у працях Г.О. Барабаш,
Т.З. Гарасимова, О.В. Гоц, О.І. Кульчицької, В.Л. Стрепка та інших. Однак, ці наукові роботи не містять комплексного дослідження проблеми реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками.

Зокрема, в науці не існує єдиного підходу до поняття соціального захисту, не досить чітко досліджені принципи пенсійного забезпечення, практично не вивчене питання реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками та ряд інших питань.

Таким чином, зміни в соціально-економічному, політичному та правовому житті нашого суспільства, які спричинили виникнення теоретичних й практичних проблем, пов’язані з поглибленим аналізом реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками, мають виняткову актуальність, і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до положень Урядової програми “Стратегія розвитку пенсійної системи” (на 2006-2016 р.р.) від
15 грудня 2005 р., пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки на період до 2006 року, встановлених Законом України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року, планів наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін і трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в рамках державної наукової програми “Правові засади розбудови державності,” затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
24 грудня 2001 року №1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм із пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди 28 лютого 2003 року (протокол №2), і уточнена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені
Г.С. Сковороди 23 лютого 2007 року (протокол №1).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: по-перше – вивчення проблемних питань у сфері реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками; по-друге – вироблення на цій основі теоретичних засад, спрямованих на розвиток теорії права соціального забезпечення; по-третє – формулювання конкретних науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо удосконалення пенсійного законодавства та правозастосовчої практики.

З огляду на широту проблеми й значний за обсягом нормативний матеріал, різний ступінь розробленості й актуальності окремих аспектів реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками в дисертації розглядаються питання, які мають найбільшу теоретичну й практичну значущість.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі задачі:

1) охарактеризувати право громадян на соціальний захист та право на пенсію;

2) визначити особливості розвитку законодавства про пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників;

3) розкрити особливості правового регулювання пенсійного за-безпечення наукових (науково-педагогічних) працівників та виявити прогалини в чинному законодавстві з цього питання;

4) охарактеризувати особливості реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками;

5) виявити колізії у правовому регламентуванні пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників;

6) розкрити особливості захисту права на пенсію та порядок відновлення порушеного права;

7) сформулювати пропозиції щодо удосконалення понятійного апарату з пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників;

8) розробити й аргументувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників.

Об’єктом дослідження є право на пенсію як одне з основних соціально-економічних прав людини й громадянина; правовідносини, пов’язані з пенсійним забезпеченням наукових (науково-педагогічних) працівників.

Предметом дослідження є історія становлення та сучасний стан вітчизняного законодавства про пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників, теоретичні та практичні проблеми чинного законодавства України, що закріплюють механізм реалізації права на пенсію та його захисту в сучасних умовах.

Методи дисертаційного дослідження. У процесі дослідження були використані як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження: діалектичний; історико-правовий; формально-логічний; аналізу та синтезу; формально-юридичний; нормативно-порівняльний; системно-структурний.

Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників у їх розвитку та взаємозв'язку. Застосування історико-правового методу в дисертаційному дослідженні дозволило показати розвиток законодавства про пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечливостей у понятійному апараті пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників та надав змогу сформулювати висновки й рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність, послідовність і несуперечливість суджень. Метод аналізу та синтезу використовувався при дослідженні підстав та умов пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників. Формально-юридичний метод сприяв формулюванню нових правових норм і удосконаленню вже існуючих тощо.

У дисертації використано також метод нормативно-порівняльного аналізу як внутрішнього пенсійного законодавства України, так і міжнародно-правових норм, що регулюють питання пенсійного забезпечення наукових працівників. Це дозволило авторові всебічно розглянути й оцінити законодавство щодо пенсійного забезпечення працівників науки та запропонувати пропозиції щодо його удосконалення.

Основні висновки та положення, що містяться у роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства, практики його застосування, досягненнях загальної теорії держави і права, права соціального забезпечення, конституційного, трудового, цивільного, сімейного, міжнародного та інших галузей права. Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці, законодавство України та законодавство зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням, яке присвячене проблемам реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками.

Відповідно до поставленої мети й задач у дисертаційному дослідженні розроблено, сформульовано та подано на захист самостійні висновки, положення та пропозиції, які є новими чи мають елементи наукової новизни, становлять теоретичний і практичний інтерес:

1. Запропоновано авторські поняття “соціальний захист”, “пенсія”.

2. Удосконалено систему принципів пенсійного забезпечення відповідно до чинного законодавства.

3. Запропоновано новий порядок призначення пенсії у разі втрати годувальника.

4. Вперше запропоновано розширити коло непрацездатних осіб, які мають право на отримання пенсії у разі втрати годувальника.

5. У сфері пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників запропоновано виділити певні причини та умови виникнення спору.

6. Запропоновано реформувати існуючий механізм розгляду спорів у сфері пенсійного забезпечення і створити спеціальні суди, зокрема, єдиний спеціальний судовий орган для вирішення трудових спорів та спорів з питань пенсійного забезпечення.

7. Сформульовано й аргументовано конкретні пропозиції, засновані
на теоретичних висновках дослідження, щодо удосконалення законо-
давства про пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки можуть бути використані для подальших досліджень окремих проблем реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками, у процесі правотворчої, правозастосовчої діяльності щодо вдосконалення правового регламентування механізму реалізації права на пенсію, у практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також під час реформування законодавства про пенсійне забезпечення, при підготовці Соціального кодексу та відповідних нормативно-правових актів.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі в закладах освіти, а саме в лекційних курсах, під час проведення практичних занять із курсу “Право соціального забезпечення”, при підготовці навчальної, довідкової та методичної літератури та у науково-дослідній роботі студентів.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорено на кафедрі цивільно-правових дисциплін і трудового права юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2007 р.).

Бачення автором окремих аспектів досліджуваної теми оприлюднене у виступах на науково-практичній конференції “Перспективные разработки науки и техники” (Белгород-Днепропетровск, 2004 г.), на ІV Міжнародному науковому конгресі “Теорія та практика державного управління” (Харків, 2004 р.), на науково-практичній конференції “Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (Харків, 2005 р.), на щорічній Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження ві-дображені в десяти опублікованих дисертантом наукових роботах. Серед них: шість наукових статей (які опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими з правознавства) та тези чотирьох наукових доповідей.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 182 сторінки. Обсяг списку використаних джерел – 13 сторінок (178 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується вибір теми, розкривається її актуальність і ступінь наукової розробленості. Визначається мета, задачі, об’єкт і предмет, методологічна, нормативна та емпірична бази дослідження, а також наукова новизна, практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження. Подаються відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження, кількість наукових публікацій автора і структуру роботи.

Розділ перший “Пенсійне забезпечення як одна із форм соціального захисту громадян в Україні” складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. “Конституційне право громадян України на соціальний захист” присвячений загальній характеристиці права на соціальний захист і, зокрема, його складової, – права на пенсію. Визнання цих прав на конституційному рівні характеризує Україну як соціальну державу,
яка спрямовує свою політику на розвиток ринкової економіки, соціаль-
ної справедливості, соціальної захищеності, соціального партнерства і соціальної солідарності членів суспільства. ЇЇ основними завдан-
нями є: досягнення стабільного рівня життя населення, захист та
реалізація прав і свобод громадян, створення сучасних систем охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, попередження соціальних конфліктів.

Автором запропоновано своє визначення терміна “соціальний захист.

Розглядаючи право на пенсію, автором відмічено, що пенсія є однією з гарантій забезпечення непрацездатних громадян у встановлених законодавством випадках. Виходячи з цього, громадяни мають можливість вимагати від органів, які здійснюють пенсійне забезпечення, за наявності передбачених законодавством підстав, надання засобів до існування, замість трудового доходу, втрата якого презюмується державою внаслідок страхових випадків.

На думку автора, під правом на пенсію слід розуміти гарантовану державою можливість у разі настання страхових ризиків, закріплених у законі, щомісячно отримувати грошові кошти у розмірі, що, як правило, відображає минулий заробіток, який забезпечує гідне життя пенсіонерів.

Автором обґрунтовано також і те, що поняття “непрацездатні громадяни” у сфері права пенсійного забезпечення певною мірою має умовний характер, або специфічне значення, і за своїм змістом відрізняється від поняття “непрацездатні громадяни” за трудовим законодавством.

У підрозділі 1.2. “Історичні засади становлення та розвитку пенсій-ного забезпечення громадян України” автором проведено аналіз історичного розвитку законодавства про пенсійне забезпечення громадян України, зокрема, наукових працівників та членів їх сімей. Виявляються його недоліки та позитивні норми, які були, на думку автора, безпідставно скасовані, але не втратили своєї цінності і які сьогодні можна було б відновити в умовах реформування пенсійного забезпечення наукових кадрів.

Після Великої Жовтневої революції і до 1949 року відбувався етап становлення та удосконалення законодавства про пенсійне забезпечення працівників науки та членів їх сімей. Особливістю законодавства зазначеного часу було закріплення різноманітних видів пенсійного забезпечення працівників науки та членів їх сімей: по старості, за вислугу років, по інвалідності, у разі втрати годувальника. Позитивним у той період було також і те, що пенсія працівникам науки встановлювалася у розмірі 100 відсотків заробітної плати за відповідною штатною посадою; відбувався перерахунок пенсії щоразу при підвищенні заробітної плати по посаді, з якої науковий працівник вийшов на пенсію; правом на наукову пенсію були наділені й позаштатні наукові працівники тощо. Негативним було поступове обмеження права на пенсійне забезпечення, зокрема, необхідно було пропрацювати не менше 10 років за радянської влади для призначення пенсії за вислугу років, по старості, по інвалідності внаслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника; обмежено максимальний розмір пенсії наукових працівників; змінено порядок перерахунку пенсії (перерахунок можна проводити за умови, що пенсіонер після призначення наукової пенсії пропрацював не менше двох років і мав більш високий заробіток, ніж той, з якого було нарахо-
вано пенсію).

Наступним кроком у сфері пенсійного забезпечення працівників науки було прийняття Положення про пенсійне забезпечення працівників науки від 28 вересня 1949 року, яким було підвищено рівень пенсійного забезпечення працівників науки у порівнянні з іншими категоріями працівників, змінено порядок нарахування та виплати пенсії науковим працівникам та членам їх сімей, розширено перелік видів наукової діяльності, які включаються до стажу тощо.

13 грудня 1991 року було прийнято Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. Нова редакція цього Закону від 1 грудня 1998 року не тільки підвищила правовий статус наукового (науково-педагогічного) працівника, а й установила тверді гарантії його соціального забезпечення.

Аналізуються відмітні риси поняття пенсія, досліджується розвиток цього поняття в юридичній літературі та чинному українському й зарубіжному законодавствах. Автор зазначає, що у зв'язку з проведенням пенсійної реформи поняття пенсії набуло кардинальних змін, які відображені як в чинному законодавстві, так і в юридичній літературі. Водночас дисертант наголошує, що визначення пенсії, яке надане у Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є універсальним, оскільки в ньому не передбачено всі види пенсій і запропонував авторське визначення терміна “пенсія”.

У підрозділі 1.3. “Основні принципи пенсійного забезпечення громадян” автор обґрунтовує необхідність дослідження принципів пенсійного забезпечення громадян, оскільки лише в тому випадку, коли певний напрямок державної політики базується на визначених принципах, можна говорити про його цілісність і системність. На думку дисертанта, до принципів пенсійного забезпечення необхідно віднести такі: загальності та доступності умов реалізації права на пенсію; особистої відповідальності працівника за рівень свого матеріального забезпечення при виході на пенсію; забезпечення пенсією на рівні не нижче від прожиткового мінімуму; багатоманітності видів пенсійного забезпечення; диференціації умов пенсійного забезпечення; обов’язковості пенсійного страхування для всіх найманих та самозайнятих працівників і призначення пенсій тільки тим, хто сплачував страхові внески; право вибору пенсійних виплат та поєднання пенсійного забезпечення з іншими соціальними виплатами; здійснення пенсійного забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду; здійснення пенсійного забезпечення державними органами.

Дисертант пропонує у сфері державного пенсійного забезпечення об’єднати принцип здійснення пенсійного забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду та принцип здійснення пенсійного забезпечення державними органами і назвати його “Принцип здійснення пенсійного забезпечення Пенсійним фондом України.” Запровадження зазначеного принципу дозволить вирішити безліч проблем, оскільки повноваженнями з нарахування, проведення перерахунків і виплати пенсій усім категоріям працівників і державних службовців буде наділений єдиний орган – Пенсійний фонд України.

У підрозділі 1.4. “Види пенсійного забезпечення громадян України та їх законодавча регламентація” аналізуються юридичні факти, які є підставою для призначення пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв’язку з утратою годувальника та пенсії за вислугу років.

На сьогоднішній день, для отримання пенсії у зв’язку з утратою годувальника необхідна наявність таких юридичних фактів: втрата годувальника (смерть, безвісна відсутність чи визнання померлим, засвідчені у встановленому порядку РАГСом, судом чи іншими органами); наявність у годувальника на день смерті законодавчо визначеного пенсійного страхового стажу; непрацездатність членів сім’ї, які знаходилися на утриманні померлого годувальника.

Визнати громадянина безвісно відсутнім, померлим можна лише через певний, іноді значний проміжок часу. Але в такому випадку сім’я тривалий час залишається без засобів для існування. Тому, дисертант пропонує новий порядок призначення пенсії у зв’язку з утратою годувальника, а саме: призначати пенсію за наявності заяви до органів міліції та відкриття розшукової справи.

Автором запропоновано розширити перелік непрацездатних членів сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника і внести відповідні зміни до чинного законодавства.

Дисертантом підтримується ідея необхідності розробки та прийняття Соціального кодексу, який дозволить без труднощів кожному громадянину не тільки визначити своє право на пенсію та її розмір, але й оцінити весь комплекс заходів соціального захисту, направлених на забезпечення тієї чи іншої категорії населення.

Розділ другий “Особливості реалізації права на пенсію науко-
вими (науково-педагогічними) працівниками” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Наукова діяльність: поняття, види та суб’єкти” перелічено види діяльності, які відносяться до наукової та зараховуються до наукового стажу. Дисертантом надається визначення наукової діяльності, під якою розуміється діяльність, спрямована на виробництво нових знань. У той же час, за висновком автора, діяльність не може вважатися науковою, якщо вона не породжує нових знань.

Автор відмічає, що до стажу наукової діяльності можна включати й інші види діяльності за спеціальністю, які не відносяться до наукової, строком не більше п’яти років, але за умови, що вони передують даті присудження наукового ступеня за спеціальністю, тобто стільки років, скільки відводиться здобувачам ступеня кандидата наук для написання дисертації.

На підставі чинного законодавства України та законодавства країн СНД автором проведено порівняльний аналіз понять вченого, наукового працівника, науково-педагогічного працівника й виявлено спільні та
індивідуальні риси.

У підрозділі 2.2. “Особливості призначення та виплати пенсій науковим (науково-педагогічним) працівникам” подається авторське визначення пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника та проводиться аналіз ознак указаної пенсії.

Вказується, що пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам призначається з урахуванням середньомісячної заробітної плати за
24 останніх календарних місяці підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяці роботи підряд протягом усієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі, без урахування усіх виплат за останній місяць, який передує виходу на пенсію. Автор доводить дискримінаційність такого порядку порівняно з державними службовцями, прокурорами, суддями і пропонує виключити його із статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність.”

Автор відмічає, що розмір частки від розміру пенсії на одного утриманця у разі смерті годувальника повинен бути однаковим для усіх категорій працівників та службовців, у зв’язку з чим необхідно внести зміни до ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

У підрозділі 2.3. “Юридичні гарантії пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників” дисертантом досліджуються існуючі юридичні гарантії пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників. Автор доводить, що одноразова грошова допомога без сплати податку у зв’язку з виходом на пенсію з посади наукового (науково-педагогічного) працівника - юридична гарантія пенсійного забезпечення вказаної категорії працівників. Під одноразовою грошовою допомогою без сплати податку у зв’язку з виходом на пенсію дисертант пропонує розуміти виплату винагороди у визначеній сумі працівникові за його багаторічну наукову чи науково-педагогічну діяльність, яка була спрямована на одержання й використання нових знань. Вказана допомога видається в момент виходу на пенсію з метою підтримки пенсіонера на першому етапі його життя у новому статусі, статусі пенсіонера.

Автором обгрунтовується, що грошова допомога при виході на пенсію в розмірі шести місячних посадових окладів, а також матеріальна допомога на оздоровлення, повинні включатися до складу заробітної плати для вирахування “наукової пенсії” на тій підставі, що такі виплати пов’язані з науковою (науково-педагогічною) діяльністю.

Матеріальна допомога на оздоровлення, на думку дисертанта – це щорічна грошова виплата зазначеної суми, що надається працівникові за звітний період, з метою відновлення його працездатності в результаті виконання ним інтелектуальної творчої діяльності.

Автор пропонує змінити назву Закону України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”, так як у ньому йдеться не про пенсії, а лише про надбавки до розміру раніше призначених пенсій, яку отримує відповідно до закону та чи інша особа, і назвати його “Про надбавки до пенсій особам, які мають особливі заслуги перед Україною”.

Механізм перерахунку раніше призначених пенсій – одна з гарантій пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників.
У даний час Закон України “Про прокуратуру” (ст. 50-1), Закон України “Про статус суддів” (ст. 45), Закон України “Про державну службу” (ст. 37-1) передбачають спеціальний механізм перерахунку пенсій у разі підвищення заробітку за посадою, із якої працівник безпосередньо вийшов на пенсію. Разом із тим ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” не передбачає перерахунку пенсії в разі підвищення заробітку наукового (науково-педагогічного) працівника. Вказаний механізм перерахунку замінюється таким положенням: для перерахунку раніше призначеної пенсії необхідно пропрацювати за контрактом на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників на державних підприємствах, в установах, організаціях не менше двох років і мати більш високий заробіток ніж той, з якого було нараховано пенсію. Чому така дискримінація? Автор пропонує виключити дане положення із ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” і закріпити таке: “Науковим (науково-педагогічним) працівникам здійснювати перерахунок пенсії щоразу при підвищенні заробітної плати по посаді, з якої науковий працівник вийшов на пенсію”.

Розділ третій “Захист порушених прав у сфері пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Причини виникнення спорів з питань пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників” досліджується поняття спору, причини його виникнення та шляхи вирішення. Предметом правового регулювання інституту спору в сфері пенсійного забезпечення є суспільні відносини, які виникають у зв’язку зі зверненням зацікавленої сторони спору до спеціально уповноваженого судового органу.

У сфері пенсійного забезпечення наукових (науково-педаго-
гічних) працівників автор вважає за необхідне виділити такі причини та умови спору:

1. Недостатня обізнаність одного зі суб’єктів пенсійних правовідносин (наукового (науково-педагогічного) працівника, що не має юридичної освіти) з своїми правами та обов’язками.

2. Психологічні чинники, які пов’язані з тим, що різні наукові (науково-педагогічні) працівники по-різному реагують на стресову ситуацію.

3. Низький рівень правової культури наукових (науково-педагогічних) працівників неюридичних спеціальностей, як суб’єктів пенсійних право-відносин, який не дозволяє їм вірно розуміти нормативно-правові акти, що регламентують відповідні правовідносини.

4. Геронтологічні причини, тобто причини, які показують особливості, що притаманні особі в процесі старіння.

5. Відсутність альтернативних джерел для задоволення своїх матеріаль-них потреб.

6. Недоліки законодавчої техніки: недосконалість мови викладення правових норм, що призводить до змішування понять; іноді протиріччя можуть бути не лише в різних актах, але й в нормах одного і того ж нормативного акту тощо.

7. “Розкиданість” правових норм, які покликані регламентувати правовідносини з пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників, велика кількість нормативно-правових актів, які містять такі норми.

8. Надання переваг у сфері пенсійного забезпечення деяким категоріям працівників, у порівнянні з науковими (науково-педагогічними) пра-цівниками.

9. Відсутність належного фінансування пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників.

10. Зловживання з боку посадових осіб органів пенсійного забезпечення своїми службовими повноваженнями.

У підрозділі 3.2. “Суб’єкти, що здійснюють захист пенсійних прав наукових (науково-педагогічних) працівників” відмічено, що діюча система гарантій не забезпечує автоматичної реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками. Автором зазначено, що обов’язок захищати право вказаної категорії працівників на пенсію покладено на досить широке коло державних органів та посадових осіб, але вони в повній мірі не виконують покладені на них діючим законодавством функції. З метою врегулювання вказаного питання, автором запропоновано більш широко використовувати судовий порядок захисту прав наукових (науково-педагогічних) працівників у сфері пенсійного забезпечення. Наголошується також і на тому, що вказаний порядок поки що не став переважаючим. Це пояснюється не тільки відсутністю досвіду при розгляді пенсійних справ у працівників судових органів, але і непідготовленістю суспільства широко використовувати судовий порядок захисту законних прав та інтересів, як це повинно бути в цивілізованій правовій державі.

Автором запропоновано створити систему спеціальних судів, зокрема, єдиний спеціальний судовий орган для вирішення трудових спорів та спорів з питань пенсійного забезпечення. В умовах створення єдиного спеціального судового органу необхідно закріпити його незалежність від виконавчих органів державної влади і, перш за все, від галузевих ланок. Зазначене положення повинно знайти своє відображення в нормативно-правових актах, які будуть закріплювати правовий статус указаного органу та визначатимуть його місце в судовій системі держави.

У підрозділі 3.3. “Вирішення спорів та оскарження дій органів, які здійснюють пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) пра-цівників” відмічено, що підставою для порушення судової процедури розгляду спору є подача ініціатором (зокрема, науковим (науково-педагогічним) працівником) спору на розгляд судового органу формального документа, який містить викладення свого бачення суті спору й вимогу вирішення вказаного спору на користь особи, яка звернулася. Відповідно до чинного законодавства існує дві форми звернення сторін спору з питань пенсійного забезпечення до суду: позов та скарга. Автор вважає, що законодавче закріплення різних форм звернення до суду ускладнює таке звернення для усіх громадян і, зокрема, наукових (науково-педагогічних) працівників, яким не завжди легко зрозуміти, який документ потрібно подати до суду. Крім того, це надає можливість поширювати зловживання з боку суддів, які відмовляють у прийнятті скарги і обґрунтовують необхідність подання позову. З урахуванням того, що принципової різниці між цими формами звернення немає, то може бути вибрана будь-яка з них. Відповідні зміни необхідно внести як до Цивільного процесуального кодексу України, так і Кодексу адміністративного судочинства України.

Дисертант пропонує гарантувати науковому (науково-педагогічному) працівникові, як заявникові з питань пенсійного забезпечення надання допомоги психолога за рахунок держави, присутність якого в судовому засіданні буде сприяти здійсненню правосуддя, тому що це допоможе налагодити контакт між сторонами процесу та судом. Вказану пропозицію можна реалізувати шляхом внесення до Кодексу адміністративного судочинства України та Цивільного процесуального кодексу України
статей, які б закріпили підстави участі в процесі психолога та його поло-
ження в ньому, визначили б категорію справ, яка потребує участі вказаного спеціаліста.

У підрозділі 3.4. “Відновлення порушених пенсійних прав наукових (науково-педагогічних) працівників і відшкодування заподіяної шкоди” автор пропонує внести до чинного законодавства норму про індексацію неотриманих з вини органів пенсійного забезпечення населення пенсій на коефіцієнт усіх минулих з дня її невиплати підвищень мінімального розміру та збільшення її на суму проведених за цей період компенсацій.

На підставі аналізу чинного вітчизняного та міжнародного зако-нодавства запропоновано встановити певні правила, підстави і умови відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі неправильного призначення пенсії (або несвоєчасного її призначення), внесення у документи неправильних відомостей щодо стажу, заробітку, величини страхових внесків та інших юридично значущих обставин, розголошення цих відомостей, несвоєчасної виплати пенсійних коштів, незаконної відмови у її призначенні тощо.

Вносяться й інші пропозиції щодо удосконалення практики застосування законодавства з пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників.

ВИСНОВКИ

Дослідження та аналіз питань щодо реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками, вивчення чинного законодавства, практики його застосування, досягнень загальної теорії держави і права, права соціального забезпечення, конституційного, трудового, цивільного, сімейного, міжнародного та інших галузей права, дали підстави авторові дійти таких висновків:

Соціальний захист – це державна підтримка верств населення, які зазнають соціальних ризиків, у тому числі й внаслідок негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня.

Пенсія – це грошова виплата (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості довічно, або яким установлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законом, за рахунок коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

Запропоновано такий порядок призначення та виплати пенсії дитині у разі відсутності годувальника в результаті його безвісної відсутності: наявність заяви зацікавленої особи до органів міліції та відкриття розшукової справи. При зверненні до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії у зв’язку з утратою годувальника необхідно подати заяву, свідоцтво про народження дитини та копію постанови про відкриття розшукової справи.

Пропонується статтю 36 “Умови призначення пенсії у зв’язку з утратою годувальника” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а саме пункт 2 частини 2 доповнити такими словами: “... а також діти, якщо вони досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за умови, що вони спільно проживали з померлим, здійснювали за ним догляд, знаходилися на його утриманні, та не мали інших засобів для існування” після слів “... якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років”.

Запропоновано внести до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” зміни, у відповідності з якими, за наявності достатніх підстав надати право особі одночасно отримувати різні види пенсії.

Запропоновано включати до стажу наукової роботи й інші види діяльності за спеціальністю, які не відносяться до наукової, строком не більше п’яти років, але за умови, що вони передують даті присудження наукового ступеня за спеціальністю, тобто стільки років, скільки відводиться здобувачам ступеня кандидата наук для написання дисертації. Запропоновано внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 257 такого характеру: пункт 2 доповнити словами “... але не більше п’яти років” після слів “... з дня зайняття посади за цією спеціальністю.”

Пенсія наукового (науково-педагогічного) працівника – це щомісячна грошова виплата, яка виплачується за рахунок державного бюджету та призначена у зв'язку з досягненням визначеного законом віку чи за умови настання інвалідності, а також у разі втрати годувальника, та обумовлена відповідною тривалістю наукової діяльності, у розмірі, який залежить від величини окладу за останньою науковою посадою й рівня наукової кваліфікації.

Запропоновано пенсію науковим (науково-педагогічним) працівникам призначати з урахуванням середньомісячної заробітної плати за 24 останніх календарних місяці підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяці роботи підряд протягом усієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі, з урахування усіх виплат за останній місяць, який передує виходу на пенсію”.

Пропонується змінити назву Закону України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною” і викласти її у такій редакції: Закон України “Про надбавки до пенсій особам, які мають особливі заслуги перед Україною”.

Запропоновано створити єдиний спеціальний судовий орган для вирішення трудових спорів та спорів з питань пенсійного забезпечення. Такий орган може складатися з декількох палат (колегій), що будуть спеціалізуватися на певних категоріях спорів.

Пропонується встановити максимальний, наприклад, 30-денний строк розгляду судами справ за скаргами наукових (науково-педагогічних) працівників з питань пенсійного забезпечення та позовними заявами про встановлення фактів, які мають юридичне значення для пенсійного забезпечення.

Запропоновано звільнити наукових (науково-педагогічних) працівників, які подають скарги чи позовні заяви з питань пенсійного забезпечення та встановлення фактів, що мають юридичне значення для пенсійного забезпечення, від судових витрат і, в першу чергу, – від сплати державного мита. Для цього необхідно внести відповідні зміни до Декрету Ка-
бінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року
і доповнити статтю 4 пунктом 7-1 такого змісту: “... позивачі – при розгля-
ді в судах спорів, які витікають із правовідносин з пенсійного забезпе-
чення”.

Пропонується в разі відміни рішення суду, який виконано в частині надання науковому (науково-педагогічному) працівникові певного виду пенсійного забезпечення, не допускати застосування повороту вико-
нання рішення, окрім випадків, коли відмінене рішення було прийнято на підставі зловживання з боку наукового (науково-педагогічного) працівника (надання документів, які містять завідомо неправдиві відомості; нена-
дання відомостей, які мають суттєве значення для справи). Для реалізації вказаних положень необхідно внести відповідні зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та Цивільного процесуального кодексу України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ждан М.Д. Проблеми пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників. // Юридична Україна. – №10. – 2004. – С.46-49.

2. Ждан М.Д. Сутність доплат до пенсій за особливі заслуги перед державою. // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Серія ПРАВО. – Вип.4. – 2004. – С.78-81.

3. Ждан М.Д. Щодо поняття та класифікації принципів права соціального забезпечення в Україні. // Юридична Україна. – №1. – 2005. – С.33-37.

4. Ждан М.Д. Про удосконалення законодавчої регламентації спеціального пенсійного забезпечення. // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Серія ПРАВО. – Вип.5. – 2005. – С.88-91.

5. Ждан М.Д. Недоліки законодавства про пенсійне забезпечення за вислугу років громадян України // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Серія ПРАВО. – Вип.6. – 2006. – С.102-109.

6. Ждан М.Д. Проблеми пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника. // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Серія ПРАВО. – Вип.7. – 2006. – С.74-78.

7. Ждан М.Д. Про єдиний порядок призначення пенсій різним категоріям державних службовців. // Теорія та практика державного управління. – Вип.9: Державне управління та місцеве самоврядування: Тези IV Міжнар. наук. конгресу, 26 лютого 2004 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”. – 2004.

8. Ждан Н.Д. Отдельные аспекты правовой регламентации пенсионного обеспечения научных (научно-педагогических) работников в Украине. // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники”. Том 7. Право. – Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование. – 2004.

9. Ждан М.Д. Проблеми пенсійного забезпечення державних службовців. // Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах: Матеріали науково-практичної конференції, м. Суми, 2-4 червня 2005р. / За ред. проф. В.С. Венедіктова. – Харків: Українська асоціація фахівців трудового права, 2005.

10. Ждан М.Д. Проблеми пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Запорізькі правові читання”, м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006р.

АНОТАЦІЇ:

Ждан М.Д. Особливості реалізації права на пенсію науковими (науково-педагогічними) працівниками. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних
наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право