ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

КОЗАРЬ Тетяна Петрівна

УДК 351.346:331

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Науковий керівник: | доктор наук з державного управління, професор

Огаренко Віктор Миколайович,

Гуманітарний університет Запорізький інститут

державного та муніципального управління,

ректор.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, доцент

Мартиненко Василь Миколайович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри державної кадрової політики; |

кандидат наук з державного управління, доцент

Гаман Петро Ілліч,

Черкаська обласна державна адміністрація,

перший заступник голови.

Провідна установа – Донецький державний університет управління
МОН України, м. Донецьк.

Захист відбудеться 22 лютого 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .127.03 в Гуманітарному університеті
“Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою:
69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 20 січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зайнятість є головною характеристикою ринку праці і визначає соціально-економічний розвиток країни. У сучасних умовах питання регулювання зайнятості набуває особливої значущості, оскільки циклічний характер ринкової економіки спричинює безробіття і пов’язані з ним негативні економічні і соціальні наслідки.

Проблема регулювання зайнятості також актуальна і для перехідної економіки, де причини неповного використання робочої сили суспільства посилюються недостатньою розвинутістю ринкової економіки та її інститутів. Зокрема, процес трансформації економічної системи в Україні, що супроводжувався формуванням ринку праці, зумовив виникнення такої гострої соціальної проблеми, як хронічне безробіття. Крім того, особливістю української економіки є пристосування до негативних шоків трансформаційного періоду за рахунок зменшення рівня реальної заробітної плати і тривалості робочого часу. Усі ці проблеми знижують рівень життя більшості населення країни, збільшують кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню умов для стабілізації й економічного зростання, а тому потребують невідкладного вирішення.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Н. Грицяк, П.Гаман, Ю. Краснов, С. Корецька, Б. Кравченко, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, В. Мандибура, Н. Нижник, В. Огаренко, М. Пірен, О. Ривак, О. Лебединська, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Серьогін, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко, Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс Ф. Хайек та інші.

Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання зайнятості населення залишились невирішеними. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості населення. Не визначено напрямів впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки. Відсутня методика оцінювання заходів державного регулювання зайнятості. Потребує вдосконалення реалізації державної політики на ринку праці. Не обґрунтовано механізму механізм державної підтримки зайнятості населення.

Актуальність проблеми, її практичне значення і недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені у межах теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” – “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання зайнятості населення на макрорівні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування і розробка рекомендацій з удосконалення системи державного регулювання зайнятості населення як складової державного регулювання суспільного розвитку України.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:–

визначити теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості населення;–

дослідити напрями впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки;–

здійснити оцінювання заходів державного регулювання зайнятості;–

обґрунтувати механізм державної підтримки зайнятості населення;–

визначити принципи соціальної політики у сфері зайнятості, які виходять із завдань держави щодо досягнення загальної рівноваги;–

вдосконалити механізм реалізації державної політики на ринку праці;–

розробити концепцію змішаного регулювання зайнятості населення України;

Об’єктом дослідження є процес державного регулювання зайнятості населення.

Предмет дослідження – теоретичні аспекти, практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного регулювання зайнятості населення в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що цілеспрямована соціальна політика, забезпечення державної підтримки зайнятості населення та запровадження концепції змішаного регулювання зайнятості населення сприятимуть ефективному державному регулюванню зайнятості населення.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження у сфері програмно-цільового управління, законодавчі та нормативно-правові акти, що встановлюють правові та організаційні основи суспільних відносин у сфері зайнятості населення України.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених із ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження теоретичних засад зайнятості населення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний – для аналізу сучасного стану державної регулювання зайнятості населення в Україні; методи аналізу й синтезу – для розробки ефективного механізму реалізації державної політики у сфері зайнятості; експериментальний – для формування напрямів удосконалення державного регулювання зайнятості населення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:– 

запропоновано авторське визначення поняття “державне регулювання повної зайнятості” як сукупності заходів прямого та непрямого впливу на ринок праці, які забезпечують досягнення найбільш повної, ефективної та раціональної зайнятості працездатного населення і підтримку необхідного рівня професійної підготовки і кваліфікації кадрів;

удосконалено:– 

методичні підходи до оцінювання заходів державного регулювання зайнятості через систему показників: рівень зайнятості населення професійною працею, рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві, коефіцієнт раціональної структури розподілу працюючих по галузях і секторах економіки, коефіцієнт оптимізації професійно-кваліфікаційної структури працівників;– 

механізм державної підтримки зайнятості населення шляхом визначення галузевих пріоритетів за такими етапами: визначення галузей з найменшими витратами на створення одного робочого місця, визначення продуктивних галузей, оцінювання здатності галузей “генерувати” заробітну плату, розрахунок соціального та економічного ефекту;– 

процес регулювання ринку праці шляхом формування концепції змішаного регулювання зайнятості економічно активного населення, що спрямована на оптимальне регулювання зайнятості й активну державну політику щодо соціального захисту економічно активного населення;– 

механізм реалізації державної політики на ринку праці виділенням трьох блоків: функціональної діяльності державної служби зайнятості, взаємодії учасників ринку праці, соціальних гарантій і компенсацій;

набуло подальшого розвитку:– 

напрями впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки залежно від рівня впливу, ступеня впливу, сторін ринку праці, характеру тимчасових ефектів, способу реалізації;– 

теоретичні засади соціальної політики у сфері зайнятості населення шляхом виділення принципів соціальної ефективності, безпеки та справедливості, соціального партнерства, компенсацій, гарантій.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані у діяльності Запорізького обласного центру зайнятості при розробці пропозицій щодо покращання державного регулювання зайнятості населення (довідка № від 15.09.2006 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: “Менеджмент”, “Теорія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № від 05.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто й викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях: “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів”, м. Запоріжжя (2005 р.), “Наука та інновації – 2005”, м. Дніпропетровськ (2005 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні”, м. Дніпропетровськ (2005 р.), “Державне управління та місцеве самоврядування”, м. Харків (2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені в 9 публікаціях, загальним обсягом 4,7 обл.-вид. арк., у тому числі в 5 статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 185 сторінок, у тому числі 17 рисунків, 7 таблиць, список використаних джерел з 178 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – “Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості населення” – викладено теоретико-методологічну базу досліджень державного регулювання зайнятості населення. Визначено, що необхідність державного регулювання соціальної сфери виникла наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., коли монополістичні тенденції в розвитку ринку назавжди позбавили його здатності до саморегуляції та самовідновлення. Основною причиною монополізації економічних відносин і руйнування засад вільного підприємницького капіталізму був розвиток масового індустріального виробництва. Таким чином, генеруючи ідеї науково-технічного прогресу, людина створювала умови, що сприяють загостренню соціальної нестабільності, подолання яких ставало першочерговим завданням державної політики. Зайнятість населення є найважливішим показником використання людських ресурсів у виробничому процесі. Безперечність такого твердження пов’язана з тим, що іманентною властивістю зайнятості є праця, яка, з одного боку, є об’єктивною потребою, а з другого – основною рушійною силою суспільного розвитку, на який держава повинна впливати. Як відомо, здійснення державної політики у сфері зайнятості є конституційно закріпленим обов’язком держави щодо правового регулювання процесів праці й соціально-трудових відносин, встановлення соціальних гарантій зайнятості, оплати праці і прожиткового мінімуму, економічної підтримки соціально вразливих груп населення. Вона спрямована на досягнення максимально можливого, ефективного й вільно вибраного виду зайнятості. У ході дослідження визначено, що державне регулювання зайнятості населення здійснюється в межах державного регулювання ринку праці, що передбачає насамперед підтримку його ефективного функціонування шляхом створення необхідних умов для досягнення збалансованості та рівноваги його елементів – попиту та пропозиції, ціни робочої сили, а також узгодженості ринку праці з іншими ринковими структурами. Виходячи з цього, державне регулювання повної зайнятості населення в дисертації розглядається як сукупність заходів прямого та непрямого впливу на ринок праці, які забезпечують досягнення найбільш повної, ефективної та раціональної зайнятості працездатного населення й підтримку необхідного рівня професійної підготовки та кваліфікації кадрів.

Державне регулювання зайнятості, як правило, здійснюється за трьома основними напрямами: стимулювання утворення гнучкого ринку праці; пасивні заходи впливу на ринок праці (пасивна політика зайнятості); сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення й надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці (активна політика зайнятості).

Проведений теоретичний огляд категорії зайнятості та необхідність проведення державного регулювання повної зайнятості дає змогу визначити показники, що характеризують її стан. Раніше, в умовах централізованої економіки, при характеристиці зайнятості в основному акцент робили на поняття “трудові ресурси”. Вона не відображає реальних можливостей економіки й виробників у використанні робочої сили, а лише кількісно вимірює демографічні особливості населення. Тому з переходом на ринковий механізм господарювання виникла об’єктивна необхідність розробки нових показників, які зменшують недоліки. Такими показниками можуть бути: рівень зайнятості населення професійною працею, рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві, коефіцієнт раціональної структури розподілу працюючих по галузях і секторах економіки й коефіцієнт оптимізації професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Перший показник визначається як відношення зайнятих професійною працею працівників до загальної кількості населення, виражене у відсотках. Цей коефіцієнт показує залежність рівня зайнятості від демографічних факторів, тобто від коефіцієнтів народжуваності, смертності й приросту населення, які обчислюються статистикою. За цим показником можна визначити ефективність заходів державного регулювання, що впливають на добробут суспільства.

Другий показник дозволяє оцінити заходи державного регулювання, що призводять до формування, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого – потреби населення в робочих місцях. Він розраховується як процентне відношення чисельності працездатного населення до загальної кількості населення.

Третій показник характеризує заходи державного регулювання, що призводять до раціональної зайнятості. Він визначає пропорціями розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. Як відомо від незадовільного розподілу робочої сили, на стику між ланками виробництва, галузями й секторами виникають втрати. При раціональній зайнятості можна уникнути або скоротити такі втрати й додатково отримати позитивний результат, що буде означати раціональне використання робочої сили.

Четвертий коефіцієнт дає змогу виявити заходи державного регулювання, що викликають відповідність професійно-кваліфікаційної структури працюючого населення структурі робочих місць, а також визначити, наскільки відповідає система підготовки кадрів потребам економіки.

У ході дослідження було встановлено, що державна політика у сфері зайнятості зводилася в основному до заходів тимчасового стримування безробіття і обслуговування незайнятого населення, яке звертається до органів служби зайнятості по допомогу в працевлаштуванні, тобто мала більш пасивний характер, ніж активний. Тому доцільним є визначення основних аспектів державної політики зайнятості, яка повинна мати системний характер і відображати прогноз зайнятості населення (рис. 1).

На макрорівні державна політика покликана вирішувати такі основні завдання: узгодження фінансово-кредитної, структурної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики із системою цілей регулювання зайнятості.

На рівні регіону політика розвитку робочих місць повинна бути узгоджена з промисловою політикою. Державна підтримка розвитку фермерства, індивідуального, малого й середнього бізнесу, постприватизаційна політика підприємств, організація санації й банкрутства підприємств із найменшим збитком для зайнятості належать до числа завдань мікрорівня.

Пряме регулювання зайнятості населення передбачає розробку й впровадження програм виробничого навчання й перепідготовки кадрів; заходи щодо раціонального регіонального розміщення робочої сили; регламентація робочого часу; регулювання міжрегіональної й міжнародної міграції робочої сили; програми зайнятості молоді, інвалідів, людей похилого віку; колективно-договірна система наймання робочої сили; встановлення розмірів заробітної плати й своєчасної її виплати.

Рис. 1. Напрями впливу державної політики зайнятості на розвиток економіки

Непряме регулювання зайнятості населення здійснюється через зміну умов господарювання шляхом податкової, кредитно-грошової, амортизаційної й бюджетної політики, використання єдиної системи охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення для всіх громадян, що створює однакові стартові умови на ринку праці. Залежно від впливу на певні сторони ринку праці аспекти державної політики зайнятості повинні бути спрямовані на регулювання попиту та пропозиції робочої сили, заробітної плати, що виявляється через визначення кількісних та якісних параметрів ринку праці, розрахунку мінімальної та середньої по регіону, галузі заробітної плати.

Здійснюючи державну політику зайнятості, держава розраховує на отримання короткострокового ефекту через впровадження державного соціального стандарту – погодинної оплати праці та довгострокового ефекту від впровадження економічного механізму стимулювання роботодавців до збільшення витрат на працівників, у тому числі до підвищення рівня оплати їх праці.

Активні заходи державної політики зайнятості виявляються через надання державної підтримки в підготовці спеціалістів за професіями, щодо яких утворився дефіцит на ринку праці, гарантованого надання робочого місця спеціалістам, підготовленим за державним замовленням. Пасивні передбачають фінансування, надання соціальної допомоги, пільг, гарантій, компенсацій, здійснення професійного навчання зареєстрованих безробітних із метою забезпечення подальшої їх зайнятості.

У другому розділі – “Оцінка системи державного регулювання зайнятості населення” – досліджено сучасний стан зайнятості населення в Україні та безробіття за видами і формами зайнятості, обґрунтовано галузеві пріоритети державної політики зайнятості.

У межах реалізації державної стратегії сприяння зайнятості населення в Україні було запроваджено Державну програму зайнятості населення на
2001-2004 рр., яка мала на меті забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, соціального захисту безробітних шляхом реалізації Законів України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про зайнятість населення”. Під час її формування було враховано прийняті державні, галузеві, регіональні програми та прогнозні показники, спрямовані на забезпечення економічного та соціального розвитку. У Програмі було визначено пріоритети державної політики зайнятості в Україні на період до 2005 р. і прогнозні макропоказники обсягів зайнятості та безробіття (чисельність населення, зайнятого економічною діяльністю, чисельність безробітних і рівень безробіття на повному ринку праці).

Програма мала ряд недоліків, які пов’язані з відсутністю координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з реалізації основних напрямів державної політики зайнятості, визначенням кола виконавців та відповідальних за виконання, великим терміном дії Програми. Це призвело до негативних наслідків. Виконання складових Програми збіглося в часі з проведенням виборчих процесів в Україн. Як наслідок не було вдосконалено законодавчу базу та механізм реалізації Програми, не було забезпечено перетворень в соціально-трудовій сфері, що пов’язані з посиленням соціального захисту населення від безробіття. Громадяни і соціальні партнери не відчули ролі та відповідальності органів влади за реалізацію державної політики зайнятості.

Позитивним є те, що після закінчення терміну дії Програми Уряд України розробив основні напрями проведення державної політики зайнятості до 2009 р., які передбачають розширення сфери застосування праці, формування професійно-освітнього потенціалу населення, детінізацію відносин на ринку праці, соціальний захист від безробіття, розв’язання проблеми зайнятості осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, легалізацію зовнішньої трудової міграції громадян України.

Разом з тим чисельність зайнятого населення у 2005 р. порівняно з 2000 р. збільшилася на 0,5 млн і становила 20,7 млн. чол., а рівень зайнятості населення зазначеної вікової групи зріс з 55,8 до 57,7%. У цілому за досліджуваний період зайнятість населення зросла в усіх регіонах, крім Одеської області. Найвищий рівень зайнятості зафіксовано у Закарпатській області (60%), м. Севастополі (60,6%) та м. Києві (63,3%), найнижчий – в Івано-Франківській області (51,6%). Найвищими темпами зайнятість зростала у сфері послуг (в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, готельному і ресторанному господарстві), а також у сфері фінансової діяльності та здійснення операцій з нерухомістю. Дещо нижчими були темпи в таких галузях виробництва, як будівництво, транспорт та зв’язок. Водночас зменшилася зайнятість населення у сільському, лісовому і рибному господарстві, добувній та обробній промисловості, на підприємствах з виробництва електроенергії, газу і води, в галузі освіти та охорони здоров’я.

Чисельність безробітного населення у 2005 р. становила 1,6 млн. чол., і зменшилася порівняно з 2000 р. на 1,1 млн. чол., а рівень безробіття знизився на   4,4% і склав 7,2% економічно активного населення. Найвищий рівень безробіття спостерігався в Тернопільській, Миколаївській, Рівненській, Житомирській, Чернівецькій і Черкаській областях (9,1-9,8%), а найнижчий – в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській (по 5,5%), Одеській (5,4%) областях, м. Києві (4,3%) та Севастополі (3,4%).

Соціально-демографічна характеристика безробіття в Україні є досить своєрідною, оскільки в ній відсутня властива розвинутим ринковим економікам проблема жіночого безробіття. Зокрема, в більшості країн світу безробіття серед жінок перевищує безробіття серед чоловіків. В Україні ймовірність поповнити лави безробітних для жінок і чоловіків практично однакова. Безробіття серед молоді в Україні вище, ніж серед інших вікових груп. Велику питому вагу, а саме 17,5%, у структурі безробіття займають особи не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх і вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації.

Дуже нерівномірно тягар безробіття розподіляється по території України. Коефіцієнт варіації регіональних рівнів безробіття, зважений за чисельністю економічно активного населення, перебував у 2004-2005 рр. у межах 15-20%.

Проведений аналіз ринку праці в Україні дав змогу виділити в структурі відносин зайнятості такі проблеми: високий рівень молодіжного безробіття; зростання трудової еміграції, в структурі якої переважає кваліфікована робоча сила; значна регіональна диференціація в рівнях безробіття і термінах її тривалості; наявність диспропорцій у професійно-кваліфікаційній структурі робочої сили.

Кризова ситуація у відносинах зайнятості на вітчизняному ринку праці може бути пояснена такими причинами. Так, сучасна ситуація на вітчизняному ринку праці зумовлена не тільки ринковими перетвореннями. Залишається низький рівень технічної озброєності робочих місць, продуктивності праці і трудової мотивації, недосконала структура попиту на робочу силу. Проведена державна політика не адекватна інтересам зайнятості, не стимулює створення нових робочих місць.

Пріоритети зайнятості повинні бути визначальними при розробці й здійсненні державної інвестиційно-структурної і промислової політики. Якщо цього не зробити, то в перспективі доведеться зіткнутися із серйозними дисбалансами в структурі зайнятості. Тому своєчасне формування нових робочих місць є однією з основних цілей і пріоритетів державної політики зайнятості. Аналіз сучасної практики показує, що, на жаль, цей фактор залишається неврахованим. Це призводить до того, що деформується внутрішній державний попит на робочу силу. Мало підтримувати галузі, необхідно створювати умови для зайнятості, що забезпечує умови для одержання населенням стійких грошових доходів, формує стабільний платоспроможний попит на вироблені товари. Тому розробка галузевих пріоритетів має надзвичайно важливе значення. Державне регулювання зайнятості на рівні регіону повинно бути тісно пов'язано й з якісним прогнозом розвитку галузей.

Для того, щоб сформувати інструменти ефективної державної політики у сфері зайнятості, запропоновано на першому етапі на основі створення одного робочого місця виявити ті галузі, у яких створення одного робочого місця потребує за інших рівних умов менших витрат. Другий етап включає визначення продуктивності галузей для виявлення тих, які формують національний дохід. Далі визначається здатність галузей “генерувати” заробітну плату, а відповідно – і кінцевий попит у державі. Для цього в дисертації розроблено показник, що визначає здатність одного робочого місця генерувати заробітну плату. На четвертому етапі визначаються ті галузі, державна підтримка яких забезпечує найбільш соціальний й економічний ефект.

У результаті дослідження було встановлено, що серед галузей безсумнівний інтерес для розвитку становить харчова, легка промисловість, галузь будівельних матеріалів, оскільки не тільки формує з найменшими витратами робочі місця, а й прискорено формує платоспроможний попит. Зарплатовіддача майже у два рази дешевше, ніж у середньому по галузях економіки.

Електроенергетична й паливна галузі характеризуються найбільш високою вартістю одного робочого місця. До галузей, які формують національний дохід, і мають найвищу продуктивність одного робочого місця, належать машинобудування й металообробка.

У третьому розділі – “Удосконалення механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні” – визначені шляхи вдосконалення державного регулювання зайнятості на макрорівні і рівні регіону, запропоновано врахування соціальної політики в системі державного регулювання зайнятості, обґрунтовано концепцію змішаного регулювання зайнятості населення України.

Розвиток ринкової економіки, як і зумовлене ним зростання матеріальної бази, спираються на державну організацію громадського життя. Проте соціальна політика виступає особливим напрямом державного регулювання, який виник на певному етапі суспільного розвитку з метою подолання соціальних суперечностей ринкової економіки. Причина появи соціальної політики визначила головну її специфіку, що може змінюватися за формою, але не за змістом. В межах дослідження розглянуто теоретичні засади соціальної політики у сфері зайнятості населення, що дало змогу виділити принципи соціальної ефективності, безпеки, справедливості, соціального партнерства, компенсацій, гарантій (рис. ).

Головним з них слід назвати триєдиний принцип – соціальної справедливості, ефективності і безпеки, кожен компонент якого рівнозначний за своєю цінністю. Зміст цього принципу полягає в забезпеченні кожного члена суспільства гідним рівнем життя, наданні можливостей для розвитку інтелектуальних і фізичних здібностей без ризику стати безробітним або працюючим жебраком.

Соціальне партнерство, надання соціальних гарантій і компенсацій являє собою еволюційно-реформістський підхід держави до вирішення соціальних проблем.

Відповідно до цього соціальна політика являє собою діяльність держави, яка спрямована на пом’якшення соціальних суперечностей ринку. Негативні властивості ринку в соціальній сфері можна лише пом’якшити, але не усунути, оскільки їх здатність до самовідтворення глибоко укорінена в самій системі.

У ході проведеного дослідження ще раз підтвердилася необхідність проведення активної державної політики на ринку праці. Її цілі, завдання й механізм реалізації повинні бути спрямовані на державне регулювання зайнятості, яка безпосередньо пов'язана з рухом робочої сили. Тому основна її мета – сприяти ефективному перерозподілу робочої сили по галузях, професіях і територіях, допомогти в адаптації на ринках праці групам населення з низькою конкурентоспроможністю.

Виходячи з цього механізм реалізації державної політики на ринку праці слід поділити на три блоки.

Рис. 2. Принципи соціальної політики у сфері зайнятості населення

Перший включає всю функціональну діяльність державної служби зайнятості за наданням відповідних послуг особам, що звернулися по допомогу в працевлаштуванні. Він передбачає чітке визначення функцій і повноважень служби зайнятості, напрямів і форм її взаємодії з іншими структурами виконавчої влади, а також порядок реєстрації безробітних, критерії визначення роботи, пріоритети професійної підготовки, умови залучення безробітних громадян до тимчасових робіт, включаючи суспільні.

Другий блок визначає правила поведінки учасників ринку праці (працедавців і працівників) і порядок їх взаємодії із службою зайнятості. Він передбачає надання більшої визначеності деяким правовим нормам, які передбачають відповідальність працедавців за дотриманням порядку працевлаштування і вивільнення робочої сили.

Третій блок охоплює систему соціальних гарантій і компенсацій. В ньому уточнюється контингент громадян, на які поширюються соціальні гарантії, розміри допомоги та компенсацій. Слід зазначити, що на сьогодні фінансове й організаційне навантаження на службу зайнятості виявилося надмірним, тому вона при всьому бажанні не може повною мірою справлятися зі своїми функціями, втрачає довіру населення. А уряд та інші державні установи, від яких залежить вирішення проблем зайнятості, залишаються осторонь.

Для найбільш ефективної взаємодії працедавців із службою зайнятості є доцільним створення об'єднання працедавців для централізованого вирішення гострих питань, пов'язаних із зайнятістю населення.

У якості основних напрямів взаємодії подібного об’єднання із службою зайнятості можна виділити такі: надання працедавцям інформаційних, консультаційних послуг; проведення навчальних семінарів для працівників кадрових служб підприємств; організація і проведення заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення зайнятості населення. Об’єднання працедавців направлене на обмін необхідною інформацією. Регулярна інформація про ринок праці для працедавців повинна містити відомості про професійно-кваліфікаційний склад безробітних громадян, що перебувають на обліку в службі зайнятості населення, про висококваліфікованих фахівців.

Все це свідчить про те, що лише при державному втручанні можлива побудова ефективного, соціально справедливого ринку праці, яка була б здатна привести до серйозних позитивних результатів.

В Україні спостерігається тенденція запозичення окремих елементів світового досвіду регулювання ринку праці без урахування відмінностей соціально-економічного середовища суспільства. Найбільш прийнятною для умов України є шведська модель регулювання ринку праці, де роль держави в управлінні процесами, як і всією соціальною сферою, порівняно велика і політиці у сфері зайнятості приділяється значна увага. На її підставі в дисертації запропоновано концепцію змішаного регулювання зайнятості економічно активного населення, що спрямована на оптимальне регулювання зайнятості й активну державну політику щодо соціального захисту економічно активного населення. Концепція передбачає постійну та цілеспрямовану діяльність органів державної влади с місцевого самоврядування на переорієнтацію з командно-адміністративного підходу до регулювання зайнятості, на запровадження механізмів забезпечення збалансованого співвідношення та єдності державного макроекономічного регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні. Метою цієї концепції є формування нового правового й економічного механізму макро- та мікроекономічного державного регулювання відносин з приводу умов зайнятості та соціального захисту економічно активного населення. З цього випливають нові вимоги до політики зайнятості. Регуляторний вплив держави має бути спрямований на безумовне виконання певного комплексу законів і нормативних актів при максимальній свободі засобів досягнення поставленої мети. Необхідно створити такі умови зайнятості, які забезпечували б відтворення і розвиток трудового потенціалу, матеріальне зацікавлення робітників, розвиток їх потреб, розширення інфраструктури для задоволення останніх, а також відповідність професійного рівня і професійно-кваліфікаційної структури працівників вимогам ринкових перетворень.

Стратегічним напрямом державного регулювання зайнятості має стати посилення її соціального спрямування шляхом: сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості; підвищення рівня грошових доходів за допомогою докорінного реформування організації оплати праці та пенсійного забезпечення; створення сприятливих умов для соціального захисту від безробіття; стабілізація кількості економічно доцільних і створення нових робочих місць; запобігання масовим звільненням; використання гнучких форм роботи і режимів робочого часу; вивчення вищими навчальними закладами потреб регіональних ринків праці для визначення напрямів підготовки спеціалістів; розробки системи кредитного стимулювання і пільгового оподаткування для нових ефективних робочих місць; оптимізації параметрів заробітної плати через поєднання ринкового саморегулювання, державного та договірного регулювання і їх узгодження.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання державного регулювання зайнятості населення шляхом визначення теоретичних підходів, удосконалення механізму державного регулювання зайнятості, процесу регулювання ринку праці, розробки заходів державного регулювання зайнятості населення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і надати пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Державне регулювання зайнятості населення здійснюється в межах розвитку ринку праці в Україні, що передбачає насамперед підтримку його ефективного функціонування шляхом створення необхідних умов для досягнення збалансованості та рівноваги його елементів – попиту та пропозиції, ціни робочої сили, а також узгодженості з іншими ринковими структурами. Для якісної характеристики поняття “державне регулювання повної зайнятості” пропонується використовувати такі показники: рівень зайнятості населення професійною працею, рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві, коефіцієнт раціональної структури розподілу працюючих по галузях і секторах економіки, коефіцієнт оптимізації професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

2. Оцінка заходів державного регулювання зайнятості населення показала, що державна політика зайнятості має бути спрямована на зростання обсягів платоспроможного попиту, підвищення досяжності кредитних ресурсів, збільшення витрат на оплату праці та розвиток персоналу підприємств, запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, розвиток системи професійного навчання без відриву від виробництва, збільшення видатків на проведення активних заходів на ринку праці за рахунок посилення цільової кредитно-інвестиційної діяльності в регіонах, поліпшення кадрового і технічного забезпечення державних регіональних служб зайнятості, посилення правових норм й контролю щодо ліцензування та функціонування недержавних служб зайнятості.

3.Визначено недоліки Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 рр., які пов’язані з відсутністю координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з реалізації основних напрямів державної політики зайнятості, визначення кола виконаців та відповідальних за виконанням, великим терміном дії Програми. Громадяни і соціальні партнери не відчули посилення ролі та відповідальності органів влади за реалізацію державної політики зайнятості. У структурі відносин зайнятості виділено такі проблеми: високий рівень молодіжного безробіття; зростання трудової міграції, в складі якої переважає кваліфікована робоча сила; значна регіональна диференціація в рівнях безробіття і термінах її тривалості; наявність диспропорцій у професійно-кваліфікаційній структурі робочої сили.

4. Механізм державної підтримки зайнятості повинен враховувати нерівномірний розвиток галузей економіки. В його основі лежить визначення галузевих пріоритетів. Так, серед галузей безсумнівний інтерес для підтримки становлять харчова, легка промисловість, галузь будівельних матеріалів, оскільки вони не тільки формують з найменшими витратами робочі місця, а й прискорено створюють платоспроможний попит. Зарплатовіддача в цих галузях майже у два рази дешевша, ніж у середньому по народному господарству. Державна політика виходить із принципів соціальної політики: соціальної ефективності, безпеки, справедливості, партнерства, соціальних компенсацій та гарантій.

5. Реалізація державної політики на ринку праці полвинна відбуватися за механізмом, що включає блоки: функціональної діяльності державної служби зайнятості, правил поведінки учасників ринку праці, соціальних гарантій і компенсацій. Для підвищення ефективності цієї політики на ринку праці запропоновано створення Об’єднання працедавців, що будуть займатися наданням працедавцям інформаційних, консультаційних послуг; проведенням навчальних семінарів для працівників кадрових служб підприємств; організацією і проведенням заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення зайнятості населення.

6. Запропонована в дисертації Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України враховує суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру. Вона передбачає реформування законодавчо-правової бази на основі Конституції України, ряду доповнень до Кодексу законів про працю та Закону України “Про зайнятість населення”, законодавчих і нормативних документів, що регламентують сучасну політику зайнятості відповідно до Конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці. У межах Концепції передбачається фінансове забезпечення, впровадження ефективного механізму пільгового оподаткування суб’єктів господарської діяльності, котрі створюють ефективні робочі місця, інформаційно-методичне й організаційне забезпечення змішаного регулювання зайнятості. Реалізація основних напрямів розвитку трудового потенціалу в Україні відповідно до запропонованої Концепції забезпечить регулювання зайнятості на якісно новому рівні, слугуватиме орієнтиром для практичних дій органів державної влади і служб зайнятості згідно з визначеними пріоритетами політики зайнятості.

7. Для покращання державного регулювання зайнятості населення в Україні пропонується:

- Верховній Раді України: розробити та прийняти нормативно-правові акти щодо: соціального захисту економічно активного населення, розширення сфери застосування праці у галузях і секторах економіки (створення нових робочих місць та поліпшення умов праці);

- Кабінету Міністрів України: вдосконалити порядки формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів; працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів відповідно до потреб економіки;

- Рахунковій палаті України: посилити державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, а також фізичними особами — підприємцями з метою легалізації зайнятості, зокрема шляхом недопущення використання найманої робочої сили без належного оформлення трудових відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Козарь Т.П. Державне регулювання формування регіонального ринку
праці // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 2. – С. 98–102.

2. Козарь Т.П. Мотиваційний механізм у державному регулюванні зайнятості населення // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 2. – С. 98–101.

3. Козарь Т.П. Основи формування активної державної політики у сфері управління ринком трудових ресурсів // Актуальні проблеми державного управління: Збір. наук. пр. / Ред. кол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 2(24). – С. 164–171.

4. Козарь Т.П. Пріоритети та цілі державної політики в соціальній сфері // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 6. – С. 144–148.

5. Козарь Т.П. Формування концепції розвитку міст // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2003. – № 2. – С. 58–61.

6. Козарь Т.П. Визначення позитивних сторін недержавної освіти // “Державне управління та місцеве самоврядування”: Тези V Міжнар. наук. конгресу, 23 лютого 2005 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. – С. 50.

7. Козарь Т.П. Розробка механізму регулювання ринку трудових ресурсів // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Наука та інновації – “2005”. – Т. 12. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта,
2005. – С. 26–27.

8. Козарь Т.П. Напрями удосконалення механізму державного регулювання ринку праці в сільській місцевості // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів”. – Т. 3. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2005. – С. 56–58.

9. Козарь Т.П. Шляхи підвищення ефективності регулювання формування регіонального ринку праці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні”. – Т. 6. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 41.

АНОТАЦІЯ

Козарь Т.П. Державне регулювання зайнятості населення в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.

У дисертації визначено теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості населення, принципи соціальної політики у сфері зайнятості, які виходять із завдань держави щодо досягнення загальної рівноваги. Здійснено оцінку заходів державного регулювання зайнятості. Вдосконалено механізм реалізації державної політики на ринку праці. Запропоновано напрями впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки. Розроблено концепцію змішаного регулювання зайнятості населення України. Обґрунтовано механізм державної підтримки зайнятості населення.

Ключові слова: державне регулювання, зайнятість населення, підтримка, ринок праці, соціальна політика.

АННОТАЦИЯ

Козарь Т.П. Государственное регулирование занятости населения в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Гуманитарный университет “Запорожский институт государственного и муниципального управления”, Запорожье, 2007.

В диссертации представлено теоретическое обобщение и новое решение научной задачи государственного регулирования занятости населения путем определения теоретических подходов, усовершенствования механизма государственного регулирования занятости, процесса регулирования рынка труда, разработки мероприятий государственного регулирования занятости населения. Полученные в процессе исследования результаты подтвердили положенную в его основу гипотезу, а их обобщение дает возможность сформулировать выводы и внести предложения, которые имеют теоретическое и практическое значение.

Государственное регулирование занятости населения осуществляется в пределах государственного регулирования рынка труда, который предусматривает в первую очередь поддержку его эффективного функционирования путем создания необходимых условий для достижения сбалансированности и равновесия его элементов – спроса и предложения, цены рабочей силы, а также согласованности рынка труда с другими рыночными структурами. Для качественной характеристики понятия “государственное регулирование полной занятости” предлагается использовать показатели: уровень занятости населения профессиональным трудом, уровень занятости работоспособного населения в общественном хозяйстве, коэфициент рациональной структуры деления работающих по отраслям и секторам