ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І.МЕЧНИКОВА

Мисечко Анатолій Іванович

УДК 947.77:008:37, “1900-1914”

УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ РУХ

НА ПІВДНІ УКРАЇНИ.

(1900-1914 рр.)

Спеціальність 07.00.01. – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук.

Одеса-1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України

Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова.

Науковий керівник – канд. історичних наук, Сурай Юрій Іванович
доцент кафедри історії України
Одеського державного університету

Офіційні опоненти – доктор історичних наук,

Касьянов Георгій Володимирович

провідний співробітник Інституту Історії НАН України

канд. історичних наук,

Сушко Анатолій Іванович

доцент кафедри соціальних теорій
Одеської державної юридичної академії

Провідна установа – Донецький державний університет.

Міністерство Освіти України. м. Донецьк.

Захист відбудеться “14” вересня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.08 Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова за адресою:

270057, м.Одеса, вул.Щепкіна, 12. ауд. 9.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова за адресою:

270100 м.Одеса, вул.Преображенська, 24.

Автореферат розіслано 13 серпня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

канд. історичних наук, доцент А.К.Лозовський

Загальна характеристика роботи

Актуальність даного дослідження визначається тим, що для сучасної історичної науки важливим є всебічне з’ясування місця й ролі культурно-освітнього руху у визвольних змаганнях українського народу на початку ХХ ст. і вагомості його у формуванні свідомості та вихованні цілого покоління борців за українську національну ідею та незалежну державу.

Вибір теми пов’язаний із спеціалізацією кафедри історії України Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова, викладачі якої займаються дослідженням Півдня України. Регіоном дослідження є межі трьох південно-українських губерній, які існували в досліджуваний період.

Мета дослідження: спроба узагальнення та комплексного вивчення досвіду українських культурно-освітніх організацій, та визначних діячів просвитництва через проблемно-хронологічний метод та порівняльний аналіз національного руху в 1900-1914 роках.

Об’єктом дослідження є історія та різнобічні форми діяльності українського культурно-освітнього руху на Півдні України в 1900 – 1914 роках.

Предметом дослідження є порівняльний аналіз основних форм та методів діяльності культурно-освітнього руху на Півдні України з іншими регіонами України, простеження співпраці і взаємодії в еволюції української культурології та політології.

Методологічна основа дослідження: Для вирішення поставлених завдань, автор роботи дотримувався принципів історизму та об’єктивності, які передбачають з’ясування умов виникнення, розвитку та наслідків подій та процесів, розуміння їх причин та наслідків. Із спеціальних історичних методів дослідження було застосовано проблемно-хронологічний метод порівняльного аналізу, синхронний метод, який передбачає вивчення подій, що відбувалися в інших регіонах України в порівнянні з Півднем. Також було застосовано метод системності, коли на основі аналізу та узагальнень будується структура періодизації політичних, культурологічних і просвітницьких процесів та подій.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1900-1914 роки. Даний період обумовлений процесами політизації мас і значним зростанням українського культурно-освітнього руху в період революції 1905 року, і розвитком його до початку першої світової війни.

Наукова новизна дисертації визначається постановкою і результатами розробки досліджуваної проблеми. Використовуючи архівні матеріали, пресу, спогади учасників руху, автор здійснив спробу комплексного узагальнення української громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності, яка проявилася в 1900 – 1914 роках на Півдні України. Аналіз та узагальнення дослідження поєднуються з науковим опрацюванням низки конкретних питань, що складають зміст проблеми, і які, зокрема, взагалі не вивчалися або досліджувалися фрагментарно, на матеріалах інших регіонів.

У дисертації на загальноукраїнському тлі висвітлені проблеми політизації та різнобічних форм діяльності українського культурно-освітнього руху на Півдні України у 1900 – 1914 роках.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження, нові факти, положення і висновки про розвиток культурно-освітнього руху на Півдні України, можуть бути використані для подальшого вивчення проблеми. Дослідження може бути використане для підготовки наукових і науково-популярних праць з історії України, культури та освіти, кооперативного руху, а також для читання нормативних і спеціальних курсів і лекцій.

Досвід минулого може бути використаний сучасними культурно-освітніми організаціями, політичними партіями, окремими фондами і кооперативами в культурно-освітній та економіко-просвітницькій роботі з молоддю та серед інших верств населення. Зібраний та узагальнений у дослідженні фактичний матеріал сприятиме суттєвому розширенню інформаційного простору в історичній науці.

Особистий внесок здобувача: При розробці теми дисертації автор використовував ідеї сучасного дослідника українського руху кінця ХІХ- початку ХХ ст. Г.В.Касьянова та напрацювання колективу кафедри історії України ОДУ ім.І.І.Мечникова з досліджень історії Півдня України. В результаті роботи над дисертацією автором була опублікована низка наукових статей та участь у численних міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових та науково-методичних конференціях.

Апробація роботи: Основні положення і висновки дисертації та низка біографій представників культурно-освітнього руху на Півдні України були викладені автором у 6-ти наукових працях, численних виступах на наукових конференціях, матеріали яких з даної проблематики публікувалися.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 172 с. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (14 сторінок, 356 найменувань).

Основний зміст дисертаційного дослідження. У І розділі “Історіографія та джерелознавчий огляд проблеми”, основна увага зосереджена на характеристиці спеціальної літератури та джерельної бази про зростання культурно-освітнього руху в 1900-1914 роках на Півдні України.

Першу за значенням групу джерел складають архівні матеріали. Враховуючи регіон дослідження, автором було обрано й відповідний відбір фондів у Центральному державному історичному архіві України в м.Києві (далі ЦДІА України), фонди 313- Головне жандармське управління Катеринославської губернії, фонди 274 – Головне жандармське управління Херсонської губернії, фонди 385 – Жандармське управління м.Одеси, фонд 1597 – Катеринославське охоронне відділення м.Катеринослава, фонди 419 – Прокурора одеської судової палати, фонди 268 – Південне районне охоронне відділення, - фонд 347 – Одеський військовий окружний суд, також було використано особисті фонди 1235 – Михайла Сергійовича Грушевського та фонди 871 – Андрія Павловича Шелухина. Було використано фонди Державного архіву Одеської області (ДАОО), -2 – Канцелярія одеського генерал-губернатора та градоначальника, фонди 634 – Діловодство одеського окружного суду, фонд 9 – Цензор м.Одеси, фонд 10 – Тимчасовий комітет у справах друку в м.Одесі, фонд 13 – Старший інспектор по нагляду за друкарнями, літографіями і книжковою торгівлею в м.Одесі, фонди 45 – Новоросійський університет, фонд 333 – Одеське відділення російського технічного товариства, фонд 93 – Одеське товариство історії і старожитностей, також особисті фонди 187 – Івана Михайловича Бондаренка, фонд 164 – Івана Львовича Липи, фонд 162 – Павла Олександровича Зеленого. До першої групи джерел також віднесені матеріали Відділу рукописів ОДНБ ім. М.Горького, фонд 128/10 – Листи до М.Ф.Комарова.

Другу групу джерел по темі дослідження складають звіти “Просвіт”, статути товариств, звіти інших культурно-освітніх організацій, календарі “Просвіти”, листи, тощо. Ці матеріали дають змогу простежити динаміку розвитку культурно-освітніх товариств, їх різнобічну діяльність, склад і чисельність - рік за роком.

До третьої групи джерел входять періодичні видання зазначеного періоду, які в значній мірі компенсують нестачу архівних матеріалів. Вони також є цінним джерелом для дослідника культурно-освітнього руху, оскільки він був легальним і вільно відбивався на шпальтах преси. До таких видань входять: “Громадська думка”, “Рада”, “Рідний край”, “Дніпрові хвилі”, “народна справа”, “Вісті”, “Запоріжжя”, “Украинская жизнь”, “Южнорусский кооператор”, “Українська хата”.

Четверту групу джерел складає мемуарна література. Зокрема, це спогади Д.Дорошенка, Ю.Колларда, Є.Чикаленка, Ю.Тищенка-Сірого, А.Синявського та ін. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле. 1901-1914.-Вінніпег.- 1955.-264с.; Коллард Ю. Спогади юнацьких днів.-(1897-1906).-Торонто – Срібна сурма.-1972.-222с.; Чикаленко Є. Спогади (1861-1907).-Українська Академія Наук.-Нью-Йорк.-1955.-С.276; Тищенко-Сірий Ю. Перші Наддніпрянські українські масові політичні газети.-Нью-Йорк, 1949.- С.26; Синявський А. Дмитро Сигаревич //Вибрані праці.-К.: Наукова думка, 1993.-С.111. Ця література, незважаючи на певний суб’єктивізм її авторів дає для наукового аналізу цінний фактичний матеріал, який ми не знайдемо при опрацюванні інших джерел.

Різноманітна джерельна база дозволяє уникнути однобічності у висвітленні та оцінці подій та їх дійових осіб, а також зробити відповідні об’єктивні висновки та узагальнення.

При розгляді даної проблеми автор врахував і ступінь її наукової розробки, яка становить загалом досить вагому історіографічну базу. Початковим етапом вивчення українського культурно-освітнього руху на початку ХХ століття є праці М.Грушевського, Д.Дорошенка, В.Доманицького, С.Петлюри, М.Комарова тощо. Надзвичайно цінною є робота російського дослідника О.Щоголєва, який розцінював український рух з точки зору російського самодержавства. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа.-К.: Лыбидь, 1990.-397 с.; Дорошенко Д. Україна в 1906 році. //Україна.-Т.1.-Частина 2.-1907.-С.22-33; Доманицький В. Український рух в Росії за останніх пятнадцять літ. //Перший Український просвітньо-економічний конгрес.-Львів, 1910.-С.81-96; Петлюра С. З українського життя. //Україна.-Т.ІІ.-Частина 2.-1907.-С.22-33; Комаров М. До української драматургії. (Збірка біліографічного знабідку до історії Української драми і театру за 1906-1912 рік).-Одеса, 1912.-106 с.; Щоголєв О. Украинское движение как этап южнорусского сепаратизма.-К., 1912.-452 с. Дані дослідники заклали наукові підвалини у дослідженні різнобічних процесів українського культурно-освітнього руху.

Після 1917 року М.Грушевський, О.Гермайзе, С.Русова. П.Височанський Грушевский М.С. Иллюстрированная история Украины.-К.: Левада, 1996.-695 с.; Він же. Про українську мову і українську школу.-К.: Веселка, 19911.-45 с.; Гермайзе О. Нариси з історії революційного рухуу на Україні.-Т.1.-Українська революційна партія (РУП).-К.: Книгоспілка, 1925.-С.17.; Русова С. “Просвіти” і їх значення для культурного розвитку народу. //Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання.-К., 1918.-Вип.1.-С.490; Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації.-К., 1925.-Частина 1.-(дореволюційна доба).-238 с. з різних сторін досліджували український культурно-освітній рух у взаємодії з політичними партіями, кооперативами, шкільною справою.

Сталінський терор на десятиліття змусив істориків фактично припинити дослідження з даної проблематики, або вкрай заідеологізовано та однобічно висвітлювати цей рух. Починаючи з 1970-х - 1980 років деякі дослідники, насамперед, В.Кізченко, В.Сарбей, П.Воробей, Кизченко В.И. Первая Российская революция и культурный процесс на Украине. -К.:Наукова думка, 1984.-187 с.; Сарбей В. Микола Аркас і його “Історія України-Русі”. //Аркас М. Історія України-Русі.-К.: Вища школа, 1990.-С.4-43.; Воробей П. З історії української преси в Росії (1905-1914 рр.). //Український історичний журнал.-1971.-№ 10.-С.28. знову почали торкатися і висвітлювати культурно-освітній процес на Україні.

Зі здобуттям Україною незалежності значно зріс інтерес науковців до культурно-освітнього руху. З’явилися нові праці В.Сарбея, О.Лисенко, Г.Касьянова, О.Болдирєва, Л.Євселевського і С.Фарини, О.Коновець тощо. Сарбей В. Становлення і консолідація нації та піднесення національного руху на Україні в другій половині ХІХ ст. //УІЖ.-1991.-№ 5.-С.7-16; Лисенко О.В. Виникнення й діяльність українських “Просвіт” //Нариси з історії українського руху. Колективна монографія. Відповідальний редактор В.Г.Сарбей.-К., 1994.-С.114-158; Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст. Соціально-політичний портрет.-К.: Либідь, 1993.-170 с.; Болдирєв О. Одеська громада. Історичний нарис про українське національне відродження в Одесі у 70-ті роки ХІХ- початку ХХ ст.-Одеса: Маяк, 1994.-144 с.; Євселевський Л.І., Фарина С.Я. “Просвіта” в Наддніпрянській Україні.-К., 1993.-127 с.; Коновець О. Просвітницький рух в Україні (ХІХ-перша атретина ХХ століття).-К.: Либідь, 1993.-267 с. В цих дослідженнях ширше розглядається український культурно-освітній рух, даються нові оцінки його змістові та формам діяльності, значна увага приділена і південноукраїнському регіону.

Розвиткові українського культурно-освітнього руху приділяли значну увагу історики діаспори. Слід зазначити праці Д.Дорошенка, Н.Полонську-Василенко, І.Лисяка-Рудницького, В.Яніва, О.Субтельного, В.Веригу. П.Голубенка, І.Нагаєвського, Ю.Шевельова,

Т.Гунчака. О.Моргуна. Дорошенко Д. Історія України.-Авсбург.-1947.-231 с; Дорошенко Д. Нарис історії України.-У 2-х томах.-К.: Либідь, 1991.-Т.2.-349 с; Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х томах.-К.: Либідь, 1993.- Т.2.- 606 с; Лисяк-Рудницький І. Український національний рух напередодні першої світової війни //Історичні есе. В 2-х томах.-К.: основи.-Т.1.-1992.-С.482; Янів В. “Просвіта”, як вияв соціальних прямувань українського народу. //Студії та матеріали до новітньої української історії. Збірник УВУ. Серія: Монографії.-Ч.16.-Мюнхен.-1970.-С.155.; Субтельний О. Україна: історія.-К.: Либідь, 1993.-717 с.; Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII- початок ХХ ст.).-Львів: Світ, 1996.-446 с.; Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.-К.: Дніпро, 1993.-447 с.; Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття .-К.: Український письменник, 1993.-412 с.; Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941) стан і статус.-Сучасність.-1987.-562 с.; Гунчак Т. Україна – перша половина ХХ ст. (нариси політичної історії).-К.: Либідь, 1993.-230 с.; Моргун О. Українські діячі в Олександрівських земствах. //Український історик.-1969.- № 1-3.-С.56.

Огляд історіографічної літератури показує, що незважаючи на суттєвий доробок, який було внесено вченими і дослідниками в різні періоди у вивчення культурно-освітнього руху, його різнобічні зв’язки і вплив на національну свідомість мас, до останнього часу в окремо взятому регіоні – Півдні України у період його піднесення та політизації в 1900-1914 рр. не ставились. Жодна з вищезгаданих праць в широкому висвітленні не розглядає цей регіон в розвитку культурно-освітнього руху в даний період.

У ІІ розділі “Зростання політизації культурно-освітнього руху в дореволюційний період на Півдні України (1900-1905)” дається відповідно спрямована характеристика руху в нових соціально-економічних, політичних, культурних умовах, які в тій чи іншій мірі впливали на його розвиток в цілому.

В умовах розвитку капіталізму в Російській імперії буржуазні відносини більш швидкими темпами розвивалися на Півдні України. Соціально-економічні зміни призвели до подальшого соціально-економічного, національно-культурного пригнічення українського народу. Заборона царськими указами української мови, школи, театру гальмувала природній поступ українського етносу.

Українська інтелігенція, яка гуртувалася в “Громадах”, вийшла за рамки культурницької діяльності. Радикальні члени “Громад”, особливо молодь, прагнули до політичної діяльності. Поява в 1900 р. першої української політичної сили – Революційної Української партії (РУП) започаткувала новий період в історії національного руху. РУП в значній мірі політизувала його, підняла на новий рівень свідомість інтелігенції, сприяла появі інших українських партій які використовували для пропаганди різні форми культурно-освітньої діяльності, маючи на Півдні України в багатьох містах свої осередки.

Інша частина представників свідомого українства залишалася на позиціях культурницької роботи. Проте і ця частина культурно-освітніх діячів активізувала свою діяльність, більш наполегливо домагаючись відміни заборони на українське друковане слово.

Саме в передреволюційний період було організовано і проведено низку заходів загальноукраїнського масштабу, в яких брали участь представники як політичних партій, так і “культурницьких” громад.

Таким чином, напередодні революції, український рух активізувався, з’явилися політичні партії, які революціонізували народні маси. На Півдні України посилився культурно-освітній рух, охоплюючи все більше людності, пробуджуючи в ній національну свідомість. Цей рух не був відособлений від інших регіонів України. Потужнішали культурно-освітні зв’язки з Галичиною, Поділлям, Слобожанщиною.

У ІІІ розділі дисертації: “Розвиток культурно-освітнього руху в умовах революції 1905-1907 рр.” дається характеристика основних форм та методів роботи українських товариств.

Перші “Просвіти” на підросійській Україні були зареєстровані восени 1905 року саме в Катеринославі та Одесі. Це засвідчує, що український рух був добре згуртований на Півдні України і мав тверде підгрунтя, сформоване десятками років кропіткої культурно-освітньої праці. “Просвіти” розгорнули широку лекційну, видавничу, просвітницьку діяльність. Катеринославська “Просвіта” заснувала цілу низку філій по селах губернії, які мали свої будинки, хати-читальні, бібліотеки. Часто виступали в далеких селах катеринославщини відомі просвітяни Д.Яворницький, Д.Дорошенко, В.Біднов та інші.

Важливою справою стало видання одеською і катеринославською “Просвітами” перших українських часописів. “Просвіти” також розширили українське книгодрукування, зокрема, видані в Одесі книги розсилалися по всій Україні.

В умовах революції посилилась боротьба за впровадження української мови в усі сфери життя. Особливо важливою була боротьба за українські школи та кафедри при університетах.

В роки революції активізувались українські театральні трупи, почалася зміна їх репертуару, поряд з класичними творами почали ставити спектаклі за новими п’єсами, які відбивали бурхливі злободенні події.

Царський уряд жорстоко переслідував представників українських політичних партій. Тому свою роботу вони активно проводили через культурно-освітні організації, зокрема “Просвіти”. Представники влади розцінювали український політичний рух та культурно-освітній як сепаратизм, направлений на відділення від Росії.

Автор відзначає, що в роки революційних подій український культурно-освітній рух набрав нових структурних форм у “Просвітах” і розширив свою діяльність.

У IV розділі “Культурно-освітній рух на Півдні України напередодні першої світової війни (1908-1914 рр.)” розглянуті проблеми діяльності культурно-освітніх товариств в умовах пореволюційної реакції та нових репресій і заборон. Для боротьби з українським рухом та іншими національними течіями були створені шовіністичні чорносотенні організації, які допомагали царизму придушувати національно-культурне відродження. Значної шкоди українському рухові завдав указ П.Столипіна від 20 січня 1910 р. “Про інородців”, яким заборонялися українські культурно-освітні організації і товариства. Незважаючи на усілякі утиски і заборони український культурно-освітній рух продовжував розвиватись. Найбільший вплив на “Просвіти” та інші культурно-освітні організації мало Товариство українських поступовців, засноване у 1908 р. як загальноукраїнське об’єднання на чолі з М.С.Грушевським.

Всупереч традиційній думці багатьох дослідників про занепад українського руху напередодні першої світової війни, численні факти свідчать, що він продовжував розвиватись на Півдні України.

В процесі закриття “Просвіт” владою на місцях (“Просвіта” в Одесі була заборонена однією з перших - 28 листопада 1909 р.), одеські просвітяни спромоглися організувати у 1910 році “Одеський український клуб”, який виконував просвітницькі функції. А в 1911 році з музично-драматичної секції “Просвіти” було створено товариство “Українська хата в Одесі”, яке продовжувало діяльність до 1917 р. Катеринославська “Просвіта” змогла проіснувати до 1916 р. І завдяки наполегливій праці просвітян в умовах нових заборон спромоглася заснувати ще декілька своїх філій в селах губернії. В 1910 р. у Катеринославі почав виходити часопис “Дніпрові хвилі”, редактором якого був Д.Дорошенко.

Значно зросла кількість кооперативів, які в умовах реакції виконували культурно-освітні функції: фінансували різні українські свята і ювілеї, зокрема роковини з дня народження Т.Г.Шевченка, організовували лекції, сприяли поширенню української книги, проводили екскурсії по визначних історичних місцях України. Зросла кількість аматорських театральних гуртків, пожвавили свою культурно-просвітницьку діяльність українські художники, збільшилась кількість будинків, побудованих в традиціях української народної архітектури.

Напередодні першої світової війни розширилися безпосередні культурно-освітні зв’язки Півдня України з Галичиною. Про це свідчить організована в Одесі у 1911 році Всеросійська Фабрично-заводська мистецько-артистична промислова виставка, на якій діяв окремий павільйон під назвою “Галичина – австрійська Україна” на якій низка товарів та виробів з Галичини отримала золоті та срібні медалі, а львівську “Просвіту” було нагороджено похвальною грамотою за “успішну просвітницьку діяльність”. В 1911 р. Мануйлівська “Просвіта” на катеринославщині запросила на свято та для обміну педагогічним досвідом делегацію вчителів з Буковини.

На фоні загострення міжнародних стосунків напередодні першої світової війни простежується певна тенденція до поширення культурно-освітніх зв’язків між українськими організаціями сусідніх імперій. Південь України мав такі ж поступові тенденції в культурно-освітній сфері, як і решта регіонів України, а подекуди випереджав їх, що є новим і важливим акцентом у дослідженні.

Висновки: Аналіз архівних джерел, друкованої літератури та періодики 1900-1914 років дає змогу зробити ряд узагальнюючих висновків.

Політизація культурно-освітнього руху на початку ХХ ст. стала закономірним результатом культурного розвитку українського народу. Прогресивні політичні партії починаючи з РУП мали значний вплив на український культурно-освітній рух.

В революційних умовах становлення “Просвіт” засвідчило новий рівень організації українського руху. Показовими є факти заснування перших “Просвіт” саме на Півдні України, що підкреслює традицію розвитку українського руху в цьому регіоні. На відміну від багатьох попередніх досліджень автор підкреслює особливо вагому роль яку відіграла української інтелігенція у створені та діяльності “Просвіт”, національних товариств, кооперативів, аматорських театрів, у становленні шкільництва та науки. Новим у роботі є дослідження розвитку і поширенню українського книгодрукування, яке засвідчило появу модернізму в українській літературі саме на Півдня України.

Період 1900-1914 років був одним із найважливіших у розвитку культурно-освітнього руху. Останній піддавався жорстоким утискам, просвітяни переслідувалися так само, як і представники українських політичних партій. Можновладцями український політичний і культурно-освітній рух розцінювався, як дві гілки єдиного народного поступу, направленого на сепаратизм від Російської імперії.

Автор усвідомлює, що дане дослідження не вичерпує всього комплексу питань, пов’язаних з українським культурно-освітнім рухом на Півдні України в зазначений період. На наш погляд, подальше вивчення теми доцільно здійснювати по окремих регіонах Півдня України, в певних хронологічних рамках, з метою осмислення місцевих умов в розвитку українського руху, участі окремих діячів громадсько-політичного, культурно-освітнього та мистецького рухів в становленні національно-орієнтованого суспільства. Темою окремих досліджень українського культурно-освітнього руху може бути діяльність різних “Просвіт”, культурно-освітніх організацій і товариств на Півдні України у ширшому комплексі їх діяльності та взаємозв’язків з іншими тогочасними організаціями.

Список опублікованих праць:

1.

1.

1.

1.

1.

Анотація:

Мисечко А.І. Український культурно-освітній рух на Півдні України. 1900-1914 рр.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України.

Кафедра історії України Одеського державного університета ім.І.І.Мечникова. Одеса, 1999.

У дисертації на основі значної кількості джерел комплексно досліджено розвиток українського культурно-освітнього руху на Півдні України у 1900-1914 рр. Проаналізовано основні форми та методи розвитку, показано процес еволюції та політизації культурно-освітнього руху в зазначений період. Значна увага в роботі приділена ставленню політичних партій та їх впливу на культурно-освітній рух, широким різнобічним зв’язкам Півдня з іншими регіонами України. Простежено вплив культурно-освітнього руху на національну свідомість широких верств українського суспільства та внесок діячів руху в культурну спадщину на південноукраїнських теренах.

Ключові слова: Південь України, громада, просвіта, рух, кооператив, школа, діяльність, культура, освіта.

Аннотация:

Мисечко А.И. Украинское культурно-просветительское движение на Юге Украины. 1900-1914 гг.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины.

Кафедра истории Украины Одесского государственного университета им. И.И.Мечникова. Одесса, 1999.

В диссертации на основе значительного количества источников комплексно исследовано развитие украинского культурно-просветительского движения на Юге Украины в 1900-1914 гг. Проанализировано основные формы и методы деятельности украинского культурно-просветительского движения, показан процесс эволюции и политизации движения в указанный период.

Значительное внимание в работе уделено позиции политических партий и их влиянию на культурно-просветительское движение.

Исследование состоит из вступления, четырех разделов, заключения, списка использованных источников и литературы после каждого раздела.

Главная задача диссертационной работы – показать развитие украинского культурно-просветительского движения в южноукраинском регионе в разных социально-политических и культурно-просветительских условиях. Особое место в работе занимают архивные о публикованные документы, исследование и анализ прессы того времени, воспоминания участников украинского культурно-просветительского движения.

Одним из важнейших следствий развития украинского культурно-просветительского движения на Юге Украины является его традиционное естественное развитие, которое проявилось в организации первых обществ “Просвіти”. Значительно расширилось книгоиздательство и распространение украинской литературы. Именно на Юге Украины зарождается новое модернистское направление в украинской литературе. Национальные любительские театральные труппы наравне с профессиональными заполнили городские и сельские сцены украинским репертуаром.

В работе прослеживаются всесторонние культурно-просветительские и общественно-политические связи Юга Украины с другими регионами, и в первую очередь с Галицией.

В диссертации по главам в хронологическом порядке приведен анализ развития украинского культурно-просветительского движения в соответствии с социально-экономическими и общественно-политичес-кими условиями. Подчеркнуто, что украинское движение на Юге развивалось синхронно с другими регионами Украины. В некоторых сферах культурно-просветительской деятельности Юг опережал другие регионы. Как подчёркивается в работе это обуславливалось с одной стороны ослабленным влиянием самодержавия к украинскому вопросу в Причерноморье и Приазовье, а с другой стороны - последовательным усилением активности украинского культурно-просветительского движения.

На современном этапе строительства украинского государства опыт культурно-просветительского движения начала ХХ века на Юге Украины, весьма актуален для учебных заведений всех уровней, политических партий и организаций, современных культурно-просветительских организаций, “Просвіт”, важен в деле патриотического воспитания подрастающего поколения, внедрения государственного языка.

Исследования по избранной теме ценны для подтверждения развития украинской традиции на Юге Украины. Немаловажно и привлечение внимания к теме культурно-просветительского движения в деятельности различных учебных заведений, общественных культурно-просветительских организаций, политических партий.

Ключевые слова: Юг Украины, громада, просвита, движение, кооператив, школа, деятельность, культура, просвещение.

Annotation.

Mysechko A.I. Ukrainian cultural and educational movement in the South of Ukraine 1900-1914.- Manuscript.

Thesis for a candidate degree by speciality 07.00.01- History of Ukraine. – Chair of history of Ukraine in Odessa I.I.Mechnikov state University, Odessa, 1999.

The dissertation on the basis of a considerate amount of sources investigates development of Ukrainian cultural and educational movement in 1900-1914 in the South of Ukraine. Main forms and methods of the cultural and educational activies have been highlighted, with an accent upon evolutional and political changes in the movement in the metioned period.

Special attention was paid to the political parties position towards and influence upon the cultural and educational movement as well as to versatile connections of the South of Ukraine with other regions of the country.

The dissertation deals with the cultural and educational movement as an influence upon the national self-consciousness of broad layers of Ukrainian society, its input into Ukrainian cultural heritage in the southern part of the country.

Key word: South of Ukraine, community, public education, movement, cooperative, school, activity, culture.