Київський національний університет імені Тараса Шевченка

МАЛИНОВСЬКИЙ РУСЛАН ІГОРОВИЧ

УДК 94(477): 329.15 “1993/2004”

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ УКРАЇНИ

(1993 - 2004 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

ПИВОВАР СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ,

професор кафедри новітньої історії України

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Шевчук Василь Петрович,

професор кафедри інформаційно-

пропагандистського забезпечення та військової

журналістики Національної академії оборони

України

кандидат історичних наук

САЦЬКИЙ ПАВЛО ВІКТОРОВИЧ,

старший викладач кафедри політичної історії

Київського національного економічного

університету імені Вадима Гетьмана

Захист відбудеться 17 грудня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. ).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 15 листопада 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О. Г. Сокірко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, 4-х розділів (8 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (454 позиції, 37 с.). Загальний обсяг роботи становить 239 с.

Актуальність теми. Розбудова України як незалежної держави, становлення її політичної системи, формування нових політичних об’єднань сприяють зацікавленості науковців багатьма суспільно-політичними явищами. Слід зазначити, що вміння оцінити сучасні події крізь призму світоглядних позицій окремих соціальних груп є ефективним способом формування об’єктивного погляду на історію. До таких груп належать і політичні партії. На сьогоднішній день Україна перебуває на переломному етапі становлення державності та побудови громадянського суспільства. У зв’язку з цим загострюється боротьба різних політичних груп за своє місце біля “керма влади”, весь час не вщухають суперечки між представниками різних політичних сил. Тому актуальним є вивчення політичного життя України, його основних складових, становлення нових політичних партій. Особливо це стосується лівого руху, який весь час зазнавав організаційних, структурних та ідеологічних змін, намагався адаптуватися до вимог часу. Попри певний відступ та деморалізацію лівих сил на початку 1990-х рр., той факт, що на президентських виборах 1999 р. майже 11 млн. виборців віддали голоси лідеру Комуністичної партії України (КПУ), а також порівняно стабільний успіх комуністів на парламентських виборах 1994 р., 1998 р. та 2002 р. не дозволяють говорити про будь-яку випадковість. Навпаки, це спонукає придивитися до КПУ з усією уважністю, узагальнити та переосмислити її суспільно-політичну діяльність.

Актуальність теми зумовлена також розвитком історичної науки. А саме відсутністю спеціальних ґрунтовних узагальнюючих наукових досліджень з історії діяльності Компартії в умовах державної незалежності України і можливістю продовжити процес висвітлення поставленої проблеми. Крім того, дослідження з історії партійного будівництва в Україні допоможуть підвищити порівняно низький, на наш погляд, рівень політичної свідомості та культури суспільства, розібратися в проблемах зародження та діяльності партій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка “Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06БФ046-01).

Хронологічні межі охоплюють період з 1993 р. до кінця 2004 р. Нижня межа – відновлення діяльності Компартії України в нових політичних та економічних реаліях життя після її заборони у серпні 1991 р. Верхня межа – виникнення в державі нової політичної ситуації, яка була результатом завершення виборчої кампанії кінця 2004 р. та створила іншу конфігурацію політичних сил, складовою яких була КПУ.

Мета та завдання дослідження. Зважаючи на актуальність проблеми, недостатність її вивчення, автор ставить за мету на основі узагальнення існуючих та нових, невідомих громадськості, документів і матеріалів розглянути та проаналізувати суспільно-політичну діяльність Компартії України як головного репрезентанта лівого руху в державі.

Для досягнення цієї мети ставляться завдання:

проаналізувати стан наукової розробки теми та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

висвітлити процес відновлення діяльності Комуністичної партії України, його передумови;

розглянути процес розробки програми КПУ, її внутрішньопартійну діяльність та основний зміст суспільно-політичної діяльності партії;

узагальнити участь Компартії у виборчих процесах 1994 та 1998 рр.;

простежити за зростанням негативних явищ внутрішньопартійного життя та розкрити причини зміни популярності КПУ у 1999-2004 рр.

з’ясувати роль партії у державному будівництві, висвітливши основні напрямки законотворчої діяльності фракції комуністів у парламенті.

Об’єктом дослідження є Комуністична партія України у 1993-2004 рр.

Предметом дослідження є відновлення та розгортання діяльності Компартії в умовах державної незалежності України, її внутрішньопартійна діяльність, участь у виборчих кампаніях 1994 р., 1998 р., 1999 р., 2002 та 2004 рр., законотворча (парламентська) діяльність фракції комуністів у Верховній Раді України І-IV скликань.

Теоретико-методологічна основа дослідження. При розв’язанні поставлених у роботі завдань, аналізі подій і явищ, формулюванні та обґрунтуванні результатів дослідження автор керувався принципами об’єктивності, науковості, всебічності, історизму, багатофакторності та синкретизму із застосуванням наступних методів: логіко-теоретичного, системного аналізу, порівняльно-історичного, історико-генетичного, статистично-аналітичного, ретроспективного та проблемно-хронологічного.

Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала багатостороннього, всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. У дисертації вперше: залучено не введені до наукового обігу документи, насамперед ті, що містяться в архівах КПУ, Верховної Ради України, ЦДАГО України та ЦДАВО України; комплексно розглянуто і відображено суспільно-політичну діяльність Компартії України в досліджуваний період як головного репрезентанта лівого руху в незалежній країні; відтворено внутрішньопартійне життя та організаційне становлення КПУ, кризові явища, що відбувалися всередині неї; з’ясована роль комуністів у державному будівництві та громадсько-політичній діяльності, виявлено основні недоліки в діяльності партії; розкрито основні напрямки законотворчої (парламентської) діяльності фракції комуністів у Верховній Раді України I-IV скликань, вивчено вплив цієї діяльності на суспільно-політичне життя країни; досліджено участь КПУ у виборчих кампаніях 2002-2004 рр. та проаналізовано тенденції зміни популярності Компартії після президентських виборів 1999 рр.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що концепція вивчення поставленої проблеми може бути використана у подальшій науковій розробці політичної історії України, а партії матимуть необхідні уроки для своєї подальшої діяльності. Результати дослідження можуть слугувати теоретичним підґрунтям у процесі налагодження політичної взаємодії різних партій та рухів і засобом підвищення політичної культури суспільства. Одержані результати можна використати при укладанні навчальних посібників і професійно-орієнтованих курсів лекцій для студентів вищих навчальних закладів з даної проблематики, написанні узагальнюючих праць з питань національно-державного будівництва, становлення багатопартійної системи, для оновлення навчальних курсів „Історія України” та “Політологія”.

Апробація результатів дисертації була проведена при обговоренні на засіданні кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення і висновки дослідження були викладені у доповідях на Міжнародних науково-практичних конференціях студентів, аспірантів та молодих учених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 10-11 березня 2005 р., 3 березня 2006 р., 1-2 березня 2007 р.), 58-й та 59-й конференціях молодих вчених “Каразінські читання” (м. Харків, 22 квітня 2005 р. та 14 квітня 2006 р.) та ХХІІІ-й краєзнавчій конференції молодих учених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка Д. І. Яворницького (м. Харків, 16-17 грудня 2005 р.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1 “Історіографія та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історіографії та джерельної бази проблеми.

У підрозділі 1.1 “Стан наукової розробки теми” проведено аналіз наукового доробку вчених, які досліджували політичні партії Україні в період незалежності, зокрема і діяльність КПУ.

У той час, коли на політичній сцені країни виникали нові політичні об’єднання, діяльність КПУ була заборонена. Тільки в 1993 р. Компартія долучилася до загальних процесів партійного будівництва, залишаючись певний час поза увагою досліджень науковців. Серед перших узагальнюючих робіт, присвячених становленню багатопартійності в Україні, були праці О. Гараня Гарань О.В. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. – К., 1993. та Ф. Джоса Джос Ф. Х. Політична палітра сучасної України. – К., 1993., в яких досліджувалися процеси створення та діяльності нових політичних партій, аналізуються їх програми та акцентується увага на тих негативних процесах у середині держави та правлячої КПУ-КПРС, які призвели до лібералізації суспільного життя.

Першим до комплексного монографічного осмислення проблем сучасної української історії на початку 1990-х рр. підійшов В. Литвин, який, вивчаючи період української незалежності крізь призму діяльності окремих особистостей, розглядав й окремі аспекти діяльності комуністів на початку 1990-х рр. Литвин В. М. Політична арена України: дійові особи і виконавці. – К.,1995. – 432 с.

У 1996-1998 рр. виходить низка робіт, у яких подається коротка історія створення політичних партій, інформація про їх представництво в органах влади, кількість членів, витяги з програмних документів. У дослідженні О. Голобуцького, В. Якушика, П. Криворучка, В. Кулика Політичні партії України / Під ред. В. Якушика, О. П. Голобуцького, П.Г. Криворучко. – К., 1996. присутній аналіз ідеологічних настанов Компартії та окремих положень її програми, які, на думку авторів, нічим не відрізнялися від тих, що виголошувалися КПУ, забороненою в 1991р. Особливу увагу науковці приділили висвітленню процесів відновлення діяльності КПУ у 1993 р., водночас оминули дослідження причин та передумов росту популярності партії в середині 1990-х рр.

У праці В. Кременя, Д. Табачника, В. Ткаченка на тлі історії незалежної України аналізуються окремі аспекти політичної діяльності КПУ, розглядаються виборчі процеси на початку 1990-х рр., висвітлюються причини успіху лівих сил на парламентських виборах 1994 р., що зводилися в основному до провалу владних реформ і погіршення економічного становища в державі, та окреслюються процеси підготовки і прийняття Конституції України Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К, 1996. – С. 465, 468-470..

У 1997 - 1998 рр. виходять нові колективні дослідження, присвячені діяльності нових політичних партій України, у тому числі КПУ Вибори-98: Аналіз передвиборних блоків в Україні напередодні парламентських виборівАвт. кол.: О. Голобуцький, О. Кривошеєнко, В. Кулик. – К., .. У контексті огляду політичних портретів Президентів Л. Кравчука і Л. Кучми у працях В. Литвина та Ю. Луканова відповідно була висвітлена суспільно-політична діяльність комуністів та їх взаємовідносини з владою, причому останні поставали як опозиціонери до правлячого режиму Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., . – С. 154-155, 191-192; Луканов Ю. Третій Президент (Політичний портрет Леоніда Кучми). – К., . – С. 8-10, 150-155..

Аналізували феномен політичного лідерства, в тому числі і всередині КПУ Ю. Зущик, О. Кривошеєнко В. Яблонський, в працях яких міститься докладний біографічний матеріал державних діячів та політиків, побіжно досліджуються кризові явища в партії, що зводилися до конфліктів інтересів та особистостей, аналізується вплив лідерів на створення політичних об’єднань, акцентується увага на перманентній співпраці комуністів та влади, висвітлюються технологічні аспекти проведення виборчої кампанії 1999 р., зокрема відсутість доступу Компартії до телебачення та низки ЗМІ, що, в свою чергу, утруднювало проведення повноцінної агітаційної роботи. Зущик Ю. М., Кривошеєнко О. В., Яблонський В. М. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні. – К., 1999. .

У працях С. Здіорука та В. Бичека Здіорук С. І., Бичек В. В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин. Монографія. - К.: НІСД, 2001. називається головна причина популярності лівих сил у середині 1990-х рр. – економічна криза в державі. У свою чергу, Л. Кормич, Д. Шелет і С. Бабій Кормич Л. І., Шелет Д. Е., Бабій С. І. Формування партійної системи сучасної України. – О., 2000. наголошують на тому, що відсутність радикальних та дієвих реформ в Україні призвела до того, що не була сформована соціальна база нових політичних партій, а тому весь протестний електорат став підтримувати ліві сили, в тому числі комуністів.

З’явилася низка праць присвячених дослідженню процесів розробки і прийняття Конституції України 1996 р Малишко М. І. Загальна теорія конституції та конституційний розвиток в Україні. – К., 2001; Мироненко О. М. Історія Конституції України. – К. : Ін Юре, 1997.. Їх автори приділили недостатньо уваги участі багатьох політичних партій у конституційному процесі, обмежившись викладом загальної інформації. Крім того, у більшості досліджень привалює думка про повне небажання комуністів брати участь у розробці та прийнятті Основного Закону Авсєєвич В. П. Верховна Рада в конституційному процесі в Україні (1990-1996) // Дисертація на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2002 та ін..

Російська дослідниця Т. Гузенкова у своїй роботі, яка присвячена діяльності політичних партій в українському парламенті в 1998-2000 рр., висвітлила основні аспекти роботи фракції комуністів у Верховної Ради, процес обрання Голови законодавчого органу в 1998 р., побіжно дала характеристику діяльності комуністів під час прийняття рішень на сесіях парламенту Гузенкова Т.С. Политические партии и лидеры в Верховной Раде Украины (1998 - 2000). – М., 2001. – С. 16-17, 55-78, 210-236 та ін..

Значним внеском у вітчизняну історіографію стали перші комплексні дослідження з історії виникнення та діяльності сучасних лівих політичних партій авторського колективу О. Гараня, О. Майбороди, А. Ткачука та В. Хмелька Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією / За ред. О. Гараня, О. Майбороди. – К., 2000.; Гарань О., Майборода О. Ідейні засади лівого руху в Україні: чи відбувається дрейф від соціал-демократії?: матеріали до семінару “Ідейні засади лівого руху в Україні”. – К.: Стилос, 1999.. В їхніх працях розглядаються процеси партійного будівництва часів “Перебудови”, основна увага приділяється діяльності лівих партій. Автори зуміли висвітлити процеси заборони КПУ та тих негативних явищ, що відбувалися всередині неї, дослідили причини так званого “лівого ренесансу” у середині 1990-х рр., серед яких виділили глибоку економічну кризу, відсутність радикальних дієвих реформ з боку діючої влади, ностальгічні настої населення за радянським стабільним життям, розрив основних економічних зв’язків з Росією. О. Гарань та О. Майборода висвітлили початкові етапи становлення Компартії у 1993 р., проаналізували результати парламентських виборів 1994 р. та структуру парламенту, розглянули загальні аспекти участі комуністів у конституційному процесі. Однак, висвітлення законотворчої (парламентської) діяльності комуністів так і залишилося поза увагою вчених. Разом з тим, у роботі відсутній ґрунтовний аналіз успіху КПУ на парламентських виборах 1998 р. та причин поступової втрати популярності партії після президентської кампанії 1999 р.

Період з 2003 р. по 2007 р. характеризується незначним спадом зацікавленості науковців щодо досліджень діяльності як Компартії, так і інших політичних об’єднань. Проблеми діяльності та функціонування КПУ розглядаються опосередковано, крізь призму інших процесів, які відбувалися в суспільному житті. У свою чергу, значний інтерес учені проявили до дослідження виборчих процесів 2004 р. та такої події як “Помаранчева революція” Корж Г. Кинотеатр “Зоряный”, или анатомия выборов-2004. – Х., ; Кульчицький С. Помаранчева революція. – К.: Генеза,  та ін..

У підрозділі 1.2 “Характеристика джерел” містить аналіз різноманітних за походженням, характером, формою та джерел, що ілюструють суспільно-політичну діяльність Комуністичної партії України в умовах незалежності. Вони розподілені наступним чином: 1) офіційні документи органів державної влади та управління; 2) партійні документи; 3) статистичні та довідкові матеріали; 4) збірники статей і промов державних діячів, праці партійних керівників; 5) матеріали періодики.

Серед джерел першої групи треба виділити низку Законів України, Постанов Верховної Ради України, Указів Президента та інші документи органів влади та управління. Вони складають правову основу держави, дозволяють дослідити і порівняти різні аспекти суспільно-політичного життя в Україні, визначити розстановку політичних сил та трансформаційні процеси в КПУ. Велике значення для дослідження теми має введення вперше до наукового обігу неопублікованих матеріалів, які містяться в Архіві Верховної Ради України (ф. 1, оп. оп. 22, 22-дф, 22-тк, 35) та ЦДАВО України (ф. 1, оп. 22).

Серед джерел другої групи – партійних документів – треба виділити матеріали, рішення з’їздів та конференцій КПУ, протоколи, постанови керівних органів партії, різноманітні резолюції, заяви, звернення, відозви, офіційні листи, доповіді та виступи керівників Компартії Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1992 – 2005 рр. / Під ред. П.М. Симоненка. – К., 2005; Партія комуністів відроджується. Документи і матеріали другого етапу Всеукраїнської конференції комуністів та з’їзду Комуністичної партії України. – К., 1993 та інші.. Ґрунтовне вивчення зазначених документів дає можливість дослідити стратегічні цілі, тактику боротьби за владу, розкрити особливості внутрішньопартійного життя та суспільно-політичної діяльності КПУ, визначити перспективи розвитку партії та її соціальну базу. Водночас, цим документам притаманні: тенденційність у оцінках офіційного політичного курсу, відсутність наукового аналізу проблем, перебільшення ролі партії у суспільно-політичному житті України.

Неопубліковані документи Архіву КПУ (протоколи Пленумів, Президій ЦК, листи тощо), очевидно, є найбільш цінним джерелом для дослідження суспільно-політичної діяльності Компартії України. Інформація, викладена в них, дає повну та правдиву картину всіх процесів, що мали місце в партії, дозволяє досліднику з’ясувати позиції окремих керівників КПУ, віднайти ті відомості, що не потрапили до офіційних документів.

Важливою групою джерел є статистичні та довідкові матеріали. У них подаються загальні відомості про КПУ, результати виборів до Верховної Ради, біографії кандидатів у Президенти, дані Центрвиборчкому про результати виборів, інформація про соціальний склад партій, офіційні матеріали Держкомстату про соціально-економічний розвиток України за часів незалежності, опитування громадської думки тощо Вибори в Україні 1994 року. – К.:Вашингтон, ; Орієнтири виборця 2002. ДовідникВ. Замінус, Д. Ковриженко, Д. Котляр та ін. – К., ; Право вибору: Президент України-1999: ДовідникУпор.: М.В. Томенко, О.Б. Проценко, О.Л. Галаджій та ін. – К., ; Статистичний щорічник України за 2000 рік. - К.: Техніка, 2001; Українське суспільство 1994–2004: Соціологічний моніторинг / За ред. Н. Паніна. – К., та інші.

. Велика кількість статистичних матеріалів та значний обсяг інформації про вибори міститься на офіційному сайті Центральної виборчої Комісії у мережі Internet.

Істотно доповнили джерельну базу дослідження збірники статей і промов державних діячів, праці партійних керівників Грач Л.И. Возвращение Великого Октября. – К, 2003; Мороз О. О. Про землю, Конституцію, і не тільки … – К., 2000; Крючков Г. К. В гуще событий. – К., 2004; Чобіт Д. В. В парламент нової України: спостереження і роздуми народного депутата України. – К., 1995 та інші.. Їх вивчення та ґрунтовний аналіз дозволили ознайомитися з поглядами як керівників Компартії, так і лідерів антикомуністичних та інших політичних сил.

Вагоме пізнавальне значення мають документальні матеріали преси Компартії. Це, перш за все, інформаційні повідомлення про події партійного життя, статті комуністів з власними поглядами на ті чи інші події суспільно-політичного життя, а також вищезгадані постанови, резолюції, заяви керівних органів партії тощо.

У цілому, на основі вивченого та проаналізованих багатого документального і фактичного матеріалу автор прагнув об’єктивно відтворити суспільно-політичну діяльність Компартії України та розв’язати поставлені в дисертації завдання.

Розділ 2 “Відновлення діяльності Комуністичної партії України та розбудова партійної структури” складається з двох підрозділів, у яких досліджується основні передумови та причини відновлення діяльності КПУ в 1993 р., процес розбудови її партійних структур, внутрішньопартійна діяльність, в тому числі агітаційно-пропагандистська, ідеологічна та кадрова робота, відносини з іншими партіями організаціями та владними структурами.

У підрозділі 2.1 “Передумови та процес відновлення діяльності Комуністичної партії України” висвітлюються передумови і причини відновлення діяльності КПУ в 1993, перші спроби її організаційної розбудови. Наголошено на тому, що після заборони Компартії в 1991 р. комуністи остаточно втратили колишню єдність, владу та вплив у суспільстві. За таких умов ті, хто був відданий ідеалам комунізму, почали шукати нові та ефективні організаційні форми суспільно-політичної діяльності. На початку 1990-х на політичній арені держави постала нова ліва партія, яка об’єднала частину колишніх комуністів, – Соцпартія України, керівництво якої не збиралося відновлювати діяльність забороненої КПУ.

На тлі глибокої економічної і соціальної криз початку 1990-х рр., масового зубожіння населення, величезної соціальної диференціації ідеї, що сповідувалися комуністами, та соціальні гасла, які ними виголошувалися, стали прийнятними для значної частини суспільства. Коли ж стало зрозуміло, що за участь у “путчі” 1991 р. переслідування не буде частина членів низових ланок Соцпартії та представників нелегальних комуністичних об’єднань розпочали кампанію з реабілітації КПУ, яка постала на політичній арені держави у червні 1993 р.

Компартія досить швидко відновила свою діяльність і представництво в усіх областях України, значно збільшивши кількість своїх членів. Комуністам вдалося налагодити випуск власного друкованого органу, активно проводити агітаційно-пропагандистську, кадрову та ідеологічну роботу розпочати розробку програмних засад партії.

У підрозділі 2.2 “Розробка та прийняття програми партії. Внутрішньопартійна діяльність” розглянуто основні сфери та напрямки внутрішньопартійної діяльності партії, включаючи агітаційно-пропагандистську діяльність, ідеологічну та кадрову роботу, взаємовідносини з іншими політичними об’єднаннями та державними структурами.

Після відновлення діяльності КПУ в 1993 р. її представники перш за все приділили значної уваги розробці Програми партії, яку було прийнято на ІІ (ХХХ) з’їзді Компартії в 1995 р. Значними темпами проводилась розбудова партійної структури на місцях. У середині 1990-х рр. КПУ перетворилася на найкрупніше, найдисциплінованіше та згуртоване політичне об’єднання, що становила загрозу для правлячого режиму. Партія спромоглася згуртувати навколо себе колишніх професійних апаратників, які на основі отриманого раніше досвіду партійного будівництва та фінансової підтримки “червоного директорату” досить швидко змогли реанімувати всі первинні організації.

У 1994-1998 рр. комуністи активно провели агітаційно-пропагандистську діяльність серед населення, змогли розширити свій вплив у масах. КПУ побудувала розгалужену партійну структуру, здатну навіть в умовах протидії з боку влади ефективно доносити свою позицію до людей. Однак, проблемними залишалися ще питання, які стосувалися кадрової роботи – комуністи в своїй діяльності спиралися на старі кадри, молодого ж поповнення рядів партії фактично не було. Заважав працювати КПУ адміністративний ресурс.

Докорінно змінилась ситуація після президентських виборів 1999 р. Авторитет та популярність КПУ стали досить стрімко падати. Поліпшення соціально-економічного становища в державі, дискредитація партії в очах населення через засоби масової інформації та тиск з боку владних органів, прорахунки в ідеологічній та кадровій роботі (особливо серед робітників, інтелігенції, молоді та ветеранів), послаблення агітаційно-пропагандистській діяльності стали основними причинами падіння популярності Компартії.

У підрозділі докладно проаналізовано основні рішення керівних органів партії щодо проведення агітаційно-пропагандистської, кадрової та ідеологічної роботи, розкрито основні засоби реалізації програмних цілей партії та взаємовідносини з іншими політичними об’єднаннями і владними структурами.

Розділ 3 “Комуністична партія у виборчих кампаніях” складається з двох підрозділів, в яких досліджено процеси участі комуністів у виборчих кампаніях як загальнонаціонального значення, так і на місцевому рівні.

У підрозділі 3.1 “Компартія України у виборчих процесах 1994 та 1998 рр.” розглянута участь КПУ у виборчих кампанії 1994 та 1998 рр.

Наголошено, що перемога комуністів на виборах 1994 р. стала можливою в основному через відсутність дієвих владних реформ і погіршення соціально-економічного життя. Більшість голосів виборців комуністи отримали в Південно-Східному та Центральному регіонах України. Компартія вирішила підтримати на виборах Президента України Голову Верховної Ради соціаліста О. Мороза, а в другому турі де-факто Л. Кучму. Успіхи КПУ на місцевому рівні не були настільки вагомими. Комуністам вдалося провести двох кандидатів на посаду голів обласних рад.

На виборах 1998 р. провладні сили зазнали поразки. КПУ отримала право позиціонувати себе як головна опозиційна сила, як альтернатива правлячому режиму. Водночас, комуністам не вдалося повністю отримати протестний електорат. Разом з тим, КПУ довела, що є однією найпотужніших політичних сил в країні, отримавши 84 депутатські мандати (24,65% голосів виборців в багатомандатному окрузі) та ще 39 місць у парламенті за мажоритарними округами. На виборах до місцевих рад комуністи вибороли 6675 мандатів, що склало 2,9складу місцевих Рад і було найкращим показником серед партій.

Підрозділ 3.2 “ Участь комуністів у президентських виборах 1999 р. Падіння популярності Компартії (1999–2004 рр.)” присвячений висвітленню процесів і причин початкових невдач комуністів на президентських виборах 1999 р. та подальшого падіння їх популярності до 2004 р., коли лідер КПУ програв вибори, отримавши низький рівень підтримки населення.

У ході другого туру виборів Президента України 1999 р. лідер Компартії України отримав значну підтримку населення (37,8голосів виборців), однак, незважаючи на це програв Президенту Л. Кучмі. Комуністам не вдалося консолідувати противників режиму.

На подальший розвиток політичної ситуації в Україні вплинули „касетний скандал” та масові акції протесту „Україна без Кучми”. Напередодні парламентських виборів 2002 р. Компартією було прийнято виборчу програму, яка не враховувала змін, що стались у суспільстві з 1999 р., зокрема поліпшення економічної ситуації, зростання життєвого рівня та формування середнього класу. Результати голосування засвідчили зниження популярності КПУ. Вона, перемігши у 10 областях України з результатом 19,98посіла друге місце, пропустивши вперед Блок „Наша Україна”.

Президентські вибори 2004 р. лише закріпили падіння популярності комуністів серед населення, на яких їхній лідер отримав 4,97поступившись не лише лідерам перегонів В. Ющенку та В. Януковичу, які набрали майже по 40голосів, а й О. Морозу. Після завершення виборчої кампанії кінця 2004 р. утворилась інша конфігурація політичних сил в державі.

Розділ 4 “Діяльність фракції Компартії у Верховній Раді Україні І-ІV скликань” присвячений парламентській роботі фракції комуністів та складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1 “Робота фракції над розробкою та прийняттям законодавчих актів” містить аналіз законодавчої роботи фракції комуністів у Верховній Раді Україні.

Представники Компартії активно проводили законотворчу роботу у парламенті. Починаючи з 1994 р. комуністи вносили проекти нормативно-правових актів, що були направлені на реалізацію програмних тез партії. Критика Президента та його реформ, розвінчування нової ідеології ринкової економіки та постійне несприйняття урядових ініціатив стали основою тактичної діяльності фракції КПУ у парламенті.

На початку 2000-х рр. популярність комуністів у суспільстві почала падати, що привело до втрати їх можливостей впливати на ситуацію як у законодавчому органі, так і загалом у державі. Однак, активність законотворчої роботи членів фракції залишалася на досить високому рівні. Показано, що за їх ініціативи й участі було підготовлено низку кодексів і важливих законів, що регулювали суспільні відносини, визначали економічний та політичний розвиток держави.

У підрозділі 4.2 “Комуністична партія України в конституційному процесі” досліджено участь комуністів у прийнятті Конституції України та внесенні основоположних змін до неї.

Висвітлена робота членів фракції КПУ у конституційних комісіях починаючи з 1990 р. Крім того, розглядаються та аналізуються проекти Основного Закону, що вносилися комуністами під час розробки нової Конституції України. Підтримка комуністами нової Конституції 1996 року стала можливою завдяки тому компромісу, який було досягнуто між полярними за своїми поглядами силами.

Наприкінці 1990-х років та на початку 2000-х рр. з метою реалізації власних програмних цілей комуністами вносилася низка законопроектів, що дозволяли змінити форму правління в державі з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Однак, відсутність необхідної кількості голосів лівих партій у парламентах ІІІ та ІV скликань та небажання Конституційного Суду розглядати ці проекти законів унеможливили внесення змін до Основного Закону. Остаточне голосування за конституційну реформу 8 грудня 2004 р. стало компромісом між різними політичними силами і одночасно певною мірою зняло напругу в суспільстві.

У висновках викладено підсумки роботи і актуалізовані проблеми подальших досліджень. Дослідження різних аспектів суспільно-політичної діяльності КПУ проведено відповідно до поставленої мети і завдань, що дозволило сформулювати такі узагальнюючі положення:

- встановлено, що наявний масив джерел, який стосуються суспільно-політичної діяльності Компартії, є достатньо репрезентативним, але цілеспрямоване та комплексне їх вивчення не проводилося. Проблема, що розглядається, ще не стала предметом спеціального дослідження;

- обґрунтовано, що після заборони КПУ в 1991 р. частина найбільш радикально налаштованих комуністів об’єдналися в громадську організацію Союз комуністів України, яка поставила за головну мету відновлення діяльності КПУ. На тлі глибокої економічної, соціальної й духовної криз початку 1990-х рр., масового зубожіння населення, величезної соціальної диференціації, сплеску корупції та злочинності велика частина населення України прихильно ставилася до соціальних гасел та ідей, що сповідувалися комуністами. Саме на таких настроях народу в 1993 р. відновила свою діяльність заборонена Компартія, члени якої мали значний досвід партійного будівництва та ще не втрачені зв’язки з керівниками великих підприємств України;

- з’ясовано, що після відновлення діяльності КПУ, основна увага її керівництва була прикута до розробки Програми партії та розбудови партійної структури. У Програмі Компартії зазначалося, що ідеологією комуністів залишається марксизм-ленінізм, наголошувалося на необхідності створення нового союзу братніх держав, введення двомовності, зупиненні грабіжницької приватизації тощо, однак, водночас зазначалося про відданість та вірність демократичним засадам суспільного устрою, визнання вер-ховенства закону, пріоритету прав і свобод особи як найвищої соціальної цінності. Змінили відношення комуністи до церкви і релігії, визнавши свободу совісті і віросповідання та засудивши сектантство.

КПУ швидко відновила свою діяльність і представництво в усіх областях України, її соціальна база розширювалася, зростала чисельність. Всю свою діяльність КПУ базувала на тактиці гострої критики влади, пропонуючи єдину альтернативу – соціалістичний устрій. Одночасно, комуністи переглянули свою програму, поряд з вимогами про використання тих методів управління країною і економікою, які існували за радянських часів, визнали та гарантували розвиток багатоукладної економіки і приватної форми власності.

У 1994-1998 рр. комуністи активно вели агітаційно-пропагандистську та масово-політичну діяльність серед населення, змогли розширити свій вплив у суспільстві, побудували розгалужену партійну структуру, здатну навіть в умовах протидії з боку влади ефективно доносити свою позицію до людей. У цей період основну роль в агітаційно-пропагандистській роботі партії відігравала партійна преса. Серед основних форм і методів тогочасної агітаційної та пропагандистської діяльності були: розповсюдження газет, агітматеріалів, листівок, робота серед мас, роз’яснення ідеологічних позицій та програм КПУ, виступи депутатів-комуністів у парламенті, гостра критика діючої влади та проведених реформ, показові демонстрації, страйки, виступи. Особливу увагу керівництво КПУ приділяло ідеологічній і кадровій роботі. Головним принципом останньої був демократичний централізм. З метою відновлення ідеологічної роботи серед своїх членів проводилися семінари, кругли столи, політичні вчення, на яких розбиралися головні проблеми діяльності партії, вивчалися праці класиків марксизму-ленінізму, розглядались основні рішення керівних органів КПУ тощо. Крім того, при Центральному Комітеті партії було створено партійну школу та сформовано спеціальну комісію, яка займалася розробкою і провадженням нових методів і форм ідеологічної роботи, написанням відповідних концепцій.

Переосмислено складні відносини КПУ з Соціалістичною партією та іншими лівими об’єднаннями. Комуністи досить часто співпрацювали з соціалістами та селянами як під час виборчих кампаній, та і у залі парламенту. Однак, поступово відносини між представниками цих політичних сил значно погіршилися;

- поглиблено вивчена та узагальнена участь комуністів у виборчих кампаніях. За умов важкої соціально-економічної ситуації в Україні КПУ перемогла на виборах 1998 р. й отримала право позиціонувати себе як головна опозиційна сила та альтернатива правлячому режиму. Водночас, комуністам не вдалося повністю завоювати підтримку протестного електорату. Зростання ж популярності КПУ в 1994–1998 рр. зумовлювалося такими чинниками: різким погіршенням життєвого рівня населення, викликаним економічною кризою; ностальгією значної частини населення за стандартами радянського життя; наявністю розгалуженої партійної структури, здатної навіть в умовах протидії з боку влади ефективно доносити свою позицію до людей; підтримкою з боку частини “червоного директорату” та керівників сільськогосподарських підприємств; підтримкою з боку частини російської еліти, яка була зацікавлена в тісній співпраці двох республік і поширенні промосковських настроїв на території України;

- доведено, що після президентських виборів 1999 р. комуністи почали втрачати популярність. Окрім тиску з боку влади, давалися взнаки погіршення взаємовідносин з іншими лівими партіями, загальний розвиток суспільно-економічної ситуації, економічного стану держави, внутріпартійні конфлікти та відсутність дієвої й активної агітаційно-пропагандистської, ідеологічної та кадрової роботи. Зменшувалася кількість членів партії та знижувалася популярність КПУ серед народних мас. Президентська кампанія 2004 р. засвідчила перетворення КПУ на маловпливову політичну партію. Визначено, що причинами падіння популярності КПУ впродовж 1999–2004 рр. були: демографічна ситуація в країні; обмеженість фінансових ресурсів; внутрішньопартійні конфлікти; роз’єднання лівих опозиційних сил, конфлікти між їхніми керівникам; нездатність консолідувати протестний електорат; неймовірний тиск влади, адмінресурс та антикомуністичні заходи правих партій, широка антикомуністична пропаганда; помилки та застарілі методи проведення агітаційної, пропагандистської та ідеологічної роботи; втрата монополії на опозицію, внаслідок змін, спричинених “касетним скандалом”; розчарування населення в КПУ, оскільки партія не зуміла домогтися виконання своєї програми та уникала відповідальності, зосередившись на критиці діючої влади; відсутність сталої підтримки з боку ветеранських організацій, недостатня робота з профспілками, селянами, молоддю, ветеранськими організаціями та інтелігенцією; експлуатація комуністичних гасел іншими силами, створення партій-клонів, прихована боротьба у самій партії; втрата підтримки з боку “червоного директорату” та голів колгоспів, внаслідок приватизації підприємств та розпаювання землі; незмінність керівництва партії, що, в свою чергу, сприяло тільки консервації партії та неможливості її реформування; застарілі методи керівництва партією; небажання комуністів відкрито визнавати помилки та робити правильні уроки; невміння перехоплювати ініціативу та випереджати опонентів у тактичних кроках; певна радикалізація поглядів під час та після президентських виборів 1999 р., що не відповідало вимогам часу; стабілізація економічної ситуації в 1999-2004 рр., що приводило до зменшення кількості протестного електорату та формування середнього класу, які ставали соціальною базою нових ринково-орієнтованих сил;

- вперше висвітлено активну законотворчу роботу депутатів від Компартії у парламенті ІІ-ІV скликань, які увійшли до відповідних комітетів Верховної Ради і очолили частину з них, а тим самим брали участь у державному будівництві. Комуністи вносили і підтримували проекти нормативно-правових актів, спрямовані на врегулювання соціальних проблем найбільш незахищених верств населення, одночасно блокуючи намагання влади провести приватизаційні програми, жорстку монетарну політику, лібералізацію цін, рішення щодо вступу України до Світової організації торгівлі, про співробітництво з НАТО тощо. За їх ініціативи й участі було підготовлено низку кодексів і важливих законів, що регулювали суспільні відносини, визначали економічний та політичний розвиток держави.

Доведено, що представники КПУ брали активну участь у розробці Основного Закону держави, працюючи у відповідних конституційних комісіях і подаючи власні проекти Конституції. Незважаючи на гостру критику нової Конституції з боку представників КПУ, частина з них чітко розуміла нагальну необхідність Основного Закону для суспільства і держави. Під час розробки, прийняття Конституції України та внесення змін до неї представники Компартії України переслідували мету скасування інституту Президента і зосередження всієї влади в радах. На досягнення цього завдання наприкінці 1990-х років комуністи вносили низку законопроектів змін до Основного Закону, що дозволяли змінити форму правління з президентсько-парламентської та парламентсько-президентську. Зміни до основного Закону були прийняті під час виборів 2004 р. за умов надзвичайної політичної ситуації й напруги в суспільстві.

У висновках сформульовано низку пропозицій щодо подальшого дослідження діяльності Компартії України, а саме: варто було б детальніше розглянути діяльність місцевих (низових) осередків Комуністичної партії та роботу представників КПУ у місцевих радах, дослідити діяльність комуністів на міжнародній арені. Предметом окремого дослідження може стати кадрова та ідеологічна робота КПУ та розбудова місцевих партійних організацій.

Праці за темою дисертаційного дослідження, опубліковані

у наукових фахових виданнях:

1. Суспільно-політична діяльність Комуністичної партії України в умовах незалежності: історіографія проблеми // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – Вип. –84. – К., . – С. .

2. Комуністична партія в конституційному процесі (1990-червень 1996 рр.) // Часопис української історії: Зб. наук. ст. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – Вип. 4. – С. 123-131.

3. Заборона і відновлення діяльності Комуністичної партії України на початку 1990-х рр. // Часопис української історії: Зб. наук. ст. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2007. – Вип. 6. – С. 117-124.

4. Комуністична партія України у виборчих кампаніях 1994-1998 рр. // Часопис української історії: Зб. наук. ст.