КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СТРИЖЕВСЬКА АНЖЕЛА АНАТОЛІЇВНА

УДК 343.23

СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право.

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права

та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук, доцент

Шапченко Сергій Дмитрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри кримінального права та кримінології

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук НАН України

Борисов Вячеслав Іванович,

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого,

професор кафедри кримінального права № 1

доктор юридичних наук, професор,

Навроцький Вячеслав Олександрович,

Львівський держаний університет внутрішніх справ,

декан юридичного факультету

Провідна установа –

Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України

Захист відбудеться „___”________ 2007 року о _____ годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26001.05 у

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий „___”________2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Сиза Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В процесі підвищення вимог до законодавчої та правозастосовчої діяльності, обумовленого розбудовою в Україні правової держави, особливого теоретичного та практичного значення для визначення підстав кримінальної відповідальності та меж призначення покарання при вчиненні кількох злочинів набуває проблема дослідження множинності, зокрема сукупності злочинів.

Будучи невід’ємною частиною загального вчення про злочин, кримінальну відповідальність, проблема множинності злочинів та призначення покарання за наявності множинності злочинів є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовчій практиці, якій, зокрема, приділялась значна увага у публікаціях багатьох представників радянської та вітчизняної науки кримінального права: М.І. Бажанова, М.І. Блум, Я.М. Брайніна, Р.А. Галіакбарова, А.С. Горєліка, П.С. Дагеля, М.А. Дурманова, М.А. Єфімова, Н.І. Загороднікова, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, Ю.А. Красікова, Г.Г. Криволапова, Л.М. Кривоченко, П.К. Кривошеїна, Г.Л. Крігер, В.М. Кудрявцева, М.С. Ленау, В.П. Малкова, П.С. Матишевського, Г.А. Мендельсона, В. Михайлова, А.В. Наумова, А.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, З.А. Ніколаєвої, А.А. Піонтковського, Ф.Р. Рагімова, І.В. Рашковець, Н.К. Семернової, М.А. Стручкова, Г.Т. Ткешеліадзе, К.У. Умарова, Є.А. Фролова, В.Ф. Шмельова, Ю.І. Шульмейстера, Ю.М. Юшкова, О.М. Яковлєва, Н.Ф. Яшинової та інших вчених. Проте, не вичерпуючи даної проблеми, ці теоретичні розробки переважно визначали поняття сукупності злочинів через призму регулювання порядку та особливостей призначення покарання при вчиненні кількох (двох або більше) злочинів. Водночас правозастосовчі органи, насамперед суди, змушені були вирішувати поряд з проблемами призначення покарання ще й питання кваліфікації вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, відмежування сукупності злочинів від одиничних злочинів та від інших форм множинності злочинів. Таким чином, визначення співвідношення понять “сукупність злочинів”, “різнорідні злочини”, „однорідні злочини”, „тотожні злочини”, а також встановлення та розкриття специфічних ознак сукупності злочинів як однієї із форм їх (злочинів) множинності, набуває не лише теоретичного, а й практичного значення.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється також необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК України 2001 р., КК України), насамперед, з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають визначення змісту таких форм множинності злочинів, як їх повторність, сукупність та рецидив, а також правил кваліфікації злочинів та призначення покарання, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

На сучасному етапі значний внесок у вирішення проблем кримінально-правової характеристики множинності, в тому числі сукупності злочинів, зробили у своїх працях українські вчені, зокрема В.С. Зеленецький, М.Й. Коржанський, О.К. Марін, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, А.О. Пінаєв, А.М. Ришелюк, С.А. Тарарухін, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, Н.В. Чернишова, С.Д. Шапченко. Суттєвий внесок в дослідження цих питань зробили російські вчені, а саме: І.Б. Агаєв, А.М. Алакаєв, Б.В. Волженкін, О.В. Колесніков, Ю.О. Красиков, Є.І. Майорова, Р.Б. Пєтухов, М.Н. Становський.

Водночас проблеми кримінально-правової характеристики сукупності злочинів як однієї із форм їх (злочинів) множинності на підставі її співвідношення з тотожними, однорідними та різнорідними злочинами, визначення та розкриття тих ознак сукупності злочинів, що утворюють її специфічний кримінально-правовий зміст, а також дослідження впливу сукупності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію та особливості призначення покарання за сукупністю злочинів після набрання чинності КК 2001 р. на монографічному, в тому числі на дисертаційному рівні, в Україні не розглядалися.

Викладене вище й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на період до 2010 р. “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженого протоколом засідання кафедри від 17 березня 2005 р. № 12.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика сукупності злочинів як окремої форми їх (злочинів) множинності, та формулювання на її основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства України та правозастосовчої діяльності.

У зв’язку з цим робота зорієнтована на вирішення таких завдань:

1) провести аналіз поняття “множинність злочинів”, на підставі чого сформулювати його визначення, а також дослідити, як відображена множинність злочинів в кримінальному законодавстві окремих зарубіжних держав;

2) визначити основні підстави (критерії) систематизації окремих проявів множинності злочинів і з урахуванням цього сформулювати свою оцінку такої систематизації в науці кримінального права та КК України 2001 р.;

3) розкрити специфічний кримінально-правовий зміст сукупності злочинів за КК України 2001 р.; визначити основні види сукупності злочинів і дати їх кримінально-правову характеристику;

4) проаналізувати на нормативному та правозастосовчому рівнях вплив сукупності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію та визначити особливості призначення покарання за сукупністю злочинів;

5) на підставі проведеного дослідження внести пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України, а також сформулювати конкретні рекомендації щодо поліпшення правозастосовчої практики у досліджуваній сфері.

Об’єктом дослідження є відповідні елементи механізму кримінально-правового регулювання інституту множинності злочинів як в Україні, так і в деяких зарубіжних країнах, їх доктринальне розуміння та тлумачення.

Предметом дослідження є сукупність злочинів як окрема форма їх множинності за кримінальним правом України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі методи: системно-структурний – для комплексного розгляду множинності злочинів як складного кримінально-правового явища, а також для визначення характеру співвідношення поняття “множинність злочинів” та системного утворення “повторність, сукупність та рецидив злочинів”; діалектичний – для дослідження специфічних ознак сукупності злочинів та її видів; функціональний – для з’ясування впливу кримінально-правового змісту сукупності злочинів на їх кваліфікацію та призначення покарання; історично-правовий – для з’ясування підходів до розуміння множинності злочинів, її окремих проявів, змісту специфічних ознак сукупності злочинів в різних історичних періодах; порівняльно-правовий – для з’ясування змісту поняття множинності злочинів, її окремих проявів за сучасним національним та зарубіжним кримінальним законодавством; формально-логічний – для тлумачення окремих положень КК України 1960 р. та КК України 2001 р., а також низки кримінально-правових понять.

Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць українських та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами на сторінках періодичних та наукових видань, статистичних даних тощо) дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних з кримінально-правовою характеристикою сукупності злочинів як окремої форми їх (злочинів) множинності, та запропонувати шляхи їх розв’язання.

Робота написана з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України та використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (філософії, логіки тощо).

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані протягом 1991-2006 років в результаті ознайомлення автора з матеріалами 150 кримінальних справ, найбільш характерних з точки зору застосування тих норм, зміст яких пов’язаний із сукупністю злочинів. У дослідженні також використовувалися кримінальні справи, які були розглянуті авторкою як суддею Печерського районного суду міста Києва, матеріали опублікованої судової практики.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в теорії кримінального права України предметом комплексного наукового дослідження на дисертаційному рівні стали проблеми сукупності злочинів як окремої форми їх (злочинів) множинності з урахуванням українського та зарубіжного досвіду. Особистий внесок дисертанта в наукову розробку зазначених проблем полягає в обґрунтуванні деяких нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та характеристик, що мають значення для науки кримінального права, правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства.

На захист виносяться, зокрема, наступні положення, висновки та пропозиції:

1. Доведено, що названі у розділі VII Загальної частини КК 2001 р. (ст. 32, 33, 34 КК) прояви (форми) множинності злочинів у їх поєднанні не вичерпують усього змісту поняття „множинність злочинів”. В КК України необхідно передбачити або хоча б вказати на наявність і інших проявів множинності злочинів, зокрема, тих, з якими можуть пов’язуватись певні кримінально-правові наслідки (ст.71, п. 3 ч. 3 ст. 81, п.3 ч. 4 ст. 82 КК);

2. Аргументована необґрунтованість визначення повторності, сукупності та рецидиву як окремих видів множинності злочинів. По-перше, вони не охоплюють усіх проявів множинності злочинів за КК України, по-друге, за своїм нормативним змістом не виключають один одного (наприклад, крадіжка і грабіж утворюють і повторність, і сукупність злочинів). Тому підтверджена позиція, відповідно до якої повторність, сукупність та рецидив визнаються окремими формами множинності злочинів. З урахуванням зроблених висновків запропоновано змінити назву розділу VII Загальної частини КК та включити до нього нову статтю „Поняття та форми множинності злочинів”.

3. Визначено, що специфічний кримінально-правовий зміст сукупності злочинів (без урахування „родових” ознак множинності злочинів) утворюють наступні характеристики: а) за жоден із вчинених особою злочинів (на момент вчинення останнього) особа не була засуджена; б) якщо злочини вчинені одним діянням, вони завжди відповідають різним юридичним складам злочинів; в) якщо злочини вчинені різними діяннями і неодночасно, вони: 1) відповідають різним юридичним складам злочинів або 2) відповідають одному юридичному складу злочину, але наступне діяння карається більш суворо, ніж попереднє (така ситуація має місце, зокрема, при вчиненні двох хуліганств, передбачених ч. 1 ст. 296 КК, – одного у період між 1 вересня 2001 р. і 4 квітня 2002 р., а іншого – після 4 квітня 2002 р.).

4. На підставі визначення специфічного кримінально-правового змісту сукупності злочинів доведено, що її дефініція у ч.1 ст.33 КК України є неповною, оскільки охоплює не всі її різновиди. Крім прямо передбачених у ч.1 ст.33 КК України різновидів сукупності злочинів, існування інших її різновидів зумовлене, зокрема: а) особливостями кваліфікації незакінченого злочину порівняно із закінченим (ст.16 КК); б) особливостями кваліфікації злочину, що вчиняється особою як організатором, підбурювачем, пособником порівняно із злочином, вчиненим нею одноособово чи як виконавцем (співвиконавцем) (ст.29 КК); в) особливостями кваліфікації злочинів з урахуванням положень ст. 4, 5 та окремих пунктів розділу ІІ „Прикінцевих та перехідних положень” КК України (насамперед, п. 9, 10, 13, 17). У зв’язку з цим пропонується нова редакція ст.33 КК України.

5. Доведено, що при класифікації сукупність злочинів поділяється на реальну, ідеальну та реально-ідеальну. Ідеальну сукупність утворює одне діяння, яке у поєднанні з іншими зазначеними в законі обставинами відповідає двом або більше юридичним складам злочинів, передбачених різними статтями (частинами статті) Особливої частини КК України. Реальну сукупність, за загальним правилом, утворюють декілька вчинених однією і тією ж особою діянь, які у поєднанні з іншими обставинами відповідають двом або більше різним юридичним складам злочинів. При цьому вчинені злочини, з урахуванням їх стадій та окремих проявів співучасті, можуть бути передбачені: а) різними статтями Особливої частини КК України; б) різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК України; в) однією і тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК України.

Особливий різновид реальної сукупності злочинів утворюють вчинені не одночасно діяння, які у поєднанні з іншими обставинами відповідають одному і тому ж юридичному складу злочину, але за останнє (наступне) з них нова редакція закону передбачає більш сувору відповідальність, ніж за попереднє.

Реально-ідеальну сукупність утворюють два або більше діяння, що у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, водночас, принаймні одне з цих діянь є спільним для цих складів.

6. При визначенні впливу сукупності злочинів на їх кваліфікацію доведено обґрунтованість позиції законодавця щодо окремої (самостійної) кваліфікації кожного з таких злочинів (ч.2 ст.33 КК). При цьому запропоновані типові правила написання формули кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення. На основі аналізу правозастосовчої практики виявлено її вади в частині кваліфікації сукупності злочинів, в тому числі на рівні підходів, запропонованих в окремих постановах Пленуму Верховного Суду України.

7. На підставі аналізу окремих кримінально-правових ситуацій щодо вирішення питань про наявність чи відсутність у них сукупності злочинів запропоновані конкретні зміни та доповнення до окремих постанов Пленуму Верховного Суду України.

8. Досліджені положення ст.70 КК України та відповідні положення кримінального законодавства деяких зарубіжних країн щодо особливостей караності сукупності злочинів та призначення покарання за сукупністю злочинів. Доведено, що чинна редакція ст.70 КК містить низку вад спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру. З метою усунення цих вад запропонована нова редакція ст.70 КК України та деякі уточнення до ст. 69 КК України.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою сукупності злочинів як окремої форми їх множинності; у законотворчості – для удосконалення чинної редакції розділу VII “Повторність, сукупність та рецидив злочинів”, а також розділу ХI “Призначення покарання” Загальної частини КК України 2001 р. (довідка Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя про врахування окремих пропозицій дисертаційного дослідження при подальшій роботі щодо вдосконалення КК України); у практичній діяльності судових та правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон, – зокрема, Пленуму Верховного Суду України щодо застосування законодавства про повторність, сукупність та рецидив злочинів при прийнятті постанов по окремих категоріях кримінальних справ (довідка Верховного Суду України про можливість врахування цих рекомендацій при прийнятті нових постанов Пленуму Верховного Суду України); у навчальному процесі – при викладанні курсу Загальної частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної підготовки слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені авторкою особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, в дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації повністю самостійні. В наукових працях, опублікованих у співавторстві, 50% змісту становлять власні теоретичні розробки дисертантки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на кількох науково-практичних конференціях, зокрема Десятій регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.); Науково-практичній конференції “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: теоретичні та прикладні проблеми” (м. Львів, 22-23 квітня 2004 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у тринадцяти публікаціях, з яких чотири – у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 201 сторінку, з них основний текст – 186 сторінок, список використаних джерел (166 найменувань) – 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дана загальна характеристика роботи – обґрунтовується актуальність теми дослідження, значущість наукової проблеми, розкривається зв’язок дисертації з навчальними програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, методи дослідження, емпірична база, сформульовані наукова новизна та положення, що виносяться на захист, вказується теоретичне та практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1 „Загальна характеристика множинності злочинів як особливого різновиду злочинної поведінки” складається з двох підрозділів, в яких розкривається зміст поняття множинності злочинів, проаналізовано законодавство України та окремих зарубіжних країн у частині систематизації її окремих проявів.

У підрозділі 1.1. „Множинність злочинів як кримінально-правовий феномен: деякі теоретичні та порівняльно-правові аспекти” проаналізовані теоретичні підходи щодо визначення поняття та змісту множинності злочинів, а також досліджені відповідні положення кримінального законодавства окремих зарубіжних держав – Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Республіки Узбекистан, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Грузії, Республіки Таджикистан, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Республіки Болгарія, Голландії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Швейцарії, Іспанії, Бельгії, Таїланду. Це дало змогу авторці сформулювати власне розуміння множинності злочинів як окремого різновиду злочинної поведінки, а також виявити основні тенденції її відображення в сучасному кримінальному праві.

На думку дисертантки, основний кримінально-правовий зміст поняття „множинність злочинів” за кримінальним правом України утворюють її наступні характеристики: 1) вчинення однією і тією ж особою двох або більше злочинів; 2) кожен із вчинених особою злочинів відповідно до КК України або іншого закону України про кримінальну відповідальність певним чином впливає на кримінальну відповідальність особи.

У підрозділі 1.2 „Проблеми систематизації окремих проявів множинності злочинів у теорії кримінального права та Кримінальному кодексі України” розглянуті теоретичні аспекти систематизації окремих проявів множинності злочинів, проаналізовані відповідні положення чинного КК України. Зроблено висновок про те, що в теорії кримінального права немає єдиної позиції щодо визначення характеру співвідношення між системним утворенням „повторність, сукупність та рецидив злочинів” і поняттям „множинність злочинів”. Одні науковці називають повторність, сукупність та рецидив видами множинності злочинів, інші - її формами, а деякі вживають обидва поняття. На думку дисертантки, при вирішенні цього питання необхідно виходити з наступного: а) повторність, сукупність та рецидив злочинів не вичерпують усього змісту множинності злочинів; поряд з ними множинність злочинів можуть утворювати і інші варіанти поєднання кількох злочинів в поведінці однієї особи (наприклад, вчинення нового необережного злочину особою, яка має судимість за умисний чи необережний злочин; вчинення нового злочину після постановлення вироку за попередній, але до набрання цим вироком законної сили); б) сукупність і повторність, повторність та рецидив як окремі прояви множинності злочинів не виключають один одного; так, вчинення особою спочатку крадіжки, а потім грабежу утворює і сукупність і повторність злочинів, а вчинення особою, яка відбуває чи відбувала покарання за розбій, вимагання – і повторність, і рецидив.

У зв’язку з цим дисертантка погоджується з тими науковцями, які називають окремі прояви множинності злочинів її формами. При цьому повторність, сукупність та рецидив є основними формами множинності злочинів, а інші форми множинності злочинів впливають на кримінальну відповідальність особи лише у випадках, прямо передбачених Кримінальним кодексом України.

Зроблено висновок про необхідність включення до розділу VІІ КК України положень, які б визначали поняття “множинність злочинів”, кримінально-правові наслідки множинності злочинів, передбачали, крім повторності, сукупності та рецидиву можливість існування інших проявів множинності злочинів, у зв’язку з чим запропоновано змінити редакцію назви розділу VІІ КК України та включити до нього статтю „Поняття та форми множинності злочинів” (див. висновки).

Розділ 2 „Сукупність злочинів як окрема форма їх множинності” складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано поняття та ознаки сукупності злочинів у теорії кримінального права та Кримінальному кодексі України, дана кримінально-правова характеристика видів сукупності злочинів та зазначені особливості кримінально-правової кваліфікації сукупності злочинів.

У підрозділі 2.1 „Поняття та ознаки сукупності злочинів у теорії кримінального права та Кримінальному кодексі України” проаналізовані основний зміст поняття та ознаки сукупності злочинів, зазначено, що проблема дослідження сукупності злочинів, будучи невід’ємною частиною загального вчення про злочин, його склад та покарання, мають важливе практичне значення для визначення підстав кримінальної відповідальності та меж призначення покарання при вчиненні декількох злочинів. Сукупність злочинів, будучи формою множинності злочинів, характеризується всіма її ознаками, тобто особа вчиняє кілька (два чи більше) злочинів, що містять ознаки самостійного складу злочину, у випадку, коли хоча б у двох із вчинених злочинів немає обставин, які виключають кримінально-правові наслідки, або немає процесуальних перепон до кримінального переслідування. Специфічний кримінально-правовий зміст сукупності злочинів (без урахування „родових” ознак множинності злочинів) утворюють наступні характеристики: а) за жоден із вчинених особою злочинів (на момент вчинення останнього) особа не була засуджена; б) якщо злочини вчинені одним діянням, вони завжди відповідають різним юридичним складам злочинів; в) якщо злочини вчинені різними діяннями і неодночасно, вони: 1) відповідають різним юридичним складам злочинів або 2) відповідають одному юридичному складу злочину, але наступне діяння карається більш суворо, ніж попереднє (така ситуація має місце, зокрема, при вчиненні двох хуліганств, передбачених ч. 1 ст. 296 КК, – одного у період між 1 вересня 2001 р. і 4 квітня 2002 р., а іншого – після 4 квітня 2002 р.).

На підставі визначення специфічного кримінально-правового змісту сукупності злочинів констатується, що її дефініція, яка дається у ч.1 ст.33 КК України, є неповною, оскільки охоплює не всі її різновиди. Крім прямо передбачених у ч.1 ст.33 КК України різновидів сукупності злочинів, існування інших її різновидів зумовлене, зокрема: а) особливостями кваліфікації незакінченого злочину порівняно із закінченим (ст.16 КК); б) особливостями кваліфікації злочину, що вчинюється особою як організатором, підбурювачем, пособником порівняно із злочином, вчиненим нею одноособово чи як виконавцем (співвиконавцем) (ст.29 КК); в) особливостями кваліфікації злочинів з урахуванням положень ст. 4, 5 та окремих пунктів розділу ІІ „Прикінцевих та перехідних положень” КК України (перш за все п. 9, 10, 13, 17). У зв’язку з цим пропонується нова редакція ст.33 КК України (див. висновки).

У підрозділі 2.2 „Види сукупності злочинів” проаналізовані положення щодо визначення видів сукупності в теорії кримінального права, дається власне бачення класифікації сукупності злочинів. Зроблено висновки про те, що: 1) виділення видів сукупності злочинів безпосередньо залежить від встановлення змісту цього поняття; 2) будь-яка класифікація повинна проводитись за певними логічними правилами і на підставі обраної – бажано істотної ознаки (або кількох істотних необхідних ознак). Тільки за цих умов класифікація відповідатиме теоретичним вимогам та потребам практики. Такою істотною ознакою сукупності злочинів, на думку дисертантки, може бути вчинення особою двох або більше злочинів одним або кількома діяннями. За цим критерієм можна виділити: а) ідеальну сукупність злочинів; б) реальну сукупність злочинів; в) реально-ідеальну сукупність злочинів; 3) види сукупності злочинів можна виділити і за іншими спільними чи відмінними ознаками, однак такі класифікації набувають допоміжного статусу і не можуть підміняти класифікацію основну, природну.

На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що ідеальна сукупність злочинів має місце тоді, коли одним діянням (дією або бездіяльністю) особа (суб’єкт злочинів) вчиняє два або більше злочини. Отже, ідеальну сукупність злочинів „утворює” одне діяння однієї і тієї самої особи (суб’єкта злочину), яке у поєднанні з іншими обставинами відповідає ознакам двох або більше самостійних складів злочинів, що передбачені різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК.

За традиційним підходом, реальна сукупність злочинів, будучи іншим видом їх сукупності, має місце тоді, коли суб’єкт злочинів різними самостійними діяннями (дією або бездіяльністю) у різний час вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади. Особливий різновид реальної сукупності злочинів утворюють вчинені неодночасно діяння, які у поєднанні з іншими обставинами відповідають одному і тому ж юридичному складу злочину, але за останнє (наступне) з них нова редакція закону передбачає більш сувору відповідальність, ніж за попереднє.

Реально-ідеальну сукупність утворюють два або більше діяння, що у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним юридичним складам злочинів, водночас, принаймні одне з цих діянь є „спільним” для цих складів.

У підрозділі 2.3 „Особливості кримінально-правової кваліфікації сукупності злочинів” автором проаналізовані особливості визначення впливу сукупності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію, звернуто увагу на те, що, по-перше, правильна правова оцінка вчинених особою двох або більше злочинів, які утворюють сукупність, зумовлена необхідністю у кожному окремому випадку обов’язково встановлювати всі юридичні ознаки складів таких злочинів; по-друге, правовою підставою кваліфікації злочинів за сукупністю є законодавче визначення поняття сукупності злочинів та законодавча регламентація правил кваліфікації сукупності злочинів. З урахуванням окремих положень ст. 4, 5, 16, 29, 32 та п. 13, 17 розділу ІІ Прикінцевих положень КК України 2001 р. окремій кваліфікації підлягають: а) злочини, які кваліфікуються за різними статтями Особливої частини КК України 1960 р. чи Особливої частини КК України 2001 р.; б) злочини, які кваліфікуються за однією й тією самою статтею Особливої частини КК України 1960 р. чи Особливої частини КК України 2001 р., але за різними частинами такої статті; в) злочини, один з яких кваліфікується за відповідною статтею Особливої частини КК 1960 р., а інший – за відповідною статтею Особливої частини КК України 2001 р.; г) злочини, які кваліфікуються за однією й тією самою статтею чи однією й тією самою частиною статті Особливої частини КК України 1960 р., чи Особливої частини КК 2001 р., але один з них з посиланням на відповідну частину ст. 17 чи ст. 19 КК України 1960 р. чи відповідну частину ст. 14, 15, 27 КК України 2001 р., а інший – без такого посилання; д) злочини, які кваліфікуються за однією й тією самою статтею чи однією й тією самою частиною статті Особливої частини КК України 1960 р., чи Особливої частини КК України 2001 р., але один з них з посиланням на відповідну частину ст. 17 КК України 1960 р., чи ст. 14, 15 КК України 2001 р., а інший – з посиланням на ст. 19 та/або 17 КК України 1960 р. чи ст. 27 та/або 14 або 15 КК України 2001 р.; е) злочини, які кваліфікуються за однією й тією самою статтею чи однією й тією самою частиною статті Особливої частини КК України 1960 р., чи Особливої частини КК 2001 р., але за різними редакціями такої статті чи частини статті, якщо нова редакція чи внесення змін та доповнень до неї призвели до створення нового за своїм змістом складу злочину порівняно з попередньою редакцією або підвищили караність такого злочину.

Враховуючи, що кваліфікація злочинів має дві форми – формулу кваліфікації та юридичне формулювання обвинувачення, в дисертації сформульовані основні правила відображення цих форм у процесуальних документах.

Аналіз теоретичних положень та чинного законодавства про кримінальну відповідальність в частині визначення поняття сукупності злочинів як форми їх множинності, з’ясування кримінально-правових наслідків сукупності злочинів, особливостей кваліфікації злочинів, що її утворюють, дав змогу авторці внести пропозиції щодо нової редакції ст. 33 КК України (див. висновки).

Авторкою проаналізовані окремі кримінально-правові ситуації щодо вирішення питань про наявність чи відсутність в них сукупності злочинів, і за наслідками дослідження запропоновані конкретні зміни та доповнення до окремих постанов Пленуму Верховного Суду України (див. висновки).

Розділ 3 „Сукупність злочинів і заходи кримінально-правового впливу” складається з двох підрозділів, в яких проаналізовані основні тенденції караності злочинів, що утворюють сукупність, за кримінальним правом окремих держав, особливості призначення покарання та застосування інших заходів кримінально-правового впливу за злочини, що утворюють сукупність, за КК України.

У підрозділі 3.1 „Основні підходи до караності злочинів, що утворюють сукупність, у теорії кримінального права та кримінальному законодавстві окремих держав” дана загальна характеристика караності злочинів, що утворюють сукупність. На підставі узагальнення існуючих підходів до караності злочинів, що утворюють сукупність у кримінально-правовій доктрині та за кримінальним правом окремих держав зроблено висновок, що в КК України при призначенні покарання за сукупністю злочинів використовується так звана змішана система призначення остаточного покарання. Вона допускає застосування повного складання покарань, часткового складання покарань, поглинення менш суворого покарання більш суворим з урахуванням певної максимальної межі, встановленої для остаточного покарання. Чинне кримінальне законодавство України проявів обов’язкового підвищення покарання, призначеного за сукупністю злочинів (система обов’язкового (факультативного) підвищення покарання), прямо не передбачає.

При цьому окремі приписи ст. 70 КК України, які реалізують відповідну систему, потребують уточнення. Це стосується, зокрема, формулювань „в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу”, „один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким” (ч. 2 ст. 70 КК), „можуть бути призначені”(ч. 3 ст. 70 КК). У дисертації запропоновані необхідні уточнення в межах авторської редакції ст. 70 КК (див. висновки).

У підрозділі 3.2 „Особливості призначення покарання та застосування інших заходів кримінально-правового впливу за злочини, що утворюють сукупність, за Кримінальним кодексом України” розкриті особливості призначення остаточного покарання при так званій „класичній” сукупності (ч. 1-3 ст. 70 КК) та за наявності так званої „розірваної” сукупності (ч. 4 ст. 70 КК). При цьому проаналізовані окремі проблеми, що виникають у судовій практиці, при призначенні покарання та застосуванні інших, передбачених КК, заходів кримінально-правового впливу за злочини, що утворюють сукупність. Дослідження в цій частині показало, що у судовій практиці виникає ряд питань, зумовлених, зокрема, різними підходами до вирішення однотипних ситуацій в окремих постановах Пленуму Верховного Суду України, у зв’язку з чим пропонується внести зміни до цих постанов (див. висновки). Відзначено також, що не сприяють однотипності підходів до призначення покарання за сукупністю злочинів ті нормативні положення, що визначають можливості і межі застосування окремих принципів призначення остаточного покарання. В пропонованій авторкою редакції ст. 70 КК України та окремої частини ст. 69 КК України ці положення також уточнюються (див. висновки).

У Висновках на підставі проведеного дослідження дисертанткою, крім низки положень теоретичного характеру, запропоновані конкретні зміни та доповнення до чинного КК України. Зокрема, запропоновано:

1) змінити назву розділу VІІ Загальної частини КК України „повторність, сукупність та рецидив злочинів” на „Множинність злочинів”;

2) включити до розділу VІІ Загальної частини КК України нову статтю такого змісту:

„Стаття ... Поняття та форми множинності злочинів

1. Множинністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, кожний з яких відповідно до цього Кодексу або іншого закону про кримінальну відповідальність певним чином впливає на кримінальну відповідальність цієї особи.

2. Основними формами множинності злочинів є їх повторність, сукупність та рецидив. Інші форми множинності злочинів впливають на кримінальну відповідальність особи лише у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.”

3) викласти статтю 33 КК України у наступній редакції:

„Стаття 33. Сукупність злочинів

1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, за жоден з яких особа не була засуджена, якщо, за відсутності обставин, передбачених частиною другою цієї статті, вони були вчинені:

1) одним діянням, яке у поєднанні з іншими обставинами відповідає різним складам злочинів;

2) окремими діяннями, які у поєднанні з іншими обставинами відповідають різним складам злочинів;

3) окремими діяннями, які у поєднанні з іншими обставинами відповідають одному складу злочину, але за наступний злочин новою редакцією закону про кримінальну відповідальність передбачене більш суворе покарання, ніж за попередній.

2. При визнанні злочинів сукупністю не враховується злочин, за який особу звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, крім випадків, передбачених частиною другою статті 47 цього Кодексу.

3. При сукупності злочинів кожен із них підлягає окремій кваліфікації.”

4) статтю 70 КК України викласти у такій редакції:

„Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, суд, призначивши основне покарання за кожний злочин окремо, визначає остаточне основне покарання шляхом поглинення одного покарання іншим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Самостійне виконання основних покарань, призначених за окремі злочини, що утворюють сукупність, здійснюється лише у випадках, передбачених частиною третьою статті 72 цього Кодексу.

2. Якщо одне з основних покарань, призначених за окремі злочини, є більш суворим, ніж інше (інші), суд може визначити остаточне основне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення таким більш суворим покаранням одного або кількох менш суворих. Якщо за окремі злочини призначені однакові за видом і за розміром основні покарання, суд не може визначити остаточне основне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення таких покарань одне одним, за винятком випадків, коли вони є покараннями у виді довічного позбавлення волі або досягають максимальної межі остаточного покарання, встановленої частиною третьою цієї статті. Якщо хоча б за один із злочинів призначене основне покарання у виді довічного позбавлення волі або покарання, яке досягає максимальної межі, встановленої частиною третьою цієї статті для остаточного основного покарання, суд зобов’язаний визначити остаточне основне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення цим покаранням одного чи кількох таких самих або інших основних покарань.

3. При складанні основних покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (частини статті) цього Кодексу або іншого закону про кримінальну відповідальність, яка передбачає більш суворе покарання, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 69 цього Кодексу. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або умисним особливо тяжким, суд може призначити основне остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

4. До основного остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, приєднується одне чи кілька додаткових покарань різних видів, призначених за окремі злочини. Якщо за окремі злочини призначені додаткові покарання одного виду, суд визначає остаточне додаткове покарання за правилами, передбаченими частинами другою та третьою цієї статті, а потім приєднує його до основного остаточного покарання.

5. Якщо за один чи декілька із злочинів, що утворюють сукупність, особа була засуджена, суд у новому вироку призначає покарання за окремий злочин (злочини), про який (які) стало відомо після постановлення попереднього вироку, і, врахувавши покарання, призначене за окремий злочин (окремі злочини) попереднім вироком, визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими частинами другою-четвертою цієї статті. У цьому випадку в строк такого покарання зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими частинами першою та другою статті 72 цього Кодексу”.

5) доповнити статтю 69 КК України частиною третьою такого змісту:

„3. Якщо особа засуджується за сукупністю злочинів, і за один чи декілька з них було призначене більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, остаточне покарання також може бути більш м’яким, ніж те, що передбачене частиною третьою статті 70 цього Кодексу”.

6) внести зміни до окремих постанов Пленуму Верховного Суду України:

1. Абзац 2 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 „Про судову практику у справах про хабарництво” викласти в такій редакції:

„Якщо особою було вчинено декілька злочинів, передбачених різними частинами статті 368 або 369 КК, дії цієї особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів з урахуванням їх повторності. Подібний підхід має застосовуватись і тоді, коли одні злочини були закінченими, а інші – ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші – як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК”.

2. При прийнятті нової постанови щодо судової практики у справах про злочини проти власності включити до неї окремий пункт або абзац такого змісту:

„При вчиненні особою кількох злочинів проти власності, передбачених різними частинами однієї статті Особливої частини КК, дії такої особи, відповідно до статей 32, 33 КК, належить кваліфікувати за сукупністю