НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НА ПРАВАХ РУКОПИСУ

ОМЕЛЬЧЕНКО ІВАН КЛИМОВИЧ

УДК: 634.11:631.5:633:581.5

ОСНОВИ СТВОРЕННЯ І ПРОДУКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕНСИВНИХ ТИПІВ НАСАДЖЕНЬ ЯБЛУНІ В ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Спеціальність: 06.01.07 - плодівництво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

Київ -1999

Дисертація є рукопис

Робота виконана в Інституті садівництва Української академії

аграрних наук

Офіційні опоненти:

доктор сільськогосподарських наук, професор

Лисанюк Віктор Григорович,

Національний аграрний університет,

кафедра садівництва

доктор сільськогосподарських наук, професор

Гулько Іван Петрович,

Львівський державний аграрний університет,

завідувач кафедри плодоовочівництва

доктор сільськогосподарських наук, професор

Красноштан Анатолій Олексійович,

Уманська сільськогосподарська академія,

проректор з наукової роботи

Провідна установа: Інститут зрошуваного садівництва УААН

Захист відбудеться “22” вересня 1999 р.

о “ 9 ” годині на засіданні спеціальної вченої ради Д 26.004.04 в Національному аграрному університеті за адресою: 252041, Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, корпус № 3, аудиторія № 65.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 252041, Київ-41, вул.Героїв оборони, 11, навчальний корпус 10.

Автореферат розісланий “17” серпня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балабайко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Яблуня є основною плодовою культурою як загалом в Україні, так і в Лісостепу зокрема. Площа яблуневих насаджень у цій зоні становить близько 190 тис. га, з них плодоносних - 84%.

Не зважаючи на високу харчову, дієтичну та лікувальну цінність плодів яблуні, рівень їх виробництва в Україні ще надто низький. Однією з причин цього є низька продуктивність насаджень, яка в Лісостепу за останні роки не перевищує 30-40 ц/га, хоч в окремих господарствах вона становить 120-200 ц/га і більше.

Низька продуктивність садів яблуні в Лісостепу викликана рядом чинників і, насамперед, це стосується прорахунків у виборі ділянок і грунтів під насадження, використання низьковрожайних сортів та підщеп, впровадження трудомістких технологій, незбалансованістю цін на плоди й продукти їх переробки, несприятливими погодними умовами тощо. Тому в найближчі роки основним напрямком підвищення продуктивності насаджень яблуні є всебічна інтенсифікація їх вирощування і, передусім, через інтенсивні системи ведення садівництва, основною ланкою яких є тип саду, основними компонентами якої є підщепа, сорт, схема садіння, форма крони.

Над окремими питаннями цього аспекту працювало немало вчених. Значний вклад у вивчення цих питань внесли вчені України: Васюта В.М., Гулько І.П., Гущин М.Ю., Карпенчук Г.К., Клочко П.В., Майдебура В.І., Попович П.Д., Сєнін В.І., Соловйова М.О., Тарасенко М.П., Татарінов А.М., Шеремет І.П., Шестопаль О.М. та ін. Однак експериментальних досліджень щодо створення цілісних і економічно ефективних технологій вирощування яблуні на різних підщепах до останнього часу в Лісостепу не проводили, про що свідчить наведений у нашій роботі огляд літературних джерел. Останній дав можливість лише окреслити основні напрямки досліджень комплексу питань створення та продуктивного використання інтенсивних типів насаджень яблуні.

Здійснені нами експедиційні обстеження насаджень яблуні виявили, що ряд важливих елементів технології створення і використання інтенсивних типів садів у Лісостепу не відповідають грунтово-кліматичним умовам і потребують докорінного перегляду.

Найповніше використання культури яблуні можливе лише за умов адаптованого її ведення, що передбачає поєднання як максимального використання біологічного потенціалу сортів та підщеп, так і екологічних умов вирощування. Тому важливий сортовий підхід до теоретичного обгрунтування термічного фактору, як показника їх теплозабезпеченості не тільки протягом вегетації, а й для підвищення морозостійкості та зимостійкості. І це покладено в основу для визначення північних меж та районів інтенсивної культури відповідних сортів.

Культура яблуні на клонових підщепах не дістала значного поширення в Лісостепу через слабку морозостійкість підщеп типів М і ММ. Теоретичне обгрунтування градієнтів температури грунту, які призводять до вимерзання кореневої системи підщеп, виділення і наукове обгрунтування нових високоінтенсивних морозостійких підщеп має важливе значення для створення інтенсивних насаджень яблуні та визначення північних меж їх поширення.

Типи насаджень яблуні з розріджено-ярусною кроною та різними типами пальмет через високу капітало- і трудомісткість створення та подальшого догляду не забезпечили досягнення проектних показників. Постало питання теоретичного обгрунтування нових типів насаджень яблуні на насіннєвих, середньорослих, напівкарликових і карликових підщепах, а також на насіннєвих із вставкою слаборослих з формуванням нових округлих малогабаритних і веретеноподібних типів крон. Вони зумовлюють поліпшення генеративної функції та забезпечують слаборослість, скороплідність, сталу врожайність високоякісних плодів з мінімальними затратами праці на їх створення і використання та в кінцевому результаті ефективне використання екологічних, енергетичних, трудових і матеріально-технічних ресурсів. Ці положення визначають актуальність наших досліджень, що особливо важливо в умовах експансії зарубіжних технологій і продукції садівництва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в плані державної програми “Удосконалити існуючі і розробити нові ресурсозберігаючі та екологічно безпечні технології виробництва плодів зерняткових культур високих товарних та санітарно- гігієнічних якостей, в тому числі для оздоровчого, дієтичного і дитячого харчування”. Реєстраційний номер 0194U005642. Під керівництвом автора в 1980-1998 рр. у науковій мережі Інституту садівництва УААН розроблено нові та вдосконалено існуючі технології вирощування інтенсивних яблуневих садів на насіннєвих і клонових підщепах у різних регіонах України.

Мета і завдання досліджень. Основна мета досліджень полягала в обгрунтуванні придатності районів для розміщення культури яблуні, визначенні клонових підщеп придатних для створення скороплідних інтенсивних садів і розробці найдоцільніших з біологічної та ефективних з економічної і енергетичної точок зору нових типів інтенсивних насаджень яблуні для умов Лісостепу України, а також раціональних систем розміщення, формування і обрізування дерев та їх продуктивного використання.

Завдання досліджень зводилося до:

·

· оцінки придатності клонових підщеп для створення скороплідних інтенсивних насаджень яблуні;

· визначення морозостійкості кореневої системи та обгрунтування районів культури яблуні на клонових підщепах;

· розробки та оцінки нових, ефективних типів інтенсивних насаджень яблуні на насіннєвих і різних за силою росту клонових підщепах.

Об’єктом досліджень були нові типи насаджень яблуні; основні традиційні, нові вітчизняні та інтродуковані сорти яблуні (понад 60); насіннєві та клонові підщепи (понад 50).

Наукова новизна роботи. Вперше теоретично встановлені для нових вітчизняних та інтродукованих сортів яблуні мінімуми суми активних температур вище 10 С та кількість днів із середньодобовою температурою вище 15 С, які забезпечують їх нормальний ріст, високу продуктивність і успішну перезимівлю, та визначені райони і встановлені північні межі використання основних сортів яблуні за їх забезпеченістю термічними ресурсами.

Теоретично обгрунтовані та визначені градієнти температури грунту, які призводять до вимерзання кореневої системи насіннєвих і клонових підщеп яблуні в польових умовах, виділені й науково обгрунтовані високоінтенсивні морозостійкі підщепи та встановлені північні межі їх ефективного використання за ступенем морозостійкості кореневої системи.

Встановлені закономірності морозостійкості сортів яблуні залежно від грунтово-екологічних умов вирощування.

Теоретично обгрунтовано механізм позитивного впливу високощільних насаджень яблуні на біологічні процеси в грунті та протистояння його забрудненню різноманітними сполуками, визначено роль мікроорганізмів на підтримку в ньому гомеостазу.

Розроблена система формування і обрізування округлої малогабаритної та веретеноподібної крон, які найпридатніші для збирання плодів вручну та обрізування дерев нових вітчизняних та інтродукованих сортів яблуні з урахуванням їх біологічних особливостей.

Розроблені й науково обгрунтовані нові типи інтенсивних насаджень яблуні на насіннєвих, середньорослих, напівкарликових і карликових клонових підщепах, а також на насіннєвих із вставками слаборослих з формуванням округлих крон - малогабаритної приземкуватої та веретеноподібної, які прискорюють генеративну функцію та затримують вегетативну. В цих типах насаджень оптимізовано об'єм крон та кількість дерев на одиниці площі, які забезпечують слаборослість, скороплідність, сталу врожайність високоякісних плодів з мінімальними затратами праці на їх вирощування.

Розроблені методики визначення критично низьких температур грунту, що призводять до вимерзання кореневої системи підщеп яблуні, які дозволили спростити і прискорити районування клонових підщеп яблуні за оцінкою абсолютного мінімуму температури грунту та морозостійкості їх кореневої системи.

Науково-практичне значення. За результатами досліджень, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду розроблено технології створення і використання високопродуктивних інтенсивних типів насаджень яблуні в Лісостепу України. Ці технології використовуються Державним інститутом проектування садів і ягідників, різними типами господарств зони.

Розроблені автором наукові основи територіального розміщення сортів яблуні та клонових підщеп забезпечують ефективне використання основного засобу виробництва - землі.

Результати багаторічних досліджень автора щодо оцінки клонових підщеп у саду, створення та продуктивного використання нових типів насаджень яблуні, наукові положення, висновки і рекомендації впроваджуються в господарствах на основі науково- практичних видань: “Рекомендації по вирощуванню високих урожаїв сільськогосподарських культур в колгоспах і радгоспах Львівщини” (1968), “Закладання молодих садів” (1969), “Методичні рекомендації по освоєнню схилів під плодові насадження” (1980), “Рекомендації по вирощуванню садів на схилах в УРСР”, “Основи грунтозахисної технології” (1982), “Рекомендації по вирощуванню плодових саджанців в Українській РСР” (1983), “Рекомендації по закладанню і вирощуванню інтенсивних садів в УРСР” (1987), “Створення і продуктивне використання інтенсивних насаджень яблуні” (1997), “Методика економічної оцінки типів насаджень, сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві” (1992), а також монографія та книги автора (1993, 1995, 1999).

Реалізація результатів дослідження проводилася в господарствах Київської, Черкаської, Вінницької, Івано-Франківської, Хмельницької, Харківської, Львівської областей в 1968-1997 рр. на основі розробок і за методичною допомогою автора. В Лісостепу створені та продуктивно використовують нові типи насаджень яблуні з округлою малогабаритною, веретеноподібною і сплощеною малогабаритною кронами та оптимальною щільністю дерев на насіннєвих і різних за силою росту клонових підщепах на площі 3800 га; сади з площинними кронами та щільним розміщенням дерев- 2900 га. Виробнича перевірка нових типів насаджень у дев’яти господарствах зони показала високу їх ефективність. Щорічна врожайність становила, ц/га: в дослідних господарствах Інституту садівництва УААН, його Львівському філіалі, на Краснокутській ДС ІС УААН, КСП “Рославичі” та “Крушинка” Васильківського району Київської області - 250-300, КСП “30-річчя Перемоги” Яготинського району Київської та “Осламово” і “Комунар” Хмельницької областей - 180-220, “Перше травня” Івано-Франківської області - 130-140.

Нові типи інтенсивних насаджень яблуні характеризуються меншою, порівняно з існуючими, капітало- і трудомісткістю, високою економічною ефективністю та енергетичною цінністю продукції, що сприяло поширенню їх у господарствах зони.

Апробація результатів досліджень. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися на міждержавних, республіканських і зональних науково- виробничих конференціях у Москві (1981), Нальчику (1987), Мічурінську (1990, 1991), Варшаві (1994), Мінську (1992, 1993), Львові (1971, 1972), Івано- Франківську (1974, 1976), Мелітополі (1985), Вінниці (1992), Києві (1972- 1997), на науковому симпозіумі в Мінську (1997), на республіканських виробничих нарадах (1973-1997), на координаційних і методичних нарадах галузевого наукового комплексу України, вчених радах Інституту садівництва УААН (1971-1997). Основні матеріали демонструвалися на ВДНГ (Київ, 1988; Москва, 1989).

Особистий внесок здобувача. Особисто автором за темою дисертації розроблена і обгрунтована програма досліджень з проблеми і виконані такі дослідження: встановлена залежність росту і продуктивності яблуні від теплозабезпеченості території та вологозабезпеченості грунту; визначено закономірності морозостійкості дерев основних сортів яблуні від умов вирощування, морозостійкості кореневої системи 54 форм клонових підщеп, впливу останніх на продуктивність яблуневих насаджень. Проведено дослідження, спрямовані на розробку та оцінку нових типів насаджень яблуні на насіннєвих, середньорослих, напівкарликових і карликових клонових підщепах, а також на насіннєвих із вставками стебла слаборослих. Обгрунтовано найдоцільніші з біологічної та ефективні з економічної і енергетичної точок зору конструкції садів, раціональні системи розміщення, формування та обрізування дерев і їх продуктивного використання в Лісостепу.

Вивчено проходження мікробіологічних і біохімічних процесів у чорноземі опідзоленому в різних типах насаджень яблуні у співпраці з доктором біологічних наук В.П.Павленко.

У спільних наукових працях автором розроблені методики та висвітлені основні результати досліджень. У книгах “Як формувати і обрізувати плодові дерева” (1995, 1999 рр.) автором написані глави 1, 2 і 3.

При виконанні дисертаційної роботи наукові консультації надавали доктори с.- г. наук професори В.І.Майдебура, В.С.Марковський та доктор економічних наук професор О.М. Шестопаль.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано: в монографії “Культура яблуні в Україні” (К., Урожай, 1993, 18,3 д.а.), книгах “Як формувати і обрізувати плодові дерева” (К., Урожай, 1995, 9 д.а.), "Як формувати і обрізувати плодові дерева" (доповнене видання, К., Урожай, 1999, 9,8 д.а.) та 43 наукових статтях (25,4 д.а.), з них 22 публікації у наукових збірниках, затверджених ВАК України, в 8 рекомендаціях і методичних розробках (17 д.а.) та інших роботах. Основні публікації наведено в авторефераті.

Автор як виконавець і керівник брав участь у виконанні бюджетних, госпдоговірних науково- дослідних робіт, що знайшло відображення в заключних наукових звітах, обсяг яких становить 45 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 373 сторінках тексту, складається із вступу, 6 розділів, висновків і рекомендацій виробництву, довідок про впровадження у виробництво результатів досліджень, містить 91 таблицю, 16 рисунків. У додатку налічується 28 таблиць, 5 рисунків. Список використаних літературних джерел включає 343 праці, у тому числі 92 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

НАУКОВІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ І ПРОДУКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕНСИВНИХ ТИПІВ НАСАДЖЕНЬ

У розділі характеризується стан інтенсифікації вирощування садів і обгрунтовані теоретичні передумови подальшого її розвитку. Розроблені типи насаджень через високу трудомісткість не забезпечили очікуваного ефекту. А зарубіжний досвід створення таких насаджень, яким би привабливим не здавався, безперечно не можна переносити в практику нашого садівництва без достатнього вивчення.

УМОВИ, ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження, виконані протягом 1962-1998 рр. в Інституті садівництва УААН у грунтово-кліматичній зоні Лісостеп, яка включає зони плодівництва Західний Лісостеп з підзонами Правобережна і Західна та Східний Лісостеп.

Клімат Лісостепу помірно континентальний. Західна частина його вологіша, характеризується м’якою зимою і прохолодним літом, а крайня східна і південно-східна набуває більшої ксеротермічності - тут жаркіше літо, холодніша зима. Тепловий режим характеризується середньою річною температурою 5-5,8; середньою температурою січня мінус 6...-7,5С, середньою температурою липня 17,5-20 С. Абсолютний мінімум на сході досягає мінус 41С, на заході - 36С. Середня тривалість безморозного періоду близько 160-175 днів. Середня річна сума опадів коливається від 500-525 мм на сході до 525-660 мм на заході.

Грунтовий покрив зони представлений близько 160 грунтовими різновидностями, але найпоширенішою є група чорноземів - глибоких, неглибоких і реградованих та опідзолених грунтів - ясно-сірих, сірих, темно-сірих опідзолених і чорноземів опідзолених (Попович П.Д., 1981).

Грунти на дослідних ділянках у КСП “Рославичі” Київської області - чорноземи опідзолені піщано-середньосуглинкові з різним ступенем змитості. Вміст гумусу в орному шарі становить 1,46-2,03 %, рН солеве - 6,6-7,2. Сума обмінних основ - 21,4-22 мг.екв. на 100 г грунту, об'ємна маса - 1,35-1,40 г/см3. Забезпеченість грунту рухомим фосфором - 6,9-8,3, обмінним калієм - 5,4-7,6 мг на 100 г повітряно сухої маси.

Грунти на дослідних ділянках ДГ “Новосілки” ІС УААН - темно-сірі опідзолені середньосуглинкові з різним ступенем оглеєності . Вміст гумусу в орному шарі становить 1,35-1,46%, рН водне - 5,53-5,61, рН солеве - 4,44-4,80, сума обмінних основ - 7,3-9,7 мг. екв. на 100 г грунту, об’ємна маса - 1,42-1,59 г/см3. Забеспеченість грунту рухомим фосфором 6,8-9,8 і обмінним калієм - 7,9-9,2 мг на 100 г повітряно сухої маси.

За роки проведення досліджень сума активних температур вище 10 становила 2229-2954С, кількість днів із середньодобовою температурою вище 15С - 76-126. Особливо несприятливі умови для перезимівлі яблунь складалися взимку 1986-1987 рр., коли температура повітря в січні 1987 р. знизилася до мінус 35, -36С. Кількість опадів за вегетацію перевищувала середню багаторічну (412 мм) на 50-92 мм. Дощі випадали протягом вегетаційного періоду відносно рівномірно, забезпечували помірне зволоження грунту, а в 1978, 1980, 1983, 1986, 1988, 1993 рр. в окремі періоди навіть надмірне.

Методичною основою роботи були експедиційні обстеження, польовий, лабораторно-польовий і виробничий експеримент, який поєднувався з агрохімічними, фізіологічними, біохімічними та економічними методами дослідження.

Вплив екологічних умов на поширення, ріст і продуктивність яблуні вивчали методом експедиційного обстеження насаджень (Шитт П.Г., 1968), а обгрунтування термічних ресурсів для культури сортів за методами Г.Т.Селянинова (1930) і В.П.Попова (1937).

Оцінку клонових підщеп яблуні з різних центрів походження проводили в садах у трьох стаціонарних дослідах. Варіанти включали не менше 24 облікових дерев кожного сорту на підщепі, які розміщали системним методом.

Вивчення морозостійкості кореневої системи 54 насіннєвих і клонових підщеп яблуні проводили в дев’яти польових і лабораторно-польових дослідах шляхом зниження градієнтів температури грунту до критичного рівня та за методикою М.О.Соловйової (1967).

Розробку і оцінку нових інтенсивних насаджень яблуні проводили в одинадцяти стаціонарних дослідах, де вивчали округлі малогабаритні приземкуваті, розріджено-ярусні, веретеноподібні, сплощені крони і вільноростучу пальмету у взаємозв’язку з вивченням площ живлення. Залежно від сили росту дерев різних сортів у варіанти включали на насіннєвих підщепах ширину міжрядь 7, 6, 5, 4 м, відстань у ряду 5, 4, 3, 2 м; на середньорослих, напівкарликових і насіннєвих із вставками слаборослих - відповідно 6, 5, 4 і 5, 4, 3, 2 м і на слаборослих підщепах - 5, 4, 3, 2,5 і 3; 2,5; 2 і 1 м. Досліди закладені методами рендомізованих і системних повторень з розміщенням останніх у два яруси. Кількість облікових дерев у варіанті не менше 26. Повторності чотириразові.

У саду вивчали силу росту дерев, співвідношення і щільність плодових утворень, площу листків, урожайність, характер розміщення кореневої системи, освітленість, фотосинтез та зимостійкість дерев. Проводились обліки метеорологічних умов, фенологічні спостереження, хімічний склад плодів, лежкість, товарні якості продукції та ін.

Використовували загальноприйняті методики проведення польових і лабораторних досліджень. До них належать “Програмно-методичні вказівки по агротехнічних дослідах з плодовими і ягідними культурами” (Мічурінськ, 1956), “Польові досліди з плодовими культурами” (Пірс С.М., 1969), “Методичні вказівки по первинному вивченню клонових підщеп яблуні в саду” (К., 1985) тощо.

Сумарну сонячну радіацію в різних типах насаджень вивчали за допомогою системи піранометрів Янішевського, чисту продуктивність фотосинтезу - за А.С.Овсянніковим (1980).

Відбір грунтових зразків і їх лабораторний аналіз проводили за методикою грунтово-агрохімічних досліджень (“Агрохимические методы исследования почв”, М., “Наука”, 1975).

Статистичну обробку експериментальних даних проводили за Б.А.Доспеховим (1985) із застосуванням персонального комп’ютера IBM PC-486 за відповідними програмами М.О.Бублика (1991). Економічну та енергетичну оцінку сортів, підщеп і різних типів інтенсивних насаджень яблуні визначали за методиками, розробленими О.М.Шестопальом (1994), О.К. Медведовським і П.І. Іваненком (1988).

Для створення високоінтенсивних насаджень яблуні ми розробили округлу малогабаритну (приземкувату) і веретеноподібну крони.

В округлій малогабаритній кроні, на відміну від розріджено-ярусної, у сильно- і середньорослих дерев збільшено кількість гілок у ярусах (у першому - до 4-5, у другому - до 3). У слаборослих дерев закладається три яруси: нижній з 5, другий з 3 і третій з 1-2 гілок. У кроні скелетні гілки нижнього ярусу зберігають домінуюче положення протягом життя дерева, що забезпечує їм слаборослість і скороплідність. Висота дерев на клонових підщепах - 2,5-3 м.

Веретеноподібна крона відрізняється від інших тим, що при її формуванні бічні гілки не відгинають під кутом 60-70, а спрямовують обрізуванням на нижче розміщену гілку. У кроні залишають не менше 10-12 бічних гілок першого порядку, з них 4-5 розміщують у першому ярусі, а решту - без’ярусно по спіралі на відстані 30-40 см одна від одної. Пагони, що виросли за вегетацію, по всій довжині стовбура і з бічних бруньок не вкорочують, за винятком сортів із слабою пагоноутворювальною спроможністю. У цих сортів такі гілки залишають довжиною 50-60 см. Висоту дерев на клонових підщепах підтримують на рівні 2,5-3 м.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ НА РІСТ І ПРОДУКТИВНІСТЬ

НАСАДЖЕНЬ ЯБЛУНІ

Раціональне розміщення насаджень яблуні є одним із заходів ефективного використання природних ресурсів. Відмінності районів зони в рельєфі, термічних ресурсах, вологозабезпеченості, грунтових та інших умов вирощування безпосередньо впливають на загальний розвиток і продуктивність сортів вищеназваної культури і товарні якості плодів. Ступінь відповідності певного комплексу екологічних факторів біологічним вимогам сортів яблуні для реалізації їх потенційної продуктивності є основою для раціонального територіального розміщення насаджень.

Аналіз багаторічних даних стосовно розвитку і врожайності сортів у різних районах Лісостепу показав, що суми активних температур вище 50С не забезпечують одержання агрокліматичних показників, які можна було б прийняти за біологічну константу теплозабезпеченості сортів.

Тривалість періоду від закінчення цвітіння до настання знімальної стиглості плодів у конкретних умовах вирощування є постійним показником і становить для літніх сортів 68-75, осінніх - 85-105 і зимових - 105-135 днів.

Найстабільнішим показником для визначення потреби сортів у теплі за період від закінчення цвітіння до настання знімальної стиглості плодів є сума активних температур вище 10 0С. Вона є важливою для загальної оцінки розвитку сортів яблуні протягом вегетаційного періоду. Період інтенсивної вегетації за тривалістю періоду з середньодобовою температурою вище 15 0С є важливим показником не тільки теплозабезпеченості сортів протягом вегетаційного періоду, але й для визначення зимостійкості їх у суворі зими.

Багаторічні дослідження дали можливість визначити мінімуми суми активних температур вище 10 0С та кількість днів із середньодобовою температурою вище 15 0С, які забезпечують проходження основних фенофаз розвитку, нормальний ріст дерев, високу продуктивність і успішну перезимівлю. Для літніх сортів ці показники становлять - відповідно 1800-2000 0 і 70-80 днів, осінніх - 2000-2300 0С і 80-90 днів і для зимових - 2300-2700 0 і 90-120 днів. Встановлено, що запаси тепла в зоні цілковито забезпечують вирощування високоякісних плодів літніх та осінніх сортів яблуні. Окремі теплолюбні зимові сорти тут мають північну межу промислової культури, яка встановлюється за 90 %-ною забезпеченістю теплом. У сортів Ліберті, Новосілківське зимове, Перлина київська, Присцілла і Аскольда вона збігається з положенням ізотерми з сумою активних температур вище 10 0С 2450 0 і кількістю днів із середньодобовою температурою вище 15 0С 90-95, Рубінове Дуки, Спартан і Флоріна - відповідно 2500 0 і 95-100 днів, Аурелія, Росавка і Уманське зимове - 2600 0 і 105-110 днів, у Голден делішес і Ренет Симиренка - 2750 0 і 120-125 днів.

У районах, де термічні ресурси недостатні для формування плодів в окремих зимових сортів, не проявляється властива їм продуктивність, а плоди характеризуються низькою якістю і втрачають конкурентоспроможність. Зниження суми активних температур вище 10 0С на 100 0 нижче встановленого мінімуму зменшує у плодах теплолюбних зимових сортів яблуні масу на 10-15% , сухих розчинних речовин і загальну кількість цукрів - на 0,7-1,2 %.

Аналіз умов зволоження в Лісостепу показав, що за вегетаційний період з 1 га плодоносного саду витрачається на водоспоживання близько 3500-5000 м3 води, а кількість атмосферних опадів за цей період становить, мм: в Західному Лісостепу - 400-450, Східному - 300-325, або 3000-4500 м3/га. Певну кількість атмосферних опадів компенсують зимові запаси, які в метровому шарі грунту до початку вегетації у Західному Лісостепу становлять 175-200, Східному - 150-175 мм загальної вологи. Запаси вологи в грунті в насадженнях яблуні в південних районах зони доцільно компенсувати зрошенням.

У садах із зрошенням, особливо на карликових підщепах, підвищуються врожайність і зимостійкість дерев яблуні. На ділянках з вологістю грунту 80 % НВ урожайність сортів на підщепі М 9 при розміщенні дерев 4 х 3,5 м була в межах 288-321, 4 х 1,5 м - 316-458 і 4 х 0,5 м - 400-600 ц/га, або на 38,8-104,5 % вища, ніж у насадженнях з природним зволоженням.

Для культури яблуні в зоні використовується досить широкий діапазон орографічних місцеположень і грунтів. Однак далеко не всі вони однаковою мірою забезпечують нормальні умови для росту і плодоношення яблуні.Територія вододілів та безстічні рівнинні ділянки без поверхневого або внутрішньогрунтового стоку непридатні під насадження яблуні, що нами зафіксовано в багатьох господарствах цієї зони.

Найсприятливіші умови для росту і плодоношення яблуні в Лісостепу складаються на узвишшях, добре дренованих і зволожених рівнинних ділянках.

Під сади можна успішно використовувати схили різної експозиції крутістю до 15-16 0, де основна роль їх високої продуктивності належить тепло- і вологозабезпеченості та грунтовим умовам.

За умов високої забезпеченості теплом і вологою в Правобережній підзоні вплив експозицій менш виражений. Яблуня на схилах всіх напрямків добре росте і плодоносить. У 17-річних насаджень Кальвіля снігового, розміщених на схилах західної та північної експозиції крутістю 14-160, окружність штамба становила 72-76 см, а урожайність - 208-385 ц/га, що на 12- 18 % була вищою, ніж у садах на південних схилах.

У західних і північних районах цієї зони, де вологи достатньо, а тепло знаходиться в мінімумі, найсприятливіші умови для росту і плодоношення зимових сортів яблуні складаються на південних і західних схилах крутістю до 15-16 0, які краще забезпечені теплом. На менш забезпечених ним східних і північних схилах урожайність була на 41,7-47,1 % нижчою, ніж на рівнині.

У Східному Лісостепу, де волога грунту мінімальна, а тепло оптимальне, кращі показники росту і продуктивності відзначено в дерев на схилах крутістю 12-150 північного, північно-західного та західного напрямків та на рівнині. На цих місцеположеннях урожайність насаджень зимових сортів становила 152,6-213 ц/га, або на 25,1-74,6 % вище, ніж на південному схилі. На південних і південно-східних схилах відзначено найбільше пошкодження дерев сонячними опіками (41,2-48,5 %).

Рівень родючості грунту під насадження яблуні визначається товщиною кореневмісного шару (150-180 см), реакцією грунтового розчину (рН 4,5-6,5), об'ємною масою (1,30-1,55 г/см3), вмістом гумусу (1,5-4,5 %), а обмежується глибиною залягання непроникних для коренів щільних порід (1,2-1,5 м), вмістом карбонатів (понад 8 %), рівнем підгрунтових вод (1,0-1,5 м), рівнем аерації (менше 6-9 %) тощо.

Найвищу продуктивність основних сортів яблуні відзначено в садах, розміщених на темно-сірих опідзолених і сірих лісових грунтах, чорноземах опідзолених, вилугуваних і типових середнього та легкого гранулометричного складу. Середня врожайність за 6 років плодоношення на цих грунтах в 20-22-річних насадженнях становила, ц/га: Кальвіля снігового - 413,3-573,4, Джонатана - 286,7-332,0. Найбільшу окружність штамба відзначено в дерев сортів Кальвіль сніговий і Джонатан, розміщених на темно-сірих опідзолених грунтах і чорноземах опідзолених, вилугуваних і типових.

Основна маса коренів (близько 90 % маси і 70 % їх довжини) на чорноземах опідзолених, темно-сірих і сірих опідзолених грунтах рівномірно освоює верхні шари грунту в шарі 0-80 см, ясно-сірих - до 0-100 см. Довжина коренів поступово зменшується у цих грунтах до глибини 140-150 см.

Дерева яблуні на чорноземах опідзолених глеюватих, сірих опідзолених глеюватих середньосуглинкових і на темно-сірих опідзолених середньосуглинкових на елювії вапняків характеризувалися слабким ростом і низькою врожайністю.

Чорноземи карбонатні при наявності в метровому шарі карбонатів понад 8 % не забезпечують проектної врожайності насаджень яблуні (100-140 ц/га).

Таким чином, лугово-чорноземні, а також слабопідзолисті грунти суглинкового гранулометричного складу з чіткими ознаками оглеєння в межах півтораметрового шару без докорінної меліорації не відповідають завданням інтенсивного садівництва.

Отже, різна адаптована властивість сортів визначає їх поширення, продуктивність і зимостійкість в зоні.

ВПЛИВ ПІДЩЕП НА РІСТ І ПРОДУКТИВНІСТЬ ЯБЛУНІ

Ріст дерев. Після закінчення формування крони висота дерев на слаборослих підщепах становила 2,4-2,7 м, напівкарликових і середньорослих- 2,6-3,2 і на сіянцях Антонівки - 2,8-3,5 м.

Крони дерев освоюють відведену площу живлення у 7-річному віці, %: на карликових підщепах - на 53-60, напівкарликових - 46-59, середньорослих - на 35-39,2, у 10-річному - відповідно на 62-73, 51-70 і 45-55.

Об’єм продуктивної крони на 1 га у дерев на карликових підщепах та з вставкою слаборослих збільшується на 23,3-27,5 % порівняно із насадженнями на насіннєвій підщепі.

У дерев різного віку площа поперечного перерізу штамба на слаборослих підщепах становила 41-69 %, на середньорослих - 52,5-86,9 % від дерев на насіннєвій.

Площа листків на 9-10-річному дереві становила, м2: на карликових підщепах - 22-24, напівкарликових - 24-34, середньорослих - 32-39 і сильнорослих - 34-41, а на 1 га площі саду - відповідно 27,3; 18,2 і на сіянцях Антонівки - 17,2 тис.м2.

Найвищу чисту продуктивність фотосинтезу відзначено у дерев на карликових підщепах з округлою кроною. У дерев на М 9 цей показник збільшився на 76,6 % порівняно з деревами на сіянцях Антонівки.

Розміщення кореневої системи. В дерев на підщепах 62-396 і ММ 106 загальна довжина коренів була на 11,2 і 14,8 % більшою, ніж відповідно на М 9 і 54-118. Основна маса коріння дерев на М 9 сконцентрована в шарі глибиною 0-50, на 62-396 - 0-70, на 54-118 і ММ 106 - 0-80 см, а в гори-зонтальному напрямку в радіусі - відповідно 1,0, 1,2 і 1,5 м. Найрівномірніше розміщуються корені дерев на підщепах 62-396, 54-118 і ММ 106.

Урожайність насаджень. Дерева основних сортів вступали у плодоношення на клонових підщепах на 2-4 роки раніше, ніж на насіннєвих. Найвищу врожайність за перші 8-11 років плодоношення в Правобережному Лісостепу відзначено в насадженнях на підщепах М 9, парадизці полтавській № 1, 62-396, 57-476, М 3, ММ 102 і ММ 106 (табл.1). За роки досліджень урожайність сортів Рубінове Дуки, Зимове лимонне, Антор, Кальвіль сніговий на підщепах 54-118, 57-545, 57-490 була вищою на 41,6-88,7 %, а на М 9, 57-257, 57-476, 62-396, М 3, ММ 102, ММ 106 та сіянцях Антонівки з проміжними вставками слаборослих підщеп (парадизка Будаговського, 57-491, 3-3-35, 2-46-146) більшою в 1,3-2,6 раза порівняно з насадженнями на сіянцях Антонівки.

У південних районах Західного Лісостепу високою була врожайність сортів Айдаред, Глостер і Джонаголд на підщепі М 9 (356-460 ц/га), Мантуанське на 62-396 (346), Яскраве і Рубінове Дуки на ММ 106 (306-311 ц/га). В західних районах цієї зони у дерев на підщепах М 4, М 26 та із вставкою М 9 вона була в межах 143,6-191,3 ц/га.

У Східному Лісостепу за врожайністю виділилися сорти Слава переможцям і Мекінтош на 62-396 (196-242 ц/га) , Спартан, Лобо, Харківське на 54-118 та із вставками 58-146, 58-238 (299-486 ц/га).

Підвищення врожайності дерев на клонових підщепах зумовлено тим, що у них щільність плодових утворень була на 40,2-69,4 % більшою, ніж на насіннєвих.

На створення 1 га насаджень на напівкарликових (57-545) і карликових (57-476) підщепах та на насіннєвих із вставкою слаборослих (парадизка Будаговського) капітальні вкладення були більшими на 9,4-28,3 %, витрати праці - на 28,9-86,1 % порівняно із садами на сіянцях Антонівки. В таких насадженнях підвищується врожайність на 56,0-223,1 %, збільшується прибуток з 1 га в 2,2-3,6 раза, знижуються витрати праці на 1 ц плодів на 8,3-10,0 % та скорочується строк окупності капітальних вкладень.

Якість та хімічний склад плодів. Частка плодів вищого і першого товарного сорту в сортів яблуні на слабо- і середньорослих підщепах у період

Таблиця 1. Урожайність яблуні сорту Рубінове Дуки на клонових підщепах.

Садіння 1980 р., КСП “Рославичі” |

Схема | Урожайність за роками, ц/га

Підщепа | садін-ня,

м | середня за 1983-1985 |

1986 |

1987 |

1988 |

1989 |

1990 |

1991 |

1992 |

1993 | середня за 1986-1993

Сіянці Антонівки

(контроль) |

5 х 4 |

42,8 |

185,0 |

38,0 |

129,5 |

288,0 |

77,4 |

0 |

120,0 |

286,7 |

140,6

А 2 | 4 х 3 | 80,3 | 309,4 | 51,6 | 479,0 | 314,0 | 241,0 | 0 | 166,6 | 331,1 | 236,6

М 3 | 4 х 3 | 76,6 | 234,1 | 95,8 | 432,3 | 360,2 | 252,6 | 89,1 | 171,6 | 373,2 | 251,1

Дусен Марголіна | 4 х 3 | 101,6 | 264,1 | 101,0 | 464,0 | 364,6 | 272,7 | 100,0 | 160,7 | 298,7 | 253,2

М 7 | 4 х 3 | 89,2 | 152,5 | 74,1 | 319,0 | 240,8 | 212,8 | 65,0 | 129,1 | 321,7 | 189,4

ММ 102 | 4 х 3 | 86,3 | 196,6 | 104,1 | 417,3 | 380,7 | 294,8 | 81,6 | 164,1 | 385,6 | 253,1

ММ 104 | 4 х 3 | 75,6 | 325,7 | 61,6 | 484,8 | 324,5 | 194,9 | 50,8 | 174,9 | 339,6 | 244,6

ММ 106 | 4 х 3 | 75,2 | 280,0 | 91,6 | 544,8 | 285,7 | 192,1 | 94,1 | 192,4 | 365,6 | 255,8

СК 2 | 4 х 3 | 127,5 | 107,5 | 50,6 | 511,3 | 325,2 | 144,9 | 81,6 | 158,2 | 324,9 | 213,0

М 9 | 4 х 2 | 128,6 | 297,5 | 92,5 | 462,5 | 406,5 | 274,6 | 140,0 | 230,0 | 347,5 | 281,4

Парадизка полтавська № 1 |

4 х 2 |

112,9 |

485,6 |

80,8 |

435,0 |

340,5 |

200,7 |

125,0 |

206,3 |

375,0 |

281,1

К 1 | 4 х 2 | 71,3 | 158,0 | 32,5 | 206,2 | 275,6 | 253,7 | 112,5 | 182,0 | 350,0 | 196,3

НІР05 | 25,7 | 14,9 | 30,9 | 31,0 | 20,4 | 23,5 | 17,4 | 19,2

вступу в плодоношення становила 89-93,2, у період максимального плодоношення - 83,1-85,6 %. Високі товарні якості плодів були у дерев на підщепах ММ 106, 57-490, М 3, ММ 102 (плоди вищого і першого товарних гатунків - 85,6-91 %).

Вміст сухих розчинних речовин залежно від підщепи становив 12,7-15,8 %, загальна кількість цукрів - 9,49-14,8 %, вітаміну С - 3,15-5,51 мг% на 100 г свіжої маси, кислотність - 0,45-0,75 %. Найбільша кількість сухих розчинних речовин у плодах була в дерев на підщепах М 9, 57-476, 57-545 та сіянцях Антонівки із вставкою парадизка Будаговського, а загальна кількість цукрів - на М 9, 57-545 та на сіянцях із вставкою парадизка Будаговського.

Морозостійкість кореневої системи. Залежно від умов вирощування, в яких відбувається підготовка дерев до зими, корені сіянців Антонівки, вегетативних підщеп парадизка Будаговського, 62-396, 57-476, парадизка полтавська № 1, 57-491, 57-490, 54-118, 57-545, 57-233, 58-146, 58-238, 3-3-35, 272, 282, ІС-2-7, Д 487, Д 1071, А 2, ММ 109 витримують без пошкодження або з незначним пошкодженням зниження температури грунту до мінус 120...-13 0С, Антонівка Золотий монах, М 3, М 10, М 11, М 26, Д 471, Д 1102, Д 1046, Д 1161, ДОН-70-456 до мінус 11о...-12С,М 2, М 4, дусен Марголіна, М 5, М 7, ММ 102, ММ 103, ММ 104, ММ 105, ММ 106, Р 1, Р 2, Р 22, Р 59, Р 60, Е 19, Е 56, Е 63, ДОН 70-49, СК 2 - до мінус 10 0...-11С, а М 8 і М 9 до -9 0...-10 0С. Встановлена північна межа промислової культури яблуні в Лісостепу на підщепі М 9, яка збігається з положенням ізолінії температури грунту на глибині 20 см мінус 9-10 0С, на підщепах 62-396 і 54-118 -12-13 0С і на ММ 106 -10-11 0С.

РОЗРОБКА ТА ОЦІНКА НОВИХ ТИПІВ ІНТЕНСИВНИХ НАСАДЖЕНЬ ЯБЛУНІ НА НАСІННЄВИХ І КЛОНОВИХ ПІДЩЕПАХ

В розділі викладено результати розробки та оцінки нових типів насаджень яблуні на насіннєвих, середньорослих, напівкарликових, слаборослих клонових підщепах, на насіннєвих із вставками слаборослих з округлими, сплощеними і плоскими кронами у взаємозв’язку з вивченням площ живлення.

Водний і поживний режими та активність мікробіологічних процесів у грунті. Водний режим грунту за 1976-1990 рр. характеризувався як оптимальний. У варіантах із щільним розміщенням дерев (5 х 3-4 м) вологи і нітратного азоту в метровому шарі грунту було - відповідно на 1,5-4,2 і 11,1-23,5 % менше, ніж у насадженнях з рідшою схемою садіння (7 х 5 м), що не впливало негативно на їх ріст і продуктивність. Забезпеченість грунту рухомим фосфором за цей період становила від 6,2 до 17,9, обмінним калієм - від 6,2 до 12,2 мг на 100 г повітряно сухої маси. У варіантах із щільним розміщенням дерев ці показники були дещо меншими.

Біологічні процеси в чорноземі опідзоленому відбуваються активніше в насадженнях із щільним садінням дерев на насіннєвих і клонових підщепах. Загальна біогенність