НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ЛЕПАК РОМАН ІВАНОВИЧ

УДК 336.71:658

ФОРМИ ФІНАНСОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАНКІВ І ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність 08.00.08 – Гроші, фінанси і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Алєксєєв Ігор Валентинович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри фінансів

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор

Брюховецька Наталія Юхимівна,

Донецький університет економіки і права,

Партин Г.О., к.е.н., доцент

Університету банківської справи

Національного банку України,

декан фінансово-економічного факультету

Захист відбудеться “12” червня 2008 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.154.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул.Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий “08” травня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, к.е.н. І.З.Сторонянська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В ринкових умовах необхідність забезпечення високого рівня ефективності господарювання посідає центральне місце в економічній політиці держави, формує стратегію діяльності виробничо-господарських структур. Досягнення стійких тенденцій економічного зростання безпосередньо пов’язане з активізацією роботи підприємств, постійним системним оновленням основних фондів, підвищенням конкурентоспроможності продукції, створенням потужної банківської системи.

Активна участь фінансово-кредитної системи у забезпеченні економічного розвитку країни вимагає, зокрема, тісної співпраці підприємств з тією її частиною, що найтісніше пов’язана із обслуговуванням суб’єктів господарювання в ринковій економіці – комерційними банками.

Система “комерційний банк – підприємство” набуває визначального значення в умовах стабілізації економічної ситуації в Україні. Значення підприємства як первинної ланки у структурі національної економіки та головного структуроутворюючого елементу цієї системи обумовлено посиленням інвестиційного та інноваційного попиту на ринку капіталу.

Комерційні банки, як фінансово-забезпечувальна складова цієї системи, виконуючи увесь спектр банківських операцій, уможливлюють ефективну виробничу діяльність інших господарюючих суб’єктів у різних секторах економіки і забезпечують тим самим безперервність суспільних відтворювальних процесів.

Питання взаємодії підприємств і банків в Україні як передумови ефективного фінансування інноваційного розвитку економіки досліджували Алєксєєв І.В., Амоша О.І., Аптекар С.С., Барановський О.І., Буряк П.Ю., Березовик В., Брюховецька Н.Ю, Вовчак О.Д., Вожжов А.П., Геєць В.М., Дзюблюк О.В., Захарін С.В., Зимовець В.В., Іщук С.О., Кизим М.О., Ковалюк О.М., Козоріз М.А., Корнєєв В.В, Косова Т.Д., Крамаренко Г.О., Крупка М.І., Кузнєцова А.Я., Кузьмін О.Є., Лігоненко Л.О., Мороз А.М., Омелянович Л.О., Орлов О.О., Осецький В.Л., Партин Г.О., Пересада А.А., Реверчук С.К., Слав’юк Р.А., Смовженко Т.С., Стубайло Т.С., Черваньов Д.М., Чумаченко М. та інші вчені-економісти.

Серед російських вчених проблемами співпраці фінансово-кредитної системи та промислових підприємств займалися: Єгорова Н.Е., Ігоніна Л.Л., Ільїн М.С., Масленченков Ю.С., Раскатов А.В., Сергєєв Л.В., Смулов А.М., Тріфілова А.А., Чекмарьова Е.Н. та інші.

Попри наявність численних ґрунтовних публікацій із проблем фінансового забезпечення потреб суб’єктів господарювання на етапі переходу до ринку, а згодом – і на етапі інноваційного розвитку економіки, потрібно відзначити, що нині гостро бракує науково обґрунтованих методологічних засад посилення фінансової взаємодії банків із підприємствами реального сектору економіки та використання нових методологічних принципів і методичних підходів для побудови ефективної взаємовигідної співпраці банків і підприємств як складових економічної системи України. Актуальним вважаємо проведення системного дослідження особливостей формування ефективної фінансової взаємодії банків і реального сектору економіки та обґрунтування методологічних засад стратегічного партнерства банків і підприємств.

Теоретичне і практичне значення вирішення проблем в системі “банк-підприємство” зумовили вибір теми дисертації, окреслили її завдання та структуру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота за своїм спрямуванням відповідає науково-дослідній тематиці кафедри фінансів Національного університету “Львівська політехніка”: “Проблеми фінансово-кредитного регулювання інноваційного розвитку виробничо-господарських структур”(номер д/р 0106U000027).

Матеріали наукового дослідження використані при розробленні держбюджетних тем Національного університету “Львівська політехніка” ДБ/87ВГС “Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур” (№ ДР 0104U002289), ДБ/100ПФГ “Розробка фінансових та організаційних засад участі підприємств, кредитних і фінансових установ у діяльності промислово-фінансових груп” (№ ДР 0198U007150) та ДБ/ІНВЕСТ “Формування умов забезпечення інвестиційної привабливості підприємств та механізмів залучення іноземних інвестицій” (№ ДР 0102U001182). Автором при розробці зазначених тем досліджувались перспективні напрямки співпраці підприємств і банків в межах виробничо-господарських структур та промислово-фінансових груп, зокрема, при подоланні кризових явищ у фінансово-господарській діяльності підприємств, а також у сфері лізингу.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних засад ефективної фінансової взаємодії банків і підприємств, розробка методичних підходів та практичних рекомендацій щодо побудови партнерських відносин між банками і промисловими підприємствами на шляху до інноваційної моделі економічного зростання.

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

дослідити передумови та теоретичні засади формування відносин банків із промисловими підприємствами на сучасному етапі розвитку української економіки;

розкрити зміст основних понять фінансової взаємодії банків і підприємств;

показати роль комерційних банків як ключового елемента фінансового ринку України;

виявити і дослідити основні проблеми фінансової взаємодії банківського і промислового секторів економіки;

провести системний аналіз множини факторів, що впливають на формування умов ефективної взаємодії банків і підприємств на сучасному етапі розвитку української економіки;

дослідити особливості фінансової підтримки банками промислових підприємств на шляху подолання наслідків кризових явищ та на етапі інноваційного оновлення виробництва;

проаналізувати та визначити переваги сучасних форм і методів фінансової взаємодії банків та підприємств, а також перспективних видів фінансування та інвестування банками потреб реального сектору економіки;

розробити методологічні засади стратегічного партнерства банків і підприємств та визначити головні напрямки практичної реалізації запропонованого методологічного підходу щодо формування умов і створення системи ефективної співпраці банків і підприємств на засадах балансу економічних інтересів і взаємної вигоди.

Об’єктом дослідження є форми, методи та моделі співробітництва комерційних банківських установ України та підприємств.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, методичні засади та прикладні положення фінансової взаємодії банків і підприємств на засадах стратегічного партнерства .

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу досліджень склали праці вітчизняних і зарубіжних вчених та дослідників у галузі фінансів і банківської справи, присвячені проблемам стимулювання та фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України, а також наукові публікації з питань макро- і мікроекономіки, стратегічного менеджменту. Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних щорічників; статистичні дані, що публікуються Національним банком України та іншими державними міністерствами і відомствами; публікації у вітчизняних та зарубіжних періодичних виданнях. При написанні дисертаційної роботи застосовувались загальнонаукові прийоми та методи дослідження: системного підходу і системного аналізу – для розкриття передумов фінансової взаємодії банків і підприємств, визначення ролі комерційних банків як ключового елемента фінансового ринку, вивчення причин існуючого розриву між фінансовим і реальним секторами економіки, визначення найбільш впливових факторів формування ефективної взаємодії банків і підприємств, дослідження особливостей фінансової підтримки банками підприємств в умовах трансформації економіки, розробки методологічних засад стратегічного партнерства банків і підприємств та оцінки складових загального ефекту для учасників партнерської взаємодії і держави; метод порівняння – при проведенні економетричного аналізу фінансової взаємодії банків і підприємств, дослідженні проблем налагодження ефективної взаємодії фінансового і реального секторів економіки, вивченні особливостей інноваційної діяльності українських підприємств, дослідженні сучасних і перспективних форм і методів фінансової взаємодії банків і підприємств; метод економіко-математичного моделювання – для проведення комплексного аналізу впливу макроекономічних факторів та факторів банківської діяльності на збільшення обсягів довгострокового кредитування банками суб’єктів господарювання.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі сформульовані та обґрунтовані результати, наукова новизна яких полягає у наступному:

а) вперше:

§ запропоновано і обґрунтовано методологічний підхід до формування умов ефективної фінансової взаємодії банків і підприємств, що ґрунтується на засадах стратегічного партнерства і має на меті посилення конкурентних позицій обох партнерів на ринку, підвищення ефективності їх діяльності, повніше використання їхнього внутрішнього потенціалу та ринкових можливостей;

б) удосконалено:

§ зміст поняття “стратегічне партнерство” як стійкої форми двосторонньої фінансово-господарської співпраці, що ґрунтується на визначених принципах і може передбачати, у тому числі, часткове делегування окремих управлінських функцій підприємства банку без взаємної участі у капіталі;

§ методичний підхід до визначення найбільш впливових і, водночас, статистично значущих факторів, що характеризують сучасний стан фінансових відносин комерційних банків і підприємств та визначають умови їх ефективної фінансової взаємодії на етапі становлення інноваційної моделі розвитку української економіки;

§ метод структурного аналізу системного ефекту від практичної реалізації методологічних засад стратегічного партнерства, що доводить переваги цієї форми фінансової взаємодії для банків, підприємств та держави в цілому;

в) отримали подальший розвиток:

§ модель мережевої взаємодії багатофілійного комерційного банку та підприємства з горизонтальною структурою управління, що дозволить підприємствам максимально використовувати переваги стратегічного партнерства, а також можливості своїх мережевих структур для посилення ринкових позицій при одночасному забезпеченні належного рівня фінансової дисципліни;

§ методичний підхід до визначення доцільності створення промислово-фінансових груп в Україні для обмеженого числа найбільших та ключових підприємств в економіці.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання розроблених в процесі дослідження форм і механізмів для розвитку взаємовигідних відносин підприємств реального сектору економіки і комерційних банків. Розвиток двосторонніх взаємовідносин банку і підприємства на засадах стратегічного партнерства забезпечує істотне удосконалення фінансової інфраструктури його діяльності і матиме реальний економічний ефект.

Використання на практиці пропонованих в дисертації рекомендацій позитивно вплине на підвищення рівня фінансової співпраці банків і підприємств, вдосконалення методів фінансування інвестиційних та інноваційних проектів в українській економіці.

Ряд рекомендацій щодо організації співпраці з банком на принципах стратегічного партнерства знайшли практичне застосування на Державному підприємстві “Львівський державний ювелірний завод” (довідка про впровадження №1752/20 від 16.11.2007 р.). Запропоновані у дисертаційній роботі рекомендації щодо обслуговування підприємств з розгалуженою збутовою мережею були використані у практичній діяльності ВАТ “КРЕДОБАНК”, а пропозиції щодо налагодження стійких двосторонніх відносин з клієнтами-юридичними особами враховані при розробці його стратегічного плану розвитку (довідка про впровадження № 20-12140/07 від 23.11.2007 р.).

Такі матеріали дисертаційного дослідження, як концепція стратегічного партнерства банків і підприємств, системний аналіз ключових чинників формування умов ефективної співпраці банків і підприємств на етапі структурної трансформації економіки, форми і методи активізації банками інвестиційного кредитування використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін кафедри фінансів Національного університету “Львівська політехніка” (довідка про впровадження № 68-14-734 від 12.11.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи, висновки та пропозиції доповідались на всеукраїнській студентській науковій конференції “Стратегія і тактика діяльності підприємства в сучасних умовах (м. Київ, 27-28 квітня 1998 р.); науково-практичній конференції “Проблеми розвитку фінансової системи та обліку” (м. Львів, 28 березня 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Вплив ринку і державного регулювання на розвиток фінансово-кредитної системи України” (м. Харків, 16 травня 2003 р.); II всеукраїнській науково-практичній конференції “Економічні проблеми ринкової трансформації України” (м. Львів, 19 листопада 2003 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розвитку підприємств та нових економічних структур у сучасних умовах” (м. Донецьк, 20-21 травня 2004 р.). Наукові результати дослідження обговорені й отримали позитивну оцінку на наукових семінарах кафедри фінансів Інституту економіки і менеджменту Національного університету “Львівська політехніка”.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в 13 наукових працях загальним обсягом 4,67 д.а. (з них особисто автору належить 4,26 д.а.). Із загального числа публікацій у виданнях, віднесених ВАК до фахових, опубліковано 8 статей загальним обсягом 3,73 д.а. (з них особисто автору належить 3,39д.а).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 180 сторінках, включає 17 таблиць та 7 рисунків, з яких 1 таблиця займає площу цілої сторінки, складається із вступу, трьох розділів та висновків. Список використаних джерел налічує 165 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовані мета і завдання дослідження, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

В першому розділі “Теоретичні основи фінансової взаємодії банків і підприємств” проведено дослідження передумов та розвитку фінансової взаємодії банків і підприємств, розкрито роль комерційних банків як ключового елементу фінансового ринку, проаналізовано проблеми і причини, що перешкоджають налагодженню ефективної співпраці банків з реальним сектором економіки.

На основі огляду вітчизняних та зарубіжних публікацій зазначається, що пошук шляхів взаємовигідної співпраці між банками та підприємствами є одним з найважливіших завдань економічної науки та практики, від якого залежать ефективність і тривалість процесів оздоровлення реального сектору економіки та його подальший розвиток. В роботі проведено аналіз теоретичних засад формування системи ефективної співпраці банків з промисловими підприємствами як передумови зростання економіки та забезпечення її стійкості.

Для розкриття сутності фінансової взаємодії банків і підприємств автором запропоновані визначення таких ключових понять як форма, модель та метод фінансової взаємодії банку з підприємством. З наведених у роботі визначень випливає, що поняття “фінансова взаємодія банків і підприємств” є системним і багатоаспектним, а отже, потребує всебічного і різнопланового дослідження складових цієї системи в межах єдиного економічного простору.

Однією з основних характеристик збалансованого економічного зростання в Україні, на думку автора, має бути встановлення і збереження раціональної пропорції фінансового та реального секторів в структурі національної економіки.

На основі загального аналізу банківської системи України та її другого рівня – комерційних банків, що засвідчив стрімке нарощування активів і, відповідно, фінансового потенціалу банківської системи в період 2000-2006 рр., а також основних тенденцій розвитку реального сектору економіки у цей період автор приходить до висновку про існуючий розрив між банківським та реальним секторами економіки. Основними індикаторами цього розриву є від’ємна різниця між середньою рентабельністю промислових підприємств (5,8% у 2006 р.) і середньою ставкою кредитування у національній валюті (15,1% у 2006 р.), що обумовило низький платоспроможний попит підприємств на кредитні ресурси банків; високі кредитні ризики, що стало однією із головних причин зміщення пріоритетів банків із виробника на споживача (обсяги кредитів, що було надано фізичним особам у 2006 р. перевищують обсяги кредитування підприємств промисловості у 1,5 рази), і недостатня частка довгострокових кредитів у кредитному портфелі українських банків (у 2005 р. вона складала лише 62%, а у 2006 р. зросла до 65%).

Особлива роль у системному розв’язанні головних причин, що консервують розрив між банківським і промисловим секторами економіки, покладалась на створення у 2004 р. Українського банку реконструкції і розвитку (УБРР) як особливої форми впливу держави на стимулювання фінансової підтримки інвестиційно-інноваційних процесів на українських підприємствах. Проте ознайомлення з матеріалами перевірки аудиторами Рахункової палати використання державних коштів та активів під час створення УБРР, яка відбулася у 2005 р., дозволило зробити висновок про те, що обрана модель створення та функціонування УБРР не лише не дозволила досягти поставлених урядом завдань (розвитку інноваційної інфраструктури і розширення можливостей фінансового забезпечення інноваційної діяльності), але й частково спотворила ідею створення ефективного Банку розвитку.

За оцінками автора, в Україні основою для створення Банку розвитку має стати ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” як один із банків-лідерів вітчизняного банківського ринку, що повністю належить державі. Створення на його основі Банку розвитку дозволить поєднати професійний відбір ефективних інвестиційних проектів у реальному секторі економіки з вигідними для підприємств-позичальників умовами довгострокового кредитування під проценту ставку, наближену до ставки рефінансування Національного банку України (НБУ).

Діяльність Банку розвитку має здійснюватись на основі державних інвестиційних програм та програм інноваційного розвитку економіки. Перспективною та потенційно високоефективною формою розподілу інвестиційних ресурсів Банком розвитку є організація такого розподілу на конкурсних засадах.

Гнучка державна політика в сфері підтримки і удосконалення взаємодії між підприємствами реального сектору економіки та банками має значний потенціал для активізації інвестиційних процесів в економіці. НБУ та державні органи влади мають всі необхідні можливості для того, щоби через створення ряду нових інститутів та інструментів підвищити та структурувати якість зобов’язань реального сектору економіки.

Автором пропонується пріоритетне використання таких інструментів як компенсація з державного або місцевих бюджетів частини відсоткової ставки за довгостроковими кредитами в інвестиційну діяльність та розширення практики рефінансування комерційних банків з боку НБУ. Також надзвичайно важливою є роль держави у забезпеченні умов для ефективної взаємодії підприємств і банків, що передбачає, зокрема, захист інтересів саме комерційних банків як кредиторів.

У другому розділі “Аналіз стану, особливостей і форм фінансової взаємодії банків і підприємств на шляху до інноваційної моделі економічного зростання” проведений комплексний аналіз сучасного стану фінансових відносин комерційних банків та підприємств з використанням множинної економетричної моделі, досліджено особливості фінансової підтримки банками промислових підприємств на сучасному етапі розвитку економіки, проаналізовано сучасні та перспективні форми фінансової взаємодії банків і підприємств.

Зростання обсягів промислового виробництва та валового внутрішнього продукту, ефективне фінансування економічного зростання передбачає активну участь фінансово-кредитної системи у перерозподілі фінансових ресурсів. Проведений аналіз показав, що участь банківської системи у реалізації інноваційного потенціалу реального сектору української економіки не може вважатися достатньою.

Для обґрунтування зроблених висновків і визначення найвагоміших чинників, що характеризують сучасний стан фінансових відносин банків і підприємств та дають об’єктивну оцінку розвитку інвестиційно-інноваційних процесів в українській економіці, проведено комплексне дослідження обсягів довгострокових банківських кредитів суб’єктам господарювання з використанням множинного економетричного аналізу. Вибір показника довгострокових банківських кредитів (табл. 1) в якості ендогенної змінної y обумовлена їх цільовим спрямуванням, інвестиційною та інноваційною функціями, що характерні саме для цього виду банківських кредитів.

Таблиця 1

Динаміка довгострокових банківських кредитів суб'єктам господарської діяльності

№ з/п | Показники | Змі-нна | Роки

1. | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006

1. | Довгострокові креди-ти суб'єктам господар. діяльності, млрд.грн. | y | 2,8 | 5,1 | 9,7 | 23,2 | 34,7 | 58,5 | 90,6

Для проведення множинного економетричного аналізу було сформовано дві групи екзогенних змінних: макроекономічні показники, що в інтегрованому вигляді характеризують динаміку промислового сектору економіки, і показники банківської системи (табл. 2).

Таблиця 2

Множина екзогенних змінних для багатофакторного економетричного аналізу

№

з/п | Групи екзогенних змінних | Екзогенні змінні

1 | 2 | 3

1. | Макроекономічні показники | § індекс цін виробників промислової продукції х2(1)

§ рентабельність операційної діяльності промислових підприємств х4(1)

§ інвестиції в основний капітал х5(1)

2. | Показники банківської системи та фінансового ринку | § загальні активи комерційних банків х1(2)

§ процентна ставка комерційних банків за кредитами у національній валюті х3(2)

§ індекс офіційного курсу національної валюти до 1 дол. США до попереднього періоду х4(2)

За результатами аналізу матриці кореляцій і перевірки факторних змінних на мультиколінеарність було відібрано три факторні змінні (рентабельність операційної діяльності промислових підприємств, загальні активи комерційних банків та процентна ставка комерційних банків за кредитами у національній валюті), для побудови багатофакторної економетричної моделі:

y = -3,653 + 2,4 x4(1) + 0,244 x1(2) – 0,376x3(2) (1)

Результати розрахунків свідчать про досить тісний зв’язок між результуючим показником і факторними змінними (коефіцієнт множинної кореляції R=0,9998) і дуже високий рівень адекватності побудованої моделі (розрахункове значення F-критерію Фішера набагато перевищує табличне значення критерію при рівні істотності 0,01).

Аналіз стандартизованих коефіцієнтів Beta показав, що найбільший вплив на обсяг довгострокових кредитів суб’єктам господарської діяльності мають загальні активи (=0,8535), друга і третя позиція за ступенем впливу відповідно належать процентним ставкам банків у національній валюті (= -0,1073) і рентабельністю операційної діяльності промислових підприємств (=0,0874). Значення коефіцієнтів рівняння регресії дають підстави говорити, що зі збільшенням загальних активів на 1 млрд.грн. середній обсяг довгострокових кредитів суб’єктам господарської діяльності збільшиться на 244,5 млн.грн.; зменшення процентних ставок банків за кредитами у національній валюті на 1% призведе до збільшення середнього обсягу довгострокових кредитів на 376 млн.грн., а з підвищенням рентабельності операційної діяльності промислових підприємств на 1 % матиме наслідком зростання обсягу довгострокових кредитів на 2,4 млрд.грн.

Отже, отримані результати та обґрунтування їх статистичної значущості підтверджують попередні висновки про тісний зв’язок процесів, що відбуваються в реальному секторі економіки та банківській системі України. Факторні змінні рівняння множинної регресії (рентабельність операційної діяльності промислових підприємств, загальні активи комерційних банків та процентна ставка комерційних банків за кредитами у національній валюті) можна розглядати як головні домінанти формування загальноекономічних умов ефективної фінансової взаємодії банків і підприємств на сучасному етапі розвитку економіки України.

Основними стратегічними заходами, спрямованими на практичну реалізацію отриманих результатів моделювання, на думку автора, мають стати:

підвищення капіталізації українських банків за рахунок додаткових інвестицій акціонерів та приросту власного капіталу;

ефективна акумуляція заощаджень населення із збільшенням термінів залучення строкових депозитів до 3-5 років;

перерозподіл портфелю банківських активів на користь кредитів в економіку;

зменшення втрати кредитно-інвестиційних ресурсів, викликаних значними обсягами дебіторської та кредиторської заборгованостей в економіці України;

активне залучення банками кредитних ресурсів за кордоном та їх спрямування на довгострокове кредитування інноваційних та інвестиційних проектів в Україні;

запобігання відтоку капіталу за кордон та скорочення обсягів тіньового обігу капіталу;

компенсація (субсидування) з бюджетів частини відсоткової ставки за кредитами, що залучаються підприємствами для реалізації інвестиційних процесів;

удосконалення механізму рефінансування НБУ та збільшення обсягів рефінансування комерційних банків; підвищення впливу операцій на відкритому ринку та зміни облікової ставки на динаміку відсоткових ставок за кредитами;

підвищення прибутковості та рентабельності підприємств, у т.ч. за рахунок зниження матеріалоємності та енергоємності виробництва (через впровадження ресурсозберігаючих технологій), оптимізації структури управління підприємством тощо.

Існуюча на сьогодні макроекономічна ситуація (зокрема, високі темпи інфляції, що досягли 16,6% за підсумками 2007 року) здійснює негативний вплив на внутрішні мікроекономічні характеристики промислових підприємств і стримує зростання їх кредитоспроможності. Значна кількість українських підприємств не можуть остаточно подолати руйнівні наслідки трансформаційної кризи 90-х років минулого століття, серед яких основними залишаються: спад обсягів виробництва, значний фізичний і моральний знос основних фондів, зменшення питомої ваги високотехнологічної продукції, низька платоспроможність, значна кредиторська заборгованість та ін.

Для таких підприємств запропонована схема співпраці з комерційним банком, що містить комплекс послідовних та взаємопов’язаних заходів економічного, організаційно-правового, виробничо-технічного та соціального характеру, направлених на подолання кризових явищ в економіці підприємства, фінансове оздоровлення, відновлення повноцінної виробничо-збутової діяльності, досягнення прибутковості та конкурентноздатності в довгостроковому періоді.

Основними елементами запропонованої моделі співпраці можуть стати: визначення та припинення економічно неефективних видів діяльності; звільнення активів підприємства з податкової застави через оформлення податкового поручительства банку; реалізація (або здача в оренду) надлишкових матеріальних активів підприємства, що безпосередньо не задіяні у виробничому процесі; оптимізація структури оборотного капіталу підприємства; пролонгація кредитної заборгованості “кризового” підприємства перед банком, реструктуризація простроченої заборгованості; реалізація заходів по стягненню дебіторської заборгованості із покупців та замовників (у т.ч. через вексельні розрахунки та факторинг) та ін.

Поступові дії уряду та НБУ щодо лібералізації економіки, розбудови ринкової інфраструктури, стабілізації національної валюти, нарощування ресурсної бази банківської системи створили умови для підвищення кредитоспроможності позичальників з числа підприємств реального сектора економіки. Водночас, значна частина керівників підприємств прийшла до розуміння необхідності активізації інноваційної діяльності як єдиного способу підвищення конкурентоспроможності продукції, підтримки високих темпів розвитку виробництва (рис.1).

Рис. 1. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, та їх

питома вага у загальній кількості промислових підприємств

Джерело: Державний комітет статистики України

Аналіз динаміки показників, що характеризують інноваційну активність підприємств у 2000-2006 рр., показує, що кількість підприємств, що впроваджували інновації, та їх питома вага у загальній кількості промислових підприємств, у 2000-2002 рр. була стабільною; а за період 2002-2005 рр. питома вага підприємств, що впроваджували інновації, скоротилась майже удвічі (з 14,6% до 8,2%). Цей спад відбувся, насамперед, за рахунок скорочення виробництва нових видів продукції.

Аналіз впровадження інновацій в різних регіонах України у 2006 році дозволяє зробити такі висновки:

1) найбільш активно оновлювали основні фонди в Тернопільській, Рівненській та Вінницькій областях (75% і більше);

2) лише у Волинській, Чернігівській і Вінницькій областях половина всіх інноваційно активних підприємств впроваджували технологічні інновації; у всіх інших областях України, АР Крим, мм. Києві та Севастополі не виявлено активності у впровадженні нових технологічних процесів;

3) найбільш активно освоювали виробництво нових видів продукції в Сумській (83%) і Рівненській (80%) областях.

Отже, найбільш інноваційно активними серед регіонів України є Сумська, Рівненська, Дніпропетровська, Тернопільська та Волинська області.

Головною перешкодою на шляху становлення інноваційної моделі розвитку є недостатність фінансового забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок. Разом з тим, потрібно відзначити, що вітчизняна система фінансової підтримки інноваційної діяльності постійно розвивається. Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами свідчить, що основним джерелом фінансового забезпечення інноваційної діяльності промислових підприємств є їх власні кошти. Найвищу частку у загальному обсязі фінансування вони складали у 2005 р. (87,7%), а у 2006 р. їх частка знизилась на 3,1%. Другу позицію серед джерел фінансуванні інноваційної діяльності підприємств займають банківські кредити. У 2006 р. частка банківських кредитів у загальному обсязі фінансування зросла порівняно з 2005 р. на 1,4%. При цьому за 2006 рік обсяг довгострокових кредитів суб’єктам господарської діяльності зріс майже удвічі.

Одним із найбільш перспективних методів підтримки банками інвестиційно-інноваційних процесів на українських підприємствах, має стати, на думку автора, активне впровадження схем лізингового фінансування придбання та оновлення основних виробничих фондів за спільною участю лізингових компаній та банків. В дисертаційній роботі визначено, що найбільш перспективною формою організації лізингової діяльності в економіці України, є створення дочірньої компанії при великому комерційному банку, у тому числі із залученням в якості інших засновників промислових підприємств. Досягнення синергетичного ефекту від поєднання банківського кредитування та лізингових схем фінансування дозволить забезпечити для підприємства-партнера більш зручні та економічно доцільні умови фінансування оновлення основних виробничих фондів.

В умовах притаманної для української банківської системи обмеженості ресурсної бази та недостатньої капіталізації банків перспективними формами фінансової взаємодії банків і підприємств є консорціумне кредитування і проектне фінансування.

Створення кредитних консорціумів автор пропонує розглядати як важливий організаційно-економічний механізм із розподілом кредитного ризику між комерційними банками, уповноваженими державними інститутами та прямими інвесторами (у тому числі іноземними).

В середньостроковій перспективі найбільший потенціал для практичної реалізації в Україні мають схеми приватного консорціумного кредитування, що спираються на напрацьовані ділові зв’язки та досвід співпраці великих промислових підприємств з окремими комерційними банками. Другим перспективним напрямком є організація консорціумів з ініціативи комерційних банків-стратегічних партнерів підприємств шляхом залучення до співпраці інших банків із числа контрагентів на інших сегментах фінансового ринку (наприклад, міжбанківського кредитування, міжнародних переказів тощо), тобто тих, з якими історично встановлені більш довірливі взаємини.

На думку автора, одним із перспективних напрямів інноваційного партнерства банків і підприємств є проектне фінансування. Аналіз реалізації різних схем проектного фінансування, що розроблені та використовуються на практиці в економічно розвинутих країнах, дає змогу зробити висновок, що вони з незначними змінами можуть бути застосовані при реалізації інвестиційних програм на українських підприємствах.

В роботі обґрунтовано можливість використання при реалізації великих інвестиційних програм в Україні схем “BOT” (“build – operate – transfer”) та “BOOT” (“build – own – operate – transfer”), характерною рисою яких є розподіл проектних ризиків між учасниками: спеціальною компанією (генеральним підрядником), банком-кредитором та державою, що закріплюється у концесійному договорі або франчайзинговій угоді, та забезпечення взаємної зацікавленості всіх учасників проекту в його своєчасній та ефективній реалізації.

Оскільки досить часто механізм проектного фінансування характеризується широким складом кредиторів, виникає об’єктивна необхідність поєднання проектного фінансування із організацією банківських консорціумів. В межах таких консорціумів, головна роль, як правило, надається банку, що забезпечує найбільший обсяг фінансування, або банку, що має тривалі тісні партнерські стосунки з підприємством, що ініціює інвестиційний проект.

У третьому розділі “Стратегічне партнерство як якісно нова форма ефективної фінансової взаємодії банків та підприємств в Україні” обґрунтовано методологічні засади стратегічного партнерства банків і підприємств реального сектору економіки, визначено головні напрямки побудови системи партнерських відносин між банком і підприємством, запропоновано модель мережевого обслуговування підприємства багатофілійним комерційним банком.

При обґрунтуванні методологічних засад стратегічного партнерства банків і підприємств автор виходить із концептуального положення, що в умовах інноваційного розвитку ефективним чинником економічного зростання має стати двостороння форма співпраці з банком, побудована на засадах рівноправності сторін та балансу їх економічних інтересів.

Реалізація концепції стратегічного партнерства між підприємством і банком вимагає принципової зміни ідеології відносин підприємства та комерційного банку.

Запропонований методологічний підхід до побудови системи стратегічного партнерства банку і підприємства ґрунтується на 8-ми головних принципах: двосторонньості; рівноправності; взаємної економічної вигоди; комплексності; управлінського делегування; неспорідненості через капітал; взаємної довіри; стратегічного підсилення.

Метою стратегічного партнерства для підприємства має стати створення сприятливих умов для здійснення фінансово-господарської діяльності за рахунок налагодження стійких взаємовідносин з комерційним банком та отримання від нього на постійній основі банківських послуг, фінансової та консультаційної підтримки.

В дисертації обґрунтовано головні напрями участі комерційних банків у налагодженні відносин стратегічного партнерства з підприємствами (рис.2).

Рис. 2. Основні напрями участі банків у налагодженні стратегічних партнерських відносин з підприємствами

Результатом стратегічного партнерства з банком має бути розвиток підприємства, розширення виробництва та збуту, впровадження новітніх технологій та інновацій, що призводять до подальшого зростання потреби підприємства у банківських послугах (як їх обсягів, так і нових видів), що певним чином відобразиться і на рості основних показників діяльності банку та зміцнення його позицій на ринку. Йдеться не лише про виявлення банком перспективних підприємств, що динамічно розвиваються, ще на ранній стадії їх росту та “прив’язування” їх до банку, але і про всебічну підтримку банком існуючих підприємств-клієнтів, безпосередню участь в їх розширенні та розвитку.

Механізм взаємодії підприємства та банку, як стратегічних партнерів, може бути реалізований через створення особливої організаційної форми - постійно діючої міжорганізаційної групи співпраці. В склад такої групи має входити:

зі сторони банку – персональний менеджер, закріплений за даним підприємством, та ризик-менеджер;

зі сторони підприємства – один із керівників підприємства (директор або його заступник), представники планової та маркетингової служб підприємства.

В дисертації визначено складові загального ефекту від практичної реалізації та розвитку концепції стратегічного партнерства для його учасників (підприємства та комерційного банку), а також держави (табл.3).

На етапі інноваційного розвитку економіки українські підприємства зацікавлені в комерційному банку, насамперед, як у високотехнологічному партнері по бізнесу, фінансовому посереднику та кваліфікованому консультанті. Саме тому, основою взаємодії підприємства та банку на сучасному етапі розвитку української економіки має стати концепція стратегічного партнерства.

Таблиця 3

Складові загального ефекту стратегічного партнерства

Підприємство | Комерційний банк | Держава

1 | 2 | 3

1) Комплексність фінансового обслуговування виробничо-господарської діяльності, задоволення всіх потреб у обслуговуванні за допомогою одного банку | 1) Мінімізація клієнтського ризику (ризику недобросовісності клієнта та його переходу до банку-конкуренту) | 1) Створення передумов для випереджувального зростання обсягів інвестування в реальний сектор економіки порівняно із темпами зростання ВВП

2)

Фінансова підтримка інноваційних та інвестиційних проектів підприємства |

2) Структурована ресурсна база та збільшення процентних доходів за рахунок планового управління клієнтськими ресурсами | 2) Реалізація стратегії інноваційного розвитку економіки на мікроекономічному рівні

3)

Гарантоване покриття касових розривів в фінансово-господарській діяльності |

3) Плановий характер потреби у ресурсах (надлишку ресурсів) у клієнтів, спрощення управління ліквідністю банку | 3) Розв’язання проблеми вза-ємної заборгованості суб’єктів господарювання, скорочення дебіторської і кредиторської заборгованості в економіці

4) Оптимізація величини оборотних коштів та прискорення їх оборотності | 4) Довгостроковий та комплексний характер відносин з підприємством-клієнтом | 4) Реформування кредитних відносин між банківською системою, реальним сектором економіки та державою

5) Регулювання бази оподаткування (податкове планування) | 5) Гарантований розмір комісійних доходів від обслуговування підприємства | 5) Підвищення стійкості фінансово-кредитної системи держави, її грошового обігу

6)

Отримання додаткового доходу від використання фінансових інструментів банку при розміщенні тимчасово вільних коштів | 6) Суттєве зниження кредитного ризику при фінансуванні підприємства-партнера, прозорість клієнта для банку | 6) Трансформація результатів ефективної співпраці у комер-ційно ефективні технології, зразки і моделі конку-рентоспроможної продукції

7) Фахова комплексна консультаційна підтримка у багатьох сферах фінансово-господарської діяльності | 7) Покращення іміджу банку, як фінансового інституту, націленого на тривалі і взаємовигідні відносини з реальним сектором економіки | 7) Забезпечення умов для виконання державних замов-лень на науково-технічну продукцію, реалізації проектів міжнародного співробітництва

8)

Скорочення трансакцій-них витрат при співпраці з банківськими установами (на документальне, юридичне обслуговування тощо) | 8) Можливість участі у державних програмах підтримки інноваційних процесів, сприяння державних органів діяльності банку | 8) Зміцнення національної економічної безпеки через забезпечення стійких економ-мічних взаємовідносин банків і підприємств, орієнтованих на довгострокову перспективу

9) Покращення соціального захисту працівників через реалізацію спільних програм кредитування у розстрочку, пільгових депозитних продук-тів, задоволення інших фінан-сових потреб працівників | 9) Залучення на обслуговування та утримання всіх фінансових потоків підприємствва, оптимальне використання можливих фінансових інструментів та банківських продуктів | 9) Стабілізація та покращення соціально-економічного становища населення, скорочення заборгованості за заробітною платою та соціальними виплатами

В рамках стратегічного партнерства перед комерційним банком постає завдання переорієнтуватись із короткострокового кредитування підприємства-партнера на різноманітні види та форми надання довгострокових позик, поширення практики надання цільових кредитів на довгострокове фінансування інвестиційних програм, лізингового, проектного фінансування тощо.

Значно зростає роль банку як стратегічного партнера підприємства у сфері фінансового менеджменту, проектного фінансування, контролю інвестиційної діяльності, а, відповідно, і потреба банку у фахівцях високої кваліфікації, насамперед, фінансових консультантів та фінансових менеджерів, спеціалістів у галузі консалтингу та банківської справи, покликаних забезпечити системне управління інвестиційними проектами на підприємствах-партнерах та їх успішну реалізацію на завершальній стадії.

Окреслені напрями взаємодії підприємства і банку визначають якісно новий, порівняно із традиційним банківським обслуговуванням, рівень співпраці між її учасниками. Така взаємодія набуває ознак реального партнерства підприємства і банку, а отже і обумовлює перехід комерційного банку із статусу звичайного “обслуговуючого банку” до статусу “банк-партнер”.

В роботі запропонована удосконалена система розрахункового обслуговування банком-партнером підприємств, що мають розгалужену мережу власних підрозділів у регіонах. Схематичне зображення товарно-грошових потоків, що виникають між підприємством, його відособленими підрозділами, головним банком та його філіями, наведено на рис.3.

Рис. 3. Схема товарно-грошових потоків при мережевому обслуговуванні підприємства багатофілійним банком

Розмежування фінансових потоків дочірніх підрозділів на основний (виторг від реалізації продукції) та «бюджетний» (для утримання підрозділу) дозволяє підвищити фінансову дисципліну на підприємстві та забезпечити прозорість його фінансової діяльності. З врахуванням наведених практичних рекомендацій вона є доступною для впровадження у практику фінансового обслуговування цілого ряду українських підприємств, які мають дочірні підрозділи (торгово-збутових компаній, виробників складного обладнання, що вимагає відкриття торгово-сервісних центрів, холдингових структур тощо).

При впровадженні пропонованої системи розрахунків між головним підприємством та його відособленими підрозділами за участі мережі установ комерційного банку рекомендується якомога ширше використовувати для роботи з банком можливості системи дистанційного банківського обслуговування “Клієнт-Банк”, а для здійснення готівкових платежів на утримання підрозділу (заробітна плата, оплата відрядних тощо) – банківські платіжні картки.

Слід відзначити, що саме тісна кооперація підприємства та багатофілійного комерційного банку на засадах взаємної економічної вигоди та партнерства дозволяє оптимізувати його грошові потоки, забезпечити уніфікованість банківського обслуговування відособлених підрозділів одного підприємства, запропонувати додаткові банківські послуги та гарантувати їх високу якість.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі узагальнено теоретичний досвід та наведено нове вирішення наукової проблеми розроблення методологічних і прикладних засад формування ефективної фінансової співпраці банків та підприємств реального сектору економіки на шляху до інноваційної моделі економічного зростання.

Результати проведеного дослідження дозволили зробити такі висновки і пропозиції:

1. Ефективна взаємодія банків із підприємствами реального сектору економіки є необхідною умовою формування ринкової економіки і важливим елементом структурної перебудови промисловості в ході реформ. Тільки за умови налагодження ефективної співпраці банків і підприємств виникають макроекономічні і мікроекономічні передумови зростання економіки та забезпечення стійкого характеру її розвитку.

2. На шляху формування системи взаємовигідних фінансових відносин між банківським та реальним сектором економіки існують суттєві системні перешкоди, які консервують розрив між ними і стають на заваді інноваційного розвитку