ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

НОВАК Валентин Володимирович

УДК 35.072.3:061.2](477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО

ПАРТНЕРСТВА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного та фінансового права Національного аграрного університету, Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник - | доктор наук з державного управління, професор

ОЛУЙКО Віталій Миколайович,

Хмельницький університет управління та права,

професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління

ГАМАН Микола Васильович,

Апарат Верховної Ради України, Перший заступник керуючого справами;

кандидат наук з державного управління

ПРОХОРЕНКО Олексій Якимович,

міністерство транспорту і зв’язку України,

Начальник відділу.

Захист відбудеться «23» травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.03 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м.Київ, пров. Несторівський, 4, к. 416.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4)

Автореферат розісланий «22» квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М.Соловйов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Модернізація органів державної влади, що відбувається в умовах створення правової, соціальної держави та розбудови ринкової економіки, взаємопов’язана з розвитком громадських об'єднань як важливої основи громадянського суспільства і залежить від нього. У зв’язку з цим проблема взаємовідносин громадянського суспільства і держави з розвитком демократії набуває ще більшої актуальності і потребує наукового обґрунтування і осмислення.

Взаємовідносини суспільства і держави практично завжди були однією з головних загальнолюдських проблем незалежно від того, втілювалася вона в матеріалістичну чи ідеалістичну форму, надавався їй класовий чи позакласовий характер. Для України у XXI ст. значення цієї проблеми надзвичайно зростає з погляду як її історичного досвіду у XX ст., так і необхідності ефективного використання її унікального геополітичного положення.

Актуальність проблеми взаємовідносин громадянського суспільства і держави на сучасному етапі розвитку науки державного управління зумовлена низкою причин:

По-перше, вирішення зазначеної проблеми є своєрідним ключем до з'ясування перспектив людини та суспільства у ІІІ тисячолітті.

По-друге, ця проблема виявила стрижень, що забезпечує та супроводжує міждержавне розуміння і спілкування.

По-третє, об'єктивна необхідність побудови громадянського суспільства і правової держави спростувала, мабуть, одну з найпоширеніших ілюзій XX ст., згідно з якою достатньо спочатку створити наддержаву, підпорядкувавши цьому зусилля всього суспільства, а потім, коли-небудь, залежно від бажання або волі політичного керівництва, реально гарантувати людині повний обсяг громадянських прав, задекларованих раніше як цілі.

Таким чином, громадянське суспільство теоретично і практично неможливе без постійного, наполегливого, поступово інтенсифікованого з'ясування своїх відносин з державою.

Сучасне суспільство, внутрішньо багатогранне та структуроване, і його структури поєднані між собою численними взаємозалежностями, спільними та суперечливими один одному інтересами та цінностями. Саме тому в нинішніх умовах участь неурядових організацій у процесі державного управління має розглядатися в широкому контексті відносин між суспільними секторами – державою, бізнесом і так званим "третім сектором", до якого традиційно відносять недержавні організації.

Сформульовані в дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та методологія дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних вчених, а саме: В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.Є.Воротіна, М.В.Гамана, В.В.Дорофієнко, В.М.Лобаса, Ю.Г.Машкарова, О.Г.Мордвінова, Т.В.Мотренка, П.І.Надолішнього, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, В.М.Олуйка, О.П.Осауленка, Я.Ф.Радиша, В.М.Рижих, С.М.Серьогіна, В.В.Цвєткова, В.О.Шамрая, О.С.Шаптала, В.П.Шарова та ін.

Проведений автором аналіз наукових розробок попередників дає підстави стверджувати, що питання соціального партнерства органів державної влади та громадських об’єднань у державно-управлінській науці розроблені недостатньо. Тому важливим є вироблення та здійснення конструктивних підходів до соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань. Адже взаємодія органів державної влади та громадянського суспільства на сучасному етапі здійснюється без науково-теоретичного обґрунтування, що є причиною помилок і прорахунків.

Адже демократичні процеси зумовлюються соціальним партнерством між органами державної влади і громадськими об'єднаннями та перспективами розвитку. Проблеми, пов’язані з цими процесами багато в чому визначили напрями наукового дослідження, в якому основна увага була зосереджена на розв’язанні наукової проблематики з позицій державно-управлінських процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює результати наукових досліджень, отримані здобувачем під час виконання науково-дослідної роботи у Хмельницькому університеті управління та права на тему «Правові і управлінські засади розбудови Української держави та забезпечення прав громадян» (державний реєстраційний номер 0104U004239) в якому здобувач був співвиконавцем. Роль дисертанта полягала в розробці пропозицій щодо вирішення проблем соціального партнерства органів державної влади та громадських об’єднань України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування стану та перспектив розвитку організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань, формулювання висновків, спрямованих на розробку теорії державного управління, і вироблення на цій основі рекомендацій та пропозицій з удосконалення соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

- проаналізувати наукову літературу та нормативно-правову базу з проблематики дослідження і на основі цього визначити його основні напрями;

- розкрити сутність суспільних відносин, що складаються в процесі соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні;

- удосконалити дефініцію поняття "соціальне партнерство" та класифікацію громадських об'єднань;

- дослідити організаційно-правовий механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні;

- розкрити сутність громадянського суспільства як елемента механізму соціального партнерства з органами державної влади в Україні;

- вивчити сучасний міжнародний досвід соціального партнерства, а також досвід органів державної влади та громадських об'єднань в Україні;

- розробити пропозиції й рекомендації щодо розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань.

Об'єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються в процесі соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Предмет дослідження – організаційно-правові питання соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розвиток організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань сприятиме підвищенню ефективності їх діяльності і пошуку оптимальних шляхів удосконалення інститутів правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс методів, що дало змогу систематизувати емпіричну інформацію, проаналізувати стан та перспективи розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об’єднань.

У дисертаційному дослідженні використовувалися: метод системного аналізу, що дав змогу узагальнити наукові концепції, розробки та пропозиції провідних вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених питанням соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань; історичний (історико-правовий) та логічний методи - для дослідження ґенези поглядів на громадянське суспільство, громадські об'єднання та соціальне партнерство; методи функціонального та статистичного аналізу, які дали можливість оцінити механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань України; методи програмно-цільовий, порівняльно-логічний, моделювання та узагальнення – для формування рекомендацій і пропозицій щодо визначення напрямів розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів визначається особистим внеском автора у вирішення актуального науково-практичного завдання в галузі державного управління, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні стану та перспектив розвитку організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань, з метою його удосконалення.

У результаті проведеного наукового дослідження у дисертації:

вперше:

- виявлено тенденції розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні;

- розроблено організаційно-правовий механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні;

удосконалено:

- визначення поняття "соціальне партнерство" органів державної влади та громадських об'єднань;

- класифікацію функцій громадських об'єднань;

- понятійно-термінологічний апарат механізму соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань;

дістали подальшого розвитку:

- визначення громадянського суспільства як елемента механізму соціального партнерства з органами державної влади в Україні;

- основні підходи до розвитку місцевого самоврядування в Україні як складової інституту громадянського суспільства;

- комплексні підходи щодо механізму соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні;

- аналіз міжнародного досвіду соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань;

- заходи, що мають бути вжиті з подальшим розвитком напрямів соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації дадуть змогу виявити специфічні особливості практичних проблем у соціальному партнерстві органів державної влади та громадських об'єднань і на цій основі визначити науково обґрунтовані підходи до вжиття організаційно-правових заходів щодо розвитку цієї системи.

Сформульовані автором пропозиції і рекомендації дослідження можуть застосовуватись у практичній діяльності в процесі вдосконалення системи державного управління; в навчальному процесі при підготовці магістрів із зазначеної сфери; в науково-інформаційній сфері – при створенні бази знань для подальшого аналізу проблем, пов'язаних з розвитком правової держави та громадянського суспільства.

Результати дисертаційної роботи у формі теоретико-методологічних розробок та рекомендацій упроваджені:

- Хмельницькою обласною державною адміністрацією, Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій в навчально-методичній роботі центру (довідка № 10 від 23 січня 2007 р.).

- Хмельницьким університетом управління та права при проведенні семінарських та практичних занять на факультеті управління та економіки в процесі викладання дисциплін «Управління державною установою» та «Муніципальний менеджмент» (довідка № 106/87-04-01/07 від 23 січня 2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором на міжнародних та вітчизняних наукових, науково-практичних конференціях і семінарах, а саме: Всеукраїнській науково-практичної конференції "Актуальні проблеми державної регіональної політики в умовах проведення адміністративної реформи в Україні" (Хмельницький, 2003); Всеукраїнській науковій конференції молодих учених "Управління у ХХІ столітті: погляд молодих учених" (Хмельницький, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні проблеми регіонального управління та роль молодих державних службовців у їх вирішенні" (Хмельницький, 2004); науково-практичній конференції за міжнародною участю "Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління" (Київ, 2004); І міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми адаптації законодавства до стандартів Європейського Союзу" (Хмельницький, 2005); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції "Управління інформаційними ресурсами" (Мінськ, 2005); науково-практичній конференції за міжнародною участю "Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення" (Київ, 2005).

Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об’єднань в Україні. Дисертація є самостійною науковою працею. Резуль-тати дослідження отримані здобувачем особисто. У дисертації не використо-вувалися ідеї або розробки, що належать Н.Р.Нижник, Л.А.Пашко та В.М.Олуйку, у співавторстві з якими було опубліковано окремі наукові праці.

Публікації за темою дисертації. Результати дисертаційної роботи відображено автором у 12 наукових працях, серед яких: 1 монографія (колективна), 8 статей (6 – індивідуальні, 2 – у співавторстві) у наукових фахових виданнях за спеціальністю «Державне управління», затверджених ВАК України, 2 – у матеріалах науково-практичних конференцій і 1 – інформаційно-довідковий матеріал.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 274 сторінки, із них 201 сторінка основного тексту. Робота містить 7 таблиць, рисунки, 5 додатків та список використаних джерел, що нараховує 229 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність і ступінь розробленості теми, вказано на її зв'язок з науковими проблемами, планами, темами, напрямами досліджень, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – "Теоретичні засади соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні" – здійснюється аналіз наукової літератури з проблематики дослідження, розкривається зміст понять соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Відтоді, коли поняття громадянського суспільства вперше було використане у коментарі XVI ст. до "Політики" Аристотеля, проблема взаємовідносин держави і суспільства ставала дедалі більш актуальною. До цієї проблеми звертались такі відомі вчені, як Т.Гоббс, Локк, Шефтсбері, Мандевіль, Макіавеллі, А.Шольцер, Руссо, Монтеск'є, Д.Юм, А.Фергюсон, Е.Дюркгейм, Берклі, Кант, Гегель, Маркс, Геллнер, К.Поппер та ін.

Зауважимо, що багатовимірність сфер діяльності громадянського суспільства, національні традиції та особливості правового регулювання тієї чи іншої країни пояснюють розмаїття організаційних видів та форм неурядових організацій.

Установлено, що нинішній розвиток українського суспільства свідчить про нагальну потребу в трактуванні успішного функціонування громадянського суспільства як потенційного засобу: зниження ступеня закритості держави в цілому та представників державної влади зокрема; обмеження впливу держави на суспільство; збалансування повноважень різних гілок влади; унеможливлення повернення до авторитарних та інших недемократичних методів прийняття державних рішень.

Індивід, сукупність індивідів, соціальні спільноти становлять основу виникнення, функціонування та розвитку громадянського суспільства. Саме на базі особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху реалізації цих інтересів, індивіди утворюють певні громадські об'єднання. Таким чином, громадянське суспільство відображає встановлення соціальних зв'язків між індивідами.

Показано, що соціальне партнерство між органами державної влади та громадськими організаціями – це особливий соціальний та управлінський інститут, на основі якого реалізується певний тип соціально-управлінських відносин, спрямований на досягнення консенсусу і позитивного результату в процесі взаємовідносин органів державної влади та громадських об'єднань.

Питання дослідження становлення і розвитку громадянського суспільства, після багатьох років замовчування та заперечення необхідності його вивчення стало предметом обговорення, але чіткого його розуміння досягти не вдалось.

Науковий аналіз соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань неможливий без з'ясування і оцінки громадянського суспільства і держави, та визначення меж впливу державних органів на суспільство.

Вивчення наукової літератури з теми дослідження, організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні свідчить, що науковцями ці питання вивчалися побіжно, тому поза їх увагою залишилися деякі проблеми.

З огляду на це дисертантом установлено основні напрями наукового дослідження, визначено недосконалість понятійного апарату, запропоновано глосарій до складу якого входять терміни, що відображають взаємодію органів державної влади та громадських організацій.

У другому розділі – "Організаційно-правові питання соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні" – досліджуються питання громадянського суспільства як учасника механізму соціального партнерства з органами державної влади в Україні, громадські об'єднання як визначальна засада демократизації держави та суспільства в Україні, механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні, практика участі інститутів громадського суспільства в розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Досліджено, що в основу діяльності як громадянського суспільства, так і неурядових організацій країн-членів ЄС покладено п'ять основних типів відносин, а саме: об'єднання; визнання; комунікація; взаєморозуміння; довіра.

З’ясовано, що основними принципами становлення і функціонування правової держави, так само як і принципами її взаємовідносин з громадянами і громадянським суспільством, є:

- законодавчий захист прав і свобод людини як безумовний пріоритет державної політики в усіх сферах громадського життя;

- взаємна відповідальність громадян і держави, обумовлена законами;

- верховенство закону у всіх сферах громадського життя;

- регламентація повноважень держави на основі поділу гілок влади та система конституційно-правового контролю за їх діяльністю з боку інститутів громадянського суспільства;

- наявність демократичного механізму постійної підтримки влади в демонополізованому стані, що виключає можливість її зосередження в руках однієї особи, державної або суспільно-політичної структури, окремої професійної спільноти людей;

- дотримання демократичних вимог, закріплення у законах принципів і механізмів демократії, яка властива громадянському суспільству.

Аналіз діяльності громадських організацій у Вінницькій, Волинській, Донецькій, Львівській, Полтавській, Закарпатській областях та Автономній Республіці Крим з органами влади свідчить, що громада постає як доволі сконсолідована та відкрита для співпраці між різними організаціями громадянського суспільства.

Органи державної влади, громадські організації та представники бізнесу накопичили певний досвід суспільно-корисних ініціатив, що може стати фундаментом для досягнення певного рівня співпраці – від разових акцій до системної роботи.

Проте досить нечисленні громадські організації ще мають низку проблем, пов’язаних з внутрішньою організацією, так і з визначенням своєї місії, цільової групи, стратегічної мети діяльності. Це, у свою чергу, зумовлює і нечіткість формулювань різних пропозицій влади чи громадських організацій, що ускладнює співпрацю.

Водночас і влада не завжди розглядає „третій сектор" як рівноправного партнера через низку об'єктивних (система фінансування, законодавча база, загальнодержавна стратегія роботи влади з громадськістю) і суб'єктивних факторів (лише розумний і сучасний керівник може скористатися ініціативою громади, громадської організації та спрямувати їх на розв'язання актуальних проблем).

Основних заходів у цьому напрямі можуть вжити громадські об'єднання для розвитку правової держави та громадянського суспільства.

По-перше, необхідно розробити реальні механізми контролю населення за діяльністю органів місцевого самоврядування та закріпити їх законодавчо, а також запровадити звітування перед населенням та механізми відзиву посадових осіб та депутатів.

По-друге, потрібне створення системи Інформування населення про діяльність органів місцевого самоврядування. Необхідні не лише публікація рішень, а й вживання комплексу заходів стосовно єдиної інформаційної політики в регіонах. Ця функція перебуває в стадії становлення.

Доцільно розробити і затвердити перелік питань, які в обов'язковому порядку мають бути оприлюднені. Це дасть змогу уникнути маніпулювання інформацією в органах влади, виключити можливість вільної інтерпретації отриманої інформації співробітниками ЗМІ.

Аналіз чинного законодавства щодо громадських об'єднань показує, що в цій сфері існують такі проблеми: поділу громадських організацій (ГО) на статуси, що обмежує права і можливості громадян; подвійної реєстрації ГО в Міністерстві юстиції і в державному реєстраторі; дискримінаційного реєстраційного збору, що набагато більше, ніж бізнес-сектор; відсутності Єдиного реєстру, який би містив повну та відкриту інформацію про засновників і діяльність ГО і благодійних організацій (БО).

Обґрунтована доцільність формування підтримувального середовища для розвитку неурядових організацій (НУО). Уряд насамперед має чітко і привселюдно заявити, що добровільність є важливою перевагою громадянського суспільства і що НУО відіграють істотну роль у демократичній європейській політичній культурі.

Як свідчить досвід багатьох країн, основною перешкодою для діяльності НУО є неточність та обмеженість законодавства (непередбачуваність застосування законів), непоінформованість широких верств населення щодо діяльності неурядових організацій як у власній, так і у сусідніх країнах і, як наслідок, низька активність населення в життєдіяльності «третього сектора» країни.

Важливою складовою державного управління є його механізм, що має забезпечувати вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності певного об'єкта. Фактори управління органів державної влади та громадських об'єднань в Україні поділяються на зовнішні і внутрішні. Для зовнішніх і внутрішніх факторів характерне прагнення змін на користь як органів державної влади, так і громадських об'єднань і до взаємного узгодження спільних інтересів. Донедавна механізм управління розглядався як частина системи управління, за якої конкретні мета, шляхи і засоби розвитку держави, регіону, органів державної влади трансформуються в систему інтересів людей та їхніх дій. Механізм управління мав на меті підпорядкування інтересів людей рішенням, що приймаються «зверху».

Стратегічні цілі соціального партнерства мають полягати у встановленні міцних зв'язків між органами державного управління та громадськими об'єднаннями, організації співпраці між ними, наданні населенню регіону інформаційної, правої, просвітницької підтримки, сприянні розвитку місцевих громад та налагодженні регіонального партнерства, удосконаленні управління та навчанні персоналу.

Механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні має базуватись на таких принципах, як: відкритість системи державного управління та його підсистеми – державної служби; добровільність об'єднання; неприбутковість мережі громадських об'єднань; правове забезпечення участі громадян та громадських об'єднань у процесі підготовки та прийняття державних рішень; гласність та прозорість при інформуванні громадян про рішення, прийняті органами державної влади, їх діяльність і діяльність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; виявлення та усунення підстав, що сприяють корупції та зловживання службовим становищем в органах державної влади та запобігання їм; підконтрольність системи державного управління громадянському суспільству; відкритість до соціального партнерства нових громадських об'єднань та органів державного управління.

Сьогодні в Україні практично немає дієвого механізму соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань, який би базувався на вищезазначених принципах.

Доведено, що механізми соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань мають базуватись на таких організаційних діях. Органи державної влади мають проводити свою політику через громадські слухання; громадські ради; звітування перед громадськістю; консультації з громадськими організаціями з найбільш важливих питань соціального розвитку регіону; особисті прийоми громадян; прес-конференції; "гарячі лінії".

Показано, що громадські об'єднання взаємодіють з органами державної влади, використовуючи такі організаційні форми, як: звернення до органів державної влади; консультування лідерів громадських об'єднань з органами державної влади; надання рекомендацій та пропозицій органам влади; участь у заходах державної влади та громадських соціальних програмах та ін.

У третьому розділі – "Перспективи розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні" – досліджуються: міжнародний досвід соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань та напрями розвитку соціального партнерства органів державної влади і громадських об'єднань в Україні.

Аналіз міжнародного досвіду Великої Британії, Ірландії, Німеччини, Франції, США та інших держав щодо налагодження соціального діалогу між органами державної влади та громадськими об'єднаннями дає підстави зробити висновки:

1) у всіх демократичних країнах світу відбувається соціальний діалог між органами державної влади та громадськими об'єднаннями;

2) громадські об'єднання підтримують взаємовідносини з усіма органами державної влади;

3) соціальний діалог між органами державної влади та громадськими об'єднаннями може бути довготривалим і тимчасовим;

4) соціальний діалог може формуватись та відбуватися фактично і юридично;

5) щоб соціальний діалог був рівноправним діалогом учасників, громадські об'єднання мають володіти інформацією, а органи державної влади – забезпечити відкритий доступ до неї.

Важливим напрямом розвитку соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні є розробка стратегічного плану. Він має відображати, на наш погляд, стратегію, тобто прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення цілей у соціальному партнерстві між учасниками – органами державної влади та громадськими об'єднаннями.

Для забезпечення дієвого соціального партнерства між органами державної влади та громадськими об'єднаннями велике значення має формування соціального капіталу.

Соціальний капітал, відображений в нормах і межах громадської участі, створює умови для кооперації та координації дій заради взаємної вигоди, виступає і ресурсом, і результатом соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань.

Ініціатива окремих громадян або їх груп є початковими формами соціальної самоорганізації. Тому механізми розвитку і підтримки ініціативи набувають особливої ваги. Вони бувають двох видів: механізми створення умов і підтримки ініціатив та інновацій в системі державного управління і механізми створення та підтримки ініціатив громадських організацій, об'єднань.

Важливим напрямком удосконалення соціального партнерства органів державної влади та громадських організацій, є вдосконалення соціальних гарантій.

Соціальні гарантії – це система соціально-економічних та правових методів, що забезпечують умови життєдіяльності членів суспільства, соціальних груп, реалізацію їхніх інтересів, різноманітних зв'язків і відносин.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні стану та перспектив розвитку організаційно-правових питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань, з метою його удосконалення.

Світовий досвід свідчить, що стосовно державної влади об'єднання громадян можуть посідати досить різні позиції, які можна представити трьома принципово відмінними моделями: опозиційною моделлю, моделлю доповнення діяльності держави та моделлю реформування.

Інституціональною основою громадянського суспільства є громадські об'єднання, які відрізняються за сферою діяльності, методами, статутами тощо, але всі вони є елементом механізму доступу громадян до органів державної влади.

Як показують результати дослідження, в Україні сьогодні поки що: відсутні традиції громадянського суспільства і розвиненого меценатства; економічні передумови та належні правові засади діяльності громадських організацій; контроль за діяльністю зареєстрованих організацій (зокрема немає механізмів саморегуляції «третього сектора»); недостатнє розуміння важливості партнерства з боку держави; стабільно низький рівень залучення громадян до організованої суспільної діяльності; недосконалими є механізми реалізації законів; бракує інформації про діяльність громадських організацій; низьким є професіоналізм у менеджменті організацій; амбітність багатьох керівників громадських організацій є підвищеною; низьким є рівень внутрішньої демократії в самих НУО.

Громадські організації – це джерело інформації про актуальні суспільні проблеми. Вони можуть правильно визначити проблему і пріоритети у здійсненні тієї чи іншої соціальної роботи (прогноз, соціальний маркетинг), а отже, запобігти недоцільним або неактивним діям. Чим більше людей залучено до роботи громадського сектору, тим менше соціальне напруження у суспільстві. Люди, які реалізують себе в такий спосіб, відчувають, що вони приносять користь суспільству, а тому більш схильні до компромісів.

Аналіз показує, що процес формування громадянського суспільства, відбуваються в особливих умовах:

1. Становлення громадянського суспільства в Україні відбувається в умовах, коли ця проблематика вже не є актуальною для країн розвиненої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямі соціальної державності, що передбачає пошук складних критеріїв поєднання різних процесів, які можуть бути суперечливими (наприклад, ліберальний або соціальний устрій). Народжується нова соціальна система, яка отримала назву "суспільство масового споживання, масової культури" тощо.

2. Громадянське суспільство в Україні формується одночасно з творенням національної державності, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, створення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути за умов перебування у складі колишнього СРСР.

3. Радикальна зміна пріоритетів соціального розвитку передбачає перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, проте, практично слабко адаптовані українським суспільством.

4. На сьогоднішні ще інституціонально не сформовані елементи громадянського суспільства, оскільки будь-яка корпорація має задовольняти, як мінімум три вимоги: корпоративній самоідентифікації, корпоративній солідарності і корпоративній відповідальності. Об'єктивні та суб'єктивні чинники, через які така корпорація не складається, – це, насамперед, економічні проблеми.

5. В Україні в «суспільній піраміді» поки ще превалюють патерналізм і пасивність суспільства. І, можливо, однією з головних причин цього є бідність. Крім того, відсутній сформований та дієздатний середній клас, який є запорукою стабільності суспільства.

6. Дефіцит права і дієвих правових механізмів значною мірою позбавляє змісту навіть ту свободу, що вже є, і перешкоджає становленню будь-яких громадянських інститутів.

Для усунення цих недоліків доцільно активізувати роботу Національної Ради громадських організацій, що сприятиме об'єднанню "галузевих" громадських організацій.

Слій створити Державну комісію благодійності (на зразок англійської; між іншим, її взяли за модель деякі східноєвропейські країни), яка б не лише реєструвала благодійні організації (можливо, варто було б не реєструвати їх, а надавати на певний період благодійний статус будь-яким зареєстрованим об'єднанням), а й допомагала у становленні та професіоналізації благодійних організацій, стежила за їх діяльністю тощо.

Доцільним є залучення до неприбуткового сектора коштів бізнесових компаній, стимулювання меценатства, передача певних функцій державних органів неприбутковим організаціям (показовою тут є практика багатьох розвинених країн) сприятиме зменшенню витрат на соціальні потреби з Державного бюджету.

Підвищити актуальність питання могла б діяльність Консультативних рад (комісій) при вищих органах управління (Кабінеті Міністрів). До складу цих рад з питань сприяння розвитку недержавного неприбуткового сектора, що діяли б на громадських засадах, могли б входити урядовці Міністерства юстиції, галузевих міністерств, Державної податкової адміністрації, представники громадських організацій. Ці ради могли б обговорювати стратегічні питання щодо положень законодавства про громадські організації, надання пільг з оподаткування як благодійним організаціям, так і бізнесовим компаніям, які вкладають кошти в благодійництво, можливості і форми співпраці державних органів з громадськими організаціями у втіленні соціальних програм тощо.

Законодавча база, що регулює "третій сектор", потребує доопрацювання. Так, у чинному законодавстві відсутні громадські механізми місцевих організацій, громадянської ініціативи; вони підміняються формалізацією владних функцій місцевого самоврядування.

Регламентувати взаємодію громадських організацій та органів державної влади доцільно шляхом укладання договорів.

Суспільний договір – це юридичний акт, який мають підписати представники всіх зацікавлених сторін, а певною мірою це і переговорний процес. Утім, він повинен завершитися підписанням певних конкретних угод між окремими учасниками переговорів. Подібні документи необхідні для фіксації конкретних правил у певних секторах політики або суспільного життя.

Співпраця держави і органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями має бути важливим чинником підвищення ефективності використання коштів, особливо тих, що виділяються на соціальні потреби.

Загальновідомо, що зміцнення демократичної держави та розвиток місцевого самоврядування безпосередньо залежать від формування громадянського суспільства. Чим тісніші та більш взаємовигідні контакти держави з цим сектором, тим краще взаєморозуміння влади і суспільства, і менша ймовірність їх взаємного відчуження.

Важливе значення для розвитку держави та суспільства має ставлення населення до державної та політичної влади і до держави, в якій проживає громадянин. Адже століттями благополуччя людини безпосередньо залежало від держави.

Практика показує, що місцева влада часто користується більшою довірою, оскільки вона наближена до громадян. Але більшість громадян ще не залучені до процесів самоврядування в регіоні.

На наш погляд, якщо буде встановлена рівновага системи держави і суспільства, то буде більш активною участь громадян у місцевому самоврядуванні.

Доцільно в регіонах вжити заходів щодо залучення населення до самоорганізації та самоврядування. Оскільки більшість населення регіону не встигає осмислити нові закони та нормативно-правові акти, то потрібно надати в цьому допомогу передусім громадським об’єднанням.

З цією метою при університетах та інститутах в регіонах доцільно створити центри підтримки розвитку місцевого самоврядування, що сприятиме участі громадян у житті регіону з опорою на власні резерви та ініціативи; наданню послуг, що спрямовані на розвиток ініціативи, взаємодопомоги і взаємної підтримки.

Стратегічною метою подібних центрів має бути: допомога громадським об'єднанням в адаптації до умов суспільно-політичного та економічного життя; розширення та диференціація освітніх та консультативних послуг ВНЗ. Це дасть змогу: проаналізувати та вивчити потреби місцевих громадських об'єднань у змінах; розробити та використати в навчанні програми, що будуть орієнтовані на потреби громадських об'єднань; розробити та впровадити спеціальні управлінські технології.

Це можуть бути такі навчальні програми, як: "Основні засади розвитку місцевого підприємництва", "Організаційний розвиток громадських об'єднань" і т.д.

Ініціювання Навчальної програми з питань соціального партнерства, діяльності державного сектора і громадських організацій, передусім, для працівників управлінь (відділів) внутрішньої політики усіх органів виконавчої вертикалі, спрямовано на те, щоб вони усвідомлювали важливість співпраці з громадськими організаціями. Існуючі моделі такої співпраці є умовою розвитку громадянського суспільства.

У регіонах доцільно провести низку семінарів, конференцій, на яких доцільно висвітлити такі питання:

- розвиток, взаємодія, обмін інформацією, співпраця громадських організацій України з громадськими організаціями за кордоном, з міжнародними громадськими організаціями;

- залучення громадських організацій України до діяльності міжнародних організацій;

- програмування співпраці міжнародних донорських інституцій з громадськими організаціями і об'єднаннями України;

- сприяння створенню сприятливого середовища співпраці з урядом, підтримки "третього сектора" в Україні, особливо в тих регіонах, де громадські організації перебувають лише на стадії становлення і не співпрацюють з владними структурами;

- підвищення фахово-організаційного рівня керівництва НУО;

- проведення семінарів-навчання, обміну досвідом активу громадських організацій і об'єднань;

- допомога, підтримка у підготовці і оформленні проектів-заявок до міжнародних організацій, фондів-донорів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Громадські організації та органи державного управління: питання взаємовідносин: Монографія / За заг. ред. Н.Р. Нижник та В.М. Олуйко, – Хмельницький: Вид-во ХУУП, – 2007. – 236 с. – Авторські – 29 с.

2. Новак В. Неурядові організації або соціальне партнерство між державою і громадянським суспільством: зарубіжний досвід // Вісн. НАДУ. – 2005. –№ 1. – C. 359-364.

3. Новак В. Соціально-політичні передумови партійної структуризації українського суспільства: стан, суперечності, перспективи // Вісн. НАДУ. – 2004. – №3. – C. 404-411.

4. Новак В., Пашко Л. Міжнародні інституції та неурядові організації: досвід діалогу // Вісн. НАДУ. – 2004. – №4. – C. 92-96. – Авторські – 3 с.

5. Новак В.В. Законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування: аналіз та перспективи // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права: Наук. часоп. – 2004. – № 3). – С. 297-302.

6. Новак В.В. Запобігання корупції в органах виконавчої влади: аналіз та проблеми // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права: Наук. часоп. – 2004. – № 1-2). – С. 302-306.

7. Новак В.В. Інститути влади та неурядові організації громадянського суспільства: форми економічного співробітництва // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права: Наук. часоп. – 2004. –
№ 4). – С. 286-291.

8. Новак В. Особливості сучасної партійно-політичної структуризації регіонів України // Упр. сучасним містом. – 2005. – № 1/6. – C. 139-146.

9. Олуйко В.М., Новак В.В. Поліпшення якості державного управління через реалізацію стратегії реформування системи державної служби // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права: Наук. часоп. – 2003. – № 3-4). – С. 343-347. – Авторських – 2 с.

10. Новак В.В. Державно-громадська взаємодія як виклик сьогодення // «Наука і освіта «2005»»: Матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. 7-21 лютого 2005 р. Т.14 Державне управління – Дніпропетровськ - 2005. – С.56-59.

11. Новак В. До питання про суть місцевого самоврядування // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук. – практ. конф. за міжнар. участю. м.Київ, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т.1 – С. 170-181.

12. Громадські об’єднання: організаційно-правові основи та перспективи соціального партнерства. Інформаційно-довідковий матеріал: - Хмельницький: Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій. – 2007. – 146 с.

АНОТАЦІЇ

Новак В.В. Організаційно-правові питання соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні: стан та перспективи розвитку. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2008.

У дисертації здійснено системний аналіз організаційно-правих питань соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні, розроблено рекомендації та пропозиції щодо перспектив розвитку соціального партнерства.

Розкрито зміст поняття соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні, досліджено сутність громадських об'єднань як визначальної основи демократизації держави та суспільства. Розроблено механізм соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань в Україні.

Особлива увага приділяється практичній участі інститутів громадянського суспільства в розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Представлено міжнародний досвід соціального партнерства органів державної влади та громадських об'єднань. Окреслено напрями розвитку соціального партнерства.

Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади та громадських об'єднань; у навчальному процесі.

Ключові слова: державне управління, суспільство, соціальне партнерство, органи державної влади, громадські об'єднання, організаційно-правовий механізм.

Новак В.В. Организационно-правовые вопросы социального партнерства органов государственной власти и общественных объединений в Украине: состояние и перспективы развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Институт законодательства Верховной Рады Украины. – Киев, 2008.

В диссертации осуществлен системный анализ организационно-правых вопросов социального партнерства органов государственной власти и общественных объединений в Украине, разработаны рекомендации и предложения относительно перспектив развития социального партнерства.

Раскрыты содержание понятия социального партнерства органов государственной власти и общественных объединений в Украине, сущность общественных объединений как определяющей основы демократизации государства и общества. Дано авторское определение понятия "социальное партнерство" органов государственной власти и общественных объединений, осуществлена классификация функций общественных объединений Украины. Разработан механизм социального партнерства органов государственной власти и общественных объединений в Украине.

Гражданское общество рассмотрено как элемент механизма социального партнерства с органами государственной власти в Украине. Значительное внимание уделено стратегическим целям социального партнерства. Определены основные принципы механизма, а именно:

- открытости системы государственного управления и его подсистемы государственной службы;

- добровольности объединения;

- правовое обеспечение участия в процессе подготовки и принятия решений.

Выявлены и раскрыты формы социального партнерства органов государственной власти и общественных объединений в Украине.

Особое внимание обращается на практическое участие институтов гражданского общества в развитии местного самоуправления в Украине. В работе продемонстрирована взаимосвязь общественных объединений с органами государственной власти, используя такие организационные формы, как: обращение к органам государственной власти; консультирование лидеров общественных объединений с органами государственной власти; предоставление рекомендаций и предложений органам власти; участие в мероприятиях государственной власти и общественных социальных программах и др.

Как показывают результаты исследования, в Украине сегодня пока что: отсутствуют традиции